Сакралізація цінностей і готовність до політичного насильства
Український психологічний ХАБ · Опубліковано: 22 жовтня 2026 року · Редакційна політика
Дослідницький кластер: Психологія радикалізації, насильницького екстремізму та профілактики
Сакралізація цінностей — це процес, унаслідок якого людина або спільнота надає певному принципу статусу безумовного морального зобов’язання. Таку цінність сприймають як гідну захисту незалежно від матеріальної винагороди, особистої вигоди чи поточних витрат. Коли суперечка стосується території, свободи, гідності, релігійної святині або колективної пам’яті, звичайна пропозиція обміну може переживатися як порушення моральної межі. У психологічних дослідженнях це називають «сакральними цінностями»; їхня сакральність визначається способом ставлення до принципу, а не обов’язково його релігійним змістом (Tetlock, 2003; Atran і Ginges, 2012).
Зв’язок із політичним насильством виникає за певних соціальних та конфліктних обставин: коли захист цінності поєднується з уявленням про загрозу, груповою лояльністю, виправданням заподіяння шкоди та нормами, що дозволяють насильство. Дослідження виявляють зв’язок сакралізованих зобов’язань із заявленою готовністю жертвувати собою, боротися або чинити опір. Проте сакральна цінність сама по собі не визначає способу дії: люди здатні непохитно захищати свободу, людську гідність і право на життя через мирну солідарність, взаємодопомогу та правові механізми (Atran, 2021; Gómez та співавт., 2023).
Що означає «сакральна цінність» у психології
У повсякденному мовленні слово «сакральний» асоціюється зі святинею або релігією. У психології морального вибору поняття ширше. Людина може вважати недоторканними людське життя, заборону катувань, громадянські свободи, незалежність країни, честь родини чи право на власну ідентичність. Вона сприймає ці принципи як такі, що мають особливу моральну вагу, і заперечує саму можливість їх оцінювання за ринковою ціною.
Філіп Тетлок описав сакральні цінності через так звані заборонені обміни: ситуації, коли зіставлення морального принципу з матеріальним зиском викликає обурення, відразу або потребу підтвердити свою моральну відданість. Наприклад, пропозиція продати право людини на гідне поводження здатна викликати осуд незалежно від суми. Реакція на такий обмін інформує про спосіб морального оцінювання, але сама собою нічого не говорить про готовність завдати комусь шкоди (Tetlock, 2003).
Сакральність, моральна переконаність і важливість цінності
Сильне переконання може означати високу особисту значущість, принципову моральну позицію, належність до групи або відчуття священного обов’язку. Ці властивості частково перетинаються, проте їх вимірюють різними способами. Сакральну цінність зазвичай визначають через неприйнятність матеріального обміну. Моральну переконаність — через переживання, що позиція стосується добра, зла, справедливості або обов’язку. Злиття ідентичності — через відчуття єдності особистого «я» з групою чи справою.
У шести дослідженнях на темах прав на зброю та абортів усі три конструкти окремо були пов’язані із заявленою готовністю боротися й померти за позицію; коли їх аналізували одночасно, злиття ідентичності виявилося найсильнішим статистичним предиктором відповідей. Автори вимірювали ставлення в анкетах, тому висновок стосується саме заявленої готовності до самопожертви, а не реальної участі в насильстві (Gómez та співавт., 2021).
Чому «сакральне» може бути світським
Релігійна мова інколи підкреслює безумовність зобов’язання, однак сакральність виникає і в цілком світських переконаннях. Права людини, політична свобода, захист дітей або заборона принижень можуть переживатися як цінності, якими не торгують. Саме тому дослідник вивчає не релігійність людини, а її спосіб оцінювання компромісів, моральних меж і обов’язків. Ототожнення сакральності з певною конфесією чи світоглядом створює помилкові висновки про небезпеку (Atran і Ginges, 2012).
