Домашнє насильство: форми, ознаки, наслідки та допомога в Україні

3 дні тому

Читати 21 хв

Оновлено: 3 дні тому

Український психологічний ХАБ · Опубліковано: 13 жовтня 2026 року · Редакційна політика

Домашнє насильство — це фізичні, сексуальні, психологічні або економічні насильницькі дії чи бездіяльність у сімейних, родинних, шлюбних, колишніх партнерських або визначених законом відносинах спільного проживання. Його сутність полягає у завданні шкоди, примусі, залякуванні, обмеженні свободи та порушенні безпеки людини. Домашнє насильство може відбуватися без видимих тілесних ушкоджень і після припинення спільного проживання. В Україні правове визначення та форми встановлює Закон «Про запобігання та протидію домашньому насильству».

Якщо існує безпосередня загроза життю або здоров’ю, телефонуйте 102 або 112. Для консультації щодо домашнього насильства діє урядова лінія 1547, а також національна лінія 116 123 або 0 800 500 335. Офіційний перелік і призначення цих контактів розміщено на сайті Патрульної поліції України. Якщо хтось перевіряє телефон, історію пошуку чи повідомлення, обирайте спосіб звернення, який не підвищує небезпеку.

Цей матеріал пояснює, що саме вважається домашнім насильством, як розпізнати його форми й наслідки, які права та засоби захисту існують в Україні, як оцінювати першочергові потреби в безпеці та куди звертатися. Інформація призначена також для близьких, свідків, фахівців і людей, які намагаються зрозуміти власну ситуацію. Звернення по допомогу можливе незалежно від готовності людини розривати стосунки чи подавати заяву саме зараз.

Що таке домашнє насильство за законодавством України

Закон № 2229-VIII охоплює фізичне, сексуальне, психологічне та економічне насильство, а також погрози його вчинення. Важливо, що закон описує дії або бездіяльність. Отже, позбавлення людини необхідного догляду, житла чи ресурсів у відповідних обставинах також може становити насильство, навіть коли кривдник не застосовує фізичної сили.

Закон стосується не лише подружжя. Він охоплює колишніх і теперішніх чоловіка та дружину, інших родичів, людей, які проживають або проживали однією сім’єю без шлюбу, та інші прямо визначені відносини. Факт розлучення, окреме проживання або відсутність офіційної реєстрації шлюбу сам по собі не усуває можливості застосування правового захисту. Для конкретної ситуації коло осіб потрібно зіставляти з чинною редакцією закону, а не припускати на підставі побутового значення слова «сім’я». Роз’яснення Патрульної поліції відтворює основне визначення.

Міжнародна наукова література часто розглядає насильство з боку інтимного партнера. Воно зосереджене на теперішніх або колишніх партнерах, тоді як український правовий термін «домашнє насильство» охоплює ширше коло сімейних і близьких відносин. Це розрізнення важливе для правильного читання досліджень: результати, отримані лише серед жінок, які зазнали партнерського насильства, не можна механічно поширювати на всі категорії домашнього насильства.

Хто може постраждати

Постраждалими можуть бути жінки, чоловіки, діти, люди старшого віку, особи з інвалідністю та люди різного сімейного, фінансового чи соціального становища. Гендерна нерівність суттєво впливає на масштаби й форми насильства щодо жінок; це підтверджують глобальні оцінки ВООЗ 2025 року. Водночас доступ до захисту та уважне реагування потрібні кожній людині, яка зазнає насильства.

Небезпека посилюється, коли особа залежить від кривдника щодо житла, грошей, догляду, документів, транспорту, ліків, пересування чи можливості зв’язатися з іншими. Ця залежність може бути наслідком віку, інвалідності, міграції, стану здоров’я або економічних обставин. Оцінювати ситуацію слід за конкретними діями, бар’єрами доступу до допомоги та реальною можливістю самостійного вибору.

Чому сімейний конфлікт і насильство потребують різного реагування

Конфлікт може виникати через розбіжності, суперечки й напруження. Для розпізнавання насильства вирішальними стають погрози, примус, завдання шкоди, використання сили або залежності, систематичне приниження й контроль над свободою іншої людини. Деякі форми насильства виникають як один тяжкий епізод; інші складаються з повторюваних дій. Наявність періодів спокою не скасовує попередніх погроз чи посягань.

У ситуації страху перед одним із учасників відносин звичайні рекомендації для взаємного «вирішення конфлікту» можуть бути непридатними. Переговори, спільні зустрічі або вимога вислухати дві сторони здатні посилити ризик, якщо одна людина контролює іншу. Первинними завданнями стають безпека, добровільність, доступ до незалежної підтримки та інформований вибір.

Чотири законодавчо визначені форми домашнього насильства

Фізичне насильство

До фізичних проявів належать удари, штовхання, побиття, незаконне обмеження свободи, насильницьке утримування, залишення в небезпеці та інші дії, що спричиняють або можуть спричинити тілесну шкоду. Погрози застосувати силу також мають значення для оцінювання небезпеки. Офіційний опис форм наведений у роз’ясненні Національної поліції та законі.

