Чому люди залишаються в небезпечних стосунках: залежність і реальні обмеження

Український психологічний ХАБ · Опубліковано 14 жовтня 2026 року · Редакційна політика

Люди залишаються в небезпечних стосунках, коли можливість вийти обмежують загрози, брак грошей і житла, турбота про дітей, ізоляція, правова невизначеність, психологічне виснаження та дії партнера, який контролює їхню свободу. Кожна з цих обставин може бути вагомою самостійно; найчастіше вони переплітаються. Запитання «чому людина досі з ним або з нею?» має починатися з оцінки того, що саме станеться з людиною, якщо вона спробує змінити ситуацію.

Вихід із насильницьких стосунків може бути тривалим процесом, який потребує ресурсів, надійної підтримки та безпечного моменту. Розрив сам по собі не гарантує припинення переслідування чи погроз. Цю реальність докладно описують систематичний огляд досвіду примусового контролю 2025 року і огляд досліджень безпечного житла після домашнього насильства.

Матеріал пояснює механізми, які ускладнюють вихід, способи підтримки без тиску та доступні в Україні маршрути допомоги. Якщо загроза існує зараз, пріоритетом є негайна безпека: за можливості зв'яжіться з поліцією за номером 102 або використайте інший безпечний спосіб викликати допомогу. Національна поліція України наводить офіційні контакти реагування на домашнє насильство.

Що означає «залишатися в небезпечних стосунках»

Небезпечними можуть бути стосунки, в яких людина зазнає фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, погроз, примусового контролю, ізоляції чи переслідування. Насильство може бути повторюваним, прихованим від оточення або виникати в ситуаціях особливої вразливості. Його оцінюють за конкретними діями та наслідками для безпеки й автономії, а не за ярликами на кшталт «токсичний партнер».

Закон України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» визначає відповідні форми поведінки та правові засади захисту постраждалих. Для детального пояснення поняття, механізмів і допомоги дивіться матеріал про домашнє насильство.

Залишатися може означати продовжувати спільне проживання, підтримувати контакт після формального розриву, повертатися через відсутність безпечного житла або тимчасово виконувати вимоги партнера, щоб уникнути негайної загрози. Це різні ситуації, і для кожної потрібне власне розуміння обмежень. Формально наявний вибір не дорівнює можливості реалізувати його без небезпечних наслідків.

Чому пояснення лише через почуття не працює

У популярних обговореннях причини зводять до любові, страху самотності, низької самооцінки або «звички терпіти». Почуття та попередній досвід справді можуть впливати на рішення, однак таке пояснення залишає поза увагою погрози, насильницький контроль над ресурсами, доступність житла й реакцію установ. Людина може ясно усвідомлювати небезпеку та водночас не мати способу негайно вийти, який вона вважає достатньо безпечним.

За результатами якісного систематичного огляду 31 дослідження, досвід примусового контролю охоплює втрату можливості вільно ухвалювати рішення, постійну непередбачуваність, страх наслідків непокори, обмеження життєвих можливостей і труднощі після розриву. Це пояснює, чому питання про вихід необхідно розглядати разом із питанням про владу, доступні ресурси та безпеку.

Страх погроз і можливого посилення насильства

Партнер може погрожувати вбивством, побиттям, сексуальним насильством, викраденням дитини, пошкодженням майна, розголошенням інтимної інформації або переслідуванням близьких. Погрози можуть стосуватися майбутнього: «якщо підеш», «якщо розкажеш», «якщо звернешся по допомогу». Людина оцінює ризик з огляду на попередні інциденти, поведінку партнера та власне знання того, наскільки реальною може бути помста.

Іноді зовнішньому спостерігачеві здається, що постраждала людина перебільшує небезпеку. Однак у дослідженні чинників убивств жінок у насильницьких партнерських стосунках розрив, особливо з партнером, який контролював, розглядався серед обставин підвищеного ризику. Це популяційні асоціації, а не спосіб передбачити долю конкретної людини. Практичний висновок полягає в необхідності індивідуального планування безпеки.

