Насильство щодо людей з інвалідністю: ризики, безпека та підтримка

Український психологічний ХАБ · Опубліковано: 13 жовтня 2026 року · Редакційна політика

Насильство щодо людей з інвалідністю охоплює фізичні, сексуальні, психологічні та економічні посягання, експлуатацію, примус і нехтування основними потребами. Воно може виникати в родині, партнерських стосунках, закладах догляду, освіти, на роботі, у громаді та цифровому середовищі. Особливої уваги потребують ситуації, коли кривдник контролює допоміжний пристрій, ліки, зв’язок, пересування, гроші або доступ людини до підтримки. Стаття 16 Конвенції ООН про права осіб з інвалідністю прямо передбачає захист від експлуатації, насильства та зловживань удома й поза домом.

Насильство визначається діями, примусом і порушенням прав, а не діагнозом, способом спілкування чи наявністю офіційного статусу інвалідності. Людина з інвалідністю має право на безпеку, приватність, власний вибір, доступне повідомлення про порушення та допомогу, яка поважає її волю. Захист має охоплювати також реальну можливість жити поза залежністю від особи, яка завдає шкоди.

Якщо небезпека існує зараз

Якщо є безпосередня загроза життю, здоров’ю або безпеці, в Україні можна звернутися до поліції за номером 102 або до системи екстреної допомоги за номером 112. За потреби повідомте оператору, чи потрібні безбар’єрний доступ, перекладач жестової мови, допомога з пересуванням, альтернативний спосіб спілкування або медичний супровід. Офіційні контакти наведено на сторінці Патрульної поліції України.

Якщо телефон або переписку може перевіряти кривдник, звернення з чужого безпечного пристрою або через людину, якій ви довіряєте, може бути практичнішим. Першочергове завдання — перейти до доступного безпечного місця та отримати допомогу; збирання доказів, з’ясування стосунків чи попередження кривдника про звернення можна відкласти, коли такі дії створюють загрозу.

Які дії є насильством

Фізичне насильство і небезпечне поводження

До фізичного насильства належать удари, штовхання, утримання силою, заподіяння болю, обмеження свободи пересування та інші дії, які завдають тілесної шкоди або створюють загрозу. Для людини, яка користується кріслом колісним чи іншими допоміжними засобами, особливо небезпечними можуть бути примусове переміщення, блокування виходу, позбавлення доступу до пристрою або його навмисне пошкодження. Якщо людина залежить від допомоги в повсякденних діях, кривдник може використовувати цю залежність для контролю.

Різниця між підтримкою та примусом визначається ситуацією, безпекою, інформованою згодою і пропорційністю дій. Сам факт надання догляду не дає іншій людині права завдавати болю, карати, ізолювати або відбирати засоби мобільності.

Психологічне насильство і примусовий контроль

Погрози, приниження, залякування, систематичне знецінення, ізоляція від друзів, контроль листування та погрози припинити допомогу можуть підтримувати ситуацію насильства без видимих травм. Кривдник може навмисно переконувати людину, що їй ніхто не повірить або що без нього вона не зможе жити самостійно. Такі висловлювання впливають на оцінювання власних можливостей, відчуття безпеки та доступ до інших джерел підтримки.

Психологічне насильство потрібно відрізняти від звичайної незгоди чи поодинокого конфлікту: важливі зміст поведінки, погрози, контроль, повторюваність і наслідки. Український Закон «Про запобігання та протидію домашньому насильству» визначає, зокрема, психологічну, фізичну, сексуальну та економічну форми домашнього насильства.

Сексуальне насильство

Сексуальне насильство охоплює сексуальні дії без добровільної згоди, примушування, погрози та використання становища залежності. Потреба у фізичній допомозі, особливості мовлення, інтелектуального розвитку або психічного здоров’я не скасовують права на тілесну недоторканність, приватність і сексуальне самовизначення. Мовчання, завмирання чи неможливість швидко відповісти не слід тлумачити як згоду.

У медичному або доглядовому середовищі потрібно пояснювати, які саме дотики й процедури пропонуються, навіщо вони потрібні та як людина може висловити згоду або відмову доступним способом. Якщо сталося сексуальне насильство, своєчасне звернення по медичну допомогу може мати значення для лікування травм і профілактики окремих медичних наслідків; підхід до допомоги описано в клінічних рекомендаціях ВООЗ.

