Дезінформація: що це, види, механізми та відмінність від помилки

Український психологічний ХАБ · Опубліковано: 22 жовтня 2026 · Редакційна політика

Дезінформація — це неправдиве або істотно оманливе повідомлення, яке створюють чи поширюють із наміром ввести людей в оману, вплинути на їхні судження або спрямувати їхні рішення. Вона може містити вигадані факти, перекручені дані, справжні фотографії з неправдивими підписами, імітацію авторитетного джерела чи вибіркове подання відомостей. Визначальною ознакою є свідомий оманливий намір на певному етапі створення або поширення повідомлення. Людина, яка довірливо перепостила таке повідомлення, може поширювати вже помилкову інформацію без власного наміру обманювати. Саме тому науковий аналіз розділяє зміст повідомлення, наміри його виробника, поведінку посередників і наслідки для аудиторії. ЮНЕСКО; Вордл і Дерахшан, 2017.

Дезінформацію досліджують медіапсихологія, когнітивна й соціальна психологія, комунікативістика, політична наука, дослідження цифрових платформ та громадського здоров’я. Її психологічна сила залежить від поєднання властивостей повідомлення, попередніх знань людини, довіри до джерела, соціальних сигналів, повторення та ситуації, у якій доводиться ухвалювати рішення. Сучасний огляд психологічних досліджень пояснює, чому неправдиві твердження іноді здаються правдоподібними, а виправлення не завжди повністю усуває їхній вплив.

Що означає дезінформація у науці та публічній комунікації

Словом «дезінформація» в побуті часто називають будь-яку неправдиву новину. Для дослідження інформаційних явищ потрібне точніше визначення. Якщо редакція помилилася в числі та оперативно опублікувала виправлення, ми маємо справу з фактичною помилкою. Якщо автор свідомо змінює число, знаючи про його справжнє значення, щоб викликати наперед визначену реакцію, з’являється підстава говорити про дезінформацію. Якщо сторонній користувач не знає про підміну й передає повідомлення друзям як достовірне, його поведінка потребує окремої оцінки.

У межах поширеної міжнародної термінології ЮНЕСКО відрізняє дезінформацію від ненавмисного поширення хибних відомостей саме за наміром ввести в оману. Звіт Ради Європи «Information Disorder» пропонує три категорії: помилкова інформація, дезінформація та шкідливе використання правдивої інформації. Це аналітичні категорії, а не автоматичні юридичні кваліфікації: доведення наміру конкретної особи вимагає додаткових фактів.

Твердження може бути частково правильним і водночас навмисно оманливим. Наприклад, достовірну статистику можна подати без знаменника, базового періоду або порівняння так, щоб аудиторія зробила хибний висновок. У таких випадках перевіряють не лише правильність кожного числа, а й те, який висновок нав’язує композиція повідомлення. Проте сам по собі вибір аспекту складної теми ще не доводить намір дезінформувати.

Дезінформація, помилкова інформація та малінформація: у чому різниця

Помилкова інформація: хибний зміст без наміру обманювати

Помилкова інформація, яку в міжнародній літературі називають misinformation, — це фактично неправдиві або неточні відомості, які поширюють без свідомого наміру ввести інших в оману. Причинами можуть бути неправильне прочитання документа, неповна інформація, застарілі дані, хибна пам’ять, поспішний висновок чи довіра до недостовірного джерела. Визначення ЮНЕСКО підкреслює ненавмисність такого поширення.

Наприклад, мешканець міста переписує в чаті старий час роботи установи, щиро вважаючи його актуальним. Інформація помилкова, однак наявних фактів недостатньо, щоб назвати дії людини дезінформаційною кампанією. Наслідки помилки можуть бути серйозними, навіть коли намір був доброзичливим.

Дезінформація: оманливий намір

Дезінформація, або disinformation, передбачає свідоме створення чи поширення неправдивого або оманливого змісту. Мета може полягати в отриманні прибутку від переглядів, дискредитації особи, створенні плутанини, стимулюванні певних дій, підриві довіри або підтримці інформаційної кампанії. Намір відносять до конкретного виробника чи розповсюджувача, а не автоматично до кожного, хто побачив або перепостив матеріал.

