top of page

Психологічна енкциклопедія

Розмова з людиною, яка виправдовує ідеологічне насильство

12 годин тому
Читати 15 хв

Український психологічний ХАБ · Опубліковано: 22 жовтня 2026 року · Редакційна політика

Розмова з людиною, яка виправдовує ідеологічне насильство, потребує одночасно уваги до її слів, ясного ставлення до заподіяння шкоди та оцінки безпеки конкретної ситуації. Якщо близька людина заявляє, що заради політичної, релігійної чи іншої колективної мети «деяких людей можна вбивати», корисно уточнити зміст висловлювання, поставити запитання про його наслідки, не принижувати співрозмовника й окреслити власну межу: жодне розходження в поглядах не дає згоди на погрози або напади. За наявності конкретних погроз, підготовки насильства чи безпосередньої небезпеки пріоритетом стає захист людей і звернення до уповноважених служб.

Мета такої розмови залежить від обставин: з'ясувати, що саме людина вважає виправданим; не посилювати конфлікт; зберегти доступний канал спілкування; допомогти відокремити образу, страх і політичну вимогу від дозволу завдавати шкоди; запропонувати підтримку там, де вона доречна. Це орієнтири відповідальної комунікації, а не доведена методика, яка гарантовано змінює переконання або запобігає нападу. Систематичний огляд контрнаративів виявив неоднорідні впливи на деякі установки й недостатні докази зниження намірів здійснювати насильство.

Що означає «виправдовує ідеологічне насильство»

Ідеологічним насильством у цій статті називаємо заподіяння фізичної шкоди, погрози такою шкодою або схвалення цих дій як засобу досягнення політичних, релігійних, етнонаціональних чи інших колективних цілей. Формулювання описує зміст і контекст суджень, а не психологічний діагноз. Важливо встановлювати, що саме стверджує людина, до кого спрямовані її слова, чи йдеться про абстрактне моральне судження, конкретну загрозу або реальні дії.

Радикальна позиція, гостра критика держави, протест, участь у законному русі, релігійність і непопулярна думка самі по собі не свідчать про готовність до насильства. Модель двох пірамід Макколі та Москаленко окремо описує радикалізацію поглядів і радикалізацію поведінки. Їхня відмінність є основою відповідальної розмови: не можна автоматично приписувати намір учинити напад людині, яка висловила навіть тривожне ідеологічне твердження. Докладніше це розмежування розкрито у статті «Радикальні переконання і політичне насильство: у чому різниця».

Чотири різні рівні, які слід розрізняти

Перший рівень — переконання: «Я вважаю цю систему несправедливою». Другий — нормативне схвалення: «За певних умов насильство було б справедливим». Третій — заявлений намір або погроза: «Я збираюся заподіяти шкоду конкретним людям». Четвертий — практичні дії, спрямовані на насильство, або вже вчинена шкода. Кожен наступний рівень вимагає окремого встановлення фактів. Слова можуть бути важливим контекстом, але не замінюють доказів наміру чи поведінки.

Систематичний огляд 127 досліджень показує, наскільки складно узагальнювати чинники когнітивної й поведінкової радикалізації. Статистичні зв'язки між окремими характеристиками та радикальними установками не створюють інструмента для передбачення конкретного насильницького вчинку.

Коли розмова доречна, а коли першою є безпека

Перш ніж починати дискусію, доречно відповісти собі на три запитання: чи почуваюся я в безпеці; чи готова інша людина говорити без примусу; чи є інформація про конкретні погрози або небезпечні дії. Якщо йдеться про напружені переконання, а співрозмовник зберігає можливість взаємної поваги, розмова може допомогти краще зрозуміти ситуацію. Якщо з'являються залякування, переслідування, спроби примусити вас до дій або ознаки безпосереднього нападу, припинення розмови та звернення по допомогу є належним рішенням.

Завдання близької людини — не проводити таємне розслідування й не класифікувати знайомого за «профілем екстреміста». За потреби професійного реагування важать конкретні факти: точний зміст прямої погрози, її адресат, час, обставини, відомі вчинки, наявність негайної небезпеки. Підхід до професійної оцінки розглянуто окремо: «Структурована професійна оцінка загрози ідеологічного насильства».

