Когнітивна відкритість і зміна насильницьких переконань
Український психологічний ХАБ · Опубліковано: 22 жовтня 2026 року · Редакційна політика
Дослідницький кластер: Психологія радикалізації, насильницького екстремізму та профілактики
Когнітивна відкритість — це готовність переглядати усталені пояснення подій, помічати суперечності й розглядати нові інтерпретації власного досвіду. У психології радикалізації цим поняттям описують можливий момент зміни світоглядної орієнтації. Класичне «когнітивне відкриття» пов’язують із дослідженнями Квінтана Вікторовича, який аналізував, як життєвий досвід створює умови для сприйняття нових ідеологічних пояснень. Відкритість може сприяти різним напрямам змін; її наслідки залежать від соціального середовища, доступної інформації та взаємин довіри (Wiktorowicz, 2005).
Зміна переконань, що виправдовують насильство, становить окремий предмет дослідження. Людина може зберігати радикальні політичні чи релігійні переконання й водночас відмовитися від нападів, погроз і виправдання шкоди. Може припинити участь у насильницькій організації, хоча частина її світоглядних уявлень залишається незмінною. Також можлива зміна декларованих переконань без стійкої поведінкової зміни. Ці результати слід вивчати окремо, оскільки емпіричні дослідження виходу з екстремістських середовищ показують різні траєкторії (Morrison та ін., 2021; National Institute of Justice, 2019).
Сучасний науковий огляд розмежовує чотири споріднені поняття: когнітивну, афективну, психологічну гнучкість і гнучкість переконань. Кожне характеризує різні способи адаптації до нової інформації, емоційного досвіду та вимог ситуації. Вони не становлять єдиної універсальної шкали для визначення екстремізму. У цій статті розглянуто їхні зв’язки з переглядом насильницьких переконань і те, наскільки такі зв’язки підтверджені дослідженнями (Deverson, Delfabbro & Balzan, 2026).
Що дослідники називають когнітивним відкриттям
Когнітивне відкриття описує стан, коли звичне пояснення світу більше не здається достатнім і людина розпочинає серйозний пошук альтернатив. Поштовхом можуть стати несподіваний життєвий досвід, конфлікт між декларованими принципами групи та її практикою, переживання несправедливості, розрив важливих стосунків або зустріч із новими відомостями. Такі події самі по собі нічого не говорять про подальшу прихильність до насильства: значення має спосіб їхнього осмислення (Wiktorowicz, 2005; Wolfowicz та ін., 2021).
Поняття увійшло до досліджень насильницької радикалізації через якісні спостереження за конкретним рухом у Великій Британії. Вікторович описав, як відчуття невизначеності й пошук відповіді взаємодіяли з авторитетами, міжособистісними контактами та організаційним залученням. Його робота є важливим історичним джерелом теоретичної моделі. Вона не дає підстав вважати, що кожна політична чи релігійна зміна проходить однакові стадії або що криза обов’язково передує екстремізму (Wiktorowicz, 2005).
Відкриття як можливість зміни у двох напрямах
Одна й та сама готовність переглянути старі відповіді може передувати прийняттю ідеології, яка виправдовує насильство, або відмові від такого виправдання. Напрям руху визначають нові інтерпретації, наявні цінності, стосунки, можливості участі в суспільному житті та безпека висловлення сумнівів. Двонапрямленість когнітивного відкриття є обґрунтованою теоретичною інтерпретацією, яку не слід подавати як доведену індивідуальну прогностичну закономірність (Deverson та ін., 2026; Wiktorowicz, 2005).
Життєва криза як контекст
Кризи й втрати трапляються серед людей із дуже різними поглядами та подальшими життєвими рішеннями. Особисте розчарування може привести до звернення по підтримку, мирної громадської діяльності, зміни професії, переосмислення віри або тимчасового усамітнення. Статистичні чинники ризику описують закономірності у вибірках, а не долю окремої людини. Систематичний огляд 127 досліджень виявив численні, переважно невеликі асоціації між передбачуваними чинниками та різними показниками радикалізації (Wolfowicz та ін., 2021).
