Співпраця громад та служб безпеки у профілактиці насильства
Український психологічний ХАБ · Опубліковано: 22 жовтня 2026 року · Редакційна політика
Дослідницький кластер: Психологія радикалізації, насильницького екстремізму та профілактики
Співпраця громад та служб безпеки у профілактиці насильства — це врегульована законом і заснована на партнерстві система спільного виявлення місцевих проблем безпеки, запобігання шкоді, підтримки людей та реагування на конкретні загрози. Вона охоплює територіальні громади, Національну поліцію, компетентні органи безпеки, місцеве самоврядування, освіту, соціальні служби, медичних працівників і громадські організації. Кожен учасник діє у межах власних повноважень, а мешканці беруть участь у визначенні проблем, оцінюванні рішень і контролі за їхніми наслідками. Український Закон «Про Національну поліцію» прямо закріплює партнерство з населенням та територіальними громадами.
Для профілактики насильницького екстремізму таке партнерство має особливе завдання: забезпечувати законне реагування на конкретну небезпеку та водночас зберігати громадянські права, довіру й можливість звернутися по допомогу. Радикальні переконання, мирна політична діяльність і релігійна практика самі по собі не означають готовності до нападу. Наукове узагальнення програм поліцейської взаємодії з громадами виявило недостатність переконливих доказів їхнього прямого впливу на насильницький екстремізм. Тому якість співпраці слід оцінювати за кількома незалежними результатами, а не за кількістю зустрічей чи інформаційних повідомлень.
Що означає співпраця громади зі службами безпеки
Громада — це не лише адміністративна територія. Для профілактичної роботи важливі мережі довіри, місцеві заклади, родини, молодіжні об’єднання, професійні спільноти, групи людей, які пережили насильство, та організації, що представляють різні життєві обставини. Служби безпеки у широкому побутовому розумінні охоплюють державні органи, відповідальні за громадську безпеку й протидію загрозам; їхні юридичні компетенції різні. Статті 2, 5, 11 і 89 Закону «Про Національну поліцію» визначають поліцейські завдання, взаємодію з місцевим самоврядуванням і спільні проєкти.
У цій статті термін «співпраця» означає регулярний двосторонній процес із погодженими цілями, визначеними ролями, відповідальними особами, правилами конфіденційності та оцінюванням наслідків. Консультація мешканців про те, де небезпечно переходити дорогу, може бути частиною місцевої профілактики. Спільне реагування на погрози насильства потребує іншої компетенції, правових підстав і рівня захисту інформації. Такі ситуації не можна зводити до одного механізму.
Посібник ОБСЄ з громадсько орієнтованої поліцейської діяльності описує партнерство, прозорість, підзвітність і розв’язання конкретних проблем як організаційні принципи співпраці. Це міжнародні рекомендації для практики, а не доказ того, що будь-яка місцева програма автоматично запобігає терористичному насильству.
Предмет профілактики: вчинки, загрози та умови безпеки
Звичайна громадська безпека охоплює попередження побутового, міжособистісного, гендерно зумовленого та вуличного насильства, захист дітей, безпеку публічних просторів і підтримку постраждалих. Профілактика ідеологічно мотивованого насильства має власні механізми, правові наслідки й межі дослідження. У законодавстві про протидію домашньому насильству та законодавстві про боротьбу з тероризмом визначено різні предмети регулювання, компетентні органи та процедури.
Важливо послідовно розрізняти висловлене переконання, підтримку насильства, конкретну погрозу, підготовчі дії та вчинене правопорушення. Їхня оцінка ґрунтується на конкретному змісті, контексті та перевірених фактах. Приналежність до релігії, національність, походження, субкультура, політичні погляди або психічний стан не є самодостатніми ознаками небезпечності. Правозахисні стандарти БДІПЛ ОБСЄ вимагають законності, необхідності, пропорційності та недискримінації заходів безпеки.
Чому громади та служби мають діяти разом
Органи правопорядку мають юридичні повноваження реагувати на злочини, проте значна частина умов місцевої безпеки формується поза сферою правоохоронної діяльності. Доступність підтримки родин, шкільна атмосфера, безпечні простори, якість послуг і довіра до державних установ залежать від багатьох організацій. План дій ООН щодо запобігання насильницькому екстремізму пропонує міжсекторальний підхід, що поєднує безпекові та соціальні дії.
