top of page

Психологічна енкциклопедія

Радикалізація в місцях несвободи: механізми та профілактика

6 годин тому
Читати 18 хв

Радикалізація в місцях несвободи — це сукупність процесів, за яких в умовах позбавлення або істотного обмеження свободи людина може почати виправдовувати, підтримувати чи приймати насильство як засіб досягнення політичних, ідеологічних або інших колективно визначених цілей. Дослідження цього явища охоплює психологію особистості, групові відносини, тюремну соціологію, кримінологію та управління установами. Визначальне питання полягає у взаємодії індивідуальної історії людини з організаційним середовищем: дослідження двох британських установ суворого режиму показало, що відмінності в довірі, поводженні персоналу й неформальних ієрархіях супроводжувалися суттєво різними формами конфлікту та насильства (Williams і Liebling, 2023).

Наукова картина вимагає розрізняти ймовірні механізми та доведену ефективність запобіжних заходів. У спеціалізованому огляді програм виправних установ дослідники виявили переважання описових і недостатньо контрольованих оцінок, що не дозволяє визначити найдієвішу модель профілактики (Iannello та співавт., 2023). Водночас міжнародні стандарти дають практичну основу для гуманного, правомірного й професійного управління ризиками (Управління ООН з наркотиків і злочинності, 2016).

Що означає радикалізація в місцях несвободи

Поняття «місця несвободи» охоплює ширше коло установ, ніж виправні колонії та в'язниці. У правозахисному вжитку до нього належать різні середовища, у яких людина перебуває під контролем держави й не може залишити установу з власної волі. Український Національний превентивний механізм застосовує такий підхід до незалежного моніторингу поводження з людьми. Однак емпірична література про насильницьку радикалізацію зосереджена здебільшого на пенітенціарних установах, передусім на дорослих чоловіках; її висновки потребують окремої перевірки для слідчих ізоляторів, закладів для неповнолітніх та інших місць несвободи.

У статті радикалізація до насильства означає зміну установок, соціальних зв'язків або поведінкових орієнтирів у напрямку легітимації ідеологічно мотивованого насильства. Радикальна критика держави, політичні погляди, протест проти умов тримання, релігійна практика та пошук групової підтримки становлять окремі явища. Людина може дотримуватися різких переконань і відкидати насильство. Вона також може долучатися до групи задля фізичної безпеки чи соціальної підтримки, не поділяючи її ідеології. Такі відмінності особливо помітні в польових дослідженнях повсякденного життя установ (Williams і Liebling, 2023).

Чотири різні результати, які потрібно вимірювати окремо

Дослідник може вивчати переконання людини, висловлене схвалення насильства, участь у груповій діяльності або фактичну насильницьку поведінку. Ці показники описують різні рівні залучення. Зміна релігійної ідентичності, наприклад, нічого сама собою не повідомляє про намір здійснити напад. Вихід з організації може відбутися без повної зміни світогляду, а декларована зміна поглядів не гарантує припинення насильства. Систематичний огляд програм третинної профілактики демонструє необхідність окремо оцінювати припинення участі, соціальну реінтеграцію та зміну ідеологічних переконань.

Індивідуальний намір імовірного насильства потребує професійної оцінки конкретних обставин, а не висновків із зовнішності, віри, національності чи емоцій. Рідкісність серйозних нападів, неповнота інформації та різноманітність траєкторій обмежують точність прогнозування. Огляд валідності спеціальних інструментів не знайшов серед включених досліджень проспективної перевірки їхньої здатності передбачати майбутні акти екстремістського насильства (Brouillette-Alarie та співавт., 2025).

Чи є ув'язнення причиною насильницької радикалізації

Перебування в установі змінює соціальне оточення, доступ до ресурсів, автономію, способи розв'язання конфліктів і відносини влади. За певних умов ці зміни можуть сприяти примусу, груповій залежності й виправданню насильства. Водночас у тих самих інституційних умовах можливі освіта, релігійне самовизначення, конструктивні зв'язки, психологічна допомога й відмова від насильницьких практик. Науково обґрунтований висновок стосується впливу конкретного середовища та біографії людини, а не неминучого наслідку самого факту ув'язнення (Williams і Liebling, 2023).

Дослідниці Ребекка Вільямс і Елісон Ліблінг порівняли дві установи суворого режиму. У середовищі з нижчим рівнем довіри описано загострення конфліктів, владні ієрархії, відчуження та напруженість навколо релігійної ідентичності. В іншому середовищі конструктивніші відносини між працівниками й ув'язненими відкривали можливості для особистого дослідження віри, діалогу й менш конфліктних форм співжиття. Це інтенсивне якісне дослідження конкретних установ, тому його не можна трактувати як рандомізований доказ того, що певна управлінська практика сама по собі знижує кількість терористичних злочинів (Williams і Liebling, 2023).

