Психічне здоров’я та насильницький екстремізм: що показують дослідження
Український психологічний ХАБ · Опубліковано: 22 жовтня 2026 · Редакційна політика
Дослідницький кластер: Психологія радикалізації, насильницького екстремізму та профілактики
Психічне здоров’я та насильницький екстремізм пов’язані складніше, ніж припускає поширене пояснення тероризму через психічну хворобу. Систематичні огляди не підтверджують універсального підвищення поширеності психічних розладів серед людей, залучених до тероризму, порівняно із загальною популяцією. Водночас у деяких підгрупах, зокрема серед окремих виконавців насильницьких нападів, дослідники виявляють вищу частоту певних психічних труднощів. Ці результати вимагають розрізнення діагнозів, симптомів, психологічного дистресу, ідеологічних переконань та поведінки. Метааналіз Sarma, Carthy і Cox, 2022; систематичний огляд Trimbur та ін., 2021.
Насильницький екстремізм належить до предмета міждисциплінарного дослідження, в якому психіатрія, клінічна психологія, соціальна психологія, кримінологія та політичні науки відповідають на різні запитання. Психіатричний діагноз описує стан здоров’я людини за визначеними клінічними критеріями. Дослідження екстремізму аналізує ідеологічне виправдання насильства, соціальні зв’язки, наміри, можливості та вчинки. Професійна оцінка безпеки враховує конкретну поведінку, обставини і доступні перевірені відомості. Misiak та ін., 2019; Meloy, 2026.
Що саме досліджують: поняття і межі
Психічне здоров’я охоплює здатність людини долати життєві труднощі, підтримувати стосунки й повсякденне функціонування. Психічний розлад — клінічно значуще порушення мислення, емоційної регуляції або поведінки, яке визначають за професійними діагностичними критеріями. Психологічний дистрес може виникати під час втрати, війни, ізоляції чи конфлікту без наявності психічного розладу. Ці рівні не слід змішувати під загальною назвою «психічні проблеми». ВООЗ, психічні розлади, 2026.
Радикальні політичні погляди, незгода з державною політикою, релігійна практика й ненасильницький активізм належать до іншої площини. Питання безпеки виникає у зв’язку з виправданням завдання шкоди людям, конкретними намірами та підготовкою до насильницьких дій. Ідеологічна позиція сама собою не дає підстав діагностувати психічний розлад чи прогнозувати напад. Огляд Trimbur та ін., 2021.
Дослідження терористичної поведінки часто об’єднують різні типи злочинів, рухів і соціальних ситуацій. У них можуть фігурувати учасники організацій, одиночні виконавці, затримані особи або люди, які лише висловлюють прихильність до насильницьких ідей. Висновок про одну з цих груп не можна без додаткових підстав переносити на іншу. Sarma та ін., 2022.
Головний висновок систематичних оглядів
Найґрунтовніший метааналітичний огляд у цій темі, проведений Kiran Sarma, Sarah Carthy і Katie Cox, поєднав дані про поширеність психічних розладів, їхню появу до залучення до тероризму та порівняння з іншими групами. Автори досліджували публікації, доступні до грудня 2021 року, і оцінили ризик систематичних похибок як високий для всіх включених досліджень. Sarma та ін., 2022.
У 18 вибірках, де йшлося про діагностовані психічні розлади, об’єднана оцінка поширеності становила 17,4% із 95-відсотковим довірчим інтервалом 11,1–26,3%. Якщо разом врахувати повідомлення про психологічні труднощі, встановлені та ймовірні розлади, оцінка зросла до 25,5% (20,2–31,6%). Для психічних труднощів, які виникли до залучення або виявлення терористичної діяльності, об’єднана оцінка становила 27,8% (20,9–35,9%). Ці три відсотки позначають різні визначення, різні набори досліджень та різні часові критерії, тому їх не можна порівнювати як три етапи одного процесу. Sarma та ін., 2022.
Для питання, чи підвищують психічні розлади ймовірність залучення до тероризму, автори не змогли обчислити один узагальнений показник ризику: контрольні групи й дослідницькі схеми надто відрізнялися. Вони дійшли висновку, що наявні дані не підтримують загального твердження про вищу поширеність психічних труднощів серед осіб, причетних до тероризму, порівняно із загальною популяцією. Це твердження стосується меж наявних вибірок, а не відсутності клінічних потреб у конкретних людей. Sarma та ін., 2022.
