top of page

Психологічна енкциклопедія

Робота з людьми, які повертаються із зон діяльності екстремістських груп

4 години тому
Читати 20 хв

Український психологічний ХАБ · Опубліковано: 22 жовтня 2026 року · Редакційна політика

Повернення людини з території, де діяли насильницькі екстремістські організації, потребує одночасної уваги до її безпеки, правового становища, фізичного й психічного здоров’я, сімейних стосунків, житла, освіти та участі в громаді. Практична робота починається зі з’ясування індивідуальної історії та нагальних потреб, після чого фахівці узгоджують допомогу, законні процедури й подальший супровід. Для дітей першочерговими є захист, розвиток, відновлення безпечних стосунків та доступ до навчання.

Поняття «людина, яка повертається» охоплює дуже різні життєві обставини. Серед таких людей можуть бути дорослі, які добровільно брали участь у діяльності насильницької групи, особи, яких примусили до участі, подружжя або родичі учасників, люди, які пережили утримання та експлуатацію, і діти, що народилися або жили в умовах збройного контролю. Сам факт перебування на певній території не встановлює ні вчинення злочину, ні підтримки насильства, ні психічного розладу. Цю неоднорідність прямо підкреслює огляд програм повернення жінок і дітей, що охопив 51 документ.

Допомога та оцінювання можливої загрози мають різні завдання і відповідальних виконавців. Соціальний працівник або психолог з’ясовує потреби, підтримує відновлення повсякденного життя, помічає конкретні підстави для звернення до інших служб і діє в межах професійної компетентності. Правові питання, ознаки конкретного правопорушення та спеціалізовану оцінку загроз опрацьовують уповноважені фахівці за належними процедурами. Рекомендації ОБСЄ щодо позапенітенціарної реабілітації та реінтеграції передбачають міжвідомчу співпрацю з повагою до прав людини.

Що саме означає повернення з території діяльності насильницької групи

Територія, біографія та поведінка — різні категорії

Географічна ознака описує місце перебування, біографічна — шлях людини, а поведінкова — конкретні дії. Людина могла приїхати до регіону з сімейних причин, жити під примусом, бути завербованою, втекти від переслідування або свідомо долучитися до злочинної діяльності. Навіть однаковий маршрут повернення не робить ці історії тотожними. Обґрунтована робота спирається на підтверджені обставини й окреме визначення потреб та відповідальності кожної особи.

Тому під час первинного контакту фахівець розмежовує чотири запитання: де людина перебувала; що їй довелося пережити; що вона робила; чого потребує зараз. Інформація про можливе насильство передається компетентним органам на передбачених законом підставах. Водночас доступ до невідкладної допомоги, захисту дитини чи медичної оцінки не повинен залежати від того, наскільки людина готова розповісти про всі події першого дня.

Повернення, реабілітація та реінтеграція

Повернення або репатріація стосується фактичного прибуття й первинного влаштування. Реабілітація в широкому міждисциплінарному сенсі передбачає відновлення функціонування, допомогу при наслідках пережитого, формування навичок безпечного життя та, за відповідних умов, роботу зі зміною поведінки. Реінтеграція охоплює відновлення участі у сімейному, освітньому, економічному та громадському житті. Саме таке розмежування пропонують автори огляду Bunn та співавторів, водночас зауважуючи, що терміни в міжнародній практиці використовують неоднаково.

Припинення участі в насильницькій діяльності, вихід із організації, зміна переконань, що виправдовували насильство, і побудова нового соціального життя можуть відбуватися з різною швидкістю. Психологічно й практично важливо оцінювати кожен результат окремо. Докладніше механізми виходу розглянуто в матеріалі «Вихід із насильницької екстремістської групи: психологія припинення участі».

Кого насамперед стосується така робота

Підхід охоплює дорослих із різним ступенем залученості, неповнолітніх, сім’ї, законних представників дітей та громади, що приймають людей. Серед повернених можуть бути постраждалі від сексуального чи іншого насильства, люди з інвалідністю, особи без документів, самотні батьки й діти, які пережили втрату близьких. Потреби цих груп відрізняються і можуть змінюватися протягом місяців та років. Огляд дитячої реінтеграції Weine та співавторів показує потребу одночасно враховувати індивідуальні, сімейні, шкільні та суспільні умови.

Що встановлено наукою про програми повернення

Результати оглядів: багато компонентів, обмежена перевірка ефективності

У швидкому огляді 51 наукового та практичного документа найчастіше описували психологічну та медичну допомогу, підтримку сімей, роботу з громадами, шкільну й професійну освіту, соціальні послуги та програми батьківства. Автори виявили значну різноманітність визначень і цілей. Наявність компонента в описі програми означає, що його застосовували або рекомендували; цього недостатньо, щоб установити його причинний вплив на повторне насильство, добробут чи довготривалу соціальну участь.

Систематичний огляд Lewis та співавторів, присвячений веденню випадків у програмах запобігання насильницькій радикалізації, не знайшов досліджень, придатних для оцінювання причинної ефективності таких втручань. Водночас 47 досліджень надали інформацію про умови їх реалізації: компетентність спеціалістів, взаємодію установ, довіру, доступність ресурсів, узгоджене планування та перешкоди, пов’язані з місцевим контекстом. Подальше узагальнення 2025 року також характеризує доказову базу щодо ефективності як обмежену.

