Права людини, свобода переконань і межі превентивного втручання
Український психологічний ХАБ · Опубліковано: 22 жовтня 2026 року · Редакційна політика
Дослідницький кластер: Психологія радикалізації, насильницького екстремізму та профілактики
Права людини визначають допустимі цілі, засоби й межі профілактики насильницького екстремізму. Держава має захищати життя і безпеку, а людина зберігає право думати, вірити, висловлюватися, об'єднуватися та критикувати владу. Правомірне превентивне втручання спирається на законну мету, перевірювані факти, необхідність і пропорційність конкретних заходів. Його предметом є обґрунтована небезпека насильства, а не світоглядна відмінність. В Україні ці засади випливають із Конституції України і міжнародних зобов'язань у сфері прав людини.
Психологія допомагає пояснити, чому певні обставини можуть сприяти насильницькій радикалізації, як виникають помилкові підозри та чому стигматизація погіршує відносини між установами й громадами. Водночас наукові дані вимагають розрізняти переконання, схвалення насильства, намір і фактичну поведінку: вони мають різні показники та різне доказове значення. Це підтверджує систематичний огляд Wolfowicz та співавторів (2021), у якому окремо аналізувалися установки, наміри й поведінкові результати.
Що означають права людини в профілактиці насильницької радикалізації
Права людини у превентивній політиці — це система юридичних гарантій, процедур і практичних обмежень діяльності установ, що запобігають насильству. До неї належать свобода думки й совісті, свобода вираження поглядів, право на мирні зібрання та об'єднання, приватність, рівність перед законом, захист персональних даних, право на ефективне оскарження й захист від дискримінації. Відповідні гарантії закріплено, зокрема, у статтях 24, 31–35, 39 і 55 Конституції України.
Профілактика має кілька відмінних рівнів. Загальні освітні й соціальні програми можуть бути спрямовані на розвиток критичного мислення, доступу до підтримки та мирного врегулювання конфліктів. Цільова допомога стосується конкретних потреб людини. Натомість обмежувальні, правоохоронні або примусові заходи потребують окремої правової підстави та суворішої оцінки їхньої необхідності. Наукова ефективність програми й юридична допустимість втручання є двома самостійними умовами належної політики.
Практичне керівництво ОБСЄ щодо запобігання тероризму та насильницькому екстремізму у взаємодії поліції з громадами розглядає довіру, відкритий діалог і повагу до прав як складники сталої профілактики. Це принцип організації діяльності: установи повинні бути підзвітними, а люди — мати зрозумілі правила взаємодії та можливість захистити свої права.
Свобода думки, совісті й переконань: правова основа
Внутрішні переконання та їхнє зовнішнє вираження
Свобода думки й совісті охоплює внутрішній світ людини: можливість мати, змінювати або не сповідувати певні переконання. Зовнішнє вираження поглядів відбувається через слова, публікації, зібрання, організації, релігійні практики та інші дії. У правозастосуванні ці виміри розглядають окремо. Практика Європейського суду з прав людини щодо статті 9 Конвенції розрізняє свободу внутрішнього переконання та прояви релігії чи світогляду, для яких Конвенція передбачає визначені законом умови обмеження.
Стаття 34 Конституції України гарантує свободу думки, слова та вираження поглядів, а стаття 35 — свободу світогляду й віросповідання. Конституційні положення водночас визначають цілі, для яких закон може передбачати обмеження здійснення відповідних прав. Законність конкретного обмеження оцінюють за його правовою підставою, метою, обсягом і обставинами застосування.
Людина може мати непопулярні, різкі, радикальні або суперечливі політичні переконання; змінити релігію; критикувати державну політику; відмовлятися брати участь у дискусіях. Такі факти не утворюють самостійного доказу наміру чинити насильство. Для оцінки реальної загрози принциповими стають конкретні дії, заяви про завдання шкоди, достовірний контекст та інші законно одержані відомості, а їхню достатність оцінюють уповноважені фахівці.
