Реабілітаційні програми для учасників насильницьких рухів: доказовість
Український психологічний ХАБ · Опубліковано: 22 жовтня 2026 року · Редакційна політика
Дослідницький кластер: Психологія радикалізації, насильницького екстремізму та профілактики
Що відомо про ефективність реабілітаційних програм
Реабілітаційні програми для людей, які брали участь у насильницьких екстремістських рухах, спрямовані на припинення насильницької поведінки, відновлення соціальних зв’язків, опанування безпечних способів розв’язання конфліктів і підтримку тривалого життя поза насильницьким середовищем. Їхня доказовість залишається обмеженою: програм існує чимало, однак якісних досліджень, які переконливо показують зниження подальшого насильства саме завдяки втручанню, мало. Систематичний огляд результатів третинної профілактики 2025 року і систематичний огляд супроводу випадків 2024 року визначають цей розрив між практикою та перевіреними ефектами як центральну проблему галузі.
Найобґрунтованіший сучасний підхід полягає в індивідуальному, міждисциплінарному супроводі з чітко визначеними поведінковими цілями, соціальною підтримкою, добровільною та правомірною участю там, де це можливо, а також незалежним оцінюванням результатів. Такий підхід спирається на дані про реалізацію програм і правозахисні принципи. Його перевагу над кожною альтернативою за кінцевим показником повторного екстремістського насильства ще потрібно доводити. Саме таку межу між практичною доцільністю та встановленою причинною ефективністю підкреслює огляд Lewis та співавторів.
Предмет цієї статті — доказовість реабілітаційних програм після участі в насильницьких рухах: що саме вони роблять, які результати можуть вимірювати, чого дозволяють дійти дослідження та як проєктувати відповідальне оцінювання. Загальну психологію виходу з насильницької екстремістської групи, а також відмінності дерадикалізації та припинення участі розглянуто в окремих матеріалах українського ХАБу.
Що означає реабілітація у цьому контексті
Термін «реабілітація» охоплює організовану допомогу людині у зміні поведінкових моделей, відновленні функціонування, подоланні наслідків попередньої участі в насильницькому середовищі та побудові життєвих альтернатив. Він використовується в системі виконання покарань, після звільнення, у соціальних службах і громадських ініціативах. Конкретний зміст залежить від законного статусу людини, її потреб та умов втручання. Посібник Управління ООН з наркотиків і злочинності щодо роботи з ув’язненими за насильницький екстремізм описує реабілітацію як частину ширшого процесу безпечного управління, ресоціалізації та підготовки до повернення в суспільство.
Ключове розрізнення стосується предмета зміни. Дерадикалізація означає перегляд переконань, що виправдовують ідеологічно мотивоване насильство. Дезангажування означає поведінкове припинення участі в насильницькій діяльності чи відповідних мережах. Реінтеграція стосується відновлення соціальних, економічних і громадських зв’язків. Реабілітаційна програма може підтримувати всі три процеси, але досягнення одного не підтверджує автоматичного досягнення інших. Це розмежування систематизоване в огляді психологічних втручань Muibu та співавторів (2025).
Радикальні переконання, мирний політичний протест, релігійна практика та правозахисна діяльність самі по собі не становлять підстави для класифікації людини як потенційно насильницької. У предметі реабілітації після екстремістського насильства вирішальними є встановлені дії, підтримка або обґрунтований індивідуальний зв’язок із насильством, а не належність до певної культури, релігії чи політичної течії. Такий принцип узгоджується з підходом ООН до реабілітації та прав людини.
Для кого призначені програми і чому їх не можна оцінювати разом
Учасники програм мають різний правовий статус та історію залучення. Окремі втручання адресовані засудженим за злочини, пов’язані з тероризмом, інші — людям після відбуття покарання, добровільним учасникам програм виходу або особам, яких супроводжують соціальні служби. У кожній групі змінюються мотиви звернення, умови свободи, доступ до сім’ї, можливості роботи і критерії результату. Lewis та співавтори (2024) показують, наскільки різняться ці умови навіть у програмах, що мають спільну назву «супровід випадку».
