Міжвідомчий супровід у профілактиці насильницького екстремізму

Український психологічний ХАБ · Опубліковано: 22 жовтня 2026 року · Редакційна політика

Дослідницький кластер: Психологія радикалізації, насильницького екстремізму та профілактики

Міжвідомчий супровід у профілактиці насильницького екстремізму — це узгоджена робота фахівців різних служб, які за визначених правових підстав спільно оцінюють конкретні потреби людини та обґрунтовані питання безпеки, планують підтримку, координують відповідальність і перевіряють результати. До супроводу можуть залучатися соціальні працівники, психологи, освітяни, фахівці із захисту дітей, органи місцевого самоврядування та, за належної компетенції, правоохоронні органи. Мета такого підходу — надати своєчасну допомогу і запобігти насильству, зберігаючи права людини, добровільність соціальної підтримки там, де її передбачає закон, і обмеження доступу до персональних даних.

Систематичний огляд Lewis та співавторів (2024) узагальнив 47 досліджень організації індивідуального супроводу і визначив умови, які допомагають втілювати такі програми. Водночас автори не знайшли придатних досліджень, які дозволяли б установити їхню ефективність щодо запобігання насильницькій радикалізації. Інший систематичний огляд Mazerolle та співавторів (2021) також виявив недостатню та методологічно слабку доказову базу для визначення впливу міжвідомчих програм за участю поліції на насильство. Тому належна координація є обґрунтованим принципом організації послуг, а твердження про гарантоване зменшення терористичного насильства потребує окремої перевірки.

Що саме означає міжвідомчий супровід

Поняття «міжвідомчий» описує співпрацю суб’єктів із різними повноваженнями, професійною підготовкою та доступом до ресурсів. «Супровід» означає послідовну, відповідальну роботу з конкретною ситуацією впродовж часу: узгодження мети, оцінювання потреб, виконання погоджених дій, повторний розгляд змін і завершення участі. Англомовна наукова література використовує поняття case management, а також multi-agency working; їхні конкретні організаційні форми в різних країнах відрізняються. Lewis та співавтори розглядають такі етапи, як виявлення потреби, оцінка, планування, надання допомоги, спостереження за результатом і завершення роботи.

У цій статті міжвідомчий супровід є описовою моделлю координації, а не назвою окремої законодавчо затвердженої української програми. Питання про компетенцію кожного органу, обсяг відомостей та підстави втручання необхідно щоразу вирішувати за чинним правом. Закордонні програми дають матеріал для порівняння і для формулювання перевірюваних організаційних рішень, але самі собою не встановлюють обов’язків для українських закладів.

Радикальні переконання, ризик і поведінка

Радикальні політичні погляди, критика влади, громадський активізм і релігійні переконання належать до сфери свободи думки та самовираження. Питання профілактичного втручання постає, коли є конкретні обставини, які потребують допомоги або законного реагування на реальні загрози насильства. Слід окремо встановлювати, про що свідчать доступні відомості: про переконання, схвалення насильства, висловлений намір, підготовчу поведінку чи вже вчинені дії. Конституція України, статті 32, 34 і 35, задає межі захисту приватності, висловлювань та свободи світогляду.

Наявність ізоляції, сильного гніву, травматичного досвіду, незвичних поглядів або психічних труднощів сама по собі не визначає небезпеки людини. У міжвідомчій роботі важливо розрізняти потребу в соціальній чи медичній допомозі й підстави для конкретної оцінки загрози. Систематичний огляд Brouillette-Alarie та співавторів (2025) демонструє, наскільки обмежено валідизовані спеціалізовані інструменти оцінювання екстремістського насильства.

Чому до супроводу залучають кілька служб

Питання, які виникають у конкретній ситуації, можуть стосуватися навчання, сімейних стосунків, житла, психічного здоров’я, безпеки дитини, соціальної підтримки та правопорядку. Спеціаліст однієї установи часто бачить лише окрему частину цієї картини і має обмеження щодо власних повноважень. Координація покликана забезпечити доступ до належної допомоги, своєчасні консультації, послідовність рішень і визначену відповідальну особу. Ці механізми описані в огляді Lewis та співавторів.

Водночас зібрання представників багатьох органів саме по собі не створює якісного рішення. Суперечливі цілі, нерівність повноважень, відсутність довіри, надмірне накопичення відомостей та нечіткі критерії завершення роботи можуть ускладнити допомогу. Mazerolle та співавтори (2021) виділили довіру між партнерами, спільність цілей, увагу до конфіденційності, навчання та помірне адміністративне навантаження як важливі умови впровадження.