Незалежний систематичний огляд Margot Trimbur та співавторів також зафіксував широкий розкид оцінок: від 6% до 41% у досліджених радикалізованих групах і від 3,4% до 48,5% серед терористичних вибірок. Автори не виявили переконливого узагальненого зв’язку між психіатричними розладами, радикалізацією і тероризмом. Trimbur та ін., 2021.
Чому цифри настільки різняться
Окремі дослідження використовують медичну документацію або клінічні інтерв’ю, інші — відкриті судові матеріали, повідомлення ЗМІ, біографічні реконструкції чи оцінки, зроблені після злочину. Згадка про незвичну поведінку у публікації не дорівнює психіатричному діагнозу. Навіть медичний діагноз, установлений після події, не показує автоматично, коли саме виник розлад і чи мав він причинне значення для насильства. Misiak та ін., 2019; Sarma та ін., 2022.
Відбір вибірки створює додаткову проблему. Особи, які скоїли резонансні напади, залишають більше відкритих документів, ніж ті, хто відмовився від насильства, був залучений до групи нетривалий час або звертався по допомогу на ранніх етапах. Неоднакова доступність медичних відомостей і різні визначення «одиночного виконавця» також змінюють оцінки поширеності розладів. Trimbur та ін., 2021.
Терористичні напади є рідкісними подіями в загальній популяції. Через низьку базову частоту навіть чинник зі статистичним зв’язком дає багато помилкових тривог, якщо використовувати його для відбору людей. Клінічні прояви, які поширені серед мільйонів людей, не можуть служити індивідуальним тестом на майбутній екстремістський напад. Glied і Frank, 2014; Sarma та ін., 2022.
Одиночні виконавці та учасники організованих груп
Один із найбільш стійких висновків літератури полягає в тому, що одиночні виконавці ідеологічно мотивованого насильства можуть відрізнятися від членів організованих груп за частотою задокументованих психічних труднощів. Проте одиночний спосіб дії охоплює неоднорідні біографії, мотивації, життєві обставини й зв’язки з ширшими рухами. Corner і Gill, 2015; Trimbur та ін., 2021.
У дослідженні Emily Corner і Paul Gill, яке зіставило 119 одиночних виконавців із відповідною групою осіб, пов’язаних із організаціями, шанси наявності задокументованого психічного розладу були істотно вищими серед одиночних виконавців. Результат стосується порівняння двох спеціально відібраних груп і не означає, що психічний розлад із такою самою силою підвищує ризик тероризму в населення. Corner і Gill, 2015.
У клінічному огляді 2026 року J. Reid Meloy зазначає, що приблизно третина досліджених одиночних терористів могла мати психічний розлад за клінічним інтерв’ю, тоді як для учасників терористичних груп поширеність діагнозів загалом не відрізнялася очевидним чином від популяційної. Це узагальнення спеціалізованої літератури, а не універсальна частота для всіх країн і типів насильства. Автор також декларує комерційний інтерес, пов’язаний із навчанням використання інструмента TRAP-18. Meloy, 2026.
Розмежування важливе для практики: дослідження групового тероризму можуть акцентувати соціальні норми, дисципліну, зв’язки та організаційне середовище; аналіз одиночних виконавців частіше стикається з питаннями індивідуальних криз, ізоляції, фіксації на образі ворога та персоналізованих мотивів. У кожному випадку причинні механізми потрібно досліджувати окремо. Corner і Gill, 2015; Meloy, 2026.
Депресія, тривога та психологічний дистрес
Депресивні симптоми й тривога є важливими показниками потреби у підтримці незалежно від політичних поглядів людини. В окремих популяційних дослідженнях виявляли зв’язок між симптомами депресії та прихильністю до певних форм насильницького протесту, проте в інших аналізах такого зв’язку не було. Відмінності можуть бути наслідком вимірювання різних типів установок, способів добору учасників і контролю супутніх соціальних чинників. Bhui, Everitt і Jones, 2014; Bhui, Warfa і Jones, 2014.
В одному дослідженні Bhui, Everitt і Jones оцінювали прихильність до насильницького протесту й тероризму в 608 дорослих певного соціального середовища у Великій Британії. Виявлений зв’язок із депресією стосувався установок, виміряних за опитувальником, а не фактичного здійснення нападів. Результат не є оцінкою ризику для інших етнічних чи релігійних спільнот і не визначає діагностичних критеріїв небезпеки. Bhui, Everitt і Jones, 2014.
