Насильство в одностатевих стосунках: контроль, бар’єри та підтримка

Український психологічний ХАБ · Опубліковано: 14 жовтня 2026 року · Редакційна політика

Насильство в одностатевих стосунках охоплює фізичний, сексуальний, психологічний та економічний примус. Погрози аутингом, контроль приватності, страх дискримінації й брак доступних служб можуть ускладнювати звернення по допомогу. У матеріалі пояснено, як розпізнати контроль, зберегти безпеку та знайти підтримку в Україні.

Якщо небезпека загрожує просто зараз, в Україні можна звернутися до поліції за номером 102 або 112, по медичну допомогу — 103. Якщо партнер стежить за телефоном, врахуйте безпечність способу звернення до служби.

Що таке насильство в одностатевих стосунках

Насильство в одностатевих стосунках — це фізичні, сексуальні, психологічні або економічні дії одного партнера чи партнерки проти іншого, а також систематичні способи залякування, примусу й контролю, які порушують безпеку, свободу вибору та особисту автономію. Воно може виникати між жінками, між чоловіками, у стосунках людей із різними гендерними ідентичностями та в інших партнерських конфігураціях. Вирішальними є конкретна поведінка, шкода та обставини, за яких людина втрачає можливість вільно діяти.

У цій статті увагу зосереджено на особливостях партнерського насильства в одностатевих парах: примусовому контролі, використанні стигми як засобу тиску, загрозі небажаного розкриття сексуальної орієнтації, бар’єрах звернення по допомогу та безпечній підтримці в Україні. Загальне визначення і форми насильства з боку інтимного партнера докладно розглянуто в окремому матеріалі. Тут важливо побачити, як саме соціальний контекст може стати інструментом влади всередині пари.

Наукова література описує такі ситуації в межах досліджень партнерського насильства та примусового контролю. Систематичні й оглядові роботи свідчать, що сексуальна орієнтація сама по собі не захищає від насильства; у частини постраждалих додатковими перешкодами стають страх розголошення, дискримінація і сумніви, чи сприймуть їхній досвід серйозно. Про це повідомляють Hilton та співавтори, 2024 і огляд досліджень звернення по допомогу.

Як розпізнати насильство: поведінка, а не ярлик стосунків

Партнерське насильство може включати штовхання, побиття, утримування силою, погрози фізичною шкодою, небажані сексуальні контакти, примус до інтимних дій, систематичні приниження, ізоляцію від друзів, контроль грошей, житла й документів. Ці прояви мають значення незалежно від статі партнерів, їхньої фізичної сили, публічного статусу стосунків або того, хто заробляє більше.

Психологічне насильство іноді маскується під турботу, ревнощі чи бажання захистити приватність пари. Наприклад, людина вимагає паролі «заради довіри», забороняє зустрічатися з друзями, вирішує, кому можна розповідати про стосунки, погрожує самопошкодженням у разі розриву або постійно перевіряє пересування партнера. Окреме прохання чи конфлікт варто оцінювати за контекстом; визначальними сигналами є примус, залякування, повторюваність, обмеження свободи та наслідки для безпеки.

Сексуальний контакт потребує вільної, конкретної й актуальної згоди. Попередня близькість, любов, спільне проживання чи домовленість про стосунки не перетворюють згоду на постійний обов’язок. Мовчання, завмирання в умовах небезпеки або неможливість чинити опір не є дозволом. При сексуальному насильстві важлива медична допомога, яка враховує характер контакту та індивідуальні потреби; загальні форми сексуального насильства становлять окремий канонічний матеріал.

Примусовий контроль і поступове звуження автономії

Примусовий контроль — це сукупність тактик, через які одна людина послідовно підпорядковує повсякденне життя іншої. Його можна впізнати за постійним регулюванням зв’язків, пересування, доступу до ресурсів, приватних рішень і можливості отримати підтримку. Фізичне насильство може бути одним із засобів такого контролю, однак система примусу може існувати й без видимих тілесних ушкоджень.