Координація соціальних і безпекових цілей

Соціальна служба відповідає за підтримку, заклад освіти — за освітнє середовище й належне реагування в межах своєї компетенції, медичний фахівець — за медичну допомогу, а правоохоронний орган — за законні функції безпеки. Спільна зустріч не об’єднує ці повноваження в необмежений мандат. Кожен учасник повинен розуміти, яку конкретну законну мету переслідує його участь і які відомості він може отримати. Така організація узгоджується з підходом до співпраці та прав людини у настановах ОБСЄ щодо роботи з громадами.

Психологічно якісний супровід прагне зберігати стосунки довіри з людиною. Якщо підтримка сприймається як прихована процедура спостереження, зростає ймовірність відмови від допомоги або замовчування важливих труднощів. Дослідження впровадження засвідчують значення взаємної довіри фахівців та клієнтів, проте не встановлюють, що будь-яка окрема форма комунікації гарантовано змінює насильницьку поведінку. Lewis та співавтори (2024).

Наукова доказовість міжвідомчих програм

Що показав огляд Mazerolle та співавторів

У Campbell Systematic Reviews (2021) дослідники розглянули багатовідомчі програми за участю поліції. З великого масиву публікацій лише п’ять досліджень відповідали критеріям оцінювання впливу; чотири оцінювали міжвідомчу співпрацю, одне — пов’язані з радикалізацією установки чи вразливість. Жодне не давало надійної прямої перевірки того, чи зменшується фактичне насильство серед людей із високим ризиком. Дослідження мали суттєві обмеження та ризик упередженості.

Результати щодо покращення взаємодії відомств були змішаними. Один невеликий квазіексперимент дав окремі сприятливі зміни за опитувальником серед учасників громадської програми, але ці показники не дорівнюють частоті насильницьких нападів. Огляд прямо застерігає від перенесення слабких результатів на висновок про загальну ефективність моделі. Mazerolle та співавтори.

Що додав систематичний огляд Lewis та співавторів

Огляд Lewis та співавторів (2024) включив 47 досліджень впровадження та організації індивідуального супроводу в програмах протидії радикалізації до насильства. Він описав складнощі первинного скерування, оцінки потреб, спільного планування, взаємодії служб, документування змін і виходу з програми. Найчастіше згадувалися довіра, компетентність фахівців, сталі ресурси та чіткі правила обміну інформацією.

Для головного запитання про причинну ефективність цих програм автори не виявили придатних досліджень. Отже, наявні дані дозволяють формувати рекомендації щодо організації роботи і виявляти можливі помилки реалізації, але не доводять, що вибраний набір служб відвертає певну кількість нападів. Lewis і Marsden (2025) окремо узагальнили той самий висновок у фаховій статті.

Як читати повідомлення про успіх програми

Збільшення кількості консультацій, скерувань чи проведених зустрічей показує доступність і використання послуг. Задоволеність отримувачів допомоги може відображати прийнятність програми. Кількість випадків, успішно закритих адміністративно, описує управління процесом. Кожен із цих показників корисний у своїй сфері, але вони вимірюють різні результати. Щоб говорити про запобігання насильству, необхідні валідні поведінкові показники, достатній період спостереження та переконлива контрфактична оцінка. Такий підхід відповідає принципам ПРООН щодо моніторингу та оцінювання профілактики екстремізму.

У рідкісних подій, зокрема терористичних нападів, є особлива статистична проблема: навіть бездоганно організована місцева програма може мати надто мало випадків для достовірного висновку про зміну їхньої частоти. Тому корисні проміжні показники потрібно поєднувати з оцінкою шкоди, доступності допомоги, прав людини та перевіркою можливих небажаних наслідків. Це методологічний висновок, який випливає з обмежень бази, описаних в оглядах Mazerolle та Lewis.

Організаційні моделі: від громадської профілактики до індивідуального супроводу

Універсальна профілактика в громаді

На рівні громади спільна робота може бути спрямована на доступність освіти, психологічної підтримки, захисту дітей, допомоги сім’ям, подолання дискримінації та врегулювання конфліктів. Ці заходи мають власні соціальні цілі та можуть підтримувати загальну профілактику насильства. Центри контролю та профілактики захворювань США пропонують для профілактики насильства цикл визначення проблеми, вивчення чинників, перевірки втручань та масштабування тих, що продемонстрували результат.

Загальні освітні й соціальні програми доцільно оцінювати за конкретним призначенням, а не приписувати їм автоматичну «антитерористичну» дію. Настанови ОБСЄ щодо ролі громадянського суспільства (2019) описують участь місцевих організацій і довіру як складники ширшого суспільного підходу, проте це рекомендації з організації політики, а не підтвердження причинної ефективності кожного заходу.

