Вплив екстремістського відеоконтенту: що відомо про причинність
Український психологічний ХАБ · Опубліковано: 22 жовтня 2026 року · Редакційна політика
Дослідницький кластер: Психологія радикалізації, насильницького екстремізму та профілактики
Перегляд екстремістського відео може впливати на емоції, увагу, оцінки подій і ставлення до насильства. Проте наукові дослідження поки що не встановили універсального причинного ланцюга від перегляду такого відео до участі людини в насильницькому екстремізмі. Найсильніше обґрунтоване твердження звучить точніше: певні форми контакту з радикалізувальним медіаконтентом статистично пов’язані з відповідними установками, а експериментальні дослідження виявляють окремі невеликі короткочасні зміни. Довгострокові наслідки, індивідуальна вразливість і перехід до реального насильства залишаються значно менш дослідженими. Це випливає із систематичного огляду Wolfowicz та співавторів (2022), метааналізу den Elzen та співавторів (2026) і огляду Rothut та співавторів (2026).
Питання причинності важливе для батьків, освітян, психологів, дослідників і людей, які випадково зіткнулися з жорстоким або пропагандистським відео. Воно дозволяє одночасно серйозно ставитися до потенційної шкоди контенту й уникати хибних висновків щодо конкретної людини лише за історією її переглядів. Для ширшого контексту механізмів цифрового середовища дивіться матеріал «Онлайн-радикалізація до насильства: механізми і докази».
Що саме називають екстремістським відеоконтентом
У межах цієї статті екстремістський відеоконтент — це аудіовізуальні повідомлення, які в контексті певної ідеології виправдовують, прославляють, заохочують або пропагандистськи легітимізують насильство проти людей. До змісту можуть входити звернення учасників насильницьких рухів, постановочні матеріали, відеомонтажі, свідчення насильства, символічні образи та емоційно насичені історії, використані для політичної чи іншої ідеологічної мобілізації.
Сам факт зображення насильства ще не визначає призначення відео. Новинний репортаж про злочин, документальне розслідування, матеріал про воєнні злочини, освітня критика екстремістських рухів і пропагандистський ролик можуть містити подібні зображення та водночас мати різні комунікативні цілі, контексти й наслідки. Для оцінки важливо, хто створив матеріал, як він подає насильство, кого зображає жертвами або ворогами, чи вимагає схвалення насильства та як аудиторія його сприймає. Таке розрізнення узгоджується із багатокомпонентною моделлю цифрової комунікації в огляді Rothut та співавторів (2026).
Політичний радикалізм, протест, непопулярні переконання, релігійні практики й критика влади є окремими явищами. Основний предмет дослідження тут — повідомлення, пов’язані з легітимацією або підтримкою ідеологічно мотивованого насильства. Це розмежування має також правове значення: Закон України «Про боротьбу з тероризмом» встановлює правові рамки протидії тероризму й прямо захищає законний захист конституційних прав і свобод від підміни переслідуванням за переконання.
Головний науковий висновок: зв’язок існує, але причинна картина складна
Wolfowicz, Hasisi та Weisburd (2022) систематизували 53 дослідження медійних чинників радикалізації, з яких 49 були спостережними та чотири — експериментальними. Експерименти охоплювали різні види медіаповідомлень, зокрема новини й художні фрагменти; тільки один експеримент включав перегляд безпосередньо екстремістського пропагандистського відео. Об’єднана оцінка одноразового впливу для експериментальних умов була малою, близько g = 0,10. Автори оцінили якість причинних доказів як обмежену й наголосили на різнорідності змісту та результатів.
Цифра g = 0,10 позначає стандартизовану різницю між групами в сукупності конкретних експериментальних вимірювань. Вона не означає, що десята частина глядачів стане радикалізованою, і тим більше не описує частоту майбутніх нападів. Досліджені результати зазвичай стосувалися відповідей в анкетах, оцінок або короткочасних установок. Реальні насильницькі дії є окремою, значно рідкіснішою кінцевою подією, яку такі експерименти не можуть надійно передбачити.