Фізична небезпека визначається способом дії, а не лише наявністю синців. Особливої медичної уваги потребують удари голови, утруднене дихання, непритомність, сильний біль, кровотеча, підозра на переломи, насильство під час вагітності й будь-яке стискання шиї. Після стискання шиї серйозні ушкодження можливі навіть без помітних слідів; клінічні настанови IFAS, переглянуті 2025 року, рекомендують спеціальне медичне оцінювання.

Психологічне насильство

Психологічне насильство може проявлятися погрозами, залякуванням, переслідуванням, систематичними образами, приниженням, шантажем, позбавленням контакту з близькими, контролюванням спілкування та іншими діями, які руйнують почуття безпеки й свободу ухвалювати рішення. Закон пов’язує його також із психологічними стражданнями та впливом на здатність захищати себе. Для оцінювання важливі поведінка, контекст, наслідки й можливості людини чинити власний вибір.

Окремим механізмом може стати переконування людини, що їй ніхто не повірить, що вона сама винна у насильстві або що звернення призведе до покарання дітей чи близьких. Коли такі повідомлення поєднуються з ізоляцією, погрозами та контролем ресурсів, виникає стійка система підпорядкування. Її досліджують у межах концепції примусового контролю. Систематичний огляд і метааналіз показав зв’язки такого контролю з депресивними та посттравматичними симптомами.

Сексуальне насильство

Сексуальне насильство охоплює сексуальні дії або примушування до них без вільної згоди у випадках, передбачених законодавством, зокрема в шлюбі чи партнерських стосунках. Шлюб, спільне житло або попередній сексуальний досвід не надають постійного права на тіло іншої людини. Погрози, фізичний примус, використання безпорадного стану та страх наслідків відмови мають принципове значення для оцінювання добровільності.

Під час небезпеки людина може завмерти, підкоритися вимозі, уникати рухів чи слів або намагатися припинити подію будь-яким доступним способом. Такі реакції не є доказом згоди. Після сексуального насильства можуть бути необхідні невідкладна медична допомога, лікування травм, оцінювання ризику інфекцій, екстрена контрацепція та підтримка відповідно до обставин. Клінічні рекомендації ВООЗ наголошують на своєчасній допомозі, приватності та повазі до вибору постраждалої людини.

Детальне розрізнення форм сексуального насильства, питань згоди й підтримки постраждалих наведено в окремій канонічній статті «Сексуальне насильство: що це, форми та підтримка постраждалих».

Економічне насильство

Економічна форма включає умисне позбавлення житла, їжі, одягу, коштів, документів чи майна, перешкоджання доступу до необхідних ресурсів, заборону працювати або навчатися та інші дії, визначені законом. У повсякденному житті вона може проявлятися відбиранням заробітку, примусовими боргами, тотальним контролем банківських рахунків, блокуванням оплат лікування чи погрозою позбавити людину засобів існування.

Спільне планування сімейного бюджету саме по собі є звичайною практикою. Ознаки насильства виникають у разі примусу, позбавлення самостійних рішень, неспівмірного контролю, покарання грошима та використання фінансової залежності для підтримання страху. Особливо важливими є доступ до ліків, потреб дітей, допоміжних пристроїв, житла й транспорту. Законодавче визначення дозволяє відокремлювати ці дії від фінансових непорозумінь.

Як розпізнати небезпечні закономірності поведінки

Контроль, ізоляція і перевірка зв’язку

Кривдник може вимагати звіту про пересування, перевіряти телефон, встановлювати геолокацію, контролювати контакти, вимагати паролі, забороняти зустрічі або погрожувати через повідомлення. Такі дії часто супроводжуються вимогою негайної відповіді та покаранням за затримку. Технологічний контроль розширює доступ кривдника до приватної інформації й іноді зберігається після припинення спільного проживання.

Розпізнавати контроль допомагає запитання про реальну свободу відмовитися, змінити рішення, спілкуватися з іншими та користуватися власними ресурсами без страху наслідків. Детальніше межу між турботою і примусом розкриває стаття «Контроль у стосунках: як відрізнити турботу від примусу і що робити».

Погрози, приниження та використання близьких

Залякування може стосуватися самої людини, дітей, домашніх тварин, майна чи близьких. Воно іноді набуває форми умовних висловлювань: «якщо підеш», «якщо розкажеш», «якщо звернешся». Погроза знищити документи, позбавити житла або поширити інтимну інформацію також може підтримувати примусовий контроль.

Приниження перед дітьми, родичами або сторонніми часто посилює сором, ізоляцію й сумніви у власних рішеннях. Особливо складними є випадки, коли кривдник чергує погрози з вибаченнями, подарунками або обіцянками змінитися. Короткочасне поліпшення поведінки не дає підстав ігнорувати ризики попереднього насильства. Водночас жодна окрема «схема циклу» не описує всіх випадків.

Коли небезпека може зростати

Погрози вбивством, використання або демонстрація зброї, стискання шиї, погрози дітям, переслідування після розриву, ескалація фізичного насильства та відчайдушні спроби повного контролю вимагають особливо уважного ставлення. Такі обставини слугують підставою негайно обговорювати безпеку з поліцією чи спеціалізованою службою, а за потреби звертатися по екстрену допомогу.

