Радикалізація, екстремізм і тероризм: відмінності понять
Український психологічний ХАБ · Опубліковано: 22 жовтня 2026 · Редакційна політика
Дослідницький кластер: Психологія радикалізації, насильницького екстремізму та профілактики
Радикалізація, екстремізм і тероризм позначають різні рівні аналізу суспільних конфліктів. Радикалізація описує процес змін переконань, ставлення до насильства або залучення до дій; екстремізм характеризує певні ідеологічні позиції та практики, межі яких залежать від визначення; тероризм стосується особливого різновиду насильницької діяльності, пов’язаної із залякуванням та примусом заради певної мети. Ці поняття можуть перетинатися в конкретному випадку, проте кожне відповідає на окреме запитання. Саме таку потребу в термінологічній точності підкреслюють огляд Ренді Борума та навчальні матеріали Управління ООН з наркотиків і злочинності.
Плутанина виникає тоді, коли глибоку незгоду з чинним порядком називають готовністю до нападу, прихильність до жорстких ідей ототожнюють із участю у злочині, а слово «тероризм» використовують як загальну назву будь-якого політичного насильства. У психології такі підміни змінюють саме дослідницьке питання, створюють хибні критерії ризику й можуть призводити до стигматизації. Модель двох пірамід Макколі та Москаленко окремо розглядає радикалізацію поглядів і радикалізацію дій. Це розрізнення визначає логіку всієї статті.
Коротка відповідь: у чому головна різниця
Радикалізація — це процес, у якому змінюються політичні чи світоглядні переконання, соціальні зв’язки, уявлення про допустимі засоби боротьби або готовність діяти. У дослідженнях безпеки словом часто називають саме рух до виправдання насильства, але історичне та соціологічне вживання ширше: радикальна вимога докорінних реформ може залишатися цілком мирною. Алекс Шмід у концептуальному огляді спеціально пояснює історичну відмінність радикалізму від насильницького екстремізму.
Екстремізм — поняття, за допомогою якого описують погляди, рухи або практики, що виходять далеко за межі прийнятних для певного політичного й соціального середовища норм. Через залежність від цих норм термін потребує щоразу явних критеріїв. Насильницький екстремізм — вужча категорія, пов’язана з підтримкою, виправданням, погрозою або здійсненням ідеологічно мотивованого насильства. Водночас ООН прямо констатує відсутність загальновизнаного визначення насильницького екстремізму.
Тероризм — категорія для позначення певної насильницької діяльності й пов’язаних із нею злочинів. У міжнародному дослідницькому вжитку в центрі уваги перебувають насильство чи погроза насильством, політична або інша суспільно значуща мета, залякування ширшої аудиторії та спроба вплинути на рішення або поведінку інших. Точні межі залежать від правового акта й дослідницької традиції; Управління ООН з наркотиків і злочинності описує проблему відсутності єдиного міжнародного правового визначення.
Для практичного розуміння корисно поставити три різні запитання: «Як змінювалася позиція людини чи групи?» — про радикалізацію; «Які переконання, цілі та засоби вони підтримують?» — про екстремізм; «Що було зроблено, із якою метою, проти кого і як це визначає право?» — про тероризм. Таке розділення запобігає логічному стрибку від непопулярної думки до обвинувачення в насильницькій діяльності.
Радикальні погляди та радикалізація: ідея суспільної зміни і процес залучення
Що означає радикальність у політиці та суспільстві
Радикальні ідеї спрямовані на глибоку зміну основних інституцій, відносин влади чи загальноприйнятих правил. Їхній зміст визначається історичним контекстом: вимога, яка в один період здавалася крайнім викликом, згодом може стати частиною демократичного консенсусу. Тому сам факт вимоги докорінної зміни суспільства не дає інформації про ставлення до насильства. Шмід показує, що радикалізм історично не був синонімом тероризму, а оцінка «крайності» залежить від політичного центру та його змін.
Мирний активізм, ненасильницький громадянський спротив, гостра критика влади, релігійні переконання й програми радикальних реформ потребують аналізу в категоріях політичної участі, свободи слова та законності конкретних дій. Наукова кваліфікація насильства має спиратися на поведінку й наміри, які підтверджені даними, а не на неприйнятність чи незвичність позиції для дослідника.
