Радикалізація неповнолітніх: розвиток, ризики та захист
Український психологічний ХАБ · Опубліковано: 22 жовтня 2026 року · Редакційна політика
Дослідницький кластер: Психологія радикалізації, насильницького екстремізму та профілактики
Радикалізація неповнолітніх — це предмет дослідження того, як у дитячому та підлітковому віці за певних обставин можуть виникати, закріплюватися або послаблюватися переконання, що виправдовують ідеологічне насильство, і як дорослі та інституції можуть захистити дитину від використання насильницькими середовищами. У цьому процесі мають значення розвиток ідентичності, досвід стосунків, умови життя, групова взаємодія та цифрове середовище. Наявність радикальних поглядів, інтерес до політики, гостра критика суспільства чи пошук належності до спільноти самі по собі не встановлюють загрози насильства.
Головний практичний принцип полягає в тому, щоб оцінювати конкретну ситуацію та безпеку дитини, підтримувати довірливе спілкування й реагувати відповідно до реальних дій та загроз. Систематичний огляд Wolfowicz та співавторів розрізняє радикальні установки, наміри та поведінку; огляд Lewis та співавторів (2025) показує, наскільки обмежено досліджена ефективність індивідуальних програм для дітей і підлітків. Захист має спиратися на права дитини, обґрунтовану оцінку обставин і професійну допомогу, коли вона потрібна.
Що означає радикалізація неповнолітніх
У науковій літературі термін «радикалізація» застосовується до неоднакових процесів: посилення ідеологічних переконань, схвалення насильства, формування намірів та участі у відповідній діяльності. Для дитячої безпеки найважливіше точно визначити, про який із цих результатів ідеться. Систематичний огляд когнітивної та поведінкової радикалізації спеціально аналізує їх окремо, оскільки чинники, пов’язані з висловленими поглядами, не обов’язково однаково пов’язані з діями.
Під неповнолітніми в українському правовому контексті розуміють осіб відповідної вікової категорії за конкретним нормативним актом; у міжнародних дослідженнях вибірки часто охоплюють ширше поняття дітей або молоді. Тому висновки щодо осіб віком до 19 років із Campbell-огляду програм не слід автоматично переносити на всіх дітей молодшого шкільного віку чи на українське кримінальне право.
Від переконання до поведінки: чотири різні питання
Перше питання стосується поглядів: що саме дитина вважає справедливим, якими джерелами користується та як пояснює суспільні події. Друге — ставлення до насильства: чи виправдовує вона заподіяння шкоди людям заради групової мети. Третє — конкретних намірів і зовнішнього впливу: чи є погрози, примус, пропозиції виконати небезпечне завдання або спроби отримати доступ до засобів заподіяння шкоди. Четверте — фактичних дій. Кожен рівень потребує власних доказів і пропорційної відповіді.
Політична незгода, протест, релігійна практика, національна самоідентифікація, критичні запитання до влади й участь у законній громадянській діяльності є звичайними проявами громадянського та особистісного розвитку. Змішування їх із насильницькою радикалізацією створює ризик стигматизації й порушення прав. Для ширшого поняттєвого контексту дивіться порівняння радикалізації, екстремізму та тероризму.
Чим відрізняються радикалізація, вербування та експлуатація
Радикалізація описує можливі зміни переконань і поведінки людини. Вербування — дії іншої особи або групи, спрямовані на залучення. Експлуатація виникає, коли дитину використовують у чужих інтересах через обман, залежність, матеріальні обіцянки, тиск чи погрози. Дитина може зазнати експлуатації, не поділяючи ідеології тих, хто її використовує. Управління ООН з наркотиків і злочинності наголошує на широкому спектрі примусу та необхідності бачити у втягнених дітей насамперед осіб, які потребують захисту.