Людина, яка виходить із насильницької групи після тривалого ув’язнення, може одночасно вирішувати питання безпеки, житла, документів, працевлаштування та відновлення родинних стосунків. Людині, яка добровільно припинила участь у неформальній мережі, можуть бути потрібні інші форми підтримки. Для неповнолітніх особливого значення набувають освіта, віковий розвиток, участь законних представників у допустимих межах, права дитини та захист інформації. Огляд Muibu та співавторів (2025) демонструє значну неоднорідність цільових груп у наявних програмах.
Тому середнє значення результату програми, реалізованої в одному пенітенціарному середовищі, не переноситься без перевірки на іншу країну, громадську ініціативу чи підліткову групу. Відмінність у вихідних умовах є важливою методологічною причиною обережності, особливо коли порівнюють програми без контрольних груп. Систематичний огляд Brouillette-Alarie та співавторів звертає увагу на обмежену порівнюваність досліджень.
Які компоненти використовують у реабілітаційних програмах
Психологічне консультування та індивідуальна робота
Психологічна складова може включати дослідження обставин участі в насильстві, розвиток саморегуляції, навичок розв’язання конфліктів, критичного мислення та планування поведінкових змін. За наявності клінічних показань можливе лікування психічних розладів відповідно до окремих професійних стандартів. Огляд Muibu, Vasaturo, Spurrell і Savoia (2025) документує різноманітні психологічні підходи в третинних програмах і водночас засвідчує дефіцит якісних даних щодо їхніх конкретних ефектів.
Клінічна допомога обґрунтовується реальними симптомами, потребами та професійною оцінкою. Участь у насильницькому русі не є психіатричним діагнозом; відсутність діагнозу також не скасовує потреби працювати з поведінкою та соціальним середовищем. Muibu та співавтори окремо пояснюють, чому гіпотези про психічні розлади як універсальну причину екстремізму не відповідають наявним даним.
Освіта, професійні навички та зайнятість
Освіта, підготовка до праці й підтримка працевлаштування можуть створювати реальні альтернативи колишнім груповим ролям і допомагати відновлювати повсякденну самостійність. Їхній передбачуваний механізм полягає у розширенні життєвих можливостей і стабілізації соціального середовища. У систематичному огляді третинної профілактики 2025 року соціальна адаптація та підтримка припинення участі пов’язані з обнадійливішими описаними результатами, ніж вузька ставка на зміну ідеологічних переконань.
Це не означає, що професійний курс сам по собі запобігає насильству. Для підтвердження такого висновку треба показати реальну зміну умов життя, збереження результатів і порівняння з людьми, які мали подібні обставини без цього втручання. Пояснення механізму та доведення впливу залишаються різними дослідницькими завданнями.
Родинні та громадські зв’язки
Підтримка близьких, безпечні соціальні контакти й доступ до громади можуть допомагати людині вибудовувати нову ідентичність та утримуватися від попередньої насильницької ролі. Водночас родинні стосунки можуть бути конфліктними чи небезпечними, а родина іноді зазнавала безпосередньої шкоди. Тому участь близьких має враховувати добровільність, безпеку, межі конфіденційності й права всіх сторін. Такі принципи відповідають індивідуалізованому підходу, описаному в аналізі супроводу випадків Lewis та співавторів.
Робота з громадою охоплює практичне відновлення довіри, соціальних ролей та можливості користуватися звичайними послугами. Показником прогресу тут можуть бути стійкі контакти, навчання, зайнятість і прийнятні способи врегулювання суперечностей. Ці результати мають самостійну соціальну цінність, навіть коли дослідження ще не можуть прямо пов’язати їх зі зменшенням рідкісних випадків повторного екстремістського насильства.
Наставництво, міждисциплінарний супровід і ведення випадку
Ведення випадку передбачає координацію індивідуального плану між фахівцями, які надають психологічну, соціальну, освітню, правову чи іншу допомогу в межах своїх повноважень. У центрі перебувають визначені потреби людини, узгоджена послідовність дій, оцінювання прогресу та підготовка переходу до звичайних служб. Campbell-огляд Lewis та співавторів (2024) зібрав 47 досліджень реалізації таких механізмів у сфері протидії насильницькій радикалізації.