Чому визначення радикалізації відрізняються
У літературі існують принаймні два широкі способи вживання терміна. Перший описує посилення радикальних поглядів, включно з мирними, без припущення про майбутній злочин. Другий використовує «радикалізацію» як скорочення від «радикалізації до насильства», тобто відстежує процеси, пов’язані з виправданням, підтримкою або здійсненням насильницьких дій. У документах Європейської комісії щодо профілактики йдеться насамперед про прийняття ідеології, яка допускає насильство для досягнення політичної чи ідеологічної мети. Це робоче політичне визначення для конкретного напряму безпеки; воно не скасовує ширших академічних значень слова.
Якщо йдеться про профілактику насильства, точніше вживати формулу «насильницька радикалізація» або «радикалізація до насильства». Вона зазначає результат, який намагаються дослідити, і не перетворює радикальну політичну позицію на загрозу за визначенням. Детальний розбір цієї категорії викладено в статті «Насильницька радикалізація: визначення, форми та межі поняття».
Чи завжди радикалізація відбувається поетапно
Слово «процес» вказує на зміни в часі, проте саме по собі не доводить існування універсальної послідовності стадій. Для різних учасників траєкторії можуть починатися з дружніх контактів, досвіду конфлікту, групової лояльності, моральних переконань, політичного обурення або безпосереднього залучення до дій. Борум у другій частині огляду показує методологічні обмеження лінійних моделей, а Горган пропонує вивчати реальні шляхи участі замість пошуку психологічного профілю.
Теоретична схема може допомогти побачити можливі зміни, але вона не є хронологією, яку проходить кожна людина. Іноді ідеологічні переконання передують участі у насильницькій діяльності; в інших випадках групова належність, конфліктне середовище або ситуативна дія передують оформленню переконань. Відповідно, дослідник має реконструювати конкретну біографію та контекст, зважаючи на часовий порядок подій і якість свідчень.
Екстремізм: коли термін залежить від обраного критерію
Політична оцінка, наукова категорія та юридичний термін
«Екстремізм» походить із мови про крайні позиції, але межа «крайності» змінюється залежно від країни, епохи й політичного режиму. Якщо критерій зводиться до відхилення від панівної думки, авторитарна влада здатна називати екстремістським і мирний демократичний спротив. Через це наукові праці мають окремо визначати, чи досліджують антидемократичні установки, схвалення примусу, дегуманізацію, нетерпимість, підтримку насильства або реальні насильницькі практики. Концептуальний аналіз Шміда та матеріали ООН пояснюють, чому нечіткі визначення погіршують порівнюваність висновків.
Дослідницьке речення «екстремістські погляди корелюють з X» має сенс лише після уточнення, як саме виміряли погляди, яку вибірку вивчали та що означало X. Опитувальник щодо неприйняття демократичних процедур, шкала схвалення насильства та облік участі в нападі вимірюють різні явища. Їх об’єднання під одним словом може штучно створити видимість сильного зв’язку там, де насправді оцінювали неоднакові результати.
Що додає прикметник «насильницький»
Насильницький екстремізм пов’язує політичну, релігійну, етнонаціоналістичну чи іншу ідеологічну мету з прийняттям або застосуванням насильства. Однак і тут важлива внутрішня диференціація: абстрактне схвалення, схвалення конкретного нападу, погроза, підготовча поведінка й фактичний напад мають різний доказовий і правовий статус. Не кожне схвалення дорівнює підготовці, а не кожна насильницька дія є терористичним актом. Докладніше сучасний науковий статус розкрито в матеріалі «Насильницький екстремізм: психологічні ознаки та науковий статус».
План дій ООН із запобігання насильницькому екстремізму розглядає явище як різноманітне й контекстне. Цей підхід важливий для психології: групи з несхожими ідеологіями можуть використовувати подібні способи морального виправдання шкоди, але їхні історії, організаційні умови та цілі не стають через це однаковими.