Як виникає зв’язок між безумовними цінностями та готовністю до насильства
Психологічний механізм охоплює кілька рівнів: сприйняття значення цінності, емоційну реакцію на її порушення, групові норми, доступні форми дії та оцінювання їхньої моральної припустимості. Для одного й того самого принципу можливі різні траєкторії: ненасильницький протест, правозахисна діяльність, відмова від співпраці, самопожертва, законний захист або схвалення незаконного насильства. Теорія «відданого діяча» описує умови високовартісної дії заради ідеалів; вона не встановлює універсального переходу від переконання до нападу (Atran, 2021).
Моральне зобов’язання та почуття обов’язку
Коли цінність стає безумовною, питання «яка користь?» поступається питанню «що я зобов’язаний зробити?». У деяких ситуаціях люди надають пріоритет виконанню морального правила навіть тоді, коли очікують значних витрат. Це можна описати як орієнтацію на обов’язок. Вона здатна підтримувати рятування інших, громадянську мужність і відмову від несправедливої вигоди. Якщо ж групова норма оголошує насильство належною формою захисту принципу, така сама логіка може бути використана для його морального виправдання (Tetlock, 2003; Atran, 2025).
Відчуття загрози та колективна пам’ять
Політичний конфлікт змінює значення символів. Земля може бути одночасно територією проживання, джерелом історичної пам’яті, знаком суверенітету й умовою колективної безпеки. Коли сторона сприймає вимогу відмовитися від такої цінності як приниження або заперечення власного існування, економічна компенсація може здатися образливою. Важливо відрізняти реальну загрозу безпеці від психологічних інтерпретацій: навіть подібні емоційні реакції не свідчать про однаковий правовий статус сторін конфлікту (Ginges та співавт., 2007).
Злиття особистої та групової ідентичності
Злиття ідентичності означає інтенсивне переживання, коли людина відчуває групову належність як частину самого себе. Загроза групі тоді може відчуватися особисто, а власна дія — як продовження колективної дії. Дослідження пов’язують таке злиття із готовністю до значних самопожертв заради близьких, спільноти, політичної справи або країни. Напрямок дій залежить від цінностей і норм групи: захист постраждалих, гуманітарна допомога й агресія мають різні моральні, правові та поведінкові наслідки (Gómez та співавт., 2021; Gómez та співавт., 2025).
Соціальна довіра та норми допустимих дій
Довіра до своєї групи полегшує координацію, підтримку й солідарність. Водночас вирішальне значення має зміст групових норм: чи захищають вони цивільних, чи визнають гідність опонентів, чи допускають примус і заподіяння шкоди. Саме нормативне середовище допомагає пояснити, чому близькість до групи в одних випадках підтримує взаємодопомогу, а в інших супроводжує схвалення насильства. Огляди злиття ідентичності описують цю контекстну залежність та потребу в аналізі фактичної поведінки (Gómez та співавт., 2025).
Модель «відданого діяча»: що вона пояснює
Модель «відданого діяча» поєднує сакральні цінності, злиття ідентичності та соціальні зв’язки, щоб дослідити, чому окремі люди готові нести дуже високі особисті втрати заради справи. Її застосовували у дослідженнях міжгрупових конфліктів, учасників бойових дій і прихильників різних політичних позицій. Модель працює з мотивацією до високовартісної дії та відданості; вона не є клінічним діагнозом або інструментом встановлення індивідуальної небезпечності (Atran, 2021; Atran, 2025).
У такому підході важливі принаймні три запитання. Яку цінність людина вважає невідступною? З ким вона переживає глибоку єдність? Які дії в її середовищі вважаються законними, виправданими або забороненими? Лише останнє питання дає змогу наблизитися до поведінкової межі між переконанням та схваленням насильства. Навіть сукупність відповідей описує мотиви й ситуацію, а не прогнозує індивідуальний напад.
Духовна стійкість та очікування готовності боротися
У багатокультурному дослідженні, яке об’єднало 31 дослідження в дев’яти країнах із майже 12 тисячами учасників, науковці перевіряли зв’язки злиття ідентичності, сприйнятої моральної або духовної стійкості групи, довіри та готовності боротися. Вибірки включали, зокрема, людей у зонах конфлікту, біженців, військовослужбовців та українських респондентів. Модель демонструвала відтворювані статистичні зв’язки, проте досліджені результати охоплювали різні види жертовності й допомоги, а не лише насильство (Gómez та співавт., 2023).