Три моменти виникнення або зміни ризику

Перший момент — до поміщення в установу. Людина може вже мати насильницький досвід, належати до організації, пережити ідеологічну мобілізацію або, навпаки, не мати жодного такого зв'язку. Другий — під час перебування: нові відносини, конфлікти, захист від примусу, доступ до підтримки та життєві події можуть змінювати мотивацію. Третій — після звільнення, коли визначальними стають доступне житло, робота, родинні зв'язки, стигматизація, законний нагляд і реальні можливості побудувати життя без насильства. Така часово-контекстна модель узгоджується з міжнародними рекомендаціями щодо управління установами й подальшої реінтеграції (УНЗ ООН, 2016).

Межі між етапами проникні. Втрата соціальних зв'язків може початися до арешту, загостритися в установі та впливати на життя після звільнення. Інша людина може саме під час ув'язнення відмовитися від колишнього насильницького оточення. Тому пояснення має будуватися навколо змінних умов, потреб та конкретних дій, а не навколо наперед заданої «траєкторії екстреміста» (Iannello та співавт., 2023).

Психологічні й соціальні механізми

Сприйнята несправедливість і легітимність правил

Люди оцінюють інституційну владу також через те, наскільки передбачувано, послідовно й гідно з ними поводяться. Нерівне застосування правил, приниження, непрозорі рішення та відсутність зрозумілої процедури оскарження можуть підсилювати недовіру й групову ворожість. Дослідження двох установ засвідчило, як політично забарвлений гнів і відчуття нерівного ставлення взаємодіяли з конфліктами та неформальним лідерством. Цей зв'язок є контекстним і допускає численні результати — від мирних скарг до агресії (Williams і Liebling, 2023).

Визнання скарг на несправедливість не означає схвалення будь-яких відповідей на них. Профілактична робота може одночасно забезпечувати доступ до законних засобів захисту прав, пояснювати рішення адміністрації та реагувати на конкретні прояви погроз або насильства. У рекомендаціях ООН справедливе, гуманне й недискримінаційне поводження визначене базовою умовою управління всіма ув'язненими, включно з тими, кого засуджено за терористичні злочини (УНЗ ООН, 2016).

Належність, захист і неформальна ієрархія

У закритій установі соціальна група може надавати спілкування, відчуття порядку, розв'язання повсякденних проблем і захист від інших ув'язнених. Водночас неформальні угруповання здатні чинити примус, вимагати лояльності й посилювати конфлікти. Відтак однакова зовнішня поведінка — спільне перебування, участь у релігійних заходах або дотримання групових звичаїв — може мати різні мотиви. На підставі таких дій не можна встановити, що людина підтримує насильство (Williams і Liebling, 2023).

Ризик посилюється там, де людина не має безпечних альтернатив звернення по допомогу. Установі важливо підтримувати доступні механізми повідомлення про примус і насильство, перевіряти конкретні скарги та захищати заявників відповідно до закону. Ця рекомендація випливає з міжнародних принципів безпеки, професійного управління та захисту прав ув'язнених і є насамперед нормативно-практичною, а не доказом точно виміряного зниження екстремістських нападів (УНЗ ООН, 2016).

Ідентичність, сенс і переживання змін

Позбавлення свободи впливає на звичні соціальні ролі. Людина може переосмислювати біографію, відповідальність, релігію, моральні переконання і своє місце у спільноті. Групова ідентичність іноді стає важливою опорою для подолання стресу. Сам пошук сенсу або духовна практика є звичайними аспектами людського життя. Професійне завдання полягає у відокремленні безпечного самовизначення від конкретного примусу, дегуманізації інших і схвалення заподіяння шкоди. У польовому дослідженні в'язниць релігійна діяльність набувала суттєво різного змісту залежно від умов установи (Williams і Liebling, 2023).

Зміст переконань слід оцінювати разом із діями та контекстом, а не використовувати окремі слова як автоматичні індикатори загрози. Міжнародні рекомендації прямо наголошують на необхідності підготовки персоналу до роботи з різними релігійними і культурними потребами ув'язнених та запобігання дискримінації (УНЗ ООН, 2016).

Стрес, травматичний досвід і психічне здоров'я

Хронічний стрес, загроза насильства, розрив близьких стосунків та інші складні події можуть погіршувати самопочуття і здатність планувати майбутнє. Психологічна допомога, медична допомога, захист від жорстокого поводження та можливість підтримувати зв'язок із близькими є важливими для гідності й добробуту людей. Водночас психічний розлад не є синонімом насильницької радикалізації, а окремий симптом не дає підстав прогнозувати терористичний акт. Застосовувати клінічні діагнози як просту систему виявлення «небезпечних осіб» суперечило б доказовим обмеженням спеціальних інструментів оцінювання (Brouillette-Alarie та співавт., 2025).