Чому екстремізм не є психологічним діагнозом
Екстремізм — суспільно-політична й дослідницька категорія. Саме слово не описує окремого психічного розладу, а переконання людини не можуть слугувати підставою для психіатричного висновку. Систематичні огляди радикалізації оцінюють різнорідні поведінкові, соціальні й психологічні чинники, а не «тест на екстреміста». Метааналіз Вольфовіца та співавторів показує значну різницю між величиною зв’язків різних чинників із поглядами, намірами та поведінкою.
Із цього випливає правило для публічних дискусій: незвична риторика, замкнутість, релігійність, молодий вік, походження, соціальний статус або психологічні труднощі не є самостійним доказом насильницького екстремізму. Рішення про безпеку потребують конкретної інформації про можливу шкоду, професійної оцінки й додержання прав людини.
Тероризм: насильницька діяльність, спосіб впливу та правова кваліфікація
Які елементи повторюються в дослідницьких визначеннях
Дослідження тероризму часто зосереджують увагу на чотирьох аспектах: застосуванні насильства або серйозній погрозі ним; цілі, що виходить за межі безпосередньої шкоди жертві; спробі залякати населення, соціальну групу чи примусити органи влади; політичному, ідеологічному чи іншому суспільно спрямованому контексті. Утім, різні системи права по-різному визначають необхідні елементи злочину, тому наукове пояснення не може замінити закон. Огляд визначень УНЗ ООН показує, як правові традиції розв’язують ці суперечності.
Особливістю терористичного насильства у багатьох підходах є комунікативна функція: безпосередні постраждалі стають адресатами фізичної шкоди, а ширша аудиторія — адресатом залякування чи політичного сигналу. Це пояснює, чому для розуміння дії важливі її мета, адресат погрози та очікувана реакція інших. Але дослідник не може встановити мотив лише за емоційною реакцією суспільства або за гучністю медійного висвітлення.
Чи кожне політичне насильство є тероризмом
Політично мотивоване насильство охоплює значно ширше коло явищ: від нападів між угрупованнями та примусу в громадських конфліктах до воєнних злочинів, переслідування цивільних і терористичних актів. Їхні ознаки можуть перетинатися, однак кримінально-правова кваліфікація залежить від конкретного складу злочину, суб’єкта, мети, обставин і застосовного права. ООН у навчальному модулі про визначення тероризму застерігає від припущення про єдину універсальну правову формулу.
Під час міжнародних та неміжнародних збройних конфліктів правова оцінка має додатково враховувати міжнародне гуманітарне право. Військові дії, злочинні напади на цивільне населення, терористичні акти й інші форми насильства потребують окремого правового аналізу. Редакційний висновок: слово «тероризм» у публічній суперечці не замінює встановлення фактів та юридичної відповідальності.
Чому тероризм — вужчий предмет, ніж насильницький екстремізм
Насильницький екстремізм зазвичай описує ширшу сукупність насильницьких позицій і практик, мотивованих певною ідеологією. Тероризм охоплює конкретний тип злочинної діяльності та пов’язані з ним заборонені дії, визначені законом. До поняття насильницького екстремізму можуть потрапляти випадки, які дослідники не класифікують як тероризм; водночас терористична діяльність може включати логістику, фінансування та інші форми сприяння, що самі не є безпосереднім застосуванням фізичного насильства. Закон України «Про боротьбу з тероризмом» прямо розрізняє тероризм, терористичний акт і ширшу терористичну діяльність.
Тому формула «тероризм — це найвища стадія екстремізму» вводить в оману. Вона нав’язує єдину драбину розвитку, хоча реальні траєкторії участі різні, а юридичні категорії утворені за іншою логікою. Борум і Макколі та Москаленко пояснюють необхідність відокремлювати участь у насильстві від вимірювання ступеня переконаності.
Порівняльна карта трьох понять
За одиницею аналізу
Радикалізація: зміна в часі на рівні особи, мережі, групи або соціального середовища. Екстремізм: характеристика ідей, норм, позицій, організаційних практик або насильницької діяльності, залежно від робочого визначення. Тероризм: певні діяння, погрози, форми організації та сприяння, що аналізуються насамперед через характер насильства, мету і юридичні ознаки. Ці три виміри можна застосувати до одного випадку, проте вони дадуть різні описи.