Отже, науково обґрунтована редакційна позиція полягає в застосуванні загальних перевірених принципів охорони здоров’я, захисту дітей, соціальної роботи, прав людини та міжвідомчої взаємодії, поєднаних із прозорим оцінюванням результатів. Спеціалізовані програми повернення потребують окремих досліджень ефективності; відомості про успішне працевлаштування чи відвідування консультацій не дорівнюють доказу запобігання насильству.

Екологічний погляд на відновлення

Соціально-екологічний підхід розглядає людину в системі взаємопов’язаних середовищ: її здоров’я і навички, сімейні стосунки, школу або роботу, сусідство, доступ до послуг, правовий статус і ширші суспільні умови. Модель допомагає побачити, чому навіть якісна індивідуальна консультація не усуває наслідків відсутності житла, тривалого конфлікту з родиною або стигматизації дитини в класі. Цей підхід використано в огляді Bunn та співавторів і дитячому огляді Weine та співавторів.

Для практики це означає спільне планування допомоги на кількох рівнях. Залежно від ситуації до роботи можуть бути залучені медичний працівник, психолог, фахівець із соціальної роботи, педагог, служба у справах дітей, правник і відповідні уповноважені державні органи. Набір учасників визначають за реальними потребами, компетенцією й законними підставами обміну інформацією, щоб людина не проходила однакове чутливе опитування в кожній установі.

П’ять напрямів підтримки як концептуальна рамка

Ellis та співавтори запропонували рамку «5R» для програм, що стосуються жінок і дітей, які повертаються із середовищ насильницького екстремізму. Її цінність полягає в організації різних напрямів і умов підтримки у цілісну систему. Це концептуальна пропозиція, а не перевірений інструмент прогнозування ризику чи доказ того, що певний набір заходів гарантовано зменшує насильство. Практичні компоненти потрібно адаптувати до віку, правового контексту та встановлених потреб.

Перший контакт: безпека, гідність і зрозумілі правила

З’ясування нагальних потреб

Після повернення людині можуть бути потрібні безпечне місце перебування, вода й харчування, медичний огляд, ліки, зв’язок із законним представником, оформлення документів, перекладач або юридична консультація. Пріоритет визначається станом людини, наявністю дітей та конкретними загрозами. Гостра травма, симптоми тяжкого соматичного захворювання, загроза самогубства, насильство щодо дитини або інша безпосередня небезпека потребують відповідного термінового реагування незалежно від попередньої біографії особи.

Першу розмову доцільно проводити в обстановці, яка дозволяє пояснити мету контакту, повноваження фахівця, добровільність окремих послуг та межі конфіденційності. Людині повідомляють, які відомості збираються, для чого вони потрібні, хто може мати доступ до записів і в яких законних ситуаціях інформацію потрібно передати компетентним установам. Такий порядок відповідає загальній логіці Закону України «Про захист персональних даних».

Контакт із людиною, яка уникає розмови

Мовчання, настороженість або відмова детально переповідати досвід першої зустрічі можуть мати багато причин: виснаження, страх правових наслідків, сором, мовний бар’єр, попередній травматичний досвід або недовіру до установ. Жодна з цих реакцій самостійно не встановлює ані психіатричного діагнозу, ані наміру вчинити насильство. Фахівець пояснює межі своєї ролі, пропонує послідовні невеликі кроки, домовляється про наступний контакт і документує лише необхідну інформацію.

У випадку, коли виникає обґрунтована інформація про безпосередні погрози або підготовку насильницьких дій, застосовують законні процедури захисту та звернення до відповідних служб. Соціальна чи психологічна бесіда не замінює спеціалізованого реагування на загрозу; водночас підставою для такого реагування мають бути конкретні обставини, а не зовнішність, віра, походження чи політичні погляди людини.

Як організувати перші зустрічі без повторної травматизації

План зустрічей будують навколо актуальних завдань, залишаючи людині зрозумілий вибір стосовно допомоги там, де це дозволяє закон. Коли потрібно розібратися з документами й житлом, варто спочатку призначити відповідальних за ці питання. Коли є труднощі зі сном, болем або тривожними симптомами, доцільно запропонувати медичний контакт і, за бажанням, психологічну оцінку. Докладні свідчення про можливі злочини має збирати відповідна уповноважена служба за належною процедурою; повторні аматорські розпитування можуть посилювати дистрес і порушувати цілісність процесу.

Індивідуальна оцінка потреб і план супроводу

Чотири площини оцінювання

Перший напрям — здоров’я й повсякденне функціонування: фізичний стан, ліки, сон, харчування, психічні симптоми та потреба в спеціалізованому огляді. Другий — захист і правовий статус: документи, житло, безпека сім’ї, особливі гарантії дитини та процесуальні права. Третій — соціальні ресурси: близькі, робота, навчання, навички, мова, транспорт і доступні послуги. Четвертий — конкретні обставини, які можуть потребувати окремого реагування на загрозу насильства; їх розглядають компетентні служби із дотриманням професійних стандартів.

Ці напрями утворюють робочу карту питань, а не діагностичну шкалу. Їх не можна перетворювати на «профіль небезпечної людини», де ізоляція, безробіття, релігійність чи психологічні труднощі автоматично додають бали підозри. Ризик насильства пов’язаний зі складною взаємодією обставин, а навіть спеціалізовані засоби структурованої оцінки мають обмеження та потребують підготовлених фахівців.