Для реалізації важливі кваліфікація фахівців, узгоджені міжвідомчі ролі, реалістичне навантаження та довіра учасників. Проте систематичний огляд не знайшов жодного придатного дослідження, за яким можна було б окремо встановити причинну ефективність ведення випадку у протидії радикалізації до насильства. Узагальнення Європейської комісії 2026 року підтверджує збереження цього доказового дефіциту.
Робота з виправданням насильства та ідентичністю
Деякі програми пропонують обговорення переконань, моральних виправдань насильства, групових норм і власної ідентичності. Їхня мета — розширити можливості критичної рефлексії й відмови від насильницьких рішень. Механізм потребує відокремлення від примусу до «правильного» політичного або релігійного світогляду. Зміна декларованої позиції в умовах залежності від установи може відображати адаптацію до очікувань, а не стійку зміну переконань. Це одна з проблем оцінювання програм, обговорених у систематичному огляді Brouillette-Alarie та співавторів.
Спеціалізованим прикладом є британська програма Healthy Identity Intervention, розроблена для роботи з психологічними й соціальними чинниками участі в екстремізмі в системі виконання покарань та пробації. Проміжний звіт Міністерства юстиції Великої Британії 2023 року розглянув зміни серед учасників, їхній досвід та можливий вплив участі. Оцінювання проміжних психологічних результатів слід відрізняти від незалежно доведеного зниження повторного терористичного насильства.
Наскільки сильна доказова база
Систематичний огляд третинної профілактики 2025 року
Brouillette-Alarie та співавтори здійснили систематичний аналіз емпіричних оцінювань програм, орієнтованих на людей із попередньою участю у насильницькій радикалізації. Пошук охопив 11 836 записів, а до відповідного синтезу увійшли лише 17 досліджень, що відповідали критеріям. Така різниця між кількістю описів програм і кількістю оцінювань свідчить про малу частку доступних досліджень, здатних повідомляти про результати.
У синтезі більш обнадійливі підсумки спостерігалися для програм, зосереджених на поведінковому виході й соціальній реінтеграції, порівняно з підходами, що насамперед намагалися змінювати ідеологію. Автори одночасно наголосили на неоднорідності програм, проблемах вимірювання та обмеженій якості оцінювань. Тому цей висновок описує тенденцію в наявній літературі, а не доведену перевагу певного пакета допомоги за показником повторного насильства.
Систематичний огляд супроводу випадків 2024 року
Огляд Lewis та співавторів у Campbell Systematic Reviews спеціально перевіряв інструменти й підходи ведення випадку. Він включив 47 досліджень процесів реалізації, але не виявив придатних оцінювань ефективності за визначеними критеріями. Це принциповий висновок: опис добре організованої міжвідомчої допомоги може обґрунтовувати доцільність її перевірки, однак не засвідчує, що саме вона спричинила зменшення насильства.
У тому самому огляді виявлено повторювані питання якості: нерівномірне використання інструментів оцінювання, суб’єктивність інтерпретації, слабкий зв’язок між первинною оцінкою потреб і реальним планом допомоги та брак узгодженого визначення «позитивної зміни». Практичний наслідок полягає у потребі документувати логіку програми ще до її запуску. Ці висновки безпосередньо випливають із аналізу 2024 року.
Карта доказів кримінально-правових втручань 2023 року
Карта доказів Sydes та співавторів (2023) вивчала кримінально-правові заходи запобігання радикалізації, насильницькому екстремізму й тероризму. Вона виявила 70 досліджень у різних інституційних сегментах, причому оцінювання пенітенціарних і громадських корекційних втручань були особливо обмежені. Карта показує, де дослідження існують і де є прогалини; сама по собі вона не є доказом ефективності конкретної реабілітаційної програми.
Загальна кількість досліджень кримінально-правових втручань не може служити чисельником для твердження про успішність реабілітації. Поліцейські профілактичні дії, тюремні заходи й підтримка після звільнення мають різні цілі, популяції та кінцеві показники. Їхнє механічне об’єднання спотворює висновок. Саме для уникнення такого перенесення Sydes та співавтори структурували літературу за типами втручань.