За ставленням до насильства
Радикальність переконань не визначає способу дії. Насильницька радикалізація спеціально зосереджується на процесах наближення до підтримки чи застосування насильства. Екстремізм без уточнення критеріїв не повідомляє, чи йдеться про насильство; вираз «насильницький екстремізм» це уточнює. Тероризм у законодавстві стосується визначених суспільно небезпечних діянь, зокрема насильницьких і пов’язаних із ними форм терористичної діяльності. УНЗ ООН підкреслює неоднорідність дефініцій, а український закон задає юридичний зміст для України.
За тим, які дані потрібні
Для вивчення радикалізації потрібні відомості про попередню і поточну позицію, тривалість змін, контекст і шляхи залучення. Для аналізу екстремізму необхідні чітка операційна дефініція, достовірні дані про зміст переконань та практик і відокремлення підтримки насильства від дій. Для встановлення терористичного злочину потрібні докази відповідних юридичних ознак і належна правова процедура. У кожній ситуації публічні ярлики мають значно меншу доказову силу, ніж перевірювані факти.
Чому радикальні переконання не перетворюються на насильство автоматично
Дві піраміди: переконання і дія
Макколі та Москаленко (2017) запропонували розглядати радикалізацію переконань і радикалізацію поведінки як пов’язані, але відносно самостійні процеси. Умовна піраміда думок описує різний ступінь підтримки певних ідей; піраміда дій — різні форми участі, від бездіяльності й ненасильницької активності до насильства. Структура цієї моделі допомагає формулювати запитання, однак не є інструментом індивідуального прогнозування та не означає, що кожна людина рухається сходинками до нападу.
Існують люди з різкими, навіть антидемократичними установками, які ніколи не вчиняють насильства. Існують також учасники насильницьких дій, залучені через особисті зв’язки, груповий тиск, матеріальні або ситуативні мотиви без тривалого попереднього ідеологічного становлення. Саме тому дослідження мають окремо вимірювати підтримку ідей, намір і поведінку. Цей розрив докладніше пояснено у статті «Радикальні переконання і політичне насильство: у чому різниця».
Що показують систематичні дослідження
Систематичний огляд і метааналіз Вольфовіца, Літмановіц, Вайсберда та Хасісі (2021) узагальнив 127 досліджень, 206 вибірок і понад 1300 оцінок зв’язку різних чинників із радикальними установками, намірами й поведінкою. Величина асоціацій суттєво різнилася; поширені демографічні характеристики загалом давали слабші зв’язки, ніж низка інших психологічних та поведінкових чинників. Багато первинних робіт мали поперечний дизайн, тому статистичний зв’язок сам по собі не встановлює причинності.
Ці дані підтримують обережність у практиці індивідуальної оцінки: жоден окремий соціальний чи психологічний параметр не дає надійного передбачення майбутнього теракту. Навіть групові закономірності потребують перевірки, чи збігаються визначення результату, контекст дослідження, початкова поширеність насильства й спосіб збору інформації. Окремий огляд доказів подано у статті «Фактори ризику насильницької радикалізації: що встановлено дослідженнями».
Ризик, намір, загроза та доказ
Фактор ризику — характеристика, яка статистично пов’язана з певним результатом у дослідженій групі. Намір — повідомлена або іншим чином підтверджена спрямованість людини на певну дію. Загроза — висловлена чи обґрунтовано встановлена можливість заподіяння шкоди в конкретних обставинах. Доказ насильницької дії — інформація про фактично вчинену поведінку, оцінювана за відповідними правовими правилами. Змішування цих рівнів породжує як необґрунтовані підозри, так і пропуск значущих конкретних погроз.
Професійна оцінка загрози враховує контекст, доступні підтверджені відомості, зміни поведінки та можливості безпечного реагування. Вона вимагає спеціальної компетентності й не зводиться до пошуку «екстремістського типу особистості». Горган критикує профілювання, а систематичний огляд чинників ризику показує межі висновків із кореляцій. Для спеціалізованого розгляду використовуйте статтю «Оцінювання ризику екстремістського насильства: принципи та межі».
