top of page

Психологічна енкциклопедія

Роль психолога і психічного здоров’я в програмах профілактики

9 годин тому
Читати 16 хв

Психолог у програмах профілактики насильницької радикалізації забезпечує доступ до допомоги, розпізнавання психосоціальних потреб, підтримку безпечної поведінки та професійну взаємодію між службами. Психічне здоров’я має значення для добробуту людини, її здатності переживати кризу й підтримувати соціальні зв’язки. Водночас психічний розлад не є поясненням політичного насильства, а звернення по психологічну допомогу не повинно перетворюватися на процедуру ідеологічної перевірки. Саме на цьому розмежуванні ґрунтується науково та етично обґрунтована профілактика.

Предмет цієї статті — роль психолога, психіатра, психотерапевта та психосоціальної підтримки в програмах запобігання насильницькій радикалізації. Її дослідницьке питання полягає в тому, які функції належать фахівцям із психічного здоров’я, що встановлено щодо їхньої ефективності, як організувати допомогу без стигматизації та де проходить межа між лікувальною роботою і професійною оцінкою загрози. Загальну структуру предмета відображає карта знань із психології радикалізації та профілактики.

Що саме означає профілактика насильницької радикалізації

Радикалізація описує зміни поглядів, ідентичності та соціальних зв’язків, які в окремих випадках можуть супроводжуватися дедалі більшим виправданням насильства. Радикальні переконання, критика державної політики, релігійна практика, мирний протест і законний активізм належать до сфери свободи думки та громадянської участі. Профілактика насильницької радикалізації стосується ризику навмисного заподіяння шкоди людям, а не самої незгоди з панівними поглядами.

Для психологічної роботи потрібно послідовно розрізняти ідеологічні переконання, моральне схвалення насильства, погрози, наміри, підготовчу поведінку й фактичне насильство. Між цими явищами немає автоматичного переходу. Дослідницькі моделі аналізують особистісні, групові й суспільні обставини у взаємодії, а не єдину універсальну траєкторію. Огляд сучасних факторів ризику наголошує на багаторівневому характері процесів і неоднаковій якості емпіричних даних (Pandey & Behera, 2026).

Слід також відрізняти запобігання першому насильницькому вчинку від припинення участі в угрупованні, зміни переконань і соціальної реінтеграції. Людина може припинити небезпечну поведінку без повної зміни політичного світогляду. Зміна оцінок у психологічному опитувальнику сама собою ще не доводить зниження ризику насильства. Ці відмінності визначають завдання фахівця й показники успіху програми.

Чому психічне здоров’я включають до програм профілактики

Люди, які переживають кризу, втрату близьких, травматичний досвід, депресивні симптоми, почуття відчуження або сімейний конфлікт, можуть потребувати фахової допомоги незалежно від своїх поглядів. Невирішені психологічні та соціальні труднощі здатні ускладнювати навчання, роботу, стосунки й ухвалення рішень. Допомога з цими труднощами є самостійною цінністю для людини та її громади. Всесвітня організація охорони здоров’я розглядає громадоорієнтовану допомогу, права людини й доступність послуг як основу систем психічного здоров’я.

Водночас із потреби в підтримці не випливає причинний зв’язок між психічним станом і терористичним насильством. Комплексний систематичний огляд Trimbur та співавторів (2021) не встановив підстав для універсального твердження, що психіатричні діагнози властиві радикалізованим або причетним до тероризму особам як єдиній групі. Відмінності між вибірками, визначеннями, способами збору даних та підгрупами залишаються істотними.

У систематичному огляді з метааналізом Sarma, Carthy та Cox (2022) автори розглядали поширеність розладів психічного здоров’я серед осіб, пов’язаних із тероризмом і насильницьким екстремізмом. Оцінки залежали від складу вибірок і діагностичних процедур, а включені дослідження мали високі ризики систематичних похибок. Тому навіть кількісна оцінка поширеності в досліджених групах не перетворюється на інструмент визначення небезпечності окремої людини.

Особливу увагу дослідники приділяють неоднорідності осіб, які діють самостійно, та учасників організованих груп. Проте категорія «одиночний нападник» охоплює різні життєві шляхи, а ретроспективні описи після нападу нерідко створюють ілюзію зрозумілої причинності. Сучасний огляд Meloy (2026) розглядає такі відмінності у контексті досліджень цілеспрямованого насильства. Його висновки потребують прочитання з урахуванням добору випадків, професійної спеціалізації автора та меж перенесення групових закономірностей на індивіда.