Огляд психологічних втручань 2025 року
Muibu, Vasaturo, Spurrell та Savoia (2025) ідентифікували 34 третинні програми з психологічною складовою у 22 країнах, проаналізували публікації та провели 18 інтерв’ю з практиками. Дослідження детально картографує різноманіття застосовуваних методів, труднощі їхньої реалізації й брак прозорої звітності. Це огляд сфери застосування, а не рандомізоване порівняння втручань, тому число 34 описує обсяг виявлених програм і не вимірює їхню успішність.
Результати цих чотирьох оглядів узгоджуються в головному: реабілітаційна практика випереджає дослідження її причинних ефектів. Цю думку також відтворює оновлене європейське пояснення результатів Campbell-огляду, опубліковане 2026 року.
Що вважати результатом реабілітації
Припинення насильницької діяльності
Найважливіший поведінковий результат — підтверджене припинення насильницьких дій і участі в їхній організації чи підтримці. Дослідження мають визначати період спостереження, спосіб отримання інформації й межі достовірності. Формула «людина успішно завершила курс» означає завершення процедури, а не автоматично безпеку в подальшому житті. Різниця між виконанням програми та ефектом є наріжним методологічним питанням систематичного огляду Lewis та співавторів.
Зміна ставлення до насильства
Перегляд переконань, що виправдовують насильство, може бути цінним проміжним результатом, якщо він оцінюється валідними методами та в належному контексті. Водночас декларована згода з консультантом, участь у дискусіях або правильно відтворені відповіді не є прямим доказом зміни поведінки. Brouillette-Alarie та співавтори вказують на проблеми операціоналізації результатів у наявних програмах.
Соціальна реінтеграція та добробут
Стабільне житло, відновлення документів, доступ до законної роботи й освіти, психосоціальна підтримка, соціальні контакти та відчуття спроможності планувати майбутнє становлять самостійні результати. Їх варто оцінювати окремо й за триваліший період. UNODC у рекомендаціях для пенітенціарних установ розглядає реінтеграцію як процес, що потребує роботи всередині установи та продовження підтримки після звільнення.
Дотримання прав і відсутність шкоди
Ефективність програми включає питання безпечності: чи не спричиняє втручання стигматизації, неправомірного розголошення інформації, соціального виключення або погіршення довіри до служб. Оцінювання повинно враховувати можливі негативні наслідки нарівні з бажаними. Систематичний огляд роботи з випадками показує значення довіри, контексту та способу здійснення втручань, а рекомендації UNODC встановлюють правозахисну основу їх організації.
Чому оцінити зниження повторного насильства складно
Повторні акти екстремістського насильства є рідкісними подіями в дослідницьких вибірках. Навіть якщо більшість учасників згодом не вчиняє насильства, це не доводить ефект програми: аналогічний результат міг би спостерігатися без втручання. Для причинного висновку необхідні придатні порівняльні групи, достатні строки спостереження і прозорі дані про тих, хто не завершив програму. Систематичний огляд третинної профілактики 2025 року описує дефіцит саме таких оцінювань.
У практиці з’являється проблема відбору: люди, які добровільно погодилися на програму, можуть мати іншу початкову мотивацію, соціальні ресурси або обставини, ніж ті, хто її не проходив. Якщо перша група демонструє кращі результати, різницю не можна автоматично приписувати програмі. Зворотна помилка виникає, коли інтенсивніший супровід надають складнішим випадкам і згодом без урахування вихідних ризиків трактують їхні гірші результати як доказ шкоди втручання.
Дослідження також використовують різні кінцеві показники: самооцінку переконань, завершення навчання, дисциплінарні порушення, нові обвинувачення, повернення до мережі, зайнятість і оцінку працівника програми. Кожен показник має обмеження. Правова система різних країн по-різному визначає та реєструє відповідні правопорушення; довжина спостереження різниться; втрачені контакти можуть викривляти результати. Це пояснює обережні висновки Lewis та співавторів та Brouillette-Alarie та співавторів.
Низька кількість зареєстрованих повторних нападів серед випускників програми може бути добрим спостережуваним фактом для конкретної групи. Вона стане доказом зменшення ризику лише після якісної перевірки альтернативних пояснень. Статистичний зв’язок, оцінка змін і причинний ефект потребують різних форм доказів.