Погрози можуть стосуватися також самоушкодження кривдника: «якщо підеш, я щось із собою зроблю». Такі слова створюють сильний тиск і можуть потребувати залучення кризових служб, але відповідальність за насильницькі погрози й дії залишається за людиною, яка їх чинить. Постраждалій людині не слід самотужки брати на себе роль рятувальника в ситуації небезпеки.

Після розставання контакт може продовжуватися через дітей, житло, майно або нав'язливе переслідування. Тому насильство після розриву стосунків — окремий практично значущий контекст, який слід враховувати до будь-яких рішень.

Примусовий контроль і поступова втрата автономії

Примусовий контроль — це сукупність повторюваних способів підпорядкування людини через погрози, обмеження свободи, ізоляцію, стеження, фінансові обмеження та покарання за самостійні рішення. Контроль може встановлюватися поступово: спочатку партнер вимагає звітувати про зустрічі, далі перевіряє телефон, а згодом регулює пересування, спілкування й роботу. З часом навіть невеликі рішення можуть вимагати оцінки можливої реакції партнера.

За таких умов зовнішньо «добровільне» підкорення може виконувати захисну функцію. Людина погоджується, мовчить або змінює поведінку, щоб уникнути конфлікту чи покарання. Цю вимушену адаптацію до загрози важливо відрізняти від справжньої згоди й вільного вибору. Докладніше механізми описано в матеріалі «Примусовий контроль».

Контроль над комунікаціями також змінює можливості звернутися по допомогу. Якщо партнер читає листування, перевіряє історію браузера, контролює геолокацію або має доступ до банківських сповіщень, навіть пошук прихистку може створювати додатковий ризик. Рекомендації щодо цифрової безпеки при домашньому насильстві мають застосовуватися з урахуванням конкретного способу стеження.

Якщо партнер уже читає повідомлення, перевіряє телефон або вимагає доступу до облікових записів, конкретні дії слід планувати з урахуванням можливого спостереження. Окремий матеріал «Що робити, коли партнер стежить за вами та перевіряє телефон» присвячений саме цій ситуації.

Економічна залежність: гроші, робота, борги і документи

Для виходу потрібні засоби на проживання, харчування, транспорт, зв'язок, догляд за дітьми, лікування та інколи юридичний супровід. Якщо доступ до доходу або заощаджень обмежений, людина може залишатися в небезпечному середовищі, тому що альтернативи загрожують бездомністю, втратою засобів до існування чи неможливістю забезпечити дітей.

Економічне насильство може полягати в забороні працювати, примусовому звільненні, привласненні заробітку, контролі карток, створенні боргів, приховуванні фінансових документів або обмеженні доступу до спільного майна. Важливо встановлювати конкретну поведінку і її вплив, адже сам факт різного рівня доходу партнерів не визначає насильство.

Інтегративний огляд 12 досліджень 2024 року виокремив фінансову нестабільність, житлові труднощі, осуд оточення й нестачу служб серед бар'єрів безпечного виходу. Економічні ресурси — це практичний компонент захисту: доступ до стабільного житла і підтримки може змінювати реальний набір доступних рішень.

Постраждала людина може також не мати особистих документів, банківських реквізитів або відомостей про власні юридичні права. Збір документів, грошей чи резервного телефона варто обговорювати індивідуально: прихована підготовка може бути небезпечною, якщо партнер перевіряє речі, рахунки чи повідомлення. Безпечний спосіб визначають разом із фахівцями, які розуміють обставини насильства.

Житло, місце проживання та практичні обмеження

Рішення «просто переїхати» передбачає доступне житло, кошти на оренду, транспорт і здатність підтримувати повсякденне життя. Ці умови можуть бути відсутні в сільській місцевості, під час війни, вимушеного переміщення, втрати роботи або догляду за людиною з інвалідністю. Деякі постраждалі мають тварин, яких неможливо залишити безпечно, або родичів, залежних від їхньої допомоги.

