Пошук на цьому сайті

Автор: Український психологічний ХАБ · Опубліковано: 22 жовтня 2026 · Редакційна політика Ефект ілюзорної правди — це встановлена в експериментальній психології закономірність: твердження, з яким людина вже стикалася, за певних умов здається їй правдоподібнішим, ніж нове твердження з тим самим фактичним статусом. Повторення може підвищувати суб’єктивну оцінку правдивості як правильних, так і помилкових повідомлень. Відчуття знайомості тут стає додатковим сигналом під час судження про достовірність, хоча сама частота появи висловлювання не засвідчує його істинності. Hasher, Goldstein і Toppino, 1977; Ye та співавт., 2026. Це явище особливо важливе для психології інформаційного середовища: люди бачать ту саму думку в заголовках, розмовах, дописах і повідомленнях різних каналів. Наукове питання полягає в тому, за яких умов повторення впливає на оцінку достовірності, які процеси пам’яті беруть у цьому участь, коли ефект послаблюється і як відрізнити знайомість повідомлення від незалежного підтвердження факту. Що означає ефект ілюзорної правди В англомовній науковій літературі явище називають illusory truth effect або truth-by-repetition effect. Українські відповідники — «ефект ілюзорної правди» та «ефект ілюзії правди». Йдеться про зміну оцінки істинності твердження після попереднього контакту з ним. Експериментально таку зміну зазвичай виявляють, порівнюючи оцінки повторених і нових висловлювань або оцінки тих самих висловлювань у різні моменти. Dechêne та співавт., 2010. Наприклад, людині кілька разів трапляється неперевірене повідомлення про властивість певного продукту. Згодом, коли її запитують, наскільки це повідомлення правдиве, вона може оцінити його вище лише тому, що вже зустрічала цю фразу. Це умовний приклад механізму, а не висновок про конкретний продукт. Можна впізнати речення, не знати його джерела, сумніватися в ньому й водночас оцінювати його дещо правдоподібнішим за незнайоме. Важливим є предмет вимірювання. Типовий експеримент реєструє суб’єктивну оцінку правдивості за шкалою, а не обов’язково стійку зміну світогляду, готовність діяти чи реальне поширення повідомлення. Деякі роботи досліджують додатково намір поділитися новиною, але перехід від оцінки твердження до поведінки потребує окремих даних. Udry і Barber, 2024. Як відкрили ефект: від класичних дослідів до сучасного метааналізу У класичному дослідженні Лінн Гашер, Девід Ґолдштейн і Томас Топпіно запропонували учасникам оцінювати правдивість коротких тверджень протягом трьох сеансів з інтервалами у два тижні. Частина фраз повторювалася, інші з’являлися вперше. Оцінки достовірності повторених тверджень зростали незалежно від того, чи були вони фактично правильними; для нових тверджень аналогічного зростання не виявили. Це дослідження 1977 року стало відправним пунктом експериментальної програми. Hasher, Goldstein і Toppino, 1977. Перший великий метааналітичний огляд узагальнив 51 дослідження й продемонстрував, що висновок залежить також від способу зіставлення повторених і нових тверджень. Порівняння того самого матеріалу в часі й порівняння різних груп матеріалів у момент оцінювання дають не цілком однакові величини ефекту. Dechêne та співавт., 2010. У 2026 році опубліковано систематичний огляд і трирівневий метааналіз 182 досліджень із 366 оцінками ефекту та загалом 31 184 учасниками. Після статистичного коригування можливих малих дослідницьких ефектів середнє стандартизоване значення становило g = 0,37; 95-відсотковий довірчий інтервал — від 0,30 до 0,44. Отже, на рівні сукупності досліджень повторення справді підвищує суб’єктивну правдоподібність, хоча величина зміни помітно відрізняється між умовами. Це стандартизована оцінка ефекту, а не твердження, що «37 % людей повірять неправді» або що довіра кожної людини зростає на 37 %. Ye та співавт., 2026. Цей метааналіз має важливу перевагу перед популярними поясненнями: він враховує неоднорідність результатів, методологічні ризики та вплив умов першої зустрічі з інформацією. Автори водночас застерігають щодо обмеженої культурної представленості вибірок і складності перенесення лабораторних оцінок безпосередньо на всі суспільні ситуації. Ye та співавт., 2026. Чому повторення змінює відчуття правдивості Легкість опрацювання інформації Одне з провідних пояснень спирається на легкість когнітивного опрацювання: знайоме речення швидше впізнається, простіше читається, його смисл легше відновити. Це відчуття легкості людина іноді використовує як непрямий сигнал достовірності. Під час оцінювання твердження мозок має справу водночас зі змістом і з попереднім досвідом його опрацювання; суб’єктивна плавність сприйняття здатна впливати на підсумковий висновок. Brashier і Marsh, 2020. Схематично процес виглядає так: повторна зустріч із фразою підвищує її знайомість; знайомість полегшує обробку; якщо людина не встановлює окремо, звідки взялася ця легкість, вона може сприйняти її як свідчення того, що фраза правдива. Така схема пояснює частину явища, але не вичерпує всіх результатів. Сучасна література розглядає також значення структури знань, зв’язків між поняттями й завдання, яке людина виконувала під час першого контакту. Ye та співавт., 2026. Знайомість без чіткого спогаду про джерело Людина може пам’ятати саму фразу значно краще, ніж обставини, у яких її почула. Коли походження інформації відновлюється неповно, знайомість висловлювання іноді помилково сприймається як ознака раніше перевіреного знання. Огляд механізмів судження про правду виділяє три джерела таких висновків: вихідні очікування щодо повідомлень, відчуття легкості опрацювання та узгодженість зі знаннями, доступними в пам’яті. Brashier і Marsh, 2020. У чотирьох попередньо зареєстрованих експериментах з 773 учасниками повторювані твердження частіше оцінювали як такі, що люди «знали ще до досліду». Автори описали це як ілюзію попереднього знання, пов’язану з повторенням. Така помилка джерела пам’яті є близьким процесом, однак її слід відрізняти від безпосереднього судження «це правда». Speckmann і Unkelbach, 2024. Смислова зв’язність і попередні знання Повторення може посилювати доступність зв’язків між словами й поняттями. Якщо зміст фрази зрозумілий, подальше опрацювання полегшується; якщо кілька повідомлень суперечать одне одному за змістом, просте повторення спільних слів не обов’язково спричиняє такий самий результат. Огляд Джессіки Удрі та Сари Барбер підкреслює роль смислової послідовності повторюваних тверджень. Udry і Barber, 2024. Звідси випливає практичне розрізнення: людина може добре знати тему, помітити хибність повідомлення і все ж відчути невелике зростання його правдоподібності після повторення. Експерименти Лізи Фаціо та колег виявили вплив повторення навіть тоді, коли учасники мали відповідні фактичні знання. Водночас це не означає, що знання марні: точний пошук у пам’яті й активне зіставлення з доказами залишаються важливими складниками оцінювання. Fazio та співавт., 2015. Чи достатньо одного повторення Іноді навіть одна попередня зустріч із висловлюванням змінює його подальшу оцінку. Пеннікук, Кеннон і Ренд досліджували заголовки вигаданих новин, представлені у форматі соціальної мережі. Одне попереднє пред’явлення збільшувало оцінку точності деяких таких заголовків як під час того самого сеансу, так і через тиждень. Загальна довіра до матеріалів могла залишатися низькою, а середній зсув оцінки — відносно невеликим. Pennycook, Cannon і Rand, 2018. Із цього результату випливає, що для механізму істотною може бути вже початкова знайомість із фразою. Проте він не встановлює універсальної кількості показів, після якої конкретна людина повірить повідомленню. Між дослідами відрізняються тривалість показу, проміжки між зустрічами, характер тверджень, спосіб перевірки та попередні знання учасників. Ye та співавт., 2026. За яких умов ефект сильніший або слабший Початкова оцінка достовірності Один із найважливіших результатів метааналізу 2026 року стосується першої зустрічі з повідомленням. Коли учасники вже під час початкового показу оцінювали правдивість тверджень, подальший ефект повторення був слабшим, ніж за пасивного читання або виконання сторонніх завдань. Для умов первинного оцінювання правди середнє значення становило g = 0,10 з довірчим інтервалом, що охоплював нуль; у відповідних групах пасивного опрацювання чи сторонніх завдань ефект був помітно більшим. Цей аналіз підтримує роль ранньої перевірки, але ще не означає доведеної ефективності будь-якого навчального заходу в повсякденному житті. Ye та співавт., 2026. Позначки правдивості й спростування Додаткову роль відіграють підказки про достовірність. У метааналізі явні сигнали хибності, надані під час пред’явлення, загалом зменшували або змінювали напрям ефекту порівняно з умовами без таких сигналів. Водночас окремі формати позначок працюють по-різному: важливі момент їх появи, чіткість пояснення, контекст і те, чи учасник справді опрацьовував позначку. Тому позначка «сумнівно» чи одноразове спростування не гарантує зникнення впливу повторення. Ye та співавт., 2026; Pennycook, Cannon і Rand, 2018. Правдоподібність змісту Ефект залежить від вихідної правдоподібності твердження. У дослідженні заголовків неправдивих новин повторення не підвищувало оцінок для вкрай неправдоподібних фраз на кшталт неможливих фізичних тверджень. Однак для спірних повідомлень, які видавалися хоча б трохи можливими, навіть один попередній контакт міг мати значення. Інші роботи показують, що деякі суперечливі чи неправдоподібні висловлювання також реагують на повторення, тому межу не варто перетворювати на просте правило «абсурдна інформація завжди безпечна». Pennycook, Cannon і Rand, 2018; Udry і Barber, 2024. Вік, освіта та індивідуальні відмінності Дослідження людей різного віку й рівня знань виявляють ефект у багатьох групах. В окремому експерименті молодші й старші дорослі демонстрували підвищені оцінки правдивості повторюваних заголовків, причому за відповідних умов зміни були більшими серед старших учасників і під час відкладеної перевірки. Цей результат стосується конкретної вибірки, дизайну й матеріалів; він не є підставою оголошувати всіх старших людей менш критичними. Udry і Barber, 2025. Ефект знайомості також не дає змоги оцінити інтелект, психологічну зрілість або клінічний стан людини. Наукова література описує загальну властивість обробки інформації, яку потрібно вивчати з урахуванням змісту повідомлення, ситуації та методу вимірювання. Ye та співавт., 2026. Ілюзорна правда в новинах, рекламі та соціальних мережах Цифрове середовище створює багато шляхів повторної зустрічі з одним твердженням: та сама фраза може з’явитися у стрічці новин, відео, коментарях, приватних повідомленнях і пошукових підказках. Це робить вивчення повторення суспільно значущим. Однак однакова поява повідомлення в кількох місцях ще не доводить, що алгоритм цілеспрямовано змінив переконання аудиторії або що всі читачі відреагують однаково. Потрібно розмежовувати кількість контактів, суб’єктивну оцінку правдивості, міцність переконань і реальну поведінку. Brashier і Marsh, 2020; Pennycook, Cannon і Rand, 2018. У рекламі повторення здатне підвищувати впізнаваність повідомлення, але впізнаваність бренду, прихильність до нього, фактична достовірність рекламної обіцянки та ефект ілюзорної правди — різні результати. Так само постійне цитування певної думки в публічній дискусії може зробити її знайомою, але для висновку про масову зміну переконань необхідні спеціальні дослідження. Загальні механізми медіа та їх контекстуальність розкрито у статті «Медіапсихологія: що це і як медіа впливають на увагу, емоції, уявлення та поведінку». Коли той самий вислів повторюють різні джерела Повторення однієї фрази десятками облікових записів може створювати враження широкої підтримки. Проте для оцінювання достовірності слід розрізняти незалежність джерел і кількість відтворень одного першоджерела. Якщо кілька сторінок копіюють повідомлення з одного невідомого допису, вони збільшують його видимість, але не додають незалежних свідчень. Це практичний висновок з принципів перевірки джерел; сам ефект ілюзорної правди не є емпіричним доказом того, що будь-яка масова публікація автоматично змінює суспільну думку. Для розуміння поширення поглядів у замкнених інформаційних колах корисно окремо розглянути ехо-камери і фільтрувальні бульбашки. Вони описують характеристики інформаційного середовища, тоді як ілюзорна правда стосується психологічної оцінки повтореного твердження. Повторення в пропаганді й дезінформації Дезінформацією називають хибну або оманливу інформацію, що поширюється з наміром ввести в оману; помилкова інформація може поширюватися без такого наміру. Ефект ілюзорної правди описує процес сприйняття повторення і може виникати за будь-якого походження повідомлення. Для його існування не потрібен доказ навмисної маніпуляції. Він також стосується правдивих висловлювань, які повторюються в освіті або звичайному спілкуванні. Пропагандистські кампанії можуть застосовувати багаторазове повторення гасел, але пропаганда охоплює ширшу систему добору повідомлень, ідентичності, емоційних звернень та організації комунікації. Про ці процеси окремо йдеться у статті «Пропаганда». Експериментально встановлений зсув оцінки фрази слугує одним із можливих компонентів інформаційного впливу, а не універсальним поясненням успіху кампанії. Особливої уваги потребує медична дезінформація. Багаторазово побачене твердження про лікування, щеплення чи безпеку препарату варто перевіряти за офіційною інструкцією, клінічними настановами та профільними установами. Знайомість такого твердження не є доказом його медичної правильності, а оцінки читача за психологічною шкалою не замінюють клінічних досліджень. Яку роль відіграють алгоритми та генеративний штучний інтелект Рекомендаційні системи можуть повторно показувати схожі теми або дописи, а генеративні моделі здатні швидко створювати численні мовні варіанти повідомлення. Це технічні можливості, які роблять повторення інформації масштабованим. Проте з факту алгоритмічної рекомендації чи машинної генерації не випливає автоматична причинність щодо переконань конкретного користувача. Для такого висновку потрібне дослідження показів, фактичних зустрічей із текстом, оцінок правдивості та поведінкових наслідків. У дослідженнях ілюзорної правди варіюють також дослівне й смислове повторення. Метааналіз 2026 року виявив явище за різних форматів, але не встановив, що будь-яка велика кількість перефразувань, створених штучним інтелектом, матиме однакову силу впливу в реальних стрічках. Коректно говорити про обґрунтований напрям подальших перевірок, а не про наперед доведений масштаб суспільного ефекту. Ye та співавт., 2026. Чим ефект ілюзорної правди відрізняється від схожих явищ Ефект простого пред’явлення описує тенденцію до зростання симпатії чи позитивного ставлення до стимулу після повторної зустрічі. Ілюзорна правда стосується саме судження про істинність твердження. Людина може частіше бачити знак, мелодію або назву й більше прихилятися до них, навіть коли питання фактичної правди взагалі не постає. Додатково дивіться «Ефект простого пред’явлення». Ефект дезінформації в дослідженнях пам’яті описує зміну спогадів про подію після отримання неточної інформації про неї. У випадку ілюзорної правди головним результатом є оцінка правдивості повтореної фрази. Пам’ять і судження можуть взаємодіяти, але їх слід вимірювати окремо. Детальніше — у статті «Ефект дезінформації: як післяподійна інформація змінює пам’ять». Підтверджувальне упередження означає схильність шукати, помічати або тлумачити інформацію відповідно до вже наявних переконань. Ілюзорна правда може виникати і для тверджень, що не узгоджуються з поглядами людини. У дослідженні неправдивих заголовків ефект спостерігали навіть тоді, коли повідомлення суперечили політичній орієнтації учасників. Pennycook, Cannon і Rand, 2018. Ефект тривалого впливу дезінформації після спростування описує ситуацію, коли вже виправлена хибна інформація продовжує позначатися на подальших висновках. Він не тотожний підвищенню правдоподібності внаслідок повторення. Відмінність важлива для розроблення наукових інтервенцій: початкова знайомість із фразою та збереження хибної пояснювальної моделі після корекції можуть вимагати різних способів перевірки й реагування. Як розпізнати вплив повторення у власному інформаційному досвіді Корисним сигналом для самоперевірки є думка «я вже багато разів про це чув». Вона повідомляє про історію контакту з твердженням, а не про якість доказів. Наступне запитання має бути конкретним: звідки походить повідомлення, чи існує незалежне підтвердження, який документ або результат дослідження його підтримує, чи не цитують усі публікації той самий допис. Для практичної перевірки варто знайти первинне джерело, звернути увагу на дату й контекст, відділити фактичні твердження від оцінок і порівняти незалежні свідчення. Якщо повідомлення стосується небезпеки, здоров’я або невідкладних дій, пріоритет мають актуальні офіційні повідомлення відповідальних установ. В інформаційних ситуаціях, де джерело ще встановлюють, правомірна відповідь — «даних поки недостатньо», а не вимушений вибір між «правда» та «брехня». Окремої уваги заслуговують репости зі спростуваннями: повторення спростовуваного гасла може знову робити його знайомим. Це не аргумент приховувати спростування; варто ставити перевірений факт у центр повідомлення, чітко пояснювати помилку й додавати доказ або альтернативне пояснення. Експериментальні результати щодо різних форм позначок і раннього оцінювання правдивості підтримують потребу продуманого подання, проте не дають підстав обіцяти нульовий ефект від одного виправлення. Ye та співавт., 2026. Чи можна зменшити ефект: що показують втручання Усвідомлена перевірка під час першої зустрічі Найпослідовніший напрям доказів стосується уваги до достовірності на ранньому етапі. Якщо людина оцінює, наскільки твердження правдиве, ще під час першого контакту, подальший вплив повторення зазвичай менший, ніж за пасивного ознайомлення. Проте цей результат переважно походить з експериментальних процедур; його перенесення на щоденне користування соціальними платформами потребує додаткових перевірок. Ye та співавт., 2026. Пояснення самого когнітивного механізму У трьох експериментах 2025 року освітнє втручання з попередженням про можливу неправдивість тверджень і коротким поясненням ілюзорної правди усувало ефект у дослідній групі за виміряних умов. Ці результати показують перспективність спеціально розробленого навчання, але не підтверджують, що будь-яке коротке відео або загальне гасло про критичне мислення матиме таку саму дію в різних аудиторіях. Shi та співавт., 2025. В іншому дослідженні, присвяченому молодшим і старшим дорослим, застосоване попереднє «психологічне щеплення» не покращило розрізнення правдивих і неправдивих заголовків та не зменшило ефекту повторення. Автори також виявили зв’язок активного висування контраргументів із кращим розрізненням повідомлень. Сукупність таких результатів підказує, що ефективність залежить від конкретної форми, моменту та змісту втручання. Udry і Barber, 2025. Фактчекінг і медіаграмотність Фактчекінг може надати інформацію для перегляду переконань, а медіаграмотність — навички пошуку першоджерел, читання доказів і розпізнавання контексту. Проте ці підходи мають різні цілі, показники ефективності й дослідницькі обмеження. Дані про зменшення конкретного лабораторного ефекту після попередження не слід автоматично переносити на довгострокову зміну поведінки суспільства. Оцінювання практичних програм потребує окремого вимірювання точності суджень, перенесення навичок на нові теми й тривалості результату. Udry і Barber, 2024; Ye та співавт., 2026. Обмеження наукових доказів Лабораторні експерименти створюють контрольовану можливість відокремити повторення від інших причин змін оцінки. Водночас у звичайному медіасередовищі інформація надходить із різних джерел, супроводжується емоціями, соціальними сигналами, власними спогадами та спростуваннями. Реальні наслідки залежать від усієї цієї сукупності обставин. Не кожне статистично значуще підвищення оцінки правдивості означає сильне переконання; підвищення схильності ділитися заголовком також не тотожне фактичному поширенню. Pennycook, Cannon і Rand, 2018. Метааналіз 2026 року виявив суттєву неоднорідність досліджень, ознаки залежності результатів від розмірів дослідів, а також брак достатньої культурної представленості. Після статистичного коригування середній ефект залишався, проте точність його перенесення на конкретну мовну, вікову чи суспільну групу залишається відкритим питанням. Тому немає науково виправданої «універсальної формули» повторів для зміни переконань будь-якої аудиторії. Ye та співавт., 2026. Часті запитання Чи перетворює багаторазове повторення брехню на правду? Ні. Фактичний статус твердження залишається тим самим. Повторення може впливати на суб’єктивну оцінку його правдивості за певних умов. Саме розходження між об’єктивною правильністю і враженням достовірності становить сутність ефекту. Чи виникає ефект лише для неправдивих повідомлень? Ні. Класичні досліди показали підвищення оцінок як правильних, так і помилкових повторених тверджень. Тому повторення саме по собі не дає змоги відрізнити правду від неправди. Hasher, Goldstein і Toppino, 1977. Чи захищають освіта й знання? Фактичні знання допомагають перевіряти твердження, але повністю усунути вплив попередньої знайомості вони можуть не завжди. Експерименти фіксували ефект і щодо висловлювань, які учасники могли спростувати за допомогою наявних знань. Fazio та співавт., 2015. Чи можна нейтралізувати ефект простим написом «фейк»? Одні позначки й попередження зменшують ефект за певних умов, інші процедури не дають очікуваного результату. Важливі час появи попередження, спосіб пояснення, увага читача та зміст матеріалу. Універсальної гарантії окрема позначка не дає. Ye та співавт., 2026; Pennycook, Cannon і Rand, 2018. Чи є схильність до ілюзорної правди психічним розладом? Ні. Це досліджуваний когнітивний ефект оцінювання інформації, а не самостійний клінічний діагноз. За частотою читання певних новин або повторенням тверджень неможливо визначити психічний стан людини. Як допомогти людині, яка часто бачить одне й те саме сумнівне повідомлення? Найкорисніше разом перевірити первинний документ, час і контекст його появи, знайти незалежні підтвердження й чітко сформулювати перевірений висновок. Соромлення або ярлики не замінюють доказів. Варто відокремлювати переконання людини від якості інформації, яку вона отримала, і залишати місце для зміни думки після перевірки. Висновок Ефект ілюзорної правди показує, що знайомість твердження є чинником судження про його достовірність. Його існування підтверджують класичні експерименти, дослідження цифрових заголовків і великий метааналіз 2026 року. Найважливіші межі стосуються того, що ефект у середньому невеликий, залежить від умов першого знайомства, змісту, позначок достовірності й вимірюваної відповіді. Практичний принцип випливає з цієї структури: перевіряти походження твердження та незалежність доказів саме тоді, коли воно починає здаватися знайомим. Ye та співавт., 2026. Пов’язані статті Медіапсихологія: що це і як медіа впливають на увагу, емоції, уявлення та поведінку Пропаганда: психологічні механізми впливу Ехо-камера: як інформаційне оточення підсилює погляди Фільтрувальна бульбашка: персоналізація інформаційного середовища Ефект простого пред’явлення Ефект дезінформації: як післяподійна інформація змінює пам’ять Джерела Brashier, N. M., & Marsh, E. J. (2020). Judging truth. Annual Review of Psychology, 71, 499–515. https://doi.org/10.1146/annurev-psych-010419-050807. Dechêne, A., Stahl, C., Hansen, J., & Wänke, M. (2010). The truth about the truth: A meta-analytic review of the truth effect. Personality and Social Psychology Review, 14(2), 238–257. https://doi.org/10.1177/1088868309352251. Fazio, L. K., Brashier, N. M., Payne, B. K., & Marsh, E. J. (2015). Knowledge does not protect against illusory truth. Journal of Experimental Psychology: General, 144(5), 993–1002. https://doi.org/10.1037/xge0000098. Hasher, L., Goldstein, D., & Toppino, T. (1977). Frequency and the conference of referential validity. Journal of Verbal Learning and Verbal Behavior, 16(1), 107–112. https://doi.org/10.1016/S0022-5371(77)80012-1. Pennycook, G., Cannon, T. D., & Rand, D. G. (2018). Prior exposure increases perceived accuracy of fake news. Journal of Experimental Psychology: General, 147(12), 1865–1880. https://doi.org/10.1037/xge0000465. Shi, Z., Shearon, J., Kaufman, E. M., Lu, A. Y., Suarez, A. M., Rogler, N. M., Miller, M. R., & Cohen-Shikora, E. R. (2025). Mitigating the illusory truth effect through a novel educational intervention. Applied Cognitive Psychology, 39(2), e70055. https://doi.org/10.1002/acp.70055. Speckmann, F., & Unkelbach, C. (2024). Illusions of knowledge due to mere repetition. Cognition, 247, 105791. https://doi.org/10.1016/j.cognition.2024.105791. Udry, J., & Barber, S. J. (2024). The illusory truth effect: A review of how repetition increases belief in misinformation. Current Opinion in Psychology, 56, 101736. https://doi.org/10.1016/j.copsyc.2023.101736. Udry, J., & Barber, S. J. (2025). The effects of inoculation interventions and repetition on perceived truth in younger and older adults. Cognition, 265, 106275. https://doi.org/10.1016/j.cognition.2025.106275. Ye, S., Attali, D., Ghazi, M., Cachia, A., Cassotti, M., & Borst, G. (2026). Systematic review and meta-analysis of the evidence for an illusory truth effect and its determinants. Nature Communications, 17, 3270. https://doi.org/10.1038/s41467-026-70041-x.

Український психологічний ХАБ · Опубліковано: 22 жовтня 2026 · Редакційна політика Коли під час війни телефон щогодини приносить повідомлення про обстріли, загрози, втрати й непевні прогнози, потреба знати, що відбувається, стає частиною повсякденної безпеки. Водночас новинний потік може підтримувати напруження навіть у ті години, коли людина перебуває у відносній безпеці. Вона перечитує повідомлення, намагається передбачити наступну небезпеку, перевіряє ще одне джерело, а відчуття визначеності так і не з'являється. Так виникає те, що в повсякденній мові називають інформаційною тривогою. Інформаційна тривога під час війни — це стан занепокоєння, напруженого очікування й підвищеної настороженості, пов'язаний зі сприйманням, пошуком та осмисленням повідомлень про воєнні події. Це описовий психологічний вислів, а не окремий клінічний діагноз у DSM або МКХ. Його практична цінність полягає в тому, що він допомагає побачити взаємодію реальної небезпеки, невизначеності, особистого досвіду та способу отримання інформації. Для розуміння такого стану потрібні дослідження психології стресу, тривоги, травматичних подій і медіаспоживання. Чому новини про війну викликають тривогу Механізми негативного інформаційного впливу на емоції та оцінювання загроз докладніше пояснює стаття «Негативні новини: вплив на емоції, сприймання загроз і поведінку». Новина про можливу загрозу привертає увагу, оскільки її зміст може вплинути на рішення щодо життя й безпеки. Людині важливо дізнатися, чи потрібне укриття, чи безпечний маршрут, чи є нові офіційні розпорядження. Ця настороженість має зрозумілу пристосувальну функцію: вона спрямовує увагу на загрозу та готує до дії. Проблема виникає тоді, коли інформаційний потік безупинно підтримує очікування небезпеки, але не пропонує нових перевірених фактів, що допомагають діяти. Під час тривалої війни психологічні процеси відбуваються в умовах загрози, яка ще триває. Важливе поняття тут — безперервний травматичний стрес: люди можуть одночасно переживати наслідки попередніх подій і оцінювати поточні ризики. У дослідженні українських дорослих, яких опитували двічі з інтервалом приблизно в рік, посилення реакцій безперервного травматичного стресу було пов'язане з вираженішими симптомами посттравматичного стресу й гіршими загальними показниками психічного здоров'я. Це дослідження включало 157 учасників, тому його результати потребують перевірки на ширших вибірках і не дають підстав пояснювати кожну тривожну реакцію новинами Frankova та ін., 2026. Реальна небезпека та передбачувана загроза Варто розрізняти сигнал про безпосередню небезпеку та інформацію про можливі події в майбутньому. Під час повітряної тривоги першочерговими є захисні дії відповідно до повідомлень уповноважених служб. Поза такою ситуацією людина може годинами обмірковувати припущення, прогнози чи суперечливі повідомлення, не маючи змоги встановити точний момент і характер майбутньої події. Психологічний тягар у другому випадку значною мірою підтримує невизначеність. Метааналіз 2026 року, який узагальнив 115 досліджень і дисертацій із 138 незалежними вибірками, виявив стійкі зв'язки між непереносимістю невизначеності, занепокоєнням і симптомами тривоги. Ці дані стосуються широкого кола тривожних станів, а отже, пояснюють один із можливих механізмів реакції на воєнні повідомлення, але самі собою не встановлюють особливостей української інформаційної ситуації Akbari та ін., 2026. Чому сильні емоції з'являються навіть на відстані Людина може гостро реагувати на фото, відео або свідчення подій, яких вона особисто не бачила. У таких повідомленнях присутні конкретні людські обличчя, звуки, втрати та деталі, які роблять чужий досвід психологічно близьким. Важливі також особиста спорідненість із постраждалими, наявний воєнний досвід, тривога за близьких і попередні стресові події. Після вибухів на Бостонському марафоні дослідники виявили зв'язок між тривалим переглядом телевізійного висвітлення події й гострим стресом у дорослій вибірці. Висновок стосувався асоціації, а порівняння різних типів контакту з подією потребує врахування вихідних відмінностей між учасниками Holman, Garfin & Silver, 2014. У подальшій роботі звернули увагу на значення змісту й графічності зображень, а не лише загальної кількості переглядів Holman та ін., 2020. Психологічні механізми інформаційної тривоги Пошук визначеності та короткочасне полегшення Коли майбутнє непевне, перевірка новин може здаватися способом зменшити тривогу: зараз я дізнаюся все важливе і зможу заспокоїтися. Іноді перевірка справді приносить потрібні відомості. Проте, якщо нових практичних даних немає, коротке полегшення може швидко змінюватися новим запитанням. Людина повертається до стрічки, щоб завершити пошук упевненості, хоча повної певності воєнна ситуація не дає. Цю послідовність можна описати як можливий цикл: тривога → перевірка → коротке полегшення або нове попередження → повторна перевірка. Це пояснювальна модель поведінки, а не встановлений для кожної людини універсальний механізм. Важливо оцінювати, чи інформаційна дія приводить до конкретного безпекового рішення, чи лише подовжує очікування нової загрози. Вибіркова увага до небезпечного Загрозливі повідомлення швидко привертають увагу й можуть довше залишатися в пам'яті. Коли стрічка містить багато схожих подій, створюється враження безперервності катастроф навіть тоді, коли публікації стосуються різних місць, періодів або повторюють уже відомий факт. Частота появи теми в медіа та ймовірність події для конкретної людини є різними величинами. Психологічна оцінка ризику залежить від доступних прикладів, емоційного стану й контексту. Тому практично корисно запитувати: «Це нова перевірена інформація? Вона стосується мого місця перебування? Яка конкретна дія з неї випливає?» Такі запитання переводять увагу від нескінченного потоку образів до перевірюваного змісту. Румінація: коли думка повертається знову Румінація — це повторне обмірковування тривожних тем, причин і наслідків, яке часто триває без появи нового розв'язання. Після читання новин людина може повертатися до найгірших сценаріїв, сперечатися подумки з повідомленнями або постійно відтворювати ті самі деталі. Таке мислення забирає увагу, ускладнює відпочинок і може посилювати емоційне виснаження. У поперечному дослідженні 1 438 користувачів інтернету з Польщі й України час перегляду повідомлень про російсько-українську війну був пов'язаний із психологічним дистресом, а статистична модель вказувала на посередницьку роль румінації. Для учасників з України стандартизований непрямий зв'язок становив β = 0,15. Через поперечний дизайн дослідження ця модель не доводить, що новини спричинили румінацію або що румінація спричинила дистрес: можливі зворотні зв'язки та спільні чинники Li та ін., 2024. Думскролінг та інформаційне перевантаження Думскролінгом називають наполегливе або повторне переглядання переважно негативної інформації, коли людині складно зупинитися. Це конкретний поведінковий патерн, який може супроводжувати інформаційну тривогу, але поняття не тотожні: людина може хвилюватися через кілька повідомлень без тривалого гортання стрічки. Окремо розглянуто механізм у матеріалі «Думскролінг: що це і чому ми не можемо перестати читати погані новини». Систематичний огляд і метааналіз 2026 року показав позитивні кореляції думскролінгу з тривогою, депресивними симптомами та психологічним дистресом. Для тривоги узагальнена кореляція становила r = 0,35, а для психологічного дистресу r = 0,51. Автори оцінили певність доказів як дуже низьку через переважання поперечних дизайнів, істотну неоднорідність і географічну концентрацію окремих вибірок. Отже, ці цифри описують статистичний зв'язок, а не ефект скорочення новинного часу чи індивідуальний прогноз Li & Yin, 2026. Поруч із думскролінгом стоїть інформаційне перевантаження: обсяг та складність повідомлень перевищують доступні можливості уваги й осмислення. Людина читає дедалі більше, але гірше розрізняє, що вже відомо, а що є новою значущою інформацією. Про когнітивний бік процесу докладніше йдеться в статті «Інформаційне перевантаження». Повторне переглядання травматичних зображень Повторювані кадри наслідків ударів або зображення тяжких ушкоджень можуть посилювати емоційне навантаження. У поздовжньому дослідженні реакцій на масове насильство дослідники описали можливу двосторонню послідовність: сильніший дистрес пов'язувався з подальшим медійним переглядом, а інтенсивніше медіаспоживання — з реакціями на наступні події. Автори запропонували поняття циклу медіаекспозиції та дистресу Thompson та ін., 2019. Його не можна автоматично переносити на всіх мешканців України: тривалість війни, місце проживання та реальна небезпека суттєво змінюють обставини. Що саме виявили дослідження війни в Україні Наукові висновки стають точнішими, коли розрізняють українських мешканців у зоні тривалої загрози, людей за кордоном, які стежать за подіями, та вибірки з інших кризових ситуацій. Ці групи переживають різні умови і не можуть підміняти одна одну. У дослідженні 393 учасників, пов'язаному з медіадосвідом під час повномасштабної війни 2022 року, суб'єктивне сприйняття негативного впливу новинних і художніх медіа було пов'язане з вищими показниками тривоги та дистресу й нижчою психологічною стійкістю. Сприйняття позитивного впливу медіа не показало очікуваного захисного зв'язку. Оскільки ключовий показник полягав у власній оцінці впливу, дослідження не дозволяє ототожнити цю оцінку з об'єктивно виміряною дозою новин Malecki та ін., 2023. Окрема робота серед студентів у Німеччині й Фінляндії (348 та 228 осіб відповідно) пов'язала тривогу під час перегляду війни з переживаннями щодо війни, втручанням перегляду в навчання чи роботу й оцінкою інших загроз; вища віра у власну здатність упоратися зі складнощами була пов'язана з нижчою тривогою. Це результати двох студентських вибірок, а не вимірювання поширеності тривожних розладів серед українського населення Greenglass та ін., 2024. Нарешті, дослідження безперервного травматичного стресу в Україні нагадують: переживання війни включає прямі втрати, переміщення, економічні труднощі, порушення сну, загрозу близьким та інші події. Ізольоване пояснення всього психологічного стану новинною стрічкою було б хибною спрощеною інтерпретацією. Узгоджена допомога має враховувати умови життя та наявні ресурси людини Frankova та ін., 2026. Межі доказів і питання причинності Більшість доступних досліджень поєднують самооцінку кількості новин, самозвіти про психологічний стан та спостережні методи. Людина з вищою початковою тривогою може частіше шукати новини, тривожні новини можуть посилювати її занепокоєння, а обидва процеси можуть залежати від місцевої небезпеки та попереднього досвіду. Наявні результати підтримують правдоподібність взаємного впливу, але не дають універсальної формули «кожна година новин збільшує тривогу на певний відсоток». Дані про різні війни, катастрофи та пандемії допомагають описувати загальні психологічні закономірності. Для конкретної поради мешканцям України пріоритет має безпекова доцільність, а діапазон реакцій залишається індивідуальним. Доказів, що один фіксований денний ліміт перегляду є клінічно оптимальним для всіх, наразі немає. Як інформаційна тривога проявляється в повсякденні Інформаційна тривога може супроводжуватися напруженим очікуванням сповіщень, труднощами з відкладанням телефона, повторною перевіркою кількох каналів, нав'язливим обмірковуванням новин, дратівливістю, виснаженням і проблемами зі сном. У когось на перший план виходить страх пропустити важливе повідомлення, в іншої людини — відчуття безсилля від великого потоку тяжких історій. Такі прояви допомагають описати переживання, проте окремо не підтверджують наявності психічного розладу. Під час війни ці реакції можуть змінюватися залежно від реальних подій. Після сигналу небезпеки, повідомлення про обстріл поблизу чи тривалої відсутності зв'язку з близькими настороженість має конкретне підґрунтя. Її інтенсивність сама собою не є ознакою неадаптивності. Корисніше оцінювати, чи допомагає поведінка убезпечити себе й близьких і чи залишається місце для відновлення між епізодами небезпеки. Тривога, страх, стрес і травматичні симптоми Страх зазвичай стосується більш визначеної загрози, тоді як тривога спрямована на можливу небезпеку та її очікування. Стресова реакція охоплює фізіологічні, емоційні й поведінкові зміни під дією вимог середовища. Після травматичних подій можуть виникати нав'язливі спогади, уникання нагадувань, підвищена пильність і зміни настрою. Проте схожість окремих проявів не встановлює ПТСР або іншого діагнозу. Клінічні настанови рекомендують оцінювати травматичний досвід, характер симптомів, тривалість, порушення повсякденного функціонування й потреби людини. Психологічне консультування та спеціалізоване лікування підбирають відповідно до професійної оцінки, а не за кількістю перевірок новин NICE, 2018. Чому люди реагують по-різному Має значення рівень безпосереднього ризику, близькість до бойових дій, досвід евакуації чи втрат, відповідальність за дітей та літніх родичів, доступність зв'язку, порушення сну й підтримка оточення. Особливо важко переносити інформаційну невизначеність, коли важлива людина перебуває у небезпечному місці, а перевірити її стан неможливо. Це реальна життєва ситуація, яку не усунути одним технічним налаштуванням сповіщень. Впливають також звички використання медіа: кількість джерел, частка неперевірених каналів, споживання матеріалів із графічним насильством, звичка читати новини перед сном, час на розмови з близькими та здатність відновлювати увагу. На різних етапах війни та за різної локальної загрози ті самі звички можуть виконувати різні функції. Тому дієвий план має бути гнучким. Діти, підлітки та родинне інформаційне середовище Дитина може дізнаватися про воєнні події із розмов дорослих, сповіщень, випадкових відео та повідомлень однолітків. Дорослим доцільно пояснювати інформацію відповідно до віку, називати перевірені факти простими словами, говорити про конкретний план безпеки і залишати простір для запитань. Підлітку важливо допомагати розрізняти непідтверджені повідомлення, емоційні припущення та дані офіційних служб. Якщо дитина помітно змінює поведінку, страждає від порушень сну, повторних страхів або тривалого погіршення щоденного функціонування, це привід поговорити з педіатром чи фахівцем із психічного здоров'я. Потреба допомоги визначається станом дитини, а не тим, скільки саме новин вона бачила. Цифрові платформи, алгоритми та недостовірні повідомлення У стрічках соціальних мереж людина часто бачить повідомлення без попереднього редакційного пояснення, із короткими відеофрагментами, емоційними заголовками та численними реакціями інших користувачів. Повторні дописи можуть створювати враження, що різні канали незалежно підтверджують одну подію, хоча насправді всі цитують єдине початкове джерело. Це важливо перевіряти перед поширенням інформації й ухваленням рішень. Рекомендаційні системи здатні впорядковувати матеріали відповідно до поведінкових сигналів, популярності та інших параметрів платформи. Вони можуть змінювати те, які повідомлення людина побачить наступними. Однак із самого факту персоналізації не випливає доведений причинний висновок про розвиток тривожного розладу. На емоційні реакції одночасно впливають вибір користувача, події у світі, особисті обставини й особливості змісту. Окремий ризик становлять навмисно оманливі повідомлення: дезінформація передбачає намір ввести в оману, тоді як помилкова інформація може поширюватися без такого наміру. Пропаганда та маніпулювання мають власні критерії й можуть використовувати як правдиві, так і хибні твердження. У темі воєнної тривоги важливо перевіряти повідомлення за першоджерелом, часом, місцем і фактичним статусом, а не визначати їхню достовірність за силою викликаного страху. Синтетичні фото, озвучування або відео, створені штучним інтелектом, здатні ускладнювати перевірку походження матеріалу. Зовнішня правдоподібність не є доказом автентичності, але й відсутність певного технічного маркера не є достатнім доказом підробки. Практична дія — перевіряти офіційне підтвердження, початкове джерело та контекст. Доказова оцінка масштабів і причинного психологічного впливу генеративних матеріалів залишається предметом досліджень. Як підтримати себе, залишаючись поінформованими Практичний порядок налаштування інформаційного режиму розглянуто в окремому матеріалі «Як стежити за новинами під час війни та зберігати психологічну рівновагу». Мета інформаційного саморегулювання під час війни — забезпечити доступ до сигналів, від яких залежить безпека, і зменшити зайві повторення, які виснажують увагу. Це поєднання організації джерел, коротких дій для стабілізації стану, підтримки контакту з іншими та професійної допомоги за потреби. Окремі кроки можна налаштувати під місце проживання, професію та власні обов'язки. 1. Відокремте критичні сповіщення від звичайної стрічки Залиште доступними офіційні попередження про небезпеку й повідомлення місцевих уповноважених служб. Державна служба України з надзвичайних ситуацій радить користуватися офіційними каналами та сповіщеннями про повітряну тривогу, заздалегідь знати найближче укриття і переходити до нього після сигналу. Під час повітряної тривоги дотримуйтеся відповідного алгоритму дій, навіть якщо окремі неофіційні канали повідомляють інше ДСНС: алгоритм дій. Звичайний огляд політичних коментарів, численних припущень і повторних переказів подій можна організувати окремо. Режим безпеки та режим аналітичного читання мають різні завдання. Якщо ви перебуваєте в зоні особливо високого ризику або відповідаєте за інших людей, порядок отримання службової інформації має відповідати реальним вимогам безпеки. 2. Створіть перевірювану систему джерел Оберіть невелику кількість джерел із чітко встановленою відповідальністю за повідомлення. Для негайних дій потрібні офіційні сповіщення; для ширшого розуміння ситуації — редакційні медіа, які відокремлюють факти від коментарів і виправляють помилки. Перевіряйте дату, географію, першоджерело, статус повідомлення й наявність незалежного підтвердження. Якщо відомості лише дублюють одне неперевірене твердження, множина пересилань не робить його достовірнішим. Міністерство охорони здоров'я України в рекомендаціях щодо стресу під час війни радить отримувати достовірну інформацію з офіційних джерел і не переглядати новини безперервно МОЗ України. У матеріалі Центру громадського здоров'я 2026 року також наголошено на розмежуванні важливих безпекових повідомлень і надмірного думскролінгу ЦГЗ, 2026. 3. Перевіряйте інформацію з конкретною метою Перед відкриттям новин поставте запитання: «Яке рішення я хочу ухвалити?» Це може бути перевірка сигналу, уточнення маршруту, зв'язок із близькими або одноразове ознайомлення з головними подіями. Якщо після перегляду нічого нового для рішення не з'явилося, зробіть перерву в повторній перевірці. Повернутися до повідомлень можна за новим офіційним сигналом або за запланованої потреби. Для інформації, від якої не залежить негайна безпека, корисно спробувати визначені часові вікна читання. Їхня тривалість індивідуальна; науково доведеного універсального ліміту хвилин немає. Якщо режим не відповідає місцевому ризику чи професійним обов'язкам, його слід змінити. 4. Зменште повторне зіткнення з травматичними деталями Повторювані кадри насильства, тяжкі зображення та безперервне автоматичне відтворення відео можуть бути психологічно виснажливими. Для розуміння багатьох подій достатньо текстового повідомлення із зазначеним джерелом. Можна вимкнути автоматичне відтворення, відмовитися від непотрібних сповіщень новинних каналів та пропустити графічні матеріали, якщо їх перегляд не потрібний для конкретної справи. Професійним журналістам, рятувальникам, документаторам злочинів та іншим працівникам, які вимушено стикаються з такими матеріалами, можуть знадобитися організаційні заходи: розподіл навантаження, супервізія, перерви, підтримка колег та доступ до фахової допомоги. Їхню ситуацію неможливо вирішити лише порадою менше читати новини. 5. Поверніть увагу до теперішнього моменту Коли інформаційний потік викликає сильне напруження, допомагають прості вправи, що орієнтують увагу на безпосереднє оточення: відчути опору стоп, назвати кілька предметів довкола, помітити звуки й поточні дії. Якщо обставини безпечні, можна зробити кілька спокійних видихів і коротко описати свій стан. Ці прийоми не замінюють захисних дій під час обстрілу і не мають на меті придушити обґрунтований страх. Всесвітня організація охорони здоров'я у практичному посібнику «Doing What Matters in Times of Stress» пропонує навички заземлення, розпізнавання складних думок і почуттів, доброзичливого ставлення до себе та повернення до значущих щоденних дій. Їх можна використовувати як засоби самодопомоги; це не доказ того, що короткі вправи лікують клінічні розлади ВООЗ, 2020. 6. Підтримуйте сон, розпорядок і зв'язки з людьми Між періодами небезпеки важливо відновлювати сон настільки, наскільки це можливо, регулярно їсти, рухатися відповідно до власних можливостей та підтримувати контакт із людьми, яким довіряєте. Якщо перегляд новин пізно ввечері погіршує засинання, перенесіть звичайний інформаційний огляд на інший час, зберігши необхідні екстрені сповіщення. Відпочинок і соціальна підтримка допомагають зберігати здатність реагувати на справді важливі повідомлення. Розмова з близькою людиною може бути корисною, якщо в ній є місце для почуттів і конкретних потреб. Перед пересиланням емоційно важкого відео запитайте, чи людина готова його переглянути; за можливості передавайте перевірений зміст текстом. Це зменшує зайве навантаження без приховування важливих відомостей. Як допомогти близькій людині, яку виснажують новини Насамперед з'ясуйте, яку інформацію вона намагається отримати і чого саме боїться пропустити. Іноді потреба цілком практична: зв'язок із родичами, місцеві попередження, умови евакуації. Тоді корисніше разом упорядкувати канали та способи зв'язку, ніж вимагати негайно відкласти телефон. В інших випадках людині потрібно, щоб її страх вислухали та допомогли повернутися до звичних справ у доступному обсязі. Можна запропонувати спільно перевіряти лише офіційні повідомлення, домовитися про відповідального за інформування в родині або разом зробити коротку перерву після безпекової перевірки. Не варто висміювати переживання, навішувати ярлики «залежність» чи «паніка» або заперечувати реальність воєнного ризику. Якщо страждання триває та впливає на життя, підтримайте звернення по професійну допомогу. Коли потрібна професійна підтримка Приводом звернутися до сімейного лікаря, психолога або іншого фахівця може бути тривога, що помітно заважає спати, працювати, навчатися, спілкуватися чи виконувати повсякденні справи; повторні сильні напади страху, стійке виснаження, травматичні спогади або погіршення стану після пережитих подій. Українське МОЗ зазначає, що звернутися по допомогу можна вже на етапі змін самопочуття та поведінки, без самостійного встановлення діагнозу; первинна ланка може надати підтримку й визначити подальший маршрут МОЗ: психічне здоров'я. Професійна оцінка потрібна також тоді, коли людина свідомо уникає необхідних для безпеки дій через сильний страх або її переживання роблять ці дії неможливими. Настанови з роботи з посттравматичними станами описують можливості психотерапевтичної допомоги залежно від симптомів, часу й обставин, зокрема травмофокусовані підходи, які проводять підготовлені спеціалісти NICE, 2018. У разі безпосередньої загрози життю або невідкладного стану насамперед потрібні екстрені служби й безпечне місце, а не читання загальних порад. Часті запитання Чи означає постійна перевірка новин тривожний розлад? Ні, сам факт частих перевірок не встановлює діагнозу. За умов війни вони можуть бути пов'язані з реальними безпековими потребами. Клінічна оцінка враховує ширший комплекс симптомів, тривалість, страждання та вплив на повсякденне функціонування. Чи треба повністю відмовитися від новин, щоб заспокоїтися? Під час війни важливо зберігати надійний канал термінових повідомлень. Доцільно впорядкувати звичайну новинну стрічку, зменшити повторення й перевіряти факти за практичної потреби. Повна інформаційна ізоляція може створити додатковий ризик, якщо через неї людина пропускає офіційні попередження. Чому після прочитання чергового повідомлення хочеться перевіряти знову? Пошук новин може ненадовго зменшувати невизначеність. Якщо відповідь неповна або відкриває нові припущення, потреба перевірити ще раз повертається. У цьому процесі можуть поєднуватися звичка, занепокоєння, румінація та реальна необхідність стежити за подіями. Чи всі негативні новини погіршують психічне здоров'я? Ні. Певна негативна інформація необхідна, щоб вчасно діяти, допомагати іншим та оцінювати обставини. Дослідження демонструють статистичні зв'язки між різними формами медіекспозиції й дистресом, але напрям причинності та індивідуальні наслідки залежать від багатьох чинників. Чи допоможе медіаграмотність знизити тривогу? Навички перевірки джерел і розмежування фактів та припущень можуть полегшувати орієнтування в потоці повідомлень. Однак доведена ефективність фактологічної перевірки щодо точності оцінки інформації не дорівнює доведеному лікувальному ефекту щодо тривожних симптомів. Якщо тривога стійка й виснажлива, потрібна підтримка, що враховує весь стан людини. Що важливіше: читати менше чи вибирати інший зміст? Значення мають обидва аспекти та ситуація людини. Варто оцінювати, чи потрібне конкретне повідомлення для дії, наскільки надійне його джерело, чи містить воно травматичні деталі та як впливає повторний перегляд. Єдиної оптимальної кількості новин для всіх людей дослідження не встановили. Висновок Інформаційна тривога під час війни виникає на перетині реальної загрози, невизначеності, психологічної реакції на небезпеку й медійного середовища. Дослідження пов'язують інтенсивне або проблемне споживання загрозливих повідомлень із дистресом, а румінацію та непереносимість невизначеності описують як важливі психологічні механізми. Умови тривалої війни вимагають уважного розрізнення корисної безпекової інформації та повторного потоку, який уже виснажує. Підтримка починається з надійних сповіщень, зрозумілих дій за реальної небезпеки, упорядкованих джерел, можливостей відпочинку й людського контакту. Якщо переживання суттєво обмежують життя, професійна допомога дозволяє оцінити їх у ширшому контексті воєнного досвіду. Пов’язані статті Медіапсихологія: що це і як медіа впливають на увагу, емоції, уявлення та поведінку Думскролінг: що це і чому ми не можемо перестати читати погані новини Інформаційне перевантаження: що це і чому надлишок інформації ускладнює увагу та рішення Негативні новини: вплив на емоції, сприймання загроз і поведінку Як стежити за новинами під час війни та зберігати психологічну рівновагу Джерела Akbari, M., Sheikhi, S., Navab Safiadin, M. S., Rahmani, M., Forootan, R., & Asmundson, G. J. G. (2026). A hierarchical uncertainty framework of anxiety: Preregistered meta-analytic structural model of intolerance of uncertainty and worry across anxiety disorders. Clinical Psychology Review, 128, 102773. https://doi.org/10.1016/j.cpr.2026.102773. Frankova, I., та ін. (2026). Effects of continuous traumatic stress and coping efficacy on mental health outcomes during an ongoing war in Ukraine. Journal of Traumatic Stress. https://doi.org/10.1002/jts.70115. Greenglass, E., Begic, P., Buchwald, P., Karkkola, P., & Hintsa, T. (2024). Anxiety and watching the war in Ukraine. International Journal of Psychology, 59(2), 340–352. https://doi.org/10.1002/ijop.13099. Holman, E. A., Garfin, D. R., & Silver, R. C. (2014). Media's role in broadcasting acute stress following the Boston Marathon bombings. Proceedings of the National Academy of Sciences, 111(1), 93–98. https://doi.org/10.1073/pnas.1316265110. Holman, E. A., Garfin, D. R., Lubens, P., & Silver, R. C. (2020). Media exposure to collective trauma, mental health, and functioning: Does it matter what you see? Clinical Psychological Science, 8(1). https://doi.org/10.1177/2167702619858300. Li, D.-J., Chudzicka-Czupała, A., Paliga, M., Hapon, N., Karamushka, L., та ін. (2024). Association between the time spent on and sources of the news of Russo-Ukrainian war and psychological distress among individuals in Poland and Ukraine: The mediating effect of rumination. Psychology Research and Behavior Management, 17, 1855–1866. https://doi.org/10.2147/PRBM.S457046. Li, Q., & Yin, X. (2026). Doomscrolling, mental health, and psychological well-being in adolescents and adults: A systematic review and meta-analysis. Frontiers in Psychology, 17, 1893800. https://doi.org/10.3389/fpsyg.2026.1893800. Malecki, W. P., Bilandzic, H., Kowal, M., & Sorokowski, P. (2023). Media experiences during the Ukraine war and their relationships with distress, anxiety, and resilience. Journal of Psychiatric Research, 165, 273–281. https://doi.org/10.1016/j.jpsychires.2023.07.037. National Institute for Health and Care Excellence. (2018). Post-traumatic stress disorder (NG116): Recommendations. https://www.nice.org.uk/guidance/ng116/chapter/recommendations. Thompson, R. R., Jones, N. M., Holman, E. A., & Silver, R. C. (2019). Media exposure to mass violence events can fuel a cycle of distress. Science Advances, 5(4), eaav3502. https://doi.org/10.1126/sciadv.aav3502. World Health Organization. (2020). Doing what matters in times of stress: An illustrated guide. https://www.who.int/europe/publications/i/item/9789240003910. Державна служба України з надзвичайних ситуацій. (б. р.). Що робити під час повітряної тривоги: правила поведінки та алгоритм дій. https://bezpeka.dsns.gov.ua/materials/diyi-pid-chas-syhnalu-povitryanoyi-tryvohy-uvaha-vsim-alhorytm-ta-pravyla-povedinky. Міністерство охорони здоров'я України. (б. р.). Психічне здоров'я: інформація та маршрут допомоги. https://moz.gov.ua/mental-health. Міністерство охорони здоров'я України. (2022). Як впоратися зі стресом під час війни. https://moz.gov.ua/uk/jak-vporatisja-zi-stresom-pid-chas-vijni-. Центр громадського здоров'я МОЗ України. (2026). Інформаційна гігієна під час війни: як зменшити тривожність. https://phc.org.ua/news/informaciyna-gigiena-pid-chas-viyni-yak-zmenshiti-trivozhnist.

Український психологічний ХАБ · Опубліковано: 22 жовтня 2026 · Редакційна політика Дезінформація — це неправдиве або істотно оманливе повідомлення, яке створюють чи поширюють із наміром ввести людей в оману, вплинути на їхні судження або спрямувати їхні рішення. Вона може містити вигадані факти, перекручені дані, справжні фотографії з неправдивими підписами, імітацію авторитетного джерела чи вибіркове подання відомостей. Визначальною ознакою є свідомий оманливий намір на певному етапі створення або поширення повідомлення. Людина, яка довірливо перепостила таке повідомлення, може поширювати вже помилкову інформацію без власного наміру обманювати. Саме тому науковий аналіз розділяє зміст повідомлення, наміри його виробника, поведінку посередників і наслідки для аудиторії. ЮНЕСКО; Вордл і Дерахшан, 2017. Дезінформацію досліджують медіапсихологія, когнітивна й соціальна психологія, комунікативістика, політична наука, дослідження цифрових платформ та громадського здоров’я. Її психологічна сила залежить від поєднання властивостей повідомлення, попередніх знань людини, довіри до джерела, соціальних сигналів, повторення та ситуації, у якій доводиться ухвалювати рішення. Сучасний огляд психологічних досліджень пояснює, чому неправдиві твердження іноді здаються правдоподібними, а виправлення не завжди повністю усуває їхній вплив. Що означає дезінформація у науці та публічній комунікації Словом «дезінформація» в побуті часто називають будь-яку неправдиву новину. Для дослідження інформаційних явищ потрібне точніше визначення. Якщо редакція помилилася в числі та оперативно опублікувала виправлення, ми маємо справу з фактичною помилкою. Якщо автор свідомо змінює число, знаючи про його справжнє значення, щоб викликати наперед визначену реакцію, з’являється підстава говорити про дезінформацію. Якщо сторонній користувач не знає про підміну й передає повідомлення друзям як достовірне, його поведінка потребує окремої оцінки. У межах поширеної міжнародної термінології ЮНЕСКО відрізняє дезінформацію від ненавмисного поширення хибних відомостей саме за наміром ввести в оману. Звіт Ради Європи «Information Disorder» пропонує три категорії: помилкова інформація, дезінформація та шкідливе використання правдивої інформації. Це аналітичні категорії, а не автоматичні юридичні кваліфікації: доведення наміру конкретної особи вимагає додаткових фактів. Твердження може бути частково правильним і водночас навмисно оманливим. Наприклад, достовірну статистику можна подати без знаменника, базового періоду або порівняння так, щоб аудиторія зробила хибний висновок. У таких випадках перевіряють не лише правильність кожного числа, а й те, який висновок нав’язує композиція повідомлення. Проте сам по собі вибір аспекту складної теми ще не доводить намір дезінформувати. Дезінформація, помилкова інформація та малінформація: у чому різниця Помилкова інформація: хибний зміст без наміру обманювати Помилкова інформація, яку в міжнародній літературі називають misinformation, — це фактично неправдиві або неточні відомості, які поширюють без свідомого наміру ввести інших в оману. Причинами можуть бути неправильне прочитання документа, неповна інформація, застарілі дані, хибна пам’ять, поспішний висновок чи довіра до недостовірного джерела. Визначення ЮНЕСКО підкреслює ненавмисність такого поширення. Наприклад, мешканець міста переписує в чаті старий час роботи установи, щиро вважаючи його актуальним. Інформація помилкова, однак наявних фактів недостатньо, щоб назвати дії людини дезінформаційною кампанією. Наслідки помилки можуть бути серйозними, навіть коли намір був доброзичливим. Дезінформація: оманливий намір Дезінформація, або disinformation, передбачає свідоме створення чи поширення неправдивого або оманливого змісту. Мета може полягати в отриманні прибутку від переглядів, дискредитації особи, створенні плутанини, стимулюванні певних дій, підриві довіри або підтримці інформаційної кампанії. Намір відносять до конкретного виробника чи розповсюджувача, а не автоматично до кожного, хто побачив або перепостив матеріал. Те саме повідомлення може змінити свою соціальну функцію під час поширення: його свідомо сфабрикували в одному місці, а далі сотні людей передають його без знання про походження. Дослідження такого ланцюга розрізняє навмисний початок і ненавмисні вторинні поширення. Малінформація: справжні відомості, використані на шкоду Термін «малінформація» (malinformation) у типології Вордл і Дерахшана стосується достовірної інформації, яку поширюють для завдання шкоди, зокрема шляхом оприлюднення приватних даних або перенесення повідомлення в інший контекст. Правдивість документа не усуває можливості зловживання ним. Водночас оцінка суспільного інтересу, приватності й заподіяної шкоди потребує окремого правового та етичного аналізу. Звіт Ради Європи. Практичне розрізнення ґрунтується на трьох запитаннях: наскільки достовірне саме твердження; що відомо про наміри конкретного учасника поширення; як використано інформацію та які наслідки це має. Відповідь «ми не знаємо наміру» цілком допустима. Для фактологічного спростування достатньо встановити помилковість змісту; для приписування свідомого обману потрібні інші докази. Які існують види й форми дезінформації Повністю вигадані повідомлення та сфабриковані докази До цього типу належать вигадані заяви, події, «дослідження», документи, цитати та свідчення. Матеріал може наслідувати оформлення журналістської публікації, наукового повідомлення або офіційного наказу. Зовнішня правдоподібність сама собою не доводить існування першоджерела; потрібні оригінал, дата, авторство й незалежне підтвердження. Справжній матеріал у неправдивому контексті Реальне фото стихійного лиха з іншої країни можуть видати за кадр поточної події. Відео давнього інциденту іноді супроводжують новою датою й підписом. Фактична автентичність зображення тут поєднана з неправдивою атрибуцією місця, часу чи причини. Перевірка автентичності файлу та перевірка заявленого контексту — різні завдання. Маніпулятивне редагування та вибіркові дані Вирізана частина інтерв’ю, пропущене заперечення, зміна послідовності кадрів, обрізана вісь графіка або зведення різнорідних показників можуть спотворити сприйняття. Особливо важливо з’ясувати, чи створює зміна хибне фактичне враження та чи є докази її навмисного характеру. Редакційне скорочення саме собою може бути цілком добросовісним. Імітація джерела й підміна авторитету Оманливий матеріал може містити чужий логотип, вигадану посаду, фальшивий обліковий запис або підроблену сторінку установи. Доказова перевірка починається з прямого переходу на офіційний канал організації, а не з довіри до скриншота чи кількості поширень. Візуальні та синтетичні підробки Змінені фотографії, згенеровані відео, голосові імітації й синтетичні «свідчення» можуть слугувати засобом обману. Водночас створене штучним інтелектом зображення для художнього проєкту, чітко позначене як вигадане, не є дезінформацією. Вирішальними лишаються заявлений статус матеріалу, контекст його використання та намір. Координоване поширення й удавана суспільна підтримка Неправдиві твердження можуть поширюватися через мережі акаунтів, повторювані повідомлення, скоординовані коментарі та штучне створення враження суспільного консенсусу. Проте спільна позиція багатьох користувачів не доводить координації. Для такого висновку аналізують синхронність публікацій, спільну інфраструктуру, походження контенту й поведінкові шаблони, зіставляючи альтернативні пояснення. Ці форми можуть поєднуватися. Типологія описує спосіб конструювання повідомлення, а намір і перевірюваність оцінюють окремо. Концептуальні приклади в цій статті ілюструють механізми та не є твердженнями про конкретні реальні події. Як виникає та поширюється дезінформація Інформаційний ланцюг охоплює створення змісту, його оформлення, первинне розміщення, підхоплення посередниками, алгоритмічний розподіл уваги й подальші обговорення. Кожна ланка має власні мотиви. Автор може прагнути прибутку, популярності або впливу, платформа — утримання уваги, користувач — допомогти близьким, висловити солідарність чи попередити про небезпеку. Єдину причину для всіх випадків встановити неможливо. У великому дослідженні повідомлень у Twitter за 2006–2017 роки неправдиві історії в аналізованому наборі даних поширювалися далі, швидше й ширше за правдиві. Автори опрацювали приблизно 126 тисяч перевірених історій та встановили зв’язок неправдивості з новизною повідомлення й певними емоційними реакціями. Висновок стосується дослідженої платформи, періоду, методики класифікації та визначеного типу інформаційних каскадів. Він не означає, що кожне неправдиве твердження в будь-якій мережі обов’язково поширюється швидше. Восухі, Рой і Арал, 2018. Чому люди діляться неперевіреним Поширення не тотожне переконаності. Людина може сумніватися в достовірності, але переслати допис через емоційний відгук, бажання започаткувати дискусію, поспіх або недостатню увагу до точності. Огляд Гордона Пеннікука й Девіда Ренда вказує на помітну роль уважності до достовірності, знань і звичних евристик оцінювання. Цей результат не виключає впливу ідентичності, ідеології чи групової належності: їхня вага залежить від задачі та контексту. Pennycook & Rand, 2021. Алгоритмічне поширення: що підтверджено Рекомендаційні системи розподіляють видимість повідомлень на основі сигналів взаємодії та правил платформи. Це змінює можливість контакту з контентом, однак сам факт алгоритмічної рекомендації не є доказом зміни переконання або поведінки. Для причинного висновку потрібні відповідні експерименти чи інші надійні дослідницькі методи з урахуванням альтернативних чинників. Роль рекомендацій, групових мереж і особистого вибору слід досліджувати разом. Психологічні механізми: чому дезінформація буває переконливою Повторення та відчуття знайомості Коли людина багато разів зустрічає одне й те саме твердження, зростає його впізнаваність та легкість опрацювання. За певних умов це підвищує суб’єктивну оцінку правдивості — явище називають ефектом ілюзорної правди. Воно залежить від початкової правдоподібності, контексту перевірки, знань і характеристик повторення. Частота появи повідомлення сама по собі не є свідченням його достовірності. Ecker та ін., 2022. Когнітивні скорочення та довіра до джерела Оцінювання кожного твердження за первинними документами потребує часу. Тому люди використовують швидкі підказки: знайому назву медіа, впевнений тон, професійний титул, кількість реакцій, якість дизайну чи рекомендацію друга. Такі орієнтири часом корисні, однак їх можна імітувати. Важливо розрізняти авторитет у певній спеціальності та доказовість конкретного висновку: відомий фахівець також може помилятися поза сферою своєї компетентності. Емоції, загроза та невизначеність Повідомлення про небезпеку, втрату, несправедливість чи загрозу близьким здатні швидко привернути увагу. Емоційна реакція може спонукати до негайного поширення, особливо коли бракує часу на перевірку. Проте емоційно сильне повідомлення може бути цілком правдивим, а емоційна стриманість — супроводжувати обман. Емоція сигналізує про важливість для людини, а достовірність визначають фактичні докази. Ecker та ін., 2022. Групова належність, ідентичність і мотивоване міркування Люди сприймають інформацію в соціальному контексті. Твердження, яке підтримують знайомі або значуща група, може видаватися переконливішим, а інформація, що загрожує важливому переконанню, — викликати опір. Мотивоване міркування пояснює, як бажаний висновок іноді впливає на добір та інтерпретацію доказів. Водночас ці механізми неоднакові в різних дослідженнях; не кожна помилка мислення походить із політичної прихильності чи групової лояльності. Pennycook & Rand, 2021. Тривалий вплив після виправлення Після спростування людина може погодитися, що вихідна інформація була неправдивою, але продовжувати частково використовувати її під час пояснення події. Це називають ефектом тривалого впливу дезінформації. Один із механізмів — збереження причинно-наслідкової історії, з якої вилучили хибну ланку, але не запропонували достатнього правдивого пояснення. Наскільки сильним буде залишковий ефект, залежить від матеріалу, методики дослідження й якості виправлення. Ecker та ін., 2022; Lewandowsky та ін., 2020. Чим дезінформація відрізняється від пропаганди, маніпуляції та переконування Пропаганда — організоване поширення повідомлень, покликаних формувати установки й підтримувати певну позицію чи поведінку. Вона може використовувати правдиві факти, оцінні судження та дезінформацію. Дезінформація визначається оманливим фактичним змістом і наміром; пропаганду розглядають передусім як діяльність з упливу. Ці явища можуть перетинатися, але не збігаються за обсягом. Маніпуляція означає вплив, за якого приховують або перекручують значущі підстави вибору, експлуатують вразливість чи обходять можливість людини зважено оцінити ситуацію. Маніпулятивне повідомлення іноді містить правдиві відомості, а дезінформація може поширюватися без складної маніпулятивної побудови. Звичайне переконування спирається на доводи, пояснення та можливість їх перевірити. Наявність наміру переконати ще не доводить маніпуляції. «Фейкові новини» — популярна назва неправдивого контенту, що наслідує новинний жанр. Вона описує одну з можливих форм і часто вживається неточно, зокрема як ярлик для неприємної позиції. Наукова типологія інформаційного безладу надає перевагу конкретнішим визначенням. Чутки, своєю чергою, — повідомлення з неперевіреним статусом, що циркулюють у соціальному середовищі; вони можуть згодом підтвердитися, виявитися хибними або залишитися невизначеними. Вордл і Дерахшан, 2017. Інформаційно-психологічна операція — організована діяльність з інформаційного впливу в певному інституційному чи безпековому контексті. Її визначають через суб’єкта, цілі, засоби, планування та операційне середовище; окремий неправдивий допис не встановлює факту існування такої операції. Для доказового аналізу потрібна атрибуція, а не лише схожість риторики. Що відомо про наслідки дезінформації Дезінформація може змінювати фактичні уявлення, оцінювання ризиків, довіру до інституцій, готовність поширювати повідомлення й окремі практичні рішення. Найкраще експериментально вивчені короткочасні ефекти довіри до конкретних неправдивих тверджень, намірів поширювати матеріал та реакції на виправлення. Перехід від зміни відповіді в експериментальному опитуванні до тривалих змін поведінки населення потребує окремого підтвердження. Ecker та ін., 2022. У темах охорони здоров’я неправдиві заяви про ефективність лікування, вакцини чи медичні ризики можуть впливати на рішення, важливі для безпеки. Однак оцінювати реальні наслідки потрібно з урахуванням доступності медичної допомоги, соціальних чинників, попередніх переконань та інших обставин. Психологічні характеристики читання новин не є клінічними діагнозами й не дають підстав робити висновки про психічний стан конкретної людини. Поширений висновок «дезінформація завжди визначає суспільну поведінку» виходить за межі доказів. Для складних масових подій одночасно діють економічні, політичні, міжособистісні та інформаційні чинники. Результати досліджень однієї платформи або лабораторного експерименту не можна автоматично переносити на всю країну чи населення світу. Генеративний штучний інтелект і нові можливості створення оманливого контенту Генеративні системи дають змогу швидко створювати граматично якісні тексти, стилізовані новинні матеріали, синтетичні зображення, голосові записи та варіанти одного повідомлення. Вони здатні здешевлювати виробництво контенту й ускладнювати оцінювання походження окремих файлів. Водночас автоматично згенерований текст може бути достовірним, а неправдивий матеріал може бути цілком створений людиною. У дослідженні реальної пов’язаної з державним впливом пропагандистської мережі науковці зафіксували збільшення кількості матеріалів після впровадження генеративних інструментів, а також перевірили оцінювання переконливості аудиторією. Це емпіричне свідчення зміни виробничих можливостей конкретної кампанії; воно не доводить універсального зростання її суспільного впливу чи однакової ефективності для всіх платформ. Wack та ін., 2025. Синтетичний голос або відео варто оцінювати за незалежним підтвердженням заявленої події, а не лише за візуальними артефактами. Технічні ознаки підробок змінюються; впевненість «я завжди впізнаю згенероване» створює додаткову вразливість. Так само позначка автоматичного детектора є допоміжним сигналом, який потребує перевірки джерела, метаданих і контексту. Як розпізнати можливу дезінформацію Перевірка починається з конкретного твердження, яке можна перевірити. Формулювання «усі приховують правду» майже не піддається фактологічному аналізу, доки автор не назве подію, учасників, час та джерело. Натяки й оцінки потрібно відокремлювати від тверджень про факти. Корисна послідовність дій охоплює такі кроки: 1. Зупиніться перед поширенням повідомлення, особливо коли воно вимагає негайної дії або викликає різку емоційну реакцію. 2. Знайдіть первинне джерело: повний документ, запис виступу, наукову статтю, оригінальну статистичну таблицю чи офіційне повідомлення. 3. Перевірте дату, місце, автора, контекст цитати та те, чи не стосується матеріал іншої події. 4. Зіставте ключову фактичну заяву з кількома незалежними надійними джерелами, а не лише з копіями одного допису. 5. Для числа з’ясуйте одиницю вимірювання, знаменник, період, методику збирання та межі точності. 6. Для фотографії чи відео перевірте попередні публікації, походження й заявлений контекст; за необхідності застосуйте пошук за зображенням. 7. Відокремте те, що встановлено, від невизначеного. Якщо належне підтвердження наразі відсутнє, утримайтеся від поширення як перевіреного факту. Ця процедура відповідає принципам перевірки фактів і роботи з інформацією, викладеним у «The Debunking Handbook 2020», проте не замінює спеціалізованої журналістської або експертної експертизи. Ознаки, що вимагають особливо уважної перевірки Підставою для перевірки можуть бути відсутність оригіналу, неконкретне посилання на «відомих учених», підміна цитати скриншотом, непропорційно гучний заголовок, вимога негайного перепосту, непослідовні дати й заяви про абсолютну певність за браку даних. Жодна окрема ознака не є автоматичним доказом дезінформації. Вона допомагає визначити, на що спрямувати перевірку. Для наукових тверджень важливо враховувати рівень доказів: попередній рукопис, одиничне спостережне дослідження, рандомізований експеримент, систематичний огляд та клінічна настанова мають різну доказову вагу. Невідповідність між результатом дослідження й сенсаційним заголовком нерідко виникає вже на етапі медійного переказу. Чи допомагають спростування, фактчекінг і медіаграмотність Фактчекінг встановлює достовірність конкретних перевірюваних тверджень і пояснює докази. Добре сформульоване спростування називає помилку, подає правильні відомості, надійне джерело та, за можливості, зрозуміле альтернативне пояснення. Після виправлення певне хибне враження інколи зберігається, тож коротке «це неправда» не завжди достатнє. Lewandowsky та ін., 2020. В експерименті 2025 року фактчекінг переважно поліпшував оцінювання саме тих неправдивих повідомлень, яких він стосувався, тоді як коротке навчання медіаграмотності ширше покращувало розрізнення правдивих і хибних матеріалів у дослідженій вибірці, зокрема приблизно через два тижні. Це результат певного експериментального дизайну, а не доказ однакової дії втручання в будь-якій країні чи на довільному типі контенту. Berger та ін., 2025. Метааналіз 160 медіаграмотнісних втручань, проведених із 1983 до 2023 року, виявив загалом позитивні результати, причому покращення знань були стійкішими та виразнішими, ніж зміни поведінки; результати істотно різнилися залежно від завдань і формату навчання. Тому освітня програма має оцінювати не лише те, чи запам’ятали учасники правила, а й здатність застосовувати їх до нових випадків. Cho, Carpenter & Li, 2025. Психологічне щеплення, або попереджувальне навчання, знайомить людину з характерними прийомами обману до зустрічі з конкретною дезінформацією. Метааналіз 42 досліджень показав поліпшення певних показників розрізнення достовірних і недостовірних повідомлень, але не виявив статистично значущого загального впливу на намір ділитися неправдивою інформацією в одному з оцінених підсумкових показників. Результат залежав також від формату й тематики матеріалів. Lu та ін., 2023. Жодне з цих втручань не гарантує повного захисту. Медіаграмотність, якісні редакційні процедури, прозорість джерел, доступ до первинних документів, вчасні уточнення та відповідальність платформ працюють як взаємодоповнювальні рівні протидії. Дезінформація під час війни, надзвичайних ситуацій і криз Коли від повідомлення залежить особиста безпека, ціна невірної інформації зростає. У кризовій ситуації особливо небезпечними можуть бути підроблені оголошення про евакуацію, повідомлення про начебто змінені маршрути, вигадані рішення органів влади чи фальшиві інструкції щодо медичної допомоги. У разі загрози життю та здоров’ю слід орієнтуватися на чинні повідомлення компетентних офіційних служб для конкретної території й ситуації та перевіряти їх безпосередньо в першоджерелі. Український воєнний контекст потребує розрізнення повідомлень із відомим походженням, ще непідтверджених повідомлень і встановлених підробок. Відсутність оперативної інформації може бути пов’язана з безпековими обмеженнями або перевіркою фактів. Вона сама по собі не доводить існування прихованої змови. Перед передаванням даних про безпеку інших людей особливо важливо враховувати ризик розголошення персональної інформації та місць перебування. Під час тривалих криз інформаційне перевантаження може ускладнювати уважне читання й перевірку деталей. Практичне рішення — визначити обмежене коло перевірених каналів, звіряти повідомлення з першоджерелами й робити паузу перед перепостом. Сильні емоції в умовах небезпеки є зрозумілою реакцією і не дають підстав діагностувати психологічний розлад. Як говорити з людиною, яка повірила неправдивому повідомленню Розмова починається зі з’ясування конкретного твердження й того, чому воно видається переконливим. Публічне висміювання або приписування людині «легковірності» може перетворити фактологічну дискусію на захист власної гідності. Набагато корисніше запропонувати порівняти першоджерела, показати точний фрагмент документа й разом перевірити дату та контекст. Підставою для висновку мають бути докази, доступні для незалежного перегляду. Під час виправлення варто подати правильну інформацію на початку, коротко описати конкретну хибу й пояснити, як виникло оманливе враження. Надмірне повторення вигадки без пояснення здатне лишити в пам’яті знайому фразу, але контекст і якість спростування мають значення. Науковий консенсус щодо виправлень рекомендує зрозумілий виклад факту, пояснення помилки та джерела, які можна перевірити. Lewandowsky та ін., 2020. Якщо повідомлення стосується медичного рішення, важливо передусім перевірити клінічну настанову, рекомендації компетентного органу та обговорити особистий випадок із відповідним фахівцем. Переконання людини не дають права робити висновок про її діагноз, інтелект чи психічне здоров’я. Часті запитання про дезінформацію Чи може дезінформація бути частково правдивою? Так. Правдиві деталі можуть бути підібрані, поставлені в неправильний контекст або поєднані з вигаданим висновком. Для оцінювання важливо перевіряти загальне твердження, а також кожну істотну деталь і спосіб їх пов’язування. Намір ввести в оману встановлюють окремо. Чи є будь-яка неправдива новина дезінформацією? Ні. За усталеним розмежуванням неправдиве повідомлення без наміру обманювати належить до помилкової інформації; свідомий оманливий зміст — до дезінформації. Перш ніж приписувати авторові намір, необхідно мати відповідні докази. ЮНЕСКО. Чи є сатира, пародія та художній вигаданий сюжет дезінформацією? Жанрове позначення й контекст принципово важливі. Очевидна пародія або художній твір не є дезінформацією за самим фактом вигадки. Однак сатиричний матеріал, навмисно поданий в іншому контексті як справжній документ, може стати частиною оманливого поширення. Чи можна визначити дезінформацію за емоційним заголовком? Емоційність — привід уважніше перевірити факти, але вона не доводить неправдивості чи наміру. Правдиві новини про загрози також можуть викликати сильні переживання. Чи штучний інтелект автоматично створює дезінформацію? Ні. Генеративні системи можуть створювати як коректні повідомлення, так і помилки або навмисно оманливі матеріали залежно від застосування. Для оцінки конкретного продукту важливі фактичний зміст, походження, заявлена автентичність та контекст публікації. Чи можна повністю усунути вплив неправдивого повідомлення спростуванням? Спростування часто зменшує довіру до неправдивого твердження, але іноді залишаються часткові уявлення або асоціації. Результати різняться залежно від повідомлення, часу, якості виправлення й аудиторії. Ecker та ін., 2022. Що робити, якщо першоджерело неможливо знайти? Вказати статус «не підтверджено», утриматися від поширення як установленого факту й продовжити перевірку через незалежні канали. Відсутність першоджерела не доводить автоматично фальсифікацію, але зменшує підстави для довіри. Висновок Дезінформація — це різновид оманливої інформаційної діяльності, для якого принципове значення має навмисність. Визначення її змісту, походження й наслідків потребує окремих доказових кроків. Психологічні механізми повторення, знайомості, уваги, емоцій, довіри та соціальної належності допомагають пояснити, як неправдиві повідомлення впливають на сприйняття, проте не визначають однакового результату для всіх людей. Найнадійніша повсякденна практика — уточнювати конкретні фактичні твердження, шукати першоджерела, враховувати контекст, відокремлювати помилку від доказаного наміру обману й оновлювати висновки після надходження нових перевірених даних. На рівні суспільства це підтримують незалежна журналістика, підзвітні процедури виправлень, інформаційна грамотність та дослідження реальних, а не лише припущених, ефектів інформаційного впливу. Пов’язані статті Медіапсихологія: що це і як медіа впливають на увагу, емоції, уявлення та поведінку — батьківська стаття про взаємодію людини з медіа. Психологія дезінформації в цифровому середовищі — окремий аналіз переконливості неправдивих повідомлень. Мотивоване міркування — як бажаний висновок змінює оцінювання доказів. Критичне мислення — способи перевірки інформації й аргументів. Ехо-камера — роль однорідного інформаційного оточення. Фільтрувальна бульбашка — персоналізація інформаційного середовища. Алгоритмічний соціальний вплив — можливості та межі рекомендаційних систем. Інформаційне перевантаження — надлишок інформації, увага та рішення. Пропаганда — суміжний спосіб організованого інформаційного впливу; чинна сторінка очікує редакційної реконструкції. Джерела Berger, L. M., Kerkhof, A., Mindl, F., & Münster, J. (2025). Debunking “fake news” on social media: Immediate and short-term effects of fact-checking and media literacy interventions. Journal of Public Economics, 245, 105345. https://doi.org/10.1016/j.jpubeco.2025.105345. Cho, H., Carpenter, C. J., & Li, W. (2025). Media literacy interventions: Meta-analytic review of 40 years of research. Human Communication Research, 51(2), 57–79. https://doi.org/10.1093/hcr/hqaf004. Ecker, U. K. H., Lewandowsky, S., Cook, J., et al. (2022). The psychological drivers of misinformation belief and its resistance to correction. Nature Reviews Psychology, 1, 13–29. https://doi.org/10.1038/s44159-021-00006-y. Lewandowsky, S., Cook, J., Ecker, U. K. H., et al. (2020). The Debunking Handbook 2020. https://doi.org/10.17910/b7.1182. Lu, C., Hu, B., Li, Q., Bi, C., & Ju, X.-D. (2023). Psychological inoculation for credibility assessment, sharing intention, and discernment of misinformation: Systematic review and meta-analysis. Journal of Medical Internet Research, 25, e49255. https://doi.org/10.2196/49255. Pennycook, G., & Rand, D. G. (2021). The psychology of fake news. Trends in Cognitive Sciences, 25(5), 388–402. https://doi.org/10.1016/j.tics.2021.02.007. UNESCO. (б. д.). Disinformation. https://www.unesco.org/en/query-list/d/disinformation. UNESCO. (б. д.). Misinformation. https://www.unesco.org/en/query-list/m/misinformation. Vosoughi, S., Roy, D., & Aral, S. (2018). The spread of true and false news online. Science, 359(6380), 1146–1151. https://doi.org/10.1126/science.aap9559. Wack, M., Ehrett, C., Linvill, D., & Warren, P. (2025). Generative propaganda: Evidence of AI’s impact from a state-backed disinformation campaign. PNAS Nexus, 4(4), pgaf083. https://doi.org/10.1093/pnasnexus/pgaf083. Wardle, C., & Derakhshan, H. (2017). Information Disorder: Toward an Interdisciplinary Framework for Research and Policymaking. Council of Europe. https://rm.coe.int/information-disorder-report-november-2017/1680764666.

Автор: Український психологічний ХАБ · Опубліковано: 22 жовтня 2026 · Редакційна політика Фейкові новини — це вигадані або істотно сфальсифіковані повідомлення, які наслідують форму журналістської новини та подають неправдиву інформацію як достовірне повідомлення про події. Вони можуть містити вигадану цитату, неіснуючу подію, підроблений документ, змонтоване зображення чи правдиві фрагменти, поєднані в оманливий сюжет. У науковому вузькому значенні визначальними є імітація новинного повідомлення та порушення процедур перевірки фактів, властивих відповідальній журналістиці. Саме таку рамку пропонують дослідники у праці «The Science of Fake News». Фейкова новина здатна вплинути на уявлення людини про події, довіру до джерел і рішення, особливо коли повідомлення пов'язане з особистою безпекою, здоров'ям або важливою суспільною подією. Водночас існування фейку, його перегляд, поширення та фактична зміна переконань — різні події, які необхідно досліджувати окремо. Людина може переслати неправдивий заголовок, не погоджуючись із ним; інша — повірити повідомленню, але не поширювати його. Що таке фейкові новини і чому термін потребує точності У побутовому мовленні «фейком» часто називають будь-яке повідомлення, яке викликає сумнів або не відповідає чиїмось очікуванням. Для психологічного аналізу потрібні чіткіші критерії. Фейкова новина зазвичай має знайомі ознаки журналістського продукту: заголовок, нібито свідчення, посилання на «експертів», фотографію, назву видання або стиль термінового повідомлення. Враження редакційної достовірності може створюватися навіть тоді, коли реального журналістського збирання і перевірки відомостей не було. Лейзер та співавтори описують фейкові новини як сфабриковану інформацію, що імітує медіаконтент, але не його редакційні процедури. У такому значенні термін корисний для дослідження конкретного жанру оманливого повідомлення. Однак його політичне й побутове використання надзвичайно широке: іноді ним знецінюють навіть ретельно перевірені повідомлення. Тому науковий опис повинен називати конкретну помилку, підробку, доказ або спосіб введення в оману. Фейкова новина, дезінформація, помилкова інформація та пропаганда Дезінформація — неправдива або оманлива інформація, яку створюють чи поширюють із наміром ввести в оману. Помилкова інформація — неправдиві відомості, поширення яких може відбуватися без такого наміру. Коли читач щиро пересилає вигадану «новину», він може поширювати помилкову інформацію, навіть якщо первинний автор навмисно сконструював дезінформаційне повідомлення. Намір автора та намір кожного наступного поширювача необхідно оцінювати окремо. Рамку цих розрізнень розроблено в доповіді Ради Європи про інформаційний безлад. Пропаганда — систематична комунікаційна діяльність, спрямована на формування або підтримання певних уявлень, оцінок та дій. Вона може використовувати вибіркові правдиві факти, емоційні образи, замовчування і неправдиві повідомлення. Отже, окремий фейковий сюжет може бути інструментом пропаганди, але ці поняття охоплюють різні явища. Маніпуляція описує спосіб впливу на судження або вибір, зокрема через приховані чи оманливі прийоми. Переконування охоплює також відкриту аргументацію, перевірювані докази та чесне обговорення альтернатив. Сатира, художня вигадка і пародія мають окрему комунікативну мету. Якщо контекст чітко вказує на жарт або мистецький твір, така публікація не стає фейковою новиною лише через вигаданий сюжет. Водночас сатиричний текст, відірваний від первинного контексту та поданий як реальна подія, може перетворитися на оманливе повідомлення. Чутка теж не тотожна фейку: це інформація з невизначеною перевіреністю, яка може згодом підтвердитися або спростуватися. Як виникають фейкові новини Виникнення фейку зазвичай пов'язане зі створенням переконливої історії на основі інформаційного дефіциту, актуального страху, суспільного конфлікту або помітної події. Для автора може мати значення фінансова вигода від переходів, репутаційна шкода іншій особі, шахрайство, бажання отримати увагу чи стратегічний інформаційний вплив. Конкретний мотив потребує окремих доказів: за самим емоційним заголовком його встановити неможливо. Один сценарій — повне вигадування події з підробленою цитатою та неіснуючим джерелом. Інший — використання достовірного фото іншого року або іншої країни. Третій — зміна масштабу: поодинокий випадок подається як масова закономірність. Четвертий — виривання слів із контексту, коли справжнє висловлювання набуває протилежного змісту. П'ятий — створення фальшивого вигляду офіційної установи, редакції або інформаційної агенції. Чому імітація новини працює Читач зазвичай оцінює повідомлення в умовах браку часу. Знайомий формат новини, логотип, часові позначки, впізнавані імена та нібито цитати можуть слугувати поверховими сигналами надійності. Вони заощаджують зусилля під час звичайного читання, проте легко відтворюються зловмисником. Дослідження практик перевірки цифрових джерел показало, що навіть освічені учасники можуть надавати надмірної ваги зовнішньому вигляду сайту, тоді як професійні перевіряльники фактів швидко шукають незалежну інформацію про саме джерело. Цей підхід описано в дослідженні Вайнберга та Макґрю. Правдоподібність підсилює також прив'язка вигаданого повідомлення до реального інформаційного приводу. Під час кризи існують справжні прогалини у знанні, і люди прагнуть якнайшвидше отримати пояснення. Якщо фейк пропонує конкретну відповідь на болісне питання, він може привернути увагу раніше за перевірені, але складніші відомості. Це пояснює можливу привабливість повідомлення, однак не дає підстав передбачити реакцію кожної людини. Як фейкові новини поширюються У цифровому середовищі важливі три етапи: створення повідомлення, його первинне розміщення та багаторазове повторне поширення людьми або обліковими записами. Новина може потрапити до особистого листування, групового чату, стрічки рекомендацій, відеоплатформи, пошуку чи традиційного медіа. На кожному переході частина контексту губиться: лишається скриншот, заголовок або емоційна цитата без першоджерела. У відомому дослідженні Восуги, Роя та Арала проаналізовано приблизно 126 тисяч перевірених сюжетів, поширених у Twitter у 2006–2017 роках. У цьому масиві хибні сюжети поширювалися швидше, далі та ширше, ніж правдиві, а ефекти особливо проявлялися щодо політичних сюжетів. Автори також пов'язали неправдиві сюжети з більшою новизною та певними емоційними реакціями. Це потужне спостереження про конкретну платформу та історичний період, а не універсальний закон для всіх соціальних мереж, країн і жанрів. Новизна, емоції та соціальні сигнали Новина, яка здається сенсаційною, загрозливою або несподіваною, конкурує за увагу з іншими повідомленнями. Людина може натиснути «поділитися», щоб попередити близьких, висловити обурення, підтримати групову ідентичність або розпочати обговорення. Емоційна насиченість впливає на помітність та мотиви поширення, але сама по собі не доводить неправдивості тексту. Справжні надзвичайні новини теж часто викликають сильні емоції. Кількість поширень, реакцій і коментарів створює відчуття соціальної значущості. Проте популярність повідомлення вимірює його циркуляцію, а не відповідність фактам. Масове обговорення може поєднувати довірливі репости, критику, жарти, спростування й застереження. Тому кількість переглядів або репостів не є прямим виміром числа людей, які повірили у фейк. Алгоритмічні стрічки й мережеві спільноти Системи рекомендацій ранжують контент відповідно до багатьох показників: імовірності взаємодії, попередньої поведінки користувача, властивостей матеріалу, налаштувань платформи. У певних умовах це може збільшувати видимість оманливого повідомлення, якщо воно збирає багато уваги. Проте конкретний алгоритмічний причинний ефект потрібно встановлювати окремим дослідженням або експериментом. Сам факт існування рекомендаційної стрічки ще не доводить, що вона зробила певний фейк популярним чи змінила переконання читача. Однорідність інформаційного оточення теж може впливати на видимість повідомлень та частоту контакту з альтернативними твердженнями. Наукові дискусії про ехо-камери розрізняють добровільний вибір джерел, соціальну структуру контактів і персоналізацію платформ. Практично це означає, що для оцінки достовірності важливо звертатися до незалежних підтверджень, а не рахувати збіги однакової новини у знайомих каналах. Чому люди можуть повірити у фейкову новину На переконання впливає взаємодія змісту повідомлення, попередніх знань, довіри до джерела, соціального контексту та способу обробки інформації. У великому огляді Еккера та співавторів ці чинники розглянуто разом із труднощами перегляду вже сформованих помилкових переконань. Окремий «тип людини, яка вірить фейкам» наукова література не встановлює. Повторення і відчуття знайомості Повторно побачене твердження іноді здається більш правдоподібним, тому що його легше впізнати й обробити. Цей механізм називають ефектом ілюзорної правди. Метааналіз 182 досліджень, опублікований 2026 року, підтверджує невеликий середній ефект повторення після коригування малих досліджень, водночас показує істотну неоднорідність результатів. Ефект залежить від матеріалу, умов першого контакту та ознак достовірності. Повторення підвищує відчуття знайомості; воно не робить твердження істинним і не гарантує, що людина у нього повірить. Узгодженість із поглядами й роль аналітичного мислення Новини, які підтримують уже наявні переконання, часто отримують сприятливішу первинну оцінку. Проте це лише один із чинників. Люди можуть розпізнавати неправду навіть тоді, коли зміст їм ідеологічно близький. Систематичний огляд і метааналіз Пфендера та Альтая 2025 року об'єднав 67 експериментальних статей, 303 оцінки ефектів та дані 194 438 учасників із 40 країн. У середньому учасники істотно відрізняли перевірені правдиві новини від неправдивих; результати також вказували на певну схильність сумніватися, зокрема і в правдивих новинах. Узагальнення стосується експериментальних завдань з оцінки підготовлених матеріалів: реальне інформаційне середовище складніше. Інший метааналіз чинників сприйнятливості до онлайн-дезінформації наголошує на відмінності між здатністю відрізняти правдиві повідомлення від неправдивих та загальною схильністю всьому довіряти або всьому не довіряти. Ці дві характеристики дають різні результати й потребують різних освітніх втручань. Просте навішування ярликів за віком, освітою чи політичними поглядами не замінює оцінки реальної поведінки. Чому люди поширюють повідомлення, навіть сумніваючись у ньому Поширення має власні мотиви: повідомити про загрозу, привернути увагу, отримати реакцію, підтримати стосунки або показати належність до спільноти. У серії експериментів Пеннікука та співавторів зосередження уваги на точності перед рішенням про поширення поліпшувало якість контенту, яким люди збиралися ділитися, а в одному польовому дослідженні — й фактично поширеного. Це підтримує пояснення, за яким люди інколи відволікаються від питання достовірності під час ухвалення рішення про репост. Водночас результати конкретних експериментів не гарантують однакової ефективності коротких нагадувань на кожній платформі. Який вплив фейкові новини можуть мати на людину та суспільство Найближчий психологічний наслідок — зміна оцінки окремого факту або ймовірності події. Повідомлення може сформувати помилкове уявлення про дії людини, безпеку місця, перебіг події чи якість лікування. Далі можливі емоційні реакції, зниження довіри, конфлікти в спілкуванні або рішення, засновані на недостовірних даних. Кожен із цих переходів потребує окремих доказів: лабораторне підвищення довіри до заголовка ще не означає реальної зміни поведінки. Емоційні реакції та інформаційне виснаження Фейкове повідомлення, особливо пов'язане із загрозою, може викликати страх, гнів, здивування або термінове бажання допомогти іншим. У контексті війни, небезпеки та особистої втрати ці реакції можуть бути інтенсивнішими, оскільки інформація безпосередньо стосується безпеки. Водночас немає підстав визначати психічний розлад за тим, як людина читає чи пересилає новини. Вплив інформаційного середовища на самопочуття залежить також від загального стресового навантаження, соціальної підтримки, індивідуальних обставин і можливості отримати перевірену інформацію. Повторні суперечливі повідомлення інколи провокують втому, розгубленість і уникання новин. Це не означає, що всі новини однаково шкідливі або що відмова від інформації завжди є найкращим рішенням. Практичне завдання — забезпечити доступ до важливих підтверджених повідомлень у прийнятному для людини обсязі. Довіра, поляризація та суспільні рішення Фейк про державну установу, експерта або соціальну групу може бути спрямований на підрив довіри чи створення ворожих уявлень. Та чи справді це відбувається в конкретному середовищі, залежить від охоплення, повторення, джерела та вже наявних установок. Дослідження інформаційного впливу не дозволяють автоматично переносити ефект одного заголовка на політичні рішення всього суспільства. Особливо важливо, що інформаційні втручання можуть спричиняти і небажані наслідки. Експерименти Гес та співавторів виявили, що окремі підходи зменшували хибні уявлення, але водночас підвищували загальний скептицизм щодо новин. Якість протидії слід оцінювати за здатністю розрізняти надійні та ненадійні повідомлення, а не за тим, наскільки люди взагалі перестають довіряти інформації. Здоров'я та кризова інформація Неправдиві повідомлення про ліки, вакцинацію, інфекції або симптоми можуть впливати на оцінку ризиків і медичні рішення. Всесвітня організація охорони здоров'я описує інфодемію як надлишок інформації, зокрема неправдивої чи оманливої, під час спалахів захворювань; вона здатна ускладнювати розуміння захисних дій. Медичні твердження потребують перевірки за клінічними настановами, систематичними оглядами та інформацією відповідних органів охорони здоров'я. Рішення про лікування належать до компетенції кваліфікованих медичних фахівців. Чого ми ще не знаємо про поширення фейків У дослідженнях використовують різні показники: перегляди, взаємодії, намір поділитися, фактичні репости, оцінки правдивості, пам'ять і поведінкові рішення. Вони описують різні процеси. Платформи змінюють правила рекомендацій, модерації та інтерфейси, а доступ учених до повних даних часто обмежений. Через це висновки, отримані в одному сервісі або під час одних виборів, не обов'язково відтворюються в іншому контексті. Окрему проблему становить вибір матеріалів: у лабораторіях часто використовують завідомо неправдиві та завідомо правдиві заголовки, перевірені фактчекерами. У реальному житті багато повідомлень є частково достовірними, неповними або такими, що ще не піддаються оперативній перевірці. Розпізнати очевидну вигадку під час експерименту та правильно оцінити невизначений інформаційний сюжет — різні завдання. Водночас новіші дослідження показують неоднорідність інформаційного ризику. Наприклад, дослідження оприлюднене у Science Advances 2026 року на даних Facebook та Instagram 2020 року в США виявило відносно обмежене середнє охоплення контентом ненадійних джерел і високу концентрацію такого охоплення серед частини аудиторії. Це не доводить відсутності дезінформаційних ризиків, але вказує, що середні цифри можуть приховувати суттєві відмінності між групами користувачів. Штучний інтелект, синтетичні зображення та нові форми фейкових новин Генеративні системи здатні швидко створювати зв'язні тексти, зображення, голоси й відео, які наслідують стиль новин або відомі особи. Вони можуть зменшувати витрати на виробництво фальшивого матеріалу, переклад і адаптацію повідомлень. Проте з технічної можливості створити тисячі матеріалів не випливає, що всі вони охоплять велику аудиторію або змінять її переконання. Масштаб реального впливу залежить від каналів поширення та поведінки читачів. У великому дослідженні 27 європейських країн 2026 року учасники оцінювали правдивість і готовність поширювати короткі повідомлення про російсько-українську війну, створені людьми та ШІ. Загалом фейкові повідомлення оцінювалися як менш достовірні та менш придатні для поширення, а відмінності між створеними ШІ та людьми текстами були порівняно невеликими. Це експериментальні оцінки коротких заголовків, тому їх не слід трактувати як вимір усіх майбутніх наслідків генеративної дезінформації. Зображення та відео також потребують контекстної перевірки. Реальне фото може бути приписане іншому місцю, а синтетичне відео — подане як документальний запис. Встановлюючи автентичність, варто перевірити походження матеріалу, дату появи, первинного публікатора та незалежні свідчення. Відсутність очевидних графічних дефектів не є доказом реальності. Так само сам факт використання ШІ в редакційному виробництві не означає фальсифікації змісту: вирішальними лишаються факти, прозорість походження та редакційна перевірка. Як перевірити підозрілу новину: практичний алгоритм Перевірка починається з точного формулювання твердження. Потрібно відокремити те, що повідомлення насправді стверджує, від емоційного заголовка, оцінок коментаторів і висновків, які читач домислює сам. Для повідомлення про подію корисно встановити, хто, де, коли й на підставі яких джерел її підтверджує. Зупиніть автоматичне поширення. Особливо якщо заголовок закликає «негайно переслати всім», повідомляє про термінову небезпеку чи викликає сильне обурення, зробіть коротку паузу. Знайдіть першоджерело. Відкрийте повний матеріал, а не лише скриншот. З'ясуйте, кому належить цитата, документ або фото, і чи існує оригінальна публікація. Перевірте саме джерело. Дослідіть його власника, редакційні контакти, виправлення, посилання на документи та репутацію за межами самого сайту. Зовнішня професійність оформлення не гарантує достовірності. Зіставте незалежні підтвердження. Пошукайте повідомлення інших редакцій або відповідальних установ. Переконайтеся, що вони не переповідають ту саму анонімну публікацію як єдине джерело. Звірте дату й контекст. Переконайтеся, що фото, відео, цитата та статистика справді стосуються описаних місця, часу і події. Визначте стан перевірки. Твердження може бути підтвердженим, спростованим, частково правильним або поки що неперевіреним. Невизначеність — обґрунтований висновок, коли доступних даних бракує. Поділіться результатом обережно. Якщо знайдено спростування, надсилайте його з чітким поясненням виправленого факту й посиланням на першоджерело, не множачи непотрібно оманливий заголовок. Метод перевірки джерела через незалежні вкладки називається латеральним читанням. Його практику застосовували професійні перевіряльники фактів у дослідженні Вайнберга та Макґрю. Офіційні рекомендації Кіберполіції України також радять звіряти першоджерела, перевіряти походження фотографій і утримуватися від непідтверджених репостів. Під час повідомлень про безпеку варто звірятися з відповідальними офіційними службами, зберігаючи критичність і до непідтверджених скриншотів нібито офіційних заяв. Чи допомагають спростування, фактчекінг і медіаграмотність Спростування здатне виправити помилкове переконання, особливо коли воно чітко називає фактичну помилку, подає підтвердження й пояснює правильну інформацію. Огляд Портера та Вуда показує, що фактичні виправлення зазвичай підвищують точність уявлень, а випадки стійкого зворотного ефекту трапляються рідко. Проте ефект на поведінку часто слабший, ніж ефект на відповідь про правдивість твердження; багато людей, які бачили оманливу новину, можуть узагалі не зустріти виправлення. Психологічне щеплення, або попереджувальне ознайомлення з типовими прийомами введення в оману, спрямоване на те, щоб людина розпізнала маніпуляцію до зустрічі з конкретним фейком. Метааналіз 33 експериментів 2026 року виявив поліпшення розрізнення надійних і ненадійних повідомлень після таких втручань без систематичного збільшення загальної недовіри в об'єднаних даних. Водночас тривалість ефектів, перенесення на реальні інформаційні потоки та поведінкові наслідки потребують окремих перевірок. Медіа- та інформаційна грамотність включає оцінювання доказів, походження повідомлень, механізмів платформ і власної інформаційної поведінки. ЮНЕСКО наголошує на важливості вміння перевіряти джерело, достовірність і мету інформації. Ефективний розвиток грамотності формує звичку ставити перевірювані запитання та зберігати відкритість до справжніх доказів. Загальна підозра до всіх новин не може бути критерієм успіху. Як говорити з людиною, яка поширила фейкову новину Розмову корисно починати з конкретного факту й джерела, а не з оцінки особистості співрозмовника. Запитання «Звідки це повідомлення?» або «Чи можемо ми знайти первинний документ?» переводять обговорення до перевірюваного твердження. Доброзичливий тон особливо важливий, коли новина стосується безпеки близьких або вже викликала страх. Поділитися неправдивою інформацією може людина, яка прагнула допомогти, тому припущення про її свідомий намір обманути потребує доказів. Якщо повідомлення неправдиве, доцільно назвати правильний факт, коротко пояснити механізм помилки та навести достовірне джерело. Повторювати фальшиве твердження багато разів у суперечці не потрібно. Також варто розрізняти суперечку про цінності й перевірку конкретної дати, цитати чи події: перше питання не завжди має єдину фактологічну відповідь, друге часто її допускає. Поширені запитання Чи всі неправдиві новини створюють навмисно? Ні. Первинна вигадка може бути навмисною, але багато людей поширюють її помилково, вважаючи правдою. Для встановлення навмисної дезінформації потрібно дослідити намір конкретного творця або поширювача. Чи означає велика кількість репостів, що новина правдива? Ні. Репости відображають інтерес, емоції, соціальні мотиви й механізми поширення. Достовірність встановлюють документами, незалежними джерелами та перевіркою фактів. Чи завжди люди вірять фейкам? Ні. Метааналіз 2025 року показав, що в експериментальних завданнях люди загалом розрізняють перевірені правдиві та неправдиві новини. Результат залежить від матеріалів, контексту й способу вимірювання. Чи може правдиве фото бути частиною фейку? Так. Справжню фотографію можна використати з вигаданим підписом, іншою датою чи місцем. Перевірка автентичності файлу та перевірка контексту — дві різні процедури. Чи можна автоматично розпізнати фейкові новини за допомогою ШІ? Автоматизовані системи можуть допомагати знаходити дублікати, підозрілі шаблони й перевірювані факти, проте їхній висновок залежить від даних, критеріїв і контексту. Пояснення системи та її «рівень впевненості» потребують незалежної перевірки, особливо у складних або невизначених випадках. Що робити, коли новину неможливо швидко перевірити? Позначте повідомлення як непідтверджене, не поширюйте його як установлений факт і поверніться до перевірки, коли з'являться первинні документи або незалежні свідчення. У питаннях негайної безпеки орієнтуйтеся на офіційні оперативні повідомлення відповідальних служб. Висновок Фейкові новини виникають там, де оманливий сюжет набуває форми достовірного новинного повідомлення. Їх поширення залежить від новизни, емоційної значущості, соціальних мотивів, структури мережі й умов роботи платформ. Психологічний ефект визначається тим, як людина сприймає повідомлення, чи вірить у нього, чи передає іншим та які рішення ухвалює згодом. Наукові дослідження підтверджують можливість інформаційних викривлень і користь окремих методів перевірки, водночас показують здатність людей відрізняти правдиві новини від неправдивих. Основна практична навичка — перевіряти джерела й докази, зберігаючи здатність довіряти інформації, яка витримала перевірку. Пов’язані статті Медіапсихологія: як медіа впливають на сприймання та поведінку — загальна психологія сприймання інформації та медійних ефектів. Ехо-камера: як однорідне інформаційне середовище підсилює погляди — соціальне оточення, вибір інформації та повторення повідомлень. Алгоритмічний соціальний вплив: рекомендації, рейтинги та вибір — роль ранжування і рекомендацій у видимості контенту. Інформаційне перевантаження: увага, пам’ять і рішення — як інформаційний надлишок ускладнює оцінювання повідомлень. Думскролінг: чому важко перестати читати негативні новини — інформаційні звички за умов напружених новинних потоків. Джерела Bergeron-Boutin, O., et al. (2026). Untrustworthy sources on Facebook and Instagram in 2020: Concentrated exposure but no attitudinal effects. Science Advances. DOI: 10.1126/sciadv.adz6502. Cyberpolice of Ukraine / Департамент кіберполіції Національної поліції України. Як не стати жертвою шахраїв та ворожої пропаганди: кіберполіція про фактчекінг. Офіційний матеріал. Ecker, U. K. H., Lewandowsky, S., Cook, J., et al. (2022). The psychological drivers of misinformation belief and its resistance to correction. Nature Reviews Psychology, 1, 13–29. DOI: 10.1038/s44159-021-00006-y. Hoes, E., Aitken, B., Zhang, J., Gackowski, T., & Wojcieszak, M. (2024). Prominent misinformation interventions reduce misperceptions but increase scepticism. Nature Human Behaviour, 8, 1545–1553. DOI: 10.1038/s41562-024-01884-x. Lazer, D. M. J., Baum, M. A., Benkler, Y., et al. (2018). The science of fake news. Science, 359, 1094–1096. DOI: 10.1126/science.aao2998. Pennycook, G., Epstein, Z., Mosleh, M., et al. (2021). Shifting attention to accuracy can reduce misinformation online. Nature, 592, 590–595. DOI: 10.1038/s41586-021-03344-2. Pfänder, J., & Altay, S. (2025). Spotting false news and doubting true news: A systematic review and meta-analysis of news judgements. Nature Human Behaviour, 9, 688–699. DOI: 10.1038/s41562-024-02086-1. Porter, E., & Wood, T. J. (2024). Factual corrections: Concerns and current evidence. Current Opinion in Psychology, 55, 101715. DOI: 10.1016/j.copsyc.2023.101715. Simchon, A., Zipori, T., Teitelbaum, L., Lewandowsky, S., & van der Linden, S. (2026). A signal detection theory meta-analysis of psychological inoculation against misinformation. Current Opinion in Psychology, 67, 102194. DOI: 10.1016/j.copsyc.2025.102194. UNESCO. (2022; оновлено 2023). Do you trust what you watch or read? Офіційна публікація. Vosoughi, S., Roy, D., & Aral, S. (2018). The spread of true and false news online. Science, 359, 1146–1151. DOI: 10.1126/science.aap9559. Wardle, C., & Derakhshan, H. (2017). Information disorder: Toward an interdisciplinary framework for research and policy making. Council of Europe. Офіційна доповідь. Wineburg, S., & McGrew, S. (2019). Lateral reading and the nature of expertise: Reading less and learning more when evaluating digital information. Teachers College Record, 121(11), 1–40. DOI: 10.1177/016146811912101102. World Health Organization. Infodemic. Офіційний огляд.

Автор: Український психологічний ХАБ · Опубліковано: 22 жовтня 2026 · Редакційна політика Медіавплив — це сукупність змін у сприйманні, увазі, знаннях, емоціях, оцінках, взаємодії та поведінці, які виникають у зв’язку з контактом людини або групи з медійним змістом, способами його подання та середовищем поширення. Медіавплив охоплює телебачення, пресу, радіо, кіно, рекламу, новинні сайти, соціальні мережі, відеоплатформи, пошукові системи й повідомлення, створені за допомогою штучного інтелекту. Його дослідження встановлює, що саме змінюється, за яких умов, у кого, на який час і завдяки яким психологічним процесам. Сучасна наука описує медіаефекти як умовні та різнорідні. Один сюжет привертає увагу однієї людини, викликає тривогу в іншої, стає приводом для розмови в третій і майже не впливає на четверту. Реакція залежить від змісту повідомлення, попередніх переконань, досвіду, мотиву звернення до медіа, соціальних зв’язків і наступних інформаційних контактів. У фундаментальному огляді Valkenburg, Peter і Walther (2016) ці умови розглянуто як ключ до пояснення неоднакових результатів медійних впливів. Що саме називають медіаефектом У дослідницькій літературі термін «медіаефект» зазвичай стосується вимірюваного результату: змін у знаннях, доступності певних думок, емоційному стані, оцінці проблеми, намірі або вчинку. Медіавплив — ширше поняття, яке охоплює також процеси добору інформації, її осмислення, міжособистісного обговорення та зворотного зв’язку між користувачем і медіасередовищем. Уявімо, що протягом тижня людина часто бачить повідомлення про небезпеку на дорогах. Вона може почати частіше пригадувати дорожні пригоди, оцінювати ризик як вищий, обговорювати безпеку з близькими або уважніше переходити вулицю. Це різні результати, і кожен потребує окремого підтвердження. Частота новин сама собою ще не засвідчує зміни поведінки, а збільшення тривоги не доводить, що зросла об’єктивна небезпека. Для аналізу доцільно розділяти щонайменше чотири компоненти: експозицію (чи побачила людина повідомлення), оброблення (що вона помітила і як зрозуміла), реакцію (які думки й переживання виникли) та результат (чи збереглися зміни й чи позначилися вони на діях). У реальному житті ці процеси взаємодіють із обговоренням новин, особистим досвідом та іншими джерелами знань. Як формувалося наукове розуміння медіавпливу У ранніх суспільних дискусіях ХХ століття медіа нерідко уявляли потужним засобом прямого впливу на масову аудиторію. Подальші дослідження переконування, соціальних груп і вибіркового споживання інформації показали значення особистих зв’язків, попередніх поглядів та активності самих отримувачів повідомлень. Згодом увага перемістилася до конкретних механізмів: формування порядку денного, рамок інтерпретації, підказування критеріїв оцінювання, соціального навчання й довготривалих уявлень про світ. Дослідження McCombs і Shaw (1972) стало відправною точкою систематичного вивчення того, як помітність тем у новинах співвідноситься з їхньою значущістю для аудиторії. Пізніше Scheufele і Tewksbury (2007) чітко розмежували формування порядку денного, фреймінг і праймінг. Ці моделі пояснюють різні частини інформаційного процесу, а сила їхніх передбачень залежить від дослідницької ситуації. У цифровому середовищі людина одночасно виступає споживачем, співрозмовником, редактором власної стрічки та поширювачем змісту. Slater (2007) описав «спіралі взаємного підсилення»: попередні настановлення впливають на вибір медіа, а обраний медіазміст може надалі підтримувати ці настановлення. Це теоретична модель двобічного зв’язку, для перевірки якої потрібні дані про зміни в часі. Психологічні механізми: від уваги до вчинку Увага, помітність і когнітивна доступність Людина здатна усвідомлено опрацювати лише частину потоку повідомлень. Заголовки, зображення, повторення, несподіваність, особиста значущість і емоційний тон підвищують імовірність того, що інформацію буде помічено. Проте висока помітність змісту ще не дорівнює його схваленню чи глибокому засвоєнню. Людина може затримати погляд на сенсаційному заголовку й одразу відкинути його як неправдоподібний. Праймінг у дослідженнях медіа означає зміну доступності певних понять або критеріїв оцінювання після контакту зі змістом. Наприклад, після інтенсивного висвітлення економічних труднощів людина може частіше оцінювати діяльність інституції через економічні показники. Таке пояснення потребує перевірки того, що відповідний критерій справді активувався, а не був просто традиційно важливим для аудиторії. Взаємозв’язки праймінгу з іншими моделями розглядають Scheufele і Tewksbury (2007). Фреймінг: як спосіб подання змінює інтерпретацію Фреймінг — це добір і організація аспектів події в повідомленні: визначення проблеми, причин, відповідальних сторін, можливих наслідків та рішень. Одна й та сама статистика може бути представлена через досягнуте поліпшення або через ризик, що залишився. Рамка впливає на те, які зв’язки читач розглядає як релевантні, але її ефект залежить від формулювання, теми, досвіду й контексту. Систематичний огляд Geise і Xu (2025), присвячений візуальному та мультимодальному фреймінгу, аналізує різноманітність способів дослідження відповідних ефектів. Узагальнення не дає підстав вважати будь-яке зображення доказано ефективнішим за текст або стверджувати, що кожна зміна рамки автоматично змінює поведінку. Показовий також метааналіз Wang та співавторів (2024): у досліджених повідомленнях про здоров’я орієнтація на теперішній час краще впливала на наміри, тоді як узагальнений ефект на фактичну поведінку не був статистично значущим. Емоційна реакція й оцінка ризику Медійні повідомлення можуть викликати страх, гнів, надію, співчуття, захоплення чи полегшення. Ці переживання впливають на увагу, запам’ятовування та готовність ділитися інформацією, а іноді сприяють практичній дії. Важливо розрізняти миттєву емоцію під час перегляду, повторюване емоційне навантаження і стійкий стан психічного здоров’я. Метааналіз Chu, Yeo і Su (2022) об’єднав 47 досліджень із 21 країни щодо повідомлень про COVID-19. Загальна медійна експозиція мала невеликі позитивні зв’язки з небажаними психологічними реакціями; водночас спостерігалися помірні позитивні зв’язки із занепокоєнням хворобою та профілактичними діями. Така картина показує співіснування різних результатів і не дозволяє приписувати всі спостережені відмінності саме перегляду новин. Навчання через спостереження, норми та соціальні сигнали Медіа демонструють моделі поведінки, можливі наслідки дій, схвалення і санкції. Людина може засвоювати сценарії спілкування, уявлення про прийнятні вчинки та соціальні ролі, спостерігаючи за персонажами, публічними особами й іншими користувачами. Однак перенесення побаченої поведінки в реальне життя залежить від можливостей, соціальних норм, очікуваних наслідків та особистого досвіду. Лічильники вподобань, повторні поширення, коментарі й позначки популярності виступають сигналами того, що думають або підтримують інші. Вони можуть змінювати сприйняту поширеність позиції, але кількість реакцій на платформі не є надійною оцінкою думки всього суспільства. Видимість висловлювань також залежить від механізмів рекомендацій і поведінки користувачів. Довіра, повторення й попередні переконання Довіра до джерела, узгодженість повідомлення з досвідом та частота повторення впливають на те, як людина оцінює інформацію. Знайоме твердження інколи здається правдоподібнішим, навіть коли повторення не додає доказів. Неправдивий зміст здатний підтримувати помилкові висновки після спростування, оскільки виправлення потребує перебудови вже сформованої картини подій. Огляд Ecker та співавторів (2022) систематизує когнітивні, соціальні й емоційні чинники такого процесу. Водночас переконання не є пасивною копією повідомлення. Людина зіставляє його з власними цінностями, груповими нормами, іншими свідченнями та довірою до комунікатора. Визначення механізму вимагає окремого вимірювання: повторення саме собою ще не пояснює, чи виникла довіра, змінилася пам’ять або з’явилося нове переконання. Основні види й часові масштаби медіаефектів Когнітивні ефекти стосуються знань, уваги, пам’яті, доступності понять і суб’єктивної оцінки ймовірностей. Емоційні — короткочасних переживань і настрою. Оціночні — ставлень, довіри, сприйнятих соціальних норм та пріоритетів. Поведінкові — вибору, поширення інформації, звернення по допомогу, участі в обговореннях або виконання конкретних дій. На груповому рівні аналізують колективну увагу, поширення повідомлень і взаємодію груп, не ототожнюючи сукупний показник з реакцією кожної людини. Ефект може виникати відразу після одного повідомлення, зберігатися певний час або формуватися в послідовності контактів. Дослідження одноразового перегляду часто виявляють короткочасні зміни в лабораторії; для висновків про звички, суспільні норми та довготривалі переконання потрібні відповідні часові спостереження. Величина ефекту також залежить від того, чи вимірюють безпосередню відповідь у тесті, самооцінку наміру або незалежно зафіксовану поведінку. Чому медіа по-різному впливають на людей Модель диференційної сприйнятливості до медіаефектів, запропонована Valkenburg і Peter (2013), розрізняє диспозиційні, вікові та соціальні чинники сприйнятливості. До диспозиційних належать риси, мотиви, інтереси й попередні настановлення; до вікових — особливості етапу розвитку; до соціальних — сімейні стосунки, однолітки, культура та ситуація. Модель описує когнітивні, емоційні й збуджувальні реакції як можливі посередники ефектів. Це інтегративна теоретична рамка, а не готовий індивідуальний тест «вразливості до медіа». Вибірковість інформації має окреме значення. У метааналізі Hart та співавторів (2009) люди в середньому помірно частіше обирали матеріали, узгоджені з їхніми поглядами, ніж матеріали, що їм суперечили; показник d = 0,36 описував середню відмінність у досліджених ситуаціях. Сила схильності змінювалася залежно від мотивів захисту власних переконань і пошуку точності. Цей результат не означає, що користувач завжди уникає незгоди або що інформаційне середовище кожної людини є замкненим. Значення має і мета споживання. Людина може шукати перевірені відомості, відпочинок, відчуття належності, практичні інструкції або розмову з близькими. Контакт із тим самим форматом за різних мотивів супроводжується різною увагою і подальшою поведінкою. Дослідження медіавпливу тому потребує врахування як характеристик контенту, так і цілей користувача. Що доводять експерименти і чого вони не доводять Висновок «ті, хто більше читає тривожні новини, частіше відчувають тривогу» є описом зв’язку. Його можуть пояснювати вплив новин, початкова тривожність, особиста близькість до небезпеки, частота пошуку інформації або поєднання цих чинників. Експеримент, у якому людей випадково розподіляють між умовами інформаційної експозиції, краще відокремлює причинний вплив конкретної маніпуляції. Проте він також обмежений тривалістю, складом учасників і тим, що саме дослідники змінювали. Поздовжні дослідження дозволяють спостерігати послідовність подій і взаємні впливи в часі, але самі по собі не усувають усіх невиміряних пояснень. Природні експерименти використовують реальні зміни інформаційних умов; їхня переконливість залежить від того, наскільки обґрунтовано сформульовано припущення про порівнюваність груп. Метааналіз підсумовує наявні результати, однак якість висновку залежить від якості первинних робіт і того, наскільки зіставними є їхні показники. У науковому читанні варто розрізняти: статистичну значущість, розмір ефекту, практичне значення, тривалість спостереження та можливість перенесення результату на інші групи й платформи. Відсутність статистично значущого результату також потребує оцінки точності вимірювання: невелике дослідження може пропускати важливі ефекти, тоді як велике здатне досить точно обмежити їхній імовірний розмір. Соціальні мережі та рекомендаційні алгоритми Цифрова платформа впливає на медіадосвід через доступність дописів, порядок стрічки, видимість реакцій, формати повідомлень, сповіщення та рекомендації. Коли змінюється ранжування, змінюється ймовірність того, що користувач побачить певний контент. Подальший вплив на ставлення і реальну поведінку становить окреме емпіричне питання. В одному з великих польових експериментів Guess та співавторів (2023) учасникам Facebook та Instagram на час виборчої кампанії 2020 року у США змінювали алгоритмічну стрічку на зворотно-хронологічну. Це помітно змінювало час користування, активність та склад показаного контенту, проте за три місяці не спричинило статистично значущих змін у низці виміряних політичних настанов і знань. Отже, зміна інформаційної експозиції не гарантує зміни переконань у кожному часовому вікні. Інший експеримент Nyhan та співавторів (2023) зменшив експозицію до політично близьких джерел у Facebook приблизно на третину в межах конкретного дослідницького втручання. Це змінило інформаційну стрічку, але не дало вимірюваних змін у восьми заздалегідь визначених показниках політичних настанов. Йдеться про певну платформу, дорослих користувачів у США та період 2020 року, тому висновки не слід механічно поширювати на всі платформи, суспільства й типи контенту. Новіші польові дослідження можуть знаходити інші результати залежно від платформи й дизайну. Зокрема, Gauthier та співавтори (2026), повідомив про зміну частини політичних оцінок після переходу на алгоритмічну стрічку у вибірці активних американських користувачів. Відмінності між роботами демонструють, наскільки важливо враховувати конкретний механізм ранжування, зміст стрічки, напрям зміни, термін і оцінюваний результат. Окрема платформа не дає універсального коефіцієнта «сили алгоритму». Генеративний штучний інтелект і нові формати медіавпливу Системи генеративного штучного інтелекту створюють текст, зображення, голос і відео, а також можуть адаптувати форму повідомлення до запиту. Через це зростає масштаб можливого виробництва контенту та ускладнюється оцінювання його походження. Психологічний ефект конкретного матеріалу залежить від того, чи його побачили, наскільки достовірним він видався, як його перевірили і чи змінилася подальша дія. Сам факт автоматичного генерування повідомлення не доводить, що воно переконливіше за людське. Реалістичне відео або синтетичний голос можуть бути використані у творчих, навчальних і шахрайських контекстах. Надійність повідомлення визначають джерело, походження оригінального запису, незалежні підтвердження та обставини появи, а не лише його візуальна переконливість. Технічні маркери походження, перевірка контексту й аналіз незалежних свідчень можуть доповнювати одне одного; жоден окремий метод не забезпечує безпомилкове розпізнавання всього синтетичного контенту. Дезінформація, пропаганда, переконування та маніпуляція: межі понять Медіавплив є загальною характеристикою зв’язку між медіа й аудиторією. Переконування — цілеспрямована комунікація, спрямована на зміну оцінки або поведінки за допомогою аргументів та інших повідомлень. Воно може бути відкритим, етичним і доказовим: наприклад, пояснення переваг вакцинації з коректним поданням ризиків. Помилкова інформація — неточний або хибний зміст незалежно від наміру того, хто його поширює. Дезінформація — неправдивий або оманливий зміст, поширення якого передбачає намір ввести в оману; встановлення такого наміру потребує окремих доказів. Пропаганда — систематична комунікаційна діяльність, спрямована на формування чи підтримання певних політичних, ідеологічних або суспільних позицій; вона використовує різні засоби відбору й подання змісту. Маніпуляція пов’язана з прихованим або оманливим впливом на оцінювання й вибір, зокрема через експлуатацію вразливостей або приховування істотного контексту. Інформаційно-психологічна операція — організована діяльність із визначеними цілями впливу на уявлення й поведінку конкретних аудиторій. «Фейкові новини» — поширений у публічному мовленні вислів, який охоплює різні явища: сфабриковані повідомлення, сатиру, помилкові публікації та політичні звинувачення на адресу правдивих матеріалів. У науковому тексті точнішим є опис конкретного виду порушення достовірності. Сам по собі емоційний заголовок не доводить маніпуляції, а помилка редакції не доводить намір дезінформувати. Психологічні чинники сприйняття помилкових повідомлень систематизовано у Ecker та співавторів (2022). Медіавплив у кризі та під час війни За небезпеки повідомлення можуть одночасно виконувати функції попередження, координації дій, пояснення подій та емоційної підтримки. Вплив достовірного повідомлення про повітряну тривогу оцінюють насамперед за тим, чи людина отримала вчасну інформацію і змогла виконати необхідні дії. Частота тривожних новин, інтенсивність емоцій та безпекова ефективність повідомлень є різними показниками. Для українського контексту корисно відділяти оперативні офіційні сповіщення від коментарів, чуток і непідтверджених повідомлень. У ситуації безпосередньої загрози пріоритет має чинна інформація компетентних служб і місцевої влади, а не популярність допису. Після завершення гострого епізоду можна осмислено переглянути додаткові пояснення й перевірити твердження, що поширювалися під час події. Реакції людини на інформаційне навантаження в умовах війни залежать також від особистого досвіду, безпеки, втрат і доступної підтримки, тому звичайні зміни медіаспоживання не є підставою для клінічного діагнозу. Як зменшити небажаний медіавплив і зберегти інформаційну компетентність Корисною є звичка розділяти питання «що стверджується?», «які докази наведені?», «хто повідомляє?» і «якої дії від мене очікують?». Якщо новина вимагає негайно поширити емоційне твердження, перевірка першоджерела і дати допомагає оцінити його незалежно від кількості реакцій. Для спірних важливих тем варто знайти незалежне підтвердження та зіставити джерела з різною редакційною перспективою. Практична медіаграмотність включає розуміння різниці між новиною, рекламою, особистою думкою, науковим дослідженням і офіційним повідомленням. Вона також охоплює перевірку зображень і цитат, уважне читання заголовків, розрізнення статистичних ризиків і підтримання усвідомлених меж інформаційного споживання. Зменшення кількості сповіщень або відведення часу на перегляд новин можуть підтримувати керованість уваги, але такі кроки слід добирати відповідно до потреб людини та безпекової ситуації. Експериментальні дослідження також перевіряють короткі втручання перед контактом із дезінформацією. Roozenbeek та співавтори (2022) вивчали психологічне «щеплення», яке знайомить людей із поширеними прийомами введення в оману. Pennycook та співавтори (2021) показали, що спрямування уваги на точність може поліпшувати якість рішень щодо поширення повідомлень у досліджених умовах. Це результати конкретних експериментів; їх не слід перетворювати на обіцянку тривалого захисту кожного користувача від усіх видів оманливого контенту. Як оцінювати власну реакцію на медіа Якщо після перегляду повідомлення виникла сильна емоція, корисно з’ясувати, що саме її викликало: підтверджений факт, припущення автора, образ, особистий спогад чи реакція інших користувачів. Далі варто перевірити, чи є підстави для практичного рішення саме зараз. Це допомагає відділити інформаційне завдання від автоматичного повторного перегляду стрічки. Коли медіаспоживання заважає сну, навчанню, роботі або стосункам, доцільно переглянути режим сповіщень, тривалість контактів і доступність підтримки. Стійкі труднощі з функціонуванням можуть бути приводом для професійної консультації, проте їхні причини з’ясовують індивідуально. Жодна звичка читання новин, сама по собі, не встановлює психічного розладу. Часті запитання Чи можуть медіа змінити переконання людини? Так, за певних умов інформація, аргументи, соціальні сигнали та повторювані контакти пов’язані зі зміною оцінок і переконань. Сила й тривалість ефекту залежать від теми, джерела, початкової позиції, способу вимірювання та інформаційного оточення. Великий обсяг переглянутого контенту не гарантує зміни поглядів. Чи завжди негативні новини шкодять психічному здоров’ю? Негативні новини можуть викликати неприємні переживання і впливати на оцінку ризику, водночас вони можуть інформувати про реальну небезпеку та способи захисту. Дослідження відрізняються за віком учасників, контекстом і методами, тому універсального висновку для всіх людей і ситуацій немає. Негативна емоція після новини не дорівнює клінічному розладу. Чи означає персоналізована стрічка, що алгоритм керує моєю думкою? Персоналізація змінює розподіл уваги й доступний зміст. Її вплив на погляди встановлюють окремо. Експерименти на різних платформах дали неоднакові результати, тому коректно говорити про перевірені ефекти конкретної системи та конкретного періоду. Чим медіавплив відрізняється від маніпуляції? Медіавплив описує можливі зміни, пов’язані з використанням медіа, незалежно від наміру автора. Маніпуляція передбачає специфічний спосіб впливу, що може включати оману, приховане спрямування вибору або використання психологічної вразливості. Освітнє відео, доказова рекомендація і точний прогноз також можуть впливати на людину. Як визначають силу медіаефекту? Дослідники заздалегідь визначають результат, порівнюють умови чи групи, оцінюють величину зміни, її точність, тривалість і значення для реальної поведінки. Для причинного висновку важливий дизайн дослідження. Висновок про суспільний вплив не можна робити лише за кількістю переглядів або вподобань. Висновок Медіавплив — це сукупність умовних когнітивних, емоційних, оціночних, поведінкових і соціальних процесів, що виникають у взаємодії людей із медійним змістом та середовищем його поширення. Найкраще підтверджені дослідженнями висновки стосуються окремих механізмів, аудиторій, способів подання і часових меж. Для обґрунтованого рішення потрібно знати, який саме результат виміряно, на яких даних побудовано висновок і чи можна перенести його на конкретну життєву ситуацію. Наукове розуміння медіавпливу зміцнює здатність користуватися інформацією усвідомлено, перевіряти важливі твердження й обирати дії відповідно до доказів. Пов’язані статті • Медіапсихологія: як медіа впливають на сприймання, емоції та поведінку • Алгоритмічний соціальний вплив: рекомендації, рейтинги й зміна вибору • Ехо-камера: як інформаційне оточення підсилює погляди • Інформаційне перевантаження: вплив на увагу, пам’ять і рішення • Критичне мислення Джерела • Chu, T. H., Yeo, T. E. D., & Su, Y. (2022). Effects of exposure to COVID-19 news and information: A meta-analysis of media use and uncertainty-related responses during the pandemic. Journalism & Mass Communication Quarterly. DOI: 10.1177/10776990211068857. • Ecker, U. K. H., Lewandowsky, S., Cook, J., et al. (2022). The psychological drivers of misinformation belief and its resistance to correction. Nature Reviews Psychology, 1, 13–29. DOI: 10.1038/s44159-021-00006-y. • Gauthier, G., Hodler, R., Widmer, P., & Zhuravskaya, E. (2026). The political effects of X’s feed algorithm. Nature, 652, 416–423. DOI: 10.1038/s41586-026-10098-2. • Geise, S., & Xu, Y. (2025). Effects of visual framing in multimodal media environments: A systematic review of studies between 1979 and 2023. Journalism & Mass Communication Quarterly. DOI: 10.1177/10776990241257586. • Guess, A. M., Malhotra, N., Pan, J., et al. (2023). How do social media feed algorithms affect attitudes and behavior in an election campaign? Science, 381, 398–404. DOI: 10.1126/science.abp9364. • Hart, W., Albarracín, D., Eagly, A. H., et al. (2009). Feeling validated versus being correct: A meta-analysis of selective exposure to information. Psychological Bulletin, 135, 555–588. DOI: 10.1037/a0015701. • McCombs, M. E., & Shaw, D. L. (1972). The agenda-setting function of mass media. Public Opinion Quarterly, 36, 176–187. DOI: 10.1086/267990. • Nyhan, B., Settle, J., Thorson, E., et al. (2023). Like-minded sources on Facebook are prevalent but not polarizing. Nature, 620, 137–144. DOI: 10.1038/s41586-023-06297-w. • Pennycook, G., Epstein, Z., Mosleh, M., et al. (2021). Shifting attention to accuracy can reduce misinformation online. Nature, 592, 590–595. DOI: 10.1038/s41586-021-03344-2. • Roozenbeek, J., van der Linden, S., Goldberg, B., et al. (2022). Psychological inoculation improves resilience against misinformation on social media. Science Advances, 8, eabo6254. DOI: 10.1126/sciadv.abo6254. • Scheufele, D. A., & Tewksbury, D. (2007). Framing, agenda setting, and priming: The evolution of three media effects models. Journal of Communication, 57, 9–20. DOI: 10.1111/j.0021-9916.2007.00326.x. • Slater, M. D. (2007). Reinforcing spirals: The mutual influence of media selectivity and media effects and their impact on individual behavior and social identity. Communication Theory, 17, 281–303. DOI: 10.1111/j.1468-2885.2007.00296.x. • Valkenburg, P. M., & Peter, J. (2013). The differential susceptibility to media effects model. Journal of Communication, 63, 221–243. DOI: 10.1111/jcom.12024. • Valkenburg, P. M., Peter, J., & Walther, J. B. (2016). Media effects: Theory and research. Annual Review of Psychology, 67, 315–338. DOI: 10.1146/annurev-psych-122414-033608. • Wang, Y., Thier, K., Lee, S., & Nan, X. (2024). Persuasive effects of temporal framing in health messaging: A meta-analysis. Health Communication, 39, 563–576. DOI: 10.1080/10410236.2023.2175407.

Український психологічний ХАБ · Опубліковано: 22 жовтня 2026 · Редакційна політика Довіра до новин і медіаджерел формується тоді, коли людина очікує від конкретного джерела сумлінного добору фактів, перевірки повідомлень, точності опису подій і відповідального пояснення їхнього значення. Таке очікування виникає з попереднього досвіду, репутації редакції, якості журналістської роботи, соціального оточення та умов, у яких людина зустрічає новини. Воно змінюється після помилок, виправлень, суспільних криз і взаємодії з цифровими платформами. Головна практична навичка — навчитися довіряти обґрунтовано. Надійне джерело заслуговує на довіру через відтворювані способи перевірки інформації; конкретна публікація потребує окремої оцінки. Навіть редакція з доброю репутацією може помилитися, а незнайоме джерело інколи публікує достовірний факт. Тому оцінювання новин поєднує знання про джерело, перевірку твердження та готовність оновити судження, коли з’являються нові дані. Що таке довіра до новин і чому її складно виміряти У психології та дослідженнях комунікації довіра до новин означає очікування, що журналісти або інформаційні організації діятимуть компетентно й відповідально за умов, коли аудиторія не здатна самостійно перевірити кожний факт. Довіра завжди містить елемент невизначеності: читач делегує частину пізнавальної роботи джерелу, яке відбирає події, встановлює факти й пояснює контекст. Це робить редакційну прозорість і підзвітність особливо важливими. У класичній моделі Кьорінга та Маттеса довіра до новинних медіа має чотири взаємопов’язані складники: довіра до вибору тем, до добору фактів, до точності відображення подій і до журналістських оцінок. Можна високо оцінювати точність окремої редакції, але вважати, що вона систематично оминає значущі теми. Або погоджуватися з обраними темами, проте сумніватися в якості доказів. Одне загальне запитання «Чи довіряєте ви медіа?» не передає цих відмінностей. Варто розрізняти довіру до журналістики як суспільного інституту, довіру до окремого видання, автора чи каналу, довіру до конкретного матеріалу та впевненість у певному твердженні. Це різні рівні судження. Дослідження відкритих відповідей про медіадовіру показує, що люди вкладають у слово «довіра» неоднакові очікування. Відповідно, показники різних опитувань не можна механічно ототожнювати. Довіра, достовірність і популярність Достовірність стосується відповідності повідомлення перевірюваним фактам. Довіра — оцінки надійності джерела та очікувань щодо його майбутньої роботи. Популярність вимірює охоплення й увагу. Велика аудиторія може бути наслідком зручного формату, розваг, швидкості, рекомендацій або суспільного інтересу; сама по собі вона не підтверджує фактичної точності. Часте користування джерелом також може поєднуватися з критичним ставленням до нього. Репутація редакції і впевненість в окремій новині можуть розходитися. Коректне рішення залежить від предмета повідомлення: для прогнозу погоди, правової норми, повідомлення про загрозу та медичного твердження потрібні різні першоджерела й компетенції. Обґрунтована довіра має бути чутливою до цих відмінностей. Як психологічно формується довіра до джерела Компетентність, добросовісність і відповідальність Джерело здається надійнішим, коли демонструє знання теми, відокремлює перевірені факти від припущень, посилається на першоджерела, повідомляє про невизначеність і виправляє помилки. Це ознаки, за якими аудиторія може оцінювати журналістську роботу. Компетентність у певній галузі не переноситься автоматично на всі інші: знаний політичний оглядач не стає через свою популярність експертом з інфекційних хвороб. Класичне експериментальне дослідження Говланда і Вайса показало значення репутації комунікатора для сприймання повідомлення. Це історична основа психології довіри до джерел, але сучасні інформаційні середовища складніші: читач бачить перекази, вирвані з контексту цитати, дописи агрегаторів і рекомендації алгоритмів, тому авторство та первинне походження інформації можуть губитися. Підзвітність перевіряється через практику: чи є назва редакції та контакти, чи зрозумілі редакційні принципи, чи відділено новини від реклами й авторських колонок, чи виправлено суттєву помилку так, щоб читач дізнався про зміну. Наявність цих ознак підвищує обґрунтованість довіри, хоча жодна окрема ознака не гарантує правдивості всіх публікацій. Знайомість, повторення і звичка Людина щодня отримує більше повідомлень, ніж може ретельно перевірити. Тому вона покладається на розумові скорочення: знайому назву, впізнаваний дизайн, відомий голос, звичний канал. Такі орієнтири економлять увагу і часто допомагають швидко знайти якісну інформацію. Водночас упізнаваність може виникати через тривалу рекламну кампанію, багаторазові репости або штучне повторення. Повторення здатне підвищувати суб’єктивну знайомість твердження, але знайомість не доводить його правильності. Тому під час читання варто розділяти запитання «Де я це вже бачив?» і «На яких даних це ґрунтується?». Сама впевненість у власному враженні також потребує перевірки, особливо коли новина емоційна або з’являється в багатьох однотипних каналах. Соціальні зв’язки, групові норми та ідентичність Думка родичів, друзів, колег і людей, з якими читач себе ототожнює, допомагає вибирати джерела. Повідомлення, поширене знайомою людиною, інколи видається менш ризикованим, хоча той, хто поширює, може не бути його автором і не перевіряти доказів. У поляризованих темах оцінка новини також пов’язана з груповою належністю й попередніми переконаннями. Це підтверджують дослідження сприймання упередженості медіа: прихильники протилежних позицій можуть вважати той самий матеріал несправедливим саме щодо своєї групи. Такий ефект описують як сприймання «ворожих медіа»; він не означає, що будь-яке звинувачення в упередженості є хибним. Для висновку потрібна окрема перевірка самого матеріалу, його фактів і способу представлення позицій. Огляд досліджень сприймання медіа в політиці розрізняє ці психологічні ефекти. Які сигнали впливають на довіру під час швидкого читання У цифровій стрічці користувач часто оцінює матеріал за секунди. Якісне польове дослідження Ross Arguedas та співавторів на основі інтерв’ю й фокус-груп із 232 людьми в Бразилії, Індії, Великій Британії та США описало три класи орієнтирів, які люди використовують для незнайомих новинних джерел: зміст повідомлення, соціальне схвалення та ознаки платформи. Це опис реальних стратегій оцінювання, а не експериментальний доказ того, що всі ці сигнали підвищують фактичну точність. Змістові сигнали включають ясність викладу, наявність конкретики, посилання на документи, компетентних співрозмовників і відокремлення новини від коментаря. Соціальні сигнали — рекомендації знайомих, відгуки та кількість поширень. Платформні сигнали — оформлення, позначки перевірки, порядок показу й звичний інтерфейс. Жоден із них не слід сприймати як самодостатній доказ. Експеримент Отіса з 389 учасниками виявив, що позначення оціночного контенту як думки змінювало оцінювання надійності джерела у змодельованій стрічці. Результат підтримує доцільність чіткого розмежування жанрів, проте не дає універсальної формули, за якою будь-який дисклеймер автоматично відновлює довіру. Чому лайки, значки та місце у видачі недостатні Кількість уподобань характеризує реакції аудиторії; місце у стрічці залежить від багатьох параметрів ранжування; позначка облікового запису допомагає оцінити його статус лише в межах правил конкретної платформи. Ці характеристики потрібно перевіряти окремо від фактичної якості повідомлення. Особливо обережно слід ставитися до скриншотів: вони легко відокремлюють заголовок або цитату від первинної публікації та подальших виправлень. Чому люди довіряють різним новинам по-різному Особистий досвід і попередні знання Людина оцінює правдоподібність новини через власний досвід, базові знання та очікування. Коли повідомлення стосується добре знайомої галузі, його легше зіставити з доступними фактами. В іншій сфері доводиться більше покладатися на перевірені інституції й експертів. Попередній досвід помилок редакції, непрозорих виправлень або якісних репортажів також впливає на те, скільки довіри вона отримує надалі. При цьому особистий досвід залишається частковим. Очевидець може точно описати побачене, але не знати причин, масштабів чи контексту події. Надійна журналістика потрібна, зокрема, для систематичного зіставлення багатьох таких фрагментів і перевірки висновків. Переконання, політична поляризація та упередженість Попередні переконання впливають на сприймання фактів, добір каналів і готовність читати незручні висновки. Водночас дослідження показують, що люди здатні відрізняти правдиві повідомлення від неправдивих, навіть коли їхні політичні погляди різняться. Пререєстрований метааналіз Пфендера й Альтея узагальнив 303 ефекти з 67 експериментальних статей, які охопили 194 438 учасників із 40 країн. У середньому правдиві новини оцінювали як точніші за перевірені неправдиві. Водночас учасники частіше сумнівалися в правдивих матеріалах, ніж безпідставно приймали неправдиві. Результат залежить від способу добору новин та умов дослідів і не вимірює довіру до всієї журналістики як інституту. Такий висновок важливий для редакційної практики: захист інформаційного середовища потребує і виявлення хибних тверджень, і підтримки довіри до повідомлень, що мають надійне підтвердження. Загальна недовіра до всього може заважати суспільству використовувати достовірні дані. Втома, тривога та обсяг інформації Коли новин багато, вони суперечливі або пов’язані з реальною небезпекою, людині складніше виділяти час на перевірку кожної деталі. Вона може зосереджуватися на коротких повідомленнях, залишатися в одному звичному каналі або відкладати читання. Такі способи реагування відображають обмеженість уваги й ресурсів, а самі по собі не вказують на психічний розлад. Про загальні когнітивні наслідки можна прочитати в матеріалі «Інформаційне перевантаження», а про нав’язливе перегортання тривожних повідомлень — у статті «Думскролінг». Довіра до новин у цифрових платформах Новину сьогодні можна зустріти на сайті редакції, у пошуковій системі, соціальній мережі, месенджері, відео або в відповіді генеративної системи. У кожному випадку варто з’ясувати, хто створив початковий матеріал, хто його поширює і чи змінився зміст під час переказу. Платформа, канал розповсюдження і журналістське першоджерело можуть бути різними учасниками інформаційного ланцюга. Digital News Report 2026 Інституту Ройтерз повідомляє, що частка тих, хто довіряє новинам більшу частину часу, у сукупності досліджених ринків становила 37%; опитування охопило 48 ринків. Довіра до новин, побачених у соціальних мережах, і до новин, отриманих від чатботів зі штучним інтелектом, була нижчою, ніж до новин загалом. Ці показники є результатами опитування онлайн-аудиторії різних країн, а не вимірюванням об’єктивної правильності новин чи окремим українським індексом. Методологія описує обмеження непередбачуваних онлайн-вибірок і самозвітів. Міжнародний аналіз динаміки довіри в 46 країнах виявив зв’язок між змінами медіаспоживання та зміною рівнів довіри. Це спостережні дані: перехід до соціальних платформ, зміна довіри та ширші суспільні процеси можуть відбуватися одночасно. Тому з такого зв’язку не випливає, що сам алгоритм рекомендацій спричинив падіння довіри в кожного користувача. Показово, що польовий експеримент Альтея, Гус і Войцешак серед 3 395 учасників із Франції та Німеччини дослідив цілеспрямовану підписку на новинні облікові записи в Instagram і WhatsApp. У досліджених умовах це покращувало обізнаність, точність переконань та довіру до новин. Йдеться про конкретне втручання і вибрані облікові записи, тому результат не можна переносити на випадкову стрічку, кожну соціальну платформу чи кожну країну. Важливі якість джерел і спосіб користування, а не лише назва сервісу. Алгоритми, персоналізація та соціальні бульбашки Системи рекомендацій визначають, які матеріали користувач побачить частіше, але фактичний вплив на світогляд залежить від багатьох чинників: вибору підписок, структури соціальних зв’язків, доступу до інших медіа, інтересів і характеру самих публікацій. Для опису відповідних механізмів у ХАБі є окремі матеріали про ехо-камеру та фільтрувальну бульбашку. Висновки про персоналізацію не замінюють перевірки фактів у конкретному повідомленні. Штучний інтелект, синтетичні матеріали і редакційна відповідальність Генеративні системи можуть стисло переказувати тексти, створювати зображення, аудіо та правдоподібно оформлені повідомлення. Через це походження новини й спосіб її виробництва стають додатковими питаннями довіри. Позначення участі ШІ корисне, якщо пояснює, які саме завдання виконувала система, хто перевірив факти й хто відповідає за кінцевий матеріал. Нове лабораторне дослідження Чжена та співавторів (2026; 412 учасників) виявило відмінності в оцінці матеріалів з атрибуцією ШІ та людини, а також у розподілі уваги під час читання. Дизайн порівнював близькі, але не повністю тотожні версії, тому результат не встановлює ізольованого впливу самого ярлика «створено ШІ». Окремо варто розрізняти технічне походження фрагмента, підтвердження факту, перевірку редактором і репутацію видавця. Що відомо про довіру до новин в Україні Українське інформаційне середовище формується під час повномасштабної війни, коли своєчасність повідомлень і точність відомостей про загрози мають безпосередні наслідки. Під час аналізу довіри важливо враховувати контекст, канал повідомлення та обмеження конкретного опитування. За даними дослідження «Українські медіа, споживання новин і довіра у 2025 році», яке InMind виконала для «Інтерньюз-Україна», у вибірці 1 649 респондентів віком 18–65 років із міст населенням понад 50 тисяч соціальні платформи стали важливим каналом новин, а довіра до каналів у соціальних мережах співіснувала з довірою до редакційних медіа. Ця вибірка не включала мешканців малих населених пунктів і людей, які виїхали за кордон; отже, її показники не слід називати часткою всього населення країни без уточнень. Ще одне дослідження — «Індекс медіаграмотності українців — 2025» — проведене методом особистих інтерв’ю за участю 1 612 людей віком 18–65 років. Воно охоплювало різні типи поселень, але не проводилося на тимчасово окупованих територіях. Ці проєкти відрізняються методами, формулюваннями запитань та охопленням. Їхні відсотки коректно інтерпретувати всередині відповідної методики. Для повідомлень про небезпеку доцільно перевіряти першоджерело й актуальність: час публікації, компетенцію органу, територію дії повідомлення та подальші оновлення. Офіційний статус джерела має значення для службової інформації в межах його повноважень; наукова або медична достовірність іншого твердження потребує відповідних спеціалізованих доказів. Це особливо важливо, коли старі попередження повторно поширюються як нові. Чим довіра до медіа відрізняється від довіри до експерта та віри в дезінформацію Медіадовіра — очікування належної роботи журналістської організації. Довіра до експерта спирається на компетентність людини в конкретній галузі, перевірюваність її суджень та незалежність від конфліктів інтересів. Довіра до офіційного повідомлення додатково залежить від повноважень установи й актуальності її даних. Це суміжні, але окремі оцінки. Помилкова інформація — хибне або неточне повідомлення, яке може бути поширене без наміру ввести в оману. Дезінформація передбачає навмисне поширення оманливого або неправдивого змісту. Пропаганда описує систематичну комунікацію, спрямовану на формування певних уявлень і дій; її повідомлення можуть містити як правдиві, так і неправдиві твердження. Маніпуляція стосується способу впливу, зокрема приховування істотних обставин або експлуатації вразливостей аудиторії. Звичайне аргументоване переконування має іншу структуру і може бути цілком добросовісним. Тому з одного фактичного промаху не випливає висновок про намір редакції обманути. Довіра до новин також відрізняється від безпомилкового розпізнавання фейків. Людина здатна вважати редакцію надійною й помилитися щодо окремої публікації або загалом скептично ставитися до медіа, але правильно розпізнати конкретне неправдиве твердження. Саме тому медіаграмотність включає як перевірку сумнівних тверджень, так і вміння розпізнавати якісну журналістику. Як оцінювати надійність новинного джерела: практичний алгоритм 1. Знайдіть первинного автора і повний матеріал Поверніться від скриншота, репоста або короткого відео до первинної публікації. Перевірте назву редакції, автора, дату й час, місце події та посилання на первинні дані. Якщо матеріал є перекладом чи передруком, зіставте ключові твердження з оригіналом. Звертайте увагу на оновлення, які могли з’явитися пізніше за поширений уривок. 2. Визначте, що саме стверджується Відокремте спостережуваний факт від оцінки, прогнозу, цитати й припущення. Наприклад, «орган повідомив про подію», «подію незалежно підтверджено» та «експерт припускає певний розвиток ситуації» є трьома різними рівнями підтвердження. Змішування цих рівнів створює ілюзію більшої визначеності, ніж дають дані. 3. Перевірте доказ і компетенцію джерела Шукайте першоджерело документа, дослідження, статистичного набору або офіційного повідомлення. Перевірте, чи підтримує воно саме те твердження, яке міститься в новині. Для наукових сюжетів важливі дизайн дослідження, чисельність і характеристики вибірки, межі висновків і незалежне підтвердження; для юридичних — чинність нормативного акта; для невідкладних повідомлень — час і територія застосування. 4. Зіставте незалежні підтвердження Два сайти, які передрукували той самий текст, становлять один інформаційний ланцюг, а не два незалежні свідчення. Шукайте джерела з окремим доступом до документів, очевидців, вимірювань або редакційної перевірки. Це підвищує шанс виявити пропущений контекст. Коли підтверджень немає, найкраще рішення — утриматися від категоричного висновку й не поширювати повідомлення далі як встановлений факт. 5. Оцініть поведінку редакції після помилки Відкрито визнане й помітно виправлене неточне твердження дає читачеві інформацію про підзвітність редакції. Повторення суттєвих помилок, відсутність джерел, прихована реклама та ігнорування обґрунтованих виправлень мають знижувати рівень довіри. Водночас саме існування розділу «Виправлення» свідчить про наявність процедури, а не про автоматичну безпомилковість. 6. Підберіть рівень довіри відповідно до ціни помилки Для побутової малозначущої новини може вистачити авторитетного первинного матеріалу. Для даних про здоров’я, безпеку, фінанси та можливі правові наслідки перевірка має бути ретельнішою. Якщо повідомлення вимагає термінової дії або розкриття особистих даних, поспіх є додатковою підставою з’ясувати його походження. Високі наслідки помилки виправдовують звернення до спеціалізованих офіційних ресурсів і профільних фахівців. Загальну методику перевірки доказів і причинно-наслідкових висновків розкриває матеріал «Критичне мислення». Використовуйте її для конкретних повідомлень, а не як підставу відкидати всі новини наперед. Як редакції можуть зміцнювати обґрунтовану довіру Стійка довіра накопичується через повторювану якість: чітке відділення факту від коментаря, зрозумілий опис методів збору даних, прозоре авторство, пояснення невизначеності, послідовну політику виправлень і належне маркування реклами. Для суспільно важливих тем мають значення й різноманітність джерел, і можливість аудиторії перевірити первинні матеріали. У пререєстрованому експерименті Альтея, Де Анджеліса та Гус за участю 3 919 людей у США інформаційні поради, орієнтовані на обережність щодо неправдивих новин, на визнання правдивих новин або на обидві навички, поліпшували розрізнення новин в експериментальних умовах. Комбінований підхід виявився корисним у дослідженому середовищі з переважанням правдивих повідомлень. Це аргумент на користь збалансованої медіаграмотності, але короткі поради самі по собі не гарантують довготривалої зміни поведінки або однакового результату в Україні. Повернення довіри після великої помилки або конфлікту може вимагати тривалих послідовних дій. Варто оцінювати реальні редакційні практики, а не лише декларації про об’єктивність. Повага до аудиторії проявляється в достатній кількості контексту, зрозумілих поясненнях та готовності відкрито переглядати зроблені висновки. Типові помилки під час оцінювання новин Перша помилка — прирівнювати особисту згоду до точності: повідомлення може відповідати нашим поглядам і водночас містити фактичну помилку. Друга — сприймати багато однакових репостів як кілька незалежних підтверджень. Третя — вважати офіційність облікового запису гарантією компетентності в кожній темі. Четверта — плутати оціночну колонку, рекламу та повідомлення про перевірену подію. П’ята — робити загальний висновок про всю журналістику з одного невдалого матеріалу. Ще одна помилка — перетворювати критичне мислення на постійну підозру. Мета перевірки полягає в кращому узгодженні впевненості з доказами. Коли докази сильні, обґрунтовано зростає довіра; коли вони слабкі або суперечливі, впевненість зменшується. Така здатність коригувати судження корисніша за звичку автоматично вірити або автоматично заперечувати. Поширені запитання Чи можна довіряти новинам у соціальних мережах? Так, окремі новини в соціальних мережах можуть бути достовірними. Вирішальними є первинне джерело, наявність перевірки, спосіб поширення та точність переказу. Платформа сама по собі не робить повідомлення правдивим або хибним. Дослідження впливу цілеспрямованих новинних підписок не слід переносити на весь випадковий потік публікацій. Чому знайомі та друзі інколи здаються надійнішими за редакції? Міжособистісна довіра ґрунтується на тривалих стосунках і досвіді. Однак добра знайома людина може передати неточний матеріал, не перевіривши його. Для важливого твердження потрібне першоджерело незалежно від того, хто надіслав посилання. Чи свідчить втрата довіри до новин про психологічну проблему? Сама по собі зміна ставлення до медіа є звичайним соціально-психологічним явищем. Вона може бути пов’язана з досвідом помилок, цінностями, способом медіаспоживання й суспільними подіями. З рівня довіри до інформаційних джерел не роблять клінічних висновків про людину. Чи підвищує довіру фактчекінг? Перевірка конкретного твердження допомагає встановлювати його фактичний статус. Її вплив на загальну довіру до медіа залежить від змісту перевірки, якості пояснення, джерела, аудиторії й контексту. Один фактчек не перебудовує всю систему ставлень і не замінює стабільних редакційних процедур. Чи варто припинити читати новини, якщо джерела суперечать одне одному? Корисніше з’ясувати, чи повідомлення справді стосуються одного часу, місця й предмета, чи мають незалежні докази та чи були оновлені. Коли перевірених відомостей замало, доцільно тимчасово залишити питання відкритим. Для зниження перевантаження можна скоротити кількість каналів і встановити розумний розклад читання без втрати доступу до важливих офіційних сповіщень. Висновок Довіра до новин — багатовимірне психологічне очікування, що формується в контакті людини з редакціями, авторами, соціальним оточенням і платформами. Найкраще вона працює тоді, коли відповідає фактичній якості повідомлень і залишається відкритою до нових доказів. Практичний критерій надійності джерела — здатність простежити походження новини, оцінити підтвердження й побачити, як редакція виправляє помилки. Медіаграмотність зміцнює цю здатність, допомагаючи водночас розпізнавати неправдиві матеріали та приймати добре підтверджені правдиві новини. Пов’язані статті • Медіапсихологія: як медіа впливають на сприймання, емоції та поведінку • Інформаційне перевантаження: вплив на увагу, пам’ять і рішення • Думскролінг: чому важко перестати читати тривожні новини • Ехо-камера: як інформаційне оточення підсилює погляди • Фільтрувальна бульбашка: персоналізація інформаційного середовища • Критичне мислення: як оцінювати твердження та докази Джерела • Altay, S., De Angelis, A., & Hoes, E. (2024). Media literacy tips promoting reliable news improve discernment and enhance trust in traditional media. Communications Psychology, 2, 74. https://doi.org/10.1038/s44271-024-00121-5. • Altay, S., Hoes, E., & Wojcieszak, M. (2025). Following news on social media boosts knowledge, belief accuracy and trust. Nature Human Behaviour, 9, 1833–1842. https://doi.org/10.1038/s41562-025-02205-6. • Hovland, C. I., & Weiss, W. (1951). The influence of source credibility on communication effectiveness. Public Opinion Quarterly, 15(4), 635–650. https://doi.org/10.1086/266350. • Internews Ukraine. (2025). Українські медіа, споживання новин і довіра у 2025 році. https://internews.ua/media-research/ukrainian-media-news-consumption-and-trust-in-2025. • Knudsen, E., Dahlberg, S., Iversen, M. H., Johannesson, M. P., & Nygaard, S. (2022). How the public understands news media trust: An open-ended approach. Journalism. https://doi.org/10.1177/14648849211005892. • Kohring, M., & Matthes, J. (2007). Trust in news media: Development and validation of a multidimensional scale. Communication Research, 34(2), 231–252. https://doi.org/10.1177/0093650206298071. • Otis, A. (2024). The effects of transparency cues on news source credibility online: An investigation of opinion labels. Journalism, 25(1), 198–217. https://doi.org/10.1177/14648849221129001. • Pfänder, J., & Altay, S. (2025). Spotting false news and doubting true news: A systematic review and meta-analysis of news judgements. Nature Human Behaviour, 9, 688–699. https://doi.org/10.1038/s41562-024-02086-1. • Reuters Institute for the Study of Journalism. (2026). Digital News Report 2026: Overview and key findings. https://reutersinstitute.politics.ox.ac.uk/digital-news-report/2026/dnr-executive-summary. • Reuters Institute for the Study of Journalism. (2026). Digital News Report 2026: Methodology. https://reutersinstitute.politics.ox.ac.uk/digital-news-report/2026/methodology. • Ross Arguedas, A. A., Badrinathan, S., Mont’Alverne, C., Toff, B., Fletcher, R., & Nielsen, R. K. (2024). Shortcuts to trust: Relying on cues to judge online news from unfamiliar sources on digital platforms. Journalism. https://doi.org/10.1177/14648849231194485. • United Nations Development Programme. (2026). Media Literacy Index of Ukrainians — 2025: Key research findings. https://www.undp.org/ukraine/publications/media-literacy-index-ukrainians-2025-key-research-findings. • Zheng, K., et al. (2026). Seeing AI in the Byline: Disclosure Labels, Visual Scrutiny, and Trust in AI-Attributed News. Journal of Applied Social Psychology. https://doi.org/10.1111/jasp.70084.

Український психологічний ХАБ · Опубліковано: 22 жовтня 2026 · Редакційна політика Сприймання новин — це сукупність психологічних процесів, завдяки яким людина помічає повідомлення про події, відбирає важливі відомості, інтерпретує їхній зміст, оцінює достовірність та значення для себе, переживає емоційну реакцію і вирішує, що робити з отриманою інформацією. У цьому процесі беруть участь увага, пам’ять, попередні знання, очікування, емоції, соціальний досвід і характеристики інформаційного середовища. Те саме повідомлення може дати одній людині практичний орієнтир, іншій — привід для занепокоєння, а третій — підставу переглянути попередню оцінку події. Психологія сприймання новин досліджує весь шлях повідомлення: від заголовка, зображення чи сповіщення до формування уявлення про подію та подальшої поведінки. Важливо розрізняти контакт із новиною, її розуміння, згоду з висновками, емоційний відгук, запам’ятовування та реальну дію. Кожен етап має власні механізми і перевіряється різними методами. Сучасні теорії медіавпливу описують взаємодію повідомлення, людини та ситуації, а не універсальну реакцію на певний тип контенту. Valkenburg, Peter & Walther, 2016. Як людина сприймає новину: послідовність психологічних процесів Першою умовою сприймання є доступ до повідомлення. Людина може цілеспрямовано відкрити сайт редакції, випадково побачити матеріал у стрічці, отримати сповіщення від застосунку або почути розповідь знайомого. Платформа та спосіб потрапляння новини до поля зору впливають на початкову увагу, хоча сам факт показу ще не означає уважного читання чи прийняття змісту. Далі людина визначає, що саме привертає увагу: заголовок, обличчя, число, незвична подія, ознака загрози або обіцянка важливої відповіді. Після цього вона намагається з’ясувати зміст повідомлення, співвіднести його з попередніми знаннями та оцінити, наскільки ця інформація стосується її життя. Результатом можуть бути запам’ятовані факти, нове питання, емоція, пошук підтвердження чи рішення діяти. Ця послідовність часто відбувається нерівномірно. Коротка новина може викликати сильну реакцію до прочитання деталей; довгий матеріал здатний змінити початкове враження; знайома тема може бути зрозумілою за кілька секунд, а складна — вимагати повторного читання. Через це дослідники окремо вимірюють перегляди, увагу, розуміння, оцінку достовірності, емоційний стан і поведінку. Сприймання починається з відбору Увага є обмеженим ресурсом. Коли людина одночасно отримує десятки сповіщень і бачить кілька стрічок, вона фізично не може однаково глибоко опрацювати всі повідомлення. Модель обмеженої здатності опрацювання медіаповідомлень Енні Ленґ пояснює, як доступні когнітивні ресурси розподіляються між кодуванням інформації, її зберіганням і подальшим відтворенням. Виразна подача може привернути увагу, але надмірна складність чи швидкість здатні погіршувати розуміння. Lang, 2000. У практиці це означає, що помітність заголовка і якість засвоєння новини є різними характеристиками. Різкий звук, велике число або емоційне зображення можуть забезпечити перший погляд. Для перевірки значення події читачеві потрібні контекст, час, джерело, пояснення масштабу і можливість порівняти факти. Оцінювання значення: «Що це означає для мене?» Зміст новини набуває особистого значення через оцінювання. Людина зіставляє подію зі своїми цілями, відповідальністю, досвідом і доступними способами дії. Повідомлення про зміну транспортного маршруту буде буденною інформацією для того, хто не користується ним, і нагальною новиною для того, кому потрібно дістатися роботи. Опис природної небезпеки може викликати цікавість, тривогу або готовність виконати конкретну рекомендацію залежно від наближеності події та зрозумілості дій. У дослідженні щоденного контакту з новинами де Гоґ і Вербон показали, що зв’язок між негативними новинами та настроєм залежить, зокрема, від особистої значущості повідомлень. Їхні дані допомагають зрозуміти, чому зміст новини й ситуація читача мають розглядатися разом. Водночас щоденникове дослідження не дозволяє за самою асоціацією встановити, що саме спричинило кожну зміну настрою. de Hoog & Verboon, 2020. Увага до новин: чому одні повідомлення помітніші за інші Люди частіше помічають інформацію, яка відрізняється від тла, пов’язана з поточними потребами, містить новизну або сигналізує про потенційні наслідки. У медіа ці властивості поєднуються з редакційним добором подій та особливостями подання. Повідомлення про небезпеку може бути справді необхідним; його помітність сама по собі не свідчить про маніпуляцію. Окремий напрям досліджень вивчає чутливість до негативних сигналів. У міжнаціональному експерименті Сорока, Фурньє та Нір використовували фізіологічні показники реакції на позитивні й негативні телевізійні новини в учасників із 17 країн. У середньому негативні повідомлення викликали сильнішу фізіологічну реакцію, проте між людьми спостерігалися значні відмінності. Це підтримує висновок про поширену, але індивідуально мінливу чутливість до негативної інформації. Soroka, Fournier & Nir, 2019. Фізіологічна реакція не дорівнює переконанню. Підвищена активація під час перегляду не доводить, що людина вважає повідомлення правдивим, підтримує його інтерпретацію або змінить свою поведінку. Так само сильне привертання уваги не гарантує тривалого запам’ятовування деталей. Новизна, близькість і відчуття актуальності Новина привертає увагу, коли відповідає на актуальне питання: що відбулося, кого це стосується, чи змінилися умови безпеки, які рішення потрібно ухвалити. Географічна, професійна, сімейна чи емоційна близькість підвищує суб’єктивну значущість повідомлення. Через це повідомлення про ті самі події може отримувати різний рівень уваги у людей із різними обставинами. Водночас часте повторення новини створює відчуття, що тема присутня всюди. Висока видимість матеріалу може означати його суспільну важливість, редакційний пріоритет або алгоритмічне поширення. Порівнюючи новини, варто відокремлювати кількість появ повідомлення від кількості незалежних підтверджень події. Заголовок, зображення і порядок подання Заголовок задає початкову рамку очікувань. Зображення може посилювати емоційний зміст, а розташування деталей — визначати, яку частину повідомлення читач помітить першою. Коли матеріал починається з яскравого окремого випадку, читачеві потрібен додатковий контекст, щоб оцінити поширеність явища. Під час роботи зі статистикою особливу роль відіграють базова частота, абсолютні числа, період спостереження та можливі альтернативні пояснення. Фреймінг — це спосіб організації та акцентування інформації в повідомленні. Він може впливати на те, які аспекти події сприймають як центральні. Сам по собі вибір кута подання є звичайною складовою журналістики. Наукове питання полягає в тому, як конкретне формулювання змінює розуміння, оцінювання чи емоції в певній аудиторії, а не в автоматичному оголошенні будь-якого заголовка маніпулятивним. Як новини обробляються: швидкі враження і вдумливе читання У повсякденному житті люди користуються як швидкими орієнтирами, так і детальним аналізом. На початку читання увагу можуть скерувати знайома назва редакції, автор, оформлення, реакції інших людей або збіг повідомлення з попередніми знаннями. Такі сигнали полегшують орієнтування, проте інколи створюють надмірну впевненість у неперевіреному висновку. Вдумливе опрацювання передбачає визначення головного твердження, перевірку джерела, пошук вихідного документа та зіставлення повідомлення з іншими незалежними даними. Коли новина повідомляє про наукове дослідження, важливо з’ясувати, чи йдеться про експеримент, спостереження, огляд досліджень або думку експерта. Ці види інформації мають різну доказову силу. Люди також схильні надавати більше уваги повідомленням, які узгоджуються з їхніми поглядами. Метааналіз Гарта та співавторів підтвердив існування вибіркової експозиції: у середньому учасники частіше обирали узгоджену зі своїми установками інформацію, хоча величина ефекту змінювалася залежно від умов. Цей механізм впливає на те, що люди читають, і його слід розрізняти з оцінюванням достовірності вже прочитаного матеріалу. Hart et al., 2009. Чому перше враження може зберігатися Перша версія події створює початкову схему пояснення: хто діяв, що сталося і чому. Подальші уточнення людина співвідносить із цією схемою. Коли в новині змінюється число постраждалих, причина події чи статус твердження, читачеві корисно оновити не лише один факт, а всю причинну картину. Особливої уваги потребують повідомлення, у яких висновок подано з упевненістю, а джерело чи метод перевірки не названі. Це пояснює важливість явного розрізнення підтверджених фактів, попередніх даних, оцінок і припущень. Пізніше виправлення матеріалу може бути проявом відповідальної роботи з новою інформацією. Для сприймання новини суттєво, чи читач бачить, що саме було уточнено, а що залишилося встановленим. Емоційні реакції на новини Новини можуть викликати страх, тривогу, гнів, смуток, співчуття, полегшення, надію, зацікавлення або відчуття солідарності. Емоції допомагають швидко позначати значущість подій, скеровують увагу й інколи підтримують дії. Їхня сила залежить від теми, способу подання, життєвого досвіду, поточного стану, наближеності події та можливості вплинути на ситуацію. Експериментальні дослідження показують, що короткий контакт із негативними телевізійними новинами може посилювати неприємні переживання. У дослідженні Джонстона і Дейві після перегляду негативних повідомлень учасники повідомляли про зростання тривоги та суму, а також про більшу схильність катастрофічно осмислювати власні турботи. Це дослідження підтримує можливість короткотривалого емоційного ефекту за конкретних умов перегляду. Johnston & Davey, 1997. Сучасніші щоденникові дослідження показують, що емоційні наслідки пов’язані з валентністю отриманих новин, індивідуальними особливостями та ситуацією. Водночас спостереження у повсякденному житті можуть відображати двосторонній зв’язок: люди у певному настрої обирають відповідний контент, а контент може змінювати подальший настрій. Для встановлення причинних ефектів потрібні експерименти, а для оцінки тривалості — дослідження з повторними вимірюваннями. de Hoog & Verboon, 2020. Страх і тривога: реакція на можливу загрозу Страх частіше пов’язаний із конкретною, близькою небезпекою; тривога може стосуватися можливих подій і невизначеного майбутнього. Новина про реальну загрозу інколи потребує негайної дії. Корисність повідомлення тоді залежить від точності даних та наявності зрозумілих інструкцій. Якщо загроза описана широко, а шляхи реагування залишаються неясними, повідомлення може збільшувати невизначеність. Під час війни та криз потреба у своєчасній інформації особливо висока. Практично важливо розрізняти офіційне повідомлення, яке визначає необхідну дію, та повторне читання схожих тривожних дописів. Сама по собі тривога через новини не є підставою для клінічного діагнозу. Якщо реакції тривають, порушують сон, повсякденне функціонування або безпеку людини, доречно звернутися до кваліфікованого фахівця з психічного здоров’я. Гнів і моральне обурення Новини про порушення норм, несправедливість і насильство можуть викликати гнів. Ця емоція інколи спонукає шукати відповідальність або допомагати постраждалим. Водночас сильне обурення може спонукати швидше поширити повідомлення до перевірки його деталей. Інтенсивність емоції характеризує переживання людини, а достовірність твердження визначається доказами. Перш ніж поширити новину, яка викликає сильний гнів, корисно окремо відповісти на три запитання: що саме сталося, звідки відомості та чи містить публікація незалежне підтвердження. Таке уповільнення повертає увагу до точності, а не до сили емоційного відгуку. Смуток, співчуття та виснаження Розповіді про втрати можуть підтримувати співчуття й соціальну солідарність. Однак тривалий повторний контакт із важкими сюжетами для деяких людей пов’язаний із виснаженням і зниженням готовності стежити за новинами. Важливі як кількість повідомлень, так і спосіб розповіді: повага до постраждалих, контекст, уникнення непотрібних графічних деталей та пояснення доступних способів допомоги. У дослідженнях масових травматичних подій частий контакт із пов’язаними з ними медіаматеріалами співвідносився з вищим рівнем гострого стресу або пізніших переживань. Наприклад, спостереження після вибухів на Бостонському марафоні виявило зв’язки між інтенсивністю висвітлення та гострими стресовими реакціями. Такі результати важливі для громадського здоров’я, але за своєю методологією не доводять причинного впливу кожного перегляду. Holman, Garfin & Silver, 2014. Надія, інтерес та відчуття дієздатності Новини також можуть допомагати побачити можливі розв’язання проблем, зрозуміти дії людей та установ, отримати необхідні знання і відчути належність до спільноти. Конструктивна журналістика та журналістика рішень досліджують подання проблем разом із перевіреною інформацією про відповіді на них, їхню ефективність і обмеження. Систематичний огляд Макінтайр і Лау охопив 22 експерименти у 19 дослідженнях. Автори знайшли досить послідовні ефекти на емоційні реакції аудиторії, але для багатьох інших результатів — зокрема поведінкових намірів — потрібні точніші вимірювання та ширші дослідження. Тому конструктивний формат корисно оцінювати за якістю фактичного висвітлення і відповідністю темі, а не за обіцянкою завжди покращувати психічний стан читачів. McIntyre & Lough, 2023. Як новини змінюють відчуття ризику Сприймання суспільної небезпеки залежить від повідомлень про її поширеність, тяжкість наслідків, близькість та можливість контролю. Яскрава історія окремої людини легко уявляється, тому може мати більшу емоційну вагу, ніж абстрактна статистика. Однак для оцінки реального ризику потрібно знати частоту події, розмір групи, часовий інтервал та якість даних. Наприклад, повідомлення «кількість випадків зросла вдвічі» може стосуватися зміни з одного до двох випадків або з тисячі до двох тисяч. Ці ситуації мають різний масштаб, хоча формально обидві відповідають одному заголовку. Коректне порівняння потребує вихідних чисел та розуміння того, чи змінився спосіб підрахунку. Психологічно важливо розрізняти суб’єктивне відчуття загрози і рішення щодо ризику. В експериментах Гарсії Кампоса та Лемперта негативні новини змінювали афективний стан учасників, але дослідники не виявили відповідного зміщення виміряних переваг щодо ризику чи невизначеності. Цей результат показує, чому висновок «людина злякалася новини, отже стала ризикованішою або обережнішою» потребує окремої перевірки. García Campos & Lempert, 2025. У період суспільних криз доречно ставити поряд із повідомленням про загрозу інформацію про її масштаб, дату оновлення, ступінь невизначеності та практичні дії. Для оцінки термінових загроз використовують насамперед актуальні офіційні повідомлення компетентних служб, а не вірусність допису. Довіра, достовірність і помилки сприймання Оцінювання достовірності — окремий етап. Людина може правильно зрозуміти зміст неправдивого повідомлення або сумніватися в достовірному матеріалі через брак контексту. Довіра до редакції, автора чи офіційної установи є корисним орієнтиром, проте окреме твердження перевіряють за доказами, документами, датою і незалежними підтвердженнями. Особливо важливо розрізняти помилкову інформацію та дезінформацію. Помилкова інформація може поширюватися без наміру обманути. Дезінформацією зазвичай називають неправдивий або оманливий вміст, поширюваний із наміром ввести в оману. Встановлення такого наміру потребує додаткових підстав. Пропаганда описує ширші систематичні практики формування поглядів; переконування може бути відкритим і добросовісним. Змішування цих понять ускладнює наукове пояснення медіапроцесів. У цифрових стрічках оцінювання повідомлення відбувається поруч із соціальними сигналами: кількістю поширень, коментарями, реакціями знайомих або видимою популярністю. Це може впливати на перше враження, проте кількість реакцій не є показником фактичної правильності. Потрібно також враховувати, що алгоритмічний відбір визначає видимість матеріалів, а вплив на стійкі переконання людини залежить від значно ширшого набору чинників. Увага до точності перед поширенням У дослідженнях цифрової дезінформації короткі нагадування про важливість точності зменшували готовність ділитися неправдивими повідомленнями в експериментальних умовах. Пеннікук і співавтори перевіряли це на матеріалах про COVID-19 і політичні новини, а подальший метааналіз Пеннікука та Ренда об’єднав результати 20 експериментів. Ці дані підтримують користь спрямування уваги на достовірність саме перед поширенням інформації; вони не доводять, що один прийом усуває всі помилки сприймання. Pennycook et al., 2021; Pennycook & Rand, 2022. Практичний висновок стосується моменту між емоцією і дією. Якщо новина спонукає негайно переслати її іншим, читач може повернутися до джерела, перевірити дату й переконатися, що заголовок відповідає змісту. Це особливо важливо, коли повідомлення містить медичні рекомендації, заклики до термінових фінансових дій або непідтверджені дані про безпеку. Новини у цифровому середовищі: стрічки, відео, рекомендації та ШІ Сучасне сприймання новин дедалі частіше відбувається поза початковою сторінкою медіа. Людина бачить уривок у соціальній мережі, коротке відео, допис блогера, повідомлення у месенджері або відповідь системи штучного інтелекту. Змінюється контекст читання: журналістська публікація може опинитися поруч із коментарем, рекламою, пародією та переказом, які мають інший статус. За даними Reuters Institute Digital News Report 2026, у досліджених ринках соціальні та відеоплатформи стали провідним каналом доступу до новин за охопленням. Цей звіт відображає опитувальні дані про практики аудиторії; він не є експериментом, що встановлює психологічний вплив конкретного алгоритму на конкретного читача. Рекомендаційні алгоритми і видимість повідомлень Алгоритми ранжують новини за різними сигналами, серед яких можуть бути попередні взаємодії користувача, популярність матеріалу, близькість теми та інші характеристики. Через це персональна стрічка не є нейтральним каталогом усіх подій. Вона відображає певний механізм добору інформації, і користувачеві корисно усвідомлювати цей факт. Алгоритмічне ранжування впливає насамперед на те, що людина має змогу побачити і як часто стикається з повідомленням. Подальший вплив на переконання або поведінку слід установлювати за допомогою досліджень із належним дизайном; зі статистики охоплення чи часу перегляду причинну зміну світогляду вивести неможливо. Докладніше ці механізми розглянуто в статті «Алгоритмічний соціальний вплив». Короткі відео та фрагментовані повідомлення Короткий формат може полегшувати швидке ознайомлення з подією, але обмежує кількість контексту, яку вміщує повідомлення. Якщо ролик показує лише найемоційніший момент, для розуміння події потрібні початкова публікація, місце, дата, послідовність подій і пояснення того, що залишилося поза кадром. Для людини, яка переглядає багато коротких роликів поспіль, додаткове навантаження створює постійне перемикання тем і необхідність заново відновлювати контекст. Психологічні наслідки залежать від типу матеріалу, темпу, завдання, попередніх знань та особистих обставин. Їх не варто описувати одним універсальним «ефектом коротких відео». Генеративний штучний інтелект як посередник новин Генеративні системи можуть підсумовувати повідомлення, перекладати, зіставляти матеріали, пояснювати терміни та допомагати знайти питання для перевірки. Разом із тим модель здатна помилятися у фактах, датах, атрибуції цитат і посиланнях. Плавність викладу та впевнена тональність не є доказами достовірності відповіді. Для важливих новин доцільно відкривати первинне джерело, перевіряти дату і підтверджувати фактичні твердження. Якщо ШІ переказує повідомлення про медичні рішення, безпекові загрози або законодавчі зміни, потрібна перевірка за відповідними офіційними документами та профільними фаховими джерелами. Сам факт використання ШІ в інформаційному ланцюгу не визначає достовірність усіх матеріалів цього ланцюга. Чому одна й та сама новина впливає на людей по-різному Сприймання новин змінюється разом із потребами, досвідом і контекстом людини. Значення має попередня обізнаність у темі: спеціаліст може швидко виявити відсутню деталь, тоді як читач, який уперше стикається з темою, спирається на доступне пояснення. Впливають також мовна зрозумілість, рівень втоми, актуальні турботи, соціальна підтримка та можливість перевірити інформацію. Психологічна реакція залежить і від формату контакту. Навмисне читання великого аналітичного матеріалу, випадковий перегляд тривожного відео і постійні звукові сповіщення створюють різні умови для уваги та оцінювання. Звідси випливає потреба не ототожнювати кількість часу в медіа з конкретним емоційним наслідком. Вік і досвід користування технологіями можуть змінювати способи отримання інформації, але самі по собі не дозволяють визначити, наскільки людина довірлива чи критична. Для оцінювання необхідні конкретні навички: встановлення джерела, пошук незалежних підтверджень, розуміння статистики, відокремлення факту від інтерпретації й готовність коригувати висновок. Соціальні стосунки і спільне обговорення Новини рідко сприймають цілком ізольовано. Люди обговорюють їх із родиною, колегами та знайомими, а ці розмови можуть впливати на інтерпретацію й емоційний стан. Обмін додатковими фактами, досвідом або поясненнями допомагає заповнювати прогалини; водночас емоційний тон обговорення може посилювати напруження. Під час розмови про неоднозначну подію корисно відокремити перевірені факти від особистих оцінок і припущень. Формулювання «ми поки не знаємо» інколи точніше описує стан інформації, ніж вимушений остаточний висновок. Саме здатність уточнювати висновки є важливою складовою відповідального сприймання новин. Втома, повторне читання та уникання новин Коли новини стають безперервним потоком, деякі читачі відчувають втому, зниження інтересу або потребу відсторонитися від інформації. Інші, навпаки, частіше перевіряють повідомлення, сподіваючись зменшити невизначеність. Ці реакції можуть змінюватися в однієї людини залежно від ситуації. Тривале безцільне переглядання тривожних повідомлень часто називають думскролінгом. Воно відрізняється від запланованого отримання необхідної інформації: людина продовжує гортати стрічку, хоча нові повідомлення вже майже не змінюють її практичні рішення. Цей механізм докладно пояснено у статті «Думскролінг». Інформаційне перевантаження виникає, коли обсяг, швидкість, складність або суперечливість повідомлень перевищують можливості ефективно їх опрацювати для конкретного завдання. Воно стосується не лише новин і має ширше психологічне значення. Про його механізми та наслідки для уваги, пам’яті й рішень ідеться в матеріалі «Інформаційне перевантаження». У звіті Reuters Institute за 2026 рік близько 42% опитаних у досліджених ринках повідомили, що іноді або часто уникають новин. Ця частка є описом відповідей певних вибірок, а не показником поширеності психічного розладу чи доказом єдиної психологічної причини уникання. Reuters Institute, 2026. Як дослідники встановлюють вплив новин Наукові висновки про сприймання новин спираються на різні методи, кожен з яких відповідає на своє питання. Експеримент може перевірити, як конкретне повідомлення впливає на короткотривалий настрій за контрольованих умов. Опитування показує, що люди повідомляють про свої практики й переконання. Щоденникові та панельні дослідження допомагають відстежувати зміни в повсякденному житті, а фізіологічні вимірювання фіксують певні компоненти реакції організму. У панельному дослідженні Томпсон та співавторів вивчали зв’язки між медіаконтактом і стресовими реакціями протягом послідовних суспільних криз. Результати вказали на можливість циклу, в якому інформаційна увага та дистрес підтримують один одного. Проте статистичні моделі спостереження мають обмеження щодо причинності; вони не дозволяють оголосити медіа єдиною причиною переживань. Thompson et al., 2019. Що можна вважати встановленим Достатньо надійно показано, що спосіб подання новин і їхня емоційна валентність можуть впливати на короткотривалі реакції уваги та настрою. Дослідження також підтверджують індивідуальні відмінності, значення попередніх установок і можливість того, що люди вибірково звертаються до узгоджених зі своїми поглядами повідомлень. Soroka, Fournier & Nir, 2019; Hart et al., 2009. Складніше встановити стійкі зміни світогляду, звичок чи клінічного стану як прямий наслідок контакту з новинами. Для цього потрібні дані про вихідний стан людини, тривалість впливу, альтернативні причини і конкретні поведінкові результати. Сильна емоція після перегляду не доводить тривалого психологічного ушкодження, а тривале читання новин саме по собі не є психіатричним симптомом. Чому дослідження інколи дають різні результати Різницю можуть пояснювати спосіб вимірювання, країна, тема, платформа, характеристика аудиторії та історичний момент. Експеримент із коротким телевізійним сюжетом і дослідження мобільної стрічки під час надзвичайної ситуації описують різні умови. Важливо, чи дослідники вимірювали самозвіт про настрій, фізіологічну активацію, точність відтворення фактів, оцінювання загрози або реальні дії. З огляду на це коректне наукове запитання звучить конкретно: яке повідомлення, для якої аудиторії, протягом якого часу і за яким показником виявило певний ефект? Такий підхід дозволяє одночасно визнавати доведені механізми та не поширювати висновки далеко за межі досліджених ситуацій. Як читати новини уважно та зберігати можливість діяти Раціональна інформаційна поведінка починається з визначення мети. Читачеві корисно розуміти, для чого він відкриває новини саме зараз: дізнатися про конкретну подію, перевірити безпеку, ухвалити рішення, зрозуміти суспільну дискусію або просто провести час. Різні цілі потребують різної глибини й частоти читання. Визначте, яку інформацію потрібно отримати, і оберіть джерела, здатні її надати. Для оперативних рішень щодо безпеки орієнтуйтеся на актуальні повідомлення відповідних компетентних служб. Прочитайте текст за межами заголовка. Перевірте дату публікації, дату події, місце, автора та посилання на першоджерела. Відокремте факти від оцінок. З’ясуйте, чи в тексті йдеться про встановлену подію, попередню оцінку, прогноз або припущення. Для чисел шукайте знаменник і часовий інтервал. Запитайте, скільки випадків було на початку, серед якої кількості людей і за який період. Якщо новина викликає сильні емоції, перед поширенням поверніть увагу до точності й незалежного підтвердження. Саме короткі нагадування про достовірність мають експериментальну підтримку в дослідженнях поширення дезінформації. Pennycook & Rand, 2022. Розмежовуйте оперативні повідомлення та оглядові матеріали. Для поточної ситуації потрібні оновлення, а для розуміння причин і наслідків часто корисніші підсумкові пояснення. Звертайте увагу на власний стан. Якщо повторне читання вже не додає фактів і дій, можна змінити формат або зробити перерву, зберігши доступ до необхідних повідомлень. Всесвітня організація охорони здоров’я рекомендує помічати джерела стресу та обмежувати контакт із новинною інформацією, коли він посилює напруження, за одночасного збереження доступу до справді важливих відомостей. Це загальна рекомендація з керування стресом; оптимальна частота перевірки новин залежить від ситуації людини, включно з реальними потребами безпеки. WHO, Stress: questions and answers. Приклад: як розібрати тривожну новину Уявімо повідомлення: «Ризик стрімко зріс — усі під загрозою». Спочатку читач з’ясовує, що саме вимірюють словом «ризик» і на які дані посилається автор. Потім шукає вихідні числа, територію, період, обставини й дату останнього оновлення. Далі перевіряє, чи існують офіційні рекомендації щодо конкретних дій. Лише після цього робить висновок, наскільки повідомлення стосується його ситуації. Такий алгоритм одночасно допомагає оцінювати факти та впорядковувати емоційну реакцію. Читачеві не потрібно забороняти собі страх чи гнів; корисніше пов’язати ці переживання з перевіреним змістом і реалістичними рішеннями. Часті запитання Чому негативні новини привертають більше уваги? Інформація про можливу небезпеку має високу значущість для оцінювання ситуації. У міжнародних фізіологічних дослідженнях негативні новини в середньому викликали сильніші реакції, хоча між учасниками були великі відмінності. Цей ефект стосується певних показників уваги та активації і не доводить однакової поведінки всіх людей. Soroka, Fournier & Nir, 2019. Чи може звичайне читання новин спричинити тривожний розлад? Окреме читання новин або емоційна реакція на них не є підставою для такого висновку. Дослідження показують короткотривалі зміни настрою і певні асоціації між інтенсивним медіаконтактом та дистресом, але клінічний діагноз потребує фахового оцінювання симптомів, тривалості, порушення функціонування та інших можливих причин. Чи варто взагалі перестати читати новини? Для багатьох людей новини потрібні для роботи, безпеки, участі в житті громади й ухвалення рішень. Корисніше налагодити цілеспрямоване читання, обирати надійні джерела, відокремлювати оперативні повідомлення від повторного перегляду та зважати на власні обставини. Повна відмова від новин не є універсальною психологічною рекомендацією. Чому я пам’ятаю заголовок, але не деталі матеріалу? Яскравий заголовок привертає початкову увагу, а повне опрацювання потребує часу та когнітивних ресурсів. Складний виклад, швидке перемикання тем або сторонні сповіщення можуть ускладнювати запам’ятовування деталей. Це узгоджується з моделлю обмеженої здатності опрацювання медіаповідомлень. Lang, 2000. Чи можна довіряти новині, якщо її поширило багато людей? Популярність є показником видимості та поширення, а точність визначають джерела, документи, незалежні підтвердження і коректність інтерпретації. Висока кількість репостів може бути приводом звернути увагу на тему, але не замінює перевірки самого твердження. Чи впливає штучний інтелект на сприймання новин? ШІ може визначати порядок показу матеріалів, створювати короткі перекази та допомагати знаходити інформацію. Це змінює умови доступу й контекст сприймання. Проте конкретні наслідки для переконань і поведінки залежать від системи, якості даних, способу використання та характеристик аудиторії; їх необхідно досліджувати окремо. Висновок Сприймання новин об’єднує увагу, осмислення, емоційне оцінювання, перевірку достовірності та вибір подальшої дії. На кожному етапі важливі властивості повідомлення, потреби людини і середовище, у якому новина з’являється. Дослідження підтверджують чутливість до емоційно значущого змісту, відмінності між людьми й можливість короткотривалого впливу новин на настрій. Для висновків про тривалі поведінкові або клінічні наслідки необхідні сильніші й точніші докази. Практична якість сприймання зростає, коли читач поєднує увагу до актуальних подій із перевіркою джерел, розумінням масштабів, прийняттям невизначеності та усвідомленим вибором часу і способу читання. Мета полягає у здатності перетворювати інформацію на розуміння й обґрунтовані рішення. Пов’язані статті Медіапсихологія: як медіа впливають на сприймання, емоції та поведінку Думскролінг: чому важко перестати читати тривожні новини Інформаційне перевантаження: вплив на увагу, пам’ять і рішення Алгоритмічний соціальний вплив: рекомендації, рейтинги й зміна вибору Джерела de Hoog, N., & Verboon, P. (2020). Is the news making us unhappy? The influence of daily news exposure on emotional states. British Journal of Psychology. https://doi.org/10.1111/bjop.12389. Garcia Campos, L. S., & Lempert, K. M. (2025). Negative news exposure does not affect risk or ambiguity aversion. Frontiers in Psychology. https://doi.org/10.3389/fpsyg.2025.1485346. Hart, W., Albarracín, D., Eagly, A. H., Brechan, I., Lindberg, M. J., & Merrill, L. (2009). Feeling validated versus being correct: A meta-analysis of selective exposure to information. Psychological Bulletin. https://doi.org/10.1037/a0015701. Holman, E. A., Garfin, D. R., & Silver, R. C. (2014). Media’s role in broadcasting acute stress following the Boston Marathon bombings. Proceedings of the National Academy of Sciences. https://doi.org/10.1073/pnas.1316265110. Johnston, W. M., & Davey, G. C. L. (1997). The psychological impact of negative TV news bulletins: The catastrophizing of personal worries. British Journal of Psychology. https://doi.org/10.1111/j.2044-8295.1997.tb02622.x. Lang, A. (2000). The limited capacity model of mediated message processing. Journal of Communication. https://doi.org/10.1111/j.1460-2466.2000.tb02833.x. McIntyre, K., & Lough, K. (2023). Evaluating the effects of solutions and constructive journalism: A systematic review of audience-focused research. Newspaper Research Journal. https://doi.org/10.1177/07395329231187622. Pennycook, G., Epstein, Z., Mosleh, M., Arechar, A. A., Eckles, D., & Rand, D. G. (2021). Shifting attention to accuracy can reduce misinformation online. Nature. https://doi.org/10.1038/s41586-021-03344-2. Pennycook, G., & Rand, D. G. (2022). Accuracy prompts are a replicable and generalizable approach for reducing the spread of misinformation. Nature Communications. https://doi.org/10.1038/s41467-022-30073-5. Reuters Institute for the Study of Journalism. (2026). Digital News Report 2026: Overview and key findings. https://reutersinstitute.politics.ox.ac.uk/digital-news-report/2026/dnr-executive-summary. Soroka, S., Fournier, P., & Nir, L. (2019). Cross-national evidence of a negativity bias in psychophysiological reactions to news. Proceedings of the National Academy of Sciences. https://doi.org/10.1073/pnas.1908369116. Thompson, R. R., Jones, N. M., Holman, E. A., & Silver, R. C. (2019). Media exposure to mass violence events can fuel a cycle of distress. Science Advances. https://doi.org/10.1126/sciadv.aav3502. Valkenburg, P. M., Peter, J., & Walther, J. B. (2016). Media effects: Theory and research. Annual Review of Psychology. https://doi.org/10.1146/annurev-psych-122414-033608. World Health Organization. (n.d.). Stress: Questions and answers. https://www.who.int/news-room/questions-and-answers/item/stress.

