top of page

Психологічна енкциклопедія

Психологічні наслідки насильства: емоції, здоров’я та повсякденне життя

3 дні тому
Читати 14 хв

Український психологічний ХАБ · Опубліковано: 14 жовтня 2026 року · Редакційна політика


Психологічні наслідки насильства охоплюють зміни емоційного стану, відчуття безпеки, мислення, сну, фізичного здоров’я, стосунків та повсякденного життя. Насильство може бути одноразовим нападом, повторюваними погрозами, сексуальним примусом, тривалим приниженням або системою контролю над рішеннями людини. Його вплив залежить від характеру й тривалості загрози, доступної підтримки, фізичного здоров’я, соціальних умов і можливості захистити себе.


Люди переживають насильство по-різному: у когось виникає виражений страх, в інших — заціпеніння, роздратування, втома або труднощі з довірою. Частина наслідків з’являється негайно, інші стають відчутними пізніше. У цій статті розглянуто наслідки для дорослих і дітей, наукові дані, межі їх тлумачення, безпечні способи підтримки та можливості звернення по допомогу в Україні. Загальну систему форм насильства пояснено в статті «Насильство: визначення, форми та психологічні механізми».



Що таке психологічні наслідки насильства


Це зміни переживань, поведінки, когнітивних процесів, уявлень про себе й інших людей, які пов’язані з пережитими або триваючими насильницькими діями. Вони можуть торкатися психічного здоров’я, але не зводяться до психічних розладів. Страх перед повторним нападом, втрата звичних контактів або труднощі з ухваленням рішень нерідко виникають через реальну небезпеку й обмеження автономії.


Потрібно розрізняти реакцію на стрес, окремий симптом і діагностований клінічний стан. Порушення сну або небажані спогади можуть бути частиною переживання загрози. Депресивний чи посттравматичний стресовий розлад встановлюють за професійним оцінюванням. За інформацією Всесвітньої організації охорони здоров’я, багато людей поступово відновлюються після потенційно травматичних подій, а ПТСР виникає лише в частини з них.


Відсутність помітного дистресу не свідчить про відсутність шкоди. Людина може зберігати зовнішню працездатність, водночас жити у страху, терпіти біль, контролювати свої слова й дії та уникати ситуацій, які можуть викликати реакцію кривдника. У клінічних рекомендаціях ВООЗ наголошено на врахуванні емоційних, фізичних, безпекових та соціальних потреб постраждалих.



Як насильство впливає на відчуття безпеки


Відчуття безпеки спирається на певну передбачуваність середовища й можливість діяти відповідно до власних рішень. Насильство порушує ці умови. Коли небезпека повторюється, людина може почати постійно стежити за інтонацією партнера, звуками у квартирі, повідомленнями, рухом коштів або тим, чи не стежать за її місцеперебуванням.


Після припинення безпосередньої загрози настороженість іноді зберігається: нейтральна інтонація, запах, місце або звук викликають фізичне напруження, страх чи бажання негайно залишити ситуацію. Якщо небезпека залишається реальною, така уважність може бути способом самозахисту. Тому оцінка стану людини має враховувати, чи справді насильство припинилося.


Особливо складний вплив має насильство з боку близької людини або особи, від якої залежать житло, кошти, догляд чи безпечне пересування. У цих обставинах переживання пов’язані одночасно зі спогадами, поточними загрозами й обмеженими можливостями вибору. Систему таких обмежень і ризиків описує матеріал «Психологія насильства, примусового контролю, віктимізації та безпеки».



Емоційні наслідки насильства



Страх, тривога і очікування повторного нападу


Страх може стосуватися не лише фізичної шкоди. Людина може боятися погроз щодо дітей, втрати житла чи роботи, поширення особистої інформації, переслідування, фінансового контролю або того, що інші їй не повірять. Тривога стає виснажливою, коли охоплює звичайні побутові справи й змушує постійно прогнозувати небезпеку.



Сором, провина й самозвинувачення


Після насильства можуть з’являтися думки «чому я не пішла», «чому не чинив опір», «чому погодилася» або «чому не звернулася раніше». На них впливають приниження, маніпуляції кривдника, страх розголошення та суспільні упередження. Відповідальність за насильницькі дії належить тому, хто їх вчиняє. Мовчання, завмирання, поступливість під загрозою або затримка звернення по допомогу не означають добровільної згоди.


Шкоди може завдавати і реакція оточення: недовіра, допитування, нав’язування рішень, порушення приватності. ВООЗ рекомендує підтримку першого контакту, яка передбачає уважне слухання, повагу до потреб і автономії постраждалої людини.



Гнів, роздратування й почуття несправедливості


Гнів може бути спрямований на кривдника, тих, хто не допоміг, на несправедливість подій або на себе. Підвищена дратівливість іноді пов’язана з виснаженням, порушеннями сну, болем і потребою постійно захищатися. Сам по собі гнів не встановлює психічного розладу; важливими є тривалість, інтенсивність та вплив на життя.



Смуток, горе й втрата майбутнього


Насильство може позбавити людину відчуття дому, довіри, близьких контактів, професійних можливостей і уявлень про спільне майбутнє. Смуток стосується не тільки подій, а й можливостей, які були втрачені. За стійкої пригніченості, відсутності інтересу до життя, вираженої безнадії потрібне професійне оцінювання.



Емоційне заціпеніння і суперечливі почуття


Деякі люди відчувають порожнечу, відстороненість або ніби спостерігають за подіями з боку. Можлива прихильність до особи, яка завдає шкоди, одночасно зі страхом і гнівом. Це потребує розуміння реальної залежності, погроз, історії взаємин та обмежень безпечного вибору. Така суперечливість не є свідченням схвалення насильства.



Увага, пам’ять і здатність ухвалювати рішення


В умовах тривалого напруження значна частина психічних ресурсів спрямовується на розпізнавання загроз. Людина може забувати домовленості, не встигати завершувати завдання, багаторазово перевіряти власні рішення, важко концентруватися на читанні або розмові. Подібні труднощі бувають пов’язані також із нестачею сну, депресивними симптомами, травмами голови, ліками та іншими медичними чинниками.


Спогади про загрозливі події можуть бути болісно яскравими, мимовільними, уривчастими або неоднаково доступними в різний час. Окремі прогалини чи зміни деталей розповіді не дають достатніх підстав судити про правдивість пережитого. Судово-психологічне оцінювання та перевірка доказів належать до спеціалізованих процедур.


Поведінку постраждалої людини іноді помилково вважають нерішучістю. Насправді звернення до лікаря, зміна пароля, розмова з родиною або намір залишити житло можуть бути пов’язані з ризиком викриття, погрозами та матеріальною залежністю. Рішення в умовах примусу неможливо оцінювати без урахування доступних альтернатив.



Фізичне здоров’я, сон і біль


Психологічні та фізичні наслідки часто співіснують. ВООЗ у матеріалі 2026 року описує зв’язки партнерського й сексуального насильства з порушеннями сну, головним болем, болем у спині, животі та тазу, розладами травлення, проблемами репродуктивного здоров’я й загальним погіршенням самопочуття. Можливі прямі наслідки тілесних ушкоджень та потреба в тривалому лікуванні.


Безсоння може проявлятися утрудненим засинанням, частими пробудженнями, кошмарами й денною втомою. Недостатній сон впливає на увагу, емоційну регуляцію та працездатність. Біль і тривога можуть взаємно посилюватися. Водночас тілесні симптоми потребують звичайної медичної діагностики: не слід пояснювати кожну фізичну скаргу психологічною травмою.


Після ударів по голові, втрати свідомості, травм шиї чи стиснення дихальних шляхів необхідно враховувати небезпечні фізичні ушкодження. Стискання шиї може мати серйозні наслідки навіть без помітних слідів. Якщо були порушення дихання, ковтання, свідомості або інші гострі симптоми, потрібна термінова медична оцінка.



Психічні стани, які можуть виникати після насильства



Посттравматичні симптоми та ПТСР


Можливі небажані спогади, повторювані сни, уникання нагадувань, посилена настороженість і зміни настрою. У частини людей після пережитої події формується посттравматичний стресовий розлад. Сам факт насильства чи один симптом не є діагнозом. Фахівець оцінює сукупність проявів, їх тривалість, вплив на функціонування та інші пояснення. ВООЗ підкреслює, що перебіг після травматичних подій відрізняється у різних людей.


Тривале повторюване насильство може мати ширший вплив на самосприйняття, емоційну регуляцію та стосунки. Опис цих змін сам по собі не встановлює комплексний ПТСР чи інший клінічний розлад. Їх розмежування є завданням фахової діагностики.



Депресивні симптоми й депресія


Стійка пригніченість, втрата задоволення, відчуття безнадії, виснаження, зміни апетиту та сну можуть виникати після насильства. Систематичний огляд поздовжніх досліджень Devries та співавторів виявив зв’язок насильства з боку інтимного партнера з подальшими депресивними симптомами у жінок. Автори зазначили обмеження, зокрема неповний контроль інших чинників і складну спрямованість зв’язків. Ці дані характеризують групові закономірності, а не долю конкретної людини.



Тривога, панічні реакції та уникання


Після насильства можливі тривожне очікування, раптові напади страху, надмірні перевірки, уникання транспорту, телефонних дзвінків або контактів, пов’язаних із загрозою. Деякі реакції підтримуються реальним переслідуванням. Для визначення, чи відповідають вони критеріям тривожного розладу, потрібне оцінювання всіх обставин.



Уживання алкоголю й інших речовин для полегшення переживань


Частина постраждалих намагається тимчасово зменшити болісні спогади або безсоння за допомогою алкоголю й інших речовин. Такі способи можуть погіршувати сон, підвищувати ризики для здоров’я й ускладнювати лікування. Зв’язок насильства з розладами, пов’язