Гендер і насильницька радикалізація: шляхи, ролі та стереотипи
Український психологічний ХАБ · Опубліковано: 22 жовтня 2026 · Редакційна політика
Дослідницький кластер: Психологія радикалізації, насильницького екстремізму та профілактики
Гендерний вимір насильницької радикалізації пояснює, як суспільні уявлення про маскулінність і фемінність, розподіл влади, групові очікування та гендерно забарвлені ідеологічні наративи впливають на залучення людей до рухів, що виправдовують або здійснюють насильство. Науковий аналіз охоплює жінок, чоловіків і людей із різними гендерними ідентичностями, розрізняє їхні ролі в групах і враховує нерівність доступу до допомоги. Pearson (2024); UN Office of Counter-Terrorism.
Гендер має значення для способів інтерпретації образи, загрози, належності, статусу й обов’язку перед групою. Проте стать або гендерна ідентичність окремої людини не визначає її ставлення до насильства і не є придатним інструментом індивідуального прогнозування. Систематичний огляд 127 досліджень засвідчив, що соціально-демографічні ознаки переважно мають слабші статистичні зв’язки з показниками радикалізації, ніж низка психологічних, поведінкових і контекстуальних змінних; більшість включених робіт мали поперечний дизайн. Wolfowicz та співавтори (2021).
Що означає гендерний підхід у дослідженні радикалізації
Гендерний підхід досліджує три взаємопов’язані рівні: особисте розуміння гендерної ідентичності та соціальних ролей; ідеологічні уявлення про «належну» поведінку жінок і чоловіків; відносини влади й правила, які визначають, хто може керувати, говорити, захищати, підкорятися чи брати участь у насильстві. Така аналітика дозволяє досліджувати загальні механізми та їхнє різне вираження в конкретному середовищі. Pearson (2024); Fangen і Skjelsbæk (2025).
У наукових роботах «стать» часто означає зареєстровану біологічну чи адміністративну категорію, а «гендер» — соціальні норми, ідентичність, очікування та відносини. Дослідники мають прямо вказувати, яку саме ознаку вони вимірювали. Якщо анкета містила лише варіанти «чоловік/жінка», результати не дозволяють робити висновки про гендерну ідентичність, переживання гендерних меншин чи вплив конкретної норми маскулінності. Cook та співавтори (2024); Andreeva та співавтори (2024).
Радикальні погляди, підтримка насильства і насильницька дія
Критика суспільних норм, відстоювання прав, феміністичний чи релігійний активізм, консервативні переконання та політична незгода належать до широкого простору законної суспільної участі. Предметом цього матеріалу є процеси, за яких виникає виправдання, підготовка або здійснення ідеологічно мотивованого насильства. Підтримка певних тверджень у дослідженні, конкретний намір і здійснений напад становлять різні результати, які не можна механічно ототожнювати. Wolfowicz та співавтори (2021).
Водночас насильницький екстремізм охоплює різні ідеології та форми організації. Зміст гендерних норм може відрізнятися навіть усередині одного руху. Тому узагальнення з вибірки певної організації, країни чи історичного періоду потребує перевірки, перш ніж його застосують до іншого контексту. Cook та співавтори (2024).
Як гендерні норми стають частиною насильницьких ідеологій
Екстремістські рухи іноді будують колективну ідентичність навколо уявлень про «справжнього чоловіка», «правильну жінку», захист сім’ї, сексуальний контроль, репродуктивний обов’язок або загрозу звичному порядку. Такі формули можуть пов’язувати моральну оцінку людини з підпорядкуванням груповій нормі й використовувати гендерні образи для знеособлення зовнішньої групи. Дослідження порівнюють ці наративи в різних ультраправих, релігійно мотивованих та інших екстремістських середовищах. Fangen і Skjelsbæk (2025); Molas (2024).
Установки про гендер можуть виконувати щонайменше чотири психологічні функції. Вони задають критерій належності до «своїх», пропонують пояснення особистої невдачі, визначають групову ієрархію та морально виправдовують ворожість до позначених «чужих». Це аналітичний опис можливих механізмів: фактичний вплив кожного залежить від конкретних даних, соціальних зв’язків та життєвої ситуації людини. Pearson (2024); Molas (2024).