Адресна підтримка за наявності конкретної потреби

Людині або сім’ї можуть бути потрібні послуги через соціальну кризу, втрату стабільного середовища, конфлікт, психологічні труднощі чи небезпеку для дитини. Скерування до соціальної, медичної або освітньої допомоги здійснюється відповідно до належних правил і потреб; воно не потребує приписування особі екстремістської ідентичності. В українському контексті законодавчою рамкою соціального супроводу є, зокрема, Закон України «Про соціальні послуги».

Відповідальний фахівець має сформулювати, яке питання вирішує програма, чому саме цю послугу пропонують і як людина зможе отримати підтримку або оскаржити помилкову інформацію. Наукові огляди звертають увагу на індивідуалізацію роботи, відповідність спеціаліста потребам клієнта та якість взаємодії. Lewis та співавтори (2024).

Ситуації законної оцінки загрози

Коли є конкретна інформація про підготовку або наміри заподіяти шкоду, потрібна оцінка відповідальних компетентних служб з урахуванням терміновості та законних процедур. Завдання соціальної допомоги і функції кримінального реагування варто розподіляти за відповідальністю. Принциповою умовою є відмова від автоматичного ототожнення ризику з політичною позицією, релігійною належністю чи діагнозом. Закон «Про боротьбу з тероризмом» визначає правові засади, компетенцію і координацію суб’єктів боротьби з тероризмом в Україні.

У професійній практиці особливо важливо пояснювати, які факти перевірено, які залишаються невизначеними, що стосується теперішньої поведінки, а що — лише припущень. Спеціалізовані методики можуть допомагати структуровано описувати обставини, але систематичний огляд Brouillette-Alarie та співавторів не виявив проспективних досліджень, які доводили б надійне прогнозування майбутнього насильства такими інструментами.

Учасники: компетенції та межі повноважень

Координатор випадку

Координатор — це визначена уповноважена особа або відповідальна команда, яка стежить за погодженим планом, зберігає хронологію рішень, організовує зв’язок між учасниками та готує перегляд результатів. Важливо, щоб функція координації не розчиняла професійну відповідальність інших учасників. У систематичному огляді Lewis та співавторів нечіткі ролі й розрив між етапами супроводу названі серед проблем упровадження.

Соціальний працівник і фахівець із підтримки сім’ї

Соціальний працівник може оцінювати потреби, сприяти доступу до соціальних послуг, підтримувати сім’ю та взаємодію із громадою відповідно до українського законодавства та професійних стандартів. Необхідність послуг повинна визначатися реальними труднощами, життєвими обставинами та волевиявленням людини у передбачених законом випадках. Правову рамку утворює Закон «Про соціальні послуги».

Психолог і фахівець із психічного здоров’я

Психолог працює з психологічними потребами, переживаннями, стосунками, подоланням стресу й обґрунтованими формами підтримки. Медичний фахівець здійснює клінічну оцінку, коли вона показана. Психологічний висновок про депресію, травму чи тривогу не встановлює намір учинити ідеологічно мотивоване насильство. Учасникам супроводу необхідно розділяти клінічні потреби та оцінку безпекової ситуації; значення фахової компетентності й належного добору виконавців описує Lewis та співавтори.

Освіта, захист дітей, місцева громада

Освітяни можуть підтримувати безпечне навчальне середовище, працювати з конфліктами, повідомляти компетентні служби про реальні обставини небезпеки в передбачених законом ситуаціях і допомагати у скеруванні до підтримки. При цьому навчання має залишатися відкритим для обговорення суспільно значущих питань і різноманітних поглядів. Посібник ЮНЕСКО для педагогів приділяє особливу увагу підготовці вчителя до складних розмов.

Недержавні організації можуть надавати підтримку, працювати із сім’ями та бути містком довіри між людьми й установами. Їхня участь має ґрунтуватися на ясних правилах, добровільності там, де це належить, та безпеці даних. Настанови ОБСЄ розглядають громадянське суспільство як повноправного учасника профілактики, а не як неофіційний інструмент стеження.

Правоохоронні органи

Поліція та інші уповноважені суб’єкти залучаються відповідно до законодавчої компетенції й характеру конкретної ситуації. Участь правоохоронців може допомагати реагувати на обґрунтовану загрозу, однак вимагає виразного розподілу ролей, щоб людина розуміла статус кожного співрозмовника. Огляд Mazerolle та співавторів (2021) вивчав саме програми за участю поліції та зафіксував і потенційні організаційні переваги, і суттєві прогалини в доказах результативності.

Послідовність індивідуального супроводу

1. Первинне звернення й визначення законної підстави

Звернення може стосуватися потреби в послузі, занепокоєння сім’ї, проблеми безпеки чи повідомлення про конкретний вчинок. На першому етапі з’ясовують, яка ситуація описана фактично, кому належить повноваження реагувати, чи існують підстави для обробки персональних даних і яка допомога може бути запропонована. Кожне повідомлення потребує перевірки контексту; самі емоційні оцінки або політичні ярлики не є фактичним встановленням насильницького ризику. Конституція України і Закон «Про захист персональних даних» визначають фундаментальні межі поводження з приватною інформацією.