Автор: Український психологічний ХАБ · Опубліковано: 22 жовтня 2026 · Редакційна політика Негативні новини повідомляють про загрози, втрати, конфлікти, катастрофи, хвороби та інші події з потенційно несприятливими наслідками. Їхнє сприймання може змінювати емоційний стан, оцінку особистої безпеки, увагу та повсякденну поведінку. Наукові результати вказують на короткочасні зміни настрою після експериментального перегляду тривожних повідомлень, а також на зв’язки інтенсивного висвітлення криз із тривогою, стресовими реакціями та сприйманням ризику. Масштаб цих ефектів залежить від змісту повідомлень, особистої значущості події, попереднього досвіду та умов, у яких людина отримує інформацію. Для жителів України ця тема має особливе практичне значення. Під час війни новини можуть містити життєво необхідні відомості про небезпеку та правила безпеки, а повторне читання тих самих тривожних сюжетів здатне посилювати напруження без додаткової користі. Мета інформаційної гігієни — підтримувати достатню поінформованість для обґрунтованих дій і зменшувати зайве психологічне навантаження. Що таке негативні новини та як їх досліджують Негативні новини — це повідомлення, у яких переважає інформація про небажані події, загрози чи втрати або використовується емоційно несприятливий спосіб подання. У дослідженнях розрізняють емоційну валентність повідомлення (негативну, нейтральну чи позитивну), збудження, особисту значущість, драматичність зображень, частоту повторення та контекст, у якому новину прочитано. Один і той самий факт може викликати різні реакції залежно від того, чи сприймає людина його як близький, контрольований, терміновий або вже завершений. Негативність повідомлення сама по собі не свідчить про його хибність. Достовірний репортаж про реальну загрозу має іншу суспільну функцію, ніж вигадане повідомлення або свідоме перебільшення ризику. Дезінформація передбачає навмисне поширення оманливих відомостей; помилкова інформація може поширюватися без наміру обдурити; пропаганда й маніпулювання характеризуються власними цілями та прийомами впливу. Дослідження психології негативних новин охоплює також точні, етично підготовлені й суспільно важливі повідомлення. Важливо враховувати і характер наукового результату. Експеримент, у якому учасники випадково отримують різні випуски новин, може встановити короткочасний причинний вплив конкретного матеріалу на виміряний настрій. Щоденникове дослідження показує зв’язок між переглядом новин і самопочуттям у природному середовищі. Спостереження протягом місяців допомагає оцінити часову послідовність змін, однак не завжди відокремлює вплив новин від впливу самої кризової події. Чому увага особливо чутлива до поганих новин Інформація про небезпеку привертає увагу, оскільки допомагає своєчасно помічати можливі втрати та ухвалювати захисні рішення. Цю закономірність часто описують як перевагу негативної інформації в увазі. Водночас її сила неоднакова для всіх людей та обставин. У міжнародному психофізіологічному дослідженні Soroka, Fournier і Nir (2019) експериментальні реакції глядачів у різних країнах засвідчили в середньому сильнішу фізіологічну відповідь на негативні телевізійні сюжети порівняно з позитивними. Автори також виявили значну індивідуальну мінливість. Отже, перевага негативних новин в увазі є корисною моделлю середньої тенденції, але з неї не випливає однакова реакція кожного читача. Свою роль відіграють редакційний добір та цифрове середовище. Конфлікт, небезпека й незвична подія часто мають високу новинну цінність, а емоційний заголовок може спонукати відкрити матеріал. Рекомендаційні системи формують стрічку з багатьох сигналів, зокрема попередніх взаємодій користувача. Їхній внесок у психологічні наслідки залежить від налаштувань платформи, правил ранжування та поведінки користувачів. Самої наявності алгоритму недостатньо, щоб приписати йому конкретне зростання тривоги в окремої людини. Які емоції можуть викликати негативні новини Тривога, страх і напруження Тривога виникає, коли майбутня загроза оцінюється як можлива, але її перебіг залишається невизначеним. Страх частіше пов’язаний із конкретною близькою небезпекою. У новинах про епідемії, бойові дії, економічну нестабільність або катастрофи ці реакції можуть поєднуватися. Відчуття браку контролю та суперечливі повідомлення здатні підтримувати повторне обмірковування найгірших сценаріїв. У класичному експерименті Johnston і Davey (1997) учасникам показували 14-хвилинні телевізійні випуски з негативним, нейтральним або позитивним емоційним забарвленням. Після негативного випуску зросли тривожний і сумний настрій, а також схильність катастрофізувати власну проблему, яка безпосередньо не стосувалася переглянутих сюжетів. Це експериментальний доказ короткочасного ефекту конкретного формату новин, а не доказ неминучого розвитку психічного розладу внаслідок читання заголовків. Смуток, гнів, співпереживання та моральне обурення Повідомлення про втрати можуть викликати смуток і співпереживання постраждалим. Новини про несправедливість здатні породжувати гнів і бажання підтримати зміни. Різні емоції ведуть до різних поведінкових реакцій: співчуття може підтримувати допомогу, обурення — громадянську участь, а безсилля — відмову від подальшого читання. Зміст новини, доступність реалістичної дії та соціальний контекст визначають, який із цих шляхів виявиться помітнішим. Емоційна реакція на трагічну звістку часто є зрозумілою відповіддю на важливу подію. Інтенсивність переживання сама по собі не є клінічним показником. Для оцінки психічного стану важливі тривалість, вираженість, вплив на повсякденне функціонування та інші обставини, які розглядає кваліфікований фахівець. Що показують експерименти й щоденникові дослідження Дослідження в природному середовищі доповнюють лабораторні експерименти. У роботі de Hoog і Verboon (2020) 63 учасники протягом десяти днів неодноразово повідомляли про споживання новин і свій емоційний стан. Сприймання новин як негативних було пов’язане з більш вираженими негативними та менш вираженими позитивними емоціями. Особиста значущість повідомлень змінювала силу зв’язку. Обмежений розмір вибірки та спостережувальний характер дизайну залишають відкритим питання причинності для кожного епізоду. Дослідження Kellerman та співавторів (2022) включало 546 студентів, які протягом восьми тижнів неодноразово відповідали на запитання про новини щодо COVID-19 та своє самопочуття. Більша щоденна інформаційна експозиція була пов’язана із занепокоєнням того самого та наступного дня, а пов’язана з пандемією тривога статистично пояснювала частину подальшого загального занепокоєння й безнадії. Автори застосували часові моделі, але такі моделі самі по собі не забезпечують експериментального контролю всіх змішаних чинників. Особливо важливий масштаб середніх ефектів. Метааналіз Chu, Yeo і Su (2022) об’єднав 47 досліджень із 89 826 учасниками з 21 країни щодо інформації про COVID-19. Загальна експозиція до новин була пов’язана з невеликим підвищенням несприятливих психологічних реакцій; водночас спостерігалися позитивні зв’язки із занепокоєнням щодо хвороби та профілактичними заходами. Асоціації залежали від типу медіа, досвіду пандемії, професійного контексту й країни. Ці результати демонструють можливість одночасно корисних інформаційних і небажаних емоційних наслідків та не переносяться автоматично на всі типи новин. Як негативні новини змінюють сприймання загроз Від емоційного враження до оцінки ймовірності Людина оцінює небезпеку через знання, досвід, емоційні сигнали та доступні приклади. Яскрава історія про рідкісну подію може легко згадуватися, тому суб’єктивно здаватися поширенішою. Цей механізм пов’язують із доступністю прикладів у пам’яті. Однак його прояв залежить від того, чи має людина статистичний контекст, довіряє джерелу й усвідомлює різницю між окремим випадком і типовою частотою події. Slovic, Peters, Finucane і MacGregor (2005) описали дві взаємодоповнювальні сторони сприймання ризику: швидку емоційну реакцію та аналітичне оцінювання даних. Евристика афекту пояснює, чому сильне відчуття небезпеки може впливати на оцінку ризику ще до порівняння статистичних показників. Висока інтенсивність страху в момент читання новини тому не є самостійним виміром об’єктивної ймовірності події. Частота повідомлень і повторення сюжетів Коли одна подія багаторазово з’являється в різних стрічках, виникає враження великої кількості подій. Повторення може означати тривале висвітлення того самого випадку, оперативне уточнення деталей або появу справді нових фактів. Для оцінки загрози ці ситуації потрібно розрізняти. Корисні запитання: скільки незалежних подій описано, до якого періоду належать повідомлення, чи вказані базові показники й чи змінилося офіційне рішення про безпеку. Географічна близькість, особиста значущість і контроль Подія, що відбулася поруч або стосується близьких, закономірно має іншу психологічну вагу, ніж аналогічна подія в далекому регіоні. Впливають також попередній досвід втрати чи небезпеки, вік, сімейні обов’язки, наявність підтримки та практична можливість щось змінити. Структурована інформація, у якій чітко сказано, що сталося, кому загрожує небезпека й яку дію рекомендовано, допомагає пов’язати оцінку ризику з конкретним рішенням. Новини про катастрофи, війну та колективні травматичні події Повторний перегляд графічних зображень загибелі, поранень або руйнувань має окрему доказову базу. Garfin, Silver і Holman (2020) узагальнили дані про те, як висвітлення масштабних криз може посилювати стресові реакції та ускладнювати рішення щодо здоров’я; ця праця є науковим оглядом і концептуальним поясненням, а не оцінкою єдиного причинного ефекту для кожної кризи. Огляд Pfefferbaum та співавторів (2014) описує зв’язки висвітлення катастроф із психологічними наслідками та методологічні обмеження досліджень. Такі дані стосуються специфічного контенту й контексту колективних криз. У лонгітюдному дослідженні Holman та співавторів (2020) після вибухів на Бостонському марафоні участь у першій хвилі взяли 4 675 осіб, у повторній — 3 598. Частіший перегляд графічних зображень був пов’язаний із вищими показниками гострого стресу; через шість місяців спостерігалися зв’язки з посттравматичними симптомами, страхом наступного нападу та порушеннями функціонування. Дослідники враховували низку змішаних чинників, однак спостережувальний дизайн не дозволяє прирівняти сам факт медіаконтакту до безпосереднього травматичного досвіду. Схожі асоціації описані й після землетрусів у Туреччині: Oz і Cona (2024) виявили зв’язок повторного споживання матеріалів про катастрофу з показниками травматичного стресу, тривоги та депресивних симптомів у вибірці 215 осіб із непрямою експозицією. Дослідження не встановлює універсальної сили ефекту для інших країн, вікових груп або умов війни. Для українського контексту важлива різниця між реальною загрозою та її медійним висвітленням. Людина може одночасно переживати безпосередню небезпеку, турбуватися про рідних, мати досвід втрат і отримувати тривожні повідомлення. Приписувати весь психологічний стан виключно читанню новин у такій ситуації методологічно некоректно. Практичне завдання полягає в організації доступу до надійних оперативних сповіщень про безпеку та в обмеженні повторного перегляду болісних зображень і неперевірених переказів. Які зміни поведінки пов’язані з тривожними новинами Пошук інформації, перевірка та захисні дії Після повідомлення про ризик люди частіше шукають пояснення, перевіряють джерела, спілкуються з близькими та ухвалюють рішення. Якщо новина містить перевірені практичні рекомендації, увага до ризику може підтримувати обґрунтовану профілактику. Саме тому метааналіз досліджень пандемії Chu та співавторів (2022) виявив не лише небажані емоційні асоціації, а й зв’язки інформаційного споживання з профілактичною поведінкою. Значення має співвідношення між тривожністю повідомлення та доступністю дії. Новина, яка називає конкретний ризик, джерело підтвердження та наступний практичний крок, може сприяти зваженій реакції. Повідомлення, яке багато разів повторює загрозу без нової інформації або без перспективи дії, частіше залишає людину в стані невизначеності. Нескінченне оновлення стрічки В умовах невизначеності перевірка новин може короткочасно створювати відчуття контролю. Але якщо після кожного оновлення виникає нове питання, цикл пошуку продовжується. Це один із можливих механізмів думскролінгу — тривалого перегляду переважно загрозливих матеріалів, який важко завершити навіть після зростання напруження. Думскролінг описує спосіб взаємодії зі стрічкою; він не є клінічним діагнозом. Одна людина може гостро реагувати на коротке повідомлення без думскролінгу, а інша — витрачати багато часу на стрічку без істотного погіршення настрою. Уникання новин і громадянська участь Тривалі неприємні переживання можуть спонукати людину тимчасово уникати новин. У певних обставинах це допомагає відновити сили, проте повне відключення від важливих повідомлень під час реальної небезпеки може завадити вчасній захисній дії. Інші люди, навпаки, відповідають на негативні сюжети взаємодопомогою, волонтерством, участю в громадських ініціативах або зверненням по підтримку. Отже, емоційно тяжка інформація не веде до одного передбачуваного сценарію поведінки. Психічне здоров’я, сон і повсякденне функціонування Надмірне занепокоєння після новин може супроводжуватися труднощами концентрації, дратівливістю, виснаженням, напруженням і погіршенням засинання. Коли людина продовжує переглядати тривожні повідомлення безпосередньо перед сном, емоційна активація й використання пристрою можуть відкладати відпочинок. Ці наслідки відрізняються за інтенсивністю і часто залежать від супутніх стресових обставин. Зв’язок із симптомами не слід тлумачити як готовий клінічний висновок. Окремий епізод страху після новини, часте читання повідомлень або високий рівень суб’єктивної тривоги не встановлюють депресію, тривожний розлад чи посттравматичний стресовий розлад. Наукові дослідження вимірюють групові тенденції за конкретними шкалами, а клінічне оцінювання враховує ширшу історію людини й умови її життя. Якщо порушення сну, постійне напруження, повторні нав’язливі спогади, панічні прояви або труднощі в роботі й стосунках тривають та помітно заважають життю, доцільно звернутися по професійну допомогу. Національна служба здоров’я України радить у разі труднощів зі самостійним подоланням психоемоційного навантаження звернутися до сімейного лікаря, який може надати базову допомогу й визначити подальший маршрут підтримки. Соціальні мережі, сповіщення та генеративний штучний інтелект У традиційних випусках новини мають певний початок і завершення. У цифровій стрічці матеріали можуть оновлюватися безперервно: нові дописи, коментарі, сповіщення та рекомендації створюють численні приводи повернутися. Це збільшує кількість можливих контактів із тривожним змістом, але інтенсивність контакту не дорівнює автоматично силі психологічного ефекту. Важливо відрізняти повідомлення журналістського джерела, свідчення очевидця, повторне поширення того самого відео та алгоритмічно рекомендований фрагмент. Кількість появ у стрічці не є кількістю незалежних підтверджень. Контекст і дата відео можуть загубитися під час повторного поширення, тому для висновків про поточну небезпеку потрібне зіставлення з актуальними офіційними даними. Генеративні системи здатні створювати правдоподібні тексти, голосові повідомлення та зображення. Це розширює можливості виготовлення емоційно переконливого контенту й ускладнює швидку перевірку окремих матеріалів. Водночас наявність створеного штучним інтелектом повідомлення ще не доводить його масового поширення, ефективності маніпуляції або вимірюваної зміни поведінки. Для таких тверджень потрібні дослідження реальної експозиції, контрольні порівняння та оцінювання наслідків. Вплив залежить від людини й обставин Однаковий потік новин не справляє однакового впливу на всіх. Особиста причетність до події, можливість реального захисту, наявність соціальної підтримки, попередній досвід загроз, поточний стрес, кількість джерел та індивідуальні особливості сприймання змінюють реакцію. Людина, яка очікує оперативної звістки про безпеку близьких, має іншу інформаційну потребу, ніж людина, яка випадково переглядає сенсаційні заголовки. Для дітей і підлітків значення мають вікове розуміння контексту, спосіб пояснення складних подій дорослими та доступ до зображень, які можуть лякати. Спільне спокійне обговорення новин, пояснення меж невизначеності та відповідні віку практичні кроки можуть бути кориснішими за безконтрольний потік тривожних відео. Підтримка й пояснення мають враховувати конкретну ситуацію сім’ї, особливо за наявності безпосередніх загроз. Що допомагає зменшити психологічне навантаження Відокремити інформацію для безпеки від загального потоку Першим кроком є визначення повідомлень, які потребують швидкої реакції: локальні офіційні попередження, підтверджені правила безпеки, зв’язок із близькими й критично важливі зміни обставин. Для них потрібен стабільний канал отримання сповіщень. Інші сюжети можна переглядати в обраний час. Під час війни пріоритет оперативних сигналів безпеки зберігається незалежно від індивідуального графіка читання загальних новин. Встановити межі повторного перегляду Коли основні факти вже відомі, корисно запитати себе: яку нову дію змінить наступне оновлення? Якщо відповіді немає, варто відкласти повторний перегляд до наступного запланованого інформаційного вікна. Універсальна кількість хвилин або перевірок на день науково не встановлена. Критерієм є достатність інформації для реальних потреб і зменшення зайвого повторення. Всесвітня організація охорони здоров’я радить обмежувати час стеження за новинами, якщо це посилює стрес, і підтримувати сон, фізичну активність та зв’язок із близькими. НСЗУ (2026) рекомендує не починати й не завершувати день нескінченним переглядом стрічки, не занурюватися в безперервні суперечки та звертати увагу на власний стан після інформаційного контакту. Це практичні орієнтири, а не підтверджений універсальний лікувальний протокол. Перевіряти масштаб і контекст, а не лише заголовок Щоб краще оцінити загрозу, знайдіть дату події, незалежне підтвердження, кількість випадків, відповідний часовий період, географічну область та джерело статистики. Важливо розрізняти ризик для населення загалом і ризик для конкретної людини. Якщо відомості неповні, це можна прямо визнати, не заповнюючи прогалини найгіршим припущенням. Окремої уваги потребують повідомлення, які вимагають негайного поширення, використовують шокувальні зображення без контексту або не містять перевірюваного першоджерела. Такі ознаки є приводом перевірити інформацію, а не автоматичним доказом навмисної дезінформації. Зменшити експозицію до графічного контенту Для отримання суті події зазвичай достатньо надійного текстового повідомлення чи короткого підсумку. Повторний перегляд відео з людськими стражданнями нерідко додає сильне емоційне навантаження без важливих для рішення фактів. Дані щодо колективних травматичних подій Holman та співавторів (2020) підтримують обережність стосовно інтенсивної експозиції до графічних матеріалів, хоча оптимальної універсальної норми переглядів ці дані не визначають. Повернути відчуття дієздатності Корисно відокремити те, що можна зробити сьогодні, від подій, перебіг яких людина не контролює. Конкретний план зв’язку з близькими, дотримання актуальних рекомендацій щодо безпеки, доступна взаємодопомога або участь у відповідальній громадській ініціативі допомагають пов’язати інформацію з дією. Якщо виконувати зараз нічого не потрібно, допустимими відповідями є відпочинок і повернення до повсякденних справ. Перспективним редакційним підходом є журналістика, яка поряд із проблемою висвітлює перевірені відповіді та можливості дії. Систематичний огляд McIntyre і Lough (2023) охопив 22 експерименти з 19 досліджень: вплив на емоції виявився послідовнішим, ніж ефекти на інші показники. В експерименті Said і Wölfl (2025) конструктивні матеріали про зміну клімату зменшили оцінки безпорадності, проте результати цієї конкретної теми не встановлюють загальної ефективності позитивних новин для всіх криз. Практичний висновок полягає в пошуку повного, точного та контекстуалізованого висвітлення, яке повідомляє і про проблеми, і про перевірені шляхи реагування. Як оцінювати наукові твердження про шкоду новин Статистичний зв’язок між кількістю новин і тривожністю може мати кілька пояснень. Стрес може спонукати частіше читати новини; перегляд справді може посилювати стрес; обидва явища можуть бути наслідком події, яка зачіпає людину. Саме тому висновки з опитувань, лабораторних досліджень та довготривалих спостережень потрібно зіставляти, а не підміняти один тип доказів іншим. Значну частину літератури присвячено пандеміям, терористичним атакам, природним катастрофам або телевізійним випускам попередніх десятиліть. Результати залежать від країни, мови, платформи, актуальності загрози, віку учасників та способу вимірювання. Вони не визначають єдиної безпечної дози новин і не дозволяють за частотою читання повідомлень прогнозувати психічний стан конкретної людини. Сильнішим підтвердженням короткочасного емоційного впливу є експерименти з порівнянням змісту випусків, тоді як твердження про довготривалі клінічні наслідки потребують ретельнішого врахування безпосередньої небезпеки й інших стресових чинників. Висновки про суспільну поведінку та вплив платформ також залежать від вимірювання фактичних дій, а не лише намірів або самозвітів. Поширені запитання Чи можуть негативні новини викликати тривогу? Так, короткочасне посилення тривожного настрою після перегляду негативних матеріалів експериментально спостерігали Johnston і Davey (1997). Вираженість реакції змінюється залежно від особистої значущості події та контексту. Цей ефект сам по собі не означає клінічного тривожного розладу. Чи правда, що погані новини завжди шкодять психіці? Вплив залежить від ситуації. Точна інформація про небезпеку може підтримувати захисну поведінку, навіть коли викликає неприємні емоції. Метааналіз медіаекспозиції під час пандемії виявив невеликі середні несприятливі психологічні асоціації поряд зі зв’язками з профілактичними діями. Чому після новин здається, що світ стає небезпечнішим? Яскраві приклади, повторення загрозливих сюжетів і емоційні реакції можуть впливати на суб’єктивне оцінювання ризику. Перевірка частоти події, часових меж, географії та першоджерел допомагає співвіднести враження з доступними даними. Чи потрібно зовсім припиняти читати новини під час війни? Потрібно зберігати надійні канали оперативних повідомлень про безпеку й важливі зміни обставин. Відпочинок від повторного перегляду загальних, особливо графічних, матеріалів можна організувати окремо від обов’язкових попереджень. Рішення варто пристосовувати до власної ситуації та реальної загрози. Чим вплив негативних новин відрізняється від думскролінгу? Вплив негативної новини — це реакція на зміст інформації, яка може виникнути навіть після одного повідомлення. Думскролінг описує повторюване, важкокероване продовження перегляду загрозливої стрічки. Ці явища можуть перетинатися, але досліджують різні аспекти інформаційної поведінки. Чи допомагають тільки позитивні новини? Позитивно забарвлені повідомлення можуть покращувати настрій у певних умовах. Проте суспільно корисна журналістика має точно висвітлювати реальні проблеми. Дослідження конструктивної журналістики свідчать про можливі емоційні переваги, тоді як вплив на довіру, знання й поведінку менш послідовний. Висновок Негативні новини можуть тимчасово посилювати тривогу й сум, впливати на доступність у пам’яті образів небезпеки, змінювати суб’єктивні оцінки ризику та спонукати до пошуку інформації, захисних дій або уникання. Експериментальні, щоденникові та лонгітюдні дослідження підтверджують окремі складові цього впливу, водночас його сила залежить від змісту, контексту та індивідуальних обставин. Під час реальної загрози психологічно й практично обґрунтованою є система, у якій достовірна оперативна інформація залишається доступною, а повторний перегляд тривожного й графічного контенту не поглинає весь повсякденний час. Пов’язані статті Медіапсихологія: як медіа впливають на увагу, емоції та поведінку — загальні механізми взаємодії людини з медіа. Думскролінг: чому важко перестати читати погані новини — повторне читання загрозливого контенту та поведінковий цикл перевірок. Інформаційне перевантаження: вплив на увагу, пам’ять і рішення — наслідки надлишку повідомлень для оброблення інформації. Джерела Chu, T. H., Yeo, T. E. D., & Su, Y. (2022). Effects of Exposure to COVID-19 News and Information: A Meta-Analysis of Media Use and Uncertainty-Related Responses During the Pandemic. Journalism & Mass Communication Quarterly, 99(1). DOI: 10.1177/10776990211068857. de Hoog, N., & Verboon, P. (2020). Is the news making us unhappy? The influence of daily news exposure on emotional states. British Journal of Psychology. DOI: 10.1111/bjop.12389. Garfin, D. R., Silver, R. C., & Holman, E. A. (2020). The novel coronavirus (COVID-2019) outbreak: Amplification of public health consequences by media exposure. Health Psychology, 39(5), 355–357. DOI: 10.1037/hea0000875. Holman, E. A., Garfin, D. R., Lubens, P., & Silver, R. C. (2020). Media Exposure to Collective Trauma, Mental Health, and Functioning: Does It Matter What You See? Clinical Psychological Science, 8(1). DOI: 10.1177/2167702619858300. Johnston, W. M., & Davey, G. C. L. (1997). The psychological impact of negative TV news bulletins: The catastrophizing of personal worries. British Journal of Psychology, 88(1), 85–91. DOI: 10.1111/j.2044-8295.1997.tb02622.x. Kellerman, J. K., Hamilton, J. L., Selby, E. A., & Kleiman, E. M. (2022). The Mental Health Impact of Daily News Exposure During the COVID-19 Pandemic: Ecological Momentary Assessment Study. JMIR Mental Health, 9(5), e36966. DOI: 10.2196/36966. McIntyre, K., & Lough, K. (2023). Evaluating the effects of solutions and constructive journalism: A systematic review of audience-focused research. Newspaper Research Journal, 44(3), 276–300. DOI: 10.1177/07395329231187622. Oz, I. T., & Cona, G. (2024). Impact of Indirect Trauma and Disaster Media Exposure on Psychological States and Temporal Processes: The Case of 2023 Turkey Earthquakes. Clinical Psychology & Psychotherapy, 31(6), e70008. DOI: 10.1002/cpp.70008. Pfefferbaum, B., Newman, E., Nelson, S. D., Nitiéma, P., Pfefferbaum, R. L., & Rahman, A. (2014). Disaster media coverage and psychological outcomes: Descriptive findings in the extant research. Current Psychiatry Reports, 16, 464. DOI: 10.1007/s11920-014-0464-x. Said, N., & Wölfl, V. (2025). Impact of Constructive Narratives About Climate Change on Learned Helplessness and Motivation to Engage in Climate Action. Environment and Behavior. DOI: 10.1177/00139165251315576. Slovic, P., Peters, E., Finucane, M. L., & MacGregor, D. G. (2005). Affect, risk, and decision making. Health Psychology, 24(4S), S35–S40. DOI: 10.1037/0278-6133.24.4.S35. Soroka, S., Fournier, P., & Nir, L. (2019). Cross-national evidence of a negativity bias in psychophysiological reactions to news. Proceedings of the National Academy of Sciences, 116(38), 18888–18892. DOI: 10.1073/pnas.1908369116. Всесвітня організація охорони здоров’я. (2026). Stress. Офіційні рекомендації. Національна служба здоров’я України. (2026). Коли стрічка новин виснажує: як зберегти ментальну рівновагу в інформаційному потоці. Офіційний матеріал.

Український психологічний ХАБ · Опубліковано: 22 жовтня 2026 · Редакційна політика Війна робить новини частиною повсякденної безпеки: від повідомлень про повітряну тривогу та зміни в транспорті до відомостей про евакуацію, допомогу й становище близьких. Водночас постійне читання повідомлень про загрози може забирати сон, увагу й сили, потрібні для реальних рішень. Корисна стратегія полягає в тому, щоб розділити інформацію, яка вимагає негайної дії, та загальні новини, які можна отримувати у визначений час. Практичне правило: попередження про безпосередню небезпеку мають надходити постійно через надійні канали; стрічку загальних новин варто перевіряти за зрозумілим розкладом, пристосованим до власних обставин. Саме так можна залишатися поінформованими, зменшуючи непотрібне повторення тривожного змісту. Центр громадського здоров’я України, МОЗ України та ВООЗ рекомендують обирати перевірені джерела, дозувати інформаційне навантаження й підтримувати звичні способи відновлення. Почніть із розрізнення: сигнал безпеки, оперативна інформація та новинна стрічка Не всі повідомлення мають однакову терміновість. Перший рівень — сигнали, що безпосередньо визначають дію зараз: повітряна тривога, вказівки щодо укриття, евакуації, небезпечних ділянок чи інших загроз. Ці канали слід налаштувати так, щоб важливе попередження надходило навіть тоді, коли телефон відкладено і звичайні сповіщення вимкнено. Другий рівень — оперативна інформація, від якої залежать плани протягом дня: робота установ, зміни маршрутів, перебої з водою чи електрикою, графік медичної допомоги, повідомлення місцевої влади. Її зручно перевіряти за потребою або у визначені моменти. Третій рівень — аналітика, коментарі, політичні дискусії, припущення про перебіг подій, повторні повідомлення та відео з місць насильства. Такі матеріали можуть допомагати розуміти події, але переважно не потребують безперервного спостереження. Їх можна читати тоді, коли є час та психологічні сили. Це розділення дає змогу вимкнути нав'язливі сповіщення від десятків каналів і водночас зберегти працездатне інформування про небезпеку. ДСНС України рекомендує користуватися офіційними повідомленнями та застосунком «Повітряна тривога». Розробники застосунку радять використовувати його додатково до інших каналів оповіщення. Налаштуйте систему новин, яка працює без постійного перегляду телефону Оберіть невелику кількість джерел із різними функціями Для сигналів небезпеки потрібні офіційні місцеві й державні канали. Для загальної картини — кілька професійних редакцій, які відокремлюють факти від коментарів, публікують виправлення і вказують походження відомостей. Для конкретної потреби — первинне джерело: повідомлення лікарні, перевізника, місцевої адміністрації чи відповідального відомства. Багато каналів повторюють однакові повідомлення. Десять перепублікацій із посиланням на одне джерело не означають десять незалежних підтверджень. Краще знати, хто повідомив факт уперше, якою є його компетенція і чи підтверджує його незалежне джерело. Український національний проєкт «Фільтр» радить звіряти новини в кількох достовірних джерелах та порівнювати ключові подробиці. Розділіть сповіщення на обов'язкові й другорядні Залиште звукові та інші необхідні сигнали цивільного захисту. Для звичайних новинних каналів вимкніть автоматичні сповіщення, які повідомляють про кожну нову публікацію. За потреби збережіть повідомлення від близьких і людей, з якими узгоджено план дій у надзвичайній ситуації. Перевірте налаштування на власному телефоні: режими тиші, економії енергії, доступ до сповіщень, вибраний регіон, заряд пристрою та резервне джерело інформації. Потрібно враховувати перебої зв'язку й електропостачання. Для місцевих ризиків слідуйте чинним вказівкам відповідальних служб, а не загальним порадам із психологічних матеріалів. Призначте час для загальних новин Почніть із двох або трьох коротких інформаційних вікон на день, наприклад по 10–15 хвилин. Це практичний приклад, а не науково доведена універсальна норма. Людині, чия робота пов'язана з оперативними подіями, або родині в зоні підвищеної небезпеки може бути потрібна інша частота перевірок. Заздалегідь сформулюйте мету кожного входу: дізнатися, що змінилося для вашого міста, перевірити офіційні рекомендації, ознайомитися з підсумком дня. Після цього закрийте стрічку. Якщо інформація вплинула на вашу безпеку чи плани, виконайте відповідну дію; якщо вона лише повторює знайоме, дозвольте собі завершити перегляд. Центр громадського здоров’я наводить як приклад короткі заплановані перевірки замість безкінечного гортання, а ВООЗ радить зменшувати час стеження за новинами, коли воно підсилює стрес. Чому під час війни так складно перестати читати новини Прагнення визначеності та відчуття контролю Коли ситуація небезпечна й швидко змінюється, людина природно шукає ознаки того, що буде далі. Перевірка новин іноді приносить тимчасове полегшення: тепер відомо більше, ніж кілька хвилин тому. Але наступне припущення або непідтверджена загроза може знову запустити потребу перевірити стрічку. Цей цикл особливо помітний, коли публікації поєднують факти, прогнози та емоційні заголовки. Бажання отримати повну визначеність у ситуації, де її об'єктивно бракує, може перетворюватися на багаторазове перечитування майже однакових повідомлень. Корисне запитання до себе: «Яку конкретну дію змінить ця наступна новина?». Якщо відповіді немає, доречно повернутися до запланованого часу перевірки. Увага до загрози та повторна експозиція Загрозлива інформація привертає увагу, а емоційно насичені зображення можуть довго залишатися в пам'яті. Дослідження медійного висвітлення вибухів на Бостонському марафоні виявило зв'язок між великою тривалістю перегляду матеріалів і вираженішими симптомами гострого стресу. Це спостережне дослідження певної події: воно не доводить, що перегляд автоматично спричинив симптоми, і не дозволяє встановлювати допустиму кількість хвилин для населення України. Holman, Garfin і Silver (2014). Огляд Garfin, Silver і Holman (2020) описує, як повторювана медійна експозиція під час суспільних криз може взаємодіяти зі стресом і сприйняттям ризику. Звідси випливає обґрунтована обережність щодо нескінченного повторення графічних кадрів, але сила й напрямок ефекту залежать від контексту та людини. Думскролінг і звичка перевіряти ще раз Думскролінг — це повторюване занурення переважно в тривожний чи негативний вміст із труднощами завершення перегляду. У метааналізі 2026 року, який охопив 44 дослідження, автори виявили зв'язки думскролінгу з тривогою, депресивними симптомами, психологічним дистресом і нижчим суб'єктивним благополуччям. Однак певність доказів для всіх п'яти основних результатів оцінено як дуже низьку через переважання поперечних досліджень, неоднорідність і географічні обмеження. Причинність результатами не встановлена. Li та Yin (2026). Тому важливо оцінювати власну поведінку функціонально: чи допомагає додаткова перевірка ухвалити рішення, чи вона вже забирає час і сили без нової інформації. Саме повторюваність, втрата можливості завершити перегляд і наслідки для життя мають більше значення, ніж сама кількість прочитаних новин. Як перевіряти повідомлення, що викликають сильну тривогу Перш ніж пересилати новину близьким або змінювати рішення, з'ясуйте п'ять обставин: хто її опублікував, коли сталася описана подія, де це сталося, на які першоджерела посилається повідомлення і що вже підтверджено відповідальними установами. Для фото й відео окремо перевіряйте дату, місце й контекст. Навіть справжній запис можна подати з помилковим підписом. Відділяйте підтверджений факт від прогнозу, оцінки, чутки й припущення. Помилкова інформація може поширюватися без наміру ввести в оману; дезінформація передбачає навмисне введення в оману. Емоційний заголовок сам по собі ще не доводить дезінформації. Професійне переконування і публічна комунікація також не дорівнюють маніпуляції. Якщо повідомлення стосується безпосередньої загрози, пріоритет мають офіційне оповіщення й правила безпеки. Якщо йдеться про загальну подію, допустимо відкласти остаточний висновок до появи перевірених відомостей. Невизначеність у новинах є властивістю неповних даних, а не вимогою негайно шукати додаткові повідомлення до повного виснаження. Чому багато репостів не роблять твердження достовірним Публікація може миттєво поширитися між різними групами, а потім повертатися до користувача начебто від незалежних джерел. Повторення формулювання іноді збільшує його знайомість, але не створює нового доказу. Окремо перевіряйте, чи не переказують усі канали одну непідтверджену заяву. Генеративні системи штучного інтелекту здатні створювати переконливі тексти та зображення, тому зовнішня гладкість, емоційна правдоподібність або професійний вигляд повідомлення не замінюють перевірки походження. Водночас невдалий підпис або неточність можуть виникати й без цілеспрямованої кампанії впливу. Для реального висновку потрібні конкретні свідчення. Що робити, коли новини вже викликали сильне напруження Спочатку перевірте фізичну ситуацію: чи перебуваєте ви у безпечному місці та чи треба виконати офіційні інструкції. Під час сигналу тривоги дійте відповідно до алгоритму ДСНС. Психологічні вправи доречні в безпечних умовах або після виконання необхідних захисних дій. Якщо негайних дій не потрібно, відкладіть телефон, назвіть емоцію кількома словами та зверніть увагу на відчуття опори: стопи на підлозі, дотик до крісла, звуки навколо. Зробіть кілька звичних, неквапних видихів без примусу до глибокого дихання. Після цього оберіть просту наступну дію: випити води, поїсти, зателефонувати близькій людині, завершити побутову справу. Ці прийоми належать до практик повернення уваги в теперішній момент. ВООЗ у посібнику Doing What Matters in Times of Stress описує заземлення, помічання важких думок і повернення до значущих повсякденних дій. Вони можуть допомагати впоратися з напруженням і водночас не замінюють психологічної або медичної допомоги, коли вона потрібна. Якщо вас особливо вразив відеозапис насильства, немає необхідності переглядати його ще раз для підтвердження власної причетності чи співчуття. За потреби оберіть текстовий виклад від перевіреної редакції без графічних подробиць. Відновлення уваги, сон і зв'язок із людьми зберігають ресурси, які можуть знадобитися пізніше. Новини перед сном: як зменшити нічні перевірки Вечірня стрічка нерідко поєднує втому за день, тишу та очікування нових повідомлень. За можливості завершуйте читання загальних новин до підготовки до сну. Вимкніть другорядні повідомлення, приберіть телефон із поля зору або відкрийте замість стрічки звичайну неемоційну справу. Сигнали небезпеки й зв'язок, від якого залежить ваша безпека, залишаються доступними. Відмова від нічного читання коментарів не означає відмови від оповіщень цивільного захисту. ВООЗ підкреслює значення регулярного сну та обмеження використання електронних пристроїв перед сном у межах загальної допомоги при стресі. Якщо заснути не вдається, спробуйте не вимагати від себе негайного розслаблення. Перейдіть до спокійної діяльності, яку дозволяють обставини. За повторюваних порушень сну, вираженого виснаження або погіршення повсякденного функціонування варто звернутися до фахівця охорони здоров'я. Як говорити про важкі новини з близькими У різних людей різна потреба в подробицях. Перед пересиланням кадрів чи тривожних повідомлень запитайте, чи людина готова це зараз переглянути. Краще передавати конкретну потрібну для дії інформацію, ніж десятки повідомлень без пояснення їхньої важливості. Корисно домовитися про сімейний порядок зв'язку: хто повідомляє про реальну зміну ситуації, якими каналами передається інформація, куди звертатися при втраті мережі та як перевіряти чутки. Така домовленість зменшує хаотичність повідомлень, хоча не усуває саму небезпеку. Дітям потрібні пояснення відповідно до віку: зрозумілі, правдиві, з увагою до конкретних захисних дій дорослих. Немає потреби залишати постійно ввімкнену трансляцію з графічними кадрами в спільному приміщенні. Якщо підліток сам шукає новини, можна обговорити джерела та способи робити перерви, не перетворюючи розмову на допит чи покарання. Інформаційна рівновага для тих, хто перебуває близько до небезпеки У прифронтових громадах, під час евакуації, перебування в укритті чи очікування звісток від близьких потреба в оперативній інформації вища. Загальний розклад перевірки новин тут підпорядкований реальній безпеці. Можна скоротити інформаційне навантаження з коментарів та повторних відеозаписів, не відмовляючись від необхідних місцевих повідомлень. Якщо зв'язок нестабільний, заздалегідь визначте резервні канали: місцеві системи оповіщення, доступні засоби зв'язку, домовленості з людьми поруч. Не покладайтеся винятково на один застосунок чи одну платформу. Виконуйте актуальні інструкції місцевої влади та служб цивільного захисту. Люди, які через роботу мусять постійно відстежувати важкі події, потребують організаційних рішень: зміни, перерви, розподіл обов'язків, підтримка колег і доступ до фахової допомоги. Поради «просто вимкніть новини» для них непрактичні. Режим інформування має відповідати характеру ризику, а не моральним очікуванням щодо того, скільки людина «повинна знати». Як зрозуміти, що інформаційний режим треба змінити Поспостерігайте, чи ви регулярно відкладаєте їжу або сон через читання стрічки; повертаєтеся до тих самих повідомлень без появи нових даних; відчуваєте сильне напруження після перегляду; припиняєте важливі заняття, аби перевірити чутки; чи стає важче концентруватися на роботі та спілкуванні. Ці ознаки допомагають оцінити корисність звички, але не є діагностичним переліком. Саме по собі часте читання новин, страх або втома під час війни не встановлюють тривожного, депресивного чи посттравматичного розладу. Важливі вираженість симптомів, тривалість, обставини та вплив на повсякденне життя. У матеріалах НСЗУ та Центру громадського здоров’я запропоновано звертати увагу на емоційні наслідки стрічки й планувати перерви. Якщо тривога, порушення сну чи інші труднощі стійкі, заважають функціонувати або загострюються, зверніться до сімейного лікаря чи фахівця з психічного здоров'я. За безпосередньої загрози життю пріоритетом є екстрена допомога й правила особистої безпеки. Практичний план на сім днів День 1. Перевірте канали безпеки Уточніть актуальні офіційні джерела для своєї громади. Перевірте сповіщення про небезпеку, географічні налаштування, заряд телефону й резервний спосіб зв'язку. Домовтеся з близькими про дії на випадок перерв у зв'язку. День 2. Проведіть ревізію новинних підписок Визначте, які канали справді додають нові підтверджені відомості, а які лише дублюють повідомлення або емоційні коментарі. Залиште кілька відповідальних джерел. Вимкніть автоматичні сповіщення від загальних новинних каналів, зберігши обов'язкові попередження. День 3. Спробуйте інформаційні вікна Визначте зручні години читання загальних новин. Поставте орієнтовний часовий ліміт і наприкінці кожного перегляду сформулюйте, що важливого ви дізналися та чи треба щось зробити. За реальної зміни безпекової ситуації коригуйте режим. День 4. Змініть спосіб читання складних тем Порівняйте, як на вас впливають короткі перевірені текстові підсумки та безкінечна стрічка з повторними відео й коментарями. Для розуміння ситуації оберіть формат, який дає потрібну інформацію з меншим виснаженням. День 5. Узгодьте межі новин із близькими Попросіть не пересилати неперевірені тривожні чутки чи графічні відео без вашої згоди. Узгодьте правило: термінову інформацію передаємо відразу, загальні дискусії залишаємо на відповідний час. День 6. Оцініть сон, увагу й повсякденні справи Помітьте, чи вдалося повернути частину часу на відпочинок, спілкування або необхідні завдання. Оцінюйте не кількість «успішних» хвилин без екрана, а те, чи допомагає інформаційний режим діяти й відновлювати сили. День 7. Залиште лише те, що працює Закріпіть доступ до офіційних попереджень, невеликий набір перевірених медіа, зручні інформаційні вікна та домовленості з близькими. Переглядайте ці налаштування при зміні безпекової ситуації. Потреба в новинах може змінюватися — це частина адаптації до обставин. Цей семиденний план є редакційною практичною схемою, що спирається на загальні рекомендації щодо стресу та інформаційної гігієни. Його ефективність як цілісної окремої програми не перевірялася в спеціальному клінічному випробуванні. Що відомо науці про ефективність таких порад Міжнародні медіадослідження показують, що люди можуть уникати новин через емоційне виснаження, але опитування не дозволяють безпосередньо оцінити лікувальний ефект від зменшення їх перегляду. У Digital News Report 2026 близько 42% опитаних у досліджуваних ринках заявляли, що принаймні іноді уникають новин. Це характеристика інформаційної поведінки в різних країнах, а не оцінка поширеності психічного розладу серед українців. Дані щодо думскролінгу демонструють статистичні зв'язки з дистресом, але не встановлюють, що його обмеження саме по собі виліковує тривогу. Окремі експерименти, спостережні дослідження й експертні рекомендації підтримують раціональність дозування надмірної медійної експозиції, проте точний найкращий графік читання новин, тривалість перерв та розмір їхнього ефекту саме в умовах тривалої війни залишаються недостатньо встановленими. Водночас рекомендації ВООЗ щодо управління стресом мають ширше підґрунтя: підтримувати сон, фізичну активність, розпорядок дня, соціальні контакти й практики подолання напруження. Важливо відокремлювати цей загальний доказовий напрям від конкретних редакційних порад про кількість відкриттів стрічки на день. Поширені запитання Чи варто взагалі відмовитися від новин під час війни? Надійне інформування потрібне для безпеки та обґрунтованих рішень. Доцільніше розділити постійні офіційні попередження й планове ознайомлення із загальними подіями. Повна відмова від усіх повідомлень може бути небезпечною там, де потрібна своєчасна реакція. Скільки разів на день можна читати новини? Єдиної науково обґрунтованої кількості для всіх немає. Почніть із коротких запланованих перевірок і змінюйте частоту відповідно до безпекових обставин, роботи, власного стану та потреб родини. Тривожні сигнали цивільного захисту мають діяти незалежно від цього розкладу. Що робити, якщо боюся пропустити важливе повідомлення? Перевірте, чи надійно працюють офіційні оповіщення й погоджені канали зв'язку з близькими. Саме ці системи повинні забезпечувати отримання термінової інформації. Нескінченне читання всієї стрічки створює додаткове навантаження і не гарантує кращої поінформованості. Чи допомагає читати лише добрі новини? Позитивні або нейтральні теми можуть урізноманітнити інформаційний раціон, проте сам по собі добір приємного змісту не гарантує точності картини світу. Краще поєднувати перевірені важливі факти, реалістичні пояснення та час для інших занять. Чи може читання новин спричинити ПТСР? Симптоми стресу після повторного перегляду важких кадрів можливі, але діагноз посттравматичного стресового розладу встановлюють за визначеними клінічними критеріями, а не за кількістю новин або рівнем наляканості. Причини страждання можуть бути різними. За стійких симптомів потрібна професійна оцінка. Як читати новини, коли близька людина перебуває на фронті або зник зв'язок? Потреба в інформації в таких обставинах має особисте й практичне значення. Узгодьте доступні канали офіційного зв'язку, конкретні моменти перевірки та підтримку близьких. Повторний перегляд чуток не замінює офіційного встановлення обставин. Якщо очікування стає нестерпним, зверніться по підтримку до людей поруч або фахівця. Пов’язані статті Медіапсихологія: що це і як медіа впливають на увагу, емоції, уявлення та поведінку Думскролінг: що це і чому ми не можемо перестати читати погані новини Інформаційне перевантаження: що це і чому надлишок інформації ускладнює увагу та рішення Джерела Державна служба України з надзвичайних ситуацій. (б. д.). Що робити під час повітряної тривоги: правила поведінки та алгоритм дій. https://bezpeka.dsns.gov.ua/materials/diyi-pid-chas-syhnalu-povitryanoyi-tryvohy-uvaha-vsim-alhorytm-ta-pravyla-povedinky Міністерство охорони здоров’я України. (2022). Як впоратися зі стресом під час війни. https://moz.gov.ua/uk/jak-vporatisja-zi-stresom-pid-chas-vijni- Національна служба здоров’я України. (2026). Коли стрічка новин виснажує: як зберегти ментальну рівновагу в інформаційному потоці. https://nszu.gov.ua/news/koly-strichka-novyn-vysnazhuie-iak-zberehty-mentalnu Центр громадського здоров’я України. (2026). Інформаційна гігієна під час війни: як зменшити тривожність. https://phc.org.ua/news/informaciyna-gigiena-pid-chas-viyni-yak-zmenshiti-trivozhnist Egan, J. (2026). Overview and key findings of the 2026 Digital News Report. Reuters Institute for the Study of Journalism. https://reutersinstitute.politics.ox.ac.uk/digital-news-report/2026/dnr-executive-summary Garfin, D. R., Silver, R. C., & Holman, E. A. (2020). The novel coronavirus (COVID-2019) outbreak: Amplification of public health consequences by media exposure. Health Psychology, 39(5), 355–357. https://doi.org/10.1037/hea0000875 Holman, E. A., Garfin, D. R., & Silver, R. C. (2014). Media’s role in broadcasting acute stress following the Boston Marathon bombings. Proceedings of the National Academy of Sciences, 111(1), 93–98. https://doi.org/10.1073/pnas.1316265110 Li, Q., & Yin, X. (2026). Doomscrolling, mental health, and psychological well-being in adolescents and adults: a systematic review and meta-analysis. Frontiers in Psychology, 17, 1893800. https://doi.org/10.3389/fpsyg.2026.1893800 World Health Organization. (2020). Doing what matters in times of stress: an illustrated guide. https://www.who.int/europe/publications/i/item/9789240003910 World Health Organization. (2026). Stress. https://www.who.int/en/news-room/questions-and-answers/item/stress

Український психологічний ХАБ · Опубліковано: 22 жовтня 2026 року · Редакційна політика Дослідницький кластер: Психологія радикалізації, насильницького екстремізму та профілактики Що означає стійкий вихід з екстремізму Стійкість виходу з насильницького екстремізму — це здатність людини протягом тривалого часу підтримувати припинення участі в насильницькій діяльності та зв’язків, які забезпечували таку участь, попри життєві труднощі й зміни середовища. Вона формується через послідовність рішень, стосунків, повсякденних практик і доступних соціальних можливостей. Ключовим результатом є підтверджена поведінка, а оцінювати її необхідно разом із контекстом та межами доступної інформації. Повернення до екстремістського середовища, підтримка насильства, нове правопорушення та повторне вчинення терористичного злочину — різні події. Відповідно, ризик повторного залучення означає ймовірність відновлення певної форми участі за визначений час і за певних обставин. Без зазначення самої події, періоду спостереження та джерела даних фраза «ризик рецидиву» залишається надто невизначеною для наукового висновку. На цьому наголошують дослідження Silke і Morrison та концептуальна праця Glazzard. Предмет цієї статті — умови, які допомагають зберігати вихід, способи коректно описувати повторне залучення, доказова база щодо підтримки та довгострокових результатів. Психологію початкового припинення участі докладно розглянуто в матеріалі «Вихід із насильницької екстремістської групи: психологія припинення участі», а відмінності поведінкових та ідеологічних змін — у статті «Дерадикалізація та припинення участі: відмінності й результати». Чотири результати, які потрібно розрізняти Припинення насильницької поведінки Припинення насильницької поведінки означає, що людина більше не вчиняє відповідних дій. У кримінології близьке поняття — утримання від повторного правопорушення. Його можна оцінювати за перевіреними подіями, хоча відсутність нового вироку відображає також особливості виявлення, реєстрації й судового розгляду. Raets пропонує пов’язувати дослідження виходу з екстремізму з ширшою наукою про припинення злочинної поведінки. Вихід із мережі та організації Припинення участі передбачає відмову від ролей, взаємодій та обов’язків, що підтримували насильницьку діяльність. Формальне членство і реальні взаємодії не завжди збігаються; соціальні зв’язки можуть зберігатися після оголошеного виходу або змінитися раніше за формальний статус. Це питання потребує індивідуального контексту, а не механічного підрахунку знайомств. Morrison та співавтори описують різні траєкторії розриву з організаціями та ідеологіями. Зміна підтримки насильства та переконань Зміна поглядів може стосуватися морального виправдання насильства, ставлення до групи або ширшого світогляду. Ці рівні змінюються з різною швидкістю. Людина здатна припинити насильницькі дії, зберігаючи частину радикальних переконань; інша може відмовитися від колишньої ідеології, але зберігати соціальні труднощі. Політичні переконання, релігія, мирний активізм та критика влади самі собою не становлять насильницького екстремізму. Практичний висновок із огляду Raets полягає в тому, що зміни переконань і поведінки вимірюють окремо. Реінтеграція і нова соціальна роль Реінтеграція охоплює можливість жити поза насильницькою мережею: підтримувати законні взаємини, здобувати освіту, працювати, користуватися допомогою та брати участь у житті громади. У концептуальній моделі Glazzard успішний вихід розглядається поряд із соціальним визнанням нової ролі. Це перспективна рамка для планування підтримки, а не валідована формула індивідуального прогнозу. Чому завершення участі ще потребує закріплення Початковий вихід іноді відбувається під тиском обставин: розчарування в лідерах, конфлікту з групою, арешту, виснаження, переїзду чи зміни сімейних обов’язків. Пізніше ці обставини можуть зникнути. Тому довготривале припинення участі залежить також від того, що виникає після виходу: нових зв’язків, можливостей і життєвої послідовності. У матеріалах Національного інституту юстиції США зазначено неоднорідність шляхів виходу та важливість підтримки за межами установ виконання покарань. Якісні дослідження описують вихід як процес, у якому люди переглядають ідентичність, звички та власну історію. Barrelle у роботі на основі інтерв’ю запропонувала розглядати соціальні стосунки, подолання стресу, ідентичність, ідеологію та спрямованість дій. Ця модель допомагає ставити дослідницькі запитання, проте її п’ять сфер не утворюють універсальної шкали ризику. Дані Jensen і Simi показують, що причини виходу, бар’єри та тривалість процесу суттєво варіюють між людьми. Висновки з вибірок колишніх учасників окремих рухів слід переносити на інші країни, конфлікти та правові системи з особливою увагою до відмінностей контексту. Психологічні процеси підтримання виходу Зміна ідентичності та відчуття належності Група може надавати людині роль, визнання, дружбу та зрозумілу життєву історію. Втрата цих зв’язків іноді супроводжується порожнечею або сумнівом у власній значущості. Стійкість виходу підтримується, коли людина поступово формує незалежні від насильства стосунки й соціально прийнятні способи реалізувати свої здібності. Це пояснювальний механізм, який добре узгоджується з якісними дослідженнями Barrelle та Glazzard, але його індивідуальна прогностична сила залишається недостатньо встановленою. У дослідженні Syafiq та співавторів (2026) інтерв’ю з 38 колишніми учасниками терористичних угруповань в Індонезії висвітлюють переоцінку колишньої участі, розчарування в групі та переорієнтацію ідентичності на сімейні й громадянські ролі. Якісна вибірка демонструє можливі шляхи змін, а не частоту таких шляхів у загальній популяції. Емоційна регуляція, довіра і ставлення до минулого Після виходу можливі сором, провина, страх помсти, тривога щодо майбутнього, труднощі з довірою чи переживання втрат. Їх слід розглядати як різноманітні людські реакції, що потребують уваги до ситуації, а не як клінічні діагнози або ознаки насильницьких намірів. Підтримка може допомагати осмислювати досвід, витримувати складні емоції та звертатися по допомогу. У невеликому поздовжньому якісному дослідженні Ramaswamy (2026) шість осіб, які вже залишили екстремістське середовище, описували зміни емоційної регуляції, довіри, самооповіді та моральної відповідальності під час терапевтичної роботи. Авторка прямо вказує: дослідження не демонструє, що терапія спричинила вихід або запобігла повторному залученню. Це попередня модель можливих психосоціальних механізмів, а не доказ ефективності конкретного лікування. Звички взаємодії та повсякденні рішення Повторне залучення іноді починається з відновлення старих соціальних ролей, проте будь-який контакт із колишнім знайомим не можна прирівнювати до насильницької діяльності. Зміст взаємодії, добровільність, безпечність, наявні правові обмеження та фактичні дії мають вирішальне значення. У підтримці виходу корисно разом із людиною визначати нові способи реагування на конфлікти й запити про участь у небезпечних діях, без створення списків «підозрілих» побутових ознак. Соціальне середовище: родина, друзі, громада Сімейна підтримка, нові дружні стосунки, навчання, робота та відчуття справедливого ставлення можуть полегшувати стійкий вихід. Водночас сім’я не завжди є безпечним ресурсом: у ній можуть існувати насильство, примус, конфлікти або зв’язки з тією ж групою. Залучення близьких повинно спиратися на згоду, захист і реальну спроможність допомогти. Рекомендації Європейської комісії щодо реабілітації й реінтеграції підкреслюють міжвідомчу взаємодію та участь громад. Професійна та соціальна ізоляція, стигма й відсутність можливості зайняти законну роль можуть ускладнювати реінтеграцію. Їх не можна автоматично називати причинами рецидиву: в конкретних випадках вони взаємодіють із багатьма іншими обставинами. У дослідженні Morrison та співавторів стигматизація й труднощі доступу до практичної підтримки визначені серед викликів виходу. Державні установи й громади також впливають на результат. Якщо людині формально пропонують допомогу, але фактично обмежують доступ до житла, навчання або роботи без належних правових підстав, соціальний шлях виходу стає складнішим. Це структурна проблема, яку не можна пояснювати лише особистою мотивацією. Інститут миру США описує вихід і реінтеграцію як взаємний процес між людиною й суспільством. Що таке повторне залучення і як воно відрізняється від рецидиву Термін «повторне залучення» доцільно застосовувати до відновлення участі у насильницькій організації, мережі або пов’язаній із насильством діяльності після попереднього виходу. «Повторне правопорушення» позначає новий злочин після попереднього, а «повторне терористичне правопорушення» — ще вужчий результат. Повернення до радикальних, але ненасильницьких переконань є окремим явищем. Межі цих категорій потрібно визначати до збору даних, як показують Silke і Morrison. Для порівняння частот потрібні однакові критерії включення, початок відліку після звільнення чи виходу, тривалість спостереження та спосіб встановлення подій. Дослідження з дворічним відстеженням судимостей не можна механічно зіставляти з десятирічними інтерв’ю про повернення до соціальних мереж. Зміна країни, законодавства, доступу до даних і складу вибірки також впливає на результат. Glazzard розглядає проблеми невизначених показників результативності програм. Що відомо про частоту повторних терористичних правопорушень У низці вивчених вибірок осіб, звільнених після терористичних злочинів, зареєстроване повторне терористичне правопорушення траплялося порівняно рідко. Водночас наведені оцінки залежать від того, кого спостерігали, які нові діяння враховували й наскільки довго тривало спостереження. Silke і Morrison (2020) спеціально застерігали від сенсаційних узагальнень та закликали чітко встановлювати критерії рецидиву. Низька зафіксована частота не доводить нульового ризику, не дозволяє гарантувати поведінку конкретної людини і не встановлює ефективності програми, яку вона відвідувала. Без порівнянної контрольної групи неможливо стверджувати, що саме програма запобігла новому злочину. Крім того, одна поодинока подія може мати тяжкі наслідки, тож індивідуальна безпекова робота повинна поєднувати пропорційність і належну увагу до достовірних фактів. У міжнародному огляді Morrison та співавторів (2021) було відібрано 95 дослідницьких звітів, але різнорідність результатів і методів залишалася суттєвою. У цьому полі досі бракує великих незалежних довгострокових досліджень із чіткими визначеннями повторного залучення. Чинники, які можуть ускладнювати стійкість виходу Незавершені соціальні зв’язки та залежність від колишньої мережі Коли основні джерела підтримки, роботи чи відчуття належності залишаються пов’язаними з насильницькою мережею, побудова альтернатив може вимагати часу. На це вказують якісні інтерв’ю та дослідження соціальних мереж. Проте сам факт дружби, спорідненості чи проживання в певному районі не встановлює небезпечності людини. Важливим є перевірений характер дій і стосунків, а також наявність добровільної підтримки для безпечного виходу. Національний інститут юстиції США підкреслює різну роль мереж у різних траєкторіях. Невизначене майбутнє та бар’єри соціального включення Матеріальна нестабільність, відсутність доступу до освіти чи роботи, правова невизначеність і соціальна стигма можуть обмежувати вибір доступних людині життєвих ролей. Ці фактори мають контекстуальне значення. Прямого універсального причинного ланцюга від безробіття або бідності до терористичного насильства дослідження не встановили. Висновок щодо потреби комплексної підтримки випливає з систематичного огляду третинної профілактики Brouillette-Alarie та співавторів, але сила доказів ефективності конкретних компонентів лишається обмеженою. Недовіра, сором та труднощі звернення по допомогу Складні переживання можуть зменшувати готовність користуватися підтримкою, особливо якщо попередній досвід включав примус або приниження. Фахівцям важливо відокремлювати психічне здоров’я від оцінювання загрози: депресія, тривожні симптоми чи травматичний досвід не є діагностичними маркерами терористичних намірів. Клінічну допомогу надають за відповідними професійними показаннями, а не як приховане покарання за переконання. Обмежена якісна база про емоційні процеси після виходу висвітлена у Ramaswamy (2026). Зміна життєвих обставин Нова втрата, переїзд, сімейний конфлікт або завершення програми можуть змінити доступність підтримки. Такі події поширені й серед людей, ніяк не пов’язаних з екстремізмом; вони не становлять «сигналів» насильства за своєю природою. Їхнє значення визначається конкретною історією, потребами та, якщо є законні підстави, фаховим оцінюванням фактичної поведінки. Jensen і Simi продемонстрували різноманітність життєвих траєкторій виходу. Що може підтримувати тривале припинення участі Комплексний план підтримки починається з реальних потреб людини, її безпеки та добровільної співпраці там, де вона можлива. Він може поєднувати доступ до житла, освіти й зайнятості, підтримку безпечних стосунків, консультації щодо прав, психологічну допомогу за показаннями та контакт із компетентними установами. Формат визначають індивідуально; він має поважати права людини й чинні правові обмеження. Це відповідає практичним підходам, описаним у посібнику Управління ООН з наркотиків і злочинності та матеріалах Європейської комісії. Важливим є наступництво підтримки: зміна установи, фахівця або завершення формального спостереження не повинні автоматично позбавляти людину доступу до погоджених соціальних послуг. Інформована згода, обмеження обсягу зібраних персональних даних і чіткий розподіл відповідальності зміцнюють довіру. Установи при цьому мають виконувати законні обов’язки щодо захисту інших людей. Потреба співпраці різних служб обговорюється у документі Європейської комісії. Підтримка може бути особливо важливою після виходу з ізольованих або насильницьких середовищ. Водночас немає переконливих підстав призначати всім колишнім учасникам одну обов’язкову психотерапію, однакову тривалість нагляду чи універсальний набір заходів. Огляд Savoia (2025) описав різні психологічні практики в програмах третинної профілактики, але сам факт їх використання не доводить ефективності. Наскільки ефективні програми підтримки виходу Систематичний огляд Brouillette-Alarie та співавторів (2025) відібрав 17 досліджень із первинними емпіричними оцінками програм третинної профілактики після перегляду значно більшого корпусу робіт. У відібраних оцінках компоненти соціальної реінтеграції та припинення участі загалом виглядали перспективнішими, ніж програми, зосереджені переважно на ідеологічній зміні. Автори наголошують на суттєвих методологічних обмеженнях, які стримують упевнені висновки про причинний ефект. До таких обмежень належать відсутність належних груп порівняння, вибіркове спостереження, невелика кількість учасників, неоднакова тривалість відстеження, відмінні визначення успіху, труднощі незалежного доступу до даних і змішування результатів ідеологічної та поведінкової зміни. Якщо учасники програми не повернулися до насильства, це ще не показує, наскільки ймовірним було б повернення без програми. Glazzard пояснює, чому причинні механізми й критерії результату слід закладати в оцінювання ще на етапі проєктування. Водночас окремий огляд програм запобігання екстремізму, опублікований 2024 року, зафіксував неоднорідну якість і результати 74 оцінювань різних рівнів профілактики. Ці дані не можна трактувати як відсоток успішності саме програм підтримки виходу: у вибірці також були первинні й вторинні втручання. Вони показують необхідність розмежовувати типи програм та вимірювані результати. Оцінювання ризику повторного залучення: межі точності Оцінювання ризику — професійна процедура формулювання конкретної загрози, її можливих обставин і способів законного зменшення. Воно залежить від якісних відомостей, визначеної мети й належно підготовлених спеціалістів. Перелік рис характеру, політичні переконання, вік, релігія чи психіатричний діагноз не становлять надійної самостійної формули прогнозу. Розгорнуте пояснення принципів подано в статті «Оцінювання ризику екстремістського насильства: принципи та межі». Спеціалізовані інструменти VERA-2R, TRAP-18 та ERG22+ використовуються в окремих професійних контекстах для структурованого розгляду наявних даних. Їхня доказова база, надійність між оцінювачами й здатність передбачати рідкісні індивідуальні події обмежені та неоднорідні. Систематичний огляд Brouillette-Alarie та співавторів (2025) обґрунтовує обережність щодо валідності таких засобів. Вони потребують спеціальної підготовки; застосування їх як домашніх тестів або громадських «чорних списків» є методологічно й етично хибним. За низької частоти подій навіть засіб з привабливими показниками чутливості й специфічності може давати багато хибнопозитивних результатів. Тому важливо документувати не лише оцінку, а й її невизначеність, можливі наслідки помилки та шляхи перегляду рішення. Зміна умов життя вимагає оновлення фактичної інформації; жоден одноразовий висновок не може бути довічним вироком. Як досліджувати стійкість виходу протягом років Якісна оцінка повинна заздалегідь пояснювати, що саме є результатом: невчинення насильства, відсутність нових кримінальних правопорушень, припинення організаційної участі, поліпшення соціальних умов чи зміна ставлення до насильства. Це окремі показники з різними джерелами похибки. Для вимірювання довгострокових змін потрібні повторні оцінювання, прозорі критерії вибірки, етичне збирання даних, врахування вибуття учасників та незалежна перевірка причинних припущень. Glazzard пропонує оцінювати зв’язок між контекстом, механізмами втручання й наслідками. Важливо одночасно досліджувати безпекові результати й добробут. Іноді програма збільшує доступ до праці та соціальної підтримки, хоча кількість повторних злочинів у дослідженні настільки мала, що статистично надійний висновок щодо їх зменшення неможливий. Такі позитивні зміни слід описувати як самостійні результати, зберігаючи чесність щодо ще не встановленого впливу на насильство. Огляд Brouillette-Alarie та співавторів демонструє цю проблему вимірювань. Особливості роботи з неповнолітніми У підлітковому віці погляди, ідентичність, дружні мережі та здатність ухвалювати рішення розвиваються. Випадковий радикальний вислів, пошук належності або конфлікт із дорослими не означають майбутньої насильницької поведінки. Якщо існує конкретне занепокоєння щодо можливого залучення до насильства, дорослим слід діяти через безпечне спілкування, захист дитини, оцінку конкретних фактів і відповідні фахові служби; публічне таврування або приховане поширення персональних даних може завдати шкоди. Для дітей особливо важливі найкращі інтереси, конфіденційність, пропорційність втручання, доступ до навчання та підтримка безпечних дорослих. Дані досліджень дорослих засуджених або учасників бойових груп не можна переносити на підлітків без окремих доказів. Загальні принципи гуманного поводження й індивідуалізації підтримки описано у посібнику UNODC; для конкретних рішень в Україні слід застосовувати чинне національне законодавство та компетентні дитячі служби. Український правовий і суспільний контекст Український контекст визначають російська агресія, безпекові загрози, вимушене переміщення, руйнування соціальних зв’язків та особливості правозастосування. Законність дій і відповідальність за конкретні злочини встановлюються відповідно до права й доказів. Психологічні пояснення виходу не замінюють юридичної кваліфікації, не применшують шкоду потерпілим і не створюють рівності відповідальності між агресором та його жертвами. Закон України «Про боротьбу з тероризмом» визначає відповідні правові засади протидії тероризму. Закон України «Про пробацію» регулює пробацію у визначених законом випадках, а Кримінально-виконавчий кодекс України закріплює поняття ресоціалізації засуджених. Ці норми мають різні сфери застосування: загальні практики соціальної підтримки не тотожні формальним кримінально-виконавчим процедурам. Збирання й передавання відомостей про минулу участь, стан здоров’я, переконання та коло спілкування вимагає окремої правової підстави. Закон України «Про захист персональних даних» встановлює загальні правила обробки таких даних. Конкретний правовий режим залежить від органу, процедури, категорії інформації та чинної редакції норм; індивідуальні рішення потребують юридичної компетенції. Для України також важливо чітко відокремлювати наукові моделі, створені в інших країнах, від реально затверджених і доступних національних програм. Наявність іноземного посібника або позитивного тематичного дослідження не означає, що в Україні діє тотожний державний механізм. Редакційна інтерпретація полягає в доцільності поєднання законної безпекової роботи, індивідуальної соціальної підтримки та поваги до прав людини. Практичні орієнтири для близьких і фахівців Якщо людина самостійно припинила участь у насильницькому середовищі, корисно обговорювати її актуальні потреби, безпеку й бажані форми підтримки, зберігаючи чіткі межі щодо будь-яких насильницьких дій. Підтримуйте доступ до надійних соціальних зв’язків, допомагайте знайти законні способи розв’язувати життєві питання та за необхідності звертатися до компетентних спеціалістів. Розмова про минуле потребує поваги, конкретики та відповідальності; її не варто перетворювати на публічне допитування або вимогу доводити повну зміну світогляду. Якщо є достовірна інформація про конкретні погрози, підготовку насильства або небезпеку для людини чи інших, дійте через передбачені законом служби безпеки й екстреної допомоги. Не проводьте самостійних оперативних перевірок, провокацій або таємного стеження за знайомими. Питання професійної оцінки загроз має вирішувати уповноважений фахівець з урахуванням конкретних фактів і правових гарантій. Для підтримки близьких дивіться «Як допомогти людині після виходу з насильницької групи». Для працівників соціальних служб і програм підтримки корисні погоджені цілі, документування результатів без надлишкових персональних даних, можливість коригування плану та відокремлення допомоги від санкцій. Довіра до процедури підвищується, коли людині зрозумілі повноваження фахівців, межі конфіденційності й способи оскарження рішень. Міжвідомча взаємодія повинна зберігати чіткі підстави доступу до інформації та професійну відповідальність кожного учасника. Поширені запитання Чи може людина остаточно вийти з екстремістської групи? Так, тривале припинення участі й побудова життя поза насильницьким середовищем можливі. Шляхи виходу різні, а наукові дані не дають підстав гарантувати індивідуальний результат. Стійкість оцінюють за реальною поведінкою протягом часу та якістю соціальних змін, а не за однією розмовою чи завершенням програми. Огляд Morrison та співавторів узагальнює цю багатоманітність. Чи означає збереження радикальних переконань, що людина знову вчинить насильство? Ні. Переконання, їхня підтримка, намір та конкретна дія — різні рівні аналізу. Надійного правила автоматичного переходу від радикальних поглядів до насильства немає. Важливими є фактичні дії та контекст, а не політична чи релігійна ідентичність. Розмежування поведінки й ідеології пояснює Raets. Чи існує достовірний тест на повернення до тероризму? Станом на сучасну доказову базу немає тесту, здатного достовірно встановити майбутній терористичний напад конкретної людини. Структуровані професійні засоби мають обмеження і призначені для визначених завдань управління ризиком. Їхню валідність критично оцінено в систематичному огляді 2025 року. Чи достатньо змінити ідеологічні погляди для стійкого виходу? Ні, стабільне життя після виходу охоплює поведінку, соціальні зв’язки, можливості та безпечні умови існування. Ідеологічні зміни можуть бути важливими для конкретної людини, але їх не можна вважати універсальною умовою припинення насильства. Про різні результати третинної профілактики свідчить огляд Brouillette-Alarie та співавторів. Чи доведено, що психотерапія запобігає повторному залученню? Наявні дослідження дозволяють вивчати можливі психосоціальні механізми підтримки, але не підтверджують універсального причинного ефекту конкретного методу щодо повторного насильства. Психологічну допомогу слід пропонувати з огляду на потреби й відповідні показання. Ramaswamy (2026) прямо обмежує висновки свого невеликого якісного дослідження. Який показник найкраще відображає успіх реінтеграції? Для комплексного висновку потрібні різні показники: відсутність підтвердженої насильницької участі, стабільність правомірної діяльності, доступ до соціальних ролей, добробут та якість підтримки. Кожен з них слід оцінювати окремо й упродовж достатнього часу. Одна цифра про «рецидив» не описує всі зміни. Glazzard пропонує розглядати результати через їхні механізми та контекст. Висновок Стійкий вихід із насильницького екстремізму формується в повсякденному житті. Його підтримують припинення насильницьких практик, поступова зміна соціальних зв’язків, доступ до законних ролей, справедливе ставлення та індивідуально доречна допомога. Відновлення участі, новий злочин і повернення до колишніх переконань належать до різних результатів і потребують різних способів вимірювання. Наукова база підтверджує можливість тривалого припинення участі й описує перспективні механізми підтримки, водночас залишає відкритими питання про точні причинні ефекти програм, частоту повторного залучення в різних середовищах та індивідуальне прогнозування. Практика має поєднувати захист людей, доказово обґрунтовані рішення, правові гарантії та реальні можливості для життя поза насильницькими мережами. Пов’язані статті Вихід із насильницької екстремістської групи: психологія припинення участі. Дерадикалізація та припинення участі: відмінності й результати. Оцінювання ризику екстремістського насильства: принципи та межі. Як допомогти людині після виходу з насильницької групи. Психологія радикалізації, насильницького екстремізму та профілактики: карта знань. Психологічна підтримка після виходу з насильницької групи Джерела Barrelle, K. (2015). Pro-integration: Disengagement from and life after extremism. Behavioral Sciences of Terrorism and Political Aggression, 7(2). https://doi.org/10.1080/19434472.2014.988165. Bosley, C. (2020). Violent Extremist Disengagement and Reconciliation: A Peacebuilding Approach. United States Institute of Peace. Офіційне дослідження. Brouillette-Alarie, S., Hassan, G., Ousman, S., Savard, É. L., Kilinc, D., Madriaza, P., Varela, W., Pickup, D., & Danis, E. (2025). Systematic Review on the Outcomes of Tertiary Prevention Programs in the Field of Violent Radicalization. Journal for Deradicalization, 42. Офіційна сторінка. Brouillette-Alarie, S., et al. (2025). Reliability and Validity of Risk Assessment Tools for Violent Extremism: A Systematic Review. Campbell Systematic Reviews, 21(4), e70080. https://doi.org/10.1002/cl2.70080. Charkawi, W., Dunn, K., & Bliuc, A.-M. (2024). Evaluations of countering violent extremism programs: Linking success to content, approach, setting, and participants. International Journal of Law, Crime and Justice, 77, 100674. https://doi.org/10.1016/j.ijlcj.2024.100674. Glazzard, A. (2025; оприлюднено онлайн 2022). Violent Extremist Disengagement and Reintegration: A Framework for Planning, Design and Evaluation of Programmatic Interventions. Studies in Conflict & Terrorism, 48(4), 419–438. https://doi.org/10.1080/1057610X.2022.2098553. Jensen, M., & Simi, P. (2019). Empirical Assessment of Domestic Disengagement and Deradicalization (EAD3). National Institute of Justice. Офіційний звіт. Morrison, J. F., Silke, A., Maiberg, H., Slay, C., & Stewart, R. (2021). A Systematic Review of Post-2017 Research on Disengagement and Deradicalisation. Centre for Research and Evidence on Security Threats. Повний опис. National Institute of Justice. (2024). Research and Practitioner Perspectives on the Rehabilitation and Reintegration of Violent Extremists. Офіційна публікація. Raets, S. (2024; оприлюднено онлайн 2022). Desistance, Disengagement, and Deradicalization: A Cross-Field Comparison. International Journal of Offender Therapy and Comparative Criminology, 68(4), 389–426. https://doi.org/10.1177/0306624X221102802. Ramaswamy, D. (2026). Disengagement and reintegration as psychosocial capacity-building after violent extremism. Frontiers in Psychiatry. https://doi.org/10.3389/fpsyt.2026.1814567. Savoia, E. (2025). The Use of Psychological Interventions in Tertiary Prevention Programs for Individuals Engaged in Violent Extremism: A Scoping Review and Interviews. National Institute of Justice. Офіційний опис. Silke, A., & Morrison, J. F. (2020). Re-Offending by Released Terrorist Prisoners: Separating Hype from Reality. International Centre for Counter-Terrorism. https://doi.org/10.19165/2020.2.08. Syafiq, M., Cherney, A., & Louis, W. (2026). Disengagement From Religious Extremist Groups: Identity Change and Group Disidentification. Journal of Community & Applied Social Psychology. https://doi.org/10.1002/casp.70331. United Nations Office on Drugs and Crime. (2016). Handbook on the Management of Violent Extremist Prisoners and the Prevention of Radicalization to Violence in Prisons. Офіційний посібник. Верховна Рада України. (2003a). Закон України «Про боротьбу з тероризмом» № 638-IV. Чинний текст. Верховна Рада України. (2003b). Кримінально-виконавчий кодекс України № 1129-IV. Чинний текст. Верховна Рада України. (2010). Закон України «Про захист персональних даних» № 2297-VI. Чинний текст. Верховна Рада України. (2015). Закон України «Про пробацію» № 160-VIII. Чинний текст.

Український психологічний ХАБ · Опубліковано: 22 жовтня 2026 · Редакційна політика Дослідницький кластер: Психологія радикалізації, насильницького екстремізму та профілактики Психолог у програмах профілактики насильницької радикалізації забезпечує доступ до допомоги, розпізнавання психосоціальних потреб, підтримку безпечної поведінки та професійну взаємодію між службами. Психічне здоров’я має значення для добробуту людини, її здатності переживати кризу й підтримувати соціальні зв’язки. Водночас психічний розлад не є поясненням політичного насильства, а звернення по психологічну допомогу не повинно перетворюватися на процедуру ідеологічної перевірки. Саме на цьому розмежуванні ґрунтується науково та етично обґрунтована профілактика. Предмет цієї статті — роль психолога, психіатра, психотерапевта та психосоціальної підтримки в програмах запобігання насильницькій радикалізації. Її дослідницьке питання полягає в тому, які функції належать фахівцям із психічного здоров’я, що встановлено щодо їхньої ефективності, як організувати допомогу без стигматизації та де проходить межа між лікувальною роботою і професійною оцінкою загрози. Загальну структуру предмета відображає карта знань із психології радикалізації та профілактики. Що саме означає профілактика насильницької радикалізації Радикалізація описує зміни поглядів, ідентичності та соціальних зв’язків, які в окремих випадках можуть супроводжуватися дедалі більшим виправданням насильства. Радикальні переконання, критика державної політики, релігійна практика, мирний протест і законний активізм належать до сфери свободи думки та громадянської участі. Профілактика насильницької радикалізації стосується ризику навмисного заподіяння шкоди людям, а не самої незгоди з панівними поглядами. Для психологічної роботи потрібно послідовно розрізняти ідеологічні переконання, моральне схвалення насильства, погрози, наміри, підготовчу поведінку й фактичне насильство. Між цими явищами немає автоматичного переходу. Дослідницькі моделі аналізують особистісні, групові й суспільні обставини у взаємодії, а не єдину універсальну траєкторію. Огляд сучасних факторів ризику наголошує на багаторівневому характері процесів і неоднаковій якості емпіричних даних (Pandey & Behera, 2026). Слід також відрізняти запобігання першому насильницькому вчинку від припинення участі в угрупованні, зміни переконань і соціальної реінтеграції. Людина може припинити небезпечну поведінку без повної зміни політичного світогляду. Зміна оцінок у психологічному опитувальнику сама собою ще не доводить зниження ризику насильства. Ці відмінності визначають завдання фахівця й показники успіху програми. Чому психічне здоров’я включають до програм профілактики Люди, які переживають кризу, втрату близьких, травматичний досвід, депресивні симптоми, почуття відчуження або сімейний конфлікт, можуть потребувати фахової допомоги незалежно від своїх поглядів. Невирішені психологічні та соціальні труднощі здатні ускладнювати навчання, роботу, стосунки й ухвалення рішень. Допомога з цими труднощами є самостійною цінністю для людини та її громади. Всесвітня організація охорони здоров’я розглядає громадоорієнтовану допомогу, права людини й доступність послуг як основу систем психічного здоров’я. Водночас із потреби в підтримці не випливає причинний зв’язок між психічним станом і терористичним насильством. Комплексний систематичний огляд Trimbur та співавторів (2021) не встановив підстав для універсального твердження, що психіатричні діагнози властиві радикалізованим або причетним до тероризму особам як єдиній групі. Відмінності між вибірками, визначеннями, способами збору даних та підгрупами залишаються істотними. У систематичному огляді з метааналізом Sarma, Carthy та Cox (2022) автори розглядали поширеність розладів психічного здоров’я серед осіб, пов’язаних із тероризмом і насильницьким екстремізмом. Оцінки залежали від складу вибірок і діагностичних процедур, а включені дослідження мали високі ризики систематичних похибок. Тому навіть кількісна оцінка поширеності в досліджених групах не перетворюється на інструмент визначення небезпечності окремої людини. Особливу увагу дослідники приділяють неоднорідності осіб, які діють самостійно, та учасників організованих груп. Проте категорія «одиночний нападник» охоплює різні життєві шляхи, а ретроспективні описи після нападу нерідко створюють ілюзію зрозумілої причинності. Сучасний огляд Meloy (2026) розглядає такі відмінності у контексті досліджень цілеспрямованого насильства. Його висновки потребують прочитання з урахуванням добору випадків, професійної спеціалізації автора та меж перенесення групових закономірностей на індивіда. Яка роль психолога в системі профілактики Доступна допомога та професійне розпізнавання потреб Психолог оцінює психологічні скарги, стресові навантаження, життєві труднощі, доступні ресурси підтримки й запит людини. Психіатр за наявності відповідних показань здійснює медичну діагностику та лікування. Психотерапевтична робота проводиться в межах підготовки й компетентності фахівця. Такий розподіл дозволяє спрямовувати людину до потрібної послуги, не плутаючи психологічну консультацію, клінічний діагноз та оцінювання безпекових обставин. Коли людині потрібна допомога з депресією, тривогою, травматичними переживаннями, психозом, залежністю або порушенням сну, використовують клінічні підходи, що відповідають конкретному стану й національним вимогам до практики. Настанова ВООЗ mhGAP, третє видання узагальнює підходи до допомоги при психічних, неврологічних і пов’язаних із вживанням психоактивних речовин станах. Це доказова основа для відповідної клінічної допомоги, але вона сама по собі не підтверджує ефективності такої допомоги як засобу запобігання ідеологічному насильству. Формування терапевтичних взаємин і довіри Можливість добровільно розповісти про страх, сором, втрату контролю, пережиту несправедливість чи конфлікт із близькими часто визначає, чи людина взагалі скористається підтримкою. Психолог пояснює мету консультації, умови конфіденційності, межі власних повноважень і ситуації, у яких закон може вимагати інших дій. Науково обґрунтована професійна етика передбачає повагу до гідності людини, компетентність, відповідальність і чесність стосовно меж послуги (Європейська комісія, 2021). Якщо психолог водночас має надавати допомогу й передавати інформацію безпековим структурам, виникає конфлікт ролей. Його потрібно врегулювати організаційно: заздалегідь визначити підстави, відповідальних осіб, мінімальний обсяг інформації, порядок документування та професійного консультування. Приховане перетворення терапії на спостереження руйнує довіру до допомоги й може відштовхувати від неї людей, які її потребують. Робота з емоційною регуляцією та ненасильницьким розв’язанням конфліктів У межах психологічної допомоги можуть опрацьовуватися гострий стрес, навички саморегуляції, толерантність до невизначеності, переживання втрати, імпульсивна поведінка, складні стосунки й пошук ненасильницьких способів захищати власні інтереси. Конкретні методи добирають за встановленими потребами та їхньою клінічною доказовою базою. Підтримка конструктивної поведінки є обґрунтованою метою; прямий вплив кожної окремої техніки на частоту насильницького екстремізму потребує окремих досліджень. Практика також охоплює здатність обговорювати суперечливі теми без примусу до політичної лояльності, працювати з поляризацією в сім’ї та помічати, коли ізоляція або приниження заважають людині користуватися допомогою. Психолог підтримує автономію й усвідомлений вибір, а обговорення переконань веде з огляду на індивідуальне благополуччя та реальну поведінку. Координація підтримки сім’ї, школи та громади За згодою людини та відповідно до закону психолог може допомогти налагодити взаємодію з родиною, закладом освіти, сімейним лікарем, соціальними службами або фахівцями з підтримки молоді. Координація спрямована на конкретні потреби: безпечне житло, навчання, соціальні зв’язки, доступність лікування, підтримку батьків, відновлення повсякденного функціонування. Вона потребує визначеного координатора, зрозумілого плану й регулярного перегляду результатів. У систематичному огляді Lewis та співавторів (2024), присвяченому веденню випадків у програмах запобігання насильницькому екстремізму, описано проблеми довіри, міжвідомчих відносин, підготовки персоналу та доступності послуг. Важливе обмеження огляду: дослідники не знайшли придатних для включення оцінок ефективності таких програм за визначеними ними критеріями, тому перелік умов успішної організації роботи не є доказом зменшення кількості насильницьких подій. Рівні профілактики: кому та яка підтримка потрібна Універсальна профілактика Універсальні заходи спрямовані на всіх учасників певного середовища: учнів, студентів, працівників, мешканців громади. Вони можуть включати психологічну просвіту, запобігання насильству та цькуванню, підвищення доступності допомоги, навчання ненасильницького врегулювання суперечок, підтримку належності й участі в житті спільноти. Тут відсутня потреба шукати «потенційних екстремістів»; критерій якості полягає в безпечності середовища та рівному доступі до ресурсів. Докладніший виклад наведено у статті про рівні та доказові підходи до профілактики. У школі психолог працює з учнями, педагогами й родинами відповідно до освітніх завдань і прав дитини. Підхід до профілактики насильницької радикалізації у школі передбачає передусім підтримку учнів, раннє реагування на конкретні прояви насильства і співпрацю з відповідальними дорослими. Універсальна підтримка психічного здоров’я не є скринінгом політичних поглядів. Вибіркова підтримка за наявності конкретних труднощів Вибіркова допомога надається людям, які переживають підвищені психосоціальні навантаження, ізоляцію, сімейну кризу або труднощі адаптації. Підставою для допомоги є їхні потреби та добровільний запит, а не етнічність, релігійність, особливості розвитку чи належність до політичної меншини. Участь у програмі повинна спиратися на прозорі критерії, згоду та оцінку потенційної шкоди від навішування ярлика. Корисними можуть бути доступ до психолога, соціальна підтримка, робота з родиною, навчання навичок подолання стресу й відновлення значущих зв’язків. Науковий статус цих заходів варто оцінювати окремо: вони можуть покращувати самопочуття й соціальне функціонування без підтвердженого ефекту на показники ідеологічного насильства. Безпосередній і опосередкований результат — різні речі. Індивідуальна робота за обґрунтованої безпекової стурбованості Коли існує конкретна поведінкова інформація про погрози, намір заподіяти шкоду або інші перевірені обставини, що можуть свідчити про загрозу, потрібне окреме професійне оцінювання та законний порядок реагування. Психолог визначає потреби в допомозі у межах своєї компетентності, забезпечує клінічно необхідну підтримку й співпрацює з уповноваженими фахівцями в установлених межах. Оцінювання загрози не можна виводити із самого діагнозу або висловлювань про політику. Особливе значення мають розділення відповідальності, протоколи невідкладного реагування на безпосередню небезпеку, документування фактичних повідомлень і захист прав усіх залучених людей. Жодний загальний перелік «ознак радикалізації» не замінює індивідуальної спеціалізованої оцінки. Психічні розлади, нейрорізноманіття та ризик: межі наукових висновків Кореляція, причинність і базова частота подій Систематичні огляди психічного здоров’я в контексті тероризму ґрунтуються переважно на вибірках уже відомих учасників або випадків, зібраних після подій. Такі дані вразливі до відбору, неоднакового визначення діагнозів, неповних медичних записів і впливу публічного висвітлення. Діагноз, встановлений заднім числом за біографічними матеріалами, має іншу доказову вагу, ніж стандартизоване клінічне обстеження. Ці обмеження докладно відображають Trimbur та співавтори та Sarma та співавтори. Насильницькі екстремістські дії є рідкісними подіями в масштабі населення. Навіть ознака, що статистично частіше трапляється в певній дослідницькій групі, може давати велику кількість хибнопозитивних висновків при застосуванні до громадян загалом. Саме тому підрахунок симптомів, пошук «типової особистості» чи масовий скринінг без обґрунтованого призначення створюють ризик стигматизації. Психоз та інші стани потребують клінічної, а не ідеологічної оцінки Якщо людина має ознаки психозу, тяжкого порушення настрою, суїцидального ризику або іншого гострого стану, необхідне належне медичне й психологічне реагування на ці стани. Клінічна допомога надається на основі симптомів, функціонування, страждання та безпосередніх ризиків для здоров’я і безпеки. Окремі описані випадки поєднання психотичних симптомів і радикальних висловлювань не доводять, що психоз спричинює тероризм; сучасні огляди відзначають методологічну неоднорідність відповідних повідомлень (Catapano та співавтори, 2024). Аутизм, синдром дефіциту уваги з гіперактивністю та інші нейророзвиткові особливості не становлять психологічних профілів насильницького екстремізму. Людям із різними способами комунікації можуть бути потрібні адаптовані форми пояснення, сенсорно комфортне середовище, достатній час для висловлення думок чи підтримка законних представників. Етична практика передбачає недискримінацію та відмову від висновків про небезпеку лише за діагностичною назвою (Європейська комісія, 2021). Стигматизація як окрема шкода Ототожнення психічної хвороби з тероризмом може сприяти страху, уникненню лікування, порушенню приватності й недовірі до медичних закладів. Якщо людину починають вважати потенційно небезпечною за релігією, походженням, віком або психологічним станом, програма втрачає правомірний фокус на поведінці та конкретних потребах. Принципи недискримінації й запобігання стигматизації прямо закріплені в Законі України «Про систему охорони психічного здоров’я в Україні». Як відрізняти психологічну оцінку від оцінювання загрози Психологічна оцінка встановлює труднощі, потреби, сильні сторони, рівень функціонування та показання до допомоги. Оцінювання загрози цілеспрямованого насильства розглядає достовірну інформацію про поведінку, обставини, можливі зміни ситуації, потребу в захисних діях та належну реакцію уповноважених служб. Цілі, методи, стандарти доказування й повноваження цих двох видів роботи різняться. Спеціальні інструменти структурованого професійного судження, зокрема VERA-2R, TRAP-18 та ERG22+, використовуються в окремих професійних середовищах для систематизації наявної інформації й формулювання обґрунтованого управлінського плану. Вони потребують підготовки, доступу до перевірених матеріалів і спеціалізованої супервізії. Обмежені проспективні дані про прогностичну валідність, відмінності між вибірками та проблему рідкісності подій не дозволяють трактувати сумарний бал як надійний прогноз нападу. Використовувати такі методики для домашньої класифікації знайомих або учнів неприпустимо. Професійна програма повинна мати чіткий механізм передавання інформації, коли існують установлені законом підстави, та водночас захищати дані про здоров’я від надмірного поширення. Окрема стаття ХАБу про психічне здоров’я та насильницький екстремізм розглядає специфіку доказів щодо діагнозів і насильницької поведінки. Що можуть і чого поки не можуть довести дослідження ефективності Проблема оцінювання програм Дослідити профілактику важко через рідкісність подій, тривалі часові горизонти, відсутність належних контрольних груп, відмінності між юрисдикціями та неоднакові критерії результату. В одних дослідженнях «успіхом» називають задоволеність консультаціями, в інших — зменшення підтримки насильства, участь у навчанні чи працевлаштування. Жоден із цих показників автоматично не тотожний запобіганню конкретним насильницьким діям. Докладніше — у матеріалі про оцінювання ефективності профілактичних програм. Систематичний огляд Lewis та співавторів (2024) охопив дослідження практики ведення випадків і виявив суттєвий розрив між описами програм та оцінками їхніх наслідків. У відібраних роботах було недостатньо дизайнів, придатних для висновку про ефективність щодо запобігання насильницькому екстремізму. Професійний консенсус щодо потреби в довірі та координації не слід плутати з експериментальним підтвердженням конкретної програми. Які результати потрібно вимірювати окремо Перша група результатів стосується здоров’я й добробуту: доступності допомоги, змін клінічних симптомів, якості життя, стабільності житла, відновлення навчання або роботи, підтримки сім’ї. Для цих результатів можна використовувати належні валідовані інструменти та стандарти психічного здоров’я. Друга група відображає поведінку й соціальне функціонування: добровільне припинення контактів із насильницькими мережами, зменшення конкретних погроз, безпечну участь у громаді, дотримання законних обмежень. Вимірювання повинно спиратися на документовані події, належні джерела інформації й незалежний розгляд, а не на зміну політичних або релігійних переконань як обов’язкову умову «одужання». Третя група — підтверджені безпекові наслідки. Для оцінки реального зниження насильства потрібні відповідна група порівняння, достатній час спостереження, реєстрація можливих несприятливих наслідків та врахування базової частоти подій. У більшості досліджень ця вимога залишається важкодоступною, тому заяви про відвернені напади потребують винятково сильної доказової основи. Небажані наслідки програми Окремими показниками якості мають бути порушення конфіденційності, стигматизація, необґрунтовані направлення, відмова від психологічної допомоги, погіршення сімейних відносин і нерівність доступу до ресурсів. Програма, яка підвищує кількість повідомлень про «підозрілі погляди», може створювати видимість активної роботи, не доводячи покращення безпеки чи добробуту. Відстеження шкоди є частиною належного оцінювання, а не другорядним питанням. Методи психологічної підтримки та їхні межі Когнітивно-поведінкові, травмоорієнтовані й інші психотерапевтичні підходи можуть застосовуватися за клінічних показань у межах підготовки фахівця. Їхню ефективність для конкретних розладів оцінюють за відповідними клінічними настановами (ВООЗ, 2023). Перенесення таких ефектів на кінцевий показник профілактики насильницького екстремізму потребує окремих досліджень, оскільки поліпшення психічного стану не означає автоматичної зміни переконань, групових зв’язків або поведінки. Мотиваційне консультування та інші підходи до співпраці можуть допомагати обговорювати особисті цілі, сумніви й готовність до зміни поведінки. Їх застосовують із добровільною участю та прозорими умовами. Наукові результати, отримані для залежностей чи загальної поведінкової допомоги, не можна без перевірки переносити на запобігання ідеологічному насильству. «Контрнаративи», корекція переконань, медіаграмотність та діалогові формати потребують відокремленого оцінювання залежно від цільової аудиторії й результату. Зміна відповіді на анкетне запитання або короткочасне зменшення прихильності до певного повідомлення не підтверджує довгострокового зменшення насильства. У психологічній програмі освітні й інформаційні втручання мають бути добровільними, вікововідповідними й правомірними. Діти та підлітки: віковий розвиток і захист прав У підлітковому віці формуються ідентичність, автономія, коло друзів і здатність оцінювати соціальну інформацію. Суперечливі висловлювання, пошук приналежності до групи або конфлікт із дорослими самі собою не означають траєкторії насильства. Психолог зважає на розвиток дитини, контекст її стосунків, можливе цькування, домашнє насильство, навчальні труднощі й потребу в безпечному спілкуванні. Робота передбачає пояснення дитині цілей зустрічі зрозумілою мовою, врахування її думки, належну участь законних представників та окремий захист приватної інформації. Передача відомостей між школою, батьками та іншими структурами здійснюється у визначених законом межах і в обсязі, необхідному для конкретної мети. Самовільне ведення списків учнів за політичними, релігійними чи психологічними характеристиками створює значні етичні й правові ризики. Підтримка дітей, які зазнали цифрового цькування, експлуатації, погроз або втягування у шкідливі взаємодії, має поєднувати захист, психологічну допомогу та безпечні маршрути звернення. Психолог працює з переживаннями й поведінкою дитини, а виявлені загрози передає відповідальним фахівцям згідно з процедурою. Протидія онлайн-впливам не повинна зводитися до повсюдного стеження за приватним спілкуванням неповнолітніх. Онлайн-середовище та роль психолога Цифрові спільноти можуть забезпечувати підтримку й належність, але в окремих контекстах там поширюються переслідування, мова ненависті та виправдання насильства. Реакція на онлайн-активність потребує оцінювання конкретного змісту й поведінкового контексту: іронія, дослідження теми, цитування, обговорення новин та особиста підтримка насильства є різними явищами. Психолог допомагає людині розпізнавати емоційні наслідки цифрового конфлікту, підтримувати здорові межі користування платформами, відновлювати офлайн-зв’язки й звертатися по допомогу в разі погроз. Під час роботи з неповнолітніми доцільно залучати батьків та освітніх фахівців відповідно до віку, безпеки і прав дитини. Доказова оцінка конкретних цифрових профілактичних програм наразі неоднорідна; популярність освітніх кампаній не підтверджує їхню ефективність щодо насильницьких подій. Міжвідомча співпраця та розмежування компетенцій Ефективно організована система розмежовує психологічну допомогу, соціальну роботу, освітню підтримку, захист дітей, медичну допомогу та спеціалізовані безпекові функції. Психолог не повинен самостійно приймати правові рішення про підозру в тероризмі. Водночас спеціалісти з безпеки не повинні підміняти діагностику чи психотерапію. Для складних випадків визначають координатора, порядок консультацій, компетенції учасників, юридичні підстави обміну інформацією і механізм незалежного перегляду рішень. Докладніший виклад наведено у статті про міжвідомчий супровід. Дослідження програм супроводу наголошують на складності координації та залежності реалізації від місцевих ресурсів, підготовки й довіри (Lewis та співавтори, 2024). Практичний висновок полягає в необхідності письмово визначати роль кожного учасника, забезпечувати супервізію і відстежувати наслідки направлень. Це обґрунтований організаційний підхід, а не доказ універсального зниження ризику насильства. Європейські етичні рекомендації для фахівців психічного здоров’я приділяють увагу конфіденційності, професійним межам і недопущенню дискримінації. Британські правила для медичних служб у межах програми Prevent становлять приклад конкретної національної системи, але їхні обов’язки й порядок направлень не застосовуються автоматично в Україні (Home Office, 2026). Український правовий контекст Закон України «Про систему охорони психічного здоров’я в Україні» визначає допомогу у сфері психічного здоров’я, підходи до її організації та принципи людиноцентричності, недискримінації, запобігання стигматизації, міжсекторальної співпраці й професійної компетентності. Закон введено в дію 7 лютого 2026 року. Ці норми формують правову основу для надання психосоціальної підтримки, зокрема людям у складних життєвих обставинах, та встановлюють необхідність дотримуватися правил професійної практики. Закон України «Про захист персональних даних» встановлює правила оброблення персональних даних, зокрема чутливої інформації про здоров’я та переконання. Для програм це означає потребу визначити законну мету оброблення, обсяг необхідних відомостей, коло осіб із доступом, строки зберігання та підстави передачі даних. Терапевтичні нотатки не повинні автоматично ставати матеріалом для широкого міжвідомчого обміну. Закон України «Про боротьбу з тероризмом» регулює компетенції у сфері протидії тероризму. Його предмет відрізняється від індивідуальної допомоги у сфері психічного здоров’я. У конкретних ситуаціях права, обов’язки, професійну таємницю й порядок повідомлення уповноважених органів потрібно визначати за чинним українським законодавством і відповідними процедурами установи, з урахуванням фактичних обставин. Редакційна інтерпретація цих норм для профілактичної практики така: програма повинна мати доступний маршрут добровільної допомоги, окрему процедуру реагування на конкретну загрозу та перевірювані підстави для будь-якого передання чутливої інформації. Наявність потреби в психологічному лікуванні не створює сама по собі підстав для безпекового обліку. Робота після припинення участі та соціальна реінтеграція Після виходу з насильницького середовища люди можуть потребувати допомоги з безпекою, житлом, зайнятістю, відновленням стосунків, подоланням стигми, травматичними переживаннями та адаптацією до повсякденного життя. Роль психолога полягає в оцінюванні потреб, підтримці добровільних змін, належному клінічному супроводі та координації з соціальними службами. Припинення участі, зміна ідеології, покращення психічного здоров’я та реінтеграція — окремі результати. Докладніше — в окремому огляді психологічної підтримки після виходу з насильницької групи. Операційні рекомендації ВООЗ 2026 року щодо психічного здоров’я і психосоціальної підтримки в процесах роззброєння, демобілізації та реінтеграції підкреслюють важливість доступної громадської допомоги, підтримки родин і безперервності супроводу. Ці рекомендації стосуються певного гуманітарного й постконфліктного контексту, тому їх не слід трактувати як пряму експериментальну перевірку програм дерадикалізації. Водночас спеціалізовані програми мають враховувати ризик повторної шкоди для постраждалих, потребу в законній відповідальності за вчинені дії й умови прийняття людини громадою. Психологічна робота може підтримувати відновлення функціонування без заміни правових процесів і без вимоги декларувати певний світогляд як ознаку клінічного одужання. Практична організація роботи психолога Перший крок — визначити, хто і з яким запитом звернувся: сама людина, родина, школа, соціальна служба або інша установа. Фахівець пояснює предмет консультації, професійні межі, умови згоди та конфіденційності. Звернення третьої особи, яка стурбована висловлюваннями близького, саме по собі не є діагностичним матеріалом і не доводить небезпечної поведінки. Другий крок — оцінити актуальні потреби в підтримці: психологічне самопочуття, безпеку самої людини, значущі стресові події, функціонування, соціальні ресурси й наявність клінічних показань до інших спеціалістів. Якщо йдеться про гострий психічний стан, пріоритет мають відповідні медичні процедури. Якщо повідомлено про безпосередню загрозу життю або здоров’ю, застосовують законні механізми невідкладного захисту й компетентного реагування. Третій крок — разом із людиною погодити реалістичний план допомоги: консультації, лікування за показаннями, сімейна підтримка, освітні чи соціальні послуги, відновлення стабільного ритму життя. Мета кожного елемента плану повинна бути визначеною й вимірюваною; людині слід пояснити, хто матиме доступ до відомостей про її участь. Четвертий крок — забезпечити супервізію й періодичний перегляд. Команда оцінює, чи покращилися конкретні результати, чи не виникли стигматизація та зайве втручання, чи достатньо ресурсів для продовження допомоги. Рішення про закриття випадку приймають на підставі прозорих критеріїв, а не загального враження, що людина «мислить правильно». П’ятий крок — організувати безперервність підтримки при зміні закладу, переїзді, закінченні навчання або завершенні окремої програми. Різкі втрати доступу до допомоги можуть погіршувати добробут людини незалежно від теми радикалізації. Для фахівців необхідні навчання, консультації колег та захист від професійного вигорання. Як діяти родині, якщо поведінка близької людини викликає тривогу Родині корисно зосередитися на конкретних змінах у поведінці, переживаннях і безпеці: чи погіршився сон, чи людина перебуває в кризі, чи потребує медичної допомоги, чи повідомляє про погрози. Запитання варто ставити спокійно, без колективного допиту, політичних тестів і публічного сорому. Пропозиція добровільної консультації стосується благополуччя людини, а не припущення про її майбутні злочини. Якщо є конкретні достовірні погрози насильством або безпосередня небезпека, потрібно звертатися до відповідних уповноважених служб України. Психологічна консультація не замінює екстреного реагування. Якщо загрози немає, доступними першими кроками можуть бути сімейна розмова, консультація сімейного лікаря або фахівця з психічного здоров’я за потреби. Поширені запитання Чи повинен психолог виявляти «радикальні погляди» у пацієнтів? Ні. Професійне завдання психолога визначається запитом, добробутом, клінічними показаннями та конкретною поведінкою, що може стосуватися безпеки. Політичні переконання чи релігійна ідентичність самі собою не свідчать про намір учинити насильство. Будь-які додаткові функції в установі мають мати визначене правове й етичне підґрунтя. Чи означає психічний розлад підвищений ризик тероризму? Наявність діагнозу не є надійним індивідуальним показником такого ризику. Систематичні огляди демонструють неоднорідні результати, залежність від вибірок і суттєві методологічні обмеження (Sarma та співавтори, 2022; Trimbur та співавтори, 2021). Чи може психотерапія запобігти насильницькій радикалізації? Психотерапія може допомагати з певними психічними розладами, стресом і поведінковими труднощами відповідно до її доказової бази. Пряме зменшення насильницьких екстремістських дій унаслідок конкретного психотерапевтичного методу залишається значно слабше дослідженим результатом. Необхідно оцінювати його окремо, а не виводити з поліпшення самопочуття. Чи можна застосувати VERA-2R або TRAP-18 батькам і вчителям? Ні. Це спеціалізовані інструменти професійного оцінювання, які вимагають навчання, доступу до належних даних та критичного тлумачення обмеженої доказової бази. Вони не призначені для домашнього тестування людей за окремими висловлюваннями чи рисами особистості. Що має робити школа, якщо учень переживає соціальну ізоляцію та цікавиться крайніми ідеями? Починати з підтримки дитини, оцінювання її добробуту, протидії цькуванню та спілкування з нею й законними представниками в межах їхніх прав. Інтерес до ідей не є доказом наміру вчинити насильство. Якщо виникають конкретні погрози або ризик безпеці, школа застосовує належну процедуру реагування на поведінку, а не загальне ідеологічне маркування. Як визначити, чи програма профілактики успішна? Потрібно окремо звітувати про доступ до допомоги, стан психічного здоров’я, реальні зміни поведінки, можливі безпекові наслідки та шкоду від самої програми. Дані про задоволеність консультаціями чи зміну переконань не можна видавати за доведене запобігання нападам. Для причинного висновку потрібні якісні порівняльні дослідження (Lewis та співавтори, 2024). Висновки Роль психолога в профілактиці насильницької радикалізації визначається його компетентністю з підтримки психічного здоров’я, роботи з кризами та поведінковими труднощами, зміцнення соціальних зв’язків і координації добровільної допомоги. Підґрунтя належної програми — повага до прав людини, конфіденційність, розмежування клінічної роботи та оцінювання загрози, доказовий вибір методів і критичне вимірювання результатів. Дослідження поки краще пояснюють організаційні умови такої роботи, ніж доводять, наскільки вона зменшує частоту насильницьких екстремістських подій. Це означає необхідність уважно документувати результати, виявляти шкоду від непропорційних втручань, розширювати доступ до якісної психологічної допомоги та не підміняти безпекову оцінку психологічним діагнозом. Пов’язані статті Як оцінювати ефективність програм протидії насильницькій радикалізації — методи оцінювання результатів та обмеження причинних висновків. Психологічна підтримка після виходу з насильницької групи — допомога, припинення участі й соціальна реінтеграція. Профілактика насильницького екстремізму: рівні та доказові підходи — батьківський огляд рівнів та доказовості профілактичних програм. Міжвідомчий супровід у профілактиці насильницького екстремізму — координація фахівців, служб і правових процедур. Психологія радикалізації, насильницького екстремізму та профілактики: карта знань — загальна архітектура дослідницького кластера. Психічне здоров’я та насильницький екстремізм: що показують дослідження — окремий огляд діагнозів, кореляцій та методологічних обмежень. Профілактика насильницької радикалізації у школі — освітнє середовище, робота з дітьми та співпраця з родинами. Психологічна допомога: що це, види, коли потрібна і до кого звертатися — загальні маршрути психологічної підтримки. Джерела Catapano, P., Cipolla, S., De Rosa, C., та співавтори. (2024). Is There a Relationship between Psychotic Disorders and the Radicalization Process? A Systematic Review. Medicina, 60(6), 926. https://doi.org/10.3390/medicina60060926 European Commission, Radicalisation Awareness Network. (2021). Ethical Guidelines for Working on P/CVE in Mental Health Care. https://home-affairs.ec.europa.eu/whats-new/publications/ethical-guidelines-working-pcve-mental-health-care-2021_en Lewis, J., Marsden, S., Cherney, A., та співавтори. (2024). Case management interventions seeking to counter radicalisation to violence and related forms of violence: A systematic review. Campbell Systematic Reviews. https://doi.org/10.1002/cl2.1386 Meloy, J. R. (2026). Extremism, Terrorism, and Mental Disorder. Focus, 24(1), 53–58. https://doi.org/10.1176/appi.focus.20250033 Pandey, K., & Behera, N. (2026). Factors Influencing Radicalization Process at Micro, Meso, and Macro Levels: A Systematic Literature Review. Behavioral Sciences & the Law, 44(4), 571–589. https://doi.org/10.1002/bsl.70064 Sarma, K. M., Carthy, S. L., & Cox, K. M. (2022). Mental disorder, psychological problems and terrorist behaviour: A systematic review and meta-analysis. Campbell Systematic Reviews, 18(3), e1268. https://doi.org/10.1002/cl2.1268 Trimbur, M., Amad, A., Horn, M., Thomas, P., & Fovet, T. (2021). Are radicalization and terrorism associated with psychiatric disorders? A systematic review. Journal of Psychiatric Research, 141, 214–222. https://doi.org/10.1016/j.jpsychires.2021.07.002 United Kingdom Home Office. (2026). Mental health professionals: Your role under Prevent. https://www.gov.uk/government/publications/prevent-guidance-for-nhs-mental-health-services/mental-health-professionals-your-role-under-prevent United Nations Office on Drugs and Crime. (2016). Handbook on the Management of Violent Extremist Prisoners and the Prevention of Radicalization to Violence in Prisons. https://www.unodc.org/pdf/criminal_justice/Handbook_on_VEPs.pdf World Health Organization. (2021). Comprehensive Mental Health Action Plan 2013–2030. https://www.who.int/publications/i/item/9789240031029 World Health Organization. (2023). mhGAP Intervention Guide, version 3.0. https://www.who.int/publications/i/item/9789240084278 World Health Organization. (2026). Disarmament, Demobilization and Reintegration and Mental Health and Psychosocial Support: Operational Guidance. https://www.who.int/publications/i/item/9789240121706 Верховна Рада України. (2003). Про боротьбу з тероризмом: Закон України № 638-IV. https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/638-15 Верховна Рада України. (2010). Про захист персональних даних: Закон України № 2297-VI. https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2297-17 Верховна Рада України. (2025). Про систему охорони психічного здоров’я в Україні: Закон України № 4223-IX. https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/4223-20

Український психологічний ХАБ · Опубліковано: 22 жовтня 2026 року · Редакційна політика Дослідницький кластер: Психологія радикалізації, насильницького екстремізму та профілактики Що відомо про ефективність реабілітаційних програм Реабілітаційні програми для людей, які брали участь у насильницьких екстремістських рухах, спрямовані на припинення насильницької поведінки, відновлення соціальних зв’язків, опанування безпечних способів розв’язання конфліктів і підтримку тривалого життя поза насильницьким середовищем. Їхня доказовість залишається обмеженою: програм існує чимало, однак якісних досліджень, які переконливо показують зниження подальшого насильства саме завдяки втручанню, мало. Систематичний огляд результатів третинної профілактики 2025 року і систематичний огляд супроводу випадків 2024 року визначають цей розрив між практикою та перевіреними ефектами як центральну проблему галузі. Найобґрунтованіший сучасний підхід полягає в індивідуальному, міждисциплінарному супроводі з чітко визначеними поведінковими цілями, соціальною підтримкою, добровільною та правомірною участю там, де це можливо, а також незалежним оцінюванням результатів. Такий підхід спирається на дані про реалізацію програм і правозахисні принципи. Його перевагу над кожною альтернативою за кінцевим показником повторного екстремістського насильства ще потрібно доводити. Саме таку межу між практичною доцільністю та встановленою причинною ефективністю підкреслює огляд Lewis та співавторів. Предмет цієї статті — доказовість реабілітаційних програм після участі в насильницьких рухах: що саме вони роблять, які результати можуть вимірювати, чого дозволяють дійти дослідження та як проєктувати відповідальне оцінювання. Загальну психологію виходу з насильницької екстремістської групи, а також відмінності дерадикалізації та припинення участі розглянуто в окремих матеріалах українського ХАБу. Що означає реабілітація у цьому контексті Термін «реабілітація» охоплює організовану допомогу людині у зміні поведінкових моделей, відновленні функціонування, подоланні наслідків попередньої участі в насильницькому середовищі та побудові життєвих альтернатив. Він використовується в системі виконання покарань, після звільнення, у соціальних службах і громадських ініціативах. Конкретний зміст залежить від законного статусу людини, її потреб та умов втручання. Посібник Управління ООН з наркотиків і злочинності щодо роботи з ув’язненими за насильницький екстремізм описує реабілітацію як частину ширшого процесу безпечного управління, ресоціалізації та підготовки до повернення в суспільство. Ключове розрізнення стосується предмета зміни. Дерадикалізація означає перегляд переконань, що виправдовують ідеологічно мотивоване насильство. Дезангажування означає поведінкове припинення участі в насильницькій діяльності чи відповідних мережах. Реінтеграція стосується відновлення соціальних, економічних і громадських зв’язків. Реабілітаційна програма може підтримувати всі три процеси, але досягнення одного не підтверджує автоматичного досягнення інших. Це розмежування систематизоване в огляді психологічних втручань Muibu та співавторів (2025). Радикальні переконання, мирний політичний протест, релігійна практика та правозахисна діяльність самі по собі не становлять підстави для класифікації людини як потенційно насильницької. У предметі реабілітації після екстремістського насильства вирішальними є встановлені дії, підтримка або обґрунтований індивідуальний зв’язок із насильством, а не належність до певної культури, релігії чи політичної течії. Такий принцип узгоджується з підходом ООН до реабілітації та прав людини. Для кого призначені програми і чому їх не можна оцінювати разом Учасники програм мають різний правовий статус та історію залучення. Окремі втручання адресовані засудженим за злочини, пов’язані з тероризмом, інші — людям після відбуття покарання, добровільним учасникам програм виходу або особам, яких супроводжують соціальні служби. У кожній групі змінюються мотиви звернення, умови свободи, доступ до сім’ї, можливості роботи і критерії результату. Lewis та співавтори (2024) показують, наскільки різняться ці умови навіть у програмах, що мають спільну назву «супровід випадку». Людина, яка виходить із насильницької групи після тривалого ув’язнення, може одночасно вирішувати питання безпеки, житла, документів, працевлаштування та відновлення родинних стосунків. Людині, яка добровільно припинила участь у неформальній мережі, можуть бути потрібні інші форми підтримки. Для неповнолітніх особливого значення набувають освіта, віковий розвиток, участь законних представників у допустимих межах, права дитини та захист інформації. Огляд Muibu та співавторів (2025) демонструє значну неоднорідність цільових груп у наявних програмах. Тому середнє значення результату програми, реалізованої в одному пенітенціарному середовищі, не переноситься без перевірки на іншу країну, громадську ініціативу чи підліткову групу. Відмінність у вихідних умовах є важливою методологічною причиною обережності, особливо коли порівнюють програми без контрольних груп. Систематичний огляд Brouillette-Alarie та співавторів звертає увагу на обмежену порівнюваність досліджень. Які компоненти використовують у реабілітаційних програмах Психологічне консультування та індивідуальна робота Психологічна складова може включати дослідження обставин участі в насильстві, розвиток саморегуляції, навичок розв’язання конфліктів, критичного мислення та планування поведінкових змін. За наявності клінічних показань можливе лікування психічних розладів відповідно до окремих професійних стандартів. Огляд Muibu, Vasaturo, Spurrell і Savoia (2025) документує різноманітні психологічні підходи в третинних програмах і водночас засвідчує дефіцит якісних даних щодо їхніх конкретних ефектів. Клінічна допомога обґрунтовується реальними симптомами, потребами та професійною оцінкою. Участь у насильницькому русі не є психіатричним діагнозом; відсутність діагнозу також не скасовує потреби працювати з поведінкою та соціальним середовищем. Muibu та співавтори окремо пояснюють, чому гіпотези про психічні розлади як універсальну причину екстремізму не відповідають наявним даним. Освіта, професійні навички та зайнятість Освіта, підготовка до праці й підтримка працевлаштування можуть створювати реальні альтернативи колишнім груповим ролям і допомагати відновлювати повсякденну самостійність. Їхній передбачуваний механізм полягає у розширенні життєвих можливостей і стабілізації соціального середовища. У систематичному огляді третинної профілактики 2025 року соціальна адаптація та підтримка припинення участі пов’язані з обнадійливішими описаними результатами, ніж вузька ставка на зміну ідеологічних переконань. Це не означає, що професійний курс сам по собі запобігає насильству. Для підтвердження такого висновку треба показати реальну зміну умов життя, збереження результатів і порівняння з людьми, які мали подібні обставини без цього втручання. Пояснення механізму та доведення впливу залишаються різними дослідницькими завданнями. Родинні та громадські зв’язки Підтримка близьких, безпечні соціальні контакти й доступ до громади можуть допомагати людині вибудовувати нову ідентичність та утримуватися від попередньої насильницької ролі. Водночас родинні стосунки можуть бути конфліктними чи небезпечними, а родина іноді зазнавала безпосередньої шкоди. Тому участь близьких має враховувати добровільність, безпеку, межі конфіденційності й права всіх сторін. Такі принципи відповідають індивідуалізованому підходу, описаному в аналізі супроводу випадків Lewis та співавторів. Робота з громадою охоплює практичне відновлення довіри, соціальних ролей та можливості користуватися звичайними послугами. Показником прогресу тут можуть бути стійкі контакти, навчання, зайнятість і прийнятні способи врегулювання суперечностей. Ці результати мають самостійну соціальну цінність, навіть коли дослідження ще не можуть прямо пов’язати їх зі зменшенням рідкісних випадків повторного екстремістського насильства. Наставництво, міждисциплінарний супровід і ведення випадку Ведення випадку передбачає координацію індивідуального плану між фахівцями, які надають психологічну, соціальну, освітню, правову чи іншу допомогу в межах своїх повноважень. У центрі перебувають визначені потреби людини, узгоджена послідовність дій, оцінювання прогресу та підготовка переходу до звичайних служб. Campbell-огляд Lewis та співавторів (2024) зібрав 47 досліджень реалізації таких механізмів у сфері протидії насильницькій радикалізації. Для реалізації важливі кваліфікація фахівців, узгоджені міжвідомчі ролі, реалістичне навантаження та довіра учасників. Проте систематичний огляд не знайшов жодного придатного дослідження, за яким можна було б окремо встановити причинну ефективність ведення випадку у протидії радикалізації до насильства. Узагальнення Європейської комісії 2026 року підтверджує збереження цього доказового дефіциту. Робота з виправданням насильства та ідентичністю Деякі програми пропонують обговорення переконань, моральних виправдань насильства, групових норм і власної ідентичності. Їхня мета — розширити можливості критичної рефлексії й відмови від насильницьких рішень. Механізм потребує відокремлення від примусу до «правильного» політичного або релігійного світогляду. Зміна декларованої позиції в умовах залежності від установи може відображати адаптацію до очікувань, а не стійку зміну переконань. Це одна з проблем оцінювання програм, обговорених у систематичному огляді Brouillette-Alarie та співавторів. Спеціалізованим прикладом є британська програма Healthy Identity Intervention, розроблена для роботи з психологічними й соціальними чинниками участі в екстремізмі в системі виконання покарань та пробації. Проміжний звіт Міністерства юстиції Великої Британії 2023 року розглянув зміни серед учасників, їхній досвід та можливий вплив участі. Оцінювання проміжних психологічних результатів слід відрізняти від незалежно доведеного зниження повторного терористичного насильства. Наскільки сильна доказова база Систематичний огляд третинної профілактики 2025 року Brouillette-Alarie та співавтори здійснили систематичний аналіз емпіричних оцінювань програм, орієнтованих на людей із попередньою участю у насильницькій радикалізації. Пошук охопив 11 836 записів, а до відповідного синтезу увійшли лише 17 досліджень, що відповідали критеріям. Така різниця між кількістю описів програм і кількістю оцінювань свідчить про малу частку доступних досліджень, здатних повідомляти про результати. У синтезі більш обнадійливі підсумки спостерігалися для програм, зосереджених на поведінковому виході й соціальній реінтеграції, порівняно з підходами, що насамперед намагалися змінювати ідеологію. Автори одночасно наголосили на неоднорідності програм, проблемах вимірювання та обмеженій якості оцінювань. Тому цей висновок описує тенденцію в наявній літературі, а не доведену перевагу певного пакета допомоги за показником повторного насильства. Систематичний огляд супроводу випадків 2024 року Огляд Lewis та співавторів у Campbell Systematic Reviews спеціально перевіряв інструменти й підходи ведення випадку. Він включив 47 досліджень процесів реалізації, але не виявив придатних оцінювань ефективності за визначеними критеріями. Це принциповий висновок: опис добре організованої міжвідомчої допомоги може обґрунтовувати доцільність її перевірки, однак не засвідчує, що саме вона спричинила зменшення насильства. У тому самому огляді виявлено повторювані питання якості: нерівномірне використання інструментів оцінювання, суб’єктивність інтерпретації, слабкий зв’язок між первинною оцінкою потреб і реальним планом допомоги та брак узгодженого визначення «позитивної зміни». Практичний наслідок полягає у потребі документувати логіку програми ще до її запуску. Ці висновки безпосередньо випливають із аналізу 2024 року. Карта доказів кримінально-правових втручань 2023 року Карта доказів Sydes та співавторів (2023) вивчала кримінально-правові заходи запобігання радикалізації, насильницькому екстремізму й тероризму. Вона виявила 70 досліджень у різних інституційних сегментах, причому оцінювання пенітенціарних і громадських корекційних втручань були особливо обмежені. Карта показує, де дослідження існують і де є прогалини; сама по собі вона не є доказом ефективності конкретної реабілітаційної програми. Загальна кількість досліджень кримінально-правових втручань не може служити чисельником для твердження про успішність реабілітації. Поліцейські профілактичні дії, тюремні заходи й підтримка після звільнення мають різні цілі, популяції та кінцеві показники. Їхнє механічне об’єднання спотворює висновок. Саме для уникнення такого перенесення Sydes та співавтори структурували літературу за типами втручань. Огляд психологічних втручань 2025 року Muibu, Vasaturo, Spurrell та Savoia (2025) ідентифікували 34 третинні програми з психологічною складовою у 22 країнах, проаналізували публікації та провели 18 інтерв’ю з практиками. Дослідження детально картографує різноманіття застосовуваних методів, труднощі їхньої реалізації й брак прозорої звітності. Це огляд сфери застосування, а не рандомізоване порівняння втручань, тому число 34 описує обсяг виявлених програм і не вимірює їхню успішність. Результати цих чотирьох оглядів узгоджуються в головному: реабілітаційна практика випереджає дослідження її причинних ефектів. Цю думку також відтворює оновлене європейське пояснення результатів Campbell-огляду, опубліковане 2026 року. Що вважати результатом реабілітації Припинення насильницької діяльності Найважливіший поведінковий результат — підтверджене припинення насильницьких дій і участі в їхній організації чи підтримці. Дослідження мають визначати період спостереження, спосіб отримання інформації й межі достовірності. Формула «людина успішно завершила курс» означає завершення процедури, а не автоматично безпеку в подальшому житті. Різниця між виконанням програми та ефектом є наріжним методологічним питанням систематичного огляду Lewis та співавторів. Зміна ставлення до насильства Перегляд переконань, що виправдовують насильство, може бути цінним проміжним результатом, якщо він оцінюється валідними методами та в належному контексті. Водночас декларована згода з консультантом, участь у дискусіях або правильно відтворені відповіді не є прямим доказом зміни поведінки. Brouillette-Alarie та співавтори вказують на проблеми операціоналізації результатів у наявних програмах. Соціальна реінтеграція та добробут Стабільне житло, відновлення документів, доступ до законної роботи й освіти, психосоціальна підтримка, соціальні контакти та відчуття спроможності планувати майбутнє становлять самостійні результати. Їх варто оцінювати окремо й за триваліший період. UNODC у рекомендаціях для пенітенціарних установ розглядає реінтеграцію як процес, що потребує роботи всередині установи та продовження підтримки після звільнення. Дотримання прав і відсутність шкоди Ефективність програми включає питання безпечності: чи не спричиняє втручання стигматизації, неправомірного розголошення інформації, соціального виключення або погіршення довіри до служб. Оцінювання повинно враховувати можливі негативні наслідки нарівні з бажаними. Систематичний огляд роботи з випадками показує значення довіри, контексту та способу здійснення втручань, а рекомендації UNODC встановлюють правозахисну основу їх організації. Чому оцінити зниження повторного насильства складно Повторні акти екстремістського насильства є рідкісними подіями в дослідницьких вибірках. Навіть якщо більшість учасників згодом не вчиняє насильства, це не доводить ефект програми: аналогічний результат міг би спостерігатися без втручання. Для причинного висновку необхідні придатні порівняльні групи, достатні строки спостереження і прозорі дані про тих, хто не завершив програму. Систематичний огляд третинної профілактики 2025 року описує дефіцит саме таких оцінювань. У практиці з’являється проблема відбору: люди, які добровільно погодилися на програму, можуть мати іншу початкову мотивацію, соціальні ресурси або обставини, ніж ті, хто її не проходив. Якщо перша група демонструє кращі результати, різницю не можна автоматично приписувати програмі. Зворотна помилка виникає, коли інтенсивніший супровід надають складнішим випадкам і згодом без урахування вихідних ризиків трактують їхні гірші результати як доказ шкоди втручання. Дослідження також використовують різні кінцеві показники: самооцінку переконань, завершення навчання, дисциплінарні порушення, нові обвинувачення, повернення до мережі, зайнятість і оцінку працівника програми. Кожен показник має обмеження. Правова система різних країн по-різному визначає та реєструє відповідні правопорушення; довжина спостереження різниться; втрачені контакти можуть викривляти результати. Це пояснює обережні висновки Lewis та співавторів та Brouillette-Alarie та співавторів. Низька кількість зареєстрованих повторних нападів серед випускників програми може бути добрим спостережуваним фактом для конкретної групи. Вона стане доказом зменшення ризику лише після якісної перевірки альтернативних пояснень. Статистичний зв’язок, оцінка змін і причинний ефект потребують різних форм доказів. Механізми змін: що є поясненням, а що встановленим фактом Згідно з психологічними моделями поведінкових змін, вихід із насильницького середовища може бути пов’язаний із втратою привабливості групи, зміною соціальних зв’язків, новими ролями, зростанням відповідальності, виснаженням попереднього способу життя та появою реалістичних альтернатив. Програмні компоненти намагаються підтримувати такі процеси. Однак певна відповідність між психологічною теорією й описом програми ще не встановлює, що саме втручання запустило механізм. Огляд Muibu та співавторів розмежовує концептуальні цілі дерадикалізації, дезангажування й реінтеграції та різний характер методів. Для перевірки механізму потрібні послідовні спостереження: вимірювання перед втручанням, під час нього й після, зіставлення змін із конкретними компонентами, незалежні джерела даних і пояснення інших подій у житті учасника. Лише тоді можна обґрунтовано говорити, чи вплинула, наприклад, робота з ідентичністю на поведінкове припинення участі. Lewis та співавтори описують нестачу досліджень, які пов’язують етапи ведення випадку з кінцевими результатами. Реабілітація в установах виконання покарань Пенітенціарне середовище забезпечує організаційний доступ до учасників, але водночас суттєво впливає на свободу вибору, конфіденційність і значення декларованої згоди. Звіт про навчання, поведінку в установі чи позиції щодо насильства не слід ототожнювати з поведінкою у відкритому суспільстві. UNODC наголошує на безпеці, дотриманні прав, роботі підготовленого персоналу та плануванні повернення до громади. Доцільно розмежовувати стандартні заходи пенітенціарної системи — освіту, психологічну допомогу, професійну підготовку — і спеціалізовані програми, призначені для осіб із підтвердженою історією екстремістського насильства. Наявність окремого модуля чи відомої назви не дає підстави оголошувати всю систему «науково доведеною». Обмеження прямих оцінювань випливають із карти доказів Sydes та співавторів. План переходу після звільнення має містити реальні домовленості про документи, житло, легальні джерела доходу, доступ до медичної та соціальної допомоги, а також узгоджені правомірні механізми супроводу. Це редакційний висновок із логіки безперервної реінтеграції, описаної в посібнику UNODC, а не готова універсальна методика із доведеною результативністю. Програми після звільнення та добровільні програми виходу Після виходу з установи змінюються доступні ресурси та загрози: виникає необхідність самостійного житла, соціальної взаємодії, праці й підтримання дистанції від колишніх насильницьких зв’язків. Саме тут принципове значення має наступність допомоги. Огляд Lewis та співавторів розглядає перехід і завершення супроводу як окремі етапи роботи, які повинні бути узгоджені з потребами учасника. Добровільні програми можуть мати перевагу в побудові робочого альянсу, але часто залучають людей із вищою власною готовністю до змін. Через самовідбір успішність учасників не слід порівнювати безпосередньо із результатами людей, які звернулися під примусом або за судовим рішенням. Ця методологічна відмінність узгоджується з обмеженнями доказової бази, описаними Brouillette-Alarie та співавторами. Індивідуалізація, оцінювання потреб і межі прогнозування План реабілітації починається з оцінювання реальних потреб, ресурсів, поведінкового досвіду та правового контексту. Важливо оцінювати встановлені обставини участі в насильстві, актуальні труднощі, соціальну підтримку, загрози конкретній особі, а також можливості безпечного переходу. Професійна оцінка спрямована на ухвалення рішень щодо підтримки та безпеки; вона не забезпечує достовірного передбачення майбутніх нападів. Досвід суб’єктивності інтерпретацій та нерівномірної роботи спеціальних інструментів зафіксовано в систематичному огляді ведення випадків. Психологічні риси, вікова група, етнічне походження, релігійні переконання, гендер чи психіатричний діагноз не можуть слугувати самостійними показниками майбутньої насильницької поведінки. Дані для окремого типу групи або конкретної країни не формують надійного універсального профілю. Цю межу важливо зберігати і в роботі з гендером та насильницькою радикалізацією, і під час планування підтримки людей після перебування в місцях несвободи. Інструменти професійного оцінювання ризику й потреб, якщо вони використовуються у відповідній юрисдикції, мають застосовувати фахівці з належною підготовкою, із документованим обґрунтуванням та усвідомленням валідності й меж прогностичної здатності. Рішення про безпеку не можна виводити з популярних списків «ознаки радикала». Розбір спеціальних умов радикалізації в місцях несвободи наведено окремо. Чи можна назвати якусь програму найефективнішою Станом на жовтень 2026 року наявні систематичні огляди не дають підстав установити єдину універсально найефективнішу програму реабілітації учасників насильницьких рухів. Дослідження неоднорідні за країнами, дизайнами, складом втручання, цільовими групами та кінцевими показниками. Відсутність належного порівняння не дозволяє побудувати достовірний рейтинг програм за зниженням повторного насильства. Brouillette-Alarie та співавтори (2025) прямо наголошують, що ефективність практик остаточно не встановлена; Lewis та співавтори (2024) не знайшли придатних досліджень ефективності ведення випадків. Обнадійливі результати соціально-орієнтованих компонентів становлять підставу для подальшої перевірки, уважного впровадження та покращення методології. Їх потрібно викладати поруч із фактом, що реальний успіх програми залежить від того, який саме результат оцінювався. Твердження «програма зменшує тероризм на певний відсоток» потребує значно сильніших даних, ніж опис невеликої групи випускників. Як проєктувати науково придатне оцінювання програми Визначити модель змін до початку роботи Програма повинна окреслити, хто бере в ній участь, які потреби вона задовольняє, які саме дії працівників мають впливати на які проміжні результати і як ці результати пов’язані з безпекою та реінтеграцією. Якщо мета називається «знизити ризик», слід точно визначити, які події й вимірювання дозволять перевірити таке твердження. Проблеми програмної логіки описані у Lewis та співавторів (2024). Вимірювати декілька незалежних результатів Окремо фіксують участь у програмі, психосоціальні зміни, освіту та зайнятість, стан соціальних зв’язків, правомірну поведінку, повторні правопорушення, скарги та можливу шкоду. Зміна опитувального показника не замінює спостереження за фактичною поведінкою. Результати мають бути придатними для порівняння в часі, а збір даних — пропорційним, безпечним і законним. Нестачу узгоджених результатів виявляють обидва систематичні огляди. Створювати коректне порівняння За можливості науковий дизайн передбачає належну групу порівняння, опис процедури відбору, вимірювання початкових відмінностей, урахування тих, хто вибув, та оцінку невизначеності. У чутливих програмах етичні та правові обмеження можуть звужувати застосовність рандомізації, але це не скасовує необхідності шукати кращі квазіекспериментальні й довгострокові дизайни. Відповідні прогалини стали причиною обмежених висновків Campbell-огляду. Публікувати також неоднозначні та негативні результати Незалежне оцінювання має повідомляти про методи, доступні дані, втрати спостережень, несприятливі наслідки, зміни протоколу й можливі конфлікти інтересів. Відсутність такої прозорості створює ризик переоцінки переваг. Якісна програма повинна змінюватися у відповідь на достовірні дані, а не підлаштовувати критерії успіху після отримання результатів. Систематичний огляд третинної профілактики 2025 року показує потребу у значно кращій культурі оцінювання. Етика, добровільність і права учасників Реабілітаційна робота має чітко розмежовувати психологічну підтримку, кримінально-правові обов’язки та заходи забезпечення безпеки. Учасникові необхідно пояснювати цілі втручання, межі конфіденційності, обробку персональних даних, можливі наслідки відмови та порядок оскарження рішень відповідно до застосовного права. Практика, побудована на приниженні або колективній підозрі за політичними чи релігійними поглядами, суперечить правозахисним засадам, на яких наголошує UNODC. Для осіб, які пережили насильство, зокрема потерпілих від діяльності відповідної групи, безпека й автономія становлять окремий пріоритет. Відновлення контактів із родиною чи громадою не повинно нав’язувати потерпілим примирення. Соціальна інтеграція учасника програми потребує врахування безпеки інших людей та законних обмежень, а допомога особі не звільняє її від відповідальності за встановлені протиправні дії. Для неповнолітніх необхідна посилена увага до вікової компетентності, освіти, принципу найкращих інтересів дитини, пропорційності втручання та конфіденційності. Строки й обсяг спостереження повинні бути виправданими конкретною потребою. Дорослі програми та висновки з досліджень засуджених не варто автоматично переносити на підлітків, оскільки огляди демонструють суттєві відмінності цільових груп і дослідницьких контекстів. Український контекст: право, служби та межі наявних даних В Україні поняття ресоціалізації та виправлення засуджених закріплені в Кримінально-виконавчому кодексі України. Закон України «Про пробацію» регулює відповідний вид нагляду й допомоги особам у передбачених законом випадках. Це офіційні правові основи загальної кримінально-виконавчої та пробаційної системи. Вони самі по собі не підтверджують існування окремої національної програми з доведеною ефективністю саме для колишніх учасників насильницьких екстремістських рухів. Офіційна інформація Центру пробації описує напрями наглядової пробації та соціально-виховної роботи. Конкретні права й обов’язки, можливості психологічної допомоги й умови участі залежать від законного статусу людини, процесуальних рішень та застосовних процедур. Редакційна інтерпретація полягає у можливості використовувати загальні ресурси соціальної підтримки в межах законних повноважень; це не твердження про науково доведену спеціалізовану модель в українських умовах. Під час війни та її наслідків необхідно особливо уважно відокремлювати індивідуально встановлену участь у насильницьких протиправних діях від політичних поглядів, травматичного досвіду, переміщення чи належності до певної громади. Для міжвідомчої роботи принциповими є чинне законодавство, законні підстави обміну даними, компетенція органів та права людини. Емпіричні висновки з інших країн потребують окремої української перевірки. Практичні принципи для фахівців і організаторів програм Професійна програма починає з визначення конкретного законного мандата, цільової групи та перевірюваної мети. Вона формує міждисциплінарну команду, узгоджує межі доступу до персональних даних, визначає процедури реагування на конкретні загрози й надає підтримку відповідно до встановлених потреб. Такий порядок відповідає узагальненням щодо організації ведення випадку Lewis та співавторів і принципам UNODC. Важливо перевіряти реальні життєві альтернативи: доступ до житла, навчання, законної праці, медичної допомоги та соціальних контактів. Підтримка має бути послідовною між установою, пробацією та громадою, якщо така передача передбачена правом. Належні показники — тривала поведінкова зміна, безпечне функціонування та якість життя, а не лише число занять, заповнених анкет або формальних сертифікатів. Це практичний висновок із дослідницьких прогалин, встановлених у систематичних оглядах. Коли постає конкретна й достовірна загроза насильства, її слід розглядати за чинними законними процедурами професійної оцінки й реагування. Родичам, освітянам і читачам не варто складати «психологічний профіль екстреміста» за окремими висловлюваннями чи особливостями особистості. Потреба допомоги, законна політична активність і доведена загроза — різні предмети роботи. Поширені запитання Чи доведено, що реабілітаційні програми знижують ризик повторного терористичного насильства? Станом на жовтень 2026 року переконливих узагальнених причинних доказів для універсального твердження немає. Наявні програми демонструють окремі позитивні зміни, але методи оцінювання та кінцеві показники дуже різняться. Brouillette-Alarie та співавтори (2025) прямо описують обмежену доказовість, а Lewis та співавтори (2024) не виявили придатних оцінювань ефективності ведення випадку. Чи обов’язково змінити політичні або релігійні погляди для успішної реабілітації? Метою безпеки є припинення насильницьких дій, підтримки насильства та участі у відповідній діяльності. Політичне й релігійне різноманіття саме по собі не визначає небезпеки. Перегляд переконань, що виправдовують насильство, може бути окремою ціллю, але він не тотожний поведінковому виходу. Це поняттєве розмежування наведене в огляді психологічних втручань 2025 року. Чи достатньо психотерапії? Психотерапія може бути корисною за конкретних психологічних або клінічних потреб, однак соціальна адаптація часто вимагає освіти, підтримки сімейних стосунків, зайнятості й безпечного оточення. Muibu та співавтори описують багатокомпонентність програм, але не встановлюють універсального необхідного набору методів. Чи можна виміряти успіх лише відсутністю нового кримінального провадження? Відсутність нового провадження є одним з можливих показників, залежним від строку спостереження, законодавства й практики реєстрації. Поряд із ним потрібно окремо враховувати поведінкові, соціальні та безпекові результати, а також можливу шкоду. Систематичний огляд третинної профілактики показує, наскільки відмінними є критерії результату в дослідженнях. Чи існує в Україні програма, ефективність якої спеціально доведена для колишніх учасників насильницьких рухів? Офіційне законодавство передбачає загальні механізми ресоціалізації та пробації, зокрема Кримінально-виконавчий кодекс України та Закон «Про пробацію». У перевірених для цієї публікації наукових джерелах не встановлено окремого належного українського дослідження причинної ефективності спеціалізованої програми для цієї популяції. Відсутність знайденого дослідження не є підтвердженням відсутності будь-яких практичних ініціатив; їх потрібно оцінювати окремо. Висновки Реабілітаційні програми для учасників насильницьких рухів є сферою, де людська безпека, соціальне відновлення та наукова відповідальність потребують одночасної уваги. Систематичні огляди встановлюють значну кількість різних практик і невелику кількість якісних оцінювань. Соціальна реінтеграція, поведінкове припинення участі, психологічна підтримка й індивідуальний супровід мають обґрунтовану логіку застосування, проте загальна причинна ефективність конкретних моделей щодо запобігання повторному насильству залишається недостатньо доведеною. Це підсумок Brouillette-Alarie та співавторів (2025), Lewis та співавторів (2024) та Muibu та співавторів (2025). Якість такої роботи визначатиметься ясністю цілей, компетентністю фахівців, законністю процедур, спроможністю системи підтримувати життя поза насильством і надійністю незалежного оцінювання. Програма, що відкрито показує як позитивні зміни, так і обмеження своїх даних, створює найкращі умови для послідовного розвитку доказової практики. Пов’язані статті • Вихід із насильницької екстремістської групи: психологія припинення участі • Дерадикалізація та припинення участі: відмінності й результати • Радикалізація в місцях несвободи: механізми та профілактика • Як допомогти людині після виходу з насильницької групи • Гендер і насильницька радикалізація: шляхи, ролі та стереотипи • Психологія радикалізації, насильницького екстремізму та профілактики: карта знань Соціальні зв’язки та нова ідентичність після виходу з екстремізму Реінтеграція після екстремістського насильства: громада, праця й безпека Джерела • Brouillette-Alarie, S., Hassan, G., Ousman, S., Savard, É. L., Kilinc, D., Madriaza, P., Varela, W., Pickup, D., & Danis, E. (2025). Systematic Review on the Outcomes of Tertiary Prevention Programs in the Field of Violent Radicalization. Journal for Deradicalization, 42. Повний текст. • European Commission. (2026). Counter-radicalisation case management interventions: Findings from a Campbell systematic review. Офіційна публікація. • Lewis, J., Marsden, S., Cherney, A., Zeuthen, M., Rahlf, L., Squires, C., & Peterscheck, A. (2024). Case management interventions seeking to counter radicalisation to violence and related forms of violence: A systematic review. Campbell Systematic Reviews, 20, e1386. DOI. • Ministry of Justice (UK). (2023). Healthy Identity Intervention: findings from an interim outcome evaluation. Офіційний звіт. • Muibu, D., Vasaturo, A., Spurrell, W., & Savoia, E. (2025). The use of psychological interventions in tertiary prevention programs for individuals engaged in violent extremism: a scoping review and interviews. Health & Justice, 13, 17. DOI. • Sydes, M., Hine, L., Higginson, A., McEwan, J., Dugan, L., & Mazerolle, L. (2023). Criminal justice interventions for preventing radicalisation, violent extremism and terrorism: An evidence and gap map. Campbell Systematic Reviews, 19, e1366. DOI. • United Nations Office on Drugs and Crime. (2016). Handbook on the Management of Violent Extremist Prisoners and the Prevention of Radicalization to Violence in Prisons. Офіційний посібник. • Верховна Рада України. Кримінально-виконавчий кодекс України (чинна редакція). Офіційний текст. • Верховна Рада України. Закон України «Про пробацію» (чинна редакція). Офіційний текст. • Центр пробації України. Наглядова пробація. Офіційна інформація.

Український психологічний ХАБ · Опубліковано: 22 жовтня 2026 року · Редакційна політика Дослідницький кластер: Психологія радикалізації, насильницького екстремізму та профілактики Повернення людини з території, де діяли насильницькі екстремістські організації, потребує одночасної уваги до її безпеки, правового становища, фізичного й психічного здоров’я, сімейних стосунків, житла, освіти та участі в громаді. Практична робота починається зі з’ясування індивідуальної історії та нагальних потреб, після чого фахівці узгоджують допомогу, законні процедури й подальший супровід. Для дітей першочерговими є захист, розвиток, відновлення безпечних стосунків та доступ до навчання. Поняття «людина, яка повертається» охоплює дуже різні життєві обставини. Серед таких людей можуть бути дорослі, які добровільно брали участь у діяльності насильницької групи, особи, яких примусили до участі, подружжя або родичі учасників, люди, які пережили утримання та експлуатацію, і діти, що народилися або жили в умовах збройного контролю. Сам факт перебування на певній території не встановлює ні вчинення злочину, ні підтримки насильства, ні психічного розладу. Цю неоднорідність прямо підкреслює огляд програм повернення жінок і дітей, що охопив 51 документ. Допомога та оцінювання можливої загрози мають різні завдання і відповідальних виконавців. Соціальний працівник або психолог з’ясовує потреби, підтримує відновлення повсякденного життя, помічає конкретні підстави для звернення до інших служб і діє в межах професійної компетентності. Правові питання, ознаки конкретного правопорушення та спеціалізовану оцінку загроз опрацьовують уповноважені фахівці за належними процедурами. Рекомендації ОБСЄ щодо позапенітенціарної реабілітації та реінтеграції передбачають міжвідомчу співпрацю з повагою до прав людини. Що саме означає повернення з території діяльності насильницької групи Територія, біографія та поведінка — різні категорії Географічна ознака описує місце перебування, біографічна — шлях людини, а поведінкова — конкретні дії. Людина могла приїхати до регіону з сімейних причин, жити під примусом, бути завербованою, втекти від переслідування або свідомо долучитися до злочинної діяльності. Навіть однаковий маршрут повернення не робить ці історії тотожними. Обґрунтована робота спирається на підтверджені обставини й окреме визначення потреб та відповідальності кожної особи. Тому під час первинного контакту фахівець розмежовує чотири запитання: де людина перебувала; що їй довелося пережити; що вона робила; чого потребує зараз. Інформація про можливе насильство передається компетентним органам на передбачених законом підставах. Водночас доступ до невідкладної допомоги, захисту дитини чи медичної оцінки не повинен залежати від того, наскільки людина готова розповісти про всі події першого дня. Повернення, реабілітація та реінтеграція Повернення або репатріація стосується фактичного прибуття й первинного влаштування. Реабілітація в широкому міждисциплінарному сенсі передбачає відновлення функціонування, допомогу при наслідках пережитого, формування навичок безпечного життя та, за відповідних умов, роботу зі зміною поведінки. Реінтеграція охоплює відновлення участі у сімейному, освітньому, економічному та громадському житті. Саме таке розмежування пропонують автори огляду Bunn та співавторів, водночас зауважуючи, що терміни в міжнародній практиці використовують неоднаково. Припинення участі в насильницькій діяльності, вихід із організації, зміна переконань, що виправдовували насильство, і побудова нового соціального життя можуть відбуватися з різною швидкістю. Психологічно й практично важливо оцінювати кожен результат окремо. Докладніше механізми виходу розглянуто в матеріалі «Вихід із насильницької екстремістської групи: психологія припинення участі». Кого насамперед стосується така робота Підхід охоплює дорослих із різним ступенем залученості, неповнолітніх, сім’ї, законних представників дітей та громади, що приймають людей. Серед повернених можуть бути постраждалі від сексуального чи іншого насильства, люди з інвалідністю, особи без документів, самотні батьки й діти, які пережили втрату близьких. Потреби цих груп відрізняються і можуть змінюватися протягом місяців та років. Огляд дитячої реінтеграції Weine та співавторів показує потребу одночасно враховувати індивідуальні, сімейні, шкільні та суспільні умови. Що встановлено наукою про програми повернення Результати оглядів: багато компонентів, обмежена перевірка ефективності У швидкому огляді 51 наукового та практичного документа найчастіше описували психологічну та медичну допомогу, підтримку сімей, роботу з громадами, шкільну й професійну освіту, соціальні послуги та програми батьківства. Автори виявили значну різноманітність визначень і цілей. Наявність компонента в описі програми означає, що його застосовували або рекомендували; цього недостатньо, щоб установити його причинний вплив на повторне насильство, добробут чи довготривалу соціальну участь. Систематичний огляд Lewis та співавторів, присвячений веденню випадків у програмах запобігання насильницькій радикалізації, не знайшов досліджень, придатних для оцінювання причинної ефективності таких втручань. Водночас 47 досліджень надали інформацію про умови їх реалізації: компетентність спеціалістів, взаємодію установ, довіру, доступність ресурсів, узгоджене планування та перешкоди, пов’язані з місцевим контекстом. Подальше узагальнення 2025 року також характеризує доказову базу щодо ефективності як обмежену. Отже, науково обґрунтована редакційна позиція полягає в застосуванні загальних перевірених принципів охорони здоров’я, захисту дітей, соціальної роботи, прав людини та міжвідомчої взаємодії, поєднаних із прозорим оцінюванням результатів. Спеціалізовані програми повернення потребують окремих досліджень ефективності; відомості про успішне працевлаштування чи відвідування консультацій не дорівнюють доказу запобігання насильству. Екологічний погляд на відновлення Соціально-екологічний підхід розглядає людину в системі взаємопов’язаних середовищ: її здоров’я і навички, сімейні стосунки, школу або роботу, сусідство, доступ до послуг, правовий статус і ширші суспільні умови. Модель допомагає побачити, чому навіть якісна індивідуальна консультація не усуває наслідків відсутності житла, тривалого конфлікту з родиною або стигматизації дитини в класі. Цей підхід використано в огляді Bunn та співавторів і дитячому огляді Weine та співавторів. Для практики це означає спільне планування допомоги на кількох рівнях. Залежно від ситуації до роботи можуть бути залучені медичний працівник, психолог, фахівець із соціальної роботи, педагог, служба у справах дітей, правник і відповідні уповноважені державні органи. Набір учасників визначають за реальними потребами, компетенцією й законними підставами обміну інформацією, щоб людина не проходила однакове чутливе опитування в кожній установі. П’ять напрямів підтримки як концептуальна рамка Ellis та співавтори запропонували рамку «5R» для програм, що стосуються жінок і дітей, які повертаються із середовищ насильницького екстремізму. Її цінність полягає в організації різних напрямів і умов підтримки у цілісну систему. Це концептуальна пропозиція, а не перевірений інструмент прогнозування ризику чи доказ того, що певний набір заходів гарантовано зменшує насильство. Практичні компоненти потрібно адаптувати до віку, правового контексту та встановлених потреб. Перший контакт: безпека, гідність і зрозумілі правила З’ясування нагальних потреб Після повернення людині можуть бути потрібні безпечне місце перебування, вода й харчування, медичний огляд, ліки, зв’язок із законним представником, оформлення документів, перекладач або юридична консультація. Пріоритет визначається станом людини, наявністю дітей та конкретними загрозами. Гостра травма, симптоми тяжкого соматичного захворювання, загроза самогубства, насильство щодо дитини або інша безпосередня небезпека потребують відповідного термінового реагування незалежно від попередньої біографії особи. Першу розмову доцільно проводити в обстановці, яка дозволяє пояснити мету контакту, повноваження фахівця, добровільність окремих послуг та межі конфіденційності. Людині повідомляють, які відомості збираються, для чого вони потрібні, хто може мати доступ до записів і в яких законних ситуаціях інформацію потрібно передати компетентним установам. Такий порядок відповідає загальній логіці Закону України «Про захист персональних даних». Контакт із людиною, яка уникає розмови Мовчання, настороженість або відмова детально переповідати досвід першої зустрічі можуть мати багато причин: виснаження, страх правових наслідків, сором, мовний бар’єр, попередній травматичний досвід або недовіру до установ. Жодна з цих реакцій самостійно не встановлює ані психіатричного діагнозу, ані наміру вчинити насильство. Фахівець пояснює межі своєї ролі, пропонує послідовні невеликі кроки, домовляється про наступний контакт і документує лише необхідну інформацію. У випадку, коли виникає обґрунтована інформація про безпосередні погрози або підготовку насильницьких дій, застосовують законні процедури захисту та звернення до відповідних служб. Соціальна чи психологічна бесіда не замінює спеціалізованого реагування на загрозу; водночас підставою для такого реагування мають бути конкретні обставини, а не зовнішність, віра, походження чи політичні погляди людини. Як організувати перші зустрічі без повторної травматизації План зустрічей будують навколо актуальних завдань, залишаючи людині зрозумілий вибір стосовно допомоги там, де це дозволяє закон. Коли потрібно розібратися з документами й житлом, варто спочатку призначити відповідальних за ці питання. Коли є труднощі зі сном, болем або тривожними симптомами, доцільно запропонувати медичний контакт і, за бажанням, психологічну оцінку. Докладні свідчення про можливі злочини має збирати відповідна уповноважена служба за належною процедурою; повторні аматорські розпитування можуть посилювати дистрес і порушувати цілісність процесу. Індивідуальна оцінка потреб і план супроводу Чотири площини оцінювання Перший напрям — здоров’я й повсякденне функціонування: фізичний стан, ліки, сон, харчування, психічні симптоми та потреба в спеціалізованому огляді. Другий — захист і правовий статус: документи, житло, безпека сім’ї, особливі гарантії дитини та процесуальні права. Третій — соціальні ресурси: близькі, робота, навчання, навички, мова, транспорт і доступні послуги. Четвертий — конкретні обставини, які можуть потребувати окремого реагування на загрозу насильства; їх розглядають компетентні служби із дотриманням професійних стандартів. Ці напрями утворюють робочу карту питань, а не діагностичну шкалу. Їх не можна перетворювати на «профіль небезпечної людини», де ізоляція, безробіття, релігійність чи психологічні труднощі автоматично додають бали підозри. Ризик насильства пов’язаний зі складною взаємодією обставин, а навіть спеціалізовані засоби структурованої оцінки мають обмеження та потребують підготовлених фахівців. Одна узгоджена відповідальна особа За складних обставин корисно призначити координатора випадку, який має законні повноваження й чітко визначені функції. Його завдання — разом із людиною та, де потрібно, сім’єю сформувати план: що робити насамперед, хто надає послугу, якою є мета, як отримати доступ, коли перевіряти зміни й куди звертатися в разі загострення труднощів. Координатор не повинен поєднувати несумісні функції та приховувати від клієнта мету збору даних. При цьому огляд Lewis та співавторів дозволяє говорити про чинники належного впровадження ведення випадку, але не про доведену універсальну ефективність такої моделі саме для запобігання екстремістському насильству. Потрібні локальні перевірки якості послуг, дотримання прав і реальних змін у житті людини. План, який змінюється разом з обставинами Індивідуальний план не має жорстко заданої для всіх тривалості. Потреби можуть змінитися після відновлення документів, повернення дитини до школи, переїзду, судового рішення, погіршення здоров’я чи відновлення контакту з родиною. Перегляд плану прив’язують до конкретних подій та доступності послуг. Самій людині пояснюють, за якими ознаками підтримку продовжать, змінять або завершать. Психічне здоров’я: що оцінювати і як допомагати Пережите насильство та психічні наслідки Досвід обстрілів, ув’язнення, втрати близьких, примусу, сексуального насильства чи тривалої нестачі ресурсів може супроводжуватися порушеннями сну, тривогою, депресивними симптомами, посттравматичними реакціями, болем або труднощами довіри. Такі прояви потребують уваги до здоров’я та функціонування. Клінічний діагноз установлюється за відповідними критеріями та професійною оцінкою. Він не виводиться з маршруту повернення й не використовується як пояснення можливої злочинної поведінки. Рекомендації ВООЗ mhGAP, третє видання становлять доказову основу для виявлення та ведення поширених психічних, неврологічних і пов’язаних із вживанням психоактивних речовин станів у відповідних системах допомоги. Вони не є окремим протоколом «дерадикалізації» й не свідчать про необхідність психотерапії для кожної людини, яка повернулася. Підтримка перед спеціалізованим лікуванням Практичні перші кроки часто пов’язані з доступом до безпечного житла, нормалізацією режиму дня, лікуванням фізичних проблем, допомогою з документами та відновленням підтримувальних стосунків. За наявності стійких симптомів, значного порушення щоденного функціонування або загострення стану пропонують професійну медичну чи психологічну оцінку. Лікування залежить від установленої проблеми, віку, бажання людини й доступності належних послуг. Примусові вимоги «обов’язково розповісти про травму», публічно покаятися або демонструвати визначені емоції не є науково обґрунтованими показниками психічного відновлення. Допомога ґрунтується на повазі, зрозумілому інформуванні та професійних показаннях до втручання. Цей висновок узгоджується із загальними настановами ВООЗ щодо психічного здоров’я і правозахисним підходом ОБСЄ. Коли потрібна невідкладна допомога Якщо людина повідомляє про безпосередній намір заподіяти собі шкоду, перебуває у стані гострої дезорієнтації або має небезпечні для життя медичні симптоми, потрібна термінова допомога за місцевими процедурами екстреного реагування. Якщо загроза стосується іншої людини, насамперед забезпечують захист потенційно постраждалих і передають конкретну інформацію уповноваженим службам у межах закону. Рішення про медичні втручання ухвалюють фахівці охорони здоров’я за відповідними клінічними та правовими підставами. Відновлення зв’язків із сім’єю та близькими Сім’я може бути ресурсом і джерелом складних переживань Родина нерідко допомагає із житлом, доглядом за дітьми, документами й повсякденним поверненням до життя. Водночас члени сім’ї можуть відчувати страх, провину, злість, сором або небажання відновлювати контакт. Не слід виходити з припущення, що примирення завжди можливе чи безпечне. Соціальна робота має враховувати права і потреби всіх учасників, зокрема осіб, які могли постраждати від насильства. У швидкому огляді Bunn та співавторів сімейна підтримка й возз’єднання згадуються серед поширених напрямів програм. Але конкретні процедури відрізняються, а надійних підстав для одного обов’язкового сценарію немає. Перед возз’єднанням варто з’ясувати умови проживання, бажання сторін, стан дітей і можливість підтримки без примусу. Як говорити про минуле Завдання сімейної розмови — домовитися про нинішні потреби, безпечні межі й подальшу взаємодію. Родичі можуть запитувати, що людині потрібно для повсякденного життя, які контакти для неї прийнятні, чи готова вона отримувати допомогу та як розподілити обов’язки щодо дітей. Складні питання відповідальності та шкоди також можуть бути важливими, проте їх не завжди доцільно розв’язувати в першій бесіді без посередництва підготовленого спеціаліста. Якщо сім’я стикається з погрозами, контролем, домашнім насильством або примусом, пріоритетом є захист постраждалих, а не збереження спільного проживання за будь-яких умов. Для ширшого розгляду сімейних потреб є окрема українська стаття «Підтримка сім’ї людини, залученої до екстремістської групи». Сімейна підтримка людини, яка припинила участь у групі Втрата колишнього соціального кола може супроводжуватися самотністю, втратою ролі, почуттям провини або труднощами з майбутніми планами. Сім’я може підтримувати повсякденну стабільність, водночас визнаючи власні межі. Корисні домовленості про взаємну повагу, розподіл обов’язків, безпечне спілкування та звернення по допомогу у випадку конфлікту. Вимагати від родичів виконання функцій слідчих чи психологів означало б змішувати ролі та підвищувати напруження. Діти, які повертаються: окремий порядок захисту Дитина може бути постраждалою незалежно від досвіду дорослих Діти можуть бути народжені на території контролю угруповання, переміщені туди дорослими, зазнавати насильства чи експлуатації або жити в умовах позбавлення базових прав. Їхнє становище оцінюють з огляду на вік, розвиток, фактичний досвід і найкращі інтереси дитини. Сімейна історія, походження та погляди батьків не є підставою ставитися до дитини як до потенційного нападника. Операційний посібник Паризьких принципів UNICEF і Save the Children описує захист, сімейне й громадське повернення, доступ до освіти, участь дитини в рішеннях відповідно до її віку, а також координацію служб. Ці рекомендації розроблені для дітей, пов’язаних зі збройними силами або групами в різних конфліктах; їхню застосовність до конкретної ситуації слід оцінювати з урахуванням місцевого законодавства й обставин. Дитина, яка була свідком, і дитина, яку примушували до дій Потреби дитини, яка спостерігала насильство, можуть відрізнятися від потреб дитини, яку примусово залучали до діяльності групи. Обидві ситуації вимагають уважного ставлення до пережитого, а в разі можливого правопорушення — спеціальних правових процедур, пристосованих до віку. Необхідно уникати багаторазового розпитування, публічного розголошення історії та приписування дитині незмінної «екстремістської» ідентичності. За оглядом Weine та співавторів, для дітей важливі стабільне піклування, підтримка батьків або законних опікунів, шкільне середовище й ширші соціальні умови. Висновки досліджень щодо конкретних програм обмежені; необхідна індивідуальна оцінка розвитку, навчальних прогалин і психологічного стану. Школа без ярликів Повернення до навчання може потребувати відновлення документів, визначення освітнього рівня, мовної підтримки, індивідуальних навчальних цілей і заходів проти цькування. Педагогам потрібна інформація, яка допомагає забезпечити навчання й безпеку, а не повна історія сім’ї. План адаптації погоджують з уповноваженими дорослими та, відповідно до віку, із самою дитиною. Залучення інших учнів до обговорення біографії поверненої дитини без підстав створює додатковий ризик стигматизації. У випадках, коли дитина має виражені труднощі уваги, навчання, саморегуляції чи стосунків, варто організувати освітню та за потреби клінічну оцінку. Ці симптоми можуть мати різні причини, тому школа працює з конкретними освітніми потребами. Ширші принципи протидії насильницькій радикалізації у навчальному закладі розглянуто у статті «Профілактика насильницької радикалізації у школі». Захист персональних даних неповнолітніх Інформація про місце перебування дитини, її можливий травматичний досвід, здоров’я, сімейні зв’язки й правовий статус є чутливою. Її зберігають і передають лише в необхідному обсязі, на визначених законом підставах і в інтересах захисту дитини. Українську правову основу становлять, зокрема, Закон «Про охорону дитинства» та Закон «Про захист персональних даних». Спеціальні обставини можуть вимагати додаткових процедур, які визначають компетентні органи. Робота з дорослими: відповідальність, автономія, нова соціальна роль Що робити, коли участь у насильницькій групі підтверджена Наявність підтвердженої участі в діяльності насильницької організації може створювати підстави для правових процедур, обмежень або спеціального нагляду відповідно до закону. Психолог чи соціальний працівник пояснює межі своєї ролі, забезпечує належне документування послуг та за потреби спрямовує людину до правничої допомоги. Юридичні питання відповідальності розв’язують компетентні органи з дотриманням індивідуальної оцінки фактичних дій. Одночасно можуть існувати потреби в медичній допомозі, житлі, відновленні документів, сімейній підтримці та працевлаштуванні. Належна допомога у цих сферах сама собою не означає звільнення від законної відповідальності й не підміняє оцінку безпеки. ОБСЄ у посібнику 2020 року розглядає позапенітенціарну підтримку і для осіб, засуджених за певні правопорушення, і для тих, хто мав зв’язки з екстремістським середовищем без судового вироку. Як людина будує нову ідентичність Вихід з організації може означати втрату колишніх ролей, дружніх контактів, ритуалів, відчуття належності або чіткої картини майбутнього. Залежно від історії людини ці переживання можуть поєднуватися з полегшенням, страхом, соромом, горем і пошуком нового змісту. Метою підтримки є розширення безпечних можливостей для участі в житті, ухвалення рішень і побудови стосунків, а також припинення конкретної насильницької поведінки, коли це релевантно. Розмови про переконання проводяться відповідно до добровільності послуг, правових умов, професійної підготовки та конкретного випадку. Релігійні переконання, традиції або незгода з державними рішеннями не є самостійними ознаками потреби в «ідеологічному виправленні». Наукове розрізнення зміни поглядів і зміни поведінки наведено в матеріалі «Дерадикалізація та припинення участі: відмінності й результати». Освіта, робота й економічна самостійність Відсутність документів, перерване навчання, слабкі професійні зв’язки та стигматизація можуть перешкоджати поверненню до праці. Практичний план передбачає оцінку наявної кваліфікації, допомогу з документами, доступ до навчання, пошук роботи з законними умовами та підтримку в період адаптації. За необхідності враховують догляд за дітьми, інвалідність або тривале лікування. Це загальні соціальні завдання, які потребують місцевої організації та перевірки доступності конкретних послуг. Огляд Bunn та співавторів відносить освітню та професійну підтримку до поширених компонентів програм, але не встановлює, що сама зайнятість гарантує відсутність майбутнього насильства. Зміни соціального функціонування й безпеки необхідно вимірювати окремо. Громада, сусіди та подолання стигматизації Підготовка середовища до повернення Людина відновлює життя серед інших людей, які можуть мати обґрунтовані питання про безпеку, власний травматичний досвід і межі взаємодії. Робота з громадою має забезпечувати доступ до послуг, належні канали повідомлення про реальні загрози, недопущення переслідування дітей та повагу до законних прав усіх сторін. Публічне розкриття особистої історії поверненого або примусова демонстрація його каяття не є необхідною умовою отримання допомоги. Належна комунікація з громадою стосується правил взаємної безпеки, доступних установ, захисту від насильства та можливостей включення в повсякденне життя. Персональні дані і відомості про процесуальний статус не поширюються з міркувань цікавості або «профілактичного розголосу». У посібнику UNICEF і Save the Children підготовку сім’ї та громади описано як складник підтримки дитячої реінтеграції. Чому ізоляція ускладнює відновлення Соціальне відторгнення може створювати практичні перешкоди у навчанні, праці, отриманні медичної допомоги й повсякденній участі. Результати програм, орієнтованих на громаду, варто оцінювати через конкретні зміни: чи дитина відвідує школу, чи людина має можливість законно працювати, чи сім’я користується допомогою, чи зменшилися випадки цькування. Ці показники важливі самі по собі, але їх не можна автоматично називати доказом зниження терористичної загрози. Підтримка громади також потребує роботи з потерпілими, які мають власне право на безпеку, визнання шкоди та доступ до належних процедур. Реінтеграція передбачає повагу до прав і потреб багатьох учасників, а не вимогу, щоб люди, які пережили насильство, обов’язково приймали або пробачали конкретну особу. Законну взаємодію місцевих спільнот і компетентних органів розглянуто в матеріалі «Співпраця громад та служб безпеки у профілактиці насильства». Безпека та оцінювання загрози: професійні межі Яку інформацію слід відрізняти Ідеологічні висловлювання, підтримка насильства, повідомлення про намір, конкретна підготовча поведінка і фактичний напад мають різний доказовий та практичний статус. Для реагування на можливу загрозу особливо важливі достовірні відомості про конкретні погрози, спроби примусу, підготовку заподіяння шкоди чи вже вчинене насильство. Оцінювання потребує перевірки фактів і врахування контексту, а не тлумачення стилю одягу, релігійної практики чи психічного стану як готового індикатора небезпеки. Існують спеціалізовані інструменти структурованого професійного судження, зокрема VERA-2R, TRAP-18 і ERG22+. Вони застосовуються в окреслених професійних середовищах і вимагають підготовки, визначеної інформації, перевірки придатності до відповідного завдання та розуміння обмежень валідності. Ця стаття не є інструкцією з їх використання; психолог загального профілю, учитель і родич не повинні класифікувати людей за фрагментами такого інструментарію. Український матеріал про оцінювання загроз цілеспрямованого насильства докладніше розглядає поведінкову логіку та межі прогнозування. Як діяти в разі конкретної загрози Практичний порядок залежить від безпосередності небезпеки та чинного законодавства. За реальної загрози життю й здоров’ю передусім необхідно забезпечити безпеку людей і зв’язатися з відповідними екстреними та правоохоронними службами. Коли виявлено неперевірені відомості без ознак невідкладності, фахівець фіксує лише необхідні факти, консультується з визначеним відповідальним спеціалістом і використовує офіційні процедури повідомлення. Самостійне стеження, приховані провокації чи публічне звинувачення людини створюють додаткові ризики. Організація допомоги має заздалегідь визначити, хто приймає рішення про передачу даних, яка норма закону є підставою, як обмежується доступ і як документують необхідність дії. Ці питання пов’язані із Законом України «Про захист персональних даних» та відповідними спеціальними нормами права. Межі фахової конфіденційності докладно розкрито в українській статті «Конфіденційність і повідомлення про загрозу: межі роботи психолога». Безпека фахівців і межі конфіденційності Психологи, медики, соціальні працівники та освітяни повинні знати протоколи своєї установи щодо безпеки приміщення, контакту з людиною в кризовому стані, повідомлення про загрозу й захисту конфіденційних записів. Стандартна професійна розмова має ясну мету і зрозумілі межі. Коли робота пов’язана з обґрунтованим ризиком для працівників або інших осіб, потрібна консультація компетентних служб та організаційні заходи безпеки. Український контекст: право, служби та межі перенесення моделей Які правові положення застосовуються Система соціальної підтримки в Україні регулюється, зокрема, Законом «Про соціальні послуги» № 2671-VIII, що визначає загальні засади надання соціальних послуг. Закон «Про захист персональних даних» № 2297-VI встановлює правила обробки особистої інформації, а Закон «Про охорону дитинства» № 2402-III визначає основні гарантії прав дитини. Конкретні повноваження та процедури залежать від установи, статусу людини, обставин справи й актуальних нормативних актів. Ці закони не утворюють окремої універсальної «програми для всіх повернених із зон екстремізму». Практичний маршрут потребує перевірки належної компетенції кожної установи, підстав обміну інформацією, процесуальних прав і механізмів дитячого захисту. Юридичні наслідки можливих злочинів визначаються окремими застосовними нормами та процедурою. Рекомендації міжнародних організацій є джерелом підходів до політики та практики, а не заміною українського закону. Чому український воєнний досвід потребує точного розмежування В Україні існують окремі системи допомоги людям, постраждалим від війни, внутрішньо переміщеним особам, звільненим із полону й ветеранам. Досвід повернення з-під примусу або після позбавлення свободи може породжувати схожі соціальні та медичні потреби, проте сам по собі не є участю в насильницькому екстремізмі. Необхідно точно розрізняти жертв агресії, полонених, цивільних із тимчасово окупованих територій та випадки документованого залучення до конкретних злочинних угруповань. Різні правові категорії не слід поєднувати під одним підозрілим ярликом. Узагальнення міжнародних програм повернення з територій діяльності терористичних організацій не можна автоматично переносити на всіх людей, які повертаються з окупації або бойових дій в Україні. Пристосування будь-якого підходу вимагає визначення цільової групи, відповідних українських норм і доказів користі для саме цієї групи. Спеціалізовану тему після насильницького екстремізму розкрито у статті «Реінтеграція після екстремістського насильства: громада, праця й безпека». Для ширшого загальносоціального повернення існує окремий матеріал «Реінтеграція після повернення в громаду: зв’язки й участь». До кого звертатися За соціальними потребами доцільно почати з уповноваженого місцевого підрозділу соціального захисту або надавача соціальних послуг, за медичними — із системи охорони здоров’я, за питаннями дитини — з відповідних органів та служб у справах дітей, за правовими — з фахівців правничої допомоги. Якщо є безпосередня небезпека, використовують офіційні екстрені служби. Актуальні контакти, територіальну доступність і правила звернення варто перевірити безпосередньо в установі, оскільки вони залежать від місця проживання та конкретного статусу особи. Практична послідовність роботи з поверненою людиною Етап 1. Підготовка прийому та перевірка компетенцій Ще до першої зустрічі відповідальна установа має визначити, хто забезпечує житло, медичний огляд, захист дітей, документи, юридичну консультацію та екстрене реагування. Потрібно заздалегідь погодити законні канали зв’язку між установами, мінімальний обсяг даних і механізм вирішення суперечностей. Саме такі міжвідомчі умови виділяються серед чинників реалізації програм у систематичному огляді ведення випадків. Етап 2. Первинне влаштування та інформування Під час першого контакту з’ясовують нагальні потреби, фізичну безпеку, наявність дітей, необхідність лікування, документів та перекладу. Людині пояснюють доступні послуги й процедурні права, а за потреби пропонують юридичну допомогу. Чутливі питання з’ясовують настільки, наскільки цього вимагає компетенція конкретного працівника. Необхідну медичну або соціальну підтримку організовують із дотриманням чинного законодавства. Етап 3. Спільний індивідуальний план Далі складають план, у якому кожна дія має відповідального, очікуваний результат і спосіб перевірки. Наприклад, відновлення медичних документів, повернення дитини до школи, пошук житла, консультація щодо процесуального статусу, сімейна зустріч або оцінка психічного стану можуть мати різну терміновість. Допомога переглядається зі зміною обставин та за участі людини в межах можливого. Етап 4. Підтримка щоденного функціонування На цьому етапі стають важливими сталі контакти з медичними, соціальними й освітніми службами, навчання, праця, безпечні стосунки, доступ до ресурсів та вирішення конфліктів. Якщо підтверджені обставини вимагають спеціального законного нагляду чи обмежень, їх координують уповноважені органи. Психологічні послуги надаються відповідно до конкретних потреб, а не за однією обов’язковою схемою для всіх. Етап 5. Перевірка результатів і завершення супроводу Результат визначають у декількох незалежних площинах: стан здоров’я, навчання, зайнятість, сімейне функціонування, доступ до послуг, стабільність житла, відсутність конкретних підтверджених небезпечних дій та дотримання законних процедур. Важливо враховувати думку людини та, коли це доречно, членів сім’ї. Завершення інтенсивного супроводу може поєднуватися з доступом до звичайних місцевих послуг у майбутньому. Як вимірювати ефективність без перебільшень Показники допомоги й показники безпеки Кількість консультацій показує доступність або інтенсивність послуги. Відновлені документи й зарахування до школи відображають конкретні соціальні результати. Зменшення симптомів тривоги може свідчити про клінічне поліпшення за належного вимірювання. Проте жоден із цих показників окремо не вимірює намір вчинити насильство, реальну насильницьку поведінку або довгострокову громадську безпеку. Цілі й методи вимірювання необхідно вказувати окремо. Під час оцінки програми слід визначати початковий стан, тривалість спостереження, повноту даних і можливі альтернативні пояснення змін. Учасники можуть відрізнятися за віком, роллю в минулих подіях, станом здоров’я й правовим становищем. Добровільна участь також створює відмінності між тими, хто погодився на програму, та тими, хто не погодився. Без належного дослідницького дизайну причинні висновки залишаються обмеженими. Що означає «успішна реінтеграція» Поняття успіху має бути операційно визначеним. Для дитини це може бути безпечне піклування, стабільне навчання, доступ до медичної допомоги та відновлення соціальних контактів. Для дорослого — законне проживання, праця, соціальні зв’язки, зменшення клінічно значущих симптомів та виконання встановлених законом вимог. Для громади важливі відсутність насильства, робота механізмів захисту й недискримінаційний доступ до послуг. Висновок про стійке зниження ризику насильства потребує окремої якісної інформації та обережного тлумачення. Огляд Lewis та співавторів прямо вказує, що для причинної оцінки ефективності програм ведення випадків у запобіганні насильницькій радикалізації придатних досліджень не виявлено. Це важливе обмеження стосується формулювання публічних обіцянок: жодна установа не повинна оголошувати власну програму гарантованою профілактикою насильства лише на підставі проведених зустрічей. Приклад організації допомоги: навчальна ситуація Уявімо, що до громади повернулася мати з двома дітьми після тривалого проживання в регіоні, де діяла насильницька організація. На першій зустрічі виявлено відсутність частини документів, перерву в навчанні старшої дитини та труднощі зі сном у матері. Наявність або характер зв’язків із групою на цій стадії не з’ясовані. Це умовний приклад організації підтримки, а не реальна історія та не науковий доказ. Служби спочатку забезпечують безпечні побутові умови, доступ до медичного огляду й процедури оформлення документів. Для дітей визначають законні питання піклування, освітній маршрут і можливі потреби в психологічній підтримці. Дорослій пояснюють порядок правничої консультації та правила роботи з її персональними даними. Якщо уповноважені органи отримають конкретні відомості про правопорушення чи загрозу, вони діятимуть за відповідною процедурою. Соціальні та медичні працівники продовжують виконувати власні функції у межах закону. Через деякий час фахівці перевіряють конкретні результати: чи є документи, чи відвідує дитина школу, чи доступні необхідні ліки, чи поліпшився сон, чи родина має безпечне житло. Результати фіксують без нав’язування висновку про переконання матері або майбутню поведінку дітей. Такий приклад показує різницю між забезпеченням потреб, правовою перевіркою фактів і окремим оцінюванням безпеки. Поширені запитання Чи означає повернення з такої території, що людина була членом екстремістської організації? Ні. Історія перебування, добровільність поїздки, обставини проживання, роль у можливій організації та конкретні дії мають з’ясовуватися окремо. Там могли перебувати діти, примусово переміщені особи, жертви експлуатації та люди, які не брали участі в діяльності груп. Рішення про можливу правову відповідальність ухвалюється лише за належними процедурами. Чи потрібна всім поверненим психотерапія? Потреба в психотерапії визначається станом людини, її функціонуванням, клінічною оцінкою та показаннями до конкретного методу. Частині людей потрібні передусім житло, медична допомога, підтримка сім’ї та повернення до навчання або роботи. Психічні розлади виявляють і лікують відповідно до професійних настанов ВООЗ, а не за фактом географічного повернення. Чи можна визначити небезпечність за поведінкою на першій консультації? Окрема емоційна реакція, мовчання, релігійність, незвичний зовнішній вигляд або психічний симптом не дають надійного прогнозу насильства. Обґрунтоване реагування спирається на конкретні відомості про поведінку та компетентну професійну оцінку. За безпосередньої загрози життю необхідне термінове звернення до відповідних служб. Чи має психолог повідомляти правоохоронцям усе, що сказав клієнт? Порядок розкриття інформації визначають закон, професійні обов’язки, обставини загрози, процесуальний статус та правові підстави обробки даних. Узагальнене правило «передавати все» порушує принцип співмірності й може суперечити законним гарантіям конфіденційності. Психолог має на початку пояснити межі та винятки, а в складному випадку звернутися по правову й професійну консультацію. Див. законодавство про персональні дані. Чи слід обов’язково розлучати дитину з дорослим, який повернувся разом із нею? Питання безпечного проживання й можливого розлучення вирішують компетентні органи, виходячи з інтересів дитини та встановлених обставин. Автоматичне розлучення через місце перебування сім’ї не є належною загальною нормою. Водночас за реальної загрози насильства, нехтування потребами чи експлуатації захист дитини потребує конкретних законних заходів. Орієнтиром є Паризькі принципи UNICEF і Save the Children та українське законодавство. Що робити родичам, які бояться повернення людини? Доцільно з’ясувати фактичні ризики й власні потреби, домовитися про безпечні межі контакту, отримати психологічну або соціальну допомогу, а за наявності погроз чи насильства звернутися до компетентних служб. Родичі мають право не брати на себе обов’язок негайного примирення чи спільного проживання. Практичні аспекти окремо розглядає матеріал про підтримку сім’ї. Чи доведено, що реінтеграційні програми запобігають повторному насильству? Наявні огляди свідчать про різноманітність програм і практичні умови їх реалізації, але надійної причинної доказової бази для багатьох підходів поки бракує. Систематичний огляд Campbell не виявив придатних оцінок ефективності спеціалізованого ведення випадків щодо насильницької радикалізації. Обґрунтована практика поєднує права, послуги, безпеку й перевірку окремих результатів без гарантій, яких дослідження не підтверджують. Чи можна застосувати цей підхід до людей, звільнених із полону або повернених з окупації в Україні? У частині соціальної допомоги, захисту дітей і психічного здоров’я можливі спільні принципи підтримки після тяжкого досвіду. Але статус звільнених полонених, ветеранів, внутрішньо переміщених осіб і цивільних з окупованих територій визначається власними правовими підставами й не означає участі в екстремістській діяльності. Для кожної категорії застосовуються відповідні українські механізми допомоги без стигматизуючого змішування. Підсумок: як організувати допомогу відповідально Ефективно організована в процедурному сенсі робота з людьми, які повертаються із зон діяльності екстремістських груп, починається з фактичної індивідуальної історії, безпеки та актуальних потреб. Її основу складають доступ до здоров’я й соціальних послуг, захист дітей, правова визначеність, робота з близькими, відновлення навчання й зайнятості та координація відповідальних служб. Ризики конкретного насильства розглядають окремо на підставі перевірюваної поведінкової інформації й професійних повноважень. Наукові дослідження окреслюють необхідні напрями підтримки й умови впровадження програм, одночасно демонструючи прогалини в доказах їхньої причинної ефективності щодо запобігання насильству. Саме тому належний результат описують конкретно: захищені права дитини, отримана допомога, стабільне житло, участь у навчанні, стан здоров’я, виконання законних процедур та обґрунтована оцінка окремих подій. Повага до гідності, безпека і вимірюваність допомоги утворюють основу професійного підходу. Пов’язані статті Психологія радикалізації, насильницького екстремізму та профілактики: карта знань — огляд кластеру та його наукових понять. Вихід із насильницької екстремістської групи: психологія припинення участі — механізми й відмінності виходу. Дерадикалізація та припинення участі: відмінності й результати — що саме може змінюватися після виходу. Підтримка сім’ї людини, залученої до екстремістської групи — права та потреби близьких. Як близьким реагувати на можливу насильницьку радикалізацію — безпечна розмова та межі втручання. Оцінювання загроз цілеспрямованого насильства: поведінковий підхід і межі прогнозу — спеціалізована оцінка ризику. Реінтеграція після екстремістського насильства: громада, праця й безпека — спеціалізовані питання відновлення стосунків, праці та безпеки. Конфіденційність і повідомлення про загрозу: межі роботи психолога — професійні обов’язки й захист приватності. Співпраця громад та служб безпеки у профілактиці насильства — координація органів і громад. Реінтеграція після повернення в громаду: зв’язки й участь — загальносоціальні аспекти повернення. Джерела Bunn, M., Christopher, E., Polutnik-Smith, C., McCoy, J., Hanneke, R., King, M., Ellis, B. H., Cardeli, E., & Weine, S. (2024). Rehabilitation and Reintegration of Women and Children Returning from Violent Extremist Contexts: A Rapid Review to Inform Program and Policy Development. Terrorism and Political Violence, 36(4), 455–487. https://doi.org/10.1080/09546553.2023.2169143. Ellis, B. H., King, M., Cardeli, E., Christopher, E., Davis, S., Yohannes, S., Bunn, M., McCoy, J., & Weine, S. (2024). Supporting Women and Children Returning from Violent Extremist Contexts: Proposing a 5R Framework to Inform Program and Policy Development. Terrorism and Political Violence, 36(4), 425–454. https://doi.org/10.1080/09546553.2023.2169142. Lewis, J., Marsden, S., Cherney, A., Zeuthen, M., Rahlf, L., Squires, C., & Peterscheck, A. (2024). Case management interventions seeking to counter radicalisation to violence and related forms of violence: A systematic review. Campbell Systematic Reviews. https://doi.org/10.1002/cl2.1386. Lewis, J., & Marsden, S. (2025). Counter-radicalisation case management interventions: Findings from a Campbell systematic review. Aggression and Violent Behavior, 82, 102050. https://doi.org/10.1016/j.avb.2025.102050. Organization for Security and Co-operation in Europe. (2020). Non-custodial Rehabilitation and Reintegration in Preventing and Countering Violent Extremism and Radicalization That Lead to Terrorism: A Guidebook for Policymakers and Practitioners in South-Eastern Europe. https://www.osce.org/secretariat/444838. UNICEF & Save the Children. (2022). Paris Principles Operational Handbook. https://www.unicef.org/documents/paris-principles-operational-handbook. Weine, S., Brahmbatt, Z., Cardeli, E., & Ellis, H. (2020). Rapid Review to Inform the Rehabilitation and Reintegration of Child Returnees from the Islamic State. Annals of Global Health, 86(1), 64. https://doi.org/10.5334/aogh.2835. World Health Organization. (2023). Mental Health Gap Action Programme (mhGAP) Guideline for Mental, Neurological and Substance Use Disorders. Third edition. https://www.who.int/publications/i/item/9789240084278. Верховна Рада України. (2001). Закон України «Про охорону дитинства» № 2402-III (чинна редакція станом на дату звернення). https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2402-14. Верховна Рада України. (2010). Закон України «Про захист персональних даних» № 2297-VI (чинна редакція станом на дату звернення). https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2297-17. Верховна Рада України. (2019). Закон України «Про соціальні послуги» № 2671-VIII (чинна редакція станом на дату звернення). https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2671-19.