Психологічні механізми: що пов’язує зміни поглядів із можливими діями
Переживання несправедливості та пошук пояснень
Сприйнята несправедливість, приниження, відчуття втрати впливу й потреба в належності можуть робити певні колективні пояснення привабливими. Однак із цих переживань можливі різні виходи: участь у громадських ініціативах, пошук підтримки, ненасильницький протест, відсторонення від політики або, у частині обставин, схвалення насильства. Огляд Борума та концептуальна праця Шміда розглядають багаторівневість причин і відмінність конкретних шляхів.
Твердження «людина відчуває образу — отже, стане терористом» є методологічно хибним: психологічний стан ще не задає поведінкового результату. Для причинного висновку потрібно показати, як переживання взаємодіє із соціальною мережею, нормами групи, реальними можливостями дії та вибором людини.
Норми групи і моральне виправдання шкоди
Підтримка насильства може посилюватися там, де група винагороджує безкомпромісність, формує образ абсолютного ворога, применшує страждання постраждалих або подає насильство як обов’язок. Такі механізми мають пояснювальну цінність, але вони не утворюють завершеної моделі кожного нападу. Горган наголошує на залученні, перебуванні та виході як різних процесах, а Макколі та Москаленко показують розходження шляхів думки і дії.
Спостерігати жорстку групову риторику й установити фактичну підготовку насильства — різні завдання. У публічному аналізі варто відокремлювати зміст повідомлення, контекст його створення, реальне охоплення, поведінку учасників та обґрунтованість відомостей.
Роль соціальних мереж і цифрового середовища
Цифрові платформи можуть полегшувати контакт між учасниками, поширення пропаганди, групове підкріплення переконань та комунікацію між віддаленими спільнотами. Європейська комісія відзначає ці можливості у своїй політиці профілактики. Проте контакт із матеріалом, подальше переконання, вступ до групи й участь у нападі — послідовно різні показники. Із самого факту перегляду відео або підписки не можна встановити причинного впливу на майбутнє насильство.
Для перевірки причинності потрібні дані про попередні установки, алгоритмічну експозицію, вибір користувача, соціальні контакти та альтернативні пояснення. Розгорнуте дослідження цифрового контексту подано в статті «Онлайн-радикалізація до насильства: механізми і докази».
Український правовий контекст: що визначає закон
Конституційні свободи та захист від насильства
Стаття 34 Конституції України гарантує свободу думки, слова та вираження переконань; стаття 35 — свободу світогляду і віросповідання; стаття 39 — право на мирні зібрання. Конституція також визначає законні підстави обмеження певних прав. Отже, радикальність мирного погляду сама по собі не становить юридичного доказу терористичного діяння. Правовий аналіз починається з установлених фактів і застосовних норм.
Це має безпосередній психологічний наслідок: профілактичні програми мають захищати можливість мирної незгоди й громадської участі. Коли освітнє або консультаційне середовище прирівнює критику до загрози, воно руйнує довіру і створює умови для стигматизації. ЮНЕСКО в посібнику для формування освітньої політики рекомендує контекстний підхід із повагою до прав та інклюзивної освіти.
Закон України «Про боротьбу з тероризмом»
Закон України № 638-IV містить нормативні визначення тероризму, терористичного акту, терористичної діяльності й інших пов’язаних понять. Терористична діяльність у законі охоплює ширший перелік форм участі та сприяння, ніж лише безпосередній напад. Це окрема юридична класифікація, що не збігається автоматично з академічними визначеннями екстремізму. У відповідній нормі закон також зазначає, що його положення не можуть бути підставою переслідування людей, які в межах закону захищають конституційні права і свободи.
Для правової точності слід застосовувати саме чинну редакцію закону в офіційній базі Верховної Ради, оскільки формулювання й перелік заборонених діянь можуть змінюватися законодавцем. Публічна стаття пояснює терміни; рішення про кримінально-правову кваліфікацію належить компетентним органам у встановленій законом процедурі.
Кримінальний кодекс: терористичний акт і суміжні злочини
Стаття 258 Кримінального кодексу України передбачає відповідальність за терористичний акт, а суміжні статті 258-1—258-6 стосуються інших визначених законом форм терористичної діяльності. Важливо розрізняти фактичне діяння, публічне висловлювання, конкретний заклик, намір, підготовку, участь в організації та доведену причетність: юридичні ознаки й стандарти доказування для них відмінні.