Чотири форми гнучкості: як розмежувати поняття
Когнітивна гнучкість
Когнітивна гнучкість характеризує здатність перемикатися між правилами, змінювати стратегію, знаходити альтернативні способи розв’язання завдання й адаптуватися до нових умов. Дослідники використовують завдання на переключення, категоризацію або пошук незвичних застосувань предметів. Ці вимірювання стосуються певних процесів опрацювання інформації. Уміння швидко змінити правило лабораторного завдання та вміння слухати складного політичного опонента мають різний зміст і не можуть автоматично вважатися одним показником (Zmigrod, Rentfrow & Robbins, 2019; Deverson та ін., 2026).
Гнучкість переконань
Гнучкість переконань стосується здатності усвідомлювати власну можливість помилки, розглядати альтернативні пояснення та оновлювати оцінки з огляду на належні докази. Вона виявляється, коли людина може назвати підстави свого висновку, відрізнити факт від здогаду та змінити ступінь упевненості після перевірки джерел. Таку гнучкість неможливо звести до готовності погодитися з будь-якою зовнішньою вимогою. Перегляд має відповідати якості інформації та вимогам моральної відповідальності (Deverson та ін., 2026).
Афективна й психологічна гнучкість
Афективна гнучкість описує адаптацію емоційного реагування до зміни обставин. Психологічна гнучкість ширше характеризує здатність обирати осмислені дії відповідно до цінностей навіть за наявності болісних думок і почуттів. В умовах сильного гніву, сорому чи страху людина може ускладнено сприймати суперечливу інформацію, хоча зберігає здатність розв’язувати нейтральні завдання. Сучасний огляд розглядає ці форми гнучкості як теоретично пов’язані, але методологічно самостійні конструкції (Deverson та ін., 2026).
Стійкість морального принципу та негнучкість мислення також потрібно розрізняти. Людина може послідовно відмовлятися виправдовувати насильство проти цивільних і при цьому уважно перевіряти нові дані. Вона може твердо захищати права людини й визнавати складність конкретних обставин. Отже, вимога «стати відкритішим» не означає потреби послабити правові чи моральні обмеження насильства. Це редакційне аналітичне розрізнення, що випливає з точнішого визначення гнучкості переконань.
Дані про когнітивну негнучкість та екстремістські установки
Дослідження Zmigrod, Rentfrow і Robbins
У дослідженні двох вибірок загальною чисельністю 1047 осіб із Великої Британії та США автори порівнювали результати нейтральних когнітивних завдань із відповідями на запитання про ідеологічні установки та готовність виправдати шкоду заради своєї групи. Менша гнучкість у частині завдань статистично пов’язувалася з вищим схваленням насильницьких дій для захисту групи. Моделі структурних рівнянь виявили взаємопов’язані показники когнітивної ригідності, групової підтримки насильства й заявленої готовності до самопожертви (Zmigrod та ін., 2019).
Висновок цього дослідження стосується зв’язку між виміряними когнітивними характеристиками й самооцінками на рівні вибірок. Автори не спостерігали в експерименті реальних терористичних нападів, а статистична модель не встановлює однозначного напрямку причинності. Вона також не доводить, що вправи на швидке переключення завдань зменшують насильство. Для перевірки таких припущень потрібні дослідження втручань і тривалих поведінкових результатів (Zmigrod та ін., 2019).
Зареєстроване дослідження прямого відтворення результатів Zmigrod та співавторів охопило 1378 учасників. Schumann, Salman, Clemmow і Gill виявили невеликі та неоднакові за напрямом зв’язки між окремими когнітивними завданнями й заявленою готовністю до насильницьких дій заради своєї групи. Невеликий метааналіз первинного дослідження та відтворення підтвердив загальний слабкий негативний зв’язок гнучкості з підтримкою такого насильства, хоча частина окремих результатів не повторилася. Автори наголосили на необхідності перевіряти валідність методик і досліджувати тренування гнучкості окремо (Schumann та ін., 2022).