Одна узгоджена відповідальна особа

За складних обставин корисно призначити координатора випадку, який має законні повноваження й чітко визначені функції. Його завдання — разом із людиною та, де потрібно, сім’єю сформувати план: що робити насамперед, хто надає послугу, якою є мета, як отримати доступ, коли перевіряти зміни й куди звертатися в разі загострення труднощів. Координатор не повинен поєднувати несумісні функції та приховувати від клієнта мету збору даних.

При цьому огляд Lewis та співавторів дозволяє говорити про чинники належного впровадження ведення випадку, але не про доведену універсальну ефективність такої моделі саме для запобігання екстремістському насильству. Потрібні локальні перевірки якості послуг, дотримання прав і реальних змін у житті людини.

План, який змінюється разом з обставинами

Індивідуальний план не має жорстко заданої для всіх тривалості. Потреби можуть змінитися після відновлення документів, повернення дитини до школи, переїзду, судового рішення, погіршення здоров’я чи відновлення контакту з родиною. Перегляд плану прив’язують до конкретних подій та доступності послуг. Самій людині пояснюють, за якими ознаками підтримку продовжать, змінять або завершать.

Психічне здоров’я: що оцінювати і як допомагати

Пережите насильство та психічні наслідки

Досвід обстрілів, ув’язнення, втрати близьких, примусу, сексуального насильства чи тривалої нестачі ресурсів може супроводжуватися порушеннями сну, тривогою, депресивними симптомами, посттравматичними реакціями, болем або труднощами довіри. Такі прояви потребують уваги до здоров’я та функціонування. Клінічний діагноз установлюється за відповідними критеріями та професійною оцінкою. Він не виводиться з маршруту повернення й не використовується як пояснення можливої злочинної поведінки.

Рекомендації ВООЗ mhGAP, третє видання становлять доказову основу для виявлення та ведення поширених психічних, неврологічних і пов’язаних із вживанням психоактивних речовин станів у відповідних системах допомоги. Вони не є окремим протоколом «дерадикалізації» й не свідчать про необхідність психотерапії для кожної людини, яка повернулася.

Підтримка перед спеціалізованим лікуванням

Практичні перші кроки часто пов’язані з доступом до безпечного житла, нормалізацією режиму дня, лікуванням фізичних проблем, допомогою з документами та відновленням підтримувальних стосунків. За наявності стійких симптомів, значного порушення щоденного функціонування або загострення стану пропонують професійну медичну чи психологічну оцінку. Лікування залежить від установленої проблеми, віку, бажання людини й доступності належних послуг.

Примусові вимоги «обов’язково розповісти про травму», публічно покаятися або демонструвати визначені емоції не є науково обґрунтованими показниками психічного відновлення. Допомога ґрунтується на повазі, зрозумілому інформуванні та професійних показаннях до втручання. Цей висновок узгоджується із загальними настановами ВООЗ щодо психічного здоров’я і правозахисним підходом ОБСЄ.

Коли потрібна невідкладна допомога

Якщо людина повідомляє про безпосередній намір заподіяти собі шкоду, перебуває у стані гострої дезорієнтації або має небезпечні для життя медичні симптоми, потрібна термінова допомога за місцевими процедурами екстреного реагування. Якщо загроза стосується іншої людини, насамперед забезпечують захист потенційно постраждалих і передають конкретну інформацію уповноваженим службам у межах закону. Рішення про медичні втручання ухвалюють фахівці охорони здоров’я за відповідними клінічними та правовими підставами.

Відновлення зв’язків із сім’єю та близькими

Сім’я може бути ресурсом і джерелом складних переживань

Родина нерідко допомагає із житлом, доглядом за дітьми, документами й повсякденним поверненням до життя. Водночас члени сім’ї можуть відчувати страх, провину, злість, сором або небажання відновлювати контакт. Не слід виходити з припущення, що примирення завжди можливе чи безпечне. Соціальна робота має враховувати права і потреби всіх учасників, зокрема осіб, які могли постраждати від насильства.

У швидкому огляді Bunn та співавторів сімейна підтримка й возз’єднання згадуються серед поширених напрямів програм. Але конкретні процедури відрізняються, а надійних підстав для одного обов’язкового сценарію немає. Перед возз’єднанням варто з’ясувати умови проживання, бажання сторін, стан дітей і можливість підтримки без примусу.

Як говорити про минуле

Завдання сімейної розмови — домовитися про нинішні потреби, безпечні межі й подальшу взаємодію. Родичі можуть запитувати, що людині потрібно для повсякденного життя, які контакти для неї прийнятні, чи готова вона отримувати допомогу та як розподілити обов’язки щодо дітей. Складні питання відповідальності та шкоди також можуть бути важливими, проте їх не завжди доцільно розв’язувати в першій бесіді без посередництва підготовленого спеціаліста.

Якщо сім’я стикається з погрозами, контролем, домашнім насильством або примусом, пріоритетом є захист постраждалих, а не збереження спільного проживання за будь-яких умов. Для ширшого розгляду сімейних потреб є окрема українська стаття «Підтримка сім’ї людини, залученої до екстремістської групи».