Людина може відчувати розпач або тривогу й водночас послідовно відкидати насильство. Інша може бути психічно здоровою, але свідомо вчиняти злочинні дії. Психологічна оцінка має вирішувати питання потреб у допомозі й функціонування конкретної людини, а оцінка безпекової загрози — спиратися на підтверджені обставини та компетенції відповідних фахівців. Таке розмежування є важливим і для недопущення стигматизації, і для якості інституційних рішень.

Ізоляція, переведення й режимні обмеження

Певні заходи безпеки можуть бути необхідними для припинення конкретної загрози. Однак обмеження спілкування, часті переведення або тривала ізоляція впливають на добробут, сімейні зв'язки та можливість брати участь у програмах допомоги. Застосування таких заходів потребує належного правового обґрунтування, пропорційності, періодичного перегляду й документування причин. Керівництво ООН пропонує поєднувати фізичну, процедурну та динамічну безпеку з гуманними умовами й можливостями реінтеграції (УНЗ ООН, 2016).

Наявні дослідження не дозволяють встановити універсальний ефект окремого режимного заходу саме на ймовірність насильницької радикалізації. Тому управлінські рішення мають оцінювати не лише безпосередню безпеку, а й можливі побічні наслідки для довіри, контакту з фахівцями та подальшого повернення людини до суспільства (Iannello та співавт., 2023).

Групові й інституційні шляхи: різні сценарії

Радикалізація, що передує ув'язненню

Частина людей потрапляє до установ уже після участі в насильницьких мережах або засудження за пов'язані з тероризмом злочини. Їхній досвід може містити сформовані групові зв'язки, насильницьку поведінку або розрив із минулим середовищем. Потреби цієї групи відрізняються від потреб людини, яка вперше почула насильницьке виправдання під час ув'язнення. УНЗ ООН тому рекомендує індивідуалізоване управління на основі обставин і потреб, а не однакове ставлення до всіх за формальною категорією злочину (УНЗ ООН, 2016).

Засудження за ідеологічно мотивований злочин є юридичним фактом щодо конкретної справи, а майбутня поведінка людини залишається відкритим питанням. Її може визначати поєднання відповідальності за минуле, доступних соціальних ролей, змін у стосунках та інституційної підтримки. Саме тому програми виходу мають передбачати реінтеграцію як самостійну мету, а оцінювання їхніх результатів потребує довшого спостереження (Brouillette-Alarie та співавт., 2025).

Зміни під впливом середовища

Інший сценарій пов'язаний із розвитком групового тиску, взаємних образ, відчуття загрози та обмеженим доступом до безпечних способів розв'язання конфліктів. У такому випадку ідеологічна риторика може поєднуватися з боротьбою за статус, захистом або контролем над повсякденним життям. Встановити, яке саме значення мають ідеї, можна лише через ретельне дослідження конкретних обставин. Якісна праця Williams і Liebling переконливо описує таку складність, хоча не встановлює частоти цього сценарію серед усіх ув'язнених (Williams і Liebling, 2023).

Вихід із групи під час ув'язнення

Закрита установа іноді створює умови для дистанціювання від колишнього оточення, участі в освіті, встановлення нових стосунків і критичного осмислення скоєного. Така можливість залежить від безпеки, мотивації, професійної допомоги й доступних альтернатив. Вихід із групової діяльності та відмова від застосування насильства можуть передувати зміні всіх переконань. Огляд програм третинної профілактики вказує на перспективність компонентів освіти, працевлаштування, підтримки соціальних зв'язків і супроводу, але висновки залишаються попередніми через методологічні обмеження досліджень (Brouillette-Alarie та співавт., 2025).

Що насправді відомо про поширеність явища

Публікації про окремі установи, засуджених за терористичні злочини та успішні програми не дають репрезентативної оцінки поширеності радикалізації в усіх місцях несвободи. Вибірки часто невеликі, а визначення «радикалізації» відрізняються. У різних працях дослідники можуть рахувати висловлену підтримку ідей, адміністративні інциденти, підтверджені погрози, насильницькі злочини або участь у програмах. Це різні знаменники, часові проміжки й результати (Iannello та співавт., 2023).

Особливу проблему становить упередження відбору: добре задокументовані випадки потрапляють до баз даних частіше, ніж численні історії людей, які пережили конфлікт, обрали мирне співжиття або вийшли з груп. Порівняння одного резонансного нападу з тисячами буденних випадків без відомого насильницького результату не дозволяє розрахувати індивідуальний ризик. Систематична карта доказів Campbell Collaboration показує, наскільки нерівномірно оцінювалися кримінально-правові профілактичні заходи, і підкреслює потребу у змістовних показниках результату.

У доступній перевіреній науковій базі немає підстав наводити єдиний відсоток «радикалізованих ув'язнених в Україні». Адміністративна кількість затриманих чи засуджених за певною статтею також не дорівнює числу людей, які змінили переконання під час ув'язнення. Будь-яка така статистика потребувала б окремого валідного визначення, відкритої методики та встановленого періоду спостереження.