Житло може належати партнеру, бути оформленим на його родичів або містити спільні фінансові зобов'язання. Інша людина може мати законне право користування житлом, але боятися реалізувати його через погрози. Правова оцінка таких ситуацій індивідуальна: фахівець з правничої допомоги може допомогти відокремити реальні обмеження від погроз, які партнер використовує для утримання контролю.

Висновок огляду житлової безпеки після домашнього насильства полягає в необхідності узгодженої підтримки житлових, соціальних, медичних і правових потреб. Безпечний вихід часто вимагає більше ніж адреси тимчасового прихистку: важлива перспектива довгострокового проживання та відновлення доступу до ресурсів.

Діти, батьківські обов'язки та погрози розлученням

Коли є діти, рішення охоплює їхню фізичну безпеку, житло, школу, медичну допомогу, побут і правові питання. Постраждалий дорослий може побоюватися, що партнер забере дітей, використає контакти з ними для переслідування або зірве забезпечення їхніх потреб. Для сімей із немовлятами, дітьми з інвалідністю чи складними медичними потребами практичні вимоги ще більші.

Погроза «ти більше не побачиш дітей» може бути засобом примусу незалежно від того, наскільки реальною є її юридична перспектива. Саме тому важливо отримувати правову інформацію з офіційних джерел та індивідуальну консультацію, а не покладатися на твердження партнера про опіку чи майбутнє рішення суду.

Діти можуть бути свідками насильства і зазнавати його впливу навіть тоді, коли напад спрямований на іншого члена сім'ї. Планування їхньої безпеки має враховувати вік і потреби, не перекладати на дитину відповідальність за захист дорослого та не вимагати від неї небезпечних дій проти кривдника. Для цього існує окремий матеріал про безпеку дітей під час домашнього насильства.

Іноді людина продовжує контактувати з колишнім партнером через встановлений порядок спілкування з дітьми, виплати або спільні рішення. Такий контакт не є доказом, що насильство закінчилося чи що постраждала людина бажає відновити стосунки.

Ізоляція, сором і недовіра до можливості отримати допомогу

Коли партнер поступово руйнує зв'язки з друзями, родичами й колегами, людині стає складніше знайти тимчасове житло, транспорт, фінансову підтримку чи свідка подій. Ізоляцію можуть підтримувати переїзди, мовні бар'єри, залежність від сімейного бізнесу або спільного кола знайомих. Спроба звернутися по допомогу може означати ризик розголосу в невеликій громаді.

Сором і страх осуду також мають соціальні причини. Поширені запитання «чому терпіла?» або «що ти зробила, щоб він розлютився?» переносять увагу з насильницької поведінки на постраждалу людину. Після неодноразового знецінення вона може очікувати, що їй не повірять, змусять виправдовуватися або вимагатимуть рішення, до якого вона ще не має умов.

Досвід невдалого звернення до установ, недоступності спеціалізованих служб, дискримінації чи порушення приватності може впливати на готовність шукати допомогу повторно. Важливі доступність послуг і можливість отримати підтримку без примусу до негайного заявлення, публічного викриття чи розриву.

Психологічні механізми: надія, виснаження і вимушене пристосування

Стосунки можуть містити спогади про близькість, спільні плани, добрі періоди та реальні почуття. Людина може чекати змін, особливо якщо партнер вибачається, обіцяє лікування або тимчасово припиняє агресивну поведінку. Наявність любові чи надії не усуває насильницьких дій і не визначає того, хто відповідає за них.

Коли поведінка партнера чергує залякування і прихильність, це може ускладнювати емоційне віддалення. Поширений вислів «травматичний зв'язок» використовується для опису такого досвіду, проте це не самостійний клінічний діагноз і не універсальне пояснення всіх випадків залишання в насильницьких стосунках. Для кожної людини необхідно враховувати її обставини, а не припускати наявність певного психологічного механізму лише за фактом стосунків.