В іншій публікації цієї дослідницької програми симптоми тривоги, депресії, несприятливі життєві події й соціально-політичні установки не продемонстрували передбачуваного простого зв’язку з прихильністю до насильства. Саме розходження результатів допомагає побачити, чому окремий кореляційний аналіз не варто використовувати як готове правило для шкіл, психологів або служб безпеки. Bhui, Warfa і Jones, 2014.
Психотичні розлади, маячні переконання та ідеологія
Психотичний розлад може супроводжуватися маячними переконаннями, галюцинаціями та іншими клінічними проявами. Політична чи релігійна переконаність, навіть дуже незвична або категорична, не є доказом психозу. Клінічна оцінка враховує структуру переживань, контекст, функціонування, розвиток симптомів і професійно встановлені критерії, а не лише зміст висловлювання. Meloy, 2026; Misiak та ін., 2019.
Вибірки людей, які вчинили ідеологічно мотивоване масове насильство, можуть містити випадки психозів, проте систематичні огляди вказують на дуже різні визначення, методи діагностики й підгрупи. Наявність психозу до або після нападу сама собою не пояснює політичний, груповий чи ситуаційний компонент насильства. Trimbur та ін., 2021; Misiak та ін., 2019.
Особливо важливо не прирівнювати нав’язливі думки, сильну зацікавленість темою, інтенсивну моральну переконаність і психотичні симптоми. Для фахівця клінічний зміст оцінювання полягає у встановленні потреби людини в допомозі та конкретної ролі симптомів у її повсякденному житті. Оцінювання можливої загрози насильства має інше завдання й потребує окремих перевірених даних. Meloy, 2026.
Психічна травма, втрати та досвід насильства
Пережите насильство, приниження, втрати, вимушене переміщення й тривалий стрес можуть погіршувати психічне здоров’я та змінювати соціальне середовище людини. Деякі дослідницькі моделі розглядають ці обставини як частину ширшого контексту залучення до насильницьких рухів. Наявність травматичного досвіду не визначає майбутньої політичної поведінки, а посттравматичний стресовий розлад не є поясненням терористичної діяльності сам по собі. ВООЗ, психічне здоров’я; Misiak та ін., 2019.
У дослідженнях одиночних виконавців поряд із психічними труднощами фіксувалися гострі зміни життєвої ситуації, соціальні конфлікти та інші стресори. Вони могли діяти як супутні обставини, але ретроспективний характер вибірок не дає змоги встановити одну послідовність причин. Corner і Gill, 2015.
Для України, де війна створює масштабні травматичні наслідки, принципово відокремлювати клінічну допомогу постраждалим від необґрунтованого приписування їм небезпечності. Психосоціальна підтримка, лікування депресії, тривожних і травматичних розладів мають власну мету — зменшення страждання, відновлення функціонування та захист прав людини. МОЗ України, безоплатні послуги.
Соціальна ізоляція та потреба у приналежності
Самотність, розрив важливих стосунків і відчуття відкинутості можуть погіршувати психічне благополуччя. Водночас соціальна ізоляція, як і депресія, трапляється у багатьох людей, які ніколи не підтримують насильства. Встановлення причинного шляху від ізоляції до екстремістського насильства потребувало б довготривалих порівняльних досліджень із належними контрольними групами. Sarma та ін., 2022; ВООЗ, психічне здоров’я.
За певних умов соціальне середовище може посилювати почуття загрози, моральне схвалення шкоди та тиск групових норм. Це пояснення досліджує роль взаємин і значень, не приписуючи окремій людині незмінних рис. Контекстні механізми радикалізації розкрито в багаторівневій моделі шляхів радикалізації, що доповнює клінічний аналіз. Окреме дослідження соціального виміру викладено у статті «Самотність і соціальна ізоляція в траєкторіях радикалізації». Misiak та ін., 2019.
Розлади, пов’язані з уживанням речовин, і супутні стани
У загальній літературі про насильство поєднання окремих психічних розладів із проблемним уживанням алкоголю чи інших речовин може змінювати ризики порівняно з розглядом діагнозу окремо. Це не дає підстав автоматично переносити закономірності загальної агресивної поведінки на тероризм, де визначальними можуть бути ідеологічна мета, групові зв’язки та конкретний контекст. Glied і Frank, 2014; Sarma та ін., 2022.