Сімейна підтримка людини, яка припинила участь у групі

Втрата колишнього соціального кола може супроводжуватися самотністю, втратою ролі, почуттям провини або труднощами з майбутніми планами. Сім’я може підтримувати повсякденну стабільність, водночас визнаючи власні межі. Корисні домовленості про взаємну повагу, розподіл обов’язків, безпечне спілкування та звернення по допомогу у випадку конфлікту. Вимагати від родичів виконання функцій слідчих чи психологів означало б змішувати ролі та підвищувати напруження.

Діти, які повертаються: окремий порядок захисту

Дитина може бути постраждалою незалежно від досвіду дорослих

Діти можуть бути народжені на території контролю угруповання, переміщені туди дорослими, зазнавати насильства чи експлуатації або жити в умовах позбавлення базових прав. Їхнє становище оцінюють з огляду на вік, розвиток, фактичний досвід і найкращі інтереси дитини. Сімейна історія, походження та погляди батьків не є підставою ставитися до дитини як до потенційного нападника.

Операційний посібник Паризьких принципів UNICEF і Save the Children описує захист, сімейне й громадське повернення, доступ до освіти, участь дитини в рішеннях відповідно до її віку, а також координацію служб. Ці рекомендації розроблені для дітей, пов’язаних зі збройними силами або групами в різних конфліктах; їхню застосовність до конкретної ситуації слід оцінювати з урахуванням місцевого законодавства й обставин.

Дитина, яка була свідком, і дитина, яку примушували до дій

Потреби дитини, яка спостерігала насильство, можуть відрізнятися від потреб дитини, яку примусово залучали до діяльності групи. Обидві ситуації вимагають уважного ставлення до пережитого, а в разі можливого правопорушення — спеціальних правових процедур, пристосованих до віку. Необхідно уникати багаторазового розпитування, публічного розголошення історії та приписування дитині незмінної «екстремістської» ідентичності.

За оглядом Weine та співавторів, для дітей важливі стабільне піклування, підтримка батьків або законних опікунів, шкільне середовище й ширші соціальні умови. Висновки досліджень щодо конкретних програм обмежені; необхідна індивідуальна оцінка розвитку, навчальних прогалин і психологічного стану.

Школа без ярликів

Повернення до навчання може потребувати відновлення документів, визначення освітнього рівня, мовної підтримки, індивідуальних навчальних цілей і заходів проти цькування. Педагогам потрібна інформація, яка допомагає забезпечити навчання й безпеку, а не повна історія сім’ї. План адаптації погоджують з уповноваженими дорослими та, відповідно до віку, із самою дитиною. Залучення інших учнів до обговорення біографії поверненої дитини без підстав створює додатковий ризик стигматизації.

У випадках, коли дитина має виражені труднощі уваги, навчання, саморегуляції чи стосунків, варто організувати освітню та за потреби клінічну оцінку. Ці симптоми можуть мати різні причини, тому школа працює з конкретними освітніми потребами. Ширші принципи протидії насильницькій радикалізації у навчальному закладі розглянуто у статті «Профілактика насильницької радикалізації у школі».

Захист персональних даних неповнолітніх

Інформація про місце перебування дитини, її можливий травматичний досвід, здоров’я, сімейні зв’язки й правовий статус є чутливою. Її зберігають і передають лише в необхідному обсязі, на визначених законом підставах і в інтересах захисту дитини. Українську правову основу становлять, зокрема, Закон «Про охорону дитинства» та Закон «Про захист персональних даних». Спеціальні обставини можуть вимагати додаткових процедур, які визначають компетентні органи.

Робота з дорослими: відповідальність, автономія, нова соціальна роль

Що робити, коли участь у насильницькій групі підтверджена

Наявність підтвердженої участі в діяльності насильницької організації може створювати підстави для правових процедур, обмежень або спеціального нагляду відповідно до закону. Психолог чи соціальний працівник пояснює межі своєї ролі, забезпечує належне документування послуг та за потреби спрямовує людину до правничої допомоги. Юридичні питання відповідальності розв’язують компетентні органи з дотриманням індивідуальної оцінки фактичних дій.

Одночасно можуть існувати потреби в медичній допомозі, житлі, відновленні документів, сімейній підтримці та працевлаштуванні. Належна допомога у цих сферах сама собою не означає звільнення від законної відповідальності й не підміняє оцінку безпеки. ОБСЄ у посібнику 2020 року розглядає позапенітенціарну підтримку і для осіб, засуджених за певні правопорушення, і для тих, хто мав зв’язки з екстремістським середовищем без судового вироку.

Як людина будує нову ідентичність

Вихід з організації може означати втрату колишніх ролей, дружніх контактів, ритуалів, відчуття належності або чіткої картини майбутнього. Залежно від історії людини ці переживання можуть поєднуватися з полегшенням, страхом, соромом, горем і пошуком нового змісту. Метою підтримки є розширення безпечних можливостей для участі в житті, ухвалення рішень і побудови стосунків, а також припинення конкретної насильницької поведінки, коли це релевантно.

Розмови про переконання проводяться відповідно до добровільності послуг, правових умов, професійної підготовки та конкретного випадку. Релігійні переконання, традиції або незгода з державними рішеннями не є самостійними ознаками потреби в «ідеологічному виправленні». Наукове розрізнення зміни поглядів і зміни поведінки наведено в матеріалі «Дерадикалізація та припинення участі: відмінності й результати».