Наукова класифікація може пояснювати психологічні механізми, але не встановлює вини конкретної особи. І навпаки, юридичний висновок про конкретний злочин не доводить, що кожен інший прихильник тієї самої ідеології має аналогічну психологічну траєкторію.
Чому українську війну не можна описувати довільними ярликами
В умовах збройної агресії Російської Федерації особливо важливо розрізняти терористичну діяльність, агресію, воєнні злочини, насильство щодо цивільного населення та законні дії із захисту держави. Кожна категорія має власну правову основу. Кримінальний кодекс України містить окремі положення щодо захисту Вітчизни, тоді як законодавство про боротьбу з тероризмом визначає інший комплекс правових відносин.
Редакційна інтерпретація полягає в тому, що обґрунтування нападу, спрямованість на цивільних, характер загрози й застосовне право необхідно встановлювати за фактами. Сама рішучість у захисті незалежності, національна ідентичність чи емоції людей, які переживають війну, не утворюють психологічного критерію терористичної схильності.
Насильницька радикалізація, вербування, участь і вихід: чотири різні процеси
Вербування — спроби залучити людину до мережі, руху чи діяльності; воно може включати різні форми соціального впливу. Участь — реальне включення в діяльність групи або дію. Припинення участі — поведінковий вихід із групи, відмова від певних практик чи ролей. Дерадикалізація — зміна переконань, пов’язаних із виправданням насильства. Ці результати можуть збігатися за часом, однак їх не можна вимірювати одним показником. Горган відокремлює залучення, перебування та вихід, наголошуючи, що вихід не обов’язково супроводжується зміною ідеології.
Людина може припинити насильницьку участь, зберігаючи частину попередніх поглядів; інша може змінити риторику, але залишатися включеною в небезпечні практики. Тому результат профілактики або реінтеграції оцінюють окремо за поведінкою, безпекою, життєвими можливостями та зміною переконань. Про поведінковий вихід розповідає стаття «Вихід із насильницької екстремістської групи: психологія припинення участі».
Як досліджують ці явища і де виникають помилки
Операційні визначення та змішування результатів
Окрема шкала «радикальних установок», показник підтримки політичного насильства, самозвіт про участь у групі та судово встановлений факт терористичної діяльності описують різні спостереження. В одному дослідженні термін «екстремізм» може означати відхилення від політичного центру, в іншому — легітимацію насильства. Порівнювати отримані коефіцієнти без урахування визначень неможливо. Систематичний огляд Вольфовіца та співавторів спеціально розділяє радикальні установки, наміри й поведінку.
Вибірка та рідкісність насильницьких подій
Дослідження опитувань загального населення, інтерв’ю з колишніми учасниками, адміністративні дані та судові матеріали мають різні переваги й обмеження. Ретроспективні біографії можуть перебільшувати послідовність минулих рішень; вибірки засуджених не представляють усіх носіїв радикальних переконань; онлайн-опитування вимірюють відповіді в певному контексті, а не майбутню поведінку. Коли цікавий результат трапляється рідко, навіть статистично помітна групова асоціація може мати низьку точність на рівні окремої особи. Горган пояснює проблеми профілювання, а метааналіз чинників ризику демонструє неоднорідність наявних оцінок.
Причина, кореляція і політична оцінка
Зв’язок між гнівом і схваленням насильства може мати кілька пояснень: гнів впливає на установки, установки підсилюють гнів, обидва залежать від іншої події або відповідей у певній соціальній ситуації. Для причинного висновку важливі часовий порядок, незалежне вимірювання та належний дизайн. Політична чи моральна оцінка явища — окрема площина; вона не замінює емпіричних даних. Такий поділ дає можливість одночасно захищати людей від насильства, критично вивчати його причини і поважати права на мирну незгоду.
Профілактика: чому точні поняття визначають правильні заходи
Профілактика насильства не дорівнює контролю переконань
Якщо метою програми є запобігання реальній шкоді, її показники мають стосуватися безпеки, достовірних погроз, підтримки або припинення насильницьких дій, а також доступності правомірних альтернатив участі. Зниження частоти радикальних відповідей в опитувальнику саме по собі не доводить зменшення ризику нападів. Матеріали УНЗ ООН про запобігання насильницькому екстремізму пояснюють відмінність профілактичних підходів, а огляд Вольфовіца та співавторів — межі простого перенесення асоціацій у програми втручання.