2. Визначення потреб і компетенцій

Проводять роздільний аналіз потреб у соціальній, освітній, психологічній чи медичній підтримці та наявних конкретних обставин безпеки. Кожне питання передають тому фахівцю, компетенція якого реально відповідає завданню. У роботі з дітьми залучення відповідальних осіб визначається законом та інтересами дитини. Lewis та співавтори повідомляють, що міжвідомче оцінювання залежить від підготовки, відносин довіри та послідовного використання професійних процедур.

3. Узгодження плану та участі людини

План доцільно оформлювати як набір зрозумілих завдань, уповноважених виконавців і строків перегляду. Людині пояснюють запропоновані послуги, підстави обміну відомостями, доступні альтернативи й спосіб звернення із запереченнями. Підтримка має бути індивідуалізованою, а рішення — зрозумілим і пропорційним меті. В огляді Lewis та співавторів обмеженість даних саме про якість планування названа однією з прогалин.

4. Реалізація, консультування і координація

На етапі виконання фахівці надають погоджені послуги у межах своєї компетенції, підтримують зв’язок і документують необхідний мінімум рішень. Корисно розрізняти виконання дії та настання бажаного результату: проведена консультація підтверджує факт контакту, а покращення соціального функціонування або безпеки потребує окремого оцінювання. Такий поділ випливає зі структури управління випадком, яку аналізують Lewis та співавтори.

5. Переоцінка змін, коригування і завершення

Перегляд має встановлювати, чи отримала людина потрібну підтримку, чи зберігаються обставини, які виправдовують участь кожної служби, і чи можна завершити випадок із належним маршрутом подальшої допомоги. Продовження втручання лише тому, що раніше існувало звернення, потребує особливої уваги до пропорційності. Lewis та співавтори описують труднощі закриття випадків та підтримання послідовності після переходу між службами.

Як ухвалювати спільні рішення без стигматизації

Складні випадки можуть викликати різні професійні оцінки. Щоб відмінності не перетворювалися на змагання відомств, обговорення варто організувати навколо фактичних питань: що відомо, яке джерело це підтверджує, наскільки інформація надійна, яких відомостей бракує, що саме потребує допомоги та хто уповноважений діяти. Оцінка має змінюватися при появі нових даних. Проблеми суб’єктивності, непослідовності та співпраці під час спільних нарад описані в огляді Lewis та співавторів.

Міжвідомча група також має враховувати асиметрію впливу: позиція силового органу може звучати вагоміше за психологічну чи соціальну, навіть коли питання стосується передусім соціальної підтримки. Організаційно доречно прямо визначати, чия компетенція є вирішальною для конкретного рішення, і фіксувати професійні розбіжності без тиску на учасників. Це редакційна практична рекомендація, сформульована з урахуванням описаних у систематичних оглядах проблем міжвідомчої взаємодії.

Конфіденційність і законний обмін інформацією

Міжвідомча співпраця спирається на розподіл завдань, а обмін персональними даними потребує конкретної мети та правової підстави. Стаття 32 Конституції України захищає приватне і сімейне життя. Закон «Про захист персональних даних» регулює обробку персональних даних, права суб’єктів та обов’язки відповідальних осіб. Звідси випливає вимога перевіряти повноваження й необхідність кожного окремого передання, а не створювати безмежний спільний архів учасників програми.

Практично доцільно визначати уповноважених осіб, мету кожного запиту, необхідний обсяг даних, спосіб їх захисту, строк зберігання та процедуру виправлення неточностей. Доступ до психологічних чи медичних відомостей повинен обґрунтовуватися окремо; професійна таємниця й правила медичної конфіденційності потребують спеціальної правової оцінки. Це рекомендації з організації належної обробки даних, що спираються на український закон про персональні дані та значення правил інформаційного обміну, виявлене в огляді Mazerolle.

Згода, межі її застосування та обов’язкові повноваження

Згода людини важлива для форм підтримки, які за своєю природою є добровільними, але правова підстава обробки інформації визначається чинним законодавством для відповідної ситуації; не кожна дія державного органу здійснюється виключно за згодою. Організації не можуть підмінювати юридичну підставу загальною фразою «з метою профілактики». Перед кожним обміном потрібна перевірка застосовних положень Закону «Про захист персональних даних» й галузевих правил.

Виправлення помилок, строки та завершення доступу

Помилковий запис може впливати на майбутні контакти людини з установами, навіть якщо вихідне припущення давно втратило підстави. Процедура супроводу потребує способу уточнення інформації, перегляду обмежень доступу й належного завершення зберігання. Важливо документувати не лише початкові побоювання, а й відомості, які їх спростовують. Захист від необґрунтованої стигматизації є практичним наслідком прав на приватність та обмеження мети обробки персональних даних, закріплених у законодавстві України.