Освіта, робота й економічна самостійність

Відсутність документів, перерване навчання, слабкі професійні зв’язки та стигматизація можуть перешкоджати поверненню до праці. Практичний план передбачає оцінку наявної кваліфікації, допомогу з документами, доступ до навчання, пошук роботи з законними умовами та підтримку в період адаптації. За необхідності враховують догляд за дітьми, інвалідність або тривале лікування. Це загальні соціальні завдання, які потребують місцевої організації та перевірки доступності конкретних послуг.

Огляд Bunn та співавторів відносить освітню та професійну підтримку до поширених компонентів програм, але не встановлює, що сама зайнятість гарантує відсутність майбутнього насильства. Зміни соціального функціонування й безпеки необхідно вимірювати окремо.

Громада, сусіди та подолання стигматизації

Підготовка середовища до повернення

Людина відновлює життя серед інших людей, які можуть мати обґрунтовані питання про безпеку, власний травматичний досвід і межі взаємодії. Робота з громадою має забезпечувати доступ до послуг, належні канали повідомлення про реальні загрози, недопущення переслідування дітей та повагу до законних прав усіх сторін. Публічне розкриття особистої історії поверненого або примусова демонстрація його каяття не є необхідною умовою отримання допомоги.

Належна комунікація з громадою стосується правил взаємної безпеки, доступних установ, захисту від насильства та можливостей включення в повсякденне життя. Персональні дані і відомості про процесуальний статус не поширюються з міркувань цікавості або «профілактичного розголосу». У посібнику UNICEF і Save the Children підготовку сім’ї та громади описано як складник підтримки дитячої реінтеграції.

Чому ізоляція ускладнює відновлення

Соціальне відторгнення може створювати практичні перешкоди у навчанні, праці, отриманні медичної допомоги й повсякденній участі. Результати програм, орієнтованих на громаду, варто оцінювати через конкретні зміни: чи дитина відвідує школу, чи людина має можливість законно працювати, чи сім’я користується допомогою, чи зменшилися випадки цькування. Ці показники важливі самі по собі, але їх не можна автоматично називати доказом зниження терористичної загрози.

Підтримка громади також потребує роботи з потерпілими, які мають власне право на безпеку, визнання шкоди та доступ до належних процедур. Реінтеграція передбачає повагу до прав і потреб багатьох учасників, а не вимогу, щоб люди, які пережили насильство, обов’язково приймали або пробачали конкретну особу. Законну взаємодію місцевих спільнот і компетентних органів розглянуто в матеріалі «Співпраця громад та служб безпеки у профілактиці насильства».

Безпека та оцінювання загрози: професійні межі

Яку інформацію слід відрізняти

Ідеологічні висловлювання, підтримка насильства, повідомлення про намір, конкретна підготовча поведінка і фактичний напад мають різний доказовий та практичний статус. Для реагування на можливу загрозу особливо важливі достовірні відомості про конкретні погрози, спроби примусу, підготовку заподіяння шкоди чи вже вчинене насильство. Оцінювання потребує перевірки фактів і врахування контексту, а не тлумачення стилю одягу, релігійної практики чи психічного стану як готового індикатора небезпеки.

Існують спеціалізовані інструменти структурованого професійного судження, зокрема VERA-2R, TRAP-18 і ERG22+. Вони застосовуються в окреслених професійних середовищах і вимагають підготовки, визначеної інформації, перевірки придатності до відповідного завдання та розуміння обмежень валідності. Ця стаття не є інструкцією з їх використання; психолог загального профілю, учитель і родич не повинні класифікувати людей за фрагментами такого інструментарію. Український матеріал про оцінювання загроз цілеспрямованого насильства докладніше розглядає поведінкову логіку та межі прогнозування.

Як діяти в разі конкретної загрози

Практичний порядок залежить від безпосередності небезпеки та чинного законодавства. За реальної загрози життю й здоров’ю передусім необхідно забезпечити безпеку людей і зв’язатися з відповідними екстреними та правоохоронними службами. Коли виявлено неперевірені відомості без ознак невідкладності, фахівець фіксує лише необхідні факти, консультується з визначеним відповідальним спеціалістом і використовує офіційні процедури повідомлення. Самостійне стеження, приховані провокації чи публічне звинувачення людини створюють додаткові ризики.

Організація допомоги має заздалегідь визначити, хто приймає рішення про передачу даних, яка норма закону є підставою, як обмежується доступ і як документують необхідність дії. Ці питання пов’язані із Законом України «Про захист персональних даних» та відповідними спеціальними нормами права. Межі фахової конфіденційності докладно розкрито в українській статті «Конфіденційність і повідомлення про загрозу: межі роботи психолога».

Безпека фахівців і межі конфіденційності

Психологи, медики, соціальні працівники та освітяни повинні знати протоколи своєї установи щодо безпеки приміщення, контакту з людиною в кризовому стані, повідомлення про загрозу й захисту конфіденційних записів. Стандартна професійна розмова має ясну мету і зрозумілі межі. Коли робота пов’язана з обґрунтованим ризиком для працівників або інших осіб, потрібна консультація компетентних служб та організаційні заходи безпеки.

