Ліворадикальне насильство: психологічний контекст і межі узагальнень
Український психологічний ХАБ · Опубліковано: 22 жовтня 2026 · Редакційна політика
Дослідницький кластер: Психологія радикалізації, насильницького екстремізму та профілактики
Ліворадикальне насильство — це застосування, спроба застосування або цілеспрямоване виправдання фізичного насильства заради політичних цілей, які учасники пов'язують із радикальними лівими, революційними, анархістськими чи іншими антиієрархічними уявленнями. У науковому аналізі ключове значення мають конкретні дії, наміри, обґрунтування насильства та соціальний контекст. Прагнення соціальної рівності, критика капіталізму, профспілкова діяльність, антифашистський активізм, участь у протестах або прихильність до лівих політичних ідей самі собою не означають насильницького екстремізму. Розмежування радикальних переконань і насильницької поведінки відповідає моделі двох пірамід McCauley та Moskalenko.
Для дослідження теми потрібне одночасне врахування ідейного змісту, соціальної історії конфлікту, групових стосунків, емоційних процесів та особливостей конкретних подій. Порівняльне дослідження Jasko та співавторів (2022) показало, що насильство, пов'язане з різними ідеологічними середовищами, має неоднакові статистичні закономірності. Результати описують вибірки та історичні контексти; вони не дають змоги визначити небезпечність окремої людини за її політичними переконаннями.
Що означає поняття «ліворадикальне насильство»
Політична позиція, протест і насильницька дія
Ліві політичні течії охоплюють широкий спектр поглядів на розподіл ресурсів, соціальну рівність, колективні права, власність, державу та організацію суспільства. До нього належать парламентські, громадські, профспілкові, соціалістичні, комуністичні, анархістські та інші традиції з різними програмами й ставленням до політичних інституцій. Поняття «ліві», «радикальні ліві» та «насильницькі ліворадикальні середовища» позначають різні рівні аналізу.
Мирна демонстрація, страйк, критика поліції або заклик до докорінних суспільних реформ оцінюються за власними діями, обставинами та застосовним правом. У психології насильницької радикалізації ключовими питаннями є підтримка заподіяння фізичної шкоди, готовність до нього й фактична участь. McCauley і Moskalenko (2017) спеціально відокремили радикалізацію поглядів від радикалізації дій.
Політично мотивоване насильство може бути спрямоване проти людей, організацій чи майна. Значення мають намір, ступінь небезпеки, наявність постраждалих, організаційні зв'язки та правова кваліфікація. У міжнародній літературі поняття політичного насильства, екстремістського насильства і тероризму частково перетинаються, проте критерії їхнього застосування змінюються залежно від дослідження й юрисдикції. Europol виділяє лівий та анархістський тероризм як окрему категорію у європейській аналітиці.
Чому назви рухів недостатньо для висновку
Назва «антифашистський», «анархістський», «революційний» чи «антисистемний» може описувати історичну ідентичність, політичний напрям, самоозначення учасників або зовнішню класифікацію. Вона не встановлює факту насильства. Усередині однієї течії можуть діяти мирні політичні організації, неформальні спільноти, радикальні за риторикою групи й окремі особи, які вдаються до насильства.
У дослідженні необхідно встановити, хто здійснив конкретну дію, які докази пов'язують її з певною мотивацією, чи підтверджена групова атрибуція та якими були наслідки для потерпілих. Аналіз, побудований лише на ідеологічних ярликах, змішує особисті переконання, групову належність і фактичну поведінку. Праця Jasko та колег (2022) демонструє важливість операційних визначень і типу вибірки.
Історичний і суспільний контекст
Різні традиції та різні епохи
Протягом XIX–XXI століть радикально-ліві середовища розвивалися за різних політичних режимів: у часи революцій, диктатур, колоніальних конфліктів, переходу до демократії та сучасних масових протестів. Відносини між політичними рухами й державою, можливості легальної участі, рівень репресій і характер міжгрупового конфлікту впливали на умови ескалації. Історичні приклади необхідно аналізувати в конкретному контексті.
Застосування одного пояснення до революційних підпільних груп минулого століття, сучасних анархістських мереж та індивідуальних нападників створює хибну однорідність. Правоохоронні класифікації корисні для аналізу інцидентів, однак їх слід відрізняти від психологічних теорій причин поведінки. Це розмежування важливе для порівняння країн і періодів.