Механізми змін: що є поясненням, а що встановленим фактом
Згідно з психологічними моделями поведінкових змін, вихід із насильницького середовища може бути пов’язаний із втратою привабливості групи, зміною соціальних зв’язків, новими ролями, зростанням відповідальності, виснаженням попереднього способу життя та появою реалістичних альтернатив. Програмні компоненти намагаються підтримувати такі процеси. Однак певна відповідність між психологічною теорією й описом програми ще не встановлює, що саме втручання запустило механізм. Огляд Muibu та співавторів розмежовує концептуальні цілі дерадикалізації, дезангажування й реінтеграції та різний характер методів.
Для перевірки механізму потрібні послідовні спостереження: вимірювання перед втручанням, під час нього й після, зіставлення змін із конкретними компонентами, незалежні джерела даних і пояснення інших подій у житті учасника. Лише тоді можна обґрунтовано говорити, чи вплинула, наприклад, робота з ідентичністю на поведінкове припинення участі. Lewis та співавтори описують нестачу досліджень, які пов’язують етапи ведення випадку з кінцевими результатами.
Реабілітація в установах виконання покарань
Пенітенціарне середовище забезпечує організаційний доступ до учасників, але водночас суттєво впливає на свободу вибору, конфіденційність і значення декларованої згоди. Звіт про навчання, поведінку в установі чи позиції щодо насильства не слід ототожнювати з поведінкою у відкритому суспільстві. UNODC наголошує на безпеці, дотриманні прав, роботі підготовленого персоналу та плануванні повернення до громади.
Доцільно розмежовувати стандартні заходи пенітенціарної системи — освіту, психологічну допомогу, професійну підготовку — і спеціалізовані програми, призначені для осіб із підтвердженою історією екстремістського насильства. Наявність окремого модуля чи відомої назви не дає підстави оголошувати всю систему «науково доведеною». Обмеження прямих оцінювань випливають із карти доказів Sydes та співавторів.
План переходу після звільнення має містити реальні домовленості про документи, житло, легальні джерела доходу, доступ до медичної та соціальної допомоги, а також узгоджені правомірні механізми супроводу. Це редакційний висновок із логіки безперервної реінтеграції, описаної в посібнику UNODC, а не готова універсальна методика із доведеною результативністю.
Програми після звільнення та добровільні програми виходу
Після виходу з установи змінюються доступні ресурси та загрози: виникає необхідність самостійного житла, соціальної взаємодії, праці й підтримання дистанції від колишніх насильницьких зв’язків. Саме тут принципове значення має наступність допомоги. Огляд Lewis та співавторів розглядає перехід і завершення супроводу як окремі етапи роботи, які повинні бути узгоджені з потребами учасника.
Добровільні програми можуть мати перевагу в побудові робочого альянсу, але часто залучають людей із вищою власною готовністю до змін. Через самовідбір успішність учасників не слід порівнювати безпосередньо із результатами людей, які звернулися під примусом або за судовим рішенням. Ця методологічна відмінність узгоджується з обмеженнями доказової бази, описаними Brouillette-Alarie та співавторами.
Індивідуалізація, оцінювання потреб і межі прогнозування
План реабілітації починається з оцінювання реальних потреб, ресурсів, поведінкового досвіду та правового контексту. Важливо оцінювати встановлені обставини участі в насильстві, актуальні труднощі, соціальну підтримку, загрози конкретній особі, а також можливості безпечного переходу. Професійна оцінка спрямована на ухвалення рішень щодо підтримки та безпеки; вона не забезпечує достовірного передбачення майбутніх нападів. Досвід суб’єктивності інтерпретацій та нерівномірної роботи спеціальних інструментів зафіксовано в систематичному огляді ведення випадків.
Психологічні риси, вікова група, етнічне походження, релігійні переконання, гендер чи психіатричний діагноз не можуть слугувати самостійними показниками майбутньої насильницької поведінки. Дані для окремого типу групи або конкретної країни не формують надійного універсального профілю. Цю межу важливо зберігати і в роботі з гендером та насильницькою радикалізацією, і під час планування підтримки людей після перебування в місцях несвободи.