У парі контроль часто підтримують непередбачуваними покараннями за самостійність, перевірками «лояльності», погрозами розривом, економічною залежністю, чергуванням примусу й примирення. Партнер може контролювати спільну оренду, банківську картку, доступ до медикаментів або можливість покликати когось на допомогу. Наслідком стає звуження практичних варіантів вибору. Наукова рамка та її межі розкриті в матеріалі про примусовий контроль.

У дослідженнях ЛГБТК+ пар описано специфічні форми такого тиску, зокрема погрози розкрити іншим особам приватну інформацію про ідентичність чи стосунки. Огляд Hilton та співавторів підкреслює, що багато історичних моделей контролю розробляли на вибірках гетеросексуальних пар, тому механічно переносити їхні інструменти вимірювання на всі групи некоректно.

Погроза аутингом: як приватність перетворюють на засіб шантажу

Аутинг — це розкриття сексуальної орієнтації або гендерної ідентичності людини без її згоди. У небезпечних стосунках погроза аутингом може бути засобом примусу: «якщо підеш, розповім родині», «надішлю листування роботодавцю», «оприлюдню фотографії», «повідомлю людям, які можуть нашкодити тобі». Тиск стає особливо сильним, якщо постраждала людина залежить від родичів, житла, навчання чи професійного середовища.

Небажане розкриття може становити реальну загрозу соціальним зв’язкам і безпеці. Його не можна знецінювати фразами про те, що людина «має просто відкрито сказати, хто вона». Темп і коло розкриття власної інформації належать самій людині. У дослідженні Woulfe і Goodman такі дії описуються як насильство, спрямоване на ідентичність: використання суспільної стигми та приватної інформації для контролю.

До споріднених тактик належать висміювання орієнтації партнера, знецінення його ідентичності, погрози вигнанням зі спільноти, використання упереджень родини чи установ, поширення інтимних матеріалів та примус до приховування або публічного демонстрування стосунків. Такі дії важливо описувати через їхню функцію: кого змушують мовчати, змінювати поведінку, відмовлятися від допомоги або терпіти небезпеку.

Чому насильство буває складно назвати своїм іменем

Існують соціальні уявлення, які заважають розпізнаванню: нібито насильство завжди вчиняє фізично сильніший чоловік проти жінки; нібито у двох жінок неможливий небезпечний примус; нібито конфлікт двох чоловіків є лише «бійкою рівних». Такі припущення стирають реальні відмінності у владі, доступі до ресурсів, страху й наслідках. Стать або зріст людини не визначають автоматично, хто контролює ситуацію.

У деяких парах обидві людини можуть кричати, взаємно ображатися або вступати в конфлікти, але з одного епізоду неможливо визначити, чи є систематичний примусовий контроль і хто його здійснює. Для розуміння потрібно враховувати історію подій, погрози, можливості вільно відмовитися, захисні дії, страх та повторюваність. Захист від нападу або спроба вибратися з примусу потребують відмінної оцінки від навмисного встановлення контролю.

Постраждалі також можуть уникати слова «насильство», щоб не нашкодити репутації власної спільноти, не посилити стигму чи не втратити єдиний безпечний соціальний простір. Цей конфлікт лояльності описано в дослідженнях допомоги одностатевим парам. Людина має право звернутися по підтримку, навіть якщо ще не визначила, як назвати стосунки або що робити далі.

Бар’єри звернення по допомогу

Страх дискримінації і повторного розголошення

Звернення може означати, що доведеться розкривати працівникам поліції, лікарям, соціальним службам або психологам конфіденційну інформацію про партнера й сексуальну орієнтацію. Людина може боятися упередженої реакції, осуду, недовіри чи неконтрольованого поширення відомостей. Систематичний огляд Laliga-Mollá та співавторів виявив взаємопов’язані психосоціальні та правові бар’єри звернення по допомогу серед постраждалих у лесбійських парах.

