Контрнаративи проти насильницького екстремізму: ефективність
Український психологічний ХАБ · Опубліковано: 22 жовтня 2026 року · Редакційна політика
Дослідницький кластер: Психологія радикалізації, насильницького екстремізму та профілактики
Контрнаративи проти насильницького екстремізму — це цілеспрямовані повідомлення, історії та комунікативні втручання, які ставлять під сумнів виправдання ідеологічно мотивованого насильства, показують його наслідки або відкривають переконливі мирні способи досягнення значущих цілей. Їхню ефективність досліджують за змінами сприйняття загроз, міжгрупових установок, виправдання насильства, поведінкових намірів і, коли це можливо, фактичної поведінки. Систематичний огляд Carthy та співавторів (2020) виявив певні позитивні ефекти щодо окремих психологічних показників, але не встановив переконливого зменшення намірів застосувати насильство.
Головний науковий висновок полягає в тому, що переконливе повідомлення, доброзичливіша установка й менша кількість насильницьких дій є різними результатами. Дослідження Treacy, Reed і Glazzard (2024), присвячене реальним інформаційним кампаніям, показало, що значну частину оцінювання таких програм становлять цифрові показники охоплення та взаємодії, тоді як причинний зв’язок із довготривалим запобіганням насильству встановлюють значно рідше. Для України це означає необхідність окремо перевіряти зміст повідомлень, психологічні наслідки й реальні результати безпеки, зберігаючи свободу переконань і права людини.
Що таке контрнаратив і на яке явище він спрямований
Наративом у цьому контексті називають зв’язне пояснення подій, причин, винних, бажаного майбутнього та допустимих засобів дії. Пропаганда насильницького екстремізму може вписувати заподіяння шкоди в історію про нібито неминучу загрозу, колективну образу, обов’язок помсти або особливу моральну місію. Контрнаратив працює зі способом інтерпретації подій і з обґрунтуванням насильства, а не просто з окремим фактом чи словом. Це концептуальне визначення узгоджується з теоретичною моделлю Braddock і Horgan (2016).
Предмет дослідження визначається насильством та його виправданням. Радикальна політична програма, мирний протест, критика державних інституцій, релігійна практика, гостра публічна дискусія або непопулярна позиція самі собою не є проявами насильницького екстремізму. Комунікативна профілактика повинна поважати можливість людини мати власний світогляд і відкрито обговорювати суспільні конфлікти. Цю відмінність докладніше розкриває українська карта знань про радикалізацію та профілактику.
Важливо розрізняти контакт із екстремістським змістом, згоду з окремими твердженнями, схвалення ідеологічного насильства, особистий намір його вчинити, підготовчу поведінку й фактичні злочини. Уявлення про те, що одна зміна переконань автоматично переходить в іншу, не підтверджене універсальною моделлю. Відповідно, навіть успішний контрнаратив не можна вважати доведеним засобом запобігання нападові без окремих даних щодо поведінки.
Контрнаратив, альтернативний наратив і спростування фактів
Контрнаратив безпосередньо оспорює певне обґрунтування насильства, наприклад припущення, що заподіяння шкоди іншим є єдиною можливою відповіддю на несправедливість. Альтернативний наратив пропонує позитивну й правдоподібну історію колективної дії, солідарності, відповідальності або мирного відновлення справедливості. Перевірка фактів зосереджується на точності конкретних тверджень. Психологічна освіта, розвиток медіаграмотності, діалог і програми підтримки можуть використовувати окремі з цих підходів, але мають ширші завдання. Огляд Treacy та співавторів показує, що в практичних кампаніях ці категорії нерідко поєднують, через що складніше визначити дієвий компонент.
Наприклад, відповідь на вигадане твердження про іншу групу є фактологічним спростуванням. Історія про відмову від помсти може бути альтернативним наративом. Пояснення того, як пропагандистська історія перетворює образу на дозвіл завдавати шкоди, є контрнаративною роботою. В одній кампанії ці змісти можуть бути присутні одночасно; для дослідження їх варто описувати й перевіряти окремо.
Що встановлено систематичними оглядами
Найбільш надійною відповіддю на питання про ефективність є оцінка конкретних результатів і якості досліджень. Систематичний огляд Campbell, опублікований 2020 року, включив 19 досліджень із 15 публікацій, зокрема 12 рандомізованих випробувань. Пошук охоплював літературу до серпня 2018 року. Більшість учасників становили школярі або студенти, значна частина робіт походила з Північної Америки. Це важливо для перенесення результатів на людей, глибоко залучених до насильницьких мереж, або на інші соціальні контексти.
