top of page

Психологічна енкциклопедія

Фейкові новини: як виникають, поширюються та впливають

6 годин тому
Читати 13 хв

Автор: Український психологічний ХАБ · Опубліковано: 22 жовтня 2026 · Редакційна політика


Фейкові новини — це вигадані або істотно сфальсифіковані повідомлення, які наслідують форму журналістської новини та подають неправдиву інформацію як достовірне повідомлення про події. Вони можуть містити вигадану цитату, неіснуючу подію, підроблений документ, змонтоване зображення чи правдиві фрагменти, поєднані в оманливий сюжет. У науковому вузькому значенні визначальними є імітація новинного повідомлення та порушення процедур перевірки фактів, властивих відповідальній журналістиці. Саме таку рамку пропонують дослідники у праці «The Science of Fake News».

Фейкова новина здатна вплинути на уявлення людини про події, довіру до джерел і рішення, особливо коли повідомлення пов'язане з особистою безпекою, здоров'ям або важливою суспільною подією. Водночас існування фейку, його перегляд, поширення та фактична зміна переконань — різні події, які необхідно досліджувати окремо. Людина може переслати неправдивий заголовок, не погоджуючись із ним; інша — повірити повідомленню, але не поширювати його.

Що таке фейкові новини і чому термін потребує точності

У побутовому мовленні «фейком» часто називають будь-яке повідомлення, яке викликає сумнів або не відповідає чиїмось очікуванням. Для психологічного аналізу потрібні чіткіші критерії. Фейкова новина зазвичай має знайомі ознаки журналістського продукту: заголовок, нібито свідчення, посилання на «експертів», фотографію, назву видання або стиль термінового повідомлення. Враження редакційної достовірності може створюватися навіть тоді, коли реального журналістського збирання і перевірки відомостей не було.

Лейзер та співавтори описують фейкові новини як сфабриковану інформацію, що імітує медіаконтент, але не його редакційні процедури. У такому значенні термін корисний для дослідження конкретного жанру оманливого повідомлення. Однак його політичне й побутове використання надзвичайно широке: іноді ним знецінюють навіть ретельно перевірені повідомлення. Тому науковий опис повинен називати конкретну помилку, підробку, доказ або спосіб введення в оману.

Фейкова новина, дезінформація, помилкова інформація та пропаганда

Дезінформація — неправдива або оманлива інформація, яку створюють чи поширюють із наміром ввести в оману. Помилкова інформація — неправдиві відомості, поширення яких може відбуватися без такого наміру. Коли читач щиро пересилає вигадану «новину», він може поширювати помилкову інформацію, навіть якщо первинний автор навмисно сконструював дезінформаційне повідомлення. Намір автора та намір кожного наступного поширювача необхідно оцінювати окремо. Рамку цих розрізнень розроблено в доповіді Ради Європи про інформаційний безлад.

Пропаганда — систематична комунікаційна діяльність, спрямована на формування або підтримання певних уявлень, оцінок та дій. Вона може використовувати вибіркові правдиві факти, емоційні образи, замовчування і неправдиві повідомлення. Отже, окремий фейковий сюжет може бути інструментом пропаганди, але ці поняття охоплюють різні явища. Маніпуляція описує спосіб впливу на судження або вибір, зокрема через приховані чи оманливі прийоми. Переконування охоплює також відкриту аргументацію, перевірювані докази та чесне обговорення альтернатив.

Сатира, художня вигадка і пародія мають окрему комунікативну мету. Якщо контекст чітко вказує на жарт або мистецький твір, така публікація не стає фейковою новиною лише через вигаданий сюжет. Водночас сатиричний текст, відірваний від первинного контексту та поданий як реальна подія, може перетворитися на оманливе повідомлення. Чутка теж не тотожна фейку: це інформація з невизначеною перевіреністю, яка може згодом підтвердитися або спростуватися.

Як виникають фейкові новини

Виникнення фейку зазвичай пов'язане зі створенням переконливої історії на основі інформаційного дефіциту, актуального страху, суспільного конфлікту або помітної події. Для автора може мати значення фінансова вигода від переходів, репутаційна шкода іншій особі, шахрайство, бажання отримати увагу чи стратегічний інформаційний вплив. Конкретний мотив потребує окремих доказів: за самим емоційним заголовком його встановити неможливо.