Відсутність видимих і доступних служб

Частина інформаційних матеріалів і форм допомоги написана так, ніби партнерське насильство завжди відбувається в різностатевому шлюбі. Це здатне створювати сумнів, чи приймуть звернення, чи зможуть забезпечити безпеку у прихистку та чи підготовані фахівці до роботи з одностатевими парами. У систематичному огляді 34 північноамериканських досліджень інклюзивне спілкування, компетентність фахівця та підтримувальне середовище були важливими елементами позитивного досвіду отримання психологічної допомоги.

Залежність, сором, страх ескалації та спільні соціальні мережі

У невеликій спільноті знайомства, волонтерські кола й місця зустрічей можуть перетинатися. Людина, яка чинить насильство, інколи контролює доступ до друзів, житла, спільного майна чи важливих контактів. Постраждала може боятися, що після розриву втратить своє оточення або що її приватну історію обговорюватимуть без згоди. Ці обмеження взаємодіють з економічними, емоційними та правовими факторами.

Тому запитання «чому ти досі залишаєшся?» часто пропускає сутність проблеми: які ризики людина бачить при спробі змінити ситуацію та які реальні ресурси доступні їй зараз. Докладніше про структурні обмеження й залежність — у статті чому люди залишаються в небезпечних стосунках.

Психологічні механізми: стигма, страх і контроль

Стрес меншини — дослідницька рамка для розуміння додаткового навантаження, яке створюють дискримінація, очікування відторгнення, необхідність контролювати розкриття особистої інформації й засвоєні упередження. Він не є властивістю характеру людини. У контексті насильницьких стосунків ці зовнішні умови можуть стати ресурсом для погроз і ізоляції.

Постраждала людина може постійно оцінювати, чи безпечно телефонувати, із ким можна говорити, чи можна назвати стать партнера, як захистити близьких від розголошення. Психологічне виснаження виникає з багатьох джерел одночасно: страху агресії, втрати підтримки, сорому, очікуваної дискримінації. Конкретний механізм та інтенсивність відрізняються між людьми; їх не можна встановити за належністю до ЛГБТК+ спільноти.

Дослідження також показують, що насильство може бути спрямоване на сам спосіб самовираження людини: примушувати приховувати або змінювати ідентичність, обмежувати медичну допомогу, використовувати персональну інформацію для шантажу. Дані про такі форми охоплюють різні сексуальні та гендерні меншини; у статті про одностатеві пари їх наведено як можливі перетини, без припущення, що кожен випадок має однаковий профіль.

Наслідки для психічного і фізичного здоров’я

Партнерське насильство пов’язане з тривогою, депресивними симптомами, порушеннями сну, посттравматичними симптомами, болем, наслідками травм, соціальною ізоляцією, труднощами з навчанням і роботою. Ризики залежать від виду насильства, тривалості, наявності підтримки, попереднього досвіду й багатьох інших умов. Наявність таких симптомів не встановлює діагноз і не дозволяє робити висновок про конкретного кривдника.

У систематичному огляді Rodrigues та співавторів 35 кількісних досліджень виявлено зв’язки пережитого партнерського насильства з небажаними наслідками для психічного та фізичного здоров’я сексуальних і гендерних меншин. Метааналіз Hong та співавторів на основі 22 переважно поперечних досліджень чоловіків сексуальних меншин показав асоціації з депресивними й тривожними симптомами. Кореляційний дизайн більшості робіт обмежує причинні висновки про конкретну людину.

Можливі також проблеми з доступом до медичної допомоги, сексуальним здоров’ям і відчуттям контролю над власним тілом. Після сексуального насильства важливо своєчасно обговорити з лікарем травми, ризики інфекцій і доступні профілактичні втручання відповідно до конкретного виду контакту та часу, який минув. При болю, кровотечі, підозрі на травму або стисканні шиї потрібна термінова медична оцінка; відсутність видимих слідів не виключає серйозного ушкодження.