Як оцінюють загрози та потреби, не створюючи стигми

У практиці установ доцільно розділяти три завдання. Перше — забезпечувати безпеку всіх людей через реагування на конкретні випадки насильства, примусу, погроз чи порушення правил. Друге — встановлювати потреби в психологічній, освітній, соціальній та медичній підтримці. Третє — проводити індивідуальну спеціалізовану оцінку загрози, якщо для неї є законні та обґрунтовані підстави. Змішування цих завдань веде до того, що звичайні людські труднощі або переконання починають трактувати як правопорушення.

VERA-2R, TRAP-18 та ERG22+

Спеціальні інструменти структурованого професійного судження застосовують для організації інформації в певних завданнях оцінювання й управління ризиками. VERA-2R використовують у контекстах насильницького екстремізму; TRAP-18 переважно стосується аналізу загроз, пов'язаних із потенційним цілеспрямованим насильством окремих діячів; ERG22+ розроблено для спеціалізованого оцінювання екстремістських правопорушників. Використання цих методик залежить від професійної підготовки, належної інформації, організаційних правил і конкретної сфери застосування (Brouillette-Alarie та співавт., 2025).

Систематичний огляд 20 досліджень валідності шести інструментів показав неоднорідні результати щодо узгодженості оцінювачів, обмежені дані конструктної валідності та відсутність проспективних досліджень, що підтверджують здатність таких шкал достовірно передбачати майбутнє екстремістське насильство. Навіть статистичні зв'язки, знайдені в ретроспективних роботах, не розв'язують проблему прогнозування рідкісної майбутньої події. Інструмент не можна використовувати як тест, що безпомилково встановлює наміри людини (Brouillette-Alarie та співавт., 2025).

Хибні позитивні оцінки й справедливість рішень

Коли небезпечна подія трапляється рідко, навіть метод із помітною статистичною точністю може помилково відносити багатьох людей до категорії високої загрози. Такі помилки мають наслідки: посилення обмежень, переривання освіти, втрату довіри, стигматизацію та звуження можливостей реінтеграції. Тому висновок фахівця повинен мати визначену мету, документовані підстави, зрозумілі обмеження, процедуру перегляду й захист конфіденційної інформації. Це безпосередній практичний висновок із доказових обмежень інструментів оцінювання (Brouillette-Alarie та співавт., 2025).

Релігійна участь, національна приналежність, психічний діагноз, критика адміністрації, особливості мовлення й дружні стосунки не становлять готового переліку «ознак терориста». Окрема людина має оцінюватися за конкретними, належно перевіреними обставинами. Неспеціалістам не слід застосовувати професійні шкали для класифікації знайомих, родичів або інших ув'язнених.

Профілактика: управління середовищем

Гуманне поводження, законність та процедурна справедливість

Базовий рівень профілактики полягає в забезпеченні законних і гідних умов перебування: доступу до допомоги, зрозумілих правил, механізмів скарг, захисту від насильства, недискримінації та поваги до релігійних свобод. Це самостійні правові й етичні обов'язки установ. Водночас вони формують середовище, де конструктивний діалог і професійна робота мають більше можливостей. Керівництво ООН відносить такі заходи до фундаментальних складників управління і профілактики радикалізації до насильства (УНЗ ООН, 2016).

Працівники мають послідовно застосовувати правила, повідомляти про рішення зрозумілою мовою, приймати й передавати скарги встановленими каналами та реагувати на погрози пропорційно до підтверджених обставин. Ці підходи узгоджуються з польовими спостереженнями про значення довіри між персоналом і ув'язненими (Williams і Liebling, 2023). Дослідницька доказова база, однак, не дозволяє приписати конкретному заходу визначений відсоток зниження ризику тероризму.

Професійна підготовка персоналу й динамічна безпека

Динамічна безпека передбачає професійне знання умов життя в установі, належні стосунки та своєчасне реагування на повсякденні труднощі. Йдеться про здатність помічати примус, захищати людей, розуміти культурні відмінності та співпрацювати з психологами, соціальними працівниками й іншими фахівцями. Її слід поєднувати з фізичними та процедурними заходами безпеки, а не протиставляти їм (УНЗ ООН, 2016).

Підготовка персоналу має включати правові стандарти, професійну комунікацію, запобігання дискримінації, виявлення конкретних проявів насильства та порядок передачі інформації уповноваженим спеціалістам. Важлива також здатність визнавати невизначеність: швидке категоричне тлумачення складної поведінки нерідко створює додаткову напруженість. Польове дослідження показало, що різні професійні культури установ пов'язані з різними рівнями недовіри й конфлікту (Williams і Liebling, 2023).