Один сценарій — повне вигадування події з підробленою цитатою та неіснуючим джерелом. Інший — використання достовірного фото іншого року або іншої країни. Третій — зміна масштабу: поодинокий випадок подається як масова закономірність. Четвертий — виривання слів із контексту, коли справжнє висловлювання набуває протилежного змісту. П'ятий — створення фальшивого вигляду офіційної установи, редакції або інформаційної агенції.

Чому імітація новини працює

Читач зазвичай оцінює повідомлення в умовах браку часу. Знайомий формат новини, логотип, часові позначки, впізнавані імена та нібито цитати можуть слугувати поверховими сигналами надійності. Вони заощаджують зусилля під час звичайного читання, проте легко відтворюються зловмисником. Дослідження практик перевірки цифрових джерел показало, що навіть освічені учасники можуть надавати надмірної ваги зовнішньому вигляду сайту, тоді як професійні перевіряльники фактів швидко шукають незалежну інформацію про саме джерело. Цей підхід описано в дослідженні Вайнберга та Макґрю.

Правдоподібність підсилює також прив'язка вигаданого повідомлення до реального інформаційного приводу. Під час кризи існують справжні прогалини у знанні, і люди прагнуть якнайшвидше отримати пояснення. Якщо фейк пропонує конкретну відповідь на болісне питання, він може привернути увагу раніше за перевірені, але складніші відомості. Це пояснює можливу привабливість повідомлення, однак не дає підстав передбачити реакцію кожної людини.

Як фейкові новини поширюються

У цифровому середовищі важливі три етапи: створення повідомлення, його первинне розміщення та багаторазове повторне поширення людьми або обліковими записами. Новина може потрапити до особистого листування, групового чату, стрічки рекомендацій, відеоплатформи, пошуку чи традиційного медіа. На кожному переході частина контексту губиться: лишається скриншот, заголовок або емоційна цитата без першоджерела.

У відомому дослідженні Восуги, Роя та Арала проаналізовано приблизно 126 тисяч перевірених сюжетів, поширених у Twitter у 2006–2017 роках. У цьому масиві хибні сюжети поширювалися швидше, далі та ширше, ніж правдиві, а ефекти особливо проявлялися щодо політичних сюжетів. Автори також пов'язали неправдиві сюжети з більшою новизною та певними емоційними реакціями. Це потужне спостереження про конкретну платформу та історичний період, а не універсальний закон для всіх соціальних мереж, країн і жанрів.

Новизна, емоції та соціальні сигнали

Новина, яка здається сенсаційною, загрозливою або несподіваною, конкурує за увагу з іншими повідомленнями. Людина може натиснути «поділитися», щоб попередити близьких, висловити обурення, підтримати групову ідентичність або розпочати обговорення. Емоційна насиченість впливає на помітність та мотиви поширення, але сама по собі не доводить неправдивості тексту. Справжні надзвичайні новини теж часто викликають сильні емоції.

Кількість поширень, реакцій і коментарів створює відчуття соціальної значущості. Проте популярність повідомлення вимірює його циркуляцію, а не відповідність фактам. Масове обговорення може поєднувати довірливі репости, критику, жарти, спростування й застереження. Тому кількість переглядів або репостів не є прямим виміром числа людей, які повірили у фейк.

Алгоритмічні стрічки й мережеві спільноти

Системи рекомендацій ранжують контент відповідно до багатьох показників: імовірності взаємодії, попередньої поведінки користувача, властивостей матеріалу, налаштувань платформи. У певних умовах це може збільшувати видимість оманливого повідомлення, якщо воно збирає багато уваги. Проте конкретний алгоритмічний причинний ефект потрібно встановлювати окремим дослідженням або експериментом. Сам факт існування рекомендаційної стрічки ще не доводить, що вона зробила певний фейк популярним чи змінила переконання читача.

Однорідність інформаційного оточення теж може впливати на видимість повідомлень та частоту контакту з альтернативними твердженнями. Наукові дискусії про ехо-камери розрізняють добровільний вибір джерел, соціальну структуру контактів і персоналізацію платформ. Практично це означає, що для оцінки достовірності важливо звертатися до незалежних підтверджень, а не рахувати збіги однакової новини у знайомих каналах.

Чому люди можуть повірити у фейкову новину

На переконання впливає взаємодія змісту повідомлення, попередніх знань, довіри до джерела, соціального контексту та способу обробки інформації. У великому огляді Еккера та співавторів ці чинники розглянуто разом із труднощами перегляду вже сформованих помилкових переконань. Окремий «тип людини, яка вірить фейкам» наукова література не встановлює.