У дослідженні поведінкових наслідків автори також аналізували пожертви, передачу гуманітарної допомоги та підтримку біженців на користь України. Ці результати особливо наочно показують: психологічна готовність діяти заради спільноти має й просоціальні форми. Тому сама готовність «боротися за цінність» потребує уточнення: про фізичне насильство, правомірний захист, політичне відстоювання чи громадянську підтримку йдеться (Gómez та співавт., 2023).
Що встановлено експериментами про компроміси та моральні межі
Ізраїльсько-палестинські дослідження 2007 року
У серії експериментів із палестинськими та ізраїльськими учасниками Джеремі Ґінґес і колеги вивчали реакції на пропозиції врегулювання конфлікту. Для учасників, які вважали відповідні питання сакральними, додавання матеріальних вигод до компромісу інколи посилювало обурення й підтримку насильницького спротиву. Натомість символічне визнання опонентом власної цінності або поступка на символічному рівні могли зменшувати таку підтримку. Автори інтерпретували результати як свідчення того, що мова ціни та винагороди може порушувати моральну логіку переговорів (Ginges та співавт., 2007).
Це важлива закономірність із конкретними межами. Дослідники вимірювали реакції на змодельовані домовленості в контексті певного конфлікту. З цих даних не випливає, що матеріальні стимули завжди шкодять мирним переговорам, що символічний жест завжди допомагає або що можна передбачити реальні дії будь-якої окремої людини. Перенесення результатів на інші війни потребує врахування історії, прав сторін, безпеки та політичного устрою.
Чому символічне визнання має значення
У символічному жесті важливо те, що він визнає моральний статус цінності або гідність групи. Людина може сприймати готовність співрозмовника визнати власну помилку як ознаку поваги, навіть коли матеріальні питання залишаються відкритими. Ця гіпотеза спирається на експериментальні дані про політичні переговори й узгоджується з дослідженнями моральних меж, хоча ефективність у кожному реальному врегулюванні необхідно оцінювати окремо (Ginges та співавт., 2007; Atran, Axelrod і Davis, 2007).
Коли «непоступливість» означає захист прав
Відмова від компромісу щодо заборони катувань, людської гідності або фундаментальних свобод здатна бути обґрунтованою етичною та правовою позицією. Оцінювати таку відмову як симптом радикалізації було б методологічно помилково. Дослідницьке питання полягає в тому, чи змінює сакралізація спосіб міркування та які форми дії вона супроводжує. Правовий і моральний зміст конкретної вимоги розглядають окремо від психологічної сили прихильності до неї.
Сакральні цінності, самопожертва і фактичне насильство: три різні результати
У статтях про політичні конфлікти нерідко об’єднують схвалення насильства, готовність загинути, участь у бойових діях і фактичний напад. Для доказового аналізу це окремі результати. Анкетна відповідь «я готовий боротися» передає уявлену позицію за певних умов. Згода на ризиковану допомогу відображає потенційну самопожертву. Організована участь у збройному захисті держави має конкретний правовий контекст. Реальне навмисне насильство проти цивільних потребує окремого поведінкового та юридичного визначення.
Шість досліджень про сакральні цінності та злиття ідентичності оцінювали заявлену готовність боротися й померти за позицію. Натомість у масштабному дослідженні «транскультурних шляхів» серед поведінкових показників були гуманітарні пожертви та інші дії солідарності. Ці результати дають підстави вивчати мобілізацію, відданість і самопожертву, але за їх допомогою не можна обчислити ризик терористичного нападу конкретної людини (Gómez та співавт., 2021; Gómez та співавт., 2023).
Так само підтримка політичного насильства у відповідях на опитування — важливий соціально-психологічний показник, однак його зв’язок із поведінкою залежить від конкретного формулювання запитання, ситуації, соціального тиску та доступності дій. Вимірювання наміру не дорівнює встановленню плану або достовірному прогнозу. Індивідуальне оцінювання загрози потребує професійних методів, перевіреної поведінкової інформації та законних процедур.