У новішому метааналізі den Elzen, Asscher, Lang і Duindam (2026) об’єднано 31 дослідження, 29 незалежних вибірок, 52 772 учасників і 230 оцінок ефекту стосовно молодих людей. Середня позитивна асоціація між медіаконтактом і показниками насильницької радикалізації становила r = 0,12, тобто була невеликою. Зв’язки були виразнішими для онлайн-медіа, екстремістського змісту й окремих способів вимірювання, але автори прямо вказали на потребу в дизайнах, здатних сильніше перевіряти причинність.
Коефіцієнт r = 0,12 — кореляція на рівні сукупних досліджень. Його не можна переводити в індивідуальну ймовірність радикалізації після одного відео. Також загальний аналіз медіавпливів не є експериментом, присвяченим саме відеоконтенту, і не доводить переходу від перегляду до правопорушення.
Ще ширший огляд Rothut, Schulze, Hohner, Greipl і Rieger (2026) охопив 382 публікації за 2000–2025 роки. Він показав, що онлайн-радикалізацію досліджують із різними визначеннями й методами; тривалих досліджень бракує навіть попри те, що радикалізацію майже завжди розглядають як процес. Найнадійніший підхід — вивчати взаємодію змісту відео, особливостей аудиторії, соціальних зв’язків і обставин перегляду.
Чотири різні питання, які часто помилково зливають в одне
Чи впливає відео на емоції та увагу?
Таке питання можна перевіряти експериментально: випадково призначити учасникам різні матеріали, а потім порівняти безпосередні реакції. Сильні емоційні повідомлення потенційно можуть викликати страх, обурення, співчуття, гнів або інтерес. Проте конкретна реакція залежить від попереднього досвіду, очікувань, віку, змісту та обставин перегляду. Емоційна активація сама по собі є лише реакцією на стимул, а не доказом схвалення екстремізму.
Чи змінює відео оцінки та переконання?
Частина експериментів вимірює негайні зміни у ставленні до певної групи або виправдання насильства. Такі зміни можуть бути малими, короткими, залежними від вихідних переконань або взагалі статистично невиявними. Систематичний огляд Wolfowicz та співавторів не підтримує просту тезу, що одноразовий перегляд пропагандистського відео зазвичай спричиняє значну зміну світогляду.
Чи формує воно намір застосувати насильство?
Намір — окремий психологічний результат. У дослідженнях його нерідко оцінюють самозвітами або відповідями на умовні ситуації. Такі методи відрізняються від документування підготовчих дій, доступу до засобів насильства чи реального наміру щодо визначеної цілі. Schumann та співавтори (2024) показали важливість відмінностей між випадковим контактом і цілеспрямованим пошуком радикалізувальної інформації; асоціації із заявленими установками та намірами не встановлюють автоматично причинний напрям.
Чи призводить відео до реальної насильницької поведінки?
Це найважливіше й найскладніше питання. Надійного універсального прогнозу від конкретного відео до нападу наукова література не дає. Насильство має низьку базову частоту, а поведінка залежить від багатьох обставин, які неможливо ізолювати простим анкетуванням. Британський урядовий дослідницький огляд (2026) окремо наголошує на відсутності чіткого причинного доказу, що посилення взаємодії з насильницьким онлайн-контентом безпосередньо веде до актів насильства. Його предмет — ширша група людей із фіксацією на насильстві, тому висновки слугують методологічним застереженням, а не безпосередньою оцінкою всіх форм ідеологічного екстремізму.
Чому кореляція між переглядами та радикальними установками не доводить причини
Уявімо дослідження, де люди, які частіше дивляться екстремістські відео, частіше схвалюють політично мотивоване насильство. Існує кілька різних пояснень, які можуть одночасно бути правильними.