Повторення і відчуття знайомості

Повторно побачене твердження іноді здається більш правдоподібним, тому що його легше впізнати й обробити. Цей механізм називають ефектом ілюзорної правди. Метааналіз 182 досліджень, опублікований 2026 року, підтверджує невеликий середній ефект повторення після коригування малих досліджень, водночас показує істотну неоднорідність результатів. Ефект залежить від матеріалу, умов першого контакту та ознак достовірності. Повторення підвищує відчуття знайомості; воно не робить твердження істинним і не гарантує, що людина у нього повірить.

Узгодженість із поглядами й роль аналітичного мислення

Новини, які підтримують уже наявні переконання, часто отримують сприятливішу первинну оцінку. Проте це лише один із чинників. Люди можуть розпізнавати неправду навіть тоді, коли зміст їм ідеологічно близький. Систематичний огляд і метааналіз Пфендера та Альтая 2025 року об'єднав 67 експериментальних статей, 303 оцінки ефектів та дані 194 438 учасників із 40 країн. У середньому учасники істотно відрізняли перевірені правдиві новини від неправдивих; результати також вказували на певну схильність сумніватися, зокрема і в правдивих новинах. Узагальнення стосується експериментальних завдань з оцінки підготовлених матеріалів: реальне інформаційне середовище складніше.

Інший метааналіз чинників сприйнятливості до онлайн-дезінформації наголошує на відмінності між здатністю відрізняти правдиві повідомлення від неправдивих та загальною схильністю всьому довіряти або всьому не довіряти. Ці дві характеристики дають різні результати й потребують різних освітніх втручань. Просте навішування ярликів за віком, освітою чи політичними поглядами не замінює оцінки реальної поведінки.

Чому люди поширюють повідомлення, навіть сумніваючись у ньому

Поширення має власні мотиви: повідомити про загрозу, привернути увагу, отримати реакцію, підтримати стосунки або показати належність до спільноти. У серії експериментів Пеннікука та співавторів зосередження уваги на точності перед рішенням про поширення поліпшувало якість контенту, яким люди збиралися ділитися, а в одному польовому дослідженні — й фактично поширеного. Це підтримує пояснення, за яким люди інколи відволікаються від питання достовірності під час ухвалення рішення про репост. Водночас результати конкретних експериментів не гарантують однакової ефективності коротких нагадувань на кожній платформі.

Який вплив фейкові новини можуть мати на людину та суспільство

Найближчий психологічний наслідок — зміна оцінки окремого факту або ймовірності події. Повідомлення може сформувати помилкове уявлення про дії людини, безпеку місця, перебіг події чи якість лікування. Далі можливі емоційні реакції, зниження довіри, конфлікти в спілкуванні або рішення, засновані на недостовірних даних. Кожен із цих переходів потребує окремих доказів: лабораторне підвищення довіри до заголовка ще не означає реальної зміни поведінки.

Емоційні реакції та інформаційне виснаження

Фейкове повідомлення, особливо пов'язане із загрозою, може викликати страх, гнів, здивування або термінове бажання допомогти іншим. У контексті війни, небезпеки та особистої втрати ці реакції можуть бути інтенсивнішими, оскільки інформація безпосередньо стосується безпеки. Водночас немає підстав визначати психічний розлад за тим, як людина читає чи пересилає новини. Вплив інформаційного середовища на самопочуття залежить також від загального стресового навантаження, соціальної підтримки, індивідуальних обставин і можливості отримати перевірену інформацію.

Повторні суперечливі повідомлення інколи провокують втому, розгубленість і уникання новин. Це не означає, що всі новини однаково шкідливі або що відмова від інформації завжди є найкращим рішенням. Практичне завдання — забезпечити доступ до важливих підтверджених повідомлень у прийнятному для людини обсязі.

Довіра, поляризація та суспільні рішення

Фейк про державну установу, експерта або соціальну групу може бути спрямований на підрив довіри чи створення ворожих уявлень. Та чи справді це відбувається в конкретному середовищі, залежить від охоплення, повторення, джерела та вже наявних установок. Дослідження інформаційного впливу не дозволяють автоматично переносити ефект одного заголовка на політичні рішення всього суспільства.

Особливо важливо, що інформаційні втручання можуть спричиняти і небажані наслідки. Експерименти Гес та співавторів виявили, що окремі підходи зменшували хибні уявлення, але водночас підвищували загальний скептицизм щодо новин. Якість протидії слід оцінювати за здатністю розрізняти надійні та ненадійні повідомлення, а не за тим, наскільки люди взагалі перестають довіряти інформації.

