Як оцінювати ефективність програм протидії насильницькій радикалізації
Український психологічний ХАБ · Опубліковано: 22 жовтня 2026 року · Редакційна політика
Дослідницький кластер: Психологія радикалізації, насильницького екстремізму та профілактики
Програми протидії насильницькій радикалізації потрібно оцінювати за тим, наскільки переконливо встановлено їхній внесок у безпеку людей, зміну пов’язаних із насильством поведінкових результатів, захист прав і тривалість корисних змін. Кількість проведених занять, охоплення аудиторії та задоволеність учасників описують роботу програми, але самі собою не доводять запобігання насильству. Для обґрунтованого висновку потрібні чітка теорія змін, перевірені показники, належний дизайн порівняння, відстеження небажаних наслідків та прозоре повідомлення про невизначеність. Такі засади систематизовано в посібнику ПРООН із планування, моніторингу й оцінювання та спільному збірнику практик ООН і ЄС.
Головна складність полягає в тому, що насильницькі дії є відносно рідкісними, причини їх виникнення багаторівневі, а участь у програмі часто визначається обставинами, пов’язаними з подальшими результатами. Крім того, радикальні політичні погляди, релігійні переконання та законний протест належать до сфери свободи переконань; їх поширеність не може бути замінником частоти насильства. Огляд Campbell про методи дослідження і прогалини доказовості показує, чому оцінювачі мають розрізняти зміни ставлень, намірів та поведінки.
Що саме означає ефективність програми
Ефективність — це ступінь досягнення конкретних, попередньо визначених цілей втручання. Вплив — ширше питання про зміни, які можна причинно пов’язати з програмою, зокрема віддалені, непрямі або небажані. Дієвість впровадження означає, що заплановані дії реально виконувалися належним способом. У дослідженні насильницької радикалізації ці поняття мають окремі показники, часові горизонти та рівні доказів. Критерії оцінювання ОЕСР також охоплюють доречність, узгодженість, економність, вплив і сталість результатів.
Програму може бути бездоганно організовано, учасники можуть високо оцінити роботу фахівців, а їхні знання — зрости. Це підтверджує виконання плану та окремі результати навчання. Щоб стверджувати, що програма зменшила підтримку насильства, потрібне відповідне вимірювання. Щоб стверджувати, що вона запобігла нападам, необхідні переконливі дані саме про насильницьку поведінку, належний контрфактичний аналіз і врахування рідкісності таких подій.
Систематичний огляд оцінювань програм 2001–2020 років виявив 74 оцінювання із задовільними показниками; автори повідомляли про успішність лише частини втручань, причому самі критерії успіху часто встановлювали виконавці або оцінювачі. У частині програм виникали стигматизація, відчуження та недовіра. Такі відсотки не є універсальною ймовірністю успіху майбутньої програми: оглянуті заходи різнилися за змістом, умовами й методами оцінювання.
Чотири окремі запитання
Перше: чи досягнуто цільової аудиторії, чи забезпечено безпечний доступ до послуг і чи виконано програму за задумом? Друге: чи змінилися передбачені проміжні результати — знання, навички, готовність звернутися по допомогу, довіра, практики розв’язання конфліктів? Третє: чи є дані, що втручання спричинило зміну намірів або поведінки, безпосередньо пов’язаних із насильством? Четверте: чи зберігся результат і чи не виникли шкода, дискримінація, порушення конфіденційності або інші витрати, які переважають користь?
Звіт повинен відповідати на кожне запитання окремо. Високий показник за першим запитанням не перетворюється автоматично на позитивну відповідь на третє.
Від якого визначення насильницької радикалізації починати
Насильницька радикалізація охоплює процеси, за яких підтримка ідеологічно мотивованого насильства, намір його застосувати або участь у ньому можуть формуватися під впливом індивідуальних, групових і контекстуальних чинників. Вона не має єдиної послідовності стадій. Для оцінювання суттєво розмежувати політичні переконання, виправдання насильства, намір діяти, підготовку насильницької дії та фактичну поведінку. Узагальнення доказів Campbell описує множинність і обмеження наявних підходів: Neyroud та співавтори, 2024.
Показник «зменшення радикальності поглядів» непридатний як універсальна мета профілактики насильства. Політичне інакомислення, активізм, відмінна релігійна позиція та належність до субкультури не визначають небезпечності людини. Дослідницькі інструменти повинні вимірювати точно окреслені конструкти без закладеного в запитання припущення, що певна ідентичність означає загрозу.
Коректна оцінка завжди починається з визначення виду втручання. Загальні освітні та громадські програми мають інші цілі й очікувані показники, ніж адресна підтримка окремих осіб або супровід після виходу з насильницької групи. Переносити результати між цими рівнями можна лише з явним науковим обґрунтуванням.
Теорія змін: причинний ланцюг до початку програми
Теорія змін пояснює, чому конкретна діяльність за певних умов має привести до визначеного результату. Її бажано створити до набору учасників, спільно з незалежними оцінювачами, фахівцями та представниками громади. Збірник ООН і ЄС із вимірювання результатів вважає таку логіку основою моніторингу й оцінювання програм.
Наприклад, безпечна консультаційна служба може зменшувати бар’єри звернення по допомогу. Передбачений шлях: доступний контакт із фахівцем → довіра й готовність звертатися → своєчасна підтримка у кризовій ситуації → зменшення конкретних небезпечних дій. Кожна стрілка є окремим причинним припущенням. Реєстрація звернення підтверджує тільки перший етап; вона не доводить останнього. Потрібно також передбачити, за яких умов механізм може не спрацювати.
У теорії змін слід описати ресурси, дії, безпосередні продукти, короткострокові результати, середньострокову поведінкову зміну, довгострокові наслідки та зовнішні чинники. Окремо фіксують припущення щодо доступності послуг, довіри, соціальної безпеки, відсутності примусу й можливості своєчасного перенаправлення до компетентних служб.
Чому логічна модель може помилятися
Поширена помилка полягає у припущенні, що підвищення медіаграмотності, соціальної згуртованості або добробуту автоматично знижує ризик насильницької радикалізації. Такі зміни можуть бути цінними самі по собі, але зв’язок із насильством потрібно перевірити. Систематичний огляд програм розвитку в профілактиці насильницького екстремізму наголошує, що недостатньо визначені теорії змін ускладнюють інтерпретацію позитивних соціальних результатів як саме протидії екстремістському насильству.
Теорія змін має бути відкритою для спростування. Якщо показник покращився, але подальшої очікуваної зміни не сталося, звіт повинен це відобразити. Програма не може переписувати початкову мету після отримання результатів і називати будь-який позитивний ефект доказом досягнення первісної цілі.
Показники: що вимірювати на кожному рівні
Показники мають бути змістовно валідними, відтворюваними й доступними для етичного збору даних. Перш ніж розпочати дослідження, оцінювач визначає чисельник і знаменник, одиницю аналізу, період, джерело даних, межі достовірності та спосіб роботи з пропусками. Для кожного показника встановлюють відповідальну особу і процедуру перевірки якості.
Ресурси та процес
Обліковують підготовку працівників, навантаження, наявність фахової супервізії, фінансування, дотримання процедур згоди, конфіденційності й безпеки. Важливо також фіксувати доступність для людей із різними потребами, причини відмови, невдале перенаправлення, перервані контакти та скарги. Так оцінюють можливість належного виконання програми і виявляють нерівності доступу. Посібник ПРООН пропонує поєднувати опис діяльності з доказами результатів.
Безпосередні продукти
Це кількість проведених зустрічей, консультацій, підготовлених фахівців, створених партнерств, доступних навчальних матеріалів. Такі показники потрібні для управління, але не дозволяють назвати втручання ефективним щодо кінцевої мети. Велике охоплення може співіснувати з низькою якістю допомоги, вибірковим доступом або небажаними наслідками.
Проміжні психологічні та соціальні результати
Вимірювати можна знання про ненасильницьке розв’язання конфліктів, готовність звертатися по допомогу, довіру до служб, спроможність критично перевіряти інформацію, досвід взаємоповаги та зменшення ворожого ставлення до інших груп. Кожен такий конструкт потребує окремого визначення і належного інструменту. Поліпшення цих результатів не можна називати доведеним зниженням насильства без перевірки відповідного причинного переходу. Огляд Carthy та співавторів особливо чітко розмежовує зміни вторинних показників і невизначеність щодо поведінкових намірів.