Те саме повідомлення може змінити свою соціальну функцію під час поширення: його свідомо сфабрикували в одному місці, а далі сотні людей передають його без знання про походження. Дослідження такого ланцюга розрізняє навмисний початок і ненавмисні вторинні поширення.

Малінформація: справжні відомості, використані на шкоду

Термін «малінформація» (malinformation) у типології Вордл і Дерахшана стосується достовірної інформації, яку поширюють для завдання шкоди, зокрема шляхом оприлюднення приватних даних або перенесення повідомлення в інший контекст. Правдивість документа не усуває можливості зловживання ним. Водночас оцінка суспільного інтересу, приватності й заподіяної шкоди потребує окремого правового та етичного аналізу. Звіт Ради Європи.

Практичне розрізнення ґрунтується на трьох запитаннях: наскільки достовірне саме твердження; що відомо про наміри конкретного учасника поширення; як використано інформацію та які наслідки це має. Відповідь «ми не знаємо наміру» цілком допустима. Для фактологічного спростування достатньо встановити помилковість змісту; для приписування свідомого обману потрібні інші докази.

Які існують види й форми дезінформації

Повністю вигадані повідомлення та сфабриковані докази

До цього типу належать вигадані заяви, події, «дослідження», документи, цитати та свідчення. Матеріал може наслідувати оформлення журналістської публікації, наукового повідомлення або офіційного наказу. Зовнішня правдоподібність сама собою не доводить існування першоджерела; потрібні оригінал, дата, авторство й незалежне підтвердження.

Справжній матеріал у неправдивому контексті

Реальне фото стихійного лиха з іншої країни можуть видати за кадр поточної події. Відео давнього інциденту іноді супроводжують новою датою й підписом. Фактична автентичність зображення тут поєднана з неправдивою атрибуцією місця, часу чи причини. Перевірка автентичності файлу та перевірка заявленого контексту — різні завдання.

Маніпулятивне редагування та вибіркові дані

Вирізана частина інтерв’ю, пропущене заперечення, зміна послідовності кадрів, обрізана вісь графіка або зведення різнорідних показників можуть спотворити сприйняття. Особливо важливо з’ясувати, чи створює зміна хибне фактичне враження та чи є докази її навмисного характеру. Редакційне скорочення саме собою може бути цілком добросовісним.

Імітація джерела й підміна авторитету

Оманливий матеріал може містити чужий логотип, вигадану посаду, фальшивий обліковий запис або підроблену сторінку установи. Доказова перевірка починається з прямого переходу на офіційний канал організації, а не з довіри до скриншота чи кількості поширень.

Візуальні та синтетичні підробки

Змінені фотографії, згенеровані відео, голосові імітації й синтетичні «свідчення» можуть слугувати засобом обману. Водночас створене штучним інтелектом зображення для художнього проєкту, чітко позначене як вигадане, не є дезінформацією. Вирішальними лишаються заявлений статус матеріалу, контекст його використання та намір.

Координоване поширення й удавана суспільна підтримка

Неправдиві твердження можуть поширюватися через мережі акаунтів, повторювані повідомлення, скоординовані коментарі та штучне створення враження суспільного консенсусу. Проте спільна позиція багатьох користувачів не доводить координації. Для такого висновку аналізують синхронність публікацій, спільну інфраструктуру, походження контенту й поведінкові шаблони, зіставляючи альтернативні пояснення.

Ці форми можуть поєднуватися. Типологія описує спосіб конструювання повідомлення, а намір і перевірюваність оцінюють окремо. Концептуальні приклади в цій статті ілюструють механізми та не є твердженнями про конкретні реальні події.

Як виникає та поширюється дезінформація

Інформаційний ланцюг охоплює створення змісту, його оформлення, первинне розміщення, підхоплення посередниками, алгоритмічний розподіл уваги й подальші обговорення. Кожна ланка має власні мотиви. Автор може прагнути прибутку, популярності або впливу, платформа — утримання уваги, користувач — допомогти близьким, висловити солідарність чи попередити про небезпеку. Єдину причину для всіх випадків встановити неможливо.