Економічне насильство, експлуатація та цифровий контроль

Привласнення пенсії чи допомоги, примусове підписання документів, заборона користуватися власними коштами, борги, оформлені під тиском, і погрози позбавити житла можуть бути способами економічного насильства або експлуатації. Окремого розгляду потребують ситуації, коли людина не має незалежного доступу до банківського рахунку, документів, телефонного номера чи цифрового способу підтвердження особи.

Цифровий контроль може включати стеження за повідомленнями, примусове передавання паролів, блокування застосунків спілкування та видалення контактів допомоги. Розумне рішення щодо цифрової безпеки залежить від того, хто має доступ до пристрою; різке вимкнення відстеження іноді може повідомити кривднику про намір звернутися по допомогу.

Нехтування потребами і зловживання доглядом

Ненадання доступної їжі, води, гігієни, необхідної допомоги, ліків за призначенням чи можливості отримати медичну підтримку може становити серйозну загрозу. Для встановлення характеру порушення важливо з’ясувати, чи йдеться про умисне позбавлення допомоги, систематичне нехтування обов’язками, брак ресурсів, помилку або інші обставини. Оцінювання має враховувати конкретні потреби людини й наслідки для її безпеки.

Особливо тяжким засобом примусу може бути приховування слухового апарата, засобу альтернативної комунікації, протеза, крісла колісного, засобів зв’язку або необхідного обладнання. ВООЗ звертає увагу на необхідність ураховувати форми насильства, специфічні для досвіду людей з інвалідністю, під час досліджень і розроблення послуг.

Чому ризики можуть зростати

Вразливість до насильства формується через поєднання нерівності влади, ізоляції, залежності від однієї особи, недоступної інфраструктури й дискримінації. Людина може мати високу здатність самостійно ухвалювати рішення та водночас потребувати допомоги, щоб вийти з приміщення, скористатися транспортом, прочитати документ чи повідомити про злочин. Коли допомога монополізована кривдником, можливість припинити контакт звужується.

Суттєвими можуть бути економічна нестабільність, безробіття, відсутність доступного житла, недоступні притулки, брак конфіденційної комунікації та упередження з боку служб. Для запобігання насильству важливо збільшувати кількість незалежних шляхів отримання підтримки, забезпечувати доступне спілкування й визнавати свідчення людини на рівних підставах.

Не кожна людина з інвалідністю має однакові ризики. Вид порушення, соціальні умови, вік, гендер, середовище проживання, мережа підтримки та попередній досвід впливають на конкретну ситуацію. Наукові висновки для однієї групи не можна автоматично переносити на іншу.

Що показують систематичні огляди

У огляді оглядів Badakhshiyan та співавторів (2024), який включив 13 систематичних оглядів високої якості, автори виявили вищі показники психологічного й фізичного насильства серед дорослих людей з інвалідністю порівняно із загальною популяцією. Водночас дослідники підкреслили прогалини щодо різних країн, вікових і гендерних груп, а також щодо людей із порушеннями слуху й значними потребами в підтримці.

Раніший метааналіз Hughes та співавторів (2012) охопив 26 досліджень із даними 21 557 дорослих людей з інвалідністю. Узагальнене співвідношення шансів за всіма включеними порівняннями становило 1,50. Автори водночас зазначали суттєву неоднорідність, широку невизначеність для окремих груп і слабке представлення країн із нижчими доходами. Цей показник не є прогнозом для конкретної людини і не означає, що кожен вид інвалідності підвищує ризик однаковою мірою.

Особливо значущі дані отримано для дітей. Метааналіз Fang та співавторів (2022) включив 98 досліджень і виявив узагальнену поширеність пережитого насильства 31,7% серед дітей з інвалідністю; співвідношення шансів порівняно з дітьми без інвалідності становило 2,08. Між дослідженнями була дуже висока неоднорідність, тому ці оцінки не слід подавати як універсальну частку для України, конкретного регіону або окремої дитини.

Поширеність, зафіксована в дослідженнях, залежить також від визначень насильства, способу опитування, доступності комунікації та готовності людей повідомляти про пережите. Точні дані щодо багатьох форм примусу й інституційного насильства залишаються обмеженими. Методичні документи ВООЗ 2024 і 2025 років окремо наголошують на залученні жінок з інвалідністю до розроблення досліджень та адаптації способів збору даних.