Здоров'я та кризова інформація

Неправдиві повідомлення про ліки, вакцинацію, інфекції або симптоми можуть впливати на оцінку ризиків і медичні рішення. Всесвітня організація охорони здоров'я описує інфодемію як надлишок інформації, зокрема неправдивої чи оманливої, під час спалахів захворювань; вона здатна ускладнювати розуміння захисних дій. Медичні твердження потребують перевірки за клінічними настановами, систематичними оглядами та інформацією відповідних органів охорони здоров'я. Рішення про лікування належать до компетенції кваліфікованих медичних фахівців.

Чого ми ще не знаємо про поширення фейків

У дослідженнях використовують різні показники: перегляди, взаємодії, намір поділитися, фактичні репости, оцінки правдивості, пам'ять і поведінкові рішення. Вони описують різні процеси. Платформи змінюють правила рекомендацій, модерації та інтерфейси, а доступ учених до повних даних часто обмежений. Через це висновки, отримані в одному сервісі або під час одних виборів, не обов'язково відтворюються в іншому контексті.

Окрему проблему становить вибір матеріалів: у лабораторіях часто використовують завідомо неправдиві та завідомо правдиві заголовки, перевірені фактчекерами. У реальному житті багато повідомлень є частково достовірними, неповними або такими, що ще не піддаються оперативній перевірці. Розпізнати очевидну вигадку під час експерименту та правильно оцінити невизначений інформаційний сюжет — різні завдання.

Водночас новіші дослідження показують неоднорідність інформаційного ризику. Наприклад, дослідження оприлюднене у Science Advances 2026 року на даних Facebook та Instagram 2020 року в США виявило відносно обмежене середнє охоплення контентом ненадійних джерел і високу концентрацію такого охоплення серед частини аудиторії. Це не доводить відсутності дезінформаційних ризиків, але вказує, що середні цифри можуть приховувати суттєві відмінності між групами користувачів.

Штучний інтелект, синтетичні зображення та нові форми фейкових новин

Генеративні системи здатні швидко створювати зв'язні тексти, зображення, голоси й відео, які наслідують стиль новин або відомі особи. Вони можуть зменшувати витрати на виробництво фальшивого матеріалу, переклад і адаптацію повідомлень. Проте з технічної можливості створити тисячі матеріалів не випливає, що всі вони охоплять велику аудиторію або змінять її переконання. Масштаб реального впливу залежить від каналів поширення та поведінки читачів.

У великому дослідженні 27 європейських країн 2026 року учасники оцінювали правдивість і готовність поширювати короткі повідомлення про російсько-українську війну, створені людьми та ШІ. Загалом фейкові повідомлення оцінювалися як менш достовірні та менш придатні для поширення, а відмінності між створеними ШІ та людьми текстами були порівняно невеликими. Це експериментальні оцінки коротких заголовків, тому їх не слід трактувати як вимір усіх майбутніх наслідків генеративної дезінформації.

Зображення та відео також потребують контекстної перевірки. Реальне фото може бути приписане іншому місцю, а синтетичне відео — подане як документальний запис. Встановлюючи автентичність, варто перевірити походження матеріалу, дату появи, первинного публікатора та незалежні свідчення. Відсутність очевидних графічних дефектів не є доказом реальності. Так само сам факт використання ШІ в редакційному виробництві не означає фальсифікації змісту: вирішальними лишаються факти, прозорість походження та редакційна перевірка.

Як перевірити підозрілу новину: практичний алгоритм

Перевірка починається з точного формулювання твердження. Потрібно відокремити те, що повідомлення насправді стверджує, від емоційного заголовка, оцінок коментаторів і висновків, які читач домислює сам. Для повідомлення про подію корисно встановити, хто, де, коли й на підставі яких джерел її підтверджує.

  1. Зупиніть автоматичне поширення. Особливо якщо заголовок закликає «негайно переслати всім», повідомляє про термінову небезпеку чи викликає сильне обурення, зробіть коротку паузу.

  2. Знайдіть першоджерело. Відкрийте повний матеріал, а не лише скриншот. З'ясуйте, кому належить цитата, документ або фото, і чи існує оригінальна публікація.

  3. Перевірте саме джерело. Дослідіть його власника, редакційні контакти, виправлення, посилання на документи та репутацію за межами самого сайту. Зовнішня професійність оформлення не гарантує достовірності.