Що показує Європа у 2025–2026 роках
У звіті Europol EU TE-SAT 2026, оприлюдненому в липні 2026 року, проаналізовано дані держав ЄС за 2025 рік. Серед 45 зафіксованих терористичних нападів, включно із завершеними, невдалими та попередженими, 12 віднесено до лівого та анархістського тероризму. Одинадцять із них були завершеними, один — невдалим. Цифри відображають категорії звітності держав-членів і не вимірюють поширеність лівих переконань серед населення.
Розподіл інцидентів за країнами та способами правової кваліфікації важливий не менше за загальну суму. Кримінальна подія, зафіксована як напад, пошкодження майна чи порушення громадського порядку, може не ввійти до статистики тероризму навіть за політичної мотивації. Включення події до правоохоронного звіту також не встановлює психологічних властивостей усіх людей зі схожими поглядами. Методологічні межі такої звітності описує Europol.
Ці статистичні спостереження не можна перетворювати на прогноз майбутніх нападів. Їхня функція — характеризувати зареєстровані події за певний період та пояснювати, чому профілактична політика має враховувати динаміку конкретних загроз замість узагальнювати небезпеку за ідеологічним самоозначенням.
Психологічні механізми: що саме досліджують
Переживання несправедливості та групові образи
Сприйняття соціальної нерівності, несправедливого ставлення, корупції, політичного безсилля чи порушення прав може посилювати протестні настрої. Такі переживання поширені в демократичному суспільстві й часто приводять до законної громадянської участі. Для переходу до виправдання фізичного насильства значення мають додаткові умови: інтерпретації ситуації, соціальне підкріплення, моральні оцінки та конкретні обставини конфлікту.
Систематичний огляд і метааналіз Wolfowicz та співавторів (2021), що охопив 127 досліджень, 206 вибірок і понад 1300 оцінок зв'язку, виявив різну силу асоціацій для установок, намірів і поведінки. Сприйнята несправедливість та гнів можуть корелювати з певними результатами радикалізації, однак величина зв'язків і висновки залежать від конкретного показника, вибірки та способу вимірювання.
Перенесення цього результату на ліворадикальні середовища потребує окремої перевірки. Далеко не кожне дослідження метааналізу стосувалося лівої ідеології, а статистична асоціація не встановлює, чому конкретна людина обрала певну дію. Науково коректне пояснення поєднує особистий досвід із груповими й ситуаційними умовами.
Моральне виправдання заподіяння шкоди
У певних насильницьких середовищах учасники можуть описувати шкоду як необхідну, неминучу або морально допустиму задля досягнення бажаної мети. У психології досліджують способи такого обґрунтування, зокрема перенесення відповідальності, применшення наслідків, заперечення людської гідності опонентів та ідею, що бажаний результат виправдовує насильство.
Ці механізми не належать винятково жодній політичній орієнтації. Їх слід досліджувати через конкретні висловлювання, рішення та дії, а не припускати їхню наявність у всіх учасників руху. У метааналізі Wolfowicz та колег моральні виправдання й інші установки вивчалися як можливі кореляти різних результатів радикалізації; це не є діагностичним тестом.
Важливе питання полягає в тому, чи сприяє певне виправдання практичному рішенню застосувати насильство в конкретній ситуації. Навіть схвальне ставлення до жорсткої риторики не завжди збігається з поведінковою готовністю і не дорівнює встановленому наміру заподіяти шкоду.
Належність до групи та пошук значущості
Для частини людей політична спільнота стає джерелом соціальної підтримки, солідарності й сенсу. У конфліктних середовищах групове схвалення іноді може підвищувати прийнятність ризикованих дій. Але групова ідентичність також є джерелом мирної самоорганізації, взаємодопомоги та громадянської відповідальності.
Систематичний огляд Echelmeyer, Slotboom і Weerman присвячений зв'язку ідентичності з екстремістською радикалізацією у кількісних дослідженнях. Його предметом є емпіричне оцінювання багатовимірної конструкції ідентичності, а не встановлення універсальної «небезпечної ідентичності». Для практичних висновків важливі тип ідентифікації, оточення та конкретний критерій дослідження.
Модель пошуку значущості пропонує аналізувати ситуації, коли бажання відновити особисту або колективну значущість поєднується з ідеологічними настановами й груповим схваленням крайніх дій. Це одна з теоретичних рамок, яку слід застосовувати поряд з іншими поясненнями та перевіряти за емпіричними результатами.