Безпосередня загроза в Україні

За наявності невідкладної небезпеки для життя або здоров'я в Україні можна телефонувати 112; для втручання поліції — 102; для екстреної медичної допомоги — 103. Це офіційні контакти Державної служби України з надзвичайних ситуацій. Якщо відомо про підготовку теракту, диверсії або спробу вербування для таких дій, Служба безпеки України пропонує короткий номер 1516. Повідомляти слід факти, які ви справді знаєте, відділяючи їх від власних інтерпретацій.

Приклад безпечної дії: вийти з небезпечного місця, подбати про тих, кому загрожують, і передати перевірювану інформацію компетентним службам. Особисте «перевиховання» людини за умов конкретної загрози не повинно відкладати захисні заходи.

Чого можна очікувати від однієї розмови: наукові дані

Дослідження розмов, політичної переконувальної комунікації та профілактики насильницької радикалізації відповідають на різні запитання. Важливо не переносити результат дослідження зміни ставлення до міграції на твердження про попередження терористичних нападів. Прямих якісних експериментів щодо того, як приватна розмова з близькою людиною змінює фактичне ідеологічне насильство, бракує.

Слухання: контакт і зниження напруження не дорівнюють зміні переконань

У рандомізованому польовому експерименті Santoro та колег (2025) 1485 учасників обговорювали імміграцію зі спеціально підготовленими співрозмовниками. Якісне, неосудливе слухання поліпшувало ставлення до того, хто говорить, і заохочувало обмірковувати розмову, але не посилювало переконувального впливу повідомлення. Дослід стосувався політичних установок у США, тому не перевіряв запобігання екстремістському насильству. Практичний висновок скромний: слухання може підтримувати умови для розмови, але його не можна вважати самостійним доказово ефективним способом зміни насильницьких намірів.

Контраргументи й альтернативні історії: результат залежить від мети вимірювання

Carthy та колеги (2020) включили 19 досліджень цільових контрнаративних втручань. Для окремих показників упереджень, сприйняття загрози та ставлення до зовнішніх груп були знайдені позитивні зміни. Докази впливу на намір діяти насильницьки виявилися обмеженими і непереконливими. Зміна відповідей на анкету, готовність продовжити дискусію та фактичне відвернення нападу — принципово різні результати.

Родинна участь і професійні програми: що встановлено

Огляд Sporer і Buxton (2024) описує значення членів родини у виявленні проблем і зверненні по підтримку, а також бар'єри, які заважають їм діяти. Це огляд обсягу літератури, а не доказ того, що певна сімейна розмова знижує ймовірність нападу. Систематичний огляд Lewis та колег (2024) виявив 47 робіт про впровадження програм індивідуального супроводу, але не знайшов придатних прямих досліджень їхньої ефективності щодо насильницької радикалізації. Отже, навіть комплексна фахова підтримка потребує обережного оцінювання результатів.

Чому виправдання насильства може бути психологічно переконливим

Людина може пояснювати допустимість насильства через досвід несправедливості, приниження, страх за свою групу, почуття належності, взаємну підтримку в спільноті або засвоєні моральні правила. Це можливі психологічні механізми, а не універсальна біографія особи, яка висловлює небезпечні твердження. Дослідження когнітивної і поведінкової радикалізації не підтверджують єдиного набору причин, що дозволив би заочно пояснити кожний випадок.

Моральне відсторонення і мова виправдань

У теорії морального відсторонення Bandura (1999) описано способи, якими люди послаблюють власне моральне стримування: представляють заподіяння шкоди як благородний обов'язок, перекладають відповідальність, применшують наслідки, знецінюють постраждалих. Це загальний соціально-психологічний механізм, який може допомогти розібрати конкретну риторику, але сам по собі не доводить готовності до нападу. Окреме пояснення наведено в матеріалі «Моральне відсторонення в насильницькому екстремізмі».

Якщо співрозмовник каже: «Вони самі винні, тому їх можна атакувати», предметом обговорення стає саме логічний перехід від відповідальності конкретної людини за конкретний вчинок до колективного дозволу завдавати шкоди. Питання «Хто саме має понести відповідальність, за що і на якій підставі?» допомагає зробити цей перехід видимим.

