Сімейна профілактика залучення до насильницьких груп
Український психологічний ХАБ · Опубліковано: 22 жовтня 2026 · Редакційна політика
Дослідницький кластер: Психологія радикалізації, насильницького екстремізму та профілактики
Сімейна профілактика залучення до насильницьких груп — це система щоденної підтримки, виховання, захисту та своєчасного звернення по допомогу, що зменшує вразливість людини до примусу, експлуатації й виправдання насильства заради групової мети. Її головними складниками є довірливі стосунки, можливість відкрито говорити про складні переживання, навчання безпечній поведінці в цифровому середовищі та узгоджені дії родини зі школою і фахівцями за наявності конкретної загрози.
Науковий висновок потребує точності. Систематичний огляд Zych і Nasaescu виявив статистичні зв’язки між деякими сімейними умовами й показниками радикалізації, однак не встановив причинності та не знайшов придатних для включення досліджень ефективності власне сімейних програм. Новіший огляд втручань для дітей і підлітків також показав, наскільки обмежені достовірні оцінки результативності цільової профілактики. Тому практичні рекомендації далі спираються на поєднання наявних досліджень, загальних принципів захисту дітей і чітко позначених обґрунтованих висновків редакції.
Що саме потрібно запобігати: участі в насильстві, примусу та експлуатації
Радикальні політичні погляди, гостра критика влади, релігійні переконання, активізм, участь у мирному протесті й навіть непримиренна суперечка з дорослими належать до різних форм висловлення позиції. Сімейна профілактика зосереджується на ситуаціях, у яких з’являється виправдання фізичного насильства проти людей, примус, залякування, погрози, втягування в протиправні дії або фактична участь у них. Дослідники розрізняють радикальні установки, наміри й поведінкові результати, оскільки ці явища вимірюють по-різному і вони не утворюють єдиного передбачуваного ланцюга. Це розмежування застосовано в систематичному огляді Lewis та співавторів.
Насильницька група в контексті цієї статті — середовище, у якому учасників заохочують до заподіяння шкоди людям, використовують погрози або залучають до дій із насильницькою метою. Це можуть бути ідеологічно мотивовані мережі, локальні угруповання чи групи, що експлуатують дітей. Правова кваліфікація конкретної організації та дій належить компетентним органам і залежить від обставин. Для родини першорядне значення мають безпека, свобода дитини від примусу та конкретні факти поведінки.
Особливо важливо розрізняти залучення до групи й насильницьку радикалізацію. Людина може опинитися під тиском, погрозами, шантажем чи в залежності від дорослих, не поділяючи їхньої ідеології. Матеріали Управління ООН з наркотиків і злочинності наголошують, що участь дітей в озброєних і насильницьких групах може включати широкий спектр примусу, а їхні потреби потребують орієнтованого на права дитини підходу.
Що відомо науці про роль сім’ї
Сімейні зв’язки — один із контекстів, а не універсальне пояснення
У систематичному огляді Campbell, опублікованому Zych і Nasaescu у 2022 році, проаналізовано 33 дослідження сімейних чинників, що охоплювали загалом 148 081 учасника. Деякі показники сімейних конфліктів і наявності членів родини, залучених до екстремістських середовищ, корелювали з більшою вираженістю досліджуваних ознак радикалізації. Вища залученість до сімейних стосунків та окремі інші характеристики корелювали з нижчими показниками. Автори наголосили на переважно високому ризику систематичної похибки, неоднорідності операційних визначень і неможливості встановити, що сімейні умови спричиняють або запобігають насильству.
Отже, конфлікт між батьками й підлітком не є доказом майбутньої небезпеки, а згуртована родина не забезпечує абсолютного захисту. Дослідження міжпоколіннєвого передавання екстремістських уявлень також показує складність процесу: систематичний огляд 53 переважно якісних досліджень описав різні способи передавання ідей у сім’ях, зокрема через розмови, соціальне середовище, символи та повсякденні практики. Теплі стосунки самі по собі можуть співіснувати з передаванням шкідливих переконань. Важливі зміст взаємодії, ставлення до насильства й доступ дитини до інших соціальних зв’язків.
Захисні чинники в молодіжних дослідженнях
Метааналіз 2025 року, який об’єднав 41 дослідження та 49 незалежних вибірок, повідомив про невеликі статистичні зв’язки між позитивною батьківською залученістю та нижчими показниками екстремізму й насильницької радикалізації в молоді (r ≈ −0,13). Також розглядалися просоціальна поведінка, освітні результати, справедливе ставлення інституцій та позитивні контакти між групами. Кореляційні результати характеризують середні закономірності у вибірках і не дозволяють обчислити особистий ризик конкретної дитини.
Практичне значення цих даних полягає в підтримці звичайних умов здорового розвитку: передбачуваності, турботи, справедливих меж, дружніх зв’язків і можливості звернутися до дорослого. Водночас ефективність саме таких дій проти екстремістського насильства повинна перевірятися окремими дослідженнями; переносити на них результати загальних програм виховання автоматично не можна.
Що можуть і чого поки не можуть довести дослідження втручань
Огляд Lewis, Marsden та співавторів 2025 року знайшов лише одне дослідження ефективності поза системою кримінального правосуддя, яке відповідало його суворим критеріям для дітей і підлітків; у цьому дослідженні ризик похибки був серйозним. Додатково автори проаналізували 29 робіт щодо організації втручань, їхніх перешкод і умов упровадження. Наявних даних замало для впевненого висновку, що сімейні консультації, наставництво чи міжвідомчі програми знижують частоту насильницьких дій.
Огляд Lewis та співавторів 2024 року щодо ведення випадків також розглядає індивідуальні та комплексні заходи підтримки й підкреслює ранню стадію доказової бази. Важливо оцінювати окремо збереження контакту з фахівцем, зміну переконань, припинення участі в групі та перевірені насильницькі події. Поліпшення сімейної комунікації є самостійно значущим результатом, але не тотожне доведеному запобіганню насильству.
Як родина може підтримувати безпеку
Довіра як умова раннього звернення по допомогу
Дитині легше повідомити про залякування, дивні пропозиції чи небезпечне знайомство, якщо вона очікує, що її вислухають без приниження. Батьківська реакція має бути послідовною: спочатку з’ясувати, що сталося і чи існує безпосередня загроза, потім разом визначити безпечний наступний крок. Розмови не повинні перетворюватися на допит про погляди або вимогу беззастережної згоди з дорослими.
Огляд Sporer і Buxton 2024 року описує перешкоди, через які близькі люди можуть не помічати важливих змін або вагатися із зверненням по підтримку. Серед них — невизначеність щодо значення поведінки, страх наслідків, брак інформації та ускладнені відносини з інституціями. Звідси випливає практичний принцип: родина має знати, до кого можна звернутися за консультацією ще до кризової ситуації.
Емоційна безпека й ненасильницьке вирішення конфліктів
У повсякденному житті дорослі можуть демонструвати способи висловлення злості, незгоди й образи, які зберігають гідність іншої людини. Це означає визнавати переживання дитини, уточнювати реальні обставини конфлікту, пояснювати межі прийнятної поведінки й відновлювати стосунки після сварки. Підтримка особливо важлива під час втрат, переїздів, тривалого стресу та змін у родині.
Методичні рекомендації Міністерства освіти і науки України для профілактики насильства передбачають роботу з батьками, навчання ненасильницьких моделей поведінки та взаємодію психологічної служби зі школою. Ці рекомендації стосуються ширшої профілактики насильства, тому їх слід використовувати як основу виховання й захисту, а не як доказ ефективності спеціалізованої протидії радикалізації.
Автономія та відчуття належності
Підлітки закономірно шукають власну ідентичність, дружбу, моральні орієнтири й можливість впливати на світ. Родина підтримує цей розвиток, коли дозволяє ставити складні питання, обговорювати політику й історію, не соромлячись незгоди, та брати участь у законних громадських ініціативах. Корисними бувають гуртки, спорт, творчі заняття, волонтерство й інші відкриті спільноти, де участь ґрунтується на добровільності.
Це практична рекомендація, що спирається на загальні уявлення про розвиток підлітків та дослідження молодіжних захисних чинників. Вона не означає, що певне хобі або стиль виховання сам по собі запобігає насильницькому екстремізму. Мета — розширити коло доступної підтримки та безпечних соціальних можливостей.