Виявлений ефект стосується переважно проміжних показників
У 11 рандомізованих випробуваннях об’єднаний ефект для різнорідних вторинних психологічних показників становив стандартизовану середню різницю −0,38, із 95-відсотковим довірчим інтервалом від −0,52 до −0,23; гетерогенність I² дорівнювала 51 %. Це статистичний підсумок вимірювань ставлення до інших груп, сприйняття реалістичної загрози та споріднених установок. Він не означає зменшення тероризму на 38 %, не є індивідуальним прогнозом і не встановлює ефект щодо кількості нападів. Розрахунки, опис дизайнів та аналіз чутливості наведено у Carthy та співавторів.
Підходи, що використовували приклади людей, які руйнують стереотипи, або пропонували альтернативні інтерпретації, у частині робіт були пов’язані зі зменшенням ворожості до інших груп, переваги власної групи та сприйняття реалістичної загрози. Для символічної загрози й неявних упереджень стійкого ефекту не виявлено. Деякі підгрупові оцінки ґрунтувалися лише на одному дослідженні, тому їх не можна перетворювати на універсальний рейтинг комунікативних прийомів. Campbell Collaboration окремо наголошує на цій різниці між показниками.
Щодо наміру вчинити насильство даних недостатньо
Ключова межа огляду полягає в тому, що його автори не отримали переконливого підтвердження впливу контрнаративів на основні результати насильницької радикалізації, насамперед намір діяти насильницьки. Відсутність надійного доказу ефекту на конкретному показнику й остаточне твердження про безрезультатність кожного можливого втручання є різними науковими висновками. Наявні вибірки, тривалість спостереження та методи вимірювання залишають важливі питання відкритими. Висновок авторів огляду 2020 року стосується саме цієї обмеженої доказової бази.
Методологічно важливо, що частина вихідних робіт вивчала стереотипи й міжгрупові установки, використовуючи ці зміни як можливі чинники ризику. Зв’язок певної установки з насильницькою поведінкою в інших умовах не означає, що зміна цієї установки в експерименті автоматично запобігла насильству. Ефективність щодо проміжного психологічного показника є окремою, вужчою заявою.
Що показують оцінювання реальних інформаційних кампаній
Систематичний інтегративний огляд Treacy, Reed і Glazzard охопив звіти про кампанії, призначені для реального використання у профілактиці тероризму або насильницького екстремізму. На відміну від попереднього лабораторно орієнтованого корпусу, він перевіряв, як програми діяли в умовах практичного розповсюдження повідомлень. Саме така література дозволяє оцінити розрив між добре продуманою ідеєю та реальною зміною поведінки аудиторії.
Автори виявили неоднорідність термінів, аудиторій, способів поширення й критеріїв успіху. У багатьох оцінюваннях застосовували охоплення, перегляди, поширення, реакції або самооцінку корисності. Такі показники можуть бути важливими для розуміння розповсюдження, але не встановлюють зміну поглядів, тим більше зниження частоти насильства. Порівняння кампаній без контрольних груп і перевірених однакових критеріїв також ускладнює узагальнення. Ці обмеження докладно розглянуто у публікації 2024 року.
Значення має контекст: громадський конфлікт, рівень довіри до комунікатора, обмеження свободи слова, особисті взаємини та доступність місцевої підтримки. Дієвість повідомлення для студентів під час короткого експерименту не можна автоматично переносити на спільноти, що пережили воєнне насильство, або на людей із реальним досвідом участі в організованих насильницьких діях.
Польовий експеримент: що може змінити тривала історія
Важливий приклад поза лабораторією — дослідження Rezarta Bilali (2022) у Буркіна-Фасо. Кластерне рандомізоване випробування охопило 132 села та 2904 учасників. У громадах експериментальної умови люди протягом 12 тижнів разом слухали радіодраму, спрямовану на осмислення конфлікту та ідеологічного насильства. Порівняно з контрольними селами виявлено менше виправдання насильства, більшу готовність співпрацювати з поліцією та вищу пріоритетність протидії насильницькому екстремізму.