Емоційна динаміка конфлікту
Гнів, страх, приниження, скорбота після насильства, обурення та солідарність можуть супроводжувати гострі політичні конфлікти. У більшості випадків ці емоції виявляються у словах, мирних протестах, політичній діяльності або пошуку підтримки. Їхня наявність нічого не говорить про неминучий перехід до насильства.
Автори моделі двох пірамід підкреслюють важливість емоційного досвіду для дослідження радикалізації, водночас розділяючи розвиток поглядів і розвиток насильницьких дій. Психолог має досліджувати послідовність конкретних подій і рішень, а не виводити поведінку з одного переживання.
Особисті, групові та суспільні чинники
Індивідуальний рівень
На індивідуальному рівні досліджуються минулий досвід насильства, ризикована поведінка, зв'язки з правопорушеннями, ставлення до політичного насильства, життєві кризи та способи розв'язання конфліктів. Значення кожного чинника залежить від способу вимірювання та відмінностей між групами людей.
Wolfowicz та співавтори (2021) встановили, що соціально-демографічні ознаки переважно демонструють слабші статистичні зв'язки з результатами радикалізації, ніж деякі психологічні чинники й характеристики, пов'язані зі звичайною злочинністю. Цей результат підтримує відмову від спрощеного профілю за віком, статтю, освітою, походженням чи політичним світоглядом.
Огляд Pandey і Behera (2026) впорядковує можливі чинники за індивідуальним, міжособистісним і суспільним рівнями. Він корисний для систематизації гіпотез, проте широкий перелік можливих чинників не перетворюється на інструмент точного передбачення поодиноких насильницьких подій.
Міжособистісний і груповий рівень
Дружні зв'язки, відчуття прийняття, групові норми, авторитет учасників, конкуренція за статус і досвід спільної діяльності можуть впливати на рішення людини в певній організації. Для одних людей спільнота підтримує громадянську активність, для інших соціальне середовище нормалізує конфліктність або заподіяння шкоди.
Дослідження цього рівня має з'ясовувати, які саме норми діють у спільноті, як учасники обговорюють насильство, чи заохочують відмову від нього і чи підтримують мирні способи досягнення цілей. Систематичний огляд Pandey і Behera розглядає міжособистісні процеси як частину багаторівневого пояснення, узагальнюючи різні ідеологічні контексти.
Суспільний рівень і політичні можливості
Поляризація, недовіра до інституцій, структурна нерівність, державні репресії, дискримінація й досвід міжгрупових зіткнень можуть формувати умови, в яких рухи виникають і змінюються. Такі умови мають різні наслідки: вони можуть активізувати демократичну участь, самоорганізацію або ескалацію конфлікту залежно від історії, інституційних відповідей і рішень учасників.
Висновок про причинність потребує дослідницького дизайну, який дозволяє відокремити вплив контексту від альтернативних пояснень. Огляд Pandey і Behera (2026) демонструє, чому багаторівневі моделі корисніші за однофакторні узагальнення, але не дозволяє ранжувати країни за небезпечністю окремих ідеологій без порівнянних даних.
Чи існує характерний психологічний профіль
Наукові результати не підтримують простий висновок, що людину, здатну до ліворадикального насильства, можна визначити за однією рисою особистості, емоцією, соціальним статусом чи політичним переконанням. Чинники, встановлені на рівні групової статистики, часто трапляються серед людей, які ніколи не вчиняють насильства.
Метааналіз Wolfowicz та співавторів розрізняє радикальні установки, наміри й поведінкові результати. Велика частина досліджень була поперечною, а кількість праць про фактичну насильницьку поведінку обмежена порівняно з дослідженнями поглядів. Це суттєво звужує можливості індивідуального прогнозування.
Оцінювання конкретної загрози потребує професійної роботи з підтвердженими поведінковими фактами, часовою послідовністю, реалістичністю погроз, наявними захисними чинниками та відповідними правовими процедурами. Ідеологічна самоназва може бути частиною контексту, але сама по собі не визначає рівень загрози.