Український психологічний ХАБ · Опубліковано: 22 жовтня 2026 року · Редакційна політика Дослідницький кластер: Психологія радикалізації, насильницького екстремізму та профілактики Соціальні зв’язки та ідентичність після виходу з екстремізму: чому це важливо Вихід із насильницького екстремістського середовища змінює соціальне життя людини. Зникають або слабшають звичні контакти, повсякденні ролі, правила взаємної підтримки, відчуття належності та способи пояснювати власну біографію. Водночас виникає потреба будувати стосунки поза попереднім середовищем і знаходити прийнятну відповідь на запитання «ким я є тепер». Соціальні зв’язки й нова ідентичність у цьому процесі взаємопов’язані: через стосунки людина отримує можливості брати участь у звичайному житті, а через нові ролі формує причини підтримувати ці стосунки. Саме такий зв’язок між зміною ідентичності, довірою, можливостями та безпекою відображає систематичний огляд Моррісона та співавторів (2021). Предмет цієї статті — психологічні та соціальні механізми, що підтримують перебудову життя після припинення участі в насильницькому екстремізмі: розрив або переосмислення попередніх зв’язків, відновлення довіри, сімейні й дружні взаємини, формування ролей, переживання провини й сорому, бар’єри прийняття, а також межі того, що доводять дослідження. Питання причин самого рішення залишити групу, ефективності конкретних реабілітаційних програм та професійного оцінювання загроз становлять сусідні самостійні теми. Що означають «вихід», «нова ідентичність» і «соціальна реінтеграція» Припинення участі, зміна переконань і відновлення життя Припинення участі в насильницькому екстремізмі означає поведінкові зміни: людина припиняє діяльність, пов’язану з насильством, та виходить із відповідних організаційних практик. Дерадикалізацією називають зміну ставлення до переконань, які виправдовували насильство. Соціальна реінтеграція охоплює відновлення можливостей жити, навчатися, працювати, підтримувати безпечні стосунки та брати участь у спільноті. Ці процеси можуть відбуватися з різною швидкістю. Відмінність між ними обґрунтована в огляді Моррісона та співавторів та теоретичній праці Черні й Келера. Радикальні політичні погляди, мирний активізм, релігійна практика й культурна відмінність самі собою не є насильницьким екстремізмом. Людина може зберігати переконання, які значно відрізняються від поглядів більшості, і водночас категорично відмовлятися від насильства. Так само факт нової роботи, шлюбу чи переїзду нічого автоматично не повідомляє про ймовірність майбутнього правопорушення. Підхід, що розрізняє ставлення й поведінку, відображений у моделі ставлень і поведінки Халіла, Горґана та Цойтен. Питання про те, чому людина вирішує розірвати участь у насильницькій організації, розкрито в матеріалах «Вихід із насильницької екстремістської групи: психологія припинення участі» та «Чому люди залишають екстремістські групи». Тут увага зосереджена на подальшому житті: підтримці, приналежності й формуванні нових ролей. Особиста, рольова й соціальна ідентичність Особиста ідентичність — відносно цілісне уявлення людини про свої риси, досвід, цінності та життєві наміри. Рольова ідентичність пов’язана з конкретними позиціями: батько, мати, студентка, колега, сусід, волонтерка. Соціальна ідентичність відображає належність до груп, що мають для людини значення. У період виходу ці рівні змінюються не одночасно: людина може вже залишити організацію, але ще інтерпретувати себе через колишню роль або переживати втрату важливої спільноти. Це підтверджують дослідження Мунден на основі десяти автобіографій та аналіз життєвих історій ДеМікеле, Сімі й Блі. Формування нової ідентичності часто передбачає поєднання спадкоємності й змін. Деякі попередні цінності, знання, сімейні ролі або здібності залишаються частиною людини; натомість схвалення насильства, залежність від наказів групи та виключальний образ інших можуть бути переосмислені. Потреба цілковито «стерти минуле» здатна ускладнювати правдиву розмову про відповідальність і відновлення стосунків. Дані про різні шляхи зміни описані в огляді CREST. Чому вихід часто супроводжується втратою соціального світу Група як мережа стосунків, правил і повсякденних практик Насильницьке екстремістське середовище може об’єднувати дружбу, соціальне визнання, спільні події, значущі життєві цілі, матеріальну допомогу та правила, за якими людина оцінює себе й інших. Через це вихід виявляється складнішим за припинення формального членства: змінюються звички, місця зустрічей, відчуття безпеки та коло людей, з якими можна говорити про пережите. Віндіш та співавтори (2022) у життєвих інтерв’ю з 91 колишнім учасником середовищ переваги білих показали, як зв’язки з груповою ідентичністю, способом життя й ідеологією можуть затримувати вихід. Відмова від попереднього оточення іноді означає втрату майже всіх близьких знайомих. Зовнішній спостерігач може помітити лише політичний компонент, хоча сама людина одночасно переживає втрату друзів, розпорядку дня та соціальної ролі. Цей досвід має подібність до інших складних рольових переходів, проте історії людей, які залишили різні насильницькі рухи, не слід зводити до єдиної траєкторії. Етнографічне дослідження Крістенсен описує тривале збереження засвоєних у колишньому середовищі способів реагування навіть після участі у програмі виходу. Те, як уже наявні особисті зв’язки іноді впливають на залучення до насильницького середовища, окремо пояснює дослідження «Особисті зв’язки та дружні мережі у вербуванні». Після виходу важливо зважати на якість і безпеку стосунків, добровільність спілкування та потреби конкретної людини. Чому розрив контактів не завжди одномоментний Попередні стосунки можуть включати родичів, сусідів, співбатьків дітей та інших людей, із якими неможливо або недоцільно припинити будь-який контакт. Тому важливо розглядати характер конкретних зв’язків, їхню безпечність, ступінь підтримки насильства і можливості встановлювати межі. Вимога відразу розірвати всі контакти може залишити людину ізольованою та посилити побутову нестабільність. Водночас там, де є погрози, примус або спроби повернення до насильства, питання безпеки має пріоритет і потребує фахового супроводу. Черні й Келер аналізують взаємодію соціальних зв’язків, підтвердження змін і можливостей тривалого припинення участі. Як виникає нова ідентичність після виходу Переоцінювання колишньої належності Першою помітною зміною нерідко стає невідповідність між досвідом у групі й важливими для людини цінностями або життєвими ролями. Розчарування у керівниках, насильстві, поводженні з близькими чи суперечності між обіцяною солідарністю та реальними подіями здатні викликати переоцінювання минулої участі. Це можливі шляхи, описані в інтерв’ю, а не обов’язкові стадії для кожної людини. У дослідженні Сяфіка, Черні та Луїса (2026) 38 чоловіків із досвідом терористичної діяльності в Індонезії описували поступове дистанціювання від групи, пов’язане з переосмисленням її ідеалів, сімейних стосунків і громадянських ролей. Майбутнє «я» як орієнтир Образ можливого майбутнього допомагає поєднати рішення сьогодні з довгостроковими цілями. Для одних значущою стає роль батька чи матері, для інших — освіта, професія, турбота про близьких або можливість самостійно ухвалювати рішення. У 47 глибинних інтерв’ю ДеМікеле, Сімі та Блі учасники описували суперечності між колишньою екстремістською роллю й новими можливими версіями себе. Переживання сорому, провини й збентеження іноді спонукали до перегляду попередньої ідентичності. Ці емоції не є рекомендованим методом примусу: дослідження описує досвід і механізми, а не доводить ефективність навмисного приниження. Повернення до попередніх ролей і створення нових Нова соціальна ідентичність може формуватися через відновлення перерваних зв’язків із сім’єю, навчанням, фахом або місцевою громадою. Інколи людина відкриває для себе ролі, яких раніше не мала: починає співпрацювати з колегами, займатися творчістю, доглядати за близькими чи брати участь у ненасильницьких громадських ініціативах. Ці зміни важливі завдяки повсякденній повторюваності: нову належність формують реальні взаємодії, взаємні обов’язки та прийняття. Мунден (2025) показала, що переосмислення себе та повернення до життєвих ролей можуть бути тривалими й нерівномірними. Соціальна підтримка: хто і як може допомогти Родина і близькі люди Родина іноді підтримує вихід, надаючи людині емоційний контакт, житло, передбачуваність і можливість повернутися до сімейних обов’язків. Водночас близькі можуть переживати образу, страх, втрату довіри або наслідки попереднього насильства. Відновлення зв’язків потребує добровільності та права кожної сторони встановлювати межі. Сімейне примирення є можливістю, а не вимогою. Систематичний огляд Campbell про сімейні чинники радикалізації виявив зв’язки низки сімейних характеристик із радикалізацією, але не знайшов придатних досліджень впливу сімейно орієнтованих втручань; тому переносити ці асоціації на гарантовану ефективність сімейної підтримки після виходу некоректно. Для практичної взаємодії важливі уважне вислуховування, зрозумілі домовленості про гроші та проживання, безпечний спосіб обговорювати минуле й підтримка в побутових справах. Близька людина може визнавати прагнення до змін і водночас не схвалювати скоєне насильство. У випадку сімейних погроз, переслідування або контролю потрібна окрема оцінка безпеки, а не ритуальна вимога відновити близькість. Дружба, навчання, робота та місцева громада Нові дружні контакти й участь у спільних справах розширюють коло людей, до яких можна звернутися по пораду. Навчання та робота створюють доступ до ролей, у яких людина отримує зворотний зв’язок за конкретну працю, а не за групову лояльність. Стабільні житлові умови й можливість забезпечувати повсякденні потреби полегшують участь у житті громади. Переваги такого підходу обговорюються в систематичному огляді програм третинної профілактики 2025 року, де соціалізація, освіта та професійне навчання фігурують серед компонентів, пов’язаних із кращими описаними результатами, хоча якість доказів залишається обмеженою. Спільнота має право встановлювати зрозумілі правила безпеки, відмовляти в доступі до вразливих людей за наявності обґрунтованих підстав і забезпечувати захист постраждалих. Водночас безстрокове виключення людини з усіх звичайних сфер життя звужує можливості для ненасильницьких соціальних ролей. Рішення про участь у конкретних активностях доцільно прив’язувати до реальних обставин, відповідальності, прав постраждалих та чинного законодавства. Практичні дії родини й близького оточення докладніше розглянуто в матеріалі «Як допомогти людині після виходу з насильницької групи». Питання доказовості спеціальних реабілітаційних програм винесено в окрему статтю «Реабілітаційні програми для учасників насильницьких рухів: доказовість». Взаємодопомога і наставництво Підтримка наставника, соціального працівника чи досвідченого фахівця може полегшувати планування конкретних життєвих змін, пошук освітніх можливостей і відновлення повсякденних навичок. Присутність колишніх учасників груп у програмах допомоги іноді дає людям приклад альтернативного майбутнього. Однак роль «колишнього екстреміста» не повинна перетворюватися на єдину доступну ідентичність або джерело публічного визнання. Якісне дослідження мотивації колишніх учасників і членів сімей описує, як участь у профілактичній діяльності може одночасно підтримувати відчуття сенсу й зберігати залишки колишньої ролі. Це аргумент для індивідуального супроводу, а не доказ універсальної корисності публічного свідчення. Довіра, прийняття й межі відповідальності Чому довіра відновлюється поступово Людина може побоюватися осуду або стеження, а близькі й громада — повторної шкоди. Довіра формується через передбачувану поведінку, дотримання меж і можливість обговорювати складні питання. Визнання минулих вчинків, виконання правових зобов’язань та повага до постраждалих можуть бути важливою частиною цього процесу. Водночас готовність пробачити або відновити стосунки належить самим постраждалим. Модель Phoenix розглядає довіру, безпеку й доступні можливості як умови, від яких залежить перебіг змін після виходу. Стигматизація і замкнене коло ізоляції Стигматизація може ускладнювати працевлаштування, житло, дружні стосунки й звернення по допомогу. Коли будь-яка спроба змінити соціальну роль зустрічає лише відторгнення, людина отримує менше шансів створити альтернативну належність. Дослідження вказують на ці бар’єри, але не встановлюють однакового причинного ефекту для всіх типів екстремістських середовищ. Віндіш та співавтори описують бар’єри виходу, а Мередіт і Горґан відносять соціальні труднощі до одного з вимірів стресу після виходу. Етичний підхід поєднує захист громади, право на справедливе ставлення та врахування конкретних дій людини. Обмеження мають бути законними, співмірними й обґрунтованими. Соціальна підтримка може надаватися без виправдання насильства та без вимоги, щоб постраждалі здійснювали примирення. Сором, провина, жаль і психологічне благополуччя Перегляд своєї участі може супроводжуватися провиною за конкретні вчинки, соромом за колишню групову належність, жалем про втрачені роки, сумом за колишніми друзями або тривогою за майбутнє. Ці переживання різняться за змістом і наслідками. Провина інколи пов’язана з прагненням відшкодувати шкоду; тривалий глобальний сором за власну особистість може перешкоджати зверненню по підтримку. У дослідженні ДеМікеле та співавторів емоційні суперечності були частиною описаного процесу зміни ідентичності, але самі по собі не були перевіреним лікувальним механізмом. Після виходу можливі порушення сну, напруження, самотність, труднощі з довірою, побутова дезорганізація і занепокоєння через наслідки попередніх рішень. Мередіт і Горґан (2024) на основі інтерв’ю з десятьма колишніми учасниками та шістьма практиками запропонували попередню модель стресу після виходу з чотирьох вимірів: соціально-побутового, психологічного й фізичного, пов’язаного з безпекою та наслідками, а також переходу й ідентичності. Вибірка невелика, тому модель допомагає формулювати запитання, а не встановлювати діагнози або поширеність симптомів. За стійкого дистресу доцільна консультація фахівця з психічного здоров’я, який працює з травматичним досвідом, тривогою, депресивними симптомами або сімейними конфліктами відповідно до встановлених клінічних потреб. Факт участі в екстремістській групі сам по собі не означає психічного розладу. Психологічна допомога має ґрунтуватися на стані конкретної людини, добровільній співпраці та належному захисті інформації. Що ускладнює створення нових зв’язків Побутова нестабільність і практичні перешкоди Втрата житла, роботи, документів, доступу до освіти або можливості безпечно пересуватися може поглинати значну частину ресурсів людини. За цих умов очікувати швидкого формування довіри та нових громадських ролей складно. Підтримка в організації повсякденного життя становить частину реінтеграції, а її обсяг визначається законними можливостями, потребами й індивідуальною ситуацією. Огляд Бруйєтта-Аларі та співавторів (2025) підкреслює перспективність освітніх, професійних та соціальних компонентів, не надаючи підстав говорити про гарантований результат. Небезпека, погрози й контроль із боку колишнього середовища Після виходу окремі люди можуть переживати погрози, тиск або страх помсти; інші не повідомляють про такі обставини. Конкретні загрози потребують документування та звернення до компетентних служб відповідно до закону. Конфіденційність, захист місця перебування, безпека членів сім’ї й можливість отримати правову допомогу можуть бути важливими умовами супроводу. Питання ризику має оцінювати відповідний фахівець за перевіреною інформацією, а не родичі за набором психологічних «ознак». Модель Phoenix відводить безпеці окреме місце серед чинників, які модифікують перебіг виходу. Конфлікт між минулим і очікуваннями оточення Від людини іноді очікують негайного публічного каяття, повного зречення попереднього світогляду або участі в профілактичних заходах. Такі вимоги можуть суперечити потребі у приватності, безпеці та поступовій роботі з особистою історією. Водночас приховування доведеного насильства або уникнення законної відповідальності також не є ознакою реінтеграції. Доцільно розділяти юридичні обов’язки, моральну відповідальність, добровільні особисті розмови та суспільну участь. Черні й Келер наголошують на тому, що тривале припинення насильства потребує реальних можливостей для зміни поведінки та її підтримки в соціальному середовищі. Соціальна ідентичність у цифровому середовищі Попередня групова належність може зберігатися у цифрових контактах, спільних архівах, старих облікових записах і медіаспогадах. Соціальні мережі можуть водночас підтримувати нові ненасильницькі стосунки або знову повертати людину до конфліктного кола. Ступінь впливу залежить від характеру спілкування, життєвої ситуації та офлайнових зв’язків. Наукова література про соціальне відновлення після виходу значно краще описує загальні механізми ідентичності, ніж довгострокові причинні наслідки конкретних платформ чи рекомендаційних алгоритмів. Тому практичні рішення щодо цифрових контактів мають виходити з приватності, безпеки, законності та самостійності людини, а не з універсальних приписів про мережі. Загальні труднощі розриву соціального середовища описані у Віндіш та співавторів. Для неповнолітніх цифрові рішення повинні враховувати вік, розвиток самостійності, права дитини й потребу в підтримці дорослих. Втрата друзів, групових чатів і відчуття прийняття може переживатися особливо гостро, однак самі цифрові інтереси чи нетипові переконання не дають підстав приписувати дитині намір насильства. Потрібні індивідуальні й співмірні способи захисту, а персональні дані та історія спілкування мають оброблятися законно. Як відрізняються шляхи різних людей Дослідження спираються переважно на ретроспективні інтерв’ю, автобіографії, вибірки людей, які перебували в ув’язненні, або учасників програм виходу. Чоловіки часто представлені в таких роботах більше, ніж жінки; географічні контексти та різновиди насильницьких рухів також нерівномірні. Через це досвід колишніх учасників праворадикальних груп США або ув’язнених в Індонезії не слід механічно переносити на всіх людей, які залишили насильницькі організації. Мунден, ДеМікеле та співавтори і Сяфік та співавтори досліджували різні групи й різні способи опису зміни ідентичності. Для частини людей важливий шлях через сімейні ролі, для інших — самостійне переосмислення ідей, освітній поворот, професійні можливості або дистанціювання від небезпечних зв’язків. Інколи бажання відмовитися від насильства виникає раніше, ніж доступ до безпечного оточення; інколи підтримка близьких уже існує на початку процесу. Тривалість, послідовність і темп цих змін індивідуальні. Систематичний огляд CREST прямо підкреслює множинність процесів ідентичності, а не єдиний сценарій. Що можуть робити психологи та фахівці соціального супроводу Починати з реальних потреб і цілей Корисний початок роботи — обговорення теперішнього життя: чи є безпечне житло, які стосунки людина прагне відновити, яких контактів побоюється, що допомагає їй навчатися чи працювати, як вона розуміє власну відповідальність і яке майбутнє вважає можливим. Такі питання допомагають спільно визначити індивідуальні цілі. Вони не становлять тесту на «екстремістськість» і не використовуються самостійно для прогнозування нападу. Підхід, орієнтований на потреби й реалістичність супроводу, узгоджується з оглядом 47 досліджень впровадження супроводу випадку. Допомагати створювати безпечні соціальні ролі Фахівець може підтримувати відновлення освітнього маршруту, професійних навичок, сімейного спілкування і участі в громаді, якщо це відповідає потребам та інтересам людини. Важливо, щоб соціальна участь будувалася на добровільних домовленостях і передбачуваних правилах. Якщо між учасниками є конфлікт або ризик насильства, спершу потрібні заходи безпеки, а не примусове групове заняття. Дані про можливості програм відновлення соціальних ролей наведені в огляді третинної профілактики. Ураховувати страждання, травматичний досвід і межі компетенції Допомога може включати підтримку емоційної регуляції, роботу з втратою соціального кола, зміцнення навичок повсякденного спілкування та скерування до клінічного фахівця за наявності відповідних симптомів. Втручання потрібно визначати за професійною оцінкою потреб, із розмежуванням психотерапії, соціальної роботи, правової допомоги й безпекового супроводу. Нав’язування діагнозу лише за минулою ідеологічною належністю є помилкою. Дослідження стресу після виходу показує різноманіття проблем, із якими можуть звертатися люди, але не доводить існування окремого психічного розладу «післяекстремістського виходу». Працювати з родиною без тиску на постраждалих У сімейній роботі можуть бути потрібні окремі розмови з дорослими, підтримка дітей, правила безпечного спілкування й обговорення конкретних побутових зобов’язань. Кожна сторона зберігає право на межі. Відновлення довіри не має підміняти розгляд насильства, переслідування чи правових вимог. Доказовість сімейних програм саме для запобігання повторній участі у насильницьких рухах залишається недостатньою, що показав огляд Campbell. Як оцінювати зміни: соціальні результати й безпека Під час оцінювання соціального відновлення можна окремо описувати стабільність житла й доходу, доступність навчання або праці, якість безпечних зв’язків, самопочуття, можливість звернутися по допомогу, здатність підтримувати домовленості та ступінь самостійності. Це показники життєвих умов і функціонування. Їх покращення має власну цінність, незалежно від будь-яких категорій оцінки загрози. Для висновків про припинення насильства потрібні відповідні поведінкові дані, часовий горизонт і законна професійна оцінка. Огляд Льюїса та співавторів (2024) засвідчує, що переконливих оцінювань ефективності супроводу випадку щодо зменшення насильницької радикалізації бракує. Показник працевлаштування не є мірою зміни переконань; факт відновлених сімейних зв’язків не означає автоматичного зникнення ризику; публічна заява про каяття не підтверджує тривалої поведінкової зміни. Так само окремі труднощі з роботою або конфлікти з близькими не є свідченням схильності до тероризму. Науково відповідальний висновок має окреслювати, що саме спостерігалося й які альтернативні пояснення залишаються. Огляд Бруйєтта-Аларі та співавторів підкреслює суттєві методологічні обмеження більшості досліджень програм. Що відомо про результативність підтримки Систематичний огляд третинних програм, опублікований 2025 року, після пошуку 11 836 записів включив 17 емпіричних оцінювань, які відповідали вимогам авторів. У сукупності дослідження частіше описували сприятливі результати освітніх, професійних і соціалізаційних складників порівняно зі спробами прямо змінювати ідеологію. Проте різнорідність показників, обмеження дизайну та ризик систематичних похибок знижують впевненість у причинних висновках. Автори додатково перевірили літературу 2020–2024 років і не виявили підстав для принципово іншого загального висновку. Повний огляд: Brouillette-Alarie та співавтори, 2025. Окремий систематичний огляд Льюїса та співавторів (2024) виявив 47 робіт про впровадження підходів супроводу випадку, але жодного придатного дослідження для безпосередньої оцінки їхньої ефективності щодо насильницької радикалізації. Отже, описані механізми довіри, підтримки й зміни ролей утворюють обґрунтовану практичну рамку, але не дають підстав стверджувати, що окремий соціальний захід доведено запобігає нападам. Ширший огляд втручань для зміни ідентичності Барнетта та співавторів також виявив неоднорідну й здебільшого слабку доказову базу. Український контекст: які принципи можна застосувати Для України ця тема потребує уважного розмежування наукових узагальнень, права й редакційних практичних висновків. Міжнародні дослідження описують механізми зміни ідентичності та взаємодії з громадою; вони не підтверджують автоматичної ефективності будь-якої конкретної української програми. Припинення участі у злочинній діяльності, можливість соціальної підтримки, права постраждалих, обробка персональних даних і звернення до компетентних органів регулюються чинним українським законодавством та індивідуальними обставинами. У статті не встановлюється окремого універсального українського «маршруту дерадикалізації», оскільки такий маршрут потребував би перевірки конкретних установ, повноважень та процедур. Редакційна практична позиція полягає в тому, що соціальний супровід має поважати гідність людини, безпеку інших, законність обмежень і добровільність психологічної допомоги там, де закон не встановлює іншого порядку. За реальною загрозою насильства слід звертатися до уповноважених служб, а за потребою в психологічній допомозі — до кваліфікованого фахівця. У випадку дітей необхідний окремий захист їхніх прав та приватності. Жоден суспільний, релігійний, мовний чи політичний статус не є самостійним психологічним доказом небезпеки. Практичні принципи для близьких, громад і тих, хто виходить Людині, яка залишила насильницьке середовище, допомагає поступове формування реалістичних і безпечних цілей: організувати житло й навчання, підтримувати передбачуваний режим, налагоджувати контакти з людьми, котрі визнають її право на зміни та не вимагають виправдання насильства, звертатися по психологічну й правову допомогу відповідно до потреби. Варто розрізняти власну відповідальність за попередні вчинки, право на приватність і можливість будувати звичайні ненасильницькі ролі. Близьким і громадським організаціям корисно пропонувати конкретну підтримку в межах власних можливостей, узгоджувати правила взаємодії й захищати інтереси постраждалих. Публічне викриття минулого, шантаж, обіцянки безумовного «очищення» чи примушування до демонстративного каяття підривають довіру. За погроз або примусу потрібні професійні безпекові рішення. Ці принципи відповідають комплексній рамці моделі Phoenix і водночас залишаються практичними висновками на основі обмеженої доказової бази. Поширені запитання Чи означає вихід із групи, що людина змінила переконання? Ні, поведінкове припинення участі та переосмислення ідеології можуть відбуватися окремо. Зміна соціальних ролей теж має власну динаміку. Оцінювати ці аспекти слід за відповідними даними, а не одним загальним ярликом. Моррісон та співавтори, 2021. Чи обов’язково припиняти спілкування з усіма людьми з минулого? Безпечність кожного зв’язку залежить від поведінки, реального тиску, правових умов і потреб сім’ї. Підтримка контакту з родичем і повернення до насильницької діяльності — різні речі. Якщо є погрози або спроби примусу, потрібна фахова оцінка й план безпеки. Черні й Келер, 2024. Чи може нова робота або родина запобігти повторному насильству? Робота, навчання й підтримка родини можуть створювати важливі можливості для життя поза колишньою групою. Доказів, що будь-який один із цих чинників самостійно гарантує запобігання насильству, немає. Систематичний огляд 2025 року закликає обережно інтерпретувати позитивні результати програм. Що робити, коли людина відчуває сором, самотність або втрату себе? Корисно звернути увагу на повсякденні потреби, відновлення безпечних стосунків і можливість професійної психологічної підтримки. Інтенсивність переживань, їхню тривалість і можливий клінічний стан оцінюють індивідуально. Мередіт і Горґан, 2024. Чи слід вимагати від колишнього учасника публічно розповідати свою історію? Публічні свідчення можуть мати різні наслідки для приватності, безпеки, стосунків і психологічного стану. Участь у громадській чи профілактичній роботі повинна враховувати добровільність, кваліфікований супровід та права інших. Вона не є обов’язковим доказом зміни. Дослідження колишніх учасників і родичів, 2021. Чи можна за новими друзями або манерою спілкування визначити ризик насильства? Окремі соціальні ознаки не дають надійного індивідуального прогнозу. За конкретних погроз потрібне документування обставин та звернення до компетентних фахівців. Соціальна реінтеграція оцінюється окремо від професійної оцінки загрози. Льюїс та співавтори, 2024. Висновки Соціальні зв’язки й нова ідентичність після виходу з екстремізму формуються через тривалий процес перегляду колишньої належності, побудови безпечних стосунків, отримання життєвих можливостей і поступового освоєння ненасильницьких ролей. Особливе значення можуть мати сім’я, друзі, навчання, робота, житлова стабільність, довіра та психологічна підтримка. Дослідження переконливо описують різноманіття цих процесів, тоді як причинна ефективність окремих програм і точне зниження ризику насильства залишаються питаннями, що потребують кращих оцінювань. Практичний зміст реінтеграції полягає в поєднанні відповідальності, безпеки, прав людини та реальної можливості жити поза насильницькою групою. Моррісон та співавтори, 2021; Бруйєтт-Аларі та співавтори, 2025. Пов’язані статті Психологія радикалізації, насильницького екстремізму та профілактики: карта знань Дерадикалізація та припинення участі: відмінності й результати Самотність і соціальна ізоляція в траєкторіях радикалізації Соціальна підтримка: що це, види, як працює і як її зміцнити Вихід із насильницької екстремістської групи: психологія припинення участі Чому люди залишають екстремістські групи Особисті зв’язки та дружні мережі у вербуванні Реабілітаційні програми для учасників насильницьких рухів: доказовість Як допомогти людині після виходу з насильницької групи Джерела Barnett, J., та співавтори. (2021). What works to change identity? A rapid evidence assessment of interventions. Journal of Applied Social Psychology. https://doi.org/10.1111/jasp.12776. Brouillette-Alarie, S., Hassan, G., Ousman, S., та співавтори. (2025). Systematic Review on the Outcomes of Tertiary Prevention Programs in the Field of Violent Radicalization. Journal for Deradicalization, 42. Дослідження. Campbell Collaboration. (2022). Is radicalization a family issue? A systematic review of family-related risk and protective factors, consequences, and interventions against radicalization. Огляд. Cherney, A., & Koehler, D. (2024). What Does Sustained Desistance from Violent Extremism Entail: A Proposed Theory of Change and Policy Implications. Terrorism and Political Violence. https://doi.org/10.1080/09546553.2023.2215348. Christensen, T. W. (2019). Former Right-Wing Extremists' Continued Struggle for Self-transformation After an Exit Program. Outlines. Critical Practice Studies. https://doi.org/10.7146/ocps.v20i1.114709. DeMichele, M., Simi, P., & Blee, K. (2025). Becoming an Ex-Extremist: Stopping the Hate and Embracing a New Identity. British Journal of Criminology, 65(2), 282–297. https://doi.org/10.1093/bjc/azae035. Khalil, J., Horgan, J., & Zeuthen, M. (2022). The Attitudes-Behaviors Corrective (ABC) Model of Violent Extremism. Terrorism and Political Violence, 34(3), 425–450. https://doi.org/10.1080/09546553.2019.1699793. Lewis, J., Marsden, S., Cherney, A., та співавтори. (2024). Case management interventions seeking to counter radicalisation to violence and related forms of violence: A systematic review. Campbell Systematic Reviews. https://doi.org/10.1002/cl2.1386. Meredith, K., & Horgan, J. G. (2024). After They Leave: Exploring Post-exit Distress in Former Violent Extremists. Journal for Deradicalization, 38. Дослідження. Morrison, J. F., Silke, A., Maiberg, H., Slay, C., & Stewart, R. (2021). A Systematic Review of Post-2017 Research on Disengagement and Deradicalisation. CREST. Огляд. Munden, H. P. (2025). Extremist group exits: what autobiographies by male right-wing formers reveal about identity transformation. Behavioral Sciences of Terrorism and Political Aggression, 17(1), 88–109. https://doi.org/10.1080/19434472.2023.2192771. Silke, A., Morrison, J. F., Maiberg, H., Slay, C., & Stewart, R. (2021). The Phoenix Model of Disengagement and Deradicalisation from Terrorism and Violent Extremism. Monatsschrift für Kriminologie und Strafrechtsreform, 104(3), 310–319. https://doi.org/10.1515/mks-2021-0128. Syafiq, M., Cherney, A., & Louis, W. R. (2026). Disengagement From Religious Extremist Groups: Identity Change and Group Disidentification. Journal of Community & Applied Social Psychology, 36(6), e70331. https://doi.org/10.1002/casp.70331. Windisch, S., Simi, P., Blee, K., & DeMichele, M. T. (2022). More than walking away: Barriers to disengagement among former white supremacists. In Right-wing extremism in Canada and the United States. https://doi.org/10.1007/978-3-030-99804-2_17.

Український психологічний ХАБ · Опубліковано: 22 жовтня 2026 року · Редакційна політика Дослідницький кластер: Психологія радикалізації, насильницького екстремізму та профілактики Міжвідомчий супровід у профілактиці насильницького екстремізму — це узгоджена робота фахівців різних служб, які за визначених правових підстав спільно оцінюють конкретні потреби людини та обґрунтовані питання безпеки, планують підтримку, координують відповідальність і перевіряють результати. До супроводу можуть залучатися соціальні працівники, психологи, освітяни, фахівці із захисту дітей, органи місцевого самоврядування та, за належної компетенції, правоохоронні органи. Мета такого підходу — надати своєчасну допомогу і запобігти насильству, зберігаючи права людини, добровільність соціальної підтримки там, де її передбачає закон, і обмеження доступу до персональних даних. Систематичний огляд Lewis та співавторів (2024) узагальнив 47 досліджень організації індивідуального супроводу і визначив умови, які допомагають втілювати такі програми. Водночас автори не знайшли придатних досліджень, які дозволяли б установити їхню ефективність щодо запобігання насильницькій радикалізації. Інший систематичний огляд Mazerolle та співавторів (2021) також виявив недостатню та методологічно слабку доказову базу для визначення впливу міжвідомчих програм за участю поліції на насильство. Тому належна координація є обґрунтованим принципом організації послуг, а твердження про гарантоване зменшення терористичного насильства потребує окремої перевірки. Що саме означає міжвідомчий супровід Поняття «міжвідомчий» описує співпрацю суб’єктів із різними повноваженнями, професійною підготовкою та доступом до ресурсів. «Супровід» означає послідовну, відповідальну роботу з конкретною ситуацією впродовж часу: узгодження мети, оцінювання потреб, виконання погоджених дій, повторний розгляд змін і завершення участі. Англомовна наукова література використовує поняття case management, а також multi-agency working; їхні конкретні організаційні форми в різних країнах відрізняються. Lewis та співавтори розглядають такі етапи, як виявлення потреби, оцінка, планування, надання допомоги, спостереження за результатом і завершення роботи. У цій статті міжвідомчий супровід є описовою моделлю координації, а не назвою окремої законодавчо затвердженої української програми. Питання про компетенцію кожного органу, обсяг відомостей та підстави втручання необхідно щоразу вирішувати за чинним правом. Закордонні програми дають матеріал для порівняння і для формулювання перевірюваних організаційних рішень, але самі собою не встановлюють обов’язків для українських закладів. Радикальні переконання, ризик і поведінка Радикальні політичні погляди, критика влади, громадський активізм і релігійні переконання належать до сфери свободи думки та самовираження. Питання профілактичного втручання постає, коли є конкретні обставини, які потребують допомоги або законного реагування на реальні загрози насильства. Слід окремо встановлювати, про що свідчать доступні відомості: про переконання, схвалення насильства, висловлений намір, підготовчу поведінку чи вже вчинені дії. Конституція України, статті 32, 34 і 35, задає межі захисту приватності, висловлювань та свободи світогляду. Наявність ізоляції, сильного гніву, травматичного досвіду, незвичних поглядів або психічних труднощів сама по собі не визначає небезпеки людини. У міжвідомчій роботі важливо розрізняти потребу в соціальній чи медичній допомозі й підстави для конкретної оцінки загрози. Систематичний огляд Brouillette-Alarie та співавторів (2025) демонструє, наскільки обмежено валідизовані спеціалізовані інструменти оцінювання екстремістського насильства. Чому до супроводу залучають кілька служб Питання, які виникають у конкретній ситуації, можуть стосуватися навчання, сімейних стосунків, житла, психічного здоров’я, безпеки дитини, соціальної підтримки та правопорядку. Спеціаліст однієї установи часто бачить лише окрему частину цієї картини і має обмеження щодо власних повноважень. Координація покликана забезпечити доступ до належної допомоги, своєчасні консультації, послідовність рішень і визначену відповідальну особу. Ці механізми описані в огляді Lewis та співавторів. Водночас зібрання представників багатьох органів саме по собі не створює якісного рішення. Суперечливі цілі, нерівність повноважень, відсутність довіри, надмірне накопичення відомостей та нечіткі критерії завершення роботи можуть ускладнити допомогу. Mazerolle та співавтори (2021) виділили довіру між партнерами, спільність цілей, увагу до конфіденційності, навчання та помірне адміністративне навантаження як важливі умови впровадження. Координація соціальних і безпекових цілей Соціальна служба відповідає за підтримку, заклад освіти — за освітнє середовище й належне реагування в межах своєї компетенції, медичний фахівець — за медичну допомогу, а правоохоронний орган — за законні функції безпеки. Спільна зустріч не об’єднує ці повноваження в необмежений мандат. Кожен учасник повинен розуміти, яку конкретну законну мету переслідує його участь і які відомості він може отримати. Така організація узгоджується з підходом до співпраці та прав людини у настановах ОБСЄ щодо роботи з громадами. Психологічно якісний супровід прагне зберігати стосунки довіри з людиною. Якщо підтримка сприймається як прихована процедура спостереження, зростає ймовірність відмови від допомоги або замовчування важливих труднощів. Дослідження впровадження засвідчують значення взаємної довіри фахівців та клієнтів, проте не встановлюють, що будь-яка окрема форма комунікації гарантовано змінює насильницьку поведінку. Lewis та співавтори (2024). Наукова доказовість міжвідомчих програм Що показав огляд Mazerolle та співавторів У Campbell Systematic Reviews (2021) дослідники розглянули багатовідомчі програми за участю поліції. З великого масиву публікацій лише п’ять досліджень відповідали критеріям оцінювання впливу; чотири оцінювали міжвідомчу співпрацю, одне — пов’язані з радикалізацією установки чи вразливість. Жодне не давало надійної прямої перевірки того, чи зменшується фактичне насильство серед людей із високим ризиком. Дослідження мали суттєві обмеження та ризик упередженості. Результати щодо покращення взаємодії відомств були змішаними. Один невеликий квазіексперимент дав окремі сприятливі зміни за опитувальником серед учасників громадської програми, але ці показники не дорівнюють частоті насильницьких нападів. Огляд прямо застерігає від перенесення слабких результатів на висновок про загальну ефективність моделі. Mazerolle та співавтори. Що додав систематичний огляд Lewis та співавторів Огляд Lewis та співавторів (2024) включив 47 досліджень впровадження та організації індивідуального супроводу в програмах протидії радикалізації до насильства. Він описав складнощі первинного скерування, оцінки потреб, спільного планування, взаємодії служб, документування змін і виходу з програми. Найчастіше згадувалися довіра, компетентність фахівців, сталі ресурси та чіткі правила обміну інформацією. Для головного запитання про причинну ефективність цих програм автори не виявили придатних досліджень. Отже, наявні дані дозволяють формувати рекомендації щодо організації роботи і виявляти можливі помилки реалізації, але не доводять, що вибраний набір служб відвертає певну кількість нападів. Lewis і Marsden (2025) окремо узагальнили той самий висновок у фаховій статті. Як читати повідомлення про успіх програми Збільшення кількості консультацій, скерувань чи проведених зустрічей показує доступність і використання послуг. Задоволеність отримувачів допомоги може відображати прийнятність програми. Кількість випадків, успішно закритих адміністративно, описує управління процесом. Кожен із цих показників корисний у своїй сфері, але вони вимірюють різні результати. Щоб говорити про запобігання насильству, необхідні валідні поведінкові показники, достатній період спостереження та переконлива контрфактична оцінка. Такий підхід відповідає принципам ПРООН щодо моніторингу та оцінювання профілактики екстремізму. У рідкісних подій, зокрема терористичних нападів, є особлива статистична проблема: навіть бездоганно організована місцева програма може мати надто мало випадків для достовірного висновку про зміну їхньої частоти. Тому корисні проміжні показники потрібно поєднувати з оцінкою шкоди, доступності допомоги, прав людини та перевіркою можливих небажаних наслідків. Це методологічний висновок, який випливає з обмежень бази, описаних в оглядах Mazerolle та Lewis. Організаційні моделі: від громадської профілактики до індивідуального супроводу Універсальна профілактика в громаді На рівні громади спільна робота може бути спрямована на доступність освіти, психологічної підтримки, захисту дітей, допомоги сім’ям, подолання дискримінації та врегулювання конфліктів. Ці заходи мають власні соціальні цілі та можуть підтримувати загальну профілактику насильства. Центри контролю та профілактики захворювань США пропонують для профілактики насильства цикл визначення проблеми, вивчення чинників, перевірки втручань та масштабування тих, що продемонстрували результат. Загальні освітні й соціальні програми доцільно оцінювати за конкретним призначенням, а не приписувати їм автоматичну «антитерористичну» дію. Настанови ОБСЄ щодо ролі громадянського суспільства (2019) описують участь місцевих організацій і довіру як складники ширшого суспільного підходу, проте це рекомендації з організації політики, а не підтвердження причинної ефективності кожного заходу. Адресна підтримка за наявності конкретної потреби Людині або сім’ї можуть бути потрібні послуги через соціальну кризу, втрату стабільного середовища, конфлікт, психологічні труднощі чи небезпеку для дитини. Скерування до соціальної, медичної або освітньої допомоги здійснюється відповідно до належних правил і потреб; воно не потребує приписування особі екстремістської ідентичності. В українському контексті законодавчою рамкою соціального супроводу є, зокрема, Закон України «Про соціальні послуги». Відповідальний фахівець має сформулювати, яке питання вирішує програма, чому саме цю послугу пропонують і як людина зможе отримати підтримку або оскаржити помилкову інформацію. Наукові огляди звертають увагу на індивідуалізацію роботи, відповідність спеціаліста потребам клієнта та якість взаємодії. Lewis та співавтори (2024). Ситуації законної оцінки загрози Коли є конкретна інформація про підготовку або наміри заподіяти шкоду, потрібна оцінка відповідальних компетентних служб з урахуванням терміновості та законних процедур. Завдання соціальної допомоги і функції кримінального реагування варто розподіляти за відповідальністю. Принциповою умовою є відмова від автоматичного ототожнення ризику з політичною позицією, релігійною належністю чи діагнозом. Закон «Про боротьбу з тероризмом» визначає правові засади, компетенцію і координацію суб’єктів боротьби з тероризмом в Україні. У професійній практиці особливо важливо пояснювати, які факти перевірено, які залишаються невизначеними, що стосується теперішньої поведінки, а що — лише припущень. Спеціалізовані методики можуть допомагати структуровано описувати обставини, але систематичний огляд Brouillette-Alarie та співавторів не виявив проспективних досліджень, які доводили б надійне прогнозування майбутнього насильства такими інструментами. Учасники: компетенції та межі повноважень Координатор випадку Координатор — це визначена уповноважена особа або відповідальна команда, яка стежить за погодженим планом, зберігає хронологію рішень, організовує зв’язок між учасниками та готує перегляд результатів. Важливо, щоб функція координації не розчиняла професійну відповідальність інших учасників. У систематичному огляді Lewis та співавторів нечіткі ролі й розрив між етапами супроводу названі серед проблем упровадження. Соціальний працівник і фахівець із підтримки сім’ї Соціальний працівник може оцінювати потреби, сприяти доступу до соціальних послуг, підтримувати сім’ю та взаємодію із громадою відповідно до українського законодавства та професійних стандартів. Необхідність послуг повинна визначатися реальними труднощами, життєвими обставинами та волевиявленням людини у передбачених законом випадках. Правову рамку утворює Закон «Про соціальні послуги». Психолог і фахівець із психічного здоров’я Психолог працює з психологічними потребами, переживаннями, стосунками, подоланням стресу й обґрунтованими формами підтримки. Медичний фахівець здійснює клінічну оцінку, коли вона показана. Психологічний висновок про депресію, травму чи тривогу не встановлює намір учинити ідеологічно мотивоване насильство. Учасникам супроводу необхідно розділяти клінічні потреби та оцінку безпекової ситуації; значення фахової компетентності й належного добору виконавців описує Lewis та співавтори. Освіта, захист дітей, місцева громада Освітяни можуть підтримувати безпечне навчальне середовище, працювати з конфліктами, повідомляти компетентні служби про реальні обставини небезпеки в передбачених законом ситуаціях і допомагати у скеруванні до підтримки. При цьому навчання має залишатися відкритим для обговорення суспільно значущих питань і різноманітних поглядів. Посібник ЮНЕСКО для педагогів приділяє особливу увагу підготовці вчителя до складних розмов. Недержавні організації можуть надавати підтримку, працювати із сім’ями та бути містком довіри між людьми й установами. Їхня участь має ґрунтуватися на ясних правилах, добровільності там, де це належить, та безпеці даних. Настанови ОБСЄ розглядають громадянське суспільство як повноправного учасника профілактики, а не як неофіційний інструмент стеження. Правоохоронні органи Поліція та інші уповноважені суб’єкти залучаються відповідно до законодавчої компетенції й характеру конкретної ситуації. Участь правоохоронців може допомагати реагувати на обґрунтовану загрозу, однак вимагає виразного розподілу ролей, щоб людина розуміла статус кожного співрозмовника. Огляд Mazerolle та співавторів (2021) вивчав саме програми за участю поліції та зафіксував і потенційні організаційні переваги, і суттєві прогалини в доказах результативності. Послідовність індивідуального супроводу 1. Первинне звернення й визначення законної підстави Звернення може стосуватися потреби в послузі, занепокоєння сім’ї, проблеми безпеки чи повідомлення про конкретний вчинок. На першому етапі з’ясовують, яка ситуація описана фактично, кому належить повноваження реагувати, чи існують підстави для обробки персональних даних і яка допомога може бути запропонована. Кожне повідомлення потребує перевірки контексту; самі емоційні оцінки або політичні ярлики не є фактичним встановленням насильницького ризику. Конституція України і Закон «Про захист персональних даних» визначають фундаментальні межі поводження з приватною інформацією. 2. Визначення потреб і компетенцій Проводять роздільний аналіз потреб у соціальній, освітній, психологічній чи медичній підтримці та наявних конкретних обставин безпеки. Кожне питання передають тому фахівцю, компетенція якого реально відповідає завданню. У роботі з дітьми залучення відповідальних осіб визначається законом та інтересами дитини. Lewis та співавтори повідомляють, що міжвідомче оцінювання залежить від підготовки, відносин довіри та послідовного використання професійних процедур. 3. Узгодження плану та участі людини План доцільно оформлювати як набір зрозумілих завдань, уповноважених виконавців і строків перегляду. Людині пояснюють запропоновані послуги, підстави обміну відомостями, доступні альтернативи й спосіб звернення із запереченнями. Підтримка має бути індивідуалізованою, а рішення — зрозумілим і пропорційним меті. В огляді Lewis та співавторів обмеженість даних саме про якість планування названа однією з прогалин. 4. Реалізація, консультування і координація На етапі виконання фахівці надають погоджені послуги у межах своєї компетенції, підтримують зв’язок і документують необхідний мінімум рішень. Корисно розрізняти виконання дії та настання бажаного результату: проведена консультація підтверджує факт контакту, а покращення соціального функціонування або безпеки потребує окремого оцінювання. Такий поділ випливає зі структури управління випадком, яку аналізують Lewis та співавтори. 5. Переоцінка змін, коригування і завершення Перегляд має встановлювати, чи отримала людина потрібну підтримку, чи зберігаються обставини, які виправдовують участь кожної служби, і чи можна завершити випадок із належним маршрутом подальшої допомоги. Продовження втручання лише тому, що раніше існувало звернення, потребує особливої уваги до пропорційності. Lewis та співавтори описують труднощі закриття випадків та підтримання послідовності після переходу між службами. Як ухвалювати спільні рішення без стигматизації Складні випадки можуть викликати різні професійні оцінки. Щоб відмінності не перетворювалися на змагання відомств, обговорення варто організувати навколо фактичних питань: що відомо, яке джерело це підтверджує, наскільки інформація надійна, яких відомостей бракує, що саме потребує допомоги та хто уповноважений діяти. Оцінка має змінюватися при появі нових даних. Проблеми суб’єктивності, непослідовності та співпраці під час спільних нарад описані в огляді Lewis та співавторів. Міжвідомча група також має враховувати асиметрію впливу: позиція силового органу може звучати вагоміше за психологічну чи соціальну, навіть коли питання стосується передусім соціальної підтримки. Організаційно доречно прямо визначати, чия компетенція є вирішальною для конкретного рішення, і фіксувати професійні розбіжності без тиску на учасників. Це редакційна практична рекомендація, сформульована з урахуванням описаних у систематичних оглядах проблем міжвідомчої взаємодії. Конфіденційність і законний обмін інформацією Міжвідомча співпраця спирається на розподіл завдань, а обмін персональними даними потребує конкретної мети та правової підстави. Стаття 32 Конституції України захищає приватне і сімейне життя. Закон «Про захист персональних даних» регулює обробку персональних даних, права суб’єктів та обов’язки відповідальних осіб. Звідси випливає вимога перевіряти повноваження й необхідність кожного окремого передання, а не створювати безмежний спільний архів учасників програми. Практично доцільно визначати уповноважених осіб, мету кожного запиту, необхідний обсяг даних, спосіб їх захисту, строк зберігання та процедуру виправлення неточностей. Доступ до психологічних чи медичних відомостей повинен обґрунтовуватися окремо; професійна таємниця й правила медичної конфіденційності потребують спеціальної правової оцінки. Це рекомендації з організації належної обробки даних, що спираються на український закон про персональні дані та значення правил інформаційного обміну, виявлене в огляді Mazerolle. Згода, межі її застосування та обов’язкові повноваження Згода людини важлива для форм підтримки, які за своєю природою є добровільними, але правова підстава обробки інформації визначається чинним законодавством для відповідної ситуації; не кожна дія державного органу здійснюється виключно за згодою. Організації не можуть підмінювати юридичну підставу загальною фразою «з метою профілактики». Перед кожним обміном потрібна перевірка застосовних положень Закону «Про захист персональних даних» й галузевих правил. Виправлення помилок, строки та завершення доступу Помилковий запис може впливати на майбутні контакти людини з установами, навіть якщо вихідне припущення давно втратило підстави. Процедура супроводу потребує способу уточнення інформації, перегляду обмежень доступу й належного завершення зберігання. Важливо документувати не лише початкові побоювання, а й відомості, які їх спростовують. Захист від необґрунтованої стигматизації є практичним наслідком прав на приватність та обмеження мети обробки персональних даних, закріплених у законодавстві України. Діти та підлітки: особливі гарантії У неповнолітніх віковий розвиток, пошук належності, чутливість до групових норм і потреба в автономії можуть формувати контекст поведінки. Ці особливості потребують підтримки, належного педагогічного підходу та уваги до сімейного й соціального середовища. Вони не дають підстав трактувати підліткову незгоду, провокаційний вислів чи знайомство з суперечливим матеріалом як встановлений намір насильства. ЮНЕСКО пропонує педагогам підтримувати відкриті й безпечні розмови про складні суспільні явища. Для дітей пріоритет мають найкращі інтереси дитини, її захист, право бути почутою у відповідний до віку спосіб та правомірність доступу до особистої інформації. Участь батьків чи законних представників, освітніх і соціальних служб визначають за конкретними обставинами й вимогами закону, з увагою до ситуацій, коли саме сімейне середовище становить небезпеку. Нормативним джерелом є Закон України «Про охорону дитинства». Слід приділяти особливу увагу наслідкам навішування ярлика: дитина, яку безпідставно назвали «екстремістом», може втратити довіру до школи та допоміжних служб. Шкільне скерування має описувати факти і потреби, а не надавати психологічний або кримінальний статус. Огляд Lewis та співавторів звертає увагу на ризики помилкового скерування, а Закон «Про охорону дитинства» визначає юридичний контекст захисту дитини. Міжнародний досвід: що можна порівнювати Британська система Channel В Англії та Уельсі модель Channel функціонує як міжвідомча процедура підтримки людей, щодо яких є відповідні підстави занепокоєння можливим залученням до тероризму. У роботі залучаються місцеві органи влади, поліція, освітні, медичні й соціальні служби; для підтримки за цією програмою передбачено згоду особи або належного представника. Так описує її чинне британське урядове керівництво, доповнене документами Channel і міжвідомчих груп, оновленими у 2025 році. Ця схема демонструє одну з можливих форм розподілу ролей та маршруту підтримки. Її не слід переносити в українські установи як готовий юридичний механізм. Британська правова база, визначення відповідальних органів і порядок скерування є специфічними для відповідної юрисдикції. Опис програми в офіційному керівництві також не слугує самостійним доказом її ефективності. Структуру супроводу слід оцінювати окремо від наслідків, на що вказує Campbell-огляд Lewis та співавторів. Співпраця з громадами в документах ОБСЄ ОБСЄ (2014) розглядає взаємодію поліції з громадами в рамках законності та довіри, а посібник ОБСЄ (2019) описує роль громадянського суспільства в профілактиці. Ці документи допомагають визначати інституційні принципи: взаємну відповідальність, участь місцевих організацій, належну комунікацію та чутливість до прав людини. Їхній нормативно-практичний статус необхідно відрізняти від результатів експериментальної оцінки програм. Чому запозичення потребує місцевої перевірки Ресурси громад, структура соціальних служб, рівень довіри до державних інституцій, наслідки війни та діючі правові норми змінюють умови впровадження. Тому програма, організаційно прийнятна в одній країні, може створити небажані наслідки в іншій. Lewis та співавтори підкреслюють роль місцевого контексту, нормативного середовища та довіри; звідси випливає потреба в українських пілотних оцінюваннях замість автоматичного перенесення іноземних процедур. Особливості українського контексту Право, компетенція і межі поняття В Україні Закон «Про боротьбу з тероризмом» визначає правові й організаційні основи боротьби з тероризмом та координації уповноважених суб’єктів. Закон «Про соціальні послуги» регулює надання соціальних послуг. Закон «Про захист персональних даних» визначає умови обробки інформації про особу, а Конституція України гарантує основоположні права. Сукупність цих актів створює нормативні межі, проте сама назва «міжвідомчий супровід у профілактиці насильницького екстремізму» у цій публікації позначає дослідницьку модель, а не спеціальну українську процедуру з єдиним затвердженим регламентом. Важливо юридично розрізняти екстремізм як поняття наукового чи суспільного дискурсу, тероризм як визначену законом діяльність і конкретні склади правопорушень. Соціальні служби можуть працювати з потребами людини незалежно від наявності кримінально-правового питання. Для державного примусу, спеціальних обмежень та правоохоронних заходів потрібні встановлені законом підстави. Це випливає з Конституції України та Закону «Про боротьбу з тероризмом». Війна, безпека та ризик хибних узагальнень У воєнному контексті особливого значення набувають реальні загрози безпеці, психологічні наслідки травматичних подій, вимушене переміщення та потреби постраждалих. Ці обставини можуть створювати запити до різних служб, проте сам досвід війни, перебування на окупованій території чи походження людини не є індикатором насильницької радикалізації. Організація допомоги має виходити з конкретних фактів і потреб, застосовуючи гарантії рівного ставлення й захисту приватності. Це редакційне застосування принципів Конституції України і наукових обмежень, описаних у Campbell-оглядах. До кого звертатися у випадку небезпеки У разі безпосередньої загрози життю чи здоров’ю першочергове завдання — забезпечити фізичну безпеку і звернутися до відповідних екстрених служб. Для запиту на соціальну, психологічну чи освітню допомогу слід використовувати місцеві законні маршрути підтримки та компетентні установи; конкретні механізми залежать від території й категорії послуги. Публікація не встановлює процедур реагування замість державних органів і не пропонує самостійно розслідувати поведінку інших людей. Правовий розподіл компетенцій випливає із Закону «Про боротьбу з тероризмом» та Закону «Про соціальні послуги». Оцінювання ризику: можливості та наукові межі Спеціалізовані інструменти, зокрема VERA-2R, TRAP-18 та ERG22+, застосовуються в окремих професійних контекстах оцінки екстремістського насильства або пов’язаних загроз. Вони мають різні початкові цільові ситуації, вимоги до підготовки й процедури використання. Ці інструменти призначені для компетентної професійної роботи, де результати розглядають разом із перевіреною інформацією та контекстом. Систематичний огляд Brouillette-Alarie та співавторів (2025) оцінив наявні дослідження шести спеціалізованих інструментів. Огляд виявив 20 досліджень, переважно ретроспективних, із невеликими або відібраними вибірками. Проспективного підтвердження здатності цих методик надійно прогнозувати майбутнє насильство не було. Деякі результати стосувалися узгодженості оцінок різних фахівців за певних умов, а не точності передбачення. Тому шкала, перелік ознак чи експертна оцінка не можуть автоматично переводити людину в категорію «майбутній нападник» або самостійно визначати обмеження її прав. Brouillette-Alarie та співавтори (2025). Працівник освіти, член родини чи громадський активіст не повинен намагатися застосувати ці професійні інструменти за описом із мережі. У разі конкретних тривожних фактів доцільне звернення до відповідних уповноважених спеціалістів і документування доступних обставин без інтерпретацій щодо особистості чи діагнозу. Це редакційний висновок із меж валідності інструментів, описаних у систематичному огляді. Організаційні ризики та етичні суперечності Хибнопозитивні припущення й дискримінація Якщо програма використовує надто широкі критерії, звичайне політичне чи релігійне самовираження може помилково стати підставою для безпекового нагляду. Наслідками можуть бути стигматизація, відмова від послуг і погіршення відносин із громадою. Застосування однакових стандартів доказів незалежно від світогляду та відокремлення припущень від фактів зменшують простір для упереджених рішень. Конституційні гарантії визначені в статтях 32, 34 та 35 Конституції України. Розмивання ролей та нерівність ресурсів Коли відомства мають різні бюджети, цілі та критерії успіху, координація може перетворитися на формальне узгодження або дублювання роботи. Працівники витрачають більше часу на звітування, ніж на допомогу, а питання завершення випадку залишаються невизначеними. Огляди Mazerolle і Lewis описують адміністративне навантаження, кадрові ресурси, нечіткі цілі та міжвідомчу довіру як фактори якості впровадження. Змішування лікування і контролю Якщо консультація з психологом сприймається як обов’язковий спосіб перевірити політичну лояльність, порушується призначення психологічної допомоги. Правила меж конфіденційності мають бути зрозумілими до початку роботи, а за потреби безпекового реагування його здійснюють компетентні органи на законних підставах. Порушення довіри і надмірне зосередження на ризиках виділені серед бар’єрів у систематичному огляді Lewis та співавторів. Політичний тиск і короткі терміни звітності Суспільний запит на швидкі дії іноді спонукає називати успіхом саме збільшення кількості скерувань чи зустрічей. Однак такі цифри не свідчать про зменшення насильницького ризику. Програмі потрібні критерії результату, незалежний розгляд можливих помилок і достатній горизонт спостереження. Політичний тиск як бар’єр впровадження описали Lewis та співавтори, а принципи оцінювання результатів — ПРООН. Як будувати систему оцінювання програми На початку програми слід формулювати модель очікуваних змін: які конкретні проблеми виявлено, чому запропоновані дії можуть на них вплинути, що слугуватиме показником належної реалізації, а що — результатом для людей і громади. Рамка громадського здоров’я CDC передбачає визначення проблеми, дослідження чинників, перевірку стратегій та впровадження тих, ефективність яких установлено. Показники процесу До показників процесу належать своєчасність відповіді, належність скерувань, кількість фактично отриманих послуг, участь людей за умовами програми, сталість відповідального контакту, виконання плану та коректність обміну даними. Ці показники дозволяють знаходити організаційні вади й покращувати доступність допомоги. Вони не доводять зменшення насильства. Lewis та співавтори розглядають документацію випадків, наради та систематичне спостереження як інструменти управління, використання яких у досліджених програмах було непослідовним. Показники добробуту і поведінки Для учасника можуть бути релевантні безпечне житло, відновлення навчання, доступ до лікування, покращення соціального функціонування, добровільний вихід із насильницької групи чи відсутність підтвердженої насильницької поведінки у визначений період. Останній показник слід оцінювати з розумінням рідкісності події, відмінностей вибірок і часових умов. Зміна поглядів, участь у консультаціях та фактична поведінка — окремі наслідки. Цей поділ узгоджується з методологічними застереженнями Campbell-огляду Mazerolle та співавторів. Показники безпеки прав людини Якість програми визначається також кількістю обґрунтованих скарг, виправленням помилкових записів, відповідністю обміну даними правовим вимогам, відсутністю дискримінаційних практик та можливістю завершити супровід. Такі показники необхідно розглядати поруч із результатами послуг. ПРООН включає права людини та громадську участь до підходу моніторингу програм протидії насильницькому екстремізму. Дизайн дослідження й оцінка причинності Для оцінки причинного впливу потрібні належні порівняльні групи, вимірювання до і після, зрозумілий добір учасників та врахування того, що різні установи скеровують різні категорії людей. Якщо контрольну групу сформувати етично й практично неможливо, слід прозоро пояснити обмеження квазіекспериментальних чи спостережних висновків. Mazerolle та співавтори засвідчили дефіцит саме таких переконливих досліджень, а Lewis та співавтори — відсутність придатних оцінок результативності моделей супроводу. Практична модель для українських організацій На основі систематичних оглядів і чинних українських законів можна сформулювати послідовність організаційних рішень: визначити законну мету; перевірити, кому належить компетенція; запропонувати відповідну допомогу; зафіксувати межі обміну даними; погодити відповідальність і спосіб перегляду; окремо вимірювати доступність послуг, добробут, поведінку й права людини. Це редакційна модель для професійного обговорення, яка потребує адаптації до місцевих правил, навчання персоналу й зовнішнього оцінювання. Її підґрунтя — Lewis та співавтори, Mazerolle та співавтори і Закон України «Про захист персональних даних». Під час планування варто передбачити механізм незалежного професійного розгляду складних випадків, належне опрацювання скарг і помилкових скерувань, захист працівників від перевантаження та регулярне підвищення кваліфікації. Ці дії націлені на якість реалізації та зниження організаційних ризиків; наявна наука ще не дозволяє перетворювати їх на формулу гарантованого запобігання нападові. Систематичні огляди та підхід ПРООН до оцінювання дають підстави для такого розмежування. Поширені запитання Чи потрібна участь поліції в кожному міжвідомчому супроводі? Участь правоохоронців визначають законні повноваження та фактичні питання безпеки. Соціальна чи психологічна допомога може здійснюватися відповідними службами без перетворення кожної життєвої труднощі на поліцейський випадок. Водночас конкретна небезпека потребує належного законного реагування. Закон «Про боротьбу з тероризмом» окреслює компетенцію в сфері протидії тероризму. Чи є міжвідомчий супровід способом визначити майбутнього терориста? Мета супроводу — організувати допомогу та належне реагування на обґрунтовані потреби й загрози. Надійної універсальної психологічної моделі, що дозволяє безпомилково передбачити насильницький напад за поглядами, рисами особистості або окремими ознаками, немає. Спеціальні інструменти також мають важливі обмеження валідності. Brouillette-Alarie та співавтори (2025). Чи доведено, що координація служб зменшує екстремістське насильство? Поки що немає достатньої кількості якісних досліджень, які дозволяють установити такий причинний ефект. Наукові огляди вказують на умови кращої організації співпраці, але не підтверджують надійного зменшення кількості насильницьких подій. Mazerolle та співавтори (2021); Lewis та співавтори (2024). Чи зобов’язаний психолог розкривати всі записи іншим учасникам програми? Обсяг передання визначається конкретною законною підставою, метою й професійними нормами, які застосовуються до відповідної послуги. Сам факт міжвідомчої співпраці не встановлює необмеженого доступу до психологічних або медичних відомостей. Закон «Про захист персональних даних» та Конституція України. Питання, за яких обставин психолог може передавати інформацію іншим службам, докладніше розглянуто в матеріалі «Конфіденційність і повідомлення про загрозу: межі роботи психолога». Правові обов’язки й професійні межі визначають за конкретною ситуацією та чинними нормами. Що робити родині, яка стурбована висловлюваннями близької людини? Почати з уточнення конкретних обставин, безпечної розмови й пошуку відповідної підтримки. Важливо розмежувати образливі або радикальні судження, виправдання насильства й фактичні відомості про небезпечні дії. Якщо є безпосередня загроза, потрібно забезпечити безпеку та звернутися до уповноважених екстрених служб. Детальний освітній матеріал — «Розмова з людиною, яка виправдовує ідеологічне насильство». Чи можна використовувати британську систему Channel в Україні? Британський досвід можна вивчати як приклад процедури з визначеними учасниками та відповідальністю. Правові норми, вимоги до згоди, документообігу й повноваження в Україні визначаються українськими законами. Опис британського керівництва є матеріалом для порівняння, а не готовою українською нормативною інструкцією. Висновки Міжвідомчий супровід може впорядковувати професійну допомогу там, де потреби людини й належні обставини безпеки виходять за межі повноважень однієї установи. Якість його організації залежить від компетентності, чіткого розподілу ролей, довіри, законного обміну даними, добровільної участі там, де вона передбачена, і перевірки результатів. Lewis та співавтори підтверджують значення цих умов для впровадження програм. Стан доказів вимагає розділяти організаційну доцільність співпраці, ефективність конкретної соціальної допомоги й причинний вплив на насильницькі події. Для українського контексту перспективним є створення правомірних, прозорих і оцінюваних форм координації без стигматизації людей за світоглядом або станом здоров’я. Mazerolle та співавтори і Brouillette-Alarie та співавтори демонструють, чому висновки про попередження конкретних нападів мають спиратися на значно сильніші дані. Пов’язані статті Профілактика насильницького екстремізму: рівні та доказові підходи — системна карта рівнів профілактики та якості доказів. Розмова з людиною, яка виправдовує ідеологічне насильство — особисті розмови, межі допомоги та ситуації обґрунтованого занепокоєння. Конфіденційність і повідомлення про загрозу: межі роботи психолога — межі професійної таємниці, законний обмін даними та реагування на конкретну загрозу. Роль психолога і психічного здоров’я в програмах профілактики Джерела Brouillette-Alarie, S., Hassan, G., Varela, W., та ін. (2025). Reliability and Validity of Risk Assessment Tools for Violent Extremism: A Systematic Review. Campbell Systematic Reviews, 21(4), e70080. DOI. Centers for Disease Control and Prevention. (2024). About the Public Health Approach to Violence Prevention. Офіційна сторінка. Home Office. (2023, із наступними оновленнями). Prevent duty guidance: for England and Wales. Офіційне керівництво. Home Office. (2025). Channel and Prevent Multi-Agency Panel guidance. Офіційна сторінка. Lewis, J., Marsden, S., Cherney, A., Zeuthen, M., Rahlf, L., Squires, C., & Peterscheck, A. (2024). Case management interventions seeking to counter radicalisation to violence and related forms of violence: A systematic review. Campbell Systematic Reviews, 20(2), e1386. DOI. Lewis, J., & Marsden, S. (2025). Counter-radicalisation case management interventions: Findings from a Campbell systematic review. Aggression and Violent Behavior, 82, 102050. DOI. Mazerolle, L., Cherney, A., Eggins, E., Hine, L., & Higginson, A. (2021). Multiagency programs with police as a partner for reducing radicalisation to violence. Campbell Systematic Reviews, 17(2), e1162. DOI. Organization for Security and Co-operation in Europe. (2014). Preventing Terrorism and Countering Violent Extremism and Radicalization That Lead to Terrorism: A Community-Policing Approach. Офіційне видання. Organization for Security and Co-operation in Europe. (2019). The Role of Civil Society in Preventing and Countering Violent Extremism and Radicalization That Lead to Terrorism. Офіційне видання. UNESCO. (2016). A Teacher’s Guide on the Prevention of Violent Extremism. Бібліографічний запис ООН. United Nations Development Programme. (без дати). Monitoring, Evaluation and Learning. Офіційна сторінка. Верховна Рада України. (1996). Конституція України, № 254к/96-ВР. Чинний текст. Верховна Рада України. (2001). Закон України «Про охорону дитинства», № 2402-III. Чинний текст. Верховна Рада України. (2003). Закон України «Про боротьбу з тероризмом», № 638-IV. Чинний текст. Верховна Рада України. (2010). Закон України «Про захист персональних даних», № 2297-VI. Чинний текст. Верховна Рада України. (2019). Закон України «Про соціальні послуги», № 2671-VIII. Чинний текст.

Український психологічний ХАБ · Опубліковано: 22 жовтня 2026 року · Редакційна політика Дослідницький кластер: Психологія радикалізації, насильницького екстремізму та профілактики Права людини визначають допустимі цілі, засоби й межі профілактики насильницького екстремізму. Держава має захищати життя і безпеку, а людина зберігає право думати, вірити, висловлюватися, об'єднуватися та критикувати владу. Правомірне превентивне втручання спирається на законну мету, перевірювані факти, необхідність і пропорційність конкретних заходів. Його предметом є обґрунтована небезпека насильства, а не світоглядна відмінність. В Україні ці засади випливають із Конституції України і міжнародних зобов'язань у сфері прав людини. Психологія допомагає пояснити, чому певні обставини можуть сприяти насильницькій радикалізації, як виникають помилкові підозри та чому стигматизація погіршує відносини між установами й громадами. Водночас наукові дані вимагають розрізняти переконання, схвалення насильства, намір і фактичну поведінку: вони мають різні показники та різне доказове значення. Це підтверджує систематичний огляд Wolfowicz та співавторів (2021), у якому окремо аналізувалися установки, наміри й поведінкові результати. Що означають права людини в профілактиці насильницької радикалізації Права людини у превентивній політиці — це система юридичних гарантій, процедур і практичних обмежень діяльності установ, що запобігають насильству. До неї належать свобода думки й совісті, свобода вираження поглядів, право на мирні зібрання та об'єднання, приватність, рівність перед законом, захист персональних даних, право на ефективне оскарження й захист від дискримінації. Відповідні гарантії закріплено, зокрема, у статтях 24, 31–35, 39 і 55 Конституції України. Профілактика має кілька відмінних рівнів. Загальні освітні й соціальні програми можуть бути спрямовані на розвиток критичного мислення, доступу до підтримки та мирного врегулювання конфліктів. Цільова допомога стосується конкретних потреб людини. Натомість обмежувальні, правоохоронні або примусові заходи потребують окремої правової підстави та суворішої оцінки їхньої необхідності. Наукова ефективність програми й юридична допустимість втручання є двома самостійними умовами належної політики. Практичне керівництво ОБСЄ щодо запобігання тероризму та насильницькому екстремізму у взаємодії поліції з громадами розглядає довіру, відкритий діалог і повагу до прав як складники сталої профілактики. Це принцип організації діяльності: установи повинні бути підзвітними, а люди — мати зрозумілі правила взаємодії та можливість захистити свої права. Свобода думки, совісті й переконань: правова основа Внутрішні переконання та їхнє зовнішнє вираження Свобода думки й совісті охоплює внутрішній світ людини: можливість мати, змінювати або не сповідувати певні переконання. Зовнішнє вираження поглядів відбувається через слова, публікації, зібрання, організації, релігійні практики та інші дії. У правозастосуванні ці виміри розглядають окремо. Практика Європейського суду з прав людини щодо статті 9 Конвенції розрізняє свободу внутрішнього переконання та прояви релігії чи світогляду, для яких Конвенція передбачає визначені законом умови обмеження. Стаття 34 Конституції України гарантує свободу думки, слова та вираження поглядів, а стаття 35 — свободу світогляду й віросповідання. Конституційні положення водночас визначають цілі, для яких закон може передбачати обмеження здійснення відповідних прав. Законність конкретного обмеження оцінюють за його правовою підставою, метою, обсягом і обставинами застосування. Людина може мати непопулярні, різкі, радикальні або суперечливі політичні переконання; змінити релігію; критикувати державну політику; відмовлятися брати участь у дискусіях. Такі факти не утворюють самостійного доказу наміру чинити насильство. Для оцінки реальної загрози принциповими стають конкретні дії, заяви про завдання шкоди, достовірний контекст та інші законно одержані відомості, а їхню достатність оцінюють уповноважені фахівці. Політичне несхвалення, мирний протест і насильство Радикальний політичний проєкт може передбачати глибокі суспільні зміни, зберігаючи мирні способи їх досягнення. Активізм, протест, профспілкова діяльність і правозахисні кампанії можуть висувати вимоги, які суттєво відрізняються від офіційної політики. Насильницький екстремізм пов'язаний із виправданням, підтримкою або практикою насильства для досягнення відповідних цілей; точні визначення змінюються залежно від законодавства й дослідницької рамки. Тому профілактична політика потребує чітко сформульованого предмета: яку конкретно насильницьку дію вона покликана запобігти, яких осіб і прав може торкнутися, на якій підставі діє установа та як перевірятимуть її результат. Саме така постановка питання дає змогу відокремити захист громадської безпеки від світоглядного контролю. Що саме можна оцінювати: переконання, підтримку насильства, намір і поведінку Дослідження радикалізації використовують різні кінцеві показники. Висловлена незгода з політичним устроєм, підтримка насильницьких методів у гіпотетичній ситуації, повідомлення про особистий намір і фактичні насильницькі дії є різними явищами. Між ними можуть існувати статистичні зв'язки, але ці зв'язки не створюють універсального маршруту від ідеї до нападу. У метааналізі Wolfowicz та співавторів узагальнено 127 досліджень, 206 вибірок і понад 1300 оцінок зв'язку факторів із різними результатами радикалізації. Автори встановили переважно невеликі зв'язки для соціально-демографічних характеристик і вказали на обмеження застосування багатьох окремих чинників для цільових втручань. Переважання поперечних спостережень у літературі додатково обмежує причинні висновки. Для індивідуального рішення особливо важливе розрізнення статистичного ризику й доведеної загрози. Зв'язок певної ознаки з результатом у груповому дослідженні не дає підстав автоматично приписати небезпечність конкретній людині. З огляду на рідкісність терористичних нападів помилкові позитивні висновки можуть виникати навіть за наявності певної статистичної чутливості інструмента. Це наукове обмеження має прямі правові наслідки, коли від оцінки залежить втручання в приватність, свободу пересування чи доступ до послуг. Чому «психологічний профіль екстреміста» є ненадійною підставою Належність до релігійної спільноти, походження, політичні уподобання, молодий вік, соціальна ізоляція або психічні труднощі не становлять доказу підготовки насильницької дії. Одні й ті самі характеристики трапляються серед величезної кількості людей, які не планують насильства. Вони можуть мати різні значення залежно від життєвої ситуації та способу вимірювання. Інструменти структурованої професійної оцінки загрози можуть допомагати спеціально навченим фахівцям організовувати відомості про конкретну ситуацію. Їхнє застосування потребує належних повноважень, підготовки, контролю якості й розуміння меж валідності. Зокрема, VERA-2R, TRAP-18 та ERG22+ належать до спеціалізованих професійних підходів; жоден із них не слід трактувати як універсальний тест, що достовірно передбачає майбутній напад за набором психологічних рис. Для широкої аудиторії корисніше знати принципи безпечного повідомлення про конкретну загрозу й розуміти ризики хибнопозитивних висновків та стигматизації. Законність, необхідність і пропорційність превентивного втручання Правомірність превентивного заходу визначається взаємопов'язаними вимогами: він має спиратися на доступну й достатньо конкретну правову норму; переслідувати визнану законом легітимну мету; бути придатним для її досягнення; бути необхідним за конкретних обставин; створювати обмеження, співмірні очікуваному захисному результату. Таку логіку застосовують у міжнародних підходах до обмеження прав, зокрема в практиці ЄСПЛ та керівництвах ОБСЄ з прав людини у протидії тероризму. Законна мета і фактичне обґрунтування Формулювання «профілактика» саме по собі не надає установі необмежених повноважень. Рішення має вказувати, якій загрозі запобігають, чому вибрано саме цей засіб, на кого поширюється обмеження, які фактичні відомості використано і хто відповідає за перевірку. Якщо рішення спирається лише на припущення про ідеологію, етнічність або релігійну належність, воно створює суттєвий ризик дискримінації й помилкової підозри. Необхідність і найменш обтяжливі заходи Установи повинні перевіряти, чи можна досягнути належної мети менш обмежувальним способом. Так, відкритий діалог, добровільна соціальна підтримка, доступ до психологічної допомоги та прозорі правила безпечного середовища можуть бути доречними засобами загальної профілактики. Коли є конкретні ознаки безпосередньої небезпеки, потрібні визначені законом процедури реагування відповідних служб. Вибір рівня втручання залежить від доказів щодо конкретної ситуації та компетенції установи. Пропорційність і часові межі Пропорційність вимагає зіставити серйозність загрози, ймовірні наслідки втручання й інтереси осіб, яких воно стосується. Слід визначити строк, порядок перегляду, умови припинення заходу, відповідального за рішення і механізм оскарження. Особливо уважного контролю потребують автоматизоване профілювання, стеження, обмін чутливими відомостями, обмеження доступу до освіти або роботи та рішення, що стосуються дітей. Рівність і заборона дискримінації Стаття 24 Конституції України закріплює рівність конституційних прав і свобод та рівність перед законом. У профілактичній практиці це означає потребу перевіряти, чи критерії направлення на оцінювання або втручання не створюють невиправдано різних наслідків для груп за ознаками походження, релігії, мови, статі або світогляду. Дискримінаційні наслідки можуть виникати без прямого наказу дискримінувати. Наприклад, коли програма збирає сигнали переважно в одному типі установ, працює з нечітким визначенням «підозрілої поведінки» або не дає людині пояснити контекст, кількість помилкових підозр може систематично зростати в певних групах. Це питання якості даних, добору вибірки, процедур перевірки та контролю рішень. Для оцінювання таких наслідків потрібно порівнювати не тільки загальну кількість звернень або направлень, а й обґрунтованість рішень, частоту підтверджених і спростованих випадків, доступність механізмів оскарження, наслідки для освіти, зайнятості та довіри. Проте самі реєстри підозр також можуть містити упередженість, тому висновки про різницю між групами потребують незалежного аналізу. Приватність, персональні дані й цифрове спостереження Збирання інформації про світогляд, релігійні переконання, політичні погляди або психічне здоров'я порушує особливо чутливу сферу приватності. Закон України «Про захист персональних даних» встановлює вимоги до мети та підстав обробки, співмірності й належності даних, а також спеціальні правила щодо визначених категорій чутливих відомостей. Конкретні винятки та повноваження перевіряють за чинною нормою, а не за загальним посиланням на безпеку. Мінімізація інформації та визначена мета Для кожної програми необхідно пояснити, які саме дані справді потрібні, для чого їх одержують, хто матиме доступ, як довго їх зберігатимуть і коли знищать. Особлива увага потрібна щодо переписок, інформації про друзів і родичів, психологічних консультацій, історії відвідування онлайн-спільнот та результатів автоматизованого аналізу. Наявність технічної можливості зібрати відомості не утворює самостійної законної підстави для їх використання. Публічність допису в мережі теж не означає, що будь-яке масштабне збирання, поєднання з іншими даними й довгострокове профілювання є автоматично правомірними. Ключовими стають конкретні цілі, правила компетентного органу, законність подальшої обробки, безпека інформації та дієвий нагляд. Автоматизовані оцінки й алгоритмічні помилки Алгоритм, який шукає «ознаки радикалізації» за словниками, мережевими зв'язками чи історією переглядів, може плутати цитування, наукове дослідження, журналістську роботу, іронію, повідомлення про небезпеку та справжні наміри. Для юридично значущих висновків потрібні доказове обґрунтування, перевірка в конкретному контексті, контроль хибнопозитивних результатів, правові підстави обробки та людська відповідальність за рішення. Технічна точність моделі в експериментальному наборі даних не дорівнює достовірному прогнозу рідкісної насильницької події в реальній популяції. Навіть позитивне лабораторне дослідження потребує зовнішньої перевірки, оцінювання помилок і встановлення умов застосування, перш ніж його результати можна переносити в обмежувальну практику. Принцип доказовості тут випливає із загальної методології досліджень радикалізації та огляду факторів ризику. Діти й підлітки: захист розвитку та прав дитини Неповнолітні потребують особливого підходу через віковий розвиток, залежність від дорослих, нерівність ресурсів для самозахисту та цифрові ризики. Молоді люди можуть експериментувати з ідентичностями, сперечатися з авторитетами або поширювати провокаційний контент без сформованого наміру вчиняти насильство. Окреме висловлювання потребує розуміння контексту й співмірної педагогічної відповіді, а конкретні погрози або ознаки підготовки насильства — належного захисного реагування. Принцип найкращих інтересів дитини, право бути вислуханою, приватність і захист від дискримінації закріплені в Конвенції ООН про права дитини. Для шкіл і служб підтримки це означає зрозуміле інформування, обмеження доступу до особистих відомостей, участь належних дорослих за правилами закону й недопущення автоматичного дисциплінарного покарання за світоглядні відмінності. Доцільні освітні заходи спрямовані на ненасильницьке розв'язання конфліктів, перевірку інформації, безпечне спілкування та можливість просити допомоги. Вони потребують оцінювання реального результату й небажаних наслідків, оскільки добра мета сама по собі не доводить ефективності програми. Докладніше освітній аспект розкрито в статті «Профілактика насильницької радикалізації у школі». Конфіденційність психологічної допомоги й виняткові ситуації загрози Професійна довіра виникає тоді, коли людина розуміє межі конфіденційності, порядок обробки інформації й ситуації, у яких застосовують спеціальні законні процедури захисту від небезпеки. Психологічна допомога має власні професійні та правові стандарти; їх застосування залежить від статусу фахівця, місця роботи, характеру інформації, чинних норм і наявності конкретної загрози. Розповідь про політичні погляди, релігійні сумніви, пережитий конфлікт або інтерес до складної теми не утворює універсального обов'язку повідомляти правоохоронні органи. Якщо виникає достовірна інформація про конкретну загрозу життю чи безпеці, фахівець діє в межах відповідних законних процедур, документує фактичні підстави та залучає уповноважені служби за необхідності. Загальне правило для установи — завчасно визначити компетенцію, канали повідомлення, мінімально потрібний обсяг відомостей і порядок незалежного перегляду рішень. Для освітніх і соціальних працівників важливо мати доступ до консультації з компетентними спеціалістами. Самостійне збирання та поширення досьє, публічне таврування людини або спроби «перевиховання» без правової підстави можуть завдати додаткової шкоди та порушити права всіх учасників. Наукові дані про ефективність профілактичних програм Доказова база профілактики насильницького екстремізму залишається нерівномірною. У систематичному огляді Charkawi та співавторів (2024) проаналізовано 74 оцінювання програм за 2001–2020 роки з прийнятними показниками результату. Приблизно 32 % досліджень оцінювали втручання як успішні, 55 % описували обмежений успіх, 8 % — невдачу; наведені категорії відображають класифікацію авторів огляду, а не стандартизоване вимірювання зниження терористичних нападів. У частині програм спостерігали небажані наслідки, зокрема відчуження та стигматизацію громад. Огляд Campbell Collaboration щодо ведення індивідуальних випадків (Lewis та співавтори, 2024) не виявив придатних експериментальних чи квазіекспериментальних досліджень для надійного висновку про результативність відповідних підходів у протидії насильницькій радикалізації. Автори описали дані про умови впровадження програм, водночас підкресливши обмеження емпіричного оцінювання їхнього впливу на поведінку. Отже, оцінка програми повинна відокремлювати зміну знань, ставлень, намірів, поведінки та достовірно підтвердженого ризику насильства. Кількість проведених тренінгів, охоплення аудиторії або високі оцінки задоволеності свідчать про процес впровадження, але не підтверджують запобігання насильству. Вимірювання наслідків має передбачати й можливу шкоду: необґрунтовані підозри, відмову від звернень по допомогу, втрату довіри, дискримінаційні ефекти й надмірне збирання даних. Чому важливо оцінювати небажані наслідки За відсутності систематичного контролю втручання може змінювати поведінку учасників у небажаному напрямку. Люди починають приховувати проблеми, уникають шкільного психолога, бояться контакту з установами або відчувають себе об'єктом колективної підозри. Такі реакції слід розглядати як можливі наслідки дизайну програми, які потрібно вимірювати, а не приписувати всій громаді або окремій людині. Якісне оцінювання поєднує визначені результати, етичне отримання згоди, захист даних, незалежний нагляд, порівняння з належною альтернативою та аналіз небажаних ефектів. Саме ці питання висуваються в науковому огляді оцінювань профілактичних програм. Співпраця з громадами, довіра й відповідальність установ Участь громади у профілактиці має будуватися на відкритій меті, добровільній співпраці, рівноправному представленні й зрозумілій відповідальності організаторів. Установам варто відокремлювати соціальні та освітні послуги від функцій правоохоронного контролю і пояснювати, за яких умов інформація може передаватися іншим суб'єктам. Настанови ОБСЄ щодо взаємодії поліції та громад приділяють увагу запобіганню стигматизації та підзвітності. Суспільний діалог повинен дозволяти учасникам відкрито висловлювати незгоду з державними заходами. Критика профілактичної програми може бути джерелом важливої інформації про її непередбачувані наслідки. Повага до свободи переконань підвищує якість перевірки помилок і дає можливість змінювати заходи на основі фактів. Український контекст: які норми визначають межі втручання Конституційні гарантії та законодавство про тероризм Конституція України визначає права на рівність, приватність, свободу думки та слова, світогляду й віросповідання, мирні зібрання й судовий захист. Закон України «Про боротьбу з тероризмом» регулює відповідні повноваження та правові засади протидії терористичній діяльності. Його застосування потребує дотримання компетенції органів і процесуальних гарантій; закон не надає загального дозволу карати за законні політичні або релігійні погляди. Стаття 64 Конституції встановлює правила обмеження прав і свобод, у тому числі в умовах воєнного або надзвичайного стану, та перелік прав, які не підлягають обмеженню. Визначення чинного режиму, його конкретних обмежень, територіального й часового охоплення потребує перевірки відповідних актів на дату рішення. Воєнний стан не скасовує вимог щодо законної підстави та належної процедури. Офіційні норми визначають межі повноважень; наукові дані показують можливі зв'язки та обмеження прогнозів; редакційна інтерпретація пропонує принципи доброго застосування. Це різні рівні аргументації. Жоден емпіричний огляд самостійно не встановлює юридичних повноважень українських установ. Право на захист і оскарження Якщо людина вважає, що щодо неї застосували невиправданий збір даних, дискримінаційну практику або незаконне обмеження, вона може використовувати передбачені законодавством способи звернення й оскарження. Конституційна гарантія судового захисту у статті 55 є фундаментальною, а спеціальна процедура залежить від виду рішення та компетентного органу. Для питань обробки персональних даних необхідно перевіряти права суб'єкта, підстави доступу до інформації, вимоги до володільця даних і доступні механізми захисту відповідно до закону про персональні дані. Якщо йдеться про юридично значуще обмеження, доречно звернутися по фахову правову допомогу та зберігати належним чином документи, що стосуються ухваленого рішення. Практичні принципи для шкіл, психологів, соціальних служб і організаторів програм Установа, яка планує профілактичні заходи, має спочатку визначити конкретну захисну мету та відмінності між загальною освітою, добровільною підтримкою й примусовим втручанням. Критерії залучення повинні бути прозорими, пов'язаними з предметом програми та доступними для перевірки. Будь-які критерії, що фактично прирівнюють незгоду, релігію або культурну відмінність до загрози, потребують перегляду. Потрібні зрозумілі правила конфіденційності, мінімізації даних і доступу до фахової консультації, а також процедура реагування на конкретні відомості про небезпеку. Повідомлення про безпосередню загрозу життю та безпеці слід передавати компетентним екстреним службам відповідно до закону. Дорослим і дітям необхідно заздалегідь пояснювати, яка інформація залишається в межах допомоги й коли можливе обмежене законне розкриття. Окрему відповідальність становить перевірка впливу програми на тих, кого вона охоплює. Слід вимірювати реальні результати, документувати скарги, виправляти помилки, оцінювати надмірне втручання і забезпечувати незалежний механізм перегляду. Рамка прав людини має діяти протягом усієї програми: від розроблення критеріїв до припинення збору інформації. Типові ситуації та межі відповідального реагування Людина відкрито висловлює радикальні погляди Висловлювання політичної або світоглядної позиції слід оцінювати за її фактичним змістом і контекстом. Дискусія, педагогічна підтримка та мирні механізми розв'язання конфліктів можуть бути доречними. Сам факт незгоди із суспільною більшістю не є професійним висновком про небезпечність. Якщо з'являються конкретні погрози або інші відомості про підготовку насильства, ситуація потребує окремої законної оцінки компетентними службами. Підліток поширив провокаційний матеріал Важливо з'ясувати освітній контекст, намір, можливе цитування або наслідування, стан безпеки та потребу в підтримці. Замість автоматичного ярлика корисні спокійна розмова, відповідальна участь батьків чи законних представників у належних випадках, захист приватності та пропорційні шкільні процедури. Достовірні дані про конкретне насильницьке планування потребують відповідного захисного реагування, але оцінка не повинна підміняти право дитини на освіту та повагу. Організація пропонує перевіряти працівників за «ризиком радикалізації» Необхідно визначити, чи існують законна підстава, обґрунтована мета, валідний метод і спосіб запобігти дискримінації та витоку чутливих даних. Загальні опитувальники особистості, аналіз світогляду або списки «підозрілих ознак» не утворюють достовірного прогнозу терористичного нападу. Для реальних загроз застосовуються окремі компетентні процедури; для загального добробуту персоналу — добровільні й недискримінаційні програми підтримки. Громада заперечує проти превентивного проєкту Заперечення слід розглядати як підставу перевірити критерії, прозорість і наслідки проєкту. Потрібно надати зрозумілу інформацію про мету, збирання відомостей, вимірювання результатів і можливості оскарження. Співпраця, яка залежить від довіри, має бути відкритою до критики та виправлень. Це узгоджується з підходом ОБСЄ до співпраці поліції та громад. Поширені запитання Чи можна вважати радикальні переконання підставою для профілактичного нагляду? Радикальність переконань сама по собі не доводить конкретної загрози насильства. Будь-який обмежувальний захід потребує законної підстави, належного фактичного обґрунтування та перевірки пропорційності. Освітні, соціальні й психологічні заходи загального характеру можуть бути доступними незалежно від політичної позиції людини. Чи має держава право обмежувати висловлювання, коли йдеться про безпеку? Стаття 34 Конституції передбачає можливість законних обмежень здійснення свободи вираження поглядів за визначених цілей. Правомірність окремого рішення залежить від змісту висловлювання, фактичних обставин, застосовної норми й пропорційності. Висловлення критики держави та заклики до насильства потребують різної правової оцінки. Чи може психолог встановити небезпечність людини за її поглядами? Психолог не має універсального науково валідованого способу передбачити насильницький напад за світоглядом або загальним психологічним профілем. Спеціалізована оцінка конкретної загрози може залучати різних уповноважених фахівців, але вона спирається на фактичні дані, структуровану процедуру й усвідомлення обмежень прогнозу. Статистичні асоціації з оглядових досліджень не замінюють індивідуальних доказів. Як запобігати насильству й водночас берегти приватність? Слід формулювати конкретну мету, збирати мінімально необхідні відомості, визначати законну підставу, встановлювати строки зберігання, обмежувати доступ і забезпечувати перегляд рішень. Превентивні програми повинні відстежувати як захисні результати, так і небажані наслідки для учасників. Чи змінюються права людини під час воєнного стану? Стаття 64 Конституції України регулює можливість тимчасового обмеження окремих прав в умовах воєнного чи надзвичайного стану й визначає права, які не можуть бути обмежені. Конкретний обсяг чинних обмежень установлюється відповідними нормативними актами. Будь-які заходи мають здійснюватися компетентними органами згідно із законом. Які результати доводять успіх профілактичної програми? Потрібні наперед визначені, належним чином виміряні результати, що відповідають меті програми, бажано з обґрунтованим порівнянням. Зміни знань, ставлень, поведінки та підтвердженого насильницького ризику вимірюють окремо. Додатково оцінюють хибні підозри, порушення приватності, стигматизацію й інші можливі негативні наслідки. Систематичні огляди оцінювання програм показують, чому цей контроль є необхідним. Висновок Профілактика насильницького екстремізму повинна одночасно захищати громадську безпеку й основоположні права. Її якість визначають правомірна мета, відмежування переконань від насильницьких дій, конкретні фактичні підстави, співмірність втручання, захист даних, рівне ставлення та незалежна перевірка результатів. Наукові огляди попереджають про слабкість індивідуального прогнозування за окремими ознаками й обмеженість доказів ефективності багатьох програм. Відповідальна практика поєднує юридичні гарантії, фахову оцінку конкретних загроз і доступну підтримку людей без стигматизації. Пов’язані статті Психологія радикалізації, насильницького екстремізму та профілактики: карта знань — загальна карта понять, процесів і профілактичних підходів. Профілактика насильницького екстремізму: рівні та доказові підходи — рівні заходів, наукові докази та обмеження програм. Хибнопозитивні висновки та стигматизація в оцінюванні радикалізації — методологічні й етичні наслідки помилкових підозр. Профілактика насильницької радикалізації у школі — захист дітей і педагогічні практики. Етика поведінкової державної політики: принципи та контроль — автономія, підзвітність і оцінювання державних втручань. Як оцінювати ефективність програм протидії насильницькій радикалізації — методи перевірки програм, обмеження висновків і небажані наслідки. Конфіденційність і повідомлення про загрозу: межі роботи психолога — професійні рішення про приватність, допомогу й реагування на конкретну загрозу. Джерела Charkawi, W., Dunn, K., & Bliuc, A.-M. (2024). Evaluations of countering violent extremism programs: Linking success to content, approach, setting, and participants. International Journal of Law, Crime and Justice, 77, 100674. European Court of Human Rights. (2026). Guide on Article 9 of the European Convention on Human Rights: Freedom of thought, conscience and religion. ЄСПЛ, інформаційний довідник із судової практики. Lewis, J., Marsden, S., Cherney, A., Zeuthen, M., Rahlf, L., Squires, C., & Peterscheck, A. (2024). Case management interventions seeking to counter radicalisation to violence and related forms of violence: A systematic review. Campbell Systematic Reviews, 20, e1386. Organization for Security and Co-operation in Europe, Office for Democratic Institutions and Human Rights. (2007). Countering Terrorism, Protecting Human Rights: A Manual. OSCE/ODIHR. Organization for Security and Co-operation in Europe, Office for Democratic Institutions and Human Rights. (2014). Preventing Terrorism and Countering Violent Extremism and Radicalization that Lead to Terrorism: A Community-Policing Approach. OSCE. United Nations. (1989). Convention on the Rights of the Child. OHCHR. Wolfowicz, M., Litmanovitz, Y., Weisburd, D., & Hasisi, B. (2021). Cognitive and behavioral radicalization: A systematic review of the putative risk and protective factors. Campbell Systematic Reviews, 17, e1174. Верховна Рада України. (1996). Конституція України. Закон України № 254к/96-ВР (чинна редакція). Верховна Рада України. (2003). Про боротьбу з тероризмом. Закон України № 638-IV (чинна редакція). Верховна Рада України. (2010). Про захист персональних даних. Закон України № 2297-VI (чинна редакція).

Український психологічний ХАБ · Опубліковано: 22 жовтня 2026 року · Редакційна політика Дослідницький кластер: Психологія радикалізації, насильницького екстремізму та профілактики Програми протидії насильницькій радикалізації потрібно оцінювати за тим, наскільки переконливо встановлено їхній внесок у безпеку людей, зміну пов’язаних із насильством поведінкових результатів, захист прав і тривалість корисних змін. Кількість проведених занять, охоплення аудиторії та задоволеність учасників описують роботу програми, але самі собою не доводять запобігання насильству. Для обґрунтованого висновку потрібні чітка теорія змін, перевірені показники, належний дизайн порівняння, відстеження небажаних наслідків та прозоре повідомлення про невизначеність. Такі засади систематизовано в посібнику ПРООН із планування, моніторингу й оцінювання та спільному збірнику практик ООН і ЄС. Головна складність полягає в тому, що насильницькі дії є відносно рідкісними, причини їх виникнення багаторівневі, а участь у програмі часто визначається обставинами, пов’язаними з подальшими результатами. Крім того, радикальні політичні погляди, релігійні переконання та законний протест належать до сфери свободи переконань; їх поширеність не може бути замінником частоти насильства. Огляд Campbell про методи дослідження і прогалини доказовості показує, чому оцінювачі мають розрізняти зміни ставлень, намірів та поведінки. Що саме означає ефективність програми Ефективність — це ступінь досягнення конкретних, попередньо визначених цілей втручання. Вплив — ширше питання про зміни, які можна причинно пов’язати з програмою, зокрема віддалені, непрямі або небажані. Дієвість впровадження означає, що заплановані дії реально виконувалися належним способом. У дослідженні насильницької радикалізації ці поняття мають окремі показники, часові горизонти та рівні доказів. Критерії оцінювання ОЕСР також охоплюють доречність, узгодженість, економність, вплив і сталість результатів. Програму може бути бездоганно організовано, учасники можуть високо оцінити роботу фахівців, а їхні знання — зрости. Це підтверджує виконання плану та окремі результати навчання. Щоб стверджувати, що програма зменшила підтримку насильства, потрібне відповідне вимірювання. Щоб стверджувати, що вона запобігла нападам, необхідні переконливі дані саме про насильницьку поведінку, належний контрфактичний аналіз і врахування рідкісності таких подій. Систематичний огляд оцінювань програм 2001–2020 років виявив 74 оцінювання із задовільними показниками; автори повідомляли про успішність лише частини втручань, причому самі критерії успіху часто встановлювали виконавці або оцінювачі. У частині програм виникали стигматизація, відчуження та недовіра. Такі відсотки не є універсальною ймовірністю успіху майбутньої програми: оглянуті заходи різнилися за змістом, умовами й методами оцінювання. Чотири окремі запитання Перше: чи досягнуто цільової аудиторії, чи забезпечено безпечний доступ до послуг і чи виконано програму за задумом? Друге: чи змінилися передбачені проміжні результати — знання, навички, готовність звернутися по допомогу, довіра, практики розв’язання конфліктів? Третє: чи є дані, що втручання спричинило зміну намірів або поведінки, безпосередньо пов’язаних із насильством? Четверте: чи зберігся результат і чи не виникли шкода, дискримінація, порушення конфіденційності або інші витрати, які переважають користь? Звіт повинен відповідати на кожне запитання окремо. Високий показник за першим запитанням не перетворюється автоматично на позитивну відповідь на третє. Від якого визначення насильницької радикалізації починати Насильницька радикалізація охоплює процеси, за яких підтримка ідеологічно мотивованого насильства, намір його застосувати або участь у ньому можуть формуватися під впливом індивідуальних, групових і контекстуальних чинників. Вона не має єдиної послідовності стадій. Для оцінювання суттєво розмежувати політичні переконання, виправдання насильства, намір діяти, підготовку насильницької дії та фактичну поведінку. Узагальнення доказів Campbell описує множинність і обмеження наявних підходів: Neyroud та співавтори, 2024. Показник «зменшення радикальності поглядів» непридатний як універсальна мета профілактики насильства. Політичне інакомислення, активізм, відмінна релігійна позиція та належність до субкультури не визначають небезпечності людини. Дослідницькі інструменти повинні вимірювати точно окреслені конструкти без закладеного в запитання припущення, що певна ідентичність означає загрозу. Коректна оцінка завжди починається з визначення виду втручання. Загальні освітні та громадські програми мають інші цілі й очікувані показники, ніж адресна підтримка окремих осіб або супровід після виходу з насильницької групи. Переносити результати між цими рівнями можна лише з явним науковим обґрунтуванням. Теорія змін: причинний ланцюг до початку програми Теорія змін пояснює, чому конкретна діяльність за певних умов має привести до визначеного результату. Її бажано створити до набору учасників, спільно з незалежними оцінювачами, фахівцями та представниками громади. Збірник ООН і ЄС із вимірювання результатів вважає таку логіку основою моніторингу й оцінювання програм. Наприклад, безпечна консультаційна служба може зменшувати бар’єри звернення по допомогу. Передбачений шлях: доступний контакт із фахівцем → довіра й готовність звертатися → своєчасна підтримка у кризовій ситуації → зменшення конкретних небезпечних дій. Кожна стрілка є окремим причинним припущенням. Реєстрація звернення підтверджує тільки перший етап; вона не доводить останнього. Потрібно також передбачити, за яких умов механізм може не спрацювати. У теорії змін слід описати ресурси, дії, безпосередні продукти, короткострокові результати, середньострокову поведінкову зміну, довгострокові наслідки та зовнішні чинники. Окремо фіксують припущення щодо доступності послуг, довіри, соціальної безпеки, відсутності примусу й можливості своєчасного перенаправлення до компетентних служб. Чому логічна модель може помилятися Поширена помилка полягає у припущенні, що підвищення медіаграмотності, соціальної згуртованості або добробуту автоматично знижує ризик насильницької радикалізації. Такі зміни можуть бути цінними самі по собі, але зв’язок із насильством потрібно перевірити. Систематичний огляд програм розвитку в профілактиці насильницького екстремізму наголошує, що недостатньо визначені теорії змін ускладнюють інтерпретацію позитивних соціальних результатів як саме протидії екстремістському насильству. Теорія змін має бути відкритою для спростування. Якщо показник покращився, але подальшої очікуваної зміни не сталося, звіт повинен це відобразити. Програма не може переписувати початкову мету після отримання результатів і називати будь-який позитивний ефект доказом досягнення первісної цілі. Показники: що вимірювати на кожному рівні Показники мають бути змістовно валідними, відтворюваними й доступними для етичного збору даних. Перш ніж розпочати дослідження, оцінювач визначає чисельник і знаменник, одиницю аналізу, період, джерело даних, межі достовірності та спосіб роботи з пропусками. Для кожного показника встановлюють відповідальну особу і процедуру перевірки якості. Ресурси та процес Обліковують підготовку працівників, навантаження, наявність фахової супервізії, фінансування, дотримання процедур згоди, конфіденційності й безпеки. Важливо також фіксувати доступність для людей із різними потребами, причини відмови, невдале перенаправлення, перервані контакти та скарги. Так оцінюють можливість належного виконання програми і виявляють нерівності доступу. Посібник ПРООН пропонує поєднувати опис діяльності з доказами результатів. Безпосередні продукти Це кількість проведених зустрічей, консультацій, підготовлених фахівців, створених партнерств, доступних навчальних матеріалів. Такі показники потрібні для управління, але не дозволяють назвати втручання ефективним щодо кінцевої мети. Велике охоплення може співіснувати з низькою якістю допомоги, вибірковим доступом або небажаними наслідками. Проміжні психологічні та соціальні результати Вимірювати можна знання про ненасильницьке розв’язання конфліктів, готовність звертатися по допомогу, довіру до служб, спроможність критично перевіряти інформацію, досвід взаємоповаги та зменшення ворожого ставлення до інших груп. Кожен такий конструкт потребує окремого визначення і належного інструменту. Поліпшення цих результатів не можна називати доведеним зниженням насильства без перевірки відповідного причинного переходу. Огляд Carthy та співавторів особливо чітко розмежовує зміни вторинних показників і невизначеність щодо поведінкових намірів. Поведінкові результати У межах конкретної програми можуть бути доречними добровільне звернення по кризову допомогу, відмова від конкретних форм участі в насильницьких діях, стабільне припинення насильницької активності, дотримання погодженого плану безпеки або підтверджене зменшення повторного залучення до насильства. Їх оцінюють лише законними, етично допустимими методами та з урахуванням контексту. Поведінковий результат і зміна світогляду не є тотожними. Для індивідуального супроводу важливо відділяти адміністративне завершення випадку, вибуття учасника з програми, припинення участі в насильстві та зміну ідеологічних переконань. Систематичний огляд Lewis та співавторів не виявив придатних досліджень причинної ефективності таких систем ведення випадків, хоча описав дані про умови якісного впровадження. Кінцеві та небажані наслідки Найбільш безпосередня кінцева мета пов’язана зі зменшенням реальних випадків і загроз насильства. Однак через рідкісність подій, різні визначення, неповноту реєстрації та складну причинність показник потребує великої обережності. Паралельно потрібно перевіряти скарги на стигматизацію, недовіру, вимушене розкриття особистої інформації, відмову від законної громадянської активності, погіршення психологічного стану і ризик дискримінаційного спрямування ресурсів. Такі наслідки можуть змінити загальний висновок про користь програми. Dunn та Bliuc, 2024. Чому показники-замінники не доводять запобігання насильству Показник-замінник — це вимірювана характеристика, яку використовують замість складного кінцевого результату. Для програми він може бути корисним, якщо відомо, чому характеристика має змінюватися і наскільки вона пов’язана з потрібним результатом. Водночас популярні анкети про «радикальні настрої», кількість переглядів навчального відео чи рівень знань часто не мають доведеної прогностичної валідності щодо реальних нападів. Уявімо, що після занять учасники краще розпізнають маніпулятивні повідомлення. Це може бути перевіреним освітнім досягненням. Формулювання «програма відвернула десять потенційних нападів» потребувало б принципово іншого доказового ланцюга і за таких даних є безпідставним. Карта прогалин Campbell показує, що вимірювання саме насильницької радикалізації і поведінки в дослідженнях представлені обмежено. Критерії повинні мати чіткі межі: про що свідчить бал, що він не вимірює, чи працює шкала однаково в різних мовних і культурних групах та чи є небезпека помилкового висновку щодо окремої людини. Конструкти на рівні групи не можна без додаткового обґрунтування використовувати для персональних рішень про небезпечність. Дизайни оцінювання: як наблизитися до причинного висновку Причинне запитання звучить так: що сталося б із цими людьми або громадами за той самий період без програми? Цей не спостережуваний безпосередньо результат називають контрфактичним. Якість оцінювання визначається тим, наскільки переконливо дизайн відтворює придатне порівняння з урахуванням етики, контексту й доступних даних. Випадковий розподіл Якщо втручання законне, етично припустиме, учасники дають належну згоду, а ніхто не позбавляється необхідного захисту, випадковий розподіл груп може зменшити вплив початкових відмінностей. Для громадських програм доречним іноді є розподіл за установами чи громадами, але тоді статистичний аналіз має враховувати кластеризацію. Попередня реєстрація основних результатів і незалежне збирання даних зменшують ризик вибіркового звітування. Експериментальний дизайн сам по собі не розв’язує проблеми рідкісних випадків насильства, втрати учасників із подальшого спостереження, переходів між групами або соціального впливу за межами програми. Карта доказів Sydes та співавторів описує обмежену і нерівномірну базу експериментальних та квазіекспериментальних оцінювань у цій сфері. Квазіекспериментальні підходи Коли випадковий розподіл неможливий, застосовують порівняльні групи, повторні вимірювання, аналіз часових рядів, різницю змін між групами або інші обґрунтовані методи. Для кожного підходу потрібно пояснити ключові припущення: порівнюваність груп, спільні тенденції до втручання, сталість визначень показників, відсутність одночасних зовнішніх змін, здатних пояснити результат. Найтиповіша хиба — порівняти учасників із неучасниками та приписати різницю програмі. Люди, які добровільно звертаються по допомогу, можуть відрізнятися мотивацією, підтримкою близьких або доступом до ресурсів ще до втручання. Статистичне коригування частково допомагає, але не усуває всіх невиміряних причин розбіжностей. Оцінювання до і після без групи порівняння Це поширений і практичний спосіб відстежити зміни у тих самих учасників. Він здатний показати напрям та величину спостережуваної зміни, але не дозволяє надійно відокремити ефект програми від природного розвитку, суспільних подій, повторного проходження тесту, вибуття учасників і регресії до середнього. Тому коректний висновок: «після програми зафіксовано поліпшення за певною шкалою», а не «програма спричинила поліпшення». Якісне та змішане дослідження Інтерв’ю, спостереження, аналіз процесів перенаправлення й документування досвіду учасників потрібні, щоб зрозуміти, які механізми діють, кому програма доступна і чому вона може породжувати недовіру. Такі дані особливо цінні за складних, малих і контекстно залежних програм. Вони допомагають перевірити правдоподібність теорії змін, але без відповідного порівняння не встановлюють розмір причинного ефекту на частоту насильства. Lewis та співавтори, 2024. Початкова лінія, подальше спостереження та довготривалість Вимірювання бажано розпочати до втручання. Початкова лінія охоплює цільові показники, доступність послуг, умови громади, демографічні характеристики лише за необхідності, пов’язані з безпекою зміни довкілля та джерела можливої нерівності. Дані збирають у мінімально необхідному обсязі, із захистом приватності. Після завершення програми доцільно перевіряти збереження результатів у віддаленіші моменти, співмірні з теорією змін і реальною тривалістю процесів. Разове анкетування безпосередньо після лекції вимірює негайну реакцію. Воно нічого не говорить про сталість практичних навичок через кілька місяців і тим більше про довгострокову безпеку громади. Збірник ООН і ЄС рекомендує узгоджувати індикатори з часовою логікою результатів. Вибуття учасників потрібно описувати, а не приховувати. Якщо участь у наступних вимірюваннях беруть переважно задоволені люди, результати можуть здаватися кращими, ніж у всій початковій групі. Окремо аналізують причини вибуття, відсутні дані, зміну доступу до послуг і вплив ситуації безпеки. Рідкісні події, статистична потужність та невизначеність Терористичні напади й інші тяжкі форми ідеологічно мотивованого насильства мають низькі базові частоти у багатьох популяціях. Для оцінки невеликої зміни таких подій часто потрібні дуже великі вибірки та тривале спостереження. Відсутність зареєстрованих нападів серед учасників маленької програми не доводить її причинної ефективності: аналогічна відсутність могла б спостерігатися й без втручання. Оцінювач повідомляє абсолютні частоти, розміри ефекту, інтервали невизначеності, період спостереження та якість джерел. Показники «зниження ризику на 50 %» без базових частот можуть створювати хибне враження: перехід від двох випадків до одного відрізняється за інформативністю від зміни в численній популяції. Висновки про причинний ефект слід узгоджувати зі статистичною потужністю й точністю оцінки. Реєстри звернень, повідомлень про загрозу чи правопорушень не є прозорим дзеркалом реальної частоти насильства. Після запровадження довірчого каналу кількість звернень може зрости саме тому, що люди почали повідомляти про проблему. Такий процес потребує окремого пояснення, а не механічного трактування зростання як погіршення безпеки. Якість шкал, інтерв’ю та адміністративних даних Перш ніж використовувати опитувальник, потрібно перевірити, для якої популяції і мети його створено, наскільки надійні вимірювання, чи підтверджено змістову та конструктну валідність, чи доступна відповідна мовна адаптація, і чи не провокує процедура соціально бажані відповіді. Особливо чутливими є питання про насильство, належність до спільнот, етнічність, релігію та політичні погляди. Участь у програмі може змінити готовність людей відверто говорити про свої переконання. Відмінності у відповідях тоді можуть відображати довіру, побоювання покарання або прагнення відповідати очікуванням фахівця. Анонімність там, де вона можлива, незалежний збір даних і нейтральне формулювання запитань допомагають зменшити частину таких викривлень. Адміністративні джерела мають власні обмеження: зміну критеріїв реєстрації, неповноту даних, різні правові режими і зацікавленість установ у демонстрації успіху. Поєднання незалежних джерел може підвищити переконливість висновку, якщо це законно і не створює непропорційної загрози приватності. Помилкові позитивні висновки та стигматизація У сфері насильницького екстремізму хибний висновок про небезпечність конкретної людини може мати серйозні наслідки: обмеження доступу до освіти або роботи, психологічну шкоду, втрату довіри, дискримінацію і відмову звертатися по допомогу. Низька базова частота тяжких подій додатково ускладнює інтерпретацію навіть формально добрих статистичних характеристик прогностичного інструменту. Необхідно розмежовувати оцінювання ефективності програми й індивідуальну професійну оцінку загрози. Показники зміни настроїв у групі не є підставою для «діагностування» окремих людей. Спеціальні підходи на кшталт VERA-2R, TRAP-18 та ERG22+ вимагають відповідної підготовки, визначеного контексту застосування й урахування обмеженої та неоднорідної доказової бази. Їх не використовують як масові опитувальники для школярів чи читачів популярної статті. У звіті слід фіксувати скарги, помилкове спрямування до спеціалізованих служб, негативні наслідки ярликів і сприйняття програми громадою. Огляд Dunn та Bliuc описує відчуження і стигматизацію як реальні можливі небажані результати втручань. Що показують систематичні огляди програм Поточна наукова база дозволяє впевненіше судити про процеси впровадження й окремі проміжні показники, ніж про запобігання тяжкому насильству. Огляди охоплюють різні типи заходів, країни, вибірки та інструменти; тому узагальнений висновок про «програми проти радикалізації загалом» надто грубий. Lewis та співавтори, 2024 у систематичному огляді ведення випадків у протидії радикалізації до насильства не знайшли придатних оцінювань причинної ефективності. Водночас якісні дані допомогли визначити умови впровадження: кваліфікацію працівників, міжвідомчу координацію, ресурсне забезпечення, довіру й узгоджені етапи супроводу. Це важливі організаційні висновки, але їх слід відрізняти від доведеного зниження нападів. Carthy та співавтори, 2020 у систематичному огляді 19 досліджень контрнаративів виявили можливі зміни окремих вторинних показників, зокрема міжгрупової ворожості та сприйняття загрози. Даних для впевненого висновку щодо основних поведінкових намірів було недостатньо. Відповідно, охоплення інформаційної кампанії та навіть короткочасне поліпшення ставлень не доводять профілактики насильства. Систематична карта Sydes та співавторів, 2023 виявила нерівномірний розподіл досліджень, зосередження на певних правоохоронних підходах і дефіцит прямих вимірювань насильницької радикалізації. А огляд розвитку громадських програм 2026 року підкреслює цінність соціальних результатів поряд із невизначеністю їхнього переходу до зниження насильства та ризиками стигматизації від самого маркування громад як «проблемних». Висновок із цієї сукупності даних практичний: звіт має показувати, яку саме ланку теорії змін підтверджено, яку ще належить перевірити та які результати залишаються невизначеними. Позитивне спостереження не варто знецінювати, але його доказовий статус потрібно називати точно. Впровадження: чи програма реально працювала за задумом Оцінювання процесу має встановити, чи виконувалися передбачені заходи, якість контактів, кваліфікацію працівників, коректність перенаправлень, доступність для вразливих людей і те, чи зберігалася добровільність. Доречно документувати також зміни програми в ході реалізації: хто й чому змінив зміст, тривалість або цільову аудиторію, які наслідки це мало для інтерпретації результатів. Важливо описати реальний досвід людей, які припинили участь, не отримали послугу або повідомили про недовіру. Звіти тільки від задоволених учасників формують вибіркову картину. Огляд Lewis та співавторів підкреслює значення довіри, професійної компетентності й узгодженості етапів ведення випадку. Якісний процес може пояснити відсутність очікуваного результату: теорія змін була неправдоподібною, програму впроваджували непослідовно, індикатор не вимірював потрібний конструкт або період спостереження був надто короткий. Це різні діагнози проблеми, і вони ведуть до різних управлінських рішень. Етика, права людини та захист особистої інформації Оцінювання має бути пропорційним заявленій суспільній меті. Збір політичних чи релігійних переконань, листування, медичних даних або інформації про неповнолітніх вимагає особливо чіткого правового обґрунтування. Дослідник визначає мету обробки, мінімальний обсяг даних, правову підставу, строк зберігання, коло доступу, процедуру реагування на порушення безпеки та правила видалення даних. Для українських установ базовою нормативною рамкою є Закон України «Про захист персональних даних». Згода на участь в оцінюванні має бути поінформованою і добровільною за застосовним правовим режимом. Людина повинна розуміти, які відомості збирають і кому вони можуть бути доступні. У програмах, пов’язаних із правосуддям або інституційним примусом, можливість вільної відмови потребує окремої перевірки. Відкриті дані для досліджень слід агрегувати або належно знеособлювати, пам’ятаючи про ризик повторного встановлення особи у малих спільнотах. Правозахисний результат є частиною ефективності, а не необов’язковим додатком. Програма, що підвищує показники охоплення ціною довіри, дискримінації чи порушення приватності, може мати негативний загальний вплив. Збірник ООН і ЄС включає права людини та небажані наслідки до якісного підходу до оцінювання. Особливі вимоги щодо дітей і підлітків Для неповнолітніх процедура має відповідати віковому розвитку, забезпечувати доступне пояснення, необхідні форми згоди, інтереси дитини, конфіденційність і захист від наклеювання ярликів. Опитування або інтерв’ю про небезпечні теми не повинні перетворювати звичайне підліткове самовизначення на позначку «підозрілості». Для українського контексту важливий Закон України «Про охорону дитинства». Дослідницькі матеріали для дітей мають перевіряти на зрозумілість і психологічну безпечність; доступ до індивідуальних відповідей обмежують. Висновки для шкіл і громад подають переважно на агрегованому рівні без списків «ризикових учнів». Там, де виникає конкретна загроза безпеці, діють законні професійні процедури допомоги та реагування, а не неперевірена анкета. Український контекст: як адаптувати оцінювання Українські програми можуть діяти в умовах війни, вимушеного переміщення, інформаційних атак, змін доступу до послуг і високого навантаження на установи. Ці обставини впливають на початкові рівні довіри, структуру вибірки, готовність відповідати на чутливі запитання та можливість довготривалого спостереження. Такі особливості необхідно описувати як контекст оцінювання; вони самі по собі не свідчать про наявність насильницької радикалізації у певній групі. Практичний підхід для українського проєкту — до запуску погодити з фахівцями та представниками громади незалежну схему моніторингу, розрізнити правову мету заходів і наукові гіпотези, спланувати захист даних, забезпечити безпечне перенаправлення за потреби та перевірити, чи не дублює програма доступні соціальні послуги. При оцінюванні слід враховувати можливу відмінність досвіду переміщених людей, військових, цивільних та інших учасників без приписування їм небезпечності. Чинний зміст українського законодавства щодо персональних даних і прав дітей перевіряють безпосередньо за офіційним порталом Верховної Ради та актом про охорону дитинства. Міжнародні рекомендації ПРООН і ООН визначають методологічні орієнтири, але не замінюють українських правових процедур. Економність і сталість: який результат отримано за ресурси Вартість одного заняття, однієї консультації або одного учасника — показники ресурсоємності. Для твердження про економічну ефективність потрібно співвіднести витрати з переконливо визначеним результатом, урахувати альтернативне використання коштів, витрати партнерів і витрати, які переносять на учасників. Через слабкість причинних даних про запобігання нападам грошова «вартість відвернутого теракту» часто спирається на неперевірені припущення. Критерії ОЕСР допомагають окремо оцінювати економність використання ресурсів, доречність для громади, узгодженість з іншими послугами та сталість корисних результатів. Програма, яку неможливо підтримувати без короткочасного зовнішнього фінансування, потребує чесного плану переходу, передачі навичок і захисту учасників після завершення бюджету. Стійкість охоплює також довіру: чи залишилася громада готовою співпрацювати з установами, чи зберегли фахівці компетентність, чи існує зрозумілий шлях отримання допомоги після закриття проєкту. Огляд 2026 року про програми розвитку звертає увагу на те, як короткі цикли фінансування послаблюють довгострокову взаємодію та навчання. Приклад коректної оцінки громадської програми Уявімо, що громада впроваджує добровільну програму підтримки ненасильницького розв’язання конфліктів і раннього звернення по допомогу. Її теорія змін припускає, що доступність кваліфікованих фахівців і довірчого спілкування збільшить число своєчасних звернень та покращить безпечні способи вирішення кризових ситуацій. Розробники визначають окремі показники доступності, якості консультацій, довіри, практичних навичок, скарг і небажаних наслідків. До початку роботи проводять базове вимірювання і, якщо це допустимо, обирають порівнювану громаду чи поетапне впровадження. Після запуску окремо досліджують, чи саме втручання пов’язане зі змінами, чи дані не пояснюються загальною зміною ситуації. Якщо зросли звернення по допомогу та довіра, у звіті пишуть про ці конкретні досягнення. Якщо інформації про насильство немає, прямо зазначають, що результат щодо запобігання насильству залишається невизначеним. Припустімо, частина учасників повідомила про побоювання щодо конфіденційності. Це реальний небажаний сигнал, який потребує перевірки та виправлення, навіть якщо середні бали задоволеності високі. У підсумковому звіті зазначають повну кількість запрошених, учасників, вибулих, відсутні дані, зміни протоколу, межі інтерпретації та подальші кроки. Так формується підзвітність, придатна до вдосконалення програми, а не рекламний опис успіху. Мінімальний план оцінювання перед запуском 1. Сформулювати конкретну ціль щодо безпеки та прав людини, назвати рівень профілактики й цільову групу без стигматизувальних критеріїв. 2. Скласти теорію змін із явними припущеннями та альтернативними поясненнями результатів. 3. Попередньо визначити основні й вторинні показники, джерела, часові точки та критерії небажаних наслідків. 4. Обрати етично допустимий дизайн порівняння, оцінити статистичну потужність і встановити правила аналізу пропущених даних. 5. Погодити добровільність участі, права дітей, мінімізацію даних, конфіденційність, незалежність оцінювачів і механізм скарг. 6. Підготувати протокол впровадження: компетентність виконавців, супервізія, моніторинг якості, процедури перенаправлення та реагування на конкретну небезпеку. 7. Звітувати окремо про процес, проміжні результати, поведінку, можливий причинний ефект, шкоду, економність і сталість. 8. Публікувати також нульові, змішані та несприятливі результати разом з обмеженнями; використовувати їх для вдосконалення, припинення або переосмислення втручання. Цей план узгоджується з підходами ПРООН, ООН та ОЕСР. Для невеликої програми обсяг вимірювання може бути скромнішим, але розмежування результатів, відповідальна робота з даними й точність висновків залишаються обов’язковими. Як читати звіт про ефективність: ознаки сильного та слабкого доказу Сильний звіт називає проблему і початкову мету, описує всіх запрошених учасників, пояснює відбір і вибуття, чітко визначає показники, демонструє відповідність вимірювання цілям, наводить переконливе порівняння або чесно описує його відсутність, показує величину й невизначеність ефекту, фіксує шкоду та розкриває джерела фінансування і конфлікти інтересів. Він визнає можливість нульового результату. Слабкий звіт обмежується кількістю заходів, цитатами задоволених учасників, відсотком «успішних випадків» без визначення цього слова, непорівнюваними анкетами до й після або висновком про відвернуті напади без фактичної поведінкової основи. Особливо насторожують постфактум змінені критерії успіху, відсутність опису вибулих і приховування скарг. Систематичний огляд Dunn та Bliuc демонструє, чому спосіб визначення успіху змінює картину ефективності. Коректні формулювання: «зросла обізнаність за виміряною шкалою», «покращилася доступність підтримки», «спостережувана зміна сумісна з гіпотезою про користь, але причинний ефект потребує перевірки», «за період спостереження не виявлено зареєстрованих випадків, однак оцінювання не мало потужності для висновку про їх запобігання». Ці висновки зберігають конкретність і не перебільшують доказів. Поширені запитання Чи можна довести ефективність програми лише анкетами до і після? Анкети здатні показати спостережувані зміни, якщо їхні показники валідні. Причинну ефективність вони переконливо встановлюють лише за додаткових обґрунтованих умов. Без придатного порівняння природні зміни, зовнішні події та відбір учасників залишаються альтернативними поясненнями. Чи означає відсутність нападів, що профілактика спрацювала? Відсутність нападів є бажаним фактом безпеки, але для причинного висновку необхідно знати, наскільки такі події були ймовірні без втручання. Невелика програма може не спостерігати жодного нападу навіть за повної відсутності впливу. Які показники найбільш доречні для шкільної програми? Зазвичай це доступність безпечної підтримки, знання й навички ненасильницького розв’язання конфліктів, психологічна безпека, готовність звертатися по допомогу та скарги на стигматизацію. Вибір залежить від конкретної цілі програми. Анкети про політичні або релігійні погляди школярів не можуть бути інструментом масового визначення небезпечності. Чи можна об’єднати результати різних програм в один рейтинг? Порівняння можливе лише за достатньої спільності цілей, популяцій, визначень результатів, дизайнів і періодів спостереження. Інакше одна програма виглядатиме «кращою» через легший показник або коротший горизонт оцінювання. Саме тому міжнародні огляди наголошують на неоднорідності втручань і вимірювань Sydes та співавтори, 2023. Як оцінювати індивідуальну програму виходу з насильницької групи? Розмежовують припинення участі в насильницьких діях, зміну переконань, доступ до житла й підтримки, соціальну реінтеграцію, безпеку людини та громади. Адміністративне завершення супроводу саме по собі не є доказом поведінкової зміни. Огляд Lewis та співавторів підтверджує потребу в якісніших причинних оцінюваннях цього напряму. Хто повинен оцінювати програму? Команда повинна поєднувати знання методології, теми, прав людини, захисту даних і місцевого контексту. Незалежність оцінювачів та прозорі критерії підвищують довіру до висновків. Представники громади можуть допомагати визначати прийнятні показники та виявляти небажані наслідки, зберігаючи конфіденційність індивідуальних випадків. Висновок Ефективність протидії насильницькій радикалізації встановлюють через чітко визначені цілі, обґрунтовану теорію змін, якісне вимірювання, причинно переконливе порівняння та обов’язкову перевірку правозахисних наслідків. Окремі програми здатні поліпшувати доступ до підтримки, навички і соціальні взаємини; межі доказів щодо безпосереднього запобігання тяжкому насильству залишаються суттєвими. Наукова доброчесність полягає у точному позначенні встановлених результатів, невизначених переходів та можливих ризиків, щоб суспільні ресурси спрямовувалися на справді корисні, безпечні й підзвітні втручання. Пов’язані статті Профілактика насильницького екстремізму: рівні та доказові підходи Громадські програми профілактики насильницького екстремізму Методи дослідження радикалізації: дані, вибірки та причинні висновки Хибнопозитивні висновки та стигматизація в оцінюванні радикалізації Контрнаративи проти насильницького екстремізму: ефективність Первинна, вибіркова та індивідуальна профілактика насильницької радикалізації Оцінювання ризику екстремістського насильства: принципи та межі Права людини, свобода переконань і межі превентивного втручання Міжвідомчий супровід у профілактиці насильницького екстремізму Роль психолога і психічного здоров’я в програмах профілактики Джерела Carthy, S. L., Doody, C. B., Cox, K., O’Hora, D., & Sarma, K. M. (2020). Counter-narratives for the prevention of violent radicalisation: A systematic review of targeted interventions. Campbell Systematic Reviews, 16, e1106. DOI: 10.1002/cl2.1106. Dunn, K., & Bliuc, A.-M. (2024). Evaluations of countering violent extremism programs: Linking success to content, approach, setting, and participants. International Journal of Law, Crime and Justice, 77, 100674. DOI: 10.1016/j.ijlcj.2024.100674. Kelly, L. M., Barton, G., & Ware, A. (2026). Development approaches for preventing violent extremism: A systematic review of the empirical evidence. World Development, 207, 107510. DOI: 10.1016/j.worlddev.2026.107510. Lewis, J., Marsden, S., Cherney, A., Zeuthen, M., Rahlf, L., Squires, C., & Peterscheck, A. (2024). Case management interventions seeking to counter radicalisation to violence and related forms of violence: A systematic review. Campbell Systematic Reviews, 20, e1386. DOI: 10.1002/cl2.1386. Neyroud, P., Aziz, A., & Kubicek, B. (2024). Update on Campbell’s Countering Violent Extremism programme. Campbell Systematic Reviews, 20, e1387. DOI: 10.1002/cl2.1387. Organisation for Economic Co-operation and Development. (2021). Applying Evaluation Criteria Thoughtfully. Офіційна публікація. Sydes, M., Hine, L., Higginson, A., McEwan, J., Dugan, L., & Mazerolle, L. (2023). Criminal justice interventions for preventing radicalisation, violent extremism and terrorism: An evidence and gap map. Campbell Systematic Reviews, 19, e1366. DOI: 10.1002/cl2.1366. United Nations Counter-Terrorism Office. (2023). Compendium of Good Practices for Measuring Results in Counter-Terrorism and Preventing and Countering Violent Extremism. Офіційна публікація. United Nations Counter-Terrorism Office. (2023). Monitoring, Evaluation and Learning Toolkit for PCVE Action Plans. Офіційна публікація. United Nations Development Programme & International Alert. (2018). Improving the Impact of Preventing Violent Extremism: Programming Toolkit. Офіційна публікація. United Nations Development Programme. (б. д.). Monitoring, Evaluation and Learning. Офіційний ресурс. Верховна Рада України. (2001). Закон України «Про охорону дитинства», № 2402-III. Офіційний текст. Верховна Рада України. (2010). Закон України «Про захист персональних даних», № 2297-VI. Офіційний текст.

Автор: Український психологічний ХАБ · Опубліковано: 22 жовтня 2026 року · Редакційна політика Дослідницький кластер: Психологія радикалізації, насильницького екстремізму та профілактики TRAP-18 — спеціалізований протокол структурованого професійного оцінювання загрози насильницького нападу, який розробили для випадків занепокоєння щодо можливого терористичного насильства з боку окремої особи. Він упорядковує відомості про поведінку та контекст у дві групи: вісім ближчих до можливої події попереджувальних поведінкових проявів і десять віддаленіших характеристик. TRAP-18 допомагає фахівцям формулювати перевірні гіпотези та планувати управління конкретною загрозою. Він не встановлює діагнозу, не визначає «екстреміста» за поглядами й не дає підтвердженого числового прогнозу майбутнього нападу. Основні принципи описані в публікації розробника про операційну побудову TRAP-18 та в систематичному огляді валідності інструментів оцінювання насильницького екстремізму 2025 року. Найважливіший науковий висновок такий: ретроспективні дослідження TRAP-18 виявляють зв'язки між певними характеристиками й уже відомими випадками насильства, але дотепер не підтвердили проспективної точності прогнозування нападів серед людей, чия подальша поведінка ще невідома. На практиці це визначає межі застосування методики, відповідальність оцінювача та вимоги до збереження прав людини. Brouillette-Alarie та співавтори, 2025. Що означає назва TRAP-18 і для чого створено протокол Скорочення TRAP-18 походить від англомовної назви Terrorist Radicalization Assessment Protocol та числа 18 — кількості передбачених протоколом характеристик. Українською його зміст можна передати як «протокол оцінювання загрози, пов'язаної з терористичною радикалізацією». Назва описує історію створення інструмента, але предмет оцінювання в роботі фахівців конкретніший: відомості, що можуть мати значення для попередження цілеспрямованого насильства. Meloy, 2018. TRAP-18 призначений для ситуацій, коли вже існує обґрунтоване занепокоєння щодо конкретної загрози й потрібно системно дослідити її характер, динаміку та можливі заходи безпеки. Автори розглядають його в межах структурованого професійного судження, де спеціаліст поєднує визначені категорії спостереження з перевіркою достовірності інформації, контексту та альтернативних пояснень. Guldimann і Meloy, 2020. Формулювання «одиночний нападник» у наукових дослідженнях означає особливості здійснення або організації насильницького акту, а не доведену соціальну ізольованість людини. Особа може діяти самостійно та водночас бути включеною в цифрові мережі, мати однодумців, орієнтуватися на попередні атаки або отримувати ідеологічний вплив. Психологічні траєкторії цієї категорії детальніше розглянуті в матеріалі «Одиночні нападники: психологічні траєкторії та методологічні обмеження». Науковий статус: інструмент професійного судження Структуроване професійне судження поєднує єдину рамку аналізу з відповідальністю підготовленого фахівця за інтерпретацію конкретної ситуації. Для TRAP-18 це означає дослідження обґрунтованості зібраних відомостей, взаємозв'язків спостережень, часової послідовності й можливих змін поведінки. Результат має бути аргументованим висновком про потреби оцінювання та управління загрозою, а не сумою балів, яка автоматично встановлює майбутню подію. Guldimann і Meloy, 2020. Автори методики прямо вказують на відсутність емпірично встановлених порогових значень, що дозволяли б надійно розділяти всіх людей на групи з визначеною імовірністю майбутнього нападу. Концепція приділяє особливу увагу змінам поведінки, які можуть сигналізувати про потребу невідкладнішої професійної перевірки, але така евристика сама по собі не є валідованим правилом прогнозу. Guldimann і Meloy, 2020. Відтак методику доречно описувати як спеціалізовану рамку для ведення випадку й документованого професійного аналізу. Відомості про окрему людину мають розглядатися з дотриманням процедур, повноважень і правил захисту інформації. Самостійне застосування переліку показників до знайомих, учнів, колег або користувачів соціальних мереж створює значний ризик помилкових підозр. Як побудовані 18 характеристик TRAP-18 розрізняє вісім наближених поведінкових попереджувальних проявів і десять віддаленіших характеристик. Цей поділ стосується логіки професійної оцінки й часових відношень між спостереженнями. Він не означає універсальної послідовності, яку проходить кожна людина, пов'язана з насильством. Meloy і Gill, 2016; Meloy та співавтори, 2021. Ближчі до події поведінкові прояви У професійній літературі до цієї групи відносять поведінкове наближення до насильства, стійку фіксацію на певній темі або об'єкті, ототожнення себе з роллю нападника, нові епізоди агресії, помітну зміну інтенсивності активності, розкриття насильницьких намірів у комунікації, переживання ситуації як останньої можливості та безпосередньо висловлену погрозу. Назви описують дослідницькі категорії, які потребують фахової операціоналізації; наведений узагальнений опис не є інструкцією для виставлення оцінок. Guldimann і Meloy, 2020. Одна й та сама зовнішня фраза може виникати в художньому мовленні, афективній суперечці, політичній полеміці, психологічній кризі або ситуації конкретної загрози. Професійне значення визначається перевіреним контекстом, конкретністю та можливістю незалежного підтвердження поведінкової інформації. Вихоплені зі спілкування слова не можуть бути еквівалентом повної оцінки загрози. FBI, «Making Prevention a Reality». Віддаленіші характеристики та їхні межі До другої групи в оригінальній конструкції віднесені, зокрема, переживання особистої образи й морального обурення, ідеологічна рамка пояснення подій, специфіка залучення до груп, залежність від віртуальних спільнот, труднощі з досягненням професійних цілей, зміни мислення та емоцій, особливості близьких стосунків, окремі відомості про психічний стан, попередню насильницьку злочинну поведінку й творчість у доборі способів дії. Перелік відтворює історичну будову моделі, а не доводить причинну або прогностичну роль кожної характеристики. Meloy, 2018; Guldimann і Meloy, 2020. Наявність релігійних чи політичних переконань, перебування в цифровій спільноті, складнощі у стосунках або психічні розлади самі по собі не підтверджують загрози насильства. Це особливо важливо для характеристик, що можуть спричиняти дискримінацію. Висновки необхідно пов'язувати з конкретними перевіреними фактами поведінки й оцінювати пропорційність будь-якого втручання. Brouillette-Alarie та співавтори, 2025. Чому розрізнення «ближчих» і «віддаленіших» є гіпотезою про час Аналіз часових послідовностей на вибірці 125 нападників продемонстрував, що більшість віддалених характеристик у реконструйованих біографіях виникала раніше за низку попереджувальних поведінкових проявів. Це підтримує змістовність двох категорій для ретроспективного вивчення траєкторій. Водночас спосіб добору випадків, залежність від доступних відомостей і відоме завершення історій не дозволяють перетворити послідовність на універсальну схему прогнозування. Meloy, Goodwill, Clemmow і Gill, 2021. Часова близькість також не дорівнює причинності. Якщо ознака частіше виявляється перед уже відомою подією, це не означає, що вона викликає подію або що її поява в нового випадку дозволяє обчислити ймовірність нападу. Ця різниця лежить в основі наукової оцінки TRAP-18. Що відомо про надійність TRAP-18 Надійність між експертами означає ступінь узгодженості суджень незалежних оцінювачів про ті самі матеріали. Для інструментів структурованої оцінки це важливий критерій: якщо однаково підготовлені фахівці часто суперечать один одному, послідовність роботи знижується. Проте навіть повна згода щодо характеристик випадку не підтверджує, що прогноз майбутнього насильства є точним. Робота Meloy 2018 року узагальнила ранні дослідження, у яких середнє значення коефіцієнта каппа Коена становило 0,895. Систематичний огляд 2025 року розглянув декілька досліджень TRAP-18, зокрема результати близько 0,76, 0,90 та інші показники узгодженості за різних процедур кодування. Дослідники зазначили, що більшість оцінок отримана в спеціально організованих дослідницьких умовах, а їх перенесення на повсякденну практику потребує окремої перевірки. Meloy, 2018; Brouillette-Alarie та співавтори, 2025. Для оцінювання реального випадку має значення не лише підготовка експерта, а й якість документів, повнота часової шкали, відсутність суперечностей у свідченнях та можливість встановити джерело кожного твердження. Частина матеріалів може бути недоступна; відсутність інформації не дає підстав автоматично позначати характеристику як відсутню. Огляд зафіксував істотні пропуски у відкритих джерелах, які використовувалися для кодування TRAP-18. Brouillette-Alarie та співавтори, 2025. Валідність: які запитання дослідження вже розв'язали Валідність — це обґрунтованість висновків, які роблять із результатів певної процедури. Для TRAP-18 потрібно розрізняти змістову валідність, узгодженість оцінювачів, здатність відрізняти групи у вже сформованих вибірках і точність прогнозування майбутньої події. Це різні твердження, а тому доказ одного не підміняє інші. Brouillette-Alarie та співавтори, 2025. Змістова відповідність історіям уже відомих нападників Ранні дослідження показали, що багато характеристик TRAP-18 можна виявити під час ретроспективного вивчення нападів. Наприклад, робота Meloy і Gill 2016 року досліджувала відкриті відомості про 111 осіб, пов'язаних із одиночними терористичними атаками у США та Європі. Автори зазначали корисність рамки для опису матеріалів, однак їхні результати стосувалися вибірки з уже відомими наслідками. Meloy і Gill, 2016. Виявлення історично задокументованих характеристик у нападника підтверджує, що вони можуть зустрічатися в цій категорії випадків. Для практичної точності необхідно одночасно знати, наскільки часто такі характеристики трапляються серед людей, які ніколи не вчинять нападу. Без відповідної бази порівняння значення окремих спостережень залишається невизначеним. Ретроспективна здатність розрізняти групи Систематичний огляд Campbell 2025 року включив 20 досліджень шести інструментів оцінювання насильницького екстремізму; найбільша частина праць була присвячена TRAP-18. Для чотирьох досліджень його ретроспективної диференціації метааналіз отримав сумарну кореляцію близько r = 0,62, 95-відсотковий довірчий інтервал приблизно 0,35–0,79, із високою неоднорідністю між дослідженнями (I² = 86 %). Brouillette-Alarie та співавтори, 2025. Ці величини стосуються статистичного зв'язку в обраних ретроспективних вибірках. Вони не означають «62 % точності», «62 % ймовірності нападу» або універсальної дієвості методики. Висока неоднорідність і чутливість загальної оцінки до включення окремих досліджень знижують упевненість у тому, як результат відтворюватиметься за інших обставин. Частина праць порівнювала осіб, чиї напади були припинені правоохоронними органами, з тими, чиї напади відбулися. Такий дизайн змішує характеристики людини з ефективністю попереджувальних дій, випадковістю виявлення та іншими зовнішніми умовами. Сам факт відмінності цих груп не є перевіркою здатності завчасно передбачати напади. Brouillette-Alarie та співавтори, 2025. Проспективне прогнозування майбутніх нападів Проспективне дослідження мало б передбачати оцінювання випадків до того, як стане відомий подальший результат, чітко визначені критерії спостереження, незалежну перевірку подій та аналіз помилкових позитивних і негативних висновків. Такі дані потрібні для відповідей на практичні питання про ймовірність, частоту помилок і придатність методики для конкретної популяції. Огляд 2025 року дійшов висновку, що включені дослідження TRAP-18 не перевіряли справжню проспективну прогностичну валідність. Отже, наявні результати не обґрунтовують використання TRAP-18 як науково підтвердженого передбачувача майбутніх нападів. Це центральне обмеження, яке слід явно зазначати в кожній професійній чи публічній інтерпретації методики. Brouillette-Alarie та співавтори, 2025. Чому рідкісність нападів змінює значення «позитивних» ознак Навіть методика, що непогано розрізняє дві дослідницькі групи, може продукувати багато хибнопозитивних підозр, коли небезпечна подія є рідкісною в загальній популяції. Це проблема базової частоти: для оцінювання практичної цінності будь-якого сигналу потрібно знати не лише умовні показники тесту, а й поширеність події серед тих, кого оцінюють. Monahan, 2012. Звідси випливає принципове розмежування. Опис характерних рис уже виявлених нападників є завданням ретроспективного дослідження. Визначення того, хто здійснить напад у майбутньому, вимагає іншого дизайну, нових вибірок і незалежного спостереження. Результати першого типу дослідження не можна механічно використовувати для другого. Brouillette-Alarie та співавтори, 2025. Захист від хибнопозитивних висновків має самостійну суспільну цінність. Помилкова підозра може призводити до стигматизації, втрати довіри, неправомірного збору персональних даних і необґрунтованих втручань. Тому питання точності необхідно розглядати разом із правами людини, а не окремо від них. Джерела даних: чим небезпечна ретроспективна реконструкція У дослідженнях насильницького екстремізму часто використовують відкриті повідомлення, судові матеріали, біографії та цифрові сліди. Після відомої події увага дослідників закономірно зосереджується на фрагментах, що видаються передвісниками насильства. У реальному часі ці самі фрагменти могли бути невідомими, неповними або мати кілька пояснень. Brouillette-Alarie та співавтори, 2025. Особливу проблему становлять пропущені значення. У дослідженні, розглянутому систематичним оглядом, для частини характеристик відсутність інформації у відкритих джерелах сягала дуже високої частки. Дослідники зауважили, що відкритих даних часто недостатньо для повного кодування TRAP-18. Це ускладнює як перевірку узгодженості оцінювачів, так і перенесення результатів на професійні ситуації, де потрібні рішення в реальному часі. Brouillette-Alarie та співавтори, 2025. У науково якісному аналізі фіксують джерело та дату кожного спостереження, відділяють безпосередні факти від переказів, розглядають альтернативні тлумачення і прямо позначають невідоме. Документована невизначеність є необхідною частиною фахового висновку. Що змінили дослідження 2026 року Дослідження Amman, Kupper і Meloy, опубліковане у травні 2026 року, застосувало TRAP-18 для детального ретроспективного розгляду антисемітського нападу на синагогу Tree of Life у США. Автори реконструювали поведінкові сигнали до події та обговорили профілактичне управління загрозами і наслідки наслідування насильства в цифровому середовищі. Amman, Kupper і Meloy, 2026. Дослідження розширює розуміння конкретної історичної події, проте одна ретроспективна справа не встановлює популяційної чутливості, специфічності або прогностичної цінності TRAP-18. Навіть велика частка характеристик у біографії відомого нападника не відповідає на питання, скільки людей із подібними характеристиками ніколи не вчиняли насильства. Водночас кейс наголошує на важливості співпраці фахівців і своєчасного аналізу конкретної загрози. Amman та співавтори, 2026; Brouillette-Alarie та співавтори, 2025. Чим TRAP-18 відрізняється від VERA-2R і ERG22+ TRAP-18 сформовано переважно навколо оцінювання загроз індивідуального терористичного насильства й часової логіки попереджувальних проявів. VERA-2R і ERG22+ належать до спорідненого поля структурованого професійного судження, але відрізняються конструкцією, цільовими контекстами застосування та складом категорій. Їхні висновки не можна підміняти одне одним або зводити до спільної універсальної оцінки «радикальності». Brouillette-Alarie та співавтори, 2025. Важливо також розрізняти оцінювання конкретної загрози, оцінювання насильницького рецидиву й оцінювання потреб у програмах припинення екстремістської діяльності. Це різні питання щодо майбутньої поведінки та можливого управління ризиками. Докладніше про спеціалізований сусідній інструмент і його обмеження читайте у статті «VERA-2R: інструмент оцінювання ризику насильницького екстремізму». Узагальнені принципи вибору методики, обґрунтування професійного висновку й критичного аналізу точності викладено в статті «Оцінювання ризику екстремістського насильства: принципи та межі». Для організаційного рівня важливий також матеріал «Структурована професійна оцінка загрози ідеологічного насильства». Хто має право й компетентність використовувати TRAP-18 Методику розроблено для спеціалістів із підготовкою в оцінюванні загроз: фахівців правоохоронної діяльності, спеціалізованих міждисциплінарних команд, судово-психологічних та інших належним чином уповноважених професіоналів. Застосування потребує знайомства з настановами конкретної редакції інструмента, межами емпіричних результатів, оцінкою достовірності джерел і правилами міжвідомчої взаємодії. Meloy, 2018; FBI, «Making Prevention a Reality». Компетентний фахівець має відповідати на запитання про конкретну поведінкову підставу занепокоєння, можливу динаміку ситуації, способи перевірки інформації та пропорційні заходи управління загрозою. Оцінювання повинно відрізняти безпосередньо спостережувані факти від гіпотез і фіксувати невідомі дані. Протокол не замінює чинних правових процедур, оперативних повноважень або мультидисциплінарного обговорення. Освітня публікація про TRAP-18 не є навчальним посібником із його практичного кодування. Для роботи з реальними випадками потрібні професійні вимоги, передбачені установою, та доступ до актуальних матеріалів інструмента; самостійне зіставлення ознак за статтею не створює надійного висновку. Чи означають радикальні погляди або незвичні переконання загрозу Радикальність ідей, критика держави, участь у протестах, релігійні практики, етнічна належність, гострі політичні висловлювання та незгода з більшістю становлять різні суспільні й особистісні явища. Застосування насильства — окрема категорія поведінки, для оцінки якої потрібні факти, контекст та належні правові критерії. Поділ переконань і насильницької поведінки є основоположним для недискримінаційного оцінювання загроз. Brouillette-Alarie та співавтори, 2025. Ідеологічне пояснення світу може бути частиною біографії нападника й водночас поширеним серед багатьох людей, які ніколи не вдаватимуться до насильства. Вивести із самого факту переконання індивідуальну ймовірність нападу науково некоректно. Суміжні поняттєві межі розглянуто в карті знань кластера про психологію радикалізації та профілактики. Психічне здоров'я, нейровідмінності й ризик стигматизації Одна з віддаленіших категорій оригінального TRAP-18 стосується психічного розладу. Сам факт її наявності в історичній конструкції протоколу не дозволяє робити висновок, що певний діагноз є показником терористичної небезпеки. Для аналізу потреб і безпеки потрібні індивідуальні факти, функціонування, контекст і професійна диференційна оцінка. Guldimann і Meloy, 2020. Психіатричне звернення, психологічна допомога, особливості нейророзвитку або нестандартний стиль спілкування не є замінниками відомостей про реальну загрозу. Стигматизація може посилювати соціальне виключення й перешкоджати своєчасному зверненню по допомогу. У професійній роботі медична конфіденційність і мінімізація необхідної інформації залишаються базовими етичними вимогами. Чи придатний TRAP-18 для оцінювання неповнолітніх Більшість емпіричних вибірок інструментів оцінювання насильницького екстремізму складається переважно з дорослих чоловіків. Систематичний огляд прямо зазначає обмеженість даних для інших популяцій. Відповідно, перенесення результатів TRAP-18 на дітей і підлітків без належної окремої валідації є методологічно проблемним. Brouillette-Alarie та співавтори, 2025. У підлітковому віці змінюються способи самовираження, групова належність, розуміння наслідків і соціальне оточення. Дорослі категорії загроз неможливо просто переносити на шкільні конфлікти, епатажні публікації або дослідження заборонених тем. Реакція освітнього закладу має спиратися на захист дитини, перевірку конкретного факту, конфіденційність і співпрацю компетентних служб за наявності реальної загрози. Оцінювання має уникати ярликів, що залишають довгостроковий слід у шкільних документах або цифрових реєстрах. Під час роботи з персональними відомостями застосовуються вимоги Закону України «Про захист персональних даних». Психологічну підтримку дитини доцільно організовувати незалежно від необґрунтованих припущень про її ідеологію. Цифрові сліди, мережеві спільноти й алгоритми Цифрове середовище може містити повідомлення про особисті образи, ідеологічні погляди, групову ідентифікацію або насильницькі висловлювання. Водночас віртуальна активність часто має складні комунікативні жанри: іронію, цитування, провокацію, естетизацію, меми й дискусії. Встановити реальне значення висловлювання можна лише через перевірку його обставин і надійності джерела, а не за присутністю ключових слів. FBI, «Making Prevention a Reality». Автоматична класифікація користувачів за підписками, пошуковою історією або політичним словником не є підтвердженим способом визначення майбутніх нападників. За браку належної проспективної перевірки такі системи можуть масштабувати помилкові підозри. Окрема межа — правомірність обробки особистих відомостей, прозорість процедур та доступу до них. Brouillette-Alarie та співавтори, 2025; Закон України «Про захист персональних даних». Як TRAP-18 входить у систему управління загрозою Професійне управління загрозою починається із конкретного питання безпеки, належного отримання інформації та визначення відповідальної команди. Подальша робота охоплює перевірку фактів, обговорення альтернативних пояснень, документування змін і вибір законних пропорційних заходів. За можливості вона передбачає координацію безпекових і допоміжних служб та періодичний перегляд висновків. FBI, «Making Prevention a Reality». TRAP-18 може бути одним з інформаційних каркасів такого процесу. Остаточне рішення має враховувати поточну поведінку, якість даних, умови випадку й права залучених осіб. Необхідність певної дії визначається законом і професійною відповідальністю, а не автоматичним виконанням правила «наявні ознаки — отже напад неминучий». Цю логіку доповнює підхід до структурованої професійної оцінки загрози ідеологічного насильства, у межах якого рішення переглядають у міру появи достовірніших відомостей. Український правовий і безпековий контекст В Україні правові визначення, повноваження державних органів та засади протидії тероризму встановлені, зокрема, Законом України «Про боротьбу з тероризмом». Цей нормативний контекст слід відокремлювати від наукової класифікації TRAP-18: психологічний інструмент сам по собі не встановлює юридичну кваліфікацію діяння і не замінює процесуальних рішень. Збирання, використання, зберігання та передавання відомостей про людей підпадають під законодавчі вимоги щодо персональних даних, зокрема Закону України «Про захист персональних даних». У практичній роботі важливі законна мета обробки, належні повноваження, обсяг відомостей, відповідний рівень захисту й відмова від поширення необґрунтованих припущень. Для українського суспільства під час війни істотне значення має також розрізнення законного захисту держави, воєнних злочинів, тероризму, політичного протесту та інших форм поведінки. Оцінювання конкретної загрози повинно спиратися на факти й застосовне право, а не на зовнішню подібність риторики чи широкі політичні категорії. Це редакційне застосування загальних принципів доказовості та прав людини до українського контексту. Що робити, коли занепокоєння пов'язане з реальною поведінкою Якщо людина повідомляє про конкретні погрози або інші перевірні обставини, пов'язані з можливим насильством, першочерговими є власна безпека, збереження достовірних відомостей і звернення до компетентних служб відповідно до ситуації. У разі безпосередньої небезпеки потрібно скористатися екстреними каналами допомоги. Самостійне розслідування, публічне звинувачення чи силове з'ясування намірів здатні підвищити ризики. Повідомлення відповідальним особам варто формулювати фактично: що було безпосередньо почуто або побачено, коли і в якому контексті, які джерела доступні та що залишається невідомим. Релігійна або політична ідентичність, медичні ярлики чи припущення про мотиви не замінюють опису дій. Схожі принципи належного реагування на занепокоєння відображені у практичному керівництві ФБР з попередження цілеспрямованого насильства. Якщо ситуація стосується підлітка, підтримка дорослих, конфіденційність та захисна оцінка обставин мають значення вже на початку. Професійний висновок про загрозу повинен залишатися за компетентною службою. Чого не можна висновувати з TRAP-18 Зіставлення окремої людини з публічним переліком 18 характеристик не дає достовірного прогнозу насильства. Підрахунок «скільки ознак збіглося» також не є обґрунтованою процедурою, оскільки в методики немає емпірично підтверджених універсальних порогів майбутнього нападу. Guldimann і Meloy, 2020. Висновок «особа має психічний розлад, підтримує радикальні ідеї або активно спілкується в мережі — отже є загрозою» не випливає з наукових даних. Такі висновки ігнорують базову частоту насильства, різнорідність індивідуальних історій і небезпеку стигматизації. Brouillette-Alarie та співавтори, 2025. Не можна також трактувати опис успішно реконструйованого історичного нападу як доказ, що конкретний інструмент дозволив би гарантовано зупинити його. Для таких тверджень потрібні проспективні дослідження, дані про доступність інформації до події та оцінка здійсненності профілактичного втручання. Поширені запитання про TRAP-18 Чи є TRAP-18 психологічним тестом Це спеціалізований інструмент структурованого професійного судження для оцінки певного класу загроз. Його результати не зводяться до звичайного самостійно заповненого опитувальника, а наявні дані не підтверджують універсального порогу майбутнього нападу. Meloy, 2018. Чи можна визначити терориста за 18 показниками Жодна комбінація з публічного опису показників не дає підтвердженого індивідуального висновку про майбутнє терористичне насильство. Професійне оцінювання стосується конкретної ситуації, перевірених відомостей і управління загрозою з урахуванням невизначеності. Brouillette-Alarie та співавтори, 2025. Чи доведено точність TRAP-18 у відсотках Наукові роботи повідомляють окремі показники узгодженості експертів і ретроспективної статистичної відмінності груп. Однак їх не можна перераховувати в універсальний відсоток точного прогнозу; проспективної прогностичної валідності включені до систематичного огляду дослідження не підтвердили. Brouillette-Alarie та співавтори, 2025. Чи застосовується TRAP-18 до кожного політичного радикала Протокол орієнтований на спеціалізоване оцінювання конкретного занепокоєння щодо цілеспрямованого насильства. Самі переконання, активізм і політична незгода не є достатньою підставою для класифікації людини як небезпечної. Чи означає висока узгодженість експертів точне передбачення Узгодженість описує, наскільки схоже підготовлені оцінювачі класифікують відомості. Прогностична точність потребує іншого дослідження — оцінювання до настання події з подальшою перевіркою результатів. Brouillette-Alarie та співавтори, 2025. Чи можна використовувати TRAP-18 у школі Наявна доказова база сформована переважно на дорослих популяціях і не дає достатньої основи для перенесення інструмента на шкільне середовище як засобу класифікації дітей. Для випадків занепокоєння необхідні захисні, віково чутливі й законні процедури за участю компетентних фахівців. Brouillette-Alarie та співавтори, 2025. Висновок TRAP-18 посідає помітне місце в історії розвитку структурованого професійного оцінювання загроз від одиночних нападників. Його концептуальна сила полягає у впорядкованому розгляді поведінкової інформації, часової динаміки й потреб управління конкретним випадком. Наукова доказова база охоплює дослідження змістової відповідності, узгодженості оцінювачів і ретроспективного розрізнення деяких груп. Водночас станом на жовтень 2026 року найсильніший систематичний огляд цієї теми не виявив підтвердженої проспективної прогностичної валідності TRAP-18. Його відповідальне застосування вимагає спеціалізованої підготовки, якісних даних, перегляду альтернативних пояснень, законної процедури й захисту прав людини. Brouillette-Alarie та співавтори, 2025. Пов’язані статті Оцінювання ризику екстремістського насильства: принципи та межі. Структурована професійна оцінка загрози ідеологічного насильства. VERA-2R: інструмент оцінювання ризику насильницького екстремізму. Одиночні нападники: психологічні траєкторії та методологічні обмеження. Психологія радикалізації, насильницького екстремізму та профілактики: карта знань. ERG22+: експертні настанови з оцінювання ризику екстремізму Джерела Amman, M., Kupper, J., & Meloy, J. R. (2026). The Tree of Life Synagogue Attack: A Terrorist Radicalization Assessment Protocol-18 Examination of Pre-Attack Warnings and Post-Attack Contagion and Copycat Effects. Behavioral Sciences & the Law. DOI: 10.1002/bsl.70066. Brouillette-Alarie, S., Hassan, G., Varela, W., et al. (2025). Reliability and Validity of Risk Assessment Tools for Violent Extremism: A Systematic Review. Campbell Systematic Reviews, 21(4), e70080. DOI: 10.1002/cl2.70080. Federal Bureau of Investigation. (б. р.). Making Prevention a Reality: Identifying, Assessing, and Managing the Threat of Targeted Attacks. Офіційний документ. Guldimann, A., & Meloy, J. R. (2020). Assessing the Threat of Lone-Actor Terrorism: The Reliability and Validity of the TRAP-18. Forensische Psychiatrie, Psychologie, Kriminologie, 14, 158–166. DOI: 10.1007/s11757-020-00596-y. Meloy, J. R., & Gill, P. (2016). The Lone-Actor Terrorist and the TRAP-18. Journal of Threat Assessment and Management, 3(1), 37–52. DOI: 10.1037/tam0000061. Meloy, J. R. (2018). The Operational Development and Empirical Testing of the Terrorist Radicalization Assessment Protocol (TRAP-18). Journal of Personality Assessment, 100(5), 483–492. DOI: 10.1080/00223891.2018.1481077. Meloy, J. R., Goodwill, A., Clemmow, C., & Gill, P. (2021). Time Sequencing the TRAP-18 Indicators. Journal of Threat Assessment and Management, 8(1–2), 1–19. DOI: 10.1037/tam0000157. Monahan, J. (2012). The Individual Risk Assessment of Terrorism. Psychology, Public Policy, and Law, 18(2), 167–205. DOI: 10.1037/a0025792. Верховна Рада України. (2003). Закон України «Про боротьбу з тероризмом» № 638-IV, чинна редакція. Офіційний текст. Верховна Рада України. (2010). Закон України «Про захист персональних даних» № 2297-VI, чинна редакція. Офіційний текст.

Український психологічний ХАБ · Опубліковано: 22 жовтня 2026 року · Редакційна політика Дослідницький кластер: Психологія радикалізації, насильницького екстремізму та профілактики Що означає психологічна підтримка після виходу з насильницької групи Психологічна підтримка після виходу з насильницької групи — це узгоджена з потребами людини допомога у відновленні безпеки, психічного здоров’я, самостійності, довірливих стосунків і здатності будувати життя поза групою. Вона може поєднувати першу психологічну допомогу, підтримку сім’ї та громади, індивідуальне консультування, лікування психічних розладів за показаннями й практичний соціальний супровід. Потреба в кожній складовій визначається окремо: факт колишньої участі у групі сам собою не встановлює психіатричного діагнозу й не визначає рівень загрози. Вихід із групи часто змінює значно більше, ніж соціальне оточення. Людина може одночасно втратити місце проживання, дохід, звичний спосіб пояснювати події, коло спілкування, статус і відчуття належності. Вона також може переживати наслідки погроз, власних травматичних подій, насильства або участі в заподіянні шкоди. У дослідженні Meredith і Horgan (2024) описано чотири взаємопов’язані сфери післявихідного стресу: повсякденне та соціальне життя, психологічне й фізичне самопочуття, безпека й наслідки минулих дій, перехід та ідентичність. Це початкова емпірична схема, створена за інтерв’ю з десятьма колишніми учасниками і шістьма практиками, а не універсальна клінічна класифікація. Міжнародне керівництво ВООЗ 2026 року, присвячене психічному здоров’ю в процесах роззброєння, демобілізації та реінтеграції, розглядає психологічне благополуччя, соціальну належність, сімейні зв’язки й доступ до послуг як взаємопов’язані частини відновлення. Документ охоплює контексти збройних груп і конфліктів; його засади корисні для розуміння підтримки після виходу з насильницьких середовищ, хоча кожна програма потребує пристосування до конкретного контексту. Вихід із групи, припинення насильства і психологічне відновлення Фізичне припинення участі означає завершення або істотне скорочення діяльності в насильницькій організації. Поведінкове відсторонення від насильства стосується фактичних дій та контактів, а зміна переконань — того, як людина оцінює колишні ідеї та виправдання насильства. Психологічне відновлення описує стан благополуччя, функціонування та особистої автономії. Ці процеси можуть відбуватися у різній послідовності й вимагати різних форм підтримки. Систематичний огляд Morrison та співавторів (2021) показує різноманітність шляхів відсторонення та наголошує на значенні ідентичності, міжособистісних стосунків, доступних можливостей і соціального середовища. Зі 83 тисяч попередньо виявлених документів автори відібрали 95 публікацій для тематичного аналізу. Великий обсяг пошуку свідчить про систематичність відбору, проте не робить результати експериментальним доведенням ефективності конкретної терапії. Підтримка не повинна вимагати від людини негайної ідеологічної декларації як умови отримання медичної допомоги. Клінічні потреби оцінюють за симптомами, функціонуванням, досвідом і побажаннями людини; питання достовірних погроз, кримінальної відповідальності та захисту інших осіб належать до окремих законних процедур. Докладніше про розрізнення процесів — у матеріалах «Вихід із насильницької екстремістської групи» та «Дерадикалізація та припинення участі». Чому після виходу людина може переживати сильний стрес Втрата зв’язків, правил і передбачуваності У групі могли існувати жорсткі внутрішні правила, контроль стосунків і доступу до інформації, розподіл ролей та залежність від схвалення лідерів. Після відходу звична система розпадається, а нова мережа підтримки ще не сформована. У цій ситуації тривога, розгубленість, відчуття порожнечі й труднощі з повсякденними рішеннями можуть бути зрозумілою реакцією на масштабну зміну життєвих обставин. DeMichele, Simi і Blee (2025) проаналізували поглиблені біографічні інтерв’ю з 47 колишніми учасниками насильницьких екстремістських груп у США. Вони описали, як суперечності між колишньою роллю та іншими можливими образами себе — батька, матері, партнера, громадянина — можуть ставати частиною зміни ідентичності. Такі якісні дані пояснюють переживання конкретних учасників, але не дозволяють встановити універсальні стадії або частоту певних симптомів серед усіх колишніх учасників. Сором, провина, горе й моральний конфлікт Після виходу можуть загострюватися спогади про вчинки, які людина тепер оцінює інакше, а також сум за втраченими роками, стосунками чи загиблими людьми. Сором часто спрямований на уявлення про власну особистість, тоді як провина може стосуватися конкретної дії. Ці почуття іноді мотивують відповідальну зміну поведінки, а іноді супроводжуються ізоляцією, самозвинуваченням і труднощами звернення по допомогу. Дослідження DeMichele та співавторів виявило таку емоційну складність у розповідях частини учасників. У психологічній літературі вживають поняття моральної травми для опису переживань, пов’язаних із порушенням глибоких моральних переконань. Це поняття може бути корисним для формулювання запитань на консультації, але не є автоматичним діагнозом для людини, яка залишила насильницьку групу. Допомога має залишати простір для усвідомлення шкоди й відповідальності, не змушуючи постраждалих до примирення чи прощення. Погрози, стигматизація та правові наслідки Людина може боятися переслідування колишніми учасниками, публічного викриття, засудження з боку громади або обґрунтованих юридичних наслідків. Важливо визначити конкретні події й обставини: реальні погрози та небезпечні контакти потребують практичного захисту, а переживання тривоги — відповідної психологічної оцінки. Жодне з них не можна автоматично виводити із самого факту минулої участі. За даними Meredith і Horgan (2024), питання безпеки та наслідків минулого становлять окремий вимір післявихідного стресу. Автори звертають увагу на особливу складність раннього періоду, але мала дослідницька вибірка не обґрунтовує жорсткого календаря одужання. Фізичне виснаження та проблеми повсякденного життя Потреба в житлі, доході, документах, медичному огляді, повноцінному сні та доступі до навчання нерідко є невідкладнішою за тривале обговорення колишньої ідеології. Втрата матеріальної стабільності може підтримувати стрес і перешкоджати регулярному лікуванню. ВООЗ у керівництві 2026 року наголошує на поєднанні психосоціальної допомоги з відновленням засобів до існування та суспільного включення. Чи виникає психічний розлад після виходу Симптоми тривоги, безсоння, пригніченості, настороженості, дратівливості, нав’язливих спогадів або відчуження можуть виникати після загрозливих чи травматичних подій. Вони заслуговують на уважне ставлення навіть тоді, коли діагностичні критерії жодного розладу не виконуються. Діагноз встановлює уповноважений клінічний фахівець після оцінювання тривалості, інтенсивності, впливу на життя, супутніх станів та інших можливих пояснень. Посттравматичний стресовий розлад, депресивні й тривожні розлади, проблемне вживання психоактивних речовин або суїцидальні переживання потребують окремого професійного оцінювання, коли є відповідні ознаки. Колишнє членство в екстремістській організації не є діагностичним критерієм жодного з них. Так само психічний розлад не встановлює, що людина схильна до політичного насильства. Для загальної наукової відмінності між психічним здоров’ям і екстремізмом див. «Психічне здоров’я та насильницький екстремізм». З яких складових формується підтримка 1. Безпека і базові життєві потреби Перший рівень — з’ясувати, чи має людина безпечне місце перебування, харчування, медичну допомогу, необхідні ліки, можливість відпочити та контакт із надійною особою. За наявності конкретних погроз, переслідування або насильства слід звертатися до компетентних служб і використовувати законні механізми захисту. Такі ситуації оцінюють за фактичними обставинами, без самодіяльного розслідування або спроб особисто протистояти небезпечним учасникам групи. Міжвідомчі рекомендації IASC (2007) пропонують багаторівневу систему допомоги: базові послуги та захист, підтримка громади і сім’ї, цільова неспеціалізована допомога, спеціалізовані медичні й психологічні послуги. Це принцип організації підтримки в умовах криз, а не стандартизована програма дерадикалізації. 2. Перший підтримувальний контакт і психоосвіта Початкова розмова допомагає зрозуміти теперішній стан людини, а також те, яку допомогу вона вважає прийнятною. Практичний підхід передбачає спокійне слухання, чітку інформацію про доступні послуги, повагу до особистих меж і право відмовитися від необов’язкової розмови. Доречно пояснити, що реакції на стрес можуть змінюватися, а допомога доступна за наявності конкретних труднощів. Не варто вимагати детальної розповіді про травматичний досвід відразу після виходу. Фахівець також уточнює, що може залишатися конфіденційним і які законні винятки діють, зокрема за безпосередньої загрози життю, у випадках захисту дітей або за належною правовою процедурою. Ці межі слід повідомляти завчасно зрозумілою мовою; вони залежать від правового статусу фахівця й конкретної послуги. 3. Відновлення самостійності та щоденної структури Корисна робота часто починається з відновлення керованого розпорядку, доступу до освіти або праці, побутових навичок, особистих фінансових рішень і здатності просити допомогу. Малі узгоджені кроки можуть допомагати повернути відчуття впливу на власне життя. Сама по собі зайнятість не є доведеним захистом від усіх форм повторного залучення, однак практична стабільність створює умови для подальшого відновлення. 4. Надійні зв’язки поза насильницьким середовищем Підтримка може включати відновлення контакту з безпечними родичами, друзями, наставниками й фахівцями, а також поступове входження до спільнот, не пов’язаних із насильством. Іноді частина родини сама залучена до небезпечного середовища; тоді автоматичне «повернення до сім’ї» може суперечити безпеці. Важливі якість стосунків, свобода вибору та реалістична можливість довіряти. Дослідження Syafiq та співавторів (2026), побудоване на інтерв’ю з 38 чоловіками в Індонезії, описує зміну ідентичності через переосмислення минулої участі, дистанціювання від групи й нову орієнтацію на сімейні та громадянські ролі. Це контекстно обмежена якісна робота; її висновки не варто механічно переносити на жінок, неповнолітніх та інші політичні чи культурні середовища. Професійна психологічна допомога: що саме оцінюють Перша зустріч із психологом або психіатром має зосереджуватися на запиті людини, повсякденному функціонуванні, актуальних симптомах, пережитих подіях, безпеці, соціальних ресурсах та очікуваннях від допомоги. Професіонал з’ясовує, чи є потреба в невідкладній допомозі, діагностичному обстеженні, психотерапії, медичному лікуванні, підтримці сім’ї або соціальному супроводі. Перелік колишніх переконань не замінює клінічної оцінки. За потреби оцінюють стан сну, вживання алкоголю та інших речовин, можливе самоушкодження, наслідки насильства, хронічний біль, втому й ризик повторної віктимізації. Таке оцінювання проводять у межах професійної компетенції та етичних правил. Психологічна допомога, правове консультування, робота соціальних служб і спеціалізоване управління ризиками насильства мають різні завдання та відповідальність. Коли доречна психотерапія травми Якщо клінічне оцінювання встановлює посттравматичний стресовий розлад або клінічно значущі його симптоми, застосовують методи з доказами для цього стану. Настанова NICE NG116, актуальність якої перевіряли у 2025 році, рекомендує дорослим індивідуальну травмофокусовану когнітивно-поведінкову терапію, а за відповідних умов — десенсибілізацію та перероблення рухами очей. Лікування має проводити підготовлений фахівець за протоколом, з оцінюванням ризиків і регулярним переглядом результатів. Дані про ефективність цих методів стосуються лікування посттравматичних симптомів. Вони не доводять, що будь-який метод психотерапії сам собою усуває насильницькі переконання або запобігає екстремістським злочинам. Для інших розладів клінічне рішення ґрунтується на їхніх власних настановах, показаннях і побажаннях пацієнта. Робота з провиною, соромом і відповідальністю Психотерапевтична розмова може допомагати розрізняти фактичну відповідальність за завдану шкоду, узагальнене самозасудження, страх чужої оцінки та переживання втрати. Її мета — чесне осмислення досвіду й розвиток здатності діяти відповідально в теперішньому. Практики мають враховувати права потерпілих і те, що вибачення, публічне зізнання чи зустріч із постраждалими не можуть бути нав’язаними психологічним завданням. Чи потрібна групова допомога Підтримувальні групи можуть давати досвід прийняття й можливість обмінюватися способами подолання труднощів. Водночас безпека, склад учасників, компетентність ведучого, захист персональних даних і можливість повторної травматизації мають значення. Результати загальних програм групової психотерапії не доводять автоматично ефективності спеціалізованих груп для колишніх екстремістів. Конкретний формат варто обирати після оцінювання потреб, без обов’язкового розкриття біографії перед іншими учасниками. Як вибудувати допомогу в часі Перші дні: стабілізація та доступ до послуг На ранньому етапі доцільно розв’язати невідкладні питання безпеки, житла, здоров’я, інформації про права й контактів із надійними людьми. Якщо людина виснажена або перебуває у гострому стресі, тривала інтенсивна розмова про минуле може бути передчасною. За ознак безпосередньої небезпеки потрібна допомога відповідних служб; за гострих симптомів — медичне оцінювання. Перші тижні: індивідуальний план Коли базові умови стають стабільнішими, фахівець разом із людиною уточнює цілі та ресурси: сон, симптоми, навчання чи працю, соціальні контакти, потребу в лікуванні, правовому супроводі. Важливо визначати посильні дії та переглядати план, якщо обставини змінюються. Ці часові орієнтири — редакційна практична структура, а не емпірично підтверджені обов’язкові стадії для всіх людей. Наступні місяці й роки: тривале відновлення Відчуття належності та стабільна ідентичність формуються поступово. Можливі зміни стосунків, роботи, місця проживання та самооцінки; інколи людина повторно звертається по допомогу після нового конфлікту або втрати. У дослідженні Meredith і Horgan учасники часто описували особливе навантаження в перші один-два роки після відходу. Ця знахідка пояснює важливість подальшого доступу до послуг, але не задає строку лікування. Нова ідентичність, довіра та повернення до спільноти Після виходу людина може запитувати себе, ким вона є без колишніх символів, ролей і зв’язків. Відновлення ідентичності пов’язане з можливістю обирати нові соціальні ролі та перевіряти їх у повсякденних діях — у навчанні, роботі, батьківстві, дружбі, громадській участі. DeMichele та співавтори (2025) описали це як орієнтацію на можливі майбутні образи себе; Morrison та співавтори (2021) підкреслюють контекстну роль довіри й реальних можливостей. Підтримка має уникати довічного прикріплення до людини ярлика «колишній екстреміст». Іноді такий досвід є значущою частиною біографії, але її теперішня особистість також включає здібності, стосунки, працю, творчість і конкретні вчинки. Громадська інтеграція передбачає захист від дискримінації та одночасне дотримання законних вимог безпеки й прав інших людей. Родина й близькі: підтримка без примусу Родичі можуть допомагати з базовими потребами, супроводом до фахівців і поверненням стабільного ритму життя. Проте вони також можуть переживати страх, гнів, втому, недовіру або власний травматичний досвід. Їхні потреби потребують уваги самі по собі. Відновлення спілкування варто будувати на взаємній згоді, поступовості та чітких межах. Якщо людина завдавала шкоди членам родини чи іншим особам, підтримка має враховувати захист постраждалих, незалежний доступ потерпілих до допомоги й право на відмову від контакту. Психологічне відновлення колишнього учасника не створює обов’язку інших пробачати чи приймати його. Практичні поради саме для близьких розглянуто в окремій статті «Як допомогти людині після виходу з насильницької групи». Діти та підлітки: окрема логіка захисту Для неповнолітніх першочерговими є права дитини, її безпека, безперервність освіти, доступ до підтримувального дорослого й відповідна віку допомога. Залучення дитини до збройної чи насильницької групи може бути пов’язане з примусом, експлуатацією, розривом сімейних зв’язків та пережитим насильством; конкретні обставини потрібно з’ясовувати без наперед визначеної оцінки дитини як загрози. Представництво Генерального секретаря ООН з питань дітей і збройних конфліктів наголошує на тривалості сімейного возз’єднання та реінтеграції, а також на тому, що підтримка дітей має бути громадоорієнтованою, щоб зменшувати стигматизацію. Такі рекомендації стосуються передусім дітей, пов’язаних зі збройними силами чи групами; їх застосування до інших насильницьких середовищ потребує професійного врахування місцевого контексту. Дитині потрібні зрозумілі пояснення мети роботи, захист конфіденційності відповідно до закону, належна участь законного представника та можливість висловити власну думку. Вимоги щодо повідомлення про жорстоке поводження або безпосередню небезпеку виконують за українськими правовими процедурами. Публічні списки «потенційно радикалізованих дітей», примусові зізнання й необґрунтоване спостереження можуть завдати додаткової шкоди. Якщо людина перебувала у місцях несвободи або має правові обмеження Після звільнення з установи виконання покарань можуть одночасно постати питання медичної допомоги, документів, житла, соціального супроводу, законних обов’язків і недовіри до інституцій. Настанова UNODC (2016) розглядає реінтеграцію та підтримку після звільнення у зв’язку з гуманним поводженням, професійною підготовкою працівників і міжвідомчою взаємодією. Це організаційне керівництво, а не клінічне випробування ефективності програми. Психолог повинен пояснити людині власну професійну роль, межі конфіденційності й те, які установи приймають рішення про контроль чи правові наслідки. Лікувальні рішення не слід маскувати під правоохоронну оцінку, а правове консультування має надавати компетентний спеціаліст. Фахова допомога можлива поряд із законними процедурами відповідальності. Як відрізняти психологічну підтримку від управління загрозою Під час лікування фахівець оцінює потребу в медичній і психологічній допомозі. Якщо є конкретні дані про погрозу або підготовку насильства, необхідна окрема компетентна оцінка безпеки та відповідні законні дії. Погляди, релігійна належність, етнічне походження, психіатричний діагноз або історія контактів із певною спільнотою самі по собі не є доказом наміру вчинити насильство. Спеціалізовані методики оцінювання ризику насильницького екстремізму використовують лише підготовлені фахівці у відповідному інституційному середовищі. Їхні висновки залежать від якості даних, контексту та професійного судження. Вони не дозволяють надійно передбачити одиничний напад за психологічним «портретом». Межі таких підходів пояснює окрема українська стаття «Оцінювання ризику екстремістського насильства». Чого варто уникати в підтримці Примусові ідеологічні допити, вимога негайно зректися всіх минулих ідей, публічне приниження, нав’язування подробиць травми й передання особистої історії без належної правової підстави можуть руйнувати довіру. Так само допомога стає ненадійною, коли обіцяє гарантоване «повне виправлення» або гарантує абсолютну відсутність небезпеки. Робота потребує чіткого розподілу професійних ролей та поваги до прав усіх залучених осіб. Потреба в клінічному лікуванні визначається за станом людини, а не за вимогою пройти символічне «перепрограмування». Підтримка не передбачає виправдання насильницьких дій. Дослідження відсторонення від екстремізму свідчать, що поведінкові зміни, реконструкція ідентичності й можливості суспільного життя взаємопов’язані, але їх не можна звести до одного тесту чи одноразової розмови (Morrison та ін., 2021). Що відомо про ефективність допомоги Наявна доказова база має різну силу залежно від результату. Для лікування конкретних клінічних станів, зокрема посттравматичного стресового розладу, є настанови й контрольовані дослідження, на які спираються клінічні рекомендації NICE. Для комплексних програм психологічної підтримки саме колишніх учасників насильницьких екстремістських груп значну частину знань становлять якісні інтерв’ю, програмні описи й огляди різнорідних практик (Morrison та ін., 2021; Meredith і Horgan, 2024). Тому важливо розмежовувати результати: зменшення тривоги або симптомів ПТСР, покращення житла чи працевлаштування, відновлення стосунків, припинення конкретної насильницької діяльності та відсутність повторного злочину вимірюють різними способами. Поліпшення самооцінки не доводить автоматично зниження насильства. Так само відсутність повторного правопорушення за короткий строк спостереження ще не підтверджує, що певна психотерапевтична техніка запобігла злочину. Якісна оцінка програми має містити чітко визначені результати, добровільність клінічної участі там, де це застосовно, незалежні джерела перевірки, належний захист даних, довший період спостереження й уважне пояснення обмежень. ВООЗ (2026) пропонує координувати психологічну підтримку із соціальними системами та участю місцевих спільнот; документ окреслює належну організацію допомоги, але сам по собі не дає числового доказу ефективності конкретної програми запобігання повторному насильству. Психологічна допомога в Україні: куди звертатися Для людини, яка має стресові симптоми, безсоння, тривогу, депресивні переживання або інші труднощі після виходу з насильницького середовища, загальний шлях звернення по допомогу починається з лікаря первинної медичної допомоги або з відповідного фахівця закладу, що надає послуги за Програмою медичних гарантій. МОЗ України описує можливість отримання допомоги на первинному, амбулаторному, стаціонарному й інших рівнях у закладах, які мають відповідні договори з НСЗУ. НСЗУ у роз’ясненні від 12 серпня 2026 року вказує, що зазвичай першим контактом є сімейний лікар, терапевт або педіатр, а необхідні медичні послуги надаються безоплатно в закладах, законтрактованих за відповідним пакетом. Перелік послуг ПМГ-2026 підтверджує дію державної системи фінансування. Для пошуку надавача МОЗ також рекомендує інформаційні ресурси НСЗУ та контакт-центр 16-77 (офіційна інструкція МОЗ). Медичний маршрут не замінює правової допомоги чи захисту в разі конкретних погроз. Якщо є безпосередня небезпека життю або здоров’ю, слід негайно звернутися до екстрених служб України; при суїцидальних намірах, тяжкому порушенні свідомості або гострій психіатричній кризі потрібна невідкладна професійна допомога. У складних справах може знадобитися координація між лікарем, психологом, соціальною службою, фахівцем із захисту дітей та юристом у межах їхніх повноважень. Як людині підготуватися до першої консультації Можна коротко записати, що турбує зараз: сон, тривога, напруженість, самотність, труднощі на роботі чи в навчанні, відчуття небезпеки. Корисно визначити, які способи допомоги вже пробували, які умови зараз безпечні, кому можна довіряти й чого людина очікує від консультації. Детальний опис минулої участі до першої зустрічі складати необов’язково. Варто запитати фахівця про освіту і компетенцію, конфіденційність, порядок опрацювання персональних даних, можливу вартість та умови перенаправлення до іншого спеціаліста. Якщо перший контакт виявився невдалим, допустимо шукати іншого компетентного фахівця або інший формат послуги. Поступове формування довіри є частиною процесу. Людина може просити допомогу у вирішенні конкретних симптомів і життєвих труднощів незалежно від того, наскільки готова говорити про своє минуле. Поширені запитання Чи кожній людині після виходу потрібна психотерапія? Ні. Потреби різняться: одним достатньо безпечних умов, надійних стосунків і практичного супроводу; іншим потрібні психологічне консультування, спеціалізована психотерапія чи медична допомога. Рішення залежить від симптомів, функціонування, ризиків і бажання людини, а не від одного факту її минулої участі. Чи означають страх і недовіра після виходу посттравматичний стресовий розлад? Страх і недовіра можуть бути реакціями на об’єктивні загрози або складні зміни. Діагноз ПТСР встановлюють за сукупністю визначених клінічних критеріїв після оцінювання фахівцем. За потреби лікування орієнтуються на відповідні настанови, зокрема NICE NG116. Як допомогти людині, яка соромиться свого минулого? Корисно слухати без приниження, дозволяти говорити в прийнятному темпі, визнавати реальність почуттів і підтримувати відповідальні теперішні дії. Не слід вимагати публічної сповіді чи обіцяти, що один акт вибачення розв’яже всі наслідки. За стійкого самозвинувачення, пригніченості або порушення функціонування доречне звернення до фахівця. Чи треба відновлювати контакт із усією колишньою родиною? Відновлення стосунків залежить від безпеки, взаємної згоди та історії взаємин. Якщо близькі були причетні до насильства, примусу або погроз, контакт може бути небезпечним. Альтернативні підтримувальні зв’язки мають таку саму цінність для повсякденного відновлення. Чи може психолог гарантувати, що людина більше не вдасться до насильства? Жодне психологічне інтерв’ю або короткий курс терапії не дає такої гарантії. Клінічна допомога спрямована на психічне здоров’я та функціонування; спеціалізоване оцінювання конкретних загроз має іншу мету й обмежену прогностичну точність. У випадку реальних погроз необхідні законні процедури захисту. Чи можуть близькі самостійно проводити «дерадикалізацію»? Близькі можуть підтримувати безпечний контакт, побутову стабільність і звернення до фахівців. Спроби проводити примусові ідеологічні допити, влаштовувати конфронтацію або самостійно розслідувати небезпечні зв’язки можуть погіршувати ситуацію. Детальніше про їхню роль — у статті «Як допомогти людині після виходу з насильницької групи». Скільки триває психологічне відновлення? Єдиного строку немає. На нього впливають конкретні пережиті події, теперішня безпека, стабільність житла й доходу, наявність підтримки, стан здоров’я та доступ до належних послуг. Дані про складний перший один-два роки з невеликого якісного дослідження Meredith і Horgan не є прогнозом для окремої людини. Чи є в Україні безоплатна психологічна допомога? Так, певні медичні послуги з психічного здоров’я фінансуються в межах Програми медичних гарантій у законтрактованих закладах. Актуальний перелік і маршрут звернення варто перевіряти через НСЗУ та МОЗ України. Висновок Психологічна підтримка після виходу з насильницької групи має бути тривало доступною, індивідуальною й узгодженою з реальними життєвими потребами. Її складові — фізична безпека, практична стабільність, відновлення стосунків, робота з переживаннями та лікування клінічних станів за показаннями. Наукові дані описують складність переходу та можливі захисні ресурси, водночас результати спеціальних програм реінтеграції потребують ретельнішої незалежної перевірки. Відповідальна допомога підтримує самостійність людини, законні права постраждалих і безпеку спільноти. Пов’язані статті • Вихід із насильницької екстремістської групи: психологія припинення участі • Дерадикалізація та припинення участі: відмінності й результати • Дезангажування від насильницького екстремізму: поведінкова зміна • Як допомогти людині після виходу з насильницької групи • Психічне здоров’я та насильницький екстремізм: що показують дослідження • Оцінювання ризику екстремістського насильства: принципи та межі Реінтеграція після екстремістського насильства: громада, праця й безпека Стійкість виходу й ризик повторного залучення до екстремізму Роль психолога і психічного здоров’я в програмах профілактики Підтримка сім’ї людини, залученої до екстремістської групи Джерела • DeMichele, M., Simi, P., & Blee, K. (2025). Becoming an Ex-Extremist: Stopping the Hate and Embracing a New Identity. British Journal of Criminology, 65(2), 282–297. https://doi.org/10.1093/bjc/azae035. • Inter-Agency Standing Committee. (2007). IASC Guidelines on Mental Health and Psychosocial Support in Emergency Settings. ВООЗ, видання. • Meredith, K., & Horgan, J. G. (2024). After They Leave: Exploring Post-exit Distress in Former Violent Extremists. Journal for Deradicalization, 38. Повний опис дослідження. • Morrison, J. F., Silke, A., Maiberg, H., Slay, C., & Stewart, R. (2021). A Systematic Review of Post-2017 Research on Disengagement and Deradicalisation. CREST. Систематичний огляд. • National Institute for Health and Care Excellence. (2018; перегляд актуальності 2025). Post-traumatic Stress Disorder: NICE Guideline NG116. Рекомендації. • Міністерство охорони здоров’я України. (без дати). Безоплатні послуги з охорони психічного здоров’я. Офіційна сторінка. • Міністерство охорони здоров’я України. (без дати). Де і як отримати безоплатні послуги з охорони психічного здоров’я. Офіційна інструкція. • Національна служба здоров’я України. (2026). Безоплатні послуги в Програмі медичних гарантій 2026. Офіційна сторінка. • Національна служба здоров’я України. (2026). З чого почати, якщо потрібна медична допомога? Офіційне роз’яснення. • Office of the Special Representative of the Secretary-General for Children and Armed Conflict. (без дати). Release and Reintegration. United Nations. Офіційний документ. • Syafiq, M., та співавтори. (2026). Disengagement From Religious Extremist Groups: Identity Change and Group Disidentification. Journal of Community & Applied Social Psychology, 36(6), e70331. https://doi.org/10.1002/casp.70331. • United Nations Office on Drugs and Crime. (2016). Handbook on the Management of Violent Extremist Prisoners and the Prevention of Radicalization to Violence in Prisons. Офіційне видання. • World Health Organization. (2026). Disarmament, demobilization and reintegration and mental health and psychosocial support: operational guidance. ISBN 978-92-4-012170-6. Офіційне видання.