Український контекст: право, служби та межі перенесення моделей

Які правові положення застосовуються

Система соціальної підтримки в Україні регулюється, зокрема, Законом «Про соціальні послуги» № 2671-VIII, що визначає загальні засади надання соціальних послуг. Закон «Про захист персональних даних» № 2297-VI встановлює правила обробки особистої інформації, а Закон «Про охорону дитинства» № 2402-III визначає основні гарантії прав дитини. Конкретні повноваження та процедури залежать від установи, статусу людини, обставин справи й актуальних нормативних актів.

Ці закони не утворюють окремої універсальної «програми для всіх повернених із зон екстремізму». Практичний маршрут потребує перевірки належної компетенції кожної установи, підстав обміну інформацією, процесуальних прав і механізмів дитячого захисту. Юридичні наслідки можливих злочинів визначаються окремими застосовними нормами та процедурою. Рекомендації міжнародних організацій є джерелом підходів до політики та практики, а не заміною українського закону.

Чому український воєнний досвід потребує точного розмежування

В Україні існують окремі системи допомоги людям, постраждалим від війни, внутрішньо переміщеним особам, звільненим із полону й ветеранам. Досвід повернення з-під примусу або після позбавлення свободи може породжувати схожі соціальні та медичні потреби, проте сам по собі не є участю в насильницькому екстремізмі. Необхідно точно розрізняти жертв агресії, полонених, цивільних із тимчасово окупованих територій та випадки документованого залучення до конкретних злочинних угруповань. Різні правові категорії не слід поєднувати під одним підозрілим ярликом.

Узагальнення міжнародних програм повернення з територій діяльності терористичних організацій не можна автоматично переносити на всіх людей, які повертаються з окупації або бойових дій в Україні. Пристосування будь-якого підходу вимагає визначення цільової групи, відповідних українських норм і доказів користі для саме цієї групи. Спеціалізовану тему після насильницького екстремізму розкрито у статті «Реінтеграція після екстремістського насильства: громада, праця й безпека». Для ширшого загальносоціального повернення існує окремий матеріал «Реінтеграція після повернення в громаду: зв’язки й участь».

До кого звертатися

За соціальними потребами доцільно почати з уповноваженого місцевого підрозділу соціального захисту або надавача соціальних послуг, за медичними — із системи охорони здоров’я, за питаннями дитини — з відповідних органів та служб у справах дітей, за правовими — з фахівців правничої допомоги. Якщо є безпосередня небезпека, використовують офіційні екстрені служби. Актуальні контакти, територіальну доступність і правила звернення варто перевірити безпосередньо в установі, оскільки вони залежать від місця проживання та конкретного статусу особи.

Практична послідовність роботи з поверненою людиною

Етап 1. Підготовка прийому та перевірка компетенцій

Ще до першої зустрічі відповідальна установа має визначити, хто забезпечує житло, медичний огляд, захист дітей, документи, юридичну консультацію та екстрене реагування. Потрібно заздалегідь погодити законні канали зв’язку між установами, мінімальний обсяг даних і механізм вирішення суперечностей. Саме такі міжвідомчі умови виділяються серед чинників реалізації програм у систематичному огляді ведення випадків.

Етап 2. Первинне влаштування та інформування

Під час першого контакту з’ясовують нагальні потреби, фізичну безпеку, наявність дітей, необхідність лікування, документів та перекладу. Людині пояснюють доступні послуги й процедурні права, а за потреби пропонують юридичну допомогу. Чутливі питання з’ясовують настільки, наскільки цього вимагає компетенція конкретного працівника. Необхідну медичну або соціальну підтримку організовують із дотриманням чинного законодавства.

Етап 3. Спільний індивідуальний план

Далі складають план, у якому кожна дія має відповідального, очікуваний результат і спосіб перевірки. Наприклад, відновлення медичних документів, повернення дитини до школи, пошук житла, консультація щодо процесуального статусу, сімейна зустріч або оцінка психічного стану можуть мати різну терміновість. Допомога переглядається зі зміною обставин та за участі людини в межах можливого.

Етап 4. Підтримка щоденного функціонування

На цьому етапі стають важливими сталі контакти з медичними, соціальними й освітніми службами, навчання, праця, безпечні стосунки, доступ до ресурсів та вирішення конфліктів. Якщо підтверджені обставини вимагають спеціального законного нагляду чи обмежень, їх координують уповноважені органи. Психологічні послуги надаються відповідно до конкретних потреб, а не за однією обов’язковою схемою для всіх.

Етап 5. Перевірка результатів і завершення супроводу

Результат визначають у декількох незалежних площинах: стан здоров’я, навчання, зайнятість, сімейне функціонування, доступ до послуг, стабільність житла, відсутність конкретних підтверджених небезпечних дій та дотримання законних процедур. Важливо враховувати думку людини та, коли це доречно, членів сім’ї. Завершення інтенсивного супроводу може поєднуватися з доступом до звичайних місцевих послуг у майбутньому.

Як вимірювати ефективність без перебільшень

Показники допомоги й показники безпеки

Кількість консультацій показує доступність або інтенсивність послуги. Відновлені документи й зарахування до школи відображають конкретні соціальні результати. Зменшення симптомів тривоги може свідчити про клінічне поліпшення за належного вимірювання. Проте жоден із цих показників окремо не вимірює намір вчинити насильство, реальну насильницьку поведінку або довгострокову громадську безпеку. Цілі й методи вимірювання необхідно вказувати окремо.