Спільна робота допомагає визначити, хто може усунути конкретну проблему без зайвого втручання в життя людей. Коли людині потрібна соціальна або психологічна підтримка, належна відповідь може полягати в доступній послузі. Коли існує безпосередня погроза життю, необхідні дії уповноважених органів. Коли мешканці описують системну недовіру, першочергового значення набувають прозорі рішення, можливість скарги та перевірка поведінки самої установи. ОБСЄ розглядає участь громад як основу взаємного розуміння проблем безпеки.
Партнерство також дає можливість побачити ненавмисні наслідки профілактичних заходів: приниження певної групи, відмову звертатися по допомогу, страх перед передаванням особистих даних і втрату довіри. Систематичний огляд Charkawi, Dunn і Bliuc описує програми з обмеженими результатами, а також випадки, коли втручання супроводжувалися відчуженням і стигматизацією.
Психологічні механізми партнерства
Процедурна справедливість і легітимність
Люди оцінюють діяльність поліції також за способом ухвалення рішень: чи вислухали їх, чи пояснили підстави дій, чи поставилися з повагою, чи застосували однакові правила до різних людей. Це називають процедурною справедливістю. Метааналіз Chan, Bradford і Stott, який охопив 123 дослідження та понад 200 тисяч учасників, встановив статистичний зв’язок між сприйняттям процедурної справедливості, соціальною ідентичністю та легітимністю поліції.
Легітимність у цьому контексті означає сприйняття поліцейської влади як обґрунтованої та правомірної. Вона може впливати на готовність повідомляти про проблеми, але напрямок і сила такого впливу залежать від контексту, дизайну дослідження й виду поведінки. Зокрема, поздовжнє дослідження Kuen виявило зв’язок легітимності з повідомленнями про проблеми сусідства, тоді як прямі ефекти процедурної справедливості виявилися незначущими. Твердження, що підвищення довіри саме по собі зупиняє насильницькі напади, потребує окремої перевірки.
Довіра, соціальна належність та можливість отримати допомогу
Місцеві взаємини впливають на те, чи готова людина назвати проблему, прийняти допомогу й вчасно звернутися до компетентної установи. Для цього потрібні передбачуваність процедур, уважне ставлення до постраждалих і відсутність довільної дискримінації. У документі ООН соціальна залученість, права людини та якісне урядування розглядаються як важливі напрями профілактичної політики.
Групова належність, відчуття несправедливості та соціальна ізоляція можуть входити до різних траєкторій радикалізації, але жоден із цих чинників окремо не визначає майбутню поведінку. Огляд Charkawi та співавторів пов’язує окремі успішні програми з увагою до належності, довіри та участі громад, водночас наголошуючи на неоднорідності критеріїв успіху. Тому соціальні ініціативи мають насамперед вимірювану суспільну цінність, а спеціальні висновки про запобігання екстремістському насильству потребують незалежних даних.
Колективна дієздатність і громадська участь
Колективна дієздатність громади — це здатність її учасників домовлятися про спільні правила, координувати ресурси та захищати вразливих людей. Практичний зміст цієї ідеї проявляється у спільних рішеннях щодо публічних просторів, доступності допомоги та недопущення конфліктів. Міжнародні рекомендації ОБСЄ підтримують партнерське розв’язання локальних проблем із реальною участю населення.
Участь стає змістовною, коли мешканці впливають на визначення проблем, мають доступ до зрозумілих даних і можуть перевірити виконання обіцянок. Формальні наради без можливості впливу створюють лише видимість партнерства. Оцінювати такі заходи доцільно за якістю рішень, доступністю послуг, ставленням людей до процедур і результатами безпеки, враховуючи обмеженість доказів, описану в огляді Campbell Collaboration.
Хто за що відповідає
Територіальна громада та місцеве самоврядування
Місцева влада й установи громади можуть вивчати потреби мешканців, планувати доступні послуги, підтримувати освітні, соціальні та молодіжні заходи, створювати безпечну інфраструктуру й організовувати консультації. Громадські об’єднання допомагають залучати людей, яких офіційні установи чують рідше. Їхня участь не надає повноважень вести негласне спостереження, проводити допити або створювати таємні списки «ризикових» мешканців.