Це розмежування особливо важливе для України, де незаконне залучення дітей до небезпечних завдань під час війни може мати інструментальний характер і взагалі не супроводжуватися тривалою ідеологічною зміною. Окрему тему становить онлайн-вербування неповнолітніх до насильницьких рухів.
Чому підлітковий розвиток має значення
Підлітковий період пов’язаний із формуванням автономії, особистої та соціальної ідентичності, переглядом авторитетів, розвитком критичного мислення й значущістю ровесницьких стосунків. Саме ці нормативні процеси можуть ставати контекстом для пошуку простих відповідей на складні питання, сильного групового схвалення або бажання бути почутими. Жодна з цих особливостей розвитку не є ознакою майбутньої насильницької поведінки. Огляд Kasinathan і Parsons описує підлітків, які потрапляють у поле спеціалізованої допомоги, як неоднорідну групу з різними потребами й траєкторіями.
Молодші підлітки та старші підлітки
У молодшому підлітковому віці провідну роль у сприйнятті загроз можуть відігравати авторитет старших, бажання належати до кола друзів, труднощі з оцінюванням наслідків і залежність від сімейних умов. Старші підлітки здатні до складнішого ідеологічного аналізу, активніше визначають власну позицію й можуть гостро реагувати на несправедливість. Такі відмінності допомагають добирати зрозумілу мову підтримки, але не дають універсальної вікової шкали «схильності до радикалізації».
Дослідження часто об'єднують широкий віковий діапазон або використовують вибірки, сформовані за зверненнями до служб. Протокол систематичного огляду Petrosino і Morgan (2025) спеціально ставить питання про поширеність радикалізації серед школярів і прогалини у знаннях. Це протокол майбутнього синтезу, а не готове підтвердження будь-якого рівня поширеності.
Ідентичність, значущість і потреба в належності
Підліткові важливо відчувати, що його досвід має значення, думку сприймають серйозно, а стосунки дають можливість залишатися собою. Насильницькі середовища можуть використовувати ці потреби, пропонуючи винятковий статус, однозначні пояснення світу або відчуття безумовної підтримки. Водночас пошук сенсу, чутливість до несправедливості й прагнення належності є поширеними людськими потребами; їх наявність не відрізняє небезпечну особу від безпечної. ЮНІСЕФ розглядає належність, зміни соціальних зв’язків і нестабільність як можливі умови маніпуляції, наголошуючи на підтримці та участі дітей у житті спільноти.
Що відомо про фактори ризику
Сучасні огляди описують взаємодію індивідуальних, міжособистісних і суспільних чинників. Pandey і Behera (2026) систематизують їх за мікро-, мезо- та макрорівнями. Метааналіз Wolfowicz та співавторів показує, що зв’язки багатьох окремих змінних із результатами радикалізації малі, а їхня сила залежить від того, чи досліджують погляди, наміри або поведінку. Ці кореляції не дозволяють обчислити надійний індивідуальний прогноз нападу.
Особистий досвід та емоційні процеси
У частині досліджень вивчають переживання приниження, відкидання, безсилля, образи, потребу в значущості, неприйняття невизначеності та моральні виправдання заподіяння шкоди. У конкретної людини такі переживання можуть набувати змісту залежно від стосунків, середовища й доступних способів дій. Гнів після несправедливості сам собою є зрозумілою людською реакцією; профілактична робота має допомагати знаходити конструктивні способи вираження й відновлення впливу на власне життя.
Висновок «дитина розгнівана, отже є небезпечною» не має наукового обґрунтування. Навіть коли певна риса статистично пов’язана з результатом в окремій вибірці, цього недостатньо, щоб встановити причину або передбачити рідкісну подію. Наукове підґрунтя відмінності між кореляцією та поведінкою викладено в огляді факторів ризику насильницької радикалізації.
Родина, однолітки та значущі дорослі
Сімейні конфлікти, порушення довіри, досвід насильства, складні стосунки з ровесниками або тривале відчуття відчуження можуть підвищувати вразливість до різних форм небезпечного залучення. Проте такі обставини поширені в багатьох сім’ях і зазвичай не ведуть до ідеологічного насильства. Важливим є конкретне поєднання умов, доступної підтримки й дій інших осіб. Особливого значення набувають дорослі, з якими можна обговорити загрозу, не очікуючи негайного осуду.
У багаторівневому метааналізі Duindam, van Loon і Lösel (2025) позитивна участь батьків була статистично пов’язана з нижчими показниками радикалізації у молодіжних вибірках. Це груповий захисний зв’язок, а не обіцянка, що певна модель батьківства гарантовано запобігатиме насильству.
Школа, соціальне виключення і суспільна несправедливість
Булінг, ізоляція, дискримінація, брак справедливих процедур, відчуття безправ’я та обмежені можливості участі можуть створювати умови, в яких радикальні пояснення здаються привабливими. Однак вплив різниться за контекстом. Сам факт соціальної нерівності чи досвіду переселення не означає радикалізацію окремої дитини. Шкільна профілактика має поліпшувати безпеку, довіру до правил, доступ до підтримки та можливість розв’язувати конфлікти.
Метааналіз захисних чинників молоді виявив зв’язки з навчальними досягненнями, просоціальною поведінкою, позитивною участю батьків, процедурною справедливістю та міжгруповими контактами; для частини показників асоціації невеликі. Механічне віднесення учнів із низькими оцінками чи складним сімейним становищем до «групи екстремістського ризику» суперечить змісту цих результатів.
Війна, травматичний досвід і переміщення
Війна порушує безперервність навчання, зв’язки з друзями, відчуття безпеки й доступ до послуг. Діти можуть переживати втрати, розлуку, вимушене переміщення та тривалу невизначеність. Це вагомі підстави для психологічної та соціальної підтримки, але досвід війни не є індивідуальним показником насильницької радикалізації. ЮНІСЕФ у дослідженні участі дітей в організованому насильстві (2024) наголошує на соціально-екологічній взаємодії умов і важливості захисту дітей від різних видів експлуатації.
Захисні чинники: що показують дослідження
Захисні чинники — це характеристики середовища й взаємодії, пов’язані зі зменшенням імовірності небажаних результатів у досліджуваних групах. Вони не є автоматичними гарантіями, а деякі результати можуть пояснюватися змішаними причинами або особливостями вибірок. Duindam та співавтори (2025) об’єднали 41 дослідження, 49 незалежних вибірок і загалом 55 563 учасники та віднесли статистично значущі асоціації до низки захисних доменів.
У практичному вимірі найбільш обґрунтовані загальні орієнтири — підтримка доброзичливих стосунків із дорослими, безпечна школа, доступні можливості соціальної участі, навички розв’язання конфліктів та конструктивні способи висловлення незгоди. Водночас безпосередній причинний ефект окремих заходів саме на підтверджені випадки екстремістського насильства залишається недостатньо встановленим; самі автори метааналізу закликають до нових поздовжніх досліджень.
Яку роль відіграють інтернет, спільноти та алгоритми
Цифрові середовища одночасно дають дітям навчання, творчість, дружбу, ігри, громадянську участь та можливості підтримки. Певні особи й організації використовують ці простори для маніпуляції, групового тиску та залучення до небезпечних дій. Звіт ЮНІСЕФ про безпеку в онлайн-іграх (2025) описує експлуатацію соціальної інфраструктури ігор організованими насильницькими мережами, водночас окремо визнаючи право дітей на гру й позитивну роль цифрового спілкування.
Як групове схвалення змінює сприйняття насильства
У закритих або щільно пов’язаних спільнотах люди можуть частіше бачити схвалення одних висловлювань і засудження інших. Насильницькі дії іноді подаються як вияв лояльності, а відмова від них — як зрада групи. Для захисту суттєво розрізняти описане в літературі соціальне підкріплення та твердження про неминучий «перехід від перегляду контенту до нападу»: такого універсального переходу дослідження не встановлюють.