Групова ідентичність, соціальне схвалення і загроза

Коли значуща спільнота схвалює жорстокість, незгода з нею може відчуватися як ризик втратити друзів, статус чи сенс спільної справи. Розмова іноді торкається саме цих соціальних зв'язків. Однак членство у спільноті, етнічне або релігійне походження не можуть бути підставою для висновку про особисту небезпечність. Багаторівневі пояснення радикалізації вказують на взаємодію індивідуальних, групових та контекстуальних процесів, а не на роль одного визначального чинника — див. систематичний огляд Wolfowicz та колег.

Як підготуватися до розмови

Підготовка починається з визначення вашої ролі. Батько або мати дитини, друг, партнер, учитель чи колега мають різні можливості впливу, права й відповідальність. У сімейному спілкуванні можна обговорити переживання, межі та підтримку; у школі необхідно діяти в межах освітніх і захисних процедур; професійна оцінка загрози належить підготовленим фахівцям.

Оберіть спокійні умови, коли можна вільно припинити розмову. Не влаштовуйте публічного допиту перед аудиторією, де людині доведеться захищати свій статус. Заздалегідь сформулюйте власну межу: «Я готовий обговорювати причини твоєї злості й несправедливість, яку ти бачиш. Я не підтримуватиму погроз і закликів нападати на людей». Ця позиція водночас зберігає можливість діалогу й ясно називає неприйнятну дію.

Уточніть мету першої зустрічі

Для першої розмови достатньо обрати одну реалістичну мету: зрозуміти, що людина сказала і мала на увазі; встановити, чи можна спокійно обговорювати наслідки насильства; повідомити про доступну допомогу; домовитися повернутися до теми. Намір «за пів години переконати її в усьому» створює зайвий тиск і спонукає обговорювати забагато питань одночасно.

Зважте на власний стан і межі

Розмова про насильство може викликати страх, злість, сильну втому або спогади про пережиту шкоду. Немає обов'язку продовжувати її будь-якою ціною. Якщо вам погрожують, ви залежите від співрозмовника або вже зазнавали від нього насильства, власна безпека має пріоритет над збереженням діалогу.

Послідовність розмови: від уточнення слів до вибору безпечної дії

Наведена нижче послідовність — редакційна практична схема, побудована на загальних принципах безпечної комунікації та наукових обмеженнях доказової бази. Вона не проходила окремого клінічного або польового випробування як завершений протокол профілактики екстремізму.

1. Спершу встановіть конкретний зміст висловлювання

Можна почати так: «Коли ти кажеш, що насильство виправдане, про що саме йдеться? Ти говориш про моральну оцінку минулих подій чи про дії, які хтось має здійснити зараз?» Уточнення допомагає відокремити риторичне перебільшення, підтримку насильства, погрозу і намір. Воно також не дозволяє автоматично приписати людині позицію, яку вона не висловлювала.

Питання мають залишатися відкритими й короткими. Якщо співрозмовник прямо погрожує комусь, називає конкретну ціль або повідомляє про підготовку нападу, безпекові дії потрібно визначати за ситуацією; збирати додаткові подробиці заради дискусії не слід.

2. Вислухайте переживання, не підтверджуючи насильницький висновок

Фраза «Я чую, що ти почуваєшся приниженим і розлюченим через це» описує емоції. Фраза «Отже, напад був би справедливим» уже підтримує насильницьке судження. Це різні дії. Співрозмовник може відчути, що його зрозуміли, не отримавши згоди на шкоду. Водночас дослідження Santoro та колег (2025) застерігає від обіцянки, що уважне слухання автоматично змінить позицію.

Корисно перепитати: «Чи правильно я зрозумів, що найбільше тебе зачіпає відчуття безсилля?» Якщо людина виправляє ваше формулювання, дайте їй це зробити. Такий крок зменшує кількість помилкових припущень про мотиви.

3. Відділіть мету від способу її досягнення

Можна визнати значущість справедливості, безпеки, гідності, права на голос чи захисту близьких, а тоді запитати: «Який спосіб дії допоможе досягти цієї мети і водночас збереже життя людей?» Так розмова стосується вибору способів поведінки. Не потрібно погоджуватися з фактичними чи моральними передумовами співрозмовника; достатньо уточнити, який наслідок він вважає бажаним і яку ціну готовий покласти на інших.