Представництво потребує реального різноманіття: молодих людей, людей старшого віку, осіб з інвалідністю, внутрішньо переміщених осіб, родин, постраждалих від насильства та меншин. Відкритий процес має передбачати доступні способи подати звернення, оскаржити рішення й повідомити про порушення. Це відповідає партнерській логіці статей 11 та 89 Закону «Про Національну поліцію».
Національна поліція та поліцейський офіцер громади
Поліція уповноважена підтримувати публічну безпеку, запобігати правопорушенням, реагувати на повідомлення та захищати людей згідно із законом. В українському проєкті «Поліцейський офіцер громади» наголошено на постійному контакті з мешканцями, місцевих потребах, щоденному попередженні правопорушень і звітності перед громадою. Наявність такого офіцера може полегшувати координацію, але наявність посади не є самостійним доказом зниження тяжких випадків насильства.
Стаття 11 Закону «Про Національну поліцію» визначає рівень довіри населення основним критерієм оцінки роботи поліції. Для конкретної програми профілактики необхідно додатково аналізувати безпекові результати й шкоду від помилкових дій. Місцева співпраця потребує механізму подання скарг та відповіді на них; рівень довіри, службова дисципліна і кількість повідомлень вимірюють різні явища.
Спеціальні органи безпеки та правові межі
Компетентні державні органи реагують на загрози національній безпеці, терористичній діяльності та інші визначені законом ситуації у межах власних повноважень. У Законі «Про боротьбу з тероризмом» регламентовано спеціальний правовий режим протидії терористичній діяльності. Громадська організація, школа чи соціальний працівник не стають органом спеціальної безпеки лише через участь у профілактичному проєкті.
Розмежування повноважень захищає також ефективність співпраці. Мешканці мають знати, кому повідомляти про конкретну погрозу, а хто забезпечує допомогу безпекового або соціального характеру. Передавання відомостей можливе на належній правовій підставі та у відповідному обсязі. Загальна участь у громадському діалозі не означає згоди на необмежену обробку приватної інформації.
Школа, служба у справах дітей, соціальна та медична допомога
Освітні заклади створюють умови безпечного навчання, реагують на цькування та загрози, підтримують критичне мислення й спрямовують дітей до фахової допомоги. Соціальні служби допомагають родинам у складних життєвих обставинах, а фахівці з психічного здоров’я працюють у межах професійної етики та конфіденційності. Кожна установа має знати правила дій у випадку безпосередньої небезпеки й спеціальні обов’язки, встановлені для захисту дітей.
У ситуаціях домашнього насильства український Закон «Про запобігання та протидію домашньому насильству» передбачає координацію уповноважених суб’єктів і спеціальні правила інформування щодо дітей. Ці правила стосуються саме визначених законом випадків, тому їх не можна механічно переносити на кожен конфлікт або на невизначені підозри в ідеологічних переконаннях.
Три рівні профілактики в громаді
Загальна профілактика
Загальний рівень охоплює всіх мешканців: доступне інформування про права й безпеку, ненасильницьке розв’язання конфліктів, безпечні громадські простори, програми протидії булінгу та підтримку зв’язків між людьми. Подібні заходи можуть мати суспільні цілі незалежно від статистики ідеологічно мотивованого насильства. План дій ООН рекомендує поєднувати безпекову політику з освітою, участю молоді, правами людини й належним урядуванням.
Загальна профілактика має бути універсально доступною. Включення людей до програми за етнічністю, релігією чи нетиповими поглядами створює ризик вибіркового контролю та руйнує довіру. Правозахисний підхід БДІПЛ ОБСЄ вимагає обґрунтованих, пропорційних та недискримінаційних рішень.
Адресна соціальна підтримка
Коли людина або родина переживає конкретні труднощі, доречна адресна допомога: консультація, кризова підтримка, захист від насильства, освітнє залучення або соціальні послуги. Причина звернення формулюється через реальну потребу чи шкоду, а не через довільну категорію «потенційний екстреміст». Індивідуальну допомогу важливо відокремлювати від службового оцінювання погроз.
У програмах для людей із досвідом участі в насильницьких рухах можуть розглядатися безпека, припинення насильницької поведінки, захист близьких, доступ до правової та психологічної допомоги. Огляд Charkawi та співавторів показує значну неоднорідність оцінювання програм різних рівнів. Зміна переконань, припинення участі та доведене зниження ризику повторного насильства є окремими результатами.