Оцінка ризику є контекстною: жоден один симптом, жест або опитувальник не дозволяє точно спрогнозувати подію. Рішення залежать від наявних погроз, доступу кривдника до людини, попередніх дій, вразливостей, дітей, ресурсів допомоги та змін обставин. Наявність ризикових сигналів слід сприймати серйозно без створення хибної математичної певності.

Чому домашнє насильство впливає на психологічний стан

Переживання небезпеки змінює увагу, сон, сприйняття загрози, регуляцію емоцій та можливість планувати майбутнє. Людина може постійно стежити за настроєм кривдника, уникати певних тем, перевіряти, чи безпечний її телефон, або пристосовувати щоденну поведінку до непередбачуваних покарань. Така пристосувальна поведінка зрозуміла в умовах тривалої загрози, хоча поза небезпечною ситуацією вона інколи зберігається й виснажує.

Систематичний контроль впливає на відчуття автономії. Коли кожне рішення супроводжується ризиком приниження, покарання або втрати підтримки, звужується простір для самостійних дій. У таких умовах людина може сумніватися у власній пам’яті, відмовлятися від друзів або надмірно пояснювати свої вчинки. Це наслідки контексту примусу, які потрібно оцінювати індивідуально.

Огляд із метааналізами 194 досліджень виявив зв’язки психологічного насильства з посттравматичними симптомами, депресією та тривогою. Автори звертали увагу на обмеження методів, змішування різних форм насильства й неоднорідність вибірок. Такі результати підтверджують серйозність психологічної шкоди, але не означають, що будь-яка постраждала особа неодмінно матиме певний діагноз.

Реакції, які можуть здаватися суперечливими

Після небезпечної події люди іноді відчувають страх, заціпеніння, відстороненість, гнів, сором, провину, полегшення або кілька станів одночасно. Частина людей швидко шукає допомогу, інші відкладають розмову чи продовжують звичні справи. Поведінка під час або після насильства не є тестом достовірності пережитого. На реакції впливають загрози, доступність підтримки, діти, житло, культура, фінанси й попередній досвід.

Збереження контакту з кривдником іноді визначається страхом ескалації, необхідністю доглядати дітей чи близьких, економічною залежністю або відсутністю безпечного житла. Важливо оцінювати такі обмеження як реальні умови прийняття рішень. Питання «чому людина не пішла раніше» часто приховує набагато практичніше питання: яка допомога дозволить їй збільшити безпеку тепер.

Наслідки для фізичного та психічного здоров’я

Фізичні наслідки можуть охоплювати травми, хронічний біль, порушення сну, соматичні скарги, наслідки травм голови, сексуального насильства й репродуктивного примусу. Серед психологічних наслідків досліджують тривожні та депресивні симптоми, посттравматичні прояви, труднощі концентрації, страх, виснаження, порушення довіри та соціальне відсторонення. Міжнародні дані про вплив партнерського насильства на здоров’я узагальнені у ВООЗ.

Систематичний огляд у Nature Medicine знайшов переконливіші зв’язки певних наслідків, зокрема депресивних розладів, і слабшу доказовість для деяких інших станів. Величина ризику залежить від того, який саме вид насильства досліджувався, яких людей включали, як встановлювали наслідки та чи враховували супутні чинники. Статистичний зв’язок групового рівня не дозволяє визначити індивідуальний стан без медичної або психологічної оцінки.

Постраждалій людині може знадобитися огляд лікаря навіть тоді, коли вона планує звертатися лише за психологічною підтримкою. Тривалі головні болі, запаморочення, порушення ковтання, зміни голосу, труднощі дихання, кровотеча, сильний біль та неврологічні симптоми потребують своєчасного медичного оцінювання. За ознак невідкладного стану слід викликати екстрену допомогу.

Тривога, депресивні переживання і травматичний стрес

Страх повторення подій може призводити до постійної настороженості, уникання нагадувань та порушень сну. Зниження енергії, безнадія або втрата інтересу іноді виникають на тлі ізоляції та тривалого примусу. Неприємні спогади, нічні кошмари або труднощі з концентрацією заслуговують на увагу незалежно від того, чи відповідають вони критеріям певного розладу.

Діагностика ПТСР, депресивних, тривожних чи інших розладів вимагає окремого професійного обстеження. Стаття про домашнє насильство допомагає побачити зв’язок між досвідом і потребами в підтримці, а спеціалізовані клінічні матеріали мають докладніше розглядати діагностичні критерії та лікування.

Соціальні та економічні наслідки

Насильство може переривати освіту, роботу, лікування, дружні зв’язки й повсякденні обов’язки. Людина іноді витрачає значну частину ресурсів на приховування небезпеки, пошук тимчасового житла, відновлення документів або оплату юридичної допомоги. Втрата доступу до грошей може ускладнювати звернення по медичну допомогу, а суспільні стереотипи та невдале реагування оточення — посилювати самотність.