У великому дослідженні повідомлень у Twitter за 2006–2017 роки неправдиві історії в аналізованому наборі даних поширювалися далі, швидше й ширше за правдиві. Автори опрацювали приблизно 126 тисяч перевірених історій та встановили зв’язок неправдивості з новизною повідомлення й певними емоційними реакціями. Висновок стосується дослідженої платформи, періоду, методики класифікації та визначеного типу інформаційних каскадів. Він не означає, що кожне неправдиве твердження в будь-якій мережі обов’язково поширюється швидше. Восухі, Рой і Арал, 2018.

Чому люди діляться неперевіреним

Поширення не тотожне переконаності. Людина може сумніватися в достовірності, але переслати допис через емоційний відгук, бажання започаткувати дискусію, поспіх або недостатню увагу до точності. Огляд Гордона Пеннікука й Девіда Ренда вказує на помітну роль уважності до достовірності, знань і звичних евристик оцінювання. Цей результат не виключає впливу ідентичності, ідеології чи групової належності: їхня вага залежить від задачі та контексту. Pennycook & Rand, 2021.

Алгоритмічне поширення: що підтверджено

Рекомендаційні системи розподіляють видимість повідомлень на основі сигналів взаємодії та правил платформи. Це змінює можливість контакту з контентом, однак сам факт алгоритмічної рекомендації не є доказом зміни переконання або поведінки. Для причинного висновку потрібні відповідні експерименти чи інші надійні дослідницькі методи з урахуванням альтернативних чинників. Роль рекомендацій, групових мереж і особистого вибору слід досліджувати разом.

Психологічні механізми: чому дезінформація буває переконливою

Повторення та відчуття знайомості

Коли людина багато разів зустрічає одне й те саме твердження, зростає його впізнаваність та легкість опрацювання. За певних умов це підвищує суб’єктивну оцінку правдивості — явище називають ефектом ілюзорної правди. Воно залежить від початкової правдоподібності, контексту перевірки, знань і характеристик повторення. Частота появи повідомлення сама по собі не є свідченням його достовірності. Ecker та ін., 2022.

Когнітивні скорочення та довіра до джерела

Оцінювання кожного твердження за первинними документами потребує часу. Тому люди використовують швидкі підказки: знайому назву медіа, впевнений тон, професійний титул, кількість реакцій, якість дизайну чи рекомендацію друга. Такі орієнтири часом корисні, однак їх можна імітувати. Важливо розрізняти авторитет у певній спеціальності та доказовість конкретного висновку: відомий фахівець також може помилятися поза сферою своєї компетентності.

Емоції, загроза та невизначеність

Повідомлення про небезпеку, втрату, несправедливість чи загрозу близьким здатні швидко привернути увагу. Емоційна реакція може спонукати до негайного поширення, особливо коли бракує часу на перевірку. Проте емоційно сильне повідомлення може бути цілком правдивим, а емоційна стриманість — супроводжувати обман. Емоція сигналізує про важливість для людини, а достовірність визначають фактичні докази. Ecker та ін., 2022.

Групова належність, ідентичність і мотивоване міркування

Люди сприймають інформацію в соціальному контексті. Твердження, яке підтримують знайомі або значуща група, може видаватися переконливішим, а інформація, що загрожує важливому переконанню, — викликати опір. Мотивоване міркування пояснює, як бажаний висновок іноді впливає на добір та інтерпретацію доказів. Водночас ці механізми неоднакові в різних дослідженнях; не кожна помилка мислення походить із політичної прихильності чи групової лояльності. Pennycook & Rand, 2021.

Тривалий вплив після виправлення

Після спростування людина може погодитися, що вихідна інформація була неправдивою, але продовжувати частково використовувати її під час пояснення події. Це називають ефектом тривалого впливу дезінформації. Один із механізмів — збереження причинно-наслідкової історії, з якої вилучили хибну ланку, але не запропонували достатнього правдивого пояснення. Наскільки сильним буде залишковий ефект, залежить від матеріалу, методики дослідження й якості виправлення. Ecker та ін., 2022; Lewandowsky та ін., 2020.

Чим дезінформація відрізняється від пропаганди, маніпуляції та переконування

Пропаганда — організоване поширення повідомлень, покликаних формувати установки й підтримувати певну позицію чи поведінку. Вона може використовувати правдиві факти, оцінні судження та дезінформацію. Дезінформація визначається оманливим фактичним змістом і наміром; пропаганду розглядають передусім як діяльність з упливу. Ці явища можуть перетинатися, але не збігаються за обсягом.