4. Запитайте про конкретних постраждалих і відповідальність

Коли звучать слова «вони всі заслуговують покарання», варто уточнити: «Кого ти маєш на увазі під словом “усі”? Чи може людина відповідати лише за належність до групи? Що буде з тими, хто жодним чином не причетний до події?» Такі запитання адресують узагальнення та знеособлення людей, описані в дослідженнях морального відсторонення. Відповідь не варто вимагати негайно: іноді людина потребує часу, щоб обміркувати суперечність.

5. Запропонуйте обговорити ненасильницькі способи впливу

Якщо основна потреба — бути почутим, захистити права чи діяти проти несправедливості, можна говорити про законні форми участі, підтримки громади, документування порушень, взаємодопомоги та звернення до належних інституцій. Конкретний вибір залежить від контексту і безпеки. Нав'язування готового плану може перетворити бесіду на змагання за владу; спільний аналіз реалістичних альтернатив підтримує особисту відповідальність.

6. Домовтеся про наступний крок або завершіть розмову

Наприкінці корисно уточнити: «До чого ми дійшли? Чи готовий ти обговорити це пізніше або звернутися по підтримку?» Можлива відповідь «зараз не готовий» теж є результатом комунікації. Нейтральне завершення створює можливість повернутися до теми без негайного загострення. Якщо співрозмовник повторює погрози або починає залякувати, розмову потрібно завершити й діяти відповідно до рівня небезпеки.

Приклади складних реплік і можливих відповідей

«Вони розуміють тільки силу»

Можлива відповідь: «Що для тебе означає “сила” в цьому випадку? Який результат ти хочеш отримати? Як відрізнити захист людей від нападу на тих, хто не завдавав шкоди?» Ці запитання допомагають перевести узагальнену тезу до розгляду конкретних наслідків. Не варто відповідати схвальними формулами, які співрозмовник може сприйняти як згоду на насильство.

«Усі представники цієї групи винні»

Можлива відповідь: «Відповідальність стосується конкретних дій. Які факти доводять причетність кожної людини, про яку ти говориш?» Тема переноситься до індивідуальної відповідальності, захисту невинних і перевірюваних фактів. Ця відповідь особливо важлива там, де колективне обвинувачення стає виправданням нападу на цивільних.

«Ти мене засуджуєш і нічого не розумієш»

Можлива відповідь: «Я хочу зрозуміти, чому це для тебе настільки важливо. Водночас я не погоджуюся із заподіянням шкоди людям. Ми можемо обговорювати твої переживання без погроз». Тут зберігається контакт і водночас визначається межа. Дослідження політичної комунікації показують, що уважне слухання впливає на сприйняття співрозмовника, проте ефект на зміну переконань є окремим питанням.

«Без насильства нічого не зміниться»

Можлива відповідь: «Чому ти вважаєш, що інші способи не спрацюють? Які приклади ти береш до уваги? Що сталося б із людьми, які опинилися б поруч?» Спроба поставити запитання про альтернативи має сенс лише за умов відносної безпеки та готовності до діалогу. Не потрібно перетворювати це на суперечку з безліччю посилань, де кожен захищає власний табір.

«Я вже вирішив, що зроблю їм боляче»

Це висловлювання потребує ставлення як до потенційної загрози, особливо якщо стосується конкретної людини чи близької події. Не торгуйтеся щодо допустимих способів шкоди, не обіцяйте абсолютної таємниці й не беріть на себе роль єдиного посередника. Подбайте про безпеку та зверніться до відповідних служб. Офіційні українські контакти: 112/102/103, 1516 для повідомлень СБУ.

Чому публічна суперечка, висміювання і потік фактів часто ускладнюють контакт

Публічне приниження може змусити людину більше захищати власний образ перед групою, ніж досліджувати зміст своїх тверджень. Довгий перелік фактів без розуміння того, як співрозмовник їх оцінює, не обов'язково змінює його установку. Це можливі механізми конфліктної взаємодії, тому їх слід описувати як контекстно залежні припущення, а не як універсальні правила, доведені саме для насильницької радикалізації.

Експеримент Santoro та колег також демонструє різницю між якістю контакту та переконуванням. Відкриті запитання, перефразування й уважне слухання можуть бути доречними для уточнення значень. Їхня користь не скасовує потреби ставити чіткі межі щодо погроз і відповідальності за дії.

Особливо ризикованим є повторне поширення насильницьких закликів під приводом «викриття». Якщо мета — захистити інших, обирайте спосіб повідомлення, який не підсилює шкідливий матеріал і не робить із конфлікту публічне видовище. Для безпекової ситуації важливі надійні канали повідомлення, а не вірусне обговорення.