Маскулінність, статус і переживання загрози
У частині екстремістських середовищ маскулінність ототожнюють із домінуванням, войовничістю, контролем над іншими й готовністю «довести» приналежність до групи. Переживання втрати статусу або приниження може набувати значення через відповідні групові розповіді. Огляд досліджень маскулінності та насильницького екстремізму описує «ремаскулінізацію» як можливий індивідуальний і політичний проєкт повернення уявної мужності, проте це рамка аналізу певних середовищ, а не універсальне пояснення чоловічого насильства. Gottzén (2025).
Поширеність чоловіків серед встановлених учасників багатьох насильницьких рухів — описова закономірність, пов’язана також із військовими, кримінально-правовими, організаційними та інформаційними умовами. Вона не означає, що маскулінність як така спричиняє насильство. Чоловіки можуть активно відкидати насильницькі норми, розвивати ненасильницьке лідерство й підтримувати громадську безпеку. Gottzén (2025); UN Office of Counter-Terrorism.
Фемінність, належність і обіцяна значущість
Насильницькі групи можуть апелювати до ролей партнерки, матері, захисниці громади, учасниці «сестринства» або самостійної політичної діячки. Інколи рух одночасно проголошує жіночу підпорядкованість і надає жінкам організаційну відповідальність. Саме тому судити про ступінь залученості лише за публічним ідеологічним образом жінки методологічно хибно. Molas (2024); Pearson (2024).
Окремі історії участі можуть містити потребу в спільноті, прагнення впливу, переконання, сімейну прихильність, страх, примус або поєднання цих обставин. Науковий висновок вимагає досліджувати власні рішення людини разом з обмеженнями свободи, а не автоматично трактувати жінку як пасивну супутницю чоловіка чи, навпаки, кожну її дію як цілком добровільну. Cook та співавтори (2024); UN Counter-Terrorism Committee.
Які шляхи залучення описують дослідники
Сучасна література розглядає переплетіння індивідуальної історії, близьких стосунків, групових норм, ідеологічних інтерпретацій і суспільного контексту. Люди можуть прийти до однієї насильницької організації через різні біографічні маршрути. Навіть коли кілька дослідників вказують на схожі теми — належність, несправедливість, значущість чи безпеку, — їхня роль не доводить існування стандартної послідовності радикалізації. Wolfowicz та співавтори (2021); Cook та співавтори (2024).
Соціальні зв’язки, близькі люди й групова ідентичність
Партнерські, сімейні, дружні й громадські зв’язки можуть впливати на те, як людина інтерпретує повідомлення руху, наскільки довіряє його учасникам і чи бачить альтернативні можливості для належності. Гендерні очікування визначають, чия думка в групі має авторитет, хто відповідає за догляд і підтримку, а хто отримує доступ до керівних ролей. Такі процеси потребують оцінки взаємодії, а не простого підрахунку «ризикових знайомств». Molas (2024); Wolfowicz та співавтори (2021).
Стосунки можуть одночасно бути ресурсом підтримки, шляхом групового тиску, джерелом конфлікту та умовою виходу з насильницького середовища. Тому родичів і партнерів слід розглядати в конкретному контексті, забезпечуючи їхню безпеку та добровільність участі в допомозі. Розгорнутий аналіз загальних механізмів містить стаття «Роль сімейних зв’язків у радикалізації».
Приниження, дискримінація та відчуття несправедливості
Дискримінація або гендерно зумовлене приниження можуть впливати на досвід людини; екстремістські розповіді здатні надавати цьому досвіду ідеологічного тлумачення. Однак між пережитою несправедливістю, появою ворожих установок і насильницькою поведінкою лежать різні можливі рішення, взаємодії та умови. Дискримінація сама собою не перетворює людину на учасника насильства. Wolfowicz та співавтори (2021); UN Office of Counter-Terrorism.