Це дослідження демонструє, що добре визначене комунікативне втручання може змінювати деякі установки й декларовані поведінкові наміри у складному соціальному середовищі. Воно водночас не доводить, що радіодрама знизила фактичну кількість насильницьких злочинів або що аналогічна програма дасть такі самі результати в Україні. Соціальне середовище Буркіна-Фасо, спосіб колективного слухання та конкретна форма драматургії належать до умов цього випробування, а не до універсальних властивостей контрнаративів.
Порівняння польового експерименту з метааналізом допомагає уточнити висновок: ефекти щодо виправдання насильства й готовності співпрацювати можуть бути практично важливими, але для твердження про попереджені напади потрібні інші, значно довші спостереження та надійніші поведінкові дані.
Психологічні механізми можливого впливу
Осмислення причин і наслідків насильства
Насильство в екстремістській історії нерідко подається як дієвий, необхідний чи морально допустимий шлях до певної колективної мети. Контрнаратив може допомагати людині перевірити причинний ланцюг між образою, заявленою метою, вибраним засобом і наслідками для інших. За Braddock і Horgan, йдеться про зміну сприйняття переконливості та правдоподібності історії. Це теоретично обґрунтований механізм; наскільки він зменшує реальне насильство, слід встановлювати емпірично для кожної програми.
Контрнаратив, який лише оголошує погляди співрозмовника хибними, може не торкнутися переживаної ним несправедливості або потреби в належності. Людина здатна відкидати насильство і водночас вважати суспільні проблеми справжніми. Така розмова дозволяє обговорювати конфліктні питання без стигматизації або вимоги відмовитися від законних політичних переконань.
Міжгрупове сприйняття та людяність іншого
Частина експериментальних повідомлень демонструє приклади, які суперечать узагальненням про ворожу групу, або висвітлює наслідки насильства для конкретних людей. У метааналізі Carthy та співавторів окремі підходи були пов’язані зі зменшенням міжгрупової ворожості та сприйнятої реалістичної загрози. Проте те саме дослідження показало неоднакові результати щодо неявних упереджень та символічної загрози.
Зміна ставлення до групи не свідчить, що дослідник надійно визначив індивідуальну небезпеку особи або що вона раніше була схильна до тероризму. Це показники соціального сприйняття, які можуть мати цінність самі по собі, але залишаються концептуально відокремленими від насильницької поведінки.
Самостійне критичне осмислення і психологічна автономія
У рандомізованому лабораторному дослідженні Carthy і Sarma за участю 150 людей порівнювали різні способи відповіді на повідомлення, яке виправдовувало терористичне насильство. У конкретних умовах експерименту спонукання учасників самостійно формулювати контраргументи виявилося перспективнішим за загальне готове заперечення. Ефект залежав від способу опрацювання інформації, а можливість небажаних наслідків для окремих учасників потребувала обережної інтерпретації.
Ці результати підтримують дослідницьку увагу до автономного мислення та активної участі людини в перевірці аргументів. Вони не встановлюють універсальної переваги одного сценарію бесіди. Дослідження оцінювало короткочасні експериментальні результати, а не кількість вчинених злочинів.
Довіра до джерела, соціальна ідентичність і належність
Повідомлення сприймається в системі наявних взаємин. Довіра до джерела, відчуття поваги, мовна й культурна доречність, можливість чесно говорити про втрати та несправедливість впливають на те, чи людина взагалі розглядатиме альтернативне пояснення. Психологічні моделі Braddock і Horgan приділяють увагу взаємодії структури повідомлення, аудиторії та каналів розповсюдження. Проте перелік потенційних умов успіху є моделлю проєктування, а не доказом ефективності кожної з них.
Відповідальне повідомлення не повинно використовувати приховані маніпуляції або дискримінаційне визначення «підозрілих» груп. Особливо важливо зберігати гідність людей, чий досвід містить травму, втрату близьких або вимушене переміщення.
Чому контрнаративи іноді не діють
Існує кілька конкуруючих пояснень обмеженого ефекту. Повідомлення може не стосуватися реальних мотивів адресата; воно може виходити від джерела, якому людина не довіряє; може бути занадто загальним; може мати коротку тривалість впливу. Іноді дослідження вимірює результат, який не відповідає власне заявленій меті програми. Ці проблеми повторюються в систематичному огляді лабораторних втручань та в аналізі реальних кампаній.