Потреба в когнітивній завершеності
Потреба в когнітивній завершеності означає прагнення отримати однозначну відповідь і завершити стан невизначеності. Це звичайний психологічний мотив, інтенсивність якого змінюється залежно від ситуації. У серії шести досліджень Obaidi та співавтори показали зв’язки між сприйняттям культурної загрози, підвищеною потребою в когнітивній завершеності та підтримкою насильницького екстремізму. Дослідження включало різні дизайни й допомогло перевірити конкретну пояснювальну модель, проте її зовнішня валідність залежить від досліджуваних груп і показників (Obaidi та ін., 2023).
Категоричне пояснення конфлікту може надавати відчуття ясності: воно називає причину, розподіляє моральні ролі й обіцяє передбачуваність. За відсутності альтернатив воно може видаватися переконливішим, ніж багатофакторне пояснення, що залишає відкриті запитання. Це не характеристика якоїсь окремої релігії, етнічності або політичної течії. Дослідження потреби в визначеності описують загальні соціально-психологічні механізми, які виявляються в різних контекстах (Obaidi та ін., 2023).
Що встановили систематичні огляди
Wolfowicz та колеги систематизували 127 досліджень і проаналізували понад тисячу статистичних оцінок для великої кількості можливих чинників. Одним із принципових висновків стало те, що зв’язки з когнітивними установками та з реальною поведінкою відрізняються. Результати обмежувалися переважанням поперечних досліджень, нерівномірністю географічного охоплення, змінами визначень та неоднорідністю вибірок. Жоден окремий чинник у цьому огляді не став достовірним індивідуальним прогнозом (Wolfowicz та ін., 2021).
Deverson, Delfabbro та Balzan у 2026 році провели наративний огляд із широким пошуком джерел, спрямований на поняттєве впорядкування гнучкості. Автори описали чотири форми гнучкості та відмінності між емоційно нейтральними й емоційно насиченими ситуаціями. Їхній висновок про можливу захисну роль гнучкості є теоретично важливим, але огляд не містить нового експерименту, який підтверджував би конкретний спосіб запобігання насильницькій поведінці (Deverson та ін., 2026).
Як змінюються переконання, що виправдовують насильство
Суперечність між розповіддю та пережитим досвідом
Участь у групі може підтримуватися цілісною розповіддю, у якій насильство подається як необхідний або виправданий засіб. Новий досвід іноді створює розрив між цією розповіддю й тим, що людина спостерігає. Наприклад, практичні наслідки дій можуть виявитися несумісними з проголошеною турботою про громаду. Виникнення сумніву лише відкриває можливість перегляду; подальше рішення залежить від доступності альтернативних пояснень і безпечних стосунків (Morrison та ін., 2021).
Моральне переосмислення допустимості шкоди
Світоглядна зміна може починатися з перегляду вузького, але визначального судження: чи припустимо заподіяти шкоду конкретній людині заради політичної, релігійної чи колективної мети? Моральна оцінка потребує відокремлення індивідуальної відповідальності від узагальнень про цілу групу та співвіднесення заявлених цінностей із наслідками. Здатність утримувати складність такого судження є перспективним предметом дослідження гнучкості переконань. Її вплив на фактичні вчинки має оцінюватися окремо (Deverson та ін., 2026).
Відносини, лояльність і безпечні альтернативи
Переконання підтримуються повсякденними зв’язками. Організація може надавати статус, дружбу, відчуття захищеності, смисл або матеріальну допомогу. Відмовитися від її насильницьких правил психологічно складніше, якщо людина водночас ризикує втратити всі важливі контакти. Дослідження припинення участі підкреслюють роль різних життєвих обставин, підтримки та зміни соціальних зв’язків. Це пояснює, чому робота лише з логічними аргументами може виявитися недостатньою (Morrison та ін., 2021; Muibu та ін., 2025).