По-перше, зміст відео може певною мірою змінювати погляди глядачів. Це гіпотеза медійного впливу. По-друге, люди, які вже підтримують певні переконання, можуть самі шукати відповідні відео. Це селективний вибір інформації. По-третє, на перегляди й відповіді можуть одночасно впливати соціальна ізоляція, групові зв’язки, пережитий конфлікт, потреба в належності, довіра до джерел та інші обставини. По-четверте, взаємозв’язок може бути двобічним: поведінка користувача формує стрічку рекомендацій, яка, своєю чергою, змінює подальші контакти з контентом.
У дослідженні Schumann, Clemmow, Rottweiler і Gill (2024) автори спеціально розрізняли випадкове зіткнення з радикалізувальною інформацією та її активний пошук. Це принципово: двоє людей із однаковим записом переглянутого ролика можуть мати зовсім різні мотиви — журналістське дослідження, навчальне завдання, критику пропаганди, випадковий перехід або зацікавлення ідеологією. Історія переглядів без контексту не встановлює, що саме стало причиною їхніх поглядів.
Австралійський інститут кримінології (Cubitt і Morgan, 2024) досліджував випадковий та навмисний контакт із радикальними матеріалами в інтернеті. У національному опитуванні значна частка респондентів повідомляла про такий контакт; проте поширеність контакту принципово відрізняється від поширеності участі в насильстві. Опитування корисні для вимірювання того, де люди стикаються з матеріалами, але самі по собі не розв’язують проблему причинності.
Для кращого висновку необхідні дані про попередні установки, частоту й зміст переглядів, альтернативні джерела інформації, життєві події та подальші зміни поведінки. Навіть докладні цифрові журнали взаємодій не замінюють таких даних і не усувають усі змішані чинники.
Що відомо саме про відео, а не про інтернет загалом
Відео поєднує рухоме зображення, звук, голос, монтаж і соціальні сигнали, тому може створювати інтенсивний досвід сприйняття. Це робить правдоподібними гіпотези про емоційну залученість і переконливість окремих аудіовізуальних повідомлень. Водночас наявність механізму, який виглядає психологічно переконливо, не є свідченням його фактичної сили для радикалізації.
Важливо, що більшість кількісних робіт змішує різні канали: тексти, дописи, спілкування, новини, платформи та відеоролики. Тому результати про «вплив інтернету» або «користування соціальними мережами» не слід автоматично приписувати саме пропагандистському відео. Wolfowicz та співавтори (2022) окремо вказують, що серед експериментальних умов їхнього огляду безпосередньо екстремістське відео використовувалося лише в одному дослідженні. Звідси випливає важливий науковий пріоритет: вивчати властивості конкретних відеоповідомлень і незалежно перевіряти їхній вплив на чітко визначені результати.
Окрема методологічна проблема — різниця між одноразовим переглядом та багаторазовою участю в інформаційному середовищі. Лабораторна реакція після кількох хвилин відео не показує, що відбувається після місяців обговорень у групі. Водночас ретроспективне виявлення великої кількості відео в цифровій історії людини не доводить, що саме вони змінили її поведінку.
Вплив алгоритмічних рекомендацій: видимість контенту і зміна поглядів — окремі результати
Алгоритмічні системи можуть визначати, які ролики користувач зустрічає частіше, у якому порядку і після яких попередніх переглядів. Підвищення ймовірності контакту з матеріалом є зміною інформаційного середовища. Щоб стверджувати про радикалізацію, потрібно додатково перевірити, чи спричинив цей контакт зміни переконань, підтримки насильства або поведінки.
Haroon та співавтори (2023) провели масштабний аудит рекомендацій YouTube за допомогою автоматизованих профілів. Вони виявили ідеологічну спорідненість частини рекомендацій і збільшення частки рекомендацій із проблемних каналів на окремих траєкторіях. Водночас середня ідеологічна крайність рекомендованих роликів не зростала настільки, щоб підтримати узагальнену тезу про неминучу алгоритмічну ескалацію. Автоматизовані профілі дозволяють вивчати систему рекомендацій, але не вимірюють зміни психіки конкретних людей.