Політичне несхвалення, мирний протест і насильство
Радикальний політичний проєкт може передбачати глибокі суспільні зміни, зберігаючи мирні способи їх досягнення. Активізм, протест, профспілкова діяльність і правозахисні кампанії можуть висувати вимоги, які суттєво відрізняються від офіційної політики. Насильницький екстремізм пов'язаний із виправданням, підтримкою або практикою насильства для досягнення відповідних цілей; точні визначення змінюються залежно від законодавства й дослідницької рамки.
Тому профілактична політика потребує чітко сформульованого предмета: яку конкретно насильницьку дію вона покликана запобігти, яких осіб і прав може торкнутися, на якій підставі діє установа та як перевірятимуть її результат. Саме така постановка питання дає змогу відокремити захист громадської безпеки від світоглядного контролю.
Що саме можна оцінювати: переконання, підтримку насильства, намір і поведінку
Дослідження радикалізації використовують різні кінцеві показники. Висловлена незгода з політичним устроєм, підтримка насильницьких методів у гіпотетичній ситуації, повідомлення про особистий намір і фактичні насильницькі дії є різними явищами. Між ними можуть існувати статистичні зв'язки, але ці зв'язки не створюють універсального маршруту від ідеї до нападу.
У метааналізі Wolfowicz та співавторів узагальнено 127 досліджень, 206 вибірок і понад 1300 оцінок зв'язку факторів із різними результатами радикалізації. Автори встановили переважно невеликі зв'язки для соціально-демографічних характеристик і вказали на обмеження застосування багатьох окремих чинників для цільових втручань. Переважання поперечних спостережень у літературі додатково обмежує причинні висновки.
Для індивідуального рішення особливо важливе розрізнення статистичного ризику й доведеної загрози. Зв'язок певної ознаки з результатом у груповому дослідженні не дає підстав автоматично приписати небезпечність конкретній людині. З огляду на рідкісність терористичних нападів помилкові позитивні висновки можуть виникати навіть за наявності певної статистичної чутливості інструмента. Це наукове обмеження має прямі правові наслідки, коли від оцінки залежить втручання в приватність, свободу пересування чи доступ до послуг.
Чому «психологічний профіль екстреміста» є ненадійною підставою
Належність до релігійної спільноти, походження, політичні уподобання, молодий вік, соціальна ізоляція або психічні труднощі не становлять доказу підготовки насильницької дії. Одні й ті самі характеристики трапляються серед величезної кількості людей, які не планують насильства. Вони можуть мати різні значення залежно від життєвої ситуації та способу вимірювання.
Інструменти структурованої професійної оцінки загрози можуть допомагати спеціально навченим фахівцям організовувати відомості про конкретну ситуацію. Їхнє застосування потребує належних повноважень, підготовки, контролю якості й розуміння меж валідності. Зокрема, VERA-2R, TRAP-18 та ERG22+ належать до спеціалізованих професійних підходів; жоден із них не слід трактувати як універсальний тест, що достовірно передбачає майбутній напад за набором психологічних рис. Для широкої аудиторії корисніше знати принципи безпечного повідомлення про конкретну загрозу й розуміти ризики хибнопозитивних висновків та стигматизації.
Законність, необхідність і пропорційність превентивного втручання
Правомірність превентивного заходу визначається взаємопов'язаними вимогами: він має спиратися на доступну й достатньо конкретну правову норму; переслідувати визнану законом легітимну мету; бути придатним для її досягнення; бути необхідним за конкретних обставин; створювати обмеження, співмірні очікуваному захисному результату. Таку логіку застосовують у міжнародних підходах до обмеження прав, зокрема в практиці ЄСПЛ та керівництвах ОБСЄ з прав людини у протидії тероризму.
Законна мета і фактичне обґрунтування
Формулювання «профілактика» саме по собі не надає установі необмежених повноважень. Рішення має вказувати, якій загрозі запобігають, чому вибрано саме цей засіб, на кого поширюється обмеження, які фактичні відомості використано і хто відповідає за перевірку. Якщо рішення спирається лише на припущення про ідеологію, етнічність або релігійну належність, воно створює суттєвий ризик дискримінації й помилкової підозри.