Що нейронаука додає до пояснення
У дослідженні із застосуванням функціональної магнітно-резонансної томографії серед прихильників радикального угруповання в Іспанії автори порівнювали мозкову активність під час оцінювання готовності боротися й померти за сакральні та несакральні цінності. Для сакральних цінностей спостерігали відмінності активності в ділянках, пов’язаних у ширшій нейронауковій літературі з обробленням витрат і наслідків. Під впливом інформації про думку однолітків заявлена готовність також змінювалася (Hamid та співавт., 2019).
Це експериментально цінне, але вузьке свідчення. Сканування проводилося в невеликій специфічній вибірці; висновки стосуються середніх відмінностей між експериментальними умовами. На підставі активації певної ділянки мозку неможливо визначити, чи людина здійснить напад, чи є її погляди небезпечними. Формула про «вимкнену раціональність» спотворює результати: мозок одночасно залучає множину систем оцінювання, а зміни сигналу не є відсутністю мислення.
Дослідження нейронних реакцій на соціальне виключення також розглядають, як ситуаційні переживання впливають на оцінку сакральних і несакральних цінностей. Ці дані свідчать про складну взаємодію контексту й моральних зобов’язань; вони залишаються попередніми щодо індивідуальної поведінки (Pretus та співавт., 2018).
Що саме доводить сукупність досліджень
Найкраще підтверджено, що люди розрізняють звичайні й морально недоторканні питання; матеріальні поступки щодо останніх іноді викликають сильну негативну реакцію; злиття ідентичності систематично пов’язане із самозвітом про готовність до самопожертви. Дослідження в різних країнах показують відтворюваність частини зв’язків між ідентичністю, довірою й готовністю боротися. Такі результати підтримують багаторівневе психологічне пояснення сильної відданості (Tetlock, 2003; Gómez та співавт., 2023).
Слабше встановлено, наскільки ці змінні дають змогу передбачити фактичне насильство, особливо рідкісні напади. Серед причин — добір специфічних вибірок, перехресні дослідження, самозвіти, різне розуміння терміна «боротися» та складність перевірки причинності в польових умовах. Однакові психологічні процеси можуть супроводжувати гуманітарну допомогу, військовий захист і насильницький екстремізм. Огляд 2025 року щодо перебільшено цінованих переконань прямо наголошує: більшість носіїв навіть надзвичайно сильних переконань не вдаються до насильства (Kristinsdottir, Ebner і Whitehouse, 2025).
Питання причинності
Кореляція між злиттям ідентичності та заявленою самопожертвою має кілька можливих пояснень. Сильна належність до групи може посилювати готовність діяти. Готовність до дії може, навпаки, зміцнювати ідентичність. Треті змінні — наприклад, спільний досвід загрози, організаційна культура або характер моральної проблеми — здатні впливати на обидва показники. Навіть експеримент із реакціями на вигаданий компроміс не доводить, що відповідне втручання змінить частоту насильства в реальному конфлікті.
Добір учасників та перенесення висновків
Вибірки прихильників радикальних рухів, військовослужбовців, цивільних у зоні війни та студентів відрізняються життєвими ситуаціями. Змішувати їхні результати в єдиний психологічний «профіль» некоректно. Універсальна психологічна шкала, яка за одним балом достовірно встановлює індивідуальну майбутню агресію, із цих праць не випливає. Для вивчення причин потрібні довготривалі спостереження, поведінкові дані та незалежні перевірки між культурами.
Як сакралізація пов’язана з моральним виправданням шкоди
Сильна цінність перетворюється на безпосередню небезпеку за наявності інших умов: коли певним людям відмовляють у гідності, насильство представляють як єдиний засіб дії, відповідальність перекладають на авторитет або групу, а шкоду постраждалим применшують. Ці механізми вивчають у теорії морального відсторонення. Розмежування важливе: можна сакралізувати людське життя й послідовно заперечувати напади на цивільних. Отже, моральна непоступливість та моральне відсторонення є різними психологічними явищами (Bandura, 1999).