Що показують дослідження і де проходять межі доказів

Наукова база щодо партнерського насильства в одностатевих стосунках швидко зростає, однак вона неоднорідна. Дослідження часто об’єднують різні підгрупи, використовують неоднакові запитання, часові періоди й визначення насильства. Деякі опитування вимірюють конфліктні дії, інші — примусовий контроль, сексуальне насильство або загрозу аутингом. Тому числові оцінки з різних публікацій не можна безпосередньо порівнювати.

Огляд Hilton та співавторів засвідчив дефіцит усталеного визначення й стандартного вимірювання примусового контролю для різноманітних сексуальних і гендерних груп. CDC окремо звертає увагу на обмеження самозвітувань, недоповідомлення про насильство і зміни методики між хвилями національного опитування. Ці особливості не знецінюють переживання постраждалих; вони встановлюють межі статистичних тверджень.

Огляди допомоги показують, що підтримка з повагою до ідентичності та приватності сприяє кращому досвіду контакту зі службами. Разом із цим достатньо якісних випробувань спеціалізованих втручань, з яких можна було б вивести універсальний найефективніший маршрут допомоги саме для одностатевих пар, поки немає. Рішення варто узгоджувати з потребами, реальними загрозами та вибором конкретної людини.

Як діяти, коли ви помічаєте насильство у своїх стосунках

Почніть із оцінки безпосередньої безпеки. Якщо є загроза життю, фізичний напад, утримування силою або невідкладна медична потреба, в Україні можна викликати поліцію за номером 102, скористатися 112 або викликати швидку допомогу за номером 103. Відходьте в безпечніше місце лише тоді, коли це реально доступно й не збільшує небезпеку. Правильна дія залежить від ситуації, наявності дітей, стану здоров’я та можливості отримати допомогу.

Якщо негайної загрози немає, корисно подумати, хто може підтримати вас без порушення приватності: людина, якій довіряєте, фахівець із досвідом роботи з партнерським насильством, спеціалізована служба чи юрист. Ви можете спочатку обговорити лише поведінку партнера, загрози та необхідність безпеки. Розкриття власної орієнтації ширшому колу людей не є умовою для того, щоб ваші побоювання були серйозно сприйняті.

План безпеки може передбачати контакт для екстреного зв’язку, безпечний спосіб отримати житло або транспорт, доступ до життєво необхідних речей, а також домовленість про допомогу у випадку загострення. Детальні принципи викладені в матеріалі план безпеки при домашньому насильстві. Навіть продуманий план не усуває всіх ризиків, тому він має бути індивідуальним.

Коли телефон, акаунти або листування можуть перевіряти

Якщо партнер має доступ до вашого телефона, геолокації, хмарного сховища чи історії пошуку, будь-яке звернення по допомогу може стати для нього видимим. Спроба різко змінити паролі, вимкнути відстеження або видалити спільний доступ іноді сповіщає іншу сторону про зміни. Обирайте спосіб контакту й пристрій з урахуванням реального контролю; за можливості обговоріть цифрову безпеку з підготовленим фахівцем у безпечних умовах.

Немає обов’язку самостійно вести прихований запис, збирати скриншоти чи зберігати докази на пристрої, який контролює кривдник. Ризик викриття може переважати користь фіксації. Для подальших кроків можуть допомогти рекомендації щодо цифрової безпеки та дії, коли партнер перевіряє телефон.

Як отримати підтримку в Україні

У разі партнерського насильства звернутися по первинну консультацію можна незалежно від того, чи перебуваєте ви в зареєстрованому шлюбі. Умови застосування конкретних правових механізмів залежать від фактичних обставин стосунків та положень законодавства. Визначення домашнього насильства в Законі України № 2229-VIII охоплює, зокрема, осіб, які спільно проживають або проживали однією сім’єю без шлюбу, а також інші прямо визначені законом категорії. Для пар, які ніколи не жили разом, правову кваліфікацію конкретних діянь варто з’ясовувати індивідуально; погрози, сексуальне насильство й переслідування можуть потребувати захисту за іншими нормами права.