Особливості розмови з підлітком

Підлітковий вік супроводжується формуванням автономії, ідентичності, соціальних зв'язків і здатності самостійно оцінювати складні суспільні питання. Різкі висловлювання в інтернеті можуть мати різні значення — від експериментування з провокаційною риторикою до цілеспрямованих погроз. Їх необхідно розглядати за змістом і обставинами, з урахуванням розвитку дитини та її права на приватність.

Батькам або іншим дорослим корисно говорити про те, з ким підліток обговорює тему, що приваблює його в спільноті, які в нього джерела інформації, чи стикався він із тиском, залякуванням або проханнями виконувати небезпечні дії. Важливо не карати за саме запитання, політичну цікавість чи належність до соціальної групи. Психологічна підтримка, безпечні стосунки й співпраця з освітнім середовищем визначаються конкретною потребою дитини, а не припущенням про її «тип».

Огляд ролі родини Sporer і Buxton підкреслює значення зв'язків між сім'ями, освітніми установами й відповідними службами та описує перепони для звернення по допомогу. Він не дає підстав для масового стеження за дітьми або механічних списків «ознак радикалізації». У разі повідомлень про конкретне вербування чи завдання, що загрожують життю, слід залучати законних представників і компетентні служби з урахуванням захисту дитини.

Якщо підлітка схиляють до небезпечної дії

Не звинувачуйте дитину автоматично: спершу забезпечте безпеку, вислухайте, уточніть, чи є тиск або погрози, та залучіть відповідальних дорослих і служби. Не вимагайте самостійно продовжувати контакт із підозрілими людьми для «збирання доказів». Українська СБУ на офіційній сторінці гарячої лінії 1516 прямо відносить спроби вербування для диверсій і терактів до підстав для повідомлення.

Якщо співрозмовник — друг, партнер, родич, колега або учень

У дружбі важливо поєднувати особисту прихильність із відмовою підтримувати шкоду. Можна залишатися відкритим до розмови про переживання, припиняючи спілкування, коли починається залякування. У близьких стосунках оцініть можливість примусу й наслідки спільного проживання: приватна розмова недоречна, якщо вона створює безпосередню небезпеку для вас чи дітей.

На роботі професійна межа передбачає фіксацію фактичних погроз і дотримання правил безпеки та законних процедур. Особисте втручання колеги не повинно підміняти компетентну оцінку. В освітній установі пріоритетом є захист усіх дітей, недопущення стигматизації й залучення підготовлених працівників згідно з чинними процедурами закладу. Публічне таврування учня за погляди порушує мету профілактики.

Чи варто сперечатися про історію, віру і політику

Залежить від того, що саме обговорюють. Якщо питання стосується перевірюваного факту, доречно разом звернутися до надійного першоджерела. Якщо йдеться про цінності, корисно з'ясувати, як вони пов'язані із захистом людей від шкоди. Релігійні переконання або політичні погляди як такі не визначають схильності до насильства. Розмову можна будувати навколо конкретної поведінки, відповідальності та наслідків, не оголошуючи цілу групу винною.

Окремої уваги потребує контекст війни. Законний захист населення й міжнародно-правові правила щодо застосування сили мають інший правовий та моральний контекст, ніж терор проти цивільних або погрози окремим особам. Повсякденна розмова не замінює правового встановлення обставин. Українське законодавство, зокрема Закон «Про боротьбу з тероризмом» і Кримінальний кодекс України, регулює конкретні діяння й відповідальність; психологічна назва «ідеологічне насильство» не є самостійною кримінально-правовою кваліфікацією.

Що робити, якщо переконання посилюються, а контакт погіршується

Зміна тону, дедалі жорсткіші узагальнення, ізоляція від близьких чи ворожа риторика можуть мати різні причини. Вони самі по собі не дають надійного прогнозу насильства. Натомість конкретні погрози, спроби примусу, переслідування й відомі небезпечні дії потребують уваги незалежно від того, яку ідеологію проголошує людина. Огляд Wolfowicz та колег розрізняє статистичні чинники установок і поведінки; безпекові рішення не слід підміняти побутовим профілюванням.