Коли людина одночасно має кілька проблем — порушення сну, депресивні симптоми, вживання речовин, сімейну кризу, загрозливу поведінку, — кожна потреба оцінюється відповідно до свого змісту. Корисною є координована допомога, а питання безпеки розглядають із посиланням на конкретні дії і відомості, а не на загальне враження від психічного стану. Meloy, 2026.
Нейрорізноманіття: аутизм і РДУГ
Нейророзвиткові відмінності, зокрема аутизм і розлад дефіциту уваги з гіперактивністю, інколи згадують у дослідженнях насильницького екстремізму. Систематичний огляд Nadine Salman і Zainab Al-Attar, опублікований онлайн у 2026 році, проаналізував 93 публікації й описав неоднорідні теми, пов’язані з соціальним досвідом, особливостями інтересів, когнітивними стилями та комплексними потребами. Авторки прямо зазначають відсутність доказів безпосереднього причинного зв’язку між нейрорізноманіттям та насильницьким екстремізмом у загальній популяції. Salman і Al-Attar, 2026.
Поодинокі кримінальні випадки не характеризують людей з аутизмом або РДУГ як соціальну групу. Для фахівців важливими є доступність спілкування, сенсорні потреби, обізнаність із супутніми станами та індивідуальні форми підтримки. Діагноз нейророзвиткового розладу не є індикатором наміру здійснити насильство. Salman і Al-Attar, 2026.
Ідеологічні переконання та клінічні симптоми: як розрізняти
Клінічне інтерв’ю досліджує досвід людини, тривалість, інтенсивність і наслідки симптомів; воно може виявити психічний розлад, що потребує лікування. Дослідження політичної поведінки звертається до ідей, соціальних норм, історичного контексту й дій. Вони можуть стосуватися однієї біографії, але відповідають на різні запитання. Meloy, 2026.
Надзвичайна переконаність у власній правоті, конспірологічні ідеї, ворожа риторика чи релігійні висловлювання самі собою не встановлюють психозу. І навпаки, лікування психозу не доводить, що людина змінила ідеологічну позицію. Перевірка насильницьких намірів і реальних дій потребує окремої професійної процедури, законних підстав і належного захисту приватності. Misiak та ін., 2019; Meloy, 2026.
Чи може психічний розлад бути чинником ризику
Науково коректна відповідь залежить від того, про який розлад, яку поведінку, яку підгрупу та який часовий період ідеться. У деяких дослідженнях певні діагнози або симптоми статистично співіснували із залученням до насильницького екстремізму. Сукупні дані не визначають психічні розлади як універсальний або достатній чинник терористичного насильства. Sarma та ін., 2022; Trimbur та ін., 2021.
Розлад може впливати на життєві обставини, здатність давати раду стресу, соціальні зв’язки та потребу в підтримці, а в окремій ситуації — на поведінку. Щоб установити причинну роль саме в насильницькому вчинку, необхідні дані про стан до події, часову послідовність, інші пояснення та механізми. Кореляція з діагнозом такої перевірки не замінює. Sarma та ін., 2022. Різницю між емпіричним чинником ризику та індивідуальним прогнозуванням додатково пояснює огляд чинників ризику насильницької радикалізації.
У статистиці рідкісних подій позитивний прогноз, побудований на поширеному симптомі, переважно міститиме людей, які не скоять злочину. Це одна з причин, чому масовий психіатричний скринінг населення заради передбачення тероризму не має належного емпіричного обґрунтування. Glied і Frank, 2014.
Як оцінюють загрози і де межі спеціальних інструментів
У спеціалізованій практиці фахівці можуть використовувати структуроване професійне судження, зокрема інструменти VERA-2R, TRAP-18 чи ERG22+. Вони розроблені для різних завдань оцінювання екстремістського насильства, застосовуються у визначених інституційних контекстах і передбачають підготовку спеціалістів та доступ до перевірених матеріалів. Такі інструменти не є психіатричними тестами й не перетворюють перелік ознак на надійний прогноз теракту. Систематичний огляд Brouillette-Alarie та ін., 2025; Meloy, 2026.