Ідеологічні групи можуть експлуатувати як фактичну нерівність, так і сконструйований образ втрати привілеїв. Психологічно важливо розрізняти реальний досвід людини, фактичні соціальні умови та пояснювальний наратив, який пропонує рух. Підтримка рівних прав і протидія дискримінації важливі самі по собі; їхній профілактичний ефект щодо екстремістського насильства вимагає окремої перевірки. Molas (2024); Andreeva та співавтори (2024).
Онлайн-спільноти та гендерні образи
У цифрових середовищах гендерні уявлення можуть поєднуватися з конспірологічними поясненнями, знеціненням опонентів і нормалізацією погроз. Дослідження мережевих чоловічих субкультур звертають увагу на перехід окремих спільнот від взаємної підтримки або обговорення стосунків до ідеологій чоловічої переваги й виправдання шкоди. Водночас участь у спільноті, самотність чи критика сучасних стосунків не є доказом підготовки насильства. Fangen і Skjelsbæk (2025); Gurevich і Montgomery (2026).
Сама наявність рекомендаційних алгоритмів не доводить, що вони спричинили конкретну насильницьку дію. Потрібно розрізняти контакт із контентом, повторне переглядання, ідентифікацію з групою, схвалення насильства та підтверджені дії. Загальні цифрові механізми докладніше розглянуто в статті «Онлайн-радикалізація до насильства: механізми і докази».
Які ролі виконують люди в насильницьких рухах
У дослідженнях описано участь у формуванні ідеології, поширенні повідомлень, підтримці повсякденного функціонування груп, керівництві, вихованні дітей у груповому середовищі, безпосередньому насильстві та відмові від участі. Жінки й чоловіки можуть виконувати різні функції залежно від організації, періоду й особистої ситуації. Дослідницькі категорії слід будувати за поведінковими фактами та встановленими ролями, а не за припущеннями про гендер. UN Counter-Terrorism Committee; Cook та співавтори (2024).
Безпосередня участь і підтримувальні функції
Порівнюючи ролі, потрібно враховувати, що організаційна підтримка не тотожна здійсненню насильницького нападу, але може бути значущою для функціонування угруповання. З іншого боку, формально побутова роль не свідчить про політичну нейтральність, а публічна пропагандистська активність не доводить участі у нападі. Кожна форма залучення має окремі етичні, дослідницькі та правові наслідки. Pearson (2024); UN Office of Counter-Terrorism.
Деякі люди перебувають у середовищі групи під примусом, залежать від неї економічно чи переживають насильство з боку її членів. Описуючи їхні ролі, слід одночасно досліджувати свободу вибору, вік, насильницький контроль та доступ до безпечного виходу. Експлуатація й участь можуть співіснувати у складних обставинах; правову оцінку конкретних дій здійснюють компетентні органи. UN Counter-Terrorism Committee.
Жінки як миротворці, свідки й учасниці профілактики
У багатьох громадах жінки беруть участь у підтримці постраждалих, освіті, місцевому посередництві, ранньому виявленні потреб у допомозі та громадських ініціативах. Їхня участь має ґрунтуватися на праві впливати на рішення, належних ресурсах і безпеці. Перекладати на матерів або дружин обов’язок «помічати радикалізацію» інших означає одночасно перебільшувати їхню спроможність передбачити насильство й створювати несправедливий тягар. Brady і Marsden (2021); UN Women (2022).
Гендерні стереотипи, які спотворюють дослідження
Стереотип «жінки завжди мирні»
Уявлення про нібито природну миролюбність жінок робить менш помітними їхню політичну суб’єктність, можливу участь у насильницьких рухах та особисту відповідальність за встановлені дії. Водночас воно може позбавляти жінок належної оцінки ризиків і програм, пристосованих до їхніх індивідуальних потреб. ООН прямо наголошує, що жінки можуть бути постраждалими, прихильницями, організаторками, учасницями насильства і діячками профілактики. UN Counter-Terrorism Committee.
Стереотип «чоловіки небезпечні за визначенням»
Зведення чоловічої поведінки до агресії приховує різницю між груповими гендерними наративами та рішеннями конкретної людини. Таке припущення погіршує якість розмови з чоловіками про страх, втрату статусу, турботу, незгоду й відповідальність, а також може підсилювати стигматизацію. Дослідження маскулінності аналізують множинні моделі чоловічої ідентичності, а не одну «чоловічу природу». Gottzén (2025).