Яка роль психолога в системі профілактики

Доступна допомога та професійне розпізнавання потреб

Психолог оцінює психологічні скарги, стресові навантаження, життєві труднощі, доступні ресурси підтримки й запит людини. Психіатр за наявності відповідних показань здійснює медичну діагностику та лікування. Психотерапевтична робота проводиться в межах підготовки й компетентності фахівця. Такий розподіл дозволяє спрямовувати людину до потрібної послуги, не плутаючи психологічну консультацію, клінічний діагноз та оцінювання безпекових обставин.

Коли людині потрібна допомога з депресією, тривогою, травматичними переживаннями, психозом, залежністю або порушенням сну, використовують клінічні підходи, що відповідають конкретному стану й національним вимогам до практики. Настанова ВООЗ mhGAP, третє видання узагальнює підходи до допомоги при психічних, неврологічних і пов’язаних із вживанням психоактивних речовин станах. Це доказова основа для відповідної клінічної допомоги, але вона сама по собі не підтверджує ефективності такої допомоги як засобу запобігання ідеологічному насильству.

Формування терапевтичних взаємин і довіри

Можливість добровільно розповісти про страх, сором, втрату контролю, пережиту несправедливість чи конфлікт із близькими часто визначає, чи людина взагалі скористається підтримкою. Психолог пояснює мету консультації, умови конфіденційності, межі власних повноважень і ситуації, у яких закон може вимагати інших дій. Науково обґрунтована професійна етика передбачає повагу до гідності людини, компетентність, відповідальність і чесність стосовно меж послуги (Європейська комісія, 2021).

Якщо психолог водночас має надавати допомогу й передавати інформацію безпековим структурам, виникає конфлікт ролей. Його потрібно врегулювати організаційно: заздалегідь визначити підстави, відповідальних осіб, мінімальний обсяг інформації, порядок документування та професійного консультування. Приховане перетворення терапії на спостереження руйнує довіру до допомоги й може відштовхувати від неї людей, які її потребують.

Робота з емоційною регуляцією та ненасильницьким розв’язанням конфліктів

У межах психологічної допомоги можуть опрацьовуватися гострий стрес, навички саморегуляції, толерантність до невизначеності, переживання втрати, імпульсивна поведінка, складні стосунки й пошук ненасильницьких способів захищати власні інтереси. Конкретні методи добирають за встановленими потребами та їхньою клінічною доказовою базою. Підтримка конструктивної поведінки є обґрунтованою метою; прямий вплив кожної окремої техніки на частоту насильницького екстремізму потребує окремих досліджень.

Практика також охоплює здатність обговорювати суперечливі теми без примусу до політичної лояльності, працювати з поляризацією в сім’ї та помічати, коли ізоляція або приниження заважають людині користуватися допомогою. Психолог підтримує автономію й усвідомлений вибір, а обговорення переконань веде з огляду на індивідуальне благополуччя та реальну поведінку.

Координація підтримки сім’ї, школи та громади

За згодою людини та відповідно до закону психолог може допомогти налагодити взаємодію з родиною, закладом освіти, сімейним лікарем, соціальними службами або фахівцями з підтримки молоді. Координація спрямована на конкретні потреби: безпечне житло, навчання, соціальні зв’язки, доступність лікування, підтримку батьків, відновлення повсякденного функціонування. Вона потребує визначеного координатора, зрозумілого плану й регулярного перегляду результатів.

У систематичному огляді Lewis та співавторів (2024), присвяченому веденню випадків у програмах запобігання насильницькому екстремізму, описано проблеми довіри, міжвідомчих відносин, підготовки персоналу та доступності послуг. Важливе обмеження огляду: дослідники не знайшли придатних для включення оцінок ефективності таких програм за визначеними ними критеріями, тому перелік умов успішної організації роботи не є доказом зменшення кількості насильницьких подій.