TRAP-18 орієнтований на аналіз конкретних випадків потенційного цільового насильства одиночних виконавців. Систематичний огляд 2025 року охопив 20 досліджень шести інструментів оцінювання насильницького екстремізму; 13 досліджень стосувалися TRAP-18, а для жодного інструмента не було встановлено належної проспективної прогностичної валідності. Ретроспективне розпізнавання вже відомих випадків не доводить здатності передбачати майбутні напади. Автор окремого клінічного огляду повідомляє про матеріальну зацікавленість у ліцензуванні TRAP-18 та навчанні його застосування. Оцінювати за такими описами друзів, учнів або колег методологічно й етично помилково. Brouillette-Alarie та ін., 2025; Meloy, 2026.
VERA-2R і ERG22+ застосовуються у спеціалізованих системах оцінювання та ведення випадків, зокрема пов’язаних із кримінальним правосуддям. У систематичному огляді 2025 року кількість окремих валідаційних досліджень цих інструментів була обмеженою; автори окремо наголосили на нестачі проспективних перевірок, неоднорідності вибірок і значній залежності результатів від способу добору випадків. Валідність оцінювання визначається популяцією, метою, підготовкою фахівців, якістю документування й незалежною перевіркою результатів. Узагальнювати точність методик для всіх країн або користуватися ними для самостійної класифікації людей підстав немає. Brouillette-Alarie та ін., 2025.
Докладніше відмінність між загальними списками тривожних ознак і професійною оцінкою ризику пояснює стаття про обмеження переліків ознак насильницького екстремізму.
Що означає профілактика з позиції психічного здоров’я
Підтримка психічного здоров’я зменшує страждання, допомагає відновлювати повсякденне життя й підтримує соціальну участь. Це самостійні клінічні та суспільні цілі. На підставі нинішніх досліджень неможливо стверджувати, що лікування депресії або психозу загалом доведено запобігає тероризму. Оцінювання ефективності лікування і профілактики насильницького екстремізму має використовувати різні показники результату. Sarma та ін., 2022; ВООЗ, 2026.
Корисною профілактичною інфраструктурою є доступ до психологічної допомоги, раннього виявлення криз, захисту від дискримінації, підтримки сім’ї, освіти й соціальних послуг. Її обґрунтування спирається насамперед на потреби здоров’я і добробуту. Зниження кількості екстремістських нападів як наслідок таких широких заходів потребує окремої емпіричної перевірки. ВООЗ, психічне здоров’я; Sarma та ін., 2022. Поняття підтримувальних стосунків та інших можливих захисних умов систематизовано в матеріалі про захисні чинники від залучення до насильницького екстремізму.
Коли конкретна поведінка викликає обґрунтовану тривогу щодо насильства, допомога у сфері психічного здоров’я може бути одним із компонентів індивідуальної роботи. Паралельно можуть бути потрібні заходи безпеки, соціальна підтримка, захист постраждалих і законні дії компетентних органів. Ролі фахівців та їхня відповідальність мають бути визначені заздалегідь. Meloy, 2026.
Професійна допомога, конфіденційність і довіра
Людина має право звертатися по допомогу через тривогу, депресію, проблеми зі сном, травматичні переживання або інші труднощі без стигматизації через свої політичні погляди чи походження. Фахівці оцінюють клінічні потреби за відповідними стандартами, пояснюють межі конфіденційності та діють за чинним законодавством. Прозорість і повага до прав людини підтримують довіру до психологічної допомоги. ВООЗ, психічні розлади, 2026.
Повідомлення про конкретні погрози, насильницькі дії або безпосередню небезпеку потребують окремої оцінки фактів. Питання реагування визначаються актуальними правовими нормами й компетенціями установ; психологічний діагноз при цьому не замінює юридичних підстав. Медичним та освітнім закладам потрібні зрозумілі, пропорційні процедури маршрутизації, документування і захисту інформації.
Діти й підлітки: розвиток без стигматизації
У підлітковому віці змінюються соціальна ідентичність, значення однолітків, способи висловлення незгоди та реакції на конфлікти. Емоційні труднощі, експерименти з ідеями й пошук належності самі собою не характеризують дитину як учасника насильницького руху. Потрібно розрізняти висловлені погляди, переживання, поведінку та конкретні загрози. Misiak та ін., 2019; ВООЗ, психічне здоров’я.
Якщо неповнолітній демонструє психологічний дистрес, першочерговими є безпечна розмова, доступ до відповідної віку підтримки, участь законних представників у передбачених законом випадках та захист персональних даних. Дії дорослих мають спиратися на конкретні обставини й професійне розуміння розвитку. Автоматичне внесення дитини до «групи ризику» через релігію, політичні висловлювання, діагноз або нейророзвиткові особливості є науково безпідставним. Salman і Al-Attar, 2026.