Зміни відбуваються в різному порядку
Іноді людина спочатку перестає брати участь у насильницькій діяльності, а вже потім переосмислює аргументи, які раніше її виправдовували. Інколи спершу з’являється моральний сумнів, але практичний вихід відкладається через соціальні або матеріальні обмеження. Можлива також зміна окремих переконань за збереження загальної політичної ідентичності. Огляди показують неоднорідність таких шляхів; науково некоректно наполягати на єдиній послідовності психологічних стадій (Morrison та ін., 2021; National Institute of Justice, 2019).
Дерадикалізація, припинення участі та реінтеграція
Дерадикалізацією в частині досліджень називають перегляд екстремістських переконань і відмову від легітимації насильства. Припинення участі означає вихід із певної групової діяльності та поведінкове дистанціювання. Припинення правопорушень описує ще один окремий результат. Реінтеграція охоплює відновлення соціальних зв’язків, можливостей навчання, праці та участі в житті громади. Дослідники не завжди однаково використовують ці терміни, тому перед оцінкою програми слід точно визначити кожен із них (Muibu та ін., 2025; Morrison та ін., 2021).
У дослідженні, підтриманому Національним інститутом юстиції США, вивчали 300 складних життєвих траєкторій. Серед них були люди, які припинили групову участь і протиправні дії, але щодо зміни світогляду не вистачало доказів; інші продовжували поділяти частину переконань, припинивши правопорушення. Ці дані показують, що поведінкові та когнітивні результати можуть розходитися, а повідомлення про «успішний вихід» потребує пояснення, який саме результат перевірено (National Institute of Justice, 2019).
Для профілактики суттєвим є саме обґрунтоване зменшення підтримки й здійснення насильства. Повна зміна релігійної чи політичної ідентичності людини не є необхідною умовою суспільної безпеки. Водночас задекларована відмова від насильства ще не гарантує відсутності практичної загрози за інших обставин. Тому правові факти, конкретна поведінка й добровільність співпраці мають власне значення, незалежне від результатів психологічного опитування.
Чому сумнів іноді посилює прихильність до насильства
Сумнів може залишити людину без звичних орієнтирів. Коли соціальне середовище пропонує тільки одну жорстку інтерпретацію подій, нова невизначеність може перетворитися на прагнення негайної визначеності. Якщо доступні різні достовірні джерела, неагресивні можливості громадської дії та підтримка без примусу, виникає простір для складнішого переосмислення. Який сценарій реалізується, залежить від конкретних умов, а не від єдиного психологічного «профілю» (Obaidi та ін., 2023; Wiktorowicz, 2005).
Групове оточення впливає на те, які сумніви вважаються дозволеними й кого сприймають як надійного співрозмовника. Соціальне виключення, погрози або примус можуть заважати відкритому обговоренню поглядів. Разом із тим ізольованість не становить автоматичної причини насильства, а сильна групова ідентичність може підтримувати цілком мирні й суспільно корисні практики. Для розуміння механізму потрібні дані про зміст норм і фактичну поведінку (Wolfowicz та ін., 2021; Morrison та ін., 2021).
Чи допомагають діалог і тренування гнучкості мислення
Критичне обговорення й інформаційна грамотність
Освітні заняття можуть навчати учасників перевіряти джерела, розрізняти фактичні твердження й оцінні судження, помічати логічні помилки та розглядати альтернативні пояснення конфлікту. Це самостійні корисні навички. Однак для твердження, що конкретна програма знижує ризик реального ідеологічного насильства, потрібні дослідження саме цього результату. Покращення результатів навчального тесту не може автоматично замінити поведінкові дані (Brouillette-Alarie та ін., 2022; Deverson та ін., 2026).