Український психологічний ХАБ · Опубліковано: 22 жовтня 2026 · Редакційна політика Дослідницький кластер: Психологія радикалізації, насильницького екстремізму та профілактики ERG22+ — це британські експертні настанови для структурованого професійного оцінювання обставин, пов’язаних із ризиком екстремістського насильства. Інструмент застосовують у кримінально-виконавчій та пробаційній системах Англії й Уельсу для розуміння індивідуального випадку, планування роботи з людиною та ухвалення обґрунтованих управлінських рішень. Він охоплює 22 чинники, об’єднані в три вихідні напрями: залученість, намір і спроможність. Його науковий статус визначається перевірками надійності та валідності, які виявили як корисність структурованого опису випадку, так і суттєві обмеження початкової будови методики. Міністерство юстиції Великої Британії, 2023; Brouillette-Alarie та співавт., 2025. Що означає ERG22+ і для чого створено настанови Абревіатура ERG походить від назви Extremism Risk Guidance — настанови щодо оцінювання ризику екстремізму. Позначення «22+» пов’язане з початковим набором із 22 чинників, водночас сама назва не встановлює наукової точності чи відсотка ймовірності майбутнього насильства. ERG22+ належить до інструментів структурованого професійного судження: фахівець розглядає перевірені матеріали справи, обговорює невизначеність і формує пояснення, яке можна критично переглянути. Міністерство юстиції Великої Британії, 2019. Британська пенітенціарна та пробаційна служба розробляла ці настанови в контексті роботи з людьми, засудженими за правопорушення, пов’язані з екстремізмом. В офіційному дослідженні 2023 року сфера застосування сформульована як підтримка практичних рішень щодо осіб з такими судимостями незалежно від типу ідеології. Це суттєва межа перенесення результатів: наукові спостереження за засудженими не можна автоматично перетворювати на метод масового оцінювання школярів, користувачів мережі або громадян із радикальними політичними поглядами. Elliott, Randhawa-Horne & Hambly, 2023. ERG22+ створює спільну мову для міждисциплінарної роботи: спеціалістам потрібно формулювати, які саме обставини виявлено, наскільки достовірні джерела відомостей, які зміни можуть зменшити небезпеку та за яких умов рішення варто переглядати. Опис інструмента як «експертних настанов» наголошує на професійній інтерпретації, документуванні та контролі якості. Це основне читацьке питання цієї статті. Загальні принципи професійного оцінювання ризику екстремістського насильства розглянуто окремо. Історія виникнення та розвитку Практичне походження ERG22+ виник у відповідь на потребу кримінально-виконавчої системи впорядковувати інформацію про ідеологічно мотивовані правопорушення та індивідуальні потреби осіб, із якими проводять корекційну й реінтеграційну роботу. В англійських офіційних публікаціях 2019 року методику визначено як засіб формулювання випадку, який розробляла служба виконання покарань і пробації з 2011 року. Її практичне походження впливає на наукову оцінку: початкові чинники виникали з експертної роботи й аналізу справ, а згодом потребували окремих психометричних перевірок. Міністерство юстиції Великої Британії, 2019. Чому настанови переглядають Змістовна правдоподібність переліку чинників не гарантує, що всі його частини вимірюють стійкі психологічні конструкти. Дослідникам важливо з’ясувати, чи погоджуються між собою оцінювачі, чи об’єднуються показники у передбачувані групи, чи однаково застосовуються категорії в різних випадках і чи пов’язана оцінка з реальними результатами, які вона має допомагати пояснювати. Саме ці питання стали предметом офіційних досліджень 2019 і 2023 років. Міністерство юстиції Великої Британії, 2023. Що саме оцінює ERG22+ Залученість Перший концептуальний напрям стосується причин, обставин і соціальних процесів залучення людини до екстремістського середовища. У науковому аналізі важливо зважати на те, що мотиви можуть бути різнорідними: переконання, відчуття несправедливості, пошук належності, відносини з групою та потреба в статусі належать до різних психологічних процесів. Сам факт належності до групи, переживання несправедливості чи політична активність не становлять доказу готовності до насильства. У британському психометричному дослідженні 2023 року якраз встановлено, що початковий напрям «залученість» може приховувати більш ніж одну змістову складову. Elliott та співавт., 2023. Намір Другий напрям присвячений способам фахового осмислення наміру та ставлення до ідеологічно мотивованого насильства. Намір як психологічний конструкт залежить від часу, ситуації, доступної інформації та надійності конкретного джерела. Висловлювання, підтримка насильства, ситуативна емоційна реакція, задекларована готовність діяти та встановлена поведінка мають відмінний доказовий статус. Окреме висловлювання не замінює перевірки контексту. Структурована робота має зберігати ці розрізнення, щоб не перетворювати аналіз на механічне присвоєння ярлика. Brouillette-Alarie та співавт., 2025. Спроможність Третій напрям описує обставини, що стосуються практичної здатності реалізувати намір. Його сенс полягає у професійному відокремленні загальної ідеологічної позиції від конкретних можливостей, підтверджених фактами та контекстом. З освітньої та етичної перспективи достатньо розуміти принцип: оцінка потребує аналізу реальної ситуації, а жодна риса чи групова належність сама по собі не засвідчує небезпеку. Міністерство юстиції Великої Британії, 2019. Чому три напрями слід читати разом Людина може поділяти радикальні переконання без наміру вдаватися до насильства; зміна обставин, готовності діяти й доступних можливостей може відбуватися незалежно. ERG22+ побудований на багатокомпонентному професійному розгляді випадку. Звідси випливає необхідність оцінювати суперечності, захисні обставини та прогалини в інформації, а також фіксувати, чому експерт надає певній обставині значення. Підсумок не варто зводити до суми «ознак». Elliott та співавт., 2023. Як відбувається професійне оцінювання ERG22+ застосовують підготовлені спеціалісти у межах службових повноважень. Вони працюють із документами, перевіряють джерела, розглядають кілька пояснень, враховують часову динаміку та зазначають межі впевненості. Офіційна британська публікація описує категорії вираженості чинників і оцінку за відповідними напрямами; у науковій статті важливі принципи інтерпретації та контроль помилок, а не відтворення робочого бланка чи інструкції з виставлення позначок. Elliott та співавт., 2023. Оцінювання починається з чіткого питання: яке рішення потрібно ухвалити, для кого, протягом якого періоду і на підставі яких правових повноважень. Без конкретної мети навіть детальна анкета створює ілюзію точності. Професійний висновок має пояснювати, які твердження спираються на встановлені факти, які — на свідчення з обмеженою перевіркою, а які є гіпотезами, що ще потребують доказів. Належний процес передбачає можливість виправити фактичні помилки, переглянути оцінку при появі нових відомостей і відокремити оцінку потреб у підтримці від обмежувальних рішень. Точний режим оскарження та доступу до матеріалів залежить від відповідного законодавства й установи. Змістовна підстава такого підходу — неоднорідна наукова надійність інструментів та висока ціна хибнопозитивних висновків. Brouillette-Alarie та співавт., 2025. Що означають надійність і валідність Узгодженість між оцінювачами Надійність між оцінювачами показує, наскільки незалежні спеціалісти доходять подібних оцінок на основі однакових матеріалів. Висока узгодженість у вузько контрольованому дослідженні ще не означає такої самої узгодженості у звичайній роботі. Обсяг досвіду, навчання, якість матеріалів і неоднозначність окремого показника можуть змінювати результат. Для інструментів структурованого професійного судження це питання є принциповим: професійний досвід допомагає лише за умов належної перевірки його застосування. Powis та співавт., 2019. У дослідженні, яке узагальнено в систематичному огляді 2025 року, двоє досвідчених дослідників кодували 50 справ і продемонстрували середнє зважене κ Коена близько 0,93. Проте серед 33 навчених практиків, які незалежно розглядали два приклади, групові коефіцієнти κ Флейсса становили приблизно 0,47 і 0,59. Це відмінні дослідницькі умови та показники, тож їх не можна безпосередньо усереднювати або трактувати як єдиний відсоток правильних прогнозів. Powis та співавт., 2019; Brouillette-Alarie та співавт., 2025. Змістова та структурна валідність Змістова валідність стосується того, чи охоплює методика релевантні аспекти явища. Структурна валідність перевіряє, чи узгоджуються статистичні зв’язки між показниками з теоретичною будовою інструмента. Методика може виглядати змістовно доречною та водночас мати слабку статистичну відповідність запропонованим доменам. Саме така ситуація є центральною в історії ERG22+. Elliott та співавт., 2023. Прогностична валідність Прогностична валідність вимагає перевірки, чи результати оцінювання, зробленого до події, справді пов’язані з подальшою встановленою поведінкою у визначений час і серед визначеної групи. Наявність теоретично обґрунтованих чинників, узгодженості між фахівцями та кореляцій усередині методики не становить такої перевірки. Систематичний огляд Campbell Collaboration засвідчив відсутність переконливих проспективних доказів індивідуального прогнозування насильницького екстремізму для охоплених ним спеціальних інструментів. Brouillette-Alarie та співавт., 2025. Британське дослідження ERG22+ 2019 року: структура чинників Офіційне дослідження структурних властивостей ERG22+ перевіряло, як показники групуються в даних, і чи відтворюють вони вихідні теоретичні напрями. Автори застосовували багатовимірне шкалювання та аналіз внутрішньої узгодженості. Результати породили сумнів у тому, що вихідна тричастинна модель повністю відображає статистичну організацію матеріалу. Це питання стосується будови й інтерпретації методики, а не доводить, що конкретна людина є небезпечною чи безпечною. Міністерство юстиції Великої Британії, 2019. Така невідповідність типова для інструментів, які спочатку створюються для практичного опису складних випадків. Психологічні мотиви, стосунки з групою, наміри та життєві обставини переплітаються, а статистичні компоненти можуть залежати від складу вибірки. Перегляд структури вимагає незалежних повторень дослідження й оцінювання реальних рішень, які ухвалюються за допомогою методики. Дослідження 2023 року: 310 справ і перевірка моделі Що саме дослідили Elliott, Randhawa-Horne і Hambly проаналізували 310 записів ERG22+ з британської кримінально-виконавчої системи. Вони походили з первинної групи оцінювань 2011–2020 років; з аналізу виключили матеріали з неповними даними та 40 записів щодо жінок. У підсумковій вибірці були дорослі чоловіки віком від 18 до 67 років, серед яких близько 80,6% випадків були класифіковані як пов’язані з ісламістським екстремізмом і близько 11% — із крайньоправим. Це характеристики конкретної дослідницької вибірки, а не показники поширеності екстремізму серед населення, релігійних чи політичних груп. Elliott та співавт., 2023. Дослідники оцінювали структурну та конструктну валідність наявних записів. Вони не проводили проспективного спостереження за новими нападами як критерієм точності прогнозу. Відповідно результати стосуються психометричних властивостей оброблених оцінок у даній системі. Їх не слід представляти як доведений рівень передбачення майбутнього насильства. Elliott та співавт., 2023. Три напрями й запропоновані чотири компоненти Початкова модель із трьох напрямів не продемонструвала належної відповідності емпіричним даним. Дослідницька чотирикомпонентна модель краще описувала ці дані, коли залученість поділялася на ідеологічну та неідеологічну. При цьому статистичні показники загальної придатності й для чотирикомпонентної моделі залишалися нижчими за прийнятні пороги. Отже, дослідження обґрунтувало подальшу перевірку структури, а не остаточну зміну всіх професійних процедур. Elliott та співавт., 2023. В аналітичній версії з чотирма компонентами достатні показники внутрішньої надійності отримав передусім напрям наміру; ідеологічна залученість наблизилася до прийнятної межі, а неідеологічна залученість і спроможність залишилися нижче неї за основними критеріями авторів. Такі результати показують, наскільки важливо перевіряти окремі компоненти, навіть якщо загальна назва інструмента давно використовується в установах. Elliott та співавт., 2023. Чому п’ять чинників викликали особливі питання Психометричний аналіз розділив 22 показники на дев’ять статистично прийнятних, вісім неоднозначних і п’ять таких, що в цій вибірці мали суттєві проблеми за кількома критеріями. Серед останніх були ситуативне долучення, підтримка екстремізму з боку близьких, перехідні життєві періоди, питання психічного здоров’я та кримінальна історія. Для двох останніх показників недоліки відзначалися за всіма застосованими критеріями. Наукове значення результату полягає в перевірці конкретних елементів методики, а не в оголошенні людей з психічними розладами чи попередніми правопорушеннями загрозою. Elliott та співавт., 2023. Автори прямо зазначають, що слабка статистична робота показника в цій вибірці ще не встановлює повної відсутності його контекстуальної релевантності; вона означає, що внесок показника в оцінювання не був достатньо послідовним. Такий висновок підтримує перегляд формулювань, навчання оцінювачів і повторну перевірку, а не механічне вилучення складних життєвих обставин із професійного аналізу. Elliott та співавт., 2023. Що встановив систематичний огляд 2025 року Систематичний огляд Brouillette-Alarie та співавторів охопив 20 досліджень шести спеціалізованих інструментів і загалом 1106 учасників. До огляду увійшли ERG22+, VERA, TRAP-18 та кілька інших підходів. Усі проаналізовані вибірки стосувалися дорослих, переважно чоловіків; досліджень за участю дітей і підлітків серед включених не було. Кількість первинних валідаційних досліджень ERG22+ була невеликою, а якість і порівнюваність даних істотно різнилися. Brouillette-Alarie та співавт., 2025. Огляд підкреслив різницю між узгодженістю експертів у дослідницьких обставинах і перевіреною здатністю надійно передбачити подальший напад. Навіть за наявності позитивних результатів окремих ретроспективних перевірок автори не знайшли надійного проспективного підтвердження прогностичної валідності інструментів. Стосовно ERG22+ головний підтверджений напрям поступу — дослідження структури й практичної узгодженості оцінювання; питання точності індивідуального прогнозу залишається відкритим. Brouillette-Alarie та співавт., 2025. Висновки огляду мають ще одну межу: його систематичний пошук охоплював публікації до кінця 2021 року, тоді як пізніші роботи, зокрема британське дослідження 2023 року, було розглянуто окремо при обговоренні нових даних. Це дозволяє поєднувати загальну картину доказів із сучаснішою перевіркою ERG22+, не видаючи різні дослідження за один спільний експеримент. Brouillette-Alarie та співавт., 2025. Чому оцінка ризику не дорівнює прогнозу нападу Рідкісні події створюють особливу математичну проблему: навіть інструмент з непоганою чутливістю й специфічністю може помилятися стосовно багатьох людей, якщо фактична частота майбутнього насильства в досліджуваній популяції низька. Показники точності, отримані в групі вже засуджених або відібраних для спеціальної оцінки осіб, не відтворюють автоматично ймовірностей серед загального населення. Достовірні прогностичні твердження потребують незалежних проспективних вибірок, визначених результатів і прозорого звітування про хибнопозитивні та хибнонегативні результати. Scarcella, Page & Furtado, 2016; Brouillette-Alarie та співавт., 2025. Тому індивідуальний висновок ERG22+ варто розуміти як професійне формулювання щодо конкретної ситуації та управління нею в межах службового контексту. Висновок має залишатися перевірним і відкритим до оновлення. Присвоєння остаточної «категорії небезпечності» за одним переконанням, однією рисою або неповним описом суперечить логіці відповідальної оцінки. Про хибнопозитивні висновки та стигматизацію читайте в окремій статті українського корпусу. ERG22+ і психічне здоров’я: що означають результати Психічні труднощі можуть впливати на окремі життєві обставини, потреби в допомозі й доступність підтримки; із цих фактів не випливає загальна причинна схема екстремістського насильства. Психометричне дослідження 2023 року виявило, що відповідний показник ERG22+ погано працював у конкретній вибірці за всіма використаними статистичними критеріями. Практичний висновок полягає у необхідності уникати стигматизувальних спрощень і оцінювати психічне здоров’я за власними клінічними показаннями. Elliott та співавт., 2023. Діагноз, звернення по психологічну допомогу, нейророзвиткові особливості та досвід лікування не встановлюють ідеологічних намірів. Якщо людині потрібна медична або психологічна підтримка, питання допомоги вирішується згідно з відповідними професійними стандартами, без підміни терапії кримінологічним висновком. І навпаки, наявність політичної чи релігійної позиції не є підставою встановлювати психічний розлад. Порівняння ERG22+, VERA-2R і TRAP-18 ERG22+ розроблено в британському кримінально-виконавчому контексті для структурованого розгляду випадків осіб із засудженнями за екстремістсько пов’язані правопорушення. VERA-2R також належить до спеціалізованих підходів оцінювання насильницького екстремізму, але має іншу концептуальну структуру й історію застосування. TRAP-18 зосереджений на оцінюванні загроз, пов’язаних передусім з окремими потенційними нападниками. Різні цільові ситуації, вибірки й форми доказів не дозволяють механічно переносити між інструментами висновки щодо надійності й валідності. Brouillette-Alarie та співавт., 2025. У дослідженні VERA-2R в Австралії на матеріалах 50 осіб автори виявили відносно добру узгодженість оцінювачів і водночас низьку прогностичну валідність за використаним дослідницьким підходом. Це окремі дані про VERA-2R, і вони не становлять оцінки точності ERG22+. Порівнювати інструменти варто за сферою застосування, часовим горизонтом, способом збору інформації, компетенціями фахівців та якістю незалежної валідації. Cherney & Belton, 2024. Докладніше про суміжний інструмент: VERA-2R: інструмент оцінювання ризику насильницького екстремізму. Спеціалізована українська стаття про TRAP-18 готується окремо; до її фактичного опублікування активне посилання на проєктний URL не додається. Хто може застосовувати ERG22+ Професійне використання пов’язане з підготовкою з відповідної методики, розумінням загальної оцінки загроз, умінням перевіряти інформацію та встановленими повноваженнями. Навіть досвідчені спеціалісти потребують супервізії, документування невизначеності, правил міжвідомчого обміну інформацією та процедур контролю якості. Британські дослідження показали, що підготовка й реальні умови оцінювання впливають на узгодженість результатів. Powis та співавт., 2019. Відкритий опис методики має освітню функцію. Він не замінює повноважень, спеціального навчання й доступу до надійних первинних відомостей. Учителі, батьки, журналісти та волонтери можуть користуватися загальним розумінням доказовості, допомоги й прав людини; вони не повинні створювати власні «оцінки ERG22+» щодо конкретних осіб із дописів у мережі, чуток або політичних переконань. Чи можна застосовувати ERG22+ до неповнолітніх Наявна оглядова доказова база не дає підстав автоматично переносити результати спеціалізованих інструментів на дітей і підлітків. У систематичному огляді 2025 року всі залучені вибірки були дорослими; британська вибірка 2023 року також охоплювала лише повнолітніх чоловіків. Розвиток саморегуляції, соціальних зв’язків, залежність від сімейного середовища та правовий статус неповнолітніх вимагають окремих методів і запобіжників. Brouillette-Alarie та співавт., 2025; Elliott та співавт., 2023. Робота з неповнолітньою людиною має зосереджуватися на її безпеці, добробуті, дотриманні прав, захисті приватності й доступі до належної допомоги. Критично важливо не перетворювати експерименти з ідентичністю, суперечливі висловлювання чи членство в молодіжних спільнотах на ознаки неминучої небезпеки. Будь-яке втручання має відповідати віку, конкретній загрозі й правовим повноваженням установи. Конвенція ООН про права дитини. Український правовий і професійний контекст Чи є ERG22+ українською офіційною методикою ERG22+ описана у відкритих документах Міністерства юстиції Великої Британії як інструмент системи Англії й Уельсу. З факту публікації зарубіжної методики не випливає її нормативне затвердження для використання українськими державними установами. Для твердження про офіційне впровадження в Україні потрібен конкретний чинний український нормативний акт або підтвердження компетентного органу; в наявних перевірених джерелах таке затвердження не встановлено. Це редакційний висновок щодо меж підтверджених джерел, а не універсальна заява про всі внутрішні професійні практики. Міністерство юстиції Великої Британії, 2023. Український Закон «Про боротьбу з тероризмом» визначає правові засади відповідної діяльності та компетенції суб’єктів, але сам по собі не встановлює психометричної валідності ERG22+ або правил її застосування до широкого кола населення. Кримінально-правова кваліфікація конкретного діяння, професійне оцінювання загроз і психологічна допомога належать до різних процедур та повноважень. Захист персональних даних Відомості про переконання, соціальні зв’язки, стан здоров’я та поведінку можуть бути чутливими. Закон України «Про захист персональних даних» вимагає визначеної законної мети обробки, відповідності обсягу даних такій меті та додержання передбачених законом підстав і гарантій. Збирання «досьє радикалізації» на підставі приватних розмов, політичних уподобань чи стану здоров’я без правової підстави створює ризики для прав людини та якості оцінювання. Як діяти за конкретної загрози Якщо існує безпосередня небезпека життю або безпеці, потрібно звертатися до компетентних екстрених служб відповідно до ситуації та передавати конкретні перевірювані відомості. Освітні й соціальні працівники мають дотримуватися чинних процедур захисту дітей і службових протоколів. Розмови, спрямовані на підтримку, не слід підміняти самостійним допитом чи спробами встановити «рівень екстремізму» за списком ознак. Законні дії залежать від характеру наявних фактів. Закон України «Про боротьбу з тероризмом»; Закон України «Про захист персональних даних». Профілактика, припинення участі й реінтеграція ERG22+ може слугувати одним із засобів структурованого обговорення потреб і динамічних обставин у системі, де працюють з уже засудженими людьми. Проте використання інструмента, покращення експертної узгодженості та ефективність конкретного втручання є окремими питаннями. Для доведення профілактичного ефекту потрібні дані про відповідні результати, бажано з незалежними порівняннями, тривалішим спостереженням і звітуванням про можливу шкоду. Brouillette-Alarie та співавт., 2025. Припинення участі в насильницьких мережах, зміна переконань, відновлення соціальних зв’язків і зниження ймовірності повторної шкоди можуть відбуватися різними темпами. Доцільно оцінювати конкретні поведінкові та соціальні результати, залишаючи місце для індивідуальних потреб у підтримці. Зменшення стигматизації допомагає зберігати можливості реінтеграції та співпраці з фахівцями. Глибший розгляд цих процесів належить до окремої гілки I07, а ERG22+ залишається темою оцінювальних настанов. Найважливіші методологічні обмеження Обмеження вибірки Результати 2023 року отримано на матеріалах 310 дорослих чоловіків у специфічному кримінально-виконавчому контексті Англії й Уельсу. Вибірка була неоднорідною за типами ідеології, але непропорційною, оскільки більшість справ належала до однієї категорії. За таких умов висновки потребують перевірки в інших юрисдикціях, часових періодах, серед жінок та інших релевантних груп. Elliott та співавт., 2023. Обмеження вимірювання Психометричні характеристики залежать від того, як формулюють показники, як навчають оцінювачів, що саме відомо про випадок і які категорії використовують. Виявлена нестабільність структури ERG22+ спонукає досліджувати значення кожного компонента. Слабкий статистичний показник не означає, що людина з відповідною життєвою обставиною є небезпечнішою; він передусім показує потребу перегляду вимірювального інструмента. Elliott та співавт., 2023. Відсутність доведеного індивідуального прогнозу Систематичні огляди не встановили достатньої проспективної прогностичної валідності, яка дозволяла б застосовувати ERG22+ як універсальну систему автоматичного передбачення нападів. Поріг втручання, критерій реального насильства, базова частота подій, точність інформації та наслідки помилок мають бути названі до ухвалення рішення. Scarcella, Page & Furtado, 2016; Brouillette-Alarie та співавт., 2025. Поширені запитання ERG22+ — це психологічний тест? Це інструмент структурованого професійного судження для фахового формулювання випадку. Він має психометрично досліджувані показники, але його не слід сприймати як звичайний самотест із автоматичним персональним результатом. Підготовка, контекст і якість матеріалів істотно впливають на обґрунтованість висновку. Міністерство юстиції Великої Британії, 2023. Чи означає «22+», що потрібно знайти 22 небезпечні ознаки? Назва пов’язана з історичною структурою методики з 22 чинників. Жоден перелік, побудований на її основі, не встановлює автоматично готовності конкретної людини до насильства. Навіть наявні чинники оцінюють у взаємозв’язку з конкретним випадком і в межах професійної процедури. Міністерство юстиції Великої Британії, 2019. Чи може ERG22+ передбачити теракт? Сучасні відкриті дослідження не підтвердили достатньої проспективної точності ERG22+ для надійного передбачення індивідуального нападу. Методика призначена для впорядкування професійного судження та пов’язаних із ним управлінських рішень у визначеній системі. Brouillette-Alarie та співавт., 2025. Чи можна оцінити людину за її дописами? Фрагменти відкритих публікацій не дають повної картини намірів, поведінки, контексту та достовірності інформації. Самостійне застосування ERG22+ до незнайомої людини за дописами не має належної наукової підстави й може призвести до стигматизації. Scarcella, Page & Furtado, 2016. Чи обов’язкова ERG22+ в Україні? Доступні підтверджені матеріали встановлюють британський контекст розроблення та використання методики. Виявленого нормативного підтвердження її обов’язкового застосування в Україні немає. Діяльність українських установ має спиратися на чинні правові акти й відповідні професійні повноваження. Закон України «Про боротьбу з тероризмом». Чому дослідження 2023 року таке важливе? Воно вперше для цієї програми запропонувало докладну психометричну переоцінку великого для спеціалізованої галузі набору з 310 записів і показало, які частини початкової структури потребують перегляду. Його результат посилив наукову прозорість ERG22+, водночас не вирішив питання індивідуального прогнозування насильства. Elliott та співавт., 2023. Науковий висновок ERG22+ становить важливий приклад того, як спеціалізовані настанови для роботи з ідеологічно мотивованими правопорушеннями поступово стають предметом відкритої психометричної перевірки. Підтверджено її концептуальне місце в структурованому професійному судженні та наявність досліджень узгодженості оцінювачів і властивостей показників. Офіційна переоцінка 2023 року виявила проблеми початкової тричастинної структури й окремих показників; систематичний огляд 2025 року показав збереження вагомої прогалини у доказах проспективного індивідуального прогнозу. Elliott та співавт., 2023; Brouillette-Alarie та співавт., 2025. Практична цінність ERG22+ визначається якістю професійного використання в межах конкретних повноважень, прозорістю аргументації, можливістю виправляти помилки та науковим контролем наслідків рішень. Для української психологічної енциклопедії ERG22+ є окремим предметом дослідження на перетині психології насильства, кримінології, психометрії та захисту прав людини. Пов’язані статті Оцінювання ризику екстремістського насильства: принципи та межі Структурована професійна оцінка загрози ідеологічного насильства VERA-2R: інструмент оцінювання ризику насильницького екстремізму Хибнопозитивні висновки та стигматизація в оцінюванні радикалізації Психологія радикалізації, насильницького екстремізму та профілактики: карта знань TRAP-18: протокол оцінювання загроз від одиночних нападників Джерела Belton, E., & Cherney, A. (2024). Testing the application of violent extremism risk assessment to individuals who have radicalised in Australia: The case of the VERA-2R. Australian Institute of Criminology. https://doi.org/10.52922/ti77338. Brouillette-Alarie, S., та співавт. (2025). Reliability and Validity of Risk Assessment Tools for Violent Extremism: A Systematic Review. Campbell Systematic Reviews. https://doi.org/10.1002/cl2.70080. Cherney, A., & Belton, E. (2024). Testing the reliability and validity of the VERA-2R on individuals who have radicalised in Australia. Australian Institute of Criminology. https://doi.org/10.52922/crg77345. Elliott, I. A., Randhawa-Horne, K., & Hambly, O. (2023). Extremism Risk Guidance 22+: An exploratory psychometric analysis. UK Ministry of Justice. https://www.gov.uk/government/publications/extremism-risk-guidance-22-an-exploratory-psychometric-analysis. Powis, B., та співавт. (2019). Inter-rater reliability of the Extremism Risk Guidelines 22+ (ERG 22+). UK Ministry of Justice. https://assets.publishing.service.gov.uk/media/5da6e474ed915d17b0143b85/inter-rater-reliability-extremism-risk-guidelines.pdf. Powis, B., Randhawa, K., & Bishopp, D. (2021). An Examination of the Structural Properties of the Extremism Risk Guidelines (ERG22+): A Structured Formulation Tool for Extremist Offenders. Terrorism and Political Violence, 33(6), 1141–1159. https://doi.org/10.1080/09546553.2019.1598392. Scarcella, A., Page, R., & Furtado, V. (2016). Terrorism, Radicalisation, Extremism, Authoritarianism and Fundamentalism: A Systematic Review of the Quality and Psychometric Properties of Assessments. PLOS ONE, 11(12), e0166947. https://doi.org/10.1371/journal.pone.0166947. Верховна Рада України. (2003). Закон України «Про боротьбу з тероризмом» № 638-IV. https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/638-15. Верховна Рада України. (2010). Закон України «Про захист персональних даних» № 2297-VI. https://zakon.rada.gov.ua/go/2297-17. Міністерство юстиції Великої Британії. (2019). The Structural Properties of the Extremism Risk Guidelines (ERG22+): a structured formulation tool for extremist offenders. https://www.gov.uk/government/publications/the-structural-properties-of-the-extremism-risk-guidelines-erg22-a-structured-formulation-tool-for-extremist-offenders. Організація Об’єднаних Націй. (1989). Конвенція про права дитини. https://www.ohchr.org/en/instruments-mechanisms/instruments/convention-rights-child.

Український психологічний ХАБ · Опубліковано: 22 жовтня 2026 року · Редакційна політика Дослідницький кластер: Психологія радикалізації, насильницького екстремізму та профілактики Співпраця громад та служб безпеки у профілактиці насильства — це врегульована законом і заснована на партнерстві система спільного виявлення місцевих проблем безпеки, запобігання шкоді, підтримки людей та реагування на конкретні загрози. Вона охоплює територіальні громади, Національну поліцію, компетентні органи безпеки, місцеве самоврядування, освіту, соціальні служби, медичних працівників і громадські організації. Кожен учасник діє у межах власних повноважень, а мешканці беруть участь у визначенні проблем, оцінюванні рішень і контролі за їхніми наслідками. Український Закон «Про Національну поліцію» прямо закріплює партнерство з населенням та територіальними громадами. Для профілактики насильницького екстремізму таке партнерство має особливе завдання: забезпечувати законне реагування на конкретну небезпеку та водночас зберігати громадянські права, довіру й можливість звернутися по допомогу. Радикальні переконання, мирна політична діяльність і релігійна практика самі по собі не означають готовності до нападу. Наукове узагальнення програм поліцейської взаємодії з громадами виявило недостатність переконливих доказів їхнього прямого впливу на насильницький екстремізм. Тому якість співпраці слід оцінювати за кількома незалежними результатами, а не за кількістю зустрічей чи інформаційних повідомлень. Що означає співпраця громади зі службами безпеки Громада — це не лише адміністративна територія. Для профілактичної роботи важливі мережі довіри, місцеві заклади, родини, молодіжні об’єднання, професійні спільноти, групи людей, які пережили насильство, та організації, що представляють різні життєві обставини. Служби безпеки у широкому побутовому розумінні охоплюють державні органи, відповідальні за громадську безпеку й протидію загрозам; їхні юридичні компетенції різні. Статті 2, 5, 11 і 89 Закону «Про Національну поліцію» визначають поліцейські завдання, взаємодію з місцевим самоврядуванням і спільні проєкти. У цій статті термін «співпраця» означає регулярний двосторонній процес із погодженими цілями, визначеними ролями, відповідальними особами, правилами конфіденційності та оцінюванням наслідків. Консультація мешканців про те, де небезпечно переходити дорогу, може бути частиною місцевої профілактики. Спільне реагування на погрози насильства потребує іншої компетенції, правових підстав і рівня захисту інформації. Такі ситуації не можна зводити до одного механізму. Посібник ОБСЄ з громадсько орієнтованої поліцейської діяльності описує партнерство, прозорість, підзвітність і розв’язання конкретних проблем як організаційні принципи співпраці. Це міжнародні рекомендації для практики, а не доказ того, що будь-яка місцева програма автоматично запобігає терористичному насильству. Предмет профілактики: вчинки, загрози та умови безпеки Звичайна громадська безпека охоплює попередження побутового, міжособистісного, гендерно зумовленого та вуличного насильства, захист дітей, безпеку публічних просторів і підтримку постраждалих. Профілактика ідеологічно мотивованого насильства має власні механізми, правові наслідки й межі дослідження. У законодавстві про протидію домашньому насильству та законодавстві про боротьбу з тероризмом визначено різні предмети регулювання, компетентні органи та процедури. Важливо послідовно розрізняти висловлене переконання, підтримку насильства, конкретну погрозу, підготовчі дії та вчинене правопорушення. Їхня оцінка ґрунтується на конкретному змісті, контексті та перевірених фактах. Приналежність до релігії, національність, походження, субкультура, політичні погляди або психічний стан не є самодостатніми ознаками небезпечності. Правозахисні стандарти БДІПЛ ОБСЄ вимагають законності, необхідності, пропорційності та недискримінації заходів безпеки. Чому громади та служби мають діяти разом Органи правопорядку мають юридичні повноваження реагувати на злочини, проте значна частина умов місцевої безпеки формується поза сферою правоохоронної діяльності. Доступність підтримки родин, шкільна атмосфера, безпечні простори, якість послуг і довіра до державних установ залежать від багатьох організацій. План дій ООН щодо запобігання насильницькому екстремізму пропонує міжсекторальний підхід, що поєднує безпекові та соціальні дії. Спільна робота допомагає визначити, хто може усунути конкретну проблему без зайвого втручання в життя людей. Коли людині потрібна соціальна або психологічна підтримка, належна відповідь може полягати в доступній послузі. Коли існує безпосередня погроза життю, необхідні дії уповноважених органів. Коли мешканці описують системну недовіру, першочергового значення набувають прозорі рішення, можливість скарги та перевірка поведінки самої установи. ОБСЄ розглядає участь громад як основу взаємного розуміння проблем безпеки. Партнерство також дає можливість побачити ненавмисні наслідки профілактичних заходів: приниження певної групи, відмову звертатися по допомогу, страх перед передаванням особистих даних і втрату довіри. Систематичний огляд Charkawi, Dunn і Bliuc описує програми з обмеженими результатами, а також випадки, коли втручання супроводжувалися відчуженням і стигматизацією. Психологічні механізми партнерства Процедурна справедливість і легітимність Люди оцінюють діяльність поліції також за способом ухвалення рішень: чи вислухали їх, чи пояснили підстави дій, чи поставилися з повагою, чи застосували однакові правила до різних людей. Це називають процедурною справедливістю. Метааналіз Chan, Bradford і Stott, який охопив 123 дослідження та понад 200 тисяч учасників, встановив статистичний зв’язок між сприйняттям процедурної справедливості, соціальною ідентичністю та легітимністю поліції. Легітимність у цьому контексті означає сприйняття поліцейської влади як обґрунтованої та правомірної. Вона може впливати на готовність повідомляти про проблеми, але напрямок і сила такого впливу залежать від контексту, дизайну дослідження й виду поведінки. Зокрема, поздовжнє дослідження Kuen виявило зв’язок легітимності з повідомленнями про проблеми сусідства, тоді як прямі ефекти процедурної справедливості виявилися незначущими. Твердження, що підвищення довіри саме по собі зупиняє насильницькі напади, потребує окремої перевірки. Довіра, соціальна належність та можливість отримати допомогу Місцеві взаємини впливають на те, чи готова людина назвати проблему, прийняти допомогу й вчасно звернутися до компетентної установи. Для цього потрібні передбачуваність процедур, уважне ставлення до постраждалих і відсутність довільної дискримінації. У документі ООН соціальна залученість, права людини та якісне урядування розглядаються як важливі напрями профілактичної політики. Групова належність, відчуття несправедливості та соціальна ізоляція можуть входити до різних траєкторій радикалізації, але жоден із цих чинників окремо не визначає майбутню поведінку. Огляд Charkawi та співавторів пов’язує окремі успішні програми з увагою до належності, довіри та участі громад, водночас наголошуючи на неоднорідності критеріїв успіху. Тому соціальні ініціативи мають насамперед вимірювану суспільну цінність, а спеціальні висновки про запобігання екстремістському насильству потребують незалежних даних. Колективна дієздатність і громадська участь Колективна дієздатність громади — це здатність її учасників домовлятися про спільні правила, координувати ресурси та захищати вразливих людей. Практичний зміст цієї ідеї проявляється у спільних рішеннях щодо публічних просторів, доступності допомоги та недопущення конфліктів. Міжнародні рекомендації ОБСЄ підтримують партнерське розв’язання локальних проблем із реальною участю населення. Участь стає змістовною, коли мешканці впливають на визначення проблем, мають доступ до зрозумілих даних і можуть перевірити виконання обіцянок. Формальні наради без можливості впливу створюють лише видимість партнерства. Оцінювати такі заходи доцільно за якістю рішень, доступністю послуг, ставленням людей до процедур і результатами безпеки, враховуючи обмеженість доказів, описану в огляді Campbell Collaboration. Хто за що відповідає Територіальна громада та місцеве самоврядування Місцева влада й установи громади можуть вивчати потреби мешканців, планувати доступні послуги, підтримувати освітні, соціальні та молодіжні заходи, створювати безпечну інфраструктуру й організовувати консультації. Громадські об’єднання допомагають залучати людей, яких офіційні установи чують рідше. Їхня участь не надає повноважень вести негласне спостереження, проводити допити або створювати таємні списки «ризикових» мешканців. Представництво потребує реального різноманіття: молодих людей, людей старшого віку, осіб з інвалідністю, внутрішньо переміщених осіб, родин, постраждалих від насильства та меншин. Відкритий процес має передбачати доступні способи подати звернення, оскаржити рішення й повідомити про порушення. Це відповідає партнерській логіці статей 11 та 89 Закону «Про Національну поліцію». Національна поліція та поліцейський офіцер громади Поліція уповноважена підтримувати публічну безпеку, запобігати правопорушенням, реагувати на повідомлення та захищати людей згідно із законом. В українському проєкті «Поліцейський офіцер громади» наголошено на постійному контакті з мешканцями, місцевих потребах, щоденному попередженні правопорушень і звітності перед громадою. Наявність такого офіцера може полегшувати координацію, але наявність посади не є самостійним доказом зниження тяжких випадків насильства. Стаття 11 Закону «Про Національну поліцію» визначає рівень довіри населення основним критерієм оцінки роботи поліції. Для конкретної програми профілактики необхідно додатково аналізувати безпекові результати й шкоду від помилкових дій. Місцева співпраця потребує механізму подання скарг та відповіді на них; рівень довіри, службова дисципліна і кількість повідомлень вимірюють різні явища. Спеціальні органи безпеки та правові межі Компетентні державні органи реагують на загрози національній безпеці, терористичній діяльності та інші визначені законом ситуації у межах власних повноважень. У Законі «Про боротьбу з тероризмом» регламентовано спеціальний правовий режим протидії терористичній діяльності. Громадська організація, школа чи соціальний працівник не стають органом спеціальної безпеки лише через участь у профілактичному проєкті. Розмежування повноважень захищає також ефективність співпраці. Мешканці мають знати, кому повідомляти про конкретну погрозу, а хто забезпечує допомогу безпекового або соціального характеру. Передавання відомостей можливе на належній правовій підставі та у відповідному обсязі. Загальна участь у громадському діалозі не означає згоди на необмежену обробку приватної інформації. Школа, служба у справах дітей, соціальна та медична допомога Освітні заклади створюють умови безпечного навчання, реагують на цькування та загрози, підтримують критичне мислення й спрямовують дітей до фахової допомоги. Соціальні служби допомагають родинам у складних життєвих обставинах, а фахівці з психічного здоров’я працюють у межах професійної етики та конфіденційності. Кожна установа має знати правила дій у випадку безпосередньої небезпеки й спеціальні обов’язки, встановлені для захисту дітей. У ситуаціях домашнього насильства український Закон «Про запобігання та протидію домашньому насильству» передбачає координацію уповноважених суб’єктів і спеціальні правила інформування щодо дітей. Ці правила стосуються саме визначених законом випадків, тому їх не можна механічно переносити на кожен конфлікт або на невизначені підозри в ідеологічних переконаннях. Три рівні профілактики в громаді Загальна профілактика Загальний рівень охоплює всіх мешканців: доступне інформування про права й безпеку, ненасильницьке розв’язання конфліктів, безпечні громадські простори, програми протидії булінгу та підтримку зв’язків між людьми. Подібні заходи можуть мати суспільні цілі незалежно від статистики ідеологічно мотивованого насильства. План дій ООН рекомендує поєднувати безпекову політику з освітою, участю молоді, правами людини й належним урядуванням. Загальна профілактика має бути універсально доступною. Включення людей до програми за етнічністю, релігією чи нетиповими поглядами створює ризик вибіркового контролю та руйнує довіру. Правозахисний підхід БДІПЛ ОБСЄ вимагає обґрунтованих, пропорційних та недискримінаційних рішень. Адресна соціальна підтримка Коли людина або родина переживає конкретні труднощі, доречна адресна допомога: консультація, кризова підтримка, захист від насильства, освітнє залучення або соціальні послуги. Причина звернення формулюється через реальну потребу чи шкоду, а не через довільну категорію «потенційний екстреміст». Індивідуальну допомогу важливо відокремлювати від службового оцінювання погроз. У програмах для людей із досвідом участі в насильницьких рухах можуть розглядатися безпека, припинення насильницької поведінки, захист близьких, доступ до правової та психологічної допомоги. Огляд Charkawi та співавторів показує значну неоднорідність оцінювання програм різних рівнів. Зміна переконань, припинення участі та доведене зниження ризику повторного насильства є окремими результатами. Реагування на конкретну загрозу Повідомлення про визначену, актуальну погрозу життю чи здоров’ю потребує невідкладного звернення до уповноважених служб. Працівники громади не повинні самостійно перевіряти підозри шляхом провокування людини, таємних «тестів», поширення її приватної інформації або публічного звинувачення. Дії щодо збереження безпеки мають відповідати закону, а оцінювання загрози здійснюють підготовлені спеціалісти. Психологічні описи, онлайн-публікації, висловлення непопулярних поглядів і неперевірені перекази не дозволяють надійно передбачити індивідуальний напад. Професійна оцінка зосереджується на конкретних фактах, контексті та змінних обставинах. Обмеженість індивідуального прогнозування важливо враховувати нарівні з обов’язком реагувати на безпосередню небезпеку. Як побудувати міжвідомчу співпрацю Спочатку — спільне визначення проблеми Початковим кроком є опис конкретної проблеми, яку мешканці й установи можуть спільно перевірити: повторювані погрози в окремому просторі, небезпечні місця, недоступність допомоги або труднощі координації після звернення постраждалого. Показники доцільно збирати з кількох джерел, враховуючи анонімні відгуки, скарги та адміністративні дані. Сама кількість повідомлень може збільшуватися через зростання довіри, тому її слід тлумачити разом з іншими відомостями. Проблему формулюють так, щоб її можна було дослідити й перевірити. Формула «зменшити насильство в публічному просторі» потребує визначення виду насильства, місця, періоду та способу вимірювання. Формула «виявляти неблагонадійних» підміняє предмет безпеки оцінками людей і створює ризик стигми. Орієнтація на конкретні проблеми відповідає підходу ОБСЄ. Визначити ролі й відповідальних осіб У протоколі співпраці доцільно зафіксувати, хто приймає звернення, хто організовує соціальну підтримку, хто відповідає за невідкладне реагування, хто веде знеособлений облік результатів і хто розглядає скарги. Потрібні правила зв’язку між установами в робочий та позаробочий час, процедури захисту дітей і незалежний механізм перевірки можливих зловживань. Передбачуваність ролей запобігає двом помилкам: зволіканню, коли установа не знає своїх обов’язків, і надмірному втручанню, коли всі починають збирати інформацію поза компетенцією. Закон «Про Національну поліцію» визначає взаємодію з місцевим самоврядуванням та громадськістю; конкретний обмін даними додатково підпорядковується спеціальному законодавству. Домовитися про правила комунікації та передавання інформації Учасники мають пояснювати людям, які відомості збирають, для чого вони потрібні, хто має доступ і як можна реалізувати права щодо персональних даних. Повідомлення для загального обговорення доцільно знеособлювати. Передавання індивідуальних записів можливе лише за належною правовою підставою, з визначеною метою й обмеженим обсягом. Загальні вимоги встановлено Законом України «Про захист персональних даних». Для випадків насильства щодо дітей або домашнього насильства застосовуються передбачені спеціальним законодавством правила повідомлення. Статті 14–15 Закону «Про запобігання та протидію домашньому насильству» визначають обов’язки окремих суб’єктів і необхідність дотримання режиму інформації з обмеженим доступом. Обсяг обміну інформацією потрібно визначати для кожної правової ситуації, а не закріплювати універсальне правило передачі всього досьє. Навчання та підтримка фахівців Спільні навчання мають охоплювати законні повноваження, безпечне реагування на погрози, захист постраждалих, роботу з дітьми, комунікацію без приниження та контроль власних упереджень. Варто розбирати приклади помилкового ототожнення переконань із насильством і ситуації, коли працівник має скерувати звернення до іншого фахівця. Посібник ОБСЄ приділяє увагу підготовці поліцейських до взаємодії з різними спільнотами. Якість роботи підтримують супервізія, доступ до професійної консультації та можливість обговорювати складні випадки у захищеному правовому режимі. Навчання саме по собі є процесним результатом. Щоб стверджувати, що воно зменшило насильство, потрібні окремі дані про поведінкові наслідки та достатній період спостереження. Права людини як практичний критерій якості Громадська профілактика має бути сумісною з правом на приватність, свободу думки та релігії, мирне зібрання, рівне ставлення й доступ до правової допомоги. Порушення цих прав може породжувати недовіру та відчуження, підриваючи саму співпрацю. БДІПЛ ОБСЄ розглядає права людини та верховенство права як суттєві умови законної протидії тероризму. Недопустимою основою спільних реєстрів є списки людей за походженням, віросповіданням, політичними поглядами чи поведінкою, яку хтось вважає «дивною». Необхідно відокремлювати перевірені повідомлення про можливі насильницькі дії від оціночних ярликів. Закон України «Про захист персональних даних» встановлює правові рамки обробки персональних даних, а Закон «Про Національну поліцію» визначає принципи законності й політичної нейтральності. Прозорість також означає публічне пояснення мети програми, механізмів фінансування, правил розгляду скарг та агрегованих результатів. Окремі відомості можуть мати законні обмеження доступу, проте це не усуває потреби в підзвітності компетентним органам і правовому захисті людей. Діти й підлітки: захист без стигматизації Підлітковий вік пов’язаний із розвитком ідентичності, самостійності, соціальних зв’язків та активним випробуванням переконань. Гострі висловлювання, зацікавлення політикою або належність до певної онлайн-спільноти не утворюють діагнозу чи достовірного показника майбутнього насильства. У профілактиці важливі конкретні обставини безпеки, благополуччя, насильства щодо дитини та потреба в підтримці. Школа, родина, соціальна служба й поліція мають обмінюватися інформацією у визначеному правовому порядку й з урахуванням найкращих інтересів дитини. Особисті дані, відомості про психологічну допомогу та сімейні обставини не слід розповсюджувати серед широкого кола учасників «профілактичної ради». Спеціальні правила реагування на насильство щодо дітей містить законодавство про домашнє насильство. Безпечна програма дозволяє підлітку отримати допомогу без публічного таврування, гарантує зрозумілу процедуру звернення, розрізняє підтримку і правові заходи та передбачає можливість оскарження помилкового рішення. Міжнародний план ООН підкреслює роль освіти та участі молоді в ширшій системі профілактики. Українські громади під час війни та відновлення В умовах війни громади можуть одночасно стикатися з переміщенням людей, втратою житла, травматичними подіями, порушенням доступу до допомоги й підвищеними вимогами безпеки. Це різні соціальні та психологічні потреби. Пережитий травматичний досвід, участь в обороні, статус внутрішньо переміщеної особи чи потреба в психіатричній допомозі не дають підстав приписувати людині схильність до екстремістського насильства. Практична співпраця в Україні може поєднувати консультації мешканців, роботу поліцейського офіцера громади, розвиток служб підтримки, запобігання домашньому насильству та законне реагування на конкретні загрози. Пріоритети встановлюють за місцевими даними й реальними зверненнями. Це редакційна модель організації роботи, а не науково підтверджений універсальний рецепт для всіх областей. Правові підстави такої взаємодії становлять Закон «Про Національну поліцію», Закон «Про захист персональних даних» і спеціальні закони залежно від виду правопорушення. Під час воєнного стану окремі процедури можуть діяти за спеціальними правилами; їх належить перевіряти за чинними офіційними редакціями нормативних актів. Як оцінювати результати програми Показники процесу До процесних показників належать доступність консультацій, представництво різних груп, кількість виконаних рішень, час відповіді на звернення, підготовка працівників і частка скарг, на які надано мотивовану відповідь. Ці показники свідчать про організацію діяльності. Вони не дорівнюють кількості попереджених нападів або доведеній зміні насильницької поведінки. Показники довіри й доступу до допомоги Довіру вимірюють незалежними опитуваннями з відомою методикою, а доступ до послуг — фактичними можливостями отримати допомогу й оцінкою якості підтримки. Потрібно враховувати, кому складно брати участь в опитуваннях і чи не зростає страх звернення. Метааналіз Chan та співавторів підтверджує зв’язки між сприйняттям справедливості й легітимністю поліції, але цього недостатньо для висновку про запобігання терористичним подіям. Показники безпеки й реальної поведінки Безпекові результати залежать від поставленої мети: повторне насильство, підтверджені погрози, тяжкі правопорушення, повторна віктимізація або своєчасне надання захисту. Важливо визначити початковий рівень проблеми, порівняльний період та можливі сторонні впливи. Показник зареєстрованих випадків може зростати завдяки кращій готовності повідомляти, навіть коли реальна поширеність не збільшується. Систематичний огляд Mazerolle та співавторів констатував брак досліджень достатньої якості для висновку, що поліцейські програми соціальної згуртованості зменшують насильницький екстремізм. Огляд Charkawi, Dunn і Bliuc узагальнив 74 оцінювання програм, але результати залежали від методів і критеріїв. Отже, обґрунтовані висновки вимагають належного дослідницького дизайну, а бажані зміни довіри чи ставлень не можна подавати як уже доведене зниження злочинності. Оцінювання небажаних наслідків Поряд із результатами необхідно збирати відомості про дискримінаційні скарги, розголошення даних, помилкові направлення, відмову від послуг через страх, стигматизацію та втрату довіри. Ці ефекти мають самостійне значення. Charkawi та співавтори описують негативні наслідки частини програм, зокрема відчуження громад і посилення стигми. Які висновки підтверджені наукою, а які залишаються відкритими Відносно добре досліджені взаємозв’язки між процедурною справедливістю, соціальною ідентичністю та сприйняттям легітимності поліції. Проте величина зв’язків змінюється за контекстом, а кореляція не завжди відображає причину. Метааналіз 123 досліджень підтримує саме цей обмежений висновок. Міжнародні організації розробили принципи партнерської поліцейської діяльності, міжсекторальної взаємодії та захисту прав людини. Це важливі професійні стандарти й основа проєктування програм. ОБСЄ та ООН не надають наукової підстави оголосити будь-яку окрему програму ефективною без оцінювання її результатів. Емпіричні докази щодо запобігання саме насильницькому екстремізму залишаються обмеженими. Програми мають різні цілі: просвітництво, згуртованість, ставлення, відмову від участі, запобігання нападу. Об’єднання цих результатів під одним словом «успіх» приховує важливі розбіжності. Campbell Systematic Reviews наголошує на потребі якісніших оцінювань, а огляд 2024 року демонструє неоднорідність наявних даних. Практична модель для громади Доцільна послідовність організаційної роботи складається з публічного визначення проблеми, перевірки компетенцій учасників, установлення законних каналів звернення, створення доступної підтримки, погодження захисту інформації та регулярного незалежного оцінювання результатів. Ця послідовність є редакційною практичною схемою на основі партнерських принципів ОБСЄ й українських правових норм. Її слід адаптувати до конкретної громади. Наприклад, коли мешканці повідомляють про повторювані погрози в громадському місці, координація починається із забезпечення безпеки та належного реагування поліції. Місцева влада може дослідити умови простору, а соціальні служби — забезпечити підтримку постраждалим, якщо вона потрібна. Підсумкове оцінювання окремо з’ясовує, чи стала територія безпечнішою, чи люди отримали допомогу та чи не виникли порушення прав. Інший приклад — родина неповнолітнього, яка звернулася через агресивні конфлікти та тривогу за дитину. Доцільним є безпечне вислуховування, оцінка конкретних загроз, підтримка родини й направлення до відповідних фахівців, а за встановленими законом обставинами — повідомлення уповноважених органів. Ярлик «екстреміст» на підставі поглядів дитини або її інтернет-інтересів підриває довіру й може нашкодити. Поширені запитання Чим партнерство громади та поліції відрізняється від звичайного інформування? Партнерство передбачає участь мешканців у визначенні проблем, розробленні рішень, оцінюванні результатів і можливості подавати скарги. Одностороннє інформування є лише окремою функцією. Стаття 89 Закону «Про Національну поліцію» передбачає спільні проєкти, програми й заходи. Чи доведено, що громадська взаємодія з поліцією запобігає тероризму? Систематичний огляд Campbell Collaboration не знайшов достатніх надійних оцінювань, щоб установити такий причинний ефект. Організаційна корисність і поліпшення довіри можуть бути окремими результатами; зменшення конкретних насильницьких дій потребує власного доказу. Чи може громада вести списки людей із «радикальними поглядами»? Переконання, мирна політична позиція, релігія або походження не є належним критерієм небезпеки. Обробка персональних даних повинна мати законну мету й правову підставу, відповідати вимогам Закону «Про захист персональних даних». Конкретні погрози передають компетентним органам за встановленими процедурами. Кому повідомляти про безпосередню загрозу насильства? За актуальної небезпеки для життя й здоров’я потрібно невідкладно звернутися до поліції або відповідної екстреної служби. Якщо йдеться про дитину чи домашнє насильство, можуть застосовуватися додаткові спеціальні обов’язки повідомлення, визначені українським законодавством. Громадська рада чи волонтерська група не повинні підміняти правове реагування. Які показники свідчать про реальну ефективність? Потрібні наперед визначені показники конкретної шкоди, надійне порівняння в часі, урахування сторонніх чинників, незалежне дослідження довіри, доступності допомоги та можливих негативних наслідків. Число зустрічей і тренінгів вимірює активність, а не попереджене насильство. Це узгоджується з методологічними висновками Mazerolle та співавторів. Чому важливо розділяти профілактику й оперативну роботу? Соціальна допомога, освіта, правове реагування та спеціальні заходи безпеки мають різні завдання і правові підстави. Розподіл функцій захищає конфіденційність і запобігає ситуації, коли люди перестають звертатися по допомогу через страх необґрунтованого контролю. ОБСЄ підкреслює підзвітність і довіру як умови співпраці. Висновок Співпраця громад та служб безпеки стає змістовною тоді, коли спирається на законність, зрозумілі ролі, участь мешканців, захист постраждалих, конфіденційність, процедури скарг та незалежне оцінювання наслідків. Для українських громад її основа вже закріплена в Законі «Про Національну поліцію» й реалізується, зокрема, через місцеві форми партнерської поліцейської діяльності. Наукова оцінка має зберігати чітку різницю між довірою до установ, наявністю послуг, зміною переконань, припиненням участі в насильницьких діях і доведеним зменшенням насильства. Надійні дані щодо останнього результату в програмах профілактики насильницького екстремізму поки обмежені. Ця обставина визначає вимогу до кожної нової програми: захищати людей уже під час її здійснення та збирати достатні докази реальних наслідків. Пов’язані статті Психологія радикалізації, насильницького екстремізму та профілактики: карта знань Профілактика насильницького екстремізму: рівні та доказові підходи Громадські програми профілактики насильницького екстремізму Як близьким реагувати на можливу насильницьку радикалізацію Хибнопозитивні висновки та стигматизація в оцінюванні радикалізації Що робити, коли людина погрожує ідеологічно мотивованим насильством Робота з людьми, які повертаються із зон діяльності екстремістських груп Джерела Верховна Рада України (2003). Закон України «Про боротьбу з тероризмом», № 638-IV. Офіційний текст. Верховна Рада України (2010). Закон України «Про захист персональних даних», № 2297-VI. Офіційний текст. Верховна Рада України (2015). Закон України «Про Національну поліцію», № 580-VIII. Офіційний текст. Верховна Рада України (2017). Закон України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», № 2229-VIII. Офіційний текст. Національна поліція України. Поліцейський офіцер громади. Офіційний опис програми. Організація з безпеки і співробітництва в Європі (2014). Preventing Terrorism and Countering Violent Extremism and Radicalization that Lead to Terrorism: A Community-Policing Approach. Офіційний посібник. Організація з безпеки і співробітництва в Європі, БДІПЛ. Countering Terrorism and Human Rights. Офіційний матеріал. Організація Об’єднаних Націй (2016). Plan of Action to Prevent Violent Extremism. План дій. Chan, A., Bradford, B., & Stott, C. (2025). A systematic review and meta-analysis of procedural justice and legitimacy in policing: the effect of social identity and social contexts. Journal of Experimental Criminology, 21, 349–406. DOI: 10.1007/s11292-023-09595-5. Charkawi, W., Dunn, K., & Bliuc, A.-M. (2024). Evaluations of countering violent extremism programs: Linking success to content, approach, setting, and participants. International Journal of Law, Crime and Justice, 77, 100674. DOI: 10.1016/j.ijlcj.2024.100674. Kuen, K. (2024). Reassessing the process-based model: Do procedural justice and police legitimacy lead to reporting neighborhood problems to the police over time? Journal of Criminal Justice, 95, 102290. DOI: 10.1016/j.jcrimjus.2024.102290. Mazerolle, L., Eggins, E., Cherney, A., Hine, L., Higginson, A., & Belton, E. (2020). Police programmes that seek to increase community connectedness for reducing violent extremism behaviour, attitudes and beliefs. Campbell Systematic Reviews, 16(3), e1111. DOI: 10.1002/cl2.1111.

Український психологічний ХАБ · Опубліковано: 22 жовтня 2026 року · Редакційна політика Дослідницький кластер: Психологія радикалізації, насильницького екстремізму та профілактики Ризик екстремістського насильства потребує маршруту допомоги, який відповідає конкретній ситуації: негайна небезпека, інформація про підготовку насильства, вербування чи примус, тривожні зміни в поведінці близької людини, потреба дитини в захисті або психологічна криза. В Україні для цих ситуацій діють різні служби. Правильний перший крок визначається тим, чи є загроза життю зараз, чи потрібне повідомлення правоохоронним органам, чи людина передусім потребує медичної, психологічної, соціальної або правничої допомоги. Це практичний довідник для постраждалих, свідків, родичів, педагогів, психологів і людей, які самі прагнуть відмовитися від участі в насильстві. Він спирається на офіційні контакти екстрених служб України, повідомлення Служби безпеки України про номер 1516, нормативні документи та дослідження профілактичних втручань. Зміст звернень і обсяг переданих даних мають відповідати реальній небезпеці та вимогам закону. Найкоротший маршрут: куди звертатися залежно від ситуації Якщо насильство відбувається зараз, існує безпосередня загроза нападу, людина має травми або необхідне термінове втручання, телефонуйте 112 або 102; для екстреної медичної допомоги — 103. Оператору повідомте точне місце, характер події, наявність постраждалих, відомі факти про небезпеку. Номери та їх призначення підтверджено Державною службою України з надзвичайних ситуацій. Якщо вам відомо про можливу підготовку теракту, диверсії, насильницьке вербування або пропозицію виконати незаконну дію в інтересах ворожих спецслужб, зверніться до Служби безпеки України за коротким номером 1516. У повідомленні СБУ від 2 квітня 2026 року уточнено, що дзвінки на 1516 безкоштовні з мобільних і стаціонарних телефонів на території України, а раніше чинний номер 0 800 501 482 також працює. Дивіться офіційний перелік підстав для звернення та контактів СБУ. Якщо людина висловлює радикальні погляди, конфліктує з оточенням або переглядає тривожні матеріали, але немає конкретних даних про погрози, підготовку насильства чи примус, почніть із безпечної розмови, оцінювання актуальних потреб і за потреби консультації психолога або соціального фахівця. Релігія, політичні переконання, етнічність, стиль одягу та психологічний діагноз не є самостійними підставами вважати людину небезпечною. Питання про поведінкові загрози й межі прогнозування розкриває систематичний огляд спеціалізованих інструментів оцінювання. Якщо дитина перебуває під тиском, отримує небезпечні завдання, зазнає погроз або дорослий намагається примусити її до протиправних дій, пріоритетом стає захист дитини. За безпосередньої небезпеки — 102 або 112; додаткові канали — місцева служба у справах дітей, школа, психолог, Національна дитяча гаряча лінія 116 111 або 0 800 500 225. Ці контакти наводить ДСНС у матеріалах про захист дітей. Що означає «ризик екстремістського насильства» У психологічному й профілактичному контексті йдеться про занепокоєння щодо можливого переходу до насильницьких дій, підтримки чи сприяння таким діям. Важливо розділяти переконання, схвалення насильства, конкретний намір, підготовчі дії та скоєне правопорушення. Це різні явища, які потребують різних відповідей. Юридичне визначення тероризму та компетенцію державних органів установлює Закон України «Про боротьбу з тероризмом». Радикальні погляди, активізм, незгода з державною політикою або релігійна практика самі собою не підтверджують небезпеки. Відомості про конкретні погрози, примус, підготовку нападів, спроби залучення до насильства чи поведінку, що створює негайну небезпеку, мають інше значення. Під час вибору маршруту допомоги описуйте перевірені дії й обставини, а не припущення про світогляд людини. За даними систематичного огляду Brouillette-Alarie та співавторів, спеціальні засоби оцінювання ризику екстремістського насильства мають серйозні прогалини у доказах перспективної прогностичної валідності. Огляд не виявив досліджень, які безпосередньо перевіряли б точність прогнозу майбутніх насильницьких подій у проспективному дизайні. Тому універсального психологічного «портрета» майбутнього нападника не існує, а приватні списки ознак не замінюють фахового оцінювання конкретної ситуації. Маршрут 1. Негайна небезпека: 112, 102 і 103 Негайна небезпека — це напад або погроза, яка може бути реалізована зараз, наявна зброя у небезпечному контексті, насильницьке утримування, повідомлення про можливий вибух, тяжкі тілесні ушкодження чи інша ситуація, де зволікання може коштувати життя. У такій ситуації відійдіть від загрози, подбайте про безпеку дітей і людей, які потребують допомоги, та викликайте відповідні служби. Не намагайтеся самостійно затримувати людину, перевіряти її наміри або вступати в небезпечне протистояння. За офіційним довідником ДСНС, 112 є єдиним номером екстреної допомоги, 102 — поліцією, 103 — екстреною медичною допомогою. Якщо подія поєднує кілька загроз, оператор 112 допоможе спрямувати звернення. Якщо мобільний зв’язок недоступний, МВС описує можливість використання застосунку 112 Ukraine через доступну мережу інтернету. Повідомте насамперед місце події, її актуальний стан, кількість людей у небезпеці, необхідність медичної допомоги й доступну перевірену інформацію. Якщо частина відомостей отримана зі слів інших людей або з листування, прямо назвіть джерело. Дотримуйтеся вказівок оператора; подальша перевірка, юридична кваліфікація та ухвалення оперативних рішень належать уповноваженим органам. Маршрут 2. Відомості про можливий теракт, диверсію чи вербування: СБУ 1516 У разі інформації про підготовку терористичних дій, диверсій, небезпечні пропозиції незнайомців або використання цифрових ресурсів для примусу чи вербування звертайтеся до СБУ через 1516. СБУ офіційно визначає саме ці ситуації як підстави для звернення. Зберігайте коректну відмінність між реально отриманим повідомленням, припущенням і чужим переказом. Коли загроза безпосередня, спершу використовуйте екстрені номери 112 або 102. Звернення до СБУ в ситуації можливого терористичного правопорушення доповнює, а не замінює невідкладне реагування. Якщо погроза адресована конкретній людині, поясніть, хто може постраждати та чи потрібна негайна допомога. У квітні 2026 року СБУ також підтвердила електронну адресу callcenter@ssu.gov.ua та попередній телефон 0 800 501 482. Офіційна інструкція МВС щодо терористичної загрози містить додаткові державні канали повідомлення. Перевіряйте їх на офіційних доменах безпосередньо перед зверненням, оскільки назви цифрових сервісів і способи доступу можуть змінюватися. Маршрут 3. Погрози, переслідування та примус без підтвердженої терористичної складової Якщо вам погрожують через погляди, походження, релігійну належність, професійну діяльність або конфлікт, звертайтеся до поліції за номером 102. Для захисту людини не потрібно самостійно доводити ідеологічну мотивацію чи визначати склад злочину. Національна поліція пояснює, що про кримінальне правопорушення можна повідомити телефоном або звернутися з письмовою заявою. Зафіксуйте тільки те, що можна зробити безпечно: дату, місце, власні спостереження, доступні повідомлення або інші матеріали, які вже перебувають у вашому розпорядженні. Не вступайте в переговори з погрозами, не переслідуйте кривдника й не розповсюджуйте особисті дані третіх осіб у відкритих групах. Практичні кроки для такої окремої ситуації докладно розкрито у статті «Що робити, коли людина погрожує ідеологічно мотивованим насильством». Якщо повідомлення стосується шантажу або примусу в інтернеті, можна додатково звернутися до кіберполіції через офіційний сайт. Національна поліція радить зберігати наявні повідомлення й знімки екрана, а в разі цифрового насильства щодо дітей залучати відповідальних дорослих. Маршрут 4. Тривога за близьку людину без конкретної погрози Сім’я може помічати ізоляцію, напруження, незвичні онлайн-спільноти, зміну кола спілкування або категоричні судження. Такі зміни мають багато можливих причин. Вони потребують уважності й розмови про потреби та безпеку, але не є автоматичним доказом насильницької радикалізації. Запропонуйте спокійне спілкування, ставте відкриті запитання про конфлікти, почуття безпеки, примус або загрози з боку інших. Висловлюйте турботу та окремо обговорюйте неприйнятність насильства. Пам’ятайте, що осуд, приниження, публічне таврування та спроби силоміць «переконати» можуть погіршити довіру. Розгорнуті рекомендації містить український матеріал «Як близьким реагувати на можливу насильницьку радикалізацію». Коли тривожні обставини конкретизуються — наприклад, з’являються повідомлення про намір заподіяти шкоду, примус до виконання завдань або реальна загроза людям, — звертайтеся за відповідним офіційним маршрутом. Не відкладайте захист до закінчення сімейної розмови. Водночас рання добровільна психологічна й соціальна підтримка може бути доречною навіть за відсутності правоохоронної складової. Маршрут 5. Дитина чи підліток: захист, школа, служба у справах дітей Діти можуть опинятися в ситуаціях маніпуляцій, примусу, погроз, шантажу або використання дорослими. При цьому вони потребують захисту незалежно від того, чи розуміють усі наслідки власних дій. Управління ООН з наркотиків і злочинності наголошує, що залучення дітей до терористичних та інших насильницьких груп нерідко містить різні форми примусу і потребує спеціалізованого захисту та реінтеграційної допомоги. Якщо дитині загрожує фізична небезпека, телефонуйте 102 або 112. Якщо є підозра на використання дитини для незаконних дій, повідомте правоохоронним органам факти й обставини. Для організації захисту залучайте місцеву службу у справах дітей, відповідальних працівників закладу освіти та соціальні служби. Міністерство юстиції України описує можливість звернення дитини до компетентних органів по захист своїх прав. Національна дитяча гаряча лінія — 116 111 або 0 800 500 225. У складних сімейних обставинах або за наявності насильства стосовно дітей додатково доступна урядова лінія 1547 за її офіційним призначенням. Контакти підтверджені ДСНС та Міністерством юстиції. Розмовляйте з дитиною зрозумілою мовою, не вимагайте повторного докладного переказу травматичних подій усім працівникам підряд, не публікуйте її листування, ім’я або фотографії без законних підстав. Особливо важливо не називати дитину «екстремістом» на підставі онлайн-контенту, чужого повідомлення чи підозр. ЮНЕСКО пропонує для освітнього середовища правозахисний підхід, що підтримує навчання, безпеку та права учнів. Що робити педагогові або шкільному психологу Працівникові школи важливо розрізняти конфлікт, потребу в соціально-психологічній допомозі, насильство стосовно дитини та конкретну загрозу іншим. Рішення про повідомлення уповноважених органів має спиратися на факти та чинні процедури захисту дітей, а не на етнічні, релігійні чи політичні припущення. Під час нагальної небезпеки організуйте захист дітей і виклик екстрених служб. В інших ситуаціях залучайте керівництво закладу, відповідального за безпеку, психолога, батьків або законних представників з урахуванням безпеки самої дитини. Якщо саме батьки становлять загрозу, передача інформації їм може погіршити ситуацію; залучайте уповноважені служби. Це редакційний алгоритм безпечної маршрутизації, який потрібно застосовувати відповідно до локальних нормативних процедур. Маршрут 6. Психологічна та психіатрична допомога Психолог може допомогти людині, яка пережила залякування, відчуває страх, сором, втрату контролю, труднощі у стосунках або бажає припинити участь у насильницькому середовищі. Водночас психологічна консультація не замінює виклику поліції за безпосередньої загрози та не є процедурою встановлення причетності до злочину. Міністерство охорони здоров’я України повідомляє, що базову допомогу з питань психічного здоров’я можна отримати у сімейного лікаря, а до психолога або психіатра в закладі з відповідним договором НСЗУ можна звернутися самостійно, за умовами чинної програми медичних гарантій. Для пошуку закладів МОЗ також указує контакт-центр НСЗУ 16-77 у маршруті пацієнта. Після погроз або насильства насамперед забезпечують фізичну безпеку, зрозумілу інформацію й доступ до практичної підтримки. Настанова ВООЗ із першої психологічної допомоги передбачає гуманну, уважну та практичну підтримку людей після тяжких кризових подій із повагою до гідності, культури й можливостей людини. Перша психологічна допомога не означає примусового детального обговорення травми. Психічні розлади, нейровідмінності або психологічна криза не є самостійними індикаторами екстремістського насильства. Огляд програми Campbell висвітлює неоднорідність досліджень зв’язку психічного здоров’я й терористичної поведінки та небезпеку спрощених висновків. Маршрут 7. Правнича допомога й захист прав Постраждалі, свідки, батьки, працівники установ і люди, яких залучали до небезпечної діяльності, можуть потребувати правової консультації щодо заяви, захисту персональних даних, процесуальних прав, роботи з правоохоронними органами або захисту дитини. Система безоплатної правничої допомоги надає консультації телефоном 0 800 213 103, а також через офіційний сайт legalaid.gov.ua. Обсяг представництва та інші види правничої допомоги визначаються законодавством і обставинами справи. Консультація юриста може супроводжувати звернення до поліції, але не має відкладати екстреного реагування на небезпеку. У ситуаціях, де є ризик стигматизації або поширення чутливої інформації, правнича консультація допомагає зрозуміти межі законного збирання, зберігання й передання даних. Доцільно передавати уповноваженим органам обсяг інформації, потрібний для розуміння загрози, та утримуватися від самочинного оприлюднення матеріалів у соціальних мережах. Що повідомляти під час звернення Корисне звернення описує подію та потребу в допомозі: хто перебуває в небезпеці, де і коли це сталося, що саме ви особисто бачили або отримали, чи є травмовані, що відомо про теперішнє місце перебування учасників та чи потрібне термінове втручання. Відомості, отримані від інших людей, варто позначати як переказані. За інструкцією Національної поліції, заяву про можливий злочин можна подати усно телефоном або письмово. Не оцінюйте людину за нібито «екстремістським типом особистості». Повідомлення про насильство ґрунтується на обставинах, а не на груповій ідентичності. Якщо інформація має непевний характер, так і скажіть: «я отримав повідомлення», «я бачив», «мені переказали». Це допомагає службам відокремлювати факти від припущень. Не шукайте додаткових доказів шляхом небезпечного зближення, самостійних перевірок невідомих предметів, прихованого проникнення до чужих облікових записів або контактів із можливими злочинцями. Якщо матеріали вже наявні, зберігайте їх без публічного поширення та дійте за інструкціями правоохоронних органів. Конфіденційність, згода та межі ролі психолога Людина має розуміти, кому, з якою метою та на якій підставі передаються її відомості. Для психолога або іншого фахівця питання конфіденційності вирішується в межах професійних, правових та інституційних правил, особливо коли можливий ризик життю, шкода дитині або необхідне виконання законного обов’язку щодо повідомлення. Міжнародний приклад багатовідомчого підходу — британська система Channel. Вона передбачає розгляд справи фахівцями різних служб і окрему згоду на участь у добровільній підтримці. Ця система діє в юрисдикції Англії та Уельсу і не є українським державним маршрутом допомоги. Для України застосовуються власні органи, правила та компетенції. Редакційний принцип пропорційності означає: враховувати ступінь небезпеки, передавати необхідні факти законними каналами, не розповсюджувати ярлики та не підмінювати психологічну підтримку неформальним стеженням. Окрему професійну консультацію щодо конкретного обов’язку повідомлення слід отримувати з урахуванням законодавства, трудових процедур і характеру інформації. Чи існує в Україні одна служба для всіх випадків насильницької радикалізації У доступних офіційних матеріалах немає підтвердження загальнонаціональної єдиної цивільної служби, яка одночасно замінювала б екстрену поліцію, СБУ, дитячий захист, психічне здоров’я та правничу допомогу для будь-якої ситуації ризику насильницької радикалізації. Тому ця стаття пропонує маршрут за конкретною потребою, а не вигадану універсальну «гарячу лінію дерадикалізації». Державна Концепція боротьби з тероризмом в Україні, затверджена указом № 492/2026, визначає стратегічні напрями й завдання державної політики. Вона не означає, що кожен психолог, учитель або громадянин має самостійно визначати терористичний ризик чи проводити контртерористичні заходи. Що кажуть дослідження про ефективність маршрутів допомоги Багатовідомча робота й супровід випадку можуть допомагати координувати підтримку, але сама наявність міжвідомчої команди не доводить скорочення насильства. Систематичний огляд Lewis та співавторів 2024 року не знайшов належних оцінювань ефективності супроводу випадків саме для протидії радикалізації до насильства. Дослідники описують важливість упровадження, координації та контексту, водночас вказують на відсутність прямих доказів результативності. Систематичний огляд Mazerolle та співавторів присвячено програмам співпраці поліції з іншими службами для зменшення радикалізації до насильства. Він показує обмеженість якісних емпіричних оцінок. Отже, інституційна взаємодія має бути прозорою, відповідальною та оцінюваною за наслідками, а не лише за кількістю направлень. Огляд оцінювань програм 2024 року показав неоднакові результати втручань і зауважив ризики стигматизації та відчуження. Ці дані не дозволяють обіцяти, що порада, одна консультація або участь у профілактичній програмі гарантовано змінить переконання чи запобігатиме злочину. Практична цінність чіткої маршрутизації полягає в тому, що людина може швидше отримати належне реагування: екстрену безпеку, захист дитини, повідомлення про можливе правопорушення, медичну й психологічну допомогу або правову консультацію. Це редакційний висновок на основі компетенцій українських служб і сучасних обмежень доказової бази, а не результат спеціального експерименту, який підтвердив би ефективність саме запропонованої схеми. Чому «профіль екстреміста» не допомагає вибрати маршрут Ризик пов’язаний із взаємодією обставин, доступної інформації, реальних дій та змінюваного контексту. Його не можна вивести з одного тесту, ідеологічної етикетки чи належності до певної спільноти. Систематичний огляд валідності інструментів оцінювання ризику підкреслює прогалини щодо майбутнього прогнозування та обмеження вибірок. Спеціалізовані інструменти VERA, TRAP-18 та ERG22+ призначені для структурованого професійного судження в конкретних практичних умовах і потребують підготовки, перевірених даних та чіткого розуміння меж застосування. Їх не варто перетворювати на домашні опитувальники, списки «небезпечних рис» або підставу для публічного звинувачення. Допомога починається із запитання про фактичну безпеку та потреби, а формальна оцінка загрози є завданням уповноважених фахівців. Якщо людина сама хоче припинити небезпечну участь Людина, яка відчуває тиск групи, отримує небезпечні вимоги або прагне припинити участь у насильницькому середовищі, може потребувати одночасно безпеки, юридичної консультації, психологічної підтримки, захисту від примусу та відновлення соціальних зв’язків. За безпосередньої загрози життю слід звертатися до екстрених служб; у разі відомостей про підготовку терористичних дій — до відповідних правоохоронних органів. Припинення участі в групі, зміна поглядів, відмова від насильства та соціальна реінтеграція мають різні психологічні й поведінкові критерії. Відновлення безпеки не вимагає миттєвої світоглядної перебудови. Програми підтримки потрібно підбирати за фактичними потребами людини та оцінювати за результатами, враховуючи обмеження досліджень супроводу випадків. Типові помилки, які погіршують безпеку Найнебезпечніша помилка — затягувати виклик допомоги під час безпосередньої загрози, сподіваючись переконати людину власними силами. Інша — робити далекосяжні висновки за політичними думками, релігією, інтересами або діагнозом. Звернення, побудовані на неточних підозрах, можуть створювати стигму й відволікати увагу від конкретних небезпечних дій. Шкодить і публікація неперевірених обвинувачень, поширення зображень дітей або приватного листування, небезпечний самостійний збір доказів, обіцянка абсолютної таємниці за наявності реальної загрози іншим людям. Перевагу мають безпечне повідомлення через офіційний канал, дбайливий супровід та законний захист даних. Практичний порядок дій для близьких, фахівців і свідків Спершу визначте, чи є небезпека зараз. Якщо так — захищайте людей і телефонуйте 112, 102 або 103 за обставинами. Якщо є конкретні відомості про підготовку терористичних дій або вербування до них — використовуйте 1516 чи інший підтверджений канал СБУ. Якщо ситуація стосується дитини, одночасно забезпечуйте її захист через поліцію, службу у справах дітей, заклад освіти та профільні служби. Якщо негайної небезпеки немає, з’ясуйте, у якій допомозі людина зацікавлена та що реально відбувається: чи є примус, насильство, тривога, сімейна криза, потреба в психологові або юристові. Узгодьте один доступний наступний крок. Не вимагайте від людини публічного пояснення поглядів як умови підтримки. За появи нових конкретних загроз переглядайте маршрут. Зберігайте необхідні відомості лише у відповідних законних межах, фіксуйте, до якої служби звернулися та які вказівки отримали. Не плутайте підтвердження прийняття повідомлення з гарантією результату; за потреби уточнюйте подальший порядок розгляду в уповноваженому органі. Часті запитання Куди дзвонити, якщо є підозра на підготовку теракту? За безпосередньої небезпеки — 112 або 102. Для інформації про підготовку терактів, диверсій чи відповідні спроби вербування діє гаряча лінія СБУ 1516. Офіційні джерела: ДСНС і СБУ. Чи потрібно мати докази, перш ніж повідомити поліцію? Про конкретну небезпечну подію або погрозу можна повідомити із зазначенням того, що ви знаєте та звідки походять відомості. Не потрібно самостійно встановлювати юридичну кваліфікацію або наражатися на небезпеку, збираючи докази. Національна поліція описує способи звернення громадян. Чи є читання радикальних матеріалів підставою звернутися до СБУ? Сам по собі інтерес до матеріалів або сповідування радикальних переконань не дає надійного висновку про намір учинити насильство. Оцініть наявність конкретних погроз, примусу, підготовки дій або інформації про правопорушення. Якщо є факти, що відповідають компетенції СБУ, повідомте їх через офіційний канал; інші ситуації можуть потребувати психологічної, соціальної чи освітньої підтримки. Дитину намагаються завербувати через інтернет. Що робити? Насамперед припиніть небезпечний контакт доступним законним способом, забезпечте підтримку дитини, збережіть наявні повідомлення без їх публічного поширення. За конкретних загроз зверніться до поліції, а за відомостей про можливі диверсії чи теракти — до СБУ. Долучіть відповідних фахівців із захисту дітей; кіберполіція дає офіційні рекомендації щодо цифрових погроз. Чи можна звернутися по допомогу без психологічного діагнозу? Так. Психологічна підтримка може бути потрібна через кризу, страх, примус, конфлікт або наслідки насильства незалежно від встановленого психічного розладу. МОЗ пояснює доступні послуги й можливість звернення до фахівців. Чи гарантує профілактична програма відмову від насильства? Наукові дані не дають підстав для такої гарантії. Lewis та співавтори указують на брак відповідних досліджень ефективності індивідуального супроводу в цій сфері. Результати допомоги, поведінкові зміни й питання громадської безпеки потрібно оцінювати окремо. Висновок Маршрут допомоги при ризику екстремістського насильства в Україні визначається потребою в захисті, змістом конкретної загрози та компетенцією установ. Негайне насильство вимагає екстреного реагування; інформація про підготовку терористичних дій — звернення до СБУ; ситуації із залученням дітей — спеціалізованого захисту; психологічна криза й вихід із небезпечного середовища — належної медичної, соціальної та правничої підтримки. Факти мають перевагу над припущеннями, а права людини й безпека залишаються спільною основою всіх маршрутів. Пов’язані статті Як близьким реагувати на можливу насильницьку радикалізацію — розмова з людиною, збереження довіри та межі сімейного реагування. Що робити, коли людина погрожує ідеологічно мотивованим насильством — окремий маршрут у разі конкретних погроз. Психологія радикалізації, насильницького екстремізму та профілактики: карта знань — наукова структура дослідницького кластера. Як допомогти людині після виходу з насильницької групи — підтримка після виходу з насильницького середовища. Конфіденційність і повідомлення про загрозу: межі роботи психолога — професійні обов’язки та захист даних. Джерела Brouillette-Alarie, S., Hassan, G., et al. (2025). Reliability and Validity of Risk Assessment Tools for Violent Extremism: A Systematic Review. Campbell Systematic Reviews, 21(4), e70080. DOI: 10.1002/cl2.70080. Верховна Рада України. (2003, чинна редакція). Закон України «Про боротьбу з тероризмом» № 638-IV. Офіційний текст. Державна служба України з надзвичайних ситуацій. (2026). Контакти екстрених служб та допомоги. Офіційний довідник. Державна служба України з надзвичайних ситуацій. (2026). Як захистити дітей від насильства та булінгу. Офіційний матеріал. Lewis, J., Marsden, S., Cherney, A., Zeuthen, M., Rahlf, L., Squires, C., & Peterscheck, A. (2024). Case management interventions seeking to counter radicalisation to violence and related forms of violence: A systematic review. Campbell Systematic Reviews, 20(2), e1386. DOI: 10.1002/cl2.1386. Mazerolle, L., Cherney, A., Eggins, E., Hine, L., & Higginson, A. (2021). Multiagency programs with police as a partner for reducing radicalisation to violence. Campbell Systematic Reviews, 17(2), e1162. DOI: 10.1002/cl2.1162. Міністерство внутрішніх справ України. (2026). Для українців розроблено інструкцію щодо дій в умовах терористичної загрози. Офіційне повідомлення. Міністерство охорони здоров’я України. (2023). Маршрут пацієнта: куди можна звернутися по психологічну допомогу. Офіційне роз’яснення. Міністерство охорони здоров’я України. (2026). Безоплатні послуги з охорони психічного здоров’я. Офіційна інформація. Національна поліція України. (2026). Корисна інформація та поради громадянам. Офіційна сторінка. Національна поліція України. (2026). Безпечний старт навчального року: правила поведінки дітей в інтернеті. Офіційна сторінка. Офіс Президента України. (2026). Указ № 492/2026 «Про Концепцію боротьби з тероризмом в Україні». Офіційний документ. Система безоплатної правничої допомоги. (2026). Контакти й консультації. Офіційний сайт. Служба безпеки України. (2026). СБУ запровадила новий короткий номер «гарячої лінії»: 1516. Офіційне повідомлення. UNESCO. (2024). A Teacher’s Guide on the Prevention of Violent Extremism. Офіційна публікація. United Nations Office on Drugs and Crime. (2024). Research on child recruitment and exploitation by violent extremist groups. Офіційний ресурс. World Health Organization, War Trauma Foundation, & World Vision International. (2011). Psychological First Aid: Guide for Field Workers. ISBN 9789241548205. Перевірено станом на 22 жовтня 2026 року. Телефони й цифрові канали перевіряйте за актуальними офіційними повідомленнями, особливо перед зверненням із-за кордону або в умовах обмеженого зв’язку.

Український психологічний ХАБ · Опубліковано: 22 жовтня 2026 року · Редакційна політика Дослідницький кластер: Психологія радикалізації, насильницького екстремізму та профілактики Реінтеграція після екстремістського насильства: що означає повернення до життя в громаді Реінтеграція після участі в екстремістському насильстві — це тривалий процес відновлення законної та безпечної участі людини в суспільному житті, під час якого поєднуються припинення насильницької поведінки, соціальні зв’язки, житло, освіта, праця, доступ до допомоги та відповідальність за заподіяну шкоду. У центрі цього процесу перебувають одночасно безпека інших людей, права постраждалих, правові обов’язки людини, яка повертається, і можливість побудувати стійке життя поза насильницьким середовищем. Управління ООН з наркотиків і злочинності розглядає післяпенітенціарну підтримку як продовження підготовки до звільнення, а ПРООН наголошує на спільній роботі з людьми, які повертаються, та громадами, що їх приймають. Поняття охоплює різні ситуації: звільнення після відбування покарання за пов’язаний із насильством злочин; вихід із групи без попереднього засудження; повернення із зони діяльності насильницького угруповання; підтримку членів сім’ї та дітей, яких могли залучити до насильницького середовища. Юридичний статус, характер участі, доведені вчинки, вік, досвід примусу й наявні загрози визначають різні правові та соціальні рішення. Настанови ОБСЄ з позапенітенціарної реабілітації прямо розглядають як людей після звільнення, так і тих, чий зв’язок із терористичною діяльністю не завершився обвинувальним вироком. Реінтеграцію варто відрізняти від повернення до попереднього місця проживання. Людина може фізично перебувати у громаді й залишатися без житла, роботи, стабільного доходу, безпечних стосунків або можливості брати участь у її житті. Так само наявність роботи або родинного контакту сама по собі не засвідчує завершення насильницької діяльності. Наукове оцінювання потребує кількох окремих показників, їхньої зміни в часі та врахування місцевих умов. Систематичний огляд Бруєтт-Аларі та співавторів показує, наскільки обмеженою залишається база емпіричних оцінювань таких програм. Реінтеграція, припинення участі, дерадикалізація та ресоціалізація Чотири процеси з різними критеріями результату Припинення участі в насильницькому екстремізмі стосується дій: відмови від насильницької діяльності, виконання завдань групи, організації нападів і підтримки насильницької мережі. Дерадикалізація стосується зміни переконань, які виправдовують насильство. Ресоціалізація описує набуття або відновлення навичок і способів життя, потрібних для функціонування в суспільстві. Реінтеграція охоплює соціальне включення: доступ до ресурсів, взаємодію з громадою, виконання законних обов’язків і можливість обирати ненасильницькі життєві ролі. Порівняльний науковий огляд Раєтс розглядає припинення злочинної поведінки, вихід із насильницьких середовищ і зміну переконань як взаємопов’язані, але аналітично різні процеси. Це розрізнення визначає зміст практичної роботи. Психолог може досліджувати ставлення до насильства та потребу в допомозі; соціальний працівник — житлові, фінансові й сімейні потреби; фахівець із пробації — дотримання визначених законом умов; освітня або трудова служба — навчання й працевлаштування. Жоден із цих результатів не замінює інших. Докладніше концептуальне розрізнення розглянуто в матеріалі «Дерадикалізація та припинення участі: відмінності й результати». Кого саме стосується реінтеграція Вислів «людина після екстремістського насильства» позначає контекст, а не однорідну психологічну категорію. Засуджена особа, людина, яка добровільно припинила участь у групі, примусово залучений підліток і член сім’ї колишнього учасника мають різні права, обов’язки, потреби й ступені відповідальності. Політичні або релігійні переконання самі собою не є свідченням насильницької поведінки. Встановлення кримінальної відповідальності відбувається в правовому порядку, а не через психологічне припущення. Український Кримінальний кодекс визначає склади злочинів, а закон «Про боротьбу з тероризмом» — правові засади протидії терористичній діяльності. Підтримка сім’ї також потребує окремого підходу. Родинні зв’язки можуть сприяти виходу з насильницького середовища, але іноді самі залишаються джерелом примусу, конфлікту або контакту з насильницькою мережею. Рішення про залучення близьких приймають після оцінки конкретних стосунків, без автоматичного припущення, що будь-яка сім’я є безпечним ресурсом. Національний інститут юстиції США описує значення персоналізованої роботи та різних джерел підтримки. Що показують дослідження ефективності Систематичні огляди: обнадійливі сигнали й слабкість доказів У систематичному огляді 2025 року серед 11 836 виявлених публікацій лише 17 відповідали вимогам до емпіричного оцінювання програм третинної профілактики. У наративному узагальненні заходи, спрямовані на припинення участі й соціальну реінтеграцію, мали переконливіші сигнали успіху, ніж спроби безпосередньо змінювати ідеологію. Серед змістових складників, які частіше супроводжували позитивні результати, автори називали освіту, професійне навчання, соціалізацію, належну підготовку фахівців, робочі взаємини та залучення просоціальних членів сім’ї. Автори водночас підкреслили значні методологічні обмеження робіт; додатковий пошук публікацій за 2020–2024 роки загалом не змінив цього висновку. Систематичний огляд Льюїса та колег (2024) розглядав ведення випадків у програмах протидії насильницькій радикалізації. Він демонструє, що персоналізований супровід є логічно узгодженою моделлю організації послуг, проте доступні оцінювання ще не забезпечують надійних універсальних числових оцінок того, наскільки саме така модель зменшує терористичне насильство. Відтак практична доцільність координації служб і доказ її причинного впливу на повторне насильство мають оцінюватися окремо. Чому окремий успішний випадок не доводить ефективності програми Описи успішного працевлаштування чи повернення до сім’ї показують, що певна траєкторія можлива. Для твердження про ефективність програми потрібні чітко визначена група учасників, початковий стан, порівняння, період спостереження, незалежна перевірка та фіксація небажаних наслідків. Інакше програма може отримати кредит за зміни, пов’язані з віком, життєвими подіями, різницею між учасниками або природним припиненням активності. Бруєтт-Аларі та колеги вказують на обмеження дизайнів досліджень, а Льюїс та співавтори — на труднощі зі встановленням порівнюваних результатів різних програм. Особливо складно перевіряти рідкісні події, зокрема повторне терористичне насильство. Відсутність зареєстрованого нападу протягом короткого спостереження не доводить, що ризик став нульовим, а повторне правопорушення іншого характеру не можна автоматично вважати терористичним рецидивом. Показники потребують точних визначень і відповідних часових меж. Редакційний висновок із наявної літератури полягає у необхідності повідомляти про результати реінтеграції за окремими сферами життя, а висновки про попередження насильства залишати пропорційними якості спостережень. Громада як середовище безпеки та соціального повернення Прийняття, довіра й реальні межі участі Громада створює умови, у яких людина отримує можливість жити за правилами, доступними всім: користуватися послугами, працювати, навчатися, підтримувати стосунки й дотримуватися закону. Практична модель ПРООН виділяє підготовку громад до повернення, протидію стигматизації, забезпечення документів, житла, засобів до існування та психосоціальної підтримки. Це програмні настанови, а не підтвердження однакової ефективності кожного елемента в кожній країні. Побоювання мешканців і постраждалих від насильства потребують уважної та правомірної реакції. Громада має право на достовірну інформацію про законні заходи безпеки, механізми звернення по допомогу та відповідальність державних служб. Одночасно поширення чуток, публічне таврування дітей чи розголошення приватних відомостей можуть завдавати додаткової шкоди та ускладнювати підтримку. Співпрацю не слід підміняти публічним оголошенням персональних даних або громадським «розслідуванням» біографії людини. Місце родини, наставників і місцевих організацій У відповідних випадках близькі, наставники, освітні заклади, місцеві ініціативи та роботодавці допомагають відновити повсякденні ролі й соціальну належність. Практичний посібник ОБСЄ присвячений саме співпраці державних і недержавних учасників у позапенітенціарному середовищі. Настанови європейської мережі RAN наголошують на міжвідомчій взаємодії та врахуванні родинного контексту. Підтримка має спиратися на згоду, визначені функції й реальні можливості помічників. Наставник не замінює психолога, роботодавець не здійснює оцінювання терористичної загрози, а родичі не несуть автоматичної відповідальності за нагляд. Участь громадських організацій потребує прозорих правил роботи з інформацією, доступу до професійної консультації та можливості безпечно повідомляти компетентним органам про конкретну загрозу. Права та потреби постраждалих Безпечна реінтеграція враховує наслідки насильства для тих, хто його пережив. Потреба в захисті, психологічній допомозі, приватності й відшкодуванні шкоди зберігає самостійне значення незалежно від прогресу людини, яка повертається. Контакт, примирення або відновна зустріч можливі лише за відповідних правових умов, добровільної поінформованої згоди, оцінки безпеки та підготовки фахівців. Жоден етап програми не повинен передбачати обов’язкового прощення чи примусу потерпілих до спілкування з кривдником. Працевлаштування, освіта та економічна самостійність Чому робота важлива і що саме вона може змінювати Праця може створювати законний дохід, структуру повсякденного часу, соціальні контакти, визнання компетентності та довгострокові життєві плани. У процесі виходу з насильницького середовища ці можливості можуть підтримувати нову ненасильницьку соціальну роль. Огляд третинної профілактики виявив відносно перспективні результати програм з освітніми й професійними складниками; Управління ООН з наркотиків і злочинності рекомендує розглядати професійну підготовку, подальшу підтримку та питання житла й роботи у підготовці до звільнення. Причинний зв’язок між працевлаштуванням і зменшенням ризику екстремістського насильства залишається складним для встановлення. Особи з більшою готовністю припинити участь можуть частіше шукати й утримувати роботу, тому сам факт працевлаштування не можна прирівнювати до результату спеціалізованої програми без відповідного дослідницького дизайну. Відсутність роботи також не є окремою ознакою готовності до насильства. Яка підтримка має практичний зміст Індивідуальний план може охоплювати відновлення документів, оцінювання навичок, завершення освіти, перенавчання, допомогу в пошуку законної зайнятості, консультації з працевлаштування та стабілізацію побутових обставин. Важливо перевіряти доступність робочих місць, стан здоров’я, доглядові обов’язки, транспорт і можливі правові обмеження конкретної особи. ПРООН включає доступ до гідних засобів існування серед базових потреб, а ОБСЄ розглядає послуги в громаді як частину довгострокового супроводу. Відносини з роботодавцем повинні будуватися на дотриманні трудових прав і законних умов найму. Розголошення особистої історії, судимості чи чутливих переконань має спиратися на конкретні правові підстави; «профілактичне» поширення таких відомостей без підстав неприпустиме. Успіх варто вимірювати не кількістю направлень на співбесіду, а можливістю отримати та зберегти безпечну й законну зайнятість, сумісну з індивідуальними обставинами. Житло, документи й доступ до базових послуг Стабільне житло, посвідчення особи, медична допомога, зв’язок із соціальними службами та доступ до освіти становлять організаційний фундамент реінтеграції. Вони необхідні для повсякденного функціонування й виконання законних зобов’язань. Міжнародні програми ПРООН та Управління ООН з наркотиків і злочинності виділяють ці потреби серед напрямів підтримки після повернення та після звільнення з установи виконання покарань. Коли людина виходить з установи виконання покарань, передача інформації між законно уповноваженими фахівцями та безперервність допомоги мають плануватися до звільнення. Коли людина повертається з іншої країни або з території конфлікту, зростає значення документування, юридичного статусу, сімейних контактів і доступних соціальних послуг. У кожній ситуації з’ясовують конкретні потреби, а не застосовують один пакет втручань до всіх. Психологічна підтримка і формування нової соціальної ідентичності Після виходу з насильницької групи людина може зіткнутися з втратою колишніх зв’язків, соромом, провиною, конфліктами, відчуттям ізоляції або пережитою травматичною подією. Інші люди не мають психічних розладів і потребують насамперед соціального супроводу. Психологічна допомога обирається відповідно до звернення, стану, оцінки фахівця та наявної доказової бази, а психіатрична діагностика проводиться за клінічними критеріями. Зв’язок із насильницькою групою сам по собі не є психіатричним діагнозом. Нові ненасильницькі ролі — працівника, студента, батька або матері, сусіда, учасника громадської ініціативи — можуть змінювати спосіб, у який людина описує своє майбутнє. У порівняльному огляді Раєтс до дослідження припинення насильницької участі застосовано ширшу традицію вивчення припинення злочинної поведінки; Національний інститут юстиції США висвітлює роль соціальних зв’язків, смислу, професійної зайнятості й цілеспрямованого супроводу. Ці підходи пояснюють можливі механізми, але самі собою не забезпечують точного прогнозу індивідуальної поведінки. Психологічна підтримка може включати роботу з наслідками травматичного досвіду, навички розв’язання конфліктів, способи реагування на стрес і підтримку сімейної комунікації. Її ефективність потрібно оцінювати за відповідними психологічними результатами, а висновки про загрозу насильства залишати спеціально підготовленим міждисциплінарним фахівцям. Загальні психотерапевтичні результати не слід автоматично переносити на попередження екстремістського рецидиву. Безпека: правомірний нагляд, оцінювання потреб і захист громади Як поєднувати контроль і підтримку За наявності правових підстав контроль може передбачати визначені судом або законом обов’язки, пробаційний нагляд, координацію уповноважених служб і реагування на конкретну інформацію про загрозу. В українському праві діяльність служби пробації визначає закон «Про пробацію»; оцінка кримінально-правових підстав здійснюється відповідно до Кримінального кодексу України. Наявність у людини радикальних переконань сама собою не створює необмежених повноважень для втручання в її приватне життя. Підтримка і нагляд мають різні цілі та законні межі. Служби безпеки реагують у межах своєї компетенції на можливі правопорушення й загрози; соціальні й медичні служби забезпечують послуги; громада організовує доступне середовище та правомірну комунікацію. Практичні матеріали RAN розглядають координацію поліції, пробації, охорони здоров’я, соціальної сфери, місцевих органів влади та недержавних організацій як важливий організаційний компонент. Межі інструментів оцінювання загрози У спеціалізованій практиці застосовують структуровані професійні підходи на кшталт VERA-2R, TRAP-18 та ERG22+. Вони мають різне призначення: оцінювання окремих випадків насильницького екстремізму, розгляд поведінкових ознак мобілізації до цільового насильства або підтримка експертного формулювання ризиків і потреб у відповідних контекстах. Такі інструменти потребують фахової підготовки, належної інформації, перевірки застосовності та дотримання процедури; вони не є тестами для родичів, роботодавців чи сусідів. Національний інститут юстиції США застерігає, що спеціалізовані підходи не забезпечують актуарної точності прогнозування повторних злочинів. Окремі риси характеру, соціальні труднощі, релігія, етнічність, психічний стан або незвичні переконання не становлять надійного «профілю майбутнього нападника». Професійне формулювання ризику потребує контексту, конкретної поведінкової інформації, перевірки альтернативних пояснень і періодичного перегляду. Для читачів, які працюють із оцінюванням, важливий окремий матеріал «Хибнопозитивні висновки та стигматизація в оцінюванні радикалізації». Приватність і пропорційність обміну інформацією Командна робота потребує правила «хто, з якою метою та на якій підставі одержує конкретні відомості». Чутливі дані про здоров’я, переконання, сім’ю, судимість та історію участі в групі не мають циркулювати в громаді як неформальні списки підозрюваних. Закон України «Про захист персональних даних» визначає правові принципи обробки та захисту таких відомостей. Спеціальні винятки з конфіденційності, можливі обов’язки повідомлення та порядок взаємодії залежать від закону й конкретної професійної ролі. Якщо є реальна й безпосередня загроза життю чи здоров’ю, потрібно звертатися до компетентних екстрених служб і діяти відповідно до закону. Непрофесійне стеження, конфронтація, публічні обвинувачення або самостійне «перевиховання» не є безпечними способами запобігання насильству. Діти, підлітки та члени сімей: окрема логіка захисту Дитину, яка перебувала в зоні діяльності насильницької групи або мала родинний зв’язок із її учасником, потрібно розглядати насамперед крізь призму її прав, вікових потреб і конкретного досвіду. Родинний зв’язок не доводить особистої участі у злочині. Практична рамка ПРООН наголошує на доступі жінок і дітей до документів, освіти, безпечного житла та психосоціальної допомоги; європейські настанови RAN пропонують враховувати специфіку повернення сімей. Для неповнолітніх пріоритетами стають безпечне середовище, стабільні дорослі, навчання, захист від повторного насильства, відновлення соціальних контактів та належна допомога за потреби. Відомості про дитину мають особливо обережно оброблятися й передаватися тільки за правовою підставою. Школа не повинна проводити ідеологічні допити або призначати дитині ярлик небезпечної через біографію її батьків. Робота з сім’єю може включати допомогу у відновленні безпечних контактів, підтримку батьківських функцій, вирішення конфліктів і соціальний супровід. Якщо в родинному оточенні зберігаються насильство або примус, план захисту дитини має перевагу над абстрактною вимогою сімейного возз’єднання. Український правовий і суспільний контекст В Україні конкретні повноваження органів державної влади та підстави відповідальності визначають законодавство, судові рішення й інші чинні правові акти. Для розгляду терористичних діянь застосовують Кримінальний кодекс України та закон «Про боротьбу з тероризмом». Для відповідних випадків виконання покарань, нагляду й ресоціалізації діють механізми, передбачені законом «Про пробацію». Питання персональних даних регулює спеціальний закон. Ці акти встановлюють правові рамки, але не засвідчують існування універсальної української програми реінтеграції колишніх учасників екстремістського насильства з доведеною ефективністю. Наявні іноземні моделі потребують перевірки їхньої придатності до українських інституцій, системи послуг і безпекового контексту. Умови війни, переміщення населення та злочинів, пов’язаних зі збройною агресією, додають окремі питання відповідальності, міжнародного права й захисту постраждалих; переносити на них результати програм для інших країн та типів насильства без спеціального обґрунтування методологічно некоректно. Редакційна пропозиція для української практики — поєднувати індивідуальний правовий аналіз, міжвідомчу координацію, соціальні послуги та незалежне оцінювання результатів. Кожна інституція повинна діяти у власній компетенції; психологічна допомога не підміняє кримінальне провадження, а кримінальне провадження не вичерпує законних потреб у соціальній підтримці після відбуття покарання. Як організувати індивідуальний план реінтеграції Початковий етап: статус, безпека й базові потреби Роботу починають із підтвердження правового статусу, встановлення законних умов нагляду або обмежень, з’ясування нагальних потреб у житлі, документах, охороні здоров’я та безпечному контакті зі службами. Особа отримує зрозуміле пояснення цілей програми, можливих послуг, правил конфіденційності та меж участі. За наявності конкретних загроз фахівці діють через встановлені механізми професійного оцінювання та захисту. ОБСЄ і Управління ООН з наркотиків і злочинності розглядають планування повернення та взаємодію служб як організаційне підґрунтя цього етапу. Середній етап: послуги, зайнятість і стосунки Після стабілізації основних умов план може включати навчання, працевлаштування, психологічну допомогу за показаннями, вирішення сімейних питань, підтримку соціальних зв’язків та визначений законом супровід. Потрібно назвати відповідального координатора, погодити обсяг передачі даних, визначити досяжні цілі й регулярно з’ясовувати, чи допомога справді доступна. Систематичний огляд програм ведення випадків описує саме індивідуалізацію та координацію як центральні елементи цієї моделі. Тривалий етап: сталість участі та коригування плану Упродовж наступних місяців і років важливо спостерігати за сталістю законної зайнятості, житла, соціальних стосунків, виконанням обов’язків та доступністю підтримки. Після життєвих змін — втрати роботи, переїзду, сімейного конфлікту — потреби можуть змінюватися, тому план переглядають. Його завершення визначають за конкретними досягнутими цілями та правовими умовами, уникаючи безстрокового контролю без законної підстави. Національний інститут юстиції США підтримує індивідуальний аналіз поточних потреб і змінюваних обставин. Як вимірювати результат і не підміняти показники Для дослідження програми варто окремо вимірювати законну зайнятість та її тривалість, стабільність житла, доступ до навчання і послуг, безпечні соціальні контакти, суб’єктивне відчуття належності до громади, дотримання правових умов, зафіксовані випадки нового насильства та вплив на постраждалих. Для кожного показника потрібно повідомляти, хто його оцінював, коли саме, яким інструментом та які дані були втрачені. Огляд 2025 року пояснює потребу в кращих дослідницьких дизайнах і довших спостереженнях. Корисна структура оцінювання розрізняє процеси (скільки зустрічей проведено, чи працює координація), проміжні результати (чи отримано житло, роботу, допомогу), довготривалі результати (чи зберігається ненасильницьке життя) та небажані ефекти (стигматизація, необґрунтовані обмеження, порушення приватності). Для оцінки причинної ефективності потрібні належні групи порівняння, врахування вихідних відмінностей і незалежний аудит. Навіть ретельне оцінювання окремої програми дає висновки лише в межах її популяції, країни, умов і періоду спостереження. Поширені запитання Чи означає реінтеграція, що людина змінила всі свої переконання? Ні. Реінтеграція описує відновлення соціальної участі та законного способу життя. Переконання щодо насильства, фактична поведінка, правова відповідальність і соціальне становище оцінюються окремо. Раєтс пояснює цю різницю в порівнянні припинення злочинної поведінки й виходу з екстремізму. Чи гарантує працевлаштування, що людина більше не вчинить насильства? Ні. Праця може підтримувати стабільність, соціальні ролі й законний дохід, проте жоден окремий соціальний показник не дає достовірного прогнозу майбутньої поведінки. Докази програм із професійною складовою залишаються обмеженими методологічно, про що зазначено в систематичному огляді. Чи повинна громада знати біографію людини, яка повертається? Обсяг надання інформації визначають конкретні законні підстави, компетенції установ і потреби безпеки. Утримання персональних «списків небезпечних» без правових підстав суперечить принципам захисту приватності. Застосовуються вимоги закону України «Про захист персональних даних». Яку роль можуть відігравати родичі? Близькі можуть допомогти відновити довіру, повсякденні контакти й доступ до підтримки, якщо стосунки безпечні й добровільні. Родичам не слід доручати професійне оцінювання загрози або робити їх відповідальними за можливу майбутню поведінку дорослої людини. Цю межу підтримує принцип персоналізованого супроводу, описаний ОБСЄ. Чи однаковими є програми для дорослих і дітей? Ні. Вік, досвід примусу, сімейний статус, потреба в освіті, безпеці та конфіденційності визначають окрему систему захисту дітей. Наявність родинного зв’язку з насильницьким рухом не є підставою вважати дитину винною. ПРООН включає права й потреби дітей у рамку повернення та реінтеграції. Що робити, якщо є конкретна загроза насильства? У разі безпосередньої небезпеки необхідно звернутися до екстрених служб. Якщо загроза не є негайною, фактичну інформацію передають компетентним органам відповідно до закону, не проводячи особистого розслідування й не поширюючи неперевірених обвинувачень. Професійні інструменти оцінювання використовують підготовлені фахівці, а правові повноваження в Україні визначає, зокрема, закон «Про боротьбу з тероризмом». Висновок Стійка реінтеграція після екстремістського насильства формується через узгоджену роботу громади, законних механізмів безпеки та доступних шляхів до гідного повсякденного життя. Працевлаштування, житло, освіта, підтримка сім’ї, психологічна допомога й пробаційний супровід можуть виконувати різні взаємодоповнювальні функції, а їхній фактичний вплив потрібно перевіряти окремо. Доказова програма називає конкретні результати, захищає права постраждалих та інших учасників і коригує рішення відповідно до даних. Її суспільна мета — підтримувати законну, безпечну й тривалу участь людей у житті громади. Пов’язані статті Вихід із насильницької екстремістської групи: психологія припинення участі Дерадикалізація: зміна переконань, що підтримують насильство Дерадикалізація та припинення участі: відмінності й результати Реінтеграція після повернення в громаду: зв’язки й участь Хибнопозитивні висновки та стигматизація в оцінюванні радикалізації Психологія радикалізації, насильницького екстремізму та профілактики: карта знань Реабілітаційні програми для учасників насильницьких рухів: доказовість Психологічна підтримка після виходу з насильницької групи Чому люди залишають екстремістські групи Робота з людьми, які повертаються із зон діяльності екстремістських груп Джерела Brouillette-Alarie, S., Hassan, G., Ousman, S., Savard, É. L., Kilinc, D., Madriaza, P., Varela, W., Pickup, D., & Danis, E. (2025). Systematic Review on the Outcomes of Tertiary Prevention Programs in the Field of Violent Radicalization. Journal for Deradicalization. Текст дослідження. European Commission, Radicalisation Awareness Network. (2024). Spotlight on the Rehabilitation and Reintegration. Офіційний матеріал. European Commission, Radicalisation Awareness Network. (2026). RAN Manual: Responses to Returning Foreign Terrorist Fighters and Their Families (2nd ed., ресурс опубліковано 10.03.2026). Настанови. Lewis, J., Marsden, S., Cherney, A., Zeuthen, M., Rahlf, L., Squires, C., & Peterscheck, A. V. (2024). Case management interventions seeking to counter radicalisation to violence and related forms of violence: A systematic review. Campbell Systematic Reviews, 20(2), e1386. DOI: 10.1002/cl2.1386. Lowry, K. D., Shaikh, M., & Lewis, R. A. (2024). Research and Practitioner Perspectives on the Rehabilitation and Reintegration of Violent Extremists. National Institute of Justice. Офіційний матеріал. Organization for Security and Co-operation in Europe. (2020). Non-custodial Rehabilitation and Reintegration in Preventing and Countering Violent Extremism and Radicalization That Lead to Terrorism: A Guidebook for Policymakers and Practitioners in South-Eastern Europe. Посібник. Raets, S. (2024). Desistance, Disengagement, and Deradicalization: A Cross-Field Comparison. International Journal of Offender Therapy and Comparative Criminology, 68(4), 389–426. DOI: 10.1177/0306624X221102802. United Nations Development Programme. (без дати). Return and Reintegration. Офіційний ресурс. United Nations Office on Drugs and Crime. (2016). Handbook on the Management of Violent Extremist Prisoners and the Prevention of Radicalization to Violence in Prisons. Офіційний посібник. Верховна Рада України. (2001). Кримінальний кодекс України, № 2341-III (чинна редакція). Офіційний текст. Верховна Рада України. (2003). Закон України «Про боротьбу з тероризмом», № 638-IV (чинна редакція). Офіційний текст. Верховна Рада України. (2010). Закон України «Про захист персональних даних», № 2297-VI (чинна редакція). Офіційний текст. Верховна Рада України. (2015). Закон України «Про пробацію», № 160-VIII (чинна редакція). Офіційний текст.

Український психологічний ХАБ · Опубліковано: 22 жовтня 2026 року · Редакційна політика Дослідницький кластер: Психологія радикалізації, насильницького екстремізму та профілактики Конфіденційність у роботі психолога означає професійний і правовий захист відомостей, отриманих під час надання допомоги. Коли клієнт повідомляє про можливе насильство, фахівець має водночас дбати про довіру, уточнювати реальність і невідкладність небезпеки, забезпечувати допомогу та застосовувати лише ті способи розкриття інформації, для яких існує конкретна законна підстава. У випадках гострої загрози життю першочерговими стають негайні заходи безпеки. Стаття 5 Закону України «Про систему охорони психічного здоров’я» прямо встановлює обов’язок надавачів послуг зберігати одержану інформацію, крім визначених законом випадків. У цій статті розглянуто практичне питання: що робити психологу, якщо людина говорить про напад, погрожує конкретній особі, планує насильство, описує небезпеку для дитини або висловлює суїцидальні наміри. Окремо пояснено різницю між етичною рекомендацією, правом передати відомості, передбаченим законом обов’язком повідомити та професійною оцінкою потреби в терміновій допомозі. Психологічна консультація, медична та психіатрична допомога, робота у школі й державній установі можуть підпадати під різні спеціальні приписи. Що саме захищає конфіденційність Конфіденційність охоплює особу клієнта, факт звернення, зміст розмови, записи сесій, результати оцінювання, історію травми, сімейні обставини, повідомлення про наміри, дані про інших людей і матеріали, за якими можна встановити особу. Правовий обсяг захисту залежить від виду послуги та відносин між учасниками, але сам факт того, що інформація прозвучала під час консультації, не робить її вільною для передавання роботодавцю, родичам, правоохоронцям або адміністрації. Це випливає із Закону «Про інформацію», статті 11 і 21, та Закону «Про захист персональних даних». Для медичного контексту діють додаткові норми: статті 39-1 і 40 Основ законодавства про охорону здоров’я охороняють відомості про стан здоров’я та лікарську таємницю; Закон «Про психіатричну допомогу» захищає інформацію про психіатричну допомогу. Обсяг конкретного обов’язку визначається статусом фахівця, установи й послуги. Психологічна та лікарська таємниця пов’язані, проте їхня правова конструкція не завжди тотожна. Клієнт повинен заздалегідь знати, хто матиме доступ до записів, як довго їх зберігатимуть, кому можуть повідомити відомості за його згодою, у яких законних ситуаціях можливий виняток і як відбувається консультація з іншими фахівцями. Міжнародний Етичний кодекс Американської психологічної асоціації, положення 4.01–4.05, рекомендує пояснювати межі конфіденційності, обмежувати втручання у приватність і передавати лише необхідний обсяг інформації. Цей кодекс є професійним орієнтиром, а не самостійною нормою українського законодавства. Коли виникає питання про повідомлення щодо загрози Загроза в професійному розумінні — це відомості про можливу шкоду, які потребують контекстного з’ясування: кому саме вона може бути завдана, якою є її тяжкість, наскільки ситуація невідкладна, що вже відбулося та які захисні можливості доступні. Важливі не політичні чи релігійні переконання клієнта, а факти й поведінковий контекст конкретної небезпеки. Практично слід відрізняти чотири різні ситуації: емоційне висловлювання гніву; абстрактне виправдання насильства; конкретну погрозу або намір; фактичні обставини підготовки чи здійснення насильницьких дій. Перехід від одного рівня опису до іншого потребує уточнення, а не автоматичного висновку. Систематичний огляд Wolfowicz та співавторів (2021) розглядає ідеологічні установки та насильницьку поведінку як різні результати дослідження. Висловлювання, яке належить дослідити в розмові Фрази на кшталт «усі вони заслуговують покарання», «я ненавиджу цей світ» або навіть «іноді хочеться когось ударити» самі собою ще не встановлюють безпосереднього наміру вчинити напад. Психолог може попросити уточнити, що людина має на увазі, чи стосується сказане реальної особи, чи відбувалися погрози або дії раніше, чи є зараз хтось у небезпеці. Такі запитання потрібні для розуміння ситуації, а не для пошуку «екстремістського профілю». Відомості про конкретну та невідкладну небезпеку Іншої уваги вимагають повідомлення про визначену потенційну жертву, конкретний намір тяжкої шкоди, безпосередню підготовку, доступ до засобів заподіяння шкоди чи обставини, за яких напад може відбутися найближчим часом. Сукупність фактів може потребувати невідкладної допомоги, залучення кризових фахівців і звернення до відповідних служб на законних підставах. Для практичного рішення потрібно фіксувати саме факти, а не наділяти людину неперевіреним ярликом. У ситуації безпосередньої небезпеки для життя в Україні діють 112 — єдина екстрена служба, 102 — поліція, 103 — екстрена медична допомога. Звернення до екстреної служби слід співвідносити з характером загрози та законними підставами передання конкретних відомостей. Психолог має подбати і про власну безпеку: не намагатися самотужки фізично затримувати людину чи протистояти можливому нападнику. Чи повинен психолог повідомляти поліцію В українському праві немає однієї універсальної формули, за якою кожна тривожна фраза клієнта автоматично зобов’язує будь-якого психолога звернутися до поліції. Рішення залежить від конкретного правопорушення або загрози, професійного статусу, віку постраждалих, спеціальних обов’язків установи, допустимих підстав передання персональних даних і можливості захистити життя. Закон «Про систему охорони психічного здоров’я», стаття 5 формулює загальне правило нерозголошення і посилається на передбачені законом винятки. Закон «Про захист персональних даних», статті 6, 7 та 14 встановлює умови обробки й передання даних, зокрема особливо чутливих. Право передати певну інформацію, обов’язок повідомити компетентні органи та вимога надати невідкладну допомогу становлять різні юридичні питання. Їх необхідно встановлювати за застосовним правом для конкретної ситуації. Кримінальний кодекс України, зокрема статті 135 і 136, передбачає відповідальність за окремі форми залишення людини в небезпеці або ненадання допомоги за визначених умов. Ці статті мають власний склад правопорушення і не створюють універсального обов’язку повідомляти поліцію про кожен висловлений на консультації намір. Професійний протокол установи також не може самостійно розширювати передбачені законом підстави розголошення. Міжнародне поняття «обов’язок попередити» історично пов’язане з окремими іноземними правопорядками. Його не слід механічно переносити на Україну. У положенні 4.05 етичного кодексу Американської психологічної асоціації розрізнено розкриття за згодою та розкриття без згоди, коли цього вимагає або допускає закон. Воно підтверджує важливість перевірки місцевого права, а не встановлює для України прямий порядок інформування поліції. Алгоритм професійного рішення при повідомленні про можливу шкоду 1. З’ясувати, що відомо безпосередньо Психолог уточнює слова клієнта і джерело повідомлення, розділяє пряму погрозу, переказ чужих слів, тривожну фантазію й відомості про реальні дії. Доцільно перевірити часовий контекст, наявність людей у безпосередній небезпеці, можливості добровільного звернення по допомогу та обставини, які можуть змінитися. Варто прямо називати невизначеність і документувати її. 2. Оцінити потребу в негайному захисті Якщо факти свідчать про безпосередню загрозу життю, пріоритетом стає реальна безпека: доступ до екстреної допомоги, підтримка постраждалих, дії відповідно до кризового протоколу й застосовного законодавства. За можливості психолог залучає компетентних фахівців, не відкладаючи термінових заходів через тривалі адміністративні погодження. Редакційна рекомендація полягає у принципі пропорційності: обирати втручання, здатне захистити людей із найменшим необхідним втручанням у приватність. 3. Встановити точну правову підставу розкриття Перед переданням ідентифікаційних даних слід перевірити, хто є законним одержувачем, чи потрібно повідомляти саме цей орган, чи діє згода клієнта, спеціальна норма закону, обов’язок щодо захисту дитини або інша застосовна підстава. Якщо дозволяє час, фахівець звертається за юридичною консультацією та професійною супервізією, зберігаючи режим конфіденційності. Положення статей 14–16 Закону «Про захист персональних даних» допомагають розмежувати передання даних і доступ до них. 4. Передати необхідний обсяг даних Коли повідомлення має правову підставу, його зміст слід обмежити даними, необхідними для захисту: фактичною погрозою, часовими обставинами, відомим адресатом ризику та контактами для реагування. Деталі біографії, політичні погляди, історія сексуальності, сімейні конфлікти або повний запис терапії можуть бути зайвими. Принцип мінімізації випливає з етичного стандарту APA 4.04–4.05 і вимог українського законодавства про персональні дані. 5. Задокументувати рішення і підтримати клієнта У професійному записі мають бути дата, джерело відомостей, точні суттєві висловлювання, встановлені й невстановлені факти, міркування про нагальність допомоги, правова підстава передання, адресат, обсяг повідомлення та подальші дії. Клієнтові слід повідомити про здійснені кроки та їхню причину, якщо таке повідомлення саме не посилює небезпеку й відповідає законові. Після події необхідно організувати подальшу психологічну допомогу і професійний розбір рішення. Як оцінюють загрозу насильства: наукові межі Наукове оцінювання ризику працює з імовірностями та змінними обставинами, а не з безпомилковим встановленням майбутніх учинків. Метааналіз Fazel та співавторів (2012) показав, що навіть інструменти оцінювання загального насильства мають істотні обмеження позитивної прогностичної цінності. Показники, отримані в судово-психіатричних або пенітенціарних вибірках, не можна безпосередньо переносити на звичайну психологічну консультацію. Особливо обережно слід трактувати інструменти, створені для оцінювання ризику насильницького екстремізму. Систематичний огляд Brouillette-Alarie та співавторів (2025) охопив дослідження методик VERA, ERG22+, TRAP-18 та інших професійних інструментів і встановив суттєві прогалини перспективної прогностичної перевірки, обмежені вибірки та неоднорідність результатів. Вони призначені для підготовлених фахівців у відповідних умовах і не є тестами для самостійної класифікації клієнтів, учнів чи сусідів. У консультації важливі перевірювані факти про теперішню загрозу, історію реальних дій, динаміку ситуації, доступність підтримки та можливість безпечного реагування. Жодна сукупність «червоних прапорців» не дає підстав автоматично вважати людину майбутнім нападником. Перебільшення точності створює ризик як пропущеної небезпеки, так і несправедливої стигматизації; окремо ці ризики розглянуто в матеріалі «Хибнопозитивні висновки та стигматизація в оцінюванні радикалізації». Ідеологічні погляди й психологічна допомога Людина може висловлювати радикальні, консервативні, революційні, релігійні, антирелігійні або інші непопулярні переконання, не готуючи насильства. Завдання психолога — підтримати професійний контакт і з’ясувати, чи є інформація про конкретну небезпеку, а не оцінювати допустимість світогляду як такого. Огляд Wolfowicz та співавторів показує складність співвідношення когнітивної та поведінкової радикалізації, а дослідження не дають універсального психологічного профілю насильницького екстреміста. Якщо клієнт говорить про приниження, втрату близьких, соціальну несправедливість або ненависть до політичного опонента, ці переживання можна досліджувати у терапевтичному контексті. Підстави для кризового втручання виникають із конкретних фактів небезпеки. Профілактичну логіку й дослідницькі розмежування докладніше викладено в карті знань про психологію радикалізації та насильницького екстремізму. Якщо клієнт повідомляє про намір завдати шкоди собі Суїцидальні думки, висловлений намір, підготовчі дії та безпосередня небезпека потребують різної клінічної реакції. Психолог має уважно з’ясувати поточний стан, можливості підтримки, потребу у терміновій медичній допомозі й бажання людини співпрацювати в плануванні безпеки. Рекомендації NICE NG225 застерігають від використання шкал або категорій «низький — середній — високий ризик» як прогнозу самогубства чи єдиної підстави для рішення про лікування. Відповідне клінічне реагування може включати психосоціальне оцінювання, спільне планування безпеки, залучення доступної підтримки за згодою та екстрену допомогу за безпосередньої небезпеки. При цьому застосовуються українські правові вимоги щодо конфіденційності, законні механізми медичної допомоги та права пацієнта. Сам факт розмови про суїцидальні думки не означає, що психолог має автоматично повідомити поліцію або родичів. Якщо йдеться про дитину або підлітка Коли інформація стосується насильства щодо дитини, психолог має оцінити потребу в захисті та застосувати спеціальні правила. Закон «Про охорону дитинства» визначає правові гарантії захисту дітей, а Закон «Про запобігання та протидію домашньому насильству» встановлює окремі механізми повідомлення про домашнє насильство, зокрема коли постраждалими можуть бути діти. Порядок конкретних дій залежить від обставин, ролі спеціаліста і чинних спеціальних приписів. У захисті неповнолітніх слід поєднувати необхідне повідомлення компетентним органам із повагою до приватності, віку й зрілості дитини. Рекомендації ВООЗ щодо допомоги дітям і підліткам, які пережили сексуальне насильство, наголошують на поясненні меж конфіденційності перед збором чутливих відомостей, мінімізації повторної травматизації та врахуванні бажань дитини. За наявності загрози з боку члена родини автоматичне інформування саме цієї особи може бути небезпечним. Ситуації, у яких підліток висловлює радикальні погляди, необхідно розглядати з урахуванням розвитку, соціального контексту й прав дитини. Окрема навчальна тема про приватність неповнолітніх розкрита у статті «Конфіденційність підлітка в психолога: права дитини та батьків». Ні вік, ні релігія, ні політична позиція дитини не є самостійним критерієм небезпеки. Якщо психолог працює у школі, лікарні, громадській організації чи онлайн У школі існують спеціальні процедури захисту дітей та реагування на насильство; у закладі охорони здоров’я — норми про медичну інформацію, медичні записи й взаємодію фахівців; у приватній практиці — договірні умови та загальні вимоги захисту даних. Для кожного середовища слід встановити власника даних, законний обсяг доступу і посадові повноваження одержувача. Сам по собі запит директора, батьків, працедавця або адміністратора цифрового сервісу ще не доводить права отримати всю розмову. У цифровій практиці повідомлення, відеозаписи й електронні нотатки можуть потрапити до хмарного сховища, сторонньої системи чи на пристрій працівника. Тому до роботи потрібно визначити захищений канал, правила доступу, строки зберігання, порядок згоди та реагування на витік. Дані про психічне здоров’я й політичні чи релігійні переконання мають особливий правовий режим згідно зі статтею 7 Закону «Про захист персональних даних». Супервізія та міждисциплінарні консультації можуть допомагати ухвалювати рішення, але потребують професійної потреби, відповідної правової підстави й мінімізації ідентифікуючих деталей. Ведення детальних «списків підозрілих переконань» або розсилання колегам неперевірених припущень суперечить меті психологічної допомоги. Чи має психолог попередити потенційну жертву Передавання повідомлення безпосередньо потенційній жертві — окремий спосіб втручання зі своїми ризиками. У деяких обставинах воно може посилити конфлікт, розкрити захищені дані або поставити під загрозу клієнта та іншу людину. Тому фахівець не повинен приймати рішення за спрощеною формулою «є погроза — обов’язково телефонувати адресату погрози». Правомірна дія залежить від вимог українського закону, нагальності ситуації, ефективності конкретного способу захисту й того, хто має повноваження діяти. За безпосередньої небезпеки доцільно звертатися до відповідної екстреної служби та документувати обґрунтування. Етичні правила APA 4.04–4.05 підтримують обмеження розкриття необхідним мінімумом у межах застосовного права. Професійні помилки та їхні наслідки Надмірне розкриття може зруйнувати терапевтичну довіру, позбавити людину доступу до допомоги, призвести до необґрунтованої уваги правоохоронців або завдати шкоди потерпілим. Небезпечним є і замовчування підтвердженої невідкладної загрози там, де потрібна термінова допомога. Практика вимагає обґрунтованого вибору, пропорційності та законного порядку дій. Поширені помилки включають оцінювання загрози лише за емоційністю мови, ототожнення релігії чи політичних поглядів із насильством, некритичне використання бальної шкали, передавання повних нотаток без достатньої підстави та відсутність документування рішення. Огляд Brouillette-Alarie та співавторів (2025) особливо застерігає щодо недостатньої валідизації спеціалізованих інструментів прогнозування насильницького екстремізму. Як пояснити клієнтові межі конфіденційності На початку допомоги фахівець може сказати: «Інформація, яку ви повідомляєте, охороняється професійними правилами й законодавством. Якщо виникне ситуація, для якої закон вимагає або дозволяє передати певні відомості, я поясню підставу й можливі дії настільки, наскільки це буде безпечно та законно. Я передаватиму лише необхідну інформацію». Це приклад редакційного формулювання інформованої згоди, який треба адаптувати до конкретного виду послуги і чинних вимог установи. Такий підхід допомагає клієнтові розуміти правила ще до появи кризової ситуації. Важливо не обіцяти абсолютної таємниці, а також не залякувати людину припущенням, що будь-який її гнів або непопулярний погляд стане предметом повідомлення правоохоронцям. Базовий опис усіх правил конфіденційності подано в окремій статті «Конфіденційність у психолога і психотерапевта: правила, межі та винятки». Практичні ситуації Клієнт висловлює ненависть до певної групи, але не описує насильницького плану Психолог уточнює зміст висловлювання, емоції, досвід, вплив соціального оточення й можливі інші потреби. Сам світогляд або різка риторика не встановлюють законної підстави для розголошення. Якщо пізніше з’являються конкретні відомості про загрозу, ситуацію оцінюють заново з урахуванням фактів. Клієнт повідомляє про конкретну погрозу визначеній особі Потрібно встановити теперішній характер загрози, її нагальність, фактичні обставини й необхідність негайного захисту. За наявності безпосередньої небезпеки залучаються відповідні екстрені служби; законну підставу та обсяг передання даних обґрунтовують і документують. Конкретні дії визначаються обставинами, а не ярликом «екстреміст». Підліток розповідає про насильство в сім’ї та просить нікому не говорити Психолог пояснює межі конфіденційності доступною мовою, оцінює безпеку дитини, перевіряє спеціальні вимоги повідомлення й організовує захист у порядку, передбаченому законодавством. Інформування дорослого, який може бути причетним до насильства, без аналізу ризиків може збільшити небезпеку. Застосовуються закон про домашнє насильство і підхід ВООЗ, орієнтований на дитину. Людина повідомляє про суїцидальні думки без очевидної негайної небезпеки Фахівець проводить належне психосоціальне оцінювання, досліджує потребу в допомозі й підтримці та узгоджує подальші кроки. Усе не зводиться до повідомлення родичам чи поліції. Якщо з’являється безпосередня небезпека, потрібна кризова допомога відповідно до закону й клінічних обставин. NICE NG225 рекомендує формулювання потреб безпеки замість механічного прогнозу за шкалою. Поширені запитання Чи може психолог повідомити поліцію без згоди клієнта? Лише коли для передання відповідної інформації є застосовна законна підстава. Необхідно розмежувати дозвіл, обов’язок і конкретний адресат повідомлення. Загального автоматичного правила для кожної тривожної розмови немає; орієнтиром є стаття 5 Закону № 4223-IX. Чи є погроза завжди достатньою підставою розкрити всі записи терапії? Ні. Правомірність і обсяг розкриття встановлюють за конкретною підставою; необхідність мінімізації даних закріплена в законодавстві про персональні дані. Психологічні нотатки можуть містити багато відомостей, які не стосуються реагування на певну небезпеку. Чи потрібно повідомляти батьків, якщо небезпечні висловлювання робить підліток? Відповідь залежить від віку, виду допомоги, прав представників, безпеки дитини й спеціальних норм закону. За насильства щодо дитини важливі механізми захисту, причому повідомлення потенційно небезпечного дорослого може погіршити ситуацію. Чи можна використовувати TRAP-18, VERA-2R або ERG22+ для рішення про повідомлення поліції? Ці методики застосовують підготовлені спеціалісти у визначених професійних контекстах. Огляд 2025 року не підтвердив надійного перспективного прогнозу екстремістського насильства, тому результат такого інструмента не може самостійно створювати законну підставу розголошення. Чи може клієнт дізнатися, які дані про нього передавалися? Законодавство про захист персональних даних передбачає права суб’єкта інформації та механізми доступу, з урахуванням спеціальних законних винятків. Конкретний порядок залежить від того, хто зберігає записи та кому їх передано. Статті 8 і 16 Закону № 2297-VI є вихідними нормами для перевірки. Висновок Конфіденційність є передумовою довіри до психологічної допомоги й одночасно правовим обов’язком фахівця. За повідомлення про загрозу психолог з’ясовує факти та нагальність небезпеки, організовує необхідний захист, перевіряє законну підставу розкриття, передає лише відповідні дані і документує рішення. Професійна етика допомагає обрати пропорційну дію; обов’язок передавати захищену інформацію визначається правом, застосовним до конкретної ситуації. Матеріал має освітнє й профілактичне призначення. Для реального випадку необхідна оцінка компетентних фахівців із урахуванням чинного законодавства, професійних повноважень і конкретних обставин. Якщо існує безпосередня загроза життю, слід звернутися по екстрену допомогу. Пов’язані статті Конфіденційність у психолога і психотерапевта: правила, межі та винятки Конфіденційність підлітка в психолога: права дитини та батьків Як близьким реагувати на можливу насильницьку радикалізацію Хибнопозитивні висновки та стигматизація в оцінюванні радикалізації Психологія радикалізації, насильницького екстремізму та профілактики: карта знань Маршрути допомоги при ризику екстремістського насильства в Україні Робота з людьми, які повертаються із зон діяльності екстремістських груп Міжвідомчий супровід у профілактиці насильницького екстремізму Права людини, свобода переконань і межі превентивного втручання Джерела Американська психологічна асоціація. (2017). Ethical Principles of Psychologists and Code of Conduct, розділ 4. Brouillette-Alarie, S., Hassan, G., Varela, W., та ін. (2025). Reliability and Validity of Risk Assessment Tools for Violent Extremism: A Systematic Review. Campbell Systematic Reviews, 21(4), e70080. DOI: 10.1002/cl2.70080. Верховна Рада України. (1992a). Закон України «Про інформацію» № 2657-XII. Верховна Рада України. (1992b). Основи законодавства України про охорону здоров’я № 2801-XII. Верховна Рада України. (2000). Закон України «Про психіатричну допомогу» № 1489-III. Верховна Рада України. (2001a). Кримінальний кодекс України № 2341-III. Верховна Рада України. (2001b). Закон України «Про охорону дитинства» № 2402-III. Верховна Рада України. (2010). Закон України «Про захист персональних даних» № 2297-VI. Верховна Рада України. (2017). Закон України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» № 2229-VIII. Верховна Рада України. (2025). Закон України «Про систему охорони психічного здоров’я в Україні» № 4223-IX. Всесвітня організація охорони здоров’я. (2017). Responding to children and adolescents who have been sexually abused. Державна служба України з надзвичайних ситуацій. (без дати). Екстрені служби: контакти допомоги. Fazel, S., Singh, J. P., Doll, H., & Grann, M. (2012). Use of risk assessment instruments to predict violence and antisocial behaviour in 73 samples involving 24 827 people: systematic review and meta-analysis. BMJ, 345, e4692. DOI: 10.1136/bmj.e4692. National Institute for Health and Care Excellence. (2022). Self-harm: assessment, management and preventing recurrence (NG225). Wolfowicz, M., Litmanovitz, Y., Weisburd, D., & Hasisi, B. (2021). Cognitive and behavioral radicalization: A systematic review of the putative risk and protective factors. Campbell Systematic Reviews, 17(3), e1174. DOI: 10.1002/cl2.1174.

Український психологічний ХАБ · Опубліковано: 22 жовтня 2026 року · Редакційна політика Дослідницький кластер: Психологія радикалізації, насильницького екстремізму та профілактики Люди залишають екстремістські групи, коли змінюється співвідношення того, що утримує їх усередині, і того, що робить можливим життя поза групою. Поштовхом стають розчарування в керівництві та насильницьких діях, конфлікти, виснаження, загроза особистій безпеці або суперечність між проголошеними цінностями й реальною поведінкою. Водночас рішення підтримують родина, нові стосунки, праця, освіта, батьківство, безпечні можливості повернутися до звичайного життя. Різні причини можуть діяти одночасно, накопичуватися роками або набувати значення після конкретної події (Altier та ін., 2017; Harrison та ін., 2026). Дослідження виходу пояснюють людські рішення, але не дають універсального психологічного портрета колишнього учасника. Людина може припинити насильницьку діяльність, ще зберігаючи частину своїх переконань; інша — критично переосмислити ідеологію, проте довго залишатися соціально залежною від мережі. Важливо розрізняти мотив рішення, реальне припинення участі, зміну ставлення до насильства та подальшу реінтеграцію (Morrison та ін., 2021; Lewis та ін., 2024). Що саме означає «залишити екстремістську групу» У цій статті йдеться про вихід з організованих або мережевих середовищ, пов’язаних із підтримкою чи вчиненням ідеологічно мотивованого насильства. Радикальна позиція, релігійна належність, політичний протест і критика влади самі собою не означають залучення до насильницького екстремізму. Наукове питання стосується переходу від групової участі, яка підтримує насильство, до припинення відповідної поведінки й зв’язків. Загальну карту цього процесу подано в матеріалі «Вихід із насильницької екстремістської групи: психологія припинення участі». Фізичний вихід означає припинення перебування або організаційного членства. Поведінкове відмежування охоплює відмову виконувати завдання групи й брати участь у насильницьких діях. Соціальний вихід пов’язаний зі зміною мережі повсякденних контактів. Ідеологічне переосмислення передбачає зміну переконань, зокрема ставлення до виправдання насильства. Ці виміри розвиваються у різному темпі, тому слово «вийшов» потребує уточнення контексту та часової перспективи (Altier, Thoroughgood і Horgan, 2014; Zitha та ін., 2024). Різницю між дерадикалізацією як зміною переконань і дезангажуванням як поведінковою зміною докладно розглянуто в статтях «Дезангажування від насильницького екстремізму: поведінкова зміна» та «Дерадикалізація та припинення участі: відмінності й результати». Питання цієї сторінки конкретніше: які обставини спонукають людину захотіти піти й що перетворює бажання на здійсненний вихід. Що показують дослідження причин виходу Систематичний огляд Morrison та співавторів про публікації після 2017 року відібрав 95 матеріалів для кодування та 29 для поглибленого тематичного аналізу. Автори виявили повторювані теми ідентичності, стосунків, безпеки, життєвих переходів і втручань, водночас наголосили, що відносну силу причин та умов підтримання виходу ще належить з’ясувати. Це узгоджується з висновками нового систематичного огляду, до якого за жорсткими критеріями увійшли лише сім емпіричних досліджень чоловіків у терористичних організаціях (Morrison та ін., 2021; Zitha та ін., 2024). У дослідженні 87 автобіографічних свідчень автори виявили, що учасники частіше описували негативний досвід усередині організації як вагомий чинник виходу, ніж повну зміну ідеологічних переконань. Серед мотивів — незгода з діями групи, керівництвом і внутрішніми практиками, повсякденне невдоволення та виснаження. Цей результат стосується відібраних автобіографій і не є частотою мотивів серед усіх учасників екстремістських рухів (Altier та ін., 2017). Нове інтерв’ю-дослідження п’ятнадцяти колишніх учасників виокремило чотири групи обставин, які відштовхують від організації, та три групи чинників, які приваблюють до життя поза нею. Серед перших — шкода стосункам, особисті наслідки, конфлікти та моральне переосмислення; серед других — людяний досвід взаємодії з іншими групами, підтримка близьких і нові життєві можливості. Якісний дизайн дозволяє зрозуміти способи переживання виходу, але не встановлює універсального причинного закону (Harrison та ін., 2026). Дві групи мотивів: що відштовхує і що приваблює У дослідженнях часто застосовують рамку чинників відштовхування та притягання. Перші зменшують цінність подальшої участі в групі: конфлікт, страх, недовіра, виснаження, розрив між обіцянками й реальністю. Другі створюють привабливу та досяжну альтернативу: підтримувальні стосунки, стабільний заробіток, навчання, сімейні ролі, громадська участь. Корисність цієї рамки полягає у співставленні мотивів, а її межа — в тому, що одна і та сама подія може набувати різного значення в різних життєвих історіях (Altier та ін., 2017; Bjørgo, 2025). Наприклад, створення сім’ї може стати причиною дистанціювання, якщо людина отримує підтримку поза групою. В іншому випадку сімейні зобов’язання й страх погроз близьким ускладнюють розрив. Тому пояснення виходу завжди потребує уваги до реальних соціальних обставин, характеру ролі людини у групі та можливостей безпечного вибору (Windisch та ін., 2022; Morrison та ін., 2021). Розчарування в групі та її керівництві Один із найпослідовніше описаних мотивів — усвідомлення невідповідності між обіцяним і пережитим. Організація може проголошувати справедливість, солідарність або захист спільноти, а на практиці демонструвати приниження, внутрішню боротьбу за владу, подвійні стандарти, експлуатацію та насильство проти цивільних. Розбіжність накопичує сумніви у моральній правомірності групових дій та довірі до керівництва (Altier та ін., 2017; Harrison та ін., 2026). Втрата довіри до керівників не обов’язково означає відмову від усієї попередньої системи поглядів. Людина може перестати визнавати конкретну організацію, але ще поділяти частину її політичних або релігійних переконань. Це пояснює, чому наукова оцінка повинна окремо розглядати ставлення до насильства, фактичну поведінку та зв’язки, а не робити висновок лише з декларації «я більше не з ними» (Altier, Thoroughgood і Horgan, 2014; Cherney і Koehler, 2023). Моральний конфлікт і переосмислення насильства Частина колишніх учасників описує момент, коли наслідки насильства для конкретних людей перестають відповідати груповим виправданням. На рішення можуть впливати зустріч із постраждалими, усвідомлення загибелі цивільних, насильство щодо членів власної групи та нове співпереживання людям, яких раніше уявляли безособовою ворожою категорією. Подібні переживання згадуються в якісних дослідженнях і аналізі індивідуальних історій, проте їхня сила залежить від соціального оточення та попередніх переконань (Harrison та ін., 2026; UNDP, 2023). Моральний конфлікт розвивається поступово. Сумнів у конкретній дії інколи стає початком переосмислення групи загалом; інколи завершується лише дистанціюванням від окремого керівника. Установлювати, чи сталася стійка відмова від виправдання насильства, можна лише через тривалішу оцінку реальної поведінки та висловлюваних переконань, зважаючи на контекст і добровільність свідчень (Syafiq, Cherney і Louis, 2026). Виснаження, втрати та ціна участі Постійна напруга, прихованість, конфлікти, необхідність підпорядкування, розлука з близькими й матеріальна нестабільність можуть змінити суб’єктивне відчуття того, що дає група. Для частини людей насичена колись роль стає джерелом тривалого виснаження. Автобіографічне дослідження Altier та співавторів і якісні свідчення з новіших робіт відносять вигоряння, незадоволення роллю та зростання особистих втрат до повторюваних причин виходу (Altier та ін., 2017; Harrison та ін., 2026). Водночас відчуття виснаження саме по собі ще не показує, чи людина припинила підтримувати насильство. Воно може спонукати до паузи, переходу в іншу організацію або повного розриву. Тому при вивченні життєвих історій важливо з’ясовувати кінцевий напрям змін і не ототожнювати втому з ідеологічним переосмисленням (Altier та ін., 2017). Стосунки, родина і нова соціальна належність Екстремістська група часто забезпечує людині повсякденні зв’язки, визнання та відчуття приналежності. Якщо ці потреби задовольняються лише всередині організації, думка про вихід може сприйматися як загроза втратити весь соціальний світ. Контакти поза групою створюють альтернативу: стає можливим зберігати близькість, повагу і власну значущість без участі у насильницькому середовищі. Систематичний огляд підкреслює центральне значення ідентичності та мереж підтримки (Morrison та ін., 2021). Нові дружні стосунки, відновлення зв’язків із родичами, турбота про дітей або відповідальність за партнерство можуть змінити життєві пріоритети. Дослідження Harrison та співавторів називає соціальну підтримку й нові можливості чинниками притягання, тоді як дослідження колишніх учасників груп білого супремасизму показує, що групова ідентичність і попередній спосіб життя можуть суттєво затримувати вихід (Harrison та ін., 2026; Windisch та ін., 2022). Підтримка близьких має значення, коли людина може спілкуватися без примусу, приниження й вимоги негайно змінити всі погляди. Родичам важливо зберігати власні межі безпеки й не ставати посередниками в небезпечних контактах. Окремо про потреби родини розповідає матеріал «Підтримка сім’ї людини, залученої до екстремістської групи». Зміна ролей: праця, освіта, батьківство, щоденність Людська ідентичність формується через реальні ролі. Робота, навчання, догляд за дитиною, партнерство та звичайна участь у житті громади можуть зменшити винятковість колишньої групової ролі. За такого переходу людина поступово отримує джерела самоповаги й майбутні цілі, сумісні з ненасильницьким життям. Теоретичні моделі тривалого припинення насильницької участі пов’язують стійкість змін із агентністю, відновленням ідентичності та життєвими можливостями (Cherney і Koehler, 2023). Для когось зміна настає після конкретного життєвого переходу; для іншої людини вона відбувається роками, паралельно з поступовим віддаленням від організації. Важливо розрізняти зміни, які людина називає мотивом, і соціальні ресурси, які фактично допомагають утримуватися від повторної участі. У дослідженнях такі відмінності рідко вимірюють однаковим способом (Morrison та ін., 2021; Zitha та ін., 2024). Власна ідентичність після розриву з групою Участь у згуртованій ідеологічній мережі може формувати відповідь на запитання «хто я», а вихід порушує цю відповідь. Колишній учасник може одночасно відчувати полегшення, сором, провину, втрату друзів, самотність і невизначеність майбутнього. Поступова побудова інших життєвих ролей допомагає інтегрувати досвід минулого без повернення до насильницької практики. Ці процеси розглянуто в систематичному огляді та в моделі тривалого припинення участі (Morrison та ін., 2021; Cherney і Koehler, 2023). У вересні 2026 року оприлюднено якісне дослідження 38 чоловіків у Індонезії, які раніше брали участь у терористичних організаціях. У їхніх розповідях емоційні труднощі розлуки з родиною, переоцінка колишньої участі й розчарування в групі пов’язувалися з дистанціюванням та переходом до сімейних і громадянських ідентичностей. Це важливий опис конкретного контексту, а не схема, яку можна механічно застосувати до інших середовищ чи до жінок (Syafiq, Cherney і Louis, 2026). Чи існує подія, після якої людина вирішує піти? У спогадах колишніх учасників часто є епізод, який вони називають вирішальним: конфлікт, напад на цивільних, арешт, народження дитини, зустріч із родичем або втрата довіри до провідника. Але дослідницьки варто відрізняти подію від довгого процесу, який зробив її значущою. Один і той самий епізод може прискорити вихід, закріпити лояльність або взагалі не вплинути на рішення залежно від умов (Bjørgo, 2025; Altier та ін., 2017). Розповідь людини після виходу формується також ретроспективним осмисленням. Вона може надати одному епізоду чіткіший сенс, ніж він мав у момент події. Тому інтерв’ю та автобіографії цінні для виявлення можливих механізмів, але для надійного встановлення послідовності причин потрібні довготривалі дослідження з кількома джерелами відомостей (Zitha та ін., 2024). Чому люди залишаються, навіть коли вже розчарувалися Бажання вийти та можливість це зробити — різні речі. Перешкодами можуть бути погрози, матеріальна залежність, страх переслідування, сором, можливість втратити житло, роботу або дитячі контакти, а також відсутність людей, яким можна довіряти поза групою. Глибокі інтерв’ю з 91 колишнім учасником рухів білого супремасизму показали, що зв’язки із соціальною ідентичністю, способом життя та ідеологією здатні істотно затримувати вихід навіть за наявності бажання піти (Windisch та ін., 2022). Побоювання щодо безпеки можуть бути обґрунтованими й вимагати індивідуального захисту. У систематичному огляді Morrison та співавторів загрози з боку колишніх співучасників названо бар’єром виходу. Це підкреслює потребу в добровільній, правомірній і конфіденційній підтримці з урахуванням конкретної ситуації; універсальні поради про «негайний розрив усіх контактів» можуть не враховувати небезпеки (Morrison та ін., 2021). Вихід із різних середовищ: чому контекст змінює відповідь Організаційні ролі, примус і ступінь свободи Відхід від неформального кола прихильників відрізняється від виходу з ієрархічної збройної організації. Важать повноваження людини, досвід насильства, ступінь контролю, можливість покинути територію, ставлення керівництва та правові наслідки. Умови, за яких участь була примусовою, потребують окремого аналізу; сам факт перебування в групі не визначає однакової відповідальності чи однакового маршруту допомоги (Bjørgo, 2025; Zitha та ін., 2024). Різні культурні та політичні контексти Порівнювати вихід із расистських рухів у США, терористичних організацій в Індонезії та озброєних угруповань у країнах Сахелю потрібно з урахуванням організаційної структури, воєнного середовища, економіки й можливостей державних інституцій. Програма розвитку ООН вивчала шляхи вступу та виходу в восьми країнах Африки, спираючись майже на 2200 свідчень. У цій вибірці розчарування реальними діями групи, невиконаними обіцянками та ідеологією були вагомими описаними мотивами виходу, але локальні результати не становлять світової статистики (UNDP, 2023). Спроба вивести єдиний психологічний тип із різних вибірок приховує різноманітність мотивацій. Bjørgo запропонував типологічну модель учасників із різними поєднаннями чинників вступу й виходу, зокрема орієнтованих на ідеологію, належність, пригоди або звичні соціальні зв’язки. Вона допомагає ставити питання для дослідження, але її категорії не є діагнозами чи надійним способом прогнозувати рішення конкретної особи (Bjørgo, 2025). Жінки та чоловіки: як уникнути поспішних узагальнень Значна частина наявних робіт присвячена чоловікам, а частина — учасникам окремих ідеологічних рухів. Огляд Zitha та співавторів навмисно включав лише дослідження чоловіків; дані Syafiq та співавторів теж отримано від чоловіків в конкретному індонезійському середовищі. Висновки щодо жінок, гендерного насильства, вимушеної участі та догляду за дітьми потребують власного обґрунтування й не випливають автоматично з таких вибірок (Zitha та ін., 2024; Syafiq, Cherney і Louis, 2026). Чи завжди вихід означає дерадикалізацію? Поведінкова відмова від організованого насильства може передувати зміні поглядів, відбуватися разом із нею або формуватися за інших причин. Так само зміна переконань не гарантує швидкого розриву із соціальним оточенням. Аналіз 87 автобіографій засвідчив, що втрата віри в ідеологію рідше звучала як провідний мотив, ніж розчарування в практиках групи. Цей результат спростовує уявлення, ніби людина має спочатку повністю переглянути світогляд, щоб припинити участь (Altier та ін., 2017). Для профілактичної роботи важливо оцінювати саме ті результати, які мають значення: підтверджене припинення насильницьких дій, відсутність залучення до організації, ставлення до виправдання насильства, якість альтернативних стосунків і стабільність життєвих умов. Самозвіти про зміну думок, участь у заняттях та схвальні відгуки учасників є окремими показниками і не замінюють даних про поведінку (Lewis та ін., 2024; Cherney і Koehler, 2023). Що допомагає зробити рішення стійким Дослідження описують кілька взаємопов’язаних опор: безпеку, доступні стосунки поза групою, житло та засоби існування, передбачуваний розпорядок, професійну допомогу за потреби, осмислення відповідальності й реалістичні плани на майбутнє. Їх доречно сприймати як напрями індивідуальної роботи, а не доведений універсальний набір заходів. Довготривалі наслідки можуть змінюватися разом із сімейними, юридичними та економічними обставинами (Morrison та ін., 2021; Cherney і Koehler, 2023). Велике значення має можливість говорити про минуле без виправдання насильства та без приниження людської гідності. Підтримка може поєднувати чіткі межі, відповідальність за заподіяну шкоду й право на безпечну участь у громаді. Соціальне відторгнення здатне позбавити людину доступу до законних альтернатив, хоча ступінь його впливу залежить від контексту. Це пояснює, чому реінтеграцію потрібно розглядати разом із припиненням участі, зберігаючи права потерпілих і вимоги безпеки (Windisch та ін., 2022; Cherney і Koehler, 2023). Чи доведена ефективність програм виходу? Дослідження мотивацій виходу та випробування конкретної програми — різні види доказів. Те, що підтримка родини або робота часто згадуються у свідченнях, саме собою не доводить, що певний курс чи метод гарантовано знижує ризик насильства. Огляд Morrison та співавторів знаходив переважно позитивні результати у вивчених втручаннях, але зазначав різні способи вимірювання, нерівномірну якість даних і невизначеність у порівнянні ефективності програм (Morrison та ін., 2021). Систематичний огляд Campbell Collaboration 2024 року про міжвідомчий супровід і ведення випадків включив 47 досліджень процесів упровадження, проте не виявив жодного придатного дослідження, за яким можна було б оцінити причинний вплив відповідних підходів на протидію радикалізації до насильства. Тому твердження, що конкретний пакет заходів «доведено запобігає поверненню», перевищує наявну якість доказів. Підготовка фахівців, довіра, координація та відповідність допомоги реальним потребам залишаються обґрунтованими вимогами до процесу, ефективність якого потребує кращих перевірок (Lewis та ін., 2024). Як близькі можуть підтримувати вихід Розмова з людиною, яка сумнівається у своїй групі, має починатися з конкретних запитань про її безпеку, стосунки та потреби. Допомагають уважне слухання, спокійне обговорення пережитих суперечностей, пропозиція практичної підтримки в межах власних можливостей і послідовні межі щодо насильства. Виснаження або сумнів не слід автоматично інтерпретувати як остаточну відмову від небезпечної діяльності. Рішення про спеціалізовану допомогу має враховувати добровільність, відповідальність і реальні обставини (Morrison та ін., 2021; Harrison та ін., 2026). Якщо близькій людині погрожують, існує обґрунтована небезпека насильства чи примус, першочерговим стає захист людей і звернення до компетентних служб. Родичам не слід самостійно проводити «перевірки», інсценувати вихід або намагатися домовлятися з небезпечним середовищем. Детальнішу безпечну логіку підтримки викладено в статті «Як допомогти людині після виходу з насильницької групи». Практичний орієнтир: які запитання варто поставити собі або фахівцю Що саме змінилося: довіра до керівництва, ставлення до насильства, потреба в належності, життєві обставини чи зовнішні ризики? Які контакти та обов’язки досі пов’язують людину з групою? Чи є безпечні стосунки поза нею? Які потреби — житло, робота, лікування, правова консультація — залишаються невирішеними? Чи є конкретна загроза комусь зараз? Ці запитання допомагають будувати розмову і план підтримки; вони не є шкалою ризику або діагностичним тестом. Відповіді можуть змінюватися. Конфлікт усередині групи сьогодні й поява надійного кола підтримки за кілька місяців здатні по-різному впливати на рішення. Тривалий супровід варто узгоджувати з реальними потребами, безперервно перевіряючи добровільність участі, захист приватності та наявність насильницьких загроз. Наукові огляди наголошують на потребі індивідуалізації та фахової підготовки (Lewis та ін., 2024). Український контекст: безпека, правнича і психологічна допомога Для України принципово розмежовувати наукове пояснення виходу з ідеологічно насильницького середовища, правовий статус конкретних дій і завдання безпеки. Жодна психологічна модель сама собою не встановлює кримінальної відповідальності. Під час загрози життю або насильству потрібне звернення до поліції чи інших уповноважених служб; якщо є юридичні питання про власні дії, права та процесуальні гарантії — індивідуальна консультація правника. Офіційні контакти системи безоплатної правничої допомоги доступні на державному ресурсі. Людина, яка переживає сильну тривогу, порушення сну, наслідки травматичних подій або інші психологічні труднощі після виходу, може звернутися до сімейного лікаря або профільного фахівця. Міністерство охорони здоров’я України описує доступні шляхи отримання допомоги в межах системи охорони здоров’я. Стан психічного здоров’я потребує власної клінічної оцінки за показаннями; він не слугує самостійним доказом небезпечності людини. Допомога неповнолітнім має враховувати вікові потреби, сімейні обставини, право на захист даних, можливі форми примусу та участь компетентних служб захисту дітей. Повідомлення про реальну небезпеку та психологічна підтримка повинні здійснюватися законно й пропорційно, без публічного маркування підлітка через його погляди або знайомства. Це редакційний висновок із принципів правомірної та безпечної підтримки, а не інструмент визначення індивідуальної загрози. Межі наукових висновків: чого досі бракує Дані про вихід часто отримують із ретроспективних інтерв’ю, автобіографій і невеликих нерепрезентативних вибірок. Дослідникам складно залучати людей, які залишаються в організаціях, і тих, хто виходить без контакту з фахівцями. Крім того, добровільні й примусові виходи, різні країни, рухи та юридичні контексти не завжди можна порівнювати. Систематичний огляд 2024 року за суворими критеріями знайшов лише сім робіт, які одночасно стосувалися процесів залучення, перебування та виходу чоловіків із терористичних організацій (Zitha та ін., 2024). Навіть коли певний мотив повторюється в багатьох свідченнях, це не дає змоги обчислити для окремої людини ймовірність виходу чи повторної участі. Частота згадування залежить від запитань дослідника, мови й ситуації інтерв’ю, відбору респондентів, часу, що минув після подій, і бажання представити себе певним чином. Кількісні проценти з одного регіону не варто переносити на іншу країну, інший рух або всю популяцію (UNDP, 2023; Altier та ін., 2017). Науковий консенсус полягає в різноманітності траєкторій і багаторівневій природі причин виходу. Гіпотези про конкретні механізми, зокрема зміну ідентичності, підкріплено якісними свідченнями, проте для визначення їхніх причинних ефектів, стійкості в часі й ефективності програм потрібні порівняльні та довготривалі дослідження. Оцінювати ці питання слід за окремими результатами поведінки, переконань і соціального життя (Morrison та ін., 2021; Lewis та ін., 2024). Поширені запитання Чи може людина піти, якщо ще поділяє радикальні погляди? Так. Поведінкове припинення участі може відбутися раніше за зміну світогляду. Самі переконання та відмова від конкретних насильницьких дій — різні виміри. Для безпеки має значення реальна поведінка та підтримка насильства, а для довготривалої реінтеграції — доступні ненасильницькі соціальні ролі (Altier та ін., 2017). Чи завжди причиною є страх покарання? Ні. У різних вибірках люди називають моральні суперечності, розчарування у внутрішніх правилах, виснаження, відновлення сімейних зв’язків і появу нових можливостей. Правові наслідки можуть впливати на рішення, але їхня роль змінюється залежно від контексту і свободи вибору (Harrison та ін., 2026; UNDP, 2023). Чи потрібно людину переконувати змінити всі погляди? Допомога має бути спрямована на безпеку, припинення насильства та законні альтернативи. Спокійне обговорення переконань інколи корисне, але нав’язування зміни світогляду може завадити довірі. Оцінка програм повинна розділяти зміну думок, реальну поведінку та підтверджені ризики; причинна ефективність багатьох підходів поки недостатньо досліджена (Lewis та ін., 2024). Чому деякі колишні учасники повертаються? Повернення може бути пов’язане зі збереженням старих контактів, відсутністю засобів існування, тиском колишнього оточення або невдалими спробами знайти альтернативну належність. Це пояснювальні можливості, які вимагають перевірки в конкретній ситуації; універсальної формули повторного залучення дослідження не встановили (Windisch та ін., 2022; Morrison та ін., 2021). Чи варто звертатися до психолога після виходу? Коли є тривалі психологічні труднощі, пережитий примус, травматичний досвід, порушення сну або складнощі з поверненням до повсякденних ролей, професійна допомога може бути доречною. Психологічна підтримка не замінює заходів безпеки, правової консультації чи спеціалізованого супроводу за наявності реальної загрози. Офіційні маршрути допомоги в Україні описує МОЗ. Висновок Рішення залишити екстремістську групу виникає на перетині розчарування в її практиках, морального переосмислення, втоми, страхів, нових стосунків і життєвих можливостей. Для одних людей вирішальним стає відхід від насильства, для інших — захист сім’ї, втрата довіри до керівництва або поступове становлення іншої ідентичності. Вихід стає здійсненним тоді, коли поряд із мотивом з’являються реальні й безпечні альтернативи. Тривала зміна потребує окремої уваги до поведінки, переконань, соціальних зв’язків, прав людини й умов безпеки (Altier та ін., 2017; Harrison та ін., 2026; Morrison та ін., 2021). Пов’язані статті Вихід із насильницької екстремістської групи: психологія припинення участі Дезангажування від насильницького екстремізму: поведінкова зміна Дерадикалізація та припинення участі: відмінності й результати Як допомогти людині після виходу з насильницької групи Підтримка сім’ї людини, залученої до екстремістської групи Психологія радикалізації, насильницького екстремізму та профілактики: карта знань Соціальні зв’язки та нова ідентичність після виходу з екстремізму Реінтеграція після екстремістського насильства: громада, праця й безпека Джерела Altier, M. B., Thoroughgood, C. N., & Horgan, J. G. (2014). Turning away from terrorism: Lessons from psychology, sociology, and criminology. Journal of Peace Research, 51(5), 647–661. Altier, M. B., Boyle, E. L., Shortland, N. D., & Horgan, J. G. (2017). Why they leave: An analysis of terrorist disengagement events from eighty-seven autobiographical accounts. Security Studies, 26(2), 305–332. Bjørgo, T. (2025). Conceptualizing diversity among violent extremists: A typology and a model for explaining change. The Cambridge Handbook of the Psychology of Violent Extremism. Cherney, A., & Koehler, D. (2023). What does sustained desistance from violent extremism entail: A proposed theory of change and policy implications. Terrorism and Political Violence. Harrison, D. S., Margiotta, K., Casella, J., & Nickerson, A. B. (2026). Pathways out of violent extremism: A qualitative analysis of push and pull factors. Studies in Conflict & Terrorism. Lewis, J., Marsden, S., Cherney, A., Zeuthen, M., Rahlf, L., Squires, C., & Peterscheck, A. (2024). Case management interventions seeking to counter radicalisation to violence and related forms of violence: A systematic review. Campbell Systematic Reviews, 20(2), e1386. Міністерство охорони здоров’я України. Безоплатні послуги з охорони психічного здоров’я. Morrison, J. F., Silke, A., Maiberg, H., Slay, C., & Stewart, R. (2021). A systematic review of post-2017 research on disengagement and deradicalisation. CREST. Система надання безоплатної правничої допомоги. Контакти. Syafiq, M., Cherney, A., & Louis, W. (2026). Disengagement from religious extremist groups: Identity change and group disidentification. Journal of Community & Applied Social Psychology, 36(6), e70331. United Nations Development Programme. (2023). Journey to Extremism in Africa: Pathways to Recruitment and Disengagement. Windisch, S., Simi, P., Blee, K., & DeMichele, M. T. (2022). More than walking away: Barriers to disengagement among former white supremacists. In Right-wing Extremism in Canada and the United States. Zitha, L. Z., Pinheiro, M. L., Gonçalves, R. A., & Caridade, S. (2024). Recruitment, affiliation, and disengagement among men in terrorist organizations: A systematic review. Social Sciences, 13(11), 609.