Жінки, чоловіки та перетин нерівностей

Жінки й дівчата з інвалідністю можуть одночасно стикатися з гендерно зумовленим насильством, дискримінацією за ознакою інвалідності й обмеженням доступу до правничої або медичної допомоги. Для деяких постраждалих кривдником стає партнер, родич, опікун чи працівник, від якого залежить повсякденна підтримка. Дослідники окремо розглядають репродуктивний примус, контроль допоміжних засобів і фінансову експлуатацію.

Чоловіки й хлопці з інвалідністю також можуть переживати фізичне, сексуальне, психологічне насильство й експлуатацію. Стереотипи щодо того, хто «може бути жертвою», ускладнюють звернення по допомогу незалежно від статі. Потрібні послуги, чутливі до досвіду різних людей, а також конфіденційне звернення без принизливих припущень.

Вік, сільське проживання, переміщення, бідність, етнічні й мовні бар’єри можуть змінювати практичний доступ до захисту. Системи допомоги мають оцінювати ці обставини разом із потребами конкретної людини, а не замінювати їх узагальненим ярликом «вразлива група».

Діти й підлітки з інвалідністю

Дитина може повідомляти про насильство словами, жестами, поведінкою, малюнками, альтернативною комунікацією або через різку зміну звичних реакцій. Жодна окрема ознака не встановлює факту насильства. Причини порушень сну, страху, уникання певного місця чи небажання залишатися з конкретною людиною потрібно з’ясовувати уважно, без навідних запитань і тиску.

Безпечне реагування включає вислуховування, фіксацію дослівного повідомлення, забезпечення доступного спілкування та звернення до компетентних служб захисту дітей, поліції й медичних працівників відповідно до ситуації. Дитині слід зрозуміло пояснювати подальші кроки, наскільки це дозволяють вік і обставини, та підтримувати її право бути почутою. Важливо, щоб дорослий, якого підозрюють у насильстві, не був єдиним посередником між дитиною і службою допомоги.

Докази підвищеного ризику для дітей потребують послідовної профілактики в родинах, закладах освіти, охорони здоров’я та догляду. Конвенція ООН передбачає спеціальну увагу до прав дітей з інвалідністю, їхньої безпеки та участі в питаннях, які їх стосуються.

Комунікативна доступність під час повідомлення про насильство

Для нечуючої людини доступність може означати переклад українською жестовою мовою, текстове звернення або інший обраний спосіб спілкування. Для незрячої людини — доступні електронні документи, усне пояснення процедури, безпечне орієнтування в приміщенні. Для людини з інтелектуальними особливостями — короткі речення, достатній час, зрозумілі пояснення й можливість користуватися засобами альтернативної та додаткової комунікації.

У разі звернення щодо насильства перекладач або помічник має бути незалежним від імовірного кривдника. Потрібно звертатися безпосередньо до постраждалої людини, уточнювати її побажання та перевіряти, чи зрозумілими були пояснення. Наявність помічника сама по собі не є дозволом передавати йому конфіденційні подробиці.

Особливості пам’яті, мовлення або психічного стану можуть впливати на форму розповіді. Невідповідність стандартним очікуванням щодо послідовної розповіді не доводить ані правдивості, ані неправдивості повідомлення. Службове розслідування має використовувати належні процедури, а доступне спілкування — створювати умови для отримання інформації.

Насильство в закладах догляду та інших установах

Ризики можуть виникати там, де людина живе або отримує допомогу за жорсткими правилами, має мало приватності, обмежений зв’язок із зовнішнім світом чи практично не може поскаржитися незалежному органові. Примусове ізолювання, погрози, неналежне застосування обмежувальних заходів, приниження та експлуатація потребують окремої оцінки відповідно до прав людини й чинного законодавства.

Стаття 16 Конвенції про права осіб з інвалідністю передбачає незалежний моніторинг установ і програм для людей з інвалідністю. Важливими умовами профілактики є доступні скарги, зовнішні контакти, реальна можливість вибору, незалежне представництво, прозорі правила й підготовка персоналу. Формальна наявність політики безпеки має доповнюватися перевіркою того, чи може людина фактично нею скористатися.

Психологічні наслідки насильства

Після насильства люди можуть переживати страх, сором, гнів, втрату довіри, порушення сну, тривожні або депресивні симптоми, труднощі у стосунках, загострення больових відчуттів та реакції, пов’язані з травмою. Вираженість і тривалість реакцій різняться. Досвід насильства сам по собі не означає наявності посттравматичного стресового розладу чи іншого діагнозу; за стійких тяжких симптомів потрібна індивідуальна клінічна оцінка.

Втрата можливості самостійно пересуватися, говорити з близькими, користуватися пристроями чи ухвалювати щоденні рішення може поглиблювати відчуття небезпеки. Психологічна допомога має працювати одночасно з відновленням реальних умов безпеки. Розмова про емоції буде недостатньою, якщо людина й надалі залишається під контролем кривдника або не має фізично доступного шляху до виходу.

Довгострокова підтримка може включати медичну допомогу, психологічну терапію за показаннями, правничий захист, відновлення доходу, доступне житло, допоміжні технології, зв’язок із громадою й підтримку людей з подібним досвідом. Суміжні питання автономії та життєвих цілей розкрито у статті «Психологічна адаптація до інвалідності: автономія, участь і якість життя».

Як розпізнати можливі ознаки насильства

Окремі сигнали потребують уважного й конфіденційного з’ясування причин: травми без зрозумілого пояснення; страх перед конкретною людиною; зникнення грошей або документів; відсутність необхідних ліків чи допоміжних засобів; раптове припинення спілкування; заборона говорити наодинці з фахівцем; погрози припинити догляд; повідомлення про небажані дотики чи приниження.

Такі обставини не є автоматичним доказом злочину. Вони дають підстави перевірити безпеку, вислухати людину доступним способом і діяти відповідно до ризику. Підозра на насильство не виправдовує ігнорування самої людини, проведення допиту родичами або примусове розголошення її приватної інформації.

Як говорити з людиною, яка може переживати насильство

Насамперед запитайте, чи безпечно говорити зараз і який спосіб спілкування підходить. Дайте людині можливість розповісти про події власними словами, без поспіху й навідних формулювань. Корисні відкриті запитання: «Що сталося?», «Чого ви зараз найбільше потребуєте?», «Хто може підтримати вас безпечно?», «Який спосіб зв’язку підходить вам?».

Важливо підтвердити право людини на безпеку й пояснити доступні варіанти дій. Обіцянки абсолютної конфіденційності недоречні, якщо закон або обов’язки фахівця передбачають повідомлення про певні випадки, особливо щодо дітей. Потрібно чесно пояснити межі конфіденційності та по можливості обговорити, як відбуватиметься звернення.

Не вимагайте негайно залишити партнера чи помешкання як єдиної правильної дії: у людини можуть бути обґрунтовані побоювання щодо пересування, доступних місць проживання, ліків, дітей, доходу й помсти кривдника. Підтримка полягає у спільному пошуку безпечних доступних варіантів з урахуванням волі людини.

Індивідуальний план безпеки

План безпеки враховує конкретний ризик, доступність простору, потреби в догляді, транспорті, зв’язку та комунікації. Його варто обговорити з фахівцем або безпечною довіреною особою, якщо це можливо. Важливі елементи:

• Визначити безпечних людей і служби, до яких можна звернутися незалежно від кривдника.

• Перевірити фізично доступний шлях виходу, транспорт та місце, де можна отримати необхідну допомогу.

• Передбачити доступ до документів, ліків, засобів пересування, комунікації та зарядження пристроїв.

• Узгодити спосіб повідомлення про небезпеку, який людина реально може використати.

• Обговорити безпеку дітей, домашніх тварин та інших людей, за яких постраждала особа відповідає.

• Врахувати, хто має доступ до телефона, геолокації, повідомлень, рахунків і цифрових ключів.

• Передбачити альтернативу, якщо запланований помічник або заклад виявиться недоступним.

Зберігання плану або контактів у пристрої, який контролює кривдник, може збільшувати небезпеку. План адаптують до ситуації, а не використовують як механічний перелік дій.

Медична допомога після фізичного чи сексуального насильства

Після травми, удушення, втрати свідомості, підозри на внутрішні ушкодження або сексуального насильства може бути потрібна термінова медична оцінка навіть тоді, коли зовнішні ознаки незначні. Медичним працівникам важливо знати про потреби в доступному огляді, переміщенні, комунікації, супроводі та збереженні допоміжних засобів.

Після сексуального насильства частина медичних втручань залежить від часу, який минув після події. Звернення до медичних служб може дати доступ до допомоги з травмами, профілактики інфекцій, репродуктивної допомоги й належного документування. Людина має отримати пояснення процедур і можливість ухвалювати рішення доступним способом відповідно до законодавства. Принципи клінічної відповіді наведені у рекомендаціях ВООЗ щодо партнерського та сексуального насильства.

Права людей з інвалідністю та міжнародні стандарти

Стаття 16 Конвенції ООН встановлює обов’язок держав вживати заходів для захисту від усіх форм експлуатації, насильства та зловживань, забезпечувати відповідну допомогу, моніторинг установ, відновлення і доступ до правосуддя. Статті 9, 12, 13 і 19 пов’язані з доступністю, рівним визнанням перед законом, доступом до правосуддя та незалежним життям у громаді. Офіційний український текст Конвенції доступний у базі Верховної Ради України.

Закон України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» закріплює рівність прав і можливостей участі у суспільному житті. Правозахисний підхід вимагає не лише формальної можливості подати заяву, а й доступної комунікації, реальної фізичної доступності та поваги до волі людини.

Міжнародні зобов’язання задають рамку захисту, тоді як порядок реагування, повноваження органів і конкретні процедури визначаються чинним правом України. Для юридично значущих рішень потрібна консультація компетентного фахівця за обставинами справи.

Українське законодавство щодо домашнього насильства

Закон України № 2229-VIII регулює запобігання та протидію домашньому насильству, визначає його форми та передбачає систему допомоги постраждалим. Захист може включати звернення до поліції, оцінювання ризиків, соціальні послуги, правничу та психологічну допомогу й визначені законом захисні заходи.

Насильство за межами домашніх відносин — у закладі, на роботі, у громадському просторі — потребує правової оцінки за відповідними нормами. Конкретна кваліфікація залежить від дій і обставин. Наявність інвалідності не перетворює будь-який конфлікт на окремий правовий склад і не обмежує загальних прав людини звертатися по захист.

Куди звернутися в Україні

• 102 або 112 — повідомити про безпосередню загрозу, насильство або потребу в екстреному реагуванні. Патрульна поліція України.

• 15-47 — урядова гаряча лінія з протидії домашньому насильству. Офіційна інформація поліції.

• 116-123 або 0 800 500 335 — національна гаряча лінія щодо домашнього насильства, торгівлі людьми та гендерної дискримінації. Офіційна інформація поліції.

• 0 800 213 103 — контакт-центр системи безоплатної правничої допомоги; інформацію про способи зв’язку й установи можна знайти на офіційному порталі правничої допомоги.

Під час звернення одразу поясніть потрібний формат спілкування, умови фізичної доступності, потребу в незалежному перекладі або супроводі. Якщо доступність певної служби не підтверджена, попросіть оператора уточнити реальні варіанти допомоги. Номери й канали зв’язку можуть змінюватися, тому офіційні сторінки залишаються джерелом актуальних контактів.

Що мають робити фахівці та служби

Психолог, лікар, соціальний працівник, педагог, працівник поліції або установи догляду має забезпечувати приватне спілкування, повагу до людської гідності, оцінювання негайної небезпеки, доступний спосіб отримання інформації та належне перенаправлення. Рішення щодо повідомлення компетентних органів і обробки конфіденційної інформації визначаються професійними обов’язками й чинним законодавством.

Практика допомоги має уникати повторної травматизації: недоречних детальних розпитувань, недовіри через особливості комунікації, вимоги багаторазово відтворювати подію та автоматичного залучення родини. За можливості людина повинна обирати, хто присутній під час консультації, і отримувати пояснення наступних кроків у доступному форматі.

ВООЗ у клінічних рекомендаціях наголошує на належній первинній підтримці, медичній допомозі та узгодженому перенаправленні. Допомога залежить від типу насильства й потреб людини. Для постраждалих із психосоціальними труднощами особливо важливі послідовність, підтримка рішень і життєвих цілей; цьому присвячено статтю «Психосоціальне відновлення у сфері психічного здоров’я».