Діалог без примусу
Діалог, у якому людина може висловити сумнів, пояснити походження своєї позиції та почути наслідки насильницьких дій для постраждалих, може бути важливою частиною підтримувальних відносин. Практичні запитання мають залишатися відкритими, конкретними та поважними. Співрозмовник може пропонувати перевірку даних і ненасильницькі способи реалізації цінностей, не нав’язуючи готової ідеології. Такі підходи є обґрунтованими напрямами практики, а універсально доведеної процедури зміни насильницьких переконань наразі немає (Lewis та ін., 2024; Morrison та ін., 2021).
Чому ефективність програм ще недостатньо відома
Систематичний огляд Campbell Collaboration, оприлюднений у 2024 році, не виявив досліджень, придатних для надійного висновку щодо ефективності індивідуалізованого ведення випадків саме в запобіганні насильницькій радикалізації. Наявні публікації дозволили описати впровадження, професійну взаємодію, значення довіри та координації, але не довести величину зниження насильницьких подій. Це принципова межа доказової бази, яку слід враховувати в публічній комунікації (Lewis та ін., 2024).
Огляд Muibu та співавторів 2025 року виявив 34 програми третинної профілактики з психологічними компонентами у 22 країнах і доповнив аналіз 18 інтерв’ю з фахівцями. Результат демонструє різноманіття практик, підходів до реінтеграції та способів оцінювання. Водночас каталог наявних програм не дорівнює експериментальному доказу їхньої ефективності. Доцільно перевіряти якість досліджень, час спостереження й показники фактичної поведінки (Muibu та ін., 2025).
Небажані наслідки профілактики
Огляд первинних і вторинних профілактичних програм у Journal for Deradicalization включив 33 емпіричні дослідження. Автори виявили методологічні недоліки, недостатню перевірку небажаних наслідків і випадки негативних результатів у програмах, орієнтованих на окремі етнічні чи релігійні групи або на посилений нагляд. Такі практики можуть руйнувати довіру та сприяти стигматизації. Оцінювання має включати не тільки заплановані зміни, а й можливу шкоду (Brouillette-Alarie та ін., 2022).
Як науково перевіряти зміну переконань і поведінки
Для якісного дослідження спочатку визначають результат: зменшення виправдання насильства, зміну заявлених намірів, відмову від протиправної діяльності, вихід із групи або соціальну реінтеграцію. Далі добирають відповідні вимірювання та часові точки. Опитування може показати зміни відповідей; спостереження за поведінкою — інші процеси. Жоден із цих показників не слід видавати за повний і безпомилковий опис внутрішніх мотивів (Lewis та ін., 2024; Wolfowicz та ін., 2021).
Відповіді в опитуванні
Людина може відповідати відповідно до очікувань дослідника, особливо якщо опитування проводять у середовищі, де її майбутні можливості залежать від оцінки. Висловлена згода з мирними принципами може бути щирою або ситуативною. Надійне дослідження враховує добровільність участі, конфіденційність, попереднє формулювання гіпотез і повторні вимірювання. Важливо уникати питання, яке вже підказує бажану політичну відповідь.
Когнітивні завдання
Тести на переключення правил і подолання автоматичних реакцій досліджують операційно визначені пізнавальні процеси. Вони не виявляють «екстремістську особистість», не ставлять діагноз і не дозволяють надійно прогнозувати напад. Навіть якщо статистичний зв’язок між тестом і відповідями про насильство повторюється в інших вибірках, його індивідуальна прогностична цінність залишається окремим питанням (Zmigrod та ін., 2019).
Дослідження причинності
Щоб довести вплив програми, потрібні обґрунтована група порівняння, достатня чисельність учасників, відстеження зміни результатів, перевірка вибуття та повний опис можливих небажаних ефектів. У цій галузі такі дизайни ускладнені рідкісністю насильницьких подій, етичними обмеженнями й конфіденційністю. Дослідникам потрібно чітко відокремлювати дані про сприйняття програми від підтверджених наслідків (Lewis та ін., 2024; Brouillette-Alarie та ін., 2022).