Маніпуляція означає вплив, за якого приховують або перекручують значущі підстави вибору, експлуатують вразливість чи обходять можливість людини зважено оцінити ситуацію. Маніпулятивне повідомлення іноді містить правдиві відомості, а дезінформація може поширюватися без складної маніпулятивної побудови. Звичайне переконування спирається на доводи, пояснення та можливість їх перевірити. Наявність наміру переконати ще не доводить маніпуляції.

«Фейкові новини» — популярна назва неправдивого контенту, що наслідує новинний жанр. Вона описує одну з можливих форм і часто вживається неточно, зокрема як ярлик для неприємної позиції. Наукова типологія інформаційного безладу надає перевагу конкретнішим визначенням. Чутки, своєю чергою, — повідомлення з неперевіреним статусом, що циркулюють у соціальному середовищі; вони можуть згодом підтвердитися, виявитися хибними або залишитися невизначеними. Вордл і Дерахшан, 2017.

Інформаційно-психологічна операція — організована діяльність з інформаційного впливу в певному інституційному чи безпековому контексті. Її визначають через суб’єкта, цілі, засоби, планування та операційне середовище; окремий неправдивий допис не встановлює факту існування такої операції. Для доказового аналізу потрібна атрибуція, а не лише схожість риторики.

Що відомо про наслідки дезінформації

Дезінформація може змінювати фактичні уявлення, оцінювання ризиків, довіру до інституцій, готовність поширювати повідомлення й окремі практичні рішення. Найкраще експериментально вивчені короткочасні ефекти довіри до конкретних неправдивих тверджень, намірів поширювати матеріал та реакції на виправлення. Перехід від зміни відповіді в експериментальному опитуванні до тривалих змін поведінки населення потребує окремого підтвердження. Ecker та ін., 2022.

У темах охорони здоров’я неправдиві заяви про ефективність лікування, вакцини чи медичні ризики можуть впливати на рішення, важливі для безпеки. Однак оцінювати реальні наслідки потрібно з урахуванням доступності медичної допомоги, соціальних чинників, попередніх переконань та інших обставин. Психологічні характеристики читання новин не є клінічними діагнозами й не дають підстав робити висновки про психічний стан конкретної людини.

Поширений висновок «дезінформація завжди визначає суспільну поведінку» виходить за межі доказів. Для складних масових подій одночасно діють економічні, політичні, міжособистісні та інформаційні чинники. Результати досліджень однієї платформи або лабораторного експерименту не можна автоматично переносити на всю країну чи населення світу.

Генеративний штучний інтелект і нові можливості створення оманливого контенту

Генеративні системи дають змогу швидко створювати граматично якісні тексти, стилізовані новинні матеріали, синтетичні зображення, голосові записи та варіанти одного повідомлення. Вони здатні здешевлювати виробництво контенту й ускладнювати оцінювання походження окремих файлів. Водночас автоматично згенерований текст може бути достовірним, а неправдивий матеріал може бути цілком створений людиною.

У дослідженні реальної пов’язаної з державним впливом пропагандистської мережі науковці зафіксували збільшення кількості матеріалів після впровадження генеративних інструментів, а також перевірили оцінювання переконливості аудиторією. Це емпіричне свідчення зміни виробничих можливостей конкретної кампанії; воно не доводить універсального зростання її суспільного впливу чи однакової ефективності для всіх платформ. Wack та ін., 2025.

Синтетичний голос або відео варто оцінювати за незалежним підтвердженням заявленої події, а не лише за візуальними артефактами. Технічні ознаки підробок змінюються; впевненість «я завжди впізнаю згенероване» створює додаткову вразливість. Так само позначка автоматичного детектора є допоміжним сигналом, який потребує перевірки джерела, метаданих і контексту.

Як розпізнати можливу дезінформацію

Перевірка починається з конкретного твердження, яке можна перевірити. Формулювання «усі приховують правду» майже не піддається фактологічному аналізу, доки автор не назве подію, учасників, час та джерело. Натяки й оцінки потрібно відокремлювати від тверджень про факти.