Діти в ситуації домашнього насильства

За Законом № 2229-VIII, дитина, яка стала свідком домашнього насильства, також визнається постраждалою від нього. Дитина може відчувати загрозу навіть тоді, коли насильство не спрямоване безпосередньо проти неї. Крики, звуки побиття, наслідки травм, погрози одному з батьків, примус приховувати подію або страх за близьких здатні порушувати відчуття безпеки.

Дослідження показують статистичні зв’язки між перебуванням дитини в середовищі партнерського насильства та емоційними, поведінковими й посттравматичними труднощами. Метааналіз 36 досліджень, опублікований у 2026 році, виявив помірний загальний зв’язок, а також залежність оцінок від якості дослідження й методів вимірювання. Це підстава для підтримки дітей, водночас окремі діти мають різні реакції та можливості відновлення.

Як можуть змінюватися поведінка й розвиток

У молодших дітей можливі зміни сну, страх розлуки з безпечним дорослим, регрес у навичках, дратівливість чи біль без зрозумілої фізичної причини. Діти шкільного віку можуть відчувати провину, хвилюватися за інших, мати труднощі навчання або ізолюватися. У підлітків іноді спостерігаються сильні емоційні реакції, уникання дому чи складнощі з довірою. Жодна з цих ознак окремо не доводить факт домашнього насильства.

Дорослим важливо не перекладати на дитину відповідальність за зупинення кривдника, не просити її бути посередником та не вимагати повторних детальних розповідей. Підтримка має бути віковідповідною: безпечна присутність дорослого, просте пояснення, що дитина не спричинила подію, а також звернення до служб захисту й фахівців, якщо є ризик. Рекомендовані багаторівневі заходи захисту дітей описані в пакеті INSPIRE ВООЗ.

Якщо дитина повідомляє про насильство

Вислухайте спокійно, подякуйте за довіру й поясніть, що безпека дитини є відповідальністю дорослих. Уникайте навідних запитань та багаторазового перепитування подробиць. Якщо загроза триває, залучайте поліцію, служби у справах дітей або інші компетентні служби. Офіційна дитяча гаряча лінія 116 111 чи 0 800 500 225 надає окремий канал для консультацій.

Насильство щодо людей, які потребують догляду або допомоги

У відносинах догляду насильство може проявлятися через відмову надати необхідні ліки, їжу чи воду, обмеження пересування, вилучення допоміжних засобів, навмисну ізоляцію, привласнення пенсії та погрози відмовитися від допомоги. Важливо враховувати право людини приймати рішення, її здатність самостійно звернутися та наявність доступних способів комунікації.

Люди з інвалідністю можуть додатково стикатися з контролем технічних засобів, транспорту або доступу до соціальних послуг. Практичні особливості цього питання докладніше описані в матеріалі «Насильство щодо людей з інвалідністю: ризики, безпека та підтримка». Людям старшого віку може бути складніше отримати допомогу через залежність від доглядальника, сором або ізоляцію; оцінювання безпеки має зважати на такі обставини.

Що може зробити людина, яка зазнає домашнього насильства

Перший крок визначається поточним рівнем небезпеки. За безпосередньої загрози життю чи здоров’ю необхідна екстрена допомога. Коли є можливість обговорити ситуацію безпечно, корисно отримати індивідуальну консультацію спеціалізованої служби. Мета — визначити найбезпечніший доступний шлях допомоги з урахуванням дітей, житла, стану здоров’я, фінансів, доступу кривдника й способів зв’язку.

Звернення не вимагає негайно прийняти всі майбутні рішення. Людина може спершу запитати про права, притулок, медичні послуги, можливість звернутися анонімно, порядок подання заяви або безпеку документів. Практика першої лінії допомоги ВООЗ передбачає слухання, повагу до вибору, визначення нагальних потреб і підтримку під час пошуку ресурсів — без тиску на рішення щодо стосунків. Клінічний посібник ВООЗ.

Якщо небезпека відбувається зараз

За можливості перейдіть у місце, де можна отримати сторонню допомогу, і викликайте поліцію 102 або 112. Якщо ви не можете безпечно говорити телефоном, використовуйте доступні офіційні канали або допомогу людини, якій довіряєте, враховуючи ризик перехоплення повідомлень. Оператору варто коротко повідомити адресу, характер загрози, наявність дітей, потребу в медичній допомозі та будь-які обставини, що підвищують ризик.

Не варто затримувати звернення заради фотографій, пошуку документів або спроб пояснити кривднику свої плани, якщо це підвищує небезпеку. Документування може бути корисним для захисту прав, однак спосіб і момент його здійснення краще погоджувати з фахівцем та співвідносити з ризиком стеження.

Індивідуальний план безпеки

План безпеки — це набір реалістичних дій для конкретної людини, а не універсальна інструкція обов’язково залишити житло. Його можна створювати разом зі спеціалізованою службою, враховуючи маршрути екстреної допомоги, доступних людей, особливості житла, необхідні ліки, потреби дітей або осіб, за якими здійснюється догляд. Важливо передбачити, які дії доступні безпечним способом у різні моменти.

