Громадські програми профілактики насильницького екстремізму
Український психологічний ХАБ · Опубліковано: 22 жовтня 2026 року · Редакційна політика
Дослідницький кластер: Психологія радикалізації, насильницького екстремізму та профілактики
Громадські програми профілактики насильницького екстремізму — це узгоджені дії місцевих установ, громадських організацій, освітян, соціальних служб, фахівців із психічного здоров’я та жителів громади, спрямовані на зменшення умов, за яких люди можуть підтримувати або здійснювати ідеологічно мотивоване насильство, і на створення безпечних шляхів допомоги. Їхній зміст охоплює соціальну участь, доступ до послуг, діалог, освіту, підтримку сімей та спеціалізовану роботу з окремими ситуаціями. Ключова вимога — оцінювати наслідки для реального насильницького поводження й безпеки людей, а також для прав, довіри та добробуту громади. План дій ООН і посібник ОБСЄ розглядають участь громад як частину багаторівневої профілактики.
Психологічний сенс цих програм полягає у створенні середовища, де людина має доступ до підтримки, відчуває можливість впливати на власне життя, може розв’язувати конфлікти законними способами й отримує допомогу, коли виникають конкретні загрози. Водночас наукова література встановлює істотну межу: навіть корисні соціальні заходи не автоматично зменшують насильницький екстремізм. Систематичний огляд Mazerolle та співавторів виявив лише одне дослідження, яке відповідало суворим вимогам оцінювання впливу поліцейських програм громадської згуртованості, тому надійного висновку про зниження насильницького екстремізму зробити не вдалося.
Що означає громадська профілактика
Громада в цьому контексті — це люди та організації, пов’язані територією, спільними установами або соціальними взаєминами. Громадська програма має визначену проблему, учасників, відповідальних виконавців, правила захисту інформації, ресурси, механізми перенаправлення до фахівців та способи перевірки результатів. Разова лекція чи кампанія може бути складовою програми, але самостійно ще не утворює повного циклу профілактики. ОБСЄ наголошує на довірі, прозорості, міжвідомчій співпраці та підзвітності.
Поняття «радикальні погляди», «екстремістська ідеологія», «схвалення насильства», «підготовка до насильства» та «насильницьке діяння» позначають різні явища. Політична критика, мирний протест, релігійна практика, непопулярні переконання й гострі суспільні дискусії належать до законної сфери громадського життя. Предметом цієї профілактики є передусім ризик застосування або підтримки насильства, а не незгода з більшістю. Правозахисний підхід ОБСЄ вимагає чітких правових підстав для державних заходів і захисту від дискримінації БДІПЛ ОБСЄ.
Громадська профілактика також відрізняється від оперативно-розшукової діяльності та кримінального провадження. Соціальна служба може надавати допомогу сім’ї, школа — працювати над безпечним кліматом, а громадська організація — підтримувати участь молоді. Повідомлення про конкретну загрозу має передаватися компетентним службам за правовими процедурами. Громадські програми не отримують повноважень слідства через те, що працюють у сфері безпеки.
Для чого громадам потрібні такі програми
Вихідна наукова модель є багаторівневою: на можливість залучення до насильства можуть впливати переживання несправедливості, соціальні зв’язки, конфлікти, особисті обставини, групові норми, цифрове середовище та політичний контекст. Ці чинники поєднуються різними способами; універсальної послідовності радикалізації дослідники не встановили. Програма, яка зосереджується лише на одній рисі людини або одній події, ризикує пропустити інші важливі умови. Саме тому План дій ООН пов’язує профілактику з урядуванням, правами людини, освітою, зайнятістю, участю молоді й діалогом.
Профілактика на рівні громади має безпосередній контакт із повсякденним життям. Місцеві організації бачать, чи є доступна психологічна допомога, чи мають підлітки безпечні позашкільні простори, чи можна розв’язати сімейний конфлікт без примусу, чи довіряють люди установам. Такі питання мають самостійну суспільну цінність, навіть коли прямого впливу на рідкісні випадки ідеологічно мотивованого насильства поки не доведено. Дослідження UNDP у восьми африканських країнах вказує на важливість конкретних місцевих і державних контекстів; його результати не можна механічно переносити на українські громади.