Межі екстраполяції
Висновки з поперечних опитувань студентів, які відповідають на умовні моральні ситуації, не можна автоматично переносити на людей, що перебували в насильницьких угрупованнях. Дані однієї держави не описують без перевірки інших правових і культурних умов. Ретроспективні інтерв’ю можуть відтворювати пізніше переосмислення мотивів. Ретельний огляд тому розмежовує встановлені асоціації, попередні механістичні пояснення та ще не перевірені практичні рекомендації (Wolfowicz та ін., 2021; Morrison та ін., 2021).
Підлітки, цифрове середовище й захист прав
У підлітковому віці посилюється прагнення автономії, формуються нові соціальні зв’язки й активно переосмислюються авторитетні судження. Сильна переконаність, незгода з дорослими або інтерес до суперечливих суспільних тем можуть належати до розвитку громадянської позиції. Такі особливості самі собою не свідчать про підтримку насильства. Освітня робота має сприяти критичному мисленню, навичкам інформаційної перевірки, безпечним стосункам і можливості звернутися по допомогу.
Для неповнолітніх особливо важливі пропорційність втручання, недопущення стигматизації, обмеження збору персональних даних та врахування права дитини бути почутою. Шкільна програма не повинна перетворювати навчальні відповіді, релігійні переконання або дружні зв’язки на приховані психологічні рейтинги небезпеки. Наукове підтвердження її профілактичної ефективності потребує окремого дослідження, а не перенесення висновків із програм для дорослих (Brouillette-Alarie та ін., 2022; Lewis та ін., 2024).
Цифрові обговорення можуть створювати відчуття належності, посилювати одностайність або, навпаки, відкривати доступ до різних аргументів. Саме по собі користування платформою чи перегляд політичних матеріалів нічого не говорить про можливість насильства. Дослідження впливу онлайн-середовища мають розрізняти доступність інформації, індивідуальний вибір контенту, зміну установок і фактичні дії; висновки про причинність потребують окремих дослідницьких дизайнів.
Український контекст: наука, право та практична допомога
В Україні вивчення насильницьких переконань відбувається на тлі повномасштабної війни, втрат, переміщення населення й досвіду небезпеки. Важливо розмежовувати законну громадянську активність, право на політичну критику, релігійне життя, патріотичні почуття, правомірний захист і протиправне насильство. Психологічне слово «радикальний» не визначає юридичну кваліфікацію поведінки. Будь-яка правова оцінка потребує конкретних фактів, контексту та застосовних норм права.
Наукові дані, отримані переважно у країнах Західної Європи та Північної Америки, вимагають перевірки перед узагальненням на українське суспільство. Особливо небезпечно механічно прирівнювати сильні переживання, громадянську мобілізацію чи недовіру до певних установ до індивідуальної готовності заподіяти шкоду. Систематичні огляди досліджень радикалізації демонструють суттєві відмінності у вимірюваннях і контекстах (Wolfowicz та ін., 2021).
У ситуації безпосередньої загрози життю чи здоров’ю пріоритет має негайний захист людей і звернення до компетентних служб. На офіційному порталі Державної служби України з надзвичайних ситуацій зазначені 112 як єдиний номер повідомлень про надзвичайні ситуації, 102 для звернення до поліції та 103 для екстреної медичної допомоги. За відсутності безпосередньої загрози доцільними залишаються правомірні шляхи консультації, підтримки та захисту приватності (ДСНС України).
Безпечна розмова з людиною, яка виправдовує насильство
У спокійній ситуації варто з’ясувати, яке конкретне твердження людина вважає правдивим, на яких джерелах ґрунтується її висновок і які альтернативні способи досягнення заявленої мети вона бачить. Корисно обговорювати наслідки насильства для реальних людей, зберігаючи гідність співрозмовника. Завдання такої розмови — створити умови для осмисленого перегляду суджень і підтримати безпечну поведінку, а не домогтися демонстративного зречення політичної чи релігійної ідентичності.