Що відомо з порівнянь лівого та правого екстремістського насильства
Результати емпіричного дослідження
Jasko, LaFree, Piazza та Becker (2022) порівняли політично мотивовану насильницьку поведінку за двома масивами даних: щодо радикалізованих осіб у США та щодо нападів у світі. У досліджених вибірках учасники, пов'язані з лівими причинами, мали нижчу ймовірність насильницької поведінки, ніж групи порівняння; у світовому масиві напади, віднесені до лівих рухів, характеризувалися меншою летальністю порівняно з деякими іншими категоріями.
Це наукова характеристика конкретних масивів подій, визначень і періодів, а не універсальний закон про політичні групи. Вона не дозволяє вважати кожен лівий рух безпечним чи припускати, що всі праві рухи насильницькі. Будь-яка окрема погроза або напад оцінюється за фактами незалежно від статистичних середніх.
Чому порівняльні показники можуть відрізнятися
Один набір даних включає осіб з ідеологічною мотивацією, інший — лише зареєстровані терористичні акти, третій — усі політично мотивовані інциденти. Показник кількості нападів відрізняється від кількості жертв, участі людей, арештів, невдалих замахів та рівня підтримки насильства в опитуваннях.
Також має значення географія: у різні роки загальна кількість інцидентів може суттєво залежати від кількох країн, конкретних організацій або криз. Тому дослідження Jasko та співавторів і звіти Europol відповідають на різні запитання й не повинні механічно зводитися в один рейтинг небезпеки ідеологій.
Рівень політичного конфлікту та категорії жертв
Для оцінювання суспільної шкоди слід відокремлювати насильство проти людей, навмисне заподіяння майнової шкоди, загрози життю, залякування цивільного населення та правову кваліфікацію тероризму. Кожний показник описує окремий вимір наслідків. Напад, який не спричинив загибелі людей, може створити серйозну небезпеку; водночас втрату майна методологічно некоректно автоматично прирівнювати до вбивства.
Правозахисна й наукова оцінка повинна однаково поважати права потенційних постраждалих незалежно від їхньої політичної позиції та права учасників мирного протесту. Таке розрізнення підтримує точність аналізу, довіру до профілактики та пропорційність суспільних відповідей.
Радикалізація поглядів і перехід до насильства
Дві піраміди як модель різних результатів
McCauley і Moskalenko (2017) запропонували розглядати окремо спектр політичних переконань і спектр політичних дій. Людина може підтримувати радикальні зміни й відкидати насильство; може висловлювати схвалення насильства, але не діяти; може брати участь у конфлікті під впливом групової ситуації за неповністю сформованих переконань.
Модель дозволяє точніше формулювати дослідницькі питання: чи вивчається політична ідентичність, підтримка насильства в анкеті, конкретна погроза, факт участі у нападі чи вихід із групи? Об'єднання цих результатів в один показник «радикальності» приховує важливі психологічні відмінності.
Різні траєкторії участі
Шляхи до насильницької поведінки можуть включати поступове залучення до групи, інтенсивний конфлікт, особисту кризу, ситуативне наслідування чи поєднання кількох чинників. Для багатьох людей насильницької дії взагалі не відбувається. Історія однієї організації або людини не встановлює послідовності, обов'язкової для інших.
У багаторівневому огляді Pandey і Behera (2026) чинники систематизовано на мікро-, мезо- й макрорівнях. Така рамка корисна для аналізу складності випадків; визначити єдину причинну послідовність за її допомогою не можна.
Онлайн-середовище, риторика й мережеві зв'язки
Соціальні мережі можуть полегшувати поширення політичної інформації, взаємодію однодумців, висвітлення суспільних конфліктів та пошук підтримки. Ті самі засоби можуть використовуватися для залякування, романтизації насильства або посилення ворожості між групами. Висновок про ефект платформи має спиратися на дослідження конкретних механізмів та результатів.
Europol у TE-SAT 2026 відзначає роль цифрових середовищ у різних формах екстремізму. Його висновки є передусім правоохоронним описом зареєстрованих явищ; вони не доводять, що будь-який контакт із радикальним контентом спричиняє готовність до насильства.
Під час аналізу цифрового контексту важливо відрізняти випадковий перегляд політичного повідомлення, добровільну участь у дискусії, схвалення насильства, пряму погрозу та встановлену участь у протиправній діяльності. Це розмежування зменшує ризик помилкових висновків щодо підлітків, активістів і людей з непопулярними, але законними переконаннями.