Рівні та адресати втручань
Загальногромадська профілактика
Заходи для широких груп населення можуть підтримувати соціальну згуртованість, участь у рішеннях, навички мирного розв’язання конфліктів, медіаграмотність, безпечне освітнє середовище й доступність допомоги. До них можуть долучатися люди різного віку й світогляду без перевірки політичних переконань. Науково обґрунтоване очікування тут формулюють через найближчі результати: чи підвищилась доступність послуг, чи зменшилась ворожість у конкретному середовищі, чи покращилася взаємодія з установами. ЮНЕСКО описує освіту й діалог як складники профілактики, хоча це не дорівнює доказу зменшення кількості нападів.
Вибіркова підтримка за конкретними потребами
Деяким сім’ям, підліткам або дорослим потрібна посилена підтримка через загострення конфлікту, втрату соціальних зв’язків, прямі погрози або небезпечне групове оточення. Відбір учасників має ґрунтуватися на зрозумілих потребах та оцінюваних обставинах, а не на віросповіданні, походженні, інвалідності чи політичній позиції. Вибіркова допомога може охоплювати консультації, підтримку в освіті та працевлаштуванні, сімейну роботу й медіацію за згодою сторін. Огляд Lewis та співавторів 2025 року підкреслює клієнтоорієнтований, міжвідомчий і нестигматизувальний підхід до неповнолітніх.
Індивідуальна допомога в ситуаціях установленої загрози
Коли зафіксовано конкретні дії, наміри чи обставини, які потребують професійної оцінки, до роботи можуть залучатися спеціально підготовлені фахівці, а за належної правової підстави — компетентні служби. Для підтримки важливі конфіденційність у межах закону, добровільність там, де вона можлива, зрозуміла мета, послідовна взаємодія, розмежування соціальних потреб і питань безпеки. Систематичний огляд Lewis і Marsden показав важливість міжвідомчої координації для реалізації індивідуальних програм, водночас їхній вплив на насильницькі наслідки залишається недостатньо доведеним.
Опис трьох рівнів допомагає розподіляти ресурси та відповідальність. Він не створює «сходів небезпечності» для людей і не дозволяє визначати рівень загрози за зовнішніми ознаками. Ширшу класифікацію розкрито в українській статті «Первинна, вибіркова та індивідуальна профілактика насильницької радикалізації».
Які компоненти можуть входити до громадської програми
Довіра, участь і відкриті консультації
Успішна організація роботи починається з реальної участі жителів у визначенні проблеми, а не лише з повідомлення їм готового плану. Громада може проводити відкриті обговорення безпекових потреб, залучати молодіжні організації, педагогів, соціальні служби й представників різних місцевих середовищ. Принципово важливо відокремлювати консультації від прихованого збирання даних про погляди учасників. ОБСЄ описує партнерство та прозорість як умови співпраці між поліцією та громадою.
Довіра має кілька вимірів. Людина повинна розуміти, хто організував захід, чому її запросили, що станеться з повідомленою інформацією та як оскаржити неправомірне рішення. Організатори мають пояснювати межі конфіденційності. Довіра, яку вимірюють опитуванням після зустрічі, засвідчує якість взаємодії, але сама по собі не є показником запобігання злочину.
Доступ до соціальної, освітньої та психологічної допомоги
Соціальна підтримка працює через практичне зменшення навантаження, допомогу з конкретними завданнями й створення стабільних контактів. Для однієї людини важливим буде повернення до освіти, для іншої — підтримка сім’ї, робота зі стресом чи доступ до фахівця. Профілактична програма повинна забезпечувати дієві маршрути допомоги та перевіряти, чи справді учасник отримав послугу. При цьому психічний стан або психологічний діагноз самі по собі не є показниками схильності до екстремістського насильства.
За висновком UNDP, контексти залучення до насильницьких груп пов’язані з численними соціальними й управлінськими умовами. На редакційному рівні з цього випливає корисна вимога: місцева програма має збирати інформацію про реальні бар’єри доступу до послуг, а не приписувати однаковий мотив усім учасникам.
Діалог, посередництво й робота з конфліктами
Діалог може знижувати напруження між групами, створювати простір для озвучення проблем і погодження правил спільного життя. Посередництво доречне за наявності належних умов безпеки, добровільності та відсутності примусу. У ситуаціях загроз або насильства пріоритетом стає захист постраждалих і професійне реагування. План дій ООН включає діалог і запобігання конфліктам до пріоритетів профілактики.