Необхідність і найменш обтяжливі заходи
Установи повинні перевіряти, чи можна досягнути належної мети менш обмежувальним способом. Так, відкритий діалог, добровільна соціальна підтримка, доступ до психологічної допомоги та прозорі правила безпечного середовища можуть бути доречними засобами загальної профілактики. Коли є конкретні ознаки безпосередньої небезпеки, потрібні визначені законом процедури реагування відповідних служб. Вибір рівня втручання залежить від доказів щодо конкретної ситуації та компетенції установи.
Пропорційність і часові межі
Пропорційність вимагає зіставити серйозність загрози, ймовірні наслідки втручання й інтереси осіб, яких воно стосується. Слід визначити строк, порядок перегляду, умови припинення заходу, відповідального за рішення і механізм оскарження. Особливо уважного контролю потребують автоматизоване профілювання, стеження, обмін чутливими відомостями, обмеження доступу до освіти або роботи та рішення, що стосуються дітей.
Рівність і заборона дискримінації
Стаття 24 Конституції України закріплює рівність конституційних прав і свобод та рівність перед законом. У профілактичній практиці це означає потребу перевіряти, чи критерії направлення на оцінювання або втручання не створюють невиправдано різних наслідків для груп за ознаками походження, релігії, мови, статі або світогляду.
Дискримінаційні наслідки можуть виникати без прямого наказу дискримінувати. Наприклад, коли програма збирає сигнали переважно в одному типі установ, працює з нечітким визначенням «підозрілої поведінки» або не дає людині пояснити контекст, кількість помилкових підозр може систематично зростати в певних групах. Це питання якості даних, добору вибірки, процедур перевірки та контролю рішень.
Для оцінювання таких наслідків потрібно порівнювати не тільки загальну кількість звернень або направлень, а й обґрунтованість рішень, частоту підтверджених і спростованих випадків, доступність механізмів оскарження, наслідки для освіти, зайнятості та довіри. Проте самі реєстри підозр також можуть містити упередженість, тому висновки про різницю між групами потребують незалежного аналізу.
Приватність, персональні дані й цифрове спостереження
Збирання інформації про світогляд, релігійні переконання, політичні погляди або психічне здоров'я порушує особливо чутливу сферу приватності. Закон України «Про захист персональних даних» встановлює вимоги до мети та підстав обробки, співмірності й належності даних, а також спеціальні правила щодо визначених категорій чутливих відомостей. Конкретні винятки та повноваження перевіряють за чинною нормою, а не за загальним посиланням на безпеку.
Мінімізація інформації та визначена мета
Для кожної програми необхідно пояснити, які саме дані справді потрібні, для чого їх одержують, хто матиме доступ, як довго їх зберігатимуть і коли знищать. Особлива увага потрібна щодо переписок, інформації про друзів і родичів, психологічних консультацій, історії відвідування онлайн-спільнот та результатів автоматизованого аналізу. Наявність технічної можливості зібрати відомості не утворює самостійної законної підстави для їх використання.
Публічність допису в мережі теж не означає, що будь-яке масштабне збирання, поєднання з іншими даними й довгострокове профілювання є автоматично правомірними. Ключовими стають конкретні цілі, правила компетентного органу, законність подальшої обробки, безпека інформації та дієвий нагляд.
Автоматизовані оцінки й алгоритмічні помилки
Алгоритм, який шукає «ознаки радикалізації» за словниками, мережевими зв'язками чи історією переглядів, може плутати цитування, наукове дослідження, журналістську роботу, іронію, повідомлення про небезпеку та справжні наміри. Для юридично значущих висновків потрібні доказове обґрунтування, перевірка в конкретному контексті, контроль хибнопозитивних результатів, правові підстави обробки та людська відповідальність за рішення.