Український психологічний ХАБ · Опубліковано: 22 жовтня 2026 · Редакційна політика Дослідницький кластер: Психологія радикалізації, насильницького екстремізму та профілактики Профілактика онлайн-радикалізації дітей і підлітків — це комплекс освітніх, сімейних, психологічних, цифрових і суспільних заходів, спрямованих на зменшення ризику залучення неповнолітніх до ідеологічно мотивованого насильства через інтернет. У центрі цих заходів перебувають безпека дитини, довірливі стосунки, здатність розпізнавати маніпуляції, доступна допомога та пропорційне реагування на реальну загрозу. Онлайн-радикалізація охоплює різні події: контакт із пропагандою, участь у цифровій спільноті, поступове виправдання насильства, спроби вербування і, в окремих випадках, перехід до практичних насильницьких дій. Жодна із цих подій автоматично не випливає з попередньої. Політичне обурення, активізм, релігійні переконання, провокативні висловлювання й незгода з більшістю самі собою не доводять небезпечного наміру. Огляд 382 публікацій про інтернет і радикалізацію показує різноманітність механізмів та обмеження універсальних пояснень (науковий огляд 2026 року). Головне наукове застереження стосується результативності профілактики. Систематичний огляд Campbell Collaboration знайшов лише одне прийнятне дослідження ефективності адресних позасудових втручань для дітей і молоді до 19 років, причому це дослідження мало серйозний ризик систематичної похибки. Двадцять дев'ять досліджень дали корисні відомості про реалізацію втручань, однак доведеної загальної ефективності програм автори не встановили (Lewis та співавт., 2025). Тому в цій статті емпіричні результати, професійні настанови та практичні редакційні висновки розмежовано. Що означає онлайн-радикалізація дітей і підлітків Радикалізацією в різних дисциплінах називають зміну переконань, прийняття екстремістських наративів, схвалення насильства або підготовку до дій задля певної ідеологічної мети. Для профілактики серед дітей важливо конкретизувати предмет: попередження залучення до насильства, його виправдання та примусу до вчинення небезпечних дій. Саме розрізнення ідеології й насильства є підставою правозахисної профілактики (огляд досліджень онлайн-радикалізації, 2026). Термінологічні межі пояснює також матеріал «Радикалізація, екстремізм і тероризм: відмінності понять». Поширення радикальних ідей, декларована підтримка насильства, персональна погроза й фактична підготовка до нападу — різні події, що потребують окремого аналізу. Одноразовий допис чи відповідь на анкету не становить надійного прогнозу майбутнього злочину. В оцінці конкретної небезпеки значення мають перевірені обставини, поведінка, можливість заподіяння шкоди та належна фахова процедура. Пропаганда, вербування, примус і участь у групі Пропаганда намагається впливати на уявлення та оцінки. Вербування спрямоване на залучення людини до діяльності мережі або групи; воно може використовувати обіцянки приналежності, уваги, статусу, грошей або погрози. Примус передбачає тиск, шантаж чи обман, які обмежують свободу вибору. Вихід із небезпечної групи, зміна переконань і припинення насильницької поведінки теж становлять різні процеси. Вони не повинні змішуватися в одній схемі. В українських офіційних матеріалах описано спроби втягування дітей у протиправні дії через соціальні мережі й месенджери, зокрема шляхом психологічного тиску та фінансових обіцянок (МОН, 2025; Національна соціальна сервісна служба, 2025). Таке залучення може відбуватися і без прийняття дитиною ідеологічних переконань організаторів. Психологічні механізми вербування розглядаються у відповідній статті ХАБу. Чому знайомство з контентом не дорівнює насильницькій поведінці Дитина може випадково побачити небезпечний матеріал, досліджувати його для навчання, сперечатися з автором, відчувати цікавість або поділяти певні ідеї. Такі ситуації мають різні психологічні значення. Метааналіз 31 дослідження з 29 незалежними вибірками та 52 772 учасниками виявив невеликий загальний зв'язок між медіавпливом і показниками насильницької радикалізації молоді (r = 0,12); дослідники наголосили на потребі кращих причинно-наслідкових дизайнів (метааналіз, 2026). Ця кореляція не дає прогнозу для окремого підлітка. Цифрове середовище та можливі механізми впливу Інтернет пропонує навчання, дружбу, творчість та участь у суспільному житті. Водночас деякі простори поширюють дегуманізацію, виправдання агресії й запрошення до насильницьких мереж. Дослідницькі висновки суттєво залежать від платформи, способу визначення радикалізації, методу збору даних і контексту. Систематизований огляд робіт за 2000–2025 роки описує багаторівневу взаємодію авторів повідомлень, аудиторій, змісту й цифрового середовища (огляд, 2026). Повторення, емоції й групове схвалення Емоційно забарвлений зміст привертає увагу, а схвалення в групі здатне зміцнювати почуття належності. Але універсальної послідовності «перегляд — переконання — насильство» наукові дані не підтверджують. Має значення, чи шукає дитина пояснення події, розвагу, відчуття значущості, дружбу або вихід зі складної ситуації. Практична розмова про ці мотиви є способом зрозуміти потреби дитини, а не прихованим психологічним тестом. Алгоритми рекомендацій Платформи можуть використовувати взаємодії користувачів, популярність і правила ранжування для добору контенту. Дослідження розглядають їхню можливу роль у поширенні екстремістських наративів, однак розмір і причинний характер ефектів для конкретних неповнолітніх залишаються предметом дискусії. Наявна література не обґрунтовує універсальну модель неминучого переходу від нейтральних відео до насильства (огляд, 2026). Батькам варто разом із дитиною налаштовувати рекомендації й приватність, обговорювати небезпечний контент і способи скарг. Це змістовні засоби цифрової гігієни, хоча їхній окремий вплив на реальну кількість насильницьких злочинів досліджений недостатньо. Приватні повідомлення, групи та ігрові простори Особисті чати можуть полегшувати індивідуальні спроби тиску; групові канали — створювати інтенсивне соціальне підкріплення. Водночас використання месенджера, комп'ютерної гри чи анонімного форуму не є ознакою екстремізму. Систематичний огляд ігрових профілактичних втручань розглядає можливості освітнього використання ігор і водночас показує потребу обережно оцінювати результати конкретних програм (López Naranjo та співавт., 2024). Особливості підліткового розвитку Підлітки досліджують ідентичність, самостійність, суспільні погляди та відносини з ровесниками. Це звичайні завдання вікового розвитку. Профілактика повинна враховувати здатність дитини до розуміння інформації, рівень автономії, досвід спілкування та право мати власні переконання. Приналежність, ізоляція та пошук значущості У деяких ситуаціях небезпечна онлайн-мережа пропонує прийняття й відчуття спільної мети. Самотність і сімейні конфлікти водночас мають багато інших можливих наслідків і не є специфічними предикторами насильства. Окремий матеріал ХАБу розглядає ці зв'язки та їхні обмеження. Доступні дружні спільноти, гуртки та підтримка дорослих мають власну цінність для розвитку, незалежно від того, чи вдасться кількісно виміряти їхній профілактичний ефект щодо радикалізації. Несправедливість, протест і групова ідентичність Підліток може гостро реагувати на дискримінацію, війну, нерівність або дії влади. Обговорення реальної чи сприйнятої несправедливості належить до демократичного життя. Профілактична освіта підтримує аналіз фактів, відповідальність за слова та пошук ненасильницьких способів дії, зберігаючи право на незгоду. Такі освітні підходи підтримує UNESCO. Психічне здоров'я та нейрорізноманітність Тривожність, депресія, психічні розлади, нейрорізноманітність, травматичний досвід чи труднощі спілкування не становлять психологічного «профілю» потенційного нападника. Якщо дитина потребує психологічної допомоги, її надають відповідно до реальних потреб. Коли одночасно є конкретні погрози, питання безпеки аналізують за фактичними поведінковими даними із залученням компетентних служб. Стигматизація може погіршувати можливість своєчасного звернення по допомогу (Lewis та співавт., 2025). Які профілактичні програми мають наукові підстави Щоб оцінити профілактику, потрібно спочатку визначити вимірюваний результат. Після заняття дитина може краще розпізнавати маніпуляції, частіше заявляти про готовність звернутися по допомогу або змінити ставлення до виправдання насильства. Ці наслідки мають значення, але не є доказом фактичного зниження кількості нападів. Так само припинення контакту з небезпечною мережею, зміна переконань і тривале утримання від насильства потребують різних способів оцінювання. Огляд Lewis та співавторів (2025) охопив адресні позасудові втручання для дітей і молоді до 19 років. Лише одне квазіекспериментальне дослідження відповідало критеріям аналізу ефективності; воно мало серйозний ризик похибки. Двадцять дев'ять досліджень описували реалізацію програм, особливо співпрацю служб, сімейну участь, роботу з довірою і труднощі залучення. Автори не знайшли достатніх підстав для твердого висновку про зменшення радикалізації завдяки конкретним програмам. Ширший систематичний огляд 74 оцінювань програм протидії насильницькому екстремізму повідомив про різнорідні результати та випадки негативних наслідків, зокрема відчуження і стигматизацію груп. Такі висновки не слід безпосередньо переносити на всіх дітей або на онлайн-профілактику: програми, вибірки й способи оцінювання істотно відрізнялися (огляд програм, 2024). Універсальна профілактика Універсальні заходи охоплюють усіх дітей певного віку: цифрову грамотність, безпеку персональних даних, уміння просити допомоги, ненасильницький діалог, повагу до прав людини. Вони можуть бути частиною звичайного навчання і не вимагають від школи виявляти «потенційно небезпечних» учнів. UNESCO підтримує правозахисну освіту, критичне мислення та відкритий педагогічний діалог як основу профілактичної практики. Практична цінність такого підходу полягає в тому, що діти знайомляться з правилами захисту до появи конкретної загрози. Водночас успішно проведений урок не можна прирівнювати до доведеного зниження ризику терористичного нападу. Вибіркова та індивідуальна допомога Коли виникають конкретні обставини вразливості — шантаж, стійкий небезпечний контакт, примус до незаконних дій або тривале втягування до насильницької мережі, — потрібна адресна підтримка. Вона може включати сімейні консультації, соціальний супровід, індивідуальні зустрічі з психологом та співпрацю служб. Важливо відрізняти допомогу постраждалій дитині від оцінки фактичної загрози іншим людям. Доказовість саме адресних програм залишається обмеженою. Водночас дослідження реалізації підтримують орієнтовані на молодь нестигматизувальні способи взаємодії, участь родин і гнучкість допомоги (Campbell Systematic Reviews, 2025). Загальні рівні профілактики докладно розглянуто у статті «Профілактика насильницького екстремізму: рівні та доказові підходи». Медіаграмотність і перевірка інформації На заняттях можна аналізувати способи приховування джерел, виривання висловлювань із контексту, емоційні маніпуляції та мову ворожнечі. Важливі навички — відокремлювати твердження від доказів, перевіряти походження інформації та помічати заклики до заподіяння шкоди. Для дітей молодшого віку потрібні прості приклади і зрозумілі правила; для старших підлітків — складніші етичні та суспільні дискусії. Рекомендації UNESCO для вчителів обґрунтовують діалогічну освіту й повагу до прав дитини. Їх слід розуміти як професійні принципи, а не як доказ того, що один тип медіауроку запобігає насильству в довгостроковій перспективі. Контрнаративи та спростування пропаганди Контрнаративи пропонують альтернативні пояснення подій і підважують нормалізацію насильства. Їхній вплив може залежати від довіри до мовця, контексту, можливості ставити запитання та вже сформованих зв'язків дитини. Високий показник переглядів профілактичного відео не означає зміну поведінки. З огляду на якість наявних оцінювань слід уникати обіцянок, що одне спростування або інформаційна кампанія зупинить вербування (огляд програм, 2024). Навчальні ігри та цифрові інструменти Ігрові формати можуть допомагати пояснювати цифрові ризики, вибір і наслідки рішень у безпечній навчальній ситуації. Систематичний огляд відеоігор як втручань для запобігання радикалізації молоді описує цю дослідницьку лінію, але не надає універсальної гарантії ефективності будь-якої гри (López Naranjo та співавт., 2024). Перед широким впровадженням варто оцінювати прийнятність для дітей, можливі небажані ефекти, захист даних і реальні результати. Що можуть робити батьки та близькі дорослі Створити можливість відкритої розмови Запитуйте, які теми, люди та спільноти цікавлять дитину в мережі, чи траплялися їй дивні пропозиції й до кого вона могла б звернутися в разі небезпеки. Обговорюйте конкретні повідомлення без негайного звинувачення. Відповідь дорослого на перше зізнання може впливати на готовність дитини повідомляти про наступні труднощі. Якщо дитина розповідає про контакт, який її налякав, варто подякувати за довіру, уточнити найважливіші факти й пояснити подальші кроки. Така практика узгоджується з рекомендаціями МОН про довірливі стосунки й розмови щодо онлайн-безпеки (МОН, 2025). Домовитися про цифрову безпеку Корисні правила стосуються захисту адреси, геолокації, фотографій документів, приватних зображень, паролів та особистих контактів. Обговорюйте незнайомі повідомлення, прохання зберігати небезпечний секрет, обіцянки швидких грошей і спроби отримати чутливі дані. Молодші діти потребують активнішої участі дорослих у налаштуванні пристроїв; старшим підліткам потрібні зрозумілі домовленості з урахуванням автономії та приватності. Українська кіберполіція звертає увагу на небажаний контакт із незнайомцями, витік персональних даних, онлайн-грумінг і спроби вербування. Безпечна поведінка потрібна широкому колу дітей, а не лише тим, хто цікавиться політикою. Відрізняти складні переконання від безпекової загрози Якщо підліток висловлює контроверсійну позицію, розмовляйте про її зміст, джерела й етичні наслідки. Якщо він повідомляє про вимогу завдати шкоди, шантаж, конкретну погрозу, отримані завдання чи передачу небезпечної інформації, потрібні захисні дії. Не підміняйте ці випадки загальною оцінкою «радикальних настроїв». Якщо дитину вже намагалися завербувати З'ясуйте, чи є небезпечні зобов'язання, погрози або шантаж, які дані могли бути передані та чи загрожує комусь безпосередня шкода. Не доручайте дитині самостійно доводити невинуватість, продовжувати контакт «для перевірки» або вступати в суперечку з потенційним вербувальником. За можливості безпечно збережіть необхідні відомості для уповноважених служб; не публікуйте переписку та персональні дані. Українські офіційні рекомендації передбачають звернення до поліції за номером 102 та, за потреби, до інспектора ювенальної превенції або офіцера служби освітньої безпеки (МОН, 2025; служба освітнього омбудсмена, 2025). Підліток, який уже відповів під тиском, потребує захисту, професійного супроводу та належного правового ставлення. Докладніший сімейний підхід викладено у статті «Сімейна профілактика залучення до насильницьких груп» Яку систему профілактики має створювати школа Шкільна профілактика поєднує ясні правила повідомлення про небезпеку, психологічну підтримку, розвиток цифрових навичок і співпрацю з батьками. Учень повинен знати, до кого можна звернутися, як відбувається розгляд повідомлення і чому його персональні дані захищають. Організаційні засади розглядаються в матеріалі «Профілактика насильницької радикалізації у школі». Правила повідомлення та пропорційне реагування Школа визначає доступних відповідальних дорослих, процедуру безпечного повідомлення та межі обіцяної конфіденційності. Педагог фіксує необхідні факти без психологічних ярликів, підтримує дитину та передає інформацію компетентним спеціалістам. Рівень реагування залежить від обставин: обговорення суперечливої ідеї, отриманий шантаж і реальна погроза заподіяння шкоди потребують різних рішень. Не створювати списків «потенційно небезпечних» дітей Релігія, етнічне походження, мова, погляди, нейрорізноманітність, психічний стан, соціальна замкнутість або звичайний підлітковий протест не дають достовірного індивідуального прогнозу насильства. Стигматизувальне профілювання може послаблювати довіру до школи та допомоги. Огляд Campbell наголошує на орієнтованих на дітей підходах без таврування й на потребі міжвідомчої координації (Lewis та співавт., 2025). Спеціальні інструменти оцінки загрози Методики професійної оцінки загрози, які застосовують у спеціалізованих умовах, не є скринінговими тестами для вчителів або батьків. Їхнє коректне використання передбачає навчання, належну інформацію, визначену сферу застосування та врахування обмежень валідності. Жоден перелік «ознак» не дозволяє автоматично класифікувати підлітка як майбутнього нападника. Якщо існує конкретна небезпека, завдання школи — забезпечити безпеку, законне передання даних і доступ до компетентної оцінки. Український контекст: вербування неповнолітніх під час війни Для України профілактика онлайн-радикалізації перетинається із захистом дітей від спроб втягнути їх у диверсійну та іншу протиправну діяльність. Це два взаємопов'язані, але різні предмети: ідеологічно мотивоване насильство й залучення до злочину шляхом обману, матеріальних обіцянок або погроз. Неповнолітня особа, яка погодилася виконати небезпечне завдання через страх чи залежність, не обов'язково поділяє цілі замовника. Міністерство освіти і науки України повідомляло про спільні інформаційні заходи з Національною поліцією та СБУ, присвячені спробам вербування через соціальні мережі й месенджери. Офіційні роз'яснення називають психологічний тиск, маніпуляції та фінансові винагороди серед прийомів втягнення дітей (МОН, 2025). Ці повідомлення характеризують конкретний безпековий контекст, а не поширеність ідеологічної радикалізації серед усіх українських підлітків. Законодавчі засади захисту прав дитини Закон України «Про охорону дитинства» закріплює засади захисту прав та інтересів неповнолітніх. Національна стратегія захисту прав дитини у сфері юстиції до 2028 року, схвалена урядом 14 липня 2025 року, називає серед загроз цифрового середовища втягнення дітей у правопорушення, експлуатацію та шкідливі онлайн-впливи. Стратегія орієнтує державні інституції на розвиток системи захисту та дружнього до дитини правосуддя. Правові положення визначають обов'язки відповідних органів; вони не встановлюють психологічної формули прогнозування майбутніх насильницьких дій. Практичний висновок редакції полягає в тому, що профілактична робота має одночасно захищати дитину від реальних загроз і зберігати її права на приватність, допомогу та справедливе ставлення. Що робити при небезпечному контакті Якщо неповнолітній отримав вимогу вчинити протиправну дію, погрози чи пропозицію заподіяти комусь шкоду, необхідно припинити небезпечну взаємодію та повідомити дорослого, якому він довіряє. Дорослим варто зберегти тільки потрібні відомості, не поширюючи особисті повідомлення в публічному просторі, і звернутися до уповноважених служб. Офіційно рекомендований канал повідомлення про спроби вербування — поліція за номером 102; можливе також звернення до підрозділів ювенальної превенції та служби освітньої безпеки (МОН, 2025; освітній омбудсмен, 2025). При безпосередній небезпеці життю чи здоров'ю діють правила екстреної допомоги. Самостійні переговори з імовірним вербувальником і спроби «перевіряти» його за допомогою дитини можуть збільшити ризик. Як оцінювати якість профілактики Програма потребує чітко визначених завдань. Для загального уроку цифрової грамотності відповідними показниками можуть бути знання правил безпеки та можливість звернутися по допомогу. Для підтримки дитини після шантажу — припинення небезпечного контакту, доступ до соціальної та психологічної допомоги і відсутність повторної віктимізації. Для оцінки попередження насильства потрібні набагато вимогливіші методи, які враховують низьку частоту подій, конфліктні фактори й тривалий час спостереження. У систематичному огляді Campbell рекомендовано вбудовувати оцінювання в дизайн програм, удосконалювати методи встановлення причинності, підтримувати міжвідомчу співпрацю та враховувати негативні наслідки. До побічних ефектів належать стигматизація, надмірне спостереження, необґрунтоване передання чутливих даних і втрата довіри. Професійна підготовка та межі відповідальності Вчитель потребує навичок діалогу й маршрутизації допомоги. Психолог — знань про розвиток дитини, травматичний стрес, сімейні стосунки й обмеження психологічної оцінки. Соціальні служби та правоохоронні органи виконують свої законні повноваження. Спеціалізовані інструменти професійної оцінки ризику потребують належної підготовки та не призначені для самостійного тестування школярів. Усі рішення про передання персональних даних мають бути пропорційними потребі захисту. Поширені запитання Чи означає перегляд радикального відео, що дитина стане насильницьким екстремістом? Ні. Перегляд може мати багато причин і сам собою не визначає переконань або майбутньої поведінки. Метааналіз 2026 року виявив невелику середню кореляцію між медіавпливом та показниками радикалізації молоді; причинний напрямок залишається недостатньо встановленим (den Elzen та співавт.). Чи варто заборонити всі соціальні мережі та онлайн-ігри? Універсальна заборона не має доведеної специфічної ефективності щодо попередження насильницької радикалізації. Рішення про вікові обмеження та налаштування безпеки слід ухвалювати з огляду на розвиток дитини, реальні ризики та потребу в приватності. Важливими залишаються розмова, навички безпечного користування і можливість швидко попросити допомоги. Чи можна впізнати майбутнього нападника за рисами характеру? Надійного універсального психологічного профілю немає. Політичні або релігійні переконання, психічний стан, риси особистості чи соціальна замкнутість не дозволяють достовірно прогнозувати насильство конкретної людини. За наявності перевіреної погрози потрібна компетентна оцінка фактичних обставин. Як розмовляти з підлітком, який виправдовує насильство? Запитайте, що саме він має на увазі, звідки отримав інформацію і чи стосується висловлювання конкретної події або людини. Підтримуйте обговорення доказів і людських наслідків, одночасно послідовно пояснюючи межі допустимої поведінки. Конкретну загрозу безпеці потрібно передавати компетентним службам. Практичні принципи складної розмови докладно розглянуто у статті «Розмова з людиною, яка виправдовує ідеологічне насильство» Чи потрібно читати всі приватні повідомлення дитини? Участь батьків у цифровій безпеці має відповідати віку і реальним обставинам. Відкриті домовленості про конфіденційність і допомогу підтримують довіру. За наявності конкретної небезпеки необхідні та пропорційні заходи захисту мають пріоритет, але постійне безпідставне стеження не є доказовою програмою протидії радикалізації. Куди звернутися в Україні після спроби вербування? МОН рекомендує повідомляти про спроби втягнення до злочинної діяльності до поліції за номером 102, а також звертатися до ювенальної превенції чи офіцера служби освітньої безпеки (офіційне роз'яснення). Висновок Профілактика онлайн-радикалізації дітей і підлітків поєднує цифрову грамотність, довірливе спілкування, захист від шантажу та вербування, безпечне освітнє середовище й професійну відповідь на конкретні загрози. Її необхідно оцінювати за реальними та чітко визначеними результатами, відокремлюючи знання, переконання, поведінку і підтверджене скорочення насильства. Сучасні дослідження дають корисні принципи побудови допомоги, але залишають значні прогалини в доказах довгострокової ефективності спеціальних програм. Права дитини, захист персональних даних і відсутність стигматизації є необхідними умовами відповідальної профілактики. Пов’язані статті Профілактика насильницького екстремізму: рівні та доказові підходи Профілактика насильницької радикалізації у школі Онлайн-радикалізація до насильства: механізми і докази Вербування до насильницьких екстремістських груп: психологічний процес Насильницька радикалізація: визначення, форми та межі поняття Самотність і соціальна ізоляція в траєкторіях радикалізації Радикалізація, екстремізм і тероризм: відмінності понять Сімейна профілактика залучення до насильницьких груп Розмова з людиною, яка виправдовує ідеологічне насильство Джерела Charkawi, W., Dunn, K., & Bliuc, A.-M. (2024). Evaluations of countering violent extremism programs: Linking success to content, approach, setting, and participants. International Journal of Law, Crime and Justice, 77, 100674. DOI. den Elzen, J. I., Asscher, J. J., Lang, K. M., & Duindam, H. M. (2026). The association between media exposure and violent radicalization of young people: A multilevel meta-analysis. Aggression and Violent Behavior, 88, 102141. DOI. Lewis, J., Marsden, S., Hewitt, J., Squires, C., & Stefaniak, A. (2025). Non-criminal justice interventions for countering cognitive and behavioural radicalisation amongst children and adolescents: A systematic review of effectiveness and implementation. Campbell Systematic Reviews, 21, e70079. DOI. López Naranjo, F., Maldonado, M. A., Cuadrado, E., & Moyano, M. (2024). Video games interventions to reduce radicalization and violent extremism in young people: A systematic review. Games and Culture. DOI. Rothut, S., Schulze, H., Hohner, J., Greipl, S., & Rieger, D. (2026). Radicalization and the internet: 25 years of (online) radicalization research. The Communication Review. DOI. UNESCO. (2016). A teacher's guide on the prevention of violent extremism. Офіційна публікація. UNESCO. Preventing violent extremism. Офіційний ресурс. Верховна Рада України. (2001, зі змінами). Закон України «Про охорону дитинства» № 2402-III. Офіційний текст. Кабінет Міністрів України. (2025). Національна стратегія захисту прав дитини у сфері юстиції на період до 2028 року: розпорядження № 708-р. Офіційний текст. Кіберполіція України. (2026). Онлайн-загрози для дітей: протидія кібербулінгу та вербуванню. Офіційне роз'яснення. Міністерство освіти і науки України. (2025). Як розпізнати ознаки вербування дитини? Рекомендації батькам і освітянам. Офіційний матеріал. Міністерство освіти і науки України. (2025). Як не потрапити «на гачок» російських спецслужб? Онлайн-урок для підлітків про антивербування. Офіційний матеріал. Національна соціальна сервісна служба України. (2025). Протидія вербуванню дітей та підлітків. Офіційний матеріал. Освітній омбудсмен України. (2025). Як батькам та педагогам запобігти вербуванню дітей. Офіційний матеріал.

Український психологічний ХАБ · Опубліковано: 22 жовтня 2026 року · Редакційна політика Дослідницький кластер: Психологія радикалізації, насильницького екстремізму та профілактики Контрнаративи проти насильницького екстремізму — це цілеспрямовані повідомлення, історії та комунікативні втручання, які ставлять під сумнів виправдання ідеологічно мотивованого насильства, показують його наслідки або відкривають переконливі мирні способи досягнення значущих цілей. Їхню ефективність досліджують за змінами сприйняття загроз, міжгрупових установок, виправдання насильства, поведінкових намірів і, коли це можливо, фактичної поведінки. Систематичний огляд Carthy та співавторів (2020) виявив певні позитивні ефекти щодо окремих психологічних показників, але не встановив переконливого зменшення намірів застосувати насильство. Головний науковий висновок полягає в тому, що переконливе повідомлення, доброзичливіша установка й менша кількість насильницьких дій є різними результатами. Дослідження Treacy, Reed і Glazzard (2024), присвячене реальним інформаційним кампаніям, показало, що значну частину оцінювання таких програм становлять цифрові показники охоплення та взаємодії, тоді як причинний зв’язок із довготривалим запобіганням насильству встановлюють значно рідше. Для України це означає необхідність окремо перевіряти зміст повідомлень, психологічні наслідки й реальні результати безпеки, зберігаючи свободу переконань і права людини. Що таке контрнаратив і на яке явище він спрямований Наративом у цьому контексті називають зв’язне пояснення подій, причин, винних, бажаного майбутнього та допустимих засобів дії. Пропаганда насильницького екстремізму може вписувати заподіяння шкоди в історію про нібито неминучу загрозу, колективну образу, обов’язок помсти або особливу моральну місію. Контрнаратив працює зі способом інтерпретації подій і з обґрунтуванням насильства, а не просто з окремим фактом чи словом. Це концептуальне визначення узгоджується з теоретичною моделлю Braddock і Horgan (2016). Предмет дослідження визначається насильством та його виправданням. Радикальна політична програма, мирний протест, критика державних інституцій, релігійна практика, гостра публічна дискусія або непопулярна позиція самі собою не є проявами насильницького екстремізму. Комунікативна профілактика повинна поважати можливість людини мати власний світогляд і відкрито обговорювати суспільні конфлікти. Цю відмінність докладніше розкриває українська карта знань про радикалізацію та профілактику. Важливо розрізняти контакт із екстремістським змістом, згоду з окремими твердженнями, схвалення ідеологічного насильства, особистий намір його вчинити, підготовчу поведінку й фактичні злочини. Уявлення про те, що одна зміна переконань автоматично переходить в іншу, не підтверджене універсальною моделлю. Відповідно, навіть успішний контрнаратив не можна вважати доведеним засобом запобігання нападові без окремих даних щодо поведінки. Контрнаратив, альтернативний наратив і спростування фактів Контрнаратив безпосередньо оспорює певне обґрунтування насильства, наприклад припущення, що заподіяння шкоди іншим є єдиною можливою відповіддю на несправедливість. Альтернативний наратив пропонує позитивну й правдоподібну історію колективної дії, солідарності, відповідальності або мирного відновлення справедливості. Перевірка фактів зосереджується на точності конкретних тверджень. Психологічна освіта, розвиток медіаграмотності, діалог і програми підтримки можуть використовувати окремі з цих підходів, але мають ширші завдання. Огляд Treacy та співавторів показує, що в практичних кампаніях ці категорії нерідко поєднують, через що складніше визначити дієвий компонент. Наприклад, відповідь на вигадане твердження про іншу групу є фактологічним спростуванням. Історія про відмову від помсти може бути альтернативним наративом. Пояснення того, як пропагандистська історія перетворює образу на дозвіл завдавати шкоди, є контрнаративною роботою. В одній кампанії ці змісти можуть бути присутні одночасно; для дослідження їх варто описувати й перевіряти окремо. Що встановлено систематичними оглядами Найбільш надійною відповіддю на питання про ефективність є оцінка конкретних результатів і якості досліджень. Систематичний огляд Campbell, опублікований 2020 року, включив 19 досліджень із 15 публікацій, зокрема 12 рандомізованих випробувань. Пошук охоплював літературу до серпня 2018 року. Більшість учасників становили школярі або студенти, значна частина робіт походила з Північної Америки. Це важливо для перенесення результатів на людей, глибоко залучених до насильницьких мереж, або на інші соціальні контексти. Виявлений ефект стосується переважно проміжних показників У 11 рандомізованих випробуваннях об’єднаний ефект для різнорідних вторинних психологічних показників становив стандартизовану середню різницю −0,38, із 95-відсотковим довірчим інтервалом від −0,52 до −0,23; гетерогенність I² дорівнювала 51 %. Це статистичний підсумок вимірювань ставлення до інших груп, сприйняття реалістичної загрози та споріднених установок. Він не означає зменшення тероризму на 38 %, не є індивідуальним прогнозом і не встановлює ефект щодо кількості нападів. Розрахунки, опис дизайнів та аналіз чутливості наведено у Carthy та співавторів. Підходи, що використовували приклади людей, які руйнують стереотипи, або пропонували альтернативні інтерпретації, у частині робіт були пов’язані зі зменшенням ворожості до інших груп, переваги власної групи та сприйняття реалістичної загрози. Для символічної загрози й неявних упереджень стійкого ефекту не виявлено. Деякі підгрупові оцінки ґрунтувалися лише на одному дослідженні, тому їх не можна перетворювати на універсальний рейтинг комунікативних прийомів. Campbell Collaboration окремо наголошує на цій різниці між показниками. Щодо наміру вчинити насильство даних недостатньо Ключова межа огляду полягає в тому, що його автори не отримали переконливого підтвердження впливу контрнаративів на основні результати насильницької радикалізації, насамперед намір діяти насильницьки. Відсутність надійного доказу ефекту на конкретному показнику й остаточне твердження про безрезультатність кожного можливого втручання є різними науковими висновками. Наявні вибірки, тривалість спостереження та методи вимірювання залишають важливі питання відкритими. Висновок авторів огляду 2020 року стосується саме цієї обмеженої доказової бази. Методологічно важливо, що частина вихідних робіт вивчала стереотипи й міжгрупові установки, використовуючи ці зміни як можливі чинники ризику. Зв’язок певної установки з насильницькою поведінкою в інших умовах не означає, що зміна цієї установки в експерименті автоматично запобігла насильству. Ефективність щодо проміжного психологічного показника є окремою, вужчою заявою. Що показують оцінювання реальних інформаційних кампаній Систематичний інтегративний огляд Treacy, Reed і Glazzard охопив звіти про кампанії, призначені для реального використання у профілактиці тероризму або насильницького екстремізму. На відміну від попереднього лабораторно орієнтованого корпусу, він перевіряв, як програми діяли в умовах практичного розповсюдження повідомлень. Саме така література дозволяє оцінити розрив між добре продуманою ідеєю та реальною зміною поведінки аудиторії. Автори виявили неоднорідність термінів, аудиторій, способів поширення й критеріїв успіху. У багатьох оцінюваннях застосовували охоплення, перегляди, поширення, реакції або самооцінку корисності. Такі показники можуть бути важливими для розуміння розповсюдження, але не встановлюють зміну поглядів, тим більше зниження частоти насильства. Порівняння кампаній без контрольних груп і перевірених однакових критеріїв також ускладнює узагальнення. Ці обмеження докладно розглянуто у публікації 2024 року. Значення має контекст: громадський конфлікт, рівень довіри до комунікатора, обмеження свободи слова, особисті взаємини та доступність місцевої підтримки. Дієвість повідомлення для студентів під час короткого експерименту не можна автоматично переносити на спільноти, що пережили воєнне насильство, або на людей із реальним досвідом участі в організованих насильницьких діях. Польовий експеримент: що може змінити тривала історія Важливий приклад поза лабораторією — дослідження Rezarta Bilali (2022) у Буркіна-Фасо. Кластерне рандомізоване випробування охопило 132 села та 2904 учасників. У громадах експериментальної умови люди протягом 12 тижнів разом слухали радіодраму, спрямовану на осмислення конфлікту та ідеологічного насильства. Порівняно з контрольними селами виявлено менше виправдання насильства, більшу готовність співпрацювати з поліцією та вищу пріоритетність протидії насильницькому екстремізму. Це дослідження демонструє, що добре визначене комунікативне втручання може змінювати деякі установки й декларовані поведінкові наміри у складному соціальному середовищі. Воно водночас не доводить, що радіодрама знизила фактичну кількість насильницьких злочинів або що аналогічна програма дасть такі самі результати в Україні. Соціальне середовище Буркіна-Фасо, спосіб колективного слухання та конкретна форма драматургії належать до умов цього випробування, а не до універсальних властивостей контрнаративів. Порівняння польового експерименту з метааналізом допомагає уточнити висновок: ефекти щодо виправдання насильства й готовності співпрацювати можуть бути практично важливими, але для твердження про попереджені напади потрібні інші, значно довші спостереження та надійніші поведінкові дані. Психологічні механізми можливого впливу Осмислення причин і наслідків насильства Насильство в екстремістській історії нерідко подається як дієвий, необхідний чи морально допустимий шлях до певної колективної мети. Контрнаратив може допомагати людині перевірити причинний ланцюг між образою, заявленою метою, вибраним засобом і наслідками для інших. За Braddock і Horgan, йдеться про зміну сприйняття переконливості та правдоподібності історії. Це теоретично обґрунтований механізм; наскільки він зменшує реальне насильство, слід встановлювати емпірично для кожної програми. Контрнаратив, який лише оголошує погляди співрозмовника хибними, може не торкнутися переживаної ним несправедливості або потреби в належності. Людина здатна відкидати насильство і водночас вважати суспільні проблеми справжніми. Така розмова дозволяє обговорювати конфліктні питання без стигматизації або вимоги відмовитися від законних політичних переконань. Міжгрупове сприйняття та людяність іншого Частина експериментальних повідомлень демонструє приклади, які суперечать узагальненням про ворожу групу, або висвітлює наслідки насильства для конкретних людей. У метааналізі Carthy та співавторів окремі підходи були пов’язані зі зменшенням міжгрупової ворожості та сприйнятої реалістичної загрози. Проте те саме дослідження показало неоднакові результати щодо неявних упереджень та символічної загрози. Зміна ставлення до групи не свідчить, що дослідник надійно визначив індивідуальну небезпеку особи або що вона раніше була схильна до тероризму. Це показники соціального сприйняття, які можуть мати цінність самі по собі, але залишаються концептуально відокремленими від насильницької поведінки. Самостійне критичне осмислення і психологічна автономія У рандомізованому лабораторному дослідженні Carthy і Sarma за участю 150 людей порівнювали різні способи відповіді на повідомлення, яке виправдовувало терористичне насильство. У конкретних умовах експерименту спонукання учасників самостійно формулювати контраргументи виявилося перспективнішим за загальне готове заперечення. Ефект залежав від способу опрацювання інформації, а можливість небажаних наслідків для окремих учасників потребувала обережної інтерпретації. Ці результати підтримують дослідницьку увагу до автономного мислення та активної участі людини в перевірці аргументів. Вони не встановлюють універсальної переваги одного сценарію бесіди. Дослідження оцінювало короткочасні експериментальні результати, а не кількість вчинених злочинів. Довіра до джерела, соціальна ідентичність і належність Повідомлення сприймається в системі наявних взаємин. Довіра до джерела, відчуття поваги, мовна й культурна доречність, можливість чесно говорити про втрати та несправедливість впливають на те, чи людина взагалі розглядатиме альтернативне пояснення. Психологічні моделі Braddock і Horgan приділяють увагу взаємодії структури повідомлення, аудиторії та каналів розповсюдження. Проте перелік потенційних умов успіху є моделлю проєктування, а не доказом ефективності кожної з них. Відповідальне повідомлення не повинно використовувати приховані маніпуляції або дискримінаційне визначення «підозрілих» груп. Особливо важливо зберігати гідність людей, чий досвід містить травму, втрату близьких або вимушене переміщення. Чому контрнаративи іноді не діють Існує кілька конкуруючих пояснень обмеженого ефекту. Повідомлення може не стосуватися реальних мотивів адресата; воно може виходити від джерела, якому людина не довіряє; може бути занадто загальним; може мати коротку тривалість впливу. Іноді дослідження вимірює результат, який не відповідає власне заявленій меті програми. Ці проблеми повторюються в систематичному огляді лабораторних втручань та в аналізі реальних кампаній. Окрема проблема — можливий зворотний ефект. Спроба примусити людину негайно змінити переконання може викликати опір, особливо якщо повідомлення сприймається як приниження або несправедливе узагальнення. Carthy і Sarma експериментально вивчали варіації реакцій на загальні та більш автономні способи протидії пропаганді. Наявні дані виправдовують попереднє тестування й відстеження небажаних реакцій, а не твердження, що кожна невдала кампанія неодмінно посилить радикалізацію. Сама індивідуальна історія може відігравати другорядну роль там, де насильство підтримують матеріальні стимули, примус, організовані мережі, особисті зв’язки або безпосередні загрози. Комунікативне втручання не замінює реальних можливостей безпеки, правової допомоги, психосоціальної підтримки чи виходу з небезпечної групи. Різні рівні профілактики висвітлено в статті «Профілактика насильницького екстремізму: рівні та доказові підходи». Чи працюють цифрові контрнаративи Цифровий простір дає змогу поширювати відео, історії, свідчення й освітні пояснення, але водночас ускладнює оцінювання того, хто саме побачив повідомлення і що змінилося після перегляду. Алгоритмічне поширення може впливати на доступність змісту, а взаємодія з дописом відображає багато мотивів — від підтримки до обурення або критики. Висновки огляду реальних кампаній Treacy та співавторів застерігають від ототожнення цифрової активності з профілактичною ефективністю. Дослідження цифрової радикалізації загалом свідчать про різнорідність платформ, спільнот, механізмів взаємодії та шляхів залучення. Матеріали про це потрібно співвідносити з доказами щодо онлайн-радикалізації до насильства, зважаючи, що контакт із контентом не дорівнює зміні наміру або участі в насильстві. Особливо уважного аналізу потребують меми, іронія та нормалізація насильницьких ідей у мережі, оскільки реакції на сатиричний зміст можуть мати різні значення. Окреме дослідницьке питання становить вплив екстремістського відеоконтенту та межі висновків про причинність: емоційна реакція під час перегляду сама по собі не встановлює подальших насильницьких дій. Для цифрових кампаній розумно розрізняти три запитання: чи отримала цільова аудиторія повідомлення; чи зрозуміла та прийняла його ключовий зміст; чи змінилися релевантні установки або дії порівняно з належною контрольною умовою. Без такого розділення аналітика платформи стає самостійною метрикою популярності, а не доказом соціального ефекту. Окремі чинники рекомендаційних систем розглянуто у статті про алгоритмічні рекомендації та контакт з екстремістським змістом. Чи змінює ситуацію штучний інтелект Засоби автоматичного створення, редагування й персоналізації текстів і відео можуть зменшувати вартість інформаційних кампаній, водночас розширюючи можливості поширення дезінформації та синтетичного матеріалу. Науковий висновок щодо результативності конкретної протидії залежить від незалежного дослідження, а не від самого факту застосування нової технології. Програми, що використовують генеративні системи, потребують перевірки достовірності, відстеження помилок, прозорого повідомлення про автоматизоване походження змісту та оцінювання наслідків для приватності. Огляд Treacy, Reed і Glazzard насамперед охоплює вже реалізовані комунікативні кампанії та не може слугувати прямим підтвердженням ефективності сучасних персоналізованих програм на основі генеративних систем. Для таких інструментів стан доказів оцінюють окремо. Саме тут особливо небезпечне перенесення результатів між різними видами повідомлень і технологій. Як науково перевіряти ефективність кампанії Визначити кінцевий результат до початку втручання Кампанія має заздалегідь визначити власну мету і показник, за яким буде зроблено висновок. Усвідомлення маніпулятивного прийому, зниження підтримки насильства, зміна наміру звернутися по допомогу та скорочення підтвердженої участі в насильницьких діях потребують різних інструментів і різного терміну спостереження. Вимога чітких, попередньо визначених результатів узгоджується з методологічними рекомендаціями Campbell. Потрібно зафіксувати, чи дослідники оцінюють безпосередню реакцію на повідомлення, стійкість результату через тижні або місяці, чи поведінкові наслідки. Показник має відповідати твердженню, яке автори програми планують робити після завершення дослідження. Зменшення ворожості між групами — значущий результат, але він не є кількістю відвернених нападів. Порівняти з відповідною контрольною умовою Рандомізовані випробування, зокрема кластерні для громад чи освітніх установ, дають сильніші підстави для причинних висновків, ніж просте порівняння показників до і після кампанії. Варто враховувати попередні установки, різницю між групами, систематичне вибуття учасників, випадкове поширення повідомлень між умовами та вплив паралельних суспільних подій. Bilali (2022) демонструє використання кластерної рандомізації в польових умовах. Коли рандомізація неможлива, прозорі квазіекспериментальні підходи, незалежне оцінювання та аналіз альтернативних пояснень покращують достовірність висновків. Проте відсутність належної порівняльної умови залишається суттєвим обмеженням заяв про ефективність. Застосовувати перевірені та етично прийнятні вимірювання Опитувальники повинні чітко відрізняти політичну позицію від виправдання заподіяння шкоди, соціальну дистанцію від реального наміру й гіпотетичну відповідь від фактичної поведінки. Бажано використовувати валідовані шкали в культурно й мовно адаптованому вигляді, повідомляти про надійність, пропуски даних і можливу соціально бажану відповідь. Для українського контексту перенесення іноземної шкали без перевірки її змісту й вимірювальних властивостей може спотворити результат. Потрібно окремо реєструвати несподіване посилення ворожості, стресу, відчуття стигматизації або недовіри до установ. Поширення засобів оцінювання на людей, які не брали участі у програмі, має враховувати їхню згоду, конфіденційність і ризик хибної інтерпретації. Такі принципи випливають із проблем неоднорідності критеріїв та можливих небажаних ефектів, описаних у Carthy та співавторів. Відокремлювати охоплення, зміну установок і поведінку Для редакційного й дослідницького звіту корисна ієрархія результатів: технічне доставлення повідомлення; свідоме ознайомлення; розуміння та оцінка змісту; зміна конкретної установки; зміна декларованого наміру; документована поведінкова зміна; стійкість і відтворюваність наслідків. Кожен перехід потребує власних даних. Перегляди, натискання чи позитивні відгуки можуть підтверджувати перші рівні, але не найвищі. Саме такі розрізнення дають змогу критично читати реальні оцінювання інформаційних кампаній. Якщо програма повідомляє про 100 тисяч переглядів, це означає виміряний цифровий показник, а не 100 тисяч людей, переконаних відмовитися від насильства. Якщо самозвіт учасника став менш прихильним до насильства, потрібно уточнити тривалість ефекту, умови анонімності й надійність шкали. Якщо зафіксовано зміну поведінки, слід з’ясувати, наскільки вона справді відображає зниження насильницького ризику та чи можна відокремити вплив програми від інших чинників. Контрнаративи для підлітків і молоді У роботі з неповнолітніми слід враховувати вікове становлення ідентичності, потребу в належності, розвиток критичного мислення, значення однолітків та можливість обговорювати складні політичні й моральні питання без страху покарання за думку. Дані, отримані у студентських лабораторних вибірках, не можна без перевірки переносити на молодших підлітків. Огляд Campbell засвідчує, що склад учасників і відсутність тривалих поведінкових спостережень обмежують поширення висновків. Освітні підходи мають підтримувати вміння перевіряти аргументи, розрізняти факти й оцінки, бачити людські наслідки насильства та звертатися по допомогу. Матеріали ЮНЕСКО з профілактики насильницького екстремізму через освіту пропонують правозахисну й освітню рамку для такої роботи; вони є рекомендаціями для практики, а не доказом, що будь-який шкільний урок знижує частоту насильства. Права дитини, добровільність, приватність і запобігання стигматизації мають практичне значення. Жодне висловлювання підлітка, його релігійна належність чи інтерес до суспільно гострих тем самі собою не є підставою для психологічного діагнозу, прихованого стеження або присвоєння категорії терористичної загрози. Якщо є конкретна загроза життю, потрібна професійна оцінка ситуації та належний законний порядок реагування. Український контекст: суспільна довіра, війна та права людини В українському суспільстві питання інформаційної протидії насильству існує поряд із досвідом збройної агресії, окупації, вимушеного переміщення та боротьби за державний суверенітет. Для психологічних досліджень важливо окремо визначати ідеологічне виправдання нападів на цивільних, законну громадянську позицію, демократичний протест та правомірний захист людей. Моральна оцінка міжнародної агресії не повинна підмінювати емпіричне встановлення ефективності конкретного повідомлення. Редакційний висновок для України полягає в необхідності вивчати комунікативні втручання на місцевих мовних і культурних вибірках із прозорою участю дослідників, психологів, освітян і громад. Ефективність польового дослідження в Буркіна-Фасо або лабораторного дослідження в іншій країні не створює автоматичної оцінки результату української кампанії. Перед упровадженням потрібні аналіз контексту, добровільна участь, перевірка можливих небажаних наслідків, захист персональних даних і незалежне оцінювання. Правові оцінки закликів до насильства, терористичних злочинів, захисту неповнолітніх і оброблення персональних даних належать до сфери чинного українського законодавства та компетентних установ. Психологічний матеріал не визначає юридичну кваліфікацію висловлювань, а профілактичне повідомлення не підміняє процедури забезпечення безпеки, правничу допомогу або професійну оцінку загрози. За потреби інституційної взаємодії варто спиратися на актуальні офіційні роз’яснення й законні механізми реагування. Як обирати профілактичну програму або оцінювати проєкт Для школи, громади, громадської організації або дослідницької групи перше питання стосується реальної мети: зменшити міжгрупову ворожість, посилити здатність розпізнавати маніпуляції, запропонувати мирні способи реагування на конфлікт чи знизити виправдання насильства. Кожна мета є окремим предметом перевірки. Варто описати логіку змін, етичні умови, доступність допомоги, критерії оцінювання та спосіб незалежного контролю результатів. Друге питання — хто і з якою відповідальністю проводить втручання. Психологи мають забезпечувати повагу до особистості, повідомлення про межі конфіденційності та відокремлення психологічної підтримки від оперативного збирання інформації. Освітні заклади повинні уникати стигматизувальних практик. Державні органи зобов’язані діяти в межах закону. Обґрунтування цих принципів пов’язане з ширшою доказовою профілактикою насильницького екстремізму. Третє питання — чи можна перевірити результат і визнати невдачу. Проєкт, який заздалегідь обіцяє гарантовану «дерадикалізацію» лише через перегляд матеріалів, виходить за межі сучасних даних. Навіть помітна зміна ставлення до насильства під час короткої програми не доводить тривалого поведінкового ефекту. Огляд Treacy та співавторів показує, чому незалежне оцінювання та співмірні критерії важливіші за рекламні показники успіху. Поширені помилки в оцінці контрнаративів Перша помилка — вважати кількість переглядів доказом запобігання насильству. Друга — повідомляти один сукупний статистичний ефект як зниження ризику нападів. Третя — переносити результати експериментів з університетськими вибірками на людей із безпосереднім досвідом участі в насильницьких групах. Четверта — оголошувати окрему модель, мовний стиль або засіб поширення універсально дієвим. Ці обмеження наочно видно при спільному читанні Carthy та співавторів і Treacy та співавторів. П’ята помилка — перетворювати політичну опозицію, релігійну ідентичність, походження, вік або стан психічного здоров’я на ознаки потенційної небезпеки. Жодна комунікативна кампанія не може надійно визначати майбутню насильницьку поведінку людини лише за її поглядами. Етична програма працює з реальними випадками виправдання чи загрози насильства, захищаючи свободу думки та гідність учасників. Питання та відповіді Чи доведено, що контрнаративи запобігають терактам? Систематичні огляди не дають підстав для такого загального твердження. Є експериментальні сигнали щодо міжгрупових установок та окремих пов’язаних психологічних показників, однак надійні прямі дані про попереджені напади, сталі зміни насильницької поведінки й довготривале зниження ризику обмежені. Campbell Collaboration прямо розрізняє ці типи результатів. Чим альтернативний наратив відрізняється від контрнаративу? Контрнаратив оспорює пояснення, що виправдовує насильство; альтернативний наратив розгортає переконливу ненасильницьку історію без обов’язкового прямого спростування. У дослідженнях і практиці ці форми можуть поєднуватися, тому їх слід описувати за фактичним змістом, а не за етикеткою кампанії. Treacy, Reed і Glazzard аналізують цю термінологічну неоднорідність. Чи досить опублікувати відео або серію дописів? Сам факт публікації дає дані про доступність матеріалу; реальне охоплення, розуміння, зміна установок і поведінкові наслідки потребують окремих вимірювань. Для висновку про причину потрібне зіставлення з прийнятною контрольною умовою та врахування впливу інших подій. Огляд кампаній показує, чому популярність матеріалу не дорівнює доведеній профілактичній результативності. Чи може невдалий контрнаратив погіршити ситуацію? Можливі небажані реакції, зокрема опір або посилення окремих переконань у специфічних експериментальних умовах. Це причина для попереднього тестування, добровільної участі та оцінювання шкоди, а не підстава стверджувати, що всі контрнаративи посилюють екстремізм. Експеримент Carthy і Sarma вказує на різнорідність когнітивних реакцій. Чи варто адресувати такі повідомлення дітям? Розвиток критичного мислення, поваги до гідності інших і навичок мирного обговорення конфліктів є законними освітніми цілями. Конкретні програми слід адаптувати до віку та перевіряти окремо; використання політичних поглядів дитини для непрозорого оцінювання «небезпечності» суперечить етичній профілактиці. Освітні матеріали ЮНЕСКО надають загальну правозахисну рамку. Чи замінює переконливе повідомлення психологічну допомогу? Ні. Комунікативна робота має власні завдання й межі. Якщо людина переживає насильство, страх, травматичні наслідки чи загрози, їй може бути потрібна підтримка, безпека та індивідуальна допомога. Оцінювання безпосередньої загрози здійснюють компетентні спеціалісти на підставі конкретних фактів, а не автоматичного висновку з реакції на контрнаратив. Комплексні рівні допомоги розглянуто в науковій статті про профілактику насильницького екстремізму. Науковий висновок Контрнаративи є одним із можливих інструментів комунікативної профілактики, який має теоретично обґрунтовані механізми та окремі емпірично виявлені ефекти щодо установок, міжгрупового сприйняття й виправдання насильства. Найсильніші наявні дослідження залишають відкритим питання їхнього надійного впливу на реальні насильницькі дії. Доказова практика означає точне визначення мети, незалежне оцінювання причинних ефектів, повагу до прав людини та відмову від підміни поведінкових результатів цифровими показниками кампаній. Саме такий висновок підтримує сукупне прочитання Campbell (2020), польового експерименту Bilali (2022) та огляду реальних кампаній Treacy та співавторів (2024). Пов’язані статті Психологія радикалізації, насильницького екстремізму та профілактики: карта знань — поняття, процеси та розмежування ідеологічних поглядів і насильницьких дій. Онлайн-радикалізація до насильства: механізми і докази — роль цифрового середовища та соціальних мереж. Алгоритмічні рекомендації та ризик контакту з екстремістським контентом — цифрове охоплення й алгоритмічне поширення. Меми, іронія та нормалізація насильницьких ідей у мережі — форми цифрового висловлювання та способи обережної інтерпретації їхнього впливу. Вплив екстремістського відеоконтенту: що відомо про причинність — розмежування експозиції, психологічних реакцій та поведінки. Профілактика насильницького екстремізму: рівні та доказові підходи — місце інформаційних втручань у ширшій системі профілактики. Джерела Bilali, R. (2022). Fighting Violent Extremism With Narrative Intervention: Evidence From a Field Experiment in West Africa. Psychological Science, 33(2). DOI: 10.1177/09567976211031895. Braddock, K., & Horgan, J. (2016). Towards a Guide for Constructing and Disseminating Counternarratives to Reduce Support for Terrorism. Studies in Conflict & Terrorism, 39(5), 381–404. DOI: 10.1080/1057610X.2015.1116277. Carthy, S. L., Doody, C. B., Cox, K., O’Hora, D., & Sarma, K. M. (2020). Counter-narratives for the prevention of violent radicalisation: A systematic review of targeted interventions. Campbell Systematic Reviews, 16(3), e1106. DOI: 10.1002/cl2.1106. Carthy, S. L., & Sarma, K. M. (2023). Countering Terrorist Narratives: Assessing the Efficacy and Mechanisms of Change in Counter-narrative Strategies. Terrorism and Political Violence, 35(3), 569–593. DOI: 10.1080/09546553.2021.1962308. Treacy, S., Reed, A., & Glazzard, A. (2024). A systematic integrative review of counter-messaging communication campaigns targeting terrorism or violent extremism. Behavioral Sciences of Terrorism and Political Aggression. DOI: 10.1080/19434472.2024.2419390. UNESCO. (2023). What you need to know about preventing violent extremism through education. ЮНЕСКО.

Український психологічний ХАБ · Опубліковано: 22 жовтня 2026 року · Редакційна політика Дослідницький кластер: Психологія радикалізації, насильницького екстремізму та профілактики Радикалізація неповнолітніх — це предмет дослідження того, як у дитячому та підлітковому віці за певних обставин можуть виникати, закріплюватися або послаблюватися переконання, що виправдовують ідеологічне насильство, і як дорослі та інституції можуть захистити дитину від використання насильницькими середовищами. У цьому процесі мають значення розвиток ідентичності, досвід стосунків, умови життя, групова взаємодія та цифрове середовище. Наявність радикальних поглядів, інтерес до політики, гостра критика суспільства чи пошук належності до спільноти самі по собі не встановлюють загрози насильства. Головний практичний принцип полягає в тому, щоб оцінювати конкретну ситуацію та безпеку дитини, підтримувати довірливе спілкування й реагувати відповідно до реальних дій та загроз. Систематичний огляд Wolfowicz та співавторів розрізняє радикальні установки, наміри та поведінку; огляд Lewis та співавторів (2025) показує, наскільки обмежено досліджена ефективність індивідуальних програм для дітей і підлітків. Захист має спиратися на права дитини, обґрунтовану оцінку обставин і професійну допомогу, коли вона потрібна. Що означає радикалізація неповнолітніх У науковій літературі термін «радикалізація» застосовується до неоднакових процесів: посилення ідеологічних переконань, схвалення насильства, формування намірів та участі у відповідній діяльності. Для дитячої безпеки найважливіше точно визначити, про який із цих результатів ідеться. Систематичний огляд когнітивної та поведінкової радикалізації спеціально аналізує їх окремо, оскільки чинники, пов’язані з висловленими поглядами, не обов’язково однаково пов’язані з діями. Під неповнолітніми в українському правовому контексті розуміють осіб відповідної вікової категорії за конкретним нормативним актом; у міжнародних дослідженнях вибірки часто охоплюють ширше поняття дітей або молоді. Тому висновки щодо осіб віком до 19 років із Campbell-огляду програм не слід автоматично переносити на всіх дітей молодшого шкільного віку чи на українське кримінальне право. Від переконання до поведінки: чотири різні питання Перше питання стосується поглядів: що саме дитина вважає справедливим, якими джерелами користується та як пояснює суспільні події. Друге — ставлення до насильства: чи виправдовує вона заподіяння шкоди людям заради групової мети. Третє — конкретних намірів і зовнішнього впливу: чи є погрози, примус, пропозиції виконати небезпечне завдання або спроби отримати доступ до засобів заподіяння шкоди. Четверте — фактичних дій. Кожен рівень потребує власних доказів і пропорційної відповіді. Політична незгода, протест, релігійна практика, національна самоідентифікація, критичні запитання до влади й участь у законній громадянській діяльності є звичайними проявами громадянського та особистісного розвитку. Змішування їх із насильницькою радикалізацією створює ризик стигматизації й порушення прав. Для ширшого поняттєвого контексту дивіться порівняння радикалізації, екстремізму та тероризму. Чим відрізняються радикалізація, вербування та експлуатація Радикалізація описує можливі зміни переконань і поведінки людини. Вербування — дії іншої особи або групи, спрямовані на залучення. Експлуатація виникає, коли дитину використовують у чужих інтересах через обман, залежність, матеріальні обіцянки, тиск чи погрози. Дитина може зазнати експлуатації, не поділяючи ідеології тих, хто її використовує. Управління ООН з наркотиків і злочинності наголошує на широкому спектрі примусу та необхідності бачити у втягнених дітей насамперед осіб, які потребують захисту. Це розмежування особливо важливе для України, де незаконне залучення дітей до небезпечних завдань під час війни може мати інструментальний характер і взагалі не супроводжуватися тривалою ідеологічною зміною. Окрему тему становить онлайн-вербування неповнолітніх до насильницьких рухів. Чому підлітковий розвиток має значення Підлітковий період пов’язаний із формуванням автономії, особистої та соціальної ідентичності, переглядом авторитетів, розвитком критичного мислення й значущістю ровесницьких стосунків. Саме ці нормативні процеси можуть ставати контекстом для пошуку простих відповідей на складні питання, сильного групового схвалення або бажання бути почутими. Жодна з цих особливостей розвитку не є ознакою майбутньої насильницької поведінки. Огляд Kasinathan і Parsons описує підлітків, які потрапляють у поле спеціалізованої допомоги, як неоднорідну групу з різними потребами й траєкторіями. Молодші підлітки та старші підлітки У молодшому підлітковому віці провідну роль у сприйнятті загроз можуть відігравати авторитет старших, бажання належати до кола друзів, труднощі з оцінюванням наслідків і залежність від сімейних умов. Старші підлітки здатні до складнішого ідеологічного аналізу, активніше визначають власну позицію й можуть гостро реагувати на несправедливість. Такі відмінності допомагають добирати зрозумілу мову підтримки, але не дають універсальної вікової шкали «схильності до радикалізації». Дослідження часто об'єднують широкий віковий діапазон або використовують вибірки, сформовані за зверненнями до служб. Протокол систематичного огляду Petrosino і Morgan (2025) спеціально ставить питання про поширеність радикалізації серед школярів і прогалини у знаннях. Це протокол майбутнього синтезу, а не готове підтвердження будь-якого рівня поширеності. Ідентичність, значущість і потреба в належності Підліткові важливо відчувати, що його досвід має значення, думку сприймають серйозно, а стосунки дають можливість залишатися собою. Насильницькі середовища можуть використовувати ці потреби, пропонуючи винятковий статус, однозначні пояснення світу або відчуття безумовної підтримки. Водночас пошук сенсу, чутливість до несправедливості й прагнення належності є поширеними людськими потребами; їх наявність не відрізняє небезпечну особу від безпечної. ЮНІСЕФ розглядає належність, зміни соціальних зв’язків і нестабільність як можливі умови маніпуляції, наголошуючи на підтримці та участі дітей у житті спільноти. Що відомо про фактори ризику Сучасні огляди описують взаємодію індивідуальних, міжособистісних і суспільних чинників. Pandey і Behera (2026) систематизують їх за мікро-, мезо- та макрорівнями. Метааналіз Wolfowicz та співавторів показує, що зв’язки багатьох окремих змінних із результатами радикалізації малі, а їхня сила залежить від того, чи досліджують погляди, наміри або поведінку. Ці кореляції не дозволяють обчислити надійний індивідуальний прогноз нападу. Особистий досвід та емоційні процеси У частині досліджень вивчають переживання приниження, відкидання, безсилля, образи, потребу в значущості, неприйняття невизначеності та моральні виправдання заподіяння шкоди. У конкретної людини такі переживання можуть набувати змісту залежно від стосунків, середовища й доступних способів дій. Гнів після несправедливості сам собою є зрозумілою людською реакцією; профілактична робота має допомагати знаходити конструктивні способи вираження й відновлення впливу на власне життя. Висновок «дитина розгнівана, отже є небезпечною» не має наукового обґрунтування. Навіть коли певна риса статистично пов’язана з результатом в окремій вибірці, цього недостатньо, щоб встановити причину або передбачити рідкісну подію. Наукове підґрунтя відмінності між кореляцією та поведінкою викладено в огляді факторів ризику насильницької радикалізації. Родина, однолітки та значущі дорослі Сімейні конфлікти, порушення довіри, досвід насильства, складні стосунки з ровесниками або тривале відчуття відчуження можуть підвищувати вразливість до різних форм небезпечного залучення. Проте такі обставини поширені в багатьох сім’ях і зазвичай не ведуть до ідеологічного насильства. Важливим є конкретне поєднання умов, доступної підтримки й дій інших осіб. Особливого значення набувають дорослі, з якими можна обговорити загрозу, не очікуючи негайного осуду. У багаторівневому метааналізі Duindam, van Loon і Lösel (2025) позитивна участь батьків була статистично пов’язана з нижчими показниками радикалізації у молодіжних вибірках. Це груповий захисний зв’язок, а не обіцянка, що певна модель батьківства гарантовано запобігатиме насильству. Школа, соціальне виключення і суспільна несправедливість Булінг, ізоляція, дискримінація, брак справедливих процедур, відчуття безправ’я та обмежені можливості участі можуть створювати умови, в яких радикальні пояснення здаються привабливими. Однак вплив різниться за контекстом. Сам факт соціальної нерівності чи досвіду переселення не означає радикалізацію окремої дитини. Шкільна профілактика має поліпшувати безпеку, довіру до правил, доступ до підтримки та можливість розв’язувати конфлікти. Метааналіз захисних чинників молоді виявив зв’язки з навчальними досягненнями, просоціальною поведінкою, позитивною участю батьків, процедурною справедливістю та міжгруповими контактами; для частини показників асоціації невеликі. Механічне віднесення учнів із низькими оцінками чи складним сімейним становищем до «групи екстремістського ризику» суперечить змісту цих результатів. Війна, травматичний досвід і переміщення Війна порушує безперервність навчання, зв’язки з друзями, відчуття безпеки й доступ до послуг. Діти можуть переживати втрати, розлуку, вимушене переміщення та тривалу невизначеність. Це вагомі підстави для психологічної та соціальної підтримки, але досвід війни не є індивідуальним показником насильницької радикалізації. ЮНІСЕФ у дослідженні участі дітей в організованому насильстві (2024) наголошує на соціально-екологічній взаємодії умов і важливості захисту дітей від різних видів експлуатації. Захисні чинники: що показують дослідження Захисні чинники — це характеристики середовища й взаємодії, пов’язані зі зменшенням імовірності небажаних результатів у досліджуваних групах. Вони не є автоматичними гарантіями, а деякі результати можуть пояснюватися змішаними причинами або особливостями вибірок. Duindam та співавтори (2025) об’єднали 41 дослідження, 49 незалежних вибірок і загалом 55 563 учасники та віднесли статистично значущі асоціації до низки захисних доменів. У практичному вимірі найбільш обґрунтовані загальні орієнтири — підтримка доброзичливих стосунків із дорослими, безпечна школа, доступні можливості соціальної участі, навички розв’язання конфліктів та конструктивні способи висловлення незгоди. Водночас безпосередній причинний ефект окремих заходів саме на підтверджені випадки екстремістського насильства залишається недостатньо встановленим; самі автори метааналізу закликають до нових поздовжніх досліджень. Яку роль відіграють інтернет, спільноти та алгоритми Цифрові середовища одночасно дають дітям навчання, творчість, дружбу, ігри, громадянську участь та можливості підтримки. Певні особи й організації використовують ці простори для маніпуляції, групового тиску та залучення до небезпечних дій. Звіт ЮНІСЕФ про безпеку в онлайн-іграх (2025) описує експлуатацію соціальної інфраструктури ігор організованими насильницькими мережами, водночас окремо визнаючи право дітей на гру й позитивну роль цифрового спілкування. Як групове схвалення змінює сприйняття насильства У закритих або щільно пов’язаних спільнотах люди можуть частіше бачити схвалення одних висловлювань і засудження інших. Насильницькі дії іноді подаються як вияв лояльності, а відмова від них — як зрада групи. Для захисту суттєво розрізняти описане в літературі соціальне підкріплення та твердження про неминучий «перехід від перегляду контенту до нападу»: такого універсального переходу дослідження не встановлюють. Навіть повторна поява жорстокого контенту не дає підстави безпосередньо прогнозувати поведінку окремого підлітка. Варто з’ясовувати, чи є прямі погрози, тиск, вимога зберігати небезпечну таємницю, обговорення реальних завдань або страх залишити спільноту. Окремий науковий огляд присвячено онлайн-радикалізації до насильства. Маніпуляція, залежність і вимушена участь В окремих випадках підліток спершу вступає у звичайну розмову, отримує увагу або обіцянку вигоди, а згодом стикається з небажаними вимогами. Це загальний опис загроз експлуатації, який пояснює важливість раннього звернення по допомогу. Форми й послідовність конкретних випадків різняться; для захисної відповіді значення мають наявні повідомлення, поведінка ініціатора та реальна безпека дитини. Правовий аналіз ЮНІСЕФ 2026 року показує, що діти можуть бути залучені до цифрових операцій як свідомо, так і через обман чи використання їхніх пристроїв. Заборона всіх ігор або суцільне стеження за цифровим життям дитини не випливає з наведених доказів. Більш відповідними є віково зрозумілі правила приватності, можливість повідомити про небезпечний контакт, обговорення маніпуляцій та підтримка дорослого, який допоможе без приниження. Як відрізнити звичайні зміни підлітка від ситуації, що потребує захисту Зміна друзів, одягу, музики, переконань, зацікавлень або словника може бути частиною становлення особистості. Замкнутість і суперечки з батьками мають багато можливих пояснень. Навіть кілька таких проявів разом не становлять перевіреного тесту на насильницьку радикалізацію. Науковий огляд факторів не дає підстав користуватися простими психологічними профілями для передбачення рідкісного насильства. Підставою для конкретної захисної дії є фактичні обставини: погрози конкретним людям, примус до протиправних дій, отримання завдань від невідомих осіб, шантаж, пересилання небезпечної особистої інформації, зникнення зв’язку або висловлений страх перед помстою за відмову. Навіть у такій ситуації метою дорослого є встановлення безпеки й залучення компетентної допомоги, а не самостійне присвоєння дитині ярлика чи діагнозу. Запитання, які допомагають зрозуміти контекст Корисна розмова починається з відкритих запитань: «Що ти знайшов у цій спільноті?», «Які розмови тебе хвилюють?», «Чи хтось просить зробити те, чого ти не хочеш?», «Чи відчуваєш ти, що можеш безпечно відмовитися?», «Чим я можу допомогти саме зараз?». Такі питання спрямовані на досвід і потреби дитини, а не на підтвердження заздалегідь сформованої підозри. Якщо підліток описує безпосередню загрозу, дорослому слід діяти відповідно до рівня небезпеки. За наявності реального ризику шкоди людям важливі швидке забезпечення безпеки, звернення до екстрених служб і взаємодія з уповноваженими фахівцями. Що можуть робити батьки й опікуни Зберігати контакт і можливість звернутися по допомогу Підліток має знати, що може повідомити про шантаж, погрози чи небезпечний контакт без негайного приниження, публічного розголосу або автоматичної втрати підтримки родини. Дорослому корисно спочатку вислухати, перевірити поточну безпеку, відокремити факти від припущень і разом визначити наступні кроки. Міністерство освіти і науки України радить розвивати довірливі стосунки та обговорювати ризики вербування, цифрової безпеки й обіцянок легкого заробітку. Підтримувати розуміння інформації та право на власну думку Розбирайте з дитиною те, хто поширює повідомлення, на яких фактах воно ґрунтується, чому викликає сильні емоції, які групи в ньому зображені узагальнено та які законні способи змін пропонуються. Позитивною метою є здатність обґрунтовувати позицію, змінювати думку під впливом фактів і відмовлятися від небезпечних вимог. Дорослі можуть відкрито визнавати складність суспільних питань та підтримувати ненасильницькі форми громадянської участі. Домовлятися про цифрову безпеку Практичні правила включають обережність із передаванням особистих даних, використання засобів приватності, можливість блокувати небезпечні контакти, збереження повідомлень про погрози для компетентних органів, а також звернення до дорослого до виконання підозрілого прохання. Вибір заходів залежить від віку та реальних обставин. ЮНІСЕФ у звіті про дитинство в цифровому світі (2025) нагадує про одночасну цінність цифрової участі й потребу захисту від конкретної шкоди. Залучати допомогу при примусі або конфлікті Якщо дитина боїться наслідків відмови від групи, її залякують чи змушують приховувати небезпечні контакти, доцільно звернутися до шкільного психолога, компетентного фахівця з дитячого психічного здоров’я або відповідної служби захисту дітей. Не слід самостійно встановлювати контакт із людьми, які погрожують, чи примушувати підлітка до ризикованої конфронтації. У випадку безпосередньої небезпеки потрібна негайна допомога служб реагування. Якою має бути профілактика у школі Школа має особливі можливості для профілактики через довіру до дорослих, захист від булінгу, справедливі правила, медіаграмотність, роботу з конфліктами й доступ до психологічної підтримки. Навчання повинно давати всім учням можливість ставити складні питання без стигматизації. Доречно розрізняти універсальну профілактику для всього класу, адресну допомогу дітям із конкретними труднощами та індивідуальні заходи у випадках підтвердженого втягнення або небезпеки. МОН України описує інформаційно-профілактичні заходи проти вербування підлітків. Це офіційна практична рекомендація, а не доказ того, що будь-який окремий урок уже знизив частоту насильницьких злочинів. Докладно шкільний контекст розкрито у статті «Профілактика насильницької радикалізації у школі». Реагування освітян на повідомлення про загрозу Працівник закладу освіти повинен вислухати дитину, встановити, чи є нагальна загроза, діяти згідно з процедурами захисту дітей і передати питання відповідальним фахівцям. Документування має бути мінімально необхідним, точним та конфіденційним. Поширення неперевірених припущень серед учнів, батьків або в соціальних мережах може збільшити ризики для конкретної дитини. Педагогічна бесіда, оцінка шкільного благополуччя, психодіагностика та професійна оцінка загрози виконують різні завдання. Вчитель чи батько не повинен застосовувати спеціалізовані інструменти оцінювання екстремістського насильства як тести для учнів. Що відомо про ефективність програм Розмови про профілактику часто містять обіцянки швидкого результату від уроків критичного мислення, контрнаративів або індивідуального наставництва. Для наукової оцінки потрібно чітко визначити результат: зростання знань, зміна ставлень, зменшення намірів, припинення участі чи зменшення реальної насильницької поведінки. Перші результати не можна без перевірки вважати доказом останнього. Campbell-огляд Lewis, Marsden, Hewitt, Squires і Stefaniak (2025) включив 29 досліджень вторинних і третинних втручань для дітей та молоді поза системою кримінального правосуддя. Для оцінки ефективності за достатньо сильним дизайном знайшлася лише одна квазіекспериментальна робота з істотним ризиком систематичної похибки. Автори прямо дійшли висновку, що доказів для впевненого твердження про ефективність недостатньо. Спостереження про прийнятність програм, якість їхнього впровадження або позитивні відгуки не є рівнозначними підтвердженню зниження насильства. При плануванні захисту варто застосовувати загальні обґрунтовані принципи дитячого розвитку й добробуту, а специфічні програми оцінювати за якістю доказів, можливими побічними наслідками, потребою дитини та реальними результатами. Важливо також враховувати, що необґрунтоване «виявлення радикалізованих» дітей може посилювати недовіру й стигматизацію. Психічне здоров’я та нейророзвиток Тривога, депресивні переживання, розлади психічного здоров’я та нейророзвиткові особливості можуть вимагати допомоги незалежно від будь-яких політичних або світоглядних переконань. Kasinathan і Parsons (2025) підкреслюють необхідність комплексного оцінювання потреб тих підлітків, які вже потрапили до спеціалізованих служб. Цей клінічний огляд не встановлює, що певний діагноз або особливість розвитку може служити самостійним маркером небезпечності. Труднощі соціального спілкування, самотність, досвід цькування чи психічний розлад не є доказом схвалення насильства. Психологічну підтримку надають з огляду на стан і потреби дитини, а оцінювання конкретної загрози належить підготовленим фахівцям із відповідними повноваженнями. Якщо дитина вже була залучена до небезпечної групи Вихід із насильницького середовища може супроводжуватися страхом помсти, втратою стосунків, почуттям сорому, загрозою розголошення особистих матеріалів та невизначеністю майбутнього. Потрібен індивідуальний план безпеки, відновлення довіри, навчання, соціальних контактів і за необхідності психологічної та правової допомоги. Зміна переконань, припинення участі й соціальна реінтеграція є різними процесами; робота з одним із них не гарантує автоматичного завершення інших. Посібник Управління ООН з наркотиків і злочинності та позиція спеціального представника Генерального секретаря ООН з питань насильства щодо дітей наголошують на реабілітації й реінтеграції, врахуванні примусу та найкращих інтересів дитини. Реальну відповідальність за протиправні дії визначають компетентні органи відповідно до конкретних обставин і законодавства. Український правовий і безпековий контекст В Україні захист прав і безпеки дитини регулює, зокрема, Закон «Про охорону дитинства». Обробку особистих відомостей, у тому числі чутливих даних, визначає Закон «Про захист персональних даних». Ці нормативні акти встановлюють правову основу, тоді як наукові огляди пояснюють психологічні закономірності. Правова кваліфікація конкретних дій залежить від чинних норм та встановлених фактів. МОН у рекомендаціях від 31 березня 2025 року звертає увагу на ризики злочинного вербування через соціальні мережі, месенджери, фінансові пропозиції та психологічний тиск. Ці повідомлення стосуються конкретної безпекової загрози під час війни і не свідчать, що політичний інтерес, підліткова критичність чи активність в інтернеті самі по собі є ознаками злочину. У разі безпосередньої небезпеки для людей звертайтеся до поліції за номером 102; офіційна сторінка контактів кіберполіції містить способи повідомлення про кіберінциденти та електронні звернення. У ситуаціях психологічного тиску й підозри на експлуатацію доцільно також залучати відповідні служби захисту дітей та кваліфікованих спеціалістів. Збір і передавання матеріалів про дитину мають залишатися необхідними, законними та пропорційними. Як діяти в конкретних ситуаціях Дитина повторює жорсткі або радикальні гасла Варто дослідити їхній зміст разом із дитиною: що вона вкладає у слова, звідки взяла інформацію, що її обурює та як уявляє законні способи зміни ситуації. Мета такої розмови — розуміння, розвиток критичного мислення й підтримка ненасильницької поведінки. Самі висловлювання без конкретного контексту не є достатньою підставою для оцінки загрози. Дитині погрожує онлайн-знайомий Першочергові дії — перевірити фізичну безпеку, припинити небажане спілкування за можливості, не відповідати на вимоги шантажиста, зберегти доступні повідомлення для законного звернення та залучити компетентну допомогу. Не потрібно звинувачувати дитину в тому, що вона приховувала проблему: страх реакції дорослих часто перешкоджає зверненню. Детальніше — в матеріалі про онлайн-вербування дітей. Є конкретні погрози комусь заподіяти шкоду Потрібно забезпечити безпеку людей, не залишати дитину сам на сам із небезпечними обставинами, уникати самостійних конфронтацій та звернутися до екстрених і компетентних служб. Рішення щодо індивідуальної оцінки загрози, додаткових заходів і допомоги мають ухвалювати підготовлені фахівці. Загальні переліки поведінкових ознак не замінюють такої роботи. Після втручання дитина боїться повертатися до школи Потрібні захист конфіденційності, план безпечного повернення, координація з родиною та освітнім закладом, оцінка булінгу, підтримка навчання і психологічного стану. Важливо визначити, чи залишається реальна загроза від інших осіб. Матеріали ООН щодо реінтеграції дітей пояснюють, чому додаткове таврування може перешкоджати поверненню до безпечного життя. Поширені запитання Чи буває радикалізація у дітей молодшого шкільного віку? Діти різного віку можуть стикатися з небезпечним впливом, груповим тиском чи вербуванням. Дослідження переважно зосереджені на підлітках або широких молодіжних групах, тому можливість контакту з ризиком не можна плутати з виміряною поширеністю насильницьких переконань серед молодших школярів. Campbell-протокол Petrosino і Morgan демонструє потребу систематизувати саме шкільні дані. Чи означає різка зміна переконань, що підліток стане насильницьким? Ні. Для оцінки мають значення конкретний зміст висловлювань, обставини, фактичні погрози, дії та безпека людей. Зміна світогляду — поширена частина розвитку особистості. Wolfowicz та співавтори розмежовують показники установок, намірів і поведінки. Чи можуть комп’ютерні ігри спричиняти насильницьку радикалізацію? Сам факт гри не є доказом радикалізації або передбаченням насильства. Водночас певні насильницькі організації використовують канали спілкування в ігрових середовищах для впливу на дітей. Звіт ЮНІСЕФ пояснює необхідність захищати дітей від експлуатації, зберігаючи право на безпечну гру та спілкування. Чи існує тест, який визначає майбутнього екстреміста? Загальнодоступного науково підтвердженого тесту для достовірного передбачення конкретного нападу немає. Спеціалізовані професійні методики працюють із контекстною оцінкою випадків, мають обмеження доказової бази й вимагають підготовки. Вони не призначені для домашнього або шкільного масового «скринінгу» дітей за поглядами, віком чи станом здоров’я. Чи достатньо одного заняття з медіаграмотності? Таке заняття може бути корисним елементом освіти, але оцінювати його результат потрібно окремо. Campbell-огляд 2025 року констатує недостатність надійних досліджень ефективності адресних програм протидії радикалізації дітей та молоді, тому обіцянка гарантованого зменшення насильства була б необґрунтованою. Що найважливіше зробити дорослому просто зараз? Забезпечити можливість відкритої розмови, перевірити наявність конкретної загрози, надати дитині підтримку та звернутися по професійну допомогу відповідно до обставин. Підтримка прав дитини, довіра, безпечне освітнє середовище та захист від експлуатації утворюють основу профілактичної роботи. Висновок Радикалізація неповнолітніх є складним предметом на перетині психології розвитку, міжгрупових процесів, соціального середовища та захисту прав дитини. Наукові дані пояснюють можливі механізми й групові чинники, однак не встановлюють єдиної траєкторії чи надійного особистісного профілю майбутнього учасника насильства. Ефективна захисна позиція поєднує змістовний діалог, справедливі правила, реалістичну цифрову безпеку, своєчасне реагування на конкретні загрози та доступність допомоги. Для неповнолітньої людини головними залишаються безпека, гідність, розвиток і можливість повернутися до повноцінного життя. Пов’язані статті • Психологія радикалізації, насильницького екстремізму та профілактики: карта знань • Форми насильницького екстремізму: порівняльна психологія • Онлайн-вербування неповнолітніх до насильницьких рухів • Профілактика насильницької радикалізації у школі • Фактори ризику насильницької радикалізації: що встановлено дослідженнями • Онлайн-радикалізація до насильства: механізми і докази • Психологія неповнолітніх правопорушників: розвиток, ризик і реабілітація Гендер і насильницька радикалізація: шляхи, ролі та стереотипи Радикалізація в місцях несвободи: механізми та профілактика Джерела • Duindam, H. M., van Loon, A. W. G., & Lösel, F. (2025). Protective factors against extremism and violent radicalization in youth: A multilevel meta-analysis. Aggression and Violent Behavior, 85, 102101. https://doi.org/10.1016/j.avb.2025.102101. • Kasinathan, J., & Parsons, A. (2025). Radicalisation in adolescents: Mental health considerations for violent extremism. Australasian Psychiatry, 33(1), 57–63. https://doi.org/10.1177/10398562241292209. • Lewis, J., Marsden, S., Hewitt, J., Squires, C., & Stefaniak, A. (2025). Non-criminal justice interventions for countering cognitive and behavioural radicalisation amongst children and adolescents: A systematic review of effectiveness and implementation. Campbell Systematic Reviews, 21(4), e70079. https://doi.org/10.1002/cl2.70079. • Pandey, K., & Behera, N. (2026). Factors influencing radicalization process at micro, meso, and macro levels: A systematic literature review. Behavioral Sciences & the Law, 44(4), 571–589. https://doi.org/10.1002/bsl.70064. • Petrosino, A., & Morgan, C. (2025). Protocol: Prevalence and risk and protective factors for radicalization among school-aged youth: A systematic review. Campbell Systematic Reviews, 21(2), e70041. https://doi.org/10.1002/cl2.70041. • UNICEF Innocenti. (2024). Children’s involvement in organized violence: Emerging trends and knowledge gaps. https://www.unicef.org/innocenti/reports/childrens-involvement-organized-violence. • UNICEF Innocenti. (2025). Childhood in a digital world. https://www.unicef.org/innocenti/reports/childhood-digital-world. • UNICEF Innocenti. (2025). Protecting children in online gaming: Mitigating risks from organized violence. https://www.unicef.org/innocenti/reports/protecting-children-online-gaming. • UNICEF Innocenti. (2025). Protecting children from manipulation by radical ideologies. https://www.unicef.org/innocenti/stories/protecting-children-radical-ideologies. • UNICEF Innocenti. (2026). Children’s recruitment and use in cyber-operations. https://www.unicef.org/innocenti/stories/childrens-recruitment-and-use-cyber-operations. • United Nations Office on Drugs and Crime. (2017). Handbook on children recruited and exploited by terrorist and violent extremist groups: The role of the justice system. https://www.unodc.org/unodc/en/justice-and-prison-reform/endvac/index.html. • United Nations Special Representative of the Secretary-General on Violence against Children. (2020). Solutions for children previously affiliated with extremist groups: An evidence base to inform repatriation, rehabilitation and reintegration. https://violenceagainstchildren.un.org/en/article/solutions-children-previously-affiliated-extremist-groups-evidence-base-inform-repatriation. • Wolfowicz, M., Litmanovitz, Y., Weisburd, D., & Hasisi, B. (2021). Cognitive and behavioral radicalization: A systematic review of the putative risk and protective factors. Campbell Systematic Reviews, 17(3), e1174. https://doi.org/10.1002/cl2.1174. • Верховна Рада України. (2001). Закон України «Про охорону дитинства» № 2402-III, чинна редакція. https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2402-14. • Верховна Рада України. (2010). Закон України «Про захист персональних даних» № 2297-VI, чинна редакція. https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2297-17. • Департамент кіберполіції Національної поліції України. Контакти та порядок звернення. https://cyberpolice.gov.ua/contacts/. • Міністерство освіти і науки України. (2025). Як розпізнати ознаки вербування дитини? Рекомендації батькам і освітянам. https://mon.gov.ua/news/yak-rozpiznaty-oznaky-verbuvannia-dytyny-rekomendatsii-batkam-i-osvitianam. • Міністерство освіти і науки України. (2025). Як не потрапити «на гачок» російських спецслужб? Онлайн-урок для підлітків про антивербування. https://mon.gov.ua/news/yak-ne-potrapyty-na-hachok-rosiiskykh-spetssluzhb-onlain-urok-dlia-pidlitkiv-pro-antyverbuvannia.

Український психологічний ХАБ · Опубліковано: 22 жовтня 2026 · Редакційна політика Дослідницький кластер: Психологія радикалізації, насильницького екстремізму та профілактики Ліворадикальне насильство — це застосування, спроба застосування або цілеспрямоване виправдання фізичного насильства заради політичних цілей, які учасники пов'язують із радикальними лівими, революційними, анархістськими чи іншими антиієрархічними уявленнями. У науковому аналізі ключове значення мають конкретні дії, наміри, обґрунтування насильства та соціальний контекст. Прагнення соціальної рівності, критика капіталізму, профспілкова діяльність, антифашистський активізм, участь у протестах або прихильність до лівих політичних ідей самі собою не означають насильницького екстремізму. Розмежування радикальних переконань і насильницької поведінки відповідає моделі двох пірамід McCauley та Moskalenko. Для дослідження теми потрібне одночасне врахування ідейного змісту, соціальної історії конфлікту, групових стосунків, емоційних процесів та особливостей конкретних подій. Порівняльне дослідження Jasko та співавторів (2022) показало, що насильство, пов'язане з різними ідеологічними середовищами, має неоднакові статистичні закономірності. Результати описують вибірки та історичні контексти; вони не дають змоги визначити небезпечність окремої людини за її політичними переконаннями. Що означає поняття «ліворадикальне насильство» Політична позиція, протест і насильницька дія Ліві політичні течії охоплюють широкий спектр поглядів на розподіл ресурсів, соціальну рівність, колективні права, власність, державу та організацію суспільства. До нього належать парламентські, громадські, профспілкові, соціалістичні, комуністичні, анархістські та інші традиції з різними програмами й ставленням до політичних інституцій. Поняття «ліві», «радикальні ліві» та «насильницькі ліворадикальні середовища» позначають різні рівні аналізу. Мирна демонстрація, страйк, критика поліції або заклик до докорінних суспільних реформ оцінюються за власними діями, обставинами та застосовним правом. У психології насильницької радикалізації ключовими питаннями є підтримка заподіяння фізичної шкоди, готовність до нього й фактична участь. McCauley і Moskalenko (2017) спеціально відокремили радикалізацію поглядів від радикалізації дій. Політично мотивоване насильство може бути спрямоване проти людей, організацій чи майна. Значення мають намір, ступінь небезпеки, наявність постраждалих, організаційні зв'язки та правова кваліфікація. У міжнародній літературі поняття політичного насильства, екстремістського насильства і тероризму частково перетинаються, проте критерії їхнього застосування змінюються залежно від дослідження й юрисдикції. Europol виділяє лівий та анархістський тероризм як окрему категорію у європейській аналітиці. Чому назви рухів недостатньо для висновку Назва «антифашистський», «анархістський», «революційний» чи «антисистемний» може описувати історичну ідентичність, політичний напрям, самоозначення учасників або зовнішню класифікацію. Вона не встановлює факту насильства. Усередині однієї течії можуть діяти мирні політичні організації, неформальні спільноти, радикальні за риторикою групи й окремі особи, які вдаються до насильства. У дослідженні необхідно встановити, хто здійснив конкретну дію, які докази пов'язують її з певною мотивацією, чи підтверджена групова атрибуція та якими були наслідки для потерпілих. Аналіз, побудований лише на ідеологічних ярликах, змішує особисті переконання, групову належність і фактичну поведінку. Праця Jasko та колег (2022) демонструє важливість операційних визначень і типу вибірки. Історичний і суспільний контекст Різні традиції та різні епохи Протягом XIX–XXI століть радикально-ліві середовища розвивалися за різних політичних режимів: у часи революцій, диктатур, колоніальних конфліктів, переходу до демократії та сучасних масових протестів. Відносини між політичними рухами й державою, можливості легальної участі, рівень репресій і характер міжгрупового конфлікту впливали на умови ескалації. Історичні приклади необхідно аналізувати в конкретному контексті. Застосування одного пояснення до революційних підпільних груп минулого століття, сучасних анархістських мереж та індивідуальних нападників створює хибну однорідність. Правоохоронні класифікації корисні для аналізу інцидентів, однак їх слід відрізняти від психологічних теорій причин поведінки. Це розмежування важливе для порівняння країн і періодів. Що показує Європа у 2025–2026 роках У звіті Europol EU TE-SAT 2026, оприлюдненому в липні 2026 року, проаналізовано дані держав ЄС за 2025 рік. Серед 45 зафіксованих терористичних нападів, включно із завершеними, невдалими та попередженими, 12 віднесено до лівого та анархістського тероризму. Одинадцять із них були завершеними, один — невдалим. Цифри відображають категорії звітності держав-членів і не вимірюють поширеність лівих переконань серед населення. Розподіл інцидентів за країнами та способами правової кваліфікації важливий не менше за загальну суму. Кримінальна подія, зафіксована як напад, пошкодження майна чи порушення громадського порядку, може не ввійти до статистики тероризму навіть за політичної мотивації. Включення події до правоохоронного звіту також не встановлює психологічних властивостей усіх людей зі схожими поглядами. Методологічні межі такої звітності описує Europol. Ці статистичні спостереження не можна перетворювати на прогноз майбутніх нападів. Їхня функція — характеризувати зареєстровані події за певний період та пояснювати, чому профілактична політика має враховувати динаміку конкретних загроз замість узагальнювати небезпеку за ідеологічним самоозначенням. Психологічні механізми: що саме досліджують Переживання несправедливості та групові образи Сприйняття соціальної нерівності, несправедливого ставлення, корупції, політичного безсилля чи порушення прав може посилювати протестні настрої. Такі переживання поширені в демократичному суспільстві й часто приводять до законної громадянської участі. Для переходу до виправдання фізичного насильства значення мають додаткові умови: інтерпретації ситуації, соціальне підкріплення, моральні оцінки та конкретні обставини конфлікту. Систематичний огляд і метааналіз Wolfowicz та співавторів (2021), що охопив 127 досліджень, 206 вибірок і понад 1300 оцінок зв'язку, виявив різну силу асоціацій для установок, намірів і поведінки. Сприйнята несправедливість та гнів можуть корелювати з певними результатами радикалізації, однак величина зв'язків і висновки залежать від конкретного показника, вибірки та способу вимірювання. Перенесення цього результату на ліворадикальні середовища потребує окремої перевірки. Далеко не кожне дослідження метааналізу стосувалося лівої ідеології, а статистична асоціація не встановлює, чому конкретна людина обрала певну дію. Науково коректне пояснення поєднує особистий досвід із груповими й ситуаційними умовами. Моральне виправдання заподіяння шкоди У певних насильницьких середовищах учасники можуть описувати шкоду як необхідну, неминучу або морально допустиму задля досягнення бажаної мети. У психології досліджують способи такого обґрунтування, зокрема перенесення відповідальності, применшення наслідків, заперечення людської гідності опонентів та ідею, що бажаний результат виправдовує насильство. Ці механізми не належать винятково жодній політичній орієнтації. Їх слід досліджувати через конкретні висловлювання, рішення та дії, а не припускати їхню наявність у всіх учасників руху. У метааналізі Wolfowicz та колег моральні виправдання й інші установки вивчалися як можливі кореляти різних результатів радикалізації; це не є діагностичним тестом. Важливе питання полягає в тому, чи сприяє певне виправдання практичному рішенню застосувати насильство в конкретній ситуації. Навіть схвальне ставлення до жорсткої риторики не завжди збігається з поведінковою готовністю і не дорівнює встановленому наміру заподіяти шкоду. Належність до групи та пошук значущості Для частини людей політична спільнота стає джерелом соціальної підтримки, солідарності й сенсу. У конфліктних середовищах групове схвалення іноді може підвищувати прийнятність ризикованих дій. Але групова ідентичність також є джерелом мирної самоорганізації, взаємодопомоги та громадянської відповідальності. Систематичний огляд Echelmeyer, Slotboom і Weerman присвячений зв'язку ідентичності з екстремістською радикалізацією у кількісних дослідженнях. Його предметом є емпіричне оцінювання багатовимірної конструкції ідентичності, а не встановлення універсальної «небезпечної ідентичності». Для практичних висновків важливі тип ідентифікації, оточення та конкретний критерій дослідження. Модель пошуку значущості пропонує аналізувати ситуації, коли бажання відновити особисту або колективну значущість поєднується з ідеологічними настановами й груповим схваленням крайніх дій. Це одна з теоретичних рамок, яку слід застосовувати поряд з іншими поясненнями та перевіряти за емпіричними результатами. Емоційна динаміка конфлікту Гнів, страх, приниження, скорбота після насильства, обурення та солідарність можуть супроводжувати гострі політичні конфлікти. У більшості випадків ці емоції виявляються у словах, мирних протестах, політичній діяльності або пошуку підтримки. Їхня наявність нічого не говорить про неминучий перехід до насильства. Автори моделі двох пірамід підкреслюють важливість емоційного досвіду для дослідження радикалізації, водночас розділяючи розвиток поглядів і розвиток насильницьких дій. Психолог має досліджувати послідовність конкретних подій і рішень, а не виводити поведінку з одного переживання. Особисті, групові та суспільні чинники Індивідуальний рівень На індивідуальному рівні досліджуються минулий досвід насильства, ризикована поведінка, зв'язки з правопорушеннями, ставлення до політичного насильства, життєві кризи та способи розв'язання конфліктів. Значення кожного чинника залежить від способу вимірювання та відмінностей між групами людей. Wolfowicz та співавтори (2021) встановили, що соціально-демографічні ознаки переважно демонструють слабші статистичні зв'язки з результатами радикалізації, ніж деякі психологічні чинники й характеристики, пов'язані зі звичайною злочинністю. Цей результат підтримує відмову від спрощеного профілю за віком, статтю, освітою, походженням чи політичним світоглядом. Огляд Pandey і Behera (2026) впорядковує можливі чинники за індивідуальним, міжособистісним і суспільним рівнями. Він корисний для систематизації гіпотез, проте широкий перелік можливих чинників не перетворюється на інструмент точного передбачення поодиноких насильницьких подій. Міжособистісний і груповий рівень Дружні зв'язки, відчуття прийняття, групові норми, авторитет учасників, конкуренція за статус і досвід спільної діяльності можуть впливати на рішення людини в певній організації. Для одних людей спільнота підтримує громадянську активність, для інших соціальне середовище нормалізує конфліктність або заподіяння шкоди. Дослідження цього рівня має з'ясовувати, які саме норми діють у спільноті, як учасники обговорюють насильство, чи заохочують відмову від нього і чи підтримують мирні способи досягнення цілей. Систематичний огляд Pandey і Behera розглядає міжособистісні процеси як частину багаторівневого пояснення, узагальнюючи різні ідеологічні контексти. Суспільний рівень і політичні можливості Поляризація, недовіра до інституцій, структурна нерівність, державні репресії, дискримінація й досвід міжгрупових зіткнень можуть формувати умови, в яких рухи виникають і змінюються. Такі умови мають різні наслідки: вони можуть активізувати демократичну участь, самоорганізацію або ескалацію конфлікту залежно від історії, інституційних відповідей і рішень учасників. Висновок про причинність потребує дослідницького дизайну, який дозволяє відокремити вплив контексту від альтернативних пояснень. Огляд Pandey і Behera (2026) демонструє, чому багаторівневі моделі корисніші за однофакторні узагальнення, але не дозволяє ранжувати країни за небезпечністю окремих ідеологій без порівнянних даних. Чи існує характерний психологічний профіль Наукові результати не підтримують простий висновок, що людину, здатну до ліворадикального насильства, можна визначити за однією рисою особистості, емоцією, соціальним статусом чи політичним переконанням. Чинники, встановлені на рівні групової статистики, часто трапляються серед людей, які ніколи не вчиняють насильства. Метааналіз Wolfowicz та співавторів розрізняє радикальні установки, наміри й поведінкові результати. Велика частина досліджень була поперечною, а кількість праць про фактичну насильницьку поведінку обмежена порівняно з дослідженнями поглядів. Це суттєво звужує можливості індивідуального прогнозування. Оцінювання конкретної загрози потребує професійної роботи з підтвердженими поведінковими фактами, часовою послідовністю, реалістичністю погроз, наявними захисними чинниками та відповідними правовими процедурами. Ідеологічна самоназва може бути частиною контексту, але сама по собі не визначає рівень загрози. Що відомо з порівнянь лівого та правого екстремістського насильства Результати емпіричного дослідження Jasko, LaFree, Piazza та Becker (2022) порівняли політично мотивовану насильницьку поведінку за двома масивами даних: щодо радикалізованих осіб у США та щодо нападів у світі. У досліджених вибірках учасники, пов'язані з лівими причинами, мали нижчу ймовірність насильницької поведінки, ніж групи порівняння; у світовому масиві напади, віднесені до лівих рухів, характеризувалися меншою летальністю порівняно з деякими іншими категоріями. Це наукова характеристика конкретних масивів подій, визначень і періодів, а не універсальний закон про політичні групи. Вона не дозволяє вважати кожен лівий рух безпечним чи припускати, що всі праві рухи насильницькі. Будь-яка окрема погроза або напад оцінюється за фактами незалежно від статистичних середніх. Чому порівняльні показники можуть відрізнятися Один набір даних включає осіб з ідеологічною мотивацією, інший — лише зареєстровані терористичні акти, третій — усі політично мотивовані інциденти. Показник кількості нападів відрізняється від кількості жертв, участі людей, арештів, невдалих замахів та рівня підтримки насильства в опитуваннях. Також має значення географія: у різні роки загальна кількість інцидентів може суттєво залежати від кількох країн, конкретних організацій або криз. Тому дослідження Jasko та співавторів і звіти Europol відповідають на різні запитання й не повинні механічно зводитися в один рейтинг небезпеки ідеологій. Рівень політичного конфлікту та категорії жертв Для оцінювання суспільної шкоди слід відокремлювати насильство проти людей, навмисне заподіяння майнової шкоди, загрози життю, залякування цивільного населення та правову кваліфікацію тероризму. Кожний показник описує окремий вимір наслідків. Напад, який не спричинив загибелі людей, може створити серйозну небезпеку; водночас втрату майна методологічно некоректно автоматично прирівнювати до вбивства. Правозахисна й наукова оцінка повинна однаково поважати права потенційних постраждалих незалежно від їхньої політичної позиції та права учасників мирного протесту. Таке розрізнення підтримує точність аналізу, довіру до профілактики та пропорційність суспільних відповідей. Радикалізація поглядів і перехід до насильства Дві піраміди як модель різних результатів McCauley і Moskalenko (2017) запропонували розглядати окремо спектр політичних переконань і спектр політичних дій. Людина може підтримувати радикальні зміни й відкидати насильство; може висловлювати схвалення насильства, але не діяти; може брати участь у конфлікті під впливом групової ситуації за неповністю сформованих переконань. Модель дозволяє точніше формулювати дослідницькі питання: чи вивчається політична ідентичність, підтримка насильства в анкеті, конкретна погроза, факт участі у нападі чи вихід із групи? Об'єднання цих результатів в один показник «радикальності» приховує важливі психологічні відмінності. Різні траєкторії участі Шляхи до насильницької поведінки можуть включати поступове залучення до групи, інтенсивний конфлікт, особисту кризу, ситуативне наслідування чи поєднання кількох чинників. Для багатьох людей насильницької дії взагалі не відбувається. Історія однієї організації або людини не встановлює послідовності, обов'язкової для інших. У багаторівневому огляді Pandey і Behera (2026) чинники систематизовано на мікро-, мезо- й макрорівнях. Така рамка корисна для аналізу складності випадків; визначити єдину причинну послідовність за її допомогою не можна. Онлайн-середовище, риторика й мережеві зв'язки Соціальні мережі можуть полегшувати поширення політичної інформації, взаємодію однодумців, висвітлення суспільних конфліктів та пошук підтримки. Ті самі засоби можуть використовуватися для залякування, романтизації насильства або посилення ворожості між групами. Висновок про ефект платформи має спиратися на дослідження конкретних механізмів та результатів. Europol у TE-SAT 2026 відзначає роль цифрових середовищ у різних формах екстремізму. Його висновки є передусім правоохоронним описом зареєстрованих явищ; вони не доводять, що будь-який контакт із радикальним контентом спричиняє готовність до насильства. Під час аналізу цифрового контексту важливо відрізняти випадковий перегляд політичного повідомлення, добровільну участь у дискусії, схвалення насильства, пряму погрозу та встановлену участь у протиправній діяльності. Це розмежування зменшує ризик помилкових висновків щодо підлітків, активістів і людей з непопулярними, але законними переконаннями. Діти й підлітки: розвиток, права та профілактика стигми У підлітковому віці активно формуються ідентичність, відчуття належності та способи політичного самовираження. Молоді люди можуть обговорювати радикальні ідеї, гостро сприймати несправедливість і експериментувати з символами або риторикою. Вікові особливості не визначають насильницьких намірів. З огляду на дані Europol про зміну вікових профілів деяких терористичних справ у ЄС, профілактичні служби мають враховувати цифрову грамотність, підтримку сім'ї, освітній контекст та індивідуальні потреби, водночас захищаючи приватність дитини. Встановлення ідеологічної мітки замість розуміння конкретної ситуації може посилити відчуження та недовіру до допомоги. У школі корисні безпечні можливості обговорювати політичні розбіжності, навчання ненасильницького розв'язання конфліктів, підтримка постраждалих від цькування та чіткі правила реагування на погрози. Профілактичний підхід орієнтується на добробут і права дитини, а оцінювання можливої загрози доручає кваліфікованим фахівцям. Як досліджують і оцінюють ризик Якість даних та вибір результату Дослідникам слід окремо визначати, що саме вимірюється: ідеологічна самоідентифікація, уявлення про допустимість насильства, наміри, зафіксовані дії, участь у групі або тяжкість наслідків. Висновки з опитувань не еквівалентні статистиці терористичних нападів, а вибірки засуджених не представляють усіх носіїв певних політичних переконань. Wolfowicz та колеги (2021) вказують на неоднорідність чинників, методів і результатів досліджень радикалізації. Для висновків про ліворадикальне насильство додатковою проблемою є невелика кількість спеціалізованих вибірок і відмінність між історичними контекстами. Професійна оцінка конкретної загрози Оцінювання загрози стосується встановлених поведінкових даних, характеру й конкретності погроз, доступних обставин, можливостей захисту людей та динаміки ризику. Спеціальні підходи можуть використовуватися підготовленими командами в межах визначеного правового та професійного мандата. Вони потребують аналізу надійності джерел, документування невизначеності та перевірки висновків. Для ліворадикального насильства немає підстав пропонувати універсальний психологічний тест або побутовий перелік «ознак небезпечного лівого активіста». Будь-яка оцінка за візуальним стилем, одягом, відвідуванням протестів, ідеологічною лексикою чи політичною належністю породжує високий ризик помилкового маркування. Профілактика: які принципи обґрунтовані Спроможність до мирного політичного діалогу Зменшення насильницької ескалації передбачає доступні механізми ненасильницького висловлення протесту, посередництво у конфліктах, захист учасників громадянського життя й відповідальність за реальне застосування сили. Ці принципи мають правове та суспільне значення. Їхня конкретна ефективність щодо запобігання ліворадикальному насильству залежить від програми й умов упровадження. Психологічна профілактика спрямована на зменшення прийнятності насильства як засобу розв'язання конфліктів, розвиток здатності визнавати гідність опонента, підтримку соціальних зв'язків і допомогу після пережитої агресії. Результати потрібно оцінювати за реальною поведінкою та безпекою, а не лише за зміною політичної риторики. Освіта й робота з інформацією Освітні ініціативи можуть формувати навички критичного читання джерел, розпізнавання маніпуляцій, розрізнення фактів і оціночних суджень, конструктивного обговорення конфліктів. Проте сама наявність освітнього заходу не доводить зниження кількості насильницьких інцидентів. Для такого висновку потрібні контрольовані дослідження, тривале спостереження та змістовні поведінкові показники. Спроби виправляти всі радикальні думки як потенційно небезпечні можуть підривати довіру до освіти й демократичної дискусії. Точніша мета — послідовне неприйняття насильства разом із повагою до законного політичного різноманіття. Допомога в умовах групової ескалації У випадках уже наявного залучення до насильницької групи підтримка може передбачати індивідуальну оцінку потреб, безпекове планування, психологічну допомогу, соціальні зв'язки, освіту, житло чи працевлаштування. Вибір заходів визначається конкретною ситуацією та компетенцією відповідних служб. Систематичний огляд Campbell Collaboration (2024) встановив, що для програм ведення випадку у сфері протидії насильницькій радикалізації бракує придатних оцінок ефективності. Це обмежує можливість робити сильні заяви про гарантовані результати. Оцінювання має охоплювати безпеку, реальні зміни поведінки, тривалість результатів і небажані наслідки. Дерадикалізація, припинення участі й реінтеграція Зміна переконань, припинення участі в організації та відмова від насильства є різними результатами. Людина може залишити групу, зберігши частину політичних переконань; може змінити світогляд без негайної зміни всіх соціальних зв'язків. Ці процеси слід описувати й оцінювати окремо, відповідно до конкретних фактів і критеріїв успіху. З погляду безпеки важливий встановлений стан поведінки, наявність повторних погроз, можливості мирного життя та підтримка оточення. Застосування програм без індивідуальної адаптації або з примусовою стигматизацією може ускладнювати повернення людини до соціальних зв'язків. Обмеженість даних щодо ефективності втручань наголошує огляд Campbell (2024). Український правовий і суспільний контекст Юридична кваліфікація ґрунтується на діянні В Україні відповідальність за терористичний акт визначає стаття 258 Кримінального кодексу України. Кваліфікація відповідного злочину стосується законодавчо встановлених ознак діяння та його мети. Вона не виникає автоматично з підтримки лівої, правої, анархістської, соціалістичної чи будь-якої іншої політичної ідеології. Практичне застосування кримінального законодавства потребує правової оцінки фактів і доказів уповноваженими органами. Психологічні моделі пояснюють можливі процеси та обмеження узагальнень, а юридичні норми визначають підстави відповідальності. Ці способи опису мають різні завдання. Війна, травматичний досвід і політичні конфлікти Повномасштабна війна створює в Україні особливі умови суспільного напруження, втрат, вимушеного переміщення, травматичного досвіду й дискусій про безпеку. Редакційний висновок полягає в тому, що ці обставини потребують особливо уважного розрізнення законного захисту держави, громадянського активізму, насильницьких злочинів і пропагандистських тверджень про опонентів. Психологічна допомога постраждалим від насильства та підтримка ненасильницьких механізмів громадянської взаємодії мають власну цінність. Наявність травматичного досвіду не дає підстав ототожнювати людину з насильницьким екстремізмом. Аналогічно політичні оцінки не підміняють перевірку конкретних повідомлень про загрозу. Безпечні практичні дії, якщо є конкретна погроза Коли людина стикається з реальною погрозою фізичного насильства, першочерговими завданнями є власна безпека, уникнення прямої конфронтації та звернення до компетентних служб відповідно до обставин. Якщо небезпека безпосередня, необхідно повідомити екстрені служби. Слід зберігати наявні матеріали про погрозу у законний спосіб та не поширювати непідтверджені звинувачення щодо сторонніх людей. Психолог або педагог може підтримати постраждалих, організувати відповідне перенаправлення й допомогти відновити відчуття безпеки. Оцінка реалістичності конкретного наміру вчинити насильство є завданням уповноважених і підготовлених фахівців. Родичам і друзям не варто брати на себе роль слідства або публічно позначати людину як «екстреміста» лише через її переконання. Методологічні обмеження сучасних досліджень По-перше, терміни «лівий екстремізм», «радикалізація», «політичне насильство» й «тероризм» визначаються в різних працях неоднаково. Результати слід читати з урахуванням того, які випадки ввійшли до вибірки і як встановлювався критерій насильства. По-друге, значну частину даних отримано з поперечних спостережень, ретроспективних справ, офіційних реєстрів або вибірок учасників опитувань. Такі методи можуть виявляти статистичні закономірності, але часто обмежують висновки про причинність. На це звертають увагу Wolfowicz та співавтори. По-третє, порівняння ідеологій можуть залежати від нерівномірної фіксації подій, різної юридичної класифікації, дослідницького періоду та особливостей даних. Jasko та колеги забезпечують важливий емпіричний внесок, але і їхні висновки слід інтерпретувати в межах порівнюваних вибірок. По-четверте, оцінювання профілактичних програм часто спирається на короткострокові зміни самооцінок, ставлень або намірів. Це відрізняється від підтвердженого зменшення фізичного насильства. Огляд Campbell Collaboration зафіксував суттєві прогалини в доказах ефективності ведення випадків. По-п'яте, результати міжнародних оглядів можуть недостатньо відображати українське суспільство. Для місцевої профілактики потрібні власні валідовані дані, правові запобіжники, врахування умов війни та захист прав людей із різними політичними поглядами. Поширені запитання Чи є ліворадикальні погляди ознакою схильності до насильства? Ні. Радикальна політична позиція є характеристикою переконань. Фактична насильницька поведінка становить інший дослідницький результат. Їхнє розмежування є центральним положенням моделі двох пірамід. Чи належить антифашистський активізм до насильницького екстремізму? Сам факт антифашистської позиції або участі в мирному русі не встановлює насильницької поведінки. Якщо відбулася конкретна протиправна дія, її потрібно оцінювати за фактами, мотивом і правовими критеріями незалежно від політичного гасла. Чи можна за статистикою визначити, яка ідеологія небезпечніша? Порівняння можливі лише за чітко визначеними показниками, країнами, роками та способами реєстрації випадків. Jasko та співавтори (2022) виявили відмінності у своїх вибірках; результати не встановлюють небезпечності конкретного прихильника певної ідеології. Чи є гнів через соціальну нерівність чинником насильства? Гнів може бути пов'язаний із деякими показниками радикалізації, але сам по собі нічого не передбачає для окремої людини. Метааналіз Wolfowicz та колег показує багатофакторність і неоднорідність відповідних асоціацій. Чи спричиняє інтернет-контент ліворадикальне насильство? Перегляд політичного контенту не доводить причинного переходу до насильства. Europol документує важливість цифрового середовища для сучасних терористичних явищ, але причинний ефект потребує спеціалізованих емпіричних досліджень. Чи існують ефективні програми профілактики? Різні програми мають різну доказову базу. Систематичний огляд Campbell Collaboration (2024) не знайшов придатних оцінок ефективності для розглянутих програм ведення випадку у сфері протидії насильницькій радикалізації. Потрібні якісні оцінювання реальних поведінкових результатів. Чим ліворадикальне насильство відрізняється від тероризму? «Ліворадикальне насильство» є аналітичним описом політично мотивованих дій. «Терористичний акт» має визначені законом ознаки; в Україні їх установлює стаття 258 Кримінального кодексу. Не кожне політичне правопорушення автоматично відповідає складу терористичного злочину. Висновки Ліворадикальне насильство досліджують як сукупність конкретних політично мотивованих насильницьких дій, для розуміння яких необхідні контекст, перевірені факти, соціальні зв'язки, емоційні та моральні механізми й чіткі критерії результатів. Психологія пояснює можливі процеси ескалації, а порівняльні дослідження допомагають описувати відмінності між вибірками та історичними умовами. Основний науковий висновок полягає в необхідності розрізняти переконання, підтримку насильства, наміри та фактичні дії. Коректна профілактика захищає людей від конкретних загроз, підтримує мирне політичне життя, поважає права дитини та не замінює професійне оцінювання політичними ярликами. Пов’язані статті Форми насильницького екстремізму: порівняльна психологія Праворадикальне насильство: психологічні процеси та контексти Радикальні переконання і політичне насильство: у чому різниця Профілактика насильницького екстремізму: рівні та доказові підходи Психологія радикалізації, насильницького екстремізму та профілактики: карта знань Етнонаціоналістична радикалізація до насильства Мізогінія та ідеологічно мотивоване насильство в мережевих субкультурах Джерела Campbell Collaboration. (2024). Case management interventions seeking to counter radicalisation to violence and related forms of violence: A systematic review. Echelmeyer, L., Slotboom, A.-M., & Weerman, F. (2023; друкований випуск 2026). The putative effect of identity on extremist radicalization: A systematic review of quantitative studies. Studies in Conflict & Terrorism. Europol. (2026). European Union Terrorism Situation and Trend Report 2026 (EU TE-SAT). Jasko, K., LaFree, G., Piazza, J., & Becker, M. H. (2022). A comparison of political violence by left-wing, right-wing, and Islamist extremists in the United States and the world. Proceedings of the National Academy of Sciences, 119(30), e2122593119. McCauley, C., & Moskalenko, S. (2017). Understanding political radicalization: The two-pyramids model. American Psychologist, 72(3), 205–216. Molinario, E., Webber, D., Jasko, K., & Kruglanski, A. W. (2025). Quest for significance and violent extremism. The Cambridge Handbook of the Psychology of Violent Extremism. Pandey, K., & Behera, N. (2026). Factors influencing radicalization process at micro, meso, and macro levels: A systematic literature review. Behavioral Sciences & the Law, 44(4), 571–589. Верховна Рада України. (2001, чинна редакція). Кримінальний кодекс України, стаття 258. Wolfowicz, M., Litmanovitz, Y., Weisburd, D., & Hasisi, B. (2021). Cognitive and behavioral radicalization: A systematic review of the putative risk and protective factors. Campbell Systematic Reviews, 17(3), e1174.

Український психологічний ХАБ · Опубліковано: 22 жовтня 2026 · Редакційна політика Дослідницький кластер: Психологія радикалізації, насильницького екстремізму та профілактики Що саме досліджують, коли говорять про радикалізацію Дослідження радикалізації — це сукупність методів, за допомогою яких науковці вивчають формування переконань, виправдання ідеологічно мотивованого насильства, наміри, соціальні зв’язки, участь у насильницьких організаціях і фактичні дії. Наукова цінність результату залежить від того, яке саме явище вимірюють, кого включають до вибірки, як збирають дані та які висновки дозволяє дослідницький дизайн. Порівняння радикалізації, екстремізму й тероризму допомагає відразу побачити, чому ці слова не слід перетворювати на одну вимірювальну категорію. Дослідницька проблема постає вже на рівні визначення об'єкта. Радикальні політичні погляди, релігійні переконання, непопулярні ідеї та законний активізм належать до сфери свободи думки й громадської участі. Психологія насильницької радикалізації досліджує процеси, пов’язані з легітимацією або здійсненням насильства заради ідеологічної мети. Підтримка насильства в анкеті, намір його застосувати, участь у групі та задокументований напад становлять різні результати, які потребують окремих показників. Систематичний огляд Wolfowicz та співавторів (2021) саме тому розглядав установки, наміри й поведінку як різні кінцеві результати. Для цієї статті центральне питання звучить так: як отримати достовірне знання про насильницьку радикалізацію і встановити межі причинного висновку? Відповідь охоплює визначення, вимірювання, доступ до учасників, дизайн, похибки, етику та відтворюваність. Психологічні механізми конкретних траєкторій докладніше розглянуто в багаторівневій моделі шляхів радикалізації; тут предметом є якість знання про такі механізми. П'ять питань, які визначають якість дослідження Будь-яке дослідження варто читати через п’ять послідовних запитань. Перше: яку подію або стан автори називають радикалізацією? Друге: звідки походять дані й хто залишився поза спостереженням? Третє: чи справді застосований показник вимірює потрібну властивість? Четверте: які інші обставини могли породити виявлений зв’язок? П’яте: на кого, на який час і контекст можна поширити результат? Огляд методів Rodermond і Weerman (2024) підкреслює, що малі популяції, складний доступ до первинних даних, різні визначення та етичні труднощі впливають на кожен із цих кроків. Ці питання утворюють своєрідну перевірку доказу. Велика база подій може давати точні підрахунки задокументованих нападів, але майже нічого не говорити про внутрішні переживання людини до події. Глибинне інтерв’ю може пояснювати смисли й послідовність життєвих рішень, але не встановлювати поширеність певного шляху серед усіх жителів країни. Добрий дослідницький висновок співвідносить силу твердження зі здатністю методу його обґрунтувати. Як визначення змінюють отримані результати Операціоналізація: від поняття до змінної Операціоналізація означає встановлення правил, за якими абстрактне поняття перетворюють на спостережуваний показник. Для дослідження виправдання насильства показником можуть бути відповіді на конкретні запитання про допустимість нападів; для участі — незалежно підтверджені відомості про членство або діяльність; для фактичного насильства — перевірені записи про дії. Кожна з цих змінних описує свою частину явища. Показник підтримки насильства не дорівнює факту його застосування. Публікація Dawson (2026) спеціально розглядає нормативні труднощі, дефіцит первинних даних, неоднорідність і проблему специфічності досліджуваного явища. Якщо дві роботи використовують одне слово «радикалізація», але перша вимірює підтримку політичного насильства, а друга — участь у кримінально переслідуваній організації, їхні відсотки й коефіцієнти не можна просто порівнювати. Вимірювальна невизначеність переходить у кожен наступний етап: від добору учасників до рекомендацій політики. Дослідник має публічно описати критерії включення випадків, формулювання шкал, час вимірювання та правила роботи з неоднозначними відповідями. Плутанина між переконаннями, намірами та діями Ідеологічне переконання — це зміст позиції людини; виправдання насильства — її ставлення до засобу; намір — повідомлена схильність здійснити дію за певних умов; поведінка — те, що фактично відбулося. Між цими рівнями існують статистичні зв’язки, але їхня сила змінюється залежно від визначень і контексту. В огляді Wolfowicz та співавторів об'єднано 127 досліджень, 206 вибірок і 1302 оцінки ефектів; більшість робіт мали поперечний дизайн, а величини більшості асоціацій були малими або дуже малими. Практичний наслідок полягає у вимозі визначати кінцеву змінну до збирання даних. Якщо мета — зрозуміти ставлення молоді до насильства, опитування може бути придатним. Якщо мета — визначити, чи зменшила програма кількість нападів, зміна відповідей в анкеті не забезпечує такого висновку. Якщо мета — зрозуміти вихід із групи, важливо визначити, чи йдеться про припинення контактів, публічне дистанціювання, тривале утримання від насильства або реінтеграцію. Культурна й мовна еквівалентність Перекладена шкала може змінювати значення через історичний контекст, повсякденні асоціації, політичну лексику або досвід війни. Слова про «радикальну зміну», «опір», «боротьбу» й «насильство» мають різний зміст у різних суспільствах. Тому українське дослідження потребує адаптації формулювань, когнітивних інтерв’ю, перевірки розуміння запитань і, коли є достатні вибірки, перевірки вимірювальної інваріантності між групами. Це методологічна вимога, а не твердження, що для України вже існує валідована універсальна шкала насильницької радикалізації. Які джерела даних використовують Опитування населення й експериментальні анкети Репрезентативні опитування дозволяють оцінити поширеність конкретно визначених установок у цільовій сукупності, а також зв’язок між відповідями та соціальними обставинами. Надійність залежить від рамки добору, частки відмов, зрозумілості запитань, режиму опитування та вагових поправок. Для чутливих тем додатково важливі соціально бажані відповіді: одні люди приховують схвалення насильства, інші можуть демонстративно перебільшувати свою радикальність. Анонімність зменшує частину ризиків, але сама по собі не усуває похибок. У випадковому експерименті дослідник може змінити порядок повідомлень або тип інформації та порівняти короткострокові реакції груп. Такий підхід іноді дає причинний висновок про відповідь на конкретний інформаційний стимул за умов експерименту. Він не дає автоматичного висновку про довготривалу участь у насильстві. Наприклад, експерименти з рекомендаціями відео на платформі, подібній до YouTube (2025) досліджували короткострокову політичну поляризацію, а не терористичну поведінку; відсутність помітного ефекту в цьому експерименті не дозволяє заперечити будь-який довготривалий вплив у всіх групах. Інтерв’ю та життєві історії Напівструктуровані інтерв’ю з колишніми учасниками насильницьких груп, родичами, фахівцями й представниками громад дають можливість дослідити мотиви, значення особистих подій, міжособистісні відносини та розуміння власного минулого. Перевага цього методу — доступ до контексту й складних процесів, які важко вмістити в анкету. Обмеження — селекція доступних співрозмовників, неточність пам'яті, переосмислення власної біографії після події, стратегічна самопрезентація та вплив умов інтерв’ю. Ретроспективний опис часто впорядковує нерівномірний життєвий досвід у послідовну історію. Він допомагає зрозуміти суб’єктивний сенс подій, але не доводить, що названий учасником епізод був єдиною або головною причиною подальшої поведінки. Рекомендація Dawson (2026) щодо більшої кількості якісних свідчень від першої особи поєднується з потребою зіставляти ці свідчення з часовими записами, альтернативними джерелами та даними про тих, хто за схожих обставин не долучився до насильства. Судові матеріали, адміністративні записи та поліцейські дані Судові рішення й офіційні записи містять дати, процесуальні етапи, описані дії та рішення уповноважених органів. Доступ до них може забезпечувати кращу перевірку фактичних подій, ніж інтерв’ю через роки. Однак база затриманих або засуджених описує передусім людей, які потрапили до певної системи виявлення та правосуддя. У ній змішані поведінка, законодавчі критерії, пріоритети органів, ймовірність виявлення та правила документування. Відмінності між країнами у кримінально-правових визначеннях ще більше ускладнюють порівняння. Засудження, кримінальне провадження, повідомлення медіа та дослідницьке кодування події — різні інформаційні статуси. Один не можна підставляти замість іншого. START у методологічному описі Global Terrorism Database прямо застерігає від висновку, ніби присутність людини в даних про подію означає судове доведення її провини. Бази терористичних подій Бази подій придатні для аналізу географії, часу, типів зафіксованих нападів і змін у повідомленнях про насильство. Global Terrorism Database використовує відкриті джерела, правила відбору й систему людського оцінювання даних. Її методологія передбачає зміни критеріїв і практики збору, тому тенденції в часі потребують спеціальної перевірки порівнюваності. Це база подій, а не база всіх переконань, усіх радикалізованих людей чи всіх нездійснених планів. Особливо важлива відмінність між «подія не відбулася» та «подія відбулася, але її не виявили або не зафіксували». Зміна кількості повідомлень може відображати зміну медійної уваги, доступності журналістів, географічного покриття чи правил класифікації. McCann (2023) показав, що критерії включення та позначення подій у GTD впливають на висновки дослідників. Установлена похибка класифікації повинна входити до аналізу, а не приховуватися за загальним числом записів. Соціальні мережі, відкриті канали та цифрові сліди Публічні дописи, мережі поширення повідомлень, історії взаємодій і масиви коментарів допомагають дослідити видимі форми дискурсу, структуру спільнот і циркуляцію контенту. Вони мають особливі джерела спотворення: платформа може видаляти матеріали, приховувати частину показів, змінювати програмні інтерфейси доступу до даних або алгоритми рекомендацій. Автоматичний обліковий запис може створювати ілюзію багатьох незалежних учасників, а одна людина — використовувати кілька ідентичностей. Кількість переглядів показує зафіксований контакт, а не прийняття переконань; кількість поширень — зафіксовану дію на платформі, а не мотивацію; коментування — участь у взаємодії, а не доведену готовність до насильства. Методологічний огляд збору даних онлайн-екстремізму (2024) розглядає переваги та обмеження різних способів цифрового збору. Огляд CREST (2023) також наголошує на складності встановлення впливу онлайн-активності на фактичне насильство поза мережею. Докладніше механізми та межі висновків описано в статті «Онлайн-радикалізація до насильства: механізми і докази». Польові спостереження, етнографія та дослідження організацій Тривале спостереження може показувати взаємодію групи, зміну норм, появу соціальних ролей і локальні умови. Метод особливо цінний, коли поведінка й мовлення залежать від ситуації. Водночас доступ до закритих груп часто вибірковий; видима частина організації може суттєво відрізнятися від прихованої. Дослідник впливає на ситуацію самою присутністю, а безпека учасників і команди обмежує допустимі способи спостереження. Ці обмеження мають бути описані в публікації так само ретельно, як і отримані спостереження. Вибірки: кого дослідження бачить і кого пропускає Вибірка зручності та вибірка випадків Зручні вибірки формують із людей або матеріалів, до яких дослідник має доступ. Це можуть бути учасники відкритих інтернет-спільнот, люди, які погодилися на інтерв’ю, або особи, про яких є публічні матеріали. Вони придатні для вивчення механізмів і висування гіпотез, але самовідбір обмежує узагальнення. Відомі нападники надмірно представлені у відкритих джерелах; люди, які висловлюють радикальні погляди й живуть мирно, можуть бути майже невидимими. Якщо дослідник відібрав лише осіб після арешту, він не може визначити, як часто певний досвід трапляється серед усіх людей із подібними поглядами. Крім того, однакові події можуть по-різному потрапляти до поліцейських даних. Саме тому статистичні характеристики вибірки затриманих не є психологічним портретом населення або окремої релігійної чи політичної спільноти. Контрольні та порівняльні групи Порівняння із групою людей, які мають подібний вік, умови життя й доступ до інформації, але не брали участі в насильницьких групах, допомагає перевіряти, що справді відрізняє досліджувані випадки. Під час формування контрольної групи важливо визначити критерії схожості заздалегідь. Надмірне вирівнювання за характеристикою, що вже могла змінитися через радикалізацію, здатне приховати реальний зв’язок. Недостатнє вирівнювання залишає альтернативні пояснення. Дослідження ПРООН «Journey to Extremism in Africa» (2023) спиралося майже на 2200 свідчень колишніх учасників і людей подібного демографічного профілю в кількох регіонах Африки. Це приклад важливості порівняльної групи для дослідження шляхів залучення та виходу. Водночас спостережний характер, географія, доступність співрозмовників і ретроспективні відповіді обмежують причинні твердження. Отримані результати не слід механічно переносити на іншу країну або інший тип екстремістських рухів. Рідкісні насильницькі події та базова частота Насильницький напад є рідкісним результатом порівняно з поширеністю сильних політичних переконань або гострих соціальних конфліктів. За низької базової частоти навіть показник із начебто високою чутливістю та специфічністю може давати багато хибнопозитивних сигналів. Уявімо суто навчальний приклад: із 10 000 людей одна фактично вчинить задану подію; тест правильно виявляє 90% таких випадків і помилково позначає лише 5% решти. За цих умов очікувана кількість помилкових позначень становила б близько 500, а вірних — менше одного. Числа ілюструють математичну проблему базової частоти, а не є емпіричною оцінкою будь-якого інструмента. Тому збільшення вибірки саме собою не робить прогноз достовірним, якщо подія дуже рідкісна, визначення нечітке або дані зміщені. Систематичний огляд Brouillette-Alarie та співавторів (2025) показує, що наявні перевірки часто спираються на невеликі або вибіркові групи та непрямі результати. Спеціальні інструменти оцінювання потребують навчених фахівців; їх не можна перетворювати на побутову анкету для визначення «небезпечних» знайомих. Умови репрезентативності Репрезентативність — це відповідність складу вибірки чітко визначеній генеральній сукупності за процедурою добору та необхідними характеристиками. Випадкова вибірка громадян однієї країни не репрезентує всіх людей, які долучалися до насильницьких організацій. Вибірка колишніх учасників організації не репрезентує всіх її нинішніх членів. Вибірка дописів платформи не репрезентує думки всього суспільства. Науковий звіт має називати генеральну сукупність і обговорювати, хто саме міг бути недоступним. Дослідницькі дизайни: що вони дозволяють встановити Поперечне дослідження У поперечному дизайні змінні вимірюють приблизно в один час. Такий підхід дає оцінку співпоширеності та статистичної асоціації. Якщо почуття несправедливості пов’язане зі схваленням насильства, саме поперечне опитування не встановлює, що перше передувало другому. Можливий зворотний вплив: уже сформоване переконання змінює оцінку власного досвіду. Можливий і третій чинник, який впливає на обидві змінні. Переважання поперечних досліджень у синтезі Wolfowicz та колег обмежує силу узагальнених причинних пояснень. Поздовжні спостереження та панелі Поздовжній дизайн передбачає повторні спостереження за тими самими людьми, групами або територіями. Він краще встановлює часову послідовність, дозволяє досліджувати зміни установок, участі та обставин, а також розрізняти сталі відмінності між особами й зміни всередині однієї особи. Проблеми залишаються: учасники вибувають, змінюють спосіб відповіді, дослідницький контакт може впливати на поведінку, а невиміряні події — одночасно на причину й результат. Свіжий огляд 25 років досліджень онлайн-радикалізації (2026) описав дефіцит довготривалих дизайнів у проаналізованій літературі: лише 34 роботи мали поздовжню складову. Це характеристика обраного авторами корпусу праць, а не частка всіх досліджень радикалізації у світі. Довготривалі панелі особливо потрібні, коли припускають повільне накопичення впливів або зміну поведінки після припинення контакту з певним середовищем. Дослідження «випадки — контроль» У дизайні «випадки — контроль» дослідники починають із групи людей з конкретним результатом і порівнюють попередні обставини з контрольними випадками. Метод корисний для рідкісних подій, проте результат значною мірою залежить від добору контролів, якості інформації про минуле й можливості відрізнити передумови від наслідків. Якщо для обох груп джерела даних мають різну деталізацію, виявлений «фактор ризику» може бути наслідком нерівномірного документування. Природні експерименти та квазіекспериментальні підходи Іноді зміни правил платформи, доступності програми, адміністративного порядку або іншої зовнішньої умови створюють можливість порівняти групи до й після зміни. Дизайн «різниця різниць» використовує тенденції груп, коли до втручання вони були достатньо порівнювані за відповідною динамікою. Регресійний розрив спирається на чіткий поріг призначення втручання. Інструментальні змінні потребують особливо сильних припущень щодо механізму впливу. Кожен такий підхід наближає до причинного висновку лише тоді, коли виконуються його власні умови. Рандомізація може зміцнити причинний висновок про програму, але етика й безпека визначають, що саме допустимо випадково призначати. Дослідник може рандомізувати безпечні освітні матеріали або форму підтримки за відповідних дозволів. Навмисно створювати небезпечну експозицію, провокувати злочин або позбавляти потрібної допомоги заради експерименту неприпустимо. Тому належно спроєктовані спостережні та природні експерименти часто становлять важливу частину доказової бази. Змішані методи та зіставлення джерел Змішаний дизайн поєднує кількісні й якісні дані в межах спільного дослідницького запитання. Наприклад, статистичний аналіз може виявити різні траєкторії участі, а інтерв’ю — допомогти пояснити, що стоїть за їхніми особливостями. Для справжнього поєднання недостатньо просто додати кілька цитат до таблиці: потрібно описати, як висновки обох частин узгоджуються, суперечать одне одному й змінюють інтерпретацію. Тріангуляція — зіставлення незалежних джерел, методів або аналітиків — зміцнює довіру до результату за наявності згоди, але не перетворює однаково упереджені дані на об’єктивні. Якщо інтерв’ю, медійний опис і поліцейська довідка походять від одного первинного повідомлення, їхня формальна кількість не створює трьох незалежних підтверджень. Важлива незалежність походження інформації. Причинність: як перейти від зв’язку до пояснення Кореляція, часовий порядок та альтернативні причини Кореляція описує статистичний зв’язок між виміряними змінними. Причинне твердження стосується питання, що змінилося б за іншого значення певного чинника за порівнюваних інших умов. Для його оцінки потрібні часовий порядок, узгоджене визначення втручання або експозиції, пояснення можливих змішаних чинників та відповідний дизайн. Саме по собі значення коефіцієнта або статистична значущість не усуває альтернативних причин. Припустімо, дослідження виявило, що активніші користувачі певної цифрової спільноти частіше схвалюють насильство. Це може означати вплив повідомлень спільноти. Альтернативно, люди з уже наявними поглядами частіше туди вступають; на обидва показники може впливати ширший соціальний конфлікт; частина взаємодій може належати автоматизованим обліковим записам. Поки ці пояснення не зіставлені, твердження «спільнота спричиняє насильство» виходить за межі даних. Конфаундери, медіатори та колайдери Конфаундер — чинник, пов’язаний і з потенційною причиною, і з результатом та здатний спотворити їхній зв’язок. Медіатор — процес, через який причина може впливати на результат. Колайдер — змінна, на яку впливають два інші чинники; добір лише випадків із певним значенням колайдера може створювати штучну асоціацію. Наприклад, якщо і публічна активність, і ймовірність виявлення органами влади впливають на потрапляння людини до судових матеріалів, аналіз лише судових справ може спотворити залежність між активністю й іншими характеристиками. Тому «взяти під контроль усе доступне» — методологічно помилковий принцип. Частину змінних потрібно врахувати, частину — досліджувати як можливу ланку механізму, а контроль інших може погіршити оцінку. Перед аналізом корисно описати припущення про причинні зв’язки схемою та відокремити те, що було відомо до результату, від того, що сталося після нього. Ефект добору та помилка виживання Дослідник часто бачить людей, чиї історії стали публічними, хто пережив події, вийшов із групи або погодився говорити. Натомість недоступними залишаються інші траєкторії. Якщо слухати лише тих, хто успішно пройшов програму виходу, можна перебільшити її дієвість. Якщо досліджувати лише гучні випадки нападів, можна перебільшити типові риси малочисельної помітної підгрупи. У будь-якому випадку потрібен опис механізму доступності учасників і можливого напряму зміщення. Прогнозування і причинне пояснення мають різні цілі Прогностична модель оцінює, наскільки показники допомагають передбачати результат у конкретних умовах; причинна модель намагається оцінити ефект зміни певного чинника. Навіть точний прогноз не доводить причини: наприклад, інформаційний слід може добре позначати ризик через спільну зовнішню причину. І навпаки, реальний причинний чинник може мати невелику здатність класифікувати окремих людей. Для рідкісного насильства особливо важливі калібрування, чутливість, специфічність, позитивна прогностична цінність та перевірка моделі на нових даних. Результати огляду інструментів оцінювання екстремістського ризику підтверджують потребу не плутати дослідницькі індикатори з точним індивідуальним прогнозом. Систематичні огляди та метааналізи: що вони додають Систематичний огляд використовує заздалегідь визначений пошук, критерії включення та оцінювання якості досліджень. Метааналіз узагальнює числові оцінки ефектів, коли дані достатньо порівнювані. Такі синтези допомагають побачити, що виходить за межі окремого гучного випадку, але не усувають недоліки первинних досліджень. Якщо переважають поперечні опитування, спільна числова оцінка залишається переважно оцінкою асоціації. Якщо змішані установки й реальні дії, навіть точна зважена середня може описувати нечіткий об’єкт. Огляд Wolfowicz та співавторів (2021) є важливою опорою саме тому, що він окремо розглядав різні результати й модератори. Свіжіший систематичний огляд Pandey і Behera (2026) описує багаторівневість пов’язаних із радикалізацією умов. Наявність багатьох корелятів показує складність пояснення, а не дає універсального алгоритму, який передбачає поведінку конкретної людини. Для перевірки узагальнень важливі неоднорідність між країнами, ідеологіями, типами вибірок, часом і визначеннями результату. У доброму огляді читач повинен знайти дату останнього пошуку, критерії відбору, оцінку ризику упередженості, процедуру роботи з неоднорідністю, можливість вибіркової публікації та межі переносимості. Велика кількість опрацьованих статей сама по собі не гарантує високу доказовість. Особливо уважно потрібно читати огляди, у яких більшість першоджерел походить з однієї частини світу або описує одну типологію насильства. Чого можуть навчити оцінювання профілактичних програм Оцінювання програми має починатися з теорії змін: які саме заходи, через який передбачуваний механізм і за який час повинні змінити який результат. Короткочасне зростання знань учасників, зменшення схвалення насильства в опитуванні, покращення контакту з фахівцем і зниження фактичної участі в насильстві — різні показники успіху. Їх слід вимірювати окремо й у співвідношенні з поставленою метою. Систематичний методологічний огляд 267 оцінювань програм профілактики й протидії насильницькому екстремізму (2025) виявив, що контрольні групи використовували лише 17,2% досліджень, а повторні вимірювання — 26%. Це показники дизайну праць, які увійшли до огляду, а не рівень ефективності програм. Огляд Neyroud, Aziz і Kubicek (2024) також наголошує на неоднорідності результатів і географічній нерівномірності доказової бази. Окремий огляд Lewis і Marsden (2025) встановив, що ефективність індивідуального супроводу в протидії радикалізації до насильства залишається недостатньо з’ясованою. Якість впровадження, довіра та підготовка фахівців важливі для організації програм, але ці характеристики самі собою не доводять зменшення насильства. Детальніше доказові підходи розкриті в статті «Профілактика насильницького екстремізму: рівні та доказові підходи». Коли неможливо етично або практично організувати випадковий розподіл, дослідники можуть використовувати обґрунтовані квазіекспериментальні порівняння, повторні вимірювання, реєстрацію втрат учасників та незалежну перевірку результатів. Оцінювання також має фіксувати можливі небажані наслідки: стигматизацію, порушення довіри, небажане поширення інформації та перешкоди для звернення по допомогу. Позитивний відгук учасників про заняття є корисним показником прийнятності, але не замінює вимірювання довготривалих результатів. Сучасні цифрові методи й штучний інтелект Автоматизовані методи дають змогу впорядковувати великі масиви текстів, виявляти повторювані теми, часові зміни й структуру зв’язків. Машинне навчання може допомагати класифікувати наявні матеріали, але якість класифікатора залежить від позначених навчальних даних і визначення класів. Якщо категорію «екстремізм» у навчальній вибірці сформовано за довільним політичним або релігійним критерієм, висока точність на тій самій вибірці відтворює початкову помилку. Перед застосуванням потрібні незалежна перевірка, оцінювання помилок між групами, контроль зміни даних у часі та людська методологічна відповідальність. Огляд Rothut та співавторів (2026) описує зростання кількісних, обчислювальних і змішаних методів, водночас звертаючи увагу на нечисленні експерименти та поздовжні роботи у розглянутому корпусі. Масштаб даних про публічні дописи не скасовує проблеми невідомої експозиції: дослідник часто не знає, що саме бачили окремі користувачі, як довго, з якими попередніми переконаннями й у яких позамережевих обставинах. Висновок про причинний вплив алгоритму потребує іншого дизайну, ніж простий аналіз того, які повідомлення співіснують у рекомендаціях. Етичне дослідження цифрового середовища має розрізняти технічну доступність даних та обґрунтованість їх використання. Публічність повідомлення не скасовує ризику повторної ідентифікації людини, особливо неповнолітньої. Цитування унікального допису без імені іноді дозволяє знайти автора за пошуком. Тому знеособлення, агрегування та скорочення строків зберігання можуть бути частиною наукової якості, а не лише адміністративною процедурою. Етика, права людини й дослідження в Україні Добровільність, безпека та захист даних Тема радикалізації торкається чутливих переконань, досвіду насильства, ризику переслідування й репутації. План дослідження повинен визначати мету та правові підстави обробки інформації, можливість інформованої згоди, обмеження конфіденційності, правила доступу й захист учасників. В Україні обробка персональних даних регулюється Законом України «Про захист персональних даних». Конкретні правові вимоги залежать від виду даних, установи, підстав обробки та застосовного законодавства; сам дослідницький інтерес не є універсальним дозволом на накопичення чутливих досьє. Для неповнолітніх потрібні додаткові процедури захисту прав дитини, вікове врахування розуміння запитань і продумані правила отримання згоди відповідно до конкретного правового та етичного контексту. Дослідник повинен оцінити, чи не створює сама участь ризик стигматизації, конфлікту в родині або розкриття приватної інформації. У роботі з людьми, які пережили насильство, особливе значення має уникнення непотрібної повторної травматизації. Український контекст і межі перенесення результатів Війна, переміщення населення, окупація, бойові дії, зміни інформаційного середовища та правові категорії можуть впливати на добір, доступність і значення відповідей. Редакційний методологічний висновок полягає в тому, що українські дані потрібно інтерпретувати в конкретному соціальному й правовому контексті, не переносити без перевірки висновки з інших країн і не ототожнювати законний спротив агресії, військовий обов’язок або громадянську позицію з насильницьким екстремізмом. Таке розмежування необхідне також для захисту валідності дослідження: хибно сформовані категорії неминуче породжують хибні результати. Підхід, заснований на правах людини, вимагає пропорційності й недискримінації. Бюро демократичних інститутів і прав людини ОБСЄ наголошує, що захист прав людини є складовою ефективних заходів протидії тероризму. Етнічна належність, релігія, політична позиція, вік, стан здоров’я чи психологічна риса не повинні ставати заміною належно встановлених фактів і контекстної професійної оцінки. Як перевіряти якість опублікованого дослідження Читачеві й редакторові корисно послідовно перевірити предмет висновку, походження вибірки, часовий порядок, визначення кінцевої змінної, доступні альтернативні пояснення, ризик похибок, етичні умови та точність цитування. Особливо важливо встановити, чи автори писали про ставлення до насильства або про реальну насильницьку поведінку, а також чи оцінювали вони середній зв’язок у певній групі або індивідуальний прогноз. Ці види тверджень потребують різних доказів. Про сильний звіт свідчать опис заздалегідь визначеного плану, прозорі критерії включення й виключення, походження змінних, доступні узагальнені матеріали для перевірки, оцінка невизначеності, аналіз чутливості до альтернативних припущень і чітко сформульовані межі узагальнення. Частина первинних даних у цій сфері закономірно не може бути відкритою через ризики для учасників. У такому разі необхідність конфіденційності слід поєднувати з максимальною прозорістю методики, захищеним доступом уповноважених перевіряльників та незалежним науковим оцінюванням. Вислів «дослідження довело» виправданий лише в межах конкретного результату й дизайну. Точніша наукова мова зазвичай звучить так: «у вибірці виявлено зв’язок», «за умов експерименту спостерігали зміну», «інтерв’ю засвідчили різні суб’єктивні пояснення», «дослідження не дозволяє встановити напрям причинності» або «результати не перевірялися в незалежній популяції». Саме ці формулювання оберігають практичні рішення від перебільшення доказів. Поширені запитання Чи можна дослідити радикалізацію лише через дописи в інтернеті? Цифрові повідомлення дають цінну інформацію про видиму онлайн-поведінку, дискурс і структуру мереж. Для висновків про особисту мотивацію, фактичну участь, позамережеві дії та причини потрібні додаткові джерела або дизайн, який безпосередньо перевіряє ці зв’язки. Огляд CREST описує саме труднощі підтвердження переходу від онлайн-активності до насильства поза мережею. Чому інтерв’ю з колишніми учасниками недостатньо для причинного висновку? Інтерв’ю повідомляє про досвід та його теперішнє осмислення. Воно не показує автоматично, що відбулося б за відсутності названої події, і не описує всіх людей, які за схожих обставин пішли іншим шляхом. Для причинного пояснення інтерв’ю поєднують із порівняннями, часовими даними та перевіркою альтернативних гіпотез. Чому великі дані не розв'язують проблему достовірності? Тому що похибки визначення, добору й вимірювання можуть зберігатися незалежно від кількості записів. Мільйон повідомлень із нерепрезентативного середовища не стає репрезентативною вибіркою всього населення. Висока статистична точність оцінки в неправильній сукупності може співіснувати з великим систематичним зміщенням. Чим причинне пояснення відрізняється від прогнозування? Прогнозування оцінює майбутній результат за доступними показниками. Причинне пояснення оцінює, як результат змінюється через зміну певного чинника. Добра прогностична модель не обов’язково виявляє причинні механізми; наявність середнього причинного ефекту не створює точного прогнозу для конкретної людини. Чи можна використовувати психологічний профіль, щоб визначити майбутнього нападника? Сучасні дослідження не обґрунтовують універсального психологічного профілю, який надійно передбачає напад конкретної особи. Низька базова частота подій та недоліки інструментів підвищують ризик хибнопозитивних висновків. Спеціалізоване оцінювання загроз має власні вимоги до компетенції, даних і відповідальності; воно не є самодіагностикою та не замінює правових процедур. Що означає «доказова профілактика»? Це програми з чітко описаною метою, теорією змін, допустимими етичними процедурами та оцінкою результатів методами, здатними відрізняти ефект заходу від інших змін. Документована кількість учасників або задоволеність заняттями свідчить про охоплення та прийнятність, але не обов’язково про зниження фактичного насильства. Сучасні методологічні огляди наголошують на потребі контрольних груп і повторних вимірювань. Висновки Дослідження радикалізації стає надійним тоді, коли чітко розрізняє переконання, підтримку насильства, наміри, участь і дії; описує процес добору людей та випадків; використовує придатні показники; перевіряє часовий порядок й альтернативні пояснення; відкрито показує межі узагальнення. Жодне окреме джерело — інтерв’ю, судова справа, база нападів чи цифрові сліди — не дає всієї відповіді. Поєднання незалежних даних, відповідних дизайнів, наукової прозорості й поваги до прав людини створює підстави для обґрунтованої профілактичної політики. Причинні висновки мають належати до конкретно перевірених змінних, популяцій і часових інтервалів. Статистична асоціація становить підставу для подальшого дослідження; причинна оцінка вимагає придатного дизайну; індивідуальний прогноз потребує незалежно перевіреної точності. Такі розрізнення визначають наукову якість матеріалів про насильницьку радикалізацію та захищають суспільство від рішень, побудованих на стереотипах. Пов’язані статті Психологія радикалізації, насильницького екстремізму та профілактики: карта знань — огляд понять, гілок і наукової карти теми. Радикалізація, екстремізм і тероризм: відмінності понять — зміст категорій, від яких залежить вимірювання. Оцінювання ризику екстремістського насильства: принципи та межі — спеціалізовані інструменти й межі індивідуального прогнозу. Методи дослідження в психології: експеримент, спостереження, опитування, якісні та змішані методи — загальні принципи психологічних дослідницьких дизайнів. Фактори ризику насильницької радикалізації: що встановлено дослідженнями — критичний синтез статистичних корелятів. Психологія терористичного насильства: пояснення та межі досліджень — проблема переходу до фактичного насильства. Чи можна передбачити терористичний напад за психологічним профілем Як оцінювати ефективність програм протидії насильницькій радикалізації Джерела Brouillette-Alarie, S., та співавт. (2025). Systematic review of the reliability and validity of violent extremism risk assessment tools. https://doi.org/10.1002/cl2.70080. CREST. (2023). Online Radicalisation: A Rapid Review of the Literature. https://www.crestresearch.ac.uk/resources/online-radicalisation-a-rapid-review-of-the-literature/. Dawson, L. L. (2026). The Matrix of Methodological Problems in the Study of Extreme Beliefs and Behaviors: From the Vantage Point of the Study of Violent Extremism. У виданні Explaining Extreme Belief and Behavior. https://doi.org/10.1093/9780197768914.003.0007. Lewis, J., & Marsden, S. (2025). Counter-radicalisation case management interventions: Findings from a Campbell systematic review. Aggression and Violent Behavior, 82, 102050. https://doi.org/10.1016/j.avb.2025.102050. Liu, N., Hu, X. E., Savas, Y., та співавт. (2025). Short-term exposure to filter-bubble recommendation systems has limited polarization effects: Naturalistic experiments on YouTube. Proceedings of the National Academy of Sciences, 122(8), e2318127122. https://doi.org/10.1073/pnas.2318127122. McCann, W. S. (2023). Who said we were terrorists? Issues with terrorism data and inclusion criteria. Studies in Conflict & Terrorism, 46(6), 964–984. https://doi.org/10.1080/1057610X.2020.1816676. Neyroud, P., Aziz, A., & Kubicek, B. (2024). Update on Campbell’s Countering Violent Extremism programme. Campbell Systematic Reviews, 20(2), e1387. https://doi.org/10.1002/cl2.1387. OSCE Office for Democratic Institutions and Human Rights (ODIHR). (б. р.). Protecting human rights while countering terrorism. https://odihr.osce.org/odihr/countering-terrorism. Pandey, K., & Behera, N. (2026). Factors Influencing Radicalization Process at Micro, Meso, and Macro Levels: A Systematic Literature Review. Behavioral Sciences & the Law, 44(4), 571–589. https://doi.org/10.1002/bsl.70064. Rodermond, E., & Weerman, F. (2024). The Strengths and Struggles of Different Methods of Research on Radicalization, Extremism, and Terrorism. Studies in Conflict & Terrorism. https://doi.org/10.1080/1057610X.2024.2361947. Rothut, S., Schulze, H., Hohner, J., Greipl, S., & Rieger, D. (2026). Radicalization and the Internet: 25 Years of (Online) Radicalization Research. The Communication Review. https://doi.org/10.1080/10714421.2026.2658935. Scrivens, R., Freilich, J. D., Chermak, S. M., & Frank, R. (2024). Data Collection in Online Terrorism and Extremism Research: Strengths, Limitations, and Future Directions. Studies in Conflict & Terrorism. https://doi.org/10.1080/1057610X.2024.2361957. START, University of Maryland. (б. р.). Global Terrorism Database: Data Collection Methodology. https://www.start.umd.edu/using-gtd. START, University of Maryland. (б. р.). Global Terrorism Database: Research Project. https://www.start.umd.edu/research-projects/global-terrorism-database-gtd. UNDP. (2023). Journey to Extremism in Africa: Pathways to Recruitment and Disengagement. https://www.undp.org/africa/publications/journey-extremism-africa-pathways-recruitment-and-disengagement. Wolfowicz, M., Litmanovitz, Y., Weisburd, D., & Hasisi, B. (2021). Cognitive and behavioral radicalization: A systematic review of the putative risk and protective factors. Campbell Systematic Reviews, 17(3), e1174. https://doi.org/10.1002/cl2.1174. Закон України «Про захист персональних даних» № 2297-VI від 1 червня 2010 року. https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2297-17.

Український психологічний ХАБ · Опубліковано: 22 жовтня 2026 року · Редакційна політика Дослідницький кластер: Психологія радикалізації, насильницького екстремізму та профілактики Громадські програми профілактики насильницького екстремізму — це узгоджені дії місцевих установ, громадських організацій, освітян, соціальних служб, фахівців із психічного здоров’я та жителів громади, спрямовані на зменшення умов, за яких люди можуть підтримувати або здійснювати ідеологічно мотивоване насильство, і на створення безпечних шляхів допомоги. Їхній зміст охоплює соціальну участь, доступ до послуг, діалог, освіту, підтримку сімей та спеціалізовану роботу з окремими ситуаціями. Ключова вимога — оцінювати наслідки для реального насильницького поводження й безпеки людей, а також для прав, довіри та добробуту громади. План дій ООН і посібник ОБСЄ розглядають участь громад як частину багаторівневої профілактики. Психологічний сенс цих програм полягає у створенні середовища, де людина має доступ до підтримки, відчуває можливість впливати на власне життя, може розв’язувати конфлікти законними способами й отримує допомогу, коли виникають конкретні загрози. Водночас наукова література встановлює істотну межу: навіть корисні соціальні заходи не автоматично зменшують насильницький екстремізм. Систематичний огляд Mazerolle та співавторів виявив лише одне дослідження, яке відповідало суворим вимогам оцінювання впливу поліцейських програм громадської згуртованості, тому надійного висновку про зниження насильницького екстремізму зробити не вдалося. Що означає громадська профілактика Громада в цьому контексті — це люди та організації, пов’язані територією, спільними установами або соціальними взаєминами. Громадська програма має визначену проблему, учасників, відповідальних виконавців, правила захисту інформації, ресурси, механізми перенаправлення до фахівців та способи перевірки результатів. Разова лекція чи кампанія може бути складовою програми, але самостійно ще не утворює повного циклу профілактики. ОБСЄ наголошує на довірі, прозорості, міжвідомчій співпраці та підзвітності. Поняття «радикальні погляди», «екстремістська ідеологія», «схвалення насильства», «підготовка до насильства» та «насильницьке діяння» позначають різні явища. Політична критика, мирний протест, релігійна практика, непопулярні переконання й гострі суспільні дискусії належать до законної сфери громадського життя. Предметом цієї профілактики є передусім ризик застосування або підтримки насильства, а не незгода з більшістю. Правозахисний підхід ОБСЄ вимагає чітких правових підстав для державних заходів і захисту від дискримінації БДІПЛ ОБСЄ. Громадська профілактика також відрізняється від оперативно-розшукової діяльності та кримінального провадження. Соціальна служба може надавати допомогу сім’ї, школа — працювати над безпечним кліматом, а громадська організація — підтримувати участь молоді. Повідомлення про конкретну загрозу має передаватися компетентним службам за правовими процедурами. Громадські програми не отримують повноважень слідства через те, що працюють у сфері безпеки. Для чого громадам потрібні такі програми Вихідна наукова модель є багаторівневою: на можливість залучення до насильства можуть впливати переживання несправедливості, соціальні зв’язки, конфлікти, особисті обставини, групові норми, цифрове середовище та політичний контекст. Ці чинники поєднуються різними способами; універсальної послідовності радикалізації дослідники не встановили. Програма, яка зосереджується лише на одній рисі людини або одній події, ризикує пропустити інші важливі умови. Саме тому План дій ООН пов’язує профілактику з урядуванням, правами людини, освітою, зайнятістю, участю молоді й діалогом. Профілактика на рівні громади має безпосередній контакт із повсякденним життям. Місцеві організації бачать, чи є доступна психологічна допомога, чи мають підлітки безпечні позашкільні простори, чи можна розв’язати сімейний конфлікт без примусу, чи довіряють люди установам. Такі питання мають самостійну суспільну цінність, навіть коли прямого впливу на рідкісні випадки ідеологічно мотивованого насильства поки не доведено. Дослідження UNDP у восьми африканських країнах вказує на важливість конкретних місцевих і державних контекстів; його результати не можна механічно переносити на українські громади. Рівні та адресати втручань Загальногромадська профілактика Заходи для широких груп населення можуть підтримувати соціальну згуртованість, участь у рішеннях, навички мирного розв’язання конфліктів, медіаграмотність, безпечне освітнє середовище й доступність допомоги. До них можуть долучатися люди різного віку й світогляду без перевірки політичних переконань. Науково обґрунтоване очікування тут формулюють через найближчі результати: чи підвищилась доступність послуг, чи зменшилась ворожість у конкретному середовищі, чи покращилася взаємодія з установами. ЮНЕСКО описує освіту й діалог як складники профілактики, хоча це не дорівнює доказу зменшення кількості нападів. Вибіркова підтримка за конкретними потребами Деяким сім’ям, підліткам або дорослим потрібна посилена підтримка через загострення конфлікту, втрату соціальних зв’язків, прямі погрози або небезпечне групове оточення. Відбір учасників має ґрунтуватися на зрозумілих потребах та оцінюваних обставинах, а не на віросповіданні, походженні, інвалідності чи політичній позиції. Вибіркова допомога може охоплювати консультації, підтримку в освіті та працевлаштуванні, сімейну роботу й медіацію за згодою сторін. Огляд Lewis та співавторів 2025 року підкреслює клієнтоорієнтований, міжвідомчий і нестигматизувальний підхід до неповнолітніх. Індивідуальна допомога в ситуаціях установленої загрози Коли зафіксовано конкретні дії, наміри чи обставини, які потребують професійної оцінки, до роботи можуть залучатися спеціально підготовлені фахівці, а за належної правової підстави — компетентні служби. Для підтримки важливі конфіденційність у межах закону, добровільність там, де вона можлива, зрозуміла мета, послідовна взаємодія, розмежування соціальних потреб і питань безпеки. Систематичний огляд Lewis і Marsden показав важливість міжвідомчої координації для реалізації індивідуальних програм, водночас їхній вплив на насильницькі наслідки залишається недостатньо доведеним. Опис трьох рівнів допомагає розподіляти ресурси та відповідальність. Він не створює «сходів небезпечності» для людей і не дозволяє визначати рівень загрози за зовнішніми ознаками. Ширшу класифікацію розкрито в українській статті «Первинна, вибіркова та індивідуальна профілактика насильницької радикалізації». Які компоненти можуть входити до громадської програми Довіра, участь і відкриті консультації Успішна організація роботи починається з реальної участі жителів у визначенні проблеми, а не лише з повідомлення їм готового плану. Громада може проводити відкриті обговорення безпекових потреб, залучати молодіжні організації, педагогів, соціальні служби й представників різних місцевих середовищ. Принципово важливо відокремлювати консультації від прихованого збирання даних про погляди учасників. ОБСЄ описує партнерство та прозорість як умови співпраці між поліцією та громадою. Довіра має кілька вимірів. Людина повинна розуміти, хто організував захід, чому її запросили, що станеться з повідомленою інформацією та як оскаржити неправомірне рішення. Організатори мають пояснювати межі конфіденційності. Довіра, яку вимірюють опитуванням після зустрічі, засвідчує якість взаємодії, але сама по собі не є показником запобігання злочину. Доступ до соціальної, освітньої та психологічної допомоги Соціальна підтримка працює через практичне зменшення навантаження, допомогу з конкретними завданнями й створення стабільних контактів. Для однієї людини важливим буде повернення до освіти, для іншої — підтримка сім’ї, робота зі стресом чи доступ до фахівця. Профілактична програма повинна забезпечувати дієві маршрути допомоги та перевіряти, чи справді учасник отримав послугу. При цьому психічний стан або психологічний діагноз самі по собі не є показниками схильності до екстремістського насильства. За висновком UNDP, контексти залучення до насильницьких груп пов’язані з численними соціальними й управлінськими умовами. На редакційному рівні з цього випливає корисна вимога: місцева програма має збирати інформацію про реальні бар’єри доступу до послуг, а не приписувати однаковий мотив усім учасникам. Діалог, посередництво й робота з конфліктами Діалог може знижувати напруження між групами, створювати простір для озвучення проблем і погодження правил спільного життя. Посередництво доречне за наявності належних умов безпеки, добровільності та відсутності примусу. У ситуаціях загроз або насильства пріоритетом стає захист постраждалих і професійне реагування. План дій ООН включає діалог і запобігання конфліктам до пріоритетів профілактики. Не кожен конфлікт можна вирішити загальною зустріччю. Учасники можуть мати нерівну владу, різні можливості висловитися або обґрунтовані побоювання за безпеку. Організатори повинні передбачити окремі канали звернення, правила згоди та процедури припинення небезпечного заходу. Реальна якість діалогу оцінюється через дотримання прав учасників, виконання домовленостей і зміни конкретних взаємин. Освіта, медіаграмотність і критичне мислення Освітні компоненти можуть навчати перевіряти твердження, розуміти механізми поширення маніпулятивного змісту, вести дискусії без дегуманізації й розпізнавати заклики до насильства. Їх доцільно поєднувати з роботою над шкільним кліматом і правилами взаємної поваги. Посібник ЮНЕСКО для вчителів орієнтує освітню профілактику на права людини та контекст навчального закладу. Підвищення медіаграмотності вимірюють через навички оцінювання джерел і поведінку в інформаційному середовищі. Звідси не випливає автоматичне зменшення готовності до політично мотивованого насильства. Для такого висновку потрібні інші, спеціально визначені показники й належна оцінка впливу. Поглиблений аналіз шкільної сфери міститься у статті «Профілактика насильницької радикалізації у школі». Застосування освітніх методів у громаді докладніше розглянуто у статті «Освіта для критичного мислення та запобігання екстремістському насильству». Підтримка сімей та близького оточення Батьки, партнери, друзі та інші значущі люди можуть першими помітити конкретні труднощі: втрату контакту, конфлікти, небезпечні погрози чи ситуацію примусу. Програма має пропонувати зрозумілий шлях отримання консультації без автоматичного навішування ярликів. Родинна робота потребує згоди, захисту приватності, поваги до самостійності повнолітніх і врахування найкращих інтересів дитини. За даними огляду Lewis та співавторів, постійна взаємодія з сім’ями та якісні стосунки між фахівцем і молодою людиною важливі для впровадження програм. Це висновок про умови виконання, а не оцінка гарантованої зміни поведінки. Підтримка близьких не повинна перетворюватися на вимогу стежити за всіма переконаннями людини. Узгоджені підходи до підтримки родини викладено у статті «Сімейна профілактика залучення до насильницьких груп». Міжвідомча координація У межах законних повноважень громада може узгоджувати роботу соціальних служб, освіти, охорони здоров’я, молодіжних центрів, громадських організацій та правоохоронних органів. Відповідальність за окремі завдання має бути письмово визначеною: хто приймає звернення, хто надає соціальну підтримку, хто проводить спеціалізовану оцінку, хто відповідає за безпеку. Огляд Lewis і Marsden відносить належні міжвідомчі зв’язки, експертизу й ресурсне забезпечення до важливих умов реалізації індивідуальних втручань. Обмін даними має відповідати правовій підставі й необхідності виконання конкретного завдання. Спільна нарада не надає учасникам необмеженого доступу до медичних, освітніх або персональних відомостей. Громадські організації можуть бути партнерами в підтримці, не перетворюючись на неформальні підрозділи стеження. Психологічні механізми: що відомо й що лише припускають Належність до спільноти та відчуття значущості Соціальні зв’язки здатні підтримувати людину під час складних життєвих подій. У дослідженнях профілактики нерідко припускають, що відчуття належності до ненасильницької спільноти послаблює привабливість груп, які обіцяють визнання та спільну мету. Це змістовна гіпотеза для побудови програми, але відчуття належності не є лабораторним тестом на насильство. Огляд Mazerolle та співавторів демонструє, наскільки важко підтвердити припущення якісним причинним дослідженням. Довіра до установ і процедурна справедливість Коли установи пояснюють рішення, слухають звернення та надають можливість оскарження, зростають умови для законної співпраці. У профілактиці це важливо, оскільки допомога залежить від готовності людини звернутися без страху дискримінації. БДІПЛ ОБСЄ розглядає повагу до прав людини, належні процедури й недискримінацію як основу ефективної роботи у сфері безпеки. Можливість впливати на власне життя Участь у житті громади, доступ до освітніх та соціальних можливостей і відчуття власної дієздатності можуть мати позитивну цінність для добробуту. Однак різні групи й люди переживають безсилля по-різному. Програма повинна досліджувати конкретні місцеві умови, зберігати право на протест і створювати доступні канали громадської участі. План дій ООН описує участь молоді, належне врядування та права людини як самостійні напрями профілактики. Групові норми та легітимація насильства Група може впливати на оцінювання допустимості агресії, моральні судження й сприйняття інших людей. Для профілактики важливо формувати практику мирного розв’язання суперечок і реагувати на прямі заклики до насильства відповідно до закону. Відкриті дебати та законна політична участь є частиною демократичного середовища. Обговорення важких поглядів потребує компетентної модерації, а не автоматичного виключення учасників із громадського життя. Що показують оцінювання ефективності Систематичні огляди програм У систематичному огляді 2024 року проаналізовано 74 оцінювання програм первинної, вибіркової та третинної профілактики, опублікованих за 2001–2020 роки. Автори повідомляють, що 32% досліджень характеризували втручання як успішні, 55% — як такі, що мали обмежений успіх, а 8% — як невдалі; решту не слід довільно відносити до жодної категорії. Важлива обставина: успіх часто визначали самі виконавці чи оцінювачі, а метрики різнилися. Ці відсотки не означають, що 32% програм доведено запобігають насильству, і їх не можна трактувати як точну середню ефективність. Огляд Campbell 2020 року охопив великий масив праць про взаємодію поліції з громадами, але лише одне квазіекспериментальне дослідження зі 191 учасником відповідало строгим критеріям. Його результати були неоднорідними, а ризик систематичних похибок — серйозним. Отже, доказів того, що саме такі програми знижують насильницьку поведінку, недостатньо. Систематичний огляд програм індивідуального супроводу і пізніший аналіз Lewis і Marsden описують накопичені знання про організацію допомоги, командну взаємодію та підтримку контактів. Водночас надійні експериментальні оцінки зміни насильницьких результатів залишаються рідкісними. Практично це означає потребу проводити якісну роботу й одночасно чесно вимірювати її наслідки. Докази щодо неповнолітніх У систематичному огляді Lewis, Marsden, Hewitt, Squires і Stefaniak (2025) розглянуто 29 досліджень програм для дітей і молоді віком до 19 років поза кримінальною юстицією. Лише одне квазіекспериментальне дослідження відповідало умовам перевірки ефективності; воно мало серйозний ризик упередження, тож узагальненого висновку про дієвість зробити неможливо. Значно краще описано процеси впровадження: співпрацю між установами, роботу з сім’ями, гнучке реагування та довірливі професійні стосунки. Чому кількість занять не дорівнює результату Фінансування, відвідуваність, кількість лекцій і виданих буклетів підтверджують активність програми. Вони мало говорять про те, чи стало менше насильства. Показники знань, довіри та соціальної згуртованості ближчі до психологічних механізмів, але залишаються проміжними результатами. Для висновків про безпеку потрібні чіткі визначення поведінкових результатів, належні порівняльні групи, захист приватності й достатній період спостереження. Висновок випливає з методологічних обмежень, задокументованих у Campbell та огляді 2024 року. Як створити місцеву програму з перевірюваною логікою 1. Визначити конкретну проблему та межі втручання Програмі потрібен опис місцевої ситуації, підготовлений з урахуванням доступних даних, консультацій, правових обмежень і можливих похибок. Слід розрізняти скарги на соціальну напругу, факти погроз, поширення закликів до насильства й установлені правопорушення. Образ цілої етнічної, мовної, політичної чи релігійної групи як «групи ризику» не є коректною основою програми. 2. Провести спільне проєктування У роботі мають брати участь люди, на яких впливатимуть заходи: представники молоді, освітні та соціальні працівники, громадські об’єднання, фахівці з прав людини. Потрібні доступні форми висловлення незгоди й альтернативні канали зворотного зв’язку. Редакційна рекомендація — документувати, які пропозиції були враховані, а які відхилені та з якої причини; це створює основу підзвітності, підтриману підходом ОБСЄ. 3. Сформулювати механізм змін Кожен компонент повинен мати зрозумілий зв’язок із результатом. Наприклад, консультаційний центр може зменшити затримки з отриманням допомоги; навчання працівників — покращити належне перенаправлення; молодіжна участь — розширити доступ до безпечних форм співпраці. Гіпотеза про подальший вплив на насильницькі дії залишається окремою і потребує самостійної перевірки. 4. Встановити правила безпеки та конфіденційності До запуску визначають коло осіб, які мають доступ до інформації, правову підставу її обробки, строки зберігання, порядок реагування на повідомлення про конкретну загрозу, процедури отримання згоди та оскарження. Дані про дітей і здоров’я потребують особливої уваги. Закон України «Про захист персональних даних» визначає загальні правила захисту та обробки таких відомостей. 5. Підготувати працівників і маршрути перенаправлення Партнерам потрібні компетентність у своїй професії, навички спілкування без стигматизації, знання меж власних повноважень і спосіб отримати фахову консультацію. Конкретні загрози мають оцінювати уповноважені фахівці. Волонтера не слід призначати оцінювачем терористичного ризику на підставі короткого переліку ознак. 6. Оцінювати процес, наслідки та шкоду План оцінювання створюють до початку програми. Він охоплює досягнення адресатів, фактичне отримання послуг, скарги, можливі випадки дискримінації, доступність допомоги й відповідні результати. За наявності підстав можуть застосовуватися порівняльні дослідницькі схеми. Якщо вплив на насильство виміряти неможливо, слід прямо повідомляти, які проміжні результати виявлено, а які твердження залишаються гіпотезами. Огляд 2025 року щодо молодіжних втручань рекомендує закладати оцінювання в саму конструкцію програми. Етичні ризики та небажані наслідки Стигматизація й руйнування довіри Програма може нашкодити, якщо її представники пов’язують небезпеку з певною релігією, етнічністю, психічним станом, бідністю чи критикою влади. Люди починають сприймати допомогу як приховане спостереження, відмовляються від контакту з установами або зазнають дискримінації. Огляд 2024 року описує серед негативних наслідків окремих програм відчуження громад і посилення стигми. Надмірна сек’юритизація соціальної роботи Коли кожну сімейну проблему, підлітковий протест або релігійну дискусію інтерпретують через загрозу тероризму, соціальна допомога втрачає власні цілі. Правильна модель залишає освіті, психологічній допомозі та соціальній роботі їхні професійні функції, а безпекове реагування застосовує до конкретних обставин за законом. БДІПЛ ОБСЄ підкреслює необхідність відповідності безпекових заходів правам людини. Порушення приватності Безпекова тема іноді спокушає збирати надлишкові анкети, списки контактів і відомості про світогляд. Мінімізація збирання даних, визначення законної мети та контроль доступу захищають людей і саму програму. Українське законодавство про персональні дані застосовується до обробки таких відомостей і в громадських ініціативах. Виключення дітей та молоді Неповнолітні потребують підтримки з огляду на розвиток, право на освіту, сімейні стосунки та найкращі інтереси дитини. Підліткова критика, пошук ідентичності або суперечки з авторитетами не є діагнозом і не доводять небезпеки. Campbell-огляд 2025 року обґрунтовує потребу нестигматизувальної та орієнтованої на молодь практики, а ЮНЕСКО підтримує правозахисний підхід в освіті. Український контекст: громада, право та відповідальність В Україні місцеве самоврядування має визначені законом механізми участі жителів у вирішенні питань місцевого значення. Закон «Про місцеве самоврядування в Україні» регулює повноваження та форми місцевої участі. Ця правова основа дозволяє розглядати відкриті консультації, програми громадської безпеки, освітні та соціальні ініціативи в межах компетенції відповідних органів. Водночас конкретні бюджетні рішення, процедури й відповідальність встановлюють згідно з чинним законодавством та локальними актами. Закон України «Про боротьбу з тероризмом» визначає правові й організаційні засади боротьби з тероризмом та повноваження уповноважених суб’єктів. Це окрема площина від добровільних громадських занять, консультацій і соціальних програм. Редакційна інтерпретація полягає у необхідності чітко розподілити ролі: громада розвиває доступну профілактичну й підтримувальну інфраструктуру, а реагування на конкретні загрози здійснюють компетентні органи за законом. Умови війни, переміщення населення, травматичних втрат і тривалого навантаження на установи роблять місцеву допомогу особливо важливою. Водночас наслідки війни, переміщення чи психологічного стресу не можна використовувати як показники екстремістської небезпеки. Для українських громад пріоритетами можуть бути доступ до соціальних і психологічних послуг, відновлення довіри, захист дітей та протидія прямим погрозам; конкретні цілі слід визначати на основі місцевих даних. Такий перелік є редакційною рамкою планування, а не підтвердженим оцінюванням результатів спеціальної української програми. Якщо людина повідомляє про конкретну підготовку насильства, безпосередні погрози чи вже скоєний злочин, потрібне своєчасне звернення до відповідних служб і забезпечення безпеки. Якщо йдеться про соціальну ізоляцію, сімейний конфлікт, психологічні труднощі або складність отримання допомоги, доцільний професійний підтримувальний маршрут за характером потреби. Ці рішення ухвалюють за обставинами, а не за громадськими списками «підозрілих осіб». Оцінювання результативності: показники й дослідницькі обмеження Показники реалізації програми описують, які заходи відбулися, скільки учасників скористалися послугами, чи дотримано строків і чи забезпечено підготовку працівників. Вони потрібні для управління, але не свідчать самі собою про зменшення насильства. Проміжні соціальні показники охоплюють якість відносин, доступність допомоги, відчуття безпеки, обізнаність про законні способи реагування, готовність звернутися по підтримку й повагу до прав. Тут важливі інструменти з відомими властивостями, порівняння в часі та аналіз відмінностей між групами учасників. Слід враховувати соціально бажані відповіді та самовідбір людей, які й так довіряють установам. Поведінкові показники стосуються конкретних дій: зменшення підтверджених загроз, припинення участі в насильницькій діяльності, відсутності повторних насильницьких епізодів у належно визначеній групі спостереження. Такі події рідкісні, інформація про них чутлива, а прості порівняння «до» і «після» можуть давати хибні висновки. Mazerolle та співавтори й Lewis та співавтори показують потребу в сильніших дизайнах оцінювання та увазі до систематичних похибок. Показники можливої шкоди включають скарги на дискримінацію, невиправдане передавання персональних даних, відмову від послуг через страх, погіршення взаємин між установами й учасниками, виключення дітей із навчання без належних підстав. Висновок про якість програми має враховувати користь і шкоду, а не тільки кількість проведених заходів. Яка модель співпраці є обґрунтованою Громадська організація може організувати діалог та просвітницькі заходи; школа — розвивати безпечне освітнє середовище; соціальна служба — супроводжувати сім’ю; психолог або інший фахівець — надавати відповідні професійні послуги; місцева влада — забезпечувати підзвітність і доступність законних програм; правоохоронні органи — діяти в межах компетенції щодо безпекових загроз. Взаємодію будують на чітких межах відповідальності та зрозумілих громадянам правилах. Посібник ОБСЄ і систематичний огляд Lewis і Marsden підтримують важливість координації та відповідної компетентності. Для громадських програм особливо цінна сталість. Одноразовий захід може створити контакт, але без подальших доступних послуг та відповідальних осіб цей контакт не стає системою допомоги. Варто планувати фінансування, підготовку нових працівників, незалежне оцінювання та відкриту звітність, яка не розкриває приватних даних. Згідно з Планом дій ООН, профілактика є завданням багатьох суспільних секторів. Поширені запитання Чи може громада самостійно запобігти насильницькому екстремізму? Громада може створювати важливі соціальні, освітні та підтримувальні умови, знижувати бар’єри отримання допомоги й своєчасно передавати компетентним службам повідомлення про конкретні загрози. Наукові огляди наразі не дають підстав гарантувати, що окрема громадська програма запобіжить насильницькому нападу. Campbell. Чи є радикальні переконання підставою для внесення до програми ризику? Сам факт радикальних або непопулярних поглядів не дає обґрунтованої підстави вважати людину небезпечною. Допомогу пропонують за реальними потребами; специфічні загрози оцінюють компетентні служби за законом, із захистом прав людини. БДІПЛ ОБСЄ. Чи допомагають молодіжні клуби та спортивні заходи? Такі ініціативи можуть мати освітню й соціальну цінність та сприяти участі молоді. Для висновку, що вони знижують саме насильницький екстремізм, потрібні окремі дослідження з належними показниками й порівняннями. Огляд Lewis та співавторів. Як відрізнити ефективну програму від показової кампанії? Ефективність перевіряють через заздалегідь визначену мету, обґрунтований механізм дії, незалежну оцінку, результати для учасників і реєстрацію небажаних наслідків. Яскравий захід, широке охоплення та позитивні відгуки без контрольного порівняння не доводять запобігання насильству. Огляд оцінювань 2024 року. Куди звертатися, якщо людина потребує допомоги? У разі безпосередньої загрози життю чи безпеці потрібне невідкладне звернення до відповідних екстрених служб. Коли йдеться про психологічні, соціальні, освітні або сімейні труднощі, слід звернутися до профільних фахівців і місцевих установ, відповідальних за такі послуги. Залучення правоохоронних органів визначають характер конкретної загрози та законні повноваження, а не припущення про світогляд людини. Висновки Громадська профілактика насильницького екстремізму спирається на доступність підтримки, права людини, участь мешканців, професійну координацію й відповідальне реагування на конкретні загрози. Її найбільш надійно обґрунтовані операційні принципи — чіткий розподіл ролей, підготовка персоналу, довіра, належна робота з молоддю, захист даних та регулярне оцінювання. Доказова база щодо прямого зниження насильницького екстремізму залишається обмеженою, тому кожна програма має встановлювати власні перевірювані цілі, реєструвати небажані наслідки й відкрито повідомляти межі висновків. Campbell 2020; Lewis та ін., 2025. Пов’язані статті Психологія радикалізації, насильницького екстремізму та профілактики: карта знань Профілактика насильницького екстремізму: рівні та доказові підходи Первинна, вибіркова та індивідуальна профілактика насильницької радикалізації Профілактика насильницької радикалізації у школі Освіта для критичного мислення та запобігання екстремістському насильству Сімейна профілактика залучення до насильницьких груп Захисні чинники від залучення до насильницького екстремізму Ознаки ризику насильницького екстремізму: чому списки недостатні Як оцінювати ефективність програм протидії насильницькій радикалізації Джерела Charkawi, W., Dunn, K., Bliuc, A.-M. (2024). Evaluations of countering violent extremism programs: Linking success to content, approach, setting, and participants. International Journal of Law, Crime and Justice, 77, 100674. https://doi.org/10.1016/j.ijlcj.2024.100674. Lewis, J., Marsden, S. (2025). Counter-radicalisation case management interventions: Findings from a Campbell systematic review. Aggression and Violent Behavior, 82, 102050. https://doi.org/10.1016/j.avb.2025.102050. Lewis, J., Marsden, S., Hewitt, J., Squires, C., Stefaniak, A. (2025). Non-Criminal Justice Interventions for Countering Cognitive and Behavioural Radicalisation Amongst Children and Adolescents: A Systematic Review of Effectiveness and Implementation. Campbell Systematic Reviews, 21(4), e70079. https://doi.org/10.1002/cl2.70079. Mazerolle, L., Eggins, E., Cherney, A., Hine, L., Higginson, A., Belton, E. (2020). Police programmes that seek to increase community connectedness for reducing violent extremism behaviour, attitudes and beliefs. Campbell Systematic Reviews, 16(3), e1111. https://doi.org/10.1002/cl2.1111. Верховна Рада України (1997). Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні» № 280/97-ВР. https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/280/97-%D0%B2%D1%80. Верховна Рада України (2003). Закон України «Про боротьбу з тероризмом» № 638-IV. https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/638-15. Верховна Рада України (2010). Закон України «Про захист персональних даних» № 2297-VI. https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2297-17. Організація Об’єднаних Націй (2016). Plan of Action to Prevent Violent Extremism. https://www.un.org/counterterrorism/en/plan-of-action-to-prevent-violent-extremism. Організація з безпеки і співробітництва в Європі (2014). Preventing Terrorism and Countering Violent Extremism and Radicalization that Lead to Terrorism: A Community-Policing Approach. https://www.osce.org/atu/111438. Організація з безпеки і співробітництва в Європі, БДІПЛ (офіційний тематичний ресурс). Protecting human rights while countering terrorism. https://odihr.osce.org/odihr/countering-terrorism. Програма розвитку ООН (2023). Journey to Extremism in Africa: Pathways to Recruitment and Disengagement. https://www.undp.org/africa/publications/journey-extremism-africa-pathways-recruitment-and-disengagement. ЮНЕСКО (2024). A Teacher’s Guide on the Prevention of Violent Extremism. https://www.unesco.org/en/articles/teachers-guide-prevention-violent-extremism. ЮНЕСКО (офіційний тематичний ресурс). Preventing Violent Extremism. https://www.unesco.org/en/preventing-violent-extremism.

Український психологічний ХАБ · Опубліковано: 22 жовтня 2026 року · Редакційна політика Дослідницький кластер: Психологія радикалізації, насильницького екстремізму та профілактики Чи можна передбачити терористичний напад за психологічним профілем? Сучасна психологічна наука дає чітку відповідь: індивідуальний напад не вдається надійно передбачити за набором рис особистості, діагнозів, переконань або соціально-демографічних характеристик. Дослідники можуть виявляти статистичні зв’язки, описувати механізми насильницької радикалізації та аналізувати конкретні загрози, проте жоден спеціалізований психологічний профіль не пройшов переконливої проспективної перевірки як інструмент передбачення майбутнього терористичного нападу. У систематичному огляді Campbell Collaboration 2025 року жодне з 20 включених досліджень інструментів оцінювання екстремістського ризику не випробовувало справжню здатність завчасно прогнозувати майбутні насильницькі події. Звідси випливає практичний принцип: суспільна безпека потребує уваги до конкретних повідомлень про загрозу, перевірених фактів, розвитку ситуації та компетентної професійної оцінки. Висновок про небезпеку за зовнішністю, релігією, політичними поглядами, психіатричним діагнозом або особливостями спілкування є науково необґрунтованим і створює ризик дискримінації. Загальні засади фахового оцінювання розкрито в матеріалі «Оцінювання ризику екстремістського насильства: принципи та межі». Що означає психологічний профіль у дослідженнях тероризму Психологічним профілем зазвичай називають спробу описати набір характеристик, який нібито відрізняє людей, здатних здійснити терористичний напад, від решти населення. У популярних описах до такого набору можуть включати особистісні риси, соціальні труднощі, пережиті втрати, почуття несправедливості, ворожі переконання, психічні розлади чи особливості біографії. Ці характеристики мають різне походження та різні наукові значення; сам факт їхнього співіснування ще не доводить ані причинного зв’язку, ані придатності для індивідуального прогнозу. Профілювання може стосуватися трьох відмінних завдань. Описове профілювання систематизує вже відомі біографії осіб, які здійснили насильство. Пояснювальне дослідження перевіряє, які процеси пов’язані з участю в насильницькій діяльності. Прогностичне оцінювання має визначити до події, хто саме з людей, щодо яких наявні певні відомості, вчинить визначене насильницьке діяння протягом визначеного часу. Перехід від першого завдання до третього вимагає окремих доказів, незалежної перевірки та вимірювання помилок. У праці Ренді Борума про психологічні вразливості психологію залучення до насильницького екстремізму розглянуто через світогляд, схильності, соціальні взаємодії й обставини, а не через єдину «терористичну особистість». Дослідження 119 нападників-одинаків також не виявило уніфікованого профілю; натомість автори описали різні мотиви та попередні форми поведінки. Чотири різні питання, які часто плутають Чи має людина радикальні переконання? Радикальні переконання можуть означати прагнення докорінних політичних, суспільних або релігійних змін. Правомірне висловлення непопулярної позиції, громадянський протест, релігійна практика й мирна активність належать до сфери переконань та реалізації прав. Підтримка ідеологічно мотивованого насильства становить окреме психологічне й поведінкове питання. Тому висновок про ймовірність нападу неможливо вивести з належності до світоглядної групи. Чи виправдовує людина насильство? Ставлення до насильства може вимірюватися опитуваннями або вивчатися за висловлюваннями, однак його зв’язок із реальною участю залежить від інших обставин. Систематичний огляд Wolfowicz та співавторів спеціально розрізнив радикальні установки, наміри та поведінку і показав, що їхні статистичні зв’язки з досліджуваними чинниками мають різну силу. Чи існує намір завдати шкоди? Намір стосується спрямованості майбутньої дії. Його оцінювання потребує аналізу конкретної перевірюваної інформації та контексту, а не приписування намірів за рисами характеру. Погроза, висловлена в певній ситуації, вимагає належної оцінки її змісту, достовірності й терміновості. Вона не є психіатричним діагнозом і не дорівнює автоматичному висновку про майбутній напад. Чи відбудеться напад? Це запитання про реальну подію, що залежить від багатьох умов, зокрема зміни намірів, обставин, доступних можливостей та втручань інших людей. Навіть коректне встановлення певної установки чи наміру саме по собі не забезпечує точного прогнозу дії. Монаган у методологічному аналізі індивідуального ризику тероризму наголошує на потребі чітко визначати, яку саме подію й етап залучення дослідник намагається оцінити. Чому єдиного психологічного профілю нападника не виявлено Терористичне насильство може виникати в різних ідеологічних середовищах, групових структурах та історичних обставинах. У людей, які здійснили напади, можуть відрізнятися освіта, сімейний досвід, спосіб залучення до групи, характер переконань, особисті стосунки та біографічні труднощі. Описова схожість частини випадків не утворює універсального механізму. Найпереконливіша перевірка гіпотези про профіль потребувала б зіставлення нападників з людьми, які мали подібні життєві обставини, переконання та досвід, але не вчиняли насильства. Без контрольної групи навіть характеристика, поширена серед нападників, може виявитися настільки ж поширеною серед інших людей. Саме такі обмеження підкреслює огляд Борума про оцінювання ризику участі в тероризмі. У дослідженні Gill, Horgan і Deckert біографії 119 осіб, які діяли самостійно, продемонстрували неоднорідність попередніх подій та поведінкових характеристик. Висновки цього аналізу пояснюють уже відомі випадки. Його ретроспективний дизайн не означає, що за тими самими характеристиками можна безпомилково виявляти майбутніх нападників серед населення. Що встановлено про психологічні чинники Огляд Wolfowicz та співавторів (2021) узагальнив численні емпіричні роботи й окремо проаналізував чинники, пов’язані з радикальними установками, намірами та поведінкою. Переважна більшість виявлених зв’язків була слабкою або дуже слабкою, а соціально-демографічні характеристики загалом мали особливо невеликі ефекти. Це важливо для оцінювання практичної користі профілю: статистично значущий зв’язок у дослідженні не обов’язково дозволяє надійно класифікувати конкретну людину. Відчуття образи та несправедливості Особисте чи групове переживання несправедливості може бути частиною історії радикалізації. Воно широко трапляється і серед людей, які прагнуть справедливості мирними засобами. Саме по собі переживання образи не встановлює ані схвалення насильства, ані готовності завдати шкоди. Дослідження ризиків зосереджуються на зв’язку переживань із соціальними впливами, нормами групи й конкретною поведінкою, а не на автоматичному перетворенні емоції на ознаку злочину. Підхід до поєднання чинників описаний у праці Borum (2015). Потреба в належності, визнанні та значущості Групова належність, пошук визнання, підтримка однодумців і прагнення надати подіям зміст можуть впливати на соціальні рішення. Ці потреби є звичайними рисами людського досвіду. Їхній зв’язок з насильством залежить від конкретних міжособистісних відносин, норм середовища, досвіду людини й доступних альтернатив. Для наукової оцінки потрібні дані про реальний розвиток процесу, а не уявний тип особистості. Borum (2014) описує цю логіку через взаємодію психологічних схильностей і світогляду. Груповий вплив і соціальні зв’язки Радикалізація може відбуватися в групах, мережах знайомих та цифрових спільнотах. Вплив середовища вивчають через конкретні форми взаємодії, соціальні норми та зміни поведінки. Наявність друзів із радикальними переконаннями чи участь у політичній дискусії не доводить причетності до насильницької діяльності. Метааналітичний огляд чинників радикалізації засвідчує потребу розділяти результати для установок, намірів та дій. Попередня насильницька поведінка Дані про конкретні насильницькі діяння можуть мати значення для професійної оцінки, проте закономірності звичайної агресії не можна механічно переносити на ідеологічно мотивовані напади. Монаган (2012) підкреслює, що фактори ризику поширеного насильства та терористичного насильства можуть істотно відрізнятися. Завданням фахівця залишається оцінювання достовірних фактів у визначеному контексті. Чи пов’язані психічні розлади з тероризмом? Психічні розлади не утворюють «терористичного типу» людини. Діагноз описує стан здоров’я за клінічними критеріями й не містить у собі передбачення політично чи ідеологічно мотивованого насильства. Наукові дослідження цієї теми неоднорідні, оскільки використовують різні визначення психічних труднощів і різні вибірки. Потрібно окремо розрізняти підтверджений розлад, припущення за чужими описами та загальні психологічні проблеми. Систематичний огляд і метааналіз Sarma, Carthy та Cox (2022) включив 56 публікацій із 73 вибірками, що сукупно охоплювали 13 648 осіб. Узагальнена оцінка поширеності протягом життя діагностованого психічного розладу в частині вибірок становила 17,4%, однак межі довірчого інтервалу були широкими, а результати залежали від визначень і способу збирання даних. Автори не підтвердили твердження про винятково високу поширеність психічних труднощів серед причетних до тероризму. Окремі дослідження нападників, що діяли без групи, вивчали специфічні взаємозв’язки психічного здоров’я, соціальної ізоляції та обставин життя. Вони не дають підстав підозрювати людину через депресію, аутизм, психоз, інші діагнози або звернення до психолога. Практика стигматизації послаблює доступ до допомоги та сприяє хибним звинуваченням. Borum (2014) і Sarma та співавтори (2022) описують межі пояснень через психічне здоров’я. Статистична проблема рідкісної події Терористичний напад є рідкісною подією у великій популяції. Навіть тест, який правильно відрізняє значну частину випадків у дослідницькій вибірці, може генерувати набагато більше помилкових тривог, ніж правильних виявлень, якщо застосувати його до широкого населення. Цей математичний ефект називають проблемою низької базової частоти події; він описаний у дослідженні Монагана (2012) та огляді Brouillette-Alarie та співавторів (2025). Умовний приклад, призначений лише для пояснення арифметики: серед 100 000 людей подія з частотою 1 на 10 000 у визначений період означала б 10 випадків. Якщо уявний тест виявляє 80% таких випадків і помилково позначає 5% решти населення, він виявить 8 випадків та приблизно 4 999 людей, у яких подія не відбудеться. Серед усіх позначених частка справжніх випадків становитиме приблизно 0,16%. Ці цифри є математичною ілюстрацією, а не емпіричною оцінкою частоти терактів або характеристик реального інструменту. Значення мають три різні характеристики. Чутливість — частка справжніх випадків, які тест знаходить. Специфічність — частка людей без події, яких тест правильно не позначає. Позитивна прогностична цінність — імовірність події серед тих, кого тест позначив. Для рідкісних результатів остання величина істотно залежить від базової частоти. Так само важливо оцінювати калібрування: чи відповідають прогнозні ймовірності спостережуваним частотам події в аналогічних групах. Хибнопозитивні та хибнонегативні висновки Хибнопозитивне рішення може спричинити несправедливе стеження, втрату довіри, дискримінацію, надмірне втручання та труднощі для людини й родини. Хибнонегативне рішення залишає без належної уваги конкретну небезпечну ситуацію. Обидва типи помилок потребують вимірювання, а не припущення, що тест «загалом працює». Для інструментів екстремістського ризику систематичний огляд 2025 року наголошує на недостатності проспективної перевірки та високій неоднорідності наявних результатів. Чому дослідження після нападу не доводить прогнозу до нападу Після події дослідник уже знає, хто її здійснив, і може зібрати детальну історію поведінки. Така робота корисна для пояснення шляхів залучення й виявлення тем для подальшої перевірки. Проте доступ до відомого результату створює ризик вибіркового добору інформації: факт, який здається значущим після нападу, міг бути поширеним серед багатьох людей, котрі ніколи не вдавалися до насильства. Ретроспективне дослідження відповідає на запитання, які характеристики траплялися серед уже відомих випадків. Проспективне має застосувати заздалегідь визначений спосіб оцінювання до людей до результату, спостерігати за ними протягом встановленого періоду й виміряти всі правильні та помилкові прогнози. Додатково потрібна незалежна перевірка в іншій вибірці та в умовах реальної практики. Brouillette-Alarie та співавтори (2025) оцінили 20 досліджень шести спеціалізованих інструментів, більшість із яких спиралася на невеликі або ретроспективні вибірки. Попри окремі обнадійливі оцінки узгодженості між експертами, автори не знайшли жодного включеного дослідження, що підтверджувало б справжню прогностичну валідність стосовно майбутнього екстремістського насильства. Узагальнений ретроспективний зв’язок для TRAP-18 не можна інтерпретувати як імовірність передбачити реальний напад наперед. Суміжний систематичний огляд Clesle, Knäble та Rettenberger (2025) порівняв інструменти оцінювання ризику й загрози, наголосивши, що дані про їхню прогностичну валідність рідко доступні. Результати двох оглядів підкреслюють відмінність між корисним структуруванням роботи фахівців і науково доведеною точністю індивідуального прогнозу. Що показують VERA-2R, TRAP-18 та ERG22+ Назви спеціалізованих інструментів можуть створювати враження точного вимірювання майбутньої небезпеки. Насправді їхня основна практична роль полягає у структуруванні професійного судження, узгодженні обговорення ризиків і захисних обставин, формуванні планів оцінювання та допомоги. Вони потребують відповідної підготовки, інформації з надійних джерел, етичних процедур і аналізу контексту. Вони не призначені для самодіагностики людей за публічними списками. VERA-2R VERA-2R — інструмент структурованого професійного оцінювання насильницького екстремізму, який використовують у спеціалізованих контекстах, зокрема за наявності відповідних матеріалів справи. Його сфера — систематична оцінка релевантних чинників, а не масове виявлення можливих нападників серед випадкових людей. Огляд Campbell (2025) повідомляє про обмежену й неоднорідну емпіричну перевірку спеціалізованих інструментів; для VERA-2R дані не дозволяють заявляти доведену точність передбачення майбутніх нападів. TRAP-18 TRAP-18 розроблений як підхід до професійної оцінки загроз, насамперед у випадках можливого цілеспрямованого насильства з боку окремих осіб. Він структурує розгляд поведінкових відомостей і потребує спеціальної компетентності. У метааналізі Campbell (2025) для нього наведено ретроспективний узагальнений зв’язок r = 0,62, проте неоднорідність результатів становила I² = 86%, а всі відповідні дослідження оцінювали вже відомі випадки. Це показник постдикції, а не підтвердження здатності завчасно прогнозувати напади. ERG22+ ERG22+ застосовують у спеціалізованих професійних середовищах для впорядкованого аналізу обставин залучення до насильницького екстремізму та керування ризиком. Він не замінює контекстуальне судження й не встановлює індивідуальну «терористичну ідентичність». Порівняльні огляди 2025 року та Campbell Collaboration вказують на обмеження щодо вибірок, узгодженості, вимірюваних результатів та перевірки прогнозування. Повніші відомості про професійні процедури та межі застосування наведені в статті «Структурована професійна оцінка загрози ідеологічного насильства». Чи допомагає аналіз поведінки запобігати нападам? Оцінювання конкретної загрози використовує перевірювані відомості про розвиток ситуації. Увагу приділяють змісту достовірних повідомлень, можливим потерпілим, терміновості ризику, поведінці в контексті та заходам, які можуть захистити людей. Такий аналіз відрізняється від формування «типового портрета»: він розглядає факти про конкретну обставину й уточнює невідоме. Підрозділ поведінкового аналізу ФБР пояснює, що жодна окрема поведінка не означає неминучого переходу до цілеспрямованого насильства, а множинні обставини можуть потребувати професійного розгляду. Навіть наявність серйозних підстав для занепокоєння не дорівнює встановленню неминучості події. Головне практичне питання — які безпечні, пропорційні й законні дії слід виконати тепер. Відповідальне попередження передбачає перевірку джерел, розмежування факту і припущення, належне документування та передачу інформації уповноваженим фахівцям. Самостійні розслідування щодо знайомих, приховане спостереження, публічне поширення неперевірених підозр і спроби «психологічно викрити» людину можуть завдати шкоди й перешкодити правомірному реагуванню. Чому ознаки, тести та штучний інтелект не вирішують проблему Анкети й переліки ознак Анкета може допомогти впорядкувати запитання або оцінити окрему установку у валідованому дослідницькому контексті. Для передбачення рідкісної насильницької події потрібно показати іншу властивість: майбутня подія повинна передбачатися з перевіреною точністю в реальній цільовій популяції. На сьогодні таких доказів для спеціалізованих інструментів бракує. Детальний розбір міститься у статті «Ознаки ризику насильницького екстремізму: чому списки недостатні». Аналіз дописів і цифрових слідів Текст, зображення чи цифрова активність можуть бути матеріалом для дослідження комунікації. Однак автоматичне встановлення мотиву, наміру або майбутньої дії за цифровим слідом стикається з контекстними помилками, сарказмом, цитуванням, політичною багатозначністю та нерівномірністю даних. Модель, навчена на вже відомих випадках, може добре впізнавати особливості навчальної вибірки й водночас давати велику кількість хибних звинувачень при застосуванні до широкої аудиторії. Це методологічний наслідок проблеми базової частоти та необхідності незалежної перевірки, сформульованих у Borum (2015) та Brouillette-Alarie та співавторів (2025). Алгоритмічна оцінка ризику Машинне навчання може виявляти закономірності в даних, але прогностична придатність визначається якістю джерел, представництвом вибірки, точним визначенням результату, перевіркою на нових даних і контролем помилок. Застосування до питань безпеки потребує правових гарантій, людського нагляду, перевірки можливих перекосів та обґрунтованості будь-якого втручання. Обчислювальна складність не усуває браку проспективних даних про справжні майбутні напади. Особливості оцінювання стосовно неповнолітніх Дитяча й підліткова поведінка розвивається, змінюється і залежить від соціального контексту. Емоційні реакції, спроби визначити власну ідентичність, наслідування висловлювань або участь у суперечках не можуть використовуватися як короткий шлях до ярлика «майбутнього терориста». Потреби безпеки слід поєднувати із захистом прав дитини, конфіденційності, сімейної підтримки та доступу до кваліфікованої допомоги. Якщо дорослий отримав конкретні достовірні відомості про загрозу насильства, важливо діяти за процедурами закладу та законом, зменшуючи ризики для дітей. Для обговорення загальних переконань, тривожних висловлювань чи конфліктів потрібні педагогічний контекст, уважне слухання та оцінка конкретної ситуації. Публічне таврування, масове збирання персональних даних або підозри за походженням, мовою чи релігією створюють додаткові ризики й не випливають із наукових даних про прогностичні інструменти. Український правовий і безпековий контекст Тероризм і протидія йому мають конкретні юридичні визначення, повноваження й процедури. Чинний Закон України «Про боротьбу з тероризмом» № 638-IV визначає правові та організаційні засади протидії тероризму. Юридична кваліфікація дій належить компетентним органам відповідно до закону; психологічний опис, навіть складений фахівцем, не підміняє доказування й процесуальне рішення. В українських умовах повідомлення про конкретну підготовку насильницьких дій або вербування потребують відповідального реагування. Служба безпеки України офіційно вказує номер 1516 для повідомлень про підготовку терактів, диверсій та іншу протиправну діяльність. Для невідкладних ситуацій Державна служба України з надзвичайних ситуацій підтверджує номер 112, а для звернень до поліції — 102. Звернення слід ґрунтувати на конкретних відомостях і не підміняти звинуваченнями, зробленими за зовнішніми або світоглядними характеристиками. З наукової точки зору основою є перевірювані факти про можливу загрозу; з правової — повноваження відповідних органів; із редакційної позиції ХАБа — пропорційне реагування, захист особи та недопущення стигматизації. Ці три рівні мають різні функції й доповнюють один одного. Як діяти, якщо існує конкретне занепокоєння Якщо йдеться про безпосередню загрозу життю чи безпеці людей, потрібно відійти в безпечне місце та звернутися по екстрену допомогу за номером 112 або 102. Якщо вам достовірно відомо про підготовку теракту чи диверсії, можна передати факти за офіційним каналом СБУ 1516. Контактні дані підтверджені ДСНС та СБУ. Коли безпосередньої небезпеки немає, доцільно розмежувати те, що ви особисто бачили або чули, і власні припущення про психологічний стан та наміри іншої людини. Зберігайте лише законно отримані відомості, повідомляйте факти відповідальним установам за потреби та не поширюйте персональні дані чи неперевірені звинувачення публічно. Якщо ситуація пов’язана з психічним здоров’ям, питання клінічної допомоги вирішують відповідні медичні фахівці незалежно від політичних поглядів людини. Завдання близьких, педагогів і колег полягає у збереженні безпечного контакту, виявленні реальних потреб у допомозі та своєчасній передачі обґрунтованої інформації тим, хто має компетенцію оцінювати загрозу. Застосовувати саморобні тести «на терориста» або самостійно складати психологічні досьє на інших людей не слід. Рекомендації ФБР щодо поведінкового аналізу також наголошують на тому, що окрема поведінкова ознака не визначає майбутнього насильства. Питання та відповіді Чи можна впізнати потенційного терориста за характером? Ні. Наукові дані не встановили універсального набору рис характеру з надійною індивідуальною прогностичною здатністю. Особистісні особливості можуть вивчатися на рівні груп, але не доводять причетності конкретної людини до підготовки насильства. Borum (2014). Чи можуть тести особистості передбачити терористичний напад? Немає достатніх проспективних доказів того, що тести особистості або спеціальні інструменти оцінювання екстремістського ризику надійно прогнозують індивідуальний напад. Brouillette-Alarie та співавтори (2025). Чи свідчить психічний розлад про підвищену загрозу? Сам діагноз не дозволяє визначити намір чи майбутню поведінку. Дослідження зв’язку психічного здоров’я з терористичною участю мають неоднорідні результати й значні методологічні обмеження. Sarma та співавтори (2022). Якщо людина висловлює радикальні думки, чи означає це ризик нападу? Радикальні погляди, схвалення насильства, конкретний намір і фактична дія є різними результатами. Про можливу загрозу судять за перевіреною інформацією про ситуацію, а не за незгодою з переконаннями. Wolfowicz та співавтори (2021). Чи точні TRAP-18, VERA-2R та ERG22+? Вони можуть упорядковувати професійний аналіз, але нині відсутні достатні проспективні дослідження, які підтверджують їхню здатність надійно передбачати майбутні терористичні напади. Campbell Collaboration (2025). Чи можуть алгоритми й штучний інтелект передбачати терористів за дописами? Автоматичний аналіз текстів може знаходити статистичні закономірності, але це ще не доказ точного прогнозу рідкісного насильницького діяння. Потрібні незалежні проспективні перевірки, оцінювання хибних позначень і правові гарантії. Borum (2015); Brouillette-Alarie та співавтори (2025). Куди повідомляти про реальну підготовку нападу в Україні? Про безпосередню небезпеку — 112 або 102; про відому підготовку терактів чи диверсій — на офіційну лінію СБУ 1516. Варто передавати конкретні факти, утримуючись від психологічних припущень. Контакти ДСНС; повідомлення СБУ. Висновки Психологічний профіль не є доведеним інструментом індивідуального передбачення терористичного нападу. Наукові дослідження допомагають пояснювати процеси радикалізації, соціальні контексти, можливі чинники ризику й захисту та закономірності вже відомих випадків. Для висновку про конкретну майбутню подію потрібні значно сильніші докази, ніж опис схожих особистісних рис або ретроспективне зіставлення біографій. Систематичні огляди 2025 року і Clesle та співавторів окреслюють головні прогалини прогностичної перевірки. Своєчасний захист ґрунтується на відповідальному реагуванні на конкретну інформацію, фаховому аналізі ситуації, дотриманні закону та правах людини. Головним критерієм є обґрунтована оцінка подій і можливостей запобігання шкоді, а не пошук «типової зовнішності» чи «небезпечного характеру». Пов’язані статті • Оцінювання ризику екстремістського насильства: принципи та межі • Ознаки ризику насильницького екстремізму: чому списки недостатні • Структурована професійна оцінка загрози ідеологічного насильства • Психологія радикалізації, насильницького екстремізму та профілактики: карта знань • Психологія терористичного насильства: пояснення та межі досліджень Хибнопозитивні висновки та стигматизація в оцінюванні радикалізації Методи дослідження радикалізації: дані, вибірки та причинні висновки Погляди, наміри та насильницька поведінка: чому переходу немає автоматично Що робити, коли людина погрожує ідеологічно мотивованим насильством Джерела • Borum, R. (2014). Psychological vulnerabilities and propensities for involvement in violent extremism. Behavioral Sciences & the Law, 32(3), 286–305. DOI. • Borum, R. (2015). Assessing risk for terrorism involvement. Journal of Threat Assessment and Management, 2(2), 63–87. DOI. • Brouillette-Alarie, S., Hassan, G., Varela, W., et al. (2025). Reliability and validity of risk assessment tools for violent extremism: A systematic review. Campbell Systematic Reviews, 21(4), e70080. DOI. • Clesle, A., Knäble, J., & Rettenberger, M. (2025). Risk and threat assessment instruments for violent extremism: A systematic review. Journal of Threat Assessment and Management, 12(1), 1–22. DOI. • Federal Bureau of Investigation. (б. д.). Behavioral analysis: Identifying and reporting concerning behavior. Офіційний ресурс. • Gill, P., Horgan, J., & Deckert, P. (2014). Bombing alone: Tracing the motivations and antecedent behaviors of lone-actor terrorists. Journal of Forensic Sciences, 59(2), 425–435. DOI. • Monahan, J. (2012). The individual risk assessment of terrorism. Psychology, Public Policy, and Law, 18(2), 167–205. DOI. • Sarma, K. M., Carthy, S. L., & Cox, K. M. (2022). Mental disorder, psychological problems and terrorist behaviour: A systematic review and meta-analysis. Campbell Systematic Reviews, 18(3), e1268. DOI. • Wolfowicz, M., Litmanovitz, Y., Weisburd, D., & Hasisi, B. (2021). Cognitive and behavioral radicalization: A systematic review of the putative risk and protective factors. Campbell Systematic Reviews, 17(3), e1174. DOI. • Державна служба України з надзвичайних ситуацій. (б. д.). Екстрені служби: контакти. Офіційна сторінка. • Закон України «Про боротьбу з тероризмом» від 20.03.2003 № 638-IV (чинна редакція). Верховна Рада України. • Служба безпеки України. (2026). СБУ запровадила новий короткий номер «гарячої лінії»: 1516. Офіційна сторінка.