Офіційні українські канали підтримки: поліція — 102; екстрена допомога — 112; медична допомога — 103; урядова лінія протидії насильству — 15-47; національна лінія з попередження домашнього насильства — 116-123 або 0 800 500 335; система безоплатної правничої допомоги — 0 800 213 103. Номери перевірено за Національною поліцією України і Національною соціальною сервісною службою. Під час звернення доцільно уточнити формат консультації, можливість анонімності та межі конфіденційності.

Для людини, яка побоюється дискримінації, може бути корисною організація, що має практику підтримки ЛГБТ+ людей. Наприклад, українська ГО «Інсайт» описує афірмативну психологічну підтримку для ЛГБТ+ спільноти та близьких. Перед передаванням контактних чи інтимних даних уточніть актуальні умови прийому, доступність послуг і правила збереження інформації. Спеціалізована громадська підтримка доповнює, а не замінює екстрені, медичні та правові механізми.

Інформацію про форми державної допомоги, спеціалізовані служби та відповідальні контакти розміщує Національна соціальна сервісна служба України. Загальні механізми розкриті також у матеріалі ХАБу куди звернутися по допомогу при домашньому насильстві.

Як має виглядати безпечна професійна допомога

Перший контакт має дати людині можливість розповісти про небезпеку без тиску та знецінення. Практичні принципи підтримки включають уважне слухання, уточнення потреб, визнання досвіду, спільне обговорення безпеки і зв’язок із відповідними службами. Так побудовано підхід ВООЗ LIVES, спочатку розроблений для допомоги жінкам, які постраждали від партнерського чи сексуального насильства. Його загальні принципи поваги й безпеки корисні ширше; доказовість спеціалізованих протоколів для кожної групи потребує окремої оцінки.

Фахівець має запитувати, як людина називає партнера і які займенники або назви їй підходять; не припускати, що одна зі сторін автоматично є кривдником через стать, статуру або гендерне самовираження; розглядати страх аутингу як реальний безпековий фактор; оцінювати доступ до житла, грошей, ліків, дітей і цифрової приватності. Важливо одразу пояснити, що саме фахівець фіксує, хто матиме доступ до записів і які правові винятки із конфіденційності існують.

Парна консультація не повинна бути автоматичною відповіддю на повідомлення про примусовий контроль. Якщо людина боїться вільно говорити в присутності партнера, спільна сесія може підвищити небезпеку після виходу з кабінету. Доцільність будь-якої спільної роботи потребує окремої професійної оцінки безпеки, характеру насильства та відповідальності сторін. Огляд Kurbatfinski та співавторів описує позитивні аспекти індивідуальної психологічної підтримки для постраждалих із сексуальних і гендерних меншин, а не доводить ефективність парної терапії за наявності примусу.

Як підтримати друга, подругу або близьку людину

Насамперед дайте зрозуміти, що ви готові вислухати людину і ставитеся до повідомлення серйозно. Можна запитати: «Чого ти найбільше боїшся зараз?», «Як із тобою безпечно зв’язуватися?», «Якої допомоги ти хочеш саме сьогодні?». Конкретні запитання про потреби корисніші, ніж вимоги негайно розірвати стосунки, публічно повідомити про насильство чи пояснити, чому людина не пішла раніше.

Зберігайте приватність. Не повідомляйте третім особам про сексуальну орієнтацію, гендерну ідентичність, адресу або обставини стосунків без згоди людини, якщо інше не вимагають застосовні правові обов’язки чи невідкладне реагування на загрозу. Не надсилайте повідомлення, які можуть поставити людину під загрозу, якщо її телефон контролюють. Домовтеся про безпечний канал спілкування, але не обіцяйте того, чого об’єктивно не можете забезпечити.