Підтримка законної громадянської участі, довірчих відносин у громаді, роботи із конфліктами та доступу до допомоги має змістовний профілактичний потенціал, проте ефект кожної конкретної програми потрібно доводити окремо. Посібник ЮНЕСКО пропонує інклюзивну освітню рамку, але сам факт наявності такого посібника не є доказом, що довільний урок критичного мислення запобігатиме терактам.
Школи, підлітки й захист приватності
У дітей і підлітків політичні погляди, групова належність і способи самовираження перебувають у розвитку. Незручне запитання, інтерес до історії насильства, провокативний вислів чи конфлікт із дорослими без підтвердженого контексту не дозволяють встановити намір завдати шкоди. Освітні втручання мають будуватися на повазі до гідності, недискримінації, підтримці довіри, пропорційності реагування та захисті персональних даних. ЮНЕСКО наголошує на ролі безпечного, якісного та інклюзивного навчання.
Якщо є конкретна погроза завдати шкоди, дорослим варто діяти відповідно до її змісту й невідкладності: забезпечити безпеку, залучити відповідальних фахівців і, за необхідності, компетентні служби. Рішення мають спиратися на факти та принцип мінімально необхідного поширення особистої інформації. Для родин призначено матеріал «Як близьким реагувати на можливу насильницьку радикалізацію».
Що робити читачеві при зіткненні з тривожною риторикою
Насамперед відокремте висловлене переконання від конкретної погрози, заклику до насильства або фактичної поведінки. Зверніть увагу на достовірне джерело інформації, обставини, безпосередньо названих можливих постраждалих та терміновість ситуації. Уникніть публічного таврування людини чи спільноти за ідентичністю, релігією або політичним світоглядом. У разі безпосередньої небезпеки звертайтеся до відповідних екстрених служб; при складній, але не невідкладній ситуації — до компетентних професіоналів. Це безпекова рекомендація, а не алгоритм діагностики.
Розвиток профілактичних програм докладніше розглянуто у статті «Профілактика насильницького екстремізму: рівні та доказові підходи».
Поширені запитання
Чи означає радикалізація, що людина стане терористом?
Ні. У широкому значенні радикалізація може стосуватися мирної зміни поглядів; у вужчому безпековому значенні — процесу наближення до виправдання насильства. Навіть друге визначення не гарантує переходу до злочину. Модель двох пірамід саме тому розрізняє позиції та дії.
Чи є екстремізм тотожним тероризму?
Ні. Термін «екстремізм» залежить від обраного критерію й може позначати переконання або практики. Тероризм має визначені насильницькі та правові ознаки. УНЗ ООН описує поняттєві розбіжності, а закон України установлює юридичні визначення терористичної діяльності.
Чи може людина мати радикальні погляди й залишатися прихильником ненасильства?
Так. Вимога докорінних реформ, глибока критика інституцій чи непопулярний світогляд не визначають способу участі в суспільному житті. Шмід відокремлює історію радикалізму від історії насильницьких рухів.
Чи можна називати будь-який напад із політичним мотивом тероризмом?
Політичний мотив — лише одна з можливих ознак, тому необхідно встановлювати характер дії, її мету, адресатів і застосовне законодавство. Навчальний модуль ООН пояснює відмінність правових підходів до визначення тероризму.
Чим насильницький екстремізм відрізняється від терористичного акту?
Перший є ширшою аналітичною категорією, що описує ідеологічно мотивовану підтримку та практики насильства. Другий — юридично визначене діяння, відповідальність за яке встановлено статтею 258 Кримінального кодексу України.
Чи є радикалізація психічним розладом?
Ні. Це дослідницький термін для опису змін соціально-політичних поглядів або залучення до певних практик. Психічний стан окремої особи визначають за власними клінічними правилами; висновок про ризик насильства не випливає з політичного переконання чи самого факту звернення по психологічну допомогу. Огляд чинників радикалізації оцінює багатофакторні зв’язки, а не діагностичну категорію.