Стереотип «жінку залучив партнер»
Близькі стосунки іноді справді відіграють роль. Але твердження, що жінка завжди приєдналася через чоловіка, стирає її власні переконання, дружні зв’язки, професійні чи політичні прагнення, а також можливий примус. Потрібно досліджувати послідовність подій та свідчення конкретної людини. Висновки щодо однієї групи не слід переносити на всіх жінок. Cook та співавтори (2024).
Стереотип «гендерні меншини — ознака радикальності»
Гендерна ідентичність, сексуальна орієнтація чи відмінність від традиційних ролей не є проявом насильницької радикалізації. Люди з гендерних та сексуальних меншин можуть зазнавати цілеспрямованої ворожості й дискримінації, а їхній досвід часто недостатньо представлений у дослідженнях. Оцінювання безпеки повинно стосуватися конкретних погроз, дій та обставин, а не належності до певної групи. Andreeva та співавтори (2024); UN Office of Counter-Terrorism.
Мізогінія та ідеологічно мотивоване насильство
Мізогінія означає ворожість і знецінення жінок; у частині мережевих і політичних рухів вона виступає елементом ширшого світогляду, який виправдовує підпорядкування або насильство. Сучасні огляди вивчають перетин чоловічої переваги, конспірологічних ідей і гендерно зумовленого насильства. Це напрям досліджень із суттєвими відмінностями між вибірками та обмеженнями щодо причинності. Gurevich і Montgomery (2026); Fangen і Skjelsbæk (2025).
Важливо розрізняти мізогінні висловлювання, гендерну дискримінацію, домашнє насильство, переслідування, пряму погрозу та ідеологічно мотивований напад. Ці явища можуть перетинатися, проте мають різні визначення, правові наслідки й дані про поширеність. Для конкретної ситуації важливі зафіксовані дії, зміст погроз, контекст і безпека постраждалих. Загальні психологічні процеси пояснює стаття «Гендерні норми та виправдання насильства».
Що відомо про жінок, чоловіків і гендерні меншини з емпіричних даних
Огляди підтверджують, що багато наявних масивів інформації формувалися навколо чоловіків, насамперед осіб, які потрапили до системи кримінального правосуддя. Якщо дослідники спостерігають насамперед затриманих або засуджених, менш помітними стають непрямі ролі, добровільний вихід, невиявлені випадки й досвід тих, хто ніколи не вчиняв насильства. Систематична похибка відбору впливає на кожне порівняння за статтю. Molas (2024); Cook та співавтори (2024).
Деякі описи ґрунтуються на інтерв’ю з колишніми учасниками, невеликих якісних вибірках, судових матеріалах і вторинних оглядах. Ці дані корисні для розкриття досвіду та механізмів, але частоти певних мотивів у таких матеріалах не можна трактувати як репрезентативні для населення. Порівнювати групи слід з урахуванням типу руху, країни, періоду, доступу до джерел та визначення «участі». Andreeva та співавтори (2024).
Доказів щодо трансгендерних, небінарних та інших гендерно різноманітних людей менше; це означає дослідницьку прогалину, а не встановлену закономірність ризику. Публікація особистих історій, збір чутливих даних і класифікація людини за гендерною ознакою потребують обґрунтованої мети, мінімізації даних і захисту приватності. Andreeva та співавтори (2024).
Чи можна передбачити насильство за статтю або гендерними установками
Індивідуальний прогноз на підставі статі, зовнішності, одягу, сімейної ролі, релігійної належності чи політичного світогляду науково необґрунтований. Спостережувані в дослідженнях відмінності між групами не є діагностичними критеріями та не визначають поведінки конкретної людини. Оцінювання загроз фахівцями стосується конкретних, перевірених обставин і потребує окремої процедури. Wolfowicz та співавтори (2021); Andreeva та співавтори (2024).