Якщо розмова повторюється без результату, важливо визначити її межі й доступні види підтримки. Ви можете запропонувати допомогу з практичною проблемою, конфліктом або зверненням до фахівця, який має компетенцію в роботі з насильницькою поведінкою чи кризою. Припущення, що кожна людина, яка виправдовує насильство, має психічний розлад, є хибним; клінічні висновки потребують окремих підстав і професійного обстеження.

Професійна допомога й межі конфіденційності

Психолог, соціальний працівник, освітній фахівець або інша служба можуть допомагати з емоційним напруженням, сімейними конфліктами, соціальною ізоляцією чи кризою, якщо мають належну підготовку й діють у межах своєї компетенції. Спеціалізоване ведення випадків ризику насильницької радикалізації потребує міждисциплінарних процедур, захисту персональних даних і оцінювання конкретної небезпеки. Lewis та колеги (2024) описують відомі чинники впровадження таких програм, але їхній огляд не підтвердив причинного зниження насильства.

Перед передаванням приватної інформації до будь-якої установи варто з'ясувати правові підстави, необхідність і пропорційність такого кроку. У невідкладній ситуації захист життя має безпосереднє значення. Обіцяти людині абсолютну таємницю щодо конкретної загрози іншим людям не слід. Якщо ви самі працюєте в професії з регульованою конфіденційністю, керуйтеся чинним законодавством і правилами вашої діяльності, а не загальним інтернетним алгоритмом.

Яких результатів очікувати й як їх оцінювати

Після бесіди можна запитати себе, чи вдалося уточнити позицію без тиску; чи стало зрозуміло, що для співрозмовника означає насильство; чи визначено особисті межі; чи з'явився безпечний спосіб звернутися по підтримку. Це показники якості самого контакту, а не виміряне зниження ризику нападу. Наявність ввічливої розмови не гарантує зміни переконань, а короткочасна згода не доводить стабільної зміни поведінки.

Для наукового оцінювання слід окремо вимірювати переконання, ставлення до груп, наміри, реальні дії й безпеку та застосовувати придатні порівняльні дизайни. Carthy та колеги виявили, наскільки результати контрнаративів залежать від вибраного показника, а Lewis та колеги зафіксували брак придатних оцінювань ефективності програм індивідуального супроводу. Через рідкісність насильницьких подій і неоднорідність ситуацій успіх неможливо встановити за одним коротким опитувальником.

Поширені запитання

Чи можна переконати людину відмовитися від виправдання насильства за одну розмову?

Іноді співрозмовники переглядають окремі судження, але надійних даних, що одна звичайна розмова систематично запобігає ідеологічному насильству, немає. Польовий експеримент 2025 року стосувався політичних установок і не показав додаткового ефекту якісного слухання на переконування. Реалістична мета — безпечний, чіткий контакт і розуміння наступного кроку.

Чи потрібно називати людину екстремістом?

Для приватної розмови точніше назвати конкретну тезу: «Ти виправдовуєш напад на цивільних». Ярлик не уточнює ні наміру, ні небезпечної дії. Модель двох пірамід пояснює, чому висловлені погляди та насильницька поведінка мають розглядатися окремо.

Чи означає виправдання насильства психічний розлад?

Ні. Це висловлювання про моральну допустимість певних дій у певному контексті. Психіатричний діагноз не встановлюють на підставі ідеологічних поглядів. Для допомоги слід визначити фактичну проблему — погрози, кризовий стан, страждання, конфлікт або потребу в підтримці — і вже після цього добирати компетентного фахівця.

Чи варто надсилати людині спростувальні відео та статті?

Перевірені матеріали можуть допомогти обговорити факти, якщо людина готова до їх спільного розгляду. Огляд контрнаративів не встановив переконливого впливу таких втручань на насильницькі наміри. Важить те, що саме має змінитися і як це перевірятиметься; кількість надісланих посилань сама по собі не є показником користі.

Якщо людина мовчить або перериває бесіду, чи це погана ознака?

Саме мовчання не дозволяє оцінити насильницький ризик. Воно може відображати втому, незгоду, небажання говорити або потребу в часі. Оцінюйте реальні загрози й дії, не приписуючи небезпечності манері спілкування.

Чи треба повідомляти поліцію через кожне різке політичне висловлювання?