Як говорити з дитиною про насильство та ідеологію
Починайте із запитань про зміст і контекст
Коли дитина висловлює різку або провокативну думку, дорослому корисно уточнити, де вона з нею зіткнулася, що саме її переконує та як вона розуміє наслідки запропонованих дій. Розмова може починатися словами: «Що в цій історії здається тобі справедливим?», «Що сталося б із людьми, проти яких пропонують застосувати силу?», «Чи можна досягти цієї мети без насильства?». Питання допомагають розділити реальне переживання несправедливості, ставлення до групи та готовність заподіювати шкоду.
Корисно відкрито формулювати сімейне правило: права людини, безпека та заборона примусу діють також під час суперечок про суспільні проблеми. Водночас слід залишати місце для аргументованого заперечення й самостійного висновку. Постійне висміювання переконань, колективні звинувачення релігійних чи етнічних спільнот і демонстративне приниження підривають довіру та не забезпечують психологічної безпеки.
Не плутайте зміну поглядів із конкретною загрозою
Захоплення суперечливим автором, зміна друзів, нові символи, складна політична риторика або потаємність у спілкуванні можуть мати багато пояснень. Жодна така характеристика не є надійним тестом на майбутню насильницьку поведінку. Для визначення наступних дій важливі контекст, підтверджені погрози, ознаки примусу й фактичні події. Огляд Mayer та співавторів підкреслює складність зв’язків між екстремізмом, шкільним середовищем, сім’ями та громадою.
Тому варто говорити про конкретні вчинки, а не про «тип небезпечної людини». Якщо є образливі висловлювання, їх можна обговорити як проблему взаємної поваги. Якщо є погроза насильства або спроба використати дитину для злочину, потрібні дії щодо безпеки та професійна оцінка ситуації.
Сімейна профілактика в цифровому середовищі
Розмови про онлайн-контакти й небезпечні пропозиції
Цифрове спілкування є звичайною частиною життя підлітків, а контакти з незнайомцями можуть включати обман, фінансові обіцянки, шантаж і вимоги діяти потай. У повідомленні Кабінету Міністрів України від 31 березня 2025 року наведено офіційні рекомендації для батьків та освітян щодо запобігання вербуванню дітей для небезпечних дій в умовах війни. Йдеться про конкретну безпекову загрозу в Україні, яку слід відрізняти від загальних механізмів ідеологічної радикалізації.
Сімейна домовленість може передбачати просте правило: якщо хтось у мережі пропонує приховане завдання, гроші за небезпечну дію, вимагає таємниці або погрожує наслідками відмови, дитина одразу звертається до дорослого, якому довіряє. Дорослий реагує без покарання за сам факт звернення. Не потрібно продовжувати небезпечне листування, самостійно перевіряти співрозмовника чи втягувати дитину в пошук доказів через ризикований контакт.
Відкриті правила користування пристроями й повага до приватності
Батькам доцільно домовлятися про безпеку онлайн з урахуванням віку, а не будувати взаємини лише на прихованому нагляді. Спільні правила можуть охоплювати захист персональних даних, налаштування приватності, звернення по допомогу у разі шантажу, обговорення незнайомих каналів і реакцію на погрози. Із дорослішанням дитини зростає значення її автономії та участі у визначенні правил.
Доповідь ЮНІСЕФ про дитинство в цифровому світі (2025) показує, що наслідки цифрового середовища залежать від характеру використання, досвіду дитини та контексту. Сам по собі час перед екраном не дає відповіді на питання про насильницьке залучення. Підставою для допомоги стають конкретні форми шкоди, примусу або експлуатації, а не користування певною платформою.
Якщо контакт уже має ознаки вербування
За наявності конкретного повідомлення з погрозою, примусовою вимогою або пропозицією протиправної дії передусім забезпечте фізичну безпеку дитини, припиніть взаємодію з підозрілим контактом і збережіть наявні повідомлення законним та безпечним способом, не поширюючи їх публічно. Кіберполіція України рекомендує батькам повідомляти поліцію про випадки вербування. Для негайної загрози діє 102, а для електронного звернення доступний офіційний сервіс кіберполіції.