Поведінкові результати
У межах конкретної програми можуть бути доречними добровільне звернення по кризову допомогу, відмова від конкретних форм участі в насильницьких діях, стабільне припинення насильницької активності, дотримання погодженого плану безпеки або підтверджене зменшення повторного залучення до насильства. Їх оцінюють лише законними, етично допустимими методами та з урахуванням контексту. Поведінковий результат і зміна світогляду не є тотожними.
Для індивідуального супроводу важливо відділяти адміністративне завершення випадку, вибуття учасника з програми, припинення участі в насильстві та зміну ідеологічних переконань. Систематичний огляд Lewis та співавторів не виявив придатних досліджень причинної ефективності таких систем ведення випадків, хоча описав дані про умови якісного впровадження.
Кінцеві та небажані наслідки
Найбільш безпосередня кінцева мета пов’язана зі зменшенням реальних випадків і загроз насильства. Однак через рідкісність подій, різні визначення, неповноту реєстрації та складну причинність показник потребує великої обережності. Паралельно потрібно перевіряти скарги на стигматизацію, недовіру, вимушене розкриття особистої інформації, відмову від законної громадянської активності, погіршення психологічного стану і ризик дискримінаційного спрямування ресурсів. Такі наслідки можуть змінити загальний висновок про користь програми. Dunn та Bliuc, 2024.
Чому показники-замінники не доводять запобігання насильству
Показник-замінник — це вимірювана характеристика, яку використовують замість складного кінцевого результату. Для програми він може бути корисним, якщо відомо, чому характеристика має змінюватися і наскільки вона пов’язана з потрібним результатом. Водночас популярні анкети про «радикальні настрої», кількість переглядів навчального відео чи рівень знань часто не мають доведеної прогностичної валідності щодо реальних нападів.
Уявімо, що після занять учасники краще розпізнають маніпулятивні повідомлення. Це може бути перевіреним освітнім досягненням. Формулювання «програма відвернула десять потенційних нападів» потребувало б принципово іншого доказового ланцюга і за таких даних є безпідставним. Карта прогалин Campbell показує, що вимірювання саме насильницької радикалізації і поведінки в дослідженнях представлені обмежено.
Критерії повинні мати чіткі межі: про що свідчить бал, що він не вимірює, чи працює шкала однаково в різних мовних і культурних групах та чи є небезпека помилкового висновку щодо окремої людини. Конструкти на рівні групи не можна без додаткового обґрунтування використовувати для персональних рішень про небезпечність.
Дизайни оцінювання: як наблизитися до причинного висновку
Причинне запитання звучить так: що сталося б із цими людьми або громадами за той самий період без програми? Цей не спостережуваний безпосередньо результат називають контрфактичним. Якість оцінювання визначається тим, наскільки переконливо дизайн відтворює придатне порівняння з урахуванням етики, контексту й доступних даних.
Випадковий розподіл
Якщо втручання законне, етично припустиме, учасники дають належну згоду, а ніхто не позбавляється необхідного захисту, випадковий розподіл груп може зменшити вплив початкових відмінностей. Для громадських програм доречним іноді є розподіл за установами чи громадами, але тоді статистичний аналіз має враховувати кластеризацію. Попередня реєстрація основних результатів і незалежне збирання даних зменшують ризик вибіркового звітування.
Експериментальний дизайн сам по собі не розв’язує проблеми рідкісних випадків насильства, втрати учасників із подальшого спостереження, переходів між групами або соціального впливу за межами програми. Карта доказів Sydes та співавторів описує обмежену і нерівномірну базу експериментальних та квазіекспериментальних оцінювань у цій сфері.
Квазіекспериментальні підходи
Коли випадковий розподіл неможливий, застосовують порівняльні групи, повторні вимірювання, аналіз часових рядів, різницю змін між групами або інші обґрунтовані методи. Для кожного підходу потрібно пояснити ключові припущення: порівнюваність груп, спільні тенденції до втручання, сталість визначень показників, відсутність одночасних зовнішніх змін, здатних пояснити результат.
Найтиповіша хиба — порівняти учасників із неучасниками та приписати різницю програмі. Люди, які добровільно звертаються по допомогу, можуть відрізнятися мотивацією, підтримкою близьких або доступом до ресурсів ще до втручання. Статистичне коригування частково допомагає, але не усуває всіх невиміряних причин розбіжностей.