Навіть повторна поява жорстокого контенту не дає підстави безпосередньо прогнозувати поведінку окремого підлітка. Варто з’ясовувати, чи є прямі погрози, тиск, вимога зберігати небезпечну таємницю, обговорення реальних завдань або страх залишити спільноту. Окремий науковий огляд присвячено онлайн-радикалізації до насильства.
Маніпуляція, залежність і вимушена участь
В окремих випадках підліток спершу вступає у звичайну розмову, отримує увагу або обіцянку вигоди, а згодом стикається з небажаними вимогами. Це загальний опис загроз експлуатації, який пояснює важливість раннього звернення по допомогу. Форми й послідовність конкретних випадків різняться; для захисної відповіді значення мають наявні повідомлення, поведінка ініціатора та реальна безпека дитини. Правовий аналіз ЮНІСЕФ 2026 року показує, що діти можуть бути залучені до цифрових операцій як свідомо, так і через обман чи використання їхніх пристроїв.
Заборона всіх ігор або суцільне стеження за цифровим життям дитини не випливає з наведених доказів. Більш відповідними є віково зрозумілі правила приватності, можливість повідомити про небезпечний контакт, обговорення маніпуляцій та підтримка дорослого, який допоможе без приниження.
Як відрізнити звичайні зміни підлітка від ситуації, що потребує захисту
Зміна друзів, одягу, музики, переконань, зацікавлень або словника може бути частиною становлення особистості. Замкнутість і суперечки з батьками мають багато можливих пояснень. Навіть кілька таких проявів разом не становлять перевіреного тесту на насильницьку радикалізацію. Науковий огляд факторів не дає підстав користуватися простими психологічними профілями для передбачення рідкісного насильства.
Підставою для конкретної захисної дії є фактичні обставини: погрози конкретним людям, примус до протиправних дій, отримання завдань від невідомих осіб, шантаж, пересилання небезпечної особистої інформації, зникнення зв’язку або висловлений страх перед помстою за відмову. Навіть у такій ситуації метою дорослого є встановлення безпеки й залучення компетентної допомоги, а не самостійне присвоєння дитині ярлика чи діагнозу.
Запитання, які допомагають зрозуміти контекст
Корисна розмова починається з відкритих запитань: «Що ти знайшов у цій спільноті?», «Які розмови тебе хвилюють?», «Чи хтось просить зробити те, чого ти не хочеш?», «Чи відчуваєш ти, що можеш безпечно відмовитися?», «Чим я можу допомогти саме зараз?». Такі питання спрямовані на досвід і потреби дитини, а не на підтвердження заздалегідь сформованої підозри.
Якщо підліток описує безпосередню загрозу, дорослому слід діяти відповідно до рівня небезпеки. За наявності реального ризику шкоди людям важливі швидке забезпечення безпеки, звернення до екстрених служб і взаємодія з уповноваженими фахівцями.
Що можуть робити батьки й опікуни
Зберігати контакт і можливість звернутися по допомогу
Підліток має знати, що може повідомити про шантаж, погрози чи небезпечний контакт без негайного приниження, публічного розголосу або автоматичної втрати підтримки родини. Дорослому корисно спочатку вислухати, перевірити поточну безпеку, відокремити факти від припущень і разом визначити наступні кроки. Міністерство освіти і науки України радить розвивати довірливі стосунки та обговорювати ризики вербування, цифрової безпеки й обіцянок легкого заробітку.
Підтримувати розуміння інформації та право на власну думку
Розбирайте з дитиною те, хто поширює повідомлення, на яких фактах воно ґрунтується, чому викликає сильні емоції, які групи в ньому зображені узагальнено та які законні способи змін пропонуються. Позитивною метою є здатність обґрунтовувати позицію, змінювати думку під впливом фактів і відмовлятися від небезпечних вимог. Дорослі можуть відкрито визнавати складність суспільних питань та підтримувати ненасильницькі форми громадянської участі.