Ви можете запропонувати разом знайти фахівця, перевірити умови допомоги або супроводити людину на консультацію, якщо вона цього бажає і це безпечно. У ситуаціях реальної небезпеки дійте відповідно до обставин і служб екстреного реагування. Принципи підтримки близької людини ширше розглянуто в статті як допомогти подрузі або другу, які бояться партнера.

Що допомагає відновлювати автономію

Відновлення після насильства починається з доступної безпеки, передбачуваної підтримки та поступового повернення права ухвалювати власні рішення. Для одних важливі житло, гроші, медична допомога та юридична консультація; для інших першочерговими є конфіденційне спілкування, стабілізація щоденного життя й можливість самостійно визначати межі контакту з колишнім партнером.

Психологічна робота може допомагати осмислити пережите, відновити довіру до власних оцінок та зменшити пов’язані симптоми. Вид підтримки обирають за станом людини, наявністю загроз і компетентністю спеціаліста. Важливо поважати індивідуальний темп: комусь потрібно поступово відновлювати контакти з близькими, комусь — тримати приватність, змінити місце проживання чи правовим шляхом захистити інформацію.

Жодна схема «правильного виходу» не охоплює всіх обставин. Завдання допомоги полягає в розширенні реальних, безпечних варіантів дій та зміцненні контролю людини над власним життям, а не у визначенні за неї одного маршруту.

Поширені запитання

Чи буває домашнє насильство між двома жінками або двома чоловіками?

Так. Фізичний, сексуальний, психологічний і економічний примус можливі в одностатевих стосунках. При оцінці важливі дії, загрози, наслідки та контроль, а не поєднання статей у парі.

Чи вважається погроза розповісти родині про мою орієнтацію насильством?

Якщо розголошенням шантажують, залякують, примушують залишатися у стосунках або відмовитися від власних рішень, така поведінка є формою психологічного контролю й насильства, спрямованого на ідентичність. Юридична оцінка залежить від конкретних дій і обставин.

Чи зобов’язана я або зобов’язаний я відкривати свою орієнтацію поліції чи психологу?

Для першої консультації щодо небезпечної поведінки можна спершу повідомити про самі дії, загрози та потреби. Для певних правових або медичних рішень можуть знадобитися додаткові факти. Запитайте, навіщо потрібна кожна інформація, як її зберігають і хто зможе отримати доступ.

Як зрозуміти, хто є кривдником, якщо сварки взаємні?

Враховуйте тривалу історію, наявність страху, шантажу, погроз, ізоляції, контролю ресурсів, захисних реакцій і можливості вільно відмовитися. Симетричність окремих сварок не встановлює симетричності влади. За складної ситуації потрібне делікатне індивідуальне оцінювання фахівцем.

Що робити, якщо партнер погрожує опублікувати листування або інтимні фото?

Насамперед оцініть ризик ескалації та безпечність свого пристрою. Не погоджуйтеся на небезпечну зустріч заради видалення матеріалів. За можливості зверніться до спеціалізованої служби чи юриста з безпечного каналу; спосіб збереження свідчень обирайте так, щоб не наражати себе на додаткову небезпеку.

Чи обов’язково відразу розривати стосунки?

Рішення про розрив пов’язане з особистою безпекою, житлом, доходом, дітьми, документами й можливими погрозами. Різка зміна ситуації може спричинити ескалацію, тому безпечний план і доступ до підтримки мають значення. Допомогу можна отримати ще до ухвалення остаточного рішення.

Чи може психолог запропонувати парну терапію?

При повідомленні про залякування або примусовий контроль необхідна попередня окрема оцінка безпеки. Спільна консультація за умов страху і нерівності влади може ускладнити відкриту розмову та створити додаткові ризики. Підтримка постраждалої людини має бути доступною індивідуально.

Чи можу я звернутися по допомогу в Україні, якщо ми не одружені?