Рівні профілактики: кому та яка підтримка потрібна

Універсальна профілактика

Універсальні заходи спрямовані на всіх учасників певного середовища: учнів, студентів, працівників, мешканців громади. Вони можуть включати психологічну просвіту, запобігання насильству та цькуванню, підвищення доступності допомоги, навчання ненасильницького врегулювання суперечок, підтримку належності й участі в житті спільноти. Тут відсутня потреба шукати «потенційних екстремістів»; критерій якості полягає в безпечності середовища та рівному доступі до ресурсів. Докладніший виклад наведено у статті про рівні та доказові підходи до профілактики.

У школі психолог працює з учнями, педагогами й родинами відповідно до освітніх завдань і прав дитини. Підхід до профілактики насильницької радикалізації у школі передбачає передусім підтримку учнів, раннє реагування на конкретні прояви насильства і співпрацю з відповідальними дорослими. Універсальна підтримка психічного здоров’я не є скринінгом політичних поглядів.

Вибіркова підтримка за наявності конкретних труднощів

Вибіркова допомога надається людям, які переживають підвищені психосоціальні навантаження, ізоляцію, сімейну кризу або труднощі адаптації. Підставою для допомоги є їхні потреби та добровільний запит, а не етнічність, релігійність, особливості розвитку чи належність до політичної меншини. Участь у програмі повинна спиратися на прозорі критерії, згоду та оцінку потенційної шкоди від навішування ярлика.

Корисними можуть бути доступ до психолога, соціальна підтримка, робота з родиною, навчання навичок подолання стресу й відновлення значущих зв’язків. Науковий статус цих заходів варто оцінювати окремо: вони можуть покращувати самопочуття й соціальне функціонування без підтвердженого ефекту на показники ідеологічного насильства. Безпосередній і опосередкований результат — різні речі.

Індивідуальна робота за обґрунтованої безпекової стурбованості

Коли існує конкретна поведінкова інформація про погрози, намір заподіяти шкоду або інші перевірені обставини, що можуть свідчити про загрозу, потрібне окреме професійне оцінювання та законний порядок реагування. Психолог визначає потреби в допомозі у межах своєї компетентності, забезпечує клінічно необхідну підтримку й співпрацює з уповноваженими фахівцями в установлених межах. Оцінювання загрози не можна виводити із самого діагнозу або висловлювань про політику.

Особливе значення мають розділення відповідальності, протоколи невідкладного реагування на безпосередню небезпеку, документування фактичних повідомлень і захист прав усіх залучених людей. Жодний загальний перелік «ознак радикалізації» не замінює індивідуальної спеціалізованої оцінки.

Психічні розлади, нейрорізноманіття та ризик: межі наукових висновків

Кореляція, причинність і базова частота подій

Систематичні огляди психічного здоров’я в контексті тероризму ґрунтуються переважно на вибірках уже відомих учасників або випадків, зібраних після подій. Такі дані вразливі до відбору, неоднакового визначення діагнозів, неповних медичних записів і впливу публічного висвітлення. Діагноз, встановлений заднім числом за біографічними матеріалами, має іншу доказову вагу, ніж стандартизоване клінічне обстеження. Ці обмеження докладно відображають Trimbur та співавтори та Sarma та співавтори.

Насильницькі екстремістські дії є рідкісними подіями в масштабі населення. Навіть ознака, що статистично частіше трапляється в певній дослідницькій групі, може давати велику кількість хибнопозитивних висновків при застосуванні до громадян загалом. Саме тому підрахунок симптомів, пошук «типової особистості» чи масовий скринінг без обґрунтованого призначення створюють ризик стигматизації.

Психоз та інші стани потребують клінічної, а не ідеологічної оцінки

Якщо людина має ознаки психозу, тяжкого порушення настрою, суїцидального ризику або іншого гострого стану, необхідне належне медичне й психологічне реагування на ці стани. Клінічна допомога надається на основі симптомів, функціонування, страждання та безпосередніх ризиків для здоров’я і безпеки. Окремі описані випадки поєднання психотичних симптомів і радикальних висловлювань не доводять, що психоз спричинює тероризм; сучасні огляди відзначають методологічну неоднорідність відповідних повідомлень (Catapano та співавтори, 2024).

Аутизм, синдром дефіциту уваги з гіперактивністю та інші нейророзвиткові особливості не становлять психологічних профілів насильницького екстремізму. Людям із різними способами комунікації можуть бути потрібні адаптовані форми пояснення, сенсорно комфортне середовище, достатній час для висловлення думок чи підтримка законних представників. Етична практика передбачає недискримінацію та відмову від висновків про небезпеку лише за діагностичною назвою (Європейська комісія, 2021).