Профілактика: що змінює середовище

Безпеку підвищують незалежні канали скарг, доступна інформація про права, навчання персоналу, безбар’єрний транспорт, достатня кількість альтернативних постачальників підтримки, можливість користуватися власними грошима та пристроями і незалежний моніторинг установ. Ефективність конкретних втручань для різних груп потрібно перевіряти емпірично, а не вважати гарантованою через саму наявність програми.

Профілактика включає також громадську участь людей з інвалідністю у визначенні ризиків і розробленні послуг. Досвід людей, які користуються підтримкою, допомагає побачити перешкоди, непомітні адміністрації: недоступні кнопки виклику, залежність від одного працівника, небезпечні процедури чи неможливість поговорити без супроводу. Контрольний перелік ВООЗ для інклюзивних досліджень підкреслює участь жінок з інвалідністю в усіх етапах дослідження насильства.

Війна, евакуація та переміщення

Під час війни й вимушеного переміщення перериваються звичні маршрути допомоги, доступ до житла, транспорту, зв’язку, ліків і засобів мобільності. Ці обставини можуть ускладнювати пошук безпечного місця та підвищувати залежність від випадкових посередників. Оцінювання ризиків має включати реальний стан доступності укриття, евакуаційного транспорту, місця тимчасового перебування й медичних послуг.

Якщо людина повідомляє про примус чи експлуатацію під час евакуації, важливо організувати незалежний, конфіденційний контакт із компетентними службами, зберегти доступ до засобів комунікації та врахувати її власні побажання щодо місця перебування. Наявні міжнародні дослідження не дають підстав визначати єдину частоту таких випадків для всієї України без окремого репрезентативного дослідження.

Наукові обмеження та потреби в дослідженнях

Огляди підтверджують значущість насильства як проблеми громадського здоров’я та прав людини. Однак якість вимірювання відрізняється: частина досліджень виключає людей з високими потребами в підтримці, не використовує доступної комунікації або не відокремлює форми насильства. Особливо бракує доказів щодо ефективності спеціально адаптованих програм профілактики для різних груп.

Потрібні дослідження, у яких люди з інвалідністю беруть участь у визначенні запитань, побудові інструментів, тлумаченні результатів і виборі прийнятних форм допомоги. Окремої уваги заслуговують діти, нечуючі люди, люди з інтелектуальними порушеннями, жителі установ і люди, які пережили переміщення або війну. Наукова точність вимагає розрізняти встановлені законом права, емпірично підтверджені закономірності та практичні рекомендації.

Поширені запитання

Чи є приховування крісла колісного або слухового апарата насильством?

Навмисне позбавлення необхідного засобу мобільності чи спілкування, особливо для примусу, контролю або покарання, може бути формою зловживання й створювати безпосередню небезпеку. Правова кваліфікація залежить від обставин, а практичний пріоритет — відновити доступ до засобу та забезпечити безпеку.

Чи потрібен офіційний статус інвалідності, щоб звернутися по захист?

Захист від насильства поширюється на людину як носія прав. Наявність посвідчення чи встановленої групи інвалідності не є умовою самого права повідомити про насильство та звернутися до поліції або по допомогу. Додаткові послуги можуть мати окремі законні умови отримання.

Чи може насильство вчиняти доглядальник або працівник закладу?

Так. Джерелом насильства може бути будь-яка особа незалежно від її формальної ролі. Ситуації, коли працівник або доглядальник контролює ліки, пересування, гроші чи контакти, потребують незалежної оцінки та доступного маршруту скарги.

Що робити, якщо постраждала людина спілкується жестовою мовою або альтернативною комунікацією?

Потрібно використати спосіб спілкування, який обирає людина, і забезпечити незалежного перекладача або відповідні засоби. Родич чи доглядальник, щодо якого є підозра, не повинен контролювати передавання повідомлення.

Чи завжди після насильства розвивається психологічна травма?

Реакції різні за формою і тривалістю. Деякі люди потребують спеціалізованої допомоги, іншим насамперед потрібні відновлення безпеки, побутова й правнича підтримка. Клінічний діагноз встановлюють за відповідними критеріями після оцінювання, а не за самим фактом пережитої події.