Хронічний стрес, порушення сну, страх і постійна необхідність передбачати реакції партнера можуть ускладнювати концентрацію, планування та ухвалення складних рішень. Це є можливими наслідками умов загрози, а не ознакою нездатності людини думати або управляти власним життям. Допомога має поступово повертати доступ до інформації й автономного вибору.

У систематичному огляді та метааналізі Lohmann та співавторів проаналізовано 68 досліджень; у метааналізі даних 45 робіт примусовий контроль був помірно пов'язаний із симптомами посттравматичного стресу та депресії. Ці результати вказують на психологічне навантаження, але кореляційні дані не доводять, що будь-яка окрема реакція людини спричинена тільки контролем або що за цим описом можна встановити діагноз.

Реакції завмирання, поступливість, відстороненість або зміна власних слів під загрозою можуть бути способами пережити небезпечну ситуацію. Вони не підтверджують згоду на насильство. Точна оцінка потреб людини передбачає уважне ставлення до того, що вона повідомляє про власний досвід, і до того, що їй необхідно саме зараз.

Психологічні труднощі після насильства можуть потребувати фахової підтримки, зокрема коли порушуються сон, щоденне функціонування, відчуття безпеки або з'являються стійкі симптоми тривоги чи депресії. Психологічна допомога має узгоджуватися з питаннями поточної безпеки та реальними життєвими потребами.

Чому розрив стосунків часто є процесом

Людина може спочатку назвати поведінку партнера насильством, потім поговорити з довіреною особою, отримати консультацію, знайти житло, розібратися з документами і лише після цього ухвалити рішення про роздільне проживання. Послідовність цих кроків залежить від безпеки, а окремі етапи можуть повторюватися або змінюватися. Дослідження не дають єдиного «правильного» темпу виходу для всіх.

Повернення до спільного проживання після спроби розриву може відображати відсутність грошей, безпечного житла, загрозу дітям, примус, тиск родичів чи переслідування. Спроба виходу не стає «несправжньою» лише тому, що людина повернулася. Саме тому служби допомоги мають залишатися доступними й після попередніх звернень.

Насильство може тривати після формального припинення стосунків у вигляді переслідування, контролю через дітей, фінансового примусу та погроз. Розрив юридичного чи побутового зв'язку іноді є лише одним елементом довготривалого відновлення безпеки.

Кому може бути особливо складно знайти безпечну альтернативу

Ресурсні обмеження можуть посилюватися через інвалідність, вік, залежність від догляду, відсутність доступного транспорту, фінансову скруту, сільське місце проживання, мовні бар'єри або правову невизначеність. Якщо людина фізично залежить від партнера в пересуванні, доступі до ліків чи допоміжних засобів, відхід потребує альтернативного догляду та доступного житла.

В умовах війни та вимушеного переміщення додаються втрати житла, доходу, документів і соціальних зв'язків. Ті, хто живе у новій громаді, можуть погано знати місцеві служби або не мати близьких поруч. Такі умови не визначають поведінку людини наперед, але змінюють практичні можливості захисту.

Жінки, чоловіки та люди різної сексуальної орієнтації чи гендерної ідентичності можуть зазнавати партнерського насильства. Специфічні бар'єри іноді включають страх дискримінації, розголошення приватних відомостей або стереотипи, що певні люди «не бувають постраждалими». Підтримка має бути доступною за характером загрози і потребами людини, а не за припущеннями про її стать чи стосунки.

Як оцінювати власну ситуацію без самозвинувачення

Корисно розрізняти три питання: що саме робить партнер; як це обмежує мою безпеку та можливості; які ресурси потрібні, щоб змінити ситуацію. Перше питання спрямоване на поведінку кривдника, друге описує її наслідки, третє відкриває практичну площину допомоги. Такий підхід допомагає уникнути пояснення всього через особисті якості постраждалої людини.