Стигматизація як окрема шкода

Ототожнення психічної хвороби з тероризмом може сприяти страху, уникненню лікування, порушенню приватності й недовірі до медичних закладів. Якщо людину починають вважати потенційно небезпечною за релігією, походженням, віком або психологічним станом, програма втрачає правомірний фокус на поведінці та конкретних потребах. Принципи недискримінації й запобігання стигматизації прямо закріплені в Законі України «Про систему охорони психічного здоров’я в Україні».

Як відрізняти психологічну оцінку від оцінювання загрози

Психологічна оцінка встановлює труднощі, потреби, сильні сторони, рівень функціонування та показання до допомоги. Оцінювання загрози цілеспрямованого насильства розглядає достовірну інформацію про поведінку, обставини, можливі зміни ситуації, потребу в захисних діях та належну реакцію уповноважених служб. Цілі, методи, стандарти доказування й повноваження цих двох видів роботи різняться.

Спеціальні інструменти структурованого професійного судження, зокрема VERA-2R, TRAP-18 та ERG22+, використовуються в окремих професійних середовищах для систематизації наявної інформації й формулювання обґрунтованого управлінського плану. Вони потребують підготовки, доступу до перевірених матеріалів і спеціалізованої супервізії. Обмежені проспективні дані про прогностичну валідність, відмінності між вибірками та проблему рідкісності подій не дозволяють трактувати сумарний бал як надійний прогноз нападу. Використовувати такі методики для домашньої класифікації знайомих або учнів неприпустимо.

Професійна програма повинна мати чіткий механізм передавання інформації, коли існують установлені законом підстави, та водночас захищати дані про здоров’я від надмірного поширення. Окрема стаття ХАБу про психічне здоров’я та насильницький екстремізм розглядає специфіку доказів щодо діагнозів і насильницької поведінки.

Що можуть і чого поки не можуть довести дослідження ефективності

Проблема оцінювання програм

Дослідити профілактику важко через рідкісність подій, тривалі часові горизонти, відсутність належних контрольних груп, відмінності між юрисдикціями та неоднакові критерії результату. В одних дослідженнях «успіхом» називають задоволеність консультаціями, в інших — зменшення підтримки насильства, участь у навчанні чи працевлаштування. Жоден із цих показників автоматично не тотожний запобіганню конкретним насильницьким діям. Докладніше — у матеріалі про оцінювання ефективності профілактичних програм.

Систематичний огляд Lewis та співавторів (2024) охопив дослідження практики ведення випадків і виявив суттєвий розрив між описами програм та оцінками їхніх наслідків. У відібраних роботах було недостатньо дизайнів, придатних для висновку про ефективність щодо запобігання насильницькому екстремізму. Професійний консенсус щодо потреби в довірі та координації не слід плутати з експериментальним підтвердженням конкретної програми.

Які результати потрібно вимірювати окремо

Перша група результатів стосується здоров’я й добробуту: доступності допомоги, змін клінічних симптомів, якості життя, стабільності житла, відновлення навчання або роботи, підтримки сім’ї. Для цих результатів можна використовувати належні валідовані інструменти та стандарти психічного здоров’я.

Друга група відображає поведінку й соціальне функціонування: добровільне припинення контактів із насильницькими мережами, зменшення конкретних погроз, безпечну участь у громаді, дотримання законних обмежень. Вимірювання повинно спиратися на документовані події, належні джерела інформації й незалежний розгляд, а не на зміну політичних або релігійних переконань як обов’язкову умову «одужання».

Третя група — підтверджені безпекові наслідки. Для оцінки реального зниження насильства потрібні відповідна група порівняння, достатній час спостереження, реєстрація можливих несприятливих наслідків та врахування базової частоти подій. У більшості досліджень ця вимога залишається важкодоступною, тому заяви про відвернені напади потребують винятково сильної доказової основи.

Небажані наслідки програми

Окремими показниками якості мають бути порушення конфіденційності, стигматизація, необґрунтовані направлення, відмова від психологічної допомоги, погіршення сімейних відносин і нерівність доступу до ресурсів. Програма, яка підвищує кількість повідомлень про «підозрілі погляди», може створювати видимість активної роботи, не доводячи покращення безпеки чи добробуту. Відстеження шкоди є частиною належного оцінювання, а не другорядним питанням.