Навіть висловлена підтримка насильства, фактична підготовка та вчинене насильство є різними кінцевими показниками. Систематичний огляд Wolfowicz та колег не пропонує надійної формули для передбачення конкретного нападу за профілем. Його головна практична цінність полягає в зіставленні зв’язків між вимірюваними факторами та різними наслідками радикалізації. Wolfowicz та співавтори (2021).
Гендерно чутлива профілактика: принципи та межі доказів
Освіта, рівноправність і простір для ненасильницької належності
Профілактичні заходи можуть підтримувати медіаграмотність, навички ненасильницького вирішення конфліктів, розпізнавання дегуманізації, взаємоповагу та доступ до допомоги після дискримінації або насильства. Усі ці цілі мають самостійну суспільну цінність. Щоб стверджувати, що певний захід запобігає терористичним нападам, потрібно вимірювати відповідний результат, тривалість змін і можливі побічні наслідки. Brady і Marsden (2021); UN Women (2022).
Гендерно чутлива програма не зводиться до окремого «жіночого заходу». Вона розглядає, чий голос чути, чи мають учасники рівний доступ, кого можуть стигматизувати, чи забезпечено конфіденційність і чи реагують фахівці на реальне насильство. Дизайн, оцінювання та корекція програми мають включати місцеву спільноту й незалежний аналіз шкоди. UN Office of Counter-Terrorism; Andreeva та співавтори (2024).
Робота з маскулінністю та насильницькими нормами
Освітні й громадські практики можуть створювати можливість обговорювати гнів, відкидання, сором і прагнення поваги без обов’язку доводити свою цінність домінуванням. Це доцільний напрям роботи з насильницькими нормами, але ефективність конкретної програми слід оцінювати за власним дизайном та результатами. Переосмислення маскулінності не є психологічним «лікуванням» чоловічої ідентичності. Gottzén (2025); UN Office of Counter-Terrorism.
Підтримка жінок і участь громадських організацій
Участь жіночих організацій потрібна для формування місцевих стратегій, доступності допомоги постраждалим і врахування нерівності ресурсів. Проте залучення жінок лише як безоплатних посередниць між службами й сім’ями посилює ризики для них. Відповідальні програми забезпечують реальну участь у рішеннях, необхідну підготовку, оплату чи ресурси, а також механізми захисту. UN Women (2022); Brady і Marsden (2021).
Діти й підлітки: безпека без навішування ярликів
У підлітковому віці триває пошук ідентичності, соціального прийняття та автономії. Гендерні стереотипи можуть посилювати тиск однолітків або відчуття невідповідності очікуванням, проте ці переживання поширені й самі собою не означають радикалізації. Допомога має починатися з довірливої розмови, перевірки фактів, підтримки постраждалих від цькування та оцінки конкретних загроз із залученням компетентних фахівців. UN Office of Counter-Terrorism; Andreeva та співавтори (2024).
Не слід створювати шкільні «списки підозрілих хлопців чи дівчат», оцінювати дітей за стилем одягу, релігійними символами чи способом самовираження або збирати зайві відомості про їхню ідентичність. Будь-яке повідомлення про загрозу має бути пропорційним, предметним і відповідати вимогам захисту дитини та персональних даних. UN Women (2022).
Припинення участі, реабілітація та реінтеграція
Вихід із насильницького руху може включати припинення діяльності, зміну стосунків, забезпечення житла й засобів існування, відновлення довіри та, іноді, перегляд переконань. Гендерні норми здатні впливати на доступ до праці й послуг, турботу про дітей, безпеку від колишніх партнерів, стигматизацію громади та можливість говорити про примус. Це аргументи для індивідуально спланованого супроводу. Andreeva та співавтори (2024); Європейська комісія (2024).
Зміна ідеологічних поглядів і припинення насильницької поведінки вимірюються окремо. Звіт про успішне завершення занять або позитивне ставлення учасника до програми не є доказом зниження частоти нападів. Програми мають відстежувати безпеку, відновлення соціальних можливостей і реальні поведінкові наслідки з належними етичними запобіжниками. Brady і Marsden (2021); Andreeva та співавтори (2024).