Домовлятися про цифрову безпеку
Практичні правила включають обережність із передаванням особистих даних, використання засобів приватності, можливість блокувати небезпечні контакти, збереження повідомлень про погрози для компетентних органів, а також звернення до дорослого до виконання підозрілого прохання. Вибір заходів залежить від віку та реальних обставин. ЮНІСЕФ у звіті про дитинство в цифровому світі (2025) нагадує про одночасну цінність цифрової участі й потребу захисту від конкретної шкоди.
Залучати допомогу при примусі або конфлікті
Якщо дитина боїться наслідків відмови від групи, її залякують чи змушують приховувати небезпечні контакти, доцільно звернутися до шкільного психолога, компетентного фахівця з дитячого психічного здоров’я або відповідної служби захисту дітей. Не слід самостійно встановлювати контакт із людьми, які погрожують, чи примушувати підлітка до ризикованої конфронтації. У випадку безпосередньої небезпеки потрібна негайна допомога служб реагування.
Якою має бути профілактика у школі
Школа має особливі можливості для профілактики через довіру до дорослих, захист від булінгу, справедливі правила, медіаграмотність, роботу з конфліктами й доступ до психологічної підтримки. Навчання повинно давати всім учням можливість ставити складні питання без стигматизації. Доречно розрізняти універсальну профілактику для всього класу, адресну допомогу дітям із конкретними труднощами та індивідуальні заходи у випадках підтвердженого втягнення або небезпеки.
МОН України описує інформаційно-профілактичні заходи проти вербування підлітків. Це офіційна практична рекомендація, а не доказ того, що будь-який окремий урок уже знизив частоту насильницьких злочинів. Докладно шкільний контекст розкрито у статті «Профілактика насильницької радикалізації у школі».
Реагування освітян на повідомлення про загрозу
Працівник закладу освіти повинен вислухати дитину, встановити, чи є нагальна загроза, діяти згідно з процедурами захисту дітей і передати питання відповідальним фахівцям. Документування має бути мінімально необхідним, точним та конфіденційним. Поширення неперевірених припущень серед учнів, батьків або в соціальних мережах може збільшити ризики для конкретної дитини.
Педагогічна бесіда, оцінка шкільного благополуччя, психодіагностика та професійна оцінка загрози виконують різні завдання. Вчитель чи батько не повинен застосовувати спеціалізовані інструменти оцінювання екстремістського насильства як тести для учнів.
Що відомо про ефективність програм
Розмови про профілактику часто містять обіцянки швидкого результату від уроків критичного мислення, контрнаративів або індивідуального наставництва. Для наукової оцінки потрібно чітко визначити результат: зростання знань, зміна ставлень, зменшення намірів, припинення участі чи зменшення реальної насильницької поведінки. Перші результати не можна без перевірки вважати доказом останнього.
Campbell-огляд Lewis, Marsden, Hewitt, Squires і Stefaniak (2025) включив 29 досліджень вторинних і третинних втручань для дітей та молоді поза системою кримінального правосуддя. Для оцінки ефективності за достатньо сильним дизайном знайшлася лише одна квазіекспериментальна робота з істотним ризиком систематичної похибки. Автори прямо дійшли висновку, що доказів для впевненого твердження про ефективність недостатньо. Спостереження про прийнятність програм, якість їхнього впровадження або позитивні відгуки не є рівнозначними підтвердженню зниження насильства.
При плануванні захисту варто застосовувати загальні обґрунтовані принципи дитячого розвитку й добробуту, а специфічні програми оцінювати за якістю доказів, можливими побічними наслідками, потребою дитини та реальними результатами. Важливо також враховувати, що необґрунтоване «виявлення радикалізованих» дітей може посилювати недовіру й стигматизацію.