Якщо людина сама бажає змін, підтримка може включати відновлення соціальних зв’язків поза насильницьким середовищем, допомогу з навчанням чи працею, звернення до психолога з приводу індивідуальних переживань та участь у ненасильницькому громадському житті. Ці напрями узгоджуються з описами різних програм реінтеграції, проте їхня ефективність для кожної конкретної ситуації має перевірятися, а професійна допомога підбирається індивідуально (Muibu та ін., 2025).
За наявності конкретної погрози, відомостей про безпосередню підготовку заподіяння шкоди або іншої невідкладної небезпеки першочерговим є звернення до служб реагування. Самостійна спроба «діагностувати екстремізм», збирати досьє чи публічно таврувати людину може створити нові ризики. Психологічні поняття слугують для розуміння механізмів, а конкретна оцінка загрози належить компетентним фахівцям і відповідним правовим процедурам (ДСНС України).
Поширені запитання
Що таке когнітивне відкриття простими словами?
Це період, коли попередні пояснення подій починають видаватися недостатніми й людина стає готовішою розглядати альтернативні ідеї. Воно може мати різні наслідки залежно від нової інформації, взаємин і умов життя. Термін відомий із досліджень Квінтана Вікторовича (Wiktorowicz, 2005).
Чи захищає когнітивна гнучкість від насильницької радикалізації?
Деякі дослідження виявляють статистичний зв’язок між гнучкістю опрацювання інформації та нижчим схваленням певних насильницьких установок. Прямих підстав вважати гнучкість універсальним індивідуальним захисним показником або доказом низької загрози немає (Zmigrod та ін., 2019; Deverson та ін., 2026).
Чи можна зберігати радикальні погляди й відмовитися від насильства?
Так. Ідейна позиція, моральна підтримка насильства й фактична поведінка є різними об’єктами оцінювання. Дослідження припинення участі підтверджують можливість поведінкової зміни без повного перегляду всіх переконань (National Institute of Justice, 2019).
Чи можна передбачити напад за негнучкістю мислення?
Ні. Дослідження виявляють асоціації на рівні вибірок, переважно щодо опитувальних показників. Негнучкість, категоричність або тверді політичні переконання не становлять надійного індивідуального прогнозу насильницького нападу (Wolfowicz та ін., 2021; Zmigrod та ін., 2019).
Чим відрізняються дерадикалізація і вихід із насильницької групи?
Дерадикалізація стосується перегляду переконань та легітимації насильства. Вихід означає припинення групової участі. Припинення правопорушень і подальша соціальна реінтеграція є додатковими результатами, які дослідники вимірюють окремо (Morrison та ін., 2021; Muibu та ін., 2025).
Чи допомагають програми зміни мислення?
Вони можуть розвивати корисні навички перевірки інформації, ведення діалогу та регуляції емоцій. Водночас переконливих доказів, що саме такі зміни забезпечують стійке зменшення фактичного насильства, недостатньо. Систематичні огляди наголошують на потребі кращих дослідницьких дизайнів (Lewis та ін., 2024; Brouillette-Alarie та ін., 2022).
Висновок
Когнітивна відкритість пояснює, як у житті людини стає можливим перегляд попередньої системи переконань. Її значення визначають характер нових пояснень, емоційний стан, соціальні зв’язки, потреба у визначеності та можливість безпечного обговорення сумнівів. Емпіричні дослідження підтверджують окремі зв’язки гнучкості мислення з насильницькими установками, але поки що недостатньо доводять причинний вплив програм розвитку гнучкості на фактичну поведінку. Доказова й етична профілактика спрямована на зменшення підтримки та застосування насильства з одночасним захистом прав людини й можливості законної незгоди (Deverson та ін., 2026; Lewis та ін., 2024; Wolfowicz та ін., 2021).