У деяких обставинах корисно знати, хто може прийняти вас тимчасово, як звернутися по правову допомогу та які служби працюють у вашій громаді. Якщо кривдник має доступ до фінансів, геолокації чи пристроїв, навіть звичайне планування іноді потребує іншого місця або іншого способу комунікації. Під час складання плану слід оцінити, чи помітить кривдник зміни в поведінці, переміщенні або доступі до коштів. Рекомендації ВООЗ щодо підтримки та безпеки.

Цифрова безпека без небезпечних універсальних порад

Кривдник може мати доступ до спільного облікового запису, резервних копій, журналу викликів, банківських повідомлень, домашніх камер і геолокації. Зміна пароля або вимкнення відстеження іноді стають помітними й провокують негайну реакцію. Перед технічними змінами варто оцінити наслідки та за потреби проконсультуватися зі службою допомоги через пристрій або канал, до якого кривдник не має доступу.

Стирання історії браузера чи повідомлень також не гарантує непомітності; активність може зберігатися на інших пристроях і в облікових записах. Тому рекомендації на кшталт «терміново видаліть усе» є ненадійними. Для кожного випадку потрібна оцінка того, який пристрій справді приватний, чи безпечний дзвінок і чи доступна допомога через безпечну третю особу.

Якщо ви поки залишаєтеся в тих самих стосунках

Безпечні можливості можуть бути обмежені житлом, доходом, дітьми, документами або поточною загрозою. Звернення по інформацію, пошук доступної людини, перевірка юридичних можливостей і консультація щодо житла можуть бути самостійними кроками. Професійна підтримка має виходити з ваших обставин і не вимагати «довести серйозність намірів» негайним розривом.

Розрив стосунків іноді супроводжується додатковим ризиком погроз і переслідування. Плани змін у спільному проживанні, вихованні дітей, фінансах або порядку спілкування доцільно обговорювати з незалежним фахівцем з питань безпеки та правової допомоги. Рішення щодо моменту і способу таких змін потребує обережності, особливо за наявності зброї, погроз або систематичного стеження.

Куди звернутися по допомогу в Україні

Поліція та екстрені служби

102 — поліція, 112 — єдина система екстреної допомоги. Звернення можливе за безпосередньої загрози, після насильницького інциденту або коли потрібно повідомити про загрозливі дії. Якщо є травми, біль чи небезпечні симптоми, необхідна також медична допомога. Офіційна сторінка Патрульної поліції підтверджує ці контакти й перелік інших каналів.

Урядова лінія 1547

Номер 1547 надає інформаційний канал щодо домашнього насильства, насильства за ознакою статі, торгівлі людьми та насильства щодо дітей. Урядова консультаційна служба допомагає зорієнтуватися щодо доступних установ і можливості подати звернення. Офіційний портал державної установи «Урядовий контактний центр» містить інформацію про роботу лінії.

Національні спеціалізовані гарячі лінії

116 123 або 0 800 500 335 — національна гаряча лінія із запобігання домашньому насильству, торгівлі людьми та гендерній дискримінації. 116 111 або 0 800 500 225 — лінія для дітей і молоді. Ці канали можуть допомогти отримати інформаційну, соціальну чи психологічну консультацію. Актуальний перелік розміщено на сайті Патрульної поліції.

Безоплатна правнича допомога

0 800 213 103 — контактний центр системи безоплатної правничої допомоги. На офіційному сайті доступні консультації, контакти бюро, пояснення щодо представництва інтересів та захисту. Графік телефонних консультацій краще перевіряти на сайті: лінія правничої допомоги працює за власним розкладом і не є екстреною службою.

Медичні, соціальні та спеціалізовані послуги

Заклади охорони здоров’я можуть оцінити травми, надати лікування, допомогу після сексуального насильства та скерувати до подальшої підтримки. У громадах можуть діяти центри соціальних служб, мобільні бригади соціально-психологічної допомоги, денні центри, кризові кімнати та притулки. Їхня наявність і порядок доступу відрізняються за громадою й обставинами, тому актуальні контакти доцільно уточнювати через 1547 або місцеві служби.

Правові механізми захисту в Україні

Українська система передбачає реагування поліції, заходи захисту постраждалих осіб, соціальні послуги й можливість юридичних дій. Конкретний порядок залежить від обставин, а окремі вчинки можуть мати адміністративно-правові чи кримінально-правові наслідки. Вид відповідальності визначають за юридичними ознаками діяння та відповідними процедурами. Людині не потрібно самостійно ставити кримінально-правову кваліфікацію, щоб звернутися по допомогу.

Терміновий заборонний припис

Поліція може винести терміновий заборонний припис у разі безпосередньої загрози життю чи здоров’ю постраждалої особи. Заходи можуть охоплювати зобов’язання кривдника залишити місце проживання постраждалої особи, заборону перебувати там і заборону контактувати з нею. Строк такого припису — до десяти діб. Офіційне роз’яснення урядової лінії 1547 містить відповідні умови й обмеження.