Психічне здоров’я та нейророзвиток
Тривога, депресивні переживання, розлади психічного здоров’я та нейророзвиткові особливості можуть вимагати допомоги незалежно від будь-яких політичних або світоглядних переконань. Kasinathan і Parsons (2025) підкреслюють необхідність комплексного оцінювання потреб тих підлітків, які вже потрапили до спеціалізованих служб. Цей клінічний огляд не встановлює, що певний діагноз або особливість розвитку може служити самостійним маркером небезпечності.
Труднощі соціального спілкування, самотність, досвід цькування чи психічний розлад не є доказом схвалення насильства. Психологічну підтримку надають з огляду на стан і потреби дитини, а оцінювання конкретної загрози належить підготовленим фахівцям із відповідними повноваженнями.
Якщо дитина вже була залучена до небезпечної групи
Вихід із насильницького середовища може супроводжуватися страхом помсти, втратою стосунків, почуттям сорому, загрозою розголошення особистих матеріалів та невизначеністю майбутнього. Потрібен індивідуальний план безпеки, відновлення довіри, навчання, соціальних контактів і за необхідності психологічної та правової допомоги. Зміна переконань, припинення участі й соціальна реінтеграція є різними процесами; робота з одним із них не гарантує автоматичного завершення інших.
Посібник Управління ООН з наркотиків і злочинності та позиція спеціального представника Генерального секретаря ООН з питань насильства щодо дітей наголошують на реабілітації й реінтеграції, врахуванні примусу та найкращих інтересів дитини. Реальну відповідальність за протиправні дії визначають компетентні органи відповідно до конкретних обставин і законодавства.
Український правовий і безпековий контекст
В Україні захист прав і безпеки дитини регулює, зокрема, Закон «Про охорону дитинства». Обробку особистих відомостей, у тому числі чутливих даних, визначає Закон «Про захист персональних даних». Ці нормативні акти встановлюють правову основу, тоді як наукові огляди пояснюють психологічні закономірності. Правова кваліфікація конкретних дій залежить від чинних норм та встановлених фактів.
МОН у рекомендаціях від 31 березня 2025 року звертає увагу на ризики злочинного вербування через соціальні мережі, месенджери, фінансові пропозиції та психологічний тиск. Ці повідомлення стосуються конкретної безпекової загрози під час війни і не свідчать, що політичний інтерес, підліткова критичність чи активність в інтернеті самі по собі є ознаками злочину.
У разі безпосередньої небезпеки для людей звертайтеся до поліції за номером 102; офіційна сторінка контактів кіберполіції містить способи повідомлення про кіберінциденти та електронні звернення. У ситуаціях психологічного тиску й підозри на експлуатацію доцільно також залучати відповідні служби захисту дітей та кваліфікованих спеціалістів. Збір і передавання матеріалів про дитину мають залишатися необхідними, законними та пропорційними.
Як діяти в конкретних ситуаціях
Дитина повторює жорсткі або радикальні гасла
Варто дослідити їхній зміст разом із дитиною: що вона вкладає у слова, звідки взяла інформацію, що її обурює та як уявляє законні способи зміни ситуації. Мета такої розмови — розуміння, розвиток критичного мислення й підтримка ненасильницької поведінки. Самі висловлювання без конкретного контексту не є достатньою підставою для оцінки загрози.
Дитині погрожує онлайн-знайомий
Першочергові дії — перевірити фізичну безпеку, припинити небажане спілкування за можливості, не відповідати на вимоги шантажиста, зберегти доступні повідомлення для законного звернення та залучити компетентну допомогу. Не потрібно звинувачувати дитину в тому, що вона приховувала проблему: страх реакції дорослих часто перешкоджає зверненню. Детальніше — в матеріалі про онлайн-вербування дітей.