Корисна послідовність дій охоплює такі кроки:

1. Зупиніться перед поширенням повідомлення, особливо коли воно вимагає негайної дії або викликає різку емоційну реакцію.

2. Знайдіть первинне джерело: повний документ, запис виступу, наукову статтю, оригінальну статистичну таблицю чи офіційне повідомлення.

3. Перевірте дату, місце, автора, контекст цитати та те, чи не стосується матеріал іншої події.

4. Зіставте ключову фактичну заяву з кількома незалежними надійними джерелами, а не лише з копіями одного допису.

5. Для числа з’ясуйте одиницю вимірювання, знаменник, період, методику збирання та межі точності.

6. Для фотографії чи відео перевірте попередні публікації, походження й заявлений контекст; за необхідності застосуйте пошук за зображенням.

7. Відокремте те, що встановлено, від невизначеного. Якщо належне підтвердження наразі відсутнє, утримайтеся від поширення як перевіреного факту.

Ця процедура відповідає принципам перевірки фактів і роботи з інформацією, викладеним у «The Debunking Handbook 2020», проте не замінює спеціалізованої журналістської або експертної експертизи.

Ознаки, що вимагають особливо уважної перевірки

Підставою для перевірки можуть бути відсутність оригіналу, неконкретне посилання на «відомих учених», підміна цитати скриншотом, непропорційно гучний заголовок, вимога негайного перепосту, непослідовні дати й заяви про абсолютну певність за браку даних. Жодна окрема ознака не є автоматичним доказом дезінформації. Вона допомагає визначити, на що спрямувати перевірку.

Для наукових тверджень важливо враховувати рівень доказів: попередній рукопис, одиничне спостережне дослідження, рандомізований експеримент, систематичний огляд та клінічна настанова мають різну доказову вагу. Невідповідність між результатом дослідження й сенсаційним заголовком нерідко виникає вже на етапі медійного переказу.

Чи допомагають спростування, фактчекінг і медіаграмотність

Фактчекінг встановлює достовірність конкретних перевірюваних тверджень і пояснює докази. Добре сформульоване спростування називає помилку, подає правильні відомості, надійне джерело та, за можливості, зрозуміле альтернативне пояснення. Після виправлення певне хибне враження інколи зберігається, тож коротке «це неправда» не завжди достатнє. Lewandowsky та ін., 2020.

В експерименті 2025 року фактчекінг переважно поліпшував оцінювання саме тих неправдивих повідомлень, яких він стосувався, тоді як коротке навчання медіаграмотності ширше покращувало розрізнення правдивих і хибних матеріалів у дослідженій вибірці, зокрема приблизно через два тижні. Це результат певного експериментального дизайну, а не доказ однакової дії втручання в будь-якій країні чи на довільному типі контенту. Berger та ін., 2025.

Метааналіз 160 медіаграмотнісних втручань, проведених із 1983 до 2023 року, виявив загалом позитивні результати, причому покращення знань були стійкішими та виразнішими, ніж зміни поведінки; результати істотно різнилися залежно від завдань і формату навчання. Тому освітня програма має оцінювати не лише те, чи запам’ятали учасники правила, а й здатність застосовувати їх до нових випадків. Cho, Carpenter & Li, 2025.

Психологічне щеплення, або попереджувальне навчання, знайомить людину з характерними прийомами обману до зустрічі з конкретною дезінформацією. Метааналіз 42 досліджень показав поліпшення певних показників розрізнення достовірних і недостовірних повідомлень, але не виявив статистично значущого загального впливу на намір ділитися неправдивою інформацією в одному з оцінених підсумкових показників. Результат залежав також від формату й тематики матеріалів. Lu та ін., 2023.

Жодне з цих втручань не гарантує повного захисту. Медіаграмотність, якісні редакційні процедури, прозорість джерел, доступ до первинних документів, вчасні уточнення та відповідальність платформ працюють як взаємодоповнювальні рівні протидії.