Оцінювання до і після без групи порівняння
Це поширений і практичний спосіб відстежити зміни у тих самих учасників. Він здатний показати напрям та величину спостережуваної зміни, але не дозволяє надійно відокремити ефект програми від природного розвитку, суспільних подій, повторного проходження тесту, вибуття учасників і регресії до середнього. Тому коректний висновок: «після програми зафіксовано поліпшення за певною шкалою», а не «програма спричинила поліпшення».
Якісне та змішане дослідження
Інтерв’ю, спостереження, аналіз процесів перенаправлення й документування досвіду учасників потрібні, щоб зрозуміти, які механізми діють, кому програма доступна і чому вона може породжувати недовіру. Такі дані особливо цінні за складних, малих і контекстно залежних програм. Вони допомагають перевірити правдоподібність теорії змін, але без відповідного порівняння не встановлюють розмір причинного ефекту на частоту насильства. Lewis та співавтори, 2024.
Початкова лінія, подальше спостереження та довготривалість
Вимірювання бажано розпочати до втручання. Початкова лінія охоплює цільові показники, доступність послуг, умови громади, демографічні характеристики лише за необхідності, пов’язані з безпекою зміни довкілля та джерела можливої нерівності. Дані збирають у мінімально необхідному обсязі, із захистом приватності.
Після завершення програми доцільно перевіряти збереження результатів у віддаленіші моменти, співмірні з теорією змін і реальною тривалістю процесів. Разове анкетування безпосередньо після лекції вимірює негайну реакцію. Воно нічого не говорить про сталість практичних навичок через кілька місяців і тим більше про довгострокову безпеку громади. Збірник ООН і ЄС рекомендує узгоджувати індикатори з часовою логікою результатів.
Вибуття учасників потрібно описувати, а не приховувати. Якщо участь у наступних вимірюваннях беруть переважно задоволені люди, результати можуть здаватися кращими, ніж у всій початковій групі. Окремо аналізують причини вибуття, відсутні дані, зміну доступу до послуг і вплив ситуації безпеки.
Рідкісні події, статистична потужність та невизначеність
Терористичні напади й інші тяжкі форми ідеологічно мотивованого насильства мають низькі базові частоти у багатьох популяціях. Для оцінки невеликої зміни таких подій часто потрібні дуже великі вибірки та тривале спостереження. Відсутність зареєстрованих нападів серед учасників маленької програми не доводить її причинної ефективності: аналогічна відсутність могла б спостерігатися й без втручання.
Оцінювач повідомляє абсолютні частоти, розміри ефекту, інтервали невизначеності, період спостереження та якість джерел. Показники «зниження ризику на 50 %» без базових частот можуть створювати хибне враження: перехід від двох випадків до одного відрізняється за інформативністю від зміни в численній популяції. Висновки про причинний ефект слід узгоджувати зі статистичною потужністю й точністю оцінки.
Реєстри звернень, повідомлень про загрозу чи правопорушень не є прозорим дзеркалом реальної частоти насильства. Після запровадження довірчого каналу кількість звернень може зрости саме тому, що люди почали повідомляти про проблему. Такий процес потребує окремого пояснення, а не механічного трактування зростання як погіршення безпеки.
Якість шкал, інтерв’ю та адміністративних даних
Перш ніж використовувати опитувальник, потрібно перевірити, для якої популяції і мети його створено, наскільки надійні вимірювання, чи підтверджено змістову та конструктну валідність, чи доступна відповідна мовна адаптація, і чи не провокує процедура соціально бажані відповіді. Особливо чутливими є питання про насильство, належність до спільнот, етнічність, релігію та політичні погляди.
Участь у програмі може змінити готовність людей відверто говорити про свої переконання. Відмінності у відповідях тоді можуть відображати довіру, побоювання покарання або прагнення відповідати очікуванням фахівця. Анонімність там, де вона можлива, незалежний збір даних і нейтральне формулювання запитань допомагають зменшити частину таких викривлень.
Адміністративні джерела мають власні обмеження: зміну критеріїв реєстрації, неповноту даних, різні правові режими і зацікавленість установ у демонстрації успіху. Поєднання незалежних джерел може підвищити переконливість висновку, якщо це законно і не створює непропорційної загрози приватності.
Помилкові позитивні висновки та стигматизація
У сфері насильницького екстремізму хибний висновок про небезпечність конкретної людини може мати серйозні наслідки: обмеження доступу до освіти або роботи, психологічну шкоду, втрату довіри, дискримінацію і відмову звертатися по допомогу. Низька базова частота тяжких подій додатково ускладнює інтерпретацію навіть формально добрих статистичних характеристик прогностичного інструменту.