Окрема проблема — можливий зворотний ефект. Спроба примусити людину негайно змінити переконання може викликати опір, особливо якщо повідомлення сприймається як приниження або несправедливе узагальнення. Carthy і Sarma експериментально вивчали варіації реакцій на загальні та більш автономні способи протидії пропаганді. Наявні дані виправдовують попереднє тестування й відстеження небажаних реакцій, а не твердження, що кожна невдала кампанія неодмінно посилить радикалізацію.
Сама індивідуальна історія може відігравати другорядну роль там, де насильство підтримують матеріальні стимули, примус, організовані мережі, особисті зв’язки або безпосередні загрози. Комунікативне втручання не замінює реальних можливостей безпеки, правової допомоги, психосоціальної підтримки чи виходу з небезпечної групи. Різні рівні профілактики висвітлено в статті «Профілактика насильницького екстремізму: рівні та доказові підходи».
Чи працюють цифрові контрнаративи
Цифровий простір дає змогу поширювати відео, історії, свідчення й освітні пояснення, але водночас ускладнює оцінювання того, хто саме побачив повідомлення і що змінилося після перегляду. Алгоритмічне поширення може впливати на доступність змісту, а взаємодія з дописом відображає багато мотивів — від підтримки до обурення або критики. Висновки огляду реальних кампаній Treacy та співавторів застерігають від ототожнення цифрової активності з профілактичною ефективністю.
Дослідження цифрової радикалізації загалом свідчать про різнорідність платформ, спільнот, механізмів взаємодії та шляхів залучення. Матеріали про це потрібно співвідносити з доказами щодо онлайн-радикалізації до насильства, зважаючи, що контакт із контентом не дорівнює зміні наміру або участі в насильстві.
Особливо уважного аналізу потребують меми, іронія та нормалізація насильницьких ідей у мережі, оскільки реакції на сатиричний зміст можуть мати різні значення. Окреме дослідницьке питання становить вплив екстремістського відеоконтенту та межі висновків про причинність: емоційна реакція під час перегляду сама по собі не встановлює подальших насильницьких дій.
Для цифрових кампаній розумно розрізняти три запитання: чи отримала цільова аудиторія повідомлення; чи зрозуміла та прийняла його ключовий зміст; чи змінилися релевантні установки або дії порівняно з належною контрольною умовою. Без такого розділення аналітика платформи стає самостійною метрикою популярності, а не доказом соціального ефекту. Окремі чинники рекомендаційних систем розглянуто у статті про алгоритмічні рекомендації та контакт з екстремістським змістом.
Чи змінює ситуацію штучний інтелект
Засоби автоматичного створення, редагування й персоналізації текстів і відео можуть зменшувати вартість інформаційних кампаній, водночас розширюючи можливості поширення дезінформації та синтетичного матеріалу. Науковий висновок щодо результативності конкретної протидії залежить від незалежного дослідження, а не від самого факту застосування нової технології. Програми, що використовують генеративні системи, потребують перевірки достовірності, відстеження помилок, прозорого повідомлення про автоматизоване походження змісту та оцінювання наслідків для приватності.
Огляд Treacy, Reed і Glazzard насамперед охоплює вже реалізовані комунікативні кампанії та не може слугувати прямим підтвердженням ефективності сучасних персоналізованих програм на основі генеративних систем. Для таких інструментів стан доказів оцінюють окремо. Саме тут особливо небезпечне перенесення результатів між різними видами повідомлень і технологій.
Як науково перевіряти ефективність кампанії
Визначити кінцевий результат до початку втручання
Кампанія має заздалегідь визначити власну мету і показник, за яким буде зроблено висновок. Усвідомлення маніпулятивного прийому, зниження підтримки насильства, зміна наміру звернутися по допомогу та скорочення підтвердженої участі в насильницьких діях потребують різних інструментів і різного терміну спостереження. Вимога чітких, попередньо визначених результатів узгоджується з методологічними рекомендаціями Campbell.
Потрібно зафіксувати, чи дослідники оцінюють безпосередню реакцію на повідомлення, стійкість результату через тижні або місяці, чи поведінкові наслідки. Показник має відповідати твердженню, яке автори програми планують робити після завершення дослідження. Зменшення ворожості між групами — значущий результат, але він не є кількістю відвернених нападів.