В іншому дослідженні Hosseinmardi та співавтори (2024) порівнювали поведінку реальних користувачів з автоматизованими альтернативами, що спиралися на рекомендації. У середньому рекомендаційний механізм спрямовував до поміркованішого контенту, а вибір користувачів відігравав значну роль у споживанні. Це результат для конкретного майданчика, періоду й способу порівняння, тому його не можна узагальнювати на всі платформи або типи екстремістської пропаганди.
Чотири експерименти Liu та співавторів (2025), у яких взяли участь 8 883 особи, показали, що маніпулювання політично упередженими відеорекомендаціями змінювало вибір переглядів, але не спричинило переконливих короткострокових змін політичних установок. Ці експерименти вивчали політичну поляризацію, а не безпосередньо рішення вчинити насильство. Їхній висновок допомагає розділити вплив на споживання відео і вплив на позиції, але не є універсальним спростуванням ризику насильницької радикалізації.
Детальніше про власне рекомендаційні механізми читайте в матеріалі «Алгоритмічні рекомендації та ризик контакту з екстремістським контентом».
Які психологічні процеси досліджують і що про них відомо
Емоційне збудження та запам’ятовування
Відеомонтаж, музика, крупні плани й особисті історії можуть посилювати емоційну реакцію та помітність повідомлення. Це потенційні механізми впливу на увагу, які слід досліджувати окремо від підтримки насильства. Переляк перед екраном, гнів через побачене або тривале пригадування кадрів можуть означати дистрес або моральне обурення; самі по собі вони не демонструють прийняття ідеології.
Соціальна ідентичність та відчуття належності
Відео може виступати знаком групової приналежності, предметом спільного обговорення або приводом отримати схвалення в цифровій спільноті. Тоді значення матеріалу формується також у коментарях, стосунках і групових нормах. Rothut та співавтори (2026) підкреслюють поєднання змісту, середовища й соціальних взаємодій. Водночас це пояснювальна рамка, а не доведений причинний маршрут для кожного глядача. Соціальний вимір докладніше розглянуто в статті «Екстремістські цифрові спільноти та відчуття належності».
Повторення, звикання й уявна нормальність
Поширене припущення полягає в тому, що регулярне зіткнення із виправданням насильства може змінювати відчуття соціальної прийнятності таких повідомлень. Проте конкретні оцінки ефекту повторного перегляду саме екстремістських відео та їхній зв’язок із майбутнім насильством досліджено недостатньо. Слід розрізняти зниження емоційної реакції на певне зображення, прийняття нав’язаної оцінки та реальну готовність діяти: це різні результати й різні методи вимірювання.
Особиста активність і вибір контенту
Перегляд, коментування, збереження, пошук, полеміка, дослідницький аналіз і поширення мають різні смисли. Дані про цілеспрямований пошук матеріалу можуть характеризувати форму залучення, але не розкривають автоматично мотивів. Schumann та співавтори (2024) демонструють, чому в емпіричному дослідженні треба відокремлювати ненавмисний контакт від активного добору інформації. Без цього оцінки ризику змішують надто різнорідні ситуації.
Особливості дослідження неповнолітніх
Підлітки формують уявлення про групову належність, автономію, соціальний статус і власні моральні межі в різних інформаційних і міжособистісних середовищах. Це робить вивчення взаємодії з онлайн-відео важливим, але вік сам по собі не є ознакою насильницьких намірів. Метааналіз den Elzen та співавторів (2026) виявив невеликий загальний зв’язок між медіаконтактом і показниками радикалізації в молоді; із цього результату не випливає, що кожна дитина, яка побачила ролик, перебуває на траєкторії насильства.
У практичних ситуаціях першочерговими є контекст перегляду, самопочуття, безпека, стосунки з дорослими й відсутність тиску з боку інших осіб. Педагогам і батькам корисніше розмовляти про побачене, запитувати, що дитина зрозуміла та відчула, допомагати перевіряти джерела й забезпечувати можливість повідомити про погрози або нав’язливі звернення без страху автоматичного покарання. Для випадків активного залучення до насильницьких груп є окрема стаття «Онлайн-вербування неповнолітніх до насильницьких рухів».