Не кожен конфлікт можна вирішити загальною зустріччю. Учасники можуть мати нерівну владу, різні можливості висловитися або обґрунтовані побоювання за безпеку. Організатори повинні передбачити окремі канали звернення, правила згоди та процедури припинення небезпечного заходу. Реальна якість діалогу оцінюється через дотримання прав учасників, виконання домовленостей і зміни конкретних взаємин.
Освіта, медіаграмотність і критичне мислення
Освітні компоненти можуть навчати перевіряти твердження, розуміти механізми поширення маніпулятивного змісту, вести дискусії без дегуманізації й розпізнавати заклики до насильства. Їх доцільно поєднувати з роботою над шкільним кліматом і правилами взаємної поваги. Посібник ЮНЕСКО для вчителів орієнтує освітню профілактику на права людини та контекст навчального закладу.
Підвищення медіаграмотності вимірюють через навички оцінювання джерел і поведінку в інформаційному середовищі. Звідси не випливає автоматичне зменшення готовності до політично мотивованого насильства. Для такого висновку потрібні інші, спеціально визначені показники й належна оцінка впливу. Поглиблений аналіз шкільної сфери міститься у статті «Профілактика насильницької радикалізації у школі».
Застосування освітніх методів у громаді докладніше розглянуто у статті «Освіта для критичного мислення та запобігання екстремістському насильству».
Підтримка сімей та близького оточення
Батьки, партнери, друзі та інші значущі люди можуть першими помітити конкретні труднощі: втрату контакту, конфлікти, небезпечні погрози чи ситуацію примусу. Програма має пропонувати зрозумілий шлях отримання консультації без автоматичного навішування ярликів. Родинна робота потребує згоди, захисту приватності, поваги до самостійності повнолітніх і врахування найкращих інтересів дитини.
За даними огляду Lewis та співавторів, постійна взаємодія з сім’ями та якісні стосунки між фахівцем і молодою людиною важливі для впровадження програм. Це висновок про умови виконання, а не оцінка гарантованої зміни поведінки. Підтримка близьких не повинна перетворюватися на вимогу стежити за всіма переконаннями людини.
Узгоджені підходи до підтримки родини викладено у статті «Сімейна профілактика залучення до насильницьких груп».
Міжвідомча координація
У межах законних повноважень громада може узгоджувати роботу соціальних служб, освіти, охорони здоров’я, молодіжних центрів, громадських організацій та правоохоронних органів. Відповідальність за окремі завдання має бути письмово визначеною: хто приймає звернення, хто надає соціальну підтримку, хто проводить спеціалізовану оцінку, хто відповідає за безпеку. Огляд Lewis і Marsden відносить належні міжвідомчі зв’язки, експертизу й ресурсне забезпечення до важливих умов реалізації індивідуальних втручань.
Обмін даними має відповідати правовій підставі й необхідності виконання конкретного завдання. Спільна нарада не надає учасникам необмеженого доступу до медичних, освітніх або персональних відомостей. Громадські організації можуть бути партнерами в підтримці, не перетворюючись на неформальні підрозділи стеження.
Психологічні механізми: що відомо й що лише припускають
Належність до спільноти та відчуття значущості
Соціальні зв’язки здатні підтримувати людину під час складних життєвих подій. У дослідженнях профілактики нерідко припускають, що відчуття належності до ненасильницької спільноти послаблює привабливість груп, які обіцяють визнання та спільну мету. Це змістовна гіпотеза для побудови програми, але відчуття належності не є лабораторним тестом на насильство. Огляд Mazerolle та співавторів демонструє, наскільки важко підтвердити припущення якісним причинним дослідженням.
Довіра до установ і процедурна справедливість
Коли установи пояснюють рішення, слухають звернення та надають можливість оскарження, зростають умови для законної співпраці. У профілактиці це важливо, оскільки допомога залежить від готовності людини звернутися без страху дискримінації. БДІПЛ ОБСЄ розглядає повагу до прав людини, належні процедури й недискримінацію як основу ефективної роботи у сфері безпеки.