Порівняти з відповідною контрольною умовою
Рандомізовані випробування, зокрема кластерні для громад чи освітніх установ, дають сильніші підстави для причинних висновків, ніж просте порівняння показників до і після кампанії. Варто враховувати попередні установки, різницю між групами, систематичне вибуття учасників, випадкове поширення повідомлень між умовами та вплив паралельних суспільних подій. Bilali (2022) демонструє використання кластерної рандомізації в польових умовах.
Коли рандомізація неможлива, прозорі квазіекспериментальні підходи, незалежне оцінювання та аналіз альтернативних пояснень покращують достовірність висновків. Проте відсутність належної порівняльної умови залишається суттєвим обмеженням заяв про ефективність.
Застосовувати перевірені та етично прийнятні вимірювання
Опитувальники повинні чітко відрізняти політичну позицію від виправдання заподіяння шкоди, соціальну дистанцію від реального наміру й гіпотетичну відповідь від фактичної поведінки. Бажано використовувати валідовані шкали в культурно й мовно адаптованому вигляді, повідомляти про надійність, пропуски даних і можливу соціально бажану відповідь. Для українського контексту перенесення іноземної шкали без перевірки її змісту й вимірювальних властивостей може спотворити результат.
Потрібно окремо реєструвати несподіване посилення ворожості, стресу, відчуття стигматизації або недовіри до установ. Поширення засобів оцінювання на людей, які не брали участі у програмі, має враховувати їхню згоду, конфіденційність і ризик хибної інтерпретації. Такі принципи випливають із проблем неоднорідності критеріїв та можливих небажаних ефектів, описаних у Carthy та співавторів.
Відокремлювати охоплення, зміну установок і поведінку
Для редакційного й дослідницького звіту корисна ієрархія результатів: технічне доставлення повідомлення; свідоме ознайомлення; розуміння та оцінка змісту; зміна конкретної установки; зміна декларованого наміру; документована поведінкова зміна; стійкість і відтворюваність наслідків. Кожен перехід потребує власних даних. Перегляди, натискання чи позитивні відгуки можуть підтверджувати перші рівні, але не найвищі. Саме такі розрізнення дають змогу критично читати реальні оцінювання інформаційних кампаній.
Якщо програма повідомляє про 100 тисяч переглядів, це означає виміряний цифровий показник, а не 100 тисяч людей, переконаних відмовитися від насильства. Якщо самозвіт учасника став менш прихильним до насильства, потрібно уточнити тривалість ефекту, умови анонімності й надійність шкали. Якщо зафіксовано зміну поведінки, слід з’ясувати, наскільки вона справді відображає зниження насильницького ризику та чи можна відокремити вплив програми від інших чинників.
Контрнаративи для підлітків і молоді
У роботі з неповнолітніми слід враховувати вікове становлення ідентичності, потребу в належності, розвиток критичного мислення, значення однолітків та можливість обговорювати складні політичні й моральні питання без страху покарання за думку. Дані, отримані у студентських лабораторних вибірках, не можна без перевірки переносити на молодших підлітків. Огляд Campbell засвідчує, що склад учасників і відсутність тривалих поведінкових спостережень обмежують поширення висновків.
Освітні підходи мають підтримувати вміння перевіряти аргументи, розрізняти факти й оцінки, бачити людські наслідки насильства та звертатися по допомогу. Матеріали ЮНЕСКО з профілактики насильницького екстремізму через освіту пропонують правозахисну й освітню рамку для такої роботи; вони є рекомендаціями для практики, а не доказом, що будь-який шкільний урок знижує частоту насильства.
Права дитини, добровільність, приватність і запобігання стигматизації мають практичне значення. Жодне висловлювання підлітка, його релігійна належність чи інтерес до суспільно гострих тем самі собою не є підставою для психологічного діагнозу, прихованого стеження або присвоєння категорії терористичної загрози. Якщо є конкретна загроза життю, потрібна професійна оцінка ситуації та належний законний порядок реагування.
Український контекст: суспільна довіра, війна та права людини
В українському суспільстві питання інформаційної протидії насильству існує поряд із досвідом збройної агресії, окупації, вимушеного переміщення та боротьби за державний суверенітет. Для психологічних досліджень важливо окремо визначати ідеологічне виправдання нападів на цивільних, законну громадянську позицію, демократичний протест та правомірний захист людей. Моральна оцінка міжнародної агресії не повинна підмінювати емпіричне встановлення ефективності конкретного повідомлення.