Перегляд шкідливих матеріалів не варто перетворювати на приватне стеження за дитиною чи публічне таврування її переконань. За конкретних погроз, примусу, переслідування або небезпечних контактів дорослі мають діяти відповідно до реальної ситуації, захищаючи дитину, зберігаючи пропорційність втручання та залучаючи фахівців за потреби. Практики безпечної сімейної цифрової взаємодії докладніше описані в статті «Цифрове батьківство».
Як науковці можуть установлювати причинний вплив
Рандомізовані експерименти
За умови етичного погодження учасників випадково розподіляють між групами перегляду й порівняння, а потім вимірюють наперед визначені результати. Рандомізація послаблює вплив вихідних відмінностей між учасниками. Але короткий експеримент переважно показує негайні зміни вимірюваних реакцій; він не відтворює багаторічних соціальних відносин і не має безпечно провокувати серйозну шкоду.
Поздовжні дослідження
За людьми спостерігають упродовж часу, вимірюючи початкові погляди, подальші медіаконтакти, зміни соціального середовища та результати. Такий дизайн допомагає встановити послідовність подій і перевірити, чи передує перегляд зміні установок. Його слабкості — вибуття учасників, похибки пам’яті, приховані змішані чинники, швидка зміна платформ і рідкісність насильницьких подій. Нестачу якісних поздовжніх досліджень підкреслено в огляді Rothut та співавторів.
Природні експерименти й зміни рекомендацій
Тимчасове відключення певних функцій, зміни способу ранжування або порівняння близьких груп можуть створювати умови для сильніших причинних висновків про видимість контенту. Але навіть якщо експеримент виявив зміни переглядів, окремо потрібні вимірювання переконань і поведінки. Роботи Hosseinmardi та співавторів (2024) і Liu та співавторів (2025) демонструють, наскільки важливо розрізняти алгоритмічну пропозицію, власний вибір глядача та наслідки для установок.
Дані платформ, опитування та інтерв’ю
Цифрові сліди дозволяють точніше оцінювати послідовність контактів, але вони не повідомляють, як людина інтерпретувала матеріал. Опитування показують самооцінки й установки, однак залежать від точності відповідей. Інтерв’ю розкривають контекст і значення, проте ретроспективні розповіді можуть бути неповними. Якісні й кількісні методи доцільно поєднувати, ретельно захищаючи приватність учасників, особливо неповнолітніх.
Що наукові роботи поки що не дозволяють стверджувати
Немає достатніх підстав називати конкретну кількість переглядів «порогом радикалізації». Немає надійного універсального психологічного профілю глядача, який згодом вчинить насильство. Дані про те, що людина відвідала певний канал, самі по собі не свідчать про її політичні погляди, злочинні наміри або небезпечність. Показники короткочасних установок не можна подавати як доведене скорочення чи зростання терористичних нападів. Ці межі відповідають оглядам Wolfowicz та співавторів і Rothut та співавторів.
Також не можна встановити дієвість обмеження контенту лише за кількістю видалених відео: необхідно вимірювати наслідки для реальних людей, можливе перенесення активності на інші платформи й небажані наслідки. Доведеність користі інформаційно-просвітницьких і профілактичних програм залежить від того, які результати вони досліджували й наскільки надійним був дизайн оцінювання. Оцінка переглядів, зміна ставлення й запобігання конкретному насильству є різними кінцевими показниками.
Практичні рішення: випадковий перегляд, повторний контакт і конкретна загроза
Якщо людина випадково побачила жорстокий ролик
Насамперед доречно припинити небажаний перегляд, не поширювати шоковий матеріал і дати собі час на емоційне відновлення. За потреби можна скористатися інструментами скарги на платформі. Якщо зображення викликали стійкий дистрес, порушення сну або нав’язливі спогади, підтримка близької людини чи консультація фахівця з психічного здоров’я можуть бути корисними. Реакція на травматичне зображення не є ознакою згоди з пропагандою.