Технічна точність моделі в експериментальному наборі даних не дорівнює достовірному прогнозу рідкісної насильницької події в реальній популяції. Навіть позитивне лабораторне дослідження потребує зовнішньої перевірки, оцінювання помилок і встановлення умов застосування, перш ніж його результати можна переносити в обмежувальну практику. Принцип доказовості тут випливає із загальної методології досліджень радикалізації та огляду факторів ризику.
Діти й підлітки: захист розвитку та прав дитини
Неповнолітні потребують особливого підходу через віковий розвиток, залежність від дорослих, нерівність ресурсів для самозахисту та цифрові ризики. Молоді люди можуть експериментувати з ідентичностями, сперечатися з авторитетами або поширювати провокаційний контент без сформованого наміру вчиняти насильство. Окреме висловлювання потребує розуміння контексту й співмірної педагогічної відповіді, а конкретні погрози або ознаки підготовки насильства — належного захисного реагування.
Принцип найкращих інтересів дитини, право бути вислуханою, приватність і захист від дискримінації закріплені в Конвенції ООН про права дитини. Для шкіл і служб підтримки це означає зрозуміле інформування, обмеження доступу до особистих відомостей, участь належних дорослих за правилами закону й недопущення автоматичного дисциплінарного покарання за світоглядні відмінності.
Доцільні освітні заходи спрямовані на ненасильницьке розв'язання конфліктів, перевірку інформації, безпечне спілкування та можливість просити допомоги. Вони потребують оцінювання реального результату й небажаних наслідків, оскільки добра мета сама по собі не доводить ефективності програми. Докладніше освітній аспект розкрито в статті «Профілактика насильницької радикалізації у школі».
Конфіденційність психологічної допомоги й виняткові ситуації загрози
Професійна довіра виникає тоді, коли людина розуміє межі конфіденційності, порядок обробки інформації й ситуації, у яких застосовують спеціальні законні процедури захисту від небезпеки. Психологічна допомога має власні професійні та правові стандарти; їх застосування залежить від статусу фахівця, місця роботи, характеру інформації, чинних норм і наявності конкретної загрози.
Розповідь про політичні погляди, релігійні сумніви, пережитий конфлікт або інтерес до складної теми не утворює універсального обов'язку повідомляти правоохоронні органи. Якщо виникає достовірна інформація про конкретну загрозу життю чи безпеці, фахівець діє в межах відповідних законних процедур, документує фактичні підстави та залучає уповноважені служби за необхідності. Загальне правило для установи — завчасно визначити компетенцію, канали повідомлення, мінімально потрібний обсяг відомостей і порядок незалежного перегляду рішень.
Для освітніх і соціальних працівників важливо мати доступ до консультації з компетентними спеціалістами. Самостійне збирання та поширення досьє, публічне таврування людини або спроби «перевиховання» без правової підстави можуть завдати додаткової шкоди та порушити права всіх учасників.
Наукові дані про ефективність профілактичних програм
Доказова база профілактики насильницького екстремізму залишається нерівномірною. У систематичному огляді Charkawi та співавторів (2024) проаналізовано 74 оцінювання програм за 2001–2020 роки з прийнятними показниками результату. Приблизно 32 % досліджень оцінювали втручання як успішні, 55 % описували обмежений успіх, 8 % — невдачу; наведені категорії відображають класифікацію авторів огляду, а не стандартизоване вимірювання зниження терористичних нападів. У частині програм спостерігали небажані наслідки, зокрема відчуження та стигматизацію громад.
Огляд Campbell Collaboration щодо ведення індивідуальних випадків (Lewis та співавтори, 2024) не виявив придатних експериментальних чи квазіекспериментальних досліджень для надійного висновку про результативність відповідних підходів у протидії насильницькій радикалізації. Автори описали дані про умови впровадження програм, водночас підкресливши обмеження емпіричного оцінювання їхнього впливу на поведінку.
Отже, оцінка програми повинна відокремлювати зміну знань, ставлень, намірів, поведінки та достовірно підтвердженого ризику насильства. Кількість проведених тренінгів, охоплення аудиторії або високі оцінки задоволеності свідчать про процес впровадження, але не підтверджують запобігання насильству. Вимірювання наслідків має передбачати й можливу шкоду: необґрунтовані підозри, відмову від звернень по допомогу, втрату довіри, дискримінаційні ефекти й надмірне збирання даних.