Ризик пов’язаний також із тим, які межі встановлює група для допустимої поведінки. Соціальні норми, що вимагають захисту цивільних і визнають права опонентів, можуть спрямовувати високу відданість на допомогу й ненасильницькі способи дії. Норми, які роблять заподіяння шкоди моральним обов’язком, здатні створювати іншу траєкторію. Вивчення цих умов є змістовнішим, ніж пошук людей з «надто сильними» переконаннями.
Український контекст: суверенітет, війна та межі наукових узагальнень
В українському суспільстві незалежність, свобода, безпека людей і захист суверенітету можуть становити надзвичайно важливі моральні зобов’язання. Дослідження 2023 року включало українських учасників до міжкультурного аналізу психології готовності боротися під час війни. Воно підтримує висновок про роль ідентичності, довіри та сприйнятої стійкості, але не надає підстав трактувати захист країни як різновид екстремізму (Gómez та співавт., 2023).
Для української редакції принциповими є окремі площини аналізу. Психологічна категорія «готовність боротися» описує мотивацію. Міжнародне гуманітарне право оцінює поведінку сторін збройного конфлікту за власними нормами. Українське законодавство регулює право на висловлення переконань, участь у громадському житті, мирні зібрання та відповідальність за конкретні протиправні дії. Ці площини не підміняють одна одну.
Статті 34, 35 і 39 Конституції України встановлюють гарантії свободи думки та слова, світогляду і віросповідання, мирних зібрань у передбачених законом межах. Наукове поняття сакральної цінності не є правовою кваліфікацією особи чи організації. Для конкретних випадків необхідно окремо з’ясовувати факти, юридичні обставини та безпеку людей.
Чому досвід війни потребує точного словника
Людина, яка відмовляється обмінювати незалежність своєї країни на матеріальні вигоди, може виявляти ціннісну послідовність і захист колективної гідності. Людина, яка підтримує незаконні напади на цивільних, висловлює іншу поведінкову позицію. Обидві реакції можуть бути емоційно насиченими, проте їхній зміст, правовий статус і наслідки істотно відрізняються. Тому в розмові про український спротив, ветеранів, переселенців або родини, які пережили окупацію, недопустимо використовувати психологічні ярлики для автоматичної оцінки небезпечності.
Підлітки, групова належність і захист від стигматизації
У підлітковому віці людина активно шукає спільноту, перевіряє моральні позиції та формує життєві орієнтири. Сильне захоплення принципами справедливості, політичними питаннями або релігійною традицією є сумісним із нормальним розвитком громадянської та особистої ідентичності. Для дорослих важливі зміст висловлювань, безпечне спілкування та фактичні погрози, а не належність підлітка до певної субкультури чи наявність гострих переконань.
Профілактична розмова має підтримувати здатність підлітка розрізняти мету та допустимі засоби, бачити людську гідність за межами власної групи, звертатися по допомогу в разі тиску та обирати безпечні форми участі. Поширення особистих даних, публічне таврування й самодіяльні «списки радикалів» можуть підсилювати ізоляцію і шкодити захисту дитини. Якщо з’являється конкретна загроза безпеці, дорослі мають діяти через відповідні законні служби та фахівців, зважаючи на права дитини.
Що можуть робити психологи, освітяни та громади
Найкорисніше запитання в профілактиці стосується не сили переконання, а способів дії, які людина вважає прийнятними. Професійна розмова може прояснювати, що саме людина прагне захистити, які події вона переживає як загрозу, хто впливає на її судження та чи існують безпечні й законні шляхи реалізації цінності. Такий підхід узгоджується з багаторівневим розумінням мотивації, водночас його ефективність саме щодо запобігання рідкісним насильницьким подіям потребує окремого дослідження (Atran, 2021).