Український контекст: допомога і межі висновків
В Україні військова агресія, вимушене переміщення, втрата близьких та інші кризові події створюють значні потреби у сфері психічного здоров’я. Водночас міжнародні дослідження тероризму не дають підстав оцінювати людей, постраждалих від війни, як потенційно небезпечних лише через їхній психічний стан або травматичний досвід. Це окрема редакційна інтерпретація, заснована на розмежуванні клінічної потреби та доказів насильницької поведінки. Sarma та ін., 2022; ВООЗ, психічне здоров’я.
За офіційною інформацією Міністерства охорони здоров’я України, послуги з охорони психічного здоров’я доступні в закладах, які мають відповідні договори з НСЗУ, у межах Програми медичних гарантій. Звернення до сімейного лікаря або іншого фахівця первинної ланки може стати першим кроком; за потреби пацієнт отримує направлення чи доступ до спеціалізованої допомоги. Актуальні умови та перелік закладів необхідно перевіряти на офіційних ресурсах. МОЗ України, безоплатні послуги; МОЗ України, навігація з психічного здоров’я.
Якщо існує безпосередня загроза життю або тривають насильницькі дії, реагування має бути негайним, відповідно до реальних обставин та компетенції екстрених служб. За відсутності безпосередньої небезпеки важливо не перетворювати припущення про діагноз на публічне звинувачення: питання клінічної допомоги, безпеки та можливого правопорушення повинні розглядатися у належних процедурах.
Методологічні обмеження та відкриті питання
Дослідникам бракує репрезентативних довготривалих спостережень, стандартизованих клінічних оцінок, порівнюваних контрольних груп та відомостей про людей, які не здійснили насильства. Часто змішують психічні симптоми, встановлені діагнози, припущення з відкритих джерел і характеристики особистості. Усі ці проблеми обмежують впевненість у причинних поясненнях. Sarma та ін., 2022; Trimbur та ін., 2021.
Особливо перспективними є дослідження часової послідовності: чи передували клінічні симптоми залученню, чи з’явилися після стресу або самого насильства; як змінювалися соціальні зв’язки; яку роль мали ідеологічні переконання та конкретні можливості. Окремі питання стосуються доступності допомоги, соціального відновлення та наслідків стигматизації. Misiak та ін., 2019; Sarma та ін., 2022.
Для оцінювання профілактичних втручань потрібні показники, які відокремлюють покращення психічного стану від зміни ідеологічних установок, припинення участі в насильницькій діяльності та зниження підтверджених насильницьких інцидентів. Позитивний результат за шкалою депресії не є доказом зниження загрози тероризму, так само як відмова від екстремістської групи не обов’язково означає зникнення всіх клінічних симптомів. Sarma та ін., 2022.
Поширені запитання
Чи означає психічний розлад підвищений ризик тероризму?
Наявність діагнозу сама собою не дозволяє обґрунтовано прогнозувати терористичну поведінку. Найкращий доступний метааналіз не виявив підстав говорити про загальне підвищення поширеності психічних проблем серед усіх залучених до тероризму, хоча в окремих підгрупах спостерігаються відмінності. Sarma та ін., 2022.
Чому серед одиночних нападників іноді частіше описують психічні розлади?
У деяких дослідженнях одиночних виконавців частота задокументованих розладів вища, ніж серед членів організованих груп. На результат впливають відбір випадків, джерела даних і відмінності життєвих траєкторій; причинне пояснення потребує індивідуального аналізу. Corner і Gill, 2015.
Чи свідчать радикальні погляди про психоз?
Політичні або релігійні переконання, незалежно від їхньої незвичності, не встановлюють психіатричного діагнозу. Для діагностики потрібна клінічна оцінка повної картини симптомів та функціонування. Meloy, 2026.
Чи запобігає лікування депресії насильницькій радикалізації?
Ефективне лікування депресії важливе для здоров’я людини. Проте переконливих даних, що саме лікування депресії універсально запобігає залученню до насильницького екстремізму, наразі немає; це окрема гіпотеза, яка потребує належної перевірки. Sarma та ін., 2022; ВООЗ, 2026.
Чи можна визначити небезпечність людини за онлайн-дописами та симптомами?
Окремі висловлювання, повідомлення про тривогу чи депресію та інші непрямі ознаки не становлять надійної процедури прогнозування насильства. У питаннях конкретних загроз потрібні перевірені відомості, професійна оцінка й законні дії відповідальних служб. Glied і Frank, 2014; Meloy, 2026.