Діти та підлітки: особливі гарантії

У неповнолітніх віковий розвиток, пошук належності, чутливість до групових норм і потреба в автономії можуть формувати контекст поведінки. Ці особливості потребують підтримки, належного педагогічного підходу та уваги до сімейного й соціального середовища. Вони не дають підстав трактувати підліткову незгоду, провокаційний вислів чи знайомство з суперечливим матеріалом як встановлений намір насильства. ЮНЕСКО пропонує педагогам підтримувати відкриті й безпечні розмови про складні суспільні явища.

Для дітей пріоритет мають найкращі інтереси дитини, її захист, право бути почутою у відповідний до віку спосіб та правомірність доступу до особистої інформації. Участь батьків чи законних представників, освітніх і соціальних служб визначають за конкретними обставинами й вимогами закону, з увагою до ситуацій, коли саме сімейне середовище становить небезпеку. Нормативним джерелом є Закон України «Про охорону дитинства».

Слід приділяти особливу увагу наслідкам навішування ярлика: дитина, яку безпідставно назвали «екстремістом», може втратити довіру до школи та допоміжних служб. Шкільне скерування має описувати факти і потреби, а не надавати психологічний або кримінальний статус. Огляд Lewis та співавторів звертає увагу на ризики помилкового скерування, а Закон «Про охорону дитинства» визначає юридичний контекст захисту дитини.

Міжнародний досвід: що можна порівнювати

Британська система Channel

В Англії та Уельсі модель Channel функціонує як міжвідомча процедура підтримки людей, щодо яких є відповідні підстави занепокоєння можливим залученням до тероризму. У роботі залучаються місцеві органи влади, поліція, освітні, медичні й соціальні служби; для підтримки за цією програмою передбачено згоду особи або належного представника. Так описує її чинне британське урядове керівництво, доповнене документами Channel і міжвідомчих груп, оновленими у 2025 році.

Ця схема демонструє одну з можливих форм розподілу ролей та маршруту підтримки. Її не слід переносити в українські установи як готовий юридичний механізм. Британська правова база, визначення відповідальних органів і порядок скерування є специфічними для відповідної юрисдикції. Опис програми в офіційному керівництві також не слугує самостійним доказом її ефективності. Структуру супроводу слід оцінювати окремо від наслідків, на що вказує Campbell-огляд Lewis та співавторів.

Співпраця з громадами в документах ОБСЄ

ОБСЄ (2014) розглядає взаємодію поліції з громадами в рамках законності та довіри, а посібник ОБСЄ (2019) описує роль громадянського суспільства в профілактиці. Ці документи допомагають визначати інституційні принципи: взаємну відповідальність, участь місцевих організацій, належну комунікацію та чутливість до прав людини. Їхній нормативно-практичний статус необхідно відрізняти від результатів експериментальної оцінки програм.

Чому запозичення потребує місцевої перевірки

Ресурси громад, структура соціальних служб, рівень довіри до державних інституцій, наслідки війни та діючі правові норми змінюють умови впровадження. Тому програма, організаційно прийнятна в одній країні, може створити небажані наслідки в іншій. Lewis та співавтори підкреслюють роль місцевого контексту, нормативного середовища та довіри; звідси випливає потреба в українських пілотних оцінюваннях замість автоматичного перенесення іноземних процедур.

Особливості українського контексту

Право, компетенція і межі поняття

В Україні Закон «Про боротьбу з тероризмом» визначає правові й організаційні основи боротьби з тероризмом та координації уповноважених суб’єктів. Закон «Про соціальні послуги» регулює надання соціальних послуг. Закон «Про захист персональних даних» визначає умови обробки інформації про особу, а Конституція України гарантує основоположні права. Сукупність цих актів створює нормативні межі, проте сама назва «міжвідомчий супровід у профілактиці насильницького екстремізму» у цій публікації позначає дослідницьку модель, а не спеціальну українську процедуру з єдиним затвердженим регламентом.

Важливо юридично розрізняти екстремізм як поняття наукового чи суспільного дискурсу, тероризм як визначену законом діяльність і конкретні склади правопорушень. Соціальні служби можуть працювати з потребами людини незалежно від наявності кримінально-правового питання. Для державного примусу, спеціальних обмежень та правоохоронних заходів потрібні встановлені законом підстави. Це випливає з Конституції України та Закону «Про боротьбу з тероризмом».