Дезінформація під час війни, надзвичайних ситуацій і криз

Коли від повідомлення залежить особиста безпека, ціна невірної інформації зростає. У кризовій ситуації особливо небезпечними можуть бути підроблені оголошення про евакуацію, повідомлення про начебто змінені маршрути, вигадані рішення органів влади чи фальшиві інструкції щодо медичної допомоги. У разі загрози життю та здоров’ю слід орієнтуватися на чинні повідомлення компетентних офіційних служб для конкретної території й ситуації та перевіряти їх безпосередньо в першоджерелі.

Український воєнний контекст потребує розрізнення повідомлень із відомим походженням, ще непідтверджених повідомлень і встановлених підробок. Відсутність оперативної інформації може бути пов’язана з безпековими обмеженнями або перевіркою фактів. Вона сама по собі не доводить існування прихованої змови. Перед передаванням даних про безпеку інших людей особливо важливо враховувати ризик розголошення персональної інформації та місць перебування.

Під час тривалих криз інформаційне перевантаження може ускладнювати уважне читання й перевірку деталей. Практичне рішення — визначити обмежене коло перевірених каналів, звіряти повідомлення з першоджерелами й робити паузу перед перепостом. Сильні емоції в умовах небезпеки є зрозумілою реакцією і не дають підстав діагностувати психологічний розлад.

Як говорити з людиною, яка повірила неправдивому повідомленню

Розмова починається зі з’ясування конкретного твердження й того, чому воно видається переконливим. Публічне висміювання або приписування людині «легковірності» може перетворити фактологічну дискусію на захист власної гідності. Набагато корисніше запропонувати порівняти першоджерела, показати точний фрагмент документа й разом перевірити дату та контекст. Підставою для висновку мають бути докази, доступні для незалежного перегляду.

Під час виправлення варто подати правильну інформацію на початку, коротко описати конкретну хибу й пояснити, як виникло оманливе враження. Надмірне повторення вигадки без пояснення здатне лишити в пам’яті знайому фразу, але контекст і якість спростування мають значення. Науковий консенсус щодо виправлень рекомендує зрозумілий виклад факту, пояснення помилки та джерела, які можна перевірити. Lewandowsky та ін., 2020.

Якщо повідомлення стосується медичного рішення, важливо передусім перевірити клінічну настанову, рекомендації компетентного органу та обговорити особистий випадок із відповідним фахівцем. Переконання людини не дають права робити висновок про її діагноз, інтелект чи психічне здоров’я.

Часті запитання про дезінформацію

Чи може дезінформація бути частково правдивою?

Так. Правдиві деталі можуть бути підібрані, поставлені в неправильний контекст або поєднані з вигаданим висновком. Для оцінювання важливо перевіряти загальне твердження, а також кожну істотну деталь і спосіб їх пов’язування. Намір ввести в оману встановлюють окремо.

Чи є будь-яка неправдива новина дезінформацією?

Ні. За усталеним розмежуванням неправдиве повідомлення без наміру обманювати належить до помилкової інформації; свідомий оманливий зміст — до дезінформації. Перш ніж приписувати авторові намір, необхідно мати відповідні докази. ЮНЕСКО.

Чи є сатира, пародія та художній вигаданий сюжет дезінформацією?

Жанрове позначення й контекст принципово важливі. Очевидна пародія або художній твір не є дезінформацією за самим фактом вигадки. Однак сатиричний матеріал, навмисно поданий в іншому контексті як справжній документ, може стати частиною оманливого поширення.

Чи можна визначити дезінформацію за емоційним заголовком?

Емоційність — привід уважніше перевірити факти, але вона не доводить неправдивості чи наміру. Правдиві новини про загрози також можуть викликати сильні переживання.

Чи штучний інтелект автоматично створює дезінформацію?

Ні. Генеративні системи можуть створювати як коректні повідомлення, так і помилки або навмисно оманливі матеріали залежно від застосування. Для оцінки конкретного продукту важливі фактичний зміст, походження, заявлена автентичність та контекст публікації.

Чи можна повністю усунути вплив неправдивого повідомлення спростуванням?

Спростування часто зменшує довіру до неправдивого твердження, але іноді залишаються часткові уявлення або асоціації. Результати різняться залежно від повідомлення, часу, якості виправлення й аудиторії. Ecker та ін., 2022.

Що робити, якщо першоджерело неможливо знайти?