Український психологічний ХАБ · Опубліковано: 22 жовтня 2026 · Редакційна політика Дослідницький кластер: Психологія радикалізації, насильницького екстремізму та профілактики Радикалізація в місцях несвободи — це сукупність процесів, за яких в умовах позбавлення або істотного обмеження свободи людина може почати виправдовувати, підтримувати чи приймати насильство як засіб досягнення політичних, ідеологічних або інших колективно визначених цілей. Дослідження цього явища охоплює психологію особистості, групові відносини, тюремну соціологію, кримінологію та управління установами. Визначальне питання полягає у взаємодії індивідуальної історії людини з організаційним середовищем: дослідження двох британських установ суворого режиму показало, що відмінності в довірі, поводженні персоналу й неформальних ієрархіях супроводжувалися суттєво різними формами конфлікту та насильства (Williams і Liebling, 2023). Наукова картина вимагає розрізняти ймовірні механізми та доведену ефективність запобіжних заходів. У спеціалізованому огляді програм виправних установ дослідники виявили переважання описових і недостатньо контрольованих оцінок, що не дозволяє визначити найдієвішу модель профілактики (Iannello та співавт., 2023). Водночас міжнародні стандарти дають практичну основу для гуманного, правомірного й професійного управління ризиками (Управління ООН з наркотиків і злочинності, 2016). Що означає радикалізація в місцях несвободи Поняття «місця несвободи» охоплює ширше коло установ, ніж виправні колонії та в'язниці. У правозахисному вжитку до нього належать різні середовища, у яких людина перебуває під контролем держави й не може залишити установу з власної волі. Український Національний превентивний механізм застосовує такий підхід до незалежного моніторингу поводження з людьми. Однак емпірична література про насильницьку радикалізацію зосереджена здебільшого на пенітенціарних установах, передусім на дорослих чоловіках; її висновки потребують окремої перевірки для слідчих ізоляторів, закладів для неповнолітніх та інших місць несвободи. У статті радикалізація до насильства означає зміну установок, соціальних зв'язків або поведінкових орієнтирів у напрямку легітимації ідеологічно мотивованого насильства. Радикальна критика держави, політичні погляди, протест проти умов тримання, релігійна практика та пошук групової підтримки становлять окремі явища. Людина може дотримуватися різких переконань і відкидати насильство. Вона також може долучатися до групи задля фізичної безпеки чи соціальної підтримки, не поділяючи її ідеології. Такі відмінності особливо помітні в польових дослідженнях повсякденного життя установ (Williams і Liebling, 2023). Чотири різні результати, які потрібно вимірювати окремо Дослідник може вивчати переконання людини, висловлене схвалення насильства, участь у груповій діяльності або фактичну насильницьку поведінку. Ці показники описують різні рівні залучення. Зміна релігійної ідентичності, наприклад, нічого сама собою не повідомляє про намір здійснити напад. Вихід з організації може відбутися без повної зміни світогляду, а декларована зміна поглядів не гарантує припинення насильства. Систематичний огляд програм третинної профілактики демонструє необхідність окремо оцінювати припинення участі, соціальну реінтеграцію та зміну ідеологічних переконань. Індивідуальний намір імовірного насильства потребує професійної оцінки конкретних обставин, а не висновків із зовнішності, віри, національності чи емоцій. Рідкісність серйозних нападів, неповнота інформації та різноманітність траєкторій обмежують точність прогнозування. Огляд валідності спеціальних інструментів не знайшов серед включених досліджень проспективної перевірки їхньої здатності передбачати майбутні акти екстремістського насильства (Brouillette-Alarie та співавт., 2025). Чи є ув'язнення причиною насильницької радикалізації Перебування в установі змінює соціальне оточення, доступ до ресурсів, автономію, способи розв'язання конфліктів і відносини влади. За певних умов ці зміни можуть сприяти примусу, груповій залежності й виправданню насильства. Водночас у тих самих інституційних умовах можливі освіта, релігійне самовизначення, конструктивні зв'язки, психологічна допомога й відмова від насильницьких практик. Науково обґрунтований висновок стосується впливу конкретного середовища та біографії людини, а не неминучого наслідку самого факту ув'язнення (Williams і Liebling, 2023). Дослідниці Ребекка Вільямс і Елісон Ліблінг порівняли дві установи суворого режиму. У середовищі з нижчим рівнем довіри описано загострення конфліктів, владні ієрархії, відчуження та напруженість навколо релігійної ідентичності. В іншому середовищі конструктивніші відносини між працівниками й ув'язненими відкривали можливості для особистого дослідження віри, діалогу й менш конфліктних форм співжиття. Це інтенсивне якісне дослідження конкретних установ, тому його не можна трактувати як рандомізований доказ того, що певна управлінська практика сама по собі знижує кількість терористичних злочинів (Williams і Liebling, 2023). Три моменти виникнення або зміни ризику Перший момент — до поміщення в установу. Людина може вже мати насильницький досвід, належати до організації, пережити ідеологічну мобілізацію або, навпаки, не мати жодного такого зв'язку. Другий — під час перебування: нові відносини, конфлікти, захист від примусу, доступ до підтримки та життєві події можуть змінювати мотивацію. Третій — після звільнення, коли визначальними стають доступне житло, робота, родинні зв'язки, стигматизація, законний нагляд і реальні можливості побудувати життя без насильства. Така часово-контекстна модель узгоджується з міжнародними рекомендаціями щодо управління установами й подальшої реінтеграції (УНЗ ООН, 2016). Межі між етапами проникні. Втрата соціальних зв'язків може початися до арешту, загостритися в установі та впливати на життя після звільнення. Інша людина може саме під час ув'язнення відмовитися від колишнього насильницького оточення. Тому пояснення має будуватися навколо змінних умов, потреб та конкретних дій, а не навколо наперед заданої «траєкторії екстреміста» (Iannello та співавт., 2023). Психологічні й соціальні механізми Сприйнята несправедливість і легітимність правил Люди оцінюють інституційну владу також через те, наскільки передбачувано, послідовно й гідно з ними поводяться. Нерівне застосування правил, приниження, непрозорі рішення та відсутність зрозумілої процедури оскарження можуть підсилювати недовіру й групову ворожість. Дослідження двох установ засвідчило, як політично забарвлений гнів і відчуття нерівного ставлення взаємодіяли з конфліктами та неформальним лідерством. Цей зв'язок є контекстним і допускає численні результати — від мирних скарг до агресії (Williams і Liebling, 2023). Визнання скарг на несправедливість не означає схвалення будь-яких відповідей на них. Профілактична робота може одночасно забезпечувати доступ до законних засобів захисту прав, пояснювати рішення адміністрації та реагувати на конкретні прояви погроз або насильства. У рекомендаціях ООН справедливе, гуманне й недискримінаційне поводження визначене базовою умовою управління всіма ув'язненими, включно з тими, кого засуджено за терористичні злочини (УНЗ ООН, 2016). Належність, захист і неформальна ієрархія У закритій установі соціальна група може надавати спілкування, відчуття порядку, розв'язання повсякденних проблем і захист від інших ув'язнених. Водночас неформальні угруповання здатні чинити примус, вимагати лояльності й посилювати конфлікти. Відтак однакова зовнішня поведінка — спільне перебування, участь у релігійних заходах або дотримання групових звичаїв — може мати різні мотиви. На підставі таких дій не можна встановити, що людина підтримує насильство (Williams і Liebling, 2023). Ризик посилюється там, де людина не має безпечних альтернатив звернення по допомогу. Установі важливо підтримувати доступні механізми повідомлення про примус і насильство, перевіряти конкретні скарги та захищати заявників відповідно до закону. Ця рекомендація випливає з міжнародних принципів безпеки, професійного управління та захисту прав ув'язнених і є насамперед нормативно-практичною, а не доказом точно виміряного зниження екстремістських нападів (УНЗ ООН, 2016). Ідентичність, сенс і переживання змін Позбавлення свободи впливає на звичні соціальні ролі. Людина може переосмислювати біографію, відповідальність, релігію, моральні переконання і своє місце у спільноті. Групова ідентичність іноді стає важливою опорою для подолання стресу. Сам пошук сенсу або духовна практика є звичайними аспектами людського життя. Професійне завдання полягає у відокремленні безпечного самовизначення від конкретного примусу, дегуманізації інших і схвалення заподіяння шкоди. У польовому дослідженні в'язниць релігійна діяльність набувала суттєво різного змісту залежно від умов установи (Williams і Liebling, 2023). Зміст переконань слід оцінювати разом із діями та контекстом, а не використовувати окремі слова як автоматичні індикатори загрози. Міжнародні рекомендації прямо наголошують на необхідності підготовки персоналу до роботи з різними релігійними і культурними потребами ув'язнених та запобігання дискримінації (УНЗ ООН, 2016). Стрес, травматичний досвід і психічне здоров'я Хронічний стрес, загроза насильства, розрив близьких стосунків та інші складні події можуть погіршувати самопочуття і здатність планувати майбутнє. Психологічна допомога, медична допомога, захист від жорстокого поводження та можливість підтримувати зв'язок із близькими є важливими для гідності й добробуту людей. Водночас психічний розлад не є синонімом насильницької радикалізації, а окремий симптом не дає підстав прогнозувати терористичний акт. Застосовувати клінічні діагнози як просту систему виявлення «небезпечних осіб» суперечило б доказовим обмеженням спеціальних інструментів оцінювання (Brouillette-Alarie та співавт., 2025). Людина може відчувати розпач або тривогу й водночас послідовно відкидати насильство. Інша може бути психічно здоровою, але свідомо вчиняти злочинні дії. Психологічна оцінка має вирішувати питання потреб у допомозі й функціонування конкретної людини, а оцінка безпекової загрози — спиратися на підтверджені обставини та компетенції відповідних фахівців. Таке розмежування є важливим і для недопущення стигматизації, і для якості інституційних рішень. Ізоляція, переведення й режимні обмеження Певні заходи безпеки можуть бути необхідними для припинення конкретної загрози. Однак обмеження спілкування, часті переведення або тривала ізоляція впливають на добробут, сімейні зв'язки та можливість брати участь у програмах допомоги. Застосування таких заходів потребує належного правового обґрунтування, пропорційності, періодичного перегляду й документування причин. Керівництво ООН пропонує поєднувати фізичну, процедурну та динамічну безпеку з гуманними умовами й можливостями реінтеграції (УНЗ ООН, 2016). Наявні дослідження не дозволяють встановити універсальний ефект окремого режимного заходу саме на ймовірність насильницької радикалізації. Тому управлінські рішення мають оцінювати не лише безпосередню безпеку, а й можливі побічні наслідки для довіри, контакту з фахівцями та подальшого повернення людини до суспільства (Iannello та співавт., 2023). Групові й інституційні шляхи: різні сценарії Радикалізація, що передує ув'язненню Частина людей потрапляє до установ уже після участі в насильницьких мережах або засудження за пов'язані з тероризмом злочини. Їхній досвід може містити сформовані групові зв'язки, насильницьку поведінку або розрив із минулим середовищем. Потреби цієї групи відрізняються від потреб людини, яка вперше почула насильницьке виправдання під час ув'язнення. УНЗ ООН тому рекомендує індивідуалізоване управління на основі обставин і потреб, а не однакове ставлення до всіх за формальною категорією злочину (УНЗ ООН, 2016). Засудження за ідеологічно мотивований злочин є юридичним фактом щодо конкретної справи, а майбутня поведінка людини залишається відкритим питанням. Її може визначати поєднання відповідальності за минуле, доступних соціальних ролей, змін у стосунках та інституційної підтримки. Саме тому програми виходу мають передбачати реінтеграцію як самостійну мету, а оцінювання їхніх результатів потребує довшого спостереження (Brouillette-Alarie та співавт., 2025). Зміни під впливом середовища Інший сценарій пов'язаний із розвитком групового тиску, взаємних образ, відчуття загрози та обмеженим доступом до безпечних способів розв'язання конфліктів. У такому випадку ідеологічна риторика може поєднуватися з боротьбою за статус, захистом або контролем над повсякденним життям. Встановити, яке саме значення мають ідеї, можна лише через ретельне дослідження конкретних обставин. Якісна праця Williams і Liebling переконливо описує таку складність, хоча не встановлює частоти цього сценарію серед усіх ув'язнених (Williams і Liebling, 2023). Вихід із групи під час ув'язнення Закрита установа іноді створює умови для дистанціювання від колишнього оточення, участі в освіті, встановлення нових стосунків і критичного осмислення скоєного. Така можливість залежить від безпеки, мотивації, професійної допомоги й доступних альтернатив. Вихід із групової діяльності та відмова від застосування насильства можуть передувати зміні всіх переконань. Огляд програм третинної профілактики вказує на перспективність компонентів освіти, працевлаштування, підтримки соціальних зв'язків і супроводу, але висновки залишаються попередніми через методологічні обмеження досліджень (Brouillette-Alarie та співавт., 2025). Що насправді відомо про поширеність явища Публікації про окремі установи, засуджених за терористичні злочини та успішні програми не дають репрезентативної оцінки поширеності радикалізації в усіх місцях несвободи. Вибірки часто невеликі, а визначення «радикалізації» відрізняються. У різних працях дослідники можуть рахувати висловлену підтримку ідей, адміністративні інциденти, підтверджені погрози, насильницькі злочини або участь у програмах. Це різні знаменники, часові проміжки й результати (Iannello та співавт., 2023). Особливу проблему становить упередження відбору: добре задокументовані випадки потрапляють до баз даних частіше, ніж численні історії людей, які пережили конфлікт, обрали мирне співжиття або вийшли з груп. Порівняння одного резонансного нападу з тисячами буденних випадків без відомого насильницького результату не дозволяє розрахувати індивідуальний ризик. Систематична карта доказів Campbell Collaboration показує, наскільки нерівномірно оцінювалися кримінально-правові профілактичні заходи, і підкреслює потребу у змістовних показниках результату. У доступній перевіреній науковій базі немає підстав наводити єдиний відсоток «радикалізованих ув'язнених в Україні». Адміністративна кількість затриманих чи засуджених за певною статтею також не дорівнює числу людей, які змінили переконання під час ув'язнення. Будь-яка така статистика потребувала б окремого валідного визначення, відкритої методики та встановленого періоду спостереження. Як оцінюють загрози та потреби, не створюючи стигми У практиці установ доцільно розділяти три завдання. Перше — забезпечувати безпеку всіх людей через реагування на конкретні випадки насильства, примусу, погроз чи порушення правил. Друге — встановлювати потреби в психологічній, освітній, соціальній та медичній підтримці. Третє — проводити індивідуальну спеціалізовану оцінку загрози, якщо для неї є законні та обґрунтовані підстави. Змішування цих завдань веде до того, що звичайні людські труднощі або переконання починають трактувати як правопорушення. VERA-2R, TRAP-18 та ERG22+ Спеціальні інструменти структурованого професійного судження застосовують для організації інформації в певних завданнях оцінювання й управління ризиками. VERA-2R використовують у контекстах насильницького екстремізму; TRAP-18 переважно стосується аналізу загроз, пов'язаних із потенційним цілеспрямованим насильством окремих діячів; ERG22+ розроблено для спеціалізованого оцінювання екстремістських правопорушників. Використання цих методик залежить від професійної підготовки, належної інформації, організаційних правил і конкретної сфери застосування (Brouillette-Alarie та співавт., 2025). Систематичний огляд 20 досліджень валідності шести інструментів показав неоднорідні результати щодо узгодженості оцінювачів, обмежені дані конструктної валідності та відсутність проспективних досліджень, що підтверджують здатність таких шкал достовірно передбачати майбутнє екстремістське насильство. Навіть статистичні зв'язки, знайдені в ретроспективних роботах, не розв'язують проблему прогнозування рідкісної майбутньої події. Інструмент не можна використовувати як тест, що безпомилково встановлює наміри людини (Brouillette-Alarie та співавт., 2025). Хибні позитивні оцінки й справедливість рішень Коли небезпечна подія трапляється рідко, навіть метод із помітною статистичною точністю може помилково відносити багатьох людей до категорії високої загрози. Такі помилки мають наслідки: посилення обмежень, переривання освіти, втрату довіри, стигматизацію та звуження можливостей реінтеграції. Тому висновок фахівця повинен мати визначену мету, документовані підстави, зрозумілі обмеження, процедуру перегляду й захист конфіденційної інформації. Це безпосередній практичний висновок із доказових обмежень інструментів оцінювання (Brouillette-Alarie та співавт., 2025). Релігійна участь, національна приналежність, психічний діагноз, критика адміністрації, особливості мовлення й дружні стосунки не становлять готового переліку «ознак терориста». Окрема людина має оцінюватися за конкретними, належно перевіреними обставинами. Неспеціалістам не слід застосовувати професійні шкали для класифікації знайомих, родичів або інших ув'язнених. Профілактика: управління середовищем Гуманне поводження, законність та процедурна справедливість Базовий рівень профілактики полягає в забезпеченні законних і гідних умов перебування: доступу до допомоги, зрозумілих правил, механізмів скарг, захисту від насильства, недискримінації та поваги до релігійних свобод. Це самостійні правові й етичні обов'язки установ. Водночас вони формують середовище, де конструктивний діалог і професійна робота мають більше можливостей. Керівництво ООН відносить такі заходи до фундаментальних складників управління і профілактики радикалізації до насильства (УНЗ ООН, 2016). Працівники мають послідовно застосовувати правила, повідомляти про рішення зрозумілою мовою, приймати й передавати скарги встановленими каналами та реагувати на погрози пропорційно до підтверджених обставин. Ці підходи узгоджуються з польовими спостереженнями про значення довіри між персоналом і ув'язненими (Williams і Liebling, 2023). Дослідницька доказова база, однак, не дозволяє приписати конкретному заходу визначений відсоток зниження ризику тероризму. Професійна підготовка персоналу й динамічна безпека Динамічна безпека передбачає професійне знання умов життя в установі, належні стосунки та своєчасне реагування на повсякденні труднощі. Йдеться про здатність помічати примус, захищати людей, розуміти культурні відмінності та співпрацювати з психологами, соціальними працівниками й іншими фахівцями. Її слід поєднувати з фізичними та процедурними заходами безпеки, а не протиставляти їм (УНЗ ООН, 2016). Підготовка персоналу має включати правові стандарти, професійну комунікацію, запобігання дискримінації, виявлення конкретних проявів насильства та порядок передачі інформації уповноваженим спеціалістам. Важлива також здатність визнавати невизначеність: швидке категоричне тлумачення складної поведінки нерідко створює додаткову напруженість. Польове дослідження показало, що різні професійні культури установ пов'язані з різними рівнями недовіри й конфлікту (Williams і Liebling, 2023). Захист від насильства та примусу Профілактика стосується будь-якої форми групового насильства — незалежно від того, чи супроводжується воно релігійною, політичною або кримінальною риторикою. Працівникам необхідно належно реагувати на конкретні погрози, цькування, сексуальне насильство, вимагання й експлуатацію в межах закону та службових процедур. Захист постраждалих, можливість безпечно звернутися до уповноваженої особи й доступ до допомоги мають пріоритет над припущеннями про групову належність. Міжнародний посібник з управління виправними установами пов'язує захист, попередження корупції та професійний нагляд із загальною безпекою установи (УНЗ ООН, 2016). Освіта, змістовна зайнятість і підтримка самостійності Освіта, професійні навички, читання, безпечна творча діяльність і правомірна праця формують альтернативні джерела компетентності й соціального визнання. У спеціалізованих програмах припинення участі в насильницьких рухах такі компоненти оцінювалися як перспективні, насамперед у поєднанні із соціальним супроводом і відновленням зв'язків. Доступні дослідження мають суттєві методологічні недоліки, отже перспективність означає напрям для ретельного впровадження та оцінювання, а не гарантований результат (Brouillette-Alarie та співавт., 2025). Підтримка освітньої мотивації має бути доступною без вимоги демонструвати певні політичні чи релігійні погляди. Такі програми працюють насамперед із реальними можливостями людини діяти законно, підтримувати стосунки, відповідати за свої вчинки й планувати майбутнє. Індивідуальна робота: від припинення участі до реінтеграції Дезангажування, дерадикалізація та реабілітація Дезангажування означає припинення участі в насильницькій діяльності або відповідній організації. Дерадикалізацією зазвичай називають зміни переконань чи ставлення до насильства, хоча визначення цього терміна в різних програмах не збігаються. Реінтеграція описує відновлення законних соціальних зв'язків, повсякденного функціонування та участі в житті громади. Кожен результат потребує окремого вимірювання. Людина може припинити участь у групі, зберігши частину переконань, або переглянути переконання без достатніх можливостей для стабільного життя після звільнення (Brouillette-Alarie та співавт., 2025). Програми мають виходити з індивідуальних потреб, а не з примусового «правильного» світогляду як єдиного показника успішності. Доцільно враховувати навички саморегуляції, взаємини, життєві перспективи, доступ до допомоги, мотивацію до законної поведінки й оцінені професіоналами ризики. Огляд третинних втручань вказує на потенційну користь кваліфікованої психологічної підтримки, якісного робочого альянсу й узгодженості між фахівцями, проте бракує достатньо сильних досліджень для точного визначення ефекту (Brouillette-Alarie та співавт., 2025). Що відомо про спеціалізовані програми У Великій Британії програма Healthy Identity Intervention призначена для роботи з психологічними й соціальними чинниками залучення до екстремістських правопорушень. Опубліковане Міністерством юстиції у 2023 році проміжне оцінювання аналізувало зміни учасників та їхній досвід. Його висновки надають попередні відомості про позитивні зміни, але вибірки й методика мають обмеження; отримані результати не встановлюють надійного причинного ефекту на майбутню повторну терористичну злочинність (Міністерство юстиції Великої Британії, 2023). Порівняльний аналіз різних країн ще складніший, оскільки установи відрізняються режимом, правовими рамками, характеристиками учасників, підготовкою персоналу та способами оцінювання. У карті доказів Campbell Collaboration серед 70 досліджень більшість стосувалася поліцейських втручань, тоді як оцінок діяльності судів і установ виконання покарань виявилося небагато. Тому результати поліцейських програм не можна автоматично переносити на тюремну реабілітацію. Підготовка до звільнення й життя після нього Звільнення є важливим переходом між регульованим інституційним середовищем та необхідністю самостійно організовувати життя. Потреби можуть стосуватися документів, житла, праці, освіти, фізичного й психічного здоров'я, сімейних стосунків і виконання законних умов нагляду. Узгоджена підтримка має розпочинатися до звільнення та передбачати законну взаємодію установи, соціальних служб і громади. Міжнародні рекомендації розглядають післяпенітенціарний супровід як частину ширшої стратегії припинення насильства й реінтеграції (УНЗ ООН, 2016). Успішність переходу не можна вимірювати лише відсутністю нового обвинувального вироку протягом короткого періоду. Важливі також безпека, стабільність житла, законна зайнятість, зміна підтвердженої насильницької поведінки, якість зв'язків і відсутність шкоди іншим людям. Дослідження програм третинної профілактики підкреслюють важливість соціальної інтеграції, але кількісні оцінки зниження повторної екстремістської злочинності залишаються невизначеними (Brouillette-Alarie та співавт., 2025). Неповнолітні, жінки та індивідуальні потреби Установи для неповнолітніх мають окремі завдання, пов'язані з розвитком особистості, освітою, підтриманням сімейних зв'язків та захистом прав дитини. Соціальна залежність від однолітків, потреба в прийнятті, незавершені освітні траєкторії чи пережите насильство можуть вимагати спеціалізованої допомоги. Вони не становлять доказу насильницької радикалізації. Ризик стигматизувати дитину на підставі окремої фрази, онлайн-інтересу або родинного походження потребує особливої уваги. Загальні принципи гуманного поводження та реінтеграції поширюються на всі категорії осіб, а конкретні заходи мають відповідати віку й правовому статусу (УНЗ ООН, 2016). Участь жінок у різних політичних і соціальних рухах, а також їхній досвід у місцях несвободи не слід описувати через готові гендерні стереотипи. Особливості потреб у безпеці, медичній допомозі, материнських або інших сімейних зв'язках можуть мати значення для реабілітаційного планування. Дослідницька база про спеціалізовані програми насильницької радикалізації нерівномірна за статтю, віком та інституційним контекстом, що обмежує можливість переносити висновки з вибірок дорослих чоловіків на всіх людей (Brouillette-Alarie та співавт., 2025). Так само потрібно враховувати потреби людей з інвалідністю, мовні бар'єри, можливості юридичної комунікації, історію травматичних подій і реальний доступ до послуг. Індивідуалізація послуг означає пристосування допомоги до людини з дотриманням права на рівне ставлення, а не створення нової категорії підозрюваних. Український контекст: право, установи й захист людини Українське право розрізняє покарання у вигляді позбавлення волі та попереднє ув'язнення як запобіжний захід. Умови й порядок виконання покарань регулює Кримінально-виконавчий кодекс України, а правові основи тримання осіб під вартою до остаточного судового рішення визначає, зокрема, Закон України «Про попереднє ув'язнення». Таке розмежування має значення для правового статусу людини, повноважень установи й коректності дослідницьких порівнянь. Закон України «Про боротьбу з тероризмом» належить до правових джерел визначення державних повноважень у сфері протидії тероризму. Психологічні поняття «радикалізація» або «групова ідентичність» не підміняють складу правопорушення, встановленого законом, та процесуальних вимог доведення вини. Заходи спостереження, передачі й оброблення особистої інформації також мають узгоджуватися із Законом України «Про захист персональних даних» та іншими чинними нормами. Незалежний моніторинг місць несвободи В Україні діє Національний превентивний механізм, який передбачає незалежні відвідування установ для запобігання катуванням і жорстокому поводженню. Це правозахисна система контролю умов тримання, а не інструмент оцінювання ідеологічних переконань ув'язнених. Модель «Омбудсман+» поєднує діяльність офісу Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини та залучених представників громадянського суспільства (Офіс Омбудсмана України). З погляду профілактики важливо, що незалежна перевірка поводження з людиною та доступність законних механізмів скарг підтримують підзвітність установи. Це нормативно й організаційно обґрунтований зв'язок. Показники відвідувань Національного превентивного механізму не є статистикою радикалізації й не дають змоги визначити ефективність боротьби з екстремістським насильством. Як застосовувати міжнародні стандарти в Україні Міжнародне керівництво УНЗ ООН пропонує практичні принципи, серед яких законність, недискримінація, професійна підготовка персоналу, належна безпека, доступ до програм та підтримка після звільнення. Для українських установ ці принципи слід співвідносити з чинним законодавством, реальними повноваженнями, ресурсами, забезпеченням прав людини та індивідуальними обставинами. Рекомендації міжнародного посібника не створюють самі по собі нового повноваження щодо обмеження прав людини. В умовах війни, переміщення населення, травматичних подій і складних суспільних конфліктів особливо важливо уникати автоматичного ототожнення політичної позиції, воєнного досвіду, мови спілкування чи групової приналежності з ризиком екстремістського насильства. Це редакційний висновок із засад недискримінації та методологічних обмежень прогнозування, а не твердження про встановлену поширеність будь-якого виду радикалізації в Україні. Підставою для конкретних безпекових дій мають бути закон і фактичні обставини справи (Кримінально-виконавчий кодекс України; Brouillette-Alarie та співавт., 2025). Як перевіряти ефективність профілактики Оцінка програми починається з точної відповіді на питання, що саме вона повинна змінити: частоту підтвердженого насильства, залучення до злочинної групи, навички подолання конфлікту, можливості освіти, добробут чи перспективи після звільнення. Зміни за різними показниками слід документувати окремо. Наприклад, задоволеність учасників заняттями, їхні висловлювання й завершення програми повідомляють про здійснення втручання, але самі по собі не доводять зменшення майбутньої насильницької злочинності (Sydes та співавт., 2023). Бажаним є порівняння з відповідною групою, вимірювання стану до й після програми, достатній термін спостереження, прозорі критерії відбору та перевірка можливих небажаних наслідків. Окремо слід фіксувати доступність програми для різних груп, число вибулих учасників, якість реалізації та процедури захисту конфіденційності. Більшість досліджень спеціалізованих тюремних втручань поки що не забезпечує такої повноти доказів (Iannello та співавт., 2023; Brouillette-Alarie та співавт., 2025). У чому полягають основні методологічні труднощі Серйозні насильницькі події рідкісні, а групи учасників спеціалізованих програм невеликі та неоднорідні. Люди, які погоджуються на допомогу, можуть відрізнятися мотивацією від тих, хто відмовляється. У різних установах зміни може спричиняти не лише програма, а й переведення, безпекові умови, сімейні події або загальна організаційна реформа. Для дослідника це джерела альтернативних пояснень, які потребують вимірювання (Sydes та співавт., 2023). Необхідно розрізняти результати якісних інтерв'ю, адміністративні показники, порівняльні дослідження та експериментальні оцінки. Якісна праця може переконливо описувати життєвий механізм без можливості вирахувати його поширеність. Експеримент може встановлювати ефект у певній групі й водночас мати обмежену застосовність до інших країн чи режимів установ. Наукова доброчесність полягає в збереженні цих відмінностей (Williams і Liebling, 2023; Sydes та співавт., 2023). Практичні дії для фахівців, родин і громад Для працівників установ пріоритетом є безпечне виконання службових обов'язків: повага до прав людини, однакове застосування правил, фіксація конкретних погроз і насильства, скерування людини до компетентних фахівців та дотримання законних процедур. Завдання працівника полягає в реагуванні на перевірені події й потреби, а не в самостійному встановленні «екстремістського профілю». Міжнародні рекомендації підтримують міждисциплінарну роботу й належну професійну підготовку (УНЗ ООН, 2016). Для психологів і соціальних працівників важливі добровільність там, де її передбачає закон, пояснення меж конфіденційності, оцінка реальних потреб, підтримка саморегуляції, соціальних навичок та життєвих планів. Робота з насильницькою поведінкою й професійна оцінка загроз вимагають спеціалізованої кваліфікації. Загальна психологічна консультація не є еквівалентом формальної оцінки терористичної загрози (Brouillette-Alarie та співавт., 2025). Для родин важливо підтримувати правомірний контакт, за можливості допомагати з освітою й підготовкою до повернення в громаду, розуміти правила спілкування з установою та звертатися по допомогу за власних потреб. Родина не повинна ставати неофіційним слідчим або класифікувати близьку людину за списками психологічних ознак. Якщо виникає конкретна загроза життю чи безпеці, слід звернутися до відповідних уповноважених служб у законний спосіб. Поширені запитання Чи радикалізуються всі люди після потрапляння до в'язниці? Ні. Інституційні умови відрізняються, як і досвід, потреби та соціальні зв'язки людей. Установи можуть мати різні рівні насильства, недовіри та конструктивної співпраці. Дослідження двох в'язниць демонструє важливість саме цих відмінностей, а не автоматичного зв'язку між ув'язненням і радикалізацією (Williams і Liebling, 2023). Чи можна вважати релігійне навернення ознакою екстремізму? Релігійна практика та зміна переконань самі собою не засвідчують підтримки насильства. У різних установах релігійна діяльність може бути джерелом підтримки, пошуку сенсу й доброзичливих відносин. Професійна оцінка повинна спиратися на конкретні обставини та законні підстави, зберігаючи право на свободу совісті (Williams і Liebling, 2023; УНЗ ООН, 2016). Чи допомагає окреме утримання людей, засуджених за тероризм? Режимні рішення мають залежати від підтвердженої безпекової потреби, законних повноважень і пропорційності. Окреме розміщення може змінювати характер контактів, але дослідницька база не дає підстав стверджувати, що воно універсально запобігає радикалізації. Потрібні перевірка наслідків, професійний нагляд і повага до прав людини (УНЗ ООН, 2016; Iannello та співавт., 2023). Чим профілактика відрізняється від дерадикалізації? Профілактика охоплює ширші умови безпечного життя установи, запобігання примусу й підтримку конструктивних можливостей. Дерадикалізація стосується змін переконань, пов'язаних із виправданням насильства; дезангажування — припинення участі в насильницькій діяльності. Результати цих напрямів оцінюють окремо (Brouillette-Alarie та співавт., 2025). Чи доведено, що спеціальні тюремні програми знижують ризик терактів? Доказова база залишається обмеженою. Є програми з перспективними проміжними результатами та окремими позитивними якісними оцінками, але надійні дослідження зниження підтвердженої повторної терористичної злочинності трапляються рідко. Огляди вказують на методологічні прогалини й необхідність довгострокових оцінок (Sydes та співавт., 2023; Міністерство юстиції Великої Британії, 2023). Чи можна за VERA-2R або TRAP-18 визначити майбутнього нападника? Такі інструменти структурують роботу підготовлених фахівців у визначених ситуаціях, але не є гарантованими методами прогнозування. Систематичний огляд не знайшов проспективної перевірки їхньої здатності достовірно передбачати майбутні випадки екстремістського насильства. Для неспеціаліста ці методики не призначені (Brouillette-Alarie та співавт., 2025). Яка роль українського Національного превентивного механізму? Він здійснює незалежний моніторинг місць несвободи для запобігання катуванням та іншим формам жорстокого поводження. Це спосіб забезпечувати підзвітність і захист прав людей. Національний превентивний механізм не є тестом радикалізації, а його візити не вимірюють поширеність екстремістських переконань (Національний превентивний механізм України). Висновки Радикалізація до насильства в місцях несвободи є багаторівневим явищем, у якому взаємодіють історія людини, умови установи, групові відносини, переживання несправедливості, можливість отримати підтримку й перспективи після звільнення. Емпіричні дослідження показують значення організаційного середовища, але не встановлюють єдиної універсальної траєкторії. Релігійні та політичні погляди, критика адміністрації й інші захищені прояви ідентичності мають розглядатися окремо від насильницької поведінки (Williams і Liebling, 2023). Науково відповідальна профілактика поєднує гідні й законні умови, професійне управління безпекою, захист від примусу, можливість навчання, індивідуальну допомогу та підготовку до реінтеграції. Ефективність спеціалізованих програм необхідно перевіряти незалежними дослідженнями за чіткими поведінковими результатами й можливими небажаними наслідками. Наявні огляди підтримують такий напрям роботи й водночас фіксують суттєві межі доказовості (Iannello та співавт., 2023; Brouillette-Alarie та співавт., 2025). Пов’язані статті Форми насильницького екстремізму: порівняльна психологія — порівняння різних ідеологічних і контекстних форм насильства, що допомагає відділити специфіку місць несвободи від ширшого предмета. Дезангажування від насильницького екстремізму: поведінкова зміна — поняття припинення участі, його відмінність від зміни переконань і наслідки для реінтеграції. Психологія радикалізації, насильницького екстремізму та профілактики: карта знань — загальна наукова карта механізмів, середовищ, методів досліджень і профілактики. Радикалізація неповнолітніх: розвиток, ризики та захист Реабілітаційні програми для учасників насильницьких рухів: доказовість Джерела Brouillette-Alarie, S., Hassan, G., Ousman, S., Savard, É. L., Kilinc, D., Madriaza, P., et al. (2025a). Systematic Review on the Outcomes of Tertiary Prevention Programs in the Field of Violent Radicalization. Journal for Deradicalization, 42. Повний текст і бібліографічні дані. Brouillette-Alarie, S., та співавт. (2025b). Reliability and Validity of Risk Assessment Tools for Violent Extremism: A Systematic Review. Campbell Systematic Reviews. https://doi.org/10.1002/cl2.70080. Iannello, N. M., Lo Cricchio, M. G., Musso, P., Grattagliano, I., Inguglia, C., & Lo Coco, A. (2023). Radicalization in Correctional Systems: A Scoping Review of the Literature Evaluating the Effectiveness of Preventing and Countering Interventions. Journal for Deradicalization. Університетський репозитарій. Ministry of Justice, United Kingdom. (2023). Healthy Identity Intervention: Findings from an Interim Outcome Evaluation. Офіційний звіт. Sydes, M., та співавт. (2023). Criminal justice interventions for preventing radicalisation, violent extremism and terrorism: An evidence and gap map. Campbell Systematic Reviews, 19(4), e1366. https://doi.org/10.1002/cl2.1366. United Nations Office on Drugs and Crime. (2016). Handbook on the Management of Violent Extremist Prisoners and the Prevention of Radicalization to Violence in Prisons. United Nations. Офіційний посібник. Williams, R., & Liebling, A. (2023). Do prisons cause radicalization? Order, leadership, political charge and violence in two maximum security prisons. The British Journal of Criminology, 63(1), 97–114. https://doi.org/10.1093/bjc/azab122. Верховна Рада України. (1993, зі змінами). Закон України «Про попереднє ув'язнення», № 3352-XII. Чинний текст. Верховна Рада України. (2003, зі змінами). Закон України «Про боротьбу з тероризмом», № 638-IV. Чинний текст. Верховна Рада України. (2003, зі змінами). Кримінально-виконавчий кодекс України, № 1129-IV. Чинний текст. Верховна Рада України. (2010, зі змінами). Закон України «Про захист персональних даних», № 2297-VI. Чинний текст. Національний превентивний механізм України. (б. д.). Про організацію та незалежні відвідування місць несвободи. Офіційна сторінка. Уповноважений Верховної Ради України з прав людини. (б. д.). Модель «Омбудсман+». Офіційна сторінка.

Український психологічний ХАБ · Опубліковано: 22 жовтня 2026 року · Редакційна політика Дослідницький кластер: Психологія радикалізації, насильницького екстремізму та профілактики Розмова з людиною, яка виправдовує ідеологічне насильство, потребує одночасно уваги до її слів, ясного ставлення до заподіяння шкоди та оцінки безпеки конкретної ситуації. Якщо близька людина заявляє, що заради політичної, релігійної чи іншої колективної мети «деяких людей можна вбивати», корисно уточнити зміст висловлювання, поставити запитання про його наслідки, не принижувати співрозмовника й окреслити власну межу: жодне розходження в поглядах не дає згоди на погрози або напади. За наявності конкретних погроз, підготовки насильства чи безпосередньої небезпеки пріоритетом стає захист людей і звернення до уповноважених служб. Мета такої розмови залежить від обставин: з'ясувати, що саме людина вважає виправданим; не посилювати конфлікт; зберегти доступний канал спілкування; допомогти відокремити образу, страх і політичну вимогу від дозволу завдавати шкоди; запропонувати підтримку там, де вона доречна. Це орієнтири відповідальної комунікації, а не доведена методика, яка гарантовано змінює переконання або запобігає нападу. Систематичний огляд контрнаративів виявив неоднорідні впливи на деякі установки й недостатні докази зниження намірів здійснювати насильство. Що означає «виправдовує ідеологічне насильство» Ідеологічним насильством у цій статті називаємо заподіяння фізичної шкоди, погрози такою шкодою або схвалення цих дій як засобу досягнення політичних, релігійних, етнонаціональних чи інших колективних цілей. Формулювання описує зміст і контекст суджень, а не психологічний діагноз. Важливо встановлювати, що саме стверджує людина, до кого спрямовані її слова, чи йдеться про абстрактне моральне судження, конкретну загрозу або реальні дії. Радикальна позиція, гостра критика держави, протест, участь у законному русі, релігійність і непопулярна думка самі по собі не свідчать про готовність до насильства. Модель двох пірамід Макколі та Москаленко окремо описує радикалізацію поглядів і радикалізацію поведінки. Їхня відмінність є основою відповідальної розмови: не можна автоматично приписувати намір учинити напад людині, яка висловила навіть тривожне ідеологічне твердження. Докладніше це розмежування розкрито у статті «Радикальні переконання і політичне насильство: у чому різниця». Чотири різні рівні, які слід розрізняти Перший рівень — переконання: «Я вважаю цю систему несправедливою». Другий — нормативне схвалення: «За певних умов насильство було б справедливим». Третій — заявлений намір або погроза: «Я збираюся заподіяти шкоду конкретним людям». Четвертий — практичні дії, спрямовані на насильство, або вже вчинена шкода. Кожен наступний рівень вимагає окремого встановлення фактів. Слова можуть бути важливим контекстом, але не замінюють доказів наміру чи поведінки. Систематичний огляд 127 досліджень показує, наскільки складно узагальнювати чинники когнітивної й поведінкової радикалізації. Статистичні зв'язки між окремими характеристиками та радикальними установками не створюють інструмента для передбачення конкретного насильницького вчинку. Коли розмова доречна, а коли першою є безпека Перш ніж починати дискусію, доречно відповісти собі на три запитання: чи почуваюся я в безпеці; чи готова інша людина говорити без примусу; чи є інформація про конкретні погрози або небезпечні дії. Якщо йдеться про напружені переконання, а співрозмовник зберігає можливість взаємної поваги, розмова може допомогти краще зрозуміти ситуацію. Якщо з'являються залякування, переслідування, спроби примусити вас до дій або ознаки безпосереднього нападу, припинення розмови та звернення по допомогу є належним рішенням. Завдання близької людини — не проводити таємне розслідування й не класифікувати знайомого за «профілем екстреміста». За потреби професійного реагування важать конкретні факти: точний зміст прямої погрози, її адресат, час, обставини, відомі вчинки, наявність негайної небезпеки. Підхід до професійної оцінки розглянуто окремо: «Структурована професійна оцінка загрози ідеологічного насильства». Безпосередня загроза в Україні За наявності невідкладної небезпеки для життя або здоров'я в Україні можна телефонувати 112; для втручання поліції — 102; для екстреної медичної допомоги — 103. Це офіційні контакти Державної служби України з надзвичайних ситуацій. Якщо відомо про підготовку теракту, диверсії або спробу вербування для таких дій, Служба безпеки України пропонує короткий номер 1516. Повідомляти слід факти, які ви справді знаєте, відділяючи їх від власних інтерпретацій. Приклад безпечної дії: вийти з небезпечного місця, подбати про тих, кому загрожують, і передати перевірювану інформацію компетентним службам. Особисте «перевиховання» людини за умов конкретної загрози не повинно відкладати захисні заходи. Чого можна очікувати від однієї розмови: наукові дані Дослідження розмов, політичної переконувальної комунікації та профілактики насильницької радикалізації відповідають на різні запитання. Важливо не переносити результат дослідження зміни ставлення до міграції на твердження про попередження терористичних нападів. Прямих якісних експериментів щодо того, як приватна розмова з близькою людиною змінює фактичне ідеологічне насильство, бракує. Слухання: контакт і зниження напруження не дорівнюють зміні переконань У рандомізованому польовому експерименті Santoro та колег (2025) 1485 учасників обговорювали імміграцію зі спеціально підготовленими співрозмовниками. Якісне, неосудливе слухання поліпшувало ставлення до того, хто говорить, і заохочувало обмірковувати розмову, але не посилювало переконувального впливу повідомлення. Дослід стосувався політичних установок у США, тому не перевіряв запобігання екстремістському насильству. Практичний висновок скромний: слухання може підтримувати умови для розмови, але його не можна вважати самостійним доказово ефективним способом зміни насильницьких намірів. Контраргументи й альтернативні історії: результат залежить від мети вимірювання Carthy та колеги (2020) включили 19 досліджень цільових контрнаративних втручань. Для окремих показників упереджень, сприйняття загрози та ставлення до зовнішніх груп були знайдені позитивні зміни. Докази впливу на намір діяти насильницьки виявилися обмеженими і непереконливими. Зміна відповідей на анкету, готовність продовжити дискусію та фактичне відвернення нападу — принципово різні результати. Родинна участь і професійні програми: що встановлено Огляд Sporer і Buxton (2024) описує значення членів родини у виявленні проблем і зверненні по підтримку, а також бар'єри, які заважають їм діяти. Це огляд обсягу літератури, а не доказ того, що певна сімейна розмова знижує ймовірність нападу. Систематичний огляд Lewis та колег (2024) виявив 47 робіт про впровадження програм індивідуального супроводу, але не знайшов придатних прямих досліджень їхньої ефективності щодо насильницької радикалізації. Отже, навіть комплексна фахова підтримка потребує обережного оцінювання результатів. Чому виправдання насильства може бути психологічно переконливим Людина може пояснювати допустимість насильства через досвід несправедливості, приниження, страх за свою групу, почуття належності, взаємну підтримку в спільноті або засвоєні моральні правила. Це можливі психологічні механізми, а не універсальна біографія особи, яка висловлює небезпечні твердження. Дослідження когнітивної і поведінкової радикалізації не підтверджують єдиного набору причин, що дозволив би заочно пояснити кожний випадок. Моральне відсторонення і мова виправдань У теорії морального відсторонення Bandura (1999) описано способи, якими люди послаблюють власне моральне стримування: представляють заподіяння шкоди як благородний обов'язок, перекладають відповідальність, применшують наслідки, знецінюють постраждалих. Це загальний соціально-психологічний механізм, який може допомогти розібрати конкретну риторику, але сам по собі не доводить готовності до нападу. Окреме пояснення наведено в матеріалі «Моральне відсторонення в насильницькому екстремізмі». Якщо співрозмовник каже: «Вони самі винні, тому їх можна атакувати», предметом обговорення стає саме логічний перехід від відповідальності конкретної людини за конкретний вчинок до колективного дозволу завдавати шкоди. Питання «Хто саме має понести відповідальність, за що і на якій підставі?» допомагає зробити цей перехід видимим. Групова ідентичність, соціальне схвалення і загроза Коли значуща спільнота схвалює жорстокість, незгода з нею може відчуватися як ризик втратити друзів, статус чи сенс спільної справи. Розмова іноді торкається саме цих соціальних зв'язків. Однак членство у спільноті, етнічне або релігійне походження не можуть бути підставою для висновку про особисту небезпечність. Багаторівневі пояснення радикалізації вказують на взаємодію індивідуальних, групових та контекстуальних процесів, а не на роль одного визначального чинника — див. систематичний огляд Wolfowicz та колег. Як підготуватися до розмови Підготовка починається з визначення вашої ролі. Батько або мати дитини, друг, партнер, учитель чи колега мають різні можливості впливу, права й відповідальність. У сімейному спілкуванні можна обговорити переживання, межі та підтримку; у школі необхідно діяти в межах освітніх і захисних процедур; професійна оцінка загрози належить підготовленим фахівцям. Оберіть спокійні умови, коли можна вільно припинити розмову. Не влаштовуйте публічного допиту перед аудиторією, де людині доведеться захищати свій статус. Заздалегідь сформулюйте власну межу: «Я готовий обговорювати причини твоєї злості й несправедливість, яку ти бачиш. Я не підтримуватиму погроз і закликів нападати на людей». Ця позиція водночас зберігає можливість діалогу й ясно називає неприйнятну дію. Уточніть мету першої зустрічі Для першої розмови достатньо обрати одну реалістичну мету: зрозуміти, що людина сказала і мала на увазі; встановити, чи можна спокійно обговорювати наслідки насильства; повідомити про доступну допомогу; домовитися повернутися до теми. Намір «за пів години переконати її в усьому» створює зайвий тиск і спонукає обговорювати забагато питань одночасно. Зважте на власний стан і межі Розмова про насильство може викликати страх, злість, сильну втому або спогади про пережиту шкоду. Немає обов'язку продовжувати її будь-якою ціною. Якщо вам погрожують, ви залежите від співрозмовника або вже зазнавали від нього насильства, власна безпека має пріоритет над збереженням діалогу. Послідовність розмови: від уточнення слів до вибору безпечної дії Наведена нижче послідовність — редакційна практична схема, побудована на загальних принципах безпечної комунікації та наукових обмеженнях доказової бази. Вона не проходила окремого клінічного або польового випробування як завершений протокол профілактики екстремізму. 1. Спершу встановіть конкретний зміст висловлювання Можна почати так: «Коли ти кажеш, що насильство виправдане, про що саме йдеться? Ти говориш про моральну оцінку минулих подій чи про дії, які хтось має здійснити зараз?» Уточнення допомагає відокремити риторичне перебільшення, підтримку насильства, погрозу і намір. Воно також не дозволяє автоматично приписати людині позицію, яку вона не висловлювала. Питання мають залишатися відкритими й короткими. Якщо співрозмовник прямо погрожує комусь, називає конкретну ціль або повідомляє про підготовку нападу, безпекові дії потрібно визначати за ситуацією; збирати додаткові подробиці заради дискусії не слід. 2. Вислухайте переживання, не підтверджуючи насильницький висновок Фраза «Я чую, що ти почуваєшся приниженим і розлюченим через це» описує емоції. Фраза «Отже, напад був би справедливим» уже підтримує насильницьке судження. Це різні дії. Співрозмовник може відчути, що його зрозуміли, не отримавши згоди на шкоду. Водночас дослідження Santoro та колег (2025) застерігає від обіцянки, що уважне слухання автоматично змінить позицію. Корисно перепитати: «Чи правильно я зрозумів, що найбільше тебе зачіпає відчуття безсилля?» Якщо людина виправляє ваше формулювання, дайте їй це зробити. Такий крок зменшує кількість помилкових припущень про мотиви. 3. Відділіть мету від способу її досягнення Можна визнати значущість справедливості, безпеки, гідності, права на голос чи захисту близьких, а тоді запитати: «Який спосіб дії допоможе досягти цієї мети і водночас збереже життя людей?» Так розмова стосується вибору способів поведінки. Не потрібно погоджуватися з фактичними чи моральними передумовами співрозмовника; достатньо уточнити, який наслідок він вважає бажаним і яку ціну готовий покласти на інших. 4. Запитайте про конкретних постраждалих і відповідальність Коли звучать слова «вони всі заслуговують покарання», варто уточнити: «Кого ти маєш на увазі під словом “усі”? Чи може людина відповідати лише за належність до групи? Що буде з тими, хто жодним чином не причетний до події?» Такі запитання адресують узагальнення та знеособлення людей, описані в дослідженнях морального відсторонення. Відповідь не варто вимагати негайно: іноді людина потребує часу, щоб обміркувати суперечність. 5. Запропонуйте обговорити ненасильницькі способи впливу Якщо основна потреба — бути почутим, захистити права чи діяти проти несправедливості, можна говорити про законні форми участі, підтримки громади, документування порушень, взаємодопомоги та звернення до належних інституцій. Конкретний вибір залежить від контексту і безпеки. Нав'язування готового плану може перетворити бесіду на змагання за владу; спільний аналіз реалістичних альтернатив підтримує особисту відповідальність. 6. Домовтеся про наступний крок або завершіть розмову Наприкінці корисно уточнити: «До чого ми дійшли? Чи готовий ти обговорити це пізніше або звернутися по підтримку?» Можлива відповідь «зараз не готовий» теж є результатом комунікації. Нейтральне завершення створює можливість повернутися до теми без негайного загострення. Якщо співрозмовник повторює погрози або починає залякувати, розмову потрібно завершити й діяти відповідно до рівня небезпеки. Приклади складних реплік і можливих відповідей «Вони розуміють тільки силу» Можлива відповідь: «Що для тебе означає “сила” в цьому випадку? Який результат ти хочеш отримати? Як відрізнити захист людей від нападу на тих, хто не завдавав шкоди?» Ці запитання допомагають перевести узагальнену тезу до розгляду конкретних наслідків. Не варто відповідати схвальними формулами, які співрозмовник може сприйняти як згоду на насильство. «Усі представники цієї групи винні» Можлива відповідь: «Відповідальність стосується конкретних дій. Які факти доводять причетність кожної людини, про яку ти говориш?» Тема переноситься до індивідуальної відповідальності, захисту невинних і перевірюваних фактів. Ця відповідь особливо важлива там, де колективне обвинувачення стає виправданням нападу на цивільних. «Ти мене засуджуєш і нічого не розумієш» Можлива відповідь: «Я хочу зрозуміти, чому це для тебе настільки важливо. Водночас я не погоджуюся із заподіянням шкоди людям. Ми можемо обговорювати твої переживання без погроз». Тут зберігається контакт і водночас визначається межа. Дослідження політичної комунікації показують, що уважне слухання впливає на сприйняття співрозмовника, проте ефект на зміну переконань є окремим питанням. «Без насильства нічого не зміниться» Можлива відповідь: «Чому ти вважаєш, що інші способи не спрацюють? Які приклади ти береш до уваги? Що сталося б із людьми, які опинилися б поруч?» Спроба поставити запитання про альтернативи має сенс лише за умов відносної безпеки та готовності до діалогу. Не потрібно перетворювати це на суперечку з безліччю посилань, де кожен захищає власний табір. «Я вже вирішив, що зроблю їм боляче» Це висловлювання потребує ставлення як до потенційної загрози, особливо якщо стосується конкретної людини чи близької події. Не торгуйтеся щодо допустимих способів шкоди, не обіцяйте абсолютної таємниці й не беріть на себе роль єдиного посередника. Подбайте про безпеку та зверніться до відповідних служб. Офіційні українські контакти: 112/102/103, 1516 для повідомлень СБУ. Чому публічна суперечка, висміювання і потік фактів часто ускладнюють контакт Публічне приниження може змусити людину більше захищати власний образ перед групою, ніж досліджувати зміст своїх тверджень. Довгий перелік фактів без розуміння того, як співрозмовник їх оцінює, не обов'язково змінює його установку. Це можливі механізми конфліктної взаємодії, тому їх слід описувати як контекстно залежні припущення, а не як універсальні правила, доведені саме для насильницької радикалізації. Експеримент Santoro та колег також демонструє різницю між якістю контакту та переконуванням. Відкриті запитання, перефразування й уважне слухання можуть бути доречними для уточнення значень. Їхня користь не скасовує потреби ставити чіткі межі щодо погроз і відповідальності за дії. Особливо ризикованим є повторне поширення насильницьких закликів під приводом «викриття». Якщо мета — захистити інших, обирайте спосіб повідомлення, який не підсилює шкідливий матеріал і не робить із конфлікту публічне видовище. Для безпекової ситуації важливі надійні канали повідомлення, а не вірусне обговорення. Особливості розмови з підлітком Підлітковий вік супроводжується формуванням автономії, ідентичності, соціальних зв'язків і здатності самостійно оцінювати складні суспільні питання. Різкі висловлювання в інтернеті можуть мати різні значення — від експериментування з провокаційною риторикою до цілеспрямованих погроз. Їх необхідно розглядати за змістом і обставинами, з урахуванням розвитку дитини та її права на приватність. Батькам або іншим дорослим корисно говорити про те, з ким підліток обговорює тему, що приваблює його в спільноті, які в нього джерела інформації, чи стикався він із тиском, залякуванням або проханнями виконувати небезпечні дії. Важливо не карати за саме запитання, політичну цікавість чи належність до соціальної групи. Психологічна підтримка, безпечні стосунки й співпраця з освітнім середовищем визначаються конкретною потребою дитини, а не припущенням про її «тип». Огляд ролі родини Sporer і Buxton підкреслює значення зв'язків між сім'ями, освітніми установами й відповідними службами та описує перепони для звернення по допомогу. Він не дає підстав для масового стеження за дітьми або механічних списків «ознак радикалізації». У разі повідомлень про конкретне вербування чи завдання, що загрожують життю, слід залучати законних представників і компетентні служби з урахуванням захисту дитини. Якщо підлітка схиляють до небезпечної дії Не звинувачуйте дитину автоматично: спершу забезпечте безпеку, вислухайте, уточніть, чи є тиск або погрози, та залучіть відповідальних дорослих і служби. Не вимагайте самостійно продовжувати контакт із підозрілими людьми для «збирання доказів». Українська СБУ на офіційній сторінці гарячої лінії 1516 прямо відносить спроби вербування для диверсій і терактів до підстав для повідомлення. Якщо співрозмовник — друг, партнер, родич, колега або учень У дружбі важливо поєднувати особисту прихильність із відмовою підтримувати шкоду. Можна залишатися відкритим до розмови про переживання, припиняючи спілкування, коли починається залякування. У близьких стосунках оцініть можливість примусу й наслідки спільного проживання: приватна розмова недоречна, якщо вона створює безпосередню небезпеку для вас чи дітей. На роботі професійна межа передбачає фіксацію фактичних погроз і дотримання правил безпеки та законних процедур. Особисте втручання колеги не повинно підміняти компетентну оцінку. В освітній установі пріоритетом є захист усіх дітей, недопущення стигматизації й залучення підготовлених працівників згідно з чинними процедурами закладу. Публічне таврування учня за погляди порушує мету профілактики. Чи варто сперечатися про історію, віру і політику Залежить від того, що саме обговорюють. Якщо питання стосується перевірюваного факту, доречно разом звернутися до надійного першоджерела. Якщо йдеться про цінності, корисно з'ясувати, як вони пов'язані із захистом людей від шкоди. Релігійні переконання або політичні погляди як такі не визначають схильності до насильства. Розмову можна будувати навколо конкретної поведінки, відповідальності та наслідків, не оголошуючи цілу групу винною. Окремої уваги потребує контекст війни. Законний захист населення й міжнародно-правові правила щодо застосування сили мають інший правовий та моральний контекст, ніж терор проти цивільних або погрози окремим особам. Повсякденна розмова не замінює правового встановлення обставин. Українське законодавство, зокрема Закон «Про боротьбу з тероризмом» і Кримінальний кодекс України, регулює конкретні діяння й відповідальність; психологічна назва «ідеологічне насильство» не є самостійною кримінально-правовою кваліфікацією. Що робити, якщо переконання посилюються, а контакт погіршується Зміна тону, дедалі жорсткіші узагальнення, ізоляція від близьких чи ворожа риторика можуть мати різні причини. Вони самі по собі не дають надійного прогнозу насильства. Натомість конкретні погрози, спроби примусу, переслідування й відомі небезпечні дії потребують уваги незалежно від того, яку ідеологію проголошує людина. Огляд Wolfowicz та колег розрізняє статистичні чинники установок і поведінки; безпекові рішення не слід підміняти побутовим профілюванням. Якщо розмова повторюється без результату, важливо визначити її межі й доступні види підтримки. Ви можете запропонувати допомогу з практичною проблемою, конфліктом або зверненням до фахівця, який має компетенцію в роботі з насильницькою поведінкою чи кризою. Припущення, що кожна людина, яка виправдовує насильство, має психічний розлад, є хибним; клінічні висновки потребують окремих підстав і професійного обстеження. Професійна допомога й межі конфіденційності Психолог, соціальний працівник, освітній фахівець або інша служба можуть допомагати з емоційним напруженням, сімейними конфліктами, соціальною ізоляцією чи кризою, якщо мають належну підготовку й діють у межах своєї компетенції. Спеціалізоване ведення випадків ризику насильницької радикалізації потребує міждисциплінарних процедур, захисту персональних даних і оцінювання конкретної небезпеки. Lewis та колеги (2024) описують відомі чинники впровадження таких програм, але їхній огляд не підтвердив причинного зниження насильства. Перед передаванням приватної інформації до будь-якої установи варто з'ясувати правові підстави, необхідність і пропорційність такого кроку. У невідкладній ситуації захист життя має безпосереднє значення. Обіцяти людині абсолютну таємницю щодо конкретної загрози іншим людям не слід. Якщо ви самі працюєте в професії з регульованою конфіденційністю, керуйтеся чинним законодавством і правилами вашої діяльності, а не загальним інтернетним алгоритмом. Яких результатів очікувати й як їх оцінювати Після бесіди можна запитати себе, чи вдалося уточнити позицію без тиску; чи стало зрозуміло, що для співрозмовника означає насильство; чи визначено особисті межі; чи з'явився безпечний спосіб звернутися по підтримку. Це показники якості самого контакту, а не виміряне зниження ризику нападу. Наявність ввічливої розмови не гарантує зміни переконань, а короткочасна згода не доводить стабільної зміни поведінки. Для наукового оцінювання слід окремо вимірювати переконання, ставлення до груп, наміри, реальні дії й безпеку та застосовувати придатні порівняльні дизайни. Carthy та колеги виявили, наскільки результати контрнаративів залежать від вибраного показника, а Lewis та колеги зафіксували брак придатних оцінювань ефективності програм індивідуального супроводу. Через рідкісність насильницьких подій і неоднорідність ситуацій успіх неможливо встановити за одним коротким опитувальником. Поширені запитання Чи можна переконати людину відмовитися від виправдання насильства за одну розмову? Іноді співрозмовники переглядають окремі судження, але надійних даних, що одна звичайна розмова систематично запобігає ідеологічному насильству, немає. Польовий експеримент 2025 року стосувався політичних установок і не показав додаткового ефекту якісного слухання на переконування. Реалістична мета — безпечний, чіткий контакт і розуміння наступного кроку. Чи потрібно називати людину екстремістом? Для приватної розмови точніше назвати конкретну тезу: «Ти виправдовуєш напад на цивільних». Ярлик не уточнює ні наміру, ні небезпечної дії. Модель двох пірамід пояснює, чому висловлені погляди та насильницька поведінка мають розглядатися окремо. Чи означає виправдання насильства психічний розлад? Ні. Це висловлювання про моральну допустимість певних дій у певному контексті. Психіатричний діагноз не встановлюють на підставі ідеологічних поглядів. Для допомоги слід визначити фактичну проблему — погрози, кризовий стан, страждання, конфлікт або потребу в підтримці — і вже після цього добирати компетентного фахівця. Чи варто надсилати людині спростувальні відео та статті? Перевірені матеріали можуть допомогти обговорити факти, якщо людина готова до їх спільного розгляду. Огляд контрнаративів не встановив переконливого впливу таких втручань на насильницькі наміри. Важить те, що саме має змінитися і як це перевірятиметься; кількість надісланих посилань сама по собі не є показником користі. Якщо людина мовчить або перериває бесіду, чи це погана ознака? Саме мовчання не дозволяє оцінити насильницький ризик. Воно може відображати втому, незгоду, небажання говорити або потребу в часі. Оцінюйте реальні загрози й дії, не приписуючи небезпечності манері спілкування. Чи треба повідомляти поліцію через кожне різке політичне висловлювання? Політичне розходження та різка критика не дорівнюють повідомленню про злочин. Якщо ж відомі конкретні погрози, насильницькі дії чи підготовка нападу, необхідно діяти відповідно до характеру небезпеки й законодавства. За негайної загрози офіційні служби України доступні за 112 або 102; для повідомлень про підготовку терактів і вербування СБУ вказує 1516. Що робити, якщо це член моєї родини? Почніть із власної безпеки та конкретних фактів, говоріть про переживання й допустимі способи поведінки, підтримуйте межі та за потреби звертайтеся по фахову допомогу. Огляд ролі членів родини підкреслює цінність співпраці та труднощі сімей, але не дає універсального сценарію для кожної ситуації. Висновок Відповідальна розмова з людиною, яка виправдовує ідеологічне насильство, поєднує точне уточнення її слів, уважність до переживань, послідовне неприйняття шкоди та готовність захистити людей при конкретній загрозі. Найцінніший практичний результат — ясність щодо того, що людина стверджує й робить, які межі встановлено і яким має бути наступний безпечний крок. Наукові дослідження підтверджують складність зміни радикальних установок і обмеженість даних щодо ефективності розмовних втручань. Саме тому корисна комунікація зберігає людську гідність, обережно працює з фактами й розрізняє підтримку співрозмовника та відповідальність за запобігання насильству. Пов’язані статті Психологія радикалізації, насильницького екстремізму та профілактики: карта знань — поняття, дослідницькі напрями та логіка всього кластера. Профілактика насильницького екстремізму: рівні та доказові підходи — суспільні та індивідуальні заходи профілактики. Радикальні переконання і політичне насильство: у чому різниця — відмінність поглядів, підтримки насильства та поведінки. Моральне відсторонення в насильницькому екстремізмі: механізм виправдання шкоди — психологія виправдання заподіяної шкоди. Фактори ризику насильницької радикалізації: що встановлено дослідженнями — чому кореляції не дозволяють передбачати дії конкретної людини. Структурована професійна оцінка загрози ідеологічного насильства — компетенції фахівців і межі оцінки. Профілактика онлайн-радикалізації дітей і підлітків — захист дітей та підлітків у цифровому середовищі. Як близьким реагувати на можливу насильницьку радикалізацію — практичні дії родини та межі допомоги. Міжвідомчий супровід у профілактиці насильницького екстремізму Джерела Верховна Рада України. (2001). Кримінальний кодекс України, № 2341-III, зі змінами. Офіційний текст. Верховна Рада України. (2003). Закон України «Про боротьбу з тероризмом», № 638-IV, зі змінами. Офіційний текст. Державна служба України з надзвичайних ситуацій. Екстрені служби: контакти. Офіційний перелік номерів 112, 101, 102, 103. Служба безпеки України. (2026, 2 квітня). СБУ запровадила новий короткий номер «гарячої лінії»: 1516. Офіційне повідомлення. Bandura, A. (1999). Moral disengagement in the perpetration of inhumanities. Personality and Social Psychology Review, 3(3), 193–209. DOI: 10.1207/s15327957pspr0303_3. Carthy, S. L., Doody, C. B., Cox, K., O'Hora, D., & Sarma, K. M. (2020). Counter-narratives for the prevention of violent radicalisation: A systematic review of targeted interventions. Campbell Systematic Reviews, 16(3), e1106. DOI: 10.1002/cl2.1106. Lewis, J., Marsden, S., Cherney, A., Zeuthen, M., Rahlf, L., Squires, C., & Peterscheck, A. (2024). Case management interventions seeking to counter radicalisation to violence and related forms of violence: A systematic review. Campbell Systematic Reviews. DOI: 10.1002/cl2.1386. McCauley, C., & Moskalenko, S. (2017). Understanding political radicalization: The two-pyramids model. American Psychologist, 72(3), 205–216. DOI: 10.1037/amp0000062. Santoro, E., Broockman, D. E., Kalla, J. L., & Porat, R. (2025). Listen for a change? A longitudinal field experiment on listening's potential to enhance persuasion. Proceedings of the National Academy of Sciences, 122(8), e2421982122. DOI: 10.1073/pnas.2421982122. Sporer, K., & Buxton, B. (2024). The role of family members in the prevention of violent extremism and terrorism: A scoping review of the literature. Aggression and Violent Behavior, 78, 101990. DOI: 10.1016/j.avb.2024.101990. Wolfowicz, M., Litmanovitz, Y., Weisburd, D., & Hasisi, B. (2021). Cognitive and behavioral radicalization: A systematic review of the putative risk and protective factors. Campbell Systematic Reviews, 17, e1174. DOI: 10.1002/cl2.1174.

Український психологічний ХАБ · Опубліковано: 22 жовтня 2026 · Редакційна політика Дослідницький кластер: Психологія радикалізації, насильницького екстремізму та профілактики Сімейна профілактика залучення до насильницьких груп — це система щоденної підтримки, виховання, захисту та своєчасного звернення по допомогу, що зменшує вразливість людини до примусу, експлуатації й виправдання насильства заради групової мети. Її головними складниками є довірливі стосунки, можливість відкрито говорити про складні переживання, навчання безпечній поведінці в цифровому середовищі та узгоджені дії родини зі школою і фахівцями за наявності конкретної загрози. Науковий висновок потребує точності. Систематичний огляд Zych і Nasaescu виявив статистичні зв’язки між деякими сімейними умовами й показниками радикалізації, однак не встановив причинності та не знайшов придатних для включення досліджень ефективності власне сімейних програм. Новіший огляд втручань для дітей і підлітків також показав, наскільки обмежені достовірні оцінки результативності цільової профілактики. Тому практичні рекомендації далі спираються на поєднання наявних досліджень, загальних принципів захисту дітей і чітко позначених обґрунтованих висновків редакції. Що саме потрібно запобігати: участі в насильстві, примусу та експлуатації Радикальні політичні погляди, гостра критика влади, релігійні переконання, активізм, участь у мирному протесті й навіть непримиренна суперечка з дорослими належать до різних форм висловлення позиції. Сімейна профілактика зосереджується на ситуаціях, у яких з’являється виправдання фізичного насильства проти людей, примус, залякування, погрози, втягування в протиправні дії або фактична участь у них. Дослідники розрізняють радикальні установки, наміри й поведінкові результати, оскільки ці явища вимірюють по-різному і вони не утворюють єдиного передбачуваного ланцюга. Це розмежування застосовано в систематичному огляді Lewis та співавторів. Насильницька група в контексті цієї статті — середовище, у якому учасників заохочують до заподіяння шкоди людям, використовують погрози або залучають до дій із насильницькою метою. Це можуть бути ідеологічно мотивовані мережі, локальні угруповання чи групи, що експлуатують дітей. Правова кваліфікація конкретної організації та дій належить компетентним органам і залежить від обставин. Для родини першорядне значення мають безпека, свобода дитини від примусу та конкретні факти поведінки. Особливо важливо розрізняти залучення до групи й насильницьку радикалізацію. Людина може опинитися під тиском, погрозами, шантажем чи в залежності від дорослих, не поділяючи їхньої ідеології. Матеріали Управління ООН з наркотиків і злочинності наголошують, що участь дітей в озброєних і насильницьких групах може включати широкий спектр примусу, а їхні потреби потребують орієнтованого на права дитини підходу. Що відомо науці про роль сім’ї Сімейні зв’язки — один із контекстів, а не універсальне пояснення У систематичному огляді Campbell, опублікованому Zych і Nasaescu у 2022 році, проаналізовано 33 дослідження сімейних чинників, що охоплювали загалом 148 081 учасника. Деякі показники сімейних конфліктів і наявності членів родини, залучених до екстремістських середовищ, корелювали з більшою вираженістю досліджуваних ознак радикалізації. Вища залученість до сімейних стосунків та окремі інші характеристики корелювали з нижчими показниками. Автори наголосили на переважно високому ризику систематичної похибки, неоднорідності операційних визначень і неможливості встановити, що сімейні умови спричиняють або запобігають насильству. Отже, конфлікт між батьками й підлітком не є доказом майбутньої небезпеки, а згуртована родина не забезпечує абсолютного захисту. Дослідження міжпоколіннєвого передавання екстремістських уявлень також показує складність процесу: систематичний огляд 53 переважно якісних досліджень описав різні способи передавання ідей у сім’ях, зокрема через розмови, соціальне середовище, символи та повсякденні практики. Теплі стосунки самі по собі можуть співіснувати з передаванням шкідливих переконань. Важливі зміст взаємодії, ставлення до насильства й доступ дитини до інших соціальних зв’язків. Захисні чинники в молодіжних дослідженнях Метааналіз 2025 року, який об’єднав 41 дослідження та 49 незалежних вибірок, повідомив про невеликі статистичні зв’язки між позитивною батьківською залученістю та нижчими показниками екстремізму й насильницької радикалізації в молоді (r ≈ −0,13). Також розглядалися просоціальна поведінка, освітні результати, справедливе ставлення інституцій та позитивні контакти між групами. Кореляційні результати характеризують середні закономірності у вибірках і не дозволяють обчислити особистий ризик конкретної дитини. Практичне значення цих даних полягає в підтримці звичайних умов здорового розвитку: передбачуваності, турботи, справедливих меж, дружніх зв’язків і можливості звернутися до дорослого. Водночас ефективність саме таких дій проти екстремістського насильства повинна перевірятися окремими дослідженнями; переносити на них результати загальних програм виховання автоматично не можна. Що можуть і чого поки не можуть довести дослідження втручань Огляд Lewis, Marsden та співавторів 2025 року знайшов лише одне дослідження ефективності поза системою кримінального правосуддя, яке відповідало його суворим критеріям для дітей і підлітків; у цьому дослідженні ризик похибки був серйозним. Додатково автори проаналізували 29 робіт щодо організації втручань, їхніх перешкод і умов упровадження. Наявних даних замало для впевненого висновку, що сімейні консультації, наставництво чи міжвідомчі програми знижують частоту насильницьких дій. Огляд Lewis та співавторів 2024 року щодо ведення випадків також розглядає індивідуальні та комплексні заходи підтримки й підкреслює ранню стадію доказової бази. Важливо оцінювати окремо збереження контакту з фахівцем, зміну переконань, припинення участі в групі та перевірені насильницькі події. Поліпшення сімейної комунікації є самостійно значущим результатом, але не тотожне доведеному запобіганню насильству. Як родина може підтримувати безпеку Довіра як умова раннього звернення по допомогу Дитині легше повідомити про залякування, дивні пропозиції чи небезпечне знайомство, якщо вона очікує, що її вислухають без приниження. Батьківська реакція має бути послідовною: спочатку з’ясувати, що сталося і чи існує безпосередня загроза, потім разом визначити безпечний наступний крок. Розмови не повинні перетворюватися на допит про погляди або вимогу беззастережної згоди з дорослими. Огляд Sporer і Buxton 2024 року описує перешкоди, через які близькі люди можуть не помічати важливих змін або вагатися із зверненням по підтримку. Серед них — невизначеність щодо значення поведінки, страх наслідків, брак інформації та ускладнені відносини з інституціями. Звідси випливає практичний принцип: родина має знати, до кого можна звернутися за консультацією ще до кризової ситуації. Емоційна безпека й ненасильницьке вирішення конфліктів У повсякденному житті дорослі можуть демонструвати способи висловлення злості, незгоди й образи, які зберігають гідність іншої людини. Це означає визнавати переживання дитини, уточнювати реальні обставини конфлікту, пояснювати межі прийнятної поведінки й відновлювати стосунки після сварки. Підтримка особливо важлива під час втрат, переїздів, тривалого стресу та змін у родині. Методичні рекомендації Міністерства освіти і науки України для профілактики насильства передбачають роботу з батьками, навчання ненасильницьких моделей поведінки та взаємодію психологічної служби зі школою. Ці рекомендації стосуються ширшої профілактики насильства, тому їх слід використовувати як основу виховання й захисту, а не як доказ ефективності спеціалізованої протидії радикалізації. Автономія та відчуття належності Підлітки закономірно шукають власну ідентичність, дружбу, моральні орієнтири й можливість впливати на світ. Родина підтримує цей розвиток, коли дозволяє ставити складні питання, обговорювати політику й історію, не соромлячись незгоди, та брати участь у законних громадських ініціативах. Корисними бувають гуртки, спорт, творчі заняття, волонтерство й інші відкриті спільноти, де участь ґрунтується на добровільності. Це практична рекомендація, що спирається на загальні уявлення про розвиток підлітків та дослідження молодіжних захисних чинників. Вона не означає, що певне хобі або стиль виховання сам по собі запобігає насильницькому екстремізму. Мета — розширити коло доступної підтримки та безпечних соціальних можливостей. Як говорити з дитиною про насильство та ідеологію Починайте із запитань про зміст і контекст Коли дитина висловлює різку або провокативну думку, дорослому корисно уточнити, де вона з нею зіткнулася, що саме її переконує та як вона розуміє наслідки запропонованих дій. Розмова може починатися словами: «Що в цій історії здається тобі справедливим?», «Що сталося б із людьми, проти яких пропонують застосувати силу?», «Чи можна досягти цієї мети без насильства?». Питання допомагають розділити реальне переживання несправедливості, ставлення до групи та готовність заподіювати шкоду. Корисно відкрито формулювати сімейне правило: права людини, безпека та заборона примусу діють також під час суперечок про суспільні проблеми. Водночас слід залишати місце для аргументованого заперечення й самостійного висновку. Постійне висміювання переконань, колективні звинувачення релігійних чи етнічних спільнот і демонстративне приниження підривають довіру та не забезпечують психологічної безпеки. Не плутайте зміну поглядів із конкретною загрозою Захоплення суперечливим автором, зміна друзів, нові символи, складна політична риторика або потаємність у спілкуванні можуть мати багато пояснень. Жодна така характеристика не є надійним тестом на майбутню насильницьку поведінку. Для визначення наступних дій важливі контекст, підтверджені погрози, ознаки примусу й фактичні події. Огляд Mayer та співавторів підкреслює складність зв’язків між екстремізмом, шкільним середовищем, сім’ями та громадою. Тому варто говорити про конкретні вчинки, а не про «тип небезпечної людини». Якщо є образливі висловлювання, їх можна обговорити як проблему взаємної поваги. Якщо є погроза насильства або спроба використати дитину для злочину, потрібні дії щодо безпеки та професійна оцінка ситуації. Сімейна профілактика в цифровому середовищі Розмови про онлайн-контакти й небезпечні пропозиції Цифрове спілкування є звичайною частиною життя підлітків, а контакти з незнайомцями можуть включати обман, фінансові обіцянки, шантаж і вимоги діяти потай. У повідомленні Кабінету Міністрів України від 31 березня 2025 року наведено офіційні рекомендації для батьків та освітян щодо запобігання вербуванню дітей для небезпечних дій в умовах війни. Йдеться про конкретну безпекову загрозу в Україні, яку слід відрізняти від загальних механізмів ідеологічної радикалізації. Сімейна домовленість може передбачати просте правило: якщо хтось у мережі пропонує приховане завдання, гроші за небезпечну дію, вимагає таємниці або погрожує наслідками відмови, дитина одразу звертається до дорослого, якому довіряє. Дорослий реагує без покарання за сам факт звернення. Не потрібно продовжувати небезпечне листування, самостійно перевіряти співрозмовника чи втягувати дитину в пошук доказів через ризикований контакт. Відкриті правила користування пристроями й повага до приватності Батькам доцільно домовлятися про безпеку онлайн з урахуванням віку, а не будувати взаємини лише на прихованому нагляді. Спільні правила можуть охоплювати захист персональних даних, налаштування приватності, звернення по допомогу у разі шантажу, обговорення незнайомих каналів і реакцію на погрози. Із дорослішанням дитини зростає значення її автономії та участі у визначенні правил. Доповідь ЮНІСЕФ про дитинство в цифровому світі (2025) показує, що наслідки цифрового середовища залежать від характеру використання, досвіду дитини та контексту. Сам по собі час перед екраном не дає відповіді на питання про насильницьке залучення. Підставою для допомоги стають конкретні форми шкоди, примусу або експлуатації, а не користування певною платформою. Якщо контакт уже має ознаки вербування За наявності конкретного повідомлення з погрозою, примусовою вимогою або пропозицією протиправної дії передусім забезпечте фізичну безпеку дитини, припиніть взаємодію з підозрілим контактом і збережіть наявні повідомлення законним та безпечним способом, не поширюючи їх публічно. Кіберполіція України рекомендує батькам повідомляти поліцію про випадки вербування. Для негайної загрози діє 102, а для електронного звернення доступний офіційний сервіс кіберполіції. Розумною першою реакцією є підтримка: «Дякую, що ти розповів / розповіла. Зараз ми подбаємо про твою безпеку й звернемося по допомогу». Якщо йдеться про дитину, яка могла виконати протиправне завдання під тиском, важливо одночасно захищати її права, отримати правничу консультацію та не обіцяти результатів правової оцінки, яких родина забезпечити не може. Коли родині потрібна додаткова професійна підтримка Звернутися до дитячого психолога, психологічної служби закладу освіти чи іншого кваліфікованого фахівця доречно, коли тривають сильний страх, ізоляція, пережита експлуатація, сімейні конфлікти або різкі зміни повсякденного функціонування. Таке звернення спрямоване на підтримку психічного здоров’я та безпеки; воно не є процедурою встановлення «екстремістського діагнозу». Насильницька радикалізація не становить окремого психіатричного діагнозу. Огляд Sporer і Buxton наголошує на значенні доступної психологічної допомоги, підтримки людей із травматичним досвідом та кращої комунікації між родинами й установами. У складних випадках можуть знадобитися узгоджені консультації психолога, соціального працівника, фахівця із захисту дітей і юриста. Будь-яке передавання інформації має відповідати законодавству, меті звернення та принципу мінімально необхідного розкриття даних. Якщо дитина боїться звертатися до батьків Безпечним дорослим може бути інший законний представник, близький родич, шкільний психолог або відповідальний фахівець. Якщо сім’я є джерелом примусу чи насильства, необхідно організувати незалежний шлях допомоги, що захищає інтереси дитини. Українська система безоплатної правничої допомоги прямо зазначає право кожної дитини на відповідні правничі послуги незалежно від доходу родини. Дитині важливо пояснити, що звернення по захист можливе навіть тоді, коли вона раніше погодилася на контакт, отримала подарунок чи виконала вимогу під тиском. Це підтримувальна психологічна позиція, а конкретні права, юридичні наслідки та порядок дій визначаються обставинами й чинним законодавством. Як вибудувати спільну роботу сім’ї, школи та громади Сім’ї й школі корисно мати заздалегідь узгоджені канали спілкування, контакти психологічної служби та зрозумілі процедури реагування на погрози. Розмова з педагогом має стосуватися спостережуваних подій, потреб дитини й способів захисту, а не складання таємного списку учнів за їхнім світоглядом. Наукова й професійна література підкреслює потребу у взаємодії, яка зберігає довіру та не створює додаткового таврування. Mayer та співавтори (2024). Універсальна профілактика стосується всіх дітей: вона створює безпечне середовище, навчає мирного вирішення конфліктів та цифрової грамотності. Вибіркова підтримка відповідає на конкретні потреби, наприклад пережитий примус чи погрози. Індивідуальний супровід розробляється фахівцями за наявності визначених обставин і з урахуванням прав дитини. Ці рівні докладніше пояснено в статті про профілактику насильницького екстремізму та матеріалі про профілактику у школі. У громаді важливі доступні гуртки, молодіжні програми, консультації, соціальні послуги та підтримка родин у стресових обставинах. Ці заходи мають цінність для добробуту й розвитку навіть тоді, коли їхній специфічний вплив на насильницьку радикалізацію залишається невідомим. Їхню якість доцільно оцінювати за безпекою, добровільністю, доступністю, задоволеністю отримувачів і довготривалими результатами, якщо їх можна достовірно виміряти. Коли ситуація потребує негайних дій Негайна реакція потрібна за наявності конкретної та реалістичної погрози заподіяти шкоду, повідомлення про підготовку насильницької дії, примусу до участі в ній або небезпеки для життя та здоров’я. У таких обставинах пріоритетом є фізична безпека, віддалення дитини від небезпечної ситуації без провокування конфлікту та виклик поліції за номером 102. Порядок такого звернення підтверджений на офіційному сайті кіберполіції. Родина не повинна самостійно проводити оперативну перевірку, розслідування, затримання або психологічне «тестування» підозрюваної людини. Оцінка достовірності загрози потребує професійного аналізу обставин і повноважень відповідних служб. За відсутності невідкладної небезпеки доречні консультація психолога, відповідальної шкільної служби, соціального працівника чи юриста з урахуванням конкретної потреби. Правові гарантії для дітей в Україні Закон України «Про охорону дитинства» гарантує дитині право на захист гідності та від насильства й визначає засади захисту її прав. У випадках експлуатації та примусу правовий статус дитини, інтереси й потреби в допомозі повинні розглядатися індивідуально. Діти, залучені до небезпечних дій, можуть водночас зазнавати шкоди й потребувати спеціалізованого захисту. Міжнародні матеріали Управління ООН з наркотиків і злочинності також пропонують орієнтований на дитину підхід до запобігання вербуванню, оцінки психосоціальних потреб та реінтеграції. Конкретні рішення щодо захисту персональних даних, звернення до компетентних органів і правничого представництва визначаються українським законодавством і реальними обставинами справи. Чого слід уникати в сімейній профілактиці Пошук «психологічного профілю екстреміста», примусове викриття приватних переконань, масове стеження за всіма контактами дитини та вимога донести на друзів без конкретних підстав можуть посилювати страх і недовіру. Такі практики не спираються на доказове індивідуальне прогнозування насильства. Показники сімейного конфлікту, самотності чи психологічного стресу є підставами для підтримки відповідних потреб, а не для навішування ярлика загрози. Так само психологічні труднощі, інвалідність, нейровідмінності, релігія, етнічність, стать чи життєва позиція не повинні використовуватися як готові критерії небезпечності. Практика має орієнтуватися на підтверджену поведінку, реальний контекст та захист від дискримінації. Для розуміння цієї відмінності корисна окрема українська стаття про межі списків ознак ризику насильницького екстремізму. Як оцінювати результати сімейної профілактики На рівні родини можна оцінювати доступність розмов про безпеку, готовність дитини повідомляти про погрози, знання маршрутів допомоги, відсутність насильницьких методів виховання та якість співпраці зі школою. Це показники організації підтримки, а не тести на приховану радикалізацію. Для програм, які заявляють про запобігання насильницькому екстремізму, потрібні чітка модель змін, незалежне оцінювання, належна група порівняння, достатні строки спостереження та розрізнення установок, намірів і реальної поведінки. Огляд Lewis та співавторів (2025) рекомендує закладати оцінювання в саму конструкцію втручань. Статистично привабливе поліпшення в анкеті не може підміняти дані про фактичну безпеку. Поширені запитання Чи може звичайна сім’я запобігти залученню дитини до насильницької групи? Сім’я здатна розширювати можливості захисту: підтримувати довіру, обговорювати небезпечні пропозиції, заохочувати звернення по допомогу та своєчасно залучати фахівців. Однак наукові огляди не встановили гарантії захисту й не довели універсальної ефективності однієї сімейної програми. Zych і Nasaescu (2022); Lewis та співавтори (2025). Чи означають радикальні переконання підлітка, що він небезпечний? Ні. Для безпекової оцінки потрібне розмежування поглядів, підтримки насильства, намірів і конкретних дій. Незвичні переконання, субкультура чи активізм не утворюють надійного прогнозу насильства. Обговорюйте погляди, встановлюйте ненасильницькі межі та реагуйте на реальні погрози. Що робити, коли дитина приховує спілкування в інтернеті? Спочатку відновлюйте доступний і спокійний канал розмови. З’ясовуйте, чи є вимоги зберігати таємницю під погрозами, шантаж або небезпечні завдання. Якщо з’явилися конкретні докази вербування чи загрози, керуйтеся офіційними рекомендаціями українських органів та звертайтеся до компетентних служб. Чи потрібно карати дитину за розмову з вербувальником? Насамперед потрібно з’ясувати, чи перебуває дитина під тиском і чи потребує захисту. Приниження або автоматичне покарання за повідомлення про небезпеку може знизити готовність звернутися по допомогу наступного разу. Правові аспекти можливих дій доцільно обговорювати з фахівцем системи безоплатної правничої допомоги. Чи можна використовувати опитувальник для визначення майбутнього насильства? Надійного сімейного опитувальника, який передбачає індивідуальний терористичний напад за набором рис чи поглядів, наявна доказова база не дає. Фахові процедури оцінки загрози не замінюють відповідального аналізу конкретних даних, а батькам слід утримуватися від самостійної класифікації дітей. Які перші три дії родини? Підтримуйте розмову, у якій можна без сорому повідомити про небезпечний контакт; домовтеся про простий маршрут звернення по допомогу; за появи конкретної погрози забезпечте безпеку та зверніться до відповідної служби. Такі дії відповідають орієнтованій на захист дитини логіці офіційних рекомендацій МОН. Висновок Сімейна профілактика залучення до насильницьких груп має будуватися навколо довіри, захисту від примусу, розвитку ненасильницьких способів взаємодії й своєчасного доступу до фахової допомоги. Батьки можуть впливати на якість стосунків, безпечні правила цифрового життя та готовність дитини розповісти про небезпеку. Водночас насильство виникає в складних соціальних обставинах, а сімейні чинники не дають підстав передбачити поведінку конкретної людини. Сучасні систематичні огляди дають підстави розглядати сім’ю як важливе середовище підтримки, але вимагають подальших якісних досліджень ефективності спеціалізованих програм. Найкраща практична позиція — послідовно захищати дітей і дорослих від примусу й загроз, не підмінюючи турботу політичним контролем або психологічним тавруванням. Пов’язані статті Профілактика насильницького екстремізму: рівні та доказові підходи Профілактика насильницької радикалізації у школі Ознаки ризику насильницького екстремізму: чому списки недостатні Вербування до насильницьких екстремістських груп: психологічний процес Громадські програми профілактики насильницького екстремізму Профілактика онлайн-радикалізації дітей і підлітків Роль сімейних зв’язків у радикалізації Як близьким реагувати на можливу насильницьку радикалізацію Джерела Duindam, H. M., van Loon, A. W. G., & Lösel, F. (2025). Protective factors against extremism and violent radicalization in youth: A multilevel meta-analysis. Aggression and Violent Behavior, 85, 102101. DOI: 10.1016/j.avb.2025.102101. Lewis, J., Marsden, S., Hewitt, J., Squires, C., & Stefaniak, A. (2025). Non-Criminal Justice Interventions for Countering Cognitive and Behavioural Radicalisation Amongst Children and Adolescents: A Systematic Review of Effectiveness and Implementation. Campbell Systematic Reviews. DOI: 10.1002/cl2.70079. Lewis, J., та ін. (2024). Case management interventions seeking to counter radicalisation to violence and related forms of violence: A systematic review. Campbell Systematic Reviews. Повний текст. Mayer, M. J., Horgan, J., Herrenkohl, T. I., & Osher, D. (2024). Violent extremism in the U.S.: Causes and consequences for youth, families, schools, and communities. Journal of School Psychology, 106, 101345. DOI: 10.1016/j.jsp.2024.101345. Sporer, K., & Buxton, B. (2024). The role of family members in the prevention of violent extremism and terrorism: A scoping review of the literature. Aggression and Violent Behavior, 78, 101990. DOI: 10.1016/j.avb.2024.101990. UNICEF Office of Strategy and Evidence — Innocenti. (2025). Childhood in a Digital World. Звіт. United Nations Office on Drugs and Crime. (2023). Children associated with terrorist and violent extremist groups: Child protection and reintegration materials. Офіційний розділ. van Wieringen, L., Krüsselmann, K., Weggemans, D., & Liem, M. (2025). Inheriting Hatred? A Systematic Review of the Intergenerational Transmission of Extremist Ideologies. Journal of Child and Family Studies, 34, 2010–2023. DOI: 10.1007/s10826-025-03122-y. Zych, I., & Nasaescu, E. (2022). Is radicalization a family issue? A systematic review of family-related risk and protective factors, consequences, and interventions against radicalization. Campbell Systematic Reviews, 18(3), e1266. DOI: 10.1002/cl2.1266. Верховна Рада України. (2001; чинна редакція 2026). Про охорону дитинства: Закон України № 2402-III. Текст закону. Департамент кіберполіції Національної поліції України. (2024). Вербування підлітків ворогом для скоєння диверсій: рекомендації батькам. Офіційний матеріал. Кабінет Міністрів України / Міністерство освіти і науки України. (2025). Як розпізнати ознаки вербування дитини — рекомендації батькам і освітянам. Офіційне повідомлення. Міністерство освіти і науки України. (2018). Методичні рекомендації щодо запобігання та протидії насильству, лист № 1/11-5480. Текст документа. Система безоплатної правничої допомоги. (2026). Дітям та їхнім законним представникам: права і порядок отримання допомоги. Офіційна сторінка.

Український психологічний ХАБ · Опубліковано: 22 жовтня 2026 року · Редакційна політика Дослідницький кластер: Психологія радикалізації, насильницького екстремізму та профілактики Перегляд екстремістського відео може впливати на емоції, увагу, оцінки подій і ставлення до насильства. Проте наукові дослідження поки що не встановили універсального причинного ланцюга від перегляду такого відео до участі людини в насильницькому екстремізмі. Найсильніше обґрунтоване твердження звучить точніше: певні форми контакту з радикалізувальним медіаконтентом статистично пов’язані з відповідними установками, а експериментальні дослідження виявляють окремі невеликі короткочасні зміни. Довгострокові наслідки, індивідуальна вразливість і перехід до реального насильства залишаються значно менш дослідженими. Це випливає із систематичного огляду Wolfowicz та співавторів (2022), метааналізу den Elzen та співавторів (2026) і огляду Rothut та співавторів (2026). Питання причинності важливе для батьків, освітян, психологів, дослідників і людей, які випадково зіткнулися з жорстоким або пропагандистським відео. Воно дозволяє одночасно серйозно ставитися до потенційної шкоди контенту й уникати хибних висновків щодо конкретної людини лише за історією її переглядів. Для ширшого контексту механізмів цифрового середовища дивіться матеріал «Онлайн-радикалізація до насильства: механізми і докази». Що саме називають екстремістським відеоконтентом У межах цієї статті екстремістський відеоконтент — це аудіовізуальні повідомлення, які в контексті певної ідеології виправдовують, прославляють, заохочують або пропагандистськи легітимізують насильство проти людей. До змісту можуть входити звернення учасників насильницьких рухів, постановочні матеріали, відеомонтажі, свідчення насильства, символічні образи та емоційно насичені історії, використані для політичної чи іншої ідеологічної мобілізації. Сам факт зображення насильства ще не визначає призначення відео. Новинний репортаж про злочин, документальне розслідування, матеріал про воєнні злочини, освітня критика екстремістських рухів і пропагандистський ролик можуть містити подібні зображення та водночас мати різні комунікативні цілі, контексти й наслідки. Для оцінки важливо, хто створив матеріал, як він подає насильство, кого зображає жертвами або ворогами, чи вимагає схвалення насильства та як аудиторія його сприймає. Таке розрізнення узгоджується із багатокомпонентною моделлю цифрової комунікації в огляді Rothut та співавторів (2026). Політичний радикалізм, протест, непопулярні переконання, релігійні практики й критика влади є окремими явищами. Основний предмет дослідження тут — повідомлення, пов’язані з легітимацією або підтримкою ідеологічно мотивованого насильства. Це розмежування має також правове значення: Закон України «Про боротьбу з тероризмом» встановлює правові рамки протидії тероризму й прямо захищає законний захист конституційних прав і свобод від підміни переслідуванням за переконання. Головний науковий висновок: зв’язок існує, але причинна картина складна Wolfowicz, Hasisi та Weisburd (2022) систематизували 53 дослідження медійних чинників радикалізації, з яких 49 були спостережними та чотири — експериментальними. Експерименти охоплювали різні види медіаповідомлень, зокрема новини й художні фрагменти; тільки один експеримент включав перегляд безпосередньо екстремістського пропагандистського відео. Об’єднана оцінка одноразового впливу для експериментальних умов була малою, близько g = 0,10. Автори оцінили якість причинних доказів як обмежену й наголосили на різнорідності змісту та результатів. Цифра g = 0,10 позначає стандартизовану різницю між групами в сукупності конкретних експериментальних вимірювань. Вона не означає, що десята частина глядачів стане радикалізованою, і тим більше не описує частоту майбутніх нападів. Досліджені результати зазвичай стосувалися відповідей в анкетах, оцінок або короткочасних установок. Реальні насильницькі дії є окремою, значно рідкіснішою кінцевою подією, яку такі експерименти не можуть надійно передбачити. У новішому метааналізі den Elzen, Asscher, Lang і Duindam (2026) об’єднано 31 дослідження, 29 незалежних вибірок, 52 772 учасників і 230 оцінок ефекту стосовно молодих людей. Середня позитивна асоціація між медіаконтактом і показниками насильницької радикалізації становила r = 0,12, тобто була невеликою. Зв’язки були виразнішими для онлайн-медіа, екстремістського змісту й окремих способів вимірювання, але автори прямо вказали на потребу в дизайнах, здатних сильніше перевіряти причинність. Коефіцієнт r = 0,12 — кореляція на рівні сукупних досліджень. Його не можна переводити в індивідуальну ймовірність радикалізації після одного відео. Також загальний аналіз медіавпливів не є експериментом, присвяченим саме відеоконтенту, і не доводить переходу від перегляду до правопорушення. Ще ширший огляд Rothut, Schulze, Hohner, Greipl і Rieger (2026) охопив 382 публікації за 2000–2025 роки. Він показав, що онлайн-радикалізацію досліджують із різними визначеннями й методами; тривалих досліджень бракує навіть попри те, що радикалізацію майже завжди розглядають як процес. Найнадійніший підхід — вивчати взаємодію змісту відео, особливостей аудиторії, соціальних зв’язків і обставин перегляду. Чотири різні питання, які часто помилково зливають в одне Чи впливає відео на емоції та увагу? Таке питання можна перевіряти експериментально: випадково призначити учасникам різні матеріали, а потім порівняти безпосередні реакції. Сильні емоційні повідомлення потенційно можуть викликати страх, обурення, співчуття, гнів або інтерес. Проте конкретна реакція залежить від попереднього досвіду, очікувань, віку, змісту та обставин перегляду. Емоційна активація сама по собі є лише реакцією на стимул, а не доказом схвалення екстремізму. Чи змінює відео оцінки та переконання? Частина експериментів вимірює негайні зміни у ставленні до певної групи або виправдання насильства. Такі зміни можуть бути малими, короткими, залежними від вихідних переконань або взагалі статистично невиявними. Систематичний огляд Wolfowicz та співавторів не підтримує просту тезу, що одноразовий перегляд пропагандистського відео зазвичай спричиняє значну зміну світогляду. Чи формує воно намір застосувати насильство? Намір — окремий психологічний результат. У дослідженнях його нерідко оцінюють самозвітами або відповідями на умовні ситуації. Такі методи відрізняються від документування підготовчих дій, доступу до засобів насильства чи реального наміру щодо визначеної цілі. Schumann та співавтори (2024) показали важливість відмінностей між випадковим контактом і цілеспрямованим пошуком радикалізувальної інформації; асоціації із заявленими установками та намірами не встановлюють автоматично причинний напрям. Чи призводить відео до реальної насильницької поведінки? Це найважливіше й найскладніше питання. Надійного універсального прогнозу від конкретного відео до нападу наукова література не дає. Насильство має низьку базову частоту, а поведінка залежить від багатьох обставин, які неможливо ізолювати простим анкетуванням. Британський урядовий дослідницький огляд (2026) окремо наголошує на відсутності чіткого причинного доказу, що посилення взаємодії з насильницьким онлайн-контентом безпосередньо веде до актів насильства. Його предмет — ширша група людей із фіксацією на насильстві, тому висновки слугують методологічним застереженням, а не безпосередньою оцінкою всіх форм ідеологічного екстремізму. Чому кореляція між переглядами та радикальними установками не доводить причини Уявімо дослідження, де люди, які частіше дивляться екстремістські відео, частіше схвалюють політично мотивоване насильство. Існує кілька різних пояснень, які можуть одночасно бути правильними. По-перше, зміст відео може певною мірою змінювати погляди глядачів. Це гіпотеза медійного впливу. По-друге, люди, які вже підтримують певні переконання, можуть самі шукати відповідні відео. Це селективний вибір інформації. По-третє, на перегляди й відповіді можуть одночасно впливати соціальна ізоляція, групові зв’язки, пережитий конфлікт, потреба в належності, довіра до джерел та інші обставини. По-четверте, взаємозв’язок може бути двобічним: поведінка користувача формує стрічку рекомендацій, яка, своєю чергою, змінює подальші контакти з контентом. У дослідженні Schumann, Clemmow, Rottweiler і Gill (2024) автори спеціально розрізняли випадкове зіткнення з радикалізувальною інформацією та її активний пошук. Це принципово: двоє людей із однаковим записом переглянутого ролика можуть мати зовсім різні мотиви — журналістське дослідження, навчальне завдання, критику пропаганди, випадковий перехід або зацікавлення ідеологією. Історія переглядів без контексту не встановлює, що саме стало причиною їхніх поглядів. Австралійський інститут кримінології (Cubitt і Morgan, 2024) досліджував випадковий та навмисний контакт із радикальними матеріалами в інтернеті. У національному опитуванні значна частка респондентів повідомляла про такий контакт; проте поширеність контакту принципово відрізняється від поширеності участі в насильстві. Опитування корисні для вимірювання того, де люди стикаються з матеріалами, але самі по собі не розв’язують проблему причинності. Для кращого висновку необхідні дані про попередні установки, частоту й зміст переглядів, альтернативні джерела інформації, життєві події та подальші зміни поведінки. Навіть докладні цифрові журнали взаємодій не замінюють таких даних і не усувають усі змішані чинники. Що відомо саме про відео, а не про інтернет загалом Відео поєднує рухоме зображення, звук, голос, монтаж і соціальні сигнали, тому може створювати інтенсивний досвід сприйняття. Це робить правдоподібними гіпотези про емоційну залученість і переконливість окремих аудіовізуальних повідомлень. Водночас наявність механізму, який виглядає психологічно переконливо, не є свідченням його фактичної сили для радикалізації. Важливо, що більшість кількісних робіт змішує різні канали: тексти, дописи, спілкування, новини, платформи та відеоролики. Тому результати про «вплив інтернету» або «користування соціальними мережами» не слід автоматично приписувати саме пропагандистському відео. Wolfowicz та співавтори (2022) окремо вказують, що серед експериментальних умов їхнього огляду безпосередньо екстремістське відео використовувалося лише в одному дослідженні. Звідси випливає важливий науковий пріоритет: вивчати властивості конкретних відеоповідомлень і незалежно перевіряти їхній вплив на чітко визначені результати. Окрема методологічна проблема — різниця між одноразовим переглядом та багаторазовою участю в інформаційному середовищі. Лабораторна реакція після кількох хвилин відео не показує, що відбувається після місяців обговорень у групі. Водночас ретроспективне виявлення великої кількості відео в цифровій історії людини не доводить, що саме вони змінили її поведінку. Вплив алгоритмічних рекомендацій: видимість контенту і зміна поглядів — окремі результати Алгоритмічні системи можуть визначати, які ролики користувач зустрічає частіше, у якому порядку і після яких попередніх переглядів. Підвищення ймовірності контакту з матеріалом є зміною інформаційного середовища. Щоб стверджувати про радикалізацію, потрібно додатково перевірити, чи спричинив цей контакт зміни переконань, підтримки насильства або поведінки. Haroon та співавтори (2023) провели масштабний аудит рекомендацій YouTube за допомогою автоматизованих профілів. Вони виявили ідеологічну спорідненість частини рекомендацій і збільшення частки рекомендацій із проблемних каналів на окремих траєкторіях. Водночас середня ідеологічна крайність рекомендованих роликів не зростала настільки, щоб підтримати узагальнену тезу про неминучу алгоритмічну ескалацію. Автоматизовані профілі дозволяють вивчати систему рекомендацій, але не вимірюють зміни психіки конкретних людей. В іншому дослідженні Hosseinmardi та співавтори (2024) порівнювали поведінку реальних користувачів з автоматизованими альтернативами, що спиралися на рекомендації. У середньому рекомендаційний механізм спрямовував до поміркованішого контенту, а вибір користувачів відігравав значну роль у споживанні. Це результат для конкретного майданчика, періоду й способу порівняння, тому його не можна узагальнювати на всі платформи або типи екстремістської пропаганди. Чотири експерименти Liu та співавторів (2025), у яких взяли участь 8 883 особи, показали, що маніпулювання політично упередженими відеорекомендаціями змінювало вибір переглядів, але не спричинило переконливих короткострокових змін політичних установок. Ці експерименти вивчали політичну поляризацію, а не безпосередньо рішення вчинити насильство. Їхній висновок допомагає розділити вплив на споживання відео і вплив на позиції, але не є універсальним спростуванням ризику насильницької радикалізації. Детальніше про власне рекомендаційні механізми читайте в матеріалі «Алгоритмічні рекомендації та ризик контакту з екстремістським контентом». Які психологічні процеси досліджують і що про них відомо Емоційне збудження та запам’ятовування Відеомонтаж, музика, крупні плани й особисті історії можуть посилювати емоційну реакцію та помітність повідомлення. Це потенційні механізми впливу на увагу, які слід досліджувати окремо від підтримки насильства. Переляк перед екраном, гнів через побачене або тривале пригадування кадрів можуть означати дистрес або моральне обурення; самі по собі вони не демонструють прийняття ідеології. Соціальна ідентичність та відчуття належності Відео може виступати знаком групової приналежності, предметом спільного обговорення або приводом отримати схвалення в цифровій спільноті. Тоді значення матеріалу формується також у коментарях, стосунках і групових нормах. Rothut та співавтори (2026) підкреслюють поєднання змісту, середовища й соціальних взаємодій. Водночас це пояснювальна рамка, а не доведений причинний маршрут для кожного глядача. Соціальний вимір докладніше розглянуто в статті «Екстремістські цифрові спільноти та відчуття належності». Повторення, звикання й уявна нормальність Поширене припущення полягає в тому, що регулярне зіткнення із виправданням насильства може змінювати відчуття соціальної прийнятності таких повідомлень. Проте конкретні оцінки ефекту повторного перегляду саме екстремістських відео та їхній зв’язок із майбутнім насильством досліджено недостатньо. Слід розрізняти зниження емоційної реакції на певне зображення, прийняття нав’язаної оцінки та реальну готовність діяти: це різні результати й різні методи вимірювання. Особиста активність і вибір контенту Перегляд, коментування, збереження, пошук, полеміка, дослідницький аналіз і поширення мають різні смисли. Дані про цілеспрямований пошук матеріалу можуть характеризувати форму залучення, але не розкривають автоматично мотивів. Schumann та співавтори (2024) демонструють, чому в емпіричному дослідженні треба відокремлювати ненавмисний контакт від активного добору інформації. Без цього оцінки ризику змішують надто різнорідні ситуації. Особливості дослідження неповнолітніх Підлітки формують уявлення про групову належність, автономію, соціальний статус і власні моральні межі в різних інформаційних і міжособистісних середовищах. Це робить вивчення взаємодії з онлайн-відео важливим, але вік сам по собі не є ознакою насильницьких намірів. Метааналіз den Elzen та співавторів (2026) виявив невеликий загальний зв’язок між медіаконтактом і показниками радикалізації в молоді; із цього результату не випливає, що кожна дитина, яка побачила ролик, перебуває на траєкторії насильства. У практичних ситуаціях першочерговими є контекст перегляду, самопочуття, безпека, стосунки з дорослими й відсутність тиску з боку інших осіб. Педагогам і батькам корисніше розмовляти про побачене, запитувати, що дитина зрозуміла та відчула, допомагати перевіряти джерела й забезпечувати можливість повідомити про погрози або нав’язливі звернення без страху автоматичного покарання. Для випадків активного залучення до насильницьких груп є окрема стаття «Онлайн-вербування неповнолітніх до насильницьких рухів». Перегляд шкідливих матеріалів не варто перетворювати на приватне стеження за дитиною чи публічне таврування її переконань. За конкретних погроз, примусу, переслідування або небезпечних контактів дорослі мають діяти відповідно до реальної ситуації, захищаючи дитину, зберігаючи пропорційність втручання та залучаючи фахівців за потреби. Практики безпечної сімейної цифрової взаємодії докладніше описані в статті «Цифрове батьківство». Як науковці можуть установлювати причинний вплив Рандомізовані експерименти За умови етичного погодження учасників випадково розподіляють між групами перегляду й порівняння, а потім вимірюють наперед визначені результати. Рандомізація послаблює вплив вихідних відмінностей між учасниками. Але короткий експеримент переважно показує негайні зміни вимірюваних реакцій; він не відтворює багаторічних соціальних відносин і не має безпечно провокувати серйозну шкоду. Поздовжні дослідження За людьми спостерігають упродовж часу, вимірюючи початкові погляди, подальші медіаконтакти, зміни соціального середовища та результати. Такий дизайн допомагає встановити послідовність подій і перевірити, чи передує перегляд зміні установок. Його слабкості — вибуття учасників, похибки пам’яті, приховані змішані чинники, швидка зміна платформ і рідкісність насильницьких подій. Нестачу якісних поздовжніх досліджень підкреслено в огляді Rothut та співавторів. Природні експерименти й зміни рекомендацій Тимчасове відключення певних функцій, зміни способу ранжування або порівняння близьких груп можуть створювати умови для сильніших причинних висновків про видимість контенту. Але навіть якщо експеримент виявив зміни переглядів, окремо потрібні вимірювання переконань і поведінки. Роботи Hosseinmardi та співавторів (2024) і Liu та співавторів (2025) демонструють, наскільки важливо розрізняти алгоритмічну пропозицію, власний вибір глядача та наслідки для установок. Дані платформ, опитування та інтерв’ю Цифрові сліди дозволяють точніше оцінювати послідовність контактів, але вони не повідомляють, як людина інтерпретувала матеріал. Опитування показують самооцінки й установки, однак залежать від точності відповідей. Інтерв’ю розкривають контекст і значення, проте ретроспективні розповіді можуть бути неповними. Якісні й кількісні методи доцільно поєднувати, ретельно захищаючи приватність учасників, особливо неповнолітніх. Що наукові роботи поки що не дозволяють стверджувати Немає достатніх підстав називати конкретну кількість переглядів «порогом радикалізації». Немає надійного універсального психологічного профілю глядача, який згодом вчинить насильство. Дані про те, що людина відвідала певний канал, самі по собі не свідчать про її політичні погляди, злочинні наміри або небезпечність. Показники короткочасних установок не можна подавати як доведене скорочення чи зростання терористичних нападів. Ці межі відповідають оглядам Wolfowicz та співавторів і Rothut та співавторів. Також не можна встановити дієвість обмеження контенту лише за кількістю видалених відео: необхідно вимірювати наслідки для реальних людей, можливе перенесення активності на інші платформи й небажані наслідки. Доведеність користі інформаційно-просвітницьких і профілактичних програм залежить від того, які результати вони досліджували й наскільки надійним був дизайн оцінювання. Оцінка переглядів, зміна ставлення й запобігання конкретному насильству є різними кінцевими показниками. Практичні рішення: випадковий перегляд, повторний контакт і конкретна загроза Якщо людина випадково побачила жорстокий ролик Насамперед доречно припинити небажаний перегляд, не поширювати шоковий матеріал і дати собі час на емоційне відновлення. За потреби можна скористатися інструментами скарги на платформі. Якщо зображення викликали стійкий дистрес, порушення сну або нав’язливі спогади, підтримка близької людини чи консультація фахівця з психічного здоров’я можуть бути корисними. Реакція на травматичне зображення не є ознакою згоди з пропагандою. Якщо близька людина регулярно переглядає такі відео Важливо з’ясувати мету й контекст переглядів без припущень про небезпечність. Людина може критично досліджувати явище, збирати свідчення, перевіряти повідомлення або навпаки підтримувати його ідеї. Змістовна розмова про те, як вона оцінює показане насильство, зазвичай інформативніша за вимоги надати всю історію переглядів. За напруження у стосунках і відчуття безсилля можна звернутися до фахівця по підтримку сім’ї. Якщо є прямі погрози чи повідомлення про підготовку шкоди Тоді значення має конкретний зміст погрози, доступність захисту постраждалих і законні способи реагування. Доцільно уникати самостійних конфронтацій, забезпечити безпеку людей і звернутися до компетентних служб відповідно до обставин. За безпосередньої небезпеки в Україні слід користуватися офіційними каналами екстреної допомоги. Рішення про оцінку реальної загрози належить підготовленим фахівцям; сама історія перегляду не підміняє такої оцінки. У сімейній, освітній або психологічній роботі варто документувати лише необхідні факти, дотримуватися конфіденційності й уникати припущень на підставі релігії, етнічності, політичної позиції чи психічного здоров’я. Правова межа між переконаннями та насильницькими діями має принципове значення; її підкреслює і Закон України «Про боротьбу з тероризмом». Профілактика й оцінювання результатів: на що спрямовувати зусилля Розумна профілактика працює з інформаційним середовищем і здатністю критично тлумачити повідомлення: поясненням принципів монтажу та джерел, обговоренням прийомів дегуманізації, розвитком навичок перевірки доказів, безпечними каналами повідомлення про погрози та доступом до підтримки. Для молоді важливі довірливі стосунки й участь самої дитини у визначенні безпечних цифрових практик. Це змістовні напрями діяльності, але дослідницька доброчесність вимагає окремого оцінювання їхньої ефективності. Програма може підвищити медіаграмотність, не змінивши водночас підтримку насильства; може зменшити випадкові контакти з шоковими матеріалами, не показавши наслідків для насильницької поведінки. Проміжні поліпшення цінні, якщо вони чесно названі й виміряні. Наявні систематичні огляди не дозволяють приписувати кожному заходу доведений довгостроковий ефект запобігання насильству. Під час розроблення профілактики бажано від початку визначати, чого саме прагнуть: зменшити небажаний контакт, підвищити точність розпізнавання маніпуляцій, забезпечити безпечне повідомлення про примус чи знизити обґрунтовано оцінений ризик конкретної шкоди. У цих цілей різні етичні, правові й методологічні вимоги. Майбутні дослідження мають порівнювати довгострокові результати, враховувати побічні наслідки обмежень і незалежно оцінювати програми. Поширені запитання Чи можна радикалізуватися після одного відео? Одне відео здатне викликати сильні переживання або короткочасно змінити оцінку конкретного повідомлення. Однак доказів, які дозволяли б вважати одиничний перегляд достатньою причиною стійкої насильницької радикалізації, немає. Огляд Wolfowicz та співавторів (2022) засвідчив обмежені та неоднорідні експериментальні дані. Чи доводить частий перегляд екстремістських роликів намір вчинити злочин? Ні. Кількість переглядів без змістовного контексту не встановлює ні мотивів, ні причин переконань, ні індивідуальної загрози. Оцінювати слід реальні повідомлення, конкретні дії та ситуацію, залишаючи спеціалізовану оцінку загрози компетентним фахівцям. Чи алгоритми відеоплатформ автоматично радикалізують користувачів? Дослідження демонструють, що рекомендації здатні змінювати видимість і вибір контенту. Водночас результати аудитів та експериментів суперечать твердженню про єдину автоматичну траєкторію до крайніших поглядів. Дані стосуються конкретних платформ і часового періоду, а довгострокові ефекти досліджені недостатньо: Haroon та співавтори (2023), Liu та співавтори (2025). Чи існує науковий тест, який визначає небезпечність глядача? Загальнодоступного валідованого тесту, який перетворює історію переглядів на достовірний прогноз насильницької дії, немає. Інструменти професійного оцінювання загрози використовують інший набір даних і передбачають підготовку фахівців. Вони не є способом оцінювання людини за одним інтернет-роликом. Який висновок мають зробити батьки й освітяни? Підтримувати відкриту розмову про медіаматеріали, розрізняти випадковий контакт і навмисне залучення, ставити на перше місце безпеку та гідність дитини. За наявності конкретного примусу або погроз потрібне відповідне реагування; за відсутності таких обставин корисні медіаграмотність, діалог та підтримка. Висновок Екстремістський відеоконтент є потенційним чинником інформаційного та психологічного впливу, але сьогоднішні наукові дані дозволяють говорити передусім про невеликі статистичні зв’язки, окремі короткочасні ефекти та складні взаємодії змісту, вибору глядача, соціального середовища й цифрових рекомендацій. Надійний причинний висновок потребує чітко визначеного результату: емоційної реакції, зміни переконань, висловленого наміру або реально встановленої поведінки. Перехід між цими рівнями залишається предметом дослідження. Для практики це означає одночасну увагу до реальної шкоди та захист людини від стигматизації за випадковий чи неоднозначний цифровий слід. Пов’язані статті Онлайн-радикалізація до насильства: механізми і докази Алгоритмічні рекомендації та ризик контакту з екстремістським контентом Екстремістські цифрові спільноти та відчуття належності Онлайн-вербування неповнолітніх до насильницьких рухів Меми, іронія та нормалізація насильницьких ідей у мережі Цифрове батьківство: що це і як сім’я формує правила, навички та безпеку в цифровому середовищі Контрнаративи проти насильницького екстремізму: ефективність Джерела Cubitt, T., & Morgan, A. (2024). Exposure to and sharing of fringe or radical content online. Australian Institute of Criminology, Trends & Issues 705. Офіційна публікація. den Elzen, J. I., Asscher, J. J., Lang, K. M., & Duindam, H. M. (2026). The association between media exposure and violent radicalization of young people: A multilevel meta-analysis. Aggression and Violent Behavior, 88, 102141. DOI: 10.1016/j.avb.2026.102141. Haroon, M., Wojcieszak, M., Chhabra, A., Liu, X., Mohapatra, P., & Shafiq, Z. (2023). Auditing YouTube’s recommendation system for ideologically congenial, extreme, and problematic recommendations. Proceedings of the National Academy of Sciences, 120(50), e2213020120. DOI: 10.1073/pnas.2213020120. Hosseinmardi, H., et al. (2024). Causally estimating the effect of YouTube’s recommender system using counterfactual bots. Proceedings of the National Academy of Sciences, 121(8), e2313377121. DOI: 10.1073/pnas.2313377121. Liu, N., et al. (2025). Short-term exposure to filter-bubble recommendation systems has limited polarization effects: Naturalistic experiments on YouTube. Proceedings of the National Academy of Sciences, 122(8), e2318127122. DOI: 10.1073/pnas.2318127122. Rothut, S., Schulze, H., Hohner, J., Greipl, S., & Rieger, D. (2026). Radicalization and the internet: 25 years of (online) radicalization research. The Communication Review. DOI: 10.1080/10714421.2026.2658935. Schumann, S., Clemmow, C., Rottweiler, B., & Gill, P. (2024). Distinct patterns of incidental exposure to and active selection of radicalizing information indicate varying levels of support for violent extremism. PLOS ONE, 19(2), e0293810. DOI: 10.1371/journal.pone.0293810. UK Home Office. (2026). The role of social media in the motivation and capability of violence-fixated individuals. Офіційний дослідницький огляд. Wolfowicz, M., Hasisi, B., & Weisburd, D. (2022). What are the effects of different elements of media on radicalization outcomes? A systematic review. Campbell Systematic Reviews, 18(2), e1244. DOI: 10.1002/cl2.1244. Верховна Рада України. (2003, чинна редакція). Закон України «Про боротьбу з тероризмом», № 638-IV. Офіційний текст.

Український психологічний ХАБ · Опубліковано: 22 жовтня 2026 · Редакційна політика Дослідницький кластер: Психологія радикалізації, насильницького екстремізму та профілактики Хибнопозитивний висновок в оцінюванні радикалізації виникає тоді, коли людину або її поведінку помилково відносять до категорії загрози ідеологічно мотивованого насильства. Наслідками можуть бути стигматизація, необґрунтоване посилення контролю, порушення довіри до установ, зайві втручання в приватне життя та відвернення ресурсів від реальних загроз. Питання особливо складне тому, що насильницькі події трапляються рідко, а наявні спеціалізовані інструменти оцінювання мають обмежену перевірену прогностичну здатність. Це прямо випливає із систематичного огляду Campbell Collaboration (2025). Обґрунтована профілактика починається з визначення того, що саме оцінюють: політичні чи релігійні переконання, схвалення насильства, участь у певній діяльності, конкретний намір завдати шкоди або ймовірність визначеної насильницької дії. Для кожного з цих результатів потрібні окремі дані. Законний протест, активізм, зміна світогляду, приналежність до релігійної спільноти або психологічні труднощі самі собою не доводять наміру вчинити насильство. Дослідження Clemmow та співавторів (2025) наголошує на необхідності точно називати поведінковий результат, щодо якого роблять професійний висновок. Що саме означає хибнопозитивний висновок У статистиці та дослідженнях класифікації хибнопозитивний результат означає позитивне рішення тесту щодо випадку, де визначений результат фактично відсутній. У сфері оцінювання насильницького екстремізму це поняття має особливість: щодо майбутньої поведінки часто немає доступного і беззаперечного критерію істини. Відсутність нападу після втручання ще не доводить помилковості початкової оцінки, а успішне припинення небезпечного розвитку подій може змінити спостережуваний результат. Тому потрібно розрізняти хибнопозитивний результат перевіреного прогнозу, необґрунтоване віднесення до «групи ризику» та надмірно обережне професійне рішення. Для коректного судження треба знати цільовий результат, часовий горизонт, поріг рішення, надійний спосіб встановлення факту події, характеристики вибірки та те, чи змінило втручання сам результат. У багатьох дослідженнях цих складників бракує; Brouillette-Alarie та співавтори (2025) вказують на переважання ретроспективних дизайнів і на недостатність даних, потрібних для оцінки реальних помилок прогнозування. Чотири результати класифікації Якщо незалежне спостереження дає обґрунтований еталон результату, можливі чотири підсумки: справжньопозитивний — загрозу виявлено й визначена подія відбулася; хибнопозитивний — загрозу вказано, але визначена подія відсутня; справжньонегативний — загрозу не вказано й подія відсутня; хибнонегативний — загрозу не вказано, але подія сталася. У практиці оцінювання майбутнього насильства обидва різновиди помилок мають серйозні наслідки, а саме встановлення «еталона» часто методологічно складне. Чутливість означає частку фактичних випадків, які система віднесла до позитивних; специфічність — частку випадків без події, правильно віднесених до негативних. Позитивна прогностична цінність відповідає на інше запитання: яка частка всіх позитивних висновків справді відповідає визначеному результату. Підміняти одну з цих характеристик іншою неприпустимо. У огляді Campbell підкреслено, що навіть опубліковані показники площі під кривою класифікації недостатньо повідомляють про частку хибних тривог. Чому рідкісні події створюють багато хибних тривог Коли насильницька подія є рідкісною, переважна більшість людей, яких оцінюють, не вчинить її протягом заданого періоду. Навіть відносно мала частка помилкових позитивних рішень серед цієї великої групи здатна перевищити кількість правильно виявлених випадків. Ця залежність визначається базовою частотою події та випливає з умовної ймовірності. Саме низька базова частота разом із малими вибірками становить одну з центральних перешкод перевірці оцінювання екстремістського насильства; це докладно показано в Campbell Systematic Reviews (2025). Умовний математичний приклад, а не результат перевірки реального інструмента Уявімо 10 000 людей, серед яких визначена подія в умовах суто навчальної моделі трапляється в 1% випадків: це 100 людей. Припустімо, що гіпотетична система має чутливість 90% і специфічність 95%. Вона правильно позначить 90 випадків із 100, але водночас помилково позначить 495 із 9 900 людей без події. Серед 585 позитивних висновків лише 90 відповідатимуть визначеному результату, тобто приблизно 15,4%. Решта 84,6% становитимуть хибнопозитивні результати за умовами цієї моделі. Цифри в прикладі вигадані для пояснення арифметики, а не є оцінками точності VERA-2R, TRAP-18, ERG22+ чи інших методик. У реальних системах базова частота відрізняється між середовищами, цільовими діями та періодами спостереження. Не можна переносити частоту повторного правопорушення серед засуджених на школярів, населення громади або користувачів соціальних мереж. Власне тому вислів «інструмент точний на 90%» без опису вибірки, помилок та результату не дає надійного уявлення про небезпеку помилкового маркування. Чому оцінювання радикалізації особливо вразливе до помилок Різні визначення результату Радикальні ідеї, схвалення політичного насильства, контакт із насильницькою групою, підтримка логістичних дій, підготовка нападу та фактичне застосування сили є різними явищами. Чинник, що статистично пов'язаний зі зміною поглядів, може не пояснювати здійснення нападу. Clemmow та співавтори (2025) аналізували мережу взаємозв'язків факторів у вибірці з 485 осіб, охоплених британською програмою Channel, та показали необхідність розглядати окремі результати й взаємодію факторів. Такий дизайн допомагає осмислювати складність випадків, однак не підтверджує точність прогнозу щодо всього населення. Вибірка, з якої походять дані Значна частина доступних досліджень присвячена вже виявленим радикалізованим особам, засудженим або історіям нападників, відомих із відкритих джерел. Якщо дослідник описує лише людей, які вчинили напад, часто неможливо встановити, наскільки поширені ті самі характеристики серед великої кількості людей, які нападу не вчинили. Висновок про властивість нападників у такому разі не є доказом придатності цієї властивості до виявлення майбутніх нападників. Це одна з центральних методологічних критик у огляді Campbell (2025). Ретроспективне знання результату Коли відомо, що людина скоїла насильство, дослідник або експерт може інакше інтерпретувати її попередні висловлювання, конфлікти та онлайн-активність. Подальші події наче надають давнім деталям передбачувального значення. Таке ретроспективне переосмислення спотворює перевірку методики. Порівняння «успішних» і «зірваних» нападів також може змішувати намір особи з діями служб безпеки. Brouillette-Alarie та співавтори описують ці недоліки дослідницьких дизайнів. Кореляція, контекст і причинність Ізоляція, відчуття несправедливості, міжгрупові конфлікти, вразливість до пропаганди, особисті кризи та інші обставини можуть з'являтися в дослідженнях як статистичні кореляти різних форм радикалізації. Але ті самі життєві обставини трапляються серед людей, які не підтримують насильства, а їхня роль залежить від соціального контексту та можливих захисних чинників. Систематичний огляд Pandey і Behera (2026) узагальнює чинники на індивідуальному, груповому та суспільному рівнях, а огляд Knäble та співавторів (2025) відзначає обмеженість відомостей про специфічність чинників для окремих екстремістських напрямів. Стигматизація: від помилки висновку до суспільних наслідків Стигматизація виникає, коли людині приписують соціально знецінювальну ознаку, пов'язують із нею небезпечну ідентичність та поводяться відповідно до такого ярлика. В оцінюванні радикалізації стигма може поширюватися з конкретної особи на родину, громаду, релігійну групу, етнічну меншину, молодіжну субкультуру або людей із певними труднощами психічного здоров'я. У Campbell Systematic Reviews (2025) надмірна оцінка ризику прямо пов'язується з потенційними витратами на нагляд, необґрунтованими обмежувальними діями та стигматизацією. Коли інституційне рішення ґрунтується на груповій належності, у людини може зменшуватися готовність звертатися по психологічну допомогу, повідомляти про справді небезпечні події або співпрацювати з установами. Масштаб таких наслідків різниться залежно від ситуації та досліджений нерівномірно. Практичні підходи ОБСЄ спираються на принципи взаємної довіри, недискримінації та співпраці громад із правоохоронними органами; див. настанову ОБСЄ щодо запобігання тероризму через взаємодію поліції та громади. Механізм самопідтверджуваного ярлика Якщо одну групу перевіряють частіше за інші, щодо неї накопичується більше протоколів, звернень та позначок. Надалі ці записи можуть бути використані як нібито незалежне підтвердження її «підвищеного ризику», хоча вони частково відображають саму нерівномірну увагу установ. Це можлива форма похибки відбору та зворотного зв'язку в процесі контролю. Відстеження походження даних, незалежна перевірка причин направлення та зіставлення з відповідними групами порівняння потрібні, щоб уникати такого логічного кола. Clemmow та співавтори (2025) спеціально звертають увагу на упереджені направлення і подальше посилення стигми. Індивідуальні та колективні наслідки На індивідуальному рівні ймовірні наслідки охоплюють страх оцінювання, репутаційні втрати, труднощі у навчанні чи роботі та відчуження від підтримувального середовища. На інституційному рівні помилкова пріоритизація відвертає час і ресурси від перевірюваних загроз. На рівні громади вибірковий контроль може погіршувати довіру та руйнувати канали раннього, добровільного звернення. Ці механізми слід розглядати як можливі й контекстно залежні; конкретні масштаби шкоди потребують окремої оцінки, а не автоматичного перенесення з іноземних досліджень на Україну. Ризик упереджень у роботі фахівця Підтверджувальне упередження й доступність яскравих прикладів Фахівець може надавати надмірної ваги фактам, що узгоджуються з початковою підозрою, і недооцінювати дані, які її спростовують. Після широко висвітленого нападу схожі, але буденні обставини можуть видаватися небезпечнішими через доступність яскравого прикладу. Протидією є документування альтернативних гіпотез, фіксація джерел кожного твердження, розмежування факту й інтерпретації та незалежний перегляд висновку. Ці заходи становлять обґрунтовану редакційну й професійну рекомендацію, узгоджену з описаним у Clemmow та співавторів підходом структурованого професійного судження. Помилка групового перенесення Загальногрупову статистичну асоціацію неможливо перетворити на висновок про намір окремої людини без додаткових перевірюваних даних. Етнічне походження, мова, віра, політична опозиційність, стать, вік, міграційний статус або психіатричний діагноз не становлять доказу насильницького наміру. В Україні заборону дискримінаційних обмежень за політичними, релігійними, етнічними та низкою інших ознак закріплює стаття 24 Конституції України. Наукові висновки і правові норми мають окремі підстави: перші потребують валідних досліджень, другі застосовують у межах чинного законодавства. Непрозоре автоматизоване маркування Алгоритмічна система може відтворювати упередження у вихідних даних, підсилювати їх через повторні позначки або приховувати невизначеність за одним узагальненим балом. Відбір текстів, ключових слів, підписок чи емоційної тональності за жорстким правилом не доводить готовності до насильства; сарказм, цитування з метою критики, журналістське дослідження та навчальний контекст можуть виглядати схоже з погляду поверхневих цифрових ознак. Це методологічна редакційна інтерпретація загальної проблеми вимірювання, а доказів про точність конкретних комерційних алгоритмів без їх незалежної перевірки недостатньо. За результатами Campbell-огляду навіть досліджені спеціалізовані методики не дають підстав для впевненого прогнозу майбутнього насильства. Що наука знає про професійні інструменти VERA-2R, TRAP-18, ERG22+ та інші системи розроблялися для різних контекстів експертного оцінювання, аналізу загроз і планування супроводу. Вони мають різні джерела даних, структуру та вимоги до кваліфікації оцінювачів. Точність і сфера застосування однієї системи не переходять автоматично до іншої. Систематичний огляд Campbell (2025) охопив 20 досліджень шести інструментів, виявив істотні методологічні недоліки та не знайшов надійної проспективної перевірки їхньої здатності передбачати майбутнє екстремістське насильство. VERA-2R VERA-2R — структурований експертний інструмент аналізу факторів ризику і контексту насильницького екстремізму. Австралійський інститут кримінології описав дослідження 50 осіб, оцінки яких виконували двоє підготовлених експертів. Cherney і Belton (2024) повідомили про добру узгодженість оцінювачів, але низьку прогностичну валідність у межах свого дизайну й вибірки. Ця оцінка не є доказом загальної придатності інструмента для довільних популяцій, тим більше для самостійного використання вчителями, роботодавцями або членами сім'ї. TRAP-18 TRAP-18 належить до протоколів професійної оцінки цілеспрямованої загрози і застосовується у відповідному спеціалізованому контексті. Позитивні ретроспективні кореляції в окремих дослідженнях іноді помилково подають як доведене передбачення нападів. Метааналітична частина Campbell-огляду повідомляє значну неоднорідність ретроспективних результатів; це обмежує можливість переносити їх на майбутні випадки та різні середовища. Протокол потребує компетентних оцінювачів та належної інформації. ERG22+ та інші настанови ERG22+ виник як експертні настанови для роботи з особами, залученими до екстремістської діяльності, зокрема у спеціалізованих установах. Навіть там необхідно перевіряти, що саме є результатом оцінювання: залученість, повторне правопорушення, підтримка насильства чи конкретна загроза. У Campbell-огляді (2025) узагальнено проблеми валідності різних систем і наголошено на відсутності достатніх підстав для рекомендації одного універсально кращого інструмента. Всі ці засоби є предметом фахової роботи, а не побутовими тестами чи списками ознак для діагностики знайомих. Як відрізняти обґрунтоване реагування від стигматизації Предметом професійної уваги є конкретно сформульована поведінкова загроза, її часова наближеність, наявні достовірні відомості, можливі альтернативні пояснення та доступні захисні ресурси. Розбір перевірюваного повідомлення про насильницьку погрозу принципово відрізняється від маркування людини через її погляди чи приналежність. Підхід структурованого професійного судження формулює запитання «ризик чого саме і чому»; Clemmow та співавтори (2025) показують корисність такої конкретизації для осмислення різних типів поведінки. Етичний процес передбачає чітку мету оцінювання, необхідний обсяг інформації, фіксацію невизначеності, можливість виправити фактичну помилку й переглянути рішення, а також пропорційність втручання. Ризики шкоди від хибнопозитивних і хибнонегативних висновків необхідно розглядати одночасно. Професійне рішення повинно пояснювати, які дії потрібні для запобігання визначеній шкоді, а які дані ще потребують перевірки; див. Campbell (2025) і керівництво ОБСЄ (2014). Діти, підлітки та освітнє середовище Підліткове випробування різних переконань, різкі висловлювання, пошук належності й емоційні реакції повинні оцінюватися з урахуванням вікового розвитку. Якщо школа автоматично трактує провокативну фразу або відвідування певної онлайн-спільноти як готовність до нападу, вона ризикує посилити стигму і втратити контакт із дитиною. Фахова розмова має з'ясувати зміст висловлювання, обставини, потреби, наявність конкретної погрози та способи підтримки, із захистом приватності. Настанова ЮНЕСКО для освітньої політики (2017) підтримує правозахисні й інклюзивні підходи до профілактики насильницького екстремізму в освіті. Учитель, батьки або шкільний психолог не повинні застосовувати VERA-2R, TRAP-18 чи ERG22+ як самостійні тести для дитини. Огляд Brouillette-Alarie та співавторів вказує, що перевірені дослідження цих інструментів не охоплювали вибірок дітей і підлітків. Отже, перенесення висновків із дорослих спеціалізованих груп на неповнолітніх не має належного емпіричного обґрунтування. Водночас конкретні погрози і безпосередня небезпека потребують звичних законних процедур захисту життя та залучення відповідальних фахівців. Згода, приватність і пропорційність Збір відомостей про погляди, поведінку й психологічний стан неповнолітнього потребує визначеної мети, правової підстави та захисту доступу до даних. В Україні базові принципи правомірної обробки, захисту й реалізації прав суб'єкта встановлює Закон України «Про захист персональних даних». Окрема редакційна рекомендація полягає в тому, щоб уникати поширення неперевірених підозр у педагогічних чатах, характеристиках та документах, які можуть надовго закріплювати ярлик за дитиною. Як зменшувати кількість помилкових висновків в установах Перший крок — зафіксувати предмет оцінювання в перевірюваних формулюваннях: конкретна дія, конкретна можлива шкода, визначений часовий горизонт і обмеження інформації. Другий — розділяти первинне повідомлення, підтверджений факт, думку третьої особи, статистичний чинник та професійну гіпотезу. Третій — вивчати альтернативні пояснення і захисні обставини, а не лише складати перелік «тривожних ознак». Четвертий — передбачити фаховий незалежний перегляд важливих рішень. Така схема є редакційним узагальненням методологічних вимог, описаних у Campbell (2025) і Clemmow та співавторів (2025). Організації варто документувати, кому й за яких підстав надходять направлення, скільки з них підтверджуються незалежною перевіркою, як довго зберігаються записи, чи можливо виправити неточні відомості та чи розрізняються результати для окремих груп. Водночас порівняння груп має зберігати контекст і не перетворюватися на нове профілювання. Показники якості мають охоплювати не тільки кількість направлень і проведених втручань, а й необґрунтовані дії, скарги, рівень довіри та реально встановлені результати щодо насильницької поведінки. Що означає якісна валідація Належне дослідження визначає цільову популяцію, відбирає репрезентативні або чітко описані випадки, фіксує оцінювання до результату, передбачає достатній період спостереження і повідомляє всі помилки разом з невизначеністю. Важливо вимірювати узгодженість різних оцінювачів, калібрування й корисність рішень, а також перевіряти зовнішню переносимість на інші установи. Brouillette-Alarie та співавтори (2025) наголошують, що дефіцит проспективних даних, малі вибірки й недосконалі критерії результату поки стримують такі висновки. Український контекст: наука, право та практичні рішення Міжнародні дослідження дають методологічні орієнтири, але кількісну точність спеціальних інструментів у сучасних українських умовах не встановлено цими джерелами. Війна, наслідки окупації, переселення, інформаційні операції та локальні загрози утворюють особливий контекст, для якого потрібні власні дослідження, належні групи порівняння та правомірний доступ до даних. Життєвий досвід війни, травми, мовні звички, погляди на безпеку і суспільно-політичні суперечки самі по собі не становлять індикатора терористичного наміру. Це редакційний висновок з обмежень зовнішньої валідності, а не твердження про виміряні в Україні частоти. Правове підґрунтя включає гарантії рівності та недискримінації з Конституції України й вимоги щодо персональних даних із профільного закону. Конкретні процесуальні дії, перевірка злочинів та обмеження прав належать до компетенції уповноважених органів і визначаються спеціальним законодавством. Психологічне оцінювання, освітня профілактика, соціальна підтримка та кримінально-правова кваліфікація мають власні завдання й критерії, тому результати одного процесу не можна автоматично підміняти результатами іншого. Для відповідальних установ практично доцільно запроваджувати документований порядок обробки сигналів про можливу загрозу, перевірку фактів, кваліфікований міждисциплінарний розгляд, чіткі межі поширення інформації та механізми виправлення помилок. Для родин і педагогів придатний підхід полягає в уважному ставленні до конкретних погроз, дбайливому діалозі й своєчасному зверненні до належних служб за безпосередньої небезпеки. Ці рекомендації узгоджуються з правозахисним підходом ОБСЄ та освітнім посібником ЮНЕСКО; їх ефективність у певній українській установі потрібно оцінювати окремо. Поширені запитання Чи означає радикальна політична позиція високий ризик насильства? Ні. Інтенсивність переконань не тотожна готовності застосувати насильство. Потрібно розрізняти ідеї, схвалення насильства, намір, підготовчі дії та фактичний злочин. У дослідженні Clemmow та співавторів окремі поведінкові результати розглянуто як різні об'єкти оцінювання. Чи може спеціаліст за психологічним профілем точно передбачити напад? Сучасні дані не підтверджують надійного індивідуального прогнозу терористичного нападу за набором психологічних рис або коротким тестом. Огляд Campbell Collaboration (2025) не виявив проспективних досліджень, які доводили б прогностичну валідність розглянутих спеціальних інструментів. Чому високий показник точності може вводити в оману? Загальна правильність класифікації, чутливість, специфічність і частка справді підтверджених позитивних результатів вимірюють різні речі. За рідкісних подій навіть досить мала частка помилкових спрацювань серед великої групи без події здатна створити багато хибнопозитивних випадків. Тому потрібно знати базову частоту події та всі складники таблиці помилок. Що робити, якщо людину помилково позначили як небезпечну? Важливо з'ясувати, який саме орган чи установа прийняла рішення, на якій правовій та фактичній підставі, як можна подати документальне уточнення і які процедури перегляду чи захисту прав існують у відповідній сфері. За потреби звертаються по незалежну правову допомогу. Не слід публічно поширювати конфіденційні матеріали, щоб довести помилку: це може створити додаткові ризики для приватності. Загальні права щодо персональних даних установлені Законом України «Про захист персональних даних». Чи існує один оптимальний тест для школи або громади? Наявні спеціалізовані методики не отримали достатнього наукового підтвердження для такого універсального використання. Їхні вибірки, завдання та вимоги до підготовки оцінювачів різняться; у систематичному огляді Brouillette-Alarie та співавторів (2025) відсутні дитячі й підліткові вибірки. Для шкіл і громад пріоритет становлять безпечні механізми повідомлення про конкретні загрози, підтримка та фахова перевірка фактів. Чи може програма профілактики бути шкідливою? Так, якщо необґрунтоване маркування людей, нерівномірний контроль або розголошення приватних даних спричиняють шкоду. Слід оцінювати результати програми разом із можливими побічними наслідками, а не прирівнювати кількість направлень до запобігання нападам. Огляд Campbell (2025) прямо описує небезпеку витрат і стигматизації за завищеної оцінки ризику. Висновки Хибнопозитивні висновки в оцінюванні радикалізації є одночасно проблемою статистичного прогнозу, якості даних, професійного судження та прав людини. Обмежена поширеність насильницьких подій, неоднорідність шляхів радикалізації й недосконала проспективна перевірка інструментів вимагають чітко називати предмет оцінювання та межі висновку. Найбільш обґрунтована професійна практика спирається на перевірені факти, незалежний перегляд, визначені процедури захисту прав і пропорційні заходи безпеки. Мета профілактики — запобігання конкретній шкоді з одночасним збереженням гідності, довіри та законних прав людини. Campbell Collaboration (2025); ОБСЄ (2014). Пов’язані статті Оцінювання ризику екстремістського насильства: принципи та межі Структурована професійна оцінка загрози ідеологічного насильства VERA-2R: інструмент оцінювання ризику насильницького екстремізму Ознаки ризику насильницького екстремізму: чому списки недостатні Психічне здоров’я та насильницький екстремізм: що показують дослідження Профілактика насильницької радикалізації у школі ERG22+: експертні настанови з оцінювання ризику екстремізму Чи можна передбачити терористичний напад за психологічним профілем Права людини, свобода переконань і межі превентивного втручання Джерела Brouillette-Alarie, S., Hassan, G., Varela, W., та ін. (2025). Reliability and Validity of Risk Assessment Tools for Violent Extremism: A Systematic Review. Campbell Systematic Reviews, 21(4), e70080. https://doi.org/10.1002/cl2.70080. Cherney, A., & Belton, E. (2024). Testing the reliability and validity of the VERA-2R on individuals who have radicalised in Australia. Australian Institute of Criminology, CRG 40/21–22. https://doi.org/10.52922/crg77345. Clemmow, C., Fowler, N., Seaward, A., & Gill, P. (2025). Risk of What and Why? Disaggregating Pathways to Extremist Behaviours in Individuals Susceptible to Violent Extremism. Behavioral Sciences & the Law, 43(2), 228–247. https://doi.org/10.1002/bsl.2710. Knäble, J., Breiling, L., Brodführer, A., Sadowski, F., Heil, L., & Rettenberger, M. (2025). A scoping review of risk and protective factors for right-wing extremist violence. Aggression and Violent Behavior, 85, 102098. https://doi.org/10.1016/j.avb.2025.102098. Pandey, K., & Behera, N. (2026). Factors Influencing Radicalization Process at Micro, Meso, and Macro Levels: A Systematic Literature Review. Behavioral Sciences & the Law, 44(4), 571–589. https://doi.org/10.1002/bsl.70064. Верховна Рада України. (1996). Конституція України, статті 21, 24, 32, 34. Офіційний текст. Верховна Рада України. (2010). Закон України «Про захист персональних даних» № 2297-VI (чинна редакція). Офіційний текст. Організація з безпеки і співробітництва в Європі. (2014). Preventing Terrorism and Countering Violent Extremism and Radicalization that Lead to Terrorism: A Community-Policing Approach. Офіційний посібник ОБСЄ. ЮНЕСКО. (2017). Preventing violent extremism through education: A guide for policy-makers. UNESCO Digital Library.

Український психологічний ХАБ · Опубліковано: 22 жовтня 2026 · Редакційна політика Дослідницький кластер: Психологія радикалізації, насильницького екстремізму та профілактики Гендерний вимір насильницької радикалізації пояснює, як суспільні уявлення про маскулінність і фемінність, розподіл влади, групові очікування та гендерно забарвлені ідеологічні наративи впливають на залучення людей до рухів, що виправдовують або здійснюють насильство. Науковий аналіз охоплює жінок, чоловіків і людей із різними гендерними ідентичностями, розрізняє їхні ролі в групах і враховує нерівність доступу до допомоги. Pearson (2024); UN Office of Counter-Terrorism. Гендер має значення для способів інтерпретації образи, загрози, належності, статусу й обов’язку перед групою. Проте стать або гендерна ідентичність окремої людини не визначає її ставлення до насильства і не є придатним інструментом індивідуального прогнозування. Систематичний огляд 127 досліджень засвідчив, що соціально-демографічні ознаки переважно мають слабші статистичні зв’язки з показниками радикалізації, ніж низка психологічних, поведінкових і контекстуальних змінних; більшість включених робіт мали поперечний дизайн. Wolfowicz та співавтори (2021). Що означає гендерний підхід у дослідженні радикалізації Гендерний підхід досліджує три взаємопов’язані рівні: особисте розуміння гендерної ідентичності та соціальних ролей; ідеологічні уявлення про «належну» поведінку жінок і чоловіків; відносини влади й правила, які визначають, хто може керувати, говорити, захищати, підкорятися чи брати участь у насильстві. Така аналітика дозволяє досліджувати загальні механізми та їхнє різне вираження в конкретному середовищі. Pearson (2024); Fangen і Skjelsbæk (2025). У наукових роботах «стать» часто означає зареєстровану біологічну чи адміністративну категорію, а «гендер» — соціальні норми, ідентичність, очікування та відносини. Дослідники мають прямо вказувати, яку саме ознаку вони вимірювали. Якщо анкета містила лише варіанти «чоловік/жінка», результати не дозволяють робити висновки про гендерну ідентичність, переживання гендерних меншин чи вплив конкретної норми маскулінності. Cook та співавтори (2024); Andreeva та співавтори (2024). Радикальні погляди, підтримка насильства і насильницька дія Критика суспільних норм, відстоювання прав, феміністичний чи релігійний активізм, консервативні переконання та політична незгода належать до широкого простору законної суспільної участі. Предметом цього матеріалу є процеси, за яких виникає виправдання, підготовка або здійснення ідеологічно мотивованого насильства. Підтримка певних тверджень у дослідженні, конкретний намір і здійснений напад становлять різні результати, які не можна механічно ототожнювати. Wolfowicz та співавтори (2021). Водночас насильницький екстремізм охоплює різні ідеології та форми організації. Зміст гендерних норм може відрізнятися навіть усередині одного руху. Тому узагальнення з вибірки певної організації, країни чи історичного періоду потребує перевірки, перш ніж його застосують до іншого контексту. Cook та співавтори (2024). Як гендерні норми стають частиною насильницьких ідеологій Екстремістські рухи іноді будують колективну ідентичність навколо уявлень про «справжнього чоловіка», «правильну жінку», захист сім’ї, сексуальний контроль, репродуктивний обов’язок або загрозу звичному порядку. Такі формули можуть пов’язувати моральну оцінку людини з підпорядкуванням груповій нормі й використовувати гендерні образи для знеособлення зовнішньої групи. Дослідження порівнюють ці наративи в різних ультраправих, релігійно мотивованих та інших екстремістських середовищах. Fangen і Skjelsbæk (2025); Molas (2024). Установки про гендер можуть виконувати щонайменше чотири психологічні функції. Вони задають критерій належності до «своїх», пропонують пояснення особистої невдачі, визначають групову ієрархію та морально виправдовують ворожість до позначених «чужих». Це аналітичний опис можливих механізмів: фактичний вплив кожного залежить від конкретних даних, соціальних зв’язків та життєвої ситуації людини. Pearson (2024); Molas (2024). Маскулінність, статус і переживання загрози У частині екстремістських середовищ маскулінність ототожнюють із домінуванням, войовничістю, контролем над іншими й готовністю «довести» приналежність до групи. Переживання втрати статусу або приниження може набувати значення через відповідні групові розповіді. Огляд досліджень маскулінності та насильницького екстремізму описує «ремаскулінізацію» як можливий індивідуальний і політичний проєкт повернення уявної мужності, проте це рамка аналізу певних середовищ, а не універсальне пояснення чоловічого насильства. Gottzén (2025). Поширеність чоловіків серед встановлених учасників багатьох насильницьких рухів — описова закономірність, пов’язана також із військовими, кримінально-правовими, організаційними та інформаційними умовами. Вона не означає, що маскулінність як така спричиняє насильство. Чоловіки можуть активно відкидати насильницькі норми, розвивати ненасильницьке лідерство й підтримувати громадську безпеку. Gottzén (2025); UN Office of Counter-Terrorism. Фемінність, належність і обіцяна значущість Насильницькі групи можуть апелювати до ролей партнерки, матері, захисниці громади, учасниці «сестринства» або самостійної політичної діячки. Інколи рух одночасно проголошує жіночу підпорядкованість і надає жінкам організаційну відповідальність. Саме тому судити про ступінь залученості лише за публічним ідеологічним образом жінки методологічно хибно. Molas (2024); Pearson (2024). Окремі історії участі можуть містити потребу в спільноті, прагнення впливу, переконання, сімейну прихильність, страх, примус або поєднання цих обставин. Науковий висновок вимагає досліджувати власні рішення людини разом з обмеженнями свободи, а не автоматично трактувати жінку як пасивну супутницю чоловіка чи, навпаки, кожну її дію як цілком добровільну. Cook та співавтори (2024); UN Counter-Terrorism Committee. Які шляхи залучення описують дослідники Сучасна література розглядає переплетіння індивідуальної історії, близьких стосунків, групових норм, ідеологічних інтерпретацій і суспільного контексту. Люди можуть прийти до однієї насильницької організації через різні біографічні маршрути. Навіть коли кілька дослідників вказують на схожі теми — належність, несправедливість, значущість чи безпеку, — їхня роль не доводить існування стандартної послідовності радикалізації. Wolfowicz та співавтори (2021); Cook та співавтори (2024). Соціальні зв’язки, близькі люди й групова ідентичність Партнерські, сімейні, дружні й громадські зв’язки можуть впливати на те, як людина інтерпретує повідомлення руху, наскільки довіряє його учасникам і чи бачить альтернативні можливості для належності. Гендерні очікування визначають, чия думка в групі має авторитет, хто відповідає за догляд і підтримку, а хто отримує доступ до керівних ролей. Такі процеси потребують оцінки взаємодії, а не простого підрахунку «ризикових знайомств». Molas (2024); Wolfowicz та співавтори (2021). Стосунки можуть одночасно бути ресурсом підтримки, шляхом групового тиску, джерелом конфлікту та умовою виходу з насильницького середовища. Тому родичів і партнерів слід розглядати в конкретному контексті, забезпечуючи їхню безпеку та добровільність участі в допомозі. Розгорнутий аналіз загальних механізмів містить стаття «Роль сімейних зв’язків у радикалізації». Приниження, дискримінація та відчуття несправедливості Дискримінація або гендерно зумовлене приниження можуть впливати на досвід людини; екстремістські розповіді здатні надавати цьому досвіду ідеологічного тлумачення. Однак між пережитою несправедливістю, появою ворожих установок і насильницькою поведінкою лежать різні можливі рішення, взаємодії та умови. Дискримінація сама собою не перетворює людину на учасника насильства. Wolfowicz та співавтори (2021); UN Office of Counter-Terrorism. Ідеологічні групи можуть експлуатувати як фактичну нерівність, так і сконструйований образ втрати привілеїв. Психологічно важливо розрізняти реальний досвід людини, фактичні соціальні умови та пояснювальний наратив, який пропонує рух. Підтримка рівних прав і протидія дискримінації важливі самі по собі; їхній профілактичний ефект щодо екстремістського насильства вимагає окремої перевірки. Molas (2024); Andreeva та співавтори (2024). Онлайн-спільноти та гендерні образи У цифрових середовищах гендерні уявлення можуть поєднуватися з конспірологічними поясненнями, знеціненням опонентів і нормалізацією погроз. Дослідження мережевих чоловічих субкультур звертають увагу на перехід окремих спільнот від взаємної підтримки або обговорення стосунків до ідеологій чоловічої переваги й виправдання шкоди. Водночас участь у спільноті, самотність чи критика сучасних стосунків не є доказом підготовки насильства. Fangen і Skjelsbæk (2025); Gurevich і Montgomery (2026). Сама наявність рекомендаційних алгоритмів не доводить, що вони спричинили конкретну насильницьку дію. Потрібно розрізняти контакт із контентом, повторне переглядання, ідентифікацію з групою, схвалення насильства та підтверджені дії. Загальні цифрові механізми докладніше розглянуто в статті «Онлайн-радикалізація до насильства: механізми і докази». Які ролі виконують люди в насильницьких рухах У дослідженнях описано участь у формуванні ідеології, поширенні повідомлень, підтримці повсякденного функціонування груп, керівництві, вихованні дітей у груповому середовищі, безпосередньому насильстві та відмові від участі. Жінки й чоловіки можуть виконувати різні функції залежно від організації, періоду й особистої ситуації. Дослідницькі категорії слід будувати за поведінковими фактами та встановленими ролями, а не за припущеннями про гендер. UN Counter-Terrorism Committee; Cook та співавтори (2024). Безпосередня участь і підтримувальні функції Порівнюючи ролі, потрібно враховувати, що організаційна підтримка не тотожна здійсненню насильницького нападу, але може бути значущою для функціонування угруповання. З іншого боку, формально побутова роль не свідчить про політичну нейтральність, а публічна пропагандистська активність не доводить участі у нападі. Кожна форма залучення має окремі етичні, дослідницькі та правові наслідки. Pearson (2024); UN Office of Counter-Terrorism. Деякі люди перебувають у середовищі групи під примусом, залежать від неї економічно чи переживають насильство з боку її членів. Описуючи їхні ролі, слід одночасно досліджувати свободу вибору, вік, насильницький контроль та доступ до безпечного виходу. Експлуатація й участь можуть співіснувати у складних обставинах; правову оцінку конкретних дій здійснюють компетентні органи. UN Counter-Terrorism Committee. Жінки як миротворці, свідки й учасниці профілактики У багатьох громадах жінки беруть участь у підтримці постраждалих, освіті, місцевому посередництві, ранньому виявленні потреб у допомозі та громадських ініціативах. Їхня участь має ґрунтуватися на праві впливати на рішення, належних ресурсах і безпеці. Перекладати на матерів або дружин обов’язок «помічати радикалізацію» інших означає одночасно перебільшувати їхню спроможність передбачити насильство й створювати несправедливий тягар. Brady і Marsden (2021); UN Women (2022). Гендерні стереотипи, які спотворюють дослідження Стереотип «жінки завжди мирні» Уявлення про нібито природну миролюбність жінок робить менш помітними їхню політичну суб’єктність, можливу участь у насильницьких рухах та особисту відповідальність за встановлені дії. Водночас воно може позбавляти жінок належної оцінки ризиків і програм, пристосованих до їхніх індивідуальних потреб. ООН прямо наголошує, що жінки можуть бути постраждалими, прихильницями, організаторками, учасницями насильства і діячками профілактики. UN Counter-Terrorism Committee. Стереотип «чоловіки небезпечні за визначенням» Зведення чоловічої поведінки до агресії приховує різницю між груповими гендерними наративами та рішеннями конкретної людини. Таке припущення погіршує якість розмови з чоловіками про страх, втрату статусу, турботу, незгоду й відповідальність, а також може підсилювати стигматизацію. Дослідження маскулінності аналізують множинні моделі чоловічої ідентичності, а не одну «чоловічу природу». Gottzén (2025). Стереотип «жінку залучив партнер» Близькі стосунки іноді справді відіграють роль. Але твердження, що жінка завжди приєдналася через чоловіка, стирає її власні переконання, дружні зв’язки, професійні чи політичні прагнення, а також можливий примус. Потрібно досліджувати послідовність подій та свідчення конкретної людини. Висновки щодо однієї групи не слід переносити на всіх жінок. Cook та співавтори (2024). Стереотип «гендерні меншини — ознака радикальності» Гендерна ідентичність, сексуальна орієнтація чи відмінність від традиційних ролей не є проявом насильницької радикалізації. Люди з гендерних та сексуальних меншин можуть зазнавати цілеспрямованої ворожості й дискримінації, а їхній досвід часто недостатньо представлений у дослідженнях. Оцінювання безпеки повинно стосуватися конкретних погроз, дій та обставин, а не належності до певної групи. Andreeva та співавтори (2024); UN Office of Counter-Terrorism. Мізогінія та ідеологічно мотивоване насильство Мізогінія означає ворожість і знецінення жінок; у частині мережевих і політичних рухів вона виступає елементом ширшого світогляду, який виправдовує підпорядкування або насильство. Сучасні огляди вивчають перетин чоловічої переваги, конспірологічних ідей і гендерно зумовленого насильства. Це напрям досліджень із суттєвими відмінностями між вибірками та обмеженнями щодо причинності. Gurevich і Montgomery (2026); Fangen і Skjelsbæk (2025). Важливо розрізняти мізогінні висловлювання, гендерну дискримінацію, домашнє насильство, переслідування, пряму погрозу та ідеологічно мотивований напад. Ці явища можуть перетинатися, проте мають різні визначення, правові наслідки й дані про поширеність. Для конкретної ситуації важливі зафіксовані дії, зміст погроз, контекст і безпека постраждалих. Загальні психологічні процеси пояснює стаття «Гендерні норми та виправдання насильства». Що відомо про жінок, чоловіків і гендерні меншини з емпіричних даних Огляди підтверджують, що багато наявних масивів інформації формувалися навколо чоловіків, насамперед осіб, які потрапили до системи кримінального правосуддя. Якщо дослідники спостерігають насамперед затриманих або засуджених, менш помітними стають непрямі ролі, добровільний вихід, невиявлені випадки й досвід тих, хто ніколи не вчиняв насильства. Систематична похибка відбору впливає на кожне порівняння за статтю. Molas (2024); Cook та співавтори (2024). Деякі описи ґрунтуються на інтерв’ю з колишніми учасниками, невеликих якісних вибірках, судових матеріалах і вторинних оглядах. Ці дані корисні для розкриття досвіду та механізмів, але частоти певних мотивів у таких матеріалах не можна трактувати як репрезентативні для населення. Порівнювати групи слід з урахуванням типу руху, країни, періоду, доступу до джерел та визначення «участі». Andreeva та співавтори (2024). Доказів щодо трансгендерних, небінарних та інших гендерно різноманітних людей менше; це означає дослідницьку прогалину, а не встановлену закономірність ризику. Публікація особистих історій, збір чутливих даних і класифікація людини за гендерною ознакою потребують обґрунтованої мети, мінімізації даних і захисту приватності. Andreeva та співавтори (2024). Чи можна передбачити насильство за статтю або гендерними установками Індивідуальний прогноз на підставі статі, зовнішності, одягу, сімейної ролі, релігійної належності чи політичного світогляду науково необґрунтований. Спостережувані в дослідженнях відмінності між групами не є діагностичними критеріями та не визначають поведінки конкретної людини. Оцінювання загроз фахівцями стосується конкретних, перевірених обставин і потребує окремої процедури. Wolfowicz та співавтори (2021); Andreeva та співавтори (2024). Навіть висловлена підтримка насильства, фактична підготовка та вчинене насильство є різними кінцевими показниками. Систематичний огляд Wolfowicz та колег не пропонує надійної формули для передбачення конкретного нападу за профілем. Його головна практична цінність полягає в зіставленні зв’язків між вимірюваними факторами та різними наслідками радикалізації. Wolfowicz та співавтори (2021). Гендерно чутлива профілактика: принципи та межі доказів Освіта, рівноправність і простір для ненасильницької належності Профілактичні заходи можуть підтримувати медіаграмотність, навички ненасильницького вирішення конфліктів, розпізнавання дегуманізації, взаємоповагу та доступ до допомоги після дискримінації або насильства. Усі ці цілі мають самостійну суспільну цінність. Щоб стверджувати, що певний захід запобігає терористичним нападам, потрібно вимірювати відповідний результат, тривалість змін і можливі побічні наслідки. Brady і Marsden (2021); UN Women (2022). Гендерно чутлива програма не зводиться до окремого «жіночого заходу». Вона розглядає, чий голос чути, чи мають учасники рівний доступ, кого можуть стигматизувати, чи забезпечено конфіденційність і чи реагують фахівці на реальне насильство. Дизайн, оцінювання та корекція програми мають включати місцеву спільноту й незалежний аналіз шкоди. UN Office of Counter-Terrorism; Andreeva та співавтори (2024). Робота з маскулінністю та насильницькими нормами Освітні й громадські практики можуть створювати можливість обговорювати гнів, відкидання, сором і прагнення поваги без обов’язку доводити свою цінність домінуванням. Це доцільний напрям роботи з насильницькими нормами, але ефективність конкретної програми слід оцінювати за власним дизайном та результатами. Переосмислення маскулінності не є психологічним «лікуванням» чоловічої ідентичності. Gottzén (2025); UN Office of Counter-Terrorism. Підтримка жінок і участь громадських організацій Участь жіночих організацій потрібна для формування місцевих стратегій, доступності допомоги постраждалим і врахування нерівності ресурсів. Проте залучення жінок лише як безоплатних посередниць між службами й сім’ями посилює ризики для них. Відповідальні програми забезпечують реальну участь у рішеннях, необхідну підготовку, оплату чи ресурси, а також механізми захисту. UN Women (2022); Brady і Marsden (2021). Діти й підлітки: безпека без навішування ярликів У підлітковому віці триває пошук ідентичності, соціального прийняття та автономії. Гендерні стереотипи можуть посилювати тиск однолітків або відчуття невідповідності очікуванням, проте ці переживання поширені й самі собою не означають радикалізації. Допомога має починатися з довірливої розмови, перевірки фактів, підтримки постраждалих від цькування та оцінки конкретних загроз із залученням компетентних фахівців. UN Office of Counter-Terrorism; Andreeva та співавтори (2024). Не слід створювати шкільні «списки підозрілих хлопців чи дівчат», оцінювати дітей за стилем одягу, релігійними символами чи способом самовираження або збирати зайві відомості про їхню ідентичність. Будь-яке повідомлення про загрозу має бути пропорційним, предметним і відповідати вимогам захисту дитини та персональних даних. UN Women (2022). Припинення участі, реабілітація та реінтеграція Вихід із насильницького руху може включати припинення діяльності, зміну стосунків, забезпечення житла й засобів існування, відновлення довіри та, іноді, перегляд переконань. Гендерні норми здатні впливати на доступ до праці й послуг, турботу про дітей, безпеку від колишніх партнерів, стигматизацію громади та можливість говорити про примус. Це аргументи для індивідуально спланованого супроводу. Andreeva та співавтори (2024); Європейська комісія (2024). Зміна ідеологічних поглядів і припинення насильницької поведінки вимірюються окремо. Звіт про успішне завершення занять або позитивне ставлення учасника до програми не є доказом зниження частоти нападів. Програми мають відстежувати безпеку, відновлення соціальних можливостей і реальні поведінкові наслідки з належними етичними запобіжниками. Brady і Marsden (2021); Andreeva та співавтори (2024). Для ширшого розрізнення процесів виходу та зміни поглядів дивіться статтю «Дерадикалізація та припинення участі: відмінності й результати». Український контекст: право, війна та захист прав В Україні державна політика рівних прав і можливостей жінок та чоловіків визначена Законом № 2866-IV, а загальні засади протидії дискримінації — Законом № 5207-VI. Закон № 2229-VIII встановлює засади запобігання та протидії домашньому насильству; відповідні положення законодавства також охоплюють насильство за ознакою статі. Ці нормативні акти визначають права, обов’язки та інституційні механізми, але не виступають доказами психологічної причинності радикалізації. В умовах російської агресії, переміщення населення, втрат, тривалого стресу й інформаційних операцій гендерні образи можуть використовуватися для пропаганди ворожості або примусу. Це редакційне застосування міжнародної дослідницької рамки до українського контексту, а не встановлений емпіричний висновок про частоту чи причини радикалізації в Україні. Встановлення конкретних загроз і правопорушень належить до компетенції відповідних органів; психологічна робота повинна зберігати відмінність між безпекою, допомогою та політичним різноманіттям. UN Office of Counter-Terrorism; Міністерство економіки та довкілля України (2026). Коли йдеться про реальні погрози, переслідування або гендерно зумовлене насильство, пріоритетами є фізична безпека, документування конкретних подій відповідно до закону, доступ до професійної допомоги та захист приватності. У разі безпосередньої небезпеки слід звертатися до екстрених служб України. Дискусії про переконання, сімейні конфлікти чи гендерні ролі самі по собі не замінюють встановлення реального характеру загрози. Як читати дослідження про гендер і радикалізацію Перш ніж порівнювати два дослідження, важливо встановити їхній результат: вимірювали переконання, готовність підтримати насильство, факт членства, обвинувальний вирок або реальну участь у нападі. Далі слід перевірити джерело вибірки, кількість спостережень, країну, час, визначення гендеру та спосіб збору інформації. Без цієї роботи однакова назва «радикалізація» може приховувати несумісні показники. Wolfowicz та співавтори (2021); Cook та співавтори (2024). Особливої обережності потребують розповіді окремих колишніх учасників: вони цінні для розуміння біографій, але не визначають поширеності мотивів. Зростання кількості публікацій про мізогінію ще не означає встановленого зростання всіх форм насильства. Так само зміна результату за опитувальником після навчання не підтверджує запобігання нападам. Gurevich і Montgomery (2026); Andreeva та співавтори (2024). Найсильніше обґрунтований загальний висновок полягає в тому, що гендерні очікування впливають на мову, ієрархію та досвід участі в частині насильницьких рухів. Оцінка конкретних механізмів і профілактичних програм залишається контекстною, а причинні та прогностичні твердження потребують якісніших довготривалих і порівняльних досліджень. Pearson (2024); Andreeva та співавтори (2024). Поширені запитання Чи частіше чоловіки беруть участь у насильницькому екстремізмі? У багатьох задокументованих рухах і масивах кримінально-правових даних чоловіків справді більше. Конкретні пропорції залежать від країни, організації, часу та визначення участі. Це груповий опис, який не перетворює стать на надійний показник особистої загрози. Gottzén (2025); Wolfowicz та співавтори (2021). Чому жінки вступають до насильницьких груп? Описані дослідниками мотиви різняться: ідеологічне переконання, спільнота, відчуття значущості, близькі стосунки, потреба в безпеці, примус та інші обставини. Універсальної «жіночої причини» немає. Вивчати слід індивідуальну історію й контекст конкретного руху. Cook та співавтори (2024). Чи пов’язана мізогінія з насильницькою радикалізацією? У певних ідеологічних середовищах мізогінія входить до системи переконань, яка виправдовує дискримінацію й насильство. Огляди описують ці перетини, проте не доводять, що кожна людина з мізогінними поглядами здійснить напад. Gurevich і Montgomery (2026). Чи можна впізнати потенційно небезпечну людину за гендерними поглядами? Певні висловлювання можуть потребувати уважної розмови, але стійкий прогноз за поглядами, статтю чи гендерною ідентичністю не встановлений. Реальна оцінка загроз спирається на предметні обставини й здійснюється компетентними фахівцями, а не на побутову типологію. Wolfowicz та співавтори (2021). Чи доведена ефективність гендерно орієнтованих програм профілактики? Є професійні настанови та перспективні практики, однак кількість строгих оцінок програм із підтвердженими поведінковими наслідками обмежена. Потрібно розрізняти задоволеність учасників, зміни установок, припинення участі та зменшення насильства. Brady і Marsden (2021); Andreeva та співавтори (2024). Висновок Гендерна перспектива робить дослідження насильницької радикалізації точнішим, коли вона висвітлює реальні групові правила, відносини влади, соціальний досвід і можливості виходу з насильства. Жінки, чоловіки та гендерно різноманітні люди можуть опинятися в різних ролях; відповідальна наука досліджує їхні дії та обставини без стереотипного приписування небезпеки. Гендерно чутлива профілактика має поєднувати безпеку, права людини, індивідуальні потреби та сувору оцінку результатів. UN Office of Counter-Terrorism; Pearson (2024). Пов’язані статті • Форми насильницького екстремізму: порівняльна психологія • Вербування до насильницьких екстремістських груп: психологічний процес • Фактори ризику насильницької радикалізації: що встановлено дослідженнями • Роль сімейних зв’язків у радикалізації • Онлайн-радикалізація до насильства: механізми і докази • Гендерні норми та виправдання насильства: психологічні механізми • Гендерно зумовлене насильство: що це, форми та фактори ризику • Дерадикалізація та припинення участі: відмінності й результати Одиночні нападники: психологічні траєкторії та методологічні обмеження Радикалізація неповнолітніх: розвиток, ризики та захист Реабілітаційні програми для учасників насильницьких рухів: доказовість Джерела • Andreeva, A.-M., von Berg, A., van Ginkel, B., Hell, E., Jouve, S., Korn, A., Molas, B., Ruf, M., & Scheuble, S. (2024). Assessing Gender Perspectives in Preventing and Countering Violent Extremism Practices. International Centre for Counter-Terrorism. Оригінал. • Brady, E., & Marsden, S. (2021). Women and Preventing and Countering Violent Extremism Interventions. CREST. Оригінал. • Cook, J., de Leede, S., Andreeva, A.-M., & Herschinger, E. (2024). Radicalisation and Gender – What Do We Know? International Centre for Counter-Terrorism. Оригінал. • Fangen, K., & Skjelsbæk, I. (2025). The Role of Gender in Violent Extremism. In The Cambridge Handbook of the Psychology of Violent Extremism. Cambridge University Press. Оригінал. • Gottzén, L. (2025). Exploring the Link Between Masculinity and Violent Extremism: Remasculinization as Individual and Political Project. Sociology Compass, 19(8), e70100. DOI. • Gurevich, V., & Montgomery, F. (2026). Conspiratorial misogyny and the radicalization continuum: male supremacy as a dominant ideology in contemporary extremism. Frontiers in Psychiatry, 17, 1893934. PubMed. • Molas, B. (2024). Assessing Mobilisation Dynamics of Violent Extremist Organisations Through a Gender Lens. International Centre for Counter-Terrorism. Оригінал. • Pearson, E. (2024). Beyond Women: Rethinking Gender and Radicalisation. In Radicalisation: A Global and Comparative Perspective. Oxford University Press. DOI. • UN Office of Counter-Terrorism. (б. д.). Gender Equality. United Nations. Офіційне джерело. • UN Women. (2022). UN Women’s Engagement in Support of Counter Terrorism and Prevention of Violent Extremism. Офіційний документ. • United Nations Security Council Counter-Terrorism Committee. (б. д.). Integrating Gender into Counter-Terrorism. Офіційне джерело. • Wolfowicz, M., Litmanovitz, Y., Weisburd, D., & Hasisi, B. (2021). Cognitive and Behavioral Radicalization: A Systematic Review of the Putative Risk and Protective Factors. Campbell Systematic Reviews, 17(3), e1174. DOI. • Європейська комісія. (2024). RAN REHABILITATION: Rehabilitation for female VETOs and the role of masculinity in DDR. Офіційний матеріал. • Закон України № 2229-VIII. (2017). Про запобігання та протидію домашньому насильству. Чинний текст. • Закон України № 2866-IV. (2005). Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків. Офіційний текст. • Закон України № 5207-VI. (2012). Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні. Чинний текст. • Міністерство економіки та довкілля України. (2026). Законодавство України з питань забезпечення рівних прав та можливостей жінок та чоловіків. Офіційне джерело.

Український психологічний ХАБ · Опубліковано: 22 жовтня 2026 · Редакційна політика Дослідницький кластер: Психологія радикалізації, насильницького екстремізму та профілактики Мізогінія в мережевих субкультурах — це система ворожих уявлень, принижень і практик, спрямованих проти жінок або проти жіночої автономії. У частині цифрових спільнот ці уявлення поєднуються з переконанням, що насильство може бути виправданою відповіддю на уявлену гендерну несправедливість. Психологічне дослідження цього явища пояснює, як індивідуальні переживання взаємодіють із груповими нормами, мовою ненависті, цифровою інфраструктурою та ідеологічним виправданням шкоди. Систематичний огляд Aiolfi та співавторів (2024) і новий огляд PettyJohn та співавторів (2026) документують масштаб цієї міждисциплінарної теми. Ключове наукове питання полягає у встановленні зв’язків між мізогінними переконаннями, цифровою участю, готовністю виправдовувати насильство, конкретними погрозами та реальною поведінкою. Ці явища належать до різних рівнів аналізу. Людина може переживати самотність, підтримувати консервативні гендерні норми, критикувати фемінізм або брати участь у чоловічій онлайн-спільноті, не схвалюючи насильства. Для оцінювання небезпеки потрібні відомості про конкретну поведінку й контекст, а не назва субкультури або психологічний стереотип. Емпірична модель Costello, Whittaker і Thomas (2025) вимірює насамперед шкідливі установки та їхні асоціації, а не точну ймовірність нападу окремого учасника. Що означають мізогінія, маносфера та ідеологічно мотивоване насильство Мізогінія охоплює знецінення, ворожість, ворожі стереотипи та практики контролю щодо жінок. У дослідженнях мережевих спільнот її вивчають як сукупність висловлювань і соціальних механізмів, які можуть підтримувати дискримінацію, переслідування, сексуалізоване приниження або виправдання примусу. Водночас сила, форма й наслідки таких установок неоднакові. Антифеміністична позиція, сексистський жарт, систематичне онлайн-переслідування, погроза та фізичний напад мають різний правовий, психологічний і поведінковий статус. Цю відмінність необхідно зберігати при інтерпретації даних PettyJohn та співавторів (2026). Маносфера — дослідницька назва неоднорідного кола онлайн-майданчиків, пов’язаних із чоловічою ідентичністю, стосунками, гендерними ролями та ставленням до фемінізму. У літературі до неї відносять різні середовища: інцелів, спільноти так званої «червоної пігулки», частину рухів за права чоловіків, групи добровільного дистанціювання від стосунків і окремі спільноти з порадами щодо знайомств. Їхні цілі, аудиторії, політичні позиції та прийнятність насильства істотно різняться. Огляд Rollano, Pérez-González і Román-González (2026) пропонує аналізувати це поле через лідерство, можливості платформ, ідентичність і скоординовані практики мізогінії. Ідеологічно мотивоване насильство в цьому контексті означає насильницькі дії, погрози або їх виправдання, пов’язані з уявленнями про належну гендерну ієрархію, право на контроль над іншими чи колективну ворожнечу щодо жінок. У науковій літературі триває дискусія, за яких умов конкретні напади належить класифікувати як тероризм, насильницький екстремізм, злочини ненависті або насильство, зумовлене особистою образою. Самостійна категоризація кожного випадку повинна спиратися на факти й відповідний правовий стандарт. Порівняння різних підходів представлене в аналізі Coufal і Wedel (2025) та дослідженні федеральних справ США (2026). Які явища слід розрізняти Самотність описує переживання недостатності бажаних соціальних зв’язків. Вимушена відсутність романтичних чи сексуальних стосунків описує суб’єктивну життєву ситуацію. Ідентичність інцела означає самоозначення людини через таку ситуацію або належність до відповідної спільноти. Мізогінна інцел-ідеологія додає узагальнені пояснення, ворожі уявлення про жінок і уявлення про безвихідність. Підтримка насильства, конкретна погроза та вчинений напад є наступними, окремими категоріями поведінки. Таке розділення прямо запропоновано в теоретичній праці Mohiyeddini (2026). Належність до мережевої спільноти не є діагнозом. Мізогінія також не є клінічним діагнозом у DSM чи МКХ. Ізольованість, відкидання, особливості нейророзвитку, депресивні симптоми або тривога можуть бути предметом психологічної допомоги; їх наявність не визначає схильність людини до насильства. Наративний огляд Yongco (2026) наголошує на необхідності розділяти психічне неблагополуччя, ідеологічні погляди й поведінкові ризики. Як формувалися мережеві субкультури Мережеві чоловічі спільноти розвивалися різними шляхами: від обговорення правових питань і чоловічого здоров’я до комерційних порад щодо знайомств, форумів самотності та середовищ, у яких провідною стала антифеміністична ідеологія. З розвитком платформ окремі поняття, меми й образи почали циркулювати між аудиторіями, які раніше майже не перетиналися. Через це сучасна маносфера має розмиті кордони: один термін може використовуватися серйозно, іронічно або з критичною метою. Огляд Iñigo (2025) відзначає нерівномірну географію досліджень, різноманіття методів і прогалини у вивченні переходів між платформами. Історично самовизначення через відсутність бажаних стосунків не обов’язково передбачало мізогінію. Радикальні пояснювальні системи утворилися в окремих мережевих середовищах пізніше. Вони поєднали особисте розчарування з узагальненнями про незмінність зовнішньої привабливості, жіночий вибір і начебто нерівний розподіл романтичних можливостей. Такі твердження функціонують як внутрішньогрупова ідеологія, а не як науково підтверджена універсальна теорія людських стосунків. Історію та різні тематичні напрями досліджень систематизовано в огляді Aiolfi та співавторів (2024). Чому цифрова мова має значення Спільний словник, жарти, меми та повторювані історії про нібито колективну несправедливість допомагають визначати, хто належить до групи і як потрібно тлумачити особистий досвід. За певних обставин іронія створює можливість поступово підвищувати прийнятність принижень: шокувальна фраза спочатку подається як жарт, потім повторюється як норма, а заперечення знецінюється. Це опис групових комунікаційних практик, а не універсальна послідовність, що автоматично веде до насильства. Систематичний огляд PettyJohn та співавторів (2026) показує, як в окремих спільнотах сексуалізована ворожість виконує функцію групового згуртування. Важливе й те, хто визначає межі дозволеного в обговореннях. Модерація, правила публікації, реакції авторитетних учасників та алгоритми видимості впливають на те, які повідомлення одержують схвалення. Проте частотність агресивних коментарів на одному форумі не дає підстав переносити її на всіх чоловіків, усіх користувачів інтернету або навіть усіх учасників схожих спільнот. Відбір активних дописувачів створює систематичне зміщення вибірки. Це важливе методологічне зауваження до мережевого дослідження Coufal і Wedel (2025). Психологічний механізм: від особистого досвіду до групової інтерпретації Відкидання в романтичних стосунках, переживання сорому, самотності, приниження або невідповідності очікуванням можуть посилювати пошук пояснення свого становища. Мережеве середовище здатне надати таке пояснення у формі групової історії: «нас позбавили належного», «винна конкретна категорія людей», «зміни неможливі». Людина одержує доступний словник для власного болю і водночас стикається з інтерпретаціями, що можуть поглиблювати образу. Огляд Fostier та співавторів (2026) описує роль самотності, соціальних норм і психологічних потреб у дослідженні інцел-спільнот. Змістова відмінність полягає в тому, як пояснюється пережитий досвід. Визнання власного болю може відкривати шлях до допомоги, дружніх зв’язків і змін у житті. Узагальнення особистої невдачі до ворожої теорії про всю стать здатне підтримувати образ колективного ворога. Якщо група заохочує відмову від альтернативних пояснень, виникає замкнене коло: чергове відкидання вважають доказом попередньої теорії, а позитивний досвід знецінюють як виняток. Це правдоподібне психологічне пояснення, яке потребує поздовжньої перевірки; наявні переважно поперечні й текстові дані не дозволяють встановити одну причинну траєкторію. Такі межі підкреслено в огляді Aiolfi та співавторів (2024). Відчуття права, образа і моральне виправдання В окремих мізогінних наративах взаємність і добровільність романтичних стосунків підміняються уявленням про належну винагороду за чоловічу роль або соціальний статус. Відмова іншої людини тоді сприймається як несправедливе позбавлення того, на що нібито існує право. Поєднання групової образи, знеособлення жінок та виправдання примусу може підвищувати прийнятність агресивних установок. Дослідження Costello, Whittaker і Thomas (2025) аналізує зв’язки ідеологічної прихильності та психічного неблагополуччя зі схваленням шкідливих переконань. Моральне виправдання насильства може здійснюватися через уявлення про відплату, перекладання відповідальності на постраждалих, перебільшення загрози з боку цілої групи чи перетворення агресії на нібито справедливе покарання. Для дослідника важливо розрізнити повідомлення, в якому описано чужу позицію, і висловлювання, яке справді містить схвалення чи намір. Аналіз одних цитат без контексту може помилково класифікувати сатиру, осуд, дослідницький опис або свідчення постраждалої людини. Групова належність, підкріплення й замкнені інформаційні кола Спільнота може задовольняти реальні потреби у прийнятті, визнанні, передбачуваності та можливості говорити про труднощі. Саме тому вона здатна зберігати значення для учасника навіть тоді, коли окремі повідомлення завдають йому психологічної шкоди. Позитивне підкріплення отримують дописи, які відповідають панівним правилам, а незгода може спричиняти глузування чи виключення. У дослідженні мережевої структури одного інцел-форуму Coufal і Wedel (2025) виявили замкнені тріади спілкування між учасниками, класифікованими в їхньому аналізі як екстремістські. Це результат для конкретного форуму, а не універсальна закономірність онлайн-радикалізації. Підкріплення групової ідентичності може відбуватися через колективні історії про приниження, змагання в жорсткості висловлювань та моральну винагороду за демонстрацію лояльності. Проте інтенсивність участі, кількість повідомлень і поширеність мізогінної лексики не дорівнюють готовності здійснити фізичне насильство. На індивідуальному рівні необхідно враховувати актуальні дії, конкретні погрози, контекст і можливості захисту постраждалих. Розмежування рівнів аналізу обґрунтоване оглядом Fostier та співавторів (2026). Теорія двох шляхів і межі її доказовості Costello, Whittaker і Thomas запропонували двошляхову модель асоціацій зі шкідливими установками. Один умовний шлях пов’язаний із пережитим неблагополуччям, досвідом соціального відкидання та труднощами у стосунках; інший — із певними ідеологічними й особистісними диспозиціями. У вибірці 561 респондента зі США та Великої Британії психічне неблагополуччя та прихильність до ідеології були сильніше статистично пов’язані зі шкідливими установками, ніж інтенсивність участі в мережевій спільноті. Оригінальна стаття 2025 року пояснює структуру цієї моделі. Водночас поперечний дизайн, самозвіти, специфіка залучення учасників та використані показники обмежують причинні висновки. Статистичне пояснення варіації сексистських або агресивних установок не становить модель точного прогнозування нападів. Mohiyeddini (2026) розвиває цю схему як теоретичну рамку, а не як апробований алгоритм оцінки індивідуальної загрози. Чи веде мізогінна ідеологія до реального насильства Зв’язок між мізогінними наративами й деякими задокументованими насильницькими діями існує: у визначених випадках виконавці посилалися на гендерну образу, ненависть до жінок або схвалення попередніх нападників. Водночас більшість наукових даних про мережеві спільноти складають тексти, інтерв’ю, опитування й аналізи цифрових зв’язків. Для рідкісних подій, як-от масові напади, ці дані створюють особливі труднощі прогнозування. Огляд Aiolfi та співавторів (2024) об’єднує дослідження насильства, онлайн-середовищ, теорії та психологічних характеристик, але не встановлює частоти майбутніх нападів серед усіх самоозначених інцелів. У правових і наукових класифікаціях потрібно розрізняти мотивовану ненавистю агресію, масове вбивство, терористичний акт, переслідування, сексуальне насильство та самоушкодження. Напад може містити кілька мотивів одночасно, а висловлена ідеологія не завжди визначає його головну мету. Дослідження американських федеральних справ 2020–2023 років (2026) аргументує обережність із автоматичним застосуванням категорії тероризму до всього насильства, пов’язаного з інцел-ідентичністю. Це позиція конкретного емпіричного аналізу, а не остаточна загальновизнана класифікація. Погрози, наміри й поведінка У профілактичній роботі важливо розрізняти абстрактні ворожі висловлювання, схвалення насильства, адресну погрозу та конкретні дії, що створюють небезпеку. Їхній правовий статус визначають обставини й чинне законодавство. Для фахової оцінки потрібні підтверджені факти та індивідуальний контекст. Онлайн-псевдонім, стать, відсутність стосунків, психологічні симптоми або членство у форумі самі по собі не дають надійного висновку про майбутні дії. Частину досліджень застосовують до питання ідеологічної прихильності, частину — до схвалення насильства, інші — до конкретних судових випадків. Результати цих вибірок не можна механічно об’єднати в одну величину «ризику інцела». Саме ця відмінність між вимірюваним показником і практичним висновком визначає якість профілактики. Costello та співавтори (2025) оцінювали установки, Coufal і Wedel (2025) — мережеві зв’язки, тоді як окремі кримінологічні праці аналізують уже відомі насильницькі справи. Маносфера й онлайн-вербування: що можна встановити Сучасна література описує поширення наративів між різними цифровими майданчиками, знайомство з ідеологічними поясненнями через пошук контенту та соціальне підкріплення в спільнотах. Однак такі спостереження не доводять, що кожен контакт з антифеміністичним матеріалом породжує радикалізацію. Частина користувачів входить у спільноти вже з сформованими поглядами, інші відвідують їх через цікавість, самотність, дослідження або критику. Напрям причинності часто залишається невідомим. Методологічні труднощі цифрових переходів докладно визначені в огляді Iñigo (2025). Говорячи про вербування, слід розуміти його у вузькому змісті цілеспрямованого залучення до групи чи діяльності. Поширення ідеологічних ідей, звичайна участь у дискусії та вербування до насильства — різні процеси. Дослідник може зафіксувати їхні ознаки в окремих матеріалах, але спільна цифрова лексика не дає підстав приписувати організоване вербування всій мережевій субкультурі. Огляд PettyJohn та співавторів (2026) описує використання сексуалізованого дискурсу для підтримання норм і залучення в частині середовищ, не встановлюючи універсального механізму переходу до насильницьких дій. Алгоритмічні рекомендації та механізми платформ Рекомендаційні системи впливають на видимість повідомлень, тривалість взаємодій і можливість зустріти суміжний контент. Однак між демонстрацією агресивного матеріалу й наступною поведінкою користувача лежать численні посередні чинники: попередні уподобання, соціальне оточення, ставлення до жінок, реакція на критичну інформацію та власні рішення. Тому твердження про алгоритм як самостійну причину мізогінного насильства перевищує можливості переважно спостережних досліджень. Огляд Iñigo (2025) прямо називає алгоритмічну динаміку одним із напрямів з істотними прогалинами доказів. Для оцінювання впливу платформ потрібні дослідження, які відокремлюють самовідбір користувачів від ефекту рекомендацій, фіксують зміни в часі та вимірюють конкретні результати. Зменшення кількості мізогінних дописів після модерації може бути важливим досягненням для безпеки спілкування, проте воно саме по собі не показує, чи зменшилась імовірність фізичного насильства. Це розмежування результатів є принциповим і для оцінки платформних заходів, і для профілактичних програм. Психічне здоров’я, самотність і потреба в допомозі Частина самоозначених інцелів у досліджених вибірках повідомляє про депресивні переживання, тривогу, самотність, суїцидальні думки, сором та труднощі соціальної інтеграції. Такі результати потребують уважної відповіді системи допомоги. Емпірична робота Costello та співавторів (2025) і огляд Yongco (2026) описують цю проблему та підкреслюють потребу відокремлювати її від узагальнень про насильство. Психологічне неблагополуччя може існувати незалежно від мізогінних установок. Окрема особа може потребувати допомоги із депресією, переживанням відкидання або самотності та одночасно відповідати за власні ворожі висловлювання чи дії. Етична робота з такими людьми потребує захисту всіх учасників, поваги до добровільності й конкретного обговорення шкоди. Жодна діагностична категорія не замінює оцінювання реальної поведінки. Теоретична робота Mohiyeddini (2026) формулює гіпотези про окремі траєкторії шкоди собі та іншим, які ще потребують емпіричного підтвердження. Психотерапія: особливості залучення Зверненню по допомогу можуть перешкоджати недовіра до фахівців, сором, очікування осуду, переконання про незмінність життєвої ситуації та побоювання втратити приватність. Дослідження тематичних повідомлень про психотерапію (2025) проаналізувало 100 обговорень одного форуму та самозвіти 89 учасників, які повідомляли про досвід терапії. Частка негативних відгуків у цій відібраній групі характеризує лише тих, хто публічно розповів про свій досвід; вона не є статистикою ефективності психотерапії для всіх інцелів. Практично доцільні доступна конфіденційна консультація, визнання емоційного болю, робота зі самотністю й почуттям безнадії, розвиток ненасильницьких моделей взаємності та обговорення мізогінних переконань без приниження людини. Якщо присутні суїцидальні наміри або конкретні погрози іншим, діють окремі стандарти кризової та фахової оцінки. Ефективність спеціально адаптованих психотерапевтичних програм для попередження інцел-пов’язаних нападів поки встановлена недостатньо. Наслідки онлайн-мізогінії для жінок та інших постраждалих Мізогінні онлайн-практики можуть включати сексуалізовані образи, переслідування, погрози, принизливі кампанії та примус до мовчання в публічному просторі. Шкода може виникати і без фізичного контакту: люди змінюють поведінку, уникають участі в дискусіях, переживають страх або витрачають ресурси на захист. Разом із тим зміст та наслідки різних форм насильства потребують окремого вимірювання. Систематичний огляд PettyJohn та співавторів (2026) демонструє, як мізогінні й сексуалізовано агресивні практики відтворюються в окремих мережевих спільнотах. Поздовжній систематичний огляд Thomas та співавторів (2026) охопив шість досліджень із загалом 7379 учасниками віком 11–25 років. Він виявив попередні асоціації між окремими видами цифрової сексуалізованої шкоди та психічним здоров’ям дівчат і молодих жінок. Автори наголошують на малій і неоднорідній базі та на тому, що дослідження безпосереднього впливу контенту маносфери були відсутні серед включених поздовжніх робіт. Отже, цей огляд підтримує увагу до цифрової гендерної шкоди, але не доводить конкретний причинний ефект усіх мізогінних форумів. Вторинне поширення шкоди Для людини, яка зазнала онлайн-переслідування, додаткову шкоду можуть спричиняти повторне поширення образливих матеріалів, публічне обговорення приватних деталей, висміювання скарг та недостатня підтримка оточення. Психологічно безпечна реакція передбачає припинення тиражування шкідливого контенту, допомогу зі збереженням доказів та повагу до бажань постраждалої людини. Оцінка юридичних перспектив має здійснюватися за фактичними діями, а не тільки за загальною назвою ідеології. Неповнолітні: розвиток і цифрова соціалізація Підлітковий вік супроводжується формуванням ідентичності, активним порівнянням себе з однолітками, потребою в належності та особливою увагою до оцінки зовнішності й статусу. Ці процеси можуть робити спрощені пояснення стосунків емоційно привабливими. Водночас більшість підлітків, які бачать суперечливий контент або висловлюють незрілі судження, не переходять до насильства. Змішування звичайних вікових труднощів із «профілем екстреміста» створює стигму й перешкоджає зверненню по допомогу. Профілактична розмова з підлітком має починатися з конкретного змісту, ситуації та почуттів: що саме було побачено, чому цей матеріал здався переконливим, які переживання за ним стоять, чи були погрози або адресне переслідування. Обговорення взаємної згоди, прав людини, критичного ставлення до узагальнень і способів підтримки підсилює психологічну автономію. Доступ до приватних повідомлень дитини слід розглядати з урахуванням її віку, законності, безпеки та співмірності втручання. Огляд Thomas та співавторів (2026) показує, наскільки важливо розрізняти типи онлайн-впливу й уважно оцінювати довгострокові наслідки. Як проводять дослідження мізогінних онлайн-спільнот Дослідники аналізують публічно доступні обговорення, проводять інтерв’ю, застосовують опитувальники установок, вивчають мережеві зв’язки та окремі кримінальні справи. Кожен метод відповідає на інше питання. Аналіз форуму описує зміст публікацій і комунікаційні норми; інтерв’ю допомагає зрозуміти особистий досвід; опитування виявляє статистичні асоціації; судові документи характеризують невелику групу вже відомих випадків. Огляд Aiolfi та співавторів (2024) містить 78 робіт, а огляд Fostier та співавторів (2026) охоплює 47 досліджень і підкреслює значні прогалини знань. Особливо важливо розрізняти активних учасників форумів і всіх людей, які коли-небудь переживали небажану відсутність стосунків. Активні дописувачі можуть бути ідеологічно більш залучені, ніж пасивні читачі. Видалені повідомлення й закриті майданчики створюють неповноту даних. Автоматичний аналіз тональності або класифікація лексики може плутати погрози, цитування й сарказм. Емпіричні дослідження часто проведені англійською мовою та в західних країнах, тому їхні результати потребують культурної перевірки перед перенесенням на Україну. Огляд Iñigo (2025) документує такі тематичні й географічні нерівномірності. Чому оцінка ризику залишається спеціалізованою Психологічні тести та контрольні переліки, створені для інших форм насильства, не стають автоматично валідними для мізогінного мережевого екстремізму. Навіть спеціальні засоби структурованої професійної оцінки загроз, зокрема VERA-2R, TRAP-18 та ERG22+, застосовують у визначених професійних контекстах фахівці з відповідною підготовкою, а їхню доказовість та можливості перенесення між популяціями необхідно перевіряти окремо. Вони не становлять інструментів самодіагностики, перевірки школярів або класифікації інтернет-користувачів за описом їхніх поглядів. У межах цієї статті індивідуальна оцінка загрози не проводиться. Для безпечної практики важливі конкретні погрози, спостережувані дії, контекст та законні способи перевірки фактів. Будь-яка оцінка повинна враховувати ризик хибнопозитивних висновків: при рідкісних подіях навіть статистично пов’язана ознака може створювати багато необґрунтованих підозр. Загальна структура питання докладніше викладена у матеріалі про професійну оцінку загрози. Профілактика: що випливає з доказів Профілактика потребує роботи на кількох рівнях: підтримки психологічного здоров’я, розвитку соціальної належності без культури приниження, освіти про згоду й гендерні стосунки, безпечних правил платформ та належної реакції на адресні погрози. Огляд PettyJohn та співавторів (2026) аргументує багаторівневі підходи до протидії сексуалізованій мізогінії; однак перелік рекомендованих заходів ще не є доказом, що кожен із них уже зменшує насильницькі напади. Для окремої людини профілактика може включати підтримку дружніх і сімейних зв’язків, психологічну допомогу при депресії чи безнадії, розширення можливостей соціальної участі, навчання ненасильницькому вирішенню конфліктів і роботу з ворожими узагальненнями. Для освітніх закладів важливі процедури реагування на цькування й переслідування, захист постраждалих та доступ до компетентної допомоги. Для платформ — прозорі правила щодо погроз, переслідувань і сексуалізованого насильства, послідовне застосування обмежень та процедури оскарження. Кожен захід необхідно оцінювати за власною метою й результатами. Чи працюють контрнаративи Контрнаративи намагаються поставити під сумнів ворожі пояснення або запропонувати альтернативні соціальні моделі. Вони можуть змінювати знання, декларовані установки, наміри, характер взаємодії або участь у спільнотах. Це різні кінцеві показники. Систематичний огляд комунікаційних кампаній проти насильницького екстремізму (2024) описує обмеженість оцінок реальних кампаній. Тому навіть зміна ставлення до мізогінних висловлювань не засвідчує автоматичного зниження ризику насильства. Практика комунікації має уникати публічного приниження людини, що перебуває в ідеологічно замкненій спільноті. Доцільніше досліджувати, яку потребу задовольняє спільнота, які факти підтримують переконання та які інші способи належності і взаємності можливі. У випадках реальних погроз на перший план виходить захист людей та компетентна реакція, а не спроба самостійно вести дискусію з потенційним кривдником. Вихід із мізогінної спільноти та реінтеграція Зміна ідеологічних переконань, припинення участі в мережевому середовищі та припинення насильницької поведінки можуть відбуватися в різний час. Людина може відійти від групи, але зберегти частину її суджень, або змінити судження ще до виходу. Підтримка переходу до безпечних стосунків включає соціальні контакти за межами замкненої спільноти, розвиток навичок взаємності, відновлення життєвих цілей і доступ до допомоги. Ці підходи узгоджуються з ширшими принципами психосоціальної підтримки, хоча якісних контрольованих досліджень саме для інцел-середовищ поки мало. Огляд Fostier та співавторів (2026) визначає прогалини у вивченні виходу та профілактики. Реінтеграція передбачає відповідальність за завдану шкоду, відновлення ненасильницьких способів взаємодії та захист можливих постраждалих. Вона не вимагає від постраждалої людини контакту з кривдником або примирення всупереч її волі. Довіру слід будувати на реальних змінах поведінки та дотриманні меж, а не тільки на нових деклараціях переконань. Український правовий та соціальний контекст В Україні поняття «насильство за ознакою статі» визначене Законом «Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків». Законодавче визначення охоплює діяння через стать або гендерні стереотипи, які завдають фізичної, сексуальної, психологічної чи економічної шкоди, а також погрози таких дій. Це юридична категорія, яку застосовують відповідно до фактичних обставин. Дослідницьке поняття мізогінного екстремізму ширше і не становить самостійної універсальної статті кримінального закону. Погрози, переслідування, сексуальне насильство, порушення рівноправності та інші діяння можуть підпадати під конкретні положення Кримінального кодексу України або іншого законодавства залежно від складу правопорушення. Кваліфікація конкретної ситуації належить компетентним органам. Самі політичні погляди, гендерні дискусії та належність до субкультури не означають автоматичного вчинення кримінального правопорушення. Так само психологічне дослідження не підміняє правової оцінки. Для української редакції важливо враховувати суспільні обставини війни, цифрового переслідування та масового психологічного навантаження, не переносячи західні моделі без локальної перевірки. Наявність гендерно ворожої риторики в українськомовній спільноті не доводить існування тут такої самої організаційної мережі або рівня насильства, як у досліджених англомовних форумах. Це методологічний висновок із нерівномірності наявної доказової бази, а не окремий емпірично виміряний показник для України. Практичні дії для близьких, освітян та постраждалих Коли людина висловлює мізогінні переконання, доречно звертати увагу на конкретні висловлювання, ставити відкриті запитання про їхнє значення, захищати межі інших і пропонувати підтримку у вирішенні проблем самотності або стосунків. Розмова не повинна перетворюватися на примусове зізнання, неформальне розслідування чи позначення людини як потенційного нападника. Якщо є адресне залякування, переслідування або погроза, важливі документування факту в законний спосіб, безпека постраждалих та звернення до відповідних служб. Постраждалим від онлайн-переслідування доцільно зберегти доступні свідчення погроз і контактів, налаштувати приватність облікових записів, користуватися інструментами скарг платформи та за потреби звернутися до поліції і психологічної допомоги. У разі безпосередньої загрози життю чи здоров’ю в Україні слід звертатися за номером 102 або 112 відповідно до доступності служби. Дорослим, які підтримують неповнолітнього, важливо забезпечити його безпеку, право бути почутим та мінімізацію розкриття особистих даних. Офіційні контакти екстрених служб наведені на порталі ДСНС України. Поширені запитання Чи всі інцели підтримують насильство? Ні, самоозначення через небажану відсутність стосунків, участь у форумі та мізогінне виправдання насильства є різними явищами. Дослідницькі вибірки не дозволяють встановити точну частку людей, які вчинять насильство. Aiolfi та співавтори (2024) описують неоднорідність інцел-феномену. Чи є мізогінія психічним розладом? Мізогінія описує установки та практики ставлення до жінок; це соціально-психологічне поняття, а не окремий діагноз. Людина може мати психологічні труднощі незалежно від переконань. Yongco (2026) розглядає різні аспекти психічного здоров’я та ідеологічного середовища. Чи може сам перегляд мізогінного контенту спричинити напад? Наявні дослідження не встановлюють такого універсального причинного зв’язку. Часто невідомо, чи людина прийшла на платформу з уже сформованими поглядами, чи її ставлення змінилося під час користування. Iñigo (2025) відзначає прогалини саме в дослідженні алгоритмічної динаміки. Чи можна впізнати небезпечну людину за словами «червона пігулка» або «інцел»? Ні. Ці слова позначають широкий і неоднорідний культурний контекст. Оцінювання конкретної загрози потребує підтверджених дій, ситуаційних відомостей і професійної компетентності; навіть наукові моделі установок не є індивідуальними прогнозами нападів. Costello та співавтори (2025) вимірювали асоціації зі шкідливими установками. Чи достатньо видаляти ворожі дописи для профілактики? Модерація може зменшувати поширення образ і доступність переслідування на певній платформі. Наслідки для довгострокових переконань, переміщення користувачів між платформами та фактичного рівня насильства потрібно оцінювати окремо. Огляд контрповідомлень (2024) вказує на обмеженість доказів профілактичної ефективності комунікаційних кампаній. Як підтримати підлітка, який повторює мізогінні висловлювання? Потрібні спокійне обговорення конкретних тверджень, розвиток медіаграмотності, повага до меж усіх людей і доступ до психологічної допомоги, якщо підліток переживає значне неблагополуччя. За наявності конкретних погроз необхідний окремий захисний порядок дій. Ні інтернет-жаргон, ні відсутність романтичного досвіду не становлять достатньої підстави для позначення дитини як небезпечної. Висновки Мізогінія в мережевих субкультурах є важливим об’єктом психології груп, цифрової комунікації, гендерної взаємодії та профілактики насильства. Найкраще підтверджені дослідженнями явища стосуються наявності мізогінних наративів у частині спільнот, зв’язків ідеологічної прихильності з шкідливими установками, поширеності психологічного неблагополуччя в деяких вибірках та механізмів групового підкріплення. Прямий перехід від онлайн-перегляду до фізичного нападу, універсальний профіль небезпечного учасника та ефективність окремих профілактичних програм залишаються значно менш установленими. Ця асиметрія доказів випливає з оглядів Aiolfi (2024), PettyJohn (2026) та Fostier (2026). Належна відповідь включає захист постраждалих, підтримку людей із психологічним неблагополуччям, осмислені освітні програми, відповідальність платформ, законне реагування на реальні погрози та дослідження, які вимірюють поведінкові результати. Ключовий принцип — відокремлення переконань, групових зв’язків, намірів і вчинених дій. Це забезпечує точність науки та співмірність профілактичних рішень. Пов’язані статті Форми насильницького екстремізму: порівняльна психологія — порівняння різних ідеологічних і поведінкових контекстів насильства. Належність і групова ідентичність в екстремістських рухах — психологічні механізми включення до групи та норм її поведінки. Онлайн-радикалізація до насильства: механізми і докази — цифрові середовища, наукові моделі й межі причинних висновків. Психологічні механізми виправдання ідеологічного насильства — моральне виправдання шкоди та зміна групових норм. Структурована професійна оцінка загрози ідеологічного насильства — професійні методи, сфери застосування й обмеження. Ліворадикальне насильство: психологічний контекст і межі узагальнень Одиночні нападники: психологічні траєкторії та методологічні обмеження Джерела Aiolfi, I., Palena, N., Ó Ciardha, C., et al. (2024). The incel phenomenon: A systematic scoping review. Current Psychology, 43, 26264–26278. DOI: 10.1007/s12144-024-06236-6. Bachaud, L., Thomas, A. G., & Murphy, M. (2025). Incels and psychotherapy: Experiences, attitudes, and resistance to mental-health interventions. Psychotherapy Research. DOI: 10.1080/10503307.2025.2600546. Costello, W., Whittaker, J., & Thomas, A. G. (2025). The Dual Pathways Hypothesis of Incel Harm: A Model of Harmful Attitudes and Beliefs Among Involuntary Celibates. Archives of Sexual Behavior, 54, 1815–1836. DOI: 10.1007/s10508-025-03161-y. Coufal, L., & Wedel, L. (2025). Radicalization within a network of misogynist extremists: a case study of an incel forum. Humanities and Social Sciences Communications, 12, 852. Оригінальна стаття. Fostier, A., Hallett, N., Jordan, G., & Bradbury-Jones, C. (2026). Exploring Incel Motivations and the Relationship to Gender-Based Violence: A Scoping Review. Trauma, Violence, & Abuse. DOI: 10.1177/15248380261460442. Iñigo, A. (2025). Navigating the Manosphere: A Scoping Review of Research on Masculinist and Misogynist Online Spaces. Feminist Criminology. DOI: 10.1177/10608265251357869. Meleagrou-Hitchens, A., & Hughes, S. (2026). (Re) Assessing the Threat from Incel Violence: A Study of Violent Incel-Related Federal Cases in America. Studies in Conflict & Terrorism. DOI: 10.1080/1057610X.2026.2617209. Mohiyeddini, C. (2026). The psychology of incels: a dual-pathways framework for mental health, ideology, and harm. Frontiers in Psychiatry, 17, 1936687. DOI: 10.3389/fpsyt.2026.1936687. PettyJohn, M. E., Nason, J., Cary, K. M., & Graves, C. (2026). Mobilization of Sexual Violence within the Manosphere: A Mixed Methods Systematic Review. Journal of Sex Research. DOI: 10.1080/00224499.2026.2670470. Rollano, C., Pérez-González, J.-C., & Román-González, M. (2026). A Framework for Understanding the Manosphere. Social and Personality Psychology Compass. DOI: 10.1111/spc3.70123. Thomas, C., Tinner, L. E., Bennett, J., Anderson, L. G., & Winstone, L. (2026). Is exposure to online misogyny associated with mental health outcomes in girls and young women? A systematic review of longitudinal studies. Women's Health, 22. DOI: 10.1177/17455057261485065. Treacy, S., Reed, A., & Glazzard, A. (2024). A systematic integrative review of counter-messaging communication campaigns targeting terrorism or violent extremism. Behavioral Sciences of Terrorism and Political Aggression. DOI: 10.1080/19434472.2024.2419390. Yongco, J. S. (2026). Involuntary Celibacy in the Digital Age: a Critical Narrative Review of the Incel Phenomenon, Mental Health Burden, Ideological Pathways, and Public Health Implications. Current Psychiatry Reports, 28. DOI: 10.1007/s11920-026-01694-0. Верховна Рада України. (2001). Кримінальний кодекс України, № 2341-III. Чинний текст. Верховна Рада України. (2005). Закон України «Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків», № 2866-IV. Чинний текст. Державна служба України з надзвичайних ситуацій. (2026). Контакти екстрених служб України. Офіційна сторінка.

Український психологічний ХАБ · Опубліковано: 22 жовтня 2026 · Редакційна політика Дослідницький кластер: Психологія радикалізації, насильницького екстремізму та профілактики Одиночні нападники — це особи, які самостійно здійснюють або готують цілеспрямоване насильство, хоча їхні переконання, контакти, інформаційне середовище та життєва історія можуть бути тісно пов’язані з іншими людьми. У дослідженнях тероризму назва передусім описує спосіб безпосередньої участі в нападі. Вона не є психологічним діагнозом і не означає повної соціальної ізоляції. Саме тому предметом дослідження стають конкретні траєкторії переходу до насильницької поведінки та межі висновків, які можна зробити на підставі неповних відомостей. Kenyon, Baker-Beall і Binder, 2021; Gill, Horgan і Deckert, 2014 Наукові дані послідовно демонструють різнорідність таких випадків. Систематичний огляд 109 джерел виокремив десять дослідницьких тем, серед яких визначення, відмінності траєкторій, психічне здоров’я, особисті й ідеологічні мотиви, інтернет, контакти з рухами, підготовча поведінка та повідомлення про наміри. Жодна з цих тем окремо не створює універсальної схеми майбутнього нападу. Це визначає головний принцип статті: аналізувати конкретне поєднання обставин і відокремлювати пояснення вже відомої події від передбачення майбутньої. Kenyon, Baker-Beall і Binder, 2021; Brouillette-Alarie та співавт., 2025 Матеріал стосується наукового розуміння одиночних нападників у контексті ідеологічно мотивованого та цілеспрямованого насильства. Зміст загальної радикалізації, правових визначень тероризму, групової поведінки та профілактики представлено в тематичному огляді ХАБу. Перейти до карти знань кластера. Що означає «одиночний нападник» у науці У літературі одночасно використовують поняття «одиночний виконавець», «одиночний терорист», «автономний нападник» і «самостійний учасник нападу». Визначення залежать від того, чи вимагає дослідник відсутності оперативного наказу, належності до організації, співучасників, зовнішнього фінансування або будь-якої комунікації. Через різні критерії дві бази даних можуть по-різному класифікувати ту саму подію. Отже, порівняння відсотків між дослідженнями має починатися зі звірення критеріїв включення. Kenyon, Baker-Beall і Binder, 2021; Європейська комісія, 2025 Поняття «одиночний» коректно застосовувати до оперативної автономії у конкретній дії, а не автоматично до світогляду чи соціального становища людини. Особа може діяти без співвиконавця, наслідувати ширший рух, споживати його публічну риторику й мати звичайні сімейні, професійні та дружні зв’язки. У дослідженні 55 осіб Schuurman та колеги підкреслювали, що зв’язки з іншими людьми часто відіграють суттєву роль у підтриманні мотивів і можливостей; дослідження 119 випадків також відкинуло уявлення про повну ізольованість усіх виконавців. Schuurman та співавт., 2018; Gill, Horgan і Deckert, 2014 Окремою категорією залишаються напади двох людей, малі автономні групи, підпорядковані організаціям виконавці та масове насильство без встановленої ідеологічної мети. У роботі Kenyon, Binder і Baker-Beall для Англії та Уельсу зіставляли 143 засуджених осіб, поділених на одиночних виконавців, пари та групових виконавців. Таке розділення змінює результати психологічних порівнянь. Наукова класифікація відображає дослідницькі межі вибірки; остаточна юридична кваліфікація ґрунтується на чинному законодавстві та встановлених фактах. Kenyon, Binder і Baker-Beall, 2024; Верховна Рада України, Закон № 638-IV Одиночне насильство, тероризм і політичні переконання Радикальні погляди, мирні протести, критика державної політики, релігійна практика та участь у громадських рухах належать до сфери переконань і законної поведінки. Насильницький екстремізм стосується виправдання, підтримки або застосування насильства для ідеологічних цілей; терористична діяльність має визначені законом ознаки. Між переконанням і дією існують різні проміжні стани, а зміна думки сама собою не доводить наміру завдати шкоди. Gill і Corner, 2017; Верховна Рада України, Закон № 638-IV Для України правове значення мають закон «Про боротьбу з тероризмом» та відповідні норми кримінального права. Закон визначає тероризм, терористичний акт і терористичну діяльність; сама психологічна назва «одиночний нападник» не замінює складу правопорушення. У науковому тексті, який включає закордонні дослідження, правову категорію потрібно відділяти від аналітичної: статус насильницької події залежить від її встановлених мотивів, наслідків та юридичної оцінки. Верховна Рада України, Закон № 638-IV Що показують найкращі емпіричні дослідження Систематичний огляд і різнорідність випадків У систематичному огляді Kenyon, Baker-Beall і Binder дослідницька база охоплювала 109 публікацій і десять повторюваних напрямів. Автори описали особисті та ідеологічні мотиви, цифрові й офлайнові зв’язки, підготовчі процеси, можливі життєві обставини та спроби попередньої комунікації. Огляд узагальнює те, що знаходили дослідники серед відомих випадків; він не повідомляє єдиної частоти ознак для всього населення і не перетворює ці ознаки на індивідуальний прогноз. Kenyon, Baker-Beall і Binder, 2021 Дослідження Gill, Horgan і Deckert охопило 119 осіб зі США та Європи, відомих як виконавці або учасники планування одиночного тероризму. Автори виявили значну варіативність біографій, зв’язків, попередніх подій і поведінки. Важлива знахідка полягає в тому, що у багатьох випадках інші люди раніше знали про переконання чи певні висловлювання виконавця. Проте вибірка включала відомі випадки та спиралася переважно на відкриті матеріали, тому її результати не слід переносити на всі випадки насильства. Gill, Horgan і Deckert, 2014 Порівняння одиночних, парних і групових виконавців Порівняльні дані залежать від країни, кримінально-правової вибірки та способу вимірювання. У вибірці Англії й Уельсу дослідники виявили відмінності в психічному здоров’ї та ролі цифрових середовищ між одиночними, парними і груповими виконавцями, однак за професійними оцінками ризику групи не відрізнялися. В іншому дослідженні 160 засуджених чоловіків в Іраку відмінності між одиночними й груповими виконавцями загалом були обмеженими. Ці результати не можна механічно об’єднати: вони стосуються різних суспільств, правових систем і складів вибірок. Kenyon, Binder і Baker-Beall, 2024; Dhumad та співавт., 2022 Особливо важливо розділяти три запитання: чим особи, які здійснили насильство, відрізнялися одна від одної; чим вони відрізнялися від ненасильницьких прихильників аналогічних ідей; і чи можна було розпізнати майбутній напад до того, як він став відомим. Відповідь на перше запитання не відповідає автоматично на друге чи третє. Дослідження після події не створює доказу, що певна комбінація переживань визначає майбутнього виконавця. Brouillette-Alarie та співавт., 2025; Kenyon, Baker-Beall і Binder, 2021 Психологічні траєкторії: як поєднуються особистий досвід і контекст Переживання образи, несправедливості та втрати У частині досліджених випадків значення мають пережита або уявна несправедливість, приниження, втрата статусу, тривала особиста образа, безсилля чи конфлікт із соціальним середовищем. Такі переживання трапляються в житті великої кількості людей і зазвичай не ведуть до насильства. Психологічне пояснення починається там, де дослідник простежує, яким способом окреме переживання отримує суспільне чи ідеологічне тлумачення, поєднується з переконаннями про допустимість шкоди та взаємодіє з можливостями людини. Brooks і Barry-Walsh, 2022; Kenyon, Baker-Beall і Binder, 2021 Brooks і Barry-Walsh у теоретичному огляді розглянули взаємозв’язок стійких особистих претензій, фіксації уваги й насильства. Ця робота допомагає сформулювати запитання про механізми, але не встановлює універсального причинного ланцюга. Переживання образи є недостатньою підставою для висновку про небезпеку; необхідне контекстне розуміння того, чи присутні конкретні погрози, намір або поведінка, пов’язана з реальною шкодою. Brooks і Barry-Walsh, 2022; Brouillette-Alarie та співавт., 2025 Ідентичність, моральні виправдання й ідеологічні наративи Ідеологічне пояснення може надавати особистій історії готову мову для опису ворога, жертви, справедливості та морального обов’язку. Для деяких виконавців персональні переживання й політичні чи інші колективні сюжети переплітаються. Дослідник має перевіряти зміст переконань, спосіб їх використання для виправдання насильства та зв’язок із реальною поведінкою. Належність до певної етнічної, релігійної чи політичної спільноти не може використовуватися як замінник цих даних. Kenyon, Baker-Beall і Binder, 2021; Gill і Corner, 2017 У частині сучасних випадків помітні конспірологічні пояснення подій. Pierre показав, чому переконання у змовах потрібно аналізувати окремо від клінічних маревних ідей та досліджувати разом із політичним і соціальним контекстом. Розрізнення критично важливе для психологів: незвичне переконання не є самостійним клінічним діагнозом, а навіть наявність діагнозу не пояснює походження ідеологічно мотивованого насильства. Pierre, 2025; Gill і Corner, 2017 Соціальні зв’язки та життєві переходи Дослідження відомих виконавців описують різні поєднання партнерських стосунків, родинних конфліктів, контактів із рухами, відчуття відчуження та життєвих змін. Деякі особи підтримували широкі контакти, інші демонстрували суттєву ізоляцію. Жодна соціальна характеристика не є необхідною умовою. Контакти слід розглядати як джерела підтримки, конфліктів, соціального впливу або захисту залежно від фактичної взаємодії. Gill, Horgan і Deckert, 2014; Corner, Gill і Mason, 2016 Поняття траєкторії передбачає зміну обставин у часі: стресові події можуть накладатися на вже наявні переконання, а поява нових зв’язків здатна змінювати як ризик, так і захисні можливості. Життєва криза не є доказом насильницького наміру. Дослідницька інтерпретація потребує часових даних, альтернативних пояснень і перевірки того, що людина справді робила, а не лише як її описали після події. Corner, Gill і Mason, 2016; Kenyon, Baker-Beall і Binder, 2021 Цифрове середовище: зв’язки, наслідування та межі причинних висновків Онлайн-спілкування змінює можливості контактів, поширення поглядів, переживання належності до спільнот і доступу до публічних ідеологічних матеріалів. Деякі самостійні виконавці мали виражені цифрові контакти, хоча зовні здавалися ізольованими. У 2025 році тематична група Європейської комісії окремо обговорювала розмиту межу між самостійною дією та онлайн-зв’язками; звіт за 2025 рік, опублікований у 2026-му, підкреслив потребу розглядати цифрові й офлайнові події разом. Європейська комісія, 2025; Європейська комісія, 2026 Швидкий огляд літератури про онлайн-радикалізацію підготовлений Mutton, Lewis і Marsden зауважив відмінності між зміною переконань і зміною поведінки та потребу аналізувати роль мережі разом із позамережевими чинниками. Сам факт перегляду певного контенту або участі в дискусії не дає причинного висновку про насильство. Алгоритмічні рекомендації, активний пошук інформації, соціальні контакти та життєві обставини можуть співіснувати; їхній незалежний внесок для конкретної особи довести значно складніше. Mutton, Lewis і Marsden, 2023; Європейська комісія, 2026 Стверджувати, що цифрова платформа спричинила певний напад, можна лише за наявності даних про послідовність подій, достатньо визначеного механізму та аналізу альтернатив. У багатьох дослідженнях мережеву історію відтворюють уже після нападу, коли увага дослідників і медіа вибірково зосереджена на найбільш виразному контенті. Тому редакційно точне формулювання — цифрове середовище могло бути одним з елементів траєкторії, а конкретна причинна роль підлягає окремому доведенню. Mutton, Lewis і Marsden, 2023; Kenyon, Baker-Beall і Binder, 2021 Психічне здоров’я: що підтверджено і чого дослідження не доводять Психічні розлади не є визначенням одиночного нападника. У порівняльному дослідженні Corner і Gill серед 119 одиночних виконавців та зіставної групи інших терористичних виконавців виявили статистичний зв’язок між типом участі та відомостями про психічні розлади. Автори повідомляли про значну відносну різницю шансів, однак це результат відбору засуджених і відомих випадків, а не оцінка небезпеки для людини з будь-яким конкретним діагнозом. Corner і Gill, 2015 Corner, Gill і Mason показали, що на спостережувані показники впливають особливості відбору до груп і спосіб визначення психічного розладу. У 2026 році Meloy узагальнив клінічні труднощі розмежування симптомів, ідеологічних переконань та поведінки, пов’язаної з реальною загрозою. Усі ці праці підтримують індивідуалізований підхід: оцінювати функціонування, потреби, страждання, можливості допомоги та конкретні обставини, не приписуючи діагнозу автоматичної прогностичної сили. Corner, Gill і Mason, 2016; Meloy, 2026 Частки розладів у різних вибірках не є частками нападників серед людей, які живуть із такими розладами. Це принципово різні умовні ймовірності. Високий відсоток певної характеристики серед уже відомих виконавців не означає високого ризику насильства для всіх осіб із цією характеристикою. Така помилка особливо небезпечна у клінічних, освітніх і соціальних службах, де може призвести до стигматизації й зменшення доступності допомоги. Corner і Gill, 2015; Brouillette-Alarie та співавт., 2025 Психологічна підтримка може бути важливою з власних клінічних причин — наприклад, для зменшення страждання, відновлення функціонування та подолання кризи. Її результати потрібно оцінювати відповідними показниками здоров’я й добробуту. Зміна симптомів не є автоматично доведеним зниженням ризику ідеологічно мотивованого насильства; для другого потрібні інші обґрунтовані критерії та компетентна міжфахова оцінка. Gill і Corner, 2017; Європейська комісія, 2026 Поведінкові повідомлення, погрози та дослідження відомих випадків У частині досліджених подій особи до нападу повідомляли про підтримку насильства, особисті наміри або свої тривожні плани. У наукових працях це розглядають як різні види попередньої комунікації, зміст яких необхідно розмежовувати. Висловлювання про суспільну проблему, підтримка загальної ідеології, абстрактне виправдання насильства та конкретне повідомлення про намір завдати шкоди мають різні значення. Контекст і достовірність фактів важливіші за механічне підрахування фраз. Gill, Horgan і Deckert, 2014; Rose і Morrison, 2023 Rose і Morrison аналізували матеріали справ щодо 31 виконавця у Сполучених Штатах і показали, що форми таких повідомлень відрізняються залежно від їх змісту й аудиторії. Автори окремо підкреслили невеликий обсяг вибірки, нерівномірність наявних матеріалів та ризик ретроспективного упередження. Наявність висловлювання в історії відомого виконавця ще не показує, як часто аналогічні слова трапляються серед людей, які ніколи не чинять насильства. Rose і Morrison, 2023 Для організацій безпеки суттєвим може бути професійний аналіз достовірних конкретних погроз та їхнього контексту. Публічні переліки «насторожувальних ознак» є непридатними як самостійні тести людини: вони створюють багато хибнопозитивних підозр і можуть завдати шкоди. Спеціальні процедури оцінювання потребують підготовленого персоналу, документування, перевірки джерел, правових повноважень і можливості переглянути висновок. Докладніше про обмеження списків ознак. Brouillette-Alarie та співавт., 2025 Чому не існує універсальної послідовності радикалізації Події можуть складатися з різних поєднань особистого конфлікту, ідеологічної інтерпретації, контакту зі спільнотою, життєвої кризи, наслідування та ситуативних можливостей. Одні траєкторії розгортаються поступово, інші дослідник здатен відновити лише фрагментарно. Сам факт послідовності подій у біографії не доводить, що перша подія була причиною другої. Сучасна література описує множинність шляхів і заперечує наявність одного набору обов’язкових етапів. Kenyon, Baker-Beall і Binder, 2021; Brooks і Barry-Walsh, 2022 Моделі, які пояснюють радикалізацію, корисні для постановки запитань, обговорення взаємодії факторів і дослідження умов переходу від думки до дії. Їхня пояснювальна цінність не дорівнює здатності передбачити конкретний напад. Щоб оцінити справжню прогностичну якість, потрібні перспективні дослідження, належні групи порівняння й незалежні критерії результату. Розроблення індивідуальних маршрутів допомоги також повинно враховувати захисні зв’язки та здатність ситуації змінюватися. Brouillette-Alarie та співавт., 2025; Європейська комісія, 2026 Підтверджена подія, намір і ризик: три різні рівні висновку Перше завдання кримінологічного опису — встановити, що сталося і які обставини підтверджені. Друге завдання — обережно реконструювати те, як сформувалися конкретні наміри та рішення. Третє — оцінити, чи є обґрунтовані підстави для запобіжних заходів у майбутньому. Докази в цих завданнях мають різну силу: покази свідків, цифрові сліди та матеріали провадження можуть описувати минуле, але самі собою не визначають ймовірність майбутніх подій для іншої людини. Kenyon, Baker-Beall і Binder, 2021; Brouillette-Alarie та співавт., 2025 Методологічні обмеження досліджень одиночних нападників Ретроспективність і упередження знання результату Більшість доступних досліджень починаються з відомого випадку, а потім шукають його попередню історію. Після події окремі фрагменти можуть здаватися передвісниками, хоча до її настання вони мали багато інших можливих значень. Це упередження знання результату. Воно посилюється, коли кодувальники від самого початку знають, що особа вчинила напад, а негативні випадки — люди зі схожими переживаннями без насильства — не представлені у вибірці. Rose і Morrison, 2023; Brouillette-Alarie та співавт., 2025 Відбір відомих випадків і неповнота відкритих даних Медіа, судові матеріали та публічні біографії відрізняються за детальністю. Гучні події описують частіше, деякі характеристики залишаються невідомими, а способи встановлення діагнозу чи мотивації нерідко відрізняються. В огляді Gill, Horgan і Deckert використано відкриті джерела; Rose і Morrison окремо повідомили про ці обмеження для аналізу попередніх висловлювань. Незаповнений пункт у базі даних означає відсутність відомостей, а не відсутність самої характеристики. Gill, Horgan і Deckert, 2014; Rose і Morrison, 2023 Проблема базової частоти та хибнопозитивних висновків Ідеологічно мотивовані напади в більшості суспільств є рідкісними подіями порівняно з повсякденною поширеністю гніву, ізоляції, політичної незгоди або психічних труднощів. За низької базової частоти навіть інструмент із зовні привабливими показниками чутливості може створювати багато помилкових підозр. Тому оцінку індивідуального ризику не можна будувати на відсотках, отриманих лише серед уже відомих виконавців; потрібне знання того, як інструмент працює серед тих, хто надалі не вчиняє насильства. Brouillette-Alarie та співавт., 2025 Змішування ідеологій, країн і правових категорій Різні політичні та соціальні контексти породжують відмінні ситуації й способи юридичної кваліфікації. Якщо дослідник змішує ідеологічно мотивоване насильство, напади без встановленої політичної мети, групові злочини й випадки з парним виконавством, узагальнення можуть стати статистично або концептуально хибними. Порівняльні роботи з Англії й Уельсу та Іраку ілюструють, наскільки суттєвими бувають відмінності дизайну й вибірок. Kenyon, Binder і Baker-Beall, 2024; Dhumad та співавт., 2022 Валідність інструментів оцінювання загроз Систематичний огляд Brouillette-Alarie та колег (2025) охопив 20 досліджень шести інструментів оцінювання насильницького екстремізму, зокрема TRAP-18, ERG22+, VERA, MLG-V2 та інших. Деякі роботи показували задовільну узгодженість експертних оцінок і ретроспективну здатність відрізняти вже відомі групи. Водночас дослідження істотно відрізнялися методами, часто використовували відкриті дані та малі вибірки, а жодне не встановило справжньої перспективної прогностичної валідності щодо майбутніх екстремістських насильницьких дій. Brouillette-Alarie та співавт., 2025 TRAP-18 застосовують у професійній роботі з загрозами, пов’язаними з окремими виконавцями, а ERG22+ та VERA-2R — в інших спеціалізованих контекстах структурованого професійного судження. Це інструменти підтримки експертного аналізу в межах визначених процедур і компетенцій. Їх не слід перетворювати на відкриті анкети для сусідів, педагогів або родичів. Значення показника залежить від якості фактичних даних, підготовки фахівців, умов використання й можливості перевірити оцінку. Brouillette-Alarie та співавт., 2025 У згаданому огляді для TRAP-18 наведено загальну ретроспективну кореляцію приблизно 0,62 із високою неоднорідністю досліджень (I² близько 86%). Ця статистика отримана після того, як результати подій уже були відомими; вона не означає, що протокол із такою самою точністю передбачає майбутній напад. Висновок огляду: доказової основи поки недостатньо, щоб обрати один інструмент як універсально найкращий для конкретної популяції. Brouillette-Alarie та співавт., 2025 Профілактика: підтримка, права людини й відповідальні рішення Превентивна робота має спиратися на добровільну доступну психологічну та соціальну підтримку, можливості конструктивної участі у спільноті, зменшення ізоляції там, де вона створює страждання, і законні процедури реагування на конкретні загрози. Ці напрями варто розрізняти за цілями: покращення добробуту, підтримка близьких, урегулювання конфлікту та запобігання насильству мають різні критерії результативності. Звіти Європейської комісії наголошують на поєднанні фахових, соціальних і безпекових підходів. Європейська комісія, 2026 У наукових оглядах наявність профілактичної програми або задоволеність її учасників не становить достатнього підтвердження, що вона зменшує кількість нападів. Потрібно окремо вимірювати зміни знань, переконань, дій, доступності допомоги, повторної участі у насильстві та реальних наслідків. В умовах рідкісних подій оцінювання ефективності особливо складне; там, де експериментальна чи перспективна перевірка відсутня, висновок має залишатися обмеженим. Європейська комісія, 2026; Brouillette-Alarie та співавт., 2025 Що робити, якщо виникає обґрунтоване занепокоєння Близьким, освітянам і колегам варто зосереджуватися на конкретному змісті висловлювань та обставинах, підтримувати відкриту й безпечну розмову, не висувати звинувачень через політичну чи релігійну належність і не поширювати чутливі відомості без законної підстави. За ознак гострого психологічного страждання доречно пропонувати допомогу профільного фахівця. Якщо існує конкретна достовірна погроза життю або безпосередня небезпека, необхідно діяти відповідно до вимог безпеки та звертатися до уповноважених екстрених чи правоохоронних служб. Європейська комісія, 2026; Верховна Рада України, Закон № 638-IV Психолог, соціальний працівник і представник служби безпеки мають різні професійні ролі. Важливо забезпечувати законну обробку персональних даних, чітко розрізняти припущення й перевірені факти, за можливості документувати підстави рішень, обмежувати коло доступу до інформації та передбачати перегляд висновку. Редакційна позиція ХАБу: будь-яке втручання повинно мати конкретну захисну мету, належну правову підставу та найменший достатній обсяг. Європейська комісія, 2026; Верховна Рада України, Закон № 638-IV Діти та підлітки: розвиток і захист від стигматизації У підлітковому віці можуть інтенсивно змінюватися ідентичність, соціальні групи, погляди й форми самовираження. Різкі висловлювання, конфлікт із дорослими та інтерес до суперечливих тем самі по собі не є доказом насильницької радикалізації. Якщо в конкретній ситуації є достовірні повідомлення про шкоду, оцінка повинна враховувати вік, розвиток, права дитини, контекст взаємин і можливості підтримки сім’ї. Головним стандартом залишається добробут і безпека дитини, а не наклеювання стійкого ярлика. Європейська комісія, 2026; Kenyon, Baker-Beall і Binder, 2021 Український контекст: де закінчується дослідження і починається правове рішення Українські правові поняття терористичної діяльності встановлені Законом України «Про боротьбу з тероризмом». Законодавча кваліфікація конкретних дій належить уповноваженим органам та судовим процедурам. У науковому матеріалі висновки з міжнародних досліджень не становлять готової статистичної оцінки ситуації в Україні: відмінності середовища, війни, інституцій, обліку правопорушень і доступності інформації потребують окремого аналізу. Верховна Рада України, Закон № 638-IV; Kenyon, Baker-Beall і Binder, 2021 Особливо важливо уникати змішування законної громадянської активності, захисту держави, переконань, зумовлених досвідом війни, й терористичної діяльності. Обговорення психологічних наслідків загроз або політичних конфліктів не надає підстав для автоматичної кримінальної інтерпретації. У статті наукове судження позначає обмеження даних, правове судження спирається на чинну норму, а практичні рекомендації слугують безпеці та захисту прав людини. Верховна Рада України, Закон № 638-IV Поширені запитання Чи означає «одиночний», що нападник зовсім не мав контактів? Ні. Термін описує насамперед самостійну участь у конкретному нападі. У багатьох досліджених випадках встановлено зв’язки з людьми, спільнотами або цифровими середовищами, хоча зовнішнє оперативне керівництво могло бути відсутнім. Gill, Horgan і Deckert, 2014; Schuurman та співавт., 2018 Чи можна розпізнати майбутнього нападника за характером або діагнозом? Надійного універсального психологічного профілю немає. Статистичні асоціації в окремих вибірках не переносяться на прогноз поведінки людини. Систематичний огляд інструментів оцінювання насильницького екстремізму не знайшов перспективних досліджень, які підтвердили б їхню точність у прогнозуванні майбутніх насильницьких подій. Gill, Horgan і Deckert, 2014; Brouillette-Alarie та співавт., 2025 Чи обов’язково одиночний нападник проходить стадії радикалізації? Єдиної універсальної траєкторії немає. Особисті обставини, соціальні контакти, інтерпретація подій та конкретні дії співвідносяться по-різному. Схеми розвитку процесу описують можливі механізми, але не є календарем неминучого переходу до насильства. Kenyon, Baker-Beall і Binder, 2021; Brooks і Barry-Walsh, 2022 Чи підтверджено, що інтернет сам по собі спричиняє такі напади? Роль онлайн-середовища у багатьох випадках документована, але конкретний причинний ефект важко відокремити від активного пошуку інформації, контактів, життєвих обставин і попередніх переконань. Для окремої історії потрібні часові дані й аналіз альтернативних пояснень. Mutton, Lewis і Marsden, 2023; Європейська комісія, 2026 Чим відрізняються зміна переконань і відмова від насильства? Людина може змінювати свої погляди, припиняти участь у насильницькій діяльності або відновлювати соціальні зв’язки в різні моменти. Зміна переконань не є прямим виміром поведінкової безпеки. Оцінка результатів допомоги повинна вказувати, що саме вимірювали і протягом якого періоду. Gill і Corner, 2017; Європейська комісія, 2026 Який висновок має зробити фахівець із досліджень? Потрібно формулювати питання про конкретні обставини, якість джерел і цілі оцінювання; відділяти клінічні потреби від питань безпеки; враховувати хибнопозитивні висновки та не застосовувати професійні протоколи поза їхнім контекстом. Для неспеціаліста достовірна конкретна погроза є підставою звернутися до уповноважених служб, а набір загальних біографічних рис — підставою утриматися від ярлика. Brouillette-Alarie та співавт., 2025; Європейська комісія, 2026 Підсумок Дослідження одиночних нападників пояснює, як у деяких відомих випадках поєднувалися особисті переживання, ідеологічні інтерпретації, соціальні зв’язки, цифрові середовища та поведінкові рішення. Найстійкіші висновки полягають у різнорідності траєкторій і важливості аналізу конкретних дій. Суспільна безпека виграє від наукової точності, правових процедур, підтримки людей у кризі та пропорційного реагування на перевірені загрози. Водночас етична профілактика захищає свободу переконань і не перетворює психічний стан, ідентичність або соціальні труднощі на ознаки небезпечності. Kenyon, Baker-Beall і Binder, 2021; Brouillette-Alarie та співавт., 2025; Європейська комісія, 2026 Пов’язані статті Психологія радикалізації, насильницького екстремізму та профілактики: карта знань Форми насильницького екстремізму: порівняльна психологія Психологія терористичного насильства: пояснення та межі досліджень Ознаки ризику насильницького екстремізму: чому списки недостатні Мізогінія та ідеологічно мотивоване насильство в мережевих субкультурах Гендер і насильницька радикалізація: шляхи, ролі та стереотипи TRAP-18: протокол оцінювання загроз від одиночних нападників Джерела Верховна Рада України. (2003, чинна редакція). Про боротьбу з тероризмом: Закон України № 638-IV. Brouillette-Alarie, S., et al. (2025). Reliability and Validity of Risk Assessment Tools for Violent Extremism: A Systematic Review. Campbell Systematic Reviews. DOI: 10.1002/cl2.70080. Brooks, N., & Barry-Walsh, J. (2022). Understanding the role of grievance and fixation in lone actor violence. Frontiers in Psychology, 13, 1045694. DOI: 10.3389/fpsyg.2022.1045694. Corner, E., & Gill, P. (2015). A false dichotomy? Mental illness and lone-actor terrorism. Law and Human Behavior, 39, 23–34. DOI: 10.1037/lhb0000102. Corner, E., Gill, P., & Mason, O. (2016). Mental Health Disorders and the Terrorist: A Research Note Probing Selection Effects and Disorder Prevalence. Studies in Conflict & Terrorism, 39, 560–568. DOI: 10.1080/1057610X.2015.1120099. Dhumad, S., et al. (2022). Distinguishing lone from group actor terrorists: A comparison of attitudes, ideologies, motivations, and risks. Journal of Forensic Sciences. DOI: 10.1111/1556-4029.15154. European Commission. (2025). Conclusion Paper: Lone Actors – Who Are They, What Is Their Modus Operandi, and How Are They Connected Online? EU Knowledge Hub on the Prevention of Radicalisation. European Commission. (2026). Thematic Panel 5 – Annual report 2025. EU Knowledge Hub on the Prevention of Radicalisation. Gill, P., & Corner, E. (2017). There and back again: The study of mental disorder and terrorist involvement. American Psychologist, 72, 231–241. DOI: 10.1037/amp0000090. Gill, P., Horgan, J., & Deckert, P. (2014). Bombing Alone: Tracing the Motivations and Antecedent Behaviors of Lone-Actor Terrorists. Journal of Forensic Sciences, 59, 425–435. DOI: 10.1111/1556-4029.12312. Kenyon, J., Baker-Beall, C., & Binder, J. (2021). Lone-Actor Terrorism – A Systematic Literature Review. Studies in Conflict & Terrorism. DOI: 10.1080/1057610X.2021.1892635. Kenyon, J., Binder, J., & Baker-Beall, C. (2024). An analysis of terrorist attack perpetrators in England and Wales: Comparing lone actors, lone dyads, and group actors. Journal of Threat Assessment and Management. DOI: 10.1037/tam0000224. Meloy, J. R. (2026). Extremism, Terrorism, and Mental Disorder. Focus, 24, 53–58. DOI: 10.1176/appi.focus.20250033. Mutton, R., Lewis, J., & Marsden, S. (2023). Online Radicalisation: A Rapid Review of the Literature. CREST. Pierre, J. M. (2025). Conspiracies Gone Wild: A Psychiatric Perspective on Conspiracy Theory Belief, Mental Illness, and the Potential for Lone Actor Ideological Violence. Terrorism and Political Violence, 37, 550–569. DOI: 10.1080/09546553.2024.2329079. Rose, M., & Morrison, J. (2023). An exploratory analysis of leakage warning behavior in lone-actor terrorists. Behavioral Sciences of Terrorism and Political Aggression, 15, 179–214. DOI: 10.1080/19434472.2021.1900325. Schuurman, B., et al. (2018). Lone Actor Terrorist Attack Planning and Preparation: A Data-Driven Analysis. Journal of Forensic Sciences. DOI: 10.1111/1556-4029.13676.

Український психологічний ХАБ · Опубліковано: 22 жовтня 2026 · Редакційна політика Дослідницький кластер: Психологія радикалізації, насильницького екстремізму та профілактики Психічне здоров’я та насильницький екстремізм пов’язані складніше, ніж припускає поширене пояснення тероризму через психічну хворобу. Систематичні огляди не підтверджують універсального підвищення поширеності психічних розладів серед людей, залучених до тероризму, порівняно із загальною популяцією. Водночас у деяких підгрупах, зокрема серед окремих виконавців насильницьких нападів, дослідники виявляють вищу частоту певних психічних труднощів. Ці результати вимагають розрізнення діагнозів, симптомів, психологічного дистресу, ідеологічних переконань та поведінки. Метааналіз Sarma, Carthy і Cox, 2022; систематичний огляд Trimbur та ін., 2021. Насильницький екстремізм належить до предмета міждисциплінарного дослідження, в якому психіатрія, клінічна психологія, соціальна психологія, кримінологія та політичні науки відповідають на різні запитання. Психіатричний діагноз описує стан здоров’я людини за визначеними клінічними критеріями. Дослідження екстремізму аналізує ідеологічне виправдання насильства, соціальні зв’язки, наміри, можливості та вчинки. Професійна оцінка безпеки враховує конкретну поведінку, обставини і доступні перевірені відомості. Misiak та ін., 2019; Meloy, 2026. Що саме досліджують: поняття і межі Психічне здоров’я охоплює здатність людини долати життєві труднощі, підтримувати стосунки й повсякденне функціонування. Психічний розлад — клінічно значуще порушення мислення, емоційної регуляції або поведінки, яке визначають за професійними діагностичними критеріями. Психологічний дистрес може виникати під час втрати, війни, ізоляції чи конфлікту без наявності психічного розладу. Ці рівні не слід змішувати під загальною назвою «психічні проблеми». ВООЗ, психічні розлади, 2026. Радикальні політичні погляди, незгода з державною політикою, релігійна практика й ненасильницький активізм належать до іншої площини. Питання безпеки виникає у зв’язку з виправданням завдання шкоди людям, конкретними намірами та підготовкою до насильницьких дій. Ідеологічна позиція сама собою не дає підстав діагностувати психічний розлад чи прогнозувати напад. Огляд Trimbur та ін., 2021. Дослідження терористичної поведінки часто об’єднують різні типи злочинів, рухів і соціальних ситуацій. У них можуть фігурувати учасники організацій, одиночні виконавці, затримані особи або люди, які лише висловлюють прихильність до насильницьких ідей. Висновок про одну з цих груп не можна без додаткових підстав переносити на іншу. Sarma та ін., 2022. Головний висновок систематичних оглядів Найґрунтовніший метааналітичний огляд у цій темі, проведений Kiran Sarma, Sarah Carthy і Katie Cox, поєднав дані про поширеність психічних розладів, їхню появу до залучення до тероризму та порівняння з іншими групами. Автори досліджували публікації, доступні до грудня 2021 року, і оцінили ризик систематичних похибок як високий для всіх включених досліджень. Sarma та ін., 2022. У 18 вибірках, де йшлося про діагностовані психічні розлади, об’єднана оцінка поширеності становила 17,4% із 95-відсотковим довірчим інтервалом 11,1–26,3%. Якщо разом врахувати повідомлення про психологічні труднощі, встановлені та ймовірні розлади, оцінка зросла до 25,5% (20,2–31,6%). Для психічних труднощів, які виникли до залучення або виявлення терористичної діяльності, об’єднана оцінка становила 27,8% (20,9–35,9%). Ці три відсотки позначають різні визначення, різні набори досліджень та різні часові критерії, тому їх не можна порівнювати як три етапи одного процесу. Sarma та ін., 2022. Для питання, чи підвищують психічні розлади ймовірність залучення до тероризму, автори не змогли обчислити один узагальнений показник ризику: контрольні групи й дослідницькі схеми надто відрізнялися. Вони дійшли висновку, що наявні дані не підтримують загального твердження про вищу поширеність психічних труднощів серед осіб, причетних до тероризму, порівняно із загальною популяцією. Це твердження стосується меж наявних вибірок, а не відсутності клінічних потреб у конкретних людей. Sarma та ін., 2022. Незалежний систематичний огляд Margot Trimbur та співавторів також зафіксував широкий розкид оцінок: від 6% до 41% у досліджених радикалізованих групах і від 3,4% до 48,5% серед терористичних вибірок. Автори не виявили переконливого узагальненого зв’язку між психіатричними розладами, радикалізацією і тероризмом. Trimbur та ін., 2021. Чому цифри настільки різняться Окремі дослідження використовують медичну документацію або клінічні інтерв’ю, інші — відкриті судові матеріали, повідомлення ЗМІ, біографічні реконструкції чи оцінки, зроблені після злочину. Згадка про незвичну поведінку у публікації не дорівнює психіатричному діагнозу. Навіть медичний діагноз, установлений після події, не показує автоматично, коли саме виник розлад і чи мав він причинне значення для насильства. Misiak та ін., 2019; Sarma та ін., 2022. Відбір вибірки створює додаткову проблему. Особи, які скоїли резонансні напади, залишають більше відкритих документів, ніж ті, хто відмовився від насильства, був залучений до групи нетривалий час або звертався по допомогу на ранніх етапах. Неоднакова доступність медичних відомостей і різні визначення «одиночного виконавця» також змінюють оцінки поширеності розладів. Trimbur та ін., 2021. Терористичні напади є рідкісними подіями в загальній популяції. Через низьку базову частоту навіть чинник зі статистичним зв’язком дає багато помилкових тривог, якщо використовувати його для відбору людей. Клінічні прояви, які поширені серед мільйонів людей, не можуть служити індивідуальним тестом на майбутній екстремістський напад. Glied і Frank, 2014; Sarma та ін., 2022. Одиночні виконавці та учасники організованих груп Один із найбільш стійких висновків літератури полягає в тому, що одиночні виконавці ідеологічно мотивованого насильства можуть відрізнятися від членів організованих груп за частотою задокументованих психічних труднощів. Проте одиночний спосіб дії охоплює неоднорідні біографії, мотивації, життєві обставини й зв’язки з ширшими рухами. Corner і Gill, 2015; Trimbur та ін., 2021. У дослідженні Emily Corner і Paul Gill, яке зіставило 119 одиночних виконавців із відповідною групою осіб, пов’язаних із організаціями, шанси наявності задокументованого психічного розладу були істотно вищими серед одиночних виконавців. Результат стосується порівняння двох спеціально відібраних груп і не означає, що психічний розлад із такою самою силою підвищує ризик тероризму в населення. Corner і Gill, 2015. У клінічному огляді 2026 року J. Reid Meloy зазначає, що приблизно третина досліджених одиночних терористів могла мати психічний розлад за клінічним інтерв’ю, тоді як для учасників терористичних груп поширеність діагнозів загалом не відрізнялася очевидним чином від популяційної. Це узагальнення спеціалізованої літератури, а не універсальна частота для всіх країн і типів насильства. Автор також декларує комерційний інтерес, пов’язаний із навчанням використання інструмента TRAP-18. Meloy, 2026. Розмежування важливе для практики: дослідження групового тероризму можуть акцентувати соціальні норми, дисципліну, зв’язки та організаційне середовище; аналіз одиночних виконавців частіше стикається з питаннями індивідуальних криз, ізоляції, фіксації на образі ворога та персоналізованих мотивів. У кожному випадку причинні механізми потрібно досліджувати окремо. Corner і Gill, 2015; Meloy, 2026. Депресія, тривога та психологічний дистрес Депресивні симптоми й тривога є важливими показниками потреби у підтримці незалежно від політичних поглядів людини. В окремих популяційних дослідженнях виявляли зв’язок між симптомами депресії та прихильністю до певних форм насильницького протесту, проте в інших аналізах такого зв’язку не було. Відмінності можуть бути наслідком вимірювання різних типів установок, способів добору учасників і контролю супутніх соціальних чинників. Bhui, Everitt і Jones, 2014; Bhui, Warfa і Jones, 2014. В одному дослідженні Bhui, Everitt і Jones оцінювали прихильність до насильницького протесту й тероризму в 608 дорослих певного соціального середовища у Великій Британії. Виявлений зв’язок із депресією стосувався установок, виміряних за опитувальником, а не фактичного здійснення нападів. Результат не є оцінкою ризику для інших етнічних чи релігійних спільнот і не визначає діагностичних критеріїв небезпеки. Bhui, Everitt і Jones, 2014. В іншій публікації цієї дослідницької програми симптоми тривоги, депресії, несприятливі життєві події й соціально-політичні установки не продемонстрували передбачуваного простого зв’язку з прихильністю до насильства. Саме розходження результатів допомагає побачити, чому окремий кореляційний аналіз не варто використовувати як готове правило для шкіл, психологів або служб безпеки. Bhui, Warfa і Jones, 2014. Психотичні розлади, маячні переконання та ідеологія Психотичний розлад може супроводжуватися маячними переконаннями, галюцинаціями та іншими клінічними проявами. Політична чи релігійна переконаність, навіть дуже незвична або категорична, не є доказом психозу. Клінічна оцінка враховує структуру переживань, контекст, функціонування, розвиток симптомів і професійно встановлені критерії, а не лише зміст висловлювання. Meloy, 2026; Misiak та ін., 2019. Вибірки людей, які вчинили ідеологічно мотивоване масове насильство, можуть містити випадки психозів, проте систематичні огляди вказують на дуже різні визначення, методи діагностики й підгрупи. Наявність психозу до або після нападу сама собою не пояснює політичний, груповий чи ситуаційний компонент насильства. Trimbur та ін., 2021; Misiak та ін., 2019. Особливо важливо не прирівнювати нав’язливі думки, сильну зацікавленість темою, інтенсивну моральну переконаність і психотичні симптоми. Для фахівця клінічний зміст оцінювання полягає у встановленні потреби людини в допомозі та конкретної ролі симптомів у її повсякденному житті. Оцінювання можливої загрози насильства має інше завдання й потребує окремих перевірених даних. Meloy, 2026. Психічна травма, втрати та досвід насильства Пережите насильство, приниження, втрати, вимушене переміщення й тривалий стрес можуть погіршувати психічне здоров’я та змінювати соціальне середовище людини. Деякі дослідницькі моделі розглядають ці обставини як частину ширшого контексту залучення до насильницьких рухів. Наявність травматичного досвіду не визначає майбутньої політичної поведінки, а посттравматичний стресовий розлад не є поясненням терористичної діяльності сам по собі. ВООЗ, психічне здоров’я; Misiak та ін., 2019. У дослідженнях одиночних виконавців поряд із психічними труднощами фіксувалися гострі зміни життєвої ситуації, соціальні конфлікти та інші стресори. Вони могли діяти як супутні обставини, але ретроспективний характер вибірок не дає змоги встановити одну послідовність причин. Corner і Gill, 2015. Для України, де війна створює масштабні травматичні наслідки, принципово відокремлювати клінічну допомогу постраждалим від необґрунтованого приписування їм небезпечності. Психосоціальна підтримка, лікування депресії, тривожних і травматичних розладів мають власну мету — зменшення страждання, відновлення функціонування та захист прав людини. МОЗ України, безоплатні послуги. Соціальна ізоляція та потреба у приналежності Самотність, розрив важливих стосунків і відчуття відкинутості можуть погіршувати психічне благополуччя. Водночас соціальна ізоляція, як і депресія, трапляється у багатьох людей, які ніколи не підтримують насильства. Встановлення причинного шляху від ізоляції до екстремістського насильства потребувало б довготривалих порівняльних досліджень із належними контрольними групами. Sarma та ін., 2022; ВООЗ, психічне здоров’я. За певних умов соціальне середовище може посилювати почуття загрози, моральне схвалення шкоди та тиск групових норм. Це пояснення досліджує роль взаємин і значень, не приписуючи окремій людині незмінних рис. Контекстні механізми радикалізації розкрито в багаторівневій моделі шляхів радикалізації, що доповнює клінічний аналіз. Окреме дослідження соціального виміру викладено у статті «Самотність і соціальна ізоляція в траєкторіях радикалізації». Misiak та ін., 2019. Розлади, пов’язані з уживанням речовин, і супутні стани У загальній літературі про насильство поєднання окремих психічних розладів із проблемним уживанням алкоголю чи інших речовин може змінювати ризики порівняно з розглядом діагнозу окремо. Це не дає підстав автоматично переносити закономірності загальної агресивної поведінки на тероризм, де визначальними можуть бути ідеологічна мета, групові зв’язки та конкретний контекст. Glied і Frank, 2014; Sarma та ін., 2022. Коли людина одночасно має кілька проблем — порушення сну, депресивні симптоми, вживання речовин, сімейну кризу, загрозливу поведінку, — кожна потреба оцінюється відповідно до свого змісту. Корисною є координована допомога, а питання безпеки розглядають із посиланням на конкретні дії і відомості, а не на загальне враження від психічного стану. Meloy, 2026. Нейрорізноманіття: аутизм і РДУГ Нейророзвиткові відмінності, зокрема аутизм і розлад дефіциту уваги з гіперактивністю, інколи згадують у дослідженнях насильницького екстремізму. Систематичний огляд Nadine Salman і Zainab Al-Attar, опублікований онлайн у 2026 році, проаналізував 93 публікації й описав неоднорідні теми, пов’язані з соціальним досвідом, особливостями інтересів, когнітивними стилями та комплексними потребами. Авторки прямо зазначають відсутність доказів безпосереднього причинного зв’язку між нейрорізноманіттям та насильницьким екстремізмом у загальній популяції. Salman і Al-Attar, 2026. Поодинокі кримінальні випадки не характеризують людей з аутизмом або РДУГ як соціальну групу. Для фахівців важливими є доступність спілкування, сенсорні потреби, обізнаність із супутніми станами та індивідуальні форми підтримки. Діагноз нейророзвиткового розладу не є індикатором наміру здійснити насильство. Salman і Al-Attar, 2026. Ідеологічні переконання та клінічні симптоми: як розрізняти Клінічне інтерв’ю досліджує досвід людини, тривалість, інтенсивність і наслідки симптомів; воно може виявити психічний розлад, що потребує лікування. Дослідження політичної поведінки звертається до ідей, соціальних норм, історичного контексту й дій. Вони можуть стосуватися однієї біографії, але відповідають на різні запитання. Meloy, 2026. Надзвичайна переконаність у власній правоті, конспірологічні ідеї, ворожа риторика чи релігійні висловлювання самі собою не встановлюють психозу. І навпаки, лікування психозу не доводить, що людина змінила ідеологічну позицію. Перевірка насильницьких намірів і реальних дій потребує окремої професійної процедури, законних підстав і належного захисту приватності. Misiak та ін., 2019; Meloy, 2026. Чи може психічний розлад бути чинником ризику Науково коректна відповідь залежить від того, про який розлад, яку поведінку, яку підгрупу та який часовий період ідеться. У деяких дослідженнях певні діагнози або симптоми статистично співіснували із залученням до насильницького екстремізму. Сукупні дані не визначають психічні розлади як універсальний або достатній чинник терористичного насильства. Sarma та ін., 2022; Trimbur та ін., 2021. Розлад може впливати на життєві обставини, здатність давати раду стресу, соціальні зв’язки та потребу в підтримці, а в окремій ситуації — на поведінку. Щоб установити причинну роль саме в насильницькому вчинку, необхідні дані про стан до події, часову послідовність, інші пояснення та механізми. Кореляція з діагнозом такої перевірки не замінює. Sarma та ін., 2022. Різницю між емпіричним чинником ризику та індивідуальним прогнозуванням додатково пояснює огляд чинників ризику насильницької радикалізації. У статистиці рідкісних подій позитивний прогноз, побудований на поширеному симптомі, переважно міститиме людей, які не скоять злочину. Це одна з причин, чому масовий психіатричний скринінг населення заради передбачення тероризму не має належного емпіричного обґрунтування. Glied і Frank, 2014. Як оцінюють загрози і де межі спеціальних інструментів У спеціалізованій практиці фахівці можуть використовувати структуроване професійне судження, зокрема інструменти VERA-2R, TRAP-18 чи ERG22+. Вони розроблені для різних завдань оцінювання екстремістського насильства, застосовуються у визначених інституційних контекстах і передбачають підготовку спеціалістів та доступ до перевірених матеріалів. Такі інструменти не є психіатричними тестами й не перетворюють перелік ознак на надійний прогноз теракту. Систематичний огляд Brouillette-Alarie та ін., 2025; Meloy, 2026. TRAP-18 орієнтований на аналіз конкретних випадків потенційного цільового насильства одиночних виконавців. Систематичний огляд 2025 року охопив 20 досліджень шести інструментів оцінювання насильницького екстремізму; 13 досліджень стосувалися TRAP-18, а для жодного інструмента не було встановлено належної проспективної прогностичної валідності. Ретроспективне розпізнавання вже відомих випадків не доводить здатності передбачати майбутні напади. Автор окремого клінічного огляду повідомляє про матеріальну зацікавленість у ліцензуванні TRAP-18 та навчанні його застосування. Оцінювати за такими описами друзів, учнів або колег методологічно й етично помилково. Brouillette-Alarie та ін., 2025; Meloy, 2026. VERA-2R і ERG22+ застосовуються у спеціалізованих системах оцінювання та ведення випадків, зокрема пов’язаних із кримінальним правосуддям. У систематичному огляді 2025 року кількість окремих валідаційних досліджень цих інструментів була обмеженою; автори окремо наголосили на нестачі проспективних перевірок, неоднорідності вибірок і значній залежності результатів від способу добору випадків. Валідність оцінювання визначається популяцією, метою, підготовкою фахівців, якістю документування й незалежною перевіркою результатів. Узагальнювати точність методик для всіх країн або користуватися ними для самостійної класифікації людей підстав немає. Brouillette-Alarie та ін., 2025. Докладніше відмінність між загальними списками тривожних ознак і професійною оцінкою ризику пояснює стаття про обмеження переліків ознак насильницького екстремізму. Що означає профілактика з позиції психічного здоров’я Підтримка психічного здоров’я зменшує страждання, допомагає відновлювати повсякденне життя й підтримує соціальну участь. Це самостійні клінічні та суспільні цілі. На підставі нинішніх досліджень неможливо стверджувати, що лікування депресії або психозу загалом доведено запобігає тероризму. Оцінювання ефективності лікування і профілактики насильницького екстремізму має використовувати різні показники результату. Sarma та ін., 2022; ВООЗ, 2026. Корисною профілактичною інфраструктурою є доступ до психологічної допомоги, раннього виявлення криз, захисту від дискримінації, підтримки сім’ї, освіти й соціальних послуг. Її обґрунтування спирається насамперед на потреби здоров’я і добробуту. Зниження кількості екстремістських нападів як наслідок таких широких заходів потребує окремої емпіричної перевірки. ВООЗ, психічне здоров’я; Sarma та ін., 2022. Поняття підтримувальних стосунків та інших можливих захисних умов систематизовано в матеріалі про захисні чинники від залучення до насильницького екстремізму. Коли конкретна поведінка викликає обґрунтовану тривогу щодо насильства, допомога у сфері психічного здоров’я може бути одним із компонентів індивідуальної роботи. Паралельно можуть бути потрібні заходи безпеки, соціальна підтримка, захист постраждалих і законні дії компетентних органів. Ролі фахівців та їхня відповідальність мають бути визначені заздалегідь. Meloy, 2026. Професійна допомога, конфіденційність і довіра Людина має право звертатися по допомогу через тривогу, депресію, проблеми зі сном, травматичні переживання або інші труднощі без стигматизації через свої політичні погляди чи походження. Фахівці оцінюють клінічні потреби за відповідними стандартами, пояснюють межі конфіденційності та діють за чинним законодавством. Прозорість і повага до прав людини підтримують довіру до психологічної допомоги. ВООЗ, психічні розлади, 2026. Повідомлення про конкретні погрози, насильницькі дії або безпосередню небезпеку потребують окремої оцінки фактів. Питання реагування визначаються актуальними правовими нормами й компетенціями установ; психологічний діагноз при цьому не замінює юридичних підстав. Медичним та освітнім закладам потрібні зрозумілі, пропорційні процедури маршрутизації, документування і захисту інформації. Діти й підлітки: розвиток без стигматизації У підлітковому віці змінюються соціальна ідентичність, значення однолітків, способи висловлення незгоди та реакції на конфлікти. Емоційні труднощі, експерименти з ідеями й пошук належності самі собою не характеризують дитину як учасника насильницького руху. Потрібно розрізняти висловлені погляди, переживання, поведінку та конкретні загрози. Misiak та ін., 2019; ВООЗ, психічне здоров’я. Якщо неповнолітній демонструє психологічний дистрес, першочерговими є безпечна розмова, доступ до відповідної віку підтримки, участь законних представників у передбачених законом випадках та захист персональних даних. Дії дорослих мають спиратися на конкретні обставини й професійне розуміння розвитку. Автоматичне внесення дитини до «групи ризику» через релігію, політичні висловлювання, діагноз або нейророзвиткові особливості є науково безпідставним. Salman і Al-Attar, 2026. Український контекст: допомога і межі висновків В Україні військова агресія, вимушене переміщення, втрата близьких та інші кризові події створюють значні потреби у сфері психічного здоров’я. Водночас міжнародні дослідження тероризму не дають підстав оцінювати людей, постраждалих від війни, як потенційно небезпечних лише через їхній психічний стан або травматичний досвід. Це окрема редакційна інтерпретація, заснована на розмежуванні клінічної потреби та доказів насильницької поведінки. Sarma та ін., 2022; ВООЗ, психічне здоров’я. За офіційною інформацією Міністерства охорони здоров’я України, послуги з охорони психічного здоров’я доступні в закладах, які мають відповідні договори з НСЗУ, у межах Програми медичних гарантій. Звернення до сімейного лікаря або іншого фахівця первинної ланки може стати першим кроком; за потреби пацієнт отримує направлення чи доступ до спеціалізованої допомоги. Актуальні умови та перелік закладів необхідно перевіряти на офіційних ресурсах. МОЗ України, безоплатні послуги; МОЗ України, навігація з психічного здоров’я. Якщо існує безпосередня загроза життю або тривають насильницькі дії, реагування має бути негайним, відповідно до реальних обставин та компетенції екстрених служб. За відсутності безпосередньої небезпеки важливо не перетворювати припущення про діагноз на публічне звинувачення: питання клінічної допомоги, безпеки та можливого правопорушення повинні розглядатися у належних процедурах. Методологічні обмеження та відкриті питання Дослідникам бракує репрезентативних довготривалих спостережень, стандартизованих клінічних оцінок, порівнюваних контрольних груп та відомостей про людей, які не здійснили насильства. Часто змішують психічні симптоми, встановлені діагнози, припущення з відкритих джерел і характеристики особистості. Усі ці проблеми обмежують впевненість у причинних поясненнях. Sarma та ін., 2022; Trimbur та ін., 2021. Особливо перспективними є дослідження часової послідовності: чи передували клінічні симптоми залученню, чи з’явилися після стресу або самого насильства; як змінювалися соціальні зв’язки; яку роль мали ідеологічні переконання та конкретні можливості. Окремі питання стосуються доступності допомоги, соціального відновлення та наслідків стигматизації. Misiak та ін., 2019; Sarma та ін., 2022. Для оцінювання профілактичних втручань потрібні показники, які відокремлюють покращення психічного стану від зміни ідеологічних установок, припинення участі в насильницькій діяльності та зниження підтверджених насильницьких інцидентів. Позитивний результат за шкалою депресії не є доказом зниження загрози тероризму, так само як відмова від екстремістської групи не обов’язково означає зникнення всіх клінічних симптомів. Sarma та ін., 2022. Поширені запитання Чи означає психічний розлад підвищений ризик тероризму? Наявність діагнозу сама собою не дозволяє обґрунтовано прогнозувати терористичну поведінку. Найкращий доступний метааналіз не виявив підстав говорити про загальне підвищення поширеності психічних проблем серед усіх залучених до тероризму, хоча в окремих підгрупах спостерігаються відмінності. Sarma та ін., 2022. Чому серед одиночних нападників іноді частіше описують психічні розлади? У деяких дослідженнях одиночних виконавців частота задокументованих розладів вища, ніж серед членів організованих груп. На результат впливають відбір випадків, джерела даних і відмінності життєвих траєкторій; причинне пояснення потребує індивідуального аналізу. Corner і Gill, 2015. Чи свідчать радикальні погляди про психоз? Політичні або релігійні переконання, незалежно від їхньої незвичності, не встановлюють психіатричного діагнозу. Для діагностики потрібна клінічна оцінка повної картини симптомів та функціонування. Meloy, 2026. Чи запобігає лікування депресії насильницькій радикалізації? Ефективне лікування депресії важливе для здоров’я людини. Проте переконливих даних, що саме лікування депресії універсально запобігає залученню до насильницького екстремізму, наразі немає; це окрема гіпотеза, яка потребує належної перевірки. Sarma та ін., 2022; ВООЗ, 2026. Чи можна визначити небезпечність людини за онлайн-дописами та симптомами? Окремі висловлювання, повідомлення про тривогу чи депресію та інші непрямі ознаки не становлять надійної процедури прогнозування насильства. У питаннях конкретних загроз потрібні перевірені відомості, професійна оцінка й законні дії відповідальних служб. Glied і Frank, 2014; Meloy, 2026. Куди звертатися по допомогу в Україні? З питаннями психічного здоров’я можна звернутися до сімейного лікаря або закладу з відповідним договором НСЗУ; доступність спеціалізованих послуг і адреси надавачів слід перевіряти за офіційною інформацією МОЗ і НСЗУ. У ситуації безпосередньої небезпеки для життя потрібно користуватися екстреною допомогою. МОЗ України, маршрути допомоги. Висновки Наукова література показує неоднорідний зв’язок між психічними труднощами і насильницьким екстремізмом. Загальні вибірки людей, причетних до тероризму, не демонструють переконливо підтвердженого універсального підвищення поширеності психічних розладів; серед деяких підгруп одиночних виконавців показники можуть бути вищими. Методологічні обмеження залишаються суттєвими. Sarma та ін., 2022; Trimbur та ін., 2021. Практичний висновок полягає у точному розділенні завдань. Клінічна допомога спрямована на лікування й підтримку людини. Наукове дослідження радикалізації пояснює поєднання переконань, групового середовища та дій. Оцінювання конкретної загрози спирається на перевірені обставини і компетентні процедури. Цей підхід створює основу для профілактики, яка одночасно зважає на безпеку, доказовість і права людини. Пов’язані статті Психологія радикалізації, насильницького екстремізму та профілактики: карта знань — центральна карта тем і розмежування основних понять. Шляхи радикалізації до насильства: багаторівнева модель — індивідуальні, соціальні та суспільні механізми. Самотність і соціальна ізоляція в траєкторіях радикалізації — соціальна ізоляція, відторгнення і межі причинних пояснень. Фактори ризику насильницької радикалізації: що встановлено дослідженнями — багатофакторне дослідження ризику та його обмеження. Захисні чинники від залучення до насильницького екстремізму — захисні соціальні умови й можливості профілактики. Ознаки ризику насильницького екстремізму: чому списки недостатні — межі непрофесійної оцінки загроз. Психологічні механізми виправдання ідеологічного насильства — моральні судження, групові норми та виправдання шкоди. Роль психолога і психічного здоров’я в програмах профілактики Джерела Bhui, K., Warfa, N., & Jones, E. (2014). Is violent radicalisation associated with poverty, migration, poor self-reported health and common mental disorders? PLOS ONE, 9(3), e90718. DOI. Bhui, K., Everitt, B., & Jones, E. (2014). Might depression, psychosocial adversity, and limited social assets explain vulnerability to and resistance against violent radicalisation? PLOS ONE, 9(9), e105918. DOI. Brouillette-Alarie, S., et al. (2025). Reliability and validity of risk assessment tools for violent extremism: A systematic review. Campbell Systematic Reviews. DOI. Corner, E., & Gill, P. (2015). A false dichotomy? Mental illness and lone-actor terrorism. Law and Human Behavior, 39(1), 23–34. DOI. Glied, S., & Frank, R. G. (2014). Mental illness and violence: Lessons from the evidence. American Journal of Public Health, 104(2), e5–e6. DOI. Meloy, J. R. (2026). Extremism, terrorism, and mental disorder. Focus, 24(1), 53–58. DOI. Ministry of Health of Ukraine. Безоплатні послуги з охорони психічного здоров’я. Офіційний матеріал. Ministry of Health of Ukraine. Психічне здоров’я. Офіційний розділ. Misiak, B., et al. (2019). A systematic review on the relationship between mental health, radicalization and mass violence. European Psychiatry, 56, 51–59. DOI. Salman, N., & Al-Attar, Z. (2026). A systematic review of neurodivergence, vulnerability, and risk in the context of violent extremism. The Journal of Forensic Psychiatry & Psychology. DOI. Sarma, K. M., Carthy, S. L., & Cox, K. M. (2022). Mental disorder, psychological problems and terrorist behaviour: A systematic review and meta-analysis. Campbell Systematic Reviews, 18(3), e1268. DOI. Trimbur, M., Amad, A., Horn, M., Thomas, P., & Fovet, T. (2021). Are radicalization and terrorism associated with psychiatric disorders? A systematic review. Journal of Psychiatric Research, 141, 214–222. DOI. World Health Organization. Mental health. Офіційний огляд. World Health Organization. (2026). Mental disorders. Офіційний огляд.

Український психологічний ХАБ · Опубліковано: 22 жовтня 2026 року · Редакційна політика Дослідницький кластер: Психологія радикалізації, насильницького екстремізму та профілактики Що таке дерадикалізація Дерадикалізація — це процес зміни переконань, моральних оцінок та способів осмислення світу, через які людина раніше виправдовувала, підтримувала або вважала необхідним ідеологічно мотивоване насильство. У дослідженнях насильницького екстремізму це поняття стосується насамперед когнітивної та ціннісної переоцінки: допустимості нападу на інших людей, колективної провини, образу ворога, уявлень про справедливість та засобів досягнення суспільних цілей. Зміст терміна залежить від наукової традиції та досліджуваної програми; загальноприйнятої шкали «дерадикалізованості» не існує. Необхідність розрізняти таку переоцінку та фактичне припинення насильницької участі обґрунтована в праці Джона Горґана і систематичному огляді досліджень виходу з екстремізму. Предмет дерадикалізації — переконання, які підтримують насильство, а не радикальність політичних, релігійних чи суспільних поглядів як така. Людина може вимагати глибоких реформ, критикувати уряд, належати до непопулярної політичної течії та здійснювати мирний активізм без жодного схвалення нападів. Етично прийнятна профілактика спрямована на запобігання заподіянню шкоди людям із повагою до свободи думки. Докладніше про базові поняття — у статті «Насильницька радикалізація: визначення, форми та межі поняття». Ця стаття пояснює, що саме змінюється під час дерадикалізації, чому зміна висловлених поглядів не дорівнює зниженню ризику насильства, які підходи застосовують фахівці, що встановлюють систематичні огляди та які правові й етичні умови важливі для України. Що саме може змінитися в переконаннях Психологічна переоцінка може охоплювати ставлення до нападу на цивільних, переконання про нібито неминучість насильства, уявлення про винуватість цілих груп, готовність знеособлювати інших людей або сприйняття мирних засобів досягнення мети як принципово марних. Такі погляди виникають у різних біографічних і соціальних обставинах, тому універсальної послідовності їхнього перегляду немає. Зміна іноді виявляється у визнанні людської гідності людей з іншої групи, відмові від морального виправдання нападів, критичному осмисленні колишніх пояснень насильства, прийнятті відповідальності за наслідки дій та пошуку законних ненасильницьких форм участі. Проте ці напрямки змін є можливими результатами, а не обов'язковими стадіями. Огляд Morrison та співавторів описує неоднорідні траєкторії, пов'язані з розчаруванням у групі, соціальними взаєминами, ідентичністю та життєвими подіями. Дерадикалізація може бути частковою: людина відмовляється від насильства, зберігаючи радикальні ненасильницькі переконання; змінює окремі моральні аргументи, але залишається пов'язаною з колишнім оточенням; або переосмислює свій світогляд задовго до організаційного виходу. Саме тому погляди, наміри, членство у групі та фактичні дії необхідно оцінювати окремо. Дерадикалізація та суміжні поняття Дерадикалізація: когнітивна зміна Дерадикалізація стосується зміни ставлення до насильства й аргументів, якими його виправдовують. Це може охоплювати переосмислення моральних засад, особистої відповідальності, образу інших груп і ненасильницьких альтернатив. Однак відповідь в анкеті або окреме висловлювання ще не доводить стійкої зміни внутрішніх переконань Horgan, 2009. Дезангажування: поведінкове віддалення Дезангажування означає припинення або скорочення участі в насильницьких діях, організації чи групових ролях. Людина може віддалитися від групи через втрату довіри, сімейні зобов'язання, виснаження, зміну оточення або інші обставини й водночас зберігати частину колишніх переконань. І навпаки, переосмислення насильства може передувати фактичному виходу. Це центральне розрізнення в концептуальній роботі Горґана. Поведінкову зміну, її причини та обмеження оцінювання окремо розглянуто у статті «Дезангажування від насильницького екстремізму: поведінкова зміна» Порівняння результатів когнітивної та поведінкової роботи подано в матеріалі «Дерадикалізація та припинення участі: відмінності й результати» Десистенція: припинення протиправної поведінки У кримінології десистенцією називають тривалий процес припинення злочинної діяльності. Він пов'язаний зі зміною життєвих ролей, соціальних можливостей та поведінки. Його можна порівнювати з виходом із насильницького екстремізму, але предмети й критерії цих досліджень відрізняються. Дивіться порівняльний аналіз Raets. Реінтеграція: повернення до суспільного життя Реінтеграція охоплює доступ до освіти, праці, житла, сімейної підтримки, безпечних соціальних зв'язків і законної участі в житті громади. Зміна переконань може сприяти такому процесу, а нові соціальні можливості можуть допомагати відмові від насильства. Водночас показник працевлаштування не є показником зміни світогляду. Систематичний огляд третинних програм 2025 року розглядає результати дерадикалізації, дезангажування та реінтеграції як пов'язані, але різні явища. Як сформувалося наукове поняття Упродовж останніх десятиліть термін використовували для позначення різноманітних заходів: психологічних бесід, соціального супроводу, релігійних дискусій, професійного навчання, допомоги після звільнення й адміністративних процедур. Проблема полягає в тому, що різні програми під спільною назвою можуть мати цілком різні цілі: зміну переконань, вихід із групи, відсутність повторних правопорушень чи стабілізацію повсякденного життя. Горґан (2009) запропонував чітко відділяти дерадикалізацію від дезангажування, а сучасні дослідники вимагають вимірювати наслідки втручань за заздалегідь визначеними критеріями. Огляд Charkawi, Dunn і Bliuc (2024) демонструє, що звіти про успіх особливо залежать від обраних критеріїв і того, хто проводив оцінювання. Фраза «позбавити людину радикальних поглядів» є неточною метою, оскільки радикальні мирні погляди належать до свободи думки. Обґрунтований предмет дослідження — підтримка насильства, наміри вчинити насильство та вчинки, причому кожна з цих змінних потребує окремого визначення. Психологічні механізми переоцінки насильства Психологічну здатність переглядати аргументи та розглядати альтернативні пояснення докладніше висвітлено у статті «Когнітивна відкритість і зміна насильницьких переконань» Моральні виправдання та людські наслідки Коли насильство сприймається як справедливе покарання, єдиний дієвий інструмент або моральний обов'язок, його підтримують не лише відомості про світ, а й оцінки справедливості й відповідальності. Переоцінка може стосуватися наслідків для конкретних людей, колективного покарання, цінності людського життя та наявності інших можливостей. Ці механізми теоретично правдоподібні, проте їхньої правдоподібності недостатньо для твердження про ефективність конкретної техніки. Систематичний огляд контрнаративів показав неоднорідні результати різних способів впливу на ворожі наративи. Соціальна належність і довіра Група інколи забезпечує близькість, статус, соціальну роль і відчуття мети. Тому зміна ставлення до насильства може переплітатися зі зміною стосунків, появою нових контактів і віддаленням від колишнього оточення. Розчарування в діях керівництва, невідповідність між проголошеними цінностями та практикою, а також підтримка з боку близьких описані в дослідженнях виходу. Огляд Morrison та співавторів узагальнює ці чинники як зафіксовані теми, а не як гарантовані причини відмови від насильства. Ідентичність і майбутнє Належність до насильницького руху може визначати життєву історію, коло друзів, моральні орієнтири й очікування щодо майбутнього. Переоцінка поглядів інколи супроводжується визнанням відповідальності, переглядом власної ролі та появою іншої перспективи життя. Водночас немає єдиної схеми переходу від сумніву до повної відмови від колишніх переконань. Порівняння кримінологічних і психологічних підходів дивіться у Raets. Діалог і готовність до зміни Робота з переконаннями може вимагати безпечних і послідовних стосунків із підготовленим фахівцем. Довіра створює умови для щирої розмови, але не є сама собою доказом зниження ризику насильства. Огляд Campbell щодо ведення випадку знайшов значно більше даних про впровадження програм, ніж доказів їхньої ефективності. Чому дерадикалізація не має універсальних стадій Описані траєкторії різняться. Деколи людина спочатку припиняє небезпечну діяльність, а вже потім переглядає переконання. В інших випадках сумніви передують виходу з групи; буває також тривала ненасильницька поведінка зі збереженням частини старого світогляду. Тривалість, послідовність та обсяг змін залежать від конкретної історії й середовища. Узагальнені наукові дані не підтримують припущення про обов'язкову схему для всіх Morrison та співавтори, 2021; Brouillette-Alarie та співавтори, 2025. Тому індивідуальні завдання доцільно формулювати конкретно: відмовитися від виправдання нападів, припинити небезпечні контакти або дії, відновити законні соціальні ролі, отримати необхідну допомогу. Поняття «ступінь радикальності» без чітких показників дає недостатньо інформації. Які підходи застосовують у програмах Індивідуальний соціальний і психологічний супровід Супровід може поєднувати обговорення переконань, роботу з життєвими труднощами, підтримку сім'ї, освіту, професійні можливості, врегулювання конфліктів та координацію служб. Учасники програм різняться: одні звернулися добровільно, інші щойно залишили групу, треті беруть участь під час відбування покарання. Зміст допомоги має відповідати їхнім обставинам, законним цілям і правам. Систематичний огляд Campbell (2024) описує поширеність таких підходів, але не встановлює їхньої доведеної ефективності щодо запобігання насильству. Обговорення виправдань насильства Діалог може допомагати усвідомлювати суперечності у власних моральних судженнях, бачити конкретні наслідки нападу та розглядати законні альтернативи. Його проведення потребує професійної підготовки, культурної чутливості й поваги до автономії. Наукові огляди не виявили універсального набору аргументів, який гарантовано змінює переконання Carthy та співавтори, 2020. Освіта, праця та нові соціальні зв'язки Доступ до освіти, професійної підготовки, роботи, стабільного житла й безпечного оточення може створювати умови для віддалення від насильницької групи та відновлення повсякденного життя. Огляд Brouillette-Alarie та співавторів (2025) описав соціальні та освітні компоненти як перспективніші в низці досліджених випадків порівняно з окремими спробами прямого ідеологічного переконання. Автори водночас наголошують на істотних методологічних обмеженнях цих результатів. Робота з родиною Близькі можуть допомагати відновлювати довіру й щоденну стабільність, але інколи самі потребують захисту після погроз, насильства чи тривалого конфлікту. Залучення сім'ї має враховувати безпеку, згоду та межі приватності. Особливе значення це має для дітей, інтереси яких повинні бути першочерговими Спеціальна представниця Генерального секретаря ООН з питань насильства щодо дітей, 2020. Наскільки ефективні програми: систематичні огляди Огляд третинної профілактики 2025 року Систематичний огляд Brouillette-Alarie та співавторів присвячено програмам для осіб, уже залучених до насильницької радикалізації. Серед 11 836 знайдених публікацій лише 17 відповідали критеріям емпіричного оцінювання відповідних втручань. Узагальнення вказує, що програми зі зміни переконань було складніше здійснювати й вони в середньому демонстрували слабші результати, ніж програми дезангажування та соціальної реінтеграції. Дослідники окремо перевірили літературу 2020–2024 років і загалом отримали подібні висновки. Водночас якість первинних досліджень істотно обмежує впевненість у порівнянні підходів. У цьому огляді не йдеться про гарантований успіх будь-якого типу програми. Позитивна зміна після участі не доводить, що її спричинила саме програма: на перебіг можуть впливати мотивація людини, зміна оточення, родинні обставини й природний плин часу. Огляд ведення випадку Campbell 2024 року Систематичний огляд Campbell вивчав індивідуальний супровід у запобіганні насильницькій радикалізації. Автори не знайшли досліджень, які відповідали встановленим критеріям прямої оцінки ефективності таких програм у відповідному контексті. Отже, поширеність індивідуального супроводу й відомості про його організацію не дають підстав стверджувати, що він достовірно знижує частоту насильства. Відсутність придатних оцінок означає невизначеність ефективності, а не доказ неможливості допомоги. Огляд 74 оцінювань програм 2024 року У роботі Charkawi, Dunn і Bliuc розглянуто 74 оцінювання програм різних рівнів профілактики за 2001–2020 роки. Приблизно 32 % оцінювань описували успіх, 55 % — обмежений успіх, частина — невдачі або негативні наслідки. Ці числа характеризують різні звіти й критерії, а не частку учасників, які гарантовано відмовилися від насильства. Нерідко успіх визначали виконавці програм або самі оцінювачі. Автори також виявили повідомлення про недовіру, відчуження та стигматизацію як можливі негативні наслідки. Дані оглядів доповнюють одне одного, але не утворюють єдиної оцінки «ефективності дерадикалізації»: вони охоплюють різні населення, програми, рівні профілактики та показники. Для конкретної практики потрібна окрема відповідна оцінка. Контрнаративи та ідеологічні дискусії Контрнаративами називають повідомлення, що заперечують виправдання насильства або пропонують інші способи осмислення конфлікту. Їх застосовують у публічній профілактиці, освіті й окремих діалогових програмах. Це різні формати, тому результат публічної кампанії не можна автоматично переносити на людину, яка вже брала участь у насильницькій групі. Огляд Carthy та співавторів (2020) охопив 19 досліджень цільових контрнаративів. Деякі втручання мали невеликі позитивні ефекти щодо проміжних показників — ворожості до інших груп, надання переваги своїй групі та сприйняття загрози. Водночас докази впливу на намір учинити насильство були слабкими й непереконливими; безпосереднього скорочення нападів дослідження не довели. Відповідно, зміна ставлення в анкеті та зменшення реального насильства залишаються різними твердженнями. Загальна стратегія «показати людині правильні аргументи» не має достатньої доказової основи як універсальний спосіб зміни світогляду. Важливими залишаються контекст, взаємини, соціальні можливості, добровільність і незалежне оцінювання наслідків. Чому зміна переконань не означає зниження ризику насильства Людина може переглянути погляди, але продовжувати зазнавати примусу чи перебувати в небезпечному середовищі. Можлива також протилежна ситуація: припинення насильницьких дій за збереження частини колишніх переконань. Заява «я більше не схвалюю насильство» є важливою інформацією про позицію, однак її зміст залежить від умов розмови, мотивів соціальної бажаності та часу спостереження. І відсутність нового злочину за короткий період не розкриває автоматично причини змін Horgan, 2009. Оцінка загрози стосується фактичної можливості небезпечної поведінки за конкретних обставин і потребує професійної підготовки, перевірених даних та інституційної відповідальності. Самостійне оцінювання знайомих за політичними поглядами, релігією, психічним станом чи списком «тривожних ознак» науково необґрунтоване. Межі спеціалізованої практики пояснює стаття «Структурована професійна оцінка загрози ідеологічного насильства». Як науково оцінювати дерадикалізацію Когнітивні результати Дослідники можуть вивчати підтримку конкретних форм насильства, виправдання шкоди цивільним, уявлення про колективну провину, готовність розглядати мирні засоби та зміни міжгрупових ставлень. Формулювання запитань має бути зрозумілим і культурно доречним. Окреме висловлювання або анкета не є діагнозом та не доводить стійкість переконань. Поведінкові й соціальні результати Окремо досліджують участь у насильницьких діях, організаційні ролі, повторні правопорушення, освіту, працю, стабільність житла та соціальні стосунки. Працевлаштування може свідчити про позитивний соціальний результат, однак воно не вимірює безпосередньо підтримку насильства. Ці відмінності особливо помітні в огляді програм 2025 року. Якість дослідницького дизайну Надійне оцінювання потребує визначених наперед показників, незалежних дослідників, належного порівняння, достатньої тривалості спостереження та прозорого обліку учасників, які вибули. Рідкісність насильницьких подій ускладнює статистичні висновки: короткий період без інциденту не підтверджує довготривалу безпеку. Charkawi та співавтори, 2024; Campbell, 2024. Важливо відстежувати й небажані наслідки: відчуження, стигматизацію, порушення приватності, втрату довіри й можливе погіршення доступу до допомоги. Успіх програми має оцінюватися за фактичними результатами та її безпечністю. Професійна відповідальність і психологічна допомога До програм можуть бути залучені психологи, соціальні працівники, освітяни, фахівці з реінтеграції та підготовлені представники громад. Кожен має діяти в межах компетенції й розрізняти психологічну допомогу, соціальний супровід та законні повноваження органів безпеки. Дерадикалізація є міждисциплінарним поняттям, а не психіатричним діагнозом чи самостійним клінічним протоколом. Психологічна підтримка може бути доцільною за наявності тривожних чи депресивних симптомів, пережитого насильства, втрати стосунків або інших реальних потреб. Клінічні стани визначаються окремим професійним оцінюванням; психічний розлад, особистісні особливості та звернення до психолога не є маркерами насильницького екстремізму. Програми в установах виконання покарань У пенітенціарних умовах поєднуються правові обмеження, вимоги безпеки, можливості освіти, професійної підготовки й підготовки до звільнення. Асиметрія влади впливає на добровільність участі та достовірність відповідей. Належні умови утримання, недискримінація, професійна підготовка персоналу й доступ до реінтеграційної підтримки є суттєвими складниками роботи. Ці принципи викладено в посібнику Управління ООН з наркотиків і злочинності. Практичні рекомендації установам не означають, що ефективність будь-якої конкретної програми щодо запобігання повторному насильству вже доведено. Для цього потрібні окремі результати з відповідними контрольними показниками Brouillette-Alarie та співавтори, 2025. Цифрове середовище та перегляд переконань Онлайнові спільноти можуть підтримувати групову ідентичність, повторювати виправдання насильства, схвалювати агресивні висловлювання або, навпаки, надавати доступ до альтернативних поглядів і соціальної підтримки. Перегляд певного контенту не означає автоматичної згоди з ним і не доводить наміру вчинити насильство. Докладніше — «Онлайн-радикалізація до насильства: механізми і докази». Онлайнові повідомлення та дистанційні програми потрібно оцінювати окремо від очних комплексних втручань. Кількість переглядів, уподобань і коментарів не є доказом зміни переконань. Навіть експериментально виявлене зменшення певних стереотипів не підтверджує скорочення реальних нападів Carthy та співавтори, 2020. Діти та підлітки: права, розвиток і захист Діти й підлітки формують власну ідентичність, моральні судження та соціальні зв'язки. Провокативні висловлювання, інтерес до суперечливих ідей або пошук групової належності не становлять самостійного доказу насильницьких намірів. Робота з неповнолітніми потребує відповідності віку, інтересам і правам дитини, захисту конфіденційності та недопущення стигматизації. Дитина, примусово залучена до насильницького середовища, потребує захисту, можливості навчатися, безпечних дорослих і належної допомоги. Спеціальна представниця Генерального секретаря ООН з питань насильства щодо дітей (2020) наголошує на найкращих інтересах дитини, захисті від повторної травматизації та індивідуальних шляхах реінтеграції. Освітня робота не повинна перетворюватися на прихований політичний або релігійний нагляд. Етичні ризики та можливі негативні наслідки Безпідставне позначення людини як «екстреміста», публічне розкриття її життєвої історії, тиск щодо політичних чи релігійних переконань, примус без чіткої правової підстави та змішування допомоги зі стеженням здатні підривати довіру. Такі практики можуть поглиблювати соціальне відчуження. Огляд оцінювання програм 2024 року зафіксував у частині досліджень негативні наслідки, зокрема стигматизацію й невдоволення громад. Правомірна програма визначає реальну мету, повідомляє правила участі, обмежує обробку персональних даних, передбачає професійну відповідальність, незалежну оцінку та механізми реагування на можливу шкоду. Мирні погляди самі по собі не можуть бути мірилом небезпечності людини. Український правовий і суспільний контекст Закон України «Про боротьбу з тероризмом» № 638-IV визначає правові та організаційні засади протидії тероризму, а Концепція боротьби з тероризмом в Україні, затверджена Указом Президента № 492/2026 окреслює напрями державної політики. Ці акти регулюють компетенцію відповідних органів та завдання безпеки. Наукове поняття «дерадикалізація» саме по собі не є юридичним дозволом на психологічний примус, стеження чи обмеження свободи переконань. Для українського контексту особливо важливо розрізняти захист населення від фактичного насильства, законний протест, світоглядну незгоду, досвід війни, вимушене переміщення й наслідки травматичних подій. Політична позиція, мова, походження чи стан здоров'я не замінюють фактичних доказів дій або загроз. Редакційний висновок Українського психологічного ХАБу: профілактика має поєднувати захист людей, дотримання прав, адресну підтримку та незалежне вимірювання результатів. Це принцип відповідальної практики, а не повідомлення про вже доведену ефективність певної української програми. Для висновків про дієвість конкретних заходів необхідні відповідні дослідження в Україні. Як можуть діяти близькі Коли людина починає сумніватися в допустимості насильства, близькі можуть зберігати поважний контакт, обговорювати конкретні наслідки дій, підтримувати безпечні соціальні зв'язки й пропонувати професійну допомогу. Корисніше говорити про конкретні висловлювання та поведінку, ніж визначати «профіль» людини за її зовнішністю, релігією чи ідеологією. Родина не зобов'язана самостійно проводити дерадикалізацію або наражатися на небезпеку. За наявності конкретних достовірних відомостей про підготовку нападу, прямих погроз чи невідкладної загрози життю першочергові безпека та звернення до компетентних екстрених або правоохоронних служб. У ситуації без невідкладної загрози можна обговорити потреби людини з кваліфікованим фахівцем, дотримуючись законності, конфіденційності та пропорційності. Наукові питання, що залишаються відкритими Дослідникам бракує великих порівняльних вибірок, незалежних оцінювань і тривалого спостереження. Програми сильно відрізняються за змістом і контекстом, а результати часто вимірюють несумісними показниками. Значна частина учасників могла мати початкову мотивацію припинити насильство, що ускладнює приписування позитивних змін лише втручанню. Campbell, 2024; Brouillette-Alarie та співавтори, 2025. Окремого дослідження потребують наслідки примусових програм, захист прав дітей, цифрові формати, небажані ефекти, стійкість змін і перенесення результатів між країнами та групами. Нові рекомендації мають спиратися на якість доказів, а не на популярність терміна. Часті запитання Чи потрібно відмовитися від радикальних поглядів, щоб пройти дерадикалізацію? Ні. У цьому науковому контексті йдеться про перегляд виправдань насильства. Мирний радикалізм, політична критика й релігійні переконання належать до свободи думки, коли їх реалізують законними ненасильницькими способами Horgan, 2009. Чи можливий вихід із насильницької групи без зміни переконань? Так. Поведінковий вихід і когнітивна переоцінка можуть відбуватися окремо. Людина може припинити небезпечну діяльність через розрив із групою чи зміну обставин, зберігаючи частину колишніх поглядів Horgan, 2009. Скільки триває дерадикалізація? Єдиного науково встановленого строку немає. Тривалість залежить від особистої історії, соціальних зв'язків, обставин і змісту змін. Універсальні часові схеми не відповідають різноманітності описаних процесів Morrison та співавтори, 2021. Чи є дерадикалізація видом психотерапії? Це міждисциплінарне поняття, а не самостійний психіатричний діагноз чи стандартизований психотерапевтичний метод. За потреби психологічна допомога може бути частиною індивідуального супроводу; її зміст визначають за реальними потребами й професійними правилами Campbell, 2024. Чи доведено, що контрнаративи запобігають терактам? Ні, достатніх прямих доказів такого висновку немає. Окремі дослідження виявили зміни проміжних психологічних показників, але вони не встановили достовірного скорочення реальних нападів Carthy та співавтори, 2020. Чи можна розпізнати «дерадикалізовану» людину за тестом? Окрема анкета чи розмова дає обмежену інформацію. Необхідно розрізняти висловлені ставлення, зміни з часом, поведінку та контекст. Професійна оцінка загроз — інше завдання, яке потребує спеціальної компетентності Charkawi та співавтори, 2024. Що важливіше: зміна переконань чи припинення насильницьких дій? Для безпеки пріоритетним є фактичне припинення насильства, а переоцінка його виправдань може бути окремою важливою метою. Обидва результати слід вимірювати самостійно. Наявні дослідження поки не визначили універсально найдієвішої послідовності втручань Brouillette-Alarie та співавтори, 2025. Висновок Дерадикалізація — це переоцінка переконань, що підтримують ідеологічно мотивоване насильство. Вона може поєднуватися зі зміною ідентичності, соціальних зв'язків і повсякденних можливостей, але залишається окремою від фактичного припинення участі в насильстві та реінтеграції. Систематичні огляди описують перспективні напрями підтримки й істотні прогалини доказової бази. Відповідальна практика вимагає визначених цілей, професійної компетентності, дотримання прав людини, незалежного оцінювання та відокремлення ненасильницьких переконань від реальної загрози. Пов’язані статті Вихід із насильницької екстремістської групи: психологія припинення участі Насильницька радикалізація: визначення, форми та межі поняття Структурована професійна оцінка загрози ідеологічного насильства Онлайн-радикалізація до насильства: механізми і докази Психологія радикалізації, насильницького екстремізму та профілактики: карта знань Дезангажування від насильницького екстремізму: поведінкова зміна Дерадикалізація та припинення участі: відмінності й результати Когнітивна відкритість і зміна насильницьких переконань Джерела Brouillette-Alarie, S., Hassan, G., Ousman, S., Savard, É. L., Kilinc, D., та ін. (2025). Systematic Review on the Outcomes of Tertiary Prevention Programs in the Field of Violent Radicalization. Journal for Deradicalization, 42. Наукова публікація. Carthy, S. L., Doody, C. B., Cox, K., O'Hora, D., & Sarma, K. M. (2020). Counter-narratives for the prevention of violent radicalisation: A systematic review of targeted interventions. Campbell Systematic Reviews, 16(3), e1106. DOI: 10.1002/cl2.1106. Charkawi, W., Dunn, K., & Bliuc, A. M. (2024). Evaluations of countering violent extremism programs: Linking success to content, approach, setting, and participants. International Journal of Law, Crime and Justice, 77, 100674. DOI: 10.1016/j.ijlcj.2024.100674. Horgan, J. (2009). Deradicalization or disengagement? A process in need of clarity and a counterterrorism initiative in need of evaluation. International Journal of Social Psychology, 24(2), 291–298. DOI: 10.1174/021347409788041408. Lewis, J., та співавтори (2024). Case management interventions seeking to counter radicalisation to violence and related forms of violence: A systematic review. Campbell Systematic Reviews. Огляд Campbell. Morrison, J. F., Silke, A., Maiberg, H., Slay, C., & Stewart, R. (2021). A Systematic Review of Post-2017 Research on Disengagement and Deradicalisation. CREST. Дослідницький звіт. Raets, S. (2024). Desistance, Disengagement, and Deradicalization: A Cross-Field Comparison. International Journal of Offender Therapy and Comparative Criminology. DOI: 10.1177/0306624X221102802. United Nations Office on Drugs and Crime. (2016). Handbook on the Management of Violent Extremist Prisoners and the Prevention of Radicalization to Violence in Prisons. Опис і документ. United Nations, Special Representative of the Secretary-General on Violence Against Children. (2020). Solutions for Children Previously Affiliated With Extremist Groups: An Evidence Base to Inform Repatriation, Rehabilitation and Reintegration. Офіційна публікація. Верховна Рада України. (2003; чинна редакція). Закон України «Про боротьбу з тероризмом» № 638-IV. Офіційний текст. Президент України. (2026). Указ № 492/2026 та Концепція боротьби з тероризмом в Україні. Офіційний текст.

Український психологічний ХАБ · Опубліковано: 22 жовтня 2026 року · Редакційна політика Дослідницький кластер: Психологія радикалізації, насильницького екстремізму та профілактики Приниження, гнів і прагнення помсти можуть відігравати роль у насильницькій радикалізації, коли реальні або сприйняті кривди пов’язуються з груповою ідентичністю, уявленнями про відповідальність та переконанням, що насильство поверне втрачену гідність. Ці емоції водночас супроводжують мирний протест, правозахисну діяльність, переживання війни, втрат і дискримінації. Наукове питання полягає в тому, за яких умов емоційний досвід пов’язується із виправданням насильства, формуванням наміру та фактичними діями. Tausch, Bode і Halperin (2025) розглядають емоції як складову взаємодії оцінювання подій, соціальної ідентичності та групових норм. Гнів та почуття приниження не є психологічним профілем майбутнього нападника. Систематичний огляд і метааналіз 127 досліджень показує неоднакову силу асоціацій між численними чинниками та радикальними установками, намірами й поведінкою. Для пояснення насильства потрібно досліджувати середовище, соціальні зв’язки, індивідуальні рішення, доступні альтернативи і реальні факти поведінки. Предмет дослідження та межі понять У цій статті приниження означає емоційне переживання знецінення гідності чи становища; гнів — реакцію на сприйняту кривду або порушення важливої норми; прагнення помсти — мотив завдати відповідної шкоди особі чи групі, яку вважають відповідальною. Ці переживання можуть співіснувати, але мають різні психологічні функції та поведінкові наслідки. Вони не становлять окремих діагнозів. Радикальні погляди, гостра політична критика, релігійні переконання, мирний спротив, громадянська непокора й насильницький екстремізм належать до різних явищ. Окремо досліджують переконання, що насильство допустиме, особистий намір його застосувати та реальне насильницьке діяння. Van den Bos (2020) аналізує різні прояви радикалізації у відповідь на сприйняту несправедливість. Загальну таксономію подано в статті «Насильницька радикалізація: визначення, форми та межі поняття». Предмет цього матеріалу — емоційні механізми. Ширше дослідження того, як саме ідеології надають насильству морального виправдання, представлено в «Психологічних механізмах виправдання ідеологічного насильства». Таким розрізненням зберігається самостійність двох пошукових намірів. Приниження: загроза гідності, статусу й можливості діяти Чим приниження відрізняється від сорому та гніву Приниження зазвичай містить оцінку поведінки іншої сторони як незаслуженого знецінення. Людина може відчувати сором перед оточенням, обурення щодо кривдника та безсилля через відсутність можливості відновити свій статус. У дослідженні Leidner, Sheikh і Ginges (2012) міжгрупове приниження відрізнялося від гніву поєднанням обурення, спрямованого назовні, та відчуття безсилля, а від сорому — нижчим самозвинуваченням. Результат описує структуру переживання за конкретною методикою, а не універсальну реакцію кожної людини. Причиною переживання можуть бути дискримінація, насильство, публічне принизливе поводження, примусове підкорення або знецінення культурної належності. Частина кривд документально підтверджується; інші ситуації сприймаються неоднозначно чи пояснюються помилково. Психологічний опис сприйняття й юридичне встановлення факту порушення мають власні правила доказування. Визнання реально завданої шкоди необхідне незалежно від політичних переконань потерпілих. Особисте й колективне приниження Колективне приниження стосується переживання знецінення групи, з якою людина себе ототожнює. Власний гнів може виникнути у відповідь на подію, якої вона безпосередньо не зазнала. Психологічна близькість до групи, значення цієї належності та зміст повідомлення впливають на силу реакції. Водночас навіть у межах однієї спільноти люди обирають різні способи дії. Метааналіз van Zomeren, Postmes і Spears (2008) демонструє роль соціальної ідентичності у колективній поведінці, не ототожнюючи колективну участь із насильством. Ключовими є чотири різні рівні: реальна подія, сприйняття її значення, емоційна реакція та обрана дія. Якщо людина обурена несправедливістю щодо своєї спільноти, це може підтримувати солідарність, благодійність, правову допомогу, публічні вимоги змін або інші форми участі. Потребу у визнанні гідності докладніше розглянуто в «Колективному приниженні та потребі у визнанні». Приниження інколи стримує дію У трьох дослідженнях палестинців, проведених Ginges і Atran (2008), приниження в окремих умовах було пов’язане з меншою підтримкою нападів, а водночас і з меншою готовністю до компромісу. Автори описали ефект бездіяльності. Результати стосуються конкретного тривалого конфлікту й мають обмеження перенесення на інші суспільства, але переконливо заперечують універсальну схему «приниження неминуче спричиняє напад». Відчуття безсилля може підтримувати пасивність, відчуження, прагнення отримати правовий захист або пошук нових соціальних зв’язків. У певних умовах воно може поєднуватися з ідеологічною пропозицією насильства. Важлива саме взаємодія чинників, а не наявність одного почуття. Гнів: обурення через несправедливість і вибір засобів Гнів часто виникає, коли людина вважає, що хтось порушив значущу норму або завдав незаслуженої шкоди. Він може мобілізувати увагу, енергію, готовність вимагати пояснення та суспільної зміни. Соціальна психологія розрізняє гнів і агресію: емоційна готовність діяти не визначає засоби дії. Три експерименти van Zomeren та співавторів (2004) показали відмінні шляхи впливу групового гніву й відчуття колективної дієздатності на готовність до колективних дій. У масштабному метааналізі van Zomeren, Postmes і Spears (2008) синтезовано 182 оцінки ефектів для сприйнятої несправедливості, дієздатності та ідентичності. Висновки допомагають пояснити політичну участь і ненасильницьку мобілізацію. Вони не є прямим доказом того, що та сама психологічна конфігурація спричиняє терористичні напади. На кого спрямоване обурення Питання про відповідальність визначає значну частину наслідків гніву. Установлення конкретного порушника, свідчень і правового способу реагування відрізняється від перенесення вини на цілу етнічну, релігійну чи політичну категорію. Узагальнення «усі вони винні» може полегшувати моральне виправдання невибіркової шкоди. Rousseau, Aggarwal і Kirmayer (2021) описують роль протиставлення «своїх» і «чужих», морального виключення та дегуманізації у культурних контекстах насильницької радикалізації. Експерименти Giner-Sorolla і Maitner (2013) виявили, що сприйняття несправедливості іншої групи пов’язувалося з гнівом, а сприйняття її сили — зі страхом. Учасники оцінювали терористичну загрозу, отже це дослідження описує психологію реакцій на загрозу, а не мотиви нападників. Воно корисне як приклад того, чому різні оцінки породжують різні емоції, але не є індивідуальним прогнозом насильства. Помста: переживання, мотив і дія Помста означає бажання заподіяти шкоду у відповідь на пережиту чи приписану кривду. Вона може залишатися фантазією, емоційним висловлюванням, моральною оцінкою певних засобів або переходити до наміру та поведінки. Саме тому дослідник мусить відділяти слова, ставлення, конкретні наміри й підтверджені дії. Висловлювання «я хочу справедливості» можуть означати вимогу розслідування й відповідальності; висловлювання «я хочу помститися» потребує уточнення, які дії людина має на увазі. Прагнення справедливості спрямоване на встановлення правди, припинення шкоди, відповідальність винних та відновлення прав. Прагнення суспільного визнання стосується гідності потерпілих. Помста концентрується на завданні відповідної шкоди. Ці мотиви можуть співіснувати, а їхні правові й моральні наслідки визначаються конкретними рішеннями та об’єктами дії. Як відплата отримує ідеологічне виправдання В окремих екстремістських оповідях приватна або колективна образа перетворюється на розповідь про нібито необхідну місію відплати. Насильство описується як відновлення честі та виправлення історичної несправедливості; межі відповідальності розширюються до цілих груп. Це один із можливих способів легітимації шкоди. Capelos, DaVisio і Salmela (2025) описують подібні мотиви в досліджених маніфестах насильницького правого екстремізму. Маніфести є цінним джерелом для аналізу виправдувальної риторики та авторської самопрезентації. Вони не доводять щирості кожного заявленого мотиву, не розкривають повної послідовності психологічних змін і не репрезентують усіх осіб із радикальними поглядами. Повторюваний сюжет про відплату у цих текстах не становить універсальної стадії радикалізації. Як емоції можуть пов’язуватися з насильницькими переконаннями Потреба у значущості та відновленні гідності Модель трьох складників радикалізації — потреби, оповіді та мережі — пояснює, як прагнення повернути втрачене визнання може взаємодіяти з ідеологічним поясненням подій і соціальним оточенням. Приниження, ізоляція або переживання невдачі інколи підсилюють прагнення відчути себе значущим. Певні групові оповіді пропонують людині схвальне соціальне середовище й зображують насильство як нібито шлях до статусу. Kruglanski, Bélanger і Gunaratna (2019) подають цю модель як пояснювальну конструкцію, що потребує перевірки в конкретних умовах. Ті самі потреби реалізуються через навчання, працю, сімейні стосунки, громадянську участь, культурне життя і відновлення прав. Жодна втрата статусу сама собою не засвідчує готовності до насильства. Теоретична модель вказує на можливі психологічні зв’язки, але не задає обов’язкових стадій і не є інструментом класифікації людей. Розповідь про тривалу кривду та накопичену образу У деяких політичних рухах переживання кривди стає основою стійкого уявлення про групову історію. Минулі поразки, сучасні конфлікти й індивідуальні неприємності об’єднуються в одну розповідь, де власна спільнота має винятковий статус жертви, а відповідальність покладається на узагальненого противника. Концепція ресентименту описує накопичення образи, відчуття моральної переваги й очікування відплати. Capelos, DaVisio і Salmela (2025) знаходять ці мотиви в аналізованих маніфестах, але жанр маніфесту та спосіб добору текстів обмежують можливість поширення висновків на інші групи населення. Розповідь про кривду може виконувати різні функції: зберігати пам’ять про фактично скоєні злочини, підтримувати правозахисні вимоги, об’єднувати постраждалих або ставати матеріалом для виправдання нової шкоди. Розрізнення залежить від ставлення до фактів, відповідальності конкретних осіб і прийнятних засобів дії, а не від самої пам’яті про страждання. Соціальні норми й колективне підтвердження Емоції набувають додаткового значення в міжособистісних зв’язках. Оточення може підтримувати людину в пошуку правосуддя, відновленні гідності та участі в мирній громадській діяльності. Інше оточення може підкріплювати узагальнену провину, висміювати ненасильницькі способи розв’язання конфлікту та схвалювати завдання шкоди. У моделі Kruglanski, Bélanger і Gunaratna (2019) мережі впливають на те, які оповіді й поведінкові норми отримують соціальне схвалення. У дослідженні радикалізації потрібно окремо оцінювати емоційну належність до спільноти, довіру до її лідерів, схвалення насильства, реальне залучення та конкретні дії. Соціальний зв’язок і переживання солідарності не встановлюють, до якого результату прийде людина. Систематичний огляд факторів радикалізації показує методологічну неоднорідність саме таких кінцевих показників. Моральне виключення та стирання індивідуальної відповідальності Ще один механізм пов’язаний зі способом опису тих, на кого спрямоване обурення. Якщо непричетних осіб починають розглядати як колективно винну категорію, слабшає моральна межа між покаранням конкретного порушника та завданням шкоди випадковим людям. Дегуманізація, жорстке протиставлення «своїх» і «чужих» та моральне віддалення можуть надавати такому переходу позірної легітимності. Rousseau, Aggarwal і Kirmayer (2021) аналізують ці процеси в культурних і соціальних контекстах насильницької радикалізації. Гнів не обов’язково супроводжується дегуманізацією. Людина може одночасно гостро засуджувати злочин, наполягати на відповідальності його виконавців і визнавати права інших людей. Науково важливо встановлювати саме зміни моральних суджень та ставлення до засобів дії. Інші емоції та відсутність єдиного сценарію Огляд Tausch, Bode і Halperin (2025) пропонує розрізняти можливі функції приниження, сорому й гніву, з одного боку, презирства, огиди та ненависті — з іншого, а також позитивних групових емоцій, що можуть підтримувати участь. Це аналітична схема для розуміння різних мотиваційних станів. Її не слід подавати як доведену послідовність, що проходить кожна людина, або як набір ознак для передбачення нападу. Чому подібні переживання дають різні результати Уявімо людину, яка дізналася про документоване приниження своєї громади. Вона відчуває гнів та потребу відновити справедливість. Одним шляхом стає збирання свідчень, звернення до правозахисників, підтримка потерпілих, участь у громадських кампаніях або вимога правового розслідування. Метааналіз van Zomeren, Postmes і Spears (2008) показує, як груповий гнів, ідентичність та відчуття здатності діяти пов’язані з колективною участю. За іншої конфігурації оточення може нав’язувати твердження, що вся категорія людей є винною в конкретному злочині, а насильницька відплата нібито є необхідним способом відновити честь. Така інтерпретація додає до гніву певну моральну норму й колективне приписування вини. Для розуміння різниці потрібно досліджувати, як людина оцінює факти, кого вважає відповідальним і які засоби схвалює. Існує й третій результат: людина переживає сором, безсилля або втому та утримується від участі в будь-яких діях. Ginges і Atran (2008) описали випадки, у яких приниження співіснувало з нижчою підтримкою насильницьких нападів. Цей результат руйнує припущення про автоматичний перехід від сильних емоцій до насильства. Що встановлено емпіричними дослідженнями Систематичні огляди: широка картина асоціацій У Campbell-огляді когнітивної та поведінкової радикалізації об’єднано 127 досліджень із багатьма вибірками й різними операціоналізаціями результату. Автори зіставляли психологічні, соціальні, демографічні та інші чинники. Висновки стосуються середніх статистичних зв’язків, сила яких залежить від конкретного показника. Переважання спостережних досліджень, відмінності у вибірках і розходження між поглядами та реальною поведінкою обмежують причинні висновки. Це принципове застереження для теми емоцій. Навіть якщо дослідження знаходить зв’язок між почуттям приниження та підтримкою насильницької ідеології, воно не встановлює, що така людина плануватиме напад. Вибірка учасників опитування, шкала установок і реєстр фактичних нападів відображають різні явища. Опитування 5501 респондента у чотирьох країнах Abbas, McNeil-Willson, Boyd-MacMillan і DeMarinis (2025) дослідили зв’язки між досвідом дискримінації, приниженням, сприйняттям втрати впливу та показником вразливості до радикалізації в Данії, Нідерландах, Норвегії й Великій Британії. Опитування охопило 5501 респондента. Найпомітнішою в роботі була асоціація сприйнятої втрати групового впливу з дослідницьким показником вразливості; роль приниження залежала від конкретного порівняння та національного контексту. Показник «вразливості» в цій роботі є створеною авторами дослідницькою конструкцією, а не реєстром скоєних злочинів. Поперечне опитування і статистичний аналіз посередництва не встановлюють надійної часової послідовності причин. Етнічна, релігійна чи міграційна належність не є індивідуальною ознакою небезпеки; результати мають спрямовувати увагу на реальну дискримінацію й умови участі у суспільстві, а не на стигматизацію груп. Аналіз маніфестів: як обґрунтовують відплату Capelos, DaVisio і Salmela (2025) описали мотиви ресентименту, втрати статусу, звинувачення та відплати у відібраних текстах насильницьких екстремістів. Матеріал дозволяє досліджувати, як автори конструюють пояснення власних дій, але не доводить, що кожна заявлена емоція була первинною причиною поведінки. Існує ризик післяподійної раціоналізації, вибіркового добору текстів і стратегічної самопрезентації. Міжгрупові експерименти: гнів має багато можливих виходів Van Zomeren, Spears, Fischer і Leach (2004) перевіряли роль групового гніву й уявлень про ефективність колективної дії в експериментальних ситуаціях. Їхні результати допомагають зрозуміти мотивацію протесту. Вони не є вимірюванням терористичної поведінки. Метааналіз 2008 року узагальнює ширші закономірності колективної участі, підтверджуючи необхідність окремо визначати мирні, конфронтаційні та насильницькі результати. Молодь і цифрове середовище: нові кількісні дані Мережеві спільноти здатні повторювати оповіді про приниження й помсту, створювати відчуття групового підтвердження та поширювати обурливий контент. Психологічний вплив залежить від його сприйняття, попередніх переконань, соціального контексту та доступних альтернатив. Метааналіз den Elzen, Asscher, Lang і Duindam (2026) включив 31 дослідження, 29 незалежних вибірок і понад 52 тисячі учасників молодого віку. Середній зв’язок між медійною експозицією та показниками насильницької радикалізації був невеликим: r = 0,12. Автори наголосили на неоднорідності вимірювань і потребі сильніших досліджень причинності. З цього результату не випливає, що конкретний алгоритм рекомендацій породжує напад або що підліток, який переглядає обурливі відео, схильний до тероризму. Корисно відділяти доступність матеріалів, їхнє фактичне споживання, емоційну реакцію, зміну переконань і поведінку. Методологічні обмеження та оцінювання загрози Дослідження приниження й гніву зазвичай вимірюють самоописані переживання, відповіді на запитання про справедливість або ставлення до певних дій. Реальні насильницькі напади — рідкісні події з іншою доказовою базою. Через низьку базову частоту нападів навіть показник, пов’язаний із ризиком на рівні групи, може давати велику кількість хибнопозитивних висновків на рівні окремої людини. Campbell-огляд підтверджує важливість розрізнення когнітивних та поведінкових результатів. Деякі дослідження описують особисту образу, інші — колективне приниження або ідеологічну риторику. Порівнювати їх як один показник некоректно. Причинність ускладнюється тим, що люди можуть починати пояснювати старі переживання через ідеологію вже після зближення з групою. Потрібні тривалі спостереження, відокремлені показники емоцій і дій, дослідження альтернативних пояснень та етичні правила збирання даних. Професійне оцінювання конкретної загрози спирається на перевірені обставини, фактичні наміри, можливості, поведінку та ситуаційні чинники. Воно не замінюється психологічним «портретом», діагнозом або словником емоцій. Інструменти спеціалізованої оцінки загроз потребують підготовки фахівців, належної сфери застосування й розуміння обмежень валідності. Читачеві не слід класифікувати родичів, дітей або знайомих за списком «ознак радикалізації». Психічне здоров’я, травма та соціальний досвід Пережите насильство, втрати й принизливе поводження можуть впливати на емоційну регуляцію, довіру й відчуття безпеки. Психологічна травма вимагає відповідної підтримки, а за наявності клінічних показань — професійної допомоги. Переживання травми, психічний розлад або потреба у психологічній підтримці не встановлюють схильності до екстремістського насильства. Rousseau, Aggarwal і Kirmayer (2021) наголошують на потребі аналізувати соціальні та культурні обставини разом із психологічними процесами. У постраждалої людини можуть співіснувати сильний гнів і чітке неприйняття насильства проти непричетних. Учасник ідеологічного руху також може пояснювати свої дії суто політичними мотивами, хоча вони формуються у ширшому соціальному середовищі. Допомога людині зі стражданням і оцінювання небезпеки конкретних дій є різними професійними завданнями. Український контекст: гідність, агресія, відплата та законність В українському суспільстві гнів, відчуття приниження, горе й прагнення відповідальності можуть бути реакціями на реальні наслідки російської збройної агресії, окупації, загибелі близьких, вимушеного переміщення, катувань та інших порушень прав. Психологічне дослідження повинне визнавати реальність заподіяної шкоди та право людей вимагати безпеки, відшкодування й притягнення винних до відповідальності. Моделі радикалізації, створені в інших історичних умовах, не дають підстав трактувати сам суспільний опір агресії як насильницький екстремізм. Правомірність конкретних дій, статус їхніх учасників, питання самооборони та застосування сили визначаються нормами відповідного права і встановленими обставинами. Ця стаття розглядає психологію емоційного переживання та способів морального виправдання, а не встановлює юридичну кваліфікацію певних подій. Редакційний висновок: визнання страждань постраждалих, вимога відповідальності й захист життя непричетних людей можуть послідовно поєднуватися. Для поширення результатів міжнародних досліджень на Україну потрібні спеціальні дані з урахуванням воєнного досвіду, умов переміщення, інституційної довіри, відмінностей між громадами й тривалих загроз. Наведені вище опитування не утворюють репрезентативної оцінки українського населення. Як говорити про гнів, приниження та бажання помсти Почніть із розуміння того, що саме сталося, кого людина вважає відповідальним і якого результату прагне. Важливо визнавати біль, обурення та право на справедливість, водночас уточнюючи значення конкретних висловлювань. «Я хочу відплати» може означати різні наміри — від правового покарання до фантазії про завдання шкоди. Розмова має допомогти відділити факти, емоції, цілі й допустимі засоби. Підтримуйте конкретизацію відповідальності: хто вчинив дію, що відомо достеменно, які існують законні способи захисту, хто може допомогти постраждалим. Доречним є звернення до правозахисних і соціальних служб, психолога або інших компетентних фахівців відповідно до потреб людини. Примусова вимога «перестати злитися» чи негайно «пробачити» може сприйматися як нове знецінення гідності. Визнання пережитого поєднується з чіткими межами щодо погроз і насильства. Коли йдеться про конкретні погрози, названих потерпілих, реальну підготовку або безпосередній ризик життю, пріоритетом стає безпека. Потрібно звернутися до відповідних екстрених чи компетентних служб з урахуванням обставин. Самостійне стеження, допит, публічне викриття персональних даних і встановлення «діагнозу екстремізму» можуть збільшити шкоду. Для дітей та підлітків особливо важливо залучати відповідальних фахівців із захистом прав дитини та конфіденційності. Профілактика та її доказові межі Профілактичні підходи можуть включати справедливі інституційні процедури, подолання дискримінації, правдиве визнання шкоди, підтримку соціальної належності та доступу до законних способів захисту прав. Ці заходи важливі для людської гідності й громадянської участі. Однак їхній ефект на частоту екстремістського насильства потрібно оцінювати окремо. Van den Bos (2020) аналізує зв’язки сприйнятої несправедливості з радикальними оцінками та діями, а Pfundmair (2024) узагальнює дослідження соціального виключення. Підтримка ненасильницького способу висловлювати гнів не означає вимоги відмовитися від обґрунтованого протесту. Вона передбачає здатність відрізняти відповідальних і непричетних, перевіряти твердження, обирати пропорційні законні засоби й зберігати відчуття дієздатності. Визнання гідності має бути послідовним і щодо осіб, які пережили шкоду, і щодо тих, кому може загрожувати невибіркове покарання. Систематичний огляд Lewis та співавторів (2024) стосовно індивідуального супроводу в програмах запобігання насильницькій радикалізації виявив обмежену доказову базу, що ускладнює надійні висновки про ефективність втручань. Опис впровадження програми не дорівнює демонстрації запобігання нападам. Відповідальне оцінювання включає методи порівняння, довгострокові результати, можливі побічні наслідки, права учасників і ризик стигматизації. Важливо окремо вимірювати зменшення суб’єктивного гніву, зміну риторики, відмову від схвалення насильства, припинення участі в групі та підтверджені зміни поведінки. Результати щодо одного показника не дають підстав автоматично стверджувати ефективність за іншими. Часті запитання Чи може пережите приниження призвести до насильницької радикалізації? Приниження може впливати на почуття гідності й прагнення визнання, а в деяких умовах — пов’язуватися зі схваленням насильницьких ідеологічних пояснень. Перехід до реального насильства залежить від додаткових обставин. Leidner, Sheikh і Ginges (2012); Ginges і Atran (2008). Чи є сильний гнів ознакою майбутнього терористичного нападу? Ні. Гнів є звичайною людською емоцією та може підтримувати мирний протест, громадянську солідарність і прагнення справедливості. Самого гніву недостатньо для висновку про схвалення насильства, конкретний намір або загрозу нападу. Van Zomeren, Postmes і Spears (2008). Як відрізнити вимогу справедливості від помсти? Варто з’ясувати бажаний результат і засоби. Вимога справедливості стосується припинення шкоди, встановлення відповідальності та захисту прав. Помста передбачає бажання заподіяти шкоду у відповідь. Людина може одночасно переживати обидва мотиви; висновок роблять за конкретним змістом її слів і дій. Чи є ненависть обов’язковою стадією радикалізації? Дослідження не встановили універсальної обов’язкової послідовності. Tausch, Bode і Halperin (2025) описують різні можливі функції гніву, ненависті, презирства та позитивних групових емоцій, залишаючи їхню часову послідовність відкритим емпіричним питанням. Чому приниження інколи веде до бездіяльності? Почуття безсилля, неможливість діяти й очікування негативних наслідків можуть зменшувати участь. Ginges і Atran (2008) описали відповідний ефект у конкретному міжгруповому конфлікті. Пояснення залежить від умов дослідження. Чи допомагають програми зміни переконань запобігати насильству? Оцінювати потрібно конкретну програму та її кінцеві показники. Зміна установок, припинення участі й запобігання насильницьким діям є різними результатами. Систематичний огляд Lewis та співавторів (2024) вказує на суттєві прогалини в доказах ефективності окремих програм. Як реагувати, якщо людина погрожує комусь помстою? З’ясування невідкладної безпеки має пріоритет. Коли погроза конкретна та є підстави вважати її реальною, необхідне звернення до компетентних служб і професійна оцінка обставин. Слід уникати самостійного «психологічного профілювання», конфронтації та порушення прав людини. Висновок Приниження, гнів і прагнення помсти є важливими для розуміння того, як люди осмислюють кривду, власну гідність, відповідальність і можливість змін. У певних контекстах вони можуть пов’язуватися з груповими оповідями та моральним виправданням насильства. Такі самі переживання здатні підтримувати мирний захист прав, солідарність і законне прагнення справедливості. Доказове пояснення вимагає окремого аналізу переживань, установок, намірів, реальної поведінки, суспільних умов і наукових меж кожного дослідження. Пов’язані статті • Психологічні механізми виправдання ідеологічного насильства — перехід від переконань до моральних виправдань шкоди. • Насильницька радикалізація: визначення, форми та межі поняття — визначення й межі предмета. • Фактори ризику насильницької радикалізації: що встановлено дослідженнями — огляд асоціацій та обмежень прогнозу. • Чорно-біле мислення та нетерпимість до невизначеності в радикалізації — когнітивні процеси поряд з емоційними. • Колективне приниження та потреба у визнанні — групова гідність і соціальне визнання. • Гнів та обурення між групами: вплив на рішення і дії — емоції в міжгруповій поведінці. • Колективні емоції у міжгрупових конфліктах: страх, гнів і надія — ширший контекст групових емоцій. Сакралізація цінностей і готовність до політичного насильства Підкорення авторитету та моральна відповідальність в екстремістських групах Сприйнята несправедливість та радикалізація до насильства Джерела • Abbas, T., McNeil-Willson, R., Boyd-MacMillan, E., & DeMarinis, V. (2025). Humiliation and perceived power loss as drivers of radicalisation vulnerability in Northwestern Europe. Behavioral Sciences of Terrorism and Political Aggression. https://doi.org/10.1080/19434472.2025.2488931. • Capelos, T., DaVisio, K., & Salmela, M. (2025). “Today I Die like Jesus Christ”: An Analysis of Ressentiment in Perceptions, Motivations and Justifications of Violent Extremist Manifestos. Terrorism and Political Violence. https://doi.org/10.1080/09546553.2024.2379043. • den Elzen, J. I., Asscher, J. J., Lang, K. M., & Duindam, H. M. (2026). The association between media exposure and violent radicalization of young people: A multilevel meta-analysis. Aggression and Violent Behavior, 88, 102141. https://doi.org/10.1016/j.avb.2026.102141. • Ginges, J., & Atran, S. (2008). Humiliation and the Inertia Effect: Implications for Understanding Violence and Compromise in Intractable Intergroup Conflicts. Journal of Cognition and Culture, 8(3–4), 281–294. https://doi.org/10.1163/156853708X358182. • Giner-Sorolla, R., & Maitner, A. T. (2013). Angry at the unjust, scared of the powerful: Emotional responses to terrorist threat. Personality and Social Psychology Bulletin, 39(8), 1069–1082. https://doi.org/10.1177/0146167213490803. • Kruglanski, A. W., Bélanger, J. J., & Gunaratna, R. (2019). The Three Pillars of Radicalization: Needs, Narratives, and Networks. Oxford University Press. https://doi.org/10.1093/oso/9780190851125.001.0001. • Leidner, B., Sheikh, H., & Ginges, J. (2012). Affective dimensions of intergroup humiliation. PLOS ONE, 7(9), e46375. https://doi.org/10.1371/journal.pone.0046375. • Lewis, J., Marsden, S., Cherney, A., Zeuthen, M., Rahlf, L., Squires, C., & Peterscheck, A. (2024). Case management interventions seeking to counter radicalisation to violence and related forms of violence: A systematic review. Campbell Systematic Reviews, 20(2), e1386. https://doi.org/10.1002/cl2.1386. • Pfundmair, M., Wood, N. R., Hales, A., & Wesselmann, E. D. (2024). How social exclusion makes radicalism flourish: A review of empirical evidence. Journal of Social Issues. https://doi.org/10.1111/josi.12520. • Rousseau, C., Aggarwal, N. K., & Kirmayer, L. J. (2021). Radicalization to violence: A view from cultural psychiatry. Transcultural Psychiatry. https://doi.org/10.1177/13634615211048010. • Tausch, N., Bode, G. S., & Halperin, E. (2025). Emotions in violent extremism. In The Cambridge Handbook of the Psychology of Violent Extremism (pp. 207–230). Cambridge University Press. https://doi.org/10.1017/9781009407892.013. • van den Bos, K. (2020). Unfairness and radicalization. Annual Review of Psychology, 71, 563–588. https://doi.org/10.1146/annurev-psych-010419-050953. • van Zomeren, M., Spears, R., Fischer, A. H., & Leach, C. W. (2004). Put your money where your mouth is! Explaining collective action tendencies through group-based anger and group efficacy. Journal of Personality and Social Psychology, 87(5), 649–664. https://doi.org/10.1037/0022-3514.87.5.649. • van Zomeren, M., Postmes, T., & Spears, R. (2008). Toward an integrative social identity model of collective action: A quantitative research synthesis of three socio-psychological perspectives. Psychological Bulletin, 134(4), 504–535. https://doi.org/10.1037/0033-2909.134.4.504. • Wolfowicz, M., Litmanovitz, Y., Weisburd, D., & Hasisi, B. (2021). Cognitive and behavioral radicalization: A systematic review of the putative risk and protective factors. Campbell Systematic Reviews, 17(3), e1174. https://doi.org/10.1002/cl2.1174.

Український психологічний ХАБ · Опубліковано: 22 жовтня 2026 · Редакційна політика Дослідницький кластер: Психологія радикалізації, насильницького екстремізму та профілактики Роль сімейних зв’язків у радикалізації пояснюється через повсякденну соціалізацію, довіру, конфлікти, передавання переконань, відчуття належності й можливості підтримки. Сім’я може зміцнювати здатність людини критично осмислювати заклики до насильства, а за певних обставин сприяти прийняттю насильницьких норм або ускладнювати вихід із небезпечного середовища. Вирішальне значення мають зміст взаємодії, соціальний контекст і поведінкові рішення конкретної людини. Цей висновок узгоджується із систематичним оглядом сімейних чинників радикалізації та оглядом міжпоколінного передавання екстремістських ідеологій. Психологічне дослідження сімейних зв’язків дає змогу поставити три різні запитання: як переконання і групові норми переходять між поколіннями; за яких умов близькі стосунки співвідносяться з підтримкою ідеологічно мотивованого насильства; як родина може брати участь у профілактиці, безпеці та відновленні зв’язків. Для кожного запитання існує окрема доказова база з різними обмеженнями. Що саме означає роль родини в радикалізації Під радикалізацією у цьому матеріалі розуміємо процес, пов’язаний із зростанням прийнятності ідеологічно мотивованого насильства, його підтримкою або переходом до насильницької поведінки. Радикальні політичні погляди, релігійна відданість, участь у протестах і критика влади належать до ширшого простору переконань та громадянської участі. Дослідницький предмет цієї статті — зв’язок сімейних процесів із насильницькою радикалізацією, а не оцінювання законності чи моральності поглядів за їхньою незвичністю. Про межі поняття докладніше йдеться в українській статті «Насильницька радикалізація: визначення, форми та межі поняття». Сімейними зв’язками тут є емоційна прихильність, повсякденний контакт, авторитет батьків і старших родичів, взаємна турбота, матеріальна залежність, сімейні історії, конфлікти, правила і спільна участь у соціальному житті. Родина складається з багатьох відносин: досвід дитини з батьками відрізняється від зв’язку з братом, сестрою, партнером або дорослим родичем. Вплив може бути прямим, коли хтось відкрито схвалює насильство, або опосередкованим, коли сімейне середовище формує довіру, реакцію на образу та способи розв’язання конфліктів. Варто розмежувати чотири рівні результату: засвоєння певних ідей, схвалення застосування насильства, намір вчинити насильство та фактичну участь у насильницьких діях. Вимірювання одного рівня не засвідчує іншого. У систематичному огляді Zych і Nasaescu дослідники окремо аналізували когнітивну й поведінкову радикалізацію, а результати за підгрупами виявилися нерівномірними. Що встановлено великими оглядами досліджень Найпряміше питання про сімейні чинники вивчали Izabela Zych та Elena Nasaescu. Їхній систематичний огляд Campbell Systematic Reviews 2022 року включив 33 дослідження, 89 первинних оцінок ефекту та дані загалом 148 081 дорослої людини й підлітка. Авторки об’єднали 48 вимірюваних змінних у 14 груп сімейних чинників. Пошук охоплював роботи, доступні до липня 2021 року; загальний ризик систематичних похибок у включених дослідженнях переважно був високим. Статистичні зв’язки у цьому огляді стосувалися, зокрема, радикальних установок у членів родини, батьківського передавання ворожих міжгрупових уявлень, сімейних конфліктів, залученості до сімейного життя й ресурсів домогосподарства. Важлива технічна деталь: наведені авторами значення z — це перетворені оцінки статистичного зв’язку. Їх не можна читати як відсоток людей, які радикалізуються, або як величину індивідуального ризику. Метааналіз встановлює асоціації у вибірках і не дає підстав стверджувати, що саме сімейний чинник викликав конкретну подію Zych і Nasaescu, 2022. У 2025 році Layla van Wieringen, Katharina Krüsselmann, Daan Weggemans і Marieke Liem опублікували систематичний огляд 53 досліджень міжпоколінного передавання екстремістських ідеологій. Переважна частина робіт була якісною: інтерв’ю, аналіз документів, біографій і випадків. Дослідники описали кілька механізмів передавання поглядів, але розбіжності в методах не дали змоги провести метааналіз поширеності цього явища. Підтвердження існування механізму в окремих сім’ях не означає, що він поширений однаково в різних країнах або ідеологічних середовищах. Огляд Karyn Sporer і Brooke Buxton 2024 року присвячений участі родичів у профілактиці насильницького екстремізму й тероризму. Він узагальнює, чому близькі можуть помічати тривожні зміни та чому їм складно правильно оцінити ситуацію, звернутися по допомогу або взаємодіяти з установами. Це огляд дослідницького поля та перешкод, а не доказ того, що будь-яка певна сімейна програма знижує частоту терористичних нападів. Сукупний висновок трьох оглядів такий: сімейні процеси належать до важливих складників соціального середовища, а доступні оцінки залишаються залежними від визначень радикалізації, способів добору учасників, культурного контексту та дизайну досліджень. Сімейний зв’язок можна вважати потенційним захисним ресурсом або каналом передавання певних норм залежно від того, як саме цей зв’язок функціонує Zych і Nasaescu, 2022, van Wieringen та співавтори, 2025. Як у родині передаються уявлення про світ Повсякденне навчання і взірці поведінки Дитина спостерігає, як значущі дорослі описують «своїх» і «чужих», пояснюють несправедливість, говорять про історію й реагують на конфлікти. Висловлювання, сімейні жарти, побутові заборони, оцінки сусідів або однокласників можуть поступово ставати частиною звичного морального словника. Таке навчання стосується найрізноманітніших поглядів. Його зв’язок із насильницьким екстремізмом з’являється там, де до сімейних оповідей додаються виправдання завдання шкоди людям або схвалення застосування насильства. Огляд міжпоколінного передавання 2025 року описує дискурсивні та морально-виховні механізми цього процесу. Розповідь про історичну несправедливість сама по собі може бути цінним актом збереження пам’яті. Важливими є спосіб пояснення подій, можливість обговорювати різні свідчення, ставлення до гідності інших людей і межі допустимих дій. Родинна пам’ять набуває іншого значення, коли складні події подаються як незаперечне зобов’язання помститися певній категорії людей; такий механізм описаний у якісних дослідженнях, узагальнених van Wieringen та співавторами. Лояльність, довіра та потреба в схваленні Людина може переймати переконання близького дорослого через довіру, вдячність, прихильність і прагнення зберегти стосунки. У 2025 році дослідники міжпоколінного передавання звернули увагу на принципово важливу обставину: передавання екстремістських уявлень описувалося як у конфліктних, так і в теплих родинах. Позитивний емоційний зв’язок здатний підтримувати самостійність і безпеку, а також робити авторитетні для дитини погляди більш переконливими. Наукове значення має поєднання змісту переконань із характером довіри van Wieringen та співавтори, 2025. Особливо складною буває ситуація, коли для збереження близькості від підлітка вимагають беззастережного схвалення насильства. Тоді виникає конфлікт між прагненням належати родині й можливістю самостійно оцінювати дії. Це аналітичне пояснення механізму сімейної лояльності, а не універсальний сценарій, властивий кожній родині з жорсткими переконаннями. Сімейні традиції, місця й символи У дослідженнях міжпоколінного передавання виокремлюють просторові, часові та символічні механізми: спільні місця, ритуали, пам’ятні дати, знаки, історичні розповіді й організацію сімейного часу. Ці практики є звичними інструментами підтримання культури й приналежності; їхній зв’язок із насильницькою радикалізацією визначається конкретним змістом і соціальною функцією. Систематичний огляд 2025 року узагальнює їх у межах аналізу екстремістських домогосподарств. Які сімейні обставини пов’язані з підвищеними показниками радикалізації Наявність родичів, залучених до насильницького середовища У метааналізі Zych і Nasaescu лише два дослідження безпосередньо оцінювали зв’язок між залученістю членів сім’ї до екстремістського середовища й показниками радикалізації іншої людини; об’єднана оцінка була позитивною. Два дослідження з різними вибірками дають підставу говорити про можливий зв’язок, але не дозволяють визначити його універсальну силу, встановити причинність або переносити результат на будь-яку дитину чи родича. Залучений до насильницької групи родич може одночасно бути емоційно важливою людиною, джерелом ресурсів і посередником доступу до соціальної мережі. Водночас родинні стосунки можуть стримувати залучення, ставити межі й надавати альтернативні приклади поведінки. Національний інститут юстиції США наголошує, що навіть наявність неекстремістських сімейних зв’язків сама собою не гарантує захисту або успішної реінтеграції. Сімейні конфлікти та втрата контакту У чотирьох дослідженнях, об’єднаних Zych і Nasaescu, сімейний конфлікт був статистично пов’язаний із вищими показниками радикалізації. Результати охоплювали різні операціоналізації: конфлікти з батьками, загальну напруженість і непослідовність виховання. Більшість сімейних суперечок не має жодного стосунку до екстремізму; конфлікт може бути наслідком уже наявних переконань, супутніх труднощів або ширшого соціального напруження. У психологічному поясненні конфлікт здатний змінювати доступність підтримки й відчуття приналежності. Якщо людина переживає відторгнення вдома, вона може шукати підтвердження власної значущості в інших колах. Такий шлях є однією з можливих інтерпретацій, а не доведеним причинним ланцюгом для кожної людини. Порівняння сімейної та дружньої взаємодії варто вести на рівні конкретних відносин і поведінки, а не готових «психологічних портретів» огляд NIJ. Насильство, контроль і примус у домі Досвід жорстокого поводження з дитиною й домашнього насильства потребує самостійної уваги через безпосередню шкоду й потребу в захисті. Огляд 2022 року виявив неоднакові зв’язки між такими обставинами та вимірюваною радикалізацією залежно від регіону, віку й того, чи йдеться про установки або поведінку. Отже, сімейне насильство слід оцінювати як проблему безпеки та добробуту людини, без перетворення травмованої особи на «групу потенційної небезпеки» Zych і Nasaescu, 2022. У систематичному огляді 2025 року описані випадки передавання екстремістських ідей через примус, водночас чимало включених досліджень фіксували теплі стосунки між батьками та дітьми. Тому наявність або відсутність суворого контролю не слугує самостійним індикатором ідеологічного насильства. Соціально-економічні умови У деяких вибірках вищий соціально-економічний статус родини мав невеликий статистичний зв’язок із нижчими показниками радикалізації. Це групова закономірність із метааналізу 2022 року, а не оцінка моральних якостей людей з різним доходом. Економічна нестабільність може співіснувати з іншими соціальними умовами, а можливості родини визначаються також доступом до освіти, підтримки, безпеки та участі в суспільному житті. Причинний ефект доходу на насильницьку поведінку не встановлено. Які сімейні зв’язки можуть підтримувати стійкість Залученість, повага і можливість вести діалог У десяти дослідженнях чинники сімейної залученості — зокрема емоційна близькість, батьківська турбота, спільне дозвілля, важливість сім’ї та демократичні практики виховання — загалом були пов’язані з дещо нижчими показниками радикалізації. Результати були істотно неоднорідними, тому «тепла родина» не є достатньою умовою безпеки й цей висновок потребує співвіднесення зі змістом передаваних переконань Zych і Nasaescu, 2022. Практично значущою властивістю стосунків є можливість говорити про політику, образу, розчарування й належність без приниження та обов’язку негайно погоджуватися. Коли дорослі дозволяють дитині ставити запитання, порівнювати інформацію й відокремлювати співчуття до своєї спільноти від виправдання насильства, родина підтримує самостійне моральне міркування. Це науково правдоподібна профілактична орієнтація, а ефект конкретних програм такого спілкування потребує спеціального оцінювання Sporer і Buxton, 2024. Зв’язки за межами сім’ї Дружні стосунки, участь у спорті, творчості, навчанні та суспільно корисних справах розширюють коло значущих ідентичностей. Огляд van Wieringen та співавторів описує позасімейні просоціальні заняття та зв’язки як потенційні захисні чинники для дітей, які зростають у середовищі екстремістських переконань. Ці дані переважно описові, тому будь-які заняття слід добирати відповідно до інтересів і потреб дитини, а не як прихований засіб ідеологічного контролю. Близькі взаємини можуть бути важливою підтримкою, однак надмірне покладання на одну людину або одну групу робить соціальний світ крихким. Для молодої людини цінними є кілька незалежних безпечних контактів: члени родини, однолітки, педагог, наставник, фахівець із психічного здоров’я чи інша довірена доросла людина. Це редакційна практична інтерпретація ідей соціальної підтримки, а не підтверджений алгоритм запобігання насильству. Чому любов, згуртованість і сімейна лояльність діють по-різному Поняття «згуртованість» описує силу взаємної належності, а поняття «зміст сімейних норм» — те, що члени родини вважають припустимим. Висока згуртованість навколо поваги до інших людей може підтримувати безпеку; висока згуртованість у домі, де насильство ідеалізують як моральний обов’язок, може підсилювати передавання таких поглядів. Саме поєднання близькості та ідеологічного змісту пояснює, чому просте протиставлення «добрих» і «проблемних» сімей не описує наукові результати van Wieringen та співавтори, 2025. Сімейна відданість може також підтримувати вихід із насильницької спільноти: людина має до кого повернутися, від кого отримати підтримку та з ким будувати безпечні повсякденні ролі. Однак близькі іноді самі поділяють насильницькі норми, бояться змін або не мають достатніх ресурсів. Висновок про неоднозначність сімейних мереж підтримують огляд Національного інституту юстиції США та огляд сімейної профілактики 2024 року. Про психологію сумнівів і змін лояльності окремо розповідає стаття «Внутрішньогрупові сумніви та зміни лояльності в насильницькому русі». Відмінності між батьківським впливом, братами й сестрами та партнерськими стосунками Батьки й опікуни впливають через тривалу соціалізацію, щоденні правила й доступ до ресурсів. Брати та сестри можуть виступати посередниками між сімейним життям і колом однолітків. Партнерські стосунки пов’язані з взаємною прихильністю, спільними рішеннями, іноді з економічною залежністю. Психологічна функція зв’язку змінюється з віком, життєвим етапом, рівнем автономії та добровільністю участі у спільноті van Wieringen та співавтори, 2025. У випадку неповнолітніх важливо враховувати асиметрію влади: дитина може бути залежною від дорослих і потребувати їхньої підтримки навіть тоді, коли не погоджується з поглядами сім’ї. Конвенція ООН про права дитини встановлює право на захист від дискримінації за переконаннями чи діяльністю батьків, право на свободу думки, совісті та релігії, приватність і захист від насильства. Поведінку дитини слід оцінювати з урахуванням її віку та найкращих інтересів. Сімейні проблеми часто існують поряд із впливом друзів, цифрових спільнот, місцевих умов і ширших суспільних конфліктів. Огляд багаторівневих чинників 2026 року групує пояснення на індивідуальному, міжособистісному та суспільному рівнях. Така класифікація корисна для дослідження контексту, але окремі фактори зі списку огляду не становлять надійного профілю майбутнього нападника. Чи може родина вчасно помітити небезпеку Члени родини іноді першими чують конкретні висловлювання про намір завдати шкоди або помічають зміни у взаємодії. Водночас близькість не забезпечує точного розуміння намірів: інформація може бути неповною, ознаки — неоднозначними, а поведінка — пов’язаною з іншими життєвими труднощами. Огляд Sporer і Buxton описує випадки помічених, пропущених і неправильно витлумачених сигналів, а також перешкоди для звернення по допомогу. Варто відділяти незвичну мову, зміну друзів, політичні дискусії та прагнення приватності від конкретних дій і повідомлень, що стосуються заподіяння шкоди людям. Наприклад, пряма погроза, повідомлення про намір застосувати насильство або очевидна підготовка до нього потребують предметної оцінки безпеки; окремий стиль одягу, релігійна практика чи гострі суперечки такої оцінки самі по собі не обґрунтовують. Дослідження перешкод для повідомлення про насильницькі загрози показує складність рішень близьких у неоднозначних ситуаціях. Родина не має виконувати роль слідчого або застосовувати саморобні психологічні тести для визначення «екстреміста». Предметна розмова, уважне слухання, фіксація достовірних прямих загроз та своєчасне звернення до компетентних служб відповідають меті безпеки краще, ніж спроби скласти діагноз за набором непрямих рис. Національний інститут юстиції США описує важливість близьких контактів і одночасно обмеження таких спостережень. Як розмовляти з близькою людиною про схвалення насильства Початок розмови доцільно будувати навколо конкретного змісту й турботи про безпеку. Можна запитати, що людина має на увазі під певним висловлюванням, чи виправдовує вона насильство щодо конкретних людей і що стало підставою для такого висновку. У відповідь корисно пояснити власні межі: у родині можна обговорювати найгостріші суперечності, але погрози та заклики до заподіяння шкоди потребують реагування. Це обережні комунікативні принципи, а не апробована універсальна методика дерадикалізації Sporer і Buxton, 2024. Важливо відокремлювати людину від вчинку, залишати можливість для подальшого контакту, не вимагати негайної публічної відмови від усіх поглядів і не переходити до принизливих допитів. Якщо розмова стає небезпечною, з’являються погрози або примус, пріоритетом є фізична безпека, дистанція та звернення по допомогу. Для практичних рішень родичів існує окремий український матеріал «Як близьким реагувати на можливу насильницьку радикалізацію». Чому родина може вагатися зі зверненням по допомогу Страх втратити довіру близької людини, спричинити їй шкоду, неправильно зрозуміти висловлювання або наразити на небезпеку інших членів родини впливає на рішення повідомляти про можливу загрозу. У дослідженні зі змішаними якісними й кількісними інтерв’ю 123 учасників у США автори встановили, що люди зважували можливі наслідки для стосунків, доступність фахової допомоги, довіру до правоохоронців і здатність установ діяти профілактично. Висновки відображають контекст США й не можуть без перевірки переноситися на українські служби. Практична проблема полягає у виборі відповідного маршруту. Для запитань про сімейний конфлікт, тривогу чи труднощі спілкування доречна добровільна підтримка психолога або соціального фахівця. Для безпосередньої загрози життю чи повідомлення про підготовку насильства потрібне звернення до екстрених і правоохоронних служб. Збереження конфіденційності важливе, але безпека людей має законні межі, які фахівець повинен пояснити заздалегідь. Це редакційне розмежування маршрутів за характером ситуації. Сімейні зв’язки під час виходу з насильницького середовища Припинення участі у групі, зміна переконань і соціальна реінтеграція є різними процесами. Людина може відійти від насильницької діяльності, ще не змінивши всіх попередніх переконань; інша може поступово переглянути ідеологію, але й далі потребувати нового безпечного кола спілкування. Підтримка родини іноді допомагає відновити повсякденні ролі, освіту, зайнятість і контакти, проте огляд NIJ застерігає від уявлення, що родинної близькості достатньо для стабільного виходу. Деяким сім’ям потрібна власна психологічна підтримка: страх, сором, почуття провини, загрози, суспільне засудження й порушення довіри можуть зберігатися після завершення гострої ситуації. При цьому Campbell-огляд 2022 року не виявив включених кількісних досліджень, придатних для оцінювання наслідків радикалізації для сімей за його критеріями. Тому твердження про частоту та масштаб цих наслідків потребують обережності; наявні описи підтверджують саму проблему, а не її популяційну поширеність. Відновлення стосунків потребує уваги до безпеки кожного члена сім’ї, добровільності контакту й відповідальності за заподіяну шкоду. Примирення не може бути обов’язком постраждалого, а повернення до сімейного середовища не є універсальним рішенням, особливо якщо в ньому зберігаються погрози чи примус. Чи працюють сімейні профілактичні програми Науково обґрунтована оцінка програми має окремо вимірювати зміни у знаннях батьків, якості спілкування, ставленні до насильства, поведінковому залученні та реальних подіях насильства. Ці результати відрізняються за значенням і складністю вимірювання. Зростання обізнаності учасників або задоволеності заняттями не доводить скорочення насильницьких нападів. У систематичному огляді 2022 року не було жодного дослідження сімейних втручань, яке відповідало б заданим кількісним критеріям включення, тому порівняльна ефективність таких програм залишилася невизначеною. Огляд Sporer і Buxton 2024 року пропонує розвивати доступ до емоційної та терапевтичної підтримки, навчальних ресурсів і кращої комунікації між родинами та установами. Європейська мережа знань із профілактики радикалізації розглядає сім’ю як партнера у профілактиці. Це програмні й практичні рекомендації, що потребують незалежного оцінювання наслідків, а не готові докази ефективності кожної рекомендованої моделі. Профілактичний підхід доцільно вибудовувати так, щоб сім’я могла отримати допомогу без автоматичної стигматизації, дитина зберігала права й можливість самостійного розвитку, а конкретні загрози оцінювали підготовлені фахівці. Результати профілактики слід відстежувати тривалий час і з урахуванням можливих негативних наслідків помилкових підозр. Особливості роботи з дітьми та підлітками Підлітковий вік пов’язаний із розвитком автономії, пошуком належності, експериментуванням із поглядами та переосмисленням авторитетів. Це частина розвитку, яка сама по собі не свідчить про насильницьку радикалізацію. Підтримка критичного мислення, безпечного спілкування й участі у різних просоціальних середовищах узгоджується з оглядом міжпоколінного передавання 2025 року, але ефективність окремих програм для конкретних вікових груп потребує досліджень. Дитина має право на приватність, сімейні відносини, захист від дискримінації за переконаннями батьків, свободу думки та захист від насильства. Усі рішення щодо допомоги мають зважати на її найкращі інтереси та здатність до самостійного ухвалення рішень відповідно до розвитку. Такі принципи закріплені у статтях 2, 3, 5, 14, 16 і 19 Конвенції ООН про права дитини. Якщо джерелом примусу або жорстокого поводження є самі батьки чи опікуни, пошук підтримки лише всередині родини може погіршити становище. В українській системі захисту дитини передбачені звернення до поліції, служби у справах дітей, освітніх, медичних та соціальних служб; офіційне роз’яснення Мін’юсту окреслює ці маршрути у випадках домашнього насильства щодо дитини. Втручання має виходити з фактичної небезпеки й потреби в захисті. Український контекст: наукові висновки, право й безпека Наукові результати з міжнародних вибірок допомагають формулювати питання до сімейного середовища в Україні, проте вони не є статистичним описом українських родин. Досвід війни, переміщення, втрат, тривалого стресу й суспільної мобілізації потребує окремих українських даних. Будь-яку гіпотезу про їхній зв’язок із насильницькою радикалізацією необхідно перевіряти на конкретних дослідницьких вибірках, уникаючи перенесення відповідальності на людей, які пережили травматичні події. Закон України «Про боротьбу з тероризмом» регулює відповідну сферу державної діяльності. Психологічний термін «радикалізація» й юридично визначені діяння становлять різні рівні опису. Наявність гострих поглядів, релігійних переконань або сімейного конфлікту не встановлює складу правопорушення. Юридична оцінка конкретних дій належить до компетенції уповноважених органів. Якщо є безпосередня загроза життю, підготовка до нападу або необхідність негайного захисту, офіційні українські контакти — 112 для надзвичайних ситуацій і 102 для поліції. Державна служба України з надзвичайних ситуацій також наводить маршрути психологічної підтримки й допомоги дітям. У випадках насильства щодо дитини діють спеціальні механізми реагування й підтримки відповідно до офіційних українських роз’яснень. Методологічні обмеження: чого дослідження поки не доводять Перший бар’єр — неоднакові визначення результату. Одні дослідження використовують анкети про ставлення до насильства, інші аналізують участь у групах чи події терористичного насильства. Змішування цих наслідків може створювати враження більшої узгодженості, ніж дозволяють дані. Другий бар’єр — перевага поперечних досліджень та ретроспективних описів, які ускладнюють розділення причини й наслідку. Третій — добір незвичних, доступних дослідникам випадків замість репрезентативних вибірок Zych і Nasaescu, 2022; van Wieringen та співавтори, 2025. Четверте обмеження стосується географії та культурного контексту. Значна частка робіт походить із країн Північної Америки й Західної Європи; інтерпретація батьківського авторитету, сімейної залежності, норм спілкування й конфліктів суттєво змінюється між спільнотами. П’яте — малочисельність окремих підгруп і велика статистична неоднорідність. Метааналіз за двома працями не перетворює зв’язок на універсальний закон докладні таблиці Campbell-огляду. Шосте обмеження — складність оцінки профілактики. Для перевірки скорочення насильницьких подій потрібні відповідні дизайни, тривале спостереження й етичний захист учасників. Наявність сімейних консультацій у практиці ще не підтверджує їхній причинний ефект на насильство. Zych і Nasaescu прямо закликали до якісно спроєктованих досліджень сімейних програм і наслідків радикалізації для родин. Таким чином, статистичний чинник ризику придатний для вивчення групових закономірностей та планування досліджень. Індивідуальна оцінка загрози потребує зовсім іншого завдання: перевірених відомостей про поведінку, контекст, доступну допомогу, поточні обставини та професійну відповідальність. Жоден сімейний параметр із цих оглядів не є надійним самостійним способом передбачення терористичного нападу. Що може зробити родина: пропорційна модель підтримки Перший рівень — підтримувати відкритий контакт. Слухати розповідь людини, запитувати про її досвід, давати місце почуттям несправедливості та обговорювати допустимі способи дії. Розмова набуває профілактичного значення, коли у ній можна чесно говорити про переживання й водночас послідовно відхиляти виправдання шкоди іншим людям. Орієнтиром є безпечні стосунки, а не вимога одностайності Sporer і Buxton, 2024. Другий рівень — сприяти різноманітності соціальних зв’язків. Спільні заняття, можливості навчання, дружні контакти поза одним ідеологічним середовищем та добровільна участь у житті громади розширюють вибір людини. Ці напрями мають підтримку в описових дослідженнях захисних чинників, але не є гарантією результату van Wieringen та співавтори, 2025. Третій рівень — звертатися по фахову допомогу, коли в родині зростають примус, насильство, загрози або небезпечне ізолювання. Якщо немає невідкладної загрози, родина може почати з психологічної чи соціальної консультації щодо конфлікту та безпеки. У випадку конкретних погроз або небезпечних дій потрібно користуватися відповідними офіційними маршрутами ДСНС: контакти допомоги. Четвертий рівень — підтримувати близьких після гострої ситуації. Відновлення повсякденного життя, допомога постраждалим, дотримання добровільності контакту й уникнення колективного звинувачення членів сім’ї створюють умови для реінтеграції. Ефективність кожного компонента слід оцінювати окремо; доступні огляди поки не підтверджують єдиного сімейного підходу, який би працював для всіх огляд NIJ, Zych і Nasaescu, 2022. Поширені запитання Чи може сім’я стати причиною радикалізації? Сімейні процеси можуть бути частиною ширшої сукупності впливів, однак дослідження переважно встановлюють зв’язки, а не однозначний причинний ефект. На траєкторію людини також впливають однолітки, соціальні мережі, події в суспільстві, особисті рішення та доступ до різних спільнот Zych і Nasaescu, 2022. Чи переходять екстремістські переконання від батьків до дітей? В окремих досліджених родинах таке передавання зафіксовано. Систематичний огляд 53 праць описує механізми, але наявні дані не дозволяють надійно визначити загальну поширеність або прогнозувати переконання конкретної дитини. Чи означає сімейний конфлікт високий ризик насильства? Сімейний конфлікт має статистичний зв’язок із деякими вимірюваннями радикалізації, проте переважна більшість конфліктів належить до звичайних труднощів спілкування. Сам конфлікт не вказує на намір учинити насильство метааналіз 2022 року. Чи достатньо добрих стосунків, щоб захистити людину? Близькість може підтримувати стійкість, але наукові роботи описують і передавання насильницьких ідей у теплих сім’ях. Важливі зміст переконань, взаємна повага, право на самостійне судження та інші соціальні зв’язки van Wieringen та співавтори, 2025. Коли родичам слід звернутися по допомогу? Коли виникають конкретні погрози, примус, домашнє насильство або достовірні відомості про підготовку до заподіяння шкоди, потрібне реагування за рівнем небезпеки. Для сімейних труднощів без невідкладної загрози доречна професійна психологічна або соціальна підтримка. В Україні контакти екстрених служб оприлюднені ДСНС. Чи існують ефективні програми сімейної дерадикалізації? Практичні програми існують, але якісна доказова база щодо їхнього впливу саме на насильницьку поведінку обмежена. У Campbell-огляді 2022 року жодне кількісне дослідження сімейного втручання не відповідало критеріям включення. Потрібно розділяти поліпшення стосунків, зміну поглядів, припинення участі та зменшення доведеного ризику насильства. Чи варто обмежувати коло спілкування підлітка? Підтримка безпечного середовища й захист від реального примусу мають поєднуватися з повагою до вікової автономії та приватності. Загальні підозри через переконання або дружбу не є підставою для довільного втручання. Орієнтиром виступають найкращі інтереси дитини та конкретні потреби в захисті Конвенція ООН про права дитини. Висновки Роль сімейних зв’язків у радикалізації визначається поєднанням близькості, змісту передаваних норм, способів розв’язання конфліктів, рівня автономії, підтримки й соціального середовища. Одна й та сама властивість — наприклад, сімейна згуртованість — може діяти по-різному залежно від того, які переконання та поведінкові стандарти підтримуються у родині. Наукові огляди підтверджують статистичні зв’язки окремих сімейних чинників із радикалізацією й описують механізми міжпоколінного передавання екстремістських ідей. Наявних доказів поки недостатньо для індивідуального прогнозування насильницьких дій або універсальної оцінки ефективності сімейних програм. Найкраща практична позиція — підтримувати доступні безпечні стосунки, права людини, критичне мислення та пропорційну реакцію на конкретні погрози Zych і Nasaescu, 2022; van Wieringen та співавтори, 2025; Sporer і Buxton, 2024. Пов’язані статті Психологія радикалізації, насильницького екстремізму та профілактики: карта знань Вербування до насильницьких екстремістських груп: психологічний процес Особисті зв’язки та дружні мережі у вербуванні Як близьким реагувати на можливу насильницьку радикалізацію Фактори ризику насильницької радикалізації: що встановлено дослідженнями Групова динаміка Внутрішньогрупові сумніви та зміни лояльності в насильницькому русі Сімейна профілактика залучення до насильницьких груп Джерела Державна служба України з надзвичайних ситуацій. (б. д.). Контакти екстрених служб та психологічної підтримки. Європейська комісія. (б. д.). The Role of Families in Preventing and Countering Violent Extremism: Strategic Recommendations and Programming Options. Закон України. (2003; чинна редакція). Про боротьбу з тероризмом, № 638-IV. Кабінет Міністрів України. (2026). Мін’юст щодо протидії насильству над дітьми: права, захист, допомога. Кабінет Міністрів України. (2026). Мін’юст пояснює: як реагувати на домашнє насильство стосовно дитини. National Institute of Justice. (2023). Five Things About the Role of Social Networks in Domestic Radicalization. Sporer, K., & Buxton, B. (2024). The role of family members in the prevention of violent extremism and terrorism: A scoping review of the literature. Aggression and Violent Behavior, 78, 101990. Sporer, K., Buxton, B., & Brown, N. (2024). Recognizing and Getting Help for Extremist Behavior: A Guide for Families. University of Nebraska Omaha. UNICEF. (1989). Convention on the Rights of the Child. van Wieringen, L., Krüsselmann, K., Weggemans, D., & Liem, M. (2025). Inheriting Hatred? A Systematic Review of the Intergenerational Transmission of Extremist Ideologies. Journal of Child and Family Studies, 34, 2010–2023. Zych, I., & Nasaescu, E. (2022). Is radicalization a family issue? A systematic review of family-related risk and protective factors, consequences, and interventions against radicalization. Campbell Systematic Reviews, 18(3), e1266.