Війна, безпека та ризик хибних узагальнень

У воєнному контексті особливого значення набувають реальні загрози безпеці, психологічні наслідки травматичних подій, вимушене переміщення та потреби постраждалих. Ці обставини можуть створювати запити до різних служб, проте сам досвід війни, перебування на окупованій території чи походження людини не є індикатором насильницької радикалізації. Організація допомоги має виходити з конкретних фактів і потреб, застосовуючи гарантії рівного ставлення й захисту приватності. Це редакційне застосування принципів Конституції України і наукових обмежень, описаних у Campbell-оглядах.

До кого звертатися у випадку небезпеки

У разі безпосередньої загрози життю чи здоров’ю першочергове завдання — забезпечити фізичну безпеку і звернутися до відповідних екстрених служб. Для запиту на соціальну, психологічну чи освітню допомогу слід використовувати місцеві законні маршрути підтримки та компетентні установи; конкретні механізми залежать від території й категорії послуги. Публікація не встановлює процедур реагування замість державних органів і не пропонує самостійно розслідувати поведінку інших людей. Правовий розподіл компетенцій випливає із Закону «Про боротьбу з тероризмом» та Закону «Про соціальні послуги».

Оцінювання ризику: можливості та наукові межі

Спеціалізовані інструменти, зокрема VERA-2R, TRAP-18 та ERG22+, застосовуються в окремих професійних контекстах оцінки екстремістського насильства або пов’язаних загроз. Вони мають різні початкові цільові ситуації, вимоги до підготовки й процедури використання. Ці інструменти призначені для компетентної професійної роботи, де результати розглядають разом із перевіреною інформацією та контекстом. Систематичний огляд Brouillette-Alarie та співавторів (2025) оцінив наявні дослідження шести спеціалізованих інструментів.

Огляд виявив 20 досліджень, переважно ретроспективних, із невеликими або відібраними вибірками. Проспективного підтвердження здатності цих методик надійно прогнозувати майбутнє насильство не було. Деякі результати стосувалися узгодженості оцінок різних фахівців за певних умов, а не точності передбачення. Тому шкала, перелік ознак чи експертна оцінка не можуть автоматично переводити людину в категорію «майбутній нападник» або самостійно визначати обмеження її прав. Brouillette-Alarie та співавтори (2025).

Працівник освіти, член родини чи громадський активіст не повинен намагатися застосувати ці професійні інструменти за описом із мережі. У разі конкретних тривожних фактів доцільне звернення до відповідних уповноважених спеціалістів і документування доступних обставин без інтерпретацій щодо особистості чи діагнозу. Це редакційний висновок із меж валідності інструментів, описаних у систематичному огляді.

Організаційні ризики та етичні суперечності

Хибнопозитивні припущення й дискримінація

Якщо програма використовує надто широкі критерії, звичайне політичне чи релігійне самовираження може помилково стати підставою для безпекового нагляду. Наслідками можуть бути стигматизація, відмова від послуг і погіршення відносин із громадою. Застосування однакових стандартів доказів незалежно від світогляду та відокремлення припущень від фактів зменшують простір для упереджених рішень. Конституційні гарантії визначені в статтях 32, 34 та 35 Конституції України.

Розмивання ролей та нерівність ресурсів

Коли відомства мають різні бюджети, цілі та критерії успіху, координація може перетворитися на формальне узгодження або дублювання роботи. Працівники витрачають більше часу на звітування, ніж на допомогу, а питання завершення випадку залишаються невизначеними. Огляди Mazerolle і Lewis описують адміністративне навантаження, кадрові ресурси, нечіткі цілі та міжвідомчу довіру як фактори якості впровадження.

Змішування лікування і контролю

Якщо консультація з психологом сприймається як обов’язковий спосіб перевірити політичну лояльність, порушується призначення психологічної допомоги. Правила меж конфіденційності мають бути зрозумілими до початку роботи, а за потреби безпекового реагування його здійснюють компетентні органи на законних підставах. Порушення довіри і надмірне зосередження на ризиках виділені серед бар’єрів у систематичному огляді Lewis та співавторів.

Політичний тиск і короткі терміни звітності

Суспільний запит на швидкі дії іноді спонукає називати успіхом саме збільшення кількості скерувань чи зустрічей. Однак такі цифри не свідчать про зменшення насильницького ризику. Програмі потрібні критерії результату, незалежний розгляд можливих помилок і достатній горизонт спостереження. Політичний тиск як бар’єр впровадження описали Lewis та співавтори, а принципи оцінювання результатів — ПРООН.

Як будувати систему оцінювання програми

На початку програми слід формулювати модель очікуваних змін: які конкретні проблеми виявлено, чому запропоновані дії можуть на них вплинути, що слугуватиме показником належної реалізації, а що — результатом для людей і громади. Рамка громадського здоров’я CDC передбачає визначення проблеми, дослідження чинників, перевірку стратегій та впровадження тих, ефективність яких установлено.