Під час оцінки програми слід визначати початковий стан, тривалість спостереження, повноту даних і можливі альтернативні пояснення змін. Учасники можуть відрізнятися за віком, роллю в минулих подіях, станом здоров’я й правовим становищем. Добровільна участь також створює відмінності між тими, хто погодився на програму, та тими, хто не погодився. Без належного дослідницького дизайну причинні висновки залишаються обмеженими.

Що означає «успішна реінтеграція»

Поняття успіху має бути операційно визначеним. Для дитини це може бути безпечне піклування, стабільне навчання, доступ до медичної допомоги та відновлення соціальних контактів. Для дорослого — законне проживання, праця, соціальні зв’язки, зменшення клінічно значущих симптомів та виконання встановлених законом вимог. Для громади важливі відсутність насильства, робота механізмів захисту й недискримінаційний доступ до послуг. Висновок про стійке зниження ризику насильства потребує окремої якісної інформації та обережного тлумачення.

Огляд Lewis та співавторів прямо вказує, що для причинної оцінки ефективності програм ведення випадків у запобіганні насильницькій радикалізації придатних досліджень не виявлено. Це важливе обмеження стосується формулювання публічних обіцянок: жодна установа не повинна оголошувати власну програму гарантованою профілактикою насильства лише на підставі проведених зустрічей.

Приклад організації допомоги: навчальна ситуація

Уявімо, що до громади повернулася мати з двома дітьми після тривалого проживання в регіоні, де діяла насильницька організація. На першій зустрічі виявлено відсутність частини документів, перерву в навчанні старшої дитини та труднощі зі сном у матері. Наявність або характер зв’язків із групою на цій стадії не з’ясовані. Це умовний приклад організації підтримки, а не реальна історія та не науковий доказ.

Служби спочатку забезпечують безпечні побутові умови, доступ до медичного огляду й процедури оформлення документів. Для дітей визначають законні питання піклування, освітній маршрут і можливі потреби в психологічній підтримці. Дорослій пояснюють порядок правничої консультації та правила роботи з її персональними даними. Якщо уповноважені органи отримають конкретні відомості про правопорушення чи загрозу, вони діятимуть за відповідною процедурою. Соціальні та медичні працівники продовжують виконувати власні функції у межах закону.

Через деякий час фахівці перевіряють конкретні результати: чи є документи, чи відвідує дитина школу, чи доступні необхідні ліки, чи поліпшився сон, чи родина має безпечне житло. Результати фіксують без нав’язування висновку про переконання матері або майбутню поведінку дітей. Такий приклад показує різницю між забезпеченням потреб, правовою перевіркою фактів і окремим оцінюванням безпеки.

Поширені запитання

Чи означає повернення з такої території, що людина була членом екстремістської організації?

Ні. Історія перебування, добровільність поїздки, обставини проживання, роль у можливій організації та конкретні дії мають з’ясовуватися окремо. Там могли перебувати діти, примусово переміщені особи, жертви експлуатації та люди, які не брали участі в діяльності груп. Рішення про можливу правову відповідальність ухвалюється лише за належними процедурами.

Чи потрібна всім поверненим психотерапія?

Потреба в психотерапії визначається станом людини, її функціонуванням, клінічною оцінкою та показаннями до конкретного методу. Частині людей потрібні передусім житло, медична допомога, підтримка сім’ї та повернення до навчання або роботи. Психічні розлади виявляють і лікують відповідно до професійних настанов ВООЗ, а не за фактом географічного повернення.

Чи можна визначити небезпечність за поведінкою на першій консультації?

Окрема емоційна реакція, мовчання, релігійність, незвичний зовнішній вигляд або психічний симптом не дають надійного прогнозу насильства. Обґрунтоване реагування спирається на конкретні відомості про поведінку та компетентну професійну оцінку. За безпосередньої загрози життю необхідне термінове звернення до відповідних служб.

Чи має психолог повідомляти правоохоронцям усе, що сказав клієнт?

Порядок розкриття інформації визначають закон, професійні обов’язки, обставини загрози, процесуальний статус та правові підстави обробки даних. Узагальнене правило «передавати все» порушує принцип співмірності й може суперечити законним гарантіям конфіденційності. Психолог має на початку пояснити межі та винятки, а в складному випадку звернутися по правову й професійну консультацію. Див. законодавство про персональні дані.

Чи слід обов’язково розлучати дитину з дорослим, який повернувся разом із нею?

Питання безпечного проживання й можливого розлучення вирішують компетентні органи, виходячи з інтересів дитини та встановлених обставин. Автоматичне розлучення через місце перебування сім’ї не є належною загальною нормою. Водночас за реальної загрози насильства, нехтування потребами чи експлуатації захист дитини потребує конкретних законних заходів. Орієнтиром є Паризькі принципи UNICEF і Save the Children та українське законодавство.

Що робити родичам, які бояться повернення людини?

Доцільно з’ясувати фактичні ризики й власні потреби, домовитися про безпечні межі контакту, отримати психологічну або соціальну допомогу, а за наявності погроз чи насильства звернутися до компетентних служб. Родичі мають право не брати на себе обов’язок негайного примирення чи спільного проживання. Практичні аспекти окремо розглядає матеріал про підтримку сім’ї.