Окремі прояви — погрози, контроль документів, стеження, примус до сексу, насильницьке стискання шиї — можуть вимагати негайної професійної оцінки загрози. Жоден перелік ознак не гарантує точного прогнозу. Якщо було стискання шиї, необхідна термінова медична оцінка навіть за відсутності помітних зовнішніх ушкоджень; докладніше про це — в окремому матеріалі про небезпечне стискання шиї.

Звернення до психолога може допомогти впорядкувати думки, проте за наявності активних погроз важливо паралельно залучати спеціалізовану підтримку з питань насильства, медичні служби та правничих фахівців. ВООЗ у клінічному посібнику виділяє емоційні, фізичні, поточні безпекові й довгострокові потреби як окремі напрямки першої допомоги.

Що може допомогти, коли негайний вихід небезпечний або поки недоступний

Перший практичний напрям — отримати конфіденційну настільки, наскільки дозволяють умови та закон, консультацію про можливості захисту. Людина може звернутися по інформацію ще до того, як визначиться з рішенням про розрив. Якщо партнер контролює пристрій чи історію звернень, слід обирати спосіб зв'язку, який у конкретній ситуації не підвищує ризик.

Другий напрям — визначити реальні пріоритети: фізична безпека, діти, ліки, доступне місце перебування, кошти, документи, зв'язок, транспорт. Ці потреби можна обговорити зі спеціалізованою службою та перетворити на індивідуальний план безпеки при домашньому насильстві. Письмовий перелік чи цифрові нотатки можуть бути небезпечними, якщо партнер їх знайде, тому спосіб зберігання інформації також оцінюють.

Третій напрям — поступово відновлювати доступ до ресурсів: дізнатися про притулки і кризові кімнати, можливості соціальної підтримки, правничої допомоги, безпечне тимчасове перебування в знайомих, доступ до роботи або фінансових документів. Реальність цих варіантів залежить від регіону, умов доступності послуг та індивідуальної ситуації.

Четвертий напрям — не залишатися наодинці з небезпечною ситуацією, якщо є можливість безпечно встановити контакт. Допомога може починатися з однієї довіреної людини або спеціалізованої служби. Важливо домовлятися лише про ті способи зв'язку та підтримки, які не викривають людину перед тим, хто контролює її.

Вихід може потребувати спеціального планування, особливо коли є прямі погрози, зброя, переслідування, контроль геолокації чи спільні діти. Окремий матеріал «Як безпечніше вийти з насильницьких стосунків» докладніше присвячений саме цьому практичному рішенню. Тут ключове пояснення — безпека виходу залежить від умов, які належить підготувати.

Що робити друзям і родичам, якщо людина залишається

Найкорисніша підтримка починається зі спокійної розмови та визнання досвіду людини: «Я бачу, що тобі страшно. Я вірю тобі. Я можу допомогти знайти безпечний варіант». Питання «що тобі зараз найбільше потрібно?» залишає рішення за постраждалою людиною та допомагає визначити реальну потребу.

Не варто ставити ультиматум «або йдеш зараз, або я більше не допомагаю». Такий тиск може посилити ізоляцію. Друзі можуть запропонувати конкретну підтримку, яку здатні надати: супровід до служби, допомогу з пошуком інформації, транспорт у безпечний момент або тимчасове житло, якщо це можливо і безпечно.

Не вступайте в самостійну конфронтацію з насильницьким партнером та не передавайте йому зізнання, плани чи місце перебування постраждалої людини без її згоди та оцінки ризиків. Якщо допомога пов'язана з дітьми, важливо враховувати відповідні обов'язки щодо їх захисту і залучати спеціалізовані служби.

Підхід ВООЗ до першої підтримки постраждалих передбачає вислуховування, уважне з'ясування потреб, підтвердження значущості пережитого, підтримку безпеки та допомогу з доступом до ресурсів. Близькій людині також корисно прочитати «Як говорити з людиною, яка зазнає насильства».