Інструменти професійного оцінювання ризику й потреб, якщо вони використовуються у відповідній юрисдикції, мають застосовувати фахівці з належною підготовкою, із документованим обґрунтуванням та усвідомленням валідності й меж прогностичної здатності. Рішення про безпеку не можна виводити з популярних списків «ознаки радикала». Розбір спеціальних умов радикалізації в місцях несвободи наведено окремо.
Чи можна назвати якусь програму найефективнішою
Станом на жовтень 2026 року наявні систематичні огляди не дають підстав установити єдину універсально найефективнішу програму реабілітації учасників насильницьких рухів. Дослідження неоднорідні за країнами, дизайнами, складом втручання, цільовими групами та кінцевими показниками. Відсутність належного порівняння не дозволяє побудувати достовірний рейтинг програм за зниженням повторного насильства. Brouillette-Alarie та співавтори (2025) прямо наголошують, що ефективність практик остаточно не встановлена; Lewis та співавтори (2024) не знайшли придатних досліджень ефективності ведення випадків.
Обнадійливі результати соціально-орієнтованих компонентів становлять підставу для подальшої перевірки, уважного впровадження та покращення методології. Їх потрібно викладати поруч із фактом, що реальний успіх програми залежить від того, який саме результат оцінювався. Твердження «програма зменшує тероризм на певний відсоток» потребує значно сильніших даних, ніж опис невеликої групи випускників.
Як проєктувати науково придатне оцінювання програми
Визначити модель змін до початку роботи
Програма повинна окреслити, хто бере в ній участь, які потреби вона задовольняє, які саме дії працівників мають впливати на які проміжні результати і як ці результати пов’язані з безпекою та реінтеграцією. Якщо мета називається «знизити ризик», слід точно визначити, які події й вимірювання дозволять перевірити таке твердження. Проблеми програмної логіки описані у Lewis та співавторів (2024).
Вимірювати декілька незалежних результатів
Окремо фіксують участь у програмі, психосоціальні зміни, освіту та зайнятість, стан соціальних зв’язків, правомірну поведінку, повторні правопорушення, скарги та можливу шкоду. Зміна опитувального показника не замінює спостереження за фактичною поведінкою. Результати мають бути придатними для порівняння в часі, а збір даних — пропорційним, безпечним і законним. Нестачу узгоджених результатів виявляють обидва систематичні огляди.
Створювати коректне порівняння
За можливості науковий дизайн передбачає належну групу порівняння, опис процедури відбору, вимірювання початкових відмінностей, урахування тих, хто вибув, та оцінку невизначеності. У чутливих програмах етичні та правові обмеження можуть звужувати застосовність рандомізації, але це не скасовує необхідності шукати кращі квазіекспериментальні й довгострокові дизайни. Відповідні прогалини стали причиною обмежених висновків Campbell-огляду.
Публікувати також неоднозначні та негативні результати
Незалежне оцінювання має повідомляти про методи, доступні дані, втрати спостережень, несприятливі наслідки, зміни протоколу й можливі конфлікти інтересів. Відсутність такої прозорості створює ризик переоцінки переваг. Якісна програма повинна змінюватися у відповідь на достовірні дані, а не підлаштовувати критерії успіху після отримання результатів. Систематичний огляд третинної профілактики 2025 року показує потребу у значно кращій культурі оцінювання.
Етика, добровільність і права учасників
Реабілітаційна робота має чітко розмежовувати психологічну підтримку, кримінально-правові обов’язки та заходи забезпечення безпеки. Учасникові необхідно пояснювати цілі втручання, межі конфіденційності, обробку персональних даних, можливі наслідки відмови та порядок оскарження рішень відповідно до застосовного права. Практика, побудована на приниженні або колективній підозрі за політичними чи релігійними поглядами, суперечить правозахисним засадам, на яких наголошує UNODC.
Для осіб, які пережили насильство, зокрема потерпілих від діяльності відповідної групи, безпека й автономія становлять окремий пріоритет. Відновлення контактів із родиною чи громадою не повинно нав’язувати потерпілим примирення. Соціальна інтеграція учасника програми потребує врахування безпеки інших людей та законних обмежень, а допомога особі не звільняє її від відповідальності за встановлені протиправні дії.