Чому важливо оцінювати небажані наслідки
За відсутності систематичного контролю втручання може змінювати поведінку учасників у небажаному напрямку. Люди починають приховувати проблеми, уникають шкільного психолога, бояться контакту з установами або відчувають себе об'єктом колективної підозри. Такі реакції слід розглядати як можливі наслідки дизайну програми, які потрібно вимірювати, а не приписувати всій громаді або окремій людині.
Якісне оцінювання поєднує визначені результати, етичне отримання згоди, захист даних, незалежний нагляд, порівняння з належною альтернативою та аналіз небажаних ефектів. Саме ці питання висуваються в науковому огляді оцінювань профілактичних програм.
Співпраця з громадами, довіра й відповідальність установ
Участь громади у профілактиці має будуватися на відкритій меті, добровільній співпраці, рівноправному представленні й зрозумілій відповідальності організаторів. Установам варто відокремлювати соціальні та освітні послуги від функцій правоохоронного контролю і пояснювати, за яких умов інформація може передаватися іншим суб'єктам. Настанови ОБСЄ щодо взаємодії поліції та громад приділяють увагу запобіганню стигматизації та підзвітності.
Суспільний діалог повинен дозволяти учасникам відкрито висловлювати незгоду з державними заходами. Критика профілактичної програми може бути джерелом важливої інформації про її непередбачувані наслідки. Повага до свободи переконань підвищує якість перевірки помилок і дає можливість змінювати заходи на основі фактів.
Український контекст: які норми визначають межі втручання
Конституційні гарантії та законодавство про тероризм
Конституція України визначає права на рівність, приватність, свободу думки та слова, світогляду й віросповідання, мирні зібрання й судовий захист. Закон України «Про боротьбу з тероризмом» регулює відповідні повноваження та правові засади протидії терористичній діяльності. Його застосування потребує дотримання компетенції органів і процесуальних гарантій; закон не надає загального дозволу карати за законні політичні або релігійні погляди.
Стаття 64 Конституції встановлює правила обмеження прав і свобод, у тому числі в умовах воєнного або надзвичайного стану, та перелік прав, які не підлягають обмеженню. Визначення чинного режиму, його конкретних обмежень, територіального й часового охоплення потребує перевірки відповідних актів на дату рішення. Воєнний стан не скасовує вимог щодо законної підстави та належної процедури.
Офіційні норми визначають межі повноважень; наукові дані показують можливі зв'язки та обмеження прогнозів; редакційна інтерпретація пропонує принципи доброго застосування. Це різні рівні аргументації. Жоден емпіричний огляд самостійно не встановлює юридичних повноважень українських установ.
Право на захист і оскарження
Якщо людина вважає, що щодо неї застосували невиправданий збір даних, дискримінаційну практику або незаконне обмеження, вона може використовувати передбачені законодавством способи звернення й оскарження. Конституційна гарантія судового захисту у статті 55 є фундаментальною, а спеціальна процедура залежить від виду рішення та компетентного органу.
Для питань обробки персональних даних необхідно перевіряти права суб'єкта, підстави доступу до інформації, вимоги до володільця даних і доступні механізми захисту відповідно до закону про персональні дані. Якщо йдеться про юридично значуще обмеження, доречно звернутися по фахову правову допомогу та зберігати належним чином документи, що стосуються ухваленого рішення.
Практичні принципи для шкіл, психологів, соціальних служб і організаторів програм
Установа, яка планує профілактичні заходи, має спочатку визначити конкретну захисну мету та відмінності між загальною освітою, добровільною підтримкою й примусовим втручанням. Критерії залучення повинні бути прозорими, пов'язаними з предметом програми та доступними для перевірки. Будь-які критерії, що фактично прирівнюють незгоду, релігію або культурну відмінність до загрози, потребують перегляду.