Можливість впливати на власне життя
Участь у житті громади, доступ до освітніх та соціальних можливостей і відчуття власної дієздатності можуть мати позитивну цінність для добробуту. Однак різні групи й люди переживають безсилля по-різному. Програма повинна досліджувати конкретні місцеві умови, зберігати право на протест і створювати доступні канали громадської участі. План дій ООН описує участь молоді, належне врядування та права людини як самостійні напрями профілактики.
Групові норми та легітимація насильства
Група може впливати на оцінювання допустимості агресії, моральні судження й сприйняття інших людей. Для профілактики важливо формувати практику мирного розв’язання суперечок і реагувати на прямі заклики до насильства відповідно до закону. Відкриті дебати та законна політична участь є частиною демократичного середовища. Обговорення важких поглядів потребує компетентної модерації, а не автоматичного виключення учасників із громадського життя.
Що показують оцінювання ефективності
Систематичні огляди програм
У систематичному огляді 2024 року проаналізовано 74 оцінювання програм первинної, вибіркової та третинної профілактики, опублікованих за 2001–2020 роки. Автори повідомляють, що 32% досліджень характеризували втручання як успішні, 55% — як такі, що мали обмежений успіх, а 8% — як невдалі; решту не слід довільно відносити до жодної категорії. Важлива обставина: успіх часто визначали самі виконавці чи оцінювачі, а метрики різнилися. Ці відсотки не означають, що 32% програм доведено запобігають насильству, і їх не можна трактувати як точну середню ефективність.
Огляд Campbell 2020 року охопив великий масив праць про взаємодію поліції з громадами, але лише одне квазіекспериментальне дослідження зі 191 учасником відповідало строгим критеріям. Його результати були неоднорідними, а ризик систематичних похибок — серйозним. Отже, доказів того, що саме такі програми знижують насильницьку поведінку, недостатньо.
Систематичний огляд програм індивідуального супроводу і пізніший аналіз Lewis і Marsden описують накопичені знання про організацію допомоги, командну взаємодію та підтримку контактів. Водночас надійні експериментальні оцінки зміни насильницьких результатів залишаються рідкісними. Практично це означає потребу проводити якісну роботу й одночасно чесно вимірювати її наслідки.
Докази щодо неповнолітніх
У систематичному огляді Lewis, Marsden, Hewitt, Squires і Stefaniak (2025) розглянуто 29 досліджень програм для дітей і молоді віком до 19 років поза кримінальною юстицією. Лише одне квазіекспериментальне дослідження відповідало умовам перевірки ефективності; воно мало серйозний ризик упередження, тож узагальненого висновку про дієвість зробити неможливо. Значно краще описано процеси впровадження: співпрацю між установами, роботу з сім’ями, гнучке реагування та довірливі професійні стосунки.
Чому кількість занять не дорівнює результату
Фінансування, відвідуваність, кількість лекцій і виданих буклетів підтверджують активність програми. Вони мало говорять про те, чи стало менше насильства. Показники знань, довіри та соціальної згуртованості ближчі до психологічних механізмів, але залишаються проміжними результатами. Для висновків про безпеку потрібні чіткі визначення поведінкових результатів, належні порівняльні групи, захист приватності й достатній період спостереження. Висновок випливає з методологічних обмежень, задокументованих у Campbell та огляді 2024 року.
Як створити місцеву програму з перевірюваною логікою
1. Визначити конкретну проблему та межі втручання
Програмі потрібен опис місцевої ситуації, підготовлений з урахуванням доступних даних, консультацій, правових обмежень і можливих похибок. Слід розрізняти скарги на соціальну напругу, факти погроз, поширення закликів до насильства й установлені правопорушення. Образ цілої етнічної, мовної, політичної чи релігійної групи як «групи ризику» не є коректною основою програми.
2. Провести спільне проєктування
У роботі мають брати участь люди, на яких впливатимуть заходи: представники молоді, освітні та соціальні працівники, громадські об’єднання, фахівці з прав людини. Потрібні доступні форми висловлення незгоди й альтернативні канали зворотного зв’язку. Редакційна рекомендація — документувати, які пропозиції були враховані, а які відхилені та з якої причини; це створює основу підзвітності, підтриману підходом ОБСЄ.