Необхідно розмежовувати оцінювання ефективності програми й індивідуальну професійну оцінку загрози. Показники зміни настроїв у групі не є підставою для «діагностування» окремих людей. Спеціальні підходи на кшталт VERA-2R, TRAP-18 та ERG22+ вимагають відповідної підготовки, визначеного контексту застосування й урахування обмеженої та неоднорідної доказової бази. Їх не використовують як масові опитувальники для школярів чи читачів популярної статті.
У звіті слід фіксувати скарги, помилкове спрямування до спеціалізованих служб, негативні наслідки ярликів і сприйняття програми громадою. Огляд Dunn та Bliuc описує відчуження і стигматизацію як реальні можливі небажані результати втручань.
Що показують систематичні огляди програм
Поточна наукова база дозволяє впевненіше судити про процеси впровадження й окремі проміжні показники, ніж про запобігання тяжкому насильству. Огляди охоплюють різні типи заходів, країни, вибірки та інструменти; тому узагальнений висновок про «програми проти радикалізації загалом» надто грубий.
Lewis та співавтори, 2024 у систематичному огляді ведення випадків у протидії радикалізації до насильства не знайшли придатних оцінювань причинної ефективності. Водночас якісні дані допомогли визначити умови впровадження: кваліфікацію працівників, міжвідомчу координацію, ресурсне забезпечення, довіру й узгоджені етапи супроводу. Це важливі організаційні висновки, але їх слід відрізняти від доведеного зниження нападів.
Carthy та співавтори, 2020 у систематичному огляді 19 досліджень контрнаративів виявили можливі зміни окремих вторинних показників, зокрема міжгрупової ворожості та сприйняття загрози. Даних для впевненого висновку щодо основних поведінкових намірів було недостатньо. Відповідно, охоплення інформаційної кампанії та навіть короткочасне поліпшення ставлень не доводять профілактики насильства.
Систематична карта Sydes та співавторів, 2023 виявила нерівномірний розподіл досліджень, зосередження на певних правоохоронних підходах і дефіцит прямих вимірювань насильницької радикалізації. А огляд розвитку громадських програм 2026 року підкреслює цінність соціальних результатів поряд із невизначеністю їхнього переходу до зниження насильства та ризиками стигматизації від самого маркування громад як «проблемних».
Висновок із цієї сукупності даних практичний: звіт має показувати, яку саме ланку теорії змін підтверджено, яку ще належить перевірити та які результати залишаються невизначеними. Позитивне спостереження не варто знецінювати, але його доказовий статус потрібно називати точно.
Впровадження: чи програма реально працювала за задумом
Оцінювання процесу має встановити, чи виконувалися передбачені заходи, якість контактів, кваліфікацію працівників, коректність перенаправлень, доступність для вразливих людей і те, чи зберігалася добровільність. Доречно документувати також зміни програми в ході реалізації: хто й чому змінив зміст, тривалість або цільову аудиторію, які наслідки це мало для інтерпретації результатів.
Важливо описати реальний досвід людей, які припинили участь, не отримали послугу або повідомили про недовіру. Звіти тільки від задоволених учасників формують вибіркову картину. Огляд Lewis та співавторів підкреслює значення довіри, професійної компетентності й узгодженості етапів ведення випадку.
Якісний процес може пояснити відсутність очікуваного результату: теорія змін була неправдоподібною, програму впроваджували непослідовно, індикатор не вимірював потрібний конструкт або період спостереження був надто короткий. Це різні діагнози проблеми, і вони ведуть до різних управлінських рішень.
Етика, права людини та захист особистої інформації
Оцінювання має бути пропорційним заявленій суспільній меті. Збір політичних чи релігійних переконань, листування, медичних даних або інформації про неповнолітніх вимагає особливо чіткого правового обґрунтування. Дослідник визначає мету обробки, мінімальний обсяг даних, правову підставу, строк зберігання, коло доступу, процедуру реагування на порушення безпеки та правила видалення даних. Для українських установ базовою нормативною рамкою є Закон України «Про захист персональних даних».
Згода на участь в оцінюванні має бути поінформованою і добровільною за застосовним правовим режимом. Людина повинна розуміти, які відомості збирають і кому вони можуть бути доступні. У програмах, пов’язаних із правосуддям або інституційним примусом, можливість вільної відмови потребує окремої перевірки. Відкриті дані для досліджень слід агрегувати або належно знеособлювати, пам’ятаючи про ризик повторного встановлення особи у малих спільнотах.