Реагування на конкретну загрозу
Повідомлення про визначену, актуальну погрозу життю чи здоров’ю потребує невідкладного звернення до уповноважених служб. Працівники громади не повинні самостійно перевіряти підозри шляхом провокування людини, таємних «тестів», поширення її приватної інформації або публічного звинувачення. Дії щодо збереження безпеки мають відповідати закону, а оцінювання загрози здійснюють підготовлені спеціалісти.
Психологічні описи, онлайн-публікації, висловлення непопулярних поглядів і неперевірені перекази не дозволяють надійно передбачити індивідуальний напад. Професійна оцінка зосереджується на конкретних фактах, контексті та змінних обставинах. Обмеженість індивідуального прогнозування важливо враховувати нарівні з обов’язком реагувати на безпосередню небезпеку.
Як побудувати міжвідомчу співпрацю
Спочатку — спільне визначення проблеми
Початковим кроком є опис конкретної проблеми, яку мешканці й установи можуть спільно перевірити: повторювані погрози в окремому просторі, небезпечні місця, недоступність допомоги або труднощі координації після звернення постраждалого. Показники доцільно збирати з кількох джерел, враховуючи анонімні відгуки, скарги та адміністративні дані. Сама кількість повідомлень може збільшуватися через зростання довіри, тому її слід тлумачити разом з іншими відомостями.
Проблему формулюють так, щоб її можна було дослідити й перевірити. Формула «зменшити насильство в публічному просторі» потребує визначення виду насильства, місця, періоду та способу вимірювання. Формула «виявляти неблагонадійних» підміняє предмет безпеки оцінками людей і створює ризик стигми. Орієнтація на конкретні проблеми відповідає підходу ОБСЄ.
Визначити ролі й відповідальних осіб
У протоколі співпраці доцільно зафіксувати, хто приймає звернення, хто організовує соціальну підтримку, хто відповідає за невідкладне реагування, хто веде знеособлений облік результатів і хто розглядає скарги. Потрібні правила зв’язку між установами в робочий та позаробочий час, процедури захисту дітей і незалежний механізм перевірки можливих зловживань.
Передбачуваність ролей запобігає двом помилкам: зволіканню, коли установа не знає своїх обов’язків, і надмірному втручанню, коли всі починають збирати інформацію поза компетенцією. Закон «Про Національну поліцію» визначає взаємодію з місцевим самоврядуванням та громадськістю; конкретний обмін даними додатково підпорядковується спеціальному законодавству.
Домовитися про правила комунікації та передавання інформації
Учасники мають пояснювати людям, які відомості збирають, для чого вони потрібні, хто має доступ і як можна реалізувати права щодо персональних даних. Повідомлення для загального обговорення доцільно знеособлювати. Передавання індивідуальних записів можливе лише за належною правовою підставою, з визначеною метою й обмеженим обсягом. Загальні вимоги встановлено Законом України «Про захист персональних даних».
Для випадків насильства щодо дітей або домашнього насильства застосовуються передбачені спеціальним законодавством правила повідомлення. Статті 14–15 Закону «Про запобігання та протидію домашньому насильству» визначають обов’язки окремих суб’єктів і необхідність дотримання режиму інформації з обмеженим доступом. Обсяг обміну інформацією потрібно визначати для кожної правової ситуації, а не закріплювати універсальне правило передачі всього досьє.
Навчання та підтримка фахівців
Спільні навчання мають охоплювати законні повноваження, безпечне реагування на погрози, захист постраждалих, роботу з дітьми, комунікацію без приниження та контроль власних упереджень. Варто розбирати приклади помилкового ототожнення переконань із насильством і ситуації, коли працівник має скерувати звернення до іншого фахівця. Посібник ОБСЄ приділяє увагу підготовці поліцейських до взаємодії з різними спільнотами.
Якість роботи підтримують супервізія, доступ до професійної консультації та можливість обговорювати складні випадки у захищеному правовому режимі. Навчання саме по собі є процесним результатом. Щоб стверджувати, що воно зменшило насильство, потрібні окремі дані про поведінкові наслідки та достатній період спостереження.