Вказати статус «не підтверджено», утриматися від поширення як установленого факту й продовжити перевірку через незалежні канали. Відсутність першоджерела не доводить автоматично фальсифікацію, але зменшує підстави для довіри.

Висновок

Дезінформація — це різновид оманливої інформаційної діяльності, для якого принципове значення має навмисність. Визначення її змісту, походження й наслідків потребує окремих доказових кроків. Психологічні механізми повторення, знайомості, уваги, емоцій, довіри та соціальної належності допомагають пояснити, як неправдиві повідомлення впливають на сприйняття, проте не визначають однакового результату для всіх людей.

Найнадійніша повсякденна практика — уточнювати конкретні фактичні твердження, шукати першоджерела, враховувати контекст, відокремлювати помилку від доказаного наміру обману й оновлювати висновки після надходження нових перевірених даних. На рівні суспільства це підтримують незалежна журналістика, підзвітні процедури виправлень, інформаційна грамотність та дослідження реальних, а не лише припущених, ефектів інформаційного впливу.

Пов’язані статті

Медіапсихологія: що це і як медіа впливають на увагу, емоції, уявлення та поведінку — батьківська стаття про взаємодію людини з медіа.

Психологія дезінформації в цифровому середовищі — окремий аналіз переконливості неправдивих повідомлень.

Мотивоване міркування — як бажаний висновок змінює оцінювання доказів.

Критичне мислення — способи перевірки інформації й аргументів.

Ехо-камера — роль однорідного інформаційного оточення.

Фільтрувальна бульбашка — персоналізація інформаційного середовища.

Алгоритмічний соціальний вплив — можливості та межі рекомендаційних систем.

Інформаційне перевантаження — надлишок інформації, увага та рішення.

Пропаганда — суміжний спосіб організованого інформаційного впливу; чинна сторінка очікує редакційної реконструкції.

Джерела

Berger, L. M., Kerkhof, A., Mindl, F., & Münster, J. (2025). Debunking “fake news” on social media: Immediate and short-term effects of fact-checking and media literacy interventions. Journal of Public Economics, 245, 105345. https://doi.org/10.1016/j.jpubeco.2025.105345.

Cho, H., Carpenter, C. J., & Li, W. (2025). Media literacy interventions: Meta-analytic review of 40 years of research. Human Communication Research, 51(2), 57–79. https://doi.org/10.1093/hcr/hqaf004.

Ecker, U. K. H., Lewandowsky, S., Cook, J., et al. (2022). The psychological drivers of misinformation belief and its resistance to correction. Nature Reviews Psychology, 1, 13–29. https://doi.org/10.1038/s44159-021-00006-y.

Lewandowsky, S., Cook, J., Ecker, U. K. H., et al. (2020). The Debunking Handbook 2020. https://doi.org/10.17910/b7.1182.

Lu, C., Hu, B., Li, Q., Bi, C., & Ju, X.-D. (2023). Psychological inoculation for credibility assessment, sharing intention, and discernment of misinformation: Systematic review and meta-analysis. Journal of Medical Internet Research, 25, e49255. https://doi.org/10.2196/49255.

Pennycook, G., & Rand, D. G. (2021). The psychology of fake news. Trends in Cognitive Sciences, 25(5), 388–402. https://doi.org/10.1016/j.tics.2021.02.007.

UNESCO. (б. д.). Disinformation. https://www.unesco.org/en/query-list/d/disinformation.

UNESCO. (б. д.). Misinformation. https://www.unesco.org/en/query-list/m/misinformation.

Vosoughi, S., Roy, D., & Aral, S. (2018). The spread of true and false news online. Science, 359(6380), 1146–1151. https://doi.org/10.1126/science.aap9559.

Wack, M., Ehrett, C., Linvill, D., & Warren, P. (2025). Generative propaganda: Evidence of AI’s impact from a state-backed disinformation campaign. PNAS Nexus, 4(4), pgaf083. https://doi.org/10.1093/pnasnexus/pgaf083.

Wardle, C., & Derakhshan, H. (2017). Information Disorder: Toward an Interdisciplinary Framework for Research and Policymaking. Council of Europe. https://rm.coe.int/information-disorder-report-november-2017/1680764666.