Діти й підлітки: розвиток, права та профілактика стигми
У підлітковому віці активно формуються ідентичність, відчуття належності та способи політичного самовираження. Молоді люди можуть обговорювати радикальні ідеї, гостро сприймати несправедливість і експериментувати з символами або риторикою. Вікові особливості не визначають насильницьких намірів.
З огляду на дані Europol про зміну вікових профілів деяких терористичних справ у ЄС, профілактичні служби мають враховувати цифрову грамотність, підтримку сім'ї, освітній контекст та індивідуальні потреби, водночас захищаючи приватність дитини. Встановлення ідеологічної мітки замість розуміння конкретної ситуації може посилити відчуження та недовіру до допомоги.
У школі корисні безпечні можливості обговорювати політичні розбіжності, навчання ненасильницького розв'язання конфліктів, підтримка постраждалих від цькування та чіткі правила реагування на погрози. Профілактичний підхід орієнтується на добробут і права дитини, а оцінювання можливої загрози доручає кваліфікованим фахівцям.
Як досліджують і оцінюють ризик
Якість даних та вибір результату
Дослідникам слід окремо визначати, що саме вимірюється: ідеологічна самоідентифікація, уявлення про допустимість насильства, наміри, зафіксовані дії, участь у групі або тяжкість наслідків. Висновки з опитувань не еквівалентні статистиці терористичних нападів, а вибірки засуджених не представляють усіх носіїв певних політичних переконань.
Wolfowicz та колеги (2021) вказують на неоднорідність чинників, методів і результатів досліджень радикалізації. Для висновків про ліворадикальне насильство додатковою проблемою є невелика кількість спеціалізованих вибірок і відмінність між історичними контекстами.
Професійна оцінка конкретної загрози
Оцінювання загрози стосується встановлених поведінкових даних, характеру й конкретності погроз, доступних обставин, можливостей захисту людей та динаміки ризику. Спеціальні підходи можуть використовуватися підготовленими командами в межах визначеного правового та професійного мандата. Вони потребують аналізу надійності джерел, документування невизначеності та перевірки висновків.
Для ліворадикального насильства немає підстав пропонувати універсальний психологічний тест або побутовий перелік «ознак небезпечного лівого активіста». Будь-яка оцінка за візуальним стилем, одягом, відвідуванням протестів, ідеологічною лексикою чи політичною належністю породжує високий ризик помилкового маркування.
Профілактика: які принципи обґрунтовані
Спроможність до мирного політичного діалогу
Зменшення насильницької ескалації передбачає доступні механізми ненасильницького висловлення протесту, посередництво у конфліктах, захист учасників громадянського життя й відповідальність за реальне застосування сили. Ці принципи мають правове та суспільне значення. Їхня конкретна ефективність щодо запобігання ліворадикальному насильству залежить від програми й умов упровадження.
Психологічна профілактика спрямована на зменшення прийнятності насильства як засобу розв'язання конфліктів, розвиток здатності визнавати гідність опонента, підтримку соціальних зв'язків і допомогу після пережитої агресії. Результати потрібно оцінювати за реальною поведінкою та безпекою, а не лише за зміною політичної риторики.
Освіта й робота з інформацією
Освітні ініціативи можуть формувати навички критичного читання джерел, розпізнавання маніпуляцій, розрізнення фактів і оціночних суджень, конструктивного обговорення конфліктів. Проте сама наявність освітнього заходу не доводить зниження кількості насильницьких інцидентів. Для такого висновку потрібні контрольовані дослідження, тривале спостереження та змістовні поведінкові показники.
Спроби виправляти всі радикальні думки як потенційно небезпечні можуть підривати довіру до освіти й демократичної дискусії. Точніша мета — послідовне неприйняття насильства разом із повагою до законного політичного різноманіття.
Допомога в умовах групової ескалації
У випадках уже наявного залучення до насильницької групи підтримка може передбачати індивідуальну оцінку потреб, безпекове планування, психологічну допомогу, соціальні зв'язки, освіту, житло чи працевлаштування. Вибір заходів визначається конкретною ситуацією та компетенцією відповідних служб.
Систематичний огляд Campbell Collaboration (2024) встановив, що для програм ведення випадку у сфері протидії насильницькій радикалізації бракує придатних оцінок ефективності. Це обмежує можливість робити сильні заяви про гарантовані результати. Оцінювання має охоплювати безпеку, реальні зміни поведінки, тривалість результатів і небажані наслідки.