Права людини як практичний критерій якості
Громадська профілактика має бути сумісною з правом на приватність, свободу думки та релігії, мирне зібрання, рівне ставлення й доступ до правової допомоги. Порушення цих прав може породжувати недовіру та відчуження, підриваючи саму співпрацю. БДІПЛ ОБСЄ розглядає права людини та верховенство права як суттєві умови законної протидії тероризму.
Недопустимою основою спільних реєстрів є списки людей за походженням, віросповіданням, політичними поглядами чи поведінкою, яку хтось вважає «дивною». Необхідно відокремлювати перевірені повідомлення про можливі насильницькі дії від оціночних ярликів. Закон України «Про захист персональних даних» встановлює правові рамки обробки персональних даних, а Закон «Про Національну поліцію» визначає принципи законності й політичної нейтральності.
Прозорість також означає публічне пояснення мети програми, механізмів фінансування, правил розгляду скарг та агрегованих результатів. Окремі відомості можуть мати законні обмеження доступу, проте це не усуває потреби в підзвітності компетентним органам і правовому захисті людей.
Діти й підлітки: захист без стигматизації
Підлітковий вік пов’язаний із розвитком ідентичності, самостійності, соціальних зв’язків та активним випробуванням переконань. Гострі висловлювання, зацікавлення політикою або належність до певної онлайн-спільноти не утворюють діагнозу чи достовірного показника майбутнього насильства. У профілактиці важливі конкретні обставини безпеки, благополуччя, насильства щодо дитини та потреба в підтримці.
Школа, родина, соціальна служба й поліція мають обмінюватися інформацією у визначеному правовому порядку й з урахуванням найкращих інтересів дитини. Особисті дані, відомості про психологічну допомогу та сімейні обставини не слід розповсюджувати серед широкого кола учасників «профілактичної ради». Спеціальні правила реагування на насильство щодо дітей містить законодавство про домашнє насильство.
Безпечна програма дозволяє підлітку отримати допомогу без публічного таврування, гарантує зрозумілу процедуру звернення, розрізняє підтримку і правові заходи та передбачає можливість оскарження помилкового рішення. Міжнародний план ООН підкреслює роль освіти та участі молоді в ширшій системі профілактики.
Українські громади під час війни та відновлення
В умовах війни громади можуть одночасно стикатися з переміщенням людей, втратою житла, травматичними подіями, порушенням доступу до допомоги й підвищеними вимогами безпеки. Це різні соціальні та психологічні потреби. Пережитий травматичний досвід, участь в обороні, статус внутрішньо переміщеної особи чи потреба в психіатричній допомозі не дають підстав приписувати людині схильність до екстремістського насильства.
Практична співпраця в Україні може поєднувати консультації мешканців, роботу поліцейського офіцера громади, розвиток служб підтримки, запобігання домашньому насильству та законне реагування на конкретні загрози. Пріоритети встановлюють за місцевими даними й реальними зверненнями. Це редакційна модель організації роботи, а не науково підтверджений універсальний рецепт для всіх областей.
Правові підстави такої взаємодії становлять Закон «Про Національну поліцію», Закон «Про захист персональних даних» і спеціальні закони залежно від виду правопорушення. Під час воєнного стану окремі процедури можуть діяти за спеціальними правилами; їх належить перевіряти за чинними офіційними редакціями нормативних актів.
Як оцінювати результати програми
Показники процесу
До процесних показників належать доступність консультацій, представництво різних груп, кількість виконаних рішень, час відповіді на звернення, підготовка працівників і частка скарг, на які надано мотивовану відповідь. Ці показники свідчать про організацію діяльності. Вони не дорівнюють кількості попереджених нападів або доведеній зміні насильницької поведінки.
Показники довіри й доступу до допомоги
Довіру вимірюють незалежними опитуваннями з відомою методикою, а доступ до послуг — фактичними можливостями отримати допомогу й оцінкою якості підтримки. Потрібно враховувати, кому складно брати участь в опитуваннях і чи не зростає страх звернення. Метааналіз Chan та співавторів підтверджує зв’язки між сприйняттям справедливості й легітимністю поліції, але цього недостатньо для висновку про запобігання терористичним подіям.