Чи доведено, що реінтеграційні програми запобігають повторному насильству?

Наявні огляди свідчать про різноманітність програм і практичні умови їх реалізації, але надійної причинної доказової бази для багатьох підходів поки бракує. Систематичний огляд Campbell не виявив придатних оцінок ефективності спеціалізованого ведення випадків щодо насильницької радикалізації. Обґрунтована практика поєднує права, послуги, безпеку й перевірку окремих результатів без гарантій, яких дослідження не підтверджують.

Чи можна застосувати цей підхід до людей, звільнених із полону або повернених з окупації в Україні?

У частині соціальної допомоги, захисту дітей і психічного здоров’я можливі спільні принципи підтримки після тяжкого досвіду. Але статус звільнених полонених, ветеранів, внутрішньо переміщених осіб і цивільних з окупованих територій визначається власними правовими підставами й не означає участі в екстремістській діяльності. Для кожної категорії застосовуються відповідні українські механізми допомоги без стигматизуючого змішування.

Підсумок: як організувати допомогу відповідально

Ефективно організована в процедурному сенсі робота з людьми, які повертаються із зон діяльності екстремістських груп, починається з фактичної індивідуальної історії, безпеки та актуальних потреб. Її основу складають доступ до здоров’я й соціальних послуг, захист дітей, правова визначеність, робота з близькими, відновлення навчання й зайнятості та координація відповідальних служб. Ризики конкретного насильства розглядають окремо на підставі перевірюваної поведінкової інформації й професійних повноважень.

Наукові дослідження окреслюють необхідні напрями підтримки й умови впровадження програм, одночасно демонструючи прогалини в доказах їхньої причинної ефективності щодо запобігання насильству. Саме тому належний результат описують конкретно: захищені права дитини, отримана допомога, стабільне житло, участь у навчанні, стан здоров’я, виконання законних процедур та обґрунтована оцінка окремих подій. Повага до гідності, безпека і вимірюваність допомоги утворюють основу професійного підходу.

Пов’язані статті

Реінтеграція після екстремістського насильства: громада, праця й безпека — спеціалізовані питання відновлення стосунків, праці та безпеки.

Конфіденційність і повідомлення про загрозу: межі роботи психолога — професійні обов’язки й захист приватності.

Реінтеграція після повернення в громаду: зв’язки й участь — загальносоціальні аспекти повернення.

Джерела

Bunn, M., Christopher, E., Polutnik-Smith, C., McCoy, J., Hanneke, R., King, M., Ellis, B. H., Cardeli, E., & Weine, S. (2024). Rehabilitation and Reintegration of Women and Children Returning from Violent Extremist Contexts: A Rapid Review to Inform Program and Policy Development. Terrorism and Political Violence, 36(4), 455–487. https://doi.org/10.1080/09546553.2023.2169143.

Ellis, B. H., King, M., Cardeli, E., Christopher, E., Davis, S., Yohannes, S., Bunn, M., McCoy, J., & Weine, S. (2024). Supporting Women and Children Returning from Violent Extremist Contexts: Proposing a 5R Framework to Inform Program and Policy Development. Terrorism and Political Violence, 36(4), 425–454. https://doi.org/10.1080/09546553.2023.2169142.

Lewis, J., Marsden, S., Cherney, A., Zeuthen, M., Rahlf, L., Squires, C., & Peterscheck, A. (2024). Case management interventions seeking to counter radicalisation to violence and related forms of violence: A systematic review. Campbell Systematic Reviews. https://doi.org/10.1002/cl2.1386.

Lewis, J., & Marsden, S. (2025). Counter-radicalisation case management interventions: Findings from a Campbell systematic review. Aggression and Violent Behavior, 82, 102050. https://doi.org/10.1016/j.avb.2025.102050.

Organization for Security and Co-operation in Europe. (2020). Non-custodial Rehabilitation and Reintegration in Preventing and Countering Violent Extremism and Radicalization That Lead to Terrorism: A Guidebook for Policymakers and Practitioners in South-Eastern Europe. https://www.osce.org/secretariat/444838.

UNICEF & Save the Children. (2022). Paris Principles Operational Handbook. https://www.unicef.org/documents/paris-principles-operational-handbook.

Weine, S., Brahmbatt, Z., Cardeli, E., & Ellis, H. (2020). Rapid Review to Inform the Rehabilitation and Reintegration of Child Returnees from the Islamic State. Annals of Global Health, 86(1), 64. https://doi.org/10.5334/aogh.2835.

World Health Organization. (2023). Mental Health Gap Action Programme (mhGAP) Guideline for Mental, Neurological and Substance Use Disorders. Third edition. https://www.who.int/publications/i/item/9789240084278.

Верховна Рада України. (2001). Закон України «Про охорону дитинства» № 2402-III (чинна редакція станом на дату звернення). https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2402-14.

Верховна Рада України. (2010). Закон України «Про захист персональних даних» № 2297-VI (чинна редакція станом на дату звернення). https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2297-17.

Верховна Рада України. (2019). Закон України «Про соціальні послуги» № 2671-VIII (чинна редакція станом на дату звернення). https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2671-19.

 
 
bottom of page