Захист від насильства та примусу

Профілактика стосується будь-якої форми групового насильства — незалежно від того, чи супроводжується воно релігійною, політичною або кримінальною риторикою. Працівникам необхідно належно реагувати на конкретні погрози, цькування, сексуальне насильство, вимагання й експлуатацію в межах закону та службових процедур. Захист постраждалих, можливість безпечно звернутися до уповноваженої особи й доступ до допомоги мають пріоритет над припущеннями про групову належність. Міжнародний посібник з управління виправними установами пов'язує захист, попередження корупції та професійний нагляд із загальною безпекою установи (УНЗ ООН, 2016).

Освіта, змістовна зайнятість і підтримка самостійності

Освіта, професійні навички, читання, безпечна творча діяльність і правомірна праця формують альтернативні джерела компетентності й соціального визнання. У спеціалізованих програмах припинення участі в насильницьких рухах такі компоненти оцінювалися як перспективні, насамперед у поєднанні із соціальним супроводом і відновленням зв'язків. Доступні дослідження мають суттєві методологічні недоліки, отже перспективність означає напрям для ретельного впровадження та оцінювання, а не гарантований результат (Brouillette-Alarie та співавт., 2025).

Підтримка освітньої мотивації має бути доступною без вимоги демонструвати певні політичні чи релігійні погляди. Такі програми працюють насамперед із реальними можливостями людини діяти законно, підтримувати стосунки, відповідати за свої вчинки й планувати майбутнє.

Індивідуальна робота: від припинення участі до реінтеграції

Дезангажування, дерадикалізація та реабілітація

Дезангажування означає припинення участі в насильницькій діяльності або відповідній організації. Дерадикалізацією зазвичай називають зміни переконань чи ставлення до насильства, хоча визначення цього терміна в різних програмах не збігаються. Реінтеграція описує відновлення законних соціальних зв'язків, повсякденного функціонування та участі в житті громади. Кожен результат потребує окремого вимірювання. Людина може припинити участь у групі, зберігши частину переконань, або переглянути переконання без достатніх можливостей для стабільного життя після звільнення (Brouillette-Alarie та співавт., 2025).

Програми мають виходити з індивідуальних потреб, а не з примусового «правильного» світогляду як єдиного показника успішності. Доцільно враховувати навички саморегуляції, взаємини, життєві перспективи, доступ до допомоги, мотивацію до законної поведінки й оцінені професіоналами ризики. Огляд третинних втручань вказує на потенційну користь кваліфікованої психологічної підтримки, якісного робочого альянсу й узгодженості між фахівцями, проте бракує достатньо сильних досліджень для точного визначення ефекту (Brouillette-Alarie та співавт., 2025).

Що відомо про спеціалізовані програми

У Великій Британії програма Healthy Identity Intervention призначена для роботи з психологічними й соціальними чинниками залучення до екстремістських правопорушень. Опубліковане Міністерством юстиції у 2023 році проміжне оцінювання аналізувало зміни учасників та їхній досвід. Його висновки надають попередні відомості про позитивні зміни, але вибірки й методика мають обмеження; отримані результати не встановлюють надійного причинного ефекту на майбутню повторну терористичну злочинність (Міністерство юстиції Великої Британії, 2023).

Порівняльний аналіз різних країн ще складніший, оскільки установи відрізняються режимом, правовими рамками, характеристиками учасників, підготовкою персоналу та способами оцінювання. У карті доказів Campbell Collaboration серед 70 досліджень більшість стосувалася поліцейських втручань, тоді як оцінок діяльності судів і установ виконання покарань виявилося небагато. Тому результати поліцейських програм не можна автоматично переносити на тюремну реабілітацію.

Підготовка до звільнення й життя після нього

Звільнення є важливим переходом між регульованим інституційним середовищем та необхідністю самостійно організовувати життя. Потреби можуть стосуватися документів, житла, праці, освіти, фізичного й психічного здоров'я, сімейних стосунків і виконання законних умов нагляду. Узгоджена підтримка має розпочинатися до звільнення та передбачати законну взаємодію установи, соціальних служб і громади. Міжнародні рекомендації розглядають післяпенітенціарний супровід як частину ширшої стратегії припинення насильства й реінтеграції (УНЗ ООН, 2016).

Успішність переходу не можна вимірювати лише відсутністю нового обвинувального вироку протягом короткого періоду. Важливі також безпека, стабільність житла, законна зайнятість, зміна підтвердженої насильницької поведінки, якість зв'язків і відсутність шкоди іншим людям. Дослідження програм третинної профілактики підкреслюють важливість соціальної інтеграції, але кількісні оцінки зниження повторної екстремістської злочинності залишаються невизначеними (Brouillette-Alarie та співавт., 2025).