Дерадикалізація, припинення участі й реінтеграція
Зміна переконань, припинення участі в організації та відмова від насильства є різними результатами. Людина може залишити групу, зберігши частину політичних переконань; може змінити світогляд без негайної зміни всіх соціальних зв'язків. Ці процеси слід описувати й оцінювати окремо, відповідно до конкретних фактів і критеріїв успіху.
З погляду безпеки важливий встановлений стан поведінки, наявність повторних погроз, можливості мирного життя та підтримка оточення. Застосування програм без індивідуальної адаптації або з примусовою стигматизацією може ускладнювати повернення людини до соціальних зв'язків. Обмеженість даних щодо ефективності втручань наголошує огляд Campbell (2024).
Український правовий і суспільний контекст
Юридична кваліфікація ґрунтується на діянні
В Україні відповідальність за терористичний акт визначає стаття 258 Кримінального кодексу України. Кваліфікація відповідного злочину стосується законодавчо встановлених ознак діяння та його мети. Вона не виникає автоматично з підтримки лівої, правої, анархістської, соціалістичної чи будь-якої іншої політичної ідеології.
Практичне застосування кримінального законодавства потребує правової оцінки фактів і доказів уповноваженими органами. Психологічні моделі пояснюють можливі процеси та обмеження узагальнень, а юридичні норми визначають підстави відповідальності. Ці способи опису мають різні завдання.
Війна, травматичний досвід і політичні конфлікти
Повномасштабна війна створює в Україні особливі умови суспільного напруження, втрат, вимушеного переміщення, травматичного досвіду й дискусій про безпеку. Редакційний висновок полягає в тому, що ці обставини потребують особливо уважного розрізнення законного захисту держави, громадянського активізму, насильницьких злочинів і пропагандистських тверджень про опонентів.
Психологічна допомога постраждалим від насильства та підтримка ненасильницьких механізмів громадянської взаємодії мають власну цінність. Наявність травматичного досвіду не дає підстав ототожнювати людину з насильницьким екстремізмом. Аналогічно політичні оцінки не підміняють перевірку конкретних повідомлень про загрозу.
Безпечні практичні дії, якщо є конкретна погроза
Коли людина стикається з реальною погрозою фізичного насильства, першочерговими завданнями є власна безпека, уникнення прямої конфронтації та звернення до компетентних служб відповідно до обставин. Якщо небезпека безпосередня, необхідно повідомити екстрені служби. Слід зберігати наявні матеріали про погрозу у законний спосіб та не поширювати непідтверджені звинувачення щодо сторонніх людей.
Психолог або педагог може підтримати постраждалих, організувати відповідне перенаправлення й допомогти відновити відчуття безпеки. Оцінка реалістичності конкретного наміру вчинити насильство є завданням уповноважених і підготовлених фахівців. Родичам і друзям не варто брати на себе роль слідства або публічно позначати людину як «екстреміста» лише через її переконання.
Методологічні обмеження сучасних досліджень
По-перше, терміни «лівий екстремізм», «радикалізація», «політичне насильство» й «тероризм» визначаються в різних працях неоднаково. Результати слід читати з урахуванням того, які випадки ввійшли до вибірки і як встановлювався критерій насильства.
По-друге, значну частину даних отримано з поперечних спостережень, ретроспективних справ, офіційних реєстрів або вибірок учасників опитувань. Такі методи можуть виявляти статистичні закономірності, але часто обмежують висновки про причинність. На це звертають увагу Wolfowicz та співавтори.
По-третє, порівняння ідеологій можуть залежати від нерівномірної фіксації подій, різної юридичної класифікації, дослідницького періоду та особливостей даних. Jasko та колеги забезпечують важливий емпіричний внесок, але і їхні висновки слід інтерпретувати в межах порівнюваних вибірок.
По-четверте, оцінювання профілактичних програм часто спирається на короткострокові зміни самооцінок, ставлень або намірів. Це відрізняється від підтвердженого зменшення фізичного насильства. Огляд Campbell Collaboration зафіксував суттєві прогалини в доказах ефективності ведення випадків.
По-п'яте, результати міжнародних оглядів можуть недостатньо відображати українське суспільство. Для місцевої профілактики потрібні власні валідовані дані, правові запобіжники, врахування умов війни та захист прав людей із різними політичними поглядами.