Допомога й правові можливості в Україні

Українське законодавство передбачає механізми реагування на домашнє насильство, захисні заходи та систему підтримки постраждалих. Конкретний спосіб їх застосування залежить від обставин і компетенції відповідних органів. Важливо отримати інформацію про права, безпеку, житло і захист дітей у спеціалізованих службах. Первинне правове джерело — Закон України «Про запобігання та протидію домашньому насильству».

Якщо насильство відбувається зараз або існує безпосередня загроза життю чи здоров'ю, звертайтеся до поліції за номером 102, коли це можливо зробити безпечно. Національна поліція України офіційно наводить цей номер і додаткові контакти допомоги. За потреби невідкладної медичної допомоги зверніться до екстрених медичних служб.

Урядова спеціалізована лінія з протидії домашньому насильству, насильству за ознакою статі та торгівлі людьми — 1547. Національна гаряча лінія попередження домашнього насильства працює за номерами 116 123 з мобільного та 0 800 500 335. Для консультації щодо безоплатної правничої допомоги діє 0 800 213 103. Номери наведено за офіційним переліком Урядового контактного центру.

Під час звернення можна сказати, що ви потребуєте інформації про безпеку, захист дітей, прихисток або правові заходи та що спосіб зв'язку має бути безпечним. З'ясуйте до передачі особистих даних, як служба обробляє інформацію та які законні обов'язки повідомлення існують у конкретній ситуації. Абсолютну конфіденційність усіх звернень обіцяти неможливо.

Зручний перелік маршрутів та установ наведений також у статті «Куди звернутися по допомогу при домашньому насильстві в Україні». Доступність служб, режим роботи окремих організацій та можливості прихистку варто уточнювати на момент звернення.

Що говорять дослідження — і чого вони не встановлюють

Дослідження переконливо показують різноманіття перешкод: економічні й житлові труднощі, насильницький контроль, загрози, обов'язки щодо дітей, соціальна ізоляція та недоступність допомоги. Огляд Stulz та співавторів синтезував дані про безпечне житло; огляд Choudhury та співавторів — якісні описи переживання примусового контролю; метааналіз Lohmann та співавторів — статистичні зв'язки контролю із симптомами психічного здоров'я.

Ці роботи мають різні дослідницькі цілі й обмеження. Якісні інтерв'ю допомагають зрозуміти переживання та механізми, але не встановлюють поширеність кожної причини серед усіх постраждалих. Спостережні кореляції не доводять однозначну причинність. Докази щодо конкретних інтервенцій та можливості прогнозувати індивідуальне насильство потребують окремої оцінки; наведених оглядів недостатньо для універсального алгоритму виходу.

Отже, професійна допомога має поєднувати наукові знання з індивідуальним досвідом, поточними ризиками, правами та ресурсами людини. Клінічні рекомендації ВООЗ пропонують саме підхід, орієнтований на потреби постраждалих та координацію допомоги.

Поширені запитання

Чому людина не йде, навіть коли усвідомлює насильство?

Усвідомлення загрози не усуває страх, фінансову залежність, брак житла, погрози щодо дітей або ризик переслідування після розриву. Людина може розуміти ситуацію та обирати тимчасове пристосування, доки шукає безпечніший варіант.

Чи означає залишання, що людину все влаштовує?

Ні. Продовження контакту або спільного проживання може бути вимушеним через небезпеку та обмежені альтернативи. Важливо з'ясовувати обставини та бажання самої людини, а не робити висновки тільки за фактом перебування в стосунках.

Чи завжди причина — страх самотності або низька самооцінка?

Ні. Емоційні чинники іноді відіграють роль, проте пояснення необхідно починати з реальних загроз, способів контролю, доступу до ресурсів і турботи про залежних осіб. За одним описом неможливо встановити психологічний діагноз чи особистісну причину.

Чи потрібно негайно розривати стосунки?