Показники процесу

До показників процесу належать своєчасність відповіді, належність скерувань, кількість фактично отриманих послуг, участь людей за умовами програми, сталість відповідального контакту, виконання плану та коректність обміну даними. Ці показники дозволяють знаходити організаційні вади й покращувати доступність допомоги. Вони не доводять зменшення насильства. Lewis та співавтори розглядають документацію випадків, наради та систематичне спостереження як інструменти управління, використання яких у досліджених програмах було непослідовним.

Показники добробуту і поведінки

Для учасника можуть бути релевантні безпечне житло, відновлення навчання, доступ до лікування, покращення соціального функціонування, добровільний вихід із насильницької групи чи відсутність підтвердженої насильницької поведінки у визначений період. Останній показник слід оцінювати з розумінням рідкісності події, відмінностей вибірок і часових умов. Зміна поглядів, участь у консультаціях та фактична поведінка — окремі наслідки. Цей поділ узгоджується з методологічними застереженнями Campbell-огляду Mazerolle та співавторів.

Показники безпеки прав людини

Якість програми визначається також кількістю обґрунтованих скарг, виправленням помилкових записів, відповідністю обміну даними правовим вимогам, відсутністю дискримінаційних практик та можливістю завершити супровід. Такі показники необхідно розглядати поруч із результатами послуг. ПРООН включає права людини та громадську участь до підходу моніторингу програм протидії насильницькому екстремізму.

Дизайн дослідження й оцінка причинності

Для оцінки причинного впливу потрібні належні порівняльні групи, вимірювання до і після, зрозумілий добір учасників та врахування того, що різні установи скеровують різні категорії людей. Якщо контрольну групу сформувати етично й практично неможливо, слід прозоро пояснити обмеження квазіекспериментальних чи спостережних висновків. Mazerolle та співавтори засвідчили дефіцит саме таких переконливих досліджень, а Lewis та співавтори — відсутність придатних оцінок результативності моделей супроводу.

Практична модель для українських організацій

На основі систематичних оглядів і чинних українських законів можна сформулювати послідовність організаційних рішень: визначити законну мету; перевірити, кому належить компетенція; запропонувати відповідну допомогу; зафіксувати межі обміну даними; погодити відповідальність і спосіб перегляду; окремо вимірювати доступність послуг, добробут, поведінку й права людини. Це редакційна модель для професійного обговорення, яка потребує адаптації до місцевих правил, навчання персоналу й зовнішнього оцінювання. Її підґрунтя — Lewis та співавтори, Mazerolle та співавтори і Закон України «Про захист персональних даних».

Під час планування варто передбачити механізм незалежного професійного розгляду складних випадків, належне опрацювання скарг і помилкових скерувань, захист працівників від перевантаження та регулярне підвищення кваліфікації. Ці дії націлені на якість реалізації та зниження організаційних ризиків; наявна наука ще не дозволяє перетворювати їх на формулу гарантованого запобігання нападові. Систематичні огляди та підхід ПРООН до оцінювання дають підстави для такого розмежування.

Поширені запитання

Чи потрібна участь поліції в кожному міжвідомчому супроводі?

Участь правоохоронців визначають законні повноваження та фактичні питання безпеки. Соціальна чи психологічна допомога може здійснюватися відповідними службами без перетворення кожної життєвої труднощі на поліцейський випадок. Водночас конкретна небезпека потребує належного законного реагування. Закон «Про боротьбу з тероризмом» окреслює компетенцію в сфері протидії тероризму.

Чи є міжвідомчий супровід способом визначити майбутнього терориста?

Мета супроводу — організувати допомогу та належне реагування на обґрунтовані потреби й загрози. Надійної універсальної психологічної моделі, що дозволяє безпомилково передбачити насильницький напад за поглядами, рисами особистості або окремими ознаками, немає. Спеціальні інструменти також мають важливі обмеження валідності. Brouillette-Alarie та співавтори (2025).

Чи доведено, що координація служб зменшує екстремістське насильство?

Поки що немає достатньої кількості якісних досліджень, які дозволяють установити такий причинний ефект. Наукові огляди вказують на умови кращої організації співпраці, але не підтверджують надійного зменшення кількості насильницьких подій. Mazerolle та співавтори (2021); Lewis та співавтори (2024).

Чи зобов’язаний психолог розкривати всі записи іншим учасникам програми?

Обсяг передання визначається конкретною законною підставою, метою й професійними нормами, які застосовуються до відповідної послуги. Сам факт міжвідомчої співпраці не встановлює необмеженого доступу до психологічних або медичних відомостей. Закон «Про захист персональних даних» та Конституція України.

Питання, за яких обставин психолог може передавати інформацію іншим службам, докладніше розглянуто в матеріалі «Конфіденційність і повідомлення про загрозу: межі роботи психолога». Правові обов’язки й професійні межі визначають за конкретною ситуацією та чинними нормами.