Розумною першою реакцією є підтримка: «Дякую, що ти розповів / розповіла. Зараз ми подбаємо про твою безпеку й звернемося по допомогу». Якщо йдеться про дитину, яка могла виконати протиправне завдання під тиском, важливо одночасно захищати її права, отримати правничу консультацію та не обіцяти результатів правової оцінки, яких родина забезпечити не може.
Коли родині потрібна додаткова професійна підтримка
Звернутися до дитячого психолога, психологічної служби закладу освіти чи іншого кваліфікованого фахівця доречно, коли тривають сильний страх, ізоляція, пережита експлуатація, сімейні конфлікти або різкі зміни повсякденного функціонування. Таке звернення спрямоване на підтримку психічного здоров’я та безпеки; воно не є процедурою встановлення «екстремістського діагнозу». Насильницька радикалізація не становить окремого психіатричного діагнозу.
Огляд Sporer і Buxton наголошує на значенні доступної психологічної допомоги, підтримки людей із травматичним досвідом та кращої комунікації між родинами й установами. У складних випадках можуть знадобитися узгоджені консультації психолога, соціального працівника, фахівця із захисту дітей і юриста. Будь-яке передавання інформації має відповідати законодавству, меті звернення та принципу мінімально необхідного розкриття даних.
Якщо дитина боїться звертатися до батьків
Безпечним дорослим може бути інший законний представник, близький родич, шкільний психолог або відповідальний фахівець. Якщо сім’я є джерелом примусу чи насильства, необхідно організувати незалежний шлях допомоги, що захищає інтереси дитини. Українська система безоплатної правничої допомоги прямо зазначає право кожної дитини на відповідні правничі послуги незалежно від доходу родини.
Дитині важливо пояснити, що звернення по захист можливе навіть тоді, коли вона раніше погодилася на контакт, отримала подарунок чи виконала вимогу під тиском. Це підтримувальна психологічна позиція, а конкретні права, юридичні наслідки та порядок дій визначаються обставинами й чинним законодавством.
Як вибудувати спільну роботу сім’ї, школи та громади
Сім’ї й школі корисно мати заздалегідь узгоджені канали спілкування, контакти психологічної служби та зрозумілі процедури реагування на погрози. Розмова з педагогом має стосуватися спостережуваних подій, потреб дитини й способів захисту, а не складання таємного списку учнів за їхнім світоглядом. Наукова й професійна література підкреслює потребу у взаємодії, яка зберігає довіру та не створює додаткового таврування. Mayer та співавтори (2024).
Універсальна профілактика стосується всіх дітей: вона створює безпечне середовище, навчає мирного вирішення конфліктів та цифрової грамотності. Вибіркова підтримка відповідає на конкретні потреби, наприклад пережитий примус чи погрози. Індивідуальний супровід розробляється фахівцями за наявності визначених обставин і з урахуванням прав дитини. Ці рівні докладніше пояснено в статті про профілактику насильницького екстремізму та матеріалі про профілактику у школі.
У громаді важливі доступні гуртки, молодіжні програми, консультації, соціальні послуги та підтримка родин у стресових обставинах. Ці заходи мають цінність для добробуту й розвитку навіть тоді, коли їхній специфічний вплив на насильницьку радикалізацію залишається невідомим. Їхню якість доцільно оцінювати за безпекою, добровільністю, доступністю, задоволеністю отримувачів і довготривалими результатами, якщо їх можна достовірно виміряти.
Коли ситуація потребує негайних дій
Негайна реакція потрібна за наявності конкретної та реалістичної погрози заподіяти шкоду, повідомлення про підготовку насильницької дії, примусу до участі в ній або небезпеки для життя та здоров’я. У таких обставинах пріоритетом є фізична безпека, віддалення дитини від небезпечної ситуації без провокування конфлікту та виклик поліції за номером 102. Порядок такого звернення підтверджений на офіційному сайті кіберполіції.
Родина не повинна самостійно проводити оперативну перевірку, розслідування, затримання або психологічне «тестування» підозрюваної людини. Оцінка достовірності загрози потребує професійного аналізу обставин і повноважень відповідних служб. За відсутності невідкладної небезпеки доречні консультація психолога, відповідальної шкільної служби, соціального працівника чи юриста з урахуванням конкретної потреби.