Є конкретні погрози комусь заподіяти шкоду
Потрібно забезпечити безпеку людей, не залишати дитину сам на сам із небезпечними обставинами, уникати самостійних конфронтацій та звернутися до екстрених і компетентних служб. Рішення щодо індивідуальної оцінки загрози, додаткових заходів і допомоги мають ухвалювати підготовлені фахівці. Загальні переліки поведінкових ознак не замінюють такої роботи.
Після втручання дитина боїться повертатися до школи
Потрібні захист конфіденційності, план безпечного повернення, координація з родиною та освітнім закладом, оцінка булінгу, підтримка навчання і психологічного стану. Важливо визначити, чи залишається реальна загроза від інших осіб. Матеріали ООН щодо реінтеграції дітей пояснюють, чому додаткове таврування може перешкоджати поверненню до безпечного життя.
Поширені запитання
Чи буває радикалізація у дітей молодшого шкільного віку?
Діти різного віку можуть стикатися з небезпечним впливом, груповим тиском чи вербуванням. Дослідження переважно зосереджені на підлітках або широких молодіжних групах, тому можливість контакту з ризиком не можна плутати з виміряною поширеністю насильницьких переконань серед молодших школярів. Campbell-протокол Petrosino і Morgan демонструє потребу систематизувати саме шкільні дані.
Чи означає різка зміна переконань, що підліток стане насильницьким?
Ні. Для оцінки мають значення конкретний зміст висловлювань, обставини, фактичні погрози, дії та безпека людей. Зміна світогляду — поширена частина розвитку особистості. Wolfowicz та співавтори розмежовують показники установок, намірів і поведінки.
Чи можуть комп’ютерні ігри спричиняти насильницьку радикалізацію?
Сам факт гри не є доказом радикалізації або передбаченням насильства. Водночас певні насильницькі організації використовують канали спілкування в ігрових середовищах для впливу на дітей. Звіт ЮНІСЕФ пояснює необхідність захищати дітей від експлуатації, зберігаючи право на безпечну гру та спілкування.
Чи існує тест, який визначає майбутнього екстреміста?
Загальнодоступного науково підтвердженого тесту для достовірного передбачення конкретного нападу немає. Спеціалізовані професійні методики працюють із контекстною оцінкою випадків, мають обмеження доказової бази й вимагають підготовки. Вони не призначені для домашнього або шкільного масового «скринінгу» дітей за поглядами, віком чи станом здоров’я.
Чи достатньо одного заняття з медіаграмотності?
Таке заняття може бути корисним елементом освіти, але оцінювати його результат потрібно окремо. Campbell-огляд 2025 року констатує недостатність надійних досліджень ефективності адресних програм протидії радикалізації дітей та молоді, тому обіцянка гарантованого зменшення насильства була б необґрунтованою.
Що найважливіше зробити дорослому просто зараз?
Забезпечити можливість відкритої розмови, перевірити наявність конкретної загрози, надати дитині підтримку та звернутися по професійну допомогу відповідно до обставин. Підтримка прав дитини, довіра, безпечне освітнє середовище та захист від експлуатації утворюють основу профілактичної роботи.
Висновок
Радикалізація неповнолітніх є складним предметом на перетині психології розвитку, міжгрупових процесів, соціального середовища та захисту прав дитини. Наукові дані пояснюють можливі механізми й групові чинники, однак не встановлюють єдиної траєкторії чи надійного особистісного профілю майбутнього учасника насильства. Ефективна захисна позиція поєднує змістовний діалог, справедливі правила, реалістичну цифрову безпеку, своєчасне реагування на конкретні загрози та доступність допомоги. Для неповнолітньої людини головними залишаються безпека, гідність, розвиток і можливість повернутися до повноцінного життя.
Пов’язані статті
Джерела
• Duindam, H. M., van Loon, A. W. G., & Lösel, F. (2025). Protective factors against extremism and violent radicalization in youth: A multilevel meta-analysis. Aggression and Violent Behavior, 85, 102101. https://doi.org/10.1016/j.avb.2025.102101.