Чи може людина вийти з насильницької групи, не відмовившись від колишніх переконань?
Так. Поведінкове припинення участі та зміна ідеологічних установок — різні результати. Горган прямо розмежовує вихід із діяльності та подальшу зміну переконань.
Яке визначення використовувати в українському правовому тексті?
Для юридичних питань потрібно звертатися до точного формулювання Закону України «Про боротьбу з тероризмом» та Кримінального кодексу України в чинних редакціях. Для психологічного дослідження слід додатково явно описувати, що саме вимірюється: переконання, підтримка насильства, намір, участь або дія.
Висновок
Найточніша карта понять будується за трьома різними осями: радикалізація описує зміни, екстремізм — зміст і характер певних позицій та практик, тероризм — особливі діяння й форми діяльності, пов’язані з насильством, залякуванням та юридично встановленими ознаками. Зв’язки між ними досліджують на підставі контексту й доказів. Така термінологія дає змогу одночасно серйозно ставитися до загрози насильства, точно оцінювати наявні дані та зберігати свободу законної мирної політичної й світоглядної участі.
Пов’язані статті
Джерела
• Borum, R. (2011a). Radicalization into Violent Extremism I: A Review of Social Science Theories. Journal of Strategic Security, 4(4), 7–36. https://doi.org/10.5038/1944-0472.4.4.1.
• Borum, R. (2011b). Radicalization into Violent Extremism II: A Review of Conceptual Models and Empirical Research. Journal of Strategic Security, 4(4), 37–62. https://doi.org/10.5038/1944-0472.4.4.2.
• European Commission. (2026). Prevention of radicalisation. https://home-affairs.ec.europa.eu/policies/internal-security/counter-terrorism-and-radicalisation/prevention-radicalisation_en.
• Horgan, J. (2008). From Profiles to Pathways and Roots to Routes: Perspectives from Psychology on Radicalization into Terrorism. The ANNALS of the American Academy of Political and Social Science, 618(1), 80–94. https://doi.org/10.1177/0002716208317539.
• McCauley, C., & Moskalenko, S. (2017). Understanding Political Radicalization: The Two-Pyramids Model. American Psychologist, 72(3), 205–216. https://doi.org/10.1037/amp0000062.
• Schmid, A. P. (2013). Radicalisation, De-Radicalisation, Counter-Radicalisation: A Conceptual Discussion and Literature Review. International Centre for Counter-Terrorism. https://doi.org/10.19165/2013.1.02.
• UNESCO. (2017). Preventing violent extremism through education: A guide for policy-makers. https://doi.org/10.54675/BAUW5133.
• United Nations Office on Drugs and Crime. (2018a). Counter-Terrorism Module 2: Radicalization and Violent Extremism. https://www.unodc.org/e4j/en/terrorism/module-2/key-issues/radicalization-violent-extremism.html.
• United Nations Office on Drugs and Crime. (2018b). Counter-Terrorism Module 4: Defining Terrorism. https://www.unodc.org/e4j/fr/terrorism/module-4/key-issues/defining-terrorism.html.
• United Nations Office on Drugs and Crime. (2018c). Counter-Terrorism Module 2: Preventing and Countering Violent Extremism. https://sherloc.unodc.org/cld/ar/education/tertiary/terrorism/module-2/key-issues/preventing-and-countering-violent-extremism.html.
• United Nations Office of Counter-Terrorism. (2016). Plan of Action to Prevent Violent Extremism. https://www.un.org/counterterrorism/en/plan-of-action-to-prevent-violent-extremism.
• Wolfowicz, M., Litmanovitz, Y., Weisburd, D., & Hasisi, B. (2021). Cognitive and behavioral radicalization: A systematic review of the putative risk and protective factors. Campbell Systematic Reviews, 17(3), e1174. https://doi.org/10.1002/cl2.1174.
• Верховна Рада України. (1996). Конституція України. https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/254к/96-вр.
• Верховна Рада України. (2001). Кримінальний кодекс України. https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2341-14.
• Верховна Рада України. (2003). Про боротьбу з тероризмом: Закон України № 638-IV. https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/638-15.