Для ширшого розрізнення процесів виходу та зміни поглядів дивіться статтю «Дерадикалізація та припинення участі: відмінності й результати».
Український контекст: право, війна та захист прав
В Україні державна політика рівних прав і можливостей жінок та чоловіків визначена Законом № 2866-IV, а загальні засади протидії дискримінації — Законом № 5207-VI. Закон № 2229-VIII встановлює засади запобігання та протидії домашньому насильству; відповідні положення законодавства також охоплюють насильство за ознакою статі. Ці нормативні акти визначають права, обов’язки та інституційні механізми, але не виступають доказами психологічної причинності радикалізації.
В умовах російської агресії, переміщення населення, втрат, тривалого стресу й інформаційних операцій гендерні образи можуть використовуватися для пропаганди ворожості або примусу. Це редакційне застосування міжнародної дослідницької рамки до українського контексту, а не встановлений емпіричний висновок про частоту чи причини радикалізації в Україні. Встановлення конкретних загроз і правопорушень належить до компетенції відповідних органів; психологічна робота повинна зберігати відмінність між безпекою, допомогою та політичним різноманіттям. UN Office of Counter-Terrorism; Міністерство економіки та довкілля України (2026).
Коли йдеться про реальні погрози, переслідування або гендерно зумовлене насильство, пріоритетами є фізична безпека, документування конкретних подій відповідно до закону, доступ до професійної допомоги та захист приватності. У разі безпосередньої небезпеки слід звертатися до екстрених служб України. Дискусії про переконання, сімейні конфлікти чи гендерні ролі самі по собі не замінюють встановлення реального характеру загрози.
Як читати дослідження про гендер і радикалізацію
Перш ніж порівнювати два дослідження, важливо встановити їхній результат: вимірювали переконання, готовність підтримати насильство, факт членства, обвинувальний вирок або реальну участь у нападі. Далі слід перевірити джерело вибірки, кількість спостережень, країну, час, визначення гендеру та спосіб збору інформації. Без цієї роботи однакова назва «радикалізація» може приховувати несумісні показники. Wolfowicz та співавтори (2021); Cook та співавтори (2024).
Особливої обережності потребують розповіді окремих колишніх учасників: вони цінні для розуміння біографій, але не визначають поширеності мотивів. Зростання кількості публікацій про мізогінію ще не означає встановленого зростання всіх форм насильства. Так само зміна результату за опитувальником після навчання не підтверджує запобігання нападам. Gurevich і Montgomery (2026); Andreeva та співавтори (2024).
Найсильніше обґрунтований загальний висновок полягає в тому, що гендерні очікування впливають на мову, ієрархію та досвід участі в частині насильницьких рухів. Оцінка конкретних механізмів і профілактичних програм залишається контекстною, а причинні та прогностичні твердження потребують якісніших довготривалих і порівняльних досліджень. Pearson (2024); Andreeva та співавтори (2024).
Поширені запитання
Чи частіше чоловіки беруть участь у насильницькому екстремізмі?
У багатьох задокументованих рухах і масивах кримінально-правових даних чоловіків справді більше. Конкретні пропорції залежать від країни, організації, часу та визначення участі. Це груповий опис, який не перетворює стать на надійний показник особистої загрози. Gottzén (2025); Wolfowicz та співавтори (2021).
Чому жінки вступають до насильницьких груп?
Описані дослідниками мотиви різняться: ідеологічне переконання, спільнота, відчуття значущості, близькі стосунки, потреба в безпеці, примус та інші обставини. Універсальної «жіночої причини» немає. Вивчати слід індивідуальну історію й контекст конкретного руху. Cook та співавтори (2024).
Чи пов’язана мізогінія з насильницькою радикалізацією?
У певних ідеологічних середовищах мізогінія входить до системи переконань, яка виправдовує дискримінацію й насильство. Огляди описують ці перетини, проте не доводять, що кожна людина з мізогінними поглядами здійснить напад. Gurevich і Montgomery (2026).
Чи можна впізнати потенційно небезпечну людину за гендерними поглядами?