Редакційний висновок для України полягає в необхідності вивчати комунікативні втручання на місцевих мовних і культурних вибірках із прозорою участю дослідників, психологів, освітян і громад. Ефективність польового дослідження в Буркіна-Фасо або лабораторного дослідження в іншій країні не створює автоматичної оцінки результату української кампанії. Перед упровадженням потрібні аналіз контексту, добровільна участь, перевірка можливих небажаних наслідків, захист персональних даних і незалежне оцінювання.
Правові оцінки закликів до насильства, терористичних злочинів, захисту неповнолітніх і оброблення персональних даних належать до сфери чинного українського законодавства та компетентних установ. Психологічний матеріал не визначає юридичну кваліфікацію висловлювань, а профілактичне повідомлення не підміняє процедури забезпечення безпеки, правничу допомогу або професійну оцінку загрози. За потреби інституційної взаємодії варто спиратися на актуальні офіційні роз’яснення й законні механізми реагування.
Як обирати профілактичну програму або оцінювати проєкт
Для школи, громади, громадської організації або дослідницької групи перше питання стосується реальної мети: зменшити міжгрупову ворожість, посилити здатність розпізнавати маніпуляції, запропонувати мирні способи реагування на конфлікт чи знизити виправдання насильства. Кожна мета є окремим предметом перевірки. Варто описати логіку змін, етичні умови, доступність допомоги, критерії оцінювання та спосіб незалежного контролю результатів.
Друге питання — хто і з якою відповідальністю проводить втручання. Психологи мають забезпечувати повагу до особистості, повідомлення про межі конфіденційності та відокремлення психологічної підтримки від оперативного збирання інформації. Освітні заклади повинні уникати стигматизувальних практик. Державні органи зобов’язані діяти в межах закону. Обґрунтування цих принципів пов’язане з ширшою доказовою профілактикою насильницького екстремізму.
Третє питання — чи можна перевірити результат і визнати невдачу. Проєкт, який заздалегідь обіцяє гарантовану «дерадикалізацію» лише через перегляд матеріалів, виходить за межі сучасних даних. Навіть помітна зміна ставлення до насильства під час короткої програми не доводить тривалого поведінкового ефекту. Огляд Treacy та співавторів показує, чому незалежне оцінювання та співмірні критерії важливіші за рекламні показники успіху.
Поширені помилки в оцінці контрнаративів
Перша помилка — вважати кількість переглядів доказом запобігання насильству. Друга — повідомляти один сукупний статистичний ефект як зниження ризику нападів. Третя — переносити результати експериментів з університетськими вибірками на людей із безпосереднім досвідом участі в насильницьких групах. Четверта — оголошувати окрему модель, мовний стиль або засіб поширення універсально дієвим. Ці обмеження наочно видно при спільному читанні Carthy та співавторів і Treacy та співавторів.
П’ята помилка — перетворювати політичну опозицію, релігійну ідентичність, походження, вік або стан психічного здоров’я на ознаки потенційної небезпеки. Жодна комунікативна кампанія не може надійно визначати майбутню насильницьку поведінку людини лише за її поглядами. Етична програма працює з реальними випадками виправдання чи загрози насильства, захищаючи свободу думки та гідність учасників.
Питання та відповіді
Чи доведено, що контрнаративи запобігають терактам?
Систематичні огляди не дають підстав для такого загального твердження. Є експериментальні сигнали щодо міжгрупових установок та окремих пов’язаних психологічних показників, однак надійні прямі дані про попереджені напади, сталі зміни насильницької поведінки й довготривале зниження ризику обмежені. Campbell Collaboration прямо розрізняє ці типи результатів.
Чим альтернативний наратив відрізняється від контрнаративу?
Контрнаратив оспорює пояснення, що виправдовує насильство; альтернативний наратив розгортає переконливу ненасильницьку історію без обов’язкового прямого спростування. У дослідженнях і практиці ці форми можуть поєднуватися, тому їх слід описувати за фактичним змістом, а не за етикеткою кампанії. Treacy, Reed і Glazzard аналізують цю термінологічну неоднорідність.
Чи досить опублікувати відео або серію дописів?
Сам факт публікації дає дані про доступність матеріалу; реальне охоплення, розуміння, зміна установок і поведінкові наслідки потребують окремих вимірювань. Для висновку про причину потрібне зіставлення з прийнятною контрольною умовою та врахування впливу інших подій. Огляд кампаній показує, чому популярність матеріалу не дорівнює доведеній профілактичній результативності.