  4. Зіставте незалежні підтвердження. Пошукайте повідомлення інших редакцій або відповідальних установ. Переконайтеся, що вони не переповідають ту саму анонімну публікацію як єдине джерело.

  5. Звірте дату й контекст. Переконайтеся, що фото, відео, цитата та статистика справді стосуються описаних місця, часу і події.

  6. Визначте стан перевірки. Твердження може бути підтвердженим, спростованим, частково правильним або поки що неперевіреним. Невизначеність — обґрунтований висновок, коли доступних даних бракує.

  7. Поділіться результатом обережно. Якщо знайдено спростування, надсилайте його з чітким поясненням виправленого факту й посиланням на першоджерело, не множачи непотрібно оманливий заголовок.

Метод перевірки джерела через незалежні вкладки називається латеральним читанням. Його практику застосовували професійні перевіряльники фактів у дослідженні Вайнберга та Макґрю. Офіційні рекомендації Кіберполіції України також радять звіряти першоджерела, перевіряти походження фотографій і утримуватися від непідтверджених репостів. Під час повідомлень про безпеку варто звірятися з відповідальними офіційними службами, зберігаючи критичність і до непідтверджених скриншотів нібито офіційних заяв.

Чи допомагають спростування, фактчекінг і медіаграмотність

Спростування здатне виправити помилкове переконання, особливо коли воно чітко називає фактичну помилку, подає підтвердження й пояснює правильну інформацію. Огляд Портера та Вуда показує, що фактичні виправлення зазвичай підвищують точність уявлень, а випадки стійкого зворотного ефекту трапляються рідко. Проте ефект на поведінку часто слабший, ніж ефект на відповідь про правдивість твердження; багато людей, які бачили оманливу новину, можуть узагалі не зустріти виправлення.

Психологічне щеплення, або попереджувальне ознайомлення з типовими прийомами введення в оману, спрямоване на те, щоб людина розпізнала маніпуляцію до зустрічі з конкретним фейком. Метааналіз 33 експериментів 2026 року виявив поліпшення розрізнення надійних і ненадійних повідомлень після таких втручань без систематичного збільшення загальної недовіри в об'єднаних даних. Водночас тривалість ефектів, перенесення на реальні інформаційні потоки та поведінкові наслідки потребують окремих перевірок.

Медіа- та інформаційна грамотність включає оцінювання доказів, походження повідомлень, механізмів платформ і власної інформаційної поведінки. ЮНЕСКО наголошує на важливості вміння перевіряти джерело, достовірність і мету інформації. Ефективний розвиток грамотності формує звичку ставити перевірювані запитання та зберігати відкритість до справжніх доказів. Загальна підозра до всіх новин не може бути критерієм успіху.

Як говорити з людиною, яка поширила фейкову новину

Розмову корисно починати з конкретного факту й джерела, а не з оцінки особистості співрозмовника. Запитання «Звідки це повідомлення?» або «Чи можемо ми знайти первинний документ?» переводять обговорення до перевірюваного твердження. Доброзичливий тон особливо важливий, коли новина стосується безпеки близьких або вже викликала страх. Поділитися неправдивою інформацією може людина, яка прагнула допомогти, тому припущення про її свідомий намір обманути потребує доказів.

Якщо повідомлення неправдиве, доцільно назвати правильний факт, коротко пояснити механізм помилки та навести достовірне джерело. Повторювати фальшиве твердження багато разів у суперечці не потрібно. Також варто розрізняти суперечку про цінності й перевірку конкретної дати, цитати чи події: перше питання не завжди має єдину фактологічну відповідь, друге часто її допускає.

Поширені запитання

Чи всі неправдиві новини створюють навмисно?

Ні. Первинна вигадка може бути навмисною, але багато людей поширюють її помилково, вважаючи правдою. Для встановлення навмисної дезінформації потрібно дослідити намір конкретного творця або поширювача.

Чи означає велика кількість репостів, що новина правдива?

Ні. Репости відображають інтерес, емоції, соціальні мотиви й механізми поширення. Достовірність встановлюють документами, незалежними джерелами та перевіркою фактів.

Чи завжди люди вірять фейкам?

Ні. Метааналіз 2025 року показав, що в експериментальних завданнях люди загалом розрізняють перевірені правдиві та неправдиві новини. Результат залежить від матеріалів, контексту й способу вимірювання.

Чи може правдиве фото бути частиною фейку?