Український психологічний ХАБ · Опубліковано: 22 жовтня 2026 · Редакційна політика Дослідницький кластер: Психологія радикалізації, насильницького екстремізму та профілактики Індоктринація і примусове формування переконань — це процеси впливу на уявлення людини, у яких важливі не лише повідомлення та ідеї, а й умови їх засвоєння: доступ до альтернативних пояснень, можливість незгоди, залежність від групи, санкції та свобода виходу. У насильницьких екстремістських середовищах ці умови можуть поєднуватися з вимогою лояльності та виправданням шкоди іншим людям. Саме взаємодію ідей, групового контролю, поведінки та безпеки розглядає ця стаття. Психологічний вплив існує в будь-якому суспільстві. Для дослідницької оцінки принципове питання полягає в тому, чи може людина поставити під сумнів доктрину, перевірити повідомлення й ухвалити рішення без переслідування, погроз і примусового обмеження альтернатив. Засвоєння певного світогляду саме по собі не визначає ані небезпечності, ані готовності до насильства. Великий систематичний огляд 707 емпіричних досліджень показує взаємодію індивідуальних, групових і суспільних факторів; жоден окремий показник не передбачає насильницьку поведінку. Цей матеріал присвячено примусовим та обмежувальним практикам усередині рухів, які можуть підтримувати насильство. Загальне поняття індоктринації в освіті, вихованні, релігії та суспільній комунікації розкриває окрема українська стаття «Індоктринація: що це, як працює і чим відрізняється від переконання та пропаганди». Так розмежовано два пошукові наміри й збережено канонічну сторінку базового терміна. Що таке індоктринація і де починається примус Індоктринація у широкому вжитку означає цілеспрямоване засвоєння певного вчення чи доктрини. У сучасних дискусіях з філософії освіти ключовим є спосіб засвоєння: чи розвивається здатність аналізувати підстави, порівнювати пояснення та змінювати позицію. Відтак зміст ідей потрібно аналізувати разом із процедурою навчання, інтелектуальною автономією та критичним мисленням. Примусове формування переконань описує ситуацію, коли прийняття, демонстрація або збереження певної позиції забезпечуються загрозами, покаранням, ізоляцією, експлуатацією залежності чи систематичним звуженням вибору. При цьому треба розрізняти внутрішню зміну переконань і зовнішню згоду: людина може повторювати потрібні формули, намагаючись уникнути шкоди, й водночас залишатися з ними внутрішньо незгодною. Жодна сама декларація лояльності не доводить стійкої зміни переконань. Аналітично корисно виділити чотири різні явища: передавання ідей та аргументів; соціальний тиск більшості; маніпулятивне обмеження інформації; примус із реальною загрозою санкцій. Вони можуть перетинатися, але потребують різних пояснень і різних способів реагування. Дослідження групового впливу стосуються насамперед соціальної ідентичності й норм; спеціальні описи зловживань у контрольованих групах спираються на інші, істотно вужчі вибірки La Gamma та співавт.. Переконання, пропаганда, маніпуляція, примус Переконання спирається на аргументи, свідчення й можливість відповісти запереченням. Пропаганда організує повідомлення заради формування масових позицій і може використовувати емоційні, вибіркові або повторювані повідомлення; сама назва «пропаганда» не встановлює наявності примусу. Маніпуляція приховує або викривлює значущі умови вибору. Примус додає санкцію або загрозу: від втрати житла чи підтримки до насильства. Для практичного аналізу корисно питати, які ресурси й права людина реально зберігає, коли не погоджується. Чому «промивання мізків» не пояснює механізм Популярне означення «промивання мізків» створює уявлення про гарантований і майже автоматичний ефект. Науковий опис є конкретнішим: він досліджує умови авторитету, конформності, залежності, страху, ізоляції, винагороди та групових норм. Результати цих процесів неоднакові: у когось змінюються переконання, хтось публічно підкоряється, а хтось чинить опір, приховує сумніви або залишає групу. Дані огляду впливу групової ідентичності не дають підстав для моделі автоматичного перепрограмування. Вислів «культ» також є полемічним і неоднозначним ярликом, через який легко змішати незвичне віровчення, закриту спільноту, психологічне насильство і кримінальні діяння. Для дослідницького опису точніше називати дії: обмеження пересування, погрози, контроль особистих відносин, примусову працю, систематичні приниження чи погрози фізичним насильством. У дослідженні п’яти судових справ про групові зловживання описано способи психологічного контролю, але такий матеріал не встановлює частоти цих практик серед усіх релігійних або політичних спільнот. Чому люди приймають і підтримують групові переконання Групова ідентичність, належність і соціальні норми Група дає відчуття належності, зрозумілі правила взаємодії та колективну інтерпретацію подій. За оглядом Russell Spears, соціальна ідентифікація впливає на те, які норми та відомості сприймаються як авторитетні всередині спільноти. Цей механізм властивий звичайним соціальним групам, професійним об’єднанням і рухам; він сам по собі не свідчить про насильницький екстремізм. Коли групова приналежність пов’язується з житлом, колом друзів, роботою, родинними зв’язками або відчуттям безпеки, ціна відкритого заперечення може значно зростати. У такій ситуації згода іноді відображає раціональне прагнення зберегти доступ до життєво потрібних ресурсів. Це одна з причин не виводити внутрішні переконання безпосередньо з публічної поведінки. Механізм соціальних норм варто розглядати разом з нерівністю влади й фактичними можливостями виходу. Невизначеність і пошук зрозумілої картини світу Коли власна соціальна роль або майбутнє видаються невизначеними, чітка групова ідентичність може ставати психологічно привабливішою. Метааналіз Choi і Hogg об’єднав 35 досліджень та показав зв’язок між переживанням невизначеності й груповою ідентифікацією, величина якого залежала від способу вимірювання. Це підтверджує значення контексту, однак не перетворює тривогу, кризу ідентичності чи життєві труднощі на індивідуальні індикатори насильства. Одна група може відповідати на невизначеність взаємною підтримкою, громадською участю і солідарністю; інша — створювати непроникну картину «своїх» і «ворогів». Для пояснення насильницького екстремізму важлива додаткова ланка: як саме колективні норми починають виправдовувати насильство та як змінюються можливості людини діяти самостійно. Огляд McCauley і Moskalenko описує множинні механізми радикалізації на рівні особи, групи й масової аудиторії, а не одну послідовну сходинку. Авторитет і конформність Люди нерідко орієнтуються на позиції більшості чи авторитетних членів спільноти, особливо коли бракує впевненості та незалежних джерел. Метааналіз Bond і Smith досліджував конформність у завданнях за зразком Аша та виявив культурні й історичні відмінності. Результати лабораторних завдань не можна механічно перетворювати на прогнози реального насильства: ситуаційні лабораторні реакції та складна поведінка в реальному світі мають різні умови. Потрібно відрізняти нормативний вплив — бажання зберегти прийняття групою — від інформаційного впливу, за якого чужу позицію сприймають як підставу для висновку. У примусових середовищах додається окремий вимір залежності. Те, що зовні схоже на переконаність, інколи є вимушеною адаптацією до небезпечних умов. Докладніший огляд явища подано в українській статті «Конформність і конформізм». Як досліджують обмеження автономії у контрольованих групах У дослідженнях групового психологічного насильства описують кілька взаємопов’язаних вимірів: контроль контактів і приватного життя, обмеження доступу до інформації, емоційний тиск, загрози санкцій, експлуатацію залежності та перешкоджання виходу. La Gamma та колеги (2024) провели змістовий аналіз п’яти судових справ і виявили різні форми контролю, зокрема над приватним життям та інформацією. Це якісна й судово обмежена доказова база: її не можна трактувати як універсальну схему будь-якої закритої групи. Суміжний спеціалізований матеріал «Груповий тиск і контроль у насильницьких екстремістських організаціях» детальніше розглядає групові санкції та регулювання поведінки. Тут головний предмет — умови формування й підтримання переконань, а також відмінність примусової демонстрації згоди від внутрішньої зміни позиції. Контроль доступу до інформації Інформаційна замкненість може полягати в тому, що інші свідчення оголошують принципово недостовірними, за самостійне читання або спілкування карають, а будь-яку помилку вчення пояснюють ворожою змовою. Важлива саме практика обмеження перевірки, а не факт існування спільної ідеології. Психологічні механізми довіри до численних спільних суджень, зокрема в мережі, узагальнено в огляді Oktar і Lombrozo; цей огляд не вимірює безпосередньо вербування до насильства. Залежність, винагороди та санкції Підкорення може підтримуватися через умовний доступ до ресурсів і підтримки. Якщо участь у групі стала єдиним джерелом житла, заробітку чи соціальних відносин, право на незгоду може залишатися лише формальним. Санкції можуть бути матеріальними, соціальними, емоційними або фізичними. Редакційно це варто описувати через перевірювані дії і наслідки, а не через припущення про «слабкий характер» людини. Публічна лояльність і внутрішнє переконання Зовнішні висловлювання та ритуали згоди можуть бути наслідком групових норм, щирої віри, прагматичної поведінки або прямого страху. Розмежування цих можливостей вимагає незалежних даних, контексту та уважного інтерв’ювання без навідних запитань. Навіть після виходу з групи людина може підтримувати частину колишніх цінностей, відмовляючись від насильства. Raets (2024) і Cherney та Koehler (2024) наголошують на відмінності поведінкового припинення участі та зміни ідеологічних переконань. Емоційний тиск, сором і загрози втрати належності Сором, страх відкидання та почуття провини можуть посилювати примусовий вплив, особливо коли близькі відносини повністю зосереджені всередині групи. Водночас переживання провини саме по собі ще не доводить психологічного насильства. Потрібні відомості про систематичні дії, їхню тривалість, реальні обмеження свободи і шкоду. Дослідження психологічного насильства в партнерських стосунках показують асоціації з психологічними наслідками Lohmann та співавт., 2024, але пряме перенесення їхніх величин ефекту на екстремістські групи методологічно некоректне. Індоктринація у насильницьких рухах: окремі процеси Насильницька радикалізація може включати ідеологічне виправдання шкоди людям, зміну соціальних зв’язків, групове самовизначення та конкретні рішення щодо участі в насильстві. Індоктринація іноді супроводжує ці процеси, проте вони не тотожні. Людина може приймати крайні політичні погляди без підтримки насильства; підтримувати насильство на словах без наміру діяти; покинути групу без повного перегляду світогляду. Ці межі відображені в оглядах McCauley і Moskalenko та Raets. Детальний розбір того, як люди засвоюють ролі, групові норми й практики участі, подано в статті «Соціалізація всередині екстремістських груп». Соціалізація може відбуватися без примусу, тому вона потребує окремого пояснення навіть тоді, коли йдеться про той самий рух. Вербування означає процес залучення до взаємодії або організації; індоктринація — формування та підтримання уявлень; примус — обмеження вибору; участь у насильстві — окрема поведінкова подія. Протидія потребує різного рівня втручання для кожного процесу. Психологічний перебіг вербування до насильницьких груп описано в спеціальній статті кластера. Для людини, яка перебуває в такому середовищі, групові повідомлення можуть поступово набувати характеру безальтернативної моральної системи. Проте формальна модель «спочатку думка, потім невідворотний злочин» не підтверджена. Lygre та співавт. критично перевірили модель послідовних стадій і встановили, що підтримка окремих механізмів не означає підтвердження лінійних переходів між етапами. Ідеологічне виправдання насильства Суттєве для теми I07 питання: за яких умов насильство починають описувати як морально необхідне, допустиме або винагороджуване всередині групи. Тут дослідники аналізують норми, міжгрупові загрози, соціальну ідентифікацію та обставини конфлікту. Gøtzsche-Astrup наголошує на нестачі досліджень із переконливим причинним дизайном; встановлений статистичний зв’язок між фактором і радикалізацією ще не доводить, що зміна цього фактора запобіжить насильству. Чому групові пояснення мають контекст Дослідницьке поле охоплює різні країни, конфлікти, рухи й історичні періоди. Європейський огляд 707 досліджень і систематичний огляд 2026 року класифікують чинники на індивідуальному, міжособистісному та суспільному рівнях. Це мапи асоціацій, а не інструменти прогнозу поведінки конкретної людини. Релігійна належність, громадянська активність, походження, вік та політичне інакомислення не є ознаками майбутнього нападу. Цифрове середовище: посилення контакту чи зміна переконань Онлайн-групи створюють умови для швидкого обміну повідомленнями, видимих маркерів схвалення та соціального підкріплення. Низка механізмів групової ідентичності працює й тоді, коли люди спілкуються дистанційно. Spears (2021) окремо аналізує вплив анонімності, видимості та співприсутності; Oktar і Lombrozo (2025) досліджують, як узагальнені оцінки інших впливають на формування суджень. Перегляд відео, дописів чи матеріалів певної ідеології ще не доводить індоктринації, наміру здійснити насильство або впливу алгоритму на поведінку. Досліднику потрібно відокремити самообір контенту, груповий тиск, рекомендаційні механізми платформи та події поза мережею. Ці причинні труднощі описані у матеріалі «Онлайн-радикалізація до насильства: механізми і докази». За умов примусового контролю цифрові канали інколи використовуються для надмірного нагляду, погроз або ізоляції від альтернативного спілкування. Практично значущими є конкретні дії — вимога передати паролі, шантаж, погрози поширити приватні дані чи покарання за контакт з іншими людьми. Це потребує реагування на порушення безпеки й прав людини, а не спекуляцій про небезпечні думки. Діти та підлітки: розвиток автономії, вразливості і права Підлітковий вік пов’язаний із активним формуванням самостійності, соціальних зв’язків і світоглядних орієнтирів. Звідси випливає педагогічний обов’язок підтримувати відкриті запитання та безпечні розмови, а не інтерпретувати кожну нову ідентичність як симптом загрози. Конвенція ООН про права дитини передбачає право дитини висловлювати свої погляди, свободу думки, приватність і доступ до різноманітних джерел інформації відповідно до віку й розвитку. В українських умовах офіційна Національна стратегія захисту прав дитини у сфері юстиції на період до 2028 року прямо називає серед небезпек онлайн-вербування для вчинення правопорушень, залучення до екстремістських рухів, шантаж і цифрове насильство. Це державний нормативно-політичний контекст. Він не доводить певної поширеності кожного механізму й не виправдовує суцільне стеження за дітьми. Міністерство освіти і науки України у рекомендаціях батькам та освітянам звертає увагу на маніпуляції, фінансові пропозиції й психологічний тиск у вербуванні дітей. Безпечна реакція дорослих — збереження довіри, спокійне уточнення фактів, припинення небезпечного контакту із залученням дитини до прийняття рішень та звернення по фахову допомогу за наявності загроз. Як говорити з неповнолітньою людиною Дорослому варто почати з опису конкретної події: хто звернувся, чого вимагав, чи були погрози, чи отримала дитина можливість відмовитися. Запитання мають бути відкритими, без нав’язування готової версії й без обіцянки абсолютної таємниці там, де необхідний захист. Якщо є безпосередня загроза або вимога вчинити злочин, слід діяти відповідно до закону, забезпечувати безпеку та залучати уповноважених фахівців. Освітній омбудсмен містить практичні рекомендації щодо запобігання вербуванню. Права дитини включають захист приватного життя та недопущення довільного поширення її листування. Під час інформування закладу освіти, правоохоронців або служб підтримки дорослі мають передавати лише необхідну інформацію відповідно до законних процедур. Профілактика має зміцнювати довіру і компетентність, а не перетворюватися на публічне таврування дитини чи її сім’ї. Що доведено, а що залишається гіпотезою Наукові висновки з різною силою доказів Добре досліджено загальні соціально-психологічні процеси: люди орієнтуються на групові норми, ідентифікацію, авторитет і оцінки інших. Їх підтверджують огляд Spears, метааналіз Bond і Smith, метааналіз Choi і Hogg. Водночас ці результати отримані в різнорідних популяціях і завданнях; пряме пояснення примусового залучення до насильницьких організацій на їх основі потребує додаткових даних. Дані про психологічні зловживання в контрольованих групах є значно обмеженішими. Аналіз п’яти судових справ показує, які дії описано в конкретних процесах, однак його вибірка спеціально відібрана й не репрезентує всі групи. Опитування психологів в Італії вказує на прогалини в підготовці спеціалістів щодо групового психологічного насильства, але відображає професійні уявлення опитаних, а не частоту насильства в суспільстві. Огляд Lohmann та співавторів підтверджує асоціацію примусового контролю в партнерських відносинах із тяжчими симптомами посттравматичного стресу й депресії. Це незалежна суміжна доказова база, яка допомагає обережно пояснювати потенційну шкоду примусу. Величина асоціації, поширеність наслідків і причинна структура не можуть без окремого дослідження переноситися на політичні рухи або екстремістські організації. Методологічні обмеження Дослідженням важко точно відновити події до вступу в групу, розрізнити спогади й пізнішу переоцінку досвіду, відокремити добровільну участь від тиску та перевірити альтернативні пояснення. Вибірки колишніх учасників можуть відрізнятися від тих, хто залишився, а описи судових справ — від повсякденної практики. Тому ретроспективні інтерв’ю, матеріали судових проваджень, спостереження й кількісні дані потрібно зіставляти, а не складати у враження однієї універсальної траєкторії. У профілактиці результат «людина тепер інакше відповідає на опитувальник» слід відділяти від результату «припинила участь у насильстві». Огляди Raets і Cherney та Koehler підкреслюють різницю між зміною ідей, поведінки та стійкістю відмови від насильства. Оцінювати ефективність програми за одним показником переконань недостатньо. Наразі немає підстав стверджувати, що можна за окремими словами, віком, релігійністю, стилем спілкування, психіатричним станом або належністю до певної субкультури достовірно передбачити терористичний напад. Огляд Європейської комісії узагальнює множинні рівні чинників, а критичний огляд Lygre та колег застерігає від буквального сприйняття покрокових моделей як емпірично доведеного маршруту. Можливі психологічні наслідки примусового контролю Коли в людини тривалий час обмежують свободу контактів, рішення, безпечного виходу та доступу до ресурсів, можливі виснаження, страх, порушення довіри, конфлікт між власними цінностями й вимушеною поведінкою, труднощі відновлення соціальних зв’язків. Це можливі наслідки, а не універсальний психологічний профіль і не самодостатні критерії діагнозу. За появи стійких симптомів потрібна індивідуальна оцінка з урахуванням усіх життєвих обставин. Після припинення участі в контрольованій групі людина може переживати одночасно полегшення, втрату значущих стосунків, сором, гнів, горе й сумніви. Одні зберігають частину переконань, інші повністю переглядають їх; швидкість змін відрізняється. Через концепцію тривалої відмови від насильства дослідники розглядають доступні альтернативні соціальні ролі й підтримку як умови стійких життєвих змін, хоча причинні ефекти конкретних програм усе ще потребують перевірки. Фахівець має розділяти потреби безпеки, психічного здоров’я, відновлення документів чи житла, соціального супроводу, юридичної допомоги і відповідальності за конкретні протиправні дії. Психологічна підтримка не скасовує правових процедур, а факт участі в групі не дозволяє автоматично приписувати людині клінічний розлад. Як оцінювати ситуацію без ярликів і психологічного «профілю» Для первинного розуміння обставин корисні питання про поведінку та реальні умови вибору: чи дозволено незгоду; чи можна вийти без погроз; чи зберігається доступ до незалежних джерел і близьких; чи контролюють особисті рішення; чи є конкретні погрози, примус або заклики до насильства. Ці питання допомагають описати проблему й визначити потребу в захисті, але не є опитувальником діагностики й не оцінюють ймовірності теракту. У професійному розгляді варто окремо документувати підтверджені факти, слова очевидців, оцінки й неперевірені припущення. Важлива пропорційність втручання: одна ідеологічна дискусія, конкретний шантаж і повідомлення про підготовку насильства потребують різних дій. Спеціалізована оцінка загрози вимагає підготовлених фахівців, відповідного мандату й даних; самостійне присвоєння людині «ступеня радикалізації» за інтернет-списком є методологічно ненадійним. Три приклади для розрізнення ситуацій У відкритій дискусійній спільноті учасники підтримують гострі ідеї, але можуть заперечувати й виходити без санкцій. Тут доречний аналіз аргументів, а не ярлик примусу. В іншій спільноті незгодним систематично погрожують позбавленням житла й забороняють спілкуватися з близькими; тут центральною є безпека й відновлення автономії. У третьому випадку хтось прямо погрожує завдати шкоди конкретним людям; пріоритетом стає належне реагування на загрозу, незалежно від декларацій про світогляд. Різниця між цими прикладами показує межу редакційного аналізу: він зосереджується на вчинках, можливостях і загрозах, а не на визначенні «небезпечних типів особистості». Для ширшого розуміння радикалізації корисна карта знань I07; для причин і кореляцій потрібні окремі дослідницькі огляди, а не загальна шкала підозри. Що робити людині, яка стикається з примусом Насамперед оцініть безпеку: чи є погрози, фізичне переслідування, обмеження пересування або реальна залежність від осіб, що чинять тиск. Якщо небезпека безпосередня, звертайтеся до екстрених служб і в доступне безпечне місце відповідно до ситуації. За відсутності негайної загрози поступово відновлюйте можливість спілкуватися з довіреними людьми поза групою та отримувати незалежну інформацію. Коли людина залежить від групи матеріально, фінансово або соціально, різке публічне протистояння може створити додатковий ризик. Доцільно обговорити індивідуальний план безпечної зміни обставин із компетентними службами підтримки, психологом чи юристом. Підтримка має залишати людині право визначати, які переконання вона переглядатиме, і водночас передбачати чіткі правові межі щодо насильства. Якщо виникли нав’язливий страх, порушення сну, симптоми травматичного стресу чи труднощі функціонування, фахівець з психічного здоров’я може оцінити актуальні потреби та запропонувати доказові методи допомоги. Звернення по підтримку доречне й без психіатричного діагнозу. У випадках конкретних злочинів, шантажу й загроз потрібен також правовий захист, який психологічна робота не замінює. Як підтримати близьку людину без примусової «переорієнтації» Починайте розмову з конкретних переживань і безпеки: «Чи можеш ти відмовитися?», «Що станеться, якщо ти припиниш участь?», «Чи є люди, з якими тобі заборонено спілкуватися?». Уникайте публічних принижень, ультиматумів та агресивних суперечок про всі переконання одразу. Мета першої розмови — зберегти контакт і з’ясувати, чи потрібен захист від тиску або насильства. Корисно пропонувати реалістичні ресурси: незалежну консультацію, безпечне місце для розмови, відновлення контактів, підтримку в побутових питаннях. Не варто самостійно організовувати силове утримання, примусові ізоляційні «сеанси» чи інші форми контрпримусу: вони порушують автономію та можуть завдати шкоди. Огляд програм підтримки відходу від насильницьких груп описує важливість контексту, умов реалізації та оцінювання, а не універсальне «перепрограмування». Коли в розмові є безпосередні погрози, конкретний план насильства або ризик для дитини, дійте за чинними процедурами безпеки й залучайте відповідні служби. При цьому варто фіксувати факти, зберігати приватність і не поширювати припущення про особу серед сторонніх людей. Допомога й належна оцінка загрози є різними професійними завданнями. Профілактика в освіті, громаді та професійній практиці Профілактика примусового формування переконань починається з умов, у яких люди можуть безпечно поставити запитання, пояснити власні підстави, отримати доступ до альтернативних джерел і повідомити про загрози. У школах важливі навички критичного мислення, медіаграмотність, повага до гідності, конструктивна робота з конфліктами й захист від булінгу та погроз. У громадах суттєву роль відіграють соціальна підтримка, доступні служби, можливість громадянської участі та маршрути допомоги для людей, які зазнають експлуатації. Але називати окремий освітній урок або інформаційну кампанію гарантованим методом запобігання насильству науково некоректно. Докази успішності спеціалізованих програм неоднорідні; систематичний огляд втручань з ведення випадку вказує на важливість якісної оцінки результатів і обмеження бази досліджень. Робота психолога, соціального працівника й освітянина повинна мати зрозумілі межі компетенції: хто надає психосоціальну підтримку, хто проводить оцінку безпосередньої загрози, хто консультує щодо прав, а хто відповідає за захист дитини. Відомості про переконання, психічне здоров’я й родинні обставини є чутливими та вимагають законної, необхідної й мінімальної обробки. Для оцінювання програм потрібно заздалегідь визначати результат: зменшення примусу, збереження прав, поліпшення благополуччя, припинення конкретної насильницької поведінки чи розширення доступу до допомоги. Зміна риторики учасників не дорівнює зниженню підтвердженого ризику насильства. Cherney і Koehler та Glazzard пропонують рамки осмислення припинення участі, реінтеграції й оцінки втручань із необхідними обмеженнями. Український правовий та етичний контекст Конституція України, статті 34 і 35, захищає свободу думки, слова, світогляду й віросповідання; законні обмеження реалізації відповідних прав мають визначені конституційні підстави. Психологічна стаття не встановлює юридичного складу правопорушення за самими ідеями й не оцінює законність діяльності конкретної організації. Для правової кваліфікації потрібні встановлені дії, факти й застосовне законодавство. У випадках дітей враховуються Конвенція про права дитини, право бути почутими, право на приватність та захист від психічного і фізичного насильства. В Україні урядова стратегія захисту прав дитини у сфері юстиції і рекомендації МОН додають практичний контекст цифрового вербування, особливо під час війни. Це офіційні документи для відповідних сфер; психологічні причинні висновки ґрунтуються окремо на рецензованих дослідженнях. Редакційне застосування цих норм означає орієнтацію на конкретне порушення свободи та безпеки: погрози, шантаж, вимушену ізоляцію, переслідування, експлуатацію або підбурювання до насильства. Політичні переконання, релігійне життя, культурна відмінність і законний активізм не дають підстав для презумпції небезпечності. Поширені запитання Чи завжди індоктринація передбачає примус? Ні. Термін використовується по-різному — від широкого «засвоєння доктрини» до критики освітніх практик, які обмежують автономну перевірку ідей. Для твердження про примус потрібні відомості про реальні санкції, залежність, погрози чи позбавлення вибору. Загальне визначення розглядається в окремій канонічній статті. Чи може людина щиро підтримувати ідеї, засвоєні під тиском? Може. Сформовані в контрольованому середовищі переконання іноді зберігаються після зміни обставин, іноді переглядаються, а іноді публічна згода від початку була вимушеною. Встановити це за зовнішньою поведінкою без додаткового контексту не можна. Саме тому зміна переконань і припинення насильницької участі оцінюються окремо Raets, 2024. Чи робить сильна релігійна або політична віра людину вразливою до насильства? Ні, з одного лише змісту чи інтенсивності переконань не випливає готовність до насильства. Досліджують конкретні групові норми, поведінкові рішення, насильницькі дії та соціальний контекст. Огляд 707 емпіричних досліджень застерігає від спроб передбачати насильство одним фактором. Як зрозуміти, чи людина перебуває під психологічним контролем? Слід розглядати підтверджені дії й умови: свободу відмовитися, можливість безпечного виходу, власні контакти, доступ до інформації та наявність санкцій. Це підстави для розмови й, за потреби, звернення до фахівців, а не самодіагностика чи список «ознак терориста». Чи можливо допомогти без примусового руйнування переконань? Так. Підтримка може бути спрямована на відновлення фізичної безпеки, доступу до інформації, автономних рішень, соціальних зв’язків і можливості припинити насильницьку участь. Оцінки Cherney та Koehler і Glazzard розглядають поведінкову зміну й реінтеграцію як окремі цілі з обмеженою, контекстною доказовою базою. Чи потрібен психіатричний діагноз, щоб пояснити участь у контрольованій групі? Ні. Індоктринація і примусове формування переконань описують соціально-психологічні процеси. Психічні розлади можуть потребувати незалежного клінічного обстеження, але саме членство у групі, особливості світогляду чи факт пережитого тиску не встановлюють діагнозу і не дозволяють робити прогнози про насильство. Пов’язані статті Психологія радикалізації, насильницького екстремізму та профілактики: карта знань — центральна карта тем і методологічних меж. Індоктринація: що це, як працює і чим відрізняється від переконання та пропаганди — базове значення поняття поза спеціальним контекстом насильницьких рухів. Вербування до насильницьких екстремістських груп: психологічний процес — відмінність між залученням, соціальними зв’язками й формуванням лояльності. Онлайн-радикалізація до насильства: механізми і докази — дослідження цифрового середовища та причинних припущень. Конформність і конформізм: що це, як працює груповий вплив і що показує наука — фундаментальні дані щодо групових норм. Критичне мислення: що це, як перевіряти інформацію і як його розвивати — навички незалежного оцінювання свідчень. Як протидіяти маніпуляціям: як розпізнати тиск і захистити свої межі — практичне розрізнення тиску й автономного вибору. Груповий тиск і контроль у насильницьких екстремістських організаціях — санкції, залежність і правила лояльності всередині організацій. Соціалізація всередині екстремістських груп — засвоєння групових норм, ролей і моделей поведінки. Джерела Bond, R., & Smith, P. B. (1996). Culture and conformity: A meta-analysis of studies using Asch’s line judgment task. Psychological Bulletin, 119(1), 111–137. DOI. Cherney, A., & Koehler, D. (2024). What does sustained desistance from violent extremism entail: A proposed theory of change and policy implications. Terrorism and Political Violence, 36(7), 871–886. DOI. Choi, E. U., & Hogg, M. A. (2020). Self-uncertainty and group identification: A meta-analysis. Group Processes & Intergroup Relations, 23(4). DOI. European Commission, Directorate-General for Migration and Home Affairs. Extremist Thinking and Doing: A Systematic Literature Study of Empirical Findings on Factors Associated with (De)Radicalisation Processes. Офіційний опис огляду 707 досліджень. Glazzard, A. (2025). Violent extremist disengagement and reintegration: A framework for planning, design and evaluation of programmatic interventions. Studies in Conflict & Terrorism, 48(4), 419–438. DOI. Gøtzsche-Astrup, O. (2018). The time for causal designs: Review and evaluation of empirical support for mechanisms of political radicalisation. Aggression and Violent Behavior, 39, 90–99. DOI. Кабінет Міністрів України. (2025). Розпорядження № 708-р від 14 липня 2025 року про схвалення Національної стратегії захисту прав дитини у сфері юстиції на період до 2028 року. Офіційний текст. Конституція України. (1996, зі змінами). Статті 34–35: свобода думки, слова, світогляду і віросповідання. Верховна Рада України. La Gamma, M., Bardavío, C., Velasco, J., Flores, P., Rodríguez, R., & Moyano, M. (2024). Psychological abuse in jurisprudence associated with cults and manipulative groups: A transcultural study on five convictions. Journal of Aggression, Maltreatment & Trauma, 33(10), 1195–1211. DOI. Lohmann, S., Cowlishaw, S., Ney, L., O’Donnell, M., & Felmingham, K. (2024). The trauma and mental health impacts of coercive control: A systematic review and meta-analysis. Trauma, Violence, & Abuse, 25(1), 630–647. DOI. Lygre, R. B., Eid, J., Larsson, G., & Ranstorp, M. (2011). Terrorism as a process: A critical review of Moghaddam’s “Staircase to Terrorism”. Scandinavian Journal of Psychology, 52(6), 609–616. DOI. McCauley, C., & Moskalenko, S. (2008). Mechanisms of political radicalization: Pathways toward terrorism. Terrorism and Political Violence, 20(3), 415–433. DOI. Міністерство освіти і науки України. (2025). Як розпізнати ознаки вербування дитини: рекомендації МОН батькам і освітянам. Кабінет Міністрів України. Oktar, K., & Lombrozo, T. (2025). How aggregated opinions shape beliefs. Nature Reviews Psychology, 4, 81–95. Стаття. Raets, S. (2024). Desistance, disengagement, and deradicalization: A cross-field comparison. International Journal of Offender Therapy and Comparative Criminology, 68(4), 389–426. DOI. Spears, R. (2021). Social influence and group identity. Annual Review of Psychology, 72, 367–390. DOI. UNICEF. (1989). Convention on the Rights of the Child. Офіційний текст Конвенції. Уповноважений із захисту прав в освіті. (2025). Як батькам та педагогам запобігти вербуванню дітей. Офіційний матеріал.

Український психологічний ХАБ · Опубліковано: 22 жовтня 2026 року · Редакційна політика Дослідницький кластер: Психологія радикалізації, насильницького екстремізму та профілактики Як допомогти після виходу: головні принципи Людині, яка залишила насильницьку екстремістську групу, насамперед потрібні реальна безпека, повага до її самостійності, надійний контакт із близькими, відновлення повсякденного життя та можливість отримати фахову допомогу. Почніть із простих запитань: «Чи безпечно тобі зараз?», «Що потрібно сьогодні?», «Кому ти довіряєш?» і «Чи можу я допомогти знайти потрібного спеціаліста?». Домовляйтеся про конкретні кроки разом, без допитів, публічного викриття й вимоги негайно пояснити або переглянути всі колишні переконання. Така послідовність відповідає принципам людяної практичної підтримки Всесвітньої організації охорони здоров’я та висновкам систематичного огляду досліджень виходу з екстремізму. Практична допомога має два паралельні напрями. Перший — захист людей від конкретної небезпеки, примусу й повторного насильства, включно із захистом самої людини, її близьких та потенційно постраждалих. Другий — створення умов, у яких можна жити поза групою: мати житло, доступ до медичної допомоги, роботу або навчання, стосунки й право ухвалювати власні рішення. Дослідники розглядають соціальні зв’язки, довіру та реальні можливості нового життя як важливі складові процесу виходу. Водночас універсальної схеми, яка підходить кожній людині, досі не встановлено (Morrison та ін., 2021; Raets, 2024). Ця стаття призначена для членів родини, друзів, партнерів, освітян і людей, які підтримують колишнього учасника насильницької групи. Вона пояснює, як реагувати на небезпеку, як розмовляти, як підтримувати повсякденне відновлення і коли залучати фахівців. Окремі питання офіційної оцінки загроз, кримінального провадження та спеціалізованої реабілітації вирішують відповідні компетентні служби. Кого стосується ця стаття і що означає «вихід» У межах цієї статті насильницька група — це організоване або мережеве середовище, у якому насильство, погрози чи примус пов’язані з груповими ідеологічними цілями або підтримуються учасниками. Стаття насамперед розглядає вихід із насильницьких екстремістських організацій та мереж. Деякі рекомендації — щодо безпечного спілкування, побутової підтримки й подолання травматичного досвіду — корисні також після інших середовищ жорсткого примусового контролю, але їхня доказова база й юридичний контекст можуть відрізнятися. Радикальні політичні погляди, релігійні переконання, критика держави, громадський активізм та належність до меншини самі собою не означають насильницького екстремізму. Так само факт участі в колишній групі ще не відповідає на питання, чи людина особисто вчиняла насильство, підтримує його сьогодні або має намір його вчинити. Для безпечної допомоги важливі конкретні обставини, поведінка, добровільність виходу та наявні загрози. Припинення участі, дерадикалізація й реінтеграція Припинення участі означає відхід від діяльності та організаційних ролей, які пов’язані з насильством. Дерадикалізацією часто називають зміну поглядів, що виправдовують насильство. Реінтеграція стосується відновлення життєвих ролей, соціальних зв’язків, доступу до послуг та участі в житті громади. Ці процеси можуть відбуватися з різною швидкістю, переплітатися або частково розходитися. Людина може відмовитися від насильницьких дій раніше, ніж перегляне кожну ідеологічну тезу. Порівняльний науковий аналіз чітко розрізняє такі результати (Raets, 2024). Тому головна мета допомоги близьких — підтримати безпечну поведінку, життєву автономію та стійкі ненасильницькі зв’язки. Спроба перетворити кожну розмову на іспит із переконань може зруйнувати довіру, потрібну для звернення по допомогу. Модель програм виходу, описана CREST, розглядає зміну переконань як один із можливих шляхів підтримки виходу поряд із змінами соціальних мереж, ідентичності, умов життя та психологічного благополуччя. Що перевірити в перші години й дні Перед емоційною розмовою з’ясуйте, чи є невідкладна небезпека. Важать повідомлення про конкретні погрози, переслідування, примусове утримування, доступ до зброї в контексті загрози, запланований напад, тяжкі травми або ризик самогубства. Звертайте увагу на фактичні повідомлення та поведінку, а не на одяг, світогляд, релігію чи загальне враження про особу. Якщо загроза безпосередня, відійдіть у безпечне місце та зверніться до служб екстреної допомоги. В Україні діють 112, 102 і 103: єдина екстрена служба, поліція та екстрена медична допомога відповідно. Коли людина повідомляє, що їй погрожують колишні учасники групи, погодьте безпечний спосіб зв’язку, домовтеся, до кого вона може звернутися в разі погіршення ситуації, та уникайте особистих переговорів із потенційними кривдниками. Якщо існує безпосередня загроза, питання безпеки й законного повідомлення вирішують із компетентними службами. Не публікуйте без згоди місцеперебування, фото, історію виходу чи приватні контакти людини, особливо якщо це може збільшити ризик переслідування. Перевірте базові потреби: чи є де спати найближчими ночами, їжа, вода, необхідні ліки, документи, зв’язок із надійною особою, доступ до транспорту й медичної допомоги. Попросіть дозволу допомогти з одним або двома завданнями, які людина вважає найнагальнішими. Рекомендації ВООЗ щодо першої психологічної допомоги наголошують на уважному слуханні, підтримці людської гідності та задоволенні реальних потреб, а не на примусовому детальному відтворенні травматичних подій (ВООЗ, 2011). Якщо ви не знаєте, чи вихід остаточний Невизначеність після відходу трапляється: колишні соціальні контакти, почуття обов’язку, страх і залежність від групи можуть зберігатися. Замість вимоги «довести, що ти остаточно вийшов» обговоріть дії, які допомагають жити без насильства: де людина перебуває, хто може безпечно допомогти, яких контактів вона хоче уникнути і що робитиме в разі тиску. Особисті сумніви й суперечливі емоції не дають підстав автоматично прогнозувати напад. В огляді Morrison та ін. можливість безпечно залишити групу та довіра до людей, які підтримують вихід, визначені важливими обставинами цього процесу. Як почати розмову без примусу Розмова починається з дозволу: «Я радий, що ми можемо поговорити. Ти хочеш розповісти, що зараз найбільше турбує, чи краще обговоримо практичні справи?». Дозвольте людині самій визначати темп і обсяг розповіді. Уточнюйте, як вона хоче отримувати допомогу: розмова, супровід до спеціаліста, допомога із житлом, навчанням, документами або спільне проведення часу. Такі кроки підтримують автономію та відповідають принципам першої психологічної допомоги ВООЗ. Корисними можуть бути фрази: «Мені важливо, щоб ти був у безпеці», «Ми можемо обговорити це поступово», «Я не підтримую насильство і готовий допомогти тобі побудувати безпечне життя», «Які стосунки ти зараз хотів би відновити?». Вони одночасно окреслюють межу щодо насильства та зберігають можливість контакту. Якщо людина перебиває себе, змінює тему або не готова говорити, дайте їй паузу й поверніться до побутових питань. Питання, які звучать як допит, можуть бути особливо болючими після середовища, де за сумніви карали або вимагали безумовної лояльності. Уникайте публічних суперечок, принизливих ярликів, вимог розповісти всі подробиці чи «назвати винних» у сімейному колі. Коли потрібне офіційне розслідування, його мають проводити уповноважені органи за законом і з належним захистом прав учасників. Коли людина досі висловлює різкі переконання Обговорюйте конкретні твердження без ототожнення думки з дією. Можна прямо сказати: «У нас різні погляди на це питання, але погрози та напади я вважаю неприпустимими». Якщо співрозмовник виправдовує насильство, спробуйте з’ясувати, чи йдеться про риторику, реальну готовність діяти або конкретну загрозу. Самостійно діагностувати «рівень радикалізації» за відповідями в розмові недоречно: науковий огляд Raets розрізняє переконання й поведінку, а реальна оцінка загроз потребує компетентних фахівців та фактичного контексту. Не створюйте прихованих пасток, імітованих ідеологічних тестів і провокацій. Особливо ризиковано вимагати публічної «сповіді» як умови повернення до родини. Краще узгодити правила взаємодії вдома: жодного залякування, жодної зброї в небезпечних ситуаціях, повага до інших членів сім’ї та можливість припинити конфліктну розмову. Які переживання можуть виникати після виходу Після втрати групового оточення людина може одночасно відчувати полегшення, смуток, сором, злість, провину, страх, самотність або тугу за колишніми стосунками. Для декого група була основним джерелом статусу, передбачуваності, належності та життєвого розпорядку; після виходу постає потреба будувати інші опори. Огляд Morrison та ін., 2021 виокремлює ідентичність, довіру, близькі стосунки, психологічне здоров’я та можливості реінтеграції як теми, що повторюються в дослідженнях. Важливо розрізняти психологічну реакцію на складний перехід і клінічний розлад. Безсоння протягом кількох днів, напруження або сором не означають автоматично посттравматичного стресового розладу. Водночас тривалі й виражені симптоми, які порушують життя, потребують професійної оцінки. Насильство, пережиті погрози, примус, утрата близьких або власна участь у заподіянні шкоди можуть спричиняти різні психологічні потреби; жоден із цих чинників не дозволяє зробити діагностичний висновок лише з біографії. Провина й відповідальність Людина може соромитися власного минулого, уникати розмови або, навпаки, намагатися применшити шкоду. Допомога не вимагає заперечувати реальну відповідальність за вчинені дії. Можна підтримувати здатність розповідати правду, відшкодовувати завдану шкоду в законних і доречних формах та будувати нові стосунки без насильства. Підтримка близьких не надає імунітету від правової відповідальності й не повинна перешкоджати захисту потерпілих. Міжнародні підходи до реабілітації та реінтеграції поєднують права людини, безпеку і відповідні юридичні процедури (Управління ООН з боротьби з тероризмом). У приватних стосунках корисно розмежовувати оцінювання вчинку й ставлення до самої людини: «Я засуджую заподіяну шкоду; я готовий підтримати конкретні кроки до життя без насильства». Питання вибачення, примирення та контакту з потерпілими не можна покладати на потерпілу сторону або організовувати без її добровільної згоди, безпеки й належних процедур. Страх і недовіра Людина може побоюватися осуду, помсти колишньої групи, передавання особистої інформації чи повторного потрапляння під контроль. Не вимагайте негайної довіри. Поясніть, що саме ви готові робити, які межі конфіденційності існують і в яких ситуаціях звертатиметеся по екстрену допомогу. Виконуйте невеликі домовленості. У систематичному огляді Morrison та ін. довіра до осіб та організацій, які підтримують вихід, виступає повторюваною умовою доступності допомоги, але не гарантує конкретного результату. Родина й друзі: підтримка без виснаження та співзалежності Родина може бути важливим ресурсом стабільності, проте її можливості залежать від попередніх взаємин, травм, доступних коштів і рівня безпеки. Неправильно очікувати, що один родич має замінити психолога, соціального працівника, адвоката й усі служби підтримки. Огляд ролі сімейних зв’язків у профілактиці насильницького екстремізму показує, що близькі можуть помічати зміни, підтримувати контакти й звернення по допомогу, однак стикаються зі значними інформаційними та інституційними бар’єрами (Sporer і Buxton, 2024). Домовтеся про реалістичні межі: хто і коли може допомагати, чи можливе спільне проживання, які витрати сім’я здатна покрити, як поводитися під час конфлікту, що робити, якщо людина відчуває потребу в усамітненні. Якщо раніше вона погрожувала членам сім’ї або вчиняла щодо них насильство, їхня безпека й право відмовитися від контакту мають першочергове значення. Допомога може здійснюватися через фахівців і без особистого зближення. Не залишайте дітей і людей, які залежать від догляду, наодинці з ситуацією, що містить конкретну загрозу. Водночас минулі ідеологічні погляди дорослого не є самостійною підставою для автоматичного обмеження спілкування з дітьми; відповідні рішення потребують фактичної оцінки безпеки та застосовного права. Що робити, коли близькі розходяться в оцінках У сім’ї можливі різні реакції: бажання негайно прийняти людину, страх, недовіра, гнів і потреба в дистанції. Домовтеся про мінімальні спільні правила безпеки та спілкування замість вимоги однакових почуттів. Кожен має право визначати власні межі; про обговорення минулих подій краще домовлятися окремо від практичних питань ночівлі, здоров’я чи документів. Коли суперечки переходять у погрози або психологічний тиск, залучайте незалежного фахівця, який працює з конфліктами й безпекою. Мета сімейної розмови — ухвалити здійсненні домовленості та зберегти права її учасників, а не отримати одностайну оцінку минулого. Повсякденне життя як основа стійкого виходу Після виходу часто треба відновлювати те, що раніше забезпечувала група або що було втрачено під час участі в ній: побутовий розпорядок, джерело доходу, навчання, доступ до медичної допомоги, безпечне житло, зв’язок із друзями, навички вирішення звичних справ. Підтримка в цих питаннях має самостійну цінність для добробуту. У програмах реінтеграції такі напрями часто поєднують з освітою, професійним навчанням, роботою з родиною й охороною здоров’я (Bunn та ін., 2024). Почніть з однієї реалістичної мети на найближчий тиждень: запис до лікаря, відновлення документів, пошук безпечного тимчасового житла, навчальна консультація або регулярний контакт із другом. Досягнення маленьких цілей зменшує відчуття безпорадності й допомагає повернути досвід особистого вибору. Це практична редакційна рекомендація на основі принципів соціальної підтримки; її не слід сприймати як окремо перевірену методику профілактики повторного екстремістського насильства. Соціальні зв’язки поза групою Для деяких людей вихід означає одночасну втрату всієї мережі знайомих. Підтримайте відновлення безпечних стосунків, участь у звичних громадських справах, освітніх або професійних спільнотах, де немає примусу до насильства. Не нав’язуйте «нову правильну групу» замість старої. Людина має поступово вибудувати різні джерела підтримки, які дають змогу зберігати власну автономію. Огляди вказують на значення соціальних зв’язків і можливостей поза насильницьким середовищем, але не встановлюють точного універсального набору контактів або занять (Morrison та ін., 2021). Коли потрібна психологічна або психіатрична допомога Фахова консультація доречна, якщо після виходу зберігаються важке безсоння, панічні напади, нав’язливі спогади, стійке пригнічення, виражена тривога, зловживання психоактивними речовинами, порушення повсякденного функціонування або інші симптоми, що спричиняють значні страждання. Звернення є можливістю оцінити стан і обрати допомогу, а не свідченням «екстремістського діагнозу». Не існує психічного розладу, який автоматично пояснює участь людини в насильницькому екстремізмі. Почати можна із сімейного лікаря або безпосередньо звернутися до відповідного фахівця у медичному закладі. Міністерство охорони здоров’я України описує безоплатні послуги охорони психічного здоров’я у Програмі медичних гарантій та можливість отримати інформацію про надавачів через контактний центр НСЗУ 16-77. Доступність конкретної послуги та умови звернення варто уточнювати у надавача. Якщо були травматичні події Якщо спеціаліст після клінічного оцінювання встановлює посттравматичний стресовий розлад, лікування підбирають за відповідними настановами. ВООЗ у рекомендаціях 2023 року називає серед варіантів психологічної допомоги дорослим з ПТСР когнітивно-поведінкову терапію з фокусом на травмі, десенсибілізацію й переробку рухами очей та інші структуровані втручання залежно від умов і потреб (ВООЗ, рекомендація щодо ПТСР). Докази цих підходів стосуються лікування ПТСР; вони не доводять зменшення майбутнього екстремістського насильства. Не наполягайте, щоб людина відразу згадувала найтяжчі епізоди. Для кризової підтримки ВООЗ рекомендує людяне ставлення, доступ до реальної допомоги та врахування побажань людини (ВООЗ, 2011). Психотерапію, що передбачає опрацювання травми, проводять спеціально підготовлені фахівці за клінічними показаннями. Суїцидальні висловлювання, психоз або інший невідкладний стан Якщо людина говорить про намір найближчим часом заподіяти собі шкоду, має конкретний план, перебуває в стані різкого порушення сприйняття реальності, дезорієнтована або існує безпосередня загроза життю, зверніться по невідкладну допомогу. У ситуації прямої небезпеки залишайтеся поряд лише настільки, наскільки це безпечно, та викликайте 103 або 112. Така допомога визначається клінічним станом і конкретними обставинами, а не колишньою груповою належністю. Чого не варто робити близьким Публічно викривати історію людини, поширювати її приватні повідомлення, шантажувати минулим, вимагати політичних декларацій або влаштовувати сімейний «суд» — дії, здатні посилити ізоляцію та зробити контакт небезпечним. Не намагайтеся самотужки проникати в колишні мережі, вести приховане спостереження чи провокувати їхніх членів. Для захисту в умовах реальної загрози існують законні механізми й компетентні служби. Не обіцяйте абсолютної таємниці за будь-яких обставин. Краще чесно обговорити межі приватності: «Я поважатиму твою конфіденційність. Якщо виникне безпосередня загроза життю чи безпеці, я звернуся по допомогу». Не збирайте зайві персональні дані, не створюйте сімейних архівів чужих «підозрілих думок» і не передавайте чутливі відомості випадковим особам. Не покладайтеся на списки ознак радикалізації як на самостійну оцінку небезпеки. Самотність, тривога, релігійність, зміна кола спілкування або нестандартні політичні погляди мають безліч можливих пояснень. Ситуацію конкретного ризику насильства оцінюють за наявними фактами, перевірюваними загрозами та контекстом, із залученням відповідних спеціалістів. Про обмеження індивідуальних прогнозів нагадує сучасний огляд індивідуального ведення випадків у програмах протидії радикалізації. Допомога, коли є постраждалі від насильства Якщо людина брала участь у заподіянні шкоди, підтримка після виходу має враховувати права потерпілих, юридичні процедури й можливість подальшої небезпеки. Розмежовуйте допомогу з житлом, здоров’ям і соціальним відновленням та питання відповідальності за правопорушення. Підтримка реінтеграції не означає вимоги пробачення від потерпілих, замовчування доказів чи неформального врегулювання тяжкого насильства. Міжнародна рамка ООН щодо переслідування, реабілітації та реінтеграції поєднує правові процедури, безпеку, індивідуальну допомогу й захист прав людини. Якщо в родині або громаді є постраждалі, їхні потреби потребують окремого маршруту допомоги. Не примушуйте потерпілих зустрічатися з колишнім учасником групи або брати на себе відповідальність за його психологічне відновлення. Відновні практики можуть розглядатися лише там, де це законно, добровільно й професійно організовано, із пріоритетом безпеки всіх учасників. Особливості підтримки дітей і підлітків Неповнолітня людина, яка залишила озброєну чи іншу насильницьку групу, потребує насамперед захисту прав дитини, безпеки, стабільного дорослого поруч, доступу до освіти та відповідної вікові психологічної підтримки. Необхідно оцінювати можливе примусове залучення, експлуатацію, насильство, розлуку з родиною й ризики стигматизації. Міжнародний посібник Паризьких принципів UNICEF і Save the Children розглядає вихід дітей із збройних груп та реінтеграцію з родиною і громадою як сферу спеціалізованого захисту дітей. Не вимагайте від дитини прилюдних розповідей, не поширюйте її фото й подробиці досвіду в соціальних мережах, не допускайте цькування в школі та не ототожнюйте дитину з діями дорослих. Офіційна UNICEF описує, що відчуження й стигматизація можуть ускладнювати повернення до громади; тому сім’я та школа також можуть потребувати підтримки. Плани для неповнолітніх мають складатися за участю кваліфікованих служб захисту дітей, з дотриманням законодавства й принципу найкращих інтересів дитини. Права дитини, її особисті дані та можливість висловити власну думку мають враховуватися відповідно до віку й розвитку. Застосування дорослих моделей оцінювання загроз до дитини без спеціальної підготовки є неприйнятним. Коли та як залучати професійну підтримку Якщо потрібна допомога в кількох сферах — безпека, житло, психологічний стан, навчання, робота, юридичні питання, — доцільно разом із людиною визначити провідного фахівця або службу, яка може координувати звернення. Спеціалізовані програми часто використовують індивідуальне ведення випадку, залучаючи медиків, соціальних працівників, фахівців із захисту дітей та компетентні служби безпеки за потреби. Однак систематичний огляд Lewis та ін., 2024 не знайшов досліджень, придатних для надійного висновку про ефективність саме цього підходу щодо запобігання насильницькій радикалізації. Йдеться про обґрунтовану організацію допомоги, а не про гарантований результат. Фахівець, який працює з наслідками травми, має розуміти межі своєї компетенції. Психологічна підтримка, соціальна робота, юридична допомога та оцінка конкретної загрози насильства є різними видами діяльності. Не просіть звичайного психолога встановлювати ймовірність нападу за короткою розмовою; спеціальні інструменти вимагають підготовки, належного контексту й мають обмежену прогностичну точність. Підбір маршруту допомоги має відповідати реальним потребам, добровільності та чинному законодавству. Допомога в Україні Для невідкладної небезпеки доступні 112, 102 і 103. Для медичної або психологічної допомоги поза екстреною ситуацією можна звернутися до сімейного лікаря чи закладу, який надає відповідні послуги в межах Програми медичних гарантій. Актуальний опис маршрутів МОЗ пояснює різні рівні допомоги; знайти відповідного надавача допоможе контактний центр НСЗУ за номером 16-77. Якщо справа стосується погроз, переслідування або ймовірного злочину, доцільне звернення до поліції. Конкретні процесуальні питання слід обговорювати з уповноваженими органами або правником. Український контекст потребує особливо уважного розрізнення реальних насильницьких дій, воєнних злочинів, примусу в умовах окупації, дій незаконних збройних формувань і законної громадянської діяльності. Відповідну правову кваліфікацію встановлюють компетентні органи за конкретними фактами. Сам факт перебування людини в середовищі пропаганди, її походження, мова або політична позиція не є підставою для психологічного таврування. План підтримки на перший місяць Перші 24–72 години Узгодьте, як забезпечити безпеку, де людина перебуватиме, з ким матиме надійний зв’язок, чи є необхідні ліки та документи. Якщо існує конкретна загроза життю або здоров’ю, залучіть відповідну екстрену службу. Запитайте, яку допомогу людина готова прийняти сьогодні. Не ставте складні життєві рішення умовою надання їжі, ночівлі чи термінової медичної допомоги. Перший тиждень Разом визначте кілька здійсненних справ: консультацію лікаря або психолога за потреби, відновлення документів, пошук соціальної допомоги, план навчання чи роботи, безпечне спілкування з родичем або другом. Обговоріть межі приватності та дії в разі погроз. Якщо близькі виснажені або самі постраждали від насильства, передбачте для них окрему підтримку. Подальші тижні Перевіряйте не ідеологічну «правильність», а реальні умови життя: чи зменшилася небезпека, чи є сталі ненасильницькі контакти, чи доступні базові послуги, чи виконується узгоджений план, чи потребує людина додаткового фахового оцінювання. Водночас поважайте її право змінювати цілі. Дослідження виходу з насильницького екстремізму описують нерівномірні процеси, у яких життєві можливості та стосунки мають значення поряд із індивідуальними рішеннями (Morrison та ін., 2021; Raets, 2024). Цей календар — орієнтир для організації допомоги, а не нормативний строк реабілітації чи доказова програма. Для деяких людей підтримка триватиме значно довше. Умови безпеки, вік, стан здоров’я та правові обставини визначають реальний темп. Як оцінювати, чи допомога справді працює Корисно спостерігати за тими змінами, які можна перевірити без вторгнення в особисте життя: стабільність житла, доступ до медичної допомоги, відновлення навчання або роботи, здатність звертатися по допомогу, зменшення конкретних загроз, виконання добровільних домовленостей. Емоційне полегшення й розширення ненасильницьких соціальних зв’язків також важливі, але кожен із цих результатів має власне значення й обмеження. Не можна вважати, що завершення програми, згода з думкою психолога або демонстрація прийнятних поглядів автоматично означають відсутність ризику майбутнього насильства. Систематичний огляд Lewis та ін., 2024 показав дефіцит якісних досліджень ефективності спеціалізованого ведення випадків, а огляд Bunn та ін., 2024 підкреслив неоднорідність програм для жінок і дітей та невизначеність щодо їхніх необхідних складників. Допомога найбільш відповідальна тоді, коли вона зважає на конкретні результати й коригується відповідно до потреб людини та вимог безпеки. Цю логіку можна використовувати в сім’ї: раз на певний час спокійно запитувати «Що стало простіше?», «Яка допомога виявилася корисною?» та «Що зараз потрібно змінити?», не перетворюючи розмову на приховану перевірку лояльності. Що встановлено наукою, а що потребує подальших досліджень Систематичний огляд 95 публікацій, виконаний Morrison та колегами, зібрав повторювані теми виходу: життєві можливості, розчарування, довіру, роль сім’ї, ідентичність, психологічний стан, безпеку й реінтеграцію. Ці теми пояснюють, на що варто звертати увагу під час допомоги, але сам огляд не доводить, що певний набір побутових або психологічних дій гарантує припинення насильства. У систематичному огляді Lewis та ін. із 47 включених досліджень спеціалізованого ведення випадків жодне не відповідало критеріям оцінки ефективності, які автори встановили для відповідного питання. Це важлива межа доказовості: поширення практики ще не дорівнює перевіреній дієвості. Дані з інших сфер профілактики насильства можуть підказувати організаційні рішення, але їх не можна автоматично переносити на насильницький екстремізм. Швидкий огляд Bunn та ін., 2024 включив 51 документ щодо реабілітації та реінтеграції жінок і дітей, пов’язаних з екстремістськими середовищами. Автори виявили різні форми психосоціальної підтримки, освіти, медичної допомоги та участі громади, але також суттєві прогалини в поняттях, вимірюванні результатів і координації. Ці висновки підтримують індивідуальний підхід і чесне визнання наукової невизначеності. Близькі можуть багато зробити для безпеки й повернення людини до звичайного життя. Наука водночас не дає підстав обіцяти, що любов родини, розмова, працевлаштування, психотерапія або окрема програма самі по собі усунуть усі ризики. Якісна допомога ґрунтується на поєднанні поваги до прав людини, конкретних умов безпеки, підтримки повсякденних потреб та своєчасного залучення компетентних служб. Поширені запитання Чи потрібно негайно переконати людину змінити всі погляди? Ні. Насамперед варто забезпечити безпеку та підтримати фактичне припинення насильницької участі. Перегляд переконань може бути частиною довшого процесу, але не збігається з ним. Наукове розрізнення поведінкових і світоглядних змін описує Raets, 2024. Чи варто відразу запрошувати її жити додому? Рішення залежить від взаємної згоди, реальних загроз, безпеки дітей і всіх мешканців, ресурсів родини та можливих юридичних обставин. Якщо спільне проживання небезпечне або неможливе, допомога з альтернативним житлом і контактом із фахівцями залишається повноцінною формою підтримки. Чи можна говорити про колишню групу? Так, якщо людина погоджується і розмова відбувається безпечно. Запитуйте про її сьогоднішні потреби й досвід у тій мірі, у якій вона готова його обговорювати. Для офіційного розслідування існують спеціальні процедури; рідні не повинні замінювати слідчих. Що робити, якщо вона соромиться звернутися до психолога? Поясніть, що психологічна консультація допомагає розібратися з тривогою, сном, стосунками, наслідками стресу й життєвими рішеннями. Поставтеся до її вибору з повагою, запропонуйте допомогти знайти відповідного фахівця. В Україні доступні різні маршрути допомоги, описані МОЗ. Як реагувати на спроби колишніх учасників повернути людину? Сприймайте конкретні погрози, примус і переслідування серйозно, погоджуйте законні заходи захисту та звертайтеся до компетентних служб, якщо це необхідно. Не вступайте самі в протистояння, не намагайтеся інсценувати зустрічі й не публікуйте приватні дані. В умовах безпосередньої небезпеки діє 112 або 102. Чи потрібно повідомляти інших про її минуле? Поширення персональних відомостей потребує законних підстав, зважання на права людини й реальні обставини. Не варто інформувати сусідів, роботодавців чи соціальні мережі заради морального осуду. За безпосередньої загрози слід повідомляти відповідні компетентні служби й надавати фактичну інформацію. Чи можуть близькі самі оцінити ймовірність нового нападу? Ні, надійний індивідуальний прогноз на основі домашнього опитування, рис характеру чи списку ознак неможливий. Близькі здатні помічати конкретні погрози та звертатися по допомогу, а професійне оцінювання здійснюють підготовлені спеціалісти в межах своїх повноважень. Стан спеціалізованої доказової бази обговорює Lewis та ін., 2024. Скільки триває відновлення після виходу? Єдиного науково встановленого строку немає. Період залежить від історії участі, можливостей нового життя, підтримки, стану здоров’я та безпеки. Важливо підтримувати здійсненні зміни й переглядати план допомоги відповідно до потреб, замість оцінювати людину за формальним календарем. Висновок Допомога людині після виходу з насильницької групи починається з безпеки та довірливого контакту, продовжується відновленням автономії, соціальних зв’язків і повсякденних можливостей та, за потреби, включає медичну, психологічну, соціальну й правову підтримку. Відмова від насильства, світоглядні зміни та реінтеграція є пов’язаними, але самостійними процесами. Належна підтримка поєднує повагу до гідності людини з безпекою інших, відповідальністю за фактичні дії та реалістичним розумінням меж наукових доказів. Пов’язані статті Вихід із насильницької екстремістської групи: психологія припинення участі Як близьким реагувати на можливу насильницьку радикалізацію Психологія радикалізації, насильницького екстремізму та профілактики: карта знань Підтримка сім’ї людини, залученої до екстремістської групи Маршрути допомоги при ризику екстремістського насильства в Україні Соціальні зв’язки та нова ідентичність після виходу з екстремізму Психологічна підтримка після виходу з насильницької групи Джерела Bunn, M., Christopher, E., Polutnik-Smith, C., McCoy, J., Hanneke, R., King, M., Ellis, B. H., Cardeli, E., & Weine, S. (2024). Rehabilitation and reintegration of women and children returning from violent extremist contexts: A rapid review to inform program and policy development. Terrorism and Political Violence, 36(4), 455–487. DOI: 10.1080/09546553.2023.2169143. Khalil, J., Zeuthen, M., & Marsden, S. (2023). A Guide to Deradicalisation & Disengagement Programming: Designing and Implementing Interventions through the Lens of the ABC Model. Оригінальний методичний посібник CREST. Lewis, J., Marsden, S., Cherney, A., Zeuthen, M., Rahlf, L., Squires, C., & Peterscheck, A. (2024). Case management interventions seeking to counter radicalisation to violence and related forms of violence: A systematic review. Campbell Systematic Reviews, 20(2), e1386. DOI: 10.1002/cl2.1386; PubMed: 38618172. Morrison, J. F., Silke, A., Maiberg, H., Slay, C., & Stewart, R. (2021). A systematic review of post-2017 research on disengagement and deradicalisation. Centre for Research and Evidence on Security Threats. Оригінальний систематичний огляд. Raets, S. (2024). Desistance, disengagement, and deradicalization: A cross-field comparison. International Journal of Offender Therapy and Comparative Criminology, 68(4), 389–426. DOI: 10.1177/0306624X221102802. Sporer, K., & Buxton, B. (2024). The role of family members in the prevention of violent extremism and terrorism: A scoping review of the literature. Aggression and Violent Behavior, 78, 101990. DOI: 10.1016/j.avb.2024.101990. UNICEF & Save the Children. (2022). Paris Principles Operational Handbook. Офіційний посібник UNICEF. UNICEF. (2022). Children recruited by armed forces or armed groups. Офіційний матеріал щодо захисту дітей. United Nations Office of Counter-Terrorism. (б. д.). The Global Programme on Prosecution, Rehabilitation and Reintegration. Офіційний ресурс ООН. World Health Organization. (2011). Psychological first aid: Guide for field workers. Офіційний посібник. World Health Organization. (2023). Posttraumatic stress disorder: Psychological interventions — adults. Рекомендації ВООЗ. Державна служба України з надзвичайних ситуацій. (б. д.). Екстрені служби України: контакти. Офіційні контакти. Міністерство охорони здоров’я України. (2023). Психіатрична і психологічна допомога: у чому різниця і де отримати. Офіційний ресурс МОЗ. Міністерство охорони здоров’я України. (б. д.). Безоплатні послуги з охорони психічного здоров’я. Офіційний ресурс МОЗ.

Український психологічний ХАБ · Опубліковано: 22 жовтня 2026 року · Редакційна політика Дослідницький кластер: Психологія радикалізації, насильницького екстремізму та профілактики Сакралізація цінностей — це процес, унаслідок якого людина або спільнота надає певному принципу статусу безумовного морального зобов’язання. Таку цінність сприймають як гідну захисту незалежно від матеріальної винагороди, особистої вигоди чи поточних витрат. Коли суперечка стосується території, свободи, гідності, релігійної святині або колективної пам’яті, звичайна пропозиція обміну може переживатися як порушення моральної межі. У психологічних дослідженнях це називають «сакральними цінностями»; їхня сакральність визначається способом ставлення до принципу, а не обов’язково його релігійним змістом (Tetlock, 2003; Atran і Ginges, 2012). Зв’язок із політичним насильством виникає за певних соціальних та конфліктних обставин: коли захист цінності поєднується з уявленням про загрозу, груповою лояльністю, виправданням заподіяння шкоди та нормами, що дозволяють насильство. Дослідження виявляють зв’язок сакралізованих зобов’язань із заявленою готовністю жертвувати собою, боротися або чинити опір. Проте сакральна цінність сама по собі не визначає способу дії: люди здатні непохитно захищати свободу, людську гідність і право на життя через мирну солідарність, взаємодопомогу та правові механізми (Atran, 2021; Gómez та співавт., 2023). Що означає «сакральна цінність» у психології У повсякденному мовленні слово «сакральний» асоціюється зі святинею або релігією. У психології морального вибору поняття ширше. Людина може вважати недоторканними людське життя, заборону катувань, громадянські свободи, незалежність країни, честь родини чи право на власну ідентичність. Вона сприймає ці принципи як такі, що мають особливу моральну вагу, і заперечує саму можливість їх оцінювання за ринковою ціною. Філіп Тетлок описав сакральні цінності через так звані заборонені обміни: ситуації, коли зіставлення морального принципу з матеріальним зиском викликає обурення, відразу або потребу підтвердити свою моральну відданість. Наприклад, пропозиція продати право людини на гідне поводження здатна викликати осуд незалежно від суми. Реакція на такий обмін інформує про спосіб морального оцінювання, але сама собою нічого не говорить про готовність завдати комусь шкоди (Tetlock, 2003). Сакральність, моральна переконаність і важливість цінності Сильне переконання може означати високу особисту значущість, принципову моральну позицію, належність до групи або відчуття священного обов’язку. Ці властивості частково перетинаються, проте їх вимірюють різними способами. Сакральну цінність зазвичай визначають через неприйнятність матеріального обміну. Моральну переконаність — через переживання, що позиція стосується добра, зла, справедливості або обов’язку. Злиття ідентичності — через відчуття єдності особистого «я» з групою чи справою. У шести дослідженнях на темах прав на зброю та абортів усі три конструкти окремо були пов’язані із заявленою готовністю боротися й померти за позицію; коли їх аналізували одночасно, злиття ідентичності виявилося найсильнішим статистичним предиктором відповідей. Автори вимірювали ставлення в анкетах, тому висновок стосується саме заявленої готовності до самопожертви, а не реальної участі в насильстві (Gómez та співавт., 2021). Чому «сакральне» може бути світським Релігійна мова інколи підкреслює безумовність зобов’язання, однак сакральність виникає і в цілком світських переконаннях. Права людини, політична свобода, захист дітей або заборона принижень можуть переживатися як цінності, якими не торгують. Саме тому дослідник вивчає не релігійність людини, а її спосіб оцінювання компромісів, моральних меж і обов’язків. Ототожнення сакральності з певною конфесією чи світоглядом створює помилкові висновки про небезпеку (Atran і Ginges, 2012). Як виникає зв’язок між безумовними цінностями та готовністю до насильства Психологічний механізм охоплює кілька рівнів: сприйняття значення цінності, емоційну реакцію на її порушення, групові норми, доступні форми дії та оцінювання їхньої моральної припустимості. Для одного й того самого принципу можливі різні траєкторії: ненасильницький протест, правозахисна діяльність, відмова від співпраці, самопожертва, законний захист або схвалення незаконного насильства. Теорія «відданого діяча» описує умови високовартісної дії заради ідеалів; вона не встановлює універсального переходу від переконання до нападу (Atran, 2021). Моральне зобов’язання та почуття обов’язку Коли цінність стає безумовною, питання «яка користь?» поступається питанню «що я зобов’язаний зробити?». У деяких ситуаціях люди надають пріоритет виконанню морального правила навіть тоді, коли очікують значних витрат. Це можна описати як орієнтацію на обов’язок. Вона здатна підтримувати рятування інших, громадянську мужність і відмову від несправедливої вигоди. Якщо ж групова норма оголошує насильство належною формою захисту принципу, така сама логіка може бути використана для його морального виправдання (Tetlock, 2003; Atran, 2025). Відчуття загрози та колективна пам’ять Політичний конфлікт змінює значення символів. Земля може бути одночасно територією проживання, джерелом історичної пам’яті, знаком суверенітету й умовою колективної безпеки. Коли сторона сприймає вимогу відмовитися від такої цінності як приниження або заперечення власного існування, економічна компенсація може здатися образливою. Важливо відрізняти реальну загрозу безпеці від психологічних інтерпретацій: навіть подібні емоційні реакції не свідчать про однаковий правовий статус сторін конфлікту (Ginges та співавт., 2007). Злиття особистої та групової ідентичності Злиття ідентичності означає інтенсивне переживання, коли людина відчуває групову належність як частину самого себе. Загроза групі тоді може відчуватися особисто, а власна дія — як продовження колективної дії. Дослідження пов’язують таке злиття із готовністю до значних самопожертв заради близьких, спільноти, політичної справи або країни. Напрямок дій залежить від цінностей і норм групи: захист постраждалих, гуманітарна допомога й агресія мають різні моральні, правові та поведінкові наслідки (Gómez та співавт., 2021; Gómez та співавт., 2025). Соціальна довіра та норми допустимих дій Довіра до своєї групи полегшує координацію, підтримку й солідарність. Водночас вирішальне значення має зміст групових норм: чи захищають вони цивільних, чи визнають гідність опонентів, чи допускають примус і заподіяння шкоди. Саме нормативне середовище допомагає пояснити, чому близькість до групи в одних випадках підтримує взаємодопомогу, а в інших супроводжує схвалення насильства. Огляди злиття ідентичності описують цю контекстну залежність та потребу в аналізі фактичної поведінки (Gómez та співавт., 2025). Модель «відданого діяча»: що вона пояснює Модель «відданого діяча» поєднує сакральні цінності, злиття ідентичності та соціальні зв’язки, щоб дослідити, чому окремі люди готові нести дуже високі особисті втрати заради справи. Її застосовували у дослідженнях міжгрупових конфліктів, учасників бойових дій і прихильників різних політичних позицій. Модель працює з мотивацією до високовартісної дії та відданості; вона не є клінічним діагнозом або інструментом встановлення індивідуальної небезпечності (Atran, 2021; Atran, 2025). У такому підході важливі принаймні три запитання. Яку цінність людина вважає невідступною? З ким вона переживає глибоку єдність? Які дії в її середовищі вважаються законними, виправданими або забороненими? Лише останнє питання дає змогу наблизитися до поведінкової межі між переконанням та схваленням насильства. Навіть сукупність відповідей описує мотиви й ситуацію, а не прогнозує індивідуальний напад. Духовна стійкість та очікування готовності боротися У багатокультурному дослідженні, яке об’єднало 31 дослідження в дев’яти країнах із майже 12 тисячами учасників, науковці перевіряли зв’язки злиття ідентичності, сприйнятої моральної або духовної стійкості групи, довіри та готовності боротися. Вибірки включали, зокрема, людей у зонах конфлікту, біженців, військовослужбовців та українських респондентів. Модель демонструвала відтворювані статистичні зв’язки, проте досліджені результати охоплювали різні види жертовності й допомоги, а не лише насильство (Gómez та співавт., 2023). У дослідженні поведінкових наслідків автори також аналізували пожертви, передачу гуманітарної допомоги та підтримку біженців на користь України. Ці результати особливо наочно показують: психологічна готовність діяти заради спільноти має й просоціальні форми. Тому сама готовність «боротися за цінність» потребує уточнення: про фізичне насильство, правомірний захист, політичне відстоювання чи громадянську підтримку йдеться (Gómez та співавт., 2023). Що встановлено експериментами про компроміси та моральні межі Ізраїльсько-палестинські дослідження 2007 року У серії експериментів із палестинськими та ізраїльськими учасниками Джеремі Ґінґес і колеги вивчали реакції на пропозиції врегулювання конфлікту. Для учасників, які вважали відповідні питання сакральними, додавання матеріальних вигод до компромісу інколи посилювало обурення й підтримку насильницького спротиву. Натомість символічне визнання опонентом власної цінності або поступка на символічному рівні могли зменшувати таку підтримку. Автори інтерпретували результати як свідчення того, що мова ціни та винагороди може порушувати моральну логіку переговорів (Ginges та співавт., 2007). Це важлива закономірність із конкретними межами. Дослідники вимірювали реакції на змодельовані домовленості в контексті певного конфлікту. З цих даних не випливає, що матеріальні стимули завжди шкодять мирним переговорам, що символічний жест завжди допомагає або що можна передбачити реальні дії будь-якої окремої людини. Перенесення результатів на інші війни потребує врахування історії, прав сторін, безпеки та політичного устрою. Чому символічне визнання має значення У символічному жесті важливо те, що він визнає моральний статус цінності або гідність групи. Людина може сприймати готовність співрозмовника визнати власну помилку як ознаку поваги, навіть коли матеріальні питання залишаються відкритими. Ця гіпотеза спирається на експериментальні дані про політичні переговори й узгоджується з дослідженнями моральних меж, хоча ефективність у кожному реальному врегулюванні необхідно оцінювати окремо (Ginges та співавт., 2007; Atran, Axelrod і Davis, 2007). Коли «непоступливість» означає захист прав Відмова від компромісу щодо заборони катувань, людської гідності або фундаментальних свобод здатна бути обґрунтованою етичною та правовою позицією. Оцінювати таку відмову як симптом радикалізації було б методологічно помилково. Дослідницьке питання полягає в тому, чи змінює сакралізація спосіб міркування та які форми дії вона супроводжує. Правовий і моральний зміст конкретної вимоги розглядають окремо від психологічної сили прихильності до неї. Сакральні цінності, самопожертва і фактичне насильство: три різні результати У статтях про політичні конфлікти нерідко об’єднують схвалення насильства, готовність загинути, участь у бойових діях і фактичний напад. Для доказового аналізу це окремі результати. Анкетна відповідь «я готовий боротися» передає уявлену позицію за певних умов. Згода на ризиковану допомогу відображає потенційну самопожертву. Організована участь у збройному захисті держави має конкретний правовий контекст. Реальне навмисне насильство проти цивільних потребує окремого поведінкового та юридичного визначення. Шість досліджень про сакральні цінності та злиття ідентичності оцінювали заявлену готовність боротися й померти за позицію. Натомість у масштабному дослідженні «транскультурних шляхів» серед поведінкових показників були гуманітарні пожертви та інші дії солідарності. Ці результати дають підстави вивчати мобілізацію, відданість і самопожертву, але за їх допомогою не можна обчислити ризик терористичного нападу конкретної людини (Gómez та співавт., 2021; Gómez та співавт., 2023). Так само підтримка політичного насильства у відповідях на опитування — важливий соціально-психологічний показник, однак його зв’язок із поведінкою залежить від конкретного формулювання запитання, ситуації, соціального тиску та доступності дій. Вимірювання наміру не дорівнює встановленню плану або достовірному прогнозу. Індивідуальне оцінювання загрози потребує професійних методів, перевіреної поведінкової інформації та законних процедур. Що нейронаука додає до пояснення У дослідженні із застосуванням функціональної магнітно-резонансної томографії серед прихильників радикального угруповання в Іспанії автори порівнювали мозкову активність під час оцінювання готовності боротися й померти за сакральні та несакральні цінності. Для сакральних цінностей спостерігали відмінності активності в ділянках, пов’язаних у ширшій нейронауковій літературі з обробленням витрат і наслідків. Під впливом інформації про думку однолітків заявлена готовність також змінювалася (Hamid та співавт., 2019). Це експериментально цінне, але вузьке свідчення. Сканування проводилося в невеликій специфічній вибірці; висновки стосуються середніх відмінностей між експериментальними умовами. На підставі активації певної ділянки мозку неможливо визначити, чи людина здійснить напад, чи є її погляди небезпечними. Формула про «вимкнену раціональність» спотворює результати: мозок одночасно залучає множину систем оцінювання, а зміни сигналу не є відсутністю мислення. Дослідження нейронних реакцій на соціальне виключення також розглядають, як ситуаційні переживання впливають на оцінку сакральних і несакральних цінностей. Ці дані свідчать про складну взаємодію контексту й моральних зобов’язань; вони залишаються попередніми щодо індивідуальної поведінки (Pretus та співавт., 2018). Що саме доводить сукупність досліджень Найкраще підтверджено, що люди розрізняють звичайні й морально недоторканні питання; матеріальні поступки щодо останніх іноді викликають сильну негативну реакцію; злиття ідентичності систематично пов’язане із самозвітом про готовність до самопожертви. Дослідження в різних країнах показують відтворюваність частини зв’язків між ідентичністю, довірою й готовністю боротися. Такі результати підтримують багаторівневе психологічне пояснення сильної відданості (Tetlock, 2003; Gómez та співавт., 2023). Слабше встановлено, наскільки ці змінні дають змогу передбачити фактичне насильство, особливо рідкісні напади. Серед причин — добір специфічних вибірок, перехресні дослідження, самозвіти, різне розуміння терміна «боротися» та складність перевірки причинності в польових умовах. Однакові психологічні процеси можуть супроводжувати гуманітарну допомогу, військовий захист і насильницький екстремізм. Огляд 2025 року щодо перебільшено цінованих переконань прямо наголошує: більшість носіїв навіть надзвичайно сильних переконань не вдаються до насильства (Kristinsdottir, Ebner і Whitehouse, 2025). Питання причинності Кореляція між злиттям ідентичності та заявленою самопожертвою має кілька можливих пояснень. Сильна належність до групи може посилювати готовність діяти. Готовність до дії може, навпаки, зміцнювати ідентичність. Треті змінні — наприклад, спільний досвід загрози, організаційна культура або характер моральної проблеми — здатні впливати на обидва показники. Навіть експеримент із реакціями на вигаданий компроміс не доводить, що відповідне втручання змінить частоту насильства в реальному конфлікті. Добір учасників та перенесення висновків Вибірки прихильників радикальних рухів, військовослужбовців, цивільних у зоні війни та студентів відрізняються життєвими ситуаціями. Змішувати їхні результати в єдиний психологічний «профіль» некоректно. Універсальна психологічна шкала, яка за одним балом достовірно встановлює індивідуальну майбутню агресію, із цих праць не випливає. Для вивчення причин потрібні довготривалі спостереження, поведінкові дані та незалежні перевірки між культурами. Як сакралізація пов’язана з моральним виправданням шкоди Сильна цінність перетворюється на безпосередню небезпеку за наявності інших умов: коли певним людям відмовляють у гідності, насильство представляють як єдиний засіб дії, відповідальність перекладають на авторитет або групу, а шкоду постраждалим применшують. Ці механізми вивчають у теорії морального відсторонення. Розмежування важливе: можна сакралізувати людське життя й послідовно заперечувати напади на цивільних. Отже, моральна непоступливість та моральне відсторонення є різними психологічними явищами (Bandura, 1999). Ризик пов’язаний також із тим, які межі встановлює група для допустимої поведінки. Соціальні норми, що вимагають захисту цивільних і визнають права опонентів, можуть спрямовувати високу відданість на допомогу й ненасильницькі способи дії. Норми, які роблять заподіяння шкоди моральним обов’язком, здатні створювати іншу траєкторію. Вивчення цих умов є змістовнішим, ніж пошук людей з «надто сильними» переконаннями. Український контекст: суверенітет, війна та межі наукових узагальнень В українському суспільстві незалежність, свобода, безпека людей і захист суверенітету можуть становити надзвичайно важливі моральні зобов’язання. Дослідження 2023 року включало українських учасників до міжкультурного аналізу психології готовності боротися під час війни. Воно підтримує висновок про роль ідентичності, довіри та сприйнятої стійкості, але не надає підстав трактувати захист країни як різновид екстремізму (Gómez та співавт., 2023). Для української редакції принциповими є окремі площини аналізу. Психологічна категорія «готовність боротися» описує мотивацію. Міжнародне гуманітарне право оцінює поведінку сторін збройного конфлікту за власними нормами. Українське законодавство регулює право на висловлення переконань, участь у громадському житті, мирні зібрання та відповідальність за конкретні протиправні дії. Ці площини не підміняють одна одну. Статті 34, 35 і 39 Конституції України встановлюють гарантії свободи думки та слова, світогляду і віросповідання, мирних зібрань у передбачених законом межах. Наукове поняття сакральної цінності не є правовою кваліфікацією особи чи організації. Для конкретних випадків необхідно окремо з’ясовувати факти, юридичні обставини та безпеку людей. Чому досвід війни потребує точного словника Людина, яка відмовляється обмінювати незалежність своєї країни на матеріальні вигоди, може виявляти ціннісну послідовність і захист колективної гідності. Людина, яка підтримує незаконні напади на цивільних, висловлює іншу поведінкову позицію. Обидві реакції можуть бути емоційно насиченими, проте їхній зміст, правовий статус і наслідки істотно відрізняються. Тому в розмові про український спротив, ветеранів, переселенців або родини, які пережили окупацію, недопустимо використовувати психологічні ярлики для автоматичної оцінки небезпечності. Підлітки, групова належність і захист від стигматизації У підлітковому віці людина активно шукає спільноту, перевіряє моральні позиції та формує життєві орієнтири. Сильне захоплення принципами справедливості, політичними питаннями або релігійною традицією є сумісним із нормальним розвитком громадянської та особистої ідентичності. Для дорослих важливі зміст висловлювань, безпечне спілкування та фактичні погрози, а не належність підлітка до певної субкультури чи наявність гострих переконань. Профілактична розмова має підтримувати здатність підлітка розрізняти мету та допустимі засоби, бачити людську гідність за межами власної групи, звертатися по допомогу в разі тиску та обирати безпечні форми участі. Поширення особистих даних, публічне таврування й самодіяльні «списки радикалів» можуть підсилювати ізоляцію і шкодити захисту дитини. Якщо з’являється конкретна загроза безпеці, дорослі мають діяти через відповідні законні служби та фахівців, зважаючи на права дитини. Що можуть робити психологи, освітяни та громади Найкорисніше запитання в профілактиці стосується не сили переконання, а способів дії, які людина вважає прийнятними. Професійна розмова може прояснювати, що саме людина прагне захистити, які події вона переживає як загрозу, хто впливає на її судження та чи існують безпечні й законні шляхи реалізації цінності. Такий підхід узгоджується з багаторівневим розумінням мотивації, водночас його ефективність саме щодо запобігання рідкісним насильницьким подіям потребує окремого дослідження (Atran, 2021). Повага до моральної позиції та визнання людяності Розмова має визнавати, що для людини певний принцип справді важливий. Запитання про значення цінності може відкрити простір для обговорення безпечних способів її захисту. У контексті переговорів експериментальні дані свідчать, що символічне визнання інколи змінює реакцію на компроміс; це підстава враховувати гідність і моральний статус сторін, а не готовий універсальний прийом впливу (Ginges та співавт., 2007). Розрізнення цілі та засобів Мета захистити гідність, віру, батьківщину або права може бути високоцінною. Засоби досягнення мети оцінюють самостійно: чи зберігається життя та безпека людей, чи визнаються права інших, чи є дія законною. Корисно обговорювати реальні ненасильницькі форми впливу: громадянську участь, правову допомогу, волонтерство, освіту, підтримку постраждалих. Доступність таких шляхів створює більше можливостей реалізувати принцип без шкоди людям. Коли потрібне професійне реагування Конкретні погрози, повідомлення про підготовку насильства, визначення цілі нападу або інша перевірена поведінкова інформація вимагають своєчасного реагування за чинними процедурами. Рішення мають ґрунтуватися на обставинах і оцінці компетентних служб, а не на шкалі сакральності, релігійності чи політичних поглядів. За безпосередньої небезпеки слід звертатися до екстрених служб відповідно до місцевих правил. Психологічна підтримка, правова допомога та оцінювання загрози мають різні завдання. Чи можна «послабити» сакральну цінність заради профілактики Спроба позбавити людину важливого морального принципу часто суперечить меті захисту її прав і може спричинити опір. Доцільніше досліджувати, чи можна зберегти відданість цінності, одночасно підтримуючи заборону насильства проти цивільних, повагу до людської гідності, здатність до діалогу та доступ до законних засобів дії. Така профілактична логіка випливає з розмежування моральних зобов’язань і поведінкових норм. Її конкретна ефективність повинна підтверджуватися незалежними дослідженнями, а не припущенням, що кожна програма діалогу знижує насильство. Для досліджень програм важливо вимірювати різні результати окремо: зменшення схвалення насильства, зміну намірів, припинення контактів із насильницькими групами, фактичне припинення участі в протиправних діях і довготривалу безпеку. Зміна відповідей в опитуванні є попереднім показником, а не підтвердженням зменшення частоти нападів. Типові запитання Чи є сакралізація цінностей психічним розладом? Ні. Сакралізація описує особливий спосіб морального ставлення до цінності. Це дослідницький психологічний конструкт, а не психіатричний діагноз. Сам по собі він не свідчить про психічний розлад або загрозу для інших. Чи обов’язково сакральна цінність пов’язана з релігією? Ні. Сакральними можуть ставати світські принципи — свобода, суверенітет, гідність або права людини. У психологічному значенні визначальною є моральна недоторканність принципу й неприйнятність обміну його на вигоду (Tetlock, 2003). Чому гроші або вигоди іноді посилюють спротив компромісу? Тому що пропозиція матеріального обміну може сприйматися як знецінення принципу. У відомій серії експериментів ця реакція виникала за певних умов у частини учасників із сакралізованими поглядами; результати не становлять універсального правила переговорів (Ginges та співавт., 2007). Чи можна визначити небезпечну людину за тим, що вона готова померти за переконання? Ні. Самозвіт про готовність до самопожертви не підтверджує намір завдати шкоди. Висока самопожертва може проявлятися в порятунку людей, гуманітарній допомозі, законному захисті та багатьох інших діях (Gómez та співавт., 2023). Чим сакральна цінність відрізняється від злиття ідентичності? Перше поняття описує моральний статус принципу; друге — відчуття глибокої єдності людини з групою або справою. Обидва конструкти пов’язані з готовністю до високовартісних дій, але їхні вимірювання та пояснювальні функції різні (Gómez та співавт., 2021). Чи можна застосовувати дослідження сакральних цінностей до війни в Україні? Так, коли йдеться про психологію колективної стійкості, ідентичності, довіри та готовності до самопожертви. Потрібно окремо оцінювати правові обставини й конкретні дії. Дослідження, які включали українців, не ототожнюють захист суверенітету з насильницьким екстремізмом (Gómez та співавт., 2023). Висновок Сакралізація цінностей формує особливу моральну межу: людина сприймає принцип як гідний захисту незалежно від матеріального зиску. Дослідження показують її зв’язок із неприйняттям певних компромісів і, за відповідних обставин, із заявленою готовністю до дорогої особистої жертви. Між цією мотивацією та насильством діють групові норми, сприйняття загрози, способи морального виправдання, соціальні зв’язки, правовий контекст і доступні засоби дії. Саме ці проміжні механізми визначають дослідницький предмет психології політичного насильства. Для доказової профілактики важливо зберігати право людини на переконання, точно розрізняти ставлення й поведінку та підтримувати способи захисту цінностей, які поважають права й безпеку інших. Сильна моральна відданість може становити основу гуманітарної солідарності та громадянської відповідальності; оцінка небезпеки потребує інформації про конкретні дії й погрози. Пов’язані статті Психологія радикалізації, насильницького екстремізму та профілактики: карта знань Психологічні механізми виправдання ідеологічного насильства Моральне відсторонення в насильницькому екстремізмі: механізм виправдання шкоди Фактори ризику насильницької радикалізації: що встановлено дослідженнями Релігійно мотивований насильницький екстремізм: наукові пояснення Групова поляризація: що це і чому обговорення може посилювати початкові погляди Конспірологічні переконання та підтримка політичного насильства Емоції приниження, гніву й помсти в насильницькій радикалізації Втрата значущості і пошук сенсу в шляхах радикалізації Джерела Atran, S. (2021). Psychology of transnational terrorism and extreme political conflict. Annual Review of Psychology, 72, 471–501. https://doi.org/10.1146/annurev-psych-010419-050800. Atran, S. (2025). Devoted versus rational actors. The Cambridge Handbook of the Psychology of Violent Extremism, 278–300. https://doi.org/10.1017/9781009407892.017. Atran, S., Axelrod, R., & Davis, R. (2007). Sacred barriers to conflict resolution. Science, 317, 1039–1040. https://doi.org/10.1126/science.1144241. Atran, S., & Ginges, J. (2012). Religious and sacred imperatives in human conflict. Science, 336, 855–857. https://doi.org/10.1126/science.1216902. Bandura, A. (1999). Moral disengagement in the perpetration of inhumanities. Personality and Social Psychology Review, 3, 193–209. https://pubmed.ncbi.nlm.nih.gov/15661671/. Ginges, J., Atran, S., Medin, D., & Shikaki, K. (2007). Sacred bounds on rational resolution of violent political conflict. Proceedings of the National Academy of Sciences, 104, 7357–7360. https://doi.org/10.1073/pnas.0701768104. Gómez, Á., Vázquez, A., & співавт. (2021). Why true believers make the ultimate sacrifice: Sacred values, moral convictions, or identity fusion? Frontiers in Psychology, 12, 779120. https://doi.org/10.3389/fpsyg.2021.779120. Gómez, Á., Vázquez, A., & співавт. (2023). Transcultural pathways to the will to fight. Proceedings of the National Academy of Sciences, 120, e2303614120. https://doi.org/10.1073/pnas.2303614120. Gómez, Á., & співавт. (2025). The role of identity fusion in violent extremism. The Cambridge Handbook of the Psychology of Violent Extremism, 254–277. https://doi.org/10.1017/9781009407892.016. Hamid, N., Pretus, C., Atran, S., & співавт. (2019). Neuroimaging ‘will to fight’ for sacred values: An empirical case study with supporters of an Al Qaeda associate. Royal Society Open Science, 6, 181585. https://doi.org/10.1098/rsos.181585. Kristinsdottir, K., Ebner, J., & Whitehouse, H. (2025). Extreme overvalued beliefs and identities: Revisiting the drivers of violent extremism. Frontiers in Psychology, 16, 1556919. https://doi.org/10.3389/fpsyg.2025.1556919. Pretus, C., & співавт. (2018). Neural and behavioral correlates of sacred values and vulnerability to violent extremism. Frontiers in Psychology. https://doi.org/10.3389/fpsyg.2018.02462. Tetlock, P. E. (2003). Thinking the unthinkable: Sacred values and taboo cognitions. Trends in Cognitive Sciences, 7, 320–324. https://doi.org/10.1016/S1364-6613(03)00135-9. Україна. Верховна Рада України. (1996, чинна редакція). Конституція України, статті 34, 35, 39. https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/254к/96-вр.

Український психологічний ХАБ · Опубліковано: 22 жовтня 2026 року · Редакційна політика Дослідницький кластер: Психологія радикалізації, насильницького екстремізму та профілактики Когнітивна відкритість — це готовність переглядати усталені пояснення подій, помічати суперечності й розглядати нові інтерпретації власного досвіду. У психології радикалізації цим поняттям описують можливий момент зміни світоглядної орієнтації. Класичне «когнітивне відкриття» пов’язують із дослідженнями Квінтана Вікторовича, який аналізував, як життєвий досвід створює умови для сприйняття нових ідеологічних пояснень. Відкритість може сприяти різним напрямам змін; її наслідки залежать від соціального середовища, доступної інформації та взаємин довіри (Wiktorowicz, 2005). Зміна переконань, що виправдовують насильство, становить окремий предмет дослідження. Людина може зберігати радикальні політичні чи релігійні переконання й водночас відмовитися від нападів, погроз і виправдання шкоди. Може припинити участь у насильницькій організації, хоча частина її світоглядних уявлень залишається незмінною. Також можлива зміна декларованих переконань без стійкої поведінкової зміни. Ці результати слід вивчати окремо, оскільки емпіричні дослідження виходу з екстремістських середовищ показують різні траєкторії (Morrison та ін., 2021; National Institute of Justice, 2019). Сучасний науковий огляд розмежовує чотири споріднені поняття: когнітивну, афективну, психологічну гнучкість і гнучкість переконань. Кожне характеризує різні способи адаптації до нової інформації, емоційного досвіду та вимог ситуації. Вони не становлять єдиної універсальної шкали для визначення екстремізму. У цій статті розглянуто їхні зв’язки з переглядом насильницьких переконань і те, наскільки такі зв’язки підтверджені дослідженнями (Deverson, Delfabbro & Balzan, 2026). Що дослідники називають когнітивним відкриттям Когнітивне відкриття описує стан, коли звичне пояснення світу більше не здається достатнім і людина розпочинає серйозний пошук альтернатив. Поштовхом можуть стати несподіваний життєвий досвід, конфлікт між декларованими принципами групи та її практикою, переживання несправедливості, розрив важливих стосунків або зустріч із новими відомостями. Такі події самі по собі нічого не говорять про подальшу прихильність до насильства: значення має спосіб їхнього осмислення (Wiktorowicz, 2005; Wolfowicz та ін., 2021). Поняття увійшло до досліджень насильницької радикалізації через якісні спостереження за конкретним рухом у Великій Британії. Вікторович описав, як відчуття невизначеності й пошук відповіді взаємодіяли з авторитетами, міжособистісними контактами та організаційним залученням. Його робота є важливим історичним джерелом теоретичної моделі. Вона не дає підстав вважати, що кожна політична чи релігійна зміна проходить однакові стадії або що криза обов’язково передує екстремізму (Wiktorowicz, 2005). Відкриття як можливість зміни у двох напрямах Одна й та сама готовність переглянути старі відповіді може передувати прийняттю ідеології, яка виправдовує насильство, або відмові від такого виправдання. Напрям руху визначають нові інтерпретації, наявні цінності, стосунки, можливості участі в суспільному житті та безпека висловлення сумнівів. Двонапрямленість когнітивного відкриття є обґрунтованою теоретичною інтерпретацією, яку не слід подавати як доведену індивідуальну прогностичну закономірність (Deverson та ін., 2026; Wiktorowicz, 2005). Життєва криза як контекст Кризи й втрати трапляються серед людей із дуже різними поглядами та подальшими життєвими рішеннями. Особисте розчарування може привести до звернення по підтримку, мирної громадської діяльності, зміни професії, переосмислення віри або тимчасового усамітнення. Статистичні чинники ризику описують закономірності у вибірках, а не долю окремої людини. Систематичний огляд 127 досліджень виявив численні, переважно невеликі асоціації між передбачуваними чинниками та різними показниками радикалізації (Wolfowicz та ін., 2021). Чотири форми гнучкості: як розмежувати поняття Когнітивна гнучкість Когнітивна гнучкість характеризує здатність перемикатися між правилами, змінювати стратегію, знаходити альтернативні способи розв’язання завдання й адаптуватися до нових умов. Дослідники використовують завдання на переключення, категоризацію або пошук незвичних застосувань предметів. Ці вимірювання стосуються певних процесів опрацювання інформації. Уміння швидко змінити правило лабораторного завдання та вміння слухати складного політичного опонента мають різний зміст і не можуть автоматично вважатися одним показником (Zmigrod, Rentfrow & Robbins, 2019; Deverson та ін., 2026). Гнучкість переконань Гнучкість переконань стосується здатності усвідомлювати власну можливість помилки, розглядати альтернативні пояснення та оновлювати оцінки з огляду на належні докази. Вона виявляється, коли людина може назвати підстави свого висновку, відрізнити факт від здогаду та змінити ступінь упевненості після перевірки джерел. Таку гнучкість неможливо звести до готовності погодитися з будь-якою зовнішньою вимогою. Перегляд має відповідати якості інформації та вимогам моральної відповідальності (Deverson та ін., 2026). Афективна й психологічна гнучкість Афективна гнучкість описує адаптацію емоційного реагування до зміни обставин. Психологічна гнучкість ширше характеризує здатність обирати осмислені дії відповідно до цінностей навіть за наявності болісних думок і почуттів. В умовах сильного гніву, сорому чи страху людина може ускладнено сприймати суперечливу інформацію, хоча зберігає здатність розв’язувати нейтральні завдання. Сучасний огляд розглядає ці форми гнучкості як теоретично пов’язані, але методологічно самостійні конструкції (Deverson та ін., 2026). Стійкість морального принципу та негнучкість мислення також потрібно розрізняти. Людина може послідовно відмовлятися виправдовувати насильство проти цивільних і при цьому уважно перевіряти нові дані. Вона може твердо захищати права людини й визнавати складність конкретних обставин. Отже, вимога «стати відкритішим» не означає потреби послабити правові чи моральні обмеження насильства. Це редакційне аналітичне розрізнення, що випливає з точнішого визначення гнучкості переконань. Дані про когнітивну негнучкість та екстремістські установки Дослідження Zmigrod, Rentfrow і Robbins У дослідженні двох вибірок загальною чисельністю 1047 осіб із Великої Британії та США автори порівнювали результати нейтральних когнітивних завдань із відповідями на запитання про ідеологічні установки та готовність виправдати шкоду заради своєї групи. Менша гнучкість у частині завдань статистично пов’язувалася з вищим схваленням насильницьких дій для захисту групи. Моделі структурних рівнянь виявили взаємопов’язані показники когнітивної ригідності, групової підтримки насильства й заявленої готовності до самопожертви (Zmigrod та ін., 2019). Висновок цього дослідження стосується зв’язку між виміряними когнітивними характеристиками й самооцінками на рівні вибірок. Автори не спостерігали в експерименті реальних терористичних нападів, а статистична модель не встановлює однозначного напрямку причинності. Вона також не доводить, що вправи на швидке переключення завдань зменшують насильство. Для перевірки таких припущень потрібні дослідження втручань і тривалих поведінкових результатів (Zmigrod та ін., 2019). Зареєстроване дослідження прямого відтворення результатів Zmigrod та співавторів охопило 1378 учасників. Schumann, Salman, Clemmow і Gill виявили невеликі та неоднакові за напрямом зв’язки між окремими когнітивними завданнями й заявленою готовністю до насильницьких дій заради своєї групи. Невеликий метааналіз первинного дослідження та відтворення підтвердив загальний слабкий негативний зв’язок гнучкості з підтримкою такого насильства, хоча частина окремих результатів не повторилася. Автори наголосили на необхідності перевіряти валідність методик і досліджувати тренування гнучкості окремо (Schumann та ін., 2022). Потреба в когнітивній завершеності Потреба в когнітивній завершеності означає прагнення отримати однозначну відповідь і завершити стан невизначеності. Це звичайний психологічний мотив, інтенсивність якого змінюється залежно від ситуації. У серії шести досліджень Obaidi та співавтори показали зв’язки між сприйняттям культурної загрози, підвищеною потребою в когнітивній завершеності та підтримкою насильницького екстремізму. Дослідження включало різні дизайни й допомогло перевірити конкретну пояснювальну модель, проте її зовнішня валідність залежить від досліджуваних груп і показників (Obaidi та ін., 2023). Категоричне пояснення конфлікту може надавати відчуття ясності: воно називає причину, розподіляє моральні ролі й обіцяє передбачуваність. За відсутності альтернатив воно може видаватися переконливішим, ніж багатофакторне пояснення, що залишає відкриті запитання. Це не характеристика якоїсь окремої релігії, етнічності або політичної течії. Дослідження потреби в визначеності описують загальні соціально-психологічні механізми, які виявляються в різних контекстах (Obaidi та ін., 2023). Що встановили систематичні огляди Wolfowicz та колеги систематизували 127 досліджень і проаналізували понад тисячу статистичних оцінок для великої кількості можливих чинників. Одним із принципових висновків стало те, що зв’язки з когнітивними установками та з реальною поведінкою відрізняються. Результати обмежувалися переважанням поперечних досліджень, нерівномірністю географічного охоплення, змінами визначень та неоднорідністю вибірок. Жоден окремий чинник у цьому огляді не став достовірним індивідуальним прогнозом (Wolfowicz та ін., 2021). Deverson, Delfabbro та Balzan у 2026 році провели наративний огляд із широким пошуком джерел, спрямований на поняттєве впорядкування гнучкості. Автори описали чотири форми гнучкості та відмінності між емоційно нейтральними й емоційно насиченими ситуаціями. Їхній висновок про можливу захисну роль гнучкості є теоретично важливим, але огляд не містить нового експерименту, який підтверджував би конкретний спосіб запобігання насильницькій поведінці (Deverson та ін., 2026). Як змінюються переконання, що виправдовують насильство Суперечність між розповіддю та пережитим досвідом Участь у групі може підтримуватися цілісною розповіддю, у якій насильство подається як необхідний або виправданий засіб. Новий досвід іноді створює розрив між цією розповіддю й тим, що людина спостерігає. Наприклад, практичні наслідки дій можуть виявитися несумісними з проголошеною турботою про громаду. Виникнення сумніву лише відкриває можливість перегляду; подальше рішення залежить від доступності альтернативних пояснень і безпечних стосунків (Morrison та ін., 2021). Моральне переосмислення допустимості шкоди Світоглядна зміна може починатися з перегляду вузького, але визначального судження: чи припустимо заподіяти шкоду конкретній людині заради політичної, релігійної чи колективної мети? Моральна оцінка потребує відокремлення індивідуальної відповідальності від узагальнень про цілу групу та співвіднесення заявлених цінностей із наслідками. Здатність утримувати складність такого судження є перспективним предметом дослідження гнучкості переконань. Її вплив на фактичні вчинки має оцінюватися окремо (Deverson та ін., 2026). Відносини, лояльність і безпечні альтернативи Переконання підтримуються повсякденними зв’язками. Організація може надавати статус, дружбу, відчуття захищеності, смисл або матеріальну допомогу. Відмовитися від її насильницьких правил психологічно складніше, якщо людина водночас ризикує втратити всі важливі контакти. Дослідження припинення участі підкреслюють роль різних життєвих обставин, підтримки та зміни соціальних зв’язків. Це пояснює, чому робота лише з логічними аргументами може виявитися недостатньою (Morrison та ін., 2021; Muibu та ін., 2025). Зміни відбуваються в різному порядку Іноді людина спочатку перестає брати участь у насильницькій діяльності, а вже потім переосмислює аргументи, які раніше її виправдовували. Інколи спершу з’являється моральний сумнів, але практичний вихід відкладається через соціальні або матеріальні обмеження. Можлива також зміна окремих переконань за збереження загальної політичної ідентичності. Огляди показують неоднорідність таких шляхів; науково некоректно наполягати на єдиній послідовності психологічних стадій (Morrison та ін., 2021; National Institute of Justice, 2019). Дерадикалізація, припинення участі та реінтеграція Дерадикалізацією в частині досліджень називають перегляд екстремістських переконань і відмову від легітимації насильства. Припинення участі означає вихід із певної групової діяльності та поведінкове дистанціювання. Припинення правопорушень описує ще один окремий результат. Реінтеграція охоплює відновлення соціальних зв’язків, можливостей навчання, праці та участі в житті громади. Дослідники не завжди однаково використовують ці терміни, тому перед оцінкою програми слід точно визначити кожен із них (Muibu та ін., 2025; Morrison та ін., 2021). У дослідженні, підтриманому Національним інститутом юстиції США, вивчали 300 складних життєвих траєкторій. Серед них були люди, які припинили групову участь і протиправні дії, але щодо зміни світогляду не вистачало доказів; інші продовжували поділяти частину переконань, припинивши правопорушення. Ці дані показують, що поведінкові та когнітивні результати можуть розходитися, а повідомлення про «успішний вихід» потребує пояснення, який саме результат перевірено (National Institute of Justice, 2019). Для профілактики суттєвим є саме обґрунтоване зменшення підтримки й здійснення насильства. Повна зміна релігійної чи політичної ідентичності людини не є необхідною умовою суспільної безпеки. Водночас задекларована відмова від насильства ще не гарантує відсутності практичної загрози за інших обставин. Тому правові факти, конкретна поведінка й добровільність співпраці мають власне значення, незалежне від результатів психологічного опитування. Чому сумнів іноді посилює прихильність до насильства Сумнів може залишити людину без звичних орієнтирів. Коли соціальне середовище пропонує тільки одну жорстку інтерпретацію подій, нова невизначеність може перетворитися на прагнення негайної визначеності. Якщо доступні різні достовірні джерела, неагресивні можливості громадської дії та підтримка без примусу, виникає простір для складнішого переосмислення. Який сценарій реалізується, залежить від конкретних умов, а не від єдиного психологічного «профілю» (Obaidi та ін., 2023; Wiktorowicz, 2005). Групове оточення впливає на те, які сумніви вважаються дозволеними й кого сприймають як надійного співрозмовника. Соціальне виключення, погрози або примус можуть заважати відкритому обговоренню поглядів. Разом із тим ізольованість не становить автоматичної причини насильства, а сильна групова ідентичність може підтримувати цілком мирні й суспільно корисні практики. Для розуміння механізму потрібні дані про зміст норм і фактичну поведінку (Wolfowicz та ін., 2021; Morrison та ін., 2021). Чи допомагають діалог і тренування гнучкості мислення Критичне обговорення й інформаційна грамотність Освітні заняття можуть навчати учасників перевіряти джерела, розрізняти фактичні твердження й оцінні судження, помічати логічні помилки та розглядати альтернативні пояснення конфлікту. Це самостійні корисні навички. Однак для твердження, що конкретна програма знижує ризик реального ідеологічного насильства, потрібні дослідження саме цього результату. Покращення результатів навчального тесту не може автоматично замінити поведінкові дані (Brouillette-Alarie та ін., 2022; Deverson та ін., 2026). Діалог без примусу Діалог, у якому людина може висловити сумнів, пояснити походження своєї позиції та почути наслідки насильницьких дій для постраждалих, може бути важливою частиною підтримувальних відносин. Практичні запитання мають залишатися відкритими, конкретними та поважними. Співрозмовник може пропонувати перевірку даних і ненасильницькі способи реалізації цінностей, не нав’язуючи готової ідеології. Такі підходи є обґрунтованими напрямами практики, а універсально доведеної процедури зміни насильницьких переконань наразі немає (Lewis та ін., 2024; Morrison та ін., 2021). Чому ефективність програм ще недостатньо відома Систематичний огляд Campbell Collaboration, оприлюднений у 2024 році, не виявив досліджень, придатних для надійного висновку щодо ефективності індивідуалізованого ведення випадків саме в запобіганні насильницькій радикалізації. Наявні публікації дозволили описати впровадження, професійну взаємодію, значення довіри та координації, але не довести величину зниження насильницьких подій. Це принципова межа доказової бази, яку слід враховувати в публічній комунікації (Lewis та ін., 2024). Огляд Muibu та співавторів 2025 року виявив 34 програми третинної профілактики з психологічними компонентами у 22 країнах і доповнив аналіз 18 інтерв’ю з фахівцями. Результат демонструє різноманіття практик, підходів до реінтеграції та способів оцінювання. Водночас каталог наявних програм не дорівнює експериментальному доказу їхньої ефективності. Доцільно перевіряти якість досліджень, час спостереження й показники фактичної поведінки (Muibu та ін., 2025). Небажані наслідки профілактики Огляд первинних і вторинних профілактичних програм у Journal for Deradicalization включив 33 емпіричні дослідження. Автори виявили методологічні недоліки, недостатню перевірку небажаних наслідків і випадки негативних результатів у програмах, орієнтованих на окремі етнічні чи релігійні групи або на посилений нагляд. Такі практики можуть руйнувати довіру та сприяти стигматизації. Оцінювання має включати не тільки заплановані зміни, а й можливу шкоду (Brouillette-Alarie та ін., 2022). Як науково перевіряти зміну переконань і поведінки Для якісного дослідження спочатку визначають результат: зменшення виправдання насильства, зміну заявлених намірів, відмову від протиправної діяльності, вихід із групи або соціальну реінтеграцію. Далі добирають відповідні вимірювання та часові точки. Опитування може показати зміни відповідей; спостереження за поведінкою — інші процеси. Жоден із цих показників не слід видавати за повний і безпомилковий опис внутрішніх мотивів (Lewis та ін., 2024; Wolfowicz та ін., 2021). Відповіді в опитуванні Людина може відповідати відповідно до очікувань дослідника, особливо якщо опитування проводять у середовищі, де її майбутні можливості залежать від оцінки. Висловлена згода з мирними принципами може бути щирою або ситуативною. Надійне дослідження враховує добровільність участі, конфіденційність, попереднє формулювання гіпотез і повторні вимірювання. Важливо уникати питання, яке вже підказує бажану політичну відповідь. Когнітивні завдання Тести на переключення правил і подолання автоматичних реакцій досліджують операційно визначені пізнавальні процеси. Вони не виявляють «екстремістську особистість», не ставлять діагноз і не дозволяють надійно прогнозувати напад. Навіть якщо статистичний зв’язок між тестом і відповідями про насильство повторюється в інших вибірках, його індивідуальна прогностична цінність залишається окремим питанням (Zmigrod та ін., 2019). Дослідження причинності Щоб довести вплив програми, потрібні обґрунтована група порівняння, достатня чисельність учасників, відстеження зміни результатів, перевірка вибуття та повний опис можливих небажаних ефектів. У цій галузі такі дизайни ускладнені рідкісністю насильницьких подій, етичними обмеженнями й конфіденційністю. Дослідникам потрібно чітко відокремлювати дані про сприйняття програми від підтверджених наслідків (Lewis та ін., 2024; Brouillette-Alarie та ін., 2022). Межі екстраполяції Висновки з поперечних опитувань студентів, які відповідають на умовні моральні ситуації, не можна автоматично переносити на людей, що перебували в насильницьких угрупованнях. Дані однієї держави не описують без перевірки інших правових і культурних умов. Ретроспективні інтерв’ю можуть відтворювати пізніше переосмислення мотивів. Ретельний огляд тому розмежовує встановлені асоціації, попередні механістичні пояснення та ще не перевірені практичні рекомендації (Wolfowicz та ін., 2021; Morrison та ін., 2021). Підлітки, цифрове середовище й захист прав У підлітковому віці посилюється прагнення автономії, формуються нові соціальні зв’язки й активно переосмислюються авторитетні судження. Сильна переконаність, незгода з дорослими або інтерес до суперечливих суспільних тем можуть належати до розвитку громадянської позиції. Такі особливості самі собою не свідчать про підтримку насильства. Освітня робота має сприяти критичному мисленню, навичкам інформаційної перевірки, безпечним стосункам і можливості звернутися по допомогу. Для неповнолітніх особливо важливі пропорційність втручання, недопущення стигматизації, обмеження збору персональних даних та врахування права дитини бути почутою. Шкільна програма не повинна перетворювати навчальні відповіді, релігійні переконання або дружні зв’язки на приховані психологічні рейтинги небезпеки. Наукове підтвердження її профілактичної ефективності потребує окремого дослідження, а не перенесення висновків із програм для дорослих (Brouillette-Alarie та ін., 2022; Lewis та ін., 2024). Цифрові обговорення можуть створювати відчуття належності, посилювати одностайність або, навпаки, відкривати доступ до різних аргументів. Саме по собі користування платформою чи перегляд політичних матеріалів нічого не говорить про можливість насильства. Дослідження впливу онлайн-середовища мають розрізняти доступність інформації, індивідуальний вибір контенту, зміну установок і фактичні дії; висновки про причинність потребують окремих дослідницьких дизайнів. Український контекст: наука, право та практична допомога В Україні вивчення насильницьких переконань відбувається на тлі повномасштабної війни, втрат, переміщення населення й досвіду небезпеки. Важливо розмежовувати законну громадянську активність, право на політичну критику, релігійне життя, патріотичні почуття, правомірний захист і протиправне насильство. Психологічне слово «радикальний» не визначає юридичну кваліфікацію поведінки. Будь-яка правова оцінка потребує конкретних фактів, контексту та застосовних норм права. Наукові дані, отримані переважно у країнах Західної Європи та Північної Америки, вимагають перевірки перед узагальненням на українське суспільство. Особливо небезпечно механічно прирівнювати сильні переживання, громадянську мобілізацію чи недовіру до певних установ до індивідуальної готовності заподіяти шкоду. Систематичні огляди досліджень радикалізації демонструють суттєві відмінності у вимірюваннях і контекстах (Wolfowicz та ін., 2021). У ситуації безпосередньої загрози життю чи здоров’ю пріоритет має негайний захист людей і звернення до компетентних служб. На офіційному порталі Державної служби України з надзвичайних ситуацій зазначені 112 як єдиний номер повідомлень про надзвичайні ситуації, 102 для звернення до поліції та 103 для екстреної медичної допомоги. За відсутності безпосередньої загрози доцільними залишаються правомірні шляхи консультації, підтримки та захисту приватності (ДСНС України). Безпечна розмова з людиною, яка виправдовує насильство У спокійній ситуації варто з’ясувати, яке конкретне твердження людина вважає правдивим, на яких джерелах ґрунтується її висновок і які альтернативні способи досягнення заявленої мети вона бачить. Корисно обговорювати наслідки насильства для реальних людей, зберігаючи гідність співрозмовника. Завдання такої розмови — створити умови для осмисленого перегляду суджень і підтримати безпечну поведінку, а не домогтися демонстративного зречення політичної чи релігійної ідентичності. Якщо людина сама бажає змін, підтримка може включати відновлення соціальних зв’язків поза насильницьким середовищем, допомогу з навчанням чи працею, звернення до психолога з приводу індивідуальних переживань та участь у ненасильницькому громадському житті. Ці напрями узгоджуються з описами різних програм реінтеграції, проте їхня ефективність для кожної конкретної ситуації має перевірятися, а професійна допомога підбирається індивідуально (Muibu та ін., 2025). За наявності конкретної погрози, відомостей про безпосередню підготовку заподіяння шкоди або іншої невідкладної небезпеки першочерговим є звернення до служб реагування. Самостійна спроба «діагностувати екстремізм», збирати досьє чи публічно таврувати людину може створити нові ризики. Психологічні поняття слугують для розуміння механізмів, а конкретна оцінка загрози належить компетентним фахівцям і відповідним правовим процедурам (ДСНС України). Поширені запитання Що таке когнітивне відкриття простими словами? Це період, коли попередні пояснення подій починають видаватися недостатніми й людина стає готовішою розглядати альтернативні ідеї. Воно може мати різні наслідки залежно від нової інформації, взаємин і умов життя. Термін відомий із досліджень Квінтана Вікторовича (Wiktorowicz, 2005). Чи захищає когнітивна гнучкість від насильницької радикалізації? Деякі дослідження виявляють статистичний зв’язок між гнучкістю опрацювання інформації та нижчим схваленням певних насильницьких установок. Прямих підстав вважати гнучкість універсальним індивідуальним захисним показником або доказом низької загрози немає (Zmigrod та ін., 2019; Deverson та ін., 2026). Чи можна зберігати радикальні погляди й відмовитися від насильства? Так. Ідейна позиція, моральна підтримка насильства й фактична поведінка є різними об’єктами оцінювання. Дослідження припинення участі підтверджують можливість поведінкової зміни без повного перегляду всіх переконань (National Institute of Justice, 2019). Чи можна передбачити напад за негнучкістю мислення? Ні. Дослідження виявляють асоціації на рівні вибірок, переважно щодо опитувальних показників. Негнучкість, категоричність або тверді політичні переконання не становлять надійного індивідуального прогнозу насильницького нападу (Wolfowicz та ін., 2021; Zmigrod та ін., 2019). Чим відрізняються дерадикалізація і вихід із насильницької групи? Дерадикалізація стосується перегляду переконань та легітимації насильства. Вихід означає припинення групової участі. Припинення правопорушень і подальша соціальна реінтеграція є додатковими результатами, які дослідники вимірюють окремо (Morrison та ін., 2021; Muibu та ін., 2025). Чи допомагають програми зміни мислення? Вони можуть розвивати корисні навички перевірки інформації, ведення діалогу та регуляції емоцій. Водночас переконливих доказів, що саме такі зміни забезпечують стійке зменшення фактичного насильства, недостатньо. Систематичні огляди наголошують на потребі кращих дослідницьких дизайнів (Lewis та ін., 2024; Brouillette-Alarie та ін., 2022). Висновок Когнітивна відкритість пояснює, як у житті людини стає можливим перегляд попередньої системи переконань. Її значення визначають характер нових пояснень, емоційний стан, соціальні зв’язки, потреба у визначеності та можливість безпечного обговорення сумнівів. Емпіричні дослідження підтверджують окремі зв’язки гнучкості мислення з насильницькими установками, але поки що недостатньо доводять причинний вплив програм розвитку гнучкості на фактичну поведінку. Доказова й етична профілактика спрямована на зменшення підтримки та застосування насильства з одночасним захистом прав людини й можливості законної незгоди (Deverson та ін., 2026; Lewis та ін., 2024; Wolfowicz та ін., 2021). Пов’язані статті Психологія радикалізації, насильницького екстремізму та профілактики: карта знань Чорно-біле мислення та нетерпимість до невизначеності в радикалізації Психологічні механізми виправдання ідеологічного насильства Вихід із насильницької екстремістської групи: психологія припинення участі Фактори ризику насильницької радикалізації: що встановлено дослідженнями Профілактика насильницького екстремізму: рівні та доказові підходи Як близьким реагувати на можливу насильницьку радикалізацію Ідеологічне виправдання насильства: як його досліджують Дерадикалізація: зміна переконань, що підтримують насильство Джерела Brouillette-Alarie, S., Hassan, G., Varela, W., et al. (2022). Systematic Review on the Outcomes of Primary and Secondary Prevention Programs in the Field of Violent Radicalization. Journal for Deradicalization, 30. Deverson, S., Delfabbro, P., & Balzan, R. (2026). The Role of Flexibility in the Formation and Maintenance of Extreme Beliefs: A Narrative Scoping Review. Scandinavian Journal of Psychology, 67(5), 1298–1309. DOI: 10.1111/sjop.70110. Державна служба України з надзвичайних ситуацій. Контакти екстрених служб України: 112, 101, 102, 103. Lewis, J., Marsden, S., et al. (2024). Case management interventions seeking to counter radicalisation to violence and related forms of violence: A systematic review. Campbell Systematic Reviews. DOI: 10.1002/cl2.1386. Morrison, J. F., Silke, A., Maiberg, H., Slay, C., & Stewart, R. (2021). A Systematic Review of Post-2017 Research on Disengagement and Deradicalisation. CREST. Muibu, D., Vasaturo, A., Spurrell, W., & Savoia, E. (2025). The use of psychological interventions in tertiary prevention programs for individuals engaged in violent extremism: a scoping review and interviews. Health & Justice, 13, 17. DOI: 10.1186/s40352-025-00324-w. National Institute of Justice. (2019). Empirical Assessment of Domestic Disengagement and Deradicalization (EAD3). Obaidi, M., Anjum, G., Bierwiaczonek, K., et al. (2023). Cultural threat perceptions predict violent extremism via need for cognitive closure. Proceedings of the National Academy of Sciences, 120(20), e2213874120. DOI: 10.1073/pnas.2213874120. Schumann, S., Salman, N. L., Clemmow, C., & Gill, P. (2022). Does cognitive inflexibility predict violent extremist behaviour intentions? A registered direct replication report of Zmigrod et al., 2019. Legal and Criminological Psychology, 27(2), 329–353. DOI: 10.1111/lcrp.12201. Wiktorowicz, Q. (2005). Radical Islam Rising: Muslim Extremism in the West. Rowman & Littlefield. Wolfowicz, M., Litmanovitz, Y., Weisburd, D., & Hasisi, B. (2021). Cognitive and behavioral radicalization: A systematic review of the putative risk and protective factors. Campbell Systematic Reviews, 17(3), e1174. DOI: 10.1002/cl2.1174. Zmigrod, L., Rentfrow, P. J., & Robbins, T. W. (2019). Cognitive Inflexibility Predicts Extremist Attitudes. Frontiers in Psychology, 10, 989. DOI: 10.3389/fpsyg.2019.00989.

Український психологічний ХАБ · Опубліковано: 22 жовтня 2026 · Редакційна політика Дослідницький кластер: Психологія радикалізації, насильницького екстремізму та профілактики Сприйнята несправедливість пов’язана з радикалізацією до насильства тоді, коли переживання порушеної справедливості взаємодіє з груповою ідентичністю, моральним виправданням заподіяння шкоди та обставинами, що роблять насильство психологічно допустимим. Саме відчуття несправедливості є поширеним людським досвідом і може спонукати до правозахисної діяльності, мирного протесту, суспільних реформ або пошуку допомоги. Дані досліджень стосуються переважно зв’язків між сприйняттям дискримінації, радикальними намірами й виправданням насильства; вони не дають підстав передбачати насильницький вчинок конкретної людини. Огляд психології несправедливості та радикалізації; міжнародне дослідження 40 країн, 2026. Головне запитання цієї статті: чому схоже переживання приниження, нерівного ставлення чи дискримінації для одних людей стає підставою вимагати справедливості мирними засобами, а для інших поєднується зі схваленням ідеологічно мотивованого насильства? Відповідь потребує розгляду конкретних психологічних переходів, групових стосунків і можливостей ненасильницької дії. Наукове розрізнення цих рівнів є центральним результатом систематичного огляду чинників когнітивної та поведінкової радикалізації. Що означає сприйнята несправедливість Сприйнята несправедливість — це оцінка людиною або спільнотою певного ставлення, рішення, розподілу ресурсів чи суспільного порядку як такого, що порушує значущі норми справедливості. В оцінці можуть поєднуватися фактичні обставини, особистий досвід, очікування, порівняння з іншими групами та уявлення про належні правила. Слово «сприйнята» позначає психологічний спосіб вимірювання і переживання явища: воно не заперечує реальність дискримінації, насильства або порушення прав. У психології розрізняють несправедливість розподілу — коли винагорода, ресурси чи можливості видаються нерівними; процедурну несправедливість — коли рішення ухвалюють непрозоро, без голосу тих, кого вони стосуються, або всупереч послідовним правилам; несправедливість міжособистісного ставлення — коли людина зазнає зневаги, приниження чи образ. У колективних конфліктах особливої ваги набуває сприйнята несправедливість щодо власної групи. Ці відмінності допомагають встановити, що саме викликає обурення, і які суспільні механізми можуть його зменшити. Ван ден Бос, огляд несправедливості та радикалізації. Одна людина може вважати несправедливим особисте рішення роботодавця, інша — обмеження доступу до освіти для своєї спільноти, третя — безкарність за грубі порушення прав. Психологічна подібність їхніх переживань не встановлює однакової правової оцінки подій і тим паче не вказує на готовність до насильства. Особиста образа, колективна кривда та відносна депривація Особиста образа стосується шкоди, яку людина пов’язує зі своїм досвідом. Колективна кривда виникає, коли шкода осмислюється як спрямована проти важливої групи: громади, професійної спільноти, етнічної групи чи політично об’єднаних людей. Людина може гостро переживати події, які безпосередньо її не зачепили, якщо вважає постраждалих частиною «нас». Групова відносна депривація означає відчуття, що власна група отримує менше можливостей, поваги чи ресурсів, ніж інша група або ніж вона обґрунтовано очікує. Це порівняльна оцінка, тому її не можна замінити показником доходу чи рівнем бідності. Відносна депривація досліджується у зв’язку з міжгруповими конфліктами та радикальними намірами, хоча вплив залежить від інших чинників. Роттвайлер і Ґілл, репрезентативне британське опитування; міжнародне дослідження радикальних намірів. Реально завдана шкода та психологічна оцінка Дослідник може вивчати, наскільки люди відчувають дискримінацію, навіть коли судового висновку щодо окремих випадків немає. Таке дослідження описує суб’єктивні оцінки й їхні наслідки. Встановлення факту дискримінації, правопорушення чи злочину потребує інших доказів і процедур. Для підтримки постраждалих важливо водночас визнавати їхній досвід, перевіряти обставини та пропонувати доступні шляхи захисту прав. Як відчуття несправедливості може пов’язуватися з радикальними намірами Дослідження описують взаємодію кількох процесів: людина переживає подію як несправедливу, приписує комусь відповідальність, відчуває обурення або приниження, шукає пояснення й підтримку, оцінює доступні способи дії. На кожному рівні можливі різні рішення. Це аналітична схема для пояснення механізмів, а не обов’язкова послідовність, яку проходять усі люди. Систематичний огляд чинників радикалізації; огляд несправедливості та радикалізації. Ідеологічно мотивоване насильство вимагає окремого пояснення: чому заподіяння шкоди починає здаватися дозволеним або необхідним. Між усвідомленням порушених прав та насильницькою дією лежать моральні судження, норми групи, взаємини, конкретні обставини й індивідуальні рішення. Найкраще вивчені зв’язки стосуються переконань та намірів, а досліджень реальної поведінки менше. Вулфович та співавтори, систематичний огляд. Приписування провини та моральна оцінка Питання «чому це сталося?» спрямовує увагу до причин. Відповідь може спиратися на перевірені факти, неточну інформацію, узагальнення або групові пояснення. Коли складну подію без достатніх підстав приписують цілій категорії людей, підвищується ризик колективного звинувачення. Моральна оцінка вчинку поступово може переноситися на нібито незмінну «погану сутність» усієї групи, що полегшує відкидання її прав. У працях про радикалізацію описано роль сприйнятої аморальності дій іншої сторони, символів несправедливості та емоційної захисної реакції. Водночас ці механізми можуть спонукати до мирної організації й правозахисного спротиву. Вирішальним дослідницьким питанням стає те, чи додається виправдання шкоди іншим людям. Ван ден Бос. Гнів, ненависть, приниження та їхні різні наслідки Гнів після несправедливості може сигналізувати про порушені межі й підтримувати активну громадянську позицію. Соціально-психологічні метааналізи колективної дії пов’язують пережиту несправедливість із груповою ідентичністю та вірою у спроможність спільно досягти змін. Такі дослідження насамперед пояснюють участь у колективних діях; їх не можна автоматично переносити на насильницькі дії. Ван Зомерен, Постмес і Спірс, метааналітичний синтез. Особливу увагу привертає ненависть, коли ворожість спрямована на групу як цілість і поєднується з ідеєю допустимості завдання шкоди. Дослідження 2026 року в контексті конфлікту між Каталонією та іспанською державою охопило три вибірки — 365, 185 і 377 учасників. Воно виявило стійкіший зв’язок колективної кривди з виправданням політичного насильства через ненависть, ніж через гнів; третє дослідження експериментально змінювало переживання кривди. Результати стосуються конкретного міжгрупового конфлікту, вимірюваних настанов і схильностей, а не підтверджених нападів. Альба і Васкес, 2026. Приниження може посилювати прагнення повернути повагу та значущість. Проте переживання приниження само собою не визначає форму реакції. Воно може вести до відновлення гідності через підтримку близьких, освіту, правозахист, переговори чи інші мирні способи впливу. Веббер та співавтори, польові й експериментальні дослідження втрати значущості. Коли моральна вимога перетворюється на виправдання насильства Моральне відсторонення — сукупність способів міркування, за яких людина послаблює власні обмеження проти завдання шкоди. Насильство можуть називати «необхідним відновленням справедливості», применшувати страждання постраждалих або переносити відповідальність із виконавців на абстрактну групу. Дослідження вимірюють такі судження як один із психологічних чинників схвалення ідеологічного насильства. Бєланже та співавтори, 2026. У цьому місці проходить принципова межа: переконання, що право порушено й потрібні зміни, сумісне з відданістю правам людини; переконання, що невинним людям можна завдати шкоди заради політичної чи релігійної мети, вже стосується виправдання насильства. Підтримка такої ідеї, намір її реалізувати та фактичний вчинок залишаються різними результатами дослідження. Що свідчать систематичні огляди й міжнародні дані Огляд досліджень когнітивної та поведінкової радикалізації Систематичний огляд Вулфовича та колег узагальнив численні дослідження чинників радикальних переконань, намірів і поведінки. Для сприйнятої несправедливості та групової відносної депривації зв’язки з радикальними намірами були помітно більшими, ніж із загальними радикальними настановами. Автори прямо розділяли ці результати: схвалення певної ідеї, готовність діяти та насильницька поведінка вимірюються різними методами. Переважання спостережних даних та неоднорідність визначень обмежують причинні висновки. Вулфович та співавтори, 2021. Висновок для читача полягає у точності мови. Кореляція між відчуттям групової кривди й висловленим наміром не означає, що кривда спричинить насильство; вона також не перетворює опитувальник на спосіб виявити майбутнього нападника. Дослідження різних вибірок повідомляють групові закономірності й потребують незалежної перевірки їхнього застосування до конкретних ситуацій. Дані 40 країн, опубліковані 2026 року Міжнародне дослідження Бєланже та колег об’єднало понад десять тисяч учасників із 40 країн і окрему невелику вибірку ув’язнених за екстремістську діяльність. Серед дванадцяти попередньо відібраних чинників три мали найстійкіші незалежні зв’язки з радикальними намірами: моральне виправдання насильства, нав’язливо-жорстка прихильність до справи та сприйнята дискримінація. Для останньої зв’язок у вибірці ув’язнених був менш певним. Бєланже та співавтори, 2026. У цій роботі вимірювали готовність підтримати чи здійснити насильство заради ідеї, переважно на основі самооцінок. Дослідження поперечного зрізу не показує, що один чинник обов’язково з’являється раніше за інший, і не встановлює, хто з опитаних справді вчинить насильство. Автори розглядають можливі механізми як гіпотези, що потребують подальших поздовжніх перевірок. Повний текст дослідження. Взаємодія чинників замість єдиного «профілю» Дослідження Роттвайлер і Ґілла на репрезентативній британській вибірці з 1500 осіб вивчало, як відносна групова депривація поєднується з індивідуальними характеристиками у зв’язку з екстремістськими настановами та намірами. Автори показали залежність спостережуваних зв’язків від комбінацій чинників. Ці вимірювання також не охоплювали фактичного здійснення нападів. Роттвайлер і Ґілл, 2022. Систематичний огляд Пандей і Бегери, опублікований 2026 року, організовує різнорідні результати за особистісним, міжособистісним та суспільним рівнями. Його цінність — у багаторівневій карті можливих зв’язків. Переліки корелятів із різних досліджень не є діагностичними ознаками. Зокрема, вік, етнічність, релігійна ідентичність, особистісні риси та психічне здоров’я не можуть служити самодостатнім доказом загрози. Пандей і Бегера, систематичний огляд. Чому більшість людей із відчуттям кривди обирають ненасильницькі дії Сама наявність політичної незгоди, пережитої дискримінації або радикальної програми змін не дорівнює готовності нападати на людей. Громадянські кампанії, профспілкова діяльність, судові позови, журналістські розслідування, суспільні дискусії та мирні зібрання можуть бути способами відновлення справедливості. Психологічні дослідження колективної дії пояснюють, як почуття несправедливості, групова ідентичність та переконаність у можливості досягти результату поєднуються в мобілізації. Метааналітична модель колективної дії. Для вибору засобів важливі доступність законних механізмів захисту, суспільна довіра, відчуття, що людей чують, якість стосунків, готовність до перевірки інформації та норми безпеки всередині спільноти. Ці напрями логічно випливають із моделей справедливості й соціальної дії. Їхня ефективність саме для запобігання рідкісним насильницьким подіям має оцінюватися окремими дослідженнями, а не припускатися заздалегідь. ОБСЄ, посібник щодо попередження насильницького екстремізму. Гнів може бути ресурсом суспільної участі Обурення корупцією, приниженням або порушенням прав може спонукати вимагати пояснень, створювати об’єднання, допомагати постраждалим. Психологічно важливо запитувати, які засоби людина вважає прийнятними, які наслідки вона передбачає та чи зберігає за іншими людьми право на життя й безпеку. Інтенсивність емоції й готовність до заподіяння шкоди вимірюються окремо. Ван Зомерен та співавтори; Альба і Васкес. Відчуття дієвості мирного шляху Люди охочіше долучаються до колективних дій, коли вірять, що спільна діяльність здатна щось змінити. Метааналітичні дослідження показують самостійну роль колективної дієвості поруч із несправедливістю й ідентичністю. Цей зв’язок описує механізми громадянської участі та обґрунтовує увагу до прозорих, доступних процедур розгляду скарг. Прямі докази запобігання насильницьким нападам саме через такі процедури залишаються окремим питанням. Ван Зомерен, Постмес і Спірс. Роль спільнот, групової належності та соціального середовища Спільна кривда набуває нового значення, коли про неї розповідають інші члени групи. Розмова може сприяти солідарності, перевірці фактів та організації законної допомоги. В інших умовах вона може посилювати узагальнені звинувачення, страх чи норму, за якою насильство визнають допустимим. Група впливає не лише на зміст переконань, а й на те, які дії викликають схвалення або осуд. Пандей і Бегера; Ван ден Бос. Почуття належності може підтримувати стійкість після кривди. Тому позбавлення людини соціальної підтримки або публічне таврування за переконання здатне поглибити відчуження. Профілактичні підходи мають будуватися на повазі, можливостях участі, своєчасному реагуванні на насильство та реальному врахуванні скарг. ОБСЄ, підхід взаємодії з громадами. Коли групова історія стає єдиним поясненням подій Завершені оповіді, які кожну невдачу тлумачать як доказ цілеспрямованої ворожості однієї групи, зменшують простір для перевірки альтернативних причин. Небезпека посилюється, коли людині пропонують оцінювати моральність будь-якого вчинку лише через його вигоду «своїм» і одночасно відмовляють «чужим» у гідності. Цей опис стосується механізму групового мислення і морального виправдання, а не політичного чи релігійного змісту будь-якої конкретної традиції. Міжнародні дані про моральну нейтралізацію. Дослідницьки корисне запитання тут таке: чи зберігаються можливість поставити незручне запитання, перевірити джерело, не погодитися з групою й обрати безпечний спосіб дії? Це питання про якість середовища, яке допускає різні думки та підтримує безпеку, а не тест на «екстремізм». Цифрові середовища та переживання несправедливості У мережі люди знаходять свідчення про порушення прав, підтримку постраждалих і можливість організувати допомогу. Водночас емоційно насичені повідомлення, вибіркові приклади й повторювані образи можуть посилювати відчуття загрози. Сам факт перегляду радикального матеріалу, підписки на канал або участі в гострій дискусії не доводить підтримки насильства. Науковий аналіз має враховувати особистий контекст, соціальні зв’язки, активний пошук інформації та реальні показники поведінки. Багаторівневий систематичний огляд. Окреме методологічне питання — робота систем рекомендацій. Поява споріднених дописів у стрічці ще не доводить, що саме рекомендації спричинили радикалізацію. Потрібні дані про експозицію, послідовність подій, альтернативні пояснення й поведінкові наслідки. Цю тему докладно розкрито в матеріалі про онлайн-радикалізацію до насильства. Для особистої інформаційної гігієни корисно відділяти факт події від припущень щодо мотивів цілої групи, звіряти повідомлення за незалежними джерелами, зважати на хронологію та уникати поширення непідтверджених звинувачень. Це базові практики відповідального обговорення, а не методика визначення схильності іншої людини до насильства. Які психологічні моделі допомагають зрозуміти зв’язок Психологія справедливості Кеса ван ден Боса Узагальнюючи різні теоретичні підходи, Кес ван ден Бос описує роль групової депривації, оцінки аморальності дій іншої сторони, невизначеності та символічних подій у переживанні несправедливості. Ця рамка пояснює, чому тема справедливості може набувати особливої емоційної сили. Вона описує психологічні закономірності й потребує додаткового аналізу умов переходу від переконань до фактичного насильства. Van den Bos, 2020. Модель колективної дії та групової ідентичності Інтегративна модель колективної дії поєднує сприйняту несправедливість, ідентифікацію з групою та відчуття колективної дієвості. Її основна дослідницька сфера — участь у колективних діях, зокрема протестах. Використання цієї моделі пояснює, чому несправедливість часто стає основою цілеспрямованої громадянської мобілізації та чому помилково називати будь-яку мобілізацію кроком до насильства. Van Zomeren, Postmes, Spears, 2008. Багаторівневий підхід до радикалізації На особистісному рівні вивчають оцінки, емоції та моральні судження; на рівні стосунків — групові норми й підтримку; на суспільному рівні — конфлікти, інституції, дискримінацію та доступ до справедливих процедур. Рівні взаємодіють, але мають різні методи вимірювання. Об’єднання в одному списку віку, релігійності, почуття кривди й підтримки насильства не створює науково надійного «портрета небезпечної особи». Pandey, Behera, 2026. Моделі послідовних сходинок корисні як наочні гіпотези про можливі перетворення скарги на виправдання агресії. Дослідження поперечного зрізу не підтверджують, що всі люди проходять однакові сходинки або що одна стадія неминуче веде до наступної. Бєланже та співавтори, застереження щодо причинності. Сприйнята несправедливість, політичне насильство й тероризм: необхідні відмінності Радикальні погляди означають прагнення докорінних змін або прихильність до принципової позиції. Політичне несхвалення, активізм, мирний спротив, релігійна належність та правозахисні вимоги мають власний зміст і оцінюються насамперед за конкретними діями й відповідними правовими нормами. Насильницька радикалізація в цій статті означає психологічні та соціальні процеси, пов’язані з легітимацією ідеологічно мотивованої шкоди та можливим переходом до її заподіяння. Огляд радикалізації та несправедливості. Тероризм є правовою категорією з визначеними законом ознаками. В Україні діє Закон «Про боротьбу з тероризмом», який установлює законодавчу термінологію та повноваження відповідних органів. Психологічна оцінка почуття кривди не визначає складу кримінального правопорушення й не замінює правового встановлення обставин. Закон України № 638-IV, чинний текст. В українському контексті переживання втрати, окупації, насильства, вимушеного переміщення чи дискримінації потребує уважного ставлення до реальних обставин і прав постраждалих. Саме переживання воєнної травми, обурення агресією, патріотична позиція або законна участь у захисті країни не є науковою підставою для ототожнення з насильницьким екстремізмом. Правову оцінку конкретних дій і статусів здійснюють компетентні органи відповідно до законодавства. Чи можна оцінити загрозу за відчуттям несправедливості Для прогнозування рідкісних подій недостатньо знати, що людина обурена, зазнала дискримінації, перебуває в конфлікті чи поширює гострі політичні погляди. Навіть статистично значущий чинник на рівні вибірки може давати багато хибних висновків щодо конкретної особи. Дослідження радикальних намірів не дорівнюють перевіреним інструментам прогнозування злочинної поведінки. Вулфович та співавтори; Бєланже та співавтори. Професійна оцінка конкретної загрози, якщо вона потрібна, спирається на підтверджувану поведінку, контекст, характер і достовірність погроз, динаміку подій та міждисциплінарні процедури. Вона вимагає підготовлених фахівців і встановлених правил захисту даних. Читацькі переліки «ознак екстреміста» й самостійне психологічне класифікування знайомих не є належною заміною такої роботи. Якщо підліток різко обговорює політику, змінює погляди чи ставить під сумнів суспільні норми, це може бути складовою розвитку ідентичності й критичного мислення. Дорослі мають оцінювати конкретну поведінку й безпеку, поважати гідність дитини, зберігати конфіденційність і залучати відповідних фахівців лише на підставі реальної потреби. Виявлення поглядів або належність до певної спільноти не є діагностикою. ОБСЄ, права людини та взаємодія з громадами. Профілактика: як працювати з почуттям кривди без стигматизації Профілактична робота починається з розуміння реального змісту скарги: що саме сталося, хто постраждав, які факти можна встановити, яких змін домагаються люди та який шлях до них доступний. Цей підхід визнає право говорити про дискримінацію й водночас зберігає безпеку всіх учасників. Він відповідає загальним принципам залучення громад і поваги до прав людини, викладеним в посібнику ОБСЄ. На рівні установ і громад Прозорі процедури розгляду скарг, зрозумілі пояснення рішень, доступ до правової допомоги та можливість брати участь в обговоренні зменшують ризик накопичення невисловлених претензій. Такі заходи передусім є належним врядуванням і захистом прав. Їхній окремий вплив на частоту насильницького екстремізму потрібно підтверджувати спеціальною оцінкою; відсутність доведеного ефекту окремої програми не скасовує самостійної цінності справедливих процедур. ОБСЄ; теорія колективної дії. У школі та роботі з молоддю Освітня відповідь охоплює безпечний простір для складних запитань, перевірку повідомлень, обговорення прав людини, підтримку постраждалих від дискримінації та навички ненасильницького розв’язання конфліктів. Варто відділяти рішучі переконання від приниження, погроз або цькування. Психологічна допомога дитині призначається за її потребами та із захистом персональних даних, а не як покарання за політичні погляди. Програмам профілактики потрібні зрозумілі цілі, належна оцінка результатів і контроль побічної шкоди. ОБСЄ. У розмові з людиною, яка переживає несправедливість Спершу корисно прояснити зміст кривди: «Що саме сталося?», «Якого рішення ви прагнете?», «Які докази ми маємо?», «Що допоможе захистити людей?». Відкриті запитання дозволяють відокремити факти від узагальнень і не знецінювати пережитого. Якщо мова переходить до схвалення шкоди, варто спокійно зосередити увагу на безпеці та відповідальності за конкретні дії. Підтримка з боку психолога може бути доречною для переживання втрати, стресу, гніву чи тривоги, незалежно від політичного світогляду. Не слід обіцяти, що одна розмова, спростування повідомлення або «правильний» контраргумент усуне насильницькі наміри. Докази щодо ефективності конкретних профілактичних втручань відрізняються за програмами, вибірками та вимірюваними результатами. Особливо важливо не плутати зміну ставлення до повідомлення зі зниженням підтвердженої загрози насильства. Вулфович та співавтори, межі дослідницьких результатів; ОБСЄ. Практичні ситуації: що робити відповідально Ви особисто пережили несправедливість і відчуваєте сильний гнів Назвіть конкретну подію, зафіксуйте доступні факти, визначте, чи потрібен захист від подальшої шкоди, і оберіть безпечний канал дії: звернення до компетентної установи, юридичну консультацію, громадську ініціативу, підтримку близьких. Коли емоції надзвичайно інтенсивні, допомагає тимчасове відкладення незворотних рішень і розмова з людиною, яка здатна підтримати без підбурювання до насильства. Професійна психологічна допомога може бути корисною, якщо переживання порушує сон, повсякденне функціонування чи відчуття безпеки. У спільноті поширюють твердження, що «всі вони винні» Запропонуйте повернутися до конкретного вчинку, перевірених даних та персональної відповідальності. Підтримайте право говорити про шкоду й домагатися справедливості. Одночасно чітко позначте, що колективне покарання невинних людей порушує принципи безпеки та прав людини. Така розмова зосереджена на змісті тверджень і наслідках дій, а не на приписуванні співрозмовнику психологічного ярлика. Ви отримали конкретну погрозу насильства Зосередьтеся на негайній безпеці, відійдіть із небезпечного місця, не намагайтеся самостійно перевіряти наміри погрозами у відповідь і повідомте компетентним службам достовірну інформацію про ситуацію. В Україні для екстрених повідомлень діє 112, для звернення до поліції — 102. Розрізняйте гостру політичну риторику й конкретні погрози, але за наявності безпосередньої небезпеки дійте заради захисту людей. Офіційні контакти ДСНС України. Обмеження науки та принципи відповідальної інтерпретації Поняття «радикалізація» та «насильницький екстремізм» визначаються неоднаково в різних дисциплінах. Дослідники використовують опитувальники настанов, шкали готовності до насильства, спогади учасників, аналіз судових матеріалів та історії окремих випадків. Висновок, зроблений щодо одного способу вимірювання, не переноситься автоматично на інший. Систематичний огляд Вулфовича та співавторів. Чимало робіт є перехресними спостережними дослідженнями: вони виявляють співіснування переживань і намірів, але не встановлюють напрямку впливу. Навіть експериментальна зміна відчуття кривди може показати короткочасний вплив на відповіді в анкеті, а не на реальну поведінку. Тому дані Альби й Васкес про емоційні механізми та масштабні міжнародні кореляції Бєланже й колег слід тлумачити в межах їхніх результатів. Альба і Васкес, 2026; Бєланже та співавтори, 2026. Окрема проблема полягає в тому, що насильницькі події відносно рідкісні, а групи з подібними соціальними обставинами переважно не переходять до насильства. Це обмежує придатність загальних кореляцій для індивідуального прогнозу. Етична ціна хибного висновку може включати стигматизацію, втрату довіри, порушення приватності та неправомірне втручання. Роттвайлер і Ґілл; ОБСЄ. Поширені запитання Чи означає сильне почуття несправедливості, що людина радикалізується до насильства? Ні. Це переживання може спонукати до мирної громадянської участі, правового захисту та допомоги іншим. Дослідження знаходять групові статистичні зв’язки з певними радикальними намірами, але індивідуальний прогноз на підставі самого почуття кривди необґрунтований. Вулфович та співавтори. Чим сприйнята несправедливість відрізняється від фактичної дискримінації? Перше поняття описує особисту або колективну психологічну оцінку. Друге вимагає встановлення обставин та відповідних нормативних критеріїв. Вони можуть стосуватися однієї події; психологічний термін не применшує реального порушення прав. Чи небезпечний гнів через порушення прав? Гнів може допомагати визначити потребу у змінах і брати участь у колективних діях. Для аналізу можливого насильства важливіші конкретні виправдання шкоди, наміри, поведінка й обставини. У дослідженні Альби й Васкес ненависть мала послідовніший зв’язок із виправданням насильства, ніж гнів, але й це не є інструментом прогнозування окремої особи. Альба і Васкес. Чому людина може підтримувати різкі політичні зміни й відкидати насильство? Цілі та засоби є різними вимірами політичної позиції. Людина може вважати чинні інституції несправедливими, прагнути радикальної реформи та послідовно захищати права і фізичну безпеку інших. Метааналіз колективної дії. Чи доведено, що дискримінація спричиняє терористичні напади? Дослідження підтверджують зв’язок сприйнятої дискримінації з радикальними намірами в певних вибірках; причинна послідовність і можливий перехід до фактичних нападів не встановлені цими вимірюваннями. Реальна дискримінація водночас потребує захисту прав незалежно від питань радикалізації. Бєланже та співавтори. Чи може психолог за одним опитувальником визначити майбутнього нападника? Психологічні опитувальники не дають такої надійності. Будь-яка професійна робота з конкретними погрозами потребує спеціальної підготовки, підтверджуваної інформації, належних повноважень і міждисциплінарного підходу. Систематичний огляд чинників. Що допомагає громаді реагувати на пережиту несправедливість? Важливо забезпечувати доступ до інформації, справедливих процедур, правової допомоги, захисту від дискримінації та безпечної громадянської участі. Це обґрунтовані напрями належної взаємодії з людьми; ефективність кожної конкретної програми профілактики насильства потребує окремої оцінки. ОБСЄ. Підсумок Сприйнята несправедливість пояснює важливу частину психологічного середовища радикальних намірів: люди реагують на порушення норм, групову кривду, приниження та дискримінацію. Подальший результат визначається взаємодією моральних суджень, соціальних зв’язків, доступних способів дії та конкретних обставин. Найпослідовніше наукове розрізнення полягає у відокремленні досвіду кривди від схвалення насильства, висловленого наміру й фактичного вчинку. Саме воно дозволяє одночасно захищати права постраждалих, підтримувати мирні шляхи змін і відповідально реагувати на реальні загрози. Огляд несправедливості; систематичний огляд; міжнародне дослідження, 2026. Пов’язані статті Психологія радикалізації, насильницького екстремізму та профілактики — головна сторінка дослідницького кластера. Шляхи радикалізації до насильства: багаторівнева модель — взаємодія особистісних, групових і суспільних процесів. Втрата значущості і пошук сенсу в шляхах радикалізації — як переживання втрати поваги може поєднуватися з пошуком значущості Фактори ризику насильницької радикалізації: що встановлено дослідженнями — наукові кореляції й межі їх застосування. Захисні чинники від залучення до насильницького екстремізму — чинники захисту й межі доказів профілактики Психологічні механізми виправдання ідеологічного насильства — як працюють моральні судження про шкоду. Насильницька радикалізація: визначення, форми та межі поняття — точні поняття і відмінність між поглядами та поведінкою. Політичний гнів: несправедливість, мобілізація та конфлікт — емоційний вимір громадянського обурення. Колективна політична дія: ідентичність, несправедливість та ефективність — механізми мирної мобілізації. Емоції приниження, гніву й помсти в насильницькій радикалізації Джерела Alba, B., & Vázquez, A. (2026). Grievance fuels aggressive intergroup inclinations and justification of political violence through hatred rather than anger. British Journal of Social Psychology, 65(4), e70135. https://doi.org/10.1111/bjso.70135. Bélanger, J. J., Gómez, A., Snook, D., et al. (2026). An international tournament of risk factors for radical intentions: Evidence from 40 countries. Frontiers in Psychology, 17, 1855329. https://doi.org/10.3389/fpsyg.2026.1855329. Organization for Security and Co-operation in Europe. (2014). Preventing Terrorism and Countering Violent Extremism and Radicalization that Lead to Terrorism: A Community-Policing Approach. https://www.osce.org/atu/111438. Pandey, K., & Behera, N. (2026). Factors influencing radicalization process at micro, meso, and macro levels: A systematic literature review. Behavioral Sciences & the Law, 44(4), 571–589. https://doi.org/10.1002/bsl.70064. Rottweiler, B., & Gill, P. (2022). Individual differences in personality moderate the effects of perceived group deprivation on violent extremism: Evidence from a United Kingdom nationally representative survey. Frontiers in Psychology, 13, 790770. https://doi.org/10.3389/fpsyg.2022.790770. State Emergency Service of Ukraine. (2026). Екстрені служби України: контакти. https://bezpeka.dsns.gov.ua/contacts. Van den Bos, K. (2020). Unfairness and radicalization. Annual Review of Psychology, 71, 563–588. https://doi.org/10.1146/annurev-psych-010419-050953. Van Zomeren, M., Postmes, T., & Spears, R. (2008). Toward an integrative social identity model of collective action: A quantitative research synthesis of three socio-psychological perspectives. Psychological Bulletin, 134(4), 504–535. https://doi.org/10.1037/0033-2909.134.4.504. Verkhovna Rada of Ukraine. (2003, зі змінами). Закон України «Про боротьбу з тероризмом» № 638-IV. https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/638-15. Webber, D., Babush, M., Schori-Eyal, N., et al. (2018). The road to extremism: Field and experimental evidence that significance loss-induced need for closure fosters radicalization. Journal of Personality and Social Psychology, 114(2), 270–285. https://doi.org/10.1037/pspi0000111. Wolfowicz, M., Litmanovitz, Y., Weisburd, D., & Hasisi, B. (2021). Cognitive and behavioral radicalization: A systematic review of the putative risk and protective factors. Campbell Systematic Reviews, 17(3), e1174. https://doi.org/10.1002/cl2.1174.

Український психологічний ХАБ · Опубліковано: 22 жовтня 2026 · Редакційна політика Дослідницький кластер: Психологія радикалізації, насильницького екстремізму та профілактики Радикалізація, екстремізм і тероризм позначають різні рівні аналізу суспільних конфліктів. Радикалізація описує процес змін переконань, ставлення до насильства або залучення до дій; екстремізм характеризує певні ідеологічні позиції та практики, межі яких залежать від визначення; тероризм стосується особливого різновиду насильницької діяльності, пов’язаної із залякуванням та примусом заради певної мети. Ці поняття можуть перетинатися в конкретному випадку, проте кожне відповідає на окреме запитання. Саме таку потребу в термінологічній точності підкреслюють огляд Ренді Борума та навчальні матеріали Управління ООН з наркотиків і злочинності. Плутанина виникає тоді, коли глибоку незгоду з чинним порядком називають готовністю до нападу, прихильність до жорстких ідей ототожнюють із участю у злочині, а слово «тероризм» використовують як загальну назву будь-якого політичного насильства. У психології такі підміни змінюють саме дослідницьке питання, створюють хибні критерії ризику й можуть призводити до стигматизації. Модель двох пірамід Макколі та Москаленко окремо розглядає радикалізацію поглядів і радикалізацію дій. Це розрізнення визначає логіку всієї статті. Коротка відповідь: у чому головна різниця Радикалізація — це процес, у якому змінюються політичні чи світоглядні переконання, соціальні зв’язки, уявлення про допустимі засоби боротьби або готовність діяти. У дослідженнях безпеки словом часто називають саме рух до виправдання насильства, але історичне та соціологічне вживання ширше: радикальна вимога докорінних реформ може залишатися цілком мирною. Алекс Шмід у концептуальному огляді спеціально пояснює історичну відмінність радикалізму від насильницького екстремізму. Екстремізм — поняття, за допомогою якого описують погляди, рухи або практики, що виходять далеко за межі прийнятних для певного політичного й соціального середовища норм. Через залежність від цих норм термін потребує щоразу явних критеріїв. Насильницький екстремізм — вужча категорія, пов’язана з підтримкою, виправданням, погрозою або здійсненням ідеологічно мотивованого насильства. Водночас ООН прямо констатує відсутність загальновизнаного визначення насильницького екстремізму. Тероризм — категорія для позначення певної насильницької діяльності й пов’язаних із нею злочинів. У міжнародному дослідницькому вжитку в центрі уваги перебувають насильство чи погроза насильством, політична або інша суспільно значуща мета, залякування ширшої аудиторії та спроба вплинути на рішення або поведінку інших. Точні межі залежать від правового акта й дослідницької традиції; Управління ООН з наркотиків і злочинності описує проблему відсутності єдиного міжнародного правового визначення. Для практичного розуміння корисно поставити три різні запитання: «Як змінювалася позиція людини чи групи?» — про радикалізацію; «Які переконання, цілі та засоби вони підтримують?» — про екстремізм; «Що було зроблено, із якою метою, проти кого і як це визначає право?» — про тероризм. Таке розділення запобігає логічному стрибку від непопулярної думки до обвинувачення в насильницькій діяльності. Радикальні погляди та радикалізація: ідея суспільної зміни і процес залучення Що означає радикальність у політиці та суспільстві Радикальні ідеї спрямовані на глибоку зміну основних інституцій, відносин влади чи загальноприйнятих правил. Їхній зміст визначається історичним контекстом: вимога, яка в один період здавалася крайнім викликом, згодом може стати частиною демократичного консенсусу. Тому сам факт вимоги докорінної зміни суспільства не дає інформації про ставлення до насильства. Шмід показує, що радикалізм історично не був синонімом тероризму, а оцінка «крайності» залежить від політичного центру та його змін. Мирний активізм, ненасильницький громадянський спротив, гостра критика влади, релігійні переконання й програми радикальних реформ потребують аналізу в категоріях політичної участі, свободи слова та законності конкретних дій. Наукова кваліфікація насильства має спиратися на поведінку й наміри, які підтверджені даними, а не на неприйнятність чи незвичність позиції для дослідника. Чому визначення радикалізації відрізняються У літературі існують принаймні два широкі способи вживання терміна. Перший описує посилення радикальних поглядів, включно з мирними, без припущення про майбутній злочин. Другий використовує «радикалізацію» як скорочення від «радикалізації до насильства», тобто відстежує процеси, пов’язані з виправданням, підтримкою або здійсненням насильницьких дій. У документах Європейської комісії щодо профілактики йдеться насамперед про прийняття ідеології, яка допускає насильство для досягнення політичної чи ідеологічної мети. Це робоче політичне визначення для конкретного напряму безпеки; воно не скасовує ширших академічних значень слова. Якщо йдеться про профілактику насильства, точніше вживати формулу «насильницька радикалізація» або «радикалізація до насильства». Вона зазначає результат, який намагаються дослідити, і не перетворює радикальну політичну позицію на загрозу за визначенням. Детальний розбір цієї категорії викладено в статті «Насильницька радикалізація: визначення, форми та межі поняття». Чи завжди радикалізація відбувається поетапно Слово «процес» вказує на зміни в часі, проте саме по собі не доводить існування універсальної послідовності стадій. Для різних учасників траєкторії можуть починатися з дружніх контактів, досвіду конфлікту, групової лояльності, моральних переконань, політичного обурення або безпосереднього залучення до дій. Борум у другій частині огляду показує методологічні обмеження лінійних моделей, а Горган пропонує вивчати реальні шляхи участі замість пошуку психологічного профілю. Теоретична схема може допомогти побачити можливі зміни, але вона не є хронологією, яку проходить кожна людина. Іноді ідеологічні переконання передують участі у насильницькій діяльності; в інших випадках групова належність, конфліктне середовище або ситуативна дія передують оформленню переконань. Відповідно, дослідник має реконструювати конкретну біографію та контекст, зважаючи на часовий порядок подій і якість свідчень. Екстремізм: коли термін залежить від обраного критерію Політична оцінка, наукова категорія та юридичний термін «Екстремізм» походить із мови про крайні позиції, але межа «крайності» змінюється залежно від країни, епохи й політичного режиму. Якщо критерій зводиться до відхилення від панівної думки, авторитарна влада здатна називати екстремістським і мирний демократичний спротив. Через це наукові праці мають окремо визначати, чи досліджують антидемократичні установки, схвалення примусу, дегуманізацію, нетерпимість, підтримку насильства або реальні насильницькі практики. Концептуальний аналіз Шміда та матеріали ООН пояснюють, чому нечіткі визначення погіршують порівнюваність висновків. Дослідницьке речення «екстремістські погляди корелюють з X» має сенс лише після уточнення, як саме виміряли погляди, яку вибірку вивчали та що означало X. Опитувальник щодо неприйняття демократичних процедур, шкала схвалення насильства та облік участі в нападі вимірюють різні явища. Їх об’єднання під одним словом може штучно створити видимість сильного зв’язку там, де насправді оцінювали неоднакові результати. Що додає прикметник «насильницький» Насильницький екстремізм пов’язує політичну, релігійну, етнонаціоналістичну чи іншу ідеологічну мету з прийняттям або застосуванням насильства. Однак і тут важлива внутрішня диференціація: абстрактне схвалення, схвалення конкретного нападу, погроза, підготовча поведінка й фактичний напад мають різний доказовий і правовий статус. Не кожне схвалення дорівнює підготовці, а не кожна насильницька дія є терористичним актом. Докладніше сучасний науковий статус розкрито в матеріалі «Насильницький екстремізм: психологічні ознаки та науковий статус». План дій ООН із запобігання насильницькому екстремізму розглядає явище як різноманітне й контекстне. Цей підхід важливий для психології: групи з несхожими ідеологіями можуть використовувати подібні способи морального виправдання шкоди, але їхні історії, організаційні умови та цілі не стають через це однаковими. Чому екстремізм не є психологічним діагнозом Екстремізм — суспільно-політична й дослідницька категорія. Саме слово не описує окремого психічного розладу, а переконання людини не можуть слугувати підставою для психіатричного висновку. Систематичні огляди радикалізації оцінюють різнорідні поведінкові, соціальні й психологічні чинники, а не «тест на екстреміста». Метааналіз Вольфовіца та співавторів показує значну різницю між величиною зв’язків різних чинників із поглядами, намірами та поведінкою. Із цього випливає правило для публічних дискусій: незвична риторика, замкнутість, релігійність, молодий вік, походження, соціальний статус або психологічні труднощі не є самостійним доказом насильницького екстремізму. Рішення про безпеку потребують конкретної інформації про можливу шкоду, професійної оцінки й додержання прав людини. Тероризм: насильницька діяльність, спосіб впливу та правова кваліфікація Які елементи повторюються в дослідницьких визначеннях Дослідження тероризму часто зосереджують увагу на чотирьох аспектах: застосуванні насильства або серйозній погрозі ним; цілі, що виходить за межі безпосередньої шкоди жертві; спробі залякати населення, соціальну групу чи примусити органи влади; політичному, ідеологічному чи іншому суспільно спрямованому контексті. Утім, різні системи права по-різному визначають необхідні елементи злочину, тому наукове пояснення не може замінити закон. Огляд визначень УНЗ ООН показує, як правові традиції розв’язують ці суперечності. Особливістю терористичного насильства у багатьох підходах є комунікативна функція: безпосередні постраждалі стають адресатами фізичної шкоди, а ширша аудиторія — адресатом залякування чи політичного сигналу. Це пояснює, чому для розуміння дії важливі її мета, адресат погрози та очікувана реакція інших. Але дослідник не може встановити мотив лише за емоційною реакцією суспільства або за гучністю медійного висвітлення. Чи кожне політичне насильство є тероризмом Політично мотивоване насильство охоплює значно ширше коло явищ: від нападів між угрупованнями та примусу в громадських конфліктах до воєнних злочинів, переслідування цивільних і терористичних актів. Їхні ознаки можуть перетинатися, однак кримінально-правова кваліфікація залежить від конкретного складу злочину, суб’єкта, мети, обставин і застосовного права. ООН у навчальному модулі про визначення тероризму застерігає від припущення про єдину універсальну правову формулу. Під час міжнародних та неміжнародних збройних конфліктів правова оцінка має додатково враховувати міжнародне гуманітарне право. Військові дії, злочинні напади на цивільне населення, терористичні акти й інші форми насильства потребують окремого правового аналізу. Редакційний висновок: слово «тероризм» у публічній суперечці не замінює встановлення фактів та юридичної відповідальності. Чому тероризм — вужчий предмет, ніж насильницький екстремізм Насильницький екстремізм зазвичай описує ширшу сукупність насильницьких позицій і практик, мотивованих певною ідеологією. Тероризм охоплює конкретний тип злочинної діяльності та пов’язані з ним заборонені дії, визначені законом. До поняття насильницького екстремізму можуть потрапляти випадки, які дослідники не класифікують як тероризм; водночас терористична діяльність може включати логістику, фінансування та інші форми сприяння, що самі не є безпосереднім застосуванням фізичного насильства. Закон України «Про боротьбу з тероризмом» прямо розрізняє тероризм, терористичний акт і ширшу терористичну діяльність. Тому формула «тероризм — це найвища стадія екстремізму» вводить в оману. Вона нав’язує єдину драбину розвитку, хоча реальні траєкторії участі різні, а юридичні категорії утворені за іншою логікою. Борум і Макколі та Москаленко пояснюють необхідність відокремлювати участь у насильстві від вимірювання ступеня переконаності. Порівняльна карта трьох понять За одиницею аналізу Радикалізація: зміна в часі на рівні особи, мережі, групи або соціального середовища. Екстремізм: характеристика ідей, норм, позицій, організаційних практик або насильницької діяльності, залежно від робочого визначення. Тероризм: певні діяння, погрози, форми організації та сприяння, що аналізуються насамперед через характер насильства, мету і юридичні ознаки. Ці три виміри можна застосувати до одного випадку, проте вони дадуть різні описи. За ставленням до насильства Радикальність переконань не визначає способу дії. Насильницька радикалізація спеціально зосереджується на процесах наближення до підтримки чи застосування насильства. Екстремізм без уточнення критеріїв не повідомляє, чи йдеться про насильство; вираз «насильницький екстремізм» це уточнює. Тероризм у законодавстві стосується визначених суспільно небезпечних діянь, зокрема насильницьких і пов’язаних із ними форм терористичної діяльності. УНЗ ООН підкреслює неоднорідність дефініцій, а український закон задає юридичний зміст для України. За тим, які дані потрібні Для вивчення радикалізації потрібні відомості про попередню і поточну позицію, тривалість змін, контекст і шляхи залучення. Для аналізу екстремізму необхідні чітка операційна дефініція, достовірні дані про зміст переконань та практик і відокремлення підтримки насильства від дій. Для встановлення терористичного злочину потрібні докази відповідних юридичних ознак і належна правова процедура. У кожній ситуації публічні ярлики мають значно меншу доказову силу, ніж перевірювані факти. Чому радикальні переконання не перетворюються на насильство автоматично Дві піраміди: переконання і дія Макколі та Москаленко (2017) запропонували розглядати радикалізацію переконань і радикалізацію поведінки як пов’язані, але відносно самостійні процеси. Умовна піраміда думок описує різний ступінь підтримки певних ідей; піраміда дій — різні форми участі, від бездіяльності й ненасильницької активності до насильства. Структура цієї моделі допомагає формулювати запитання, однак не є інструментом індивідуального прогнозування та не означає, що кожна людина рухається сходинками до нападу. Існують люди з різкими, навіть антидемократичними установками, які ніколи не вчиняють насильства. Існують також учасники насильницьких дій, залучені через особисті зв’язки, груповий тиск, матеріальні або ситуативні мотиви без тривалого попереднього ідеологічного становлення. Саме тому дослідження мають окремо вимірювати підтримку ідей, намір і поведінку. Цей розрив докладніше пояснено у статті «Радикальні переконання і політичне насильство: у чому різниця». Що показують систематичні дослідження Систематичний огляд і метааналіз Вольфовіца, Літмановіц, Вайсберда та Хасісі (2021) узагальнив 127 досліджень, 206 вибірок і понад 1300 оцінок зв’язку різних чинників із радикальними установками, намірами й поведінкою. Величина асоціацій суттєво різнилася; поширені демографічні характеристики загалом давали слабші зв’язки, ніж низка інших психологічних та поведінкових чинників. Багато первинних робіт мали поперечний дизайн, тому статистичний зв’язок сам по собі не встановлює причинності. Ці дані підтримують обережність у практиці індивідуальної оцінки: жоден окремий соціальний чи психологічний параметр не дає надійного передбачення майбутнього теракту. Навіть групові закономірності потребують перевірки, чи збігаються визначення результату, контекст дослідження, початкова поширеність насильства й спосіб збору інформації. Окремий огляд доказів подано у статті «Фактори ризику насильницької радикалізації: що встановлено дослідженнями». Ризик, намір, загроза та доказ Фактор ризику — характеристика, яка статистично пов’язана з певним результатом у дослідженій групі. Намір — повідомлена або іншим чином підтверджена спрямованість людини на певну дію. Загроза — висловлена чи обґрунтовано встановлена можливість заподіяння шкоди в конкретних обставинах. Доказ насильницької дії — інформація про фактично вчинену поведінку, оцінювана за відповідними правовими правилами. Змішування цих рівнів породжує як необґрунтовані підозри, так і пропуск значущих конкретних погроз. Професійна оцінка загрози враховує контекст, доступні підтверджені відомості, зміни поведінки та можливості безпечного реагування. Вона вимагає спеціальної компетентності й не зводиться до пошуку «екстремістського типу особистості». Горган критикує профілювання, а систематичний огляд чинників ризику показує межі висновків із кореляцій. Для спеціалізованого розгляду використовуйте статтю «Оцінювання ризику екстремістського насильства: принципи та межі». Психологічні механізми: що пов’язує зміни поглядів із можливими діями Переживання несправедливості та пошук пояснень Сприйнята несправедливість, приниження, відчуття втрати впливу й потреба в належності можуть робити певні колективні пояснення привабливими. Однак із цих переживань можливі різні виходи: участь у громадських ініціативах, пошук підтримки, ненасильницький протест, відсторонення від політики або, у частині обставин, схвалення насильства. Огляд Борума та концептуальна праця Шміда розглядають багаторівневість причин і відмінність конкретних шляхів. Твердження «людина відчуває образу — отже, стане терористом» є методологічно хибним: психологічний стан ще не задає поведінкового результату. Для причинного висновку потрібно показати, як переживання взаємодіє із соціальною мережею, нормами групи, реальними можливостями дії та вибором людини. Норми групи і моральне виправдання шкоди Підтримка насильства може посилюватися там, де група винагороджує безкомпромісність, формує образ абсолютного ворога, применшує страждання постраждалих або подає насильство як обов’язок. Такі механізми мають пояснювальну цінність, але вони не утворюють завершеної моделі кожного нападу. Горган наголошує на залученні, перебуванні та виході як різних процесах, а Макколі та Москаленко показують розходження шляхів думки і дії. Спостерігати жорстку групову риторику й установити фактичну підготовку насильства — різні завдання. У публічному аналізі варто відокремлювати зміст повідомлення, контекст його створення, реальне охоплення, поведінку учасників та обґрунтованість відомостей. Роль соціальних мереж і цифрового середовища Цифрові платформи можуть полегшувати контакт між учасниками, поширення пропаганди, групове підкріплення переконань та комунікацію між віддаленими спільнотами. Європейська комісія відзначає ці можливості у своїй політиці профілактики. Проте контакт із матеріалом, подальше переконання, вступ до групи й участь у нападі — послідовно різні показники. Із самого факту перегляду відео або підписки не можна встановити причинного впливу на майбутнє насильство. Для перевірки причинності потрібні дані про попередні установки, алгоритмічну експозицію, вибір користувача, соціальні контакти та альтернативні пояснення. Розгорнуте дослідження цифрового контексту подано в статті «Онлайн-радикалізація до насильства: механізми і докази». Український правовий контекст: що визначає закон Конституційні свободи та захист від насильства Стаття 34 Конституції України гарантує свободу думки, слова та вираження переконань; стаття 35 — свободу світогляду і віросповідання; стаття 39 — право на мирні зібрання. Конституція також визначає законні підстави обмеження певних прав. Отже, радикальність мирного погляду сама по собі не становить юридичного доказу терористичного діяння. Правовий аналіз починається з установлених фактів і застосовних норм. Це має безпосередній психологічний наслідок: профілактичні програми мають захищати можливість мирної незгоди й громадської участі. Коли освітнє або консультаційне середовище прирівнює критику до загрози, воно руйнує довіру і створює умови для стигматизації. ЮНЕСКО в посібнику для формування освітньої політики рекомендує контекстний підхід із повагою до прав та інклюзивної освіти. Закон України «Про боротьбу з тероризмом» Закон України № 638-IV містить нормативні визначення тероризму, терористичного акту, терористичної діяльності й інших пов’язаних понять. Терористична діяльність у законі охоплює ширший перелік форм участі та сприяння, ніж лише безпосередній напад. Це окрема юридична класифікація, що не збігається автоматично з академічними визначеннями екстремізму. У відповідній нормі закон також зазначає, що його положення не можуть бути підставою переслідування людей, які в межах закону захищають конституційні права і свободи. Для правової точності слід застосовувати саме чинну редакцію закону в офіційній базі Верховної Ради, оскільки формулювання й перелік заборонених діянь можуть змінюватися законодавцем. Публічна стаття пояснює терміни; рішення про кримінально-правову кваліфікацію належить компетентним органам у встановленій законом процедурі. Кримінальний кодекс: терористичний акт і суміжні злочини Стаття 258 Кримінального кодексу України передбачає відповідальність за терористичний акт, а суміжні статті 258-1—258-6 стосуються інших визначених законом форм терористичної діяльності. Важливо розрізняти фактичне діяння, публічне висловлювання, конкретний заклик, намір, підготовку, участь в організації та доведену причетність: юридичні ознаки й стандарти доказування для них відмінні. Наукова класифікація може пояснювати психологічні механізми, але не встановлює вини конкретної особи. І навпаки, юридичний висновок про конкретний злочин не доводить, що кожен інший прихильник тієї самої ідеології має аналогічну психологічну траєкторію. Чому українську війну не можна описувати довільними ярликами В умовах збройної агресії Російської Федерації особливо важливо розрізняти терористичну діяльність, агресію, воєнні злочини, насильство щодо цивільного населення та законні дії із захисту держави. Кожна категорія має власну правову основу. Кримінальний кодекс України містить окремі положення щодо захисту Вітчизни, тоді як законодавство про боротьбу з тероризмом визначає інший комплекс правових відносин. Редакційна інтерпретація полягає в тому, що обґрунтування нападу, спрямованість на цивільних, характер загрози й застосовне право необхідно встановлювати за фактами. Сама рішучість у захисті незалежності, національна ідентичність чи емоції людей, які переживають війну, не утворюють психологічного критерію терористичної схильності. Насильницька радикалізація, вербування, участь і вихід: чотири різні процеси Вербування — спроби залучити людину до мережі, руху чи діяльності; воно може включати різні форми соціального впливу. Участь — реальне включення в діяльність групи або дію. Припинення участі — поведінковий вихід із групи, відмова від певних практик чи ролей. Дерадикалізація — зміна переконань, пов’язаних із виправданням насильства. Ці результати можуть збігатися за часом, однак їх не можна вимірювати одним показником. Горган відокремлює залучення, перебування та вихід, наголошуючи, що вихід не обов’язково супроводжується зміною ідеології. Людина може припинити насильницьку участь, зберігаючи частину попередніх поглядів; інша може змінити риторику, але залишатися включеною в небезпечні практики. Тому результат профілактики або реінтеграції оцінюють окремо за поведінкою, безпекою, життєвими можливостями та зміною переконань. Про поведінковий вихід розповідає стаття «Вихід із насильницької екстремістської групи: психологія припинення участі». Як досліджують ці явища і де виникають помилки Операційні визначення та змішування результатів Окрема шкала «радикальних установок», показник підтримки політичного насильства, самозвіт про участь у групі та судово встановлений факт терористичної діяльності описують різні спостереження. В одному дослідженні термін «екстремізм» може означати відхилення від політичного центру, в іншому — легітимацію насильства. Порівнювати отримані коефіцієнти без урахування визначень неможливо. Систематичний огляд Вольфовіца та співавторів спеціально розділяє радикальні установки, наміри й поведінку. Вибірка та рідкісність насильницьких подій Дослідження опитувань загального населення, інтерв’ю з колишніми учасниками, адміністративні дані та судові матеріали мають різні переваги й обмеження. Ретроспективні біографії можуть перебільшувати послідовність минулих рішень; вибірки засуджених не представляють усіх носіїв радикальних переконань; онлайн-опитування вимірюють відповіді в певному контексті, а не майбутню поведінку. Коли цікавий результат трапляється рідко, навіть статистично помітна групова асоціація може мати низьку точність на рівні окремої особи. Горган пояснює проблеми профілювання, а метааналіз чинників ризику демонструє неоднорідність наявних оцінок. Причина, кореляція і політична оцінка Зв’язок між гнівом і схваленням насильства може мати кілька пояснень: гнів впливає на установки, установки підсилюють гнів, обидва залежать від іншої події або відповідей у певній соціальній ситуації. Для причинного висновку важливі часовий порядок, незалежне вимірювання та належний дизайн. Політична чи моральна оцінка явища — окрема площина; вона не замінює емпіричних даних. Такий поділ дає можливість одночасно захищати людей від насильства, критично вивчати його причини і поважати права на мирну незгоду. Профілактика: чому точні поняття визначають правильні заходи Профілактика насильства не дорівнює контролю переконань Якщо метою програми є запобігання реальній шкоді, її показники мають стосуватися безпеки, достовірних погроз, підтримки або припинення насильницьких дій, а також доступності правомірних альтернатив участі. Зниження частоти радикальних відповідей в опитувальнику саме по собі не доводить зменшення ризику нападів. Матеріали УНЗ ООН про запобігання насильницькому екстремізму пояснюють відмінність профілактичних підходів, а огляд Вольфовіца та співавторів — межі простого перенесення асоціацій у програми втручання. Підтримка законної громадянської участі, довірчих відносин у громаді, роботи із конфліктами та доступу до допомоги має змістовний профілактичний потенціал, проте ефект кожної конкретної програми потрібно доводити окремо. Посібник ЮНЕСКО пропонує інклюзивну освітню рамку, але сам факт наявності такого посібника не є доказом, що довільний урок критичного мислення запобігатиме терактам. Школи, підлітки й захист приватності У дітей і підлітків політичні погляди, групова належність і способи самовираження перебувають у розвитку. Незручне запитання, інтерес до історії насильства, провокативний вислів чи конфлікт із дорослими без підтвердженого контексту не дозволяють встановити намір завдати шкоди. Освітні втручання мають будуватися на повазі до гідності, недискримінації, підтримці довіри, пропорційності реагування та захисті персональних даних. ЮНЕСКО наголошує на ролі безпечного, якісного та інклюзивного навчання. Якщо є конкретна погроза завдати шкоди, дорослим варто діяти відповідно до її змісту й невідкладності: забезпечити безпеку, залучити відповідальних фахівців і, за необхідності, компетентні служби. Рішення мають спиратися на факти та принцип мінімально необхідного поширення особистої інформації. Для родин призначено матеріал «Як близьким реагувати на можливу насильницьку радикалізацію». Що робити читачеві при зіткненні з тривожною риторикою Насамперед відокремте висловлене переконання від конкретної погрози, заклику до насильства або фактичної поведінки. Зверніть увагу на достовірне джерело інформації, обставини, безпосередньо названих можливих постраждалих та терміновість ситуації. Уникніть публічного таврування людини чи спільноти за ідентичністю, релігією або політичним світоглядом. У разі безпосередньої небезпеки звертайтеся до відповідних екстрених служб; при складній, але не невідкладній ситуації — до компетентних професіоналів. Це безпекова рекомендація, а не алгоритм діагностики. Розвиток профілактичних програм докладніше розглянуто у статті «Профілактика насильницького екстремізму: рівні та доказові підходи». Поширені запитання Чи означає радикалізація, що людина стане терористом? Ні. У широкому значенні радикалізація може стосуватися мирної зміни поглядів; у вужчому безпековому значенні — процесу наближення до виправдання насильства. Навіть друге визначення не гарантує переходу до злочину. Модель двох пірамід саме тому розрізняє позиції та дії. Чи є екстремізм тотожним тероризму? Ні. Термін «екстремізм» залежить від обраного критерію й може позначати переконання або практики. Тероризм має визначені насильницькі та правові ознаки. УНЗ ООН описує поняттєві розбіжності, а закон України установлює юридичні визначення терористичної діяльності. Чи може людина мати радикальні погляди й залишатися прихильником ненасильства? Так. Вимога докорінних реформ, глибока критика інституцій чи непопулярний світогляд не визначають способу участі в суспільному житті. Шмід відокремлює історію радикалізму від історії насильницьких рухів. Чи можна називати будь-який напад із політичним мотивом тероризмом? Політичний мотив — лише одна з можливих ознак, тому необхідно встановлювати характер дії, її мету, адресатів і застосовне законодавство. Навчальний модуль ООН пояснює відмінність правових підходів до визначення тероризму. Чим насильницький екстремізм відрізняється від терористичного акту? Перший є ширшою аналітичною категорією, що описує ідеологічно мотивовану підтримку та практики насильства. Другий — юридично визначене діяння, відповідальність за яке встановлено статтею 258 Кримінального кодексу України. Чи є радикалізація психічним розладом? Ні. Це дослідницький термін для опису змін соціально-політичних поглядів або залучення до певних практик. Психічний стан окремої особи визначають за власними клінічними правилами; висновок про ризик насильства не випливає з політичного переконання чи самого факту звернення по психологічну допомогу. Огляд чинників радикалізації оцінює багатофакторні зв’язки, а не діагностичну категорію. Чи може людина вийти з насильницької групи, не відмовившись від колишніх переконань? Так. Поведінкове припинення участі та зміна ідеологічних установок — різні результати. Горган прямо розмежовує вихід із діяльності та подальшу зміну переконань. Яке визначення використовувати в українському правовому тексті? Для юридичних питань потрібно звертатися до точного формулювання Закону України «Про боротьбу з тероризмом» та Кримінального кодексу України в чинних редакціях. Для психологічного дослідження слід додатково явно описувати, що саме вимірюється: переконання, підтримка насильства, намір, участь або дія. Висновок Найточніша карта понять будується за трьома різними осями: радикалізація описує зміни, екстремізм — зміст і характер певних позицій та практик, тероризм — особливі діяння й форми діяльності, пов’язані з насильством, залякуванням та юридично встановленими ознаками. Зв’язки між ними досліджують на підставі контексту й доказів. Така термінологія дає змогу одночасно серйозно ставитися до загрози насильства, точно оцінювати наявні дані та зберігати свободу законної мирної політичної й світоглядної участі. Пов’язані статті • Психологія радикалізації, насильницького екстремізму та профілактики: карта знань • Насильницька радикалізація: визначення, форми та межі поняття • Насильницький екстремізм: психологічні ознаки та науковий статус • Радикальні переконання і політичне насильство: у чому різниця • Форми насильницького екстремізму: порівняльна психологія • Шляхи радикалізації до насильства: багаторівнева модель • Оцінювання ризику екстремістського насильства: принципи та межі • Профілактика насильницького екстремізму: рівні та доказові підходи Погляди, наміри та насильницька поведінка: чому переходу немає автоматично Джерела • Borum, R. (2011a). Radicalization into Violent Extremism I: A Review of Social Science Theories. Journal of Strategic Security, 4(4), 7–36. https://doi.org/10.5038/1944-0472.4.4.1. • Borum, R. (2011b). Radicalization into Violent Extremism II: A Review of Conceptual Models and Empirical Research. Journal of Strategic Security, 4(4), 37–62. https://doi.org/10.5038/1944-0472.4.4.2. • European Commission. (2026). Prevention of radicalisation. https://home-affairs.ec.europa.eu/policies/internal-security/counter-terrorism-and-radicalisation/prevention-radicalisation_en. • Horgan, J. (2008). From Profiles to Pathways and Roots to Routes: Perspectives from Psychology on Radicalization into Terrorism. The ANNALS of the American Academy of Political and Social Science, 618(1), 80–94. https://doi.org/10.1177/0002716208317539. • McCauley, C., & Moskalenko, S. (2017). Understanding Political Radicalization: The Two-Pyramids Model. American Psychologist, 72(3), 205–216. https://doi.org/10.1037/amp0000062. • Schmid, A. P. (2013). Radicalisation, De-Radicalisation, Counter-Radicalisation: A Conceptual Discussion and Literature Review. International Centre for Counter-Terrorism. https://doi.org/10.19165/2013.1.02. • UNESCO. (2017). Preventing violent extremism through education: A guide for policy-makers. https://doi.org/10.54675/BAUW5133. • United Nations Office on Drugs and Crime. (2018a). Counter-Terrorism Module 2: Radicalization and Violent Extremism. https://www.unodc.org/e4j/en/terrorism/module-2/key-issues/radicalization-violent-extremism.html. • United Nations Office on Drugs and Crime. (2018b). Counter-Terrorism Module 4: Defining Terrorism. https://www.unodc.org/e4j/fr/terrorism/module-4/key-issues/defining-terrorism.html. • United Nations Office on Drugs and Crime. (2018c). Counter-Terrorism Module 2: Preventing and Countering Violent Extremism. https://sherloc.unodc.org/cld/ar/education/tertiary/terrorism/module-2/key-issues/preventing-and-countering-violent-extremism.html. • United Nations Office of Counter-Terrorism. (2016). Plan of Action to Prevent Violent Extremism. https://www.un.org/counterterrorism/en/plan-of-action-to-prevent-violent-extremism. • Wolfowicz, M., Litmanovitz, Y., Weisburd, D., & Hasisi, B. (2021). Cognitive and behavioral radicalization: A systematic review of the putative risk and protective factors. Campbell Systematic Reviews, 17(3), e1174. https://doi.org/10.1002/cl2.1174. • Верховна Рада України. (1996). Конституція України. https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/254к/96-вр. • Верховна Рада України. (2001). Кримінальний кодекс України. https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2341-14. • Верховна Рада України. (2003). Про боротьбу з тероризмом: Закон України № 638-IV. https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/638-15.