Безпека потребує індивідуальної оцінки. Негайна втеча може бути потрібною за безпосередньої загрози, але в інших ситуаціях підготовка з фахівцями може зменшити частину ризиків. Універсальний наказ іти без з'ясування умов здатен поставити людину в небезпеку.

Чому людина повертається до кривдника?

Причинами можуть бути житло, гроші, діти, страх, погрози, відсутність підтримки, емоційні зв'язки або вплив кількох чинників одночасно. Повернення не позбавляє людину права на повторне звернення по допомогу.

Чи може насильство тривати після розлучення або переїзду?

Так. Можливі переслідування, погрози, технологічне стеження, фінансовий тиск і використання питань спільних дітей. Тому планування безпеки може бути потрібним і після формального розриву.

Як допомогти подрузі або другу, які не готові йти?

Слухайте без звинувачення, запитайте про нагальні потреби, запропонуйте конкретну безпечну допомогу та контакти спеціалізованих служб. Не ставте ультиматумів, не повідомляйте кривдника про розмову та не організовуйте самостійну конфронтацію.

Чи може звернення до психолога замінити допомогу поліції або правника?

Психологічна підтримка може бути важливою частиною відновлення, проте не замінює екстреного реагування, медичної оцінки, захисних заходів, правничої консультації чи пошуку безпечного житла. Вид допомоги визначають за реальними потребами та загрозами.

Що робити, якщо телефон або листування контролює партнер?

Виходьте з припущення, що звернення з цього пристрою можуть бути помітними. Перш ніж змінювати паролі, вимикати геолокацію чи видаляти історію, оцініть із фахівцем можливість небезпечної реакції партнера. За можливості скористайтеся безпечним каналом зв'язку, який він не контролює.

Пов'язані статті

Домашнє насильство: форми, ознаки, наслідки та допомога в Україні — правовий і психологічний контекст; Примусовий контроль: що це, системні ознаки та вплив на автономію — механізми обмеження свободи; План безпеки при домашньому насильстві — підготовка з урахуванням загроз.

Як безпечніше вийти з насильницьких стосунків — спеціалізований матеріал про вихід; Насильство після розриву стосунків — загрози після завершення стосунків; Куди звернутися по допомогу при домашньому насильстві в Україні — служби й контакти.

Додаткові матеріали: Насильство в одностатевих стосунках: контроль, бар’єри та підтримка

Джерела

Campbell, J. C., et al. (2003). Risk factors for femicide in abusive relationships: Results from a multisite case control study. American Journal of Public Health, 93(7), 1089–1097. Наукова публікація.

Choudhury, A. A., Martland, N., & Luzon, O. (2025). Women’s experiences of coercive control in intimate partner relationships: A qualitative systematic review. Journal of Family Violence. Наукова публікація.

Lohmann, S., Cowlishaw, S., Ney, L., O’Donnell, M., & Felmingham, K. (2024). The trauma and mental health impacts of coercive control: A systematic review and meta-analysis. Trauma, Violence, & Abuse, 25(1), 630–647. Наукова публікація.

Stulz, V., Francis, L., Naidu, A., & O’Reilly, R. (2024). Women escaping domestic violence to achieve safe housing: An integrative review. BMC Women’s Health, 24, 314. Наукова публікація.

Верховна Рада України. (2017; чинна редакція). Закон України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», № 2229-VIII. Офіційний текст.

Національна поліція України. (без дати). Протидія домашньому насильству. Офіційні контакти та інформація.

Урядовий контактний центр. (без дати). Загальноукраїнські телефони для отримання правової допомоги. Офіційний перелік контактів.

World Health Organization. (2013). Responding to intimate partner violence and sexual violence against women: WHO clinical and policy guidelines. Рекомендації ВООЗ.

World Health Organization. (2014). Health care for women subjected to intimate partner violence or sexual violence: A clinical handbook. Посібник ВООЗ.

World Health Organization. (2019). Caring for women subjected to violence: A WHO curriculum for training health-care providers. Навчальний посібник ВООЗ.