Припис є інструментом негайного реагування, а його фактичне застосування залежить від встановлених законом умов та оцінювання ситуації уповноваженими особами. За наявності загрози варто безпосередньо повідомляти поліції про конкретні дії, погрози, дітей і можливий доступ кривдника до житла. Подальшу стратегію захисту доцільно погоджувати з правником.

Обмежувальний припис

Обмежувальний припис стосовно кривдника застосовує суд відповідно до закону. Він може передбачати визначені судом тимчасові заборони чи обмеження задля захисту постраждалої людини. Цей механізм відрізняється від термінового поліцейського припису суб’єктом ухвалення, процедурою та тривалістю. Для підготовки звернення, оцінювання доказів і процесуальних прав варто скористатися системою безоплатної правничої допомоги.

Судовий або поліцейський документ потрібно оцінювати разом із фактичним ризиком. Формальний захисний захід не означає, що людина автоматично перебуває у повній безпеці; важливо знати, як повідомляти про можливі порушення й хто допоможе в надзвичайній ситуації.

Право на інформацію, допомогу та повагу

Постраждала людина має право на інформацію щодо доступних заходів і служб, медичну, соціальну, психологічну та правничу допомогу відповідно до законодавства. Під час звернення важливо отримати зрозуміле пояснення можливих дій, умов конфіденційності та випадків, коли фахівці мають юридичні обов’язки щодо повідомлення чи захисту дитини. Закон № 2229-VIII та система БПД є першоджерелами для перевірки індивідуальних можливостей.

Як зберігати інформацію про події без додаткового ризику

Опис часу, місця та змісту погроз, медичні записи чи повідомлення можуть мати значення для консультації з правником або реагування служб. Водночас спосіб зберігання визначається безпекою. Кривдник може мати доступ до хмарних копій, поштової скриньки, телефонів, спільних паролів або фотографій. Збирання матеріалів не повинне ставати умовою звернення по допомогу.

Якщо фахівець рекомендує документувати події, попросіть пояснити, які записи потрібні, де їх можна безпечно зберігати, хто матиме доступ і які наслідки можливі. Якщо зберігання доказів створює небезпеку, першочерговою залишається допомога людині, а не повнота матеріалів. Медичний огляд корисний передусім для здоров’я та належного лікування.

Як підтримати близьку людину, яка розповіла про насильство

Найціннішою початковою реакцією є спокійне слухання, визнання серйозності повідомлення та запитання про те, що потрібно зараз. Доречно сказати, що людина заслуговує на безпеку і що ви готові допомогти знайти підтримку. Необхідно поважати її темп розмови, можливі труднощі з довірою та право обирати серед доступних способів допомоги.

Не вимагайте негайно йти з дому, не домовляйтеся самостійно з кривдником і не поширюйте розповідь без потреби. Особливо обережно слід діяти з повідомленнями, які можуть прочитати на спільному пристрої. За безпосередньої загрози життю важливе звернення до екстрених служб. ВООЗ рекомендує першу лінію підтримки: слухати, запитувати про потреби, визнавати переживання, сприяти безпеці та забезпечувати доступ до допомоги.

Якщо ви є свідком

Якщо ви чуєте загрозу, бачите насильство або помічаєте небезпечні обставини, оцінюйте власну безпеку й можливість звернутися до поліції чи екстрених служб. Пряма конфронтація з людиною, яка застосовує насильство, може підвищити ризик для всіх присутніх. Коли загроза минула, можна запропонувати постраждалій людині інформацію про 1547, 116 123, правничу допомогу та місцеві служби.

У разі загрози дитині потрібне окреме врахування її прав та обов’язків дорослих і фахівців щодо захисту. Не слід покладати на дитину роль свідка, переговорника чи збирача доказів. Для дітей та підлітків існують спеціальні служби й лінія 116 111.

Як має реагувати психолог або інший фахівець

Фахівець насамперед створює умови для приватної розмови, пояснює межі конфіденційності, дізнається про безпосередні потреби й ризики та пропонує доступні варіанти допомоги. Він не повинен вимагати подробиць, які не потрібні для реагування, або приймати рішення про стосунки замість людини. Якщо є ознаки тяжкої травми, небезпечного стискання шиї, сексуального насильства чи гострої загрози, потрібен відповідний медичний або екстрений маршрут.

Принципи підтримки мають враховувати права постраждалої людини та юридичні обов’язки установи. Конфіденційність важлива для довіри, проте абсолютних обіцянок щодо неї давати не можна: окремі випадки, особливо щодо дітей, можуть вимагати повідомлення згідно із законом. Клінічні рекомендації ВООЗ 2013 року прямо вимагають повідомляти про межі конфіденційності й підтримувати автономію людини.

Психологічна робота може допомагати відновлювати відчуття безпеки, стабілізувати сон і повсякденне функціонування, працювати з тривогою, соромом та наслідками травматичних подій. Конкретні методи обирають відповідно до стану, потреб і доказовості; психологічна допомога доповнює медичні, правові та соціальні послуги. Спільна терапія з кривдником не є універсальним першим кроком у ситуації примусу чи страху.