Потрібні зрозумілі правила конфіденційності, мінімізації даних і доступу до фахової консультації, а також процедура реагування на конкретні відомості про небезпеку. Повідомлення про безпосередню загрозу життю та безпеці слід передавати компетентним екстреним службам відповідно до закону. Дорослим і дітям необхідно заздалегідь пояснювати, яка інформація залишається в межах допомоги й коли можливе обмежене законне розкриття.
Окрему відповідальність становить перевірка впливу програми на тих, кого вона охоплює. Слід вимірювати реальні результати, документувати скарги, виправляти помилки, оцінювати надмірне втручання і забезпечувати незалежний механізм перегляду. Рамка прав людини має діяти протягом усієї програми: від розроблення критеріїв до припинення збору інформації.
Типові ситуації та межі відповідального реагування
Людина відкрито висловлює радикальні погляди
Висловлювання політичної або світоглядної позиції слід оцінювати за її фактичним змістом і контекстом. Дискусія, педагогічна підтримка та мирні механізми розв'язання конфліктів можуть бути доречними. Сам факт незгоди із суспільною більшістю не є професійним висновком про небезпечність. Якщо з'являються конкретні погрози або інші відомості про підготовку насильства, ситуація потребує окремої законної оцінки компетентними службами.
Підліток поширив провокаційний матеріал
Важливо з'ясувати освітній контекст, намір, можливе цитування або наслідування, стан безпеки та потребу в підтримці. Замість автоматичного ярлика корисні спокійна розмова, відповідальна участь батьків чи законних представників у належних випадках, захист приватності та пропорційні шкільні процедури. Достовірні дані про конкретне насильницьке планування потребують відповідного захисного реагування, але оцінка не повинна підміняти право дитини на освіту та повагу.
Організація пропонує перевіряти працівників за «ризиком радикалізації»
Необхідно визначити, чи існують законна підстава, обґрунтована мета, валідний метод і спосіб запобігти дискримінації та витоку чутливих даних. Загальні опитувальники особистості, аналіз світогляду або списки «підозрілих ознак» не утворюють достовірного прогнозу терористичного нападу. Для реальних загроз застосовуються окремі компетентні процедури; для загального добробуту персоналу — добровільні й недискримінаційні програми підтримки.
Громада заперечує проти превентивного проєкту
Заперечення слід розглядати як підставу перевірити критерії, прозорість і наслідки проєкту. Потрібно надати зрозумілу інформацію про мету, збирання відомостей, вимірювання результатів і можливості оскарження. Співпраця, яка залежить від довіри, має бути відкритою до критики та виправлень. Це узгоджується з підходом ОБСЄ до співпраці поліції та громад.
Поширені запитання
Чи можна вважати радикальні переконання підставою для профілактичного нагляду?
Радикальність переконань сама по собі не доводить конкретної загрози насильства. Будь-який обмежувальний захід потребує законної підстави, належного фактичного обґрунтування та перевірки пропорційності. Освітні, соціальні й психологічні заходи загального характеру можуть бути доступними незалежно від політичної позиції людини.
Чи має держава право обмежувати висловлювання, коли йдеться про безпеку?
Стаття 34 Конституції передбачає можливість законних обмежень здійснення свободи вираження поглядів за визначених цілей. Правомірність окремого рішення залежить від змісту висловлювання, фактичних обставин, застосовної норми й пропорційності. Висловлення критики держави та заклики до насильства потребують різної правової оцінки.
Чи може психолог встановити небезпечність людини за її поглядами?
Психолог не має універсального науково валідованого способу передбачити насильницький напад за світоглядом або загальним психологічним профілем. Спеціалізована оцінка конкретної загрози може залучати різних уповноважених фахівців, але вона спирається на фактичні дані, структуровану процедуру й усвідомлення обмежень прогнозу. Статистичні асоціації з оглядових досліджень не замінюють індивідуальних доказів.
Як запобігати насильству й водночас берегти приватність?