Чи варто збирати докази перед зверненням?

Найпершим завданням є безпека. Відомості, повідомлення, фотографії чи медичні документи можуть мати значення для розгляду справи, але їхнє збирання не повинно наражати людину на додаткову небезпеку. Про доречні способи документування можна запитати поліцію або правничого фахівця.

Як допомогти близькій людині, яка боїться звертатися?

Поговоріть без сторонніх, запитайте про найближчі потреби, запропонуйте безпечний доступ до інформації та контактів і допоможіть знайти доступний варіант підтримки. Поважайте волю дорослої людини й пояснюйте обставини, коли закон вимагає повідомлення відповідним службам, зокрема у справах про насильство щодо дітей.

Чи повинна психологічна допомога передбачати доступність?

Так. Доступне приміщення, відповідна комунікація, приватність, час на відповідь та участь людини в ухваленні рішень є складниками реальної можливості отримати допомогу. Конкретні пристосування добирають разом із людиною залежно від її способу спілкування та повсякденних потреб.

Пов’язані статті

«Інвалідність і бідність: соціальне виключення та участь».

Про залучення людей з інвалідністю до визначення етичних процедур дослідження читайте в статті «Дослідження за участю людей з інвалідністю: співтворення та етика».

Дискримінація людей з інвалідністю: прояви та психологічні наслідки — форми нерівного ставлення й психологічні механізми впливу.

• Психосоціальне відновлення у сфері психічного здоров’я: принципи, права та шляхи підтримки.

• Психологічна адаптація до інвалідності: автономія, участь і якість життя.

• Дискримінація людей із психічними розладами: форми, наслідки та захист прав.

• Дискримінація: що це, види, приклади та психологічні наслідки.

• Права людей із психічними розладами під час отримання допомоги.

Психологія інвалідності: функціонування, доступність та участь

Джерела

Badakhshiyan, S. S., Naghavi, A., & Jazayeri, R. A. (2024). Systematic Review Overview: Violence Against Adults with Disabilities. Trauma, Violence, & Abuse, 25(5), 3504–3514. https://pubmed.ncbi.nlm.nih.gov/38804705/.

Fang, Z., Cerna-Turoff, I., Zhang, C., Lu, M., Lachman, J. M., & Barlow, J. (2022). Global estimates of violence against children with disabilities: an updated systematic review and meta-analysis. The Lancet Child & Adolescent Health, 6(5), 313–323. https://pubmed.ncbi.nlm.nih.gov/35305703/.

Hughes, K., Bellis, M. A., Jones, L., et al. (2012). Prevalence and risk of violence against adults with disabilities: a systematic review and meta-analysis of observational studies. The Lancet, 379(9826), 1621–1629. https://pubmed.ncbi.nlm.nih.gov/22377290/.

Верховна Рада України. (1991, чинна редакція). Закон України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» № 875-XII. https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/875-12.

Верховна Рада України. (2017, чинна редакція). Закон України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» № 2229-VIII. https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2229-19.

Всесвітня організація охорони здоров’я. (2013). Responding to intimate partner violence and sexual violence against women: WHO clinical and policy guidelines. https://www.who.int/publications/i/item/9789241548595.

Всесвітня організація охорони здоров’я. (2024). Measuring violence against women with disability: data availability, methodological issues and recommendations for good practice. https://www.who.int/publications/b/72653.

Всесвітня організація охорони здоров’я. (2025). Checklist to support the inclusion of women with disabilities in research on violence against women. https://www.who.int/publications/i/item/9789240115651.

Координаційний центр з надання правничої допомоги. (2026). Безоплатна правнича допомога: офіційний портал. https://legalaid.gov.ua/.

Національна поліція України. (2026). Протидія домашньому насильству: контакти допомоги. https://npu.gov.ua/gromadyanam/chasti-zapiti/protidiya-domashnomu-nasilstvu.

Організація Об’єднаних Націй. (2006). Конвенція про права осіб з інвалідністю, стаття 16 та пов’язані положення. https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_g71.

Патрульна поліція України. (2026). Протидія домашньому насильству: офіційні контакти. https://patrolpolice.gov.ua/faq/protydiya-domashnomu-nasylstvu/.