Неповнолітні, жінки та індивідуальні потреби

Установи для неповнолітніх мають окремі завдання, пов'язані з розвитком особистості, освітою, підтриманням сімейних зв'язків та захистом прав дитини. Соціальна залежність від однолітків, потреба в прийнятті, незавершені освітні траєкторії чи пережите насильство можуть вимагати спеціалізованої допомоги. Вони не становлять доказу насильницької радикалізації. Ризик стигматизувати дитину на підставі окремої фрази, онлайн-інтересу або родинного походження потребує особливої уваги. Загальні принципи гуманного поводження та реінтеграції поширюються на всі категорії осіб, а конкретні заходи мають відповідати віку й правовому статусу (УНЗ ООН, 2016).

Участь жінок у різних політичних і соціальних рухах, а також їхній досвід у місцях несвободи не слід описувати через готові гендерні стереотипи. Особливості потреб у безпеці, медичній допомозі, материнських або інших сімейних зв'язках можуть мати значення для реабілітаційного планування. Дослідницька база про спеціалізовані програми насильницької радикалізації нерівномірна за статтю, віком та інституційним контекстом, що обмежує можливість переносити висновки з вибірок дорослих чоловіків на всіх людей (Brouillette-Alarie та співавт., 2025).

Так само потрібно враховувати потреби людей з інвалідністю, мовні бар'єри, можливості юридичної комунікації, історію травматичних подій і реальний доступ до послуг. Індивідуалізація послуг означає пристосування допомоги до людини з дотриманням права на рівне ставлення, а не створення нової категорії підозрюваних.

Український контекст: право, установи й захист людини

Українське право розрізняє покарання у вигляді позбавлення волі та попереднє ув'язнення як запобіжний захід. Умови й порядок виконання покарань регулює Кримінально-виконавчий кодекс України, а правові основи тримання осіб під вартою до остаточного судового рішення визначає, зокрема, Закон України «Про попереднє ув'язнення». Таке розмежування має значення для правового статусу людини, повноважень установи й коректності дослідницьких порівнянь.

Закон України «Про боротьбу з тероризмом» належить до правових джерел визначення державних повноважень у сфері протидії тероризму. Психологічні поняття «радикалізація» або «групова ідентичність» не підміняють складу правопорушення, встановленого законом, та процесуальних вимог доведення вини. Заходи спостереження, передачі й оброблення особистої інформації також мають узгоджуватися із Законом України «Про захист персональних даних» та іншими чинними нормами.

Незалежний моніторинг місць несвободи

В Україні діє Національний превентивний механізм, який передбачає незалежні відвідування установ для запобігання катуванням і жорстокому поводженню. Це правозахисна система контролю умов тримання, а не інструмент оцінювання ідеологічних переконань ув'язнених. Модель «Омбудсман+» поєднує діяльність офісу Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини та залучених представників громадянського суспільства (Офіс Омбудсмана України).

З погляду профілактики важливо, що незалежна перевірка поводження з людиною та доступність законних механізмів скарг підтримують підзвітність установи. Це нормативно й організаційно обґрунтований зв'язок. Показники відвідувань Національного превентивного механізму не є статистикою радикалізації й не дають змоги визначити ефективність боротьби з екстремістським насильством.

Як застосовувати міжнародні стандарти в Україні

Міжнародне керівництво УНЗ ООН пропонує практичні принципи, серед яких законність, недискримінація, професійна підготовка персоналу, належна безпека, доступ до програм та підтримка після звільнення. Для українських установ ці принципи слід співвідносити з чинним законодавством, реальними повноваженнями, ресурсами, забезпеченням прав людини та індивідуальними обставинами. Рекомендації міжнародного посібника не створюють самі по собі нового повноваження щодо обмеження прав людини.

В умовах війни, переміщення населення, травматичних подій і складних суспільних конфліктів особливо важливо уникати автоматичного ототожнення політичної позиції, воєнного досвіду, мови спілкування чи групової приналежності з ризиком екстремістського насильства. Це редакційний висновок із засад недискримінації та методологічних обмежень прогнозування, а не твердження про встановлену поширеність будь-якого виду радикалізації в Україні. Підставою для конкретних безпекових дій мають бути закон і фактичні обставини справи (Кримінально-виконавчий кодекс України; Brouillette-Alarie та співавт., 2025).

Як перевіряти ефективність профілактики

Оцінка програми починається з точної відповіді на питання, що саме вона повинна змінити: частоту підтвердженого насильства, залучення до злочинної групи, навички подолання конфлікту, можливості освіти, добробут чи перспективи після звільнення. Зміни за різними показниками слід документувати окремо. Наприклад, задоволеність учасників заняттями, їхні висловлювання й завершення програми повідомляють про здійснення втручання, але самі по собі не доводять зменшення майбутньої насильницької злочинності (Sydes та співавт., 2023).