Куди звертатися по допомогу в Україні?
З питаннями психічного здоров’я можна звернутися до сімейного лікаря або закладу з відповідним договором НСЗУ; доступність спеціалізованих послуг і адреси надавачів слід перевіряти за офіційною інформацією МОЗ і НСЗУ. У ситуації безпосередньої небезпеки для життя потрібно користуватися екстреною допомогою. МОЗ України, маршрути допомоги.
Висновки
Наукова література показує неоднорідний зв’язок між психічними труднощами і насильницьким екстремізмом. Загальні вибірки людей, причетних до тероризму, не демонструють переконливо підтвердженого універсального підвищення поширеності психічних розладів; серед деяких підгруп одиночних виконавців показники можуть бути вищими. Методологічні обмеження залишаються суттєвими. Sarma та ін., 2022; Trimbur та ін., 2021.
Практичний висновок полягає у точному розділенні завдань. Клінічна допомога спрямована на лікування й підтримку людини. Наукове дослідження радикалізації пояснює поєднання переконань, групового середовища та дій. Оцінювання конкретної загрози спирається на перевірені обставини і компетентні процедури. Цей підхід створює основу для профілактики, яка одночасно зважає на безпеку, доказовість і права людини.
Пов’язані статті
Психологія радикалізації, насильницького екстремізму та профілактики: карта знань — центральна карта тем і розмежування основних понять.
Шляхи радикалізації до насильства: багаторівнева модель — індивідуальні, соціальні та суспільні механізми.
Самотність і соціальна ізоляція в траєкторіях радикалізації — соціальна ізоляція, відторгнення і межі причинних пояснень.
Фактори ризику насильницької радикалізації: що встановлено дослідженнями — багатофакторне дослідження ризику та його обмеження.
Захисні чинники від залучення до насильницького екстремізму — захисні соціальні умови й можливості профілактики.
Ознаки ризику насильницького екстремізму: чому списки недостатні — межі непрофесійної оцінки загроз.
Психологічні механізми виправдання ідеологічного насильства — моральні судження, групові норми та виправдання шкоди.
Джерела
Bhui, K., Warfa, N., & Jones, E. (2014). Is violent radicalisation associated with poverty, migration, poor self-reported health and common mental disorders? PLOS ONE, 9(3), e90718. DOI.
Bhui, K., Everitt, B., & Jones, E. (2014). Might depression, psychosocial adversity, and limited social assets explain vulnerability to and resistance against violent radicalisation? PLOS ONE, 9(9), e105918. DOI.
Brouillette-Alarie, S., et al. (2025). Reliability and validity of risk assessment tools for violent extremism: A systematic review. Campbell Systematic Reviews. DOI.
Corner, E., & Gill, P. (2015). A false dichotomy? Mental illness and lone-actor terrorism. Law and Human Behavior, 39(1), 23–34. DOI.
Glied, S., & Frank, R. G. (2014). Mental illness and violence: Lessons from the evidence. American Journal of Public Health, 104(2), e5–e6. DOI.
Meloy, J. R. (2026). Extremism, terrorism, and mental disorder. Focus, 24(1), 53–58. DOI.
Ministry of Health of Ukraine. Безоплатні послуги з охорони психічного здоров’я. Офіційний матеріал.
Ministry of Health of Ukraine. Психічне здоров’я. Офіційний розділ.
Misiak, B., et al. (2019). A systematic review on the relationship between mental health, radicalization and mass violence. European Psychiatry, 56, 51–59. DOI.
Salman, N., & Al-Attar, Z. (2026). A systematic review of neurodivergence, vulnerability, and risk in the context of violent extremism. The Journal of Forensic Psychiatry & Psychology. DOI.
Sarma, K. M., Carthy, S. L., & Cox, K. M. (2022). Mental disorder, psychological problems and terrorist behaviour: A systematic review and meta-analysis. Campbell Systematic Reviews, 18(3), e1268. DOI.
Trimbur, M., Amad, A., Horn, M., Thomas, P., & Fovet, T. (2021). Are radicalization and terrorism associated with psychiatric disorders? A systematic review. Journal of Psychiatric Research, 141, 214–222. DOI.
World Health Organization. Mental health. Офіційний огляд.
World Health Organization. (2026). Mental disorders. Офіційний огляд.