Чи може невдалий контрнаратив погіршити ситуацію?
Можливі небажані реакції, зокрема опір або посилення окремих переконань у специфічних експериментальних умовах. Це причина для попереднього тестування, добровільної участі та оцінювання шкоди, а не підстава стверджувати, що всі контрнаративи посилюють екстремізм. Експеримент Carthy і Sarma вказує на різнорідність когнітивних реакцій.
Чи варто адресувати такі повідомлення дітям?
Розвиток критичного мислення, поваги до гідності інших і навичок мирного обговорення конфліктів є законними освітніми цілями. Конкретні програми слід адаптувати до віку та перевіряти окремо; використання політичних поглядів дитини для непрозорого оцінювання «небезпечності» суперечить етичній профілактиці. Освітні матеріали ЮНЕСКО надають загальну правозахисну рамку.
Чи замінює переконливе повідомлення психологічну допомогу?
Ні. Комунікативна робота має власні завдання й межі. Якщо людина переживає насильство, страх, травматичні наслідки чи загрози, їй може бути потрібна підтримка, безпека та індивідуальна допомога. Оцінювання безпосередньої загрози здійснюють компетентні спеціалісти на підставі конкретних фактів, а не автоматичного висновку з реакції на контрнаратив. Комплексні рівні допомоги розглянуто в науковій статті про профілактику насильницького екстремізму.
Науковий висновок
Контрнаративи є одним із можливих інструментів комунікативної профілактики, який має теоретично обґрунтовані механізми та окремі емпірично виявлені ефекти щодо установок, міжгрупового сприйняття й виправдання насильства. Найсильніші наявні дослідження залишають відкритим питання їхнього надійного впливу на реальні насильницькі дії. Доказова практика означає точне визначення мети, незалежне оцінювання причинних ефектів, повагу до прав людини та відмову від підміни поведінкових результатів цифровими показниками кампаній. Саме такий висновок підтримує сукупне прочитання Campbell (2020), польового експерименту Bilali (2022) та огляду реальних кампаній Treacy та співавторів (2024).
Пов’язані статті
Психологія радикалізації, насильницького екстремізму та профілактики: карта знань — поняття, процеси та розмежування ідеологічних поглядів і насильницьких дій.
Онлайн-радикалізація до насильства: механізми і докази — роль цифрового середовища та соціальних мереж.
Алгоритмічні рекомендації та ризик контакту з екстремістським контентом — цифрове охоплення й алгоритмічне поширення.
Меми, іронія та нормалізація насильницьких ідей у мережі — форми цифрового висловлювання та способи обережної інтерпретації їхнього впливу.
Вплив екстремістського відеоконтенту: що відомо про причинність — розмежування експозиції, психологічних реакцій та поведінки.
Профілактика насильницького екстремізму: рівні та доказові підходи — місце інформаційних втручань у ширшій системі профілактики.
Джерела
Bilali, R. (2022). Fighting Violent Extremism With Narrative Intervention: Evidence From a Field Experiment in West Africa. Psychological Science, 33(2). DOI: 10.1177/09567976211031895.
Braddock, K., & Horgan, J. (2016). Towards a Guide for Constructing and Disseminating Counternarratives to Reduce Support for Terrorism. Studies in Conflict & Terrorism, 39(5), 381–404. DOI: 10.1080/1057610X.2015.1116277.
Carthy, S. L., Doody, C. B., Cox, K., O’Hora, D., & Sarma, K. M. (2020). Counter-narratives for the prevention of violent radicalisation: A systematic review of targeted interventions. Campbell Systematic Reviews, 16(3), e1106. DOI: 10.1002/cl2.1106.
Carthy, S. L., & Sarma, K. M. (2023). Countering Terrorist Narratives: Assessing the Efficacy and Mechanisms of Change in Counter-narrative Strategies. Terrorism and Political Violence, 35(3), 569–593. DOI: 10.1080/09546553.2021.1962308.
Treacy, S., Reed, A., & Glazzard, A. (2024). A systematic integrative review of counter-messaging communication campaigns targeting terrorism or violent extremism. Behavioral Sciences of Terrorism and Political Aggression. DOI: 10.1080/19434472.2024.2419390.
UNESCO. (2023). What you need to know about preventing violent extremism through education. ЮНЕСКО.