Показники безпеки й реальної поведінки
Безпекові результати залежать від поставленої мети: повторне насильство, підтверджені погрози, тяжкі правопорушення, повторна віктимізація або своєчасне надання захисту. Важливо визначити початковий рівень проблеми, порівняльний період та можливі сторонні впливи. Показник зареєстрованих випадків може зростати завдяки кращій готовності повідомляти, навіть коли реальна поширеність не збільшується.
Систематичний огляд Mazerolle та співавторів констатував брак досліджень достатньої якості для висновку, що поліцейські програми соціальної згуртованості зменшують насильницький екстремізм. Огляд Charkawi, Dunn і Bliuc узагальнив 74 оцінювання програм, але результати залежали від методів і критеріїв. Отже, обґрунтовані висновки вимагають належного дослідницького дизайну, а бажані зміни довіри чи ставлень не можна подавати як уже доведене зниження злочинності.
Оцінювання небажаних наслідків
Поряд із результатами необхідно збирати відомості про дискримінаційні скарги, розголошення даних, помилкові направлення, відмову від послуг через страх, стигматизацію та втрату довіри. Ці ефекти мають самостійне значення. Charkawi та співавтори описують негативні наслідки частини програм, зокрема відчуження громад і посилення стигми.
Які висновки підтверджені наукою, а які залишаються відкритими
Відносно добре досліджені взаємозв’язки між процедурною справедливістю, соціальною ідентичністю та сприйняттям легітимності поліції. Проте величина зв’язків змінюється за контекстом, а кореляція не завжди відображає причину. Метааналіз 123 досліджень підтримує саме цей обмежений висновок.
Міжнародні організації розробили принципи партнерської поліцейської діяльності, міжсекторальної взаємодії та захисту прав людини. Це важливі професійні стандарти й основа проєктування програм. ОБСЄ та ООН не надають наукової підстави оголосити будь-яку окрему програму ефективною без оцінювання її результатів.
Емпіричні докази щодо запобігання саме насильницькому екстремізму залишаються обмеженими. Програми мають різні цілі: просвітництво, згуртованість, ставлення, відмову від участі, запобігання нападу. Об’єднання цих результатів під одним словом «успіх» приховує важливі розбіжності. Campbell Systematic Reviews наголошує на потребі якісніших оцінювань, а огляд 2024 року демонструє неоднорідність наявних даних.
Практична модель для громади
Доцільна послідовність організаційної роботи складається з публічного визначення проблеми, перевірки компетенцій учасників, установлення законних каналів звернення, створення доступної підтримки, погодження захисту інформації та регулярного незалежного оцінювання результатів. Ця послідовність є редакційною практичною схемою на основі партнерських принципів ОБСЄ й українських правових норм. Її слід адаптувати до конкретної громади.
Наприклад, коли мешканці повідомляють про повторювані погрози в громадському місці, координація починається із забезпечення безпеки та належного реагування поліції. Місцева влада може дослідити умови простору, а соціальні служби — забезпечити підтримку постраждалим, якщо вона потрібна. Підсумкове оцінювання окремо з’ясовує, чи стала територія безпечнішою, чи люди отримали допомогу та чи не виникли порушення прав.
Інший приклад — родина неповнолітнього, яка звернулася через агресивні конфлікти та тривогу за дитину. Доцільним є безпечне вислуховування, оцінка конкретних загроз, підтримка родини й направлення до відповідних фахівців, а за встановленими законом обставинами — повідомлення уповноважених органів. Ярлик «екстреміст» на підставі поглядів дитини або її інтернет-інтересів підриває довіру й може нашкодити.
Поширені запитання
Чим партнерство громади та поліції відрізняється від звичайного інформування?
Партнерство передбачає участь мешканців у визначенні проблем, розробленні рішень, оцінюванні результатів і можливості подавати скарги. Одностороннє інформування є лише окремою функцією. Стаття 89 Закону «Про Національну поліцію» передбачає спільні проєкти, програми й заходи.
Чи доведено, що громадська взаємодія з поліцією запобігає тероризму?
Систематичний огляд Campbell Collaboration не знайшов достатніх надійних оцінювань, щоб установити такий причинний ефект. Організаційна корисність і поліпшення довіри можуть бути окремими результатами; зменшення конкретних насильницьких дій потребує власного доказу.
Чи може громада вести списки людей із «радикальними поглядами»?