Якщо близька людина регулярно переглядає такі відео
Важливо з’ясувати мету й контекст переглядів без припущень про небезпечність. Людина може критично досліджувати явище, збирати свідчення, перевіряти повідомлення або навпаки підтримувати його ідеї. Змістовна розмова про те, як вона оцінює показане насильство, зазвичай інформативніша за вимоги надати всю історію переглядів. За напруження у стосунках і відчуття безсилля можна звернутися до фахівця по підтримку сім’ї.
Якщо є прямі погрози чи повідомлення про підготовку шкоди
Тоді значення має конкретний зміст погрози, доступність захисту постраждалих і законні способи реагування. Доцільно уникати самостійних конфронтацій, забезпечити безпеку людей і звернутися до компетентних служб відповідно до обставин. За безпосередньої небезпеки в Україні слід користуватися офіційними каналами екстреної допомоги. Рішення про оцінку реальної загрози належить підготовленим фахівцям; сама історія перегляду не підміняє такої оцінки.
У сімейній, освітній або психологічній роботі варто документувати лише необхідні факти, дотримуватися конфіденційності й уникати припущень на підставі релігії, етнічності, політичної позиції чи психічного здоров’я. Правова межа між переконаннями та насильницькими діями має принципове значення; її підкреслює і Закон України «Про боротьбу з тероризмом».
Профілактика й оцінювання результатів: на що спрямовувати зусилля
Розумна профілактика працює з інформаційним середовищем і здатністю критично тлумачити повідомлення: поясненням принципів монтажу та джерел, обговоренням прийомів дегуманізації, розвитком навичок перевірки доказів, безпечними каналами повідомлення про погрози та доступом до підтримки. Для молоді важливі довірливі стосунки й участь самої дитини у визначенні безпечних цифрових практик.
Це змістовні напрями діяльності, але дослідницька доброчесність вимагає окремого оцінювання їхньої ефективності. Програма може підвищити медіаграмотність, не змінивши водночас підтримку насильства; може зменшити випадкові контакти з шоковими матеріалами, не показавши наслідків для насильницької поведінки. Проміжні поліпшення цінні, якщо вони чесно названі й виміряні. Наявні систематичні огляди не дозволяють приписувати кожному заходу доведений довгостроковий ефект запобігання насильству.
Під час розроблення профілактики бажано від початку визначати, чого саме прагнуть: зменшити небажаний контакт, підвищити точність розпізнавання маніпуляцій, забезпечити безпечне повідомлення про примус чи знизити обґрунтовано оцінений ризик конкретної шкоди. У цих цілей різні етичні, правові й методологічні вимоги. Майбутні дослідження мають порівнювати довгострокові результати, враховувати побічні наслідки обмежень і незалежно оцінювати програми.
Поширені запитання
Чи можна радикалізуватися після одного відео?
Одне відео здатне викликати сильні переживання або короткочасно змінити оцінку конкретного повідомлення. Однак доказів, які дозволяли б вважати одиничний перегляд достатньою причиною стійкої насильницької радикалізації, немає. Огляд Wolfowicz та співавторів (2022) засвідчив обмежені та неоднорідні експериментальні дані.
Чи доводить частий перегляд екстремістських роликів намір вчинити злочин?
Ні. Кількість переглядів без змістовного контексту не встановлює ні мотивів, ні причин переконань, ні індивідуальної загрози. Оцінювати слід реальні повідомлення, конкретні дії та ситуацію, залишаючи спеціалізовану оцінку загрози компетентним фахівцям.
Чи алгоритми відеоплатформ автоматично радикалізують користувачів?