Поширені запитання
Чи є ліворадикальні погляди ознакою схильності до насильства?
Ні. Радикальна політична позиція є характеристикою переконань. Фактична насильницька поведінка становить інший дослідницький результат. Їхнє розмежування є центральним положенням моделі двох пірамід.
Чи належить антифашистський активізм до насильницького екстремізму?
Сам факт антифашистської позиції або участі в мирному русі не встановлює насильницької поведінки. Якщо відбулася конкретна протиправна дія, її потрібно оцінювати за фактами, мотивом і правовими критеріями незалежно від політичного гасла.
Чи можна за статистикою визначити, яка ідеологія небезпечніша?
Порівняння можливі лише за чітко визначеними показниками, країнами, роками та способами реєстрації випадків. Jasko та співавтори (2022) виявили відмінності у своїх вибірках; результати не встановлюють небезпечності конкретного прихильника певної ідеології.
Чи є гнів через соціальну нерівність чинником насильства?
Гнів може бути пов'язаний із деякими показниками радикалізації, але сам по собі нічого не передбачає для окремої людини. Метааналіз Wolfowicz та колег показує багатофакторність і неоднорідність відповідних асоціацій.
Чи спричиняє інтернет-контент ліворадикальне насильство?
Перегляд політичного контенту не доводить причинного переходу до насильства. Europol документує важливість цифрового середовища для сучасних терористичних явищ, але причинний ефект потребує спеціалізованих емпіричних досліджень.
Чи існують ефективні програми профілактики?
Різні програми мають різну доказову базу. Систематичний огляд Campbell Collaboration (2024) не знайшов придатних оцінок ефективності для розглянутих програм ведення випадку у сфері протидії насильницькій радикалізації. Потрібні якісні оцінювання реальних поведінкових результатів.
Чим ліворадикальне насильство відрізняється від тероризму?
«Ліворадикальне насильство» є аналітичним описом політично мотивованих дій. «Терористичний акт» має визначені законом ознаки; в Україні їх установлює стаття 258 Кримінального кодексу. Не кожне політичне правопорушення автоматично відповідає складу терористичного злочину.
Висновки
Ліворадикальне насильство досліджують як сукупність конкретних політично мотивованих насильницьких дій, для розуміння яких необхідні контекст, перевірені факти, соціальні зв'язки, емоційні та моральні механізми й чіткі критерії результатів. Психологія пояснює можливі процеси ескалації, а порівняльні дослідження допомагають описувати відмінності між вибірками та історичними умовами.
Основний науковий висновок полягає в необхідності розрізняти переконання, підтримку насильства, наміри та фактичні дії. Коректна профілактика захищає людей від конкретних загроз, підтримує мирне політичне життя, поважає права дитини та не замінює професійне оцінювання політичними ярликами.
Пов’язані статті
Джерела
Campbell Collaboration. (2024). Case management interventions seeking to counter radicalisation to violence and related forms of violence: A systematic review.
Echelmeyer, L., Slotboom, A.-M., & Weerman, F. (2023; друкований випуск 2026). The putative effect of identity on extremist radicalization: A systematic review of quantitative studies. Studies in Conflict & Terrorism.
Europol. (2026). European Union Terrorism Situation and Trend Report 2026 (EU TE-SAT).
Jasko, K., LaFree, G., Piazza, J., & Becker, M. H. (2022). A comparison of political violence by left-wing, right-wing, and Islamist extremists in the United States and the world. Proceedings of the National Academy of Sciences, 119(30), e2122593119.
McCauley, C., & Moskalenko, S. (2017). Understanding political radicalization: The two-pyramids model. American Psychologist, 72(3), 205–216.
Molinario, E., Webber, D., Jasko, K., & Kruglanski, A. W. (2025). Quest for significance and violent extremism. The Cambridge Handbook of the Psychology of Violent Extremism.
Pandey, K., & Behera, N. (2026). Factors influencing radicalization process at micro, meso, and macro levels: A systematic literature review. Behavioral Sciences & the Law, 44(4), 571–589.
Верховна Рада України. (2001, чинна редакція). Кримінальний кодекс України, стаття 258.
Wolfowicz, M., Litmanovitz, Y., Weisburd, D., & Hasisi, B. (2021). Cognitive and behavioral radicalization: A systematic review of the putative risk and protective factors. Campbell Systematic Reviews, 17(3), e1174.