Методи психологічної підтримки та їхні межі

Когнітивно-поведінкові, травмоорієнтовані й інші психотерапевтичні підходи можуть застосовуватися за клінічних показань у межах підготовки фахівця. Їхню ефективність для конкретних розладів оцінюють за відповідними клінічними настановами (ВООЗ, 2023). Перенесення таких ефектів на кінцевий показник профілактики насильницького екстремізму потребує окремих досліджень, оскільки поліпшення психічного стану не означає автоматичної зміни переконань, групових зв’язків або поведінки.

Мотиваційне консультування та інші підходи до співпраці можуть допомагати обговорювати особисті цілі, сумніви й готовність до зміни поведінки. Їх застосовують із добровільною участю та прозорими умовами. Наукові результати, отримані для залежностей чи загальної поведінкової допомоги, не можна без перевірки переносити на запобігання ідеологічному насильству.

«Контрнаративи», корекція переконань, медіаграмотність та діалогові формати потребують відокремленого оцінювання залежно від цільової аудиторії й результату. Зміна відповіді на анкетне запитання або короткочасне зменшення прихильності до певного повідомлення не підтверджує довгострокового зменшення насильства. У психологічній програмі освітні й інформаційні втручання мають бути добровільними, вікововідповідними й правомірними.

Діти та підлітки: віковий розвиток і захист прав

У підлітковому віці формуються ідентичність, автономія, коло друзів і здатність оцінювати соціальну інформацію. Суперечливі висловлювання, пошук приналежності до групи або конфлікт із дорослими самі собою не означають траєкторії насильства. Психолог зважає на розвиток дитини, контекст її стосунків, можливе цькування, домашнє насильство, навчальні труднощі й потребу в безпечному спілкуванні.

Робота передбачає пояснення дитині цілей зустрічі зрозумілою мовою, врахування її думки, належну участь законних представників та окремий захист приватної інформації. Передача відомостей між школою, батьками та іншими структурами здійснюється у визначених законом межах і в обсязі, необхідному для конкретної мети. Самовільне ведення списків учнів за політичними, релігійними чи психологічними характеристиками створює значні етичні й правові ризики.

Підтримка дітей, які зазнали цифрового цькування, експлуатації, погроз або втягування у шкідливі взаємодії, має поєднувати захист, психологічну допомогу та безпечні маршрути звернення. Психолог працює з переживаннями й поведінкою дитини, а виявлені загрози передає відповідальним фахівцям згідно з процедурою. Протидія онлайн-впливам не повинна зводитися до повсюдного стеження за приватним спілкуванням неповнолітніх.

Онлайн-середовище та роль психолога

Цифрові спільноти можуть забезпечувати підтримку й належність, але в окремих контекстах там поширюються переслідування, мова ненависті та виправдання насильства. Реакція на онлайн-активність потребує оцінювання конкретного змісту й поведінкового контексту: іронія, дослідження теми, цитування, обговорення новин та особиста підтримка насильства є різними явищами.

Психолог допомагає людині розпізнавати емоційні наслідки цифрового конфлікту, підтримувати здорові межі користування платформами, відновлювати офлайн-зв’язки й звертатися по допомогу в разі погроз. Під час роботи з неповнолітніми доцільно залучати батьків та освітніх фахівців відповідно до віку, безпеки і прав дитини. Доказова оцінка конкретних цифрових профілактичних програм наразі неоднорідна; популярність освітніх кампаній не підтверджує їхню ефективність щодо насильницьких подій.

Міжвідомча співпраця та розмежування компетенцій

Ефективно організована система розмежовує психологічну допомогу, соціальну роботу, освітню підтримку, захист дітей, медичну допомогу та спеціалізовані безпекові функції. Психолог не повинен самостійно приймати правові рішення про підозру в тероризмі. Водночас спеціалісти з безпеки не повинні підміняти діагностику чи психотерапію. Для складних випадків визначають координатора, порядок консультацій, компетенції учасників, юридичні підстави обміну інформацією і механізм незалежного перегляду рішень. Докладніший виклад наведено у статті про міжвідомчий супровід.