Дослідження демонструють, що рекомендації здатні змінювати видимість і вибір контенту. Водночас результати аудитів та експериментів суперечать твердженню про єдину автоматичну траєкторію до крайніших поглядів. Дані стосуються конкретних платформ і часового періоду, а довгострокові ефекти досліджені недостатньо: Haroon та співавтори (2023), Liu та співавтори (2025).
Чи існує науковий тест, який визначає небезпечність глядача?
Загальнодоступного валідованого тесту, який перетворює історію переглядів на достовірний прогноз насильницької дії, немає. Інструменти професійного оцінювання загрози використовують інший набір даних і передбачають підготовку фахівців. Вони не є способом оцінювання людини за одним інтернет-роликом.
Який висновок мають зробити батьки й освітяни?
Підтримувати відкриту розмову про медіаматеріали, розрізняти випадковий контакт і навмисне залучення, ставити на перше місце безпеку та гідність дитини. За наявності конкретного примусу або погроз потрібне відповідне реагування; за відсутності таких обставин корисні медіаграмотність, діалог та підтримка.
Висновок
Екстремістський відеоконтент є потенційним чинником інформаційного та психологічного впливу, але сьогоднішні наукові дані дозволяють говорити передусім про невеликі статистичні зв’язки, окремі короткочасні ефекти та складні взаємодії змісту, вибору глядача, соціального середовища й цифрових рекомендацій. Надійний причинний висновок потребує чітко визначеного результату: емоційної реакції, зміни переконань, висловленого наміру або реально встановленої поведінки. Перехід між цими рівнями залишається предметом дослідження. Для практики це означає одночасну увагу до реальної шкоди та захист людини від стигматизації за випадковий чи неоднозначний цифровий слід.
Пов’язані статті
Джерела
Cubitt, T., & Morgan, A. (2024). Exposure to and sharing of fringe or radical content online. Australian Institute of Criminology, Trends & Issues 705. Офіційна публікація.
den Elzen, J. I., Asscher, J. J., Lang, K. M., & Duindam, H. M. (2026). The association between media exposure and violent radicalization of young people: A multilevel meta-analysis. Aggression and Violent Behavior, 88, 102141. DOI: 10.1016/j.avb.2026.102141.
Haroon, M., Wojcieszak, M., Chhabra, A., Liu, X., Mohapatra, P., & Shafiq, Z. (2023). Auditing YouTube’s recommendation system for ideologically congenial, extreme, and problematic recommendations. Proceedings of the National Academy of Sciences, 120(50), e2213020120. DOI: 10.1073/pnas.2213020120.
Hosseinmardi, H., et al. (2024). Causally estimating the effect of YouTube’s recommender system using counterfactual bots. Proceedings of the National Academy of Sciences, 121(8), e2313377121. DOI: 10.1073/pnas.2313377121.
Liu, N., et al. (2025). Short-term exposure to filter-bubble recommendation systems has limited polarization effects: Naturalistic experiments on YouTube. Proceedings of the National Academy of Sciences, 122(8), e2318127122. DOI: 10.1073/pnas.2318127122.
Rothut, S., Schulze, H., Hohner, J., Greipl, S., & Rieger, D. (2026). Radicalization and the internet: 25 years of (online) radicalization research. The Communication Review. DOI: 10.1080/10714421.2026.2658935.
Schumann, S., Clemmow, C., Rottweiler, B., & Gill, P. (2024). Distinct patterns of incidental exposure to and active selection of radicalizing information indicate varying levels of support for violent extremism. PLOS ONE, 19(2), e0293810. DOI: 10.1371/journal.pone.0293810.
UK Home Office. (2026). The role of social media in the motivation and capability of violence-fixated individuals. Офіційний дослідницький огляд.
Wolfowicz, M., Hasisi, B., & Weisburd, D. (2022). What are the effects of different elements of media on radicalization outcomes? A systematic review. Campbell Systematic Reviews, 18(2), e1244. DOI: 10.1002/cl2.1244.
Верховна Рада України. (2003, чинна редакція). Закон України «Про боротьбу з тероризмом», № 638-IV. Офіційний текст.