Правові гарантії для дітей в Україні
Закон України «Про охорону дитинства» гарантує дитині право на захист гідності та від насильства й визначає засади захисту її прав. У випадках експлуатації та примусу правовий статус дитини, інтереси й потреби в допомозі повинні розглядатися індивідуально. Діти, залучені до небезпечних дій, можуть водночас зазнавати шкоди й потребувати спеціалізованого захисту.
Міжнародні матеріали Управління ООН з наркотиків і злочинності також пропонують орієнтований на дитину підхід до запобігання вербуванню, оцінки психосоціальних потреб та реінтеграції. Конкретні рішення щодо захисту персональних даних, звернення до компетентних органів і правничого представництва визначаються українським законодавством і реальними обставинами справи.
Чого слід уникати в сімейній профілактиці
Пошук «психологічного профілю екстреміста», примусове викриття приватних переконань, масове стеження за всіма контактами дитини та вимога донести на друзів без конкретних підстав можуть посилювати страх і недовіру. Такі практики не спираються на доказове індивідуальне прогнозування насильства. Показники сімейного конфлікту, самотності чи психологічного стресу є підставами для підтримки відповідних потреб, а не для навішування ярлика загрози.
Так само психологічні труднощі, інвалідність, нейровідмінності, релігія, етнічність, стать чи життєва позиція не повинні використовуватися як готові критерії небезпечності. Практика має орієнтуватися на підтверджену поведінку, реальний контекст та захист від дискримінації. Для розуміння цієї відмінності корисна окрема українська стаття про межі списків ознак ризику насильницького екстремізму.
Як оцінювати результати сімейної профілактики
На рівні родини можна оцінювати доступність розмов про безпеку, готовність дитини повідомляти про погрози, знання маршрутів допомоги, відсутність насильницьких методів виховання та якість співпраці зі школою. Це показники організації підтримки, а не тести на приховану радикалізацію.
Для програм, які заявляють про запобігання насильницькому екстремізму, потрібні чітка модель змін, незалежне оцінювання, належна група порівняння, достатні строки спостереження та розрізнення установок, намірів і реальної поведінки. Огляд Lewis та співавторів (2025) рекомендує закладати оцінювання в саму конструкцію втручань. Статистично привабливе поліпшення в анкеті не може підміняти дані про фактичну безпеку.
Поширені запитання
Чи може звичайна сім’я запобігти залученню дитини до насильницької групи?
Сім’я здатна розширювати можливості захисту: підтримувати довіру, обговорювати небезпечні пропозиції, заохочувати звернення по допомогу та своєчасно залучати фахівців. Однак наукові огляди не встановили гарантії захисту й не довели універсальної ефективності однієї сімейної програми. Zych і Nasaescu (2022); Lewis та співавтори (2025).
Чи означають радикальні переконання підлітка, що він небезпечний?
Ні. Для безпекової оцінки потрібне розмежування поглядів, підтримки насильства, намірів і конкретних дій. Незвичні переконання, субкультура чи активізм не утворюють надійного прогнозу насильства. Обговорюйте погляди, встановлюйте ненасильницькі межі та реагуйте на реальні погрози.
Що робити, коли дитина приховує спілкування в інтернеті?
Спочатку відновлюйте доступний і спокійний канал розмови. З’ясовуйте, чи є вимоги зберігати таємницю під погрозами, шантаж або небезпечні завдання. Якщо з’явилися конкретні докази вербування чи загрози, керуйтеся офіційними рекомендаціями українських органів та звертайтеся до компетентних служб.
Чи потрібно карати дитину за розмову з вербувальником?
Насамперед потрібно з’ясувати, чи перебуває дитина під тиском і чи потребує захисту. Приниження або автоматичне покарання за повідомлення про небезпеку може знизити готовність звернутися по допомогу наступного разу. Правові аспекти можливих дій доцільно обговорювати з фахівцем системи безоплатної правничої допомоги.
Чи можна використовувати опитувальник для визначення майбутнього насильства?
Надійного сімейного опитувальника, який передбачає індивідуальний терористичний напад за набором рис чи поглядів, наявна доказова база не дає. Фахові процедури оцінки загрози не замінюють відповідального аналізу конкретних даних, а батькам слід утримуватися від самостійної класифікації дітей.