Бажаним є порівняння з відповідною групою, вимірювання стану до й після програми, достатній термін спостереження, прозорі критерії відбору та перевірка можливих небажаних наслідків. Окремо слід фіксувати доступність програми для різних груп, число вибулих учасників, якість реалізації та процедури захисту конфіденційності. Більшість досліджень спеціалізованих тюремних втручань поки що не забезпечує такої повноти доказів (Iannello та співавт., 2023; Brouillette-Alarie та співавт., 2025).

У чому полягають основні методологічні труднощі

Серйозні насильницькі події рідкісні, а групи учасників спеціалізованих програм невеликі та неоднорідні. Люди, які погоджуються на допомогу, можуть відрізнятися мотивацією від тих, хто відмовляється. У різних установах зміни може спричиняти не лише програма, а й переведення, безпекові умови, сімейні події або загальна організаційна реформа. Для дослідника це джерела альтернативних пояснень, які потребують вимірювання (Sydes та співавт., 2023).

Необхідно розрізняти результати якісних інтерв'ю, адміністративні показники, порівняльні дослідження та експериментальні оцінки. Якісна праця може переконливо описувати життєвий механізм без можливості вирахувати його поширеність. Експеримент може встановлювати ефект у певній групі й водночас мати обмежену застосовність до інших країн чи режимів установ. Наукова доброчесність полягає в збереженні цих відмінностей (Williams і Liebling, 2023; Sydes та співавт., 2023).

Практичні дії для фахівців, родин і громад

Для працівників установ пріоритетом є безпечне виконання службових обов'язків: повага до прав людини, однакове застосування правил, фіксація конкретних погроз і насильства, скерування людини до компетентних фахівців та дотримання законних процедур. Завдання працівника полягає в реагуванні на перевірені події й потреби, а не в самостійному встановленні «екстремістського профілю». Міжнародні рекомендації підтримують міждисциплінарну роботу й належну професійну підготовку (УНЗ ООН, 2016).

Для психологів і соціальних працівників важливі добровільність там, де її передбачає закон, пояснення меж конфіденційності, оцінка реальних потреб, підтримка саморегуляції, соціальних навичок та життєвих планів. Робота з насильницькою поведінкою й професійна оцінка загроз вимагають спеціалізованої кваліфікації. Загальна психологічна консультація не є еквівалентом формальної оцінки терористичної загрози (Brouillette-Alarie та співавт., 2025).

Для родин важливо підтримувати правомірний контакт, за можливості допомагати з освітою й підготовкою до повернення в громаду, розуміти правила спілкування з установою та звертатися по допомогу за власних потреб. Родина не повинна ставати неофіційним слідчим або класифікувати близьку людину за списками психологічних ознак. Якщо виникає конкретна загроза життю чи безпеці, слід звернутися до відповідних уповноважених служб у законний спосіб.

Поширені запитання

Чи радикалізуються всі люди після потрапляння до в'язниці?

Ні. Інституційні умови відрізняються, як і досвід, потреби та соціальні зв'язки людей. Установи можуть мати різні рівні насильства, недовіри та конструктивної співпраці. Дослідження двох в'язниць демонструє важливість саме цих відмінностей, а не автоматичного зв'язку між ув'язненням і радикалізацією (Williams і Liebling, 2023).

Чи можна вважати релігійне навернення ознакою екстремізму?

Релігійна практика та зміна переконань самі собою не засвідчують підтримки насильства. У різних установах релігійна діяльність може бути джерелом підтримки, пошуку сенсу й доброзичливих відносин. Професійна оцінка повинна спиратися на конкретні обставини та законні підстави, зберігаючи право на свободу совісті (Williams і Liebling, 2023; УНЗ ООН, 2016).

Чи допомагає окреме утримання людей, засуджених за тероризм?

Режимні рішення мають залежати від підтвердженої безпекової потреби, законних повноважень і пропорційності. Окреме розміщення може змінювати характер контактів, але дослідницька база не дає підстав стверджувати, що воно універсально запобігає радикалізації. Потрібні перевірка наслідків, професійний нагляд і повага до прав людини (УНЗ ООН, 2016; Iannello та співавт., 2023).

Чим профілактика відрізняється від дерадикалізації?

Профілактика охоплює ширші умови безпечного життя установи, запобігання примусу й підтримку конструктивних можливостей. Дерадикалізація стосується змін переконань, пов'язаних із виправданням насильства; дезангажування — припинення участі в насильницькій діяльності. Результати цих напрямів оцінюють окремо (Brouillette-Alarie та співавт., 2025).

Чи доведено, що спеціальні тюремні програми знижують ризик терактів?

Доказова база залишається обмеженою. Є програми з перспективними проміжними результатами та окремими позитивними якісними оцінками, але надійні дослідження зниження підтвердженої повторної терористичної злочинності трапляються рідко. Огляди вказують на методологічні прогалини й необхідність довгострокових оцінок (Sydes та співавт., 2023; Міністерство юстиції Великої Британії, 2023).