Чому відповідальність за насильство належить тому, хто його вчиняє

Наукові моделі розглядають ризики насильства на індивідуальному, міжособистісному, спільнотному й суспільному рівнях. До контекстів можуть належати норми виправдання домінування, попередній досвід насильства, нерівність ресурсів, проблеми з доступом до підтримки та ситуаційні чинники. Наявність факторів ризику не дозволяє оголосити людину неминучим кривдником; пояснення механізмів не скасовує її відповідальності за дії.

Стрес, алкоголь, ревнощі чи психічні труднощі іноді співіснують із насильством, але вони не перетворюють примус на допустиму поведінку. Постраждала людина не зобов’язана шукати психологічну причину дій кривдника, щоб отримати допомогу. У програмах протидії насильству важливі зміна поведінки, відповідальність, безпека постраждалих і перевірка реальних результатів, а не лише заявлених намірів.

Що свідчать дані про масштаби проблеми

У звіті ВООЗ, опублікованому 2025 року, представлені глобальні оцінки партнерського фізичного або сексуального насильства щодо жінок та сексуального насильства з боку непартнера. Інформаційний матеріал ВООЗ від червня 2026 року зазначає, що приблизно 31,6% жінок і дівчат віком від 15 років у світі за життя зазнали принаймні одного з цих видів насильства. Це глобальний показник для конкретно визначених подій, а не відсоток усіх жертв домашнього насильства в Україні.

Точні українські оцінки залежать від методології опитувань, охоплених територій, війни, переміщення населення, готовності повідомляти про насильство та визначення досліджуваних дій. Поліцейські звернення показують зареєстровану частину подій, а не повний масштаб насильства. Тому дані адміністративного обліку, анонімних опитувань і міжнародних оцінок потрібно розглядати окремо.

Що допомагає запобігати домашньому насильству

Ефективна профілактика виходить за межі індивідуальних порад постраждалим. Вона охоплює правовий захист, доступні й скоординовані служби, економічні можливості, підтримку дітей та батьків, безпечне середовище, зміну норм, які виправдовують примус, а також підготовку фахівців. Оновлена рамка RESPECT women ВООЗ 2025 року об’єднує такі стратегії та спирається на оцінювання ефективності втручань.

Для дітей INSPIRE визначає взаємопов’язані напрями: законодавство, безпечне середовище, допомогу батькам і доглядальникам, економічну підтримку, реагування служб, освіту та життєві навички. Програми мають проходити перевірку результатів у конкретному середовищі. Кількість проведених тренінгів або декларацій про «нульову толерантність» ще не показує зниження насильства.

Поширені запитання

Чи вважаються образи домашнім насильством?

Погрози, приниження та систематичні образи в сімейних або інших визначених законом відносинах можуть становити психологічне насильство. Значення мають зміст дій, обставини, наслідки та правові критерії. Для консультації можна звернутися на 1547 або до системи безоплатної правничої допомоги.

Чи може домашнє насильство бути без побоїв?

Так. Закон прямо визнає психологічну, сексуальну й економічну форми поряд із фізичною. Погрози, примус, ізоляція та позбавлення ресурсів можуть завдавати значної шкоди без видимих травм.

Чи захищає закон людей, які не перебувають у шлюбі?

Так, у передбачених законом відносинах спільного проживання й інших категоріях осіб. Конкретне застосування залежить від характеру відносин і норм Закону № 2229-VIII.

Чи є домашнім насильством дії колишнього партнера?

Можуть бути. Закон охоплює колишнє подружжя та інші визначені законом відносини. Якщо після розриву тривають погрози, примус чи переслідування, важливо повідомити про конкретні дії та отримати консультацію щодо можливих засобів захисту.

Чи потрібно мати синці, фото або запис, щоб звернутися?

Ні. Людина може звернутися за екстреною, консультаційною, медичною чи правничою допомогою без попереднього самостійного збору доказів. Питання процесуального підтвердження конкретного правопорушення слід обговорювати з компетентними фахівцями.

Що робити, якщо кривдник контролює телефон?

Обирайте доступний спосіб зв’язку, який є безпечним саме у ваших обставинах. Зміна паролів, вимкнення геолокації або видалення історії може бути помітною. За можливості зверніться до спеціалізованої служби з пристрою, доступ до якого контролюєте лише ви, або через людину, якій довіряєте.

Чи потрібно негайно розлучитися або піти з дому?

Рішення про проживання, контакт і розрив стосунків варто співвідносити з реальною небезпекою, дітьми, доступним житлом і ресурсами допомоги. У ситуації негайної загрози потрібні екстрені дії, а в інших — індивідуальний план безпеки за участі спеціалізованої служби.

Що робити, якщо насильство відбувається при дитині?

Безпека дитини має окреме значення. За українським законом свідчення домашнього насильства також робить дитину постраждалою. За загрози звертайтеся до поліції або служб захисту дітей, не доручаючи дитині вирішувати конфлікт дорослих.

Чи може чоловік звернутися по допомогу?