Політичне розходження та різка критика не дорівнюють повідомленню про злочин. Якщо ж відомі конкретні погрози, насильницькі дії чи підготовка нападу, необхідно діяти відповідно до характеру небезпеки й законодавства. За негайної загрози офіційні служби України доступні за 112 або 102; для повідомлень про підготовку терактів і вербування СБУ вказує 1516.

Що робити, якщо це член моєї родини?

Почніть із власної безпеки та конкретних фактів, говоріть про переживання й допустимі способи поведінки, підтримуйте межі та за потреби звертайтеся по фахову допомогу. Огляд ролі членів родини підкреслює цінність співпраці та труднощі сімей, але не дає універсального сценарію для кожної ситуації.

Висновок

Відповідальна розмова з людиною, яка виправдовує ідеологічне насильство, поєднує точне уточнення її слів, уважність до переживань, послідовне неприйняття шкоди та готовність захистити людей при конкретній загрозі. Найцінніший практичний результат — ясність щодо того, що людина стверджує й робить, які межі встановлено і яким має бути наступний безпечний крок. Наукові дослідження підтверджують складність зміни радикальних установок і обмеженість даних щодо ефективності розмовних втручань. Саме тому корисна комунікація зберігає людську гідність, обережно працює з фактами й розрізняє підтримку співрозмовника та відповідальність за запобігання насильству.

Пов’язані статті

Психологія радикалізації, насильницького екстремізму та профілактики: карта знань — поняття, дослідницькі напрями та логіка всього кластера.

Профілактика насильницького екстремізму: рівні та доказові підходи — суспільні та індивідуальні заходи профілактики.

Радикальні переконання і політичне насильство: у чому різниця — відмінність поглядів, підтримки насильства та поведінки.

Фактори ризику насильницької радикалізації: що встановлено дослідженнями — чому кореляції не дозволяють передбачати дії конкретної людини.

Профілактика онлайн-радикалізації дітей і підлітків — захист дітей та підлітків у цифровому середовищі.

Як близьким реагувати на можливу насильницьку радикалізацію — практичні дії родини та межі допомоги.

Джерела

Верховна Рада України. (2001). Кримінальний кодекс України, № 2341-III, зі змінами. Офіційний текст.

Верховна Рада України. (2003). Закон України «Про боротьбу з тероризмом», № 638-IV, зі змінами. Офіційний текст.

Державна служба України з надзвичайних ситуацій. Екстрені служби: контакти. Офіційний перелік номерів 112, 101, 102, 103.

Служба безпеки України. (2026, 2 квітня). СБУ запровадила новий короткий номер «гарячої лінії»: 1516. Офіційне повідомлення.

Bandura, A. (1999). Moral disengagement in the perpetration of inhumanities. Personality and Social Psychology Review, 3(3), 193–209. DOI: 10.1207/s15327957pspr0303_3.

Carthy, S. L., Doody, C. B., Cox, K., O'Hora, D., & Sarma, K. M. (2020). Counter-narratives for the prevention of violent radicalisation: A systematic review of targeted interventions. Campbell Systematic Reviews, 16(3), e1106. DOI: 10.1002/cl2.1106.

Lewis, J., Marsden, S., Cherney, A., Zeuthen, M., Rahlf, L., Squires, C., & Peterscheck, A. (2024). Case management interventions seeking to counter radicalisation to violence and related forms of violence: A systematic review. Campbell Systematic Reviews. DOI: 10.1002/cl2.1386.

McCauley, C., & Moskalenko, S. (2017). Understanding political radicalization: The two-pyramids model. American Psychologist, 72(3), 205–216. DOI: 10.1037/amp0000062.

Santoro, E., Broockman, D. E., Kalla, J. L., & Porat, R. (2025). Listen for a change? A longitudinal field experiment on listening's potential to enhance persuasion. Proceedings of the National Academy of Sciences, 122(8), e2421982122. DOI: 10.1073/pnas.2421982122.

Sporer, K., & Buxton, B. (2024). The role of family members in the prevention of violent extremism and terrorism: A scoping review of the literature. Aggression and Violent Behavior, 78, 101990. DOI: 10.1016/j.avb.2024.101990.

Wolfowicz, M., Litmanovitz, Y., Weisburd, D., & Hasisi, B. (2021). Cognitive and behavioral radicalization: A systematic review of the putative risk and protective factors. Campbell Systematic Reviews, 17, e1174. DOI: 10.1002/cl2.1174.

 
 
bottom of page