Для неповнолітніх необхідна посилена увага до вікової компетентності, освіти, принципу найкращих інтересів дитини, пропорційності втручання та конфіденційності. Строки й обсяг спостереження повинні бути виправданими конкретною потребою. Дорослі програми та висновки з досліджень засуджених не варто автоматично переносити на підлітків, оскільки огляди демонструють суттєві відмінності цільових груп і дослідницьких контекстів.
Український контекст: право, служби та межі наявних даних
В Україні поняття ресоціалізації та виправлення засуджених закріплені в Кримінально-виконавчому кодексі України. Закон України «Про пробацію» регулює відповідний вид нагляду й допомоги особам у передбачених законом випадках. Це офіційні правові основи загальної кримінально-виконавчої та пробаційної системи. Вони самі по собі не підтверджують існування окремої національної програми з доведеною ефективністю саме для колишніх учасників насильницьких екстремістських рухів.
Офіційна інформація Центру пробації описує напрями наглядової пробації та соціально-виховної роботи. Конкретні права й обов’язки, можливості психологічної допомоги й умови участі залежать від законного статусу людини, процесуальних рішень та застосовних процедур. Редакційна інтерпретація полягає у можливості використовувати загальні ресурси соціальної підтримки в межах законних повноважень; це не твердження про науково доведену спеціалізовану модель в українських умовах.
Під час війни та її наслідків необхідно особливо уважно відокремлювати індивідуально встановлену участь у насильницьких протиправних діях від політичних поглядів, травматичного досвіду, переміщення чи належності до певної громади. Для міжвідомчої роботи принциповими є чинне законодавство, законні підстави обміну даними, компетенція органів та права людини. Емпіричні висновки з інших країн потребують окремої української перевірки.
Практичні принципи для фахівців і організаторів програм
Професійна програма починає з визначення конкретного законного мандата, цільової групи та перевірюваної мети. Вона формує міждисциплінарну команду, узгоджує межі доступу до персональних даних, визначає процедури реагування на конкретні загрози й надає підтримку відповідно до встановлених потреб. Такий порядок відповідає узагальненням щодо організації ведення випадку Lewis та співавторів і принципам UNODC.
Важливо перевіряти реальні життєві альтернативи: доступ до житла, навчання, законної праці, медичної допомоги та соціальних контактів. Підтримка має бути послідовною між установою, пробацією та громадою, якщо така передача передбачена правом. Належні показники — тривала поведінкова зміна, безпечне функціонування та якість життя, а не лише число занять, заповнених анкет або формальних сертифікатів. Це практичний висновок із дослідницьких прогалин, встановлених у систематичних оглядах.
Коли постає конкретна й достовірна загроза насильства, її слід розглядати за чинними законними процедурами професійної оцінки й реагування. Родичам, освітянам і читачам не варто складати «психологічний профіль екстреміста» за окремими висловлюваннями чи особливостями особистості. Потреба допомоги, законна політична активність і доведена загроза — різні предмети роботи.
Поширені запитання
Чи доведено, що реабілітаційні програми знижують ризик повторного терористичного насильства?
Станом на жовтень 2026 року переконливих узагальнених причинних доказів для універсального твердження немає. Наявні програми демонструють окремі позитивні зміни, але методи оцінювання та кінцеві показники дуже різняться. Brouillette-Alarie та співавтори (2025) прямо описують обмежену доказовість, а Lewis та співавтори (2024) не виявили придатних оцінювань ефективності ведення випадку.
Чи обов’язково змінити політичні або релігійні погляди для успішної реабілітації?
Метою безпеки є припинення насильницьких дій, підтримки насильства та участі у відповідній діяльності. Політичне й релігійне різноманіття саме по собі не визначає небезпеки. Перегляд переконань, що виправдовують насильство, може бути окремою ціллю, але він не тотожний поведінковому виходу. Це поняттєве розмежування наведене в огляді психологічних втручань 2025 року.
Чи достатньо психотерапії?