• Kasinathan, J., & Parsons, A. (2025). Radicalisation in adolescents: Mental health considerations for violent extremism. Australasian Psychiatry, 33(1), 57–63. https://doi.org/10.1177/10398562241292209.
• Lewis, J., Marsden, S., Hewitt, J., Squires, C., & Stefaniak, A. (2025). Non-criminal justice interventions for countering cognitive and behavioural radicalisation amongst children and adolescents: A systematic review of effectiveness and implementation. Campbell Systematic Reviews, 21(4), e70079. https://doi.org/10.1002/cl2.70079.
• Pandey, K., & Behera, N. (2026). Factors influencing radicalization process at micro, meso, and macro levels: A systematic literature review. Behavioral Sciences & the Law, 44(4), 571–589. https://doi.org/10.1002/bsl.70064.
• Petrosino, A., & Morgan, C. (2025). Protocol: Prevalence and risk and protective factors for radicalization among school-aged youth: A systematic review. Campbell Systematic Reviews, 21(2), e70041. https://doi.org/10.1002/cl2.70041.
• UNICEF Innocenti. (2024). Children’s involvement in organized violence: Emerging trends and knowledge gaps. https://www.unicef.org/innocenti/reports/childrens-involvement-organized-violence.
• UNICEF Innocenti. (2025). Childhood in a digital world. https://www.unicef.org/innocenti/reports/childhood-digital-world.
• UNICEF Innocenti. (2025). Protecting children in online gaming: Mitigating risks from organized violence. https://www.unicef.org/innocenti/reports/protecting-children-online-gaming.
• UNICEF Innocenti. (2025). Protecting children from manipulation by radical ideologies. https://www.unicef.org/innocenti/stories/protecting-children-radical-ideologies.
• UNICEF Innocenti. (2026). Children’s recruitment and use in cyber-operations. https://www.unicef.org/innocenti/stories/childrens-recruitment-and-use-cyber-operations.
• United Nations Office on Drugs and Crime. (2017). Handbook on children recruited and exploited by terrorist and violent extremist groups: The role of the justice system. https://www.unodc.org/unodc/en/justice-and-prison-reform/endvac/index.html.
• United Nations Special Representative of the Secretary-General on Violence against Children. (2020). Solutions for children previously affiliated with extremist groups: An evidence base to inform repatriation, rehabilitation and reintegration. https://violenceagainstchildren.un.org/en/article/solutions-children-previously-affiliated-extremist-groups-evidence-base-inform-repatriation.
• Wolfowicz, M., Litmanovitz, Y., Weisburd, D., & Hasisi, B. (2021). Cognitive and behavioral radicalization: A systematic review of the putative risk and protective factors. Campbell Systematic Reviews, 17(3), e1174. https://doi.org/10.1002/cl2.1174.
• Верховна Рада України. (2001). Закон України «Про охорону дитинства» № 2402-III, чинна редакція. https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2402-14.
• Верховна Рада України. (2010). Закон України «Про захист персональних даних» № 2297-VI, чинна редакція. https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2297-17.
• Департамент кіберполіції Національної поліції України. Контакти та порядок звернення. https://cyberpolice.gov.ua/contacts/.
• Міністерство освіти і науки України. (2025). Як розпізнати ознаки вербування дитини? Рекомендації батькам і освітянам. https://mon.gov.ua/news/yak-rozpiznaty-oznaky-verbuvannia-dytyny-rekomendatsii-batkam-i-osvitianam.
• Міністерство освіти і науки України. (2025). Як не потрапити «на гачок» російських спецслужб? Онлайн-урок для підлітків про антивербування. https://mon.gov.ua/news/yak-ne-potrapyty-na-hachok-rosiiskykh-spetssluzhb-onlain-urok-dlia-pidlitkiv-pro-antyverbuvannia.