Повага до моральної позиції та визнання людяності
Розмова має визнавати, що для людини певний принцип справді важливий. Запитання про значення цінності може відкрити простір для обговорення безпечних способів її захисту. У контексті переговорів експериментальні дані свідчать, що символічне визнання інколи змінює реакцію на компроміс; це підстава враховувати гідність і моральний статус сторін, а не готовий універсальний прийом впливу (Ginges та співавт., 2007).
Розрізнення цілі та засобів
Мета захистити гідність, віру, батьківщину або права може бути високоцінною. Засоби досягнення мети оцінюють самостійно: чи зберігається життя та безпека людей, чи визнаються права інших, чи є дія законною. Корисно обговорювати реальні ненасильницькі форми впливу: громадянську участь, правову допомогу, волонтерство, освіту, підтримку постраждалих. Доступність таких шляхів створює більше можливостей реалізувати принцип без шкоди людям.
Коли потрібне професійне реагування
Конкретні погрози, повідомлення про підготовку насильства, визначення цілі нападу або інша перевірена поведінкова інформація вимагають своєчасного реагування за чинними процедурами. Рішення мають ґрунтуватися на обставинах і оцінці компетентних служб, а не на шкалі сакральності, релігійності чи політичних поглядів. За безпосередньої небезпеки слід звертатися до екстрених служб відповідно до місцевих правил. Психологічна підтримка, правова допомога та оцінювання загрози мають різні завдання.
Чи можна «послабити» сакральну цінність заради профілактики
Спроба позбавити людину важливого морального принципу часто суперечить меті захисту її прав і може спричинити опір. Доцільніше досліджувати, чи можна зберегти відданість цінності, одночасно підтримуючи заборону насильства проти цивільних, повагу до людської гідності, здатність до діалогу та доступ до законних засобів дії. Така профілактична логіка випливає з розмежування моральних зобов’язань і поведінкових норм. Її конкретна ефективність повинна підтверджуватися незалежними дослідженнями, а не припущенням, що кожна програма діалогу знижує насильство.
Для досліджень програм важливо вимірювати різні результати окремо: зменшення схвалення насильства, зміну намірів, припинення контактів із насильницькими групами, фактичне припинення участі в протиправних діях і довготривалу безпеку. Зміна відповідей в опитуванні є попереднім показником, а не підтвердженням зменшення частоти нападів.
Типові запитання
Чи є сакралізація цінностей психічним розладом?
Ні. Сакралізація описує особливий спосіб морального ставлення до цінності. Це дослідницький психологічний конструкт, а не психіатричний діагноз. Сам по собі він не свідчить про психічний розлад або загрозу для інших.
Чи обов’язково сакральна цінність пов’язана з релігією?
Ні. Сакральними можуть ставати світські принципи — свобода, суверенітет, гідність або права людини. У психологічному значенні визначальною є моральна недоторканність принципу й неприйнятність обміну його на вигоду (Tetlock, 2003).
Чому гроші або вигоди іноді посилюють спротив компромісу?
Тому що пропозиція матеріального обміну може сприйматися як знецінення принципу. У відомій серії експериментів ця реакція виникала за певних умов у частини учасників із сакралізованими поглядами; результати не становлять універсального правила переговорів (Ginges та співавт., 2007).
Чи можна визначити небезпечну людину за тим, що вона готова померти за переконання?
Ні. Самозвіт про готовність до самопожертви не підтверджує намір завдати шкоди. Висока самопожертва може проявлятися в порятунку людей, гуманітарній допомозі, законному захисті та багатьох інших діях (Gómez та співавт., 2023).
Чим сакральна цінність відрізняється від злиття ідентичності?
Перше поняття описує моральний статус принципу; друге — відчуття глибокої єдності людини з групою або справою. Обидва конструкти пов’язані з готовністю до високовартісних дій, але їхні вимірювання та пояснювальні функції різні (Gómez та співавт., 2021).
Чи можна застосовувати дослідження сакральних цінностей до війни в Україні?