Так. Система допомоги й захисту має реагувати на насильство щодо людини незалежно від її статі. Для конкретних послуг і безпечного маршруту можна звернутися до 1547, поліції, спеціалізованих служб або правничої допомоги.

Чи означають депресія або ПТСР, що людина точно зазнала насильства?

Ні. Такі стани можуть мати різні причини; зв’язок із досвідом насильства потребує уважного професійного розгляду. Так само відсутність діагнозу не заперечує факту насильства або потреби в безпеці й підтримці.

Чи можна допомогти, якщо людина просить нічого не робити?

Можна залишатися доступним джерелом безпечної підтримки, вислухати, запитати про потреби й передати контакти фахівців без тиску. Коли існує безпосередня небезпека для життя або загроза дитині, рішення щодо звернення до екстрених і захисних служб визначаються також обов’язками та ризиками в конкретній ситуації.

Чи достатньо лише психологічної консультації?

Психологічна підтримка може бути важливою частиною відновлення. За наявності загроз, травм, економічної залежності або порушення прав може знадобитися координація з медичними, соціальними та юридичними службами. Допомога має враховувати всі актуальні потреби людини.

Пов’язані статті

Контроль у стосунках: як відрізнити турботу від примусу і що робити — про свободу рішень, межу між домовленістю та примусом і способи розпізнати контроль.

Аб’юз у стосунках: як розпізнати насильство, контроль і небезпеку — про популярну назву насильницької поведінки, її прояви та небезпечні закономірності.

Газлайтинг це — про систематичне спотворення уявлень про події та сумніви у власному сприйнятті.

Насильство щодо людей з інвалідністю: ризики, безпека та підтримка — про залежність від догляду, контроль доступності та специфіку підтримки.

Куди звернутися по допомогу при домашньому насильстві в Україні — детальна навігація між екстреними, соціальними, медичними, правничими та спеціалізованими службами в Україні.

Партнер погрожує: що робити, якщо вас залякують, шантажують або погрожують нашкодити — про безпечне реагування на погрози та залякування з боку партнера.

Партнер принижує та ображає: що робити і коли це психологічне насильство — про повторюване приниження та ознаки психологічного насильства.

Додаткові матеріали: Психологія насильства, примусового контролю, віктимізації та безпеки · Насильство з боку інтимного партнера: прояви та психологічні наслідки

Джерела

Верховна Рада України. (2017, зі змінами). Закон № 2229-VIII «Про запобігання та протидію домашньому насильству». Офіційний текст.

Міністерство внутрішніх справ України, Патрульна поліція. (б. д.). Протидія домашньому насильству. Офіційні контакти та визначення.

Національна система безоплатної правничої допомоги. (б. д.). Інформація та контакти для отримання допомоги. Офіційний портал.

Урядовий контактний центр. (б. д.). Лінія 1547: запобігання та протидія домашньому насильству. Офіційний портал.

Урядовий контактний центр. (б. д.). Терміновий заборонний припис. Офіційне роз’яснення.

Asiedu, E., & Baliki, A. V. A. (2025). The mental health of children exposed to intimate partner violence: A systematic literature review. DOI: 10.1177/25161032251324862.

Dokkedahl, S. B., Kirubakaran, R., Bech-Hansen, D., Kristensen, T. R., & Elklit, A. (2022). The psychological subtype of intimate partner violence and its effect on mental health: A systematic review with meta-analyses. Systematic Reviews, 11, 163. DOI: 10.1186/s13643-022-02025-z.

Institute for Addressing Strangulation. (2025). Guidelines for clinical management of non-fatal strangulation in acute and emergency care services. Офіційний ресурс настанов.

Lohmann, S., Cowlishaw, S., Ney, L., O’Donnell, M., & Felmingham, K. (2024). The trauma and mental health impacts of coercive control: A systematic review and meta-analysis. Trauma, Violence, & Abuse, 25(1), 630–647. DOI: 10.1177/15248380231162972.

Spencer, C. N., та співавтори. (2023). Health effects associated with exposure to intimate partner violence against women and childhood sexual abuse: A Burden of Proof study. Nature Medicine, 29, 3243–3258. DOI: 10.1038/s41591-023-02629-5.

World Health Organization. (2013). Responding to intimate partner violence and sexual violence against women: WHO clinical and policy guidelines. Видання ВООЗ.

World Health Organization. (2014). Health care for women subjected to intimate partner violence or sexual violence: A clinical handbook. Видання ВООЗ.

World Health Organization. (2016). INSPIRE: Seven strategies for ending violence against children. Видання ВООЗ.

World Health Organization. (2025). Violence against women prevalence estimates, 2023. Звіт ВООЗ.

World Health Organization. (2025). RESPECT women: Preventing violence against women, 2nd edition. Видання ВООЗ.

World Health Organization. (2026). Violence against women: Key facts. Інформаційний матеріал ВООЗ.

Xu, S., Xie, Z., Li, M., Zhao, J., & Li, M. (2026). Childhood exposure to intimate partner violence: A three-level meta-analysis to examine the impact on mental health. DOI: 10.1177/15248380261462866.

Психологічна енкциклопедія