Дослідження програм супроводу наголошують на складності координації та залежності реалізації від місцевих ресурсів, підготовки й довіри (Lewis та співавтори, 2024). Практичний висновок полягає в необхідності письмово визначати роль кожного учасника, забезпечувати супервізію і відстежувати наслідки направлень. Це обґрунтований організаційний підхід, а не доказ універсального зниження ризику насильства.

Європейські етичні рекомендації для фахівців психічного здоров’я приділяють увагу конфіденційності, професійним межам і недопущенню дискримінації. Британські правила для медичних служб у межах програми Prevent становлять приклад конкретної національної системи, але їхні обов’язки й порядок направлень не застосовуються автоматично в Україні (Home Office, 2026).

Український правовий контекст

Закон України «Про систему охорони психічного здоров’я в Україні» визначає допомогу у сфері психічного здоров’я, підходи до її організації та принципи людиноцентричності, недискримінації, запобігання стигматизації, міжсекторальної співпраці й професійної компетентності. Закон введено в дію 7 лютого 2026 року. Ці норми формують правову основу для надання психосоціальної підтримки, зокрема людям у складних життєвих обставинах, та встановлюють необхідність дотримуватися правил професійної практики.

Закон України «Про захист персональних даних» встановлює правила оброблення персональних даних, зокрема чутливої інформації про здоров’я та переконання. Для програм це означає потребу визначити законну мету оброблення, обсяг необхідних відомостей, коло осіб із доступом, строки зберігання та підстави передачі даних. Терапевтичні нотатки не повинні автоматично ставати матеріалом для широкого міжвідомчого обміну.

Закон України «Про боротьбу з тероризмом» регулює компетенції у сфері протидії тероризму. Його предмет відрізняється від індивідуальної допомоги у сфері психічного здоров’я. У конкретних ситуаціях права, обов’язки, професійну таємницю й порядок повідомлення уповноважених органів потрібно визначати за чинним українським законодавством і відповідними процедурами установи, з урахуванням фактичних обставин.

Редакційна інтерпретація цих норм для профілактичної практики така: програма повинна мати доступний маршрут добровільної допомоги, окрему процедуру реагування на конкретну загрозу та перевірювані підстави для будь-якого передання чутливої інформації. Наявність потреби в психологічному лікуванні не створює сама по собі підстав для безпекового обліку.

Робота після припинення участі та соціальна реінтеграція

Після виходу з насильницького середовища люди можуть потребувати допомоги з безпекою, житлом, зайнятістю, відновленням стосунків, подоланням стигми, травматичними переживаннями та адаптацією до повсякденного життя. Роль психолога полягає в оцінюванні потреб, підтримці добровільних змін, належному клінічному супроводі та координації з соціальними службами. Припинення участі, зміна ідеології, покращення психічного здоров’я та реінтеграція — окремі результати. Докладніше — в окремому огляді психологічної підтримки після виходу з насильницької групи.

Операційні рекомендації ВООЗ 2026 року щодо психічного здоров’я і психосоціальної підтримки в процесах роззброєння, демобілізації та реінтеграції підкреслюють важливість доступної громадської допомоги, підтримки родин і безперервності супроводу. Ці рекомендації стосуються певного гуманітарного й постконфліктного контексту, тому їх не слід трактувати як пряму експериментальну перевірку програм дерадикалізації.

Водночас спеціалізовані програми мають враховувати ризик повторної шкоди для постраждалих, потребу в законній відповідальності за вчинені дії й умови прийняття людини громадою. Психологічна робота може підтримувати відновлення функціонування без заміни правових процесів і без вимоги декларувати певний світогляд як ознаку клінічного одужання.

Практична організація роботи психолога

Перший крок — визначити, хто і з яким запитом звернувся: сама людина, родина, школа, соціальна служба або інша установа. Фахівець пояснює предмет консультації, професійні межі, умови згоди та конфіденційності. Звернення третьої особи, яка стурбована висловлюваннями близького, саме по собі не є діагностичним матеріалом і не доводить небезпечної поведінки.

Другий крок — оцінити актуальні потреби в підтримці: психологічне самопочуття, безпеку самої людини, значущі стресові події, функціонування, соціальні ресурси й наявність клінічних показань до інших спеціалістів. Якщо йдеться про гострий психічний стан, пріоритет мають відповідні медичні процедури. Якщо повідомлено про безпосередню загрозу життю або здоров’ю, застосовують законні механізми невідкладного захисту й компетентного реагування.