Які перші три дії родини?
Підтримуйте розмову, у якій можна без сорому повідомити про небезпечний контакт; домовтеся про простий маршрут звернення по допомогу; за появи конкретної погрози забезпечте безпеку та зверніться до відповідної служби. Такі дії відповідають орієнтованій на захист дитини логіці офіційних рекомендацій МОН.
Висновок
Сімейна профілактика залучення до насильницьких груп має будуватися навколо довіри, захисту від примусу, розвитку ненасильницьких способів взаємодії й своєчасного доступу до фахової допомоги. Батьки можуть впливати на якість стосунків, безпечні правила цифрового життя та готовність дитини розповісти про небезпеку. Водночас насильство виникає в складних соціальних обставинах, а сімейні чинники не дають підстав передбачити поведінку конкретної людини.
Сучасні систематичні огляди дають підстави розглядати сім’ю як важливе середовище підтримки, але вимагають подальших якісних досліджень ефективності спеціалізованих програм. Найкраща практична позиція — послідовно захищати дітей і дорослих від примусу й загроз, не підмінюючи турботу політичним контролем або психологічним тавруванням.
Пов’язані статті
Джерела
Duindam, H. M., van Loon, A. W. G., & Lösel, F. (2025). Protective factors against extremism and violent radicalization in youth: A multilevel meta-analysis. Aggression and Violent Behavior, 85, 102101. DOI: 10.1016/j.avb.2025.102101.
Lewis, J., Marsden, S., Hewitt, J., Squires, C., & Stefaniak, A. (2025). Non-Criminal Justice Interventions for Countering Cognitive and Behavioural Radicalisation Amongst Children and Adolescents: A Systematic Review of Effectiveness and Implementation. Campbell Systematic Reviews. DOI: 10.1002/cl2.70079.
Lewis, J., та ін. (2024). Case management interventions seeking to counter radicalisation to violence and related forms of violence: A systematic review. Campbell Systematic Reviews. Повний текст.
Mayer, M. J., Horgan, J., Herrenkohl, T. I., & Osher, D. (2024). Violent extremism in the U.S.: Causes and consequences for youth, families, schools, and communities. Journal of School Psychology, 106, 101345. DOI: 10.1016/j.jsp.2024.101345.
Sporer, K., & Buxton, B. (2024). The role of family members in the prevention of violent extremism and terrorism: A scoping review of the literature. Aggression and Violent Behavior, 78, 101990. DOI: 10.1016/j.avb.2024.101990.
UNICEF Office of Strategy and Evidence — Innocenti. (2025). Childhood in a Digital World. Звіт.
United Nations Office on Drugs and Crime. (2023). Children associated with terrorist and violent extremist groups: Child protection and reintegration materials. Офіційний розділ.
van Wieringen, L., Krüsselmann, K., Weggemans, D., & Liem, M. (2025). Inheriting Hatred? A Systematic Review of the Intergenerational Transmission of Extremist Ideologies. Journal of Child and Family Studies, 34, 2010–2023. DOI: 10.1007/s10826-025-03122-y.
Zych, I., & Nasaescu, E. (2022). Is radicalization a family issue? A systematic review of family-related risk and protective factors, consequences, and interventions against radicalization. Campbell Systematic Reviews, 18(3), e1266. DOI: 10.1002/cl2.1266.
Верховна Рада України. (2001; чинна редакція 2026). Про охорону дитинства: Закон України № 2402-III. Текст закону.
Департамент кіберполіції Національної поліції України. (2024). Вербування підлітків ворогом для скоєння диверсій: рекомендації батькам. Офіційний матеріал.
Кабінет Міністрів України / Міністерство освіти і науки України. (2025). Як розпізнати ознаки вербування дитини — рекомендації батькам і освітянам. Офіційне повідомлення.
Міністерство освіти і науки України. (2018). Методичні рекомендації щодо запобігання та протидії насильству, лист № 1/11-5480. Текст документа.
Система безоплатної правничої допомоги. (2026). Дітям та їхнім законним представникам: права і порядок отримання допомоги. Офіційна сторінка.