Так, звернутися до поліції, медичних, соціальних та правничих служб по консультацію можна. Які саме спеціальні механізми захисту застосовні, визначають за фактами конкретних стосунків і законом. Сам факт відсутності шлюбу не означає, що насильство або погрози можна залишати без уваги.

Куди телефонувати, коли небезпека безпосередня?

За актуальними офіційними повідомленнями: поліція — 102 або 112, медична допомога — 103. Для інформації про домашнє насильство — 15-47, 116-123 або 0 800 500 335. Телефонуйте так, щоб контакт не став додатковим ризиком, якщо за вашим пристроєм стежать.

Пов’язані статті

Додаткові пояснення й практичні маршрути Українського психологічного ХАБу: Домашнє насильство: форми, ознаки, наслідки та допомога в Україні; Примусовий контроль: що це, системні ознаки та вплив на автономію; Чому люди залишаються в небезпечних стосунках; План безпеки при домашньому насильстві; Куди звернутися по допомогу при домашньому насильстві в Україні.

Додаткові матеріали: Насильство щодо чоловіків у партнерських стосунках: ознаки та допомога

Джерела

Centers for Disease Control and Prevention. (2025). National Intimate Partner and Sexual Violence Survey: Frequently Asked Questions. Методологія й обмеження опитувань.

Hilton, N. Z., та співавтори. (2024). Coercive Control in 2SLGBTQQIA+ Relationships: A Scoping Review. Trauma, Violence, & Abuse. Повний текст.

Hong, C., та співавтори. (2025). The Associations Between Intimate Partner Violence and Mental Health Outcomes Among Sexual Minority Men: A Systematic Review and Meta-Analysis. Trauma, Violence, & Abuse, 26(1), 58–72. DOI 10.1177/15248380241275976.

Kurbatfinski, S., та співавтори. (2026; онлайн 2025). Mental Health Supports for Sexual and Gender Minorities Who Experience Intimate Partner Violence and Abuse: A Systematic Review of North American Literature. Trauma, Violence, & Abuse, 27(4), 1533–1549. Повний текст.

Laliga-Mollá, M., San Martín-Martínez, C., Coll-Planas, G., & Medina-Martín, R. (2025). Intimate partner violence in lesbian couples: A systematic review on the barriers to seeking help. Journal of Lesbian Studies, 29(1), 1–19. DOI 10.1080/10894160.2024.2346422.

Rodrigues, M., Neaman, A., Ditzer, J., & Talmon, A. (2025). The Impact of Intimate Partner Violence on the Mental and Physical Health of Sexual and Gender Minorities: A Comprehensive Review of Quantitative Research. Archives of Sexual Behavior, 54, 433–447. Повний текст.

Santoniccolo, F., Trombetta, T., & Rollè, L. (2023). The Help-Seeking Process in Same-Sex Intimate Partner Violence: a Systematic Review. Sexuality Research and Social Policy, 20, 391–411. Повний текст.

Woulfe, J. M., & Goodman, L. A. (2021). Identity Abuse as a Tactic of Violence in LGBTQ Communities: Initial Validation of the Identity Abuse Measure. Journal of Interpersonal Violence, 36(5–6), 2656–2676. DOI 10.1177/0886260518760018.

World Health Organization. (2019). Caring for women subjected to violence: a WHO curriculum for training health-care providers. Клінічні принципи підтримки.

Верховна Рада України. (2017, зі змінами). Закон України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» № 2229-VIII. Офіційний текст.

ГО «Інсайт». (без дати). Психологічна підтримка. Опис спеціалізованої підтримки.

Національна поліція України. (без дати). Протидія домашньому насильству. Контакти допомоги й правові механізми.

Національна соціальна сервісна служба України. (2025). Домашнє насильство: куди звернутися по допомогу? Офіційні номери.

Національна соціальна сервісна служба України. (без дати). Запобігання та протидія домашньому насильству та насильству за ознакою статі. Перелік служб і правова основа.