Так. Справжню фотографію можна використати з вигаданим підписом, іншою датою чи місцем. Перевірка автентичності файлу та перевірка контексту — дві різні процедури.

Чи можна автоматично розпізнати фейкові новини за допомогою ШІ?

Автоматизовані системи можуть допомагати знаходити дублікати, підозрілі шаблони й перевірювані факти, проте їхній висновок залежить від даних, критеріїв і контексту. Пояснення системи та її «рівень впевненості» потребують незалежної перевірки, особливо у складних або невизначених випадках.

Що робити, коли новину неможливо швидко перевірити?

Позначте повідомлення як непідтверджене, не поширюйте його як установлений факт і поверніться до перевірки, коли з'являться первинні документи або незалежні свідчення. У питаннях негайної безпеки орієнтуйтеся на офіційні оперативні повідомлення відповідальних служб.

Висновок

Фейкові новини виникають там, де оманливий сюжет набуває форми достовірного новинного повідомлення. Їх поширення залежить від новизни, емоційної значущості, соціальних мотивів, структури мережі й умов роботи платформ. Психологічний ефект визначається тим, як людина сприймає повідомлення, чи вірить у нього, чи передає іншим та які рішення ухвалює згодом. Наукові дослідження підтверджують можливість інформаційних викривлень і користь окремих методів перевірки, водночас показують здатність людей відрізняти правдиві новини від неправдивих. Основна практична навичка — перевіряти джерела й докази, зберігаючи здатність довіряти інформації, яка витримала перевірку.

Пов’язані статті

Джерела

  • Bergeron-Boutin, O., et al. (2026). Untrustworthy sources on Facebook and Instagram in 2020: Concentrated exposure but no attitudinal effects. Science Advances. DOI: 10.1126/sciadv.adz6502.

  • Cyberpolice of Ukraine / Департамент кіберполіції Національної поліції України. Як не стати жертвою шахраїв та ворожої пропаганди: кіберполіція про фактчекінг. Офіційний матеріал.

  • Ecker, U. K. H., Lewandowsky, S., Cook, J., et al. (2022). The psychological drivers of misinformation belief and its resistance to correction. Nature Reviews Psychology, 1, 13–29. DOI: 10.1038/s44159-021-00006-y.

  • Hoes, E., Aitken, B., Zhang, J., Gackowski, T., & Wojcieszak, M. (2024). Prominent misinformation interventions reduce misperceptions but increase scepticism. Nature Human Behaviour, 8, 1545–1553. DOI: 10.1038/s41562-024-01884-x.

  • Lazer, D. M. J., Baum, M. A., Benkler, Y., et al. (2018). The science of fake news. Science, 359, 1094–1096. DOI: 10.1126/science.aao2998.

  • Pennycook, G., Epstein, Z., Mosleh, M., et al. (2021). Shifting attention to accuracy can reduce misinformation online. Nature, 592, 590–595. DOI: 10.1038/s41586-021-03344-2.

  • Pfänder, J., & Altay, S. (2025). Spotting false news and doubting true news: A systematic review and meta-analysis of news judgements. Nature Human Behaviour, 9, 688–699. DOI: 10.1038/s41562-024-02086-1.

  • Porter, E., & Wood, T. J. (2024). Factual corrections: Concerns and current evidence. Current Opinion in Psychology, 55, 101715. DOI: 10.1016/j.copsyc.2023.101715.

  • Simchon, A., Zipori, T., Teitelbaum, L., Lewandowsky, S., & van der Linden, S. (2026). A signal detection theory meta-analysis of psychological inoculation against misinformation. Current Opinion in Psychology, 67, 102194. DOI: 10.1016/j.copsyc.2025.102194.

  • UNESCO. (2022; оновлено 2023). Do you trust what you watch or read? Офіційна публікація.

  • Vosoughi, S., Roy, D., & Aral, S. (2018). The spread of true and false news online. Science, 359, 1146–1151. DOI: 10.1126/science.aap9559.

  • Wardle, C., & Derakhshan, H. (2017). Information disorder: Toward an interdisciplinary framework for research and policy making. Council of Europe. Офіційна доповідь.

  • Wineburg, S., & McGrew, S. (2019). Lateral reading and the nature of expertise: Reading less and learning more when evaluating digital information. Teachers College Record, 121(11), 1–40. DOI: 10.1177/016146811912101102.

  • World Health Organization. Infodemic. Офіційний огляд.

 
 
bottom of page