3. Сформулювати механізм змін
Кожен компонент повинен мати зрозумілий зв’язок із результатом. Наприклад, консультаційний центр може зменшити затримки з отриманням допомоги; навчання працівників — покращити належне перенаправлення; молодіжна участь — розширити доступ до безпечних форм співпраці. Гіпотеза про подальший вплив на насильницькі дії залишається окремою і потребує самостійної перевірки.
4. Встановити правила безпеки та конфіденційності
До запуску визначають коло осіб, які мають доступ до інформації, правову підставу її обробки, строки зберігання, порядок реагування на повідомлення про конкретну загрозу, процедури отримання згоди та оскарження. Дані про дітей і здоров’я потребують особливої уваги. Закон України «Про захист персональних даних» визначає загальні правила захисту та обробки таких відомостей.
5. Підготувати працівників і маршрути перенаправлення
Партнерам потрібні компетентність у своїй професії, навички спілкування без стигматизації, знання меж власних повноважень і спосіб отримати фахову консультацію. Конкретні загрози мають оцінювати уповноважені фахівці. Волонтера не слід призначати оцінювачем терористичного ризику на підставі короткого переліку ознак.
6. Оцінювати процес, наслідки та шкоду
План оцінювання створюють до початку програми. Він охоплює досягнення адресатів, фактичне отримання послуг, скарги, можливі випадки дискримінації, доступність допомоги й відповідні результати. За наявності підстав можуть застосовуватися порівняльні дослідницькі схеми. Якщо вплив на насильство виміряти неможливо, слід прямо повідомляти, які проміжні результати виявлено, а які твердження залишаються гіпотезами. Огляд 2025 року щодо молодіжних втручань рекомендує закладати оцінювання в саму конструкцію програми.
Етичні ризики та небажані наслідки
Стигматизація й руйнування довіри
Програма може нашкодити, якщо її представники пов’язують небезпеку з певною релігією, етнічністю, психічним станом, бідністю чи критикою влади. Люди починають сприймати допомогу як приховане спостереження, відмовляються від контакту з установами або зазнають дискримінації. Огляд 2024 року описує серед негативних наслідків окремих програм відчуження громад і посилення стигми.
Надмірна сек’юритизація соціальної роботи
Коли кожну сімейну проблему, підлітковий протест або релігійну дискусію інтерпретують через загрозу тероризму, соціальна допомога втрачає власні цілі. Правильна модель залишає освіті, психологічній допомозі та соціальній роботі їхні професійні функції, а безпекове реагування застосовує до конкретних обставин за законом. БДІПЛ ОБСЄ підкреслює необхідність відповідності безпекових заходів правам людини.
Порушення приватності
Безпекова тема іноді спокушає збирати надлишкові анкети, списки контактів і відомості про світогляд. Мінімізація збирання даних, визначення законної мети та контроль доступу захищають людей і саму програму. Українське законодавство про персональні дані застосовується до обробки таких відомостей і в громадських ініціативах.
Виключення дітей та молоді
Неповнолітні потребують підтримки з огляду на розвиток, право на освіту, сімейні стосунки та найкращі інтереси дитини. Підліткова критика, пошук ідентичності або суперечки з авторитетами не є діагнозом і не доводять небезпеки. Campbell-огляд 2025 року обґрунтовує потребу нестигматизувальної та орієнтованої на молодь практики, а ЮНЕСКО підтримує правозахисний підхід в освіті.
Український контекст: громада, право та відповідальність
В Україні місцеве самоврядування має визначені законом механізми участі жителів у вирішенні питань місцевого значення. Закон «Про місцеве самоврядування в Україні» регулює повноваження та форми місцевої участі. Ця правова основа дозволяє розглядати відкриті консультації, програми громадської безпеки, освітні та соціальні ініціативи в межах компетенції відповідних органів. Водночас конкретні бюджетні рішення, процедури й відповідальність встановлюють згідно з чинним законодавством та локальними актами.
Закон України «Про боротьбу з тероризмом» визначає правові й організаційні засади боротьби з тероризмом та повноваження уповноважених суб’єктів. Це окрема площина від добровільних громадських занять, консультацій і соціальних програм. Редакційна інтерпретація полягає у необхідності чітко розподілити ролі: громада розвиває доступну профілактичну й підтримувальну інфраструктуру, а реагування на конкретні загрози здійснюють компетентні органи за законом.