Третій крок — разом із людиною погодити реалістичний план допомоги: консультації, лікування за показаннями, сімейна підтримка, освітні чи соціальні послуги, відновлення стабільного ритму життя. Мета кожного елемента плану повинна бути визначеною й вимірюваною; людині слід пояснити, хто матиме доступ до відомостей про її участь.

Четвертий крок — забезпечити супервізію й періодичний перегляд. Команда оцінює, чи покращилися конкретні результати, чи не виникли стигматизація та зайве втручання, чи достатньо ресурсів для продовження допомоги. Рішення про закриття випадку приймають на підставі прозорих критеріїв, а не загального враження, що людина «мислить правильно».

П’ятий крок — організувати безперервність підтримки при зміні закладу, переїзді, закінченні навчання або завершенні окремої програми. Різкі втрати доступу до допомоги можуть погіршувати добробут людини незалежно від теми радикалізації. Для фахівців необхідні навчання, консультації колег та захист від професійного вигорання.

Як діяти родині, якщо поведінка близької людини викликає тривогу

Родині корисно зосередитися на конкретних змінах у поведінці, переживаннях і безпеці: чи погіршився сон, чи людина перебуває в кризі, чи потребує медичної допомоги, чи повідомляє про погрози. Запитання варто ставити спокійно, без колективного допиту, політичних тестів і публічного сорому. Пропозиція добровільної консультації стосується благополуччя людини, а не припущення про її майбутні злочини.

Якщо є конкретні достовірні погрози насильством або безпосередня небезпека, потрібно звертатися до відповідних уповноважених служб України. Психологічна консультація не замінює екстреного реагування. Якщо загрози немає, доступними першими кроками можуть бути сімейна розмова, консультація сімейного лікаря або фахівця з психічного здоров’я за потреби.

Поширені запитання

Чи повинен психолог виявляти «радикальні погляди» у пацієнтів?

Ні. Професійне завдання психолога визначається запитом, добробутом, клінічними показаннями та конкретною поведінкою, що може стосуватися безпеки. Політичні переконання чи релігійна ідентичність самі собою не свідчать про намір учинити насильство. Будь-які додаткові функції в установі мають мати визначене правове й етичне підґрунтя.

Чи означає психічний розлад підвищений ризик тероризму?

Наявність діагнозу не є надійним індивідуальним показником такого ризику. Систематичні огляди демонструють неоднорідні результати, залежність від вибірок і суттєві методологічні обмеження (Sarma та співавтори, 2022; Trimbur та співавтори, 2021).

Чи може психотерапія запобігти насильницькій радикалізації?

Психотерапія може допомагати з певними психічними розладами, стресом і поведінковими труднощами відповідно до її доказової бази. Пряме зменшення насильницьких екстремістських дій унаслідок конкретного психотерапевтичного методу залишається значно слабше дослідженим результатом. Необхідно оцінювати його окремо, а не виводити з поліпшення самопочуття.

Чи можна застосувати VERA-2R або TRAP-18 батькам і вчителям?

Ні. Це спеціалізовані інструменти професійного оцінювання, які вимагають навчання, доступу до належних даних та критичного тлумачення обмеженої доказової бази. Вони не призначені для домашнього тестування людей за окремими висловлюваннями чи рисами особистості.

Що має робити школа, якщо учень переживає соціальну ізоляцію та цікавиться крайніми ідеями?

Починати з підтримки дитини, оцінювання її добробуту, протидії цькуванню та спілкування з нею й законними представниками в межах їхніх прав. Інтерес до ідей не є доказом наміру вчинити насильство. Якщо виникають конкретні погрози або ризик безпеці, школа застосовує належну процедуру реагування на поведінку, а не загальне ідеологічне маркування.

Як визначити, чи програма профілактики успішна?

Потрібно окремо звітувати про доступ до допомоги, стан психічного здоров’я, реальні зміни поведінки, можливі безпекові наслідки та шкоду від самої програми. Дані про задоволеність консультаціями чи зміну переконань не можна видавати за доведене запобігання нападам. Для причинного висновку потрібні якісні порівняльні дослідження (Lewis та співавтори, 2024).