Переконання, мирна політична позиція, релігія або походження не є належним критерієм небезпеки. Обробка персональних даних повинна мати законну мету й правову підставу, відповідати вимогам Закону «Про захист персональних даних». Конкретні погрози передають компетентним органам за встановленими процедурами.
Кому повідомляти про безпосередню загрозу насильства?
За актуальної небезпеки для життя й здоров’я потрібно невідкладно звернутися до поліції або відповідної екстреної служби. Якщо йдеться про дитину чи домашнє насильство, можуть застосовуватися додаткові спеціальні обов’язки повідомлення, визначені українським законодавством. Громадська рада чи волонтерська група не повинні підміняти правове реагування.
Які показники свідчать про реальну ефективність?
Потрібні наперед визначені показники конкретної шкоди, надійне порівняння в часі, урахування сторонніх чинників, незалежне дослідження довіри, доступності допомоги та можливих негативних наслідків. Число зустрічей і тренінгів вимірює активність, а не попереджене насильство. Це узгоджується з методологічними висновками Mazerolle та співавторів.
Чому важливо розділяти профілактику й оперативну роботу?
Соціальна допомога, освіта, правове реагування та спеціальні заходи безпеки мають різні завдання і правові підстави. Розподіл функцій захищає конфіденційність і запобігає ситуації, коли люди перестають звертатися по допомогу через страх необґрунтованого контролю. ОБСЄ підкреслює підзвітність і довіру як умови співпраці.
Висновок
Співпраця громад та служб безпеки стає змістовною тоді, коли спирається на законність, зрозумілі ролі, участь мешканців, захист постраждалих, конфіденційність, процедури скарг та незалежне оцінювання наслідків. Для українських громад її основа вже закріплена в Законі «Про Національну поліцію» й реалізується, зокрема, через місцеві форми партнерської поліцейської діяльності.
Наукова оцінка має зберігати чітку різницю між довірою до установ, наявністю послуг, зміною переконань, припиненням участі в насильницьких діях і доведеним зменшенням насильства. Надійні дані щодо останнього результату в програмах профілактики насильницького екстремізму поки обмежені. Ця обставина визначає вимогу до кожної нової програми: захищати людей уже під час її здійснення та збирати достатні докази реальних наслідків.
Пов’язані статті
Джерела
Верховна Рада України (2003). Закон України «Про боротьбу з тероризмом», № 638-IV. Офіційний текст.
Верховна Рада України (2010). Закон України «Про захист персональних даних», № 2297-VI. Офіційний текст.
Верховна Рада України (2015). Закон України «Про Національну поліцію», № 580-VIII. Офіційний текст.
Верховна Рада України (2017). Закон України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», № 2229-VIII. Офіційний текст.
Національна поліція України. Поліцейський офіцер громади. Офіційний опис програми.
Організація з безпеки і співробітництва в Європі (2014). Preventing Terrorism and Countering Violent Extremism and Radicalization that Lead to Terrorism: A Community-Policing Approach. Офіційний посібник.
Організація з безпеки і співробітництва в Європі, БДІПЛ. Countering Terrorism and Human Rights. Офіційний матеріал.
Організація Об’єднаних Націй (2016). Plan of Action to Prevent Violent Extremism. План дій.
Chan, A., Bradford, B., & Stott, C. (2025). A systematic review and meta-analysis of procedural justice and legitimacy in policing: the effect of social identity and social contexts. Journal of Experimental Criminology, 21, 349–406. DOI: 10.1007/s11292-023-09595-5.
Charkawi, W., Dunn, K., & Bliuc, A.-M. (2024). Evaluations of countering violent extremism programs: Linking success to content, approach, setting, and participants. International Journal of Law, Crime and Justice, 77, 100674. DOI: 10.1016/j.ijlcj.2024.100674.
Kuen, K. (2024). Reassessing the process-based model: Do procedural justice and police legitimacy lead to reporting neighborhood problems to the police over time? Journal of Criminal Justice, 95, 102290. DOI: 10.1016/j.jcrimjus.2024.102290.
Mazerolle, L., Eggins, E., Cherney, A., Hine, L., Higginson, A., & Belton, E. (2020). Police programmes that seek to increase community connectedness for reducing violent extremism behaviour, attitudes and beliefs. Campbell Systematic Reviews, 16(3), e1111. DOI: 10.1002/cl2.1111.