Умови війни, переміщення населення, травматичних втрат і тривалого навантаження на установи роблять місцеву допомогу особливо важливою. Водночас наслідки війни, переміщення чи психологічного стресу не можна використовувати як показники екстремістської небезпеки. Для українських громад пріоритетами можуть бути доступ до соціальних і психологічних послуг, відновлення довіри, захист дітей та протидія прямим погрозам; конкретні цілі слід визначати на основі місцевих даних. Такий перелік є редакційною рамкою планування, а не підтвердженим оцінюванням результатів спеціальної української програми.
Якщо людина повідомляє про конкретну підготовку насильства, безпосередні погрози чи вже скоєний злочин, потрібне своєчасне звернення до відповідних служб і забезпечення безпеки. Якщо йдеться про соціальну ізоляцію, сімейний конфлікт, психологічні труднощі або складність отримання допомоги, доцільний професійний підтримувальний маршрут за характером потреби. Ці рішення ухвалюють за обставинами, а не за громадськими списками «підозрілих осіб».
Оцінювання результативності: показники й дослідницькі обмеження
Показники реалізації програми описують, які заходи відбулися, скільки учасників скористалися послугами, чи дотримано строків і чи забезпечено підготовку працівників. Вони потрібні для управління, але не свідчать самі собою про зменшення насильства.
Проміжні соціальні показники охоплюють якість відносин, доступність допомоги, відчуття безпеки, обізнаність про законні способи реагування, готовність звернутися по підтримку й повагу до прав. Тут важливі інструменти з відомими властивостями, порівняння в часі та аналіз відмінностей між групами учасників. Слід враховувати соціально бажані відповіді та самовідбір людей, які й так довіряють установам.
Поведінкові показники стосуються конкретних дій: зменшення підтверджених загроз, припинення участі в насильницькій діяльності, відсутності повторних насильницьких епізодів у належно визначеній групі спостереження. Такі події рідкісні, інформація про них чутлива, а прості порівняння «до» і «після» можуть давати хибні висновки. Mazerolle та співавтори й Lewis та співавтори показують потребу в сильніших дизайнах оцінювання та увазі до систематичних похибок.
Показники можливої шкоди включають скарги на дискримінацію, невиправдане передавання персональних даних, відмову від послуг через страх, погіршення взаємин між установами й учасниками, виключення дітей із навчання без належних підстав. Висновок про якість програми має враховувати користь і шкоду, а не тільки кількість проведених заходів.
Яка модель співпраці є обґрунтованою
Громадська організація може організувати діалог та просвітницькі заходи; школа — розвивати безпечне освітнє середовище; соціальна служба — супроводжувати сім’ю; психолог або інший фахівець — надавати відповідні професійні послуги; місцева влада — забезпечувати підзвітність і доступність законних програм; правоохоронні органи — діяти в межах компетенції щодо безпекових загроз. Взаємодію будують на чітких межах відповідальності та зрозумілих громадянам правилах. Посібник ОБСЄ і систематичний огляд Lewis і Marsden підтримують важливість координації та відповідної компетентності.
Для громадських програм особливо цінна сталість. Одноразовий захід може створити контакт, але без подальших доступних послуг та відповідальних осіб цей контакт не стає системою допомоги. Варто планувати фінансування, підготовку нових працівників, незалежне оцінювання та відкриту звітність, яка не розкриває приватних даних. Згідно з Планом дій ООН, профілактика є завданням багатьох суспільних секторів.
Поширені запитання
Чи може громада самостійно запобігти насильницькому екстремізму?
Громада може створювати важливі соціальні, освітні та підтримувальні умови, знижувати бар’єри отримання допомоги й своєчасно передавати компетентним службам повідомлення про конкретні загрози. Наукові огляди наразі не дають підстав гарантувати, що окрема громадська програма запобіжить насильницькому нападу. Campbell.
Чи є радикальні переконання підставою для внесення до програми ризику?
Сам факт радикальних або непопулярних поглядів не дає обґрунтованої підстави вважати людину небезпечною. Допомогу пропонують за реальними потребами; специфічні загрози оцінюють компетентні служби за законом, із захистом прав людини. БДІПЛ ОБСЄ.
Чи допомагають молодіжні клуби та спортивні заходи?
Такі ініціативи можуть мати освітню й соціальну цінність та сприяти участі молоді. Для висновку, що вони знижують саме насильницький екстремізм, потрібні окремі дослідження з належними показниками й порівняннями. Огляд Lewis та співавторів.