Певні висловлювання можуть потребувати уважної розмови, але стійкий прогноз за поглядами, статтю чи гендерною ідентичністю не встановлений. Реальна оцінка загроз спирається на предметні обставини й здійснюється компетентними фахівцями, а не на побутову типологію. Wolfowicz та співавтори (2021).
Чи доведена ефективність гендерно орієнтованих програм профілактики?
Є професійні настанови та перспективні практики, однак кількість строгих оцінок програм із підтвердженими поведінковими наслідками обмежена. Потрібно розрізняти задоволеність учасників, зміни установок, припинення участі та зменшення насильства. Brady і Marsden (2021); Andreeva та співавтори (2024).
Висновок
Гендерна перспектива робить дослідження насильницької радикалізації точнішим, коли вона висвітлює реальні групові правила, відносини влади, соціальний досвід і можливості виходу з насильства. Жінки, чоловіки та гендерно різноманітні люди можуть опинятися в різних ролях; відповідальна наука досліджує їхні дії та обставини без стереотипного приписування небезпеки. Гендерно чутлива профілактика має поєднувати безпеку, права людини, індивідуальні потреби та сувору оцінку результатів. UN Office of Counter-Terrorism; Pearson (2024).
Пов’язані статті
Джерела
• Andreeva, A.-M., von Berg, A., van Ginkel, B., Hell, E., Jouve, S., Korn, A., Molas, B., Ruf, M., & Scheuble, S. (2024). Assessing Gender Perspectives in Preventing and Countering Violent Extremism Practices. International Centre for Counter-Terrorism. Оригінал.
• Brady, E., & Marsden, S. (2021). Women and Preventing and Countering Violent Extremism Interventions. CREST. Оригінал.
• Cook, J., de Leede, S., Andreeva, A.-M., & Herschinger, E. (2024). Radicalisation and Gender – What Do We Know? International Centre for Counter-Terrorism. Оригінал.
• Fangen, K., & Skjelsbæk, I. (2025). The Role of Gender in Violent Extremism. In The Cambridge Handbook of the Psychology of Violent Extremism. Cambridge University Press. Оригінал.
• Gottzén, L. (2025). Exploring the Link Between Masculinity and Violent Extremism: Remasculinization as Individual and Political Project. Sociology Compass, 19(8), e70100. DOI.
• Gurevich, V., & Montgomery, F. (2026). Conspiratorial misogyny and the radicalization continuum: male supremacy as a dominant ideology in contemporary extremism. Frontiers in Psychiatry, 17, 1893934. PubMed.
• Molas, B. (2024). Assessing Mobilisation Dynamics of Violent Extremist Organisations Through a Gender Lens. International Centre for Counter-Terrorism. Оригінал.
• Pearson, E. (2024). Beyond Women: Rethinking Gender and Radicalisation. In Radicalisation: A Global and Comparative Perspective. Oxford University Press. DOI.
• UN Office of Counter-Terrorism. (б. д.). Gender Equality. United Nations. Офіційне джерело.
• UN Women. (2022). UN Women’s Engagement in Support of Counter Terrorism and Prevention of Violent Extremism. Офіційний документ.
• United Nations Security Council Counter-Terrorism Committee. (б. д.). Integrating Gender into Counter-Terrorism. Офіційне джерело.
• Wolfowicz, M., Litmanovitz, Y., Weisburd, D., & Hasisi, B. (2021). Cognitive and Behavioral Radicalization: A Systematic Review of the Putative Risk and Protective Factors. Campbell Systematic Reviews, 17(3), e1174. DOI.
• Європейська комісія. (2024). RAN REHABILITATION: Rehabilitation for female VETOs and the role of masculinity in DDR. Офіційний матеріал.
• Закон України № 2229-VIII. (2017). Про запобігання та протидію домашньому насильству. Чинний текст.
• Закон України № 2866-IV. (2005). Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків. Офіційний текст.
• Закон України № 5207-VI. (2012). Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні. Чинний текст.
• Міністерство економіки та довкілля України. (2026). Законодавство України з питань забезпечення рівних прав та можливостей жінок та чоловіків. Офіційне джерело.