Правозахисний результат є частиною ефективності, а не необов’язковим додатком. Програма, що підвищує показники охоплення ціною довіри, дискримінації чи порушення приватності, може мати негативний загальний вплив. Збірник ООН і ЄС включає права людини та небажані наслідки до якісного підходу до оцінювання.
Особливі вимоги щодо дітей і підлітків
Для неповнолітніх процедура має відповідати віковому розвитку, забезпечувати доступне пояснення, необхідні форми згоди, інтереси дитини, конфіденційність і захист від наклеювання ярликів. Опитування або інтерв’ю про небезпечні теми не повинні перетворювати звичайне підліткове самовизначення на позначку «підозрілості». Для українського контексту важливий Закон України «Про охорону дитинства».
Дослідницькі матеріали для дітей мають перевіряти на зрозумілість і психологічну безпечність; доступ до індивідуальних відповідей обмежують. Висновки для шкіл і громад подають переважно на агрегованому рівні без списків «ризикових учнів». Там, де виникає конкретна загроза безпеці, діють законні професійні процедури допомоги та реагування, а не неперевірена анкета.
Український контекст: як адаптувати оцінювання
Українські програми можуть діяти в умовах війни, вимушеного переміщення, інформаційних атак, змін доступу до послуг і високого навантаження на установи. Ці обставини впливають на початкові рівні довіри, структуру вибірки, готовність відповідати на чутливі запитання та можливість довготривалого спостереження. Такі особливості необхідно описувати як контекст оцінювання; вони самі по собі не свідчать про наявність насильницької радикалізації у певній групі.
Практичний підхід для українського проєкту — до запуску погодити з фахівцями та представниками громади незалежну схему моніторингу, розрізнити правову мету заходів і наукові гіпотези, спланувати захист даних, забезпечити безпечне перенаправлення за потреби та перевірити, чи не дублює програма доступні соціальні послуги. При оцінюванні слід враховувати можливу відмінність досвіду переміщених людей, військових, цивільних та інших учасників без приписування їм небезпечності.
Чинний зміст українського законодавства щодо персональних даних і прав дітей перевіряють безпосередньо за офіційним порталом Верховної Ради та актом про охорону дитинства. Міжнародні рекомендації ПРООН і ООН визначають методологічні орієнтири, але не замінюють українських правових процедур.
Економність і сталість: який результат отримано за ресурси
Вартість одного заняття, однієї консультації або одного учасника — показники ресурсоємності. Для твердження про економічну ефективність потрібно співвіднести витрати з переконливо визначеним результатом, урахувати альтернативне використання коштів, витрати партнерів і витрати, які переносять на учасників. Через слабкість причинних даних про запобігання нападам грошова «вартість відвернутого теракту» часто спирається на неперевірені припущення.
Критерії ОЕСР допомагають окремо оцінювати економність використання ресурсів, доречність для громади, узгодженість з іншими послугами та сталість корисних результатів. Програма, яку неможливо підтримувати без короткочасного зовнішнього фінансування, потребує чесного плану переходу, передачі навичок і захисту учасників після завершення бюджету.
Стійкість охоплює також довіру: чи залишилася громада готовою співпрацювати з установами, чи зберегли фахівці компетентність, чи існує зрозумілий шлях отримання допомоги після закриття проєкту. Огляд 2026 року про програми розвитку звертає увагу на те, як короткі цикли фінансування послаблюють довгострокову взаємодію та навчання.
Приклад коректної оцінки громадської програми
Уявімо, що громада впроваджує добровільну програму підтримки ненасильницького розв’язання конфліктів і раннього звернення по допомогу. Її теорія змін припускає, що доступність кваліфікованих фахівців і довірчого спілкування збільшить число своєчасних звернень та покращить безпечні способи вирішення кризових ситуацій. Розробники визначають окремі показники доступності, якості консультацій, довіри, практичних навичок, скарг і небажаних наслідків.
До початку роботи проводять базове вимірювання і, якщо це допустимо, обирають порівнювану громаду чи поетапне впровадження. Після запуску окремо досліджують, чи саме втручання пов’язане зі змінами, чи дані не пояснюються загальною зміною ситуації. Якщо зросли звернення по допомогу та довіра, у звіті пишуть про ці конкретні досягнення. Якщо інформації про насильство немає, прямо зазначають, що результат щодо запобігання насильству залишається невизначеним.