Як відрізнити ефективну програму від показової кампанії?
Ефективність перевіряють через заздалегідь визначену мету, обґрунтований механізм дії, незалежну оцінку, результати для учасників і реєстрацію небажаних наслідків. Яскравий захід, широке охоплення та позитивні відгуки без контрольного порівняння не доводять запобігання насильству. Огляд оцінювань 2024 року.
Куди звертатися, якщо людина потребує допомоги?
У разі безпосередньої загрози життю чи безпеці потрібне невідкладне звернення до відповідних екстрених служб. Коли йдеться про психологічні, соціальні, освітні або сімейні труднощі, слід звернутися до профільних фахівців і місцевих установ, відповідальних за такі послуги. Залучення правоохоронних органів визначають характер конкретної загрози та законні повноваження, а не припущення про світогляд людини.
Висновки
Громадська профілактика насильницького екстремізму спирається на доступність підтримки, права людини, участь мешканців, професійну координацію й відповідальне реагування на конкретні загрози. Її найбільш надійно обґрунтовані операційні принципи — чіткий розподіл ролей, підготовка персоналу, довіра, належна робота з молоддю, захист даних та регулярне оцінювання. Доказова база щодо прямого зниження насильницького екстремізму залишається обмеженою, тому кожна програма має встановлювати власні перевірювані цілі, реєструвати небажані наслідки й відкрито повідомляти межі висновків. Campbell 2020; Lewis та ін., 2025.
Пов’язані статті
Джерела
Charkawi, W., Dunn, K., Bliuc, A.-M. (2024). Evaluations of countering violent extremism programs: Linking success to content, approach, setting, and participants. International Journal of Law, Crime and Justice, 77, 100674. https://doi.org/10.1016/j.ijlcj.2024.100674.
Lewis, J., Marsden, S. (2025). Counter-radicalisation case management interventions: Findings from a Campbell systematic review. Aggression and Violent Behavior, 82, 102050. https://doi.org/10.1016/j.avb.2025.102050.
Lewis, J., Marsden, S., Hewitt, J., Squires, C., Stefaniak, A. (2025). Non-Criminal Justice Interventions for Countering Cognitive and Behavioural Radicalisation Amongst Children and Adolescents: A Systematic Review of Effectiveness and Implementation. Campbell Systematic Reviews, 21(4), e70079. https://doi.org/10.1002/cl2.70079.
Mazerolle, L., Eggins, E., Cherney, A., Hine, L., Higginson, A., Belton, E. (2020). Police programmes that seek to increase community connectedness for reducing violent extremism behaviour, attitudes and beliefs. Campbell Systematic Reviews, 16(3), e1111. https://doi.org/10.1002/cl2.1111.
Верховна Рада України (1997). Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні» № 280/97-ВР. https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/280/97-%D0%B2%D1%80.
Верховна Рада України (2003). Закон України «Про боротьбу з тероризмом» № 638-IV. https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/638-15.
Верховна Рада України (2010). Закон України «Про захист персональних даних» № 2297-VI. https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2297-17.
Організація Об’єднаних Націй (2016). Plan of Action to Prevent Violent Extremism. https://www.un.org/counterterrorism/en/plan-of-action-to-prevent-violent-extremism.
Організація з безпеки і співробітництва в Європі (2014). Preventing Terrorism and Countering Violent Extremism and Radicalization that Lead to Terrorism: A Community-Policing Approach. https://www.osce.org/atu/111438.
Організація з безпеки і співробітництва в Європі, БДІПЛ (офіційний тематичний ресурс). Protecting human rights while countering terrorism. https://odihr.osce.org/odihr/countering-terrorism.
Програма розвитку ООН (2023). Journey to Extremism in Africa: Pathways to Recruitment and Disengagement. https://www.undp.org/africa/publications/journey-extremism-africa-pathways-recruitment-and-disengagement.
ЮНЕСКО (2024). A Teacher’s Guide on the Prevention of Violent Extremism. https://www.unesco.org/en/articles/teachers-guide-prevention-violent-extremism.
ЮНЕСКО (офіційний тематичний ресурс). Preventing Violent Extremism. https://www.unesco.org/en/preventing-violent-extremism.