Психотерапія може бути корисною за конкретних психологічних або клінічних потреб, однак соціальна адаптація часто вимагає освіти, підтримки сімейних стосунків, зайнятості й безпечного оточення. Muibu та співавтори описують багатокомпонентність програм, але не встановлюють універсального необхідного набору методів.
Чи можна виміряти успіх лише відсутністю нового кримінального провадження?
Відсутність нового провадження є одним з можливих показників, залежним від строку спостереження, законодавства й практики реєстрації. Поряд із ним потрібно окремо враховувати поведінкові, соціальні та безпекові результати, а також можливу шкоду. Систематичний огляд третинної профілактики показує, наскільки відмінними є критерії результату в дослідженнях.
Чи існує в Україні програма, ефективність якої спеціально доведена для колишніх учасників насильницьких рухів?
Офіційне законодавство передбачає загальні механізми ресоціалізації та пробації, зокрема Кримінально-виконавчий кодекс України та Закон «Про пробацію». У перевірених для цієї публікації наукових джерелах не встановлено окремого належного українського дослідження причинної ефективності спеціалізованої програми для цієї популяції. Відсутність знайденого дослідження не є підтвердженням відсутності будь-яких практичних ініціатив; їх потрібно оцінювати окремо.
Висновки
Реабілітаційні програми для учасників насильницьких рухів є сферою, де людська безпека, соціальне відновлення та наукова відповідальність потребують одночасної уваги. Систематичні огляди встановлюють значну кількість різних практик і невелику кількість якісних оцінювань. Соціальна реінтеграція, поведінкове припинення участі, психологічна підтримка й індивідуальний супровід мають обґрунтовану логіку застосування, проте загальна причинна ефективність конкретних моделей щодо запобігання повторному насильству залишається недостатньо доведеною. Це підсумок Brouillette-Alarie та співавторів (2025), Lewis та співавторів (2024) та Muibu та співавторів (2025).
Якість такої роботи визначатиметься ясністю цілей, компетентністю фахівців, законністю процедур, спроможністю системи підтримувати життя поза насильством і надійністю незалежного оцінювання. Програма, що відкрито показує як позитивні зміни, так і обмеження своїх даних, створює найкращі умови для послідовного розвитку доказової практики.
Пов’язані статті
Джерела
• Brouillette-Alarie, S., Hassan, G., Ousman, S., Savard, É. L., Kilinc, D., Madriaza, P., Varela, W., Pickup, D., & Danis, E. (2025). Systematic Review on the Outcomes of Tertiary Prevention Programs in the Field of Violent Radicalization. Journal for Deradicalization, 42. Повний текст.
• European Commission. (2026). Counter-radicalisation case management interventions: Findings from a Campbell systematic review. Офіційна публікація.
• Lewis, J., Marsden, S., Cherney, A., Zeuthen, M., Rahlf, L., Squires, C., & Peterscheck, A. (2024). Case management interventions seeking to counter radicalisation to violence and related forms of violence: A systematic review. Campbell Systematic Reviews, 20, e1386. DOI.
• Ministry of Justice (UK). (2023). Healthy Identity Intervention: findings from an interim outcome evaluation. Офіційний звіт.
• Muibu, D., Vasaturo, A., Spurrell, W., & Savoia, E. (2025). The use of psychological interventions in tertiary prevention programs for individuals engaged in violent extremism: a scoping review and interviews. Health & Justice, 13, 17. DOI.
• Sydes, M., Hine, L., Higginson, A., McEwan, J., Dugan, L., & Mazerolle, L. (2023). Criminal justice interventions for preventing radicalisation, violent extremism and terrorism: An evidence and gap map. Campbell Systematic Reviews, 19, e1366. DOI.
• United Nations Office on Drugs and Crime. (2016). Handbook on the Management of Violent Extremist Prisoners and the Prevention of Radicalization to Violence in Prisons. Офіційний посібник.
• Верховна Рада України. Кримінально-виконавчий кодекс України (чинна редакція). Офіційний текст.
• Верховна Рада України. Закон України «Про пробацію» (чинна редакція). Офіційний текст.
• Центр пробації України. Наглядова пробація. Офіційна інформація.