Так, коли йдеться про психологію колективної стійкості, ідентичності, довіри та готовності до самопожертви. Потрібно окремо оцінювати правові обставини й конкретні дії. Дослідження, які включали українців, не ототожнюють захист суверенітету з насильницьким екстремізмом (Gómez та співавт., 2023).
Висновок
Сакралізація цінностей формує особливу моральну межу: людина сприймає принцип як гідний захисту незалежно від матеріального зиску. Дослідження показують її зв’язок із неприйняттям певних компромісів і, за відповідних обставин, із заявленою готовністю до дорогої особистої жертви. Між цією мотивацією та насильством діють групові норми, сприйняття загрози, способи морального виправдання, соціальні зв’язки, правовий контекст і доступні засоби дії. Саме ці проміжні механізми визначають дослідницький предмет психології політичного насильства.
Для доказової профілактики важливо зберігати право людини на переконання, точно розрізняти ставлення й поведінку та підтримувати способи захисту цінностей, які поважають права й безпеку інших. Сильна моральна відданість може становити основу гуманітарної солідарності та громадянської відповідальності; оцінка небезпеки потребує інформації про конкретні дії й погрози.
Пов’язані статті
Джерела
Atran, S. (2021). Psychology of transnational terrorism and extreme political conflict. Annual Review of Psychology, 72, 471–501. https://doi.org/10.1146/annurev-psych-010419-050800.
Atran, S. (2025). Devoted versus rational actors. The Cambridge Handbook of the Psychology of Violent Extremism, 278–300. https://doi.org/10.1017/9781009407892.017.
Atran, S., Axelrod, R., & Davis, R. (2007). Sacred barriers to conflict resolution. Science, 317, 1039–1040. https://doi.org/10.1126/science.1144241.
Atran, S., & Ginges, J. (2012). Religious and sacred imperatives in human conflict. Science, 336, 855–857. https://doi.org/10.1126/science.1216902.
Bandura, A. (1999). Moral disengagement in the perpetration of inhumanities. Personality and Social Psychology Review, 3, 193–209. https://pubmed.ncbi.nlm.nih.gov/15661671/.
Ginges, J., Atran, S., Medin, D., & Shikaki, K. (2007). Sacred bounds on rational resolution of violent political conflict. Proceedings of the National Academy of Sciences, 104, 7357–7360. https://doi.org/10.1073/pnas.0701768104.
Gómez, Á., Vázquez, A., & співавт. (2021). Why true believers make the ultimate sacrifice: Sacred values, moral convictions, or identity fusion? Frontiers in Psychology, 12, 779120. https://doi.org/10.3389/fpsyg.2021.779120.
Gómez, Á., Vázquez, A., & співавт. (2023). Transcultural pathways to the will to fight. Proceedings of the National Academy of Sciences, 120, e2303614120. https://doi.org/10.1073/pnas.2303614120.
Gómez, Á., & співавт. (2025). The role of identity fusion in violent extremism. The Cambridge Handbook of the Psychology of Violent Extremism, 254–277. https://doi.org/10.1017/9781009407892.016.
Hamid, N., Pretus, C., Atran, S., & співавт. (2019). Neuroimaging ‘will to fight’ for sacred values: An empirical case study with supporters of an Al Qaeda associate. Royal Society Open Science, 6, 181585. https://doi.org/10.1098/rsos.181585.
Kristinsdottir, K., Ebner, J., & Whitehouse, H. (2025). Extreme overvalued beliefs and identities: Revisiting the drivers of violent extremism. Frontiers in Psychology, 16, 1556919. https://doi.org/10.3389/fpsyg.2025.1556919.
Pretus, C., & співавт. (2018). Neural and behavioral correlates of sacred values and vulnerability to violent extremism. Frontiers in Psychology. https://doi.org/10.3389/fpsyg.2018.02462.
Tetlock, P. E. (2003). Thinking the unthinkable: Sacred values and taboo cognitions. Trends in Cognitive Sciences, 7, 320–324. https://doi.org/10.1016/S1364-6613(03)00135-9.
Україна. Верховна Рада України. (1996, чинна редакція). Конституція України, статті 34, 35, 39. https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/254к/96-вр.