Чи можна за VERA-2R або TRAP-18 визначити майбутнього нападника?

Такі інструменти структурують роботу підготовлених фахівців у визначених ситуаціях, але не є гарантованими методами прогнозування. Систематичний огляд не знайшов проспективної перевірки їхньої здатності достовірно передбачати майбутні випадки екстремістського насильства. Для неспеціаліста ці методики не призначені (Brouillette-Alarie та співавт., 2025).

Яка роль українського Національного превентивного механізму?

Він здійснює незалежний моніторинг місць несвободи для запобігання катуванням та іншим формам жорстокого поводження. Це спосіб забезпечувати підзвітність і захист прав людей. Національний превентивний механізм не є тестом радикалізації, а його візити не вимірюють поширеність екстремістських переконань (Національний превентивний механізм України).

Висновки

Радикалізація до насильства в місцях несвободи є багаторівневим явищем, у якому взаємодіють історія людини, умови установи, групові відносини, переживання несправедливості, можливість отримати підтримку й перспективи після звільнення. Емпіричні дослідження показують значення організаційного середовища, але не встановлюють єдиної універсальної траєкторії. Релігійні та політичні погляди, критика адміністрації й інші захищені прояви ідентичності мають розглядатися окремо від насильницької поведінки (Williams і Liebling, 2023).

Науково відповідальна профілактика поєднує гідні й законні умови, професійне управління безпекою, захист від примусу, можливість навчання, індивідуальну допомогу та підготовку до реінтеграції. Ефективність спеціалізованих програм необхідно перевіряти незалежними дослідженнями за чіткими поведінковими результатами й можливими небажаними наслідками. Наявні огляди підтримують такий напрям роботи й водночас фіксують суттєві межі доказовості (Iannello та співавт., 2023; Brouillette-Alarie та співавт., 2025).

Пов’язані статті

Форми насильницького екстремізму: порівняльна психологія — порівняння різних ідеологічних і контекстних форм насильства, що допомагає відділити специфіку місць несвободи від ширшого предмета.

Дезангажування від насильницького екстремізму: поведінкова зміна — поняття припинення участі, його відмінність від зміни переконань і наслідки для реінтеграції.

Психологія радикалізації, насильницького екстремізму та профілактики: карта знань — загальна наукова карта механізмів, середовищ, методів досліджень і профілактики.

Джерела

Brouillette-Alarie, S., Hassan, G., Ousman, S., Savard, É. L., Kilinc, D., Madriaza, P., et al. (2025a). Systematic Review on the Outcomes of Tertiary Prevention Programs in the Field of Violent Radicalization. Journal for Deradicalization, 42. Повний текст і бібліографічні дані.

Brouillette-Alarie, S., та співавт. (2025b). Reliability and Validity of Risk Assessment Tools for Violent Extremism: A Systematic Review. Campbell Systematic Reviews. https://doi.org/10.1002/cl2.70080.

Iannello, N. M., Lo Cricchio, M. G., Musso, P., Grattagliano, I., Inguglia, C., & Lo Coco, A. (2023). Radicalization in Correctional Systems: A Scoping Review of the Literature Evaluating the Effectiveness of Preventing and Countering Interventions. Journal for Deradicalization. Університетський репозитарій.

Ministry of Justice, United Kingdom. (2023). Healthy Identity Intervention: Findings from an Interim Outcome Evaluation. Офіційний звіт.

Sydes, M., та співавт. (2023). Criminal justice interventions for preventing radicalisation, violent extremism and terrorism: An evidence and gap map. Campbell Systematic Reviews, 19(4), e1366. https://doi.org/10.1002/cl2.1366.

United Nations Office on Drugs and Crime. (2016). Handbook on the Management of Violent Extremist Prisoners and the Prevention of Radicalization to Violence in Prisons. United Nations. Офіційний посібник.

Williams, R., & Liebling, A. (2023). Do prisons cause radicalization? Order, leadership, political charge and violence in two maximum security prisons. The British Journal of Criminology, 63(1), 97–114. https://doi.org/10.1093/bjc/azab122.

Верховна Рада України. (1993, зі змінами). Закон України «Про попереднє ув'язнення», № 3352-XII. Чинний текст.

Верховна Рада України. (2003, зі змінами). Закон України «Про боротьбу з тероризмом», № 638-IV. Чинний текст.

Верховна Рада України. (2003, зі змінами). Кримінально-виконавчий кодекс України, № 1129-IV. Чинний текст.

Верховна Рада України. (2010, зі змінами). Закон України «Про захист персональних даних», № 2297-VI. Чинний текст.

Національний превентивний механізм України. (б. д.). Про організацію та незалежні відвідування місць несвободи. Офіційна сторінка.

Уповноважений Верховної Ради України з прав людини. (б. д.). Модель «Омбудсман+». Офіційна сторінка.

 
 
bottom of page