Що робити родині, яка стурбована висловлюваннями близької людини?

Почати з уточнення конкретних обставин, безпечної розмови й пошуку відповідної підтримки. Важливо розмежувати образливі або радикальні судження, виправдання насильства й фактичні відомості про небезпечні дії. Якщо є безпосередня загроза, потрібно забезпечити безпеку та звернутися до уповноважених екстрених служб. Детальний освітній матеріал — «Розмова з людиною, яка виправдовує ідеологічне насильство».

Чи можна використовувати британську систему Channel в Україні?

Британський досвід можна вивчати як приклад процедури з визначеними учасниками та відповідальністю. Правові норми, вимоги до згоди, документообігу й повноваження в Україні визначаються українськими законами. Опис британського керівництва є матеріалом для порівняння, а не готовою українською нормативною інструкцією.

Висновки

Міжвідомчий супровід може впорядковувати професійну допомогу там, де потреби людини й належні обставини безпеки виходять за межі повноважень однієї установи. Якість його організації залежить від компетентності, чіткого розподілу ролей, довіри, законного обміну даними, добровільної участі там, де вона передбачена, і перевірки результатів. Lewis та співавтори підтверджують значення цих умов для впровадження програм.

Стан доказів вимагає розділяти організаційну доцільність співпраці, ефективність конкретної соціальної допомоги й причинний вплив на насильницькі події. Для українського контексту перспективним є створення правомірних, прозорих і оцінюваних форм координації без стигматизації людей за світоглядом або станом здоров’я. Mazerolle та співавтори і Brouillette-Alarie та співавтори демонструють, чому висновки про попередження конкретних нападів мають спиратися на значно сильніші дані.

Пов’язані статті

Профілактика насильницького екстремізму: рівні та доказові підходи — системна карта рівнів профілактики та якості доказів.

Розмова з людиною, яка виправдовує ідеологічне насильство — особисті розмови, межі допомоги та ситуації обґрунтованого занепокоєння.

Конфіденційність і повідомлення про загрозу: межі роботи психолога — межі професійної таємниці, законний обмін даними та реагування на конкретну загрозу.

Роль психолога і психічного здоров’я в програмах профілактики

Джерела

Brouillette-Alarie, S., Hassan, G., Varela, W., та ін. (2025). Reliability and Validity of Risk Assessment Tools for Violent Extremism: A Systematic Review. Campbell Systematic Reviews, 21(4), e70080. DOI.

Centers for Disease Control and Prevention. (2024). About the Public Health Approach to Violence Prevention. Офіційна сторінка.

Home Office. (2023, із наступними оновленнями). Prevent duty guidance: for England and Wales. Офіційне керівництво.

Home Office. (2025). Channel and Prevent Multi-Agency Panel guidance. Офіційна сторінка.

Lewis, J., Marsden, S., Cherney, A., Zeuthen, M., Rahlf, L., Squires, C., & Peterscheck, A. (2024). Case management interventions seeking to counter radicalisation to violence and related forms of violence: A systematic review. Campbell Systematic Reviews, 20(2), e1386. DOI.

Lewis, J., & Marsden, S. (2025). Counter-radicalisation case management interventions: Findings from a Campbell systematic review. Aggression and Violent Behavior, 82, 102050. DOI.

Mazerolle, L., Cherney, A., Eggins, E., Hine, L., & Higginson, A. (2021). Multiagency programs with police as a partner for reducing radicalisation to violence. Campbell Systematic Reviews, 17(2), e1162. DOI.

Organization for Security and Co-operation in Europe. (2014). Preventing Terrorism and Countering Violent Extremism and Radicalization That Lead to Terrorism: A Community-Policing Approach. Офіційне видання.

Organization for Security and Co-operation in Europe. (2019). The Role of Civil Society in Preventing and Countering Violent Extremism and Radicalization That Lead to Terrorism. Офіційне видання.

UNESCO. (2016). A Teacher’s Guide on the Prevention of Violent Extremism. Бібліографічний запис ООН.

United Nations Development Programme. (без дати). Monitoring, Evaluation and Learning. Офіційна сторінка.

Верховна Рада України. (1996). Конституція України, № 254к/96-ВР. Чинний текст.

Верховна Рада України. (2001). Закон України «Про охорону дитинства», № 2402-III. Чинний текст.

Верховна Рада України. (2003). Закон України «Про боротьбу з тероризмом», № 638-IV. Чинний текст.

Верховна Рада України. (2010). Закон України «Про захист персональних даних», № 2297-VI. Чинний текст.

Верховна Рада України. (2019). Закон України «Про соціальні послуги», № 2671-VIII. Чинний текст.