Висновки

Роль психолога в профілактиці насильницької радикалізації визначається його компетентністю з підтримки психічного здоров’я, роботи з кризами та поведінковими труднощами, зміцнення соціальних зв’язків і координації добровільної допомоги. Підґрунтя належної програми — повага до прав людини, конфіденційність, розмежування клінічної роботи та оцінювання загрози, доказовий вибір методів і критичне вимірювання результатів.

Дослідження поки краще пояснюють організаційні умови такої роботи, ніж доводять, наскільки вона зменшує частоту насильницьких екстремістських подій. Це означає необхідність уважно документувати результати, виявляти шкоду від непропорційних втручань, розширювати доступ до якісної психологічної допомоги та не підміняти безпекову оцінку психологічним діагнозом.

Пов’язані статті

Як оцінювати ефективність програм протидії насильницькій радикалізації — методи оцінювання результатів та обмеження причинних висновків.

Психологічна підтримка після виходу з насильницької групи — допомога, припинення участі й соціальна реінтеграція.

Профілактика насильницького екстремізму: рівні та доказові підходи — батьківський огляд рівнів та доказовості профілактичних програм.

Міжвідомчий супровід у профілактиці насильницького екстремізму — координація фахівців, служб і правових процедур.

Психічне здоров’я та насильницький екстремізм: що показують дослідження — окремий огляд діагнозів, кореляцій та методологічних обмежень.

Профілактика насильницької радикалізації у школі — освітнє середовище, робота з дітьми та співпраця з родинами.

Психологічна допомога: що це, види, коли потрібна і до кого звертатися — загальні маршрути психологічної підтримки.

Джерела

Catapano, P., Cipolla, S., De Rosa, C., та співавтори. (2024). Is There a Relationship between Psychotic Disorders and the Radicalization Process? A Systematic Review. Medicina, 60(6), 926. https://doi.org/10.3390/medicina60060926

European Commission, Radicalisation Awareness Network. (2021). Ethical Guidelines for Working on P/CVE in Mental Health Care. https://home-affairs.ec.europa.eu/whats-new/publications/ethical-guidelines-working-pcve-mental-health-care-2021_en

Lewis, J., Marsden, S., Cherney, A., та співавтори. (2024). Case management interventions seeking to counter radicalisation to violence and related forms of violence: A systematic review. Campbell Systematic Reviews. https://doi.org/10.1002/cl2.1386

Meloy, J. R. (2026). Extremism, Terrorism, and Mental Disorder. Focus, 24(1), 53–58. https://doi.org/10.1176/appi.focus.20250033

Pandey, K., & Behera, N. (2026). Factors Influencing Radicalization Process at Micro, Meso, and Macro Levels: A Systematic Literature Review. Behavioral Sciences & the Law, 44(4), 571–589. https://doi.org/10.1002/bsl.70064

Sarma, K. M., Carthy, S. L., & Cox, K. M. (2022). Mental disorder, psychological problems and terrorist behaviour: A systematic review and meta-analysis. Campbell Systematic Reviews, 18(3), e1268. https://doi.org/10.1002/cl2.1268

Trimbur, M., Amad, A., Horn, M., Thomas, P., & Fovet, T. (2021). Are radicalization and terrorism associated with psychiatric disorders? A systematic review. Journal of Psychiatric Research, 141, 214–222. https://doi.org/10.1016/j.jpsychires.2021.07.002

United Nations Office on Drugs and Crime. (2016). Handbook on the Management of Violent Extremist Prisoners and the Prevention of Radicalization to Violence in Prisons. https://www.unodc.org/pdf/criminal_justice/Handbook_on_VEPs.pdf

World Health Organization. (2021). Comprehensive Mental Health Action Plan 2013–2030. https://www.who.int/publications/i/item/9789240031029

World Health Organization. (2023). mhGAP Intervention Guide, version 3.0. https://www.who.int/publications/i/item/9789240084278

World Health Organization. (2026). Disarmament, Demobilization and Reintegration and Mental Health and Psychosocial Support: Operational Guidance. https://www.who.int/publications/i/item/9789240121706

Верховна Рада України. (2003). Про боротьбу з тероризмом: Закон України № 638-IV. https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/638-15

Верховна Рада України. (2010). Про захист персональних даних: Закон України № 2297-VI. https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2297-17

Верховна Рада України. (2025). Про систему охорони психічного здоров’я в Україні: Закон України № 4223-IX. https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/4223-20

 
 
bottom of page