Слід формулювати конкретну мету, збирати мінімально необхідні відомості, визначати законну підставу, встановлювати строки зберігання, обмежувати доступ і забезпечувати перегляд рішень. Превентивні програми повинні відстежувати як захисні результати, так і небажані наслідки для учасників.
Чи змінюються права людини під час воєнного стану?
Стаття 64 Конституції України регулює можливість тимчасового обмеження окремих прав в умовах воєнного чи надзвичайного стану й визначає права, які не можуть бути обмежені. Конкретний обсяг чинних обмежень установлюється відповідними нормативними актами. Будь-які заходи мають здійснюватися компетентними органами згідно із законом.
Які результати доводять успіх профілактичної програми?
Потрібні наперед визначені, належним чином виміряні результати, що відповідають меті програми, бажано з обґрунтованим порівнянням. Зміни знань, ставлень, поведінки та підтвердженого насильницького ризику вимірюють окремо. Додатково оцінюють хибні підозри, порушення приватності, стигматизацію й інші можливі негативні наслідки. Систематичні огляди оцінювання програм показують, чому цей контроль є необхідним.
Висновок
Профілактика насильницького екстремізму повинна одночасно захищати громадську безпеку й основоположні права. Її якість визначають правомірна мета, відмежування переконань від насильницьких дій, конкретні фактичні підстави, співмірність втручання, захист даних, рівне ставлення та незалежна перевірка результатів. Наукові огляди попереджають про слабкість індивідуального прогнозування за окремими ознаками й обмеженість доказів ефективності багатьох програм. Відповідальна практика поєднує юридичні гарантії, фахову оцінку конкретних загроз і доступну підтримку людей без стигматизації.
Пов’язані статті
Психологія радикалізації, насильницького екстремізму та профілактики: карта знань — загальна карта понять, процесів і профілактичних підходів.
Профілактика насильницького екстремізму: рівні та доказові підходи — рівні заходів, наукові докази та обмеження програм.
Хибнопозитивні висновки та стигматизація в оцінюванні радикалізації — методологічні й етичні наслідки помилкових підозр.
Профілактика насильницької радикалізації у школі — захист дітей і педагогічні практики.
Етика поведінкової державної політики: принципи та контроль — автономія, підзвітність і оцінювання державних втручань.
Джерела
Charkawi, W., Dunn, K., & Bliuc, A.-M. (2024). Evaluations of countering violent extremism programs: Linking success to content, approach, setting, and participants. International Journal of Law, Crime and Justice, 77, 100674.
European Court of Human Rights. (2026). Guide on Article 9 of the European Convention on Human Rights: Freedom of thought, conscience and religion. ЄСПЛ, інформаційний довідник із судової практики.
Lewis, J., Marsden, S., Cherney, A., Zeuthen, M., Rahlf, L., Squires, C., & Peterscheck, A. (2024). Case management interventions seeking to counter radicalisation to violence and related forms of violence: A systematic review. Campbell Systematic Reviews, 20, e1386.
Organization for Security and Co-operation in Europe, Office for Democratic Institutions and Human Rights. (2007). Countering Terrorism, Protecting Human Rights: A Manual. OSCE/ODIHR.
Organization for Security and Co-operation in Europe, Office for Democratic Institutions and Human Rights. (2014). Preventing Terrorism and Countering Violent Extremism and Radicalization that Lead to Terrorism: A Community-Policing Approach. OSCE.
United Nations. (1989). Convention on the Rights of the Child. OHCHR.
Wolfowicz, M., Litmanovitz, Y., Weisburd, D., & Hasisi, B. (2021). Cognitive and behavioral radicalization: A systematic review of the putative risk and protective factors. Campbell Systematic Reviews, 17, e1174.
Верховна Рада України. (1996). Конституція України. Закон України № 254к/96-ВР (чинна редакція).
Верховна Рада України. (2003). Про боротьбу з тероризмом. Закон України № 638-IV (чинна редакція).
Верховна Рада України. (2010). Про захист персональних даних. Закон України № 2297-VI (чинна редакція).