Припустімо, частина учасників повідомила про побоювання щодо конфіденційності. Це реальний небажаний сигнал, який потребує перевірки та виправлення, навіть якщо середні бали задоволеності високі. У підсумковому звіті зазначають повну кількість запрошених, учасників, вибулих, відсутні дані, зміни протоколу, межі інтерпретації та подальші кроки. Так формується підзвітність, придатна до вдосконалення програми, а не рекламний опис успіху.
Мінімальний план оцінювання перед запуском
1. Сформулювати конкретну ціль щодо безпеки та прав людини, назвати рівень профілактики й цільову групу без стигматизувальних критеріїв.
2. Скласти теорію змін із явними припущеннями та альтернативними поясненнями результатів.
3. Попередньо визначити основні й вторинні показники, джерела, часові точки та критерії небажаних наслідків.
4. Обрати етично допустимий дизайн порівняння, оцінити статистичну потужність і встановити правила аналізу пропущених даних.
5. Погодити добровільність участі, права дітей, мінімізацію даних, конфіденційність, незалежність оцінювачів і механізм скарг.
6. Підготувати протокол впровадження: компетентність виконавців, супервізія, моніторинг якості, процедури перенаправлення та реагування на конкретну небезпеку.
7. Звітувати окремо про процес, проміжні результати, поведінку, можливий причинний ефект, шкоду, економність і сталість.
8. Публікувати також нульові, змішані та несприятливі результати разом з обмеженнями; використовувати їх для вдосконалення, припинення або переосмислення втручання.
Цей план узгоджується з підходами ПРООН, ООН та ОЕСР. Для невеликої програми обсяг вимірювання може бути скромнішим, але розмежування результатів, відповідальна робота з даними й точність висновків залишаються обов’язковими.
Як читати звіт про ефективність: ознаки сильного та слабкого доказу
Сильний звіт називає проблему і початкову мету, описує всіх запрошених учасників, пояснює відбір і вибуття, чітко визначає показники, демонструє відповідність вимірювання цілям, наводить переконливе порівняння або чесно описує його відсутність, показує величину й невизначеність ефекту, фіксує шкоду та розкриває джерела фінансування і конфлікти інтересів. Він визнає можливість нульового результату.
Слабкий звіт обмежується кількістю заходів, цитатами задоволених учасників, відсотком «успішних випадків» без визначення цього слова, непорівнюваними анкетами до й після або висновком про відвернуті напади без фактичної поведінкової основи. Особливо насторожують постфактум змінені критерії успіху, відсутність опису вибулих і приховування скарг. Систематичний огляд Dunn та Bliuc демонструє, чому спосіб визначення успіху змінює картину ефективності.
Коректні формулювання: «зросла обізнаність за виміряною шкалою», «покращилася доступність підтримки», «спостережувана зміна сумісна з гіпотезою про користь, але причинний ефект потребує перевірки», «за період спостереження не виявлено зареєстрованих випадків, однак оцінювання не мало потужності для висновку про їх запобігання». Ці висновки зберігають конкретність і не перебільшують доказів.
Поширені запитання
Чи можна довести ефективність програми лише анкетами до і після?
Анкети здатні показати спостережувані зміни, якщо їхні показники валідні. Причинну ефективність вони переконливо встановлюють лише за додаткових обґрунтованих умов. Без придатного порівняння природні зміни, зовнішні події та відбір учасників залишаються альтернативними поясненнями.
Чи означає відсутність нападів, що профілактика спрацювала?
Відсутність нападів є бажаним фактом безпеки, але для причинного висновку необхідно знати, наскільки такі події були ймовірні без втручання. Невелика програма може не спостерігати жодного нападу навіть за повної відсутності впливу.
Які показники найбільш доречні для шкільної програми?
Зазвичай це доступність безпечної підтримки, знання й навички ненасильницького розв’язання конфліктів, психологічна безпека, готовність звертатися по допомогу та скарги на стигматизацію. Вибір залежить від конкретної цілі програми. Анкети про політичні або релігійні погляди школярів не можуть бути інструментом масового визначення небезпечності.
Чи можна об’єднати результати різних програм в один рейтинг?
Порівняння можливе лише за достатньої спільності цілей, популяцій, визначень результатів, дизайнів і періодів спостереження. Інакше одна програма виглядатиме «кращою» через легший показник або коротший горизонт оцінювання. Саме тому міжнародні огляди наголошують на неоднорідності втручань і вимірювань Sydes та співавтори, 2023.
Як оцінювати індивідуальну програму виходу з насильницької групи?
Розмежовують припинення участі в насильницьких діях, зміну переконань, доступ до житла й підтримки, соціальну реінтеграцію, безпеку людини та громади. Адміністративне завершення супроводу саме по собі не є доказом поведінкової зміни. Огляд Lewis та співавторів підтверджує потребу в якісніших причинних оцінюваннях цього напряму.
Хто повинен оцінювати програму?
Команда повинна поєднувати знання методології, теми, прав людини, захисту даних і місцевого контексту. Незалежність оцінювачів та прозорі критерії підвищують довіру до висновків. Представники громади можуть допомагати визначати прийнятні показники та виявляти небажані наслідки, зберігаючи конфіденційність індивідуальних випадків.
Висновок
Ефективність протидії насильницькій радикалізації встановлюють через чітко визначені цілі, обґрунтовану теорію змін, якісне вимірювання, причинно переконливе порівняння та обов’язкову перевірку правозахисних наслідків. Окремі програми здатні поліпшувати доступ до підтримки, навички і соціальні взаємини; межі доказів щодо безпосереднього запобігання тяжкому насильству залишаються суттєвими. Наукова доброчесність полягає у точному позначенні встановлених результатів, невизначених переходів та можливих ризиків, щоб суспільні ресурси спрямовувалися на справді корисні, безпечні й підзвітні втручання.
Пов’язані статті
Джерела
Carthy, S. L., Doody, C. B., Cox, K., O’Hora, D., & Sarma, K. M. (2020). Counter-narratives for the prevention of violent radicalisation: A systematic review of targeted interventions. Campbell Systematic Reviews, 16, e1106. DOI: 10.1002/cl2.1106.
Dunn, K., & Bliuc, A.-M. (2024). Evaluations of countering violent extremism programs: Linking success to content, approach, setting, and participants. International Journal of Law, Crime and Justice, 77, 100674. DOI: 10.1016/j.ijlcj.2024.100674.
Kelly, L. M., Barton, G., & Ware, A. (2026). Development approaches for preventing violent extremism: A systematic review of the empirical evidence. World Development, 207, 107510. DOI: 10.1016/j.worlddev.2026.107510.
Lewis, J., Marsden, S., Cherney, A., Zeuthen, M., Rahlf, L., Squires, C., & Peterscheck, A. (2024). Case management interventions seeking to counter radicalisation to violence and related forms of violence: A systematic review. Campbell Systematic Reviews, 20, e1386. DOI: 10.1002/cl2.1386.
Neyroud, P., Aziz, A., & Kubicek, B. (2024). Update on Campbell’s Countering Violent Extremism programme. Campbell Systematic Reviews, 20, e1387. DOI: 10.1002/cl2.1387.
Organisation for Economic Co-operation and Development. (2021). Applying Evaluation Criteria Thoughtfully. Офіційна публікація.
Sydes, M., Hine, L., Higginson, A., McEwan, J., Dugan, L., & Mazerolle, L. (2023). Criminal justice interventions for preventing radicalisation, violent extremism and terrorism: An evidence and gap map. Campbell Systematic Reviews, 19, e1366. DOI: 10.1002/cl2.1366.
United Nations Counter-Terrorism Office. (2023). Compendium of Good Practices for Measuring Results in Counter-Terrorism and Preventing and Countering Violent Extremism. Офіційна публікація.
United Nations Counter-Terrorism Office. (2023). Monitoring, Evaluation and Learning Toolkit for PCVE Action Plans. Офіційна публікація.
United Nations Development Programme & International Alert. (2018). Improving the Impact of Preventing Violent Extremism: Programming Toolkit. Офіційна публікація.
United Nations Development Programme. (б. д.). Monitoring, Evaluation and Learning. Офіційний ресурс.
Верховна Рада України. (2001). Закон України «Про охорону дитинства», № 2402-III. Офіційний текст.
Верховна Рада України. (2010). Закон України «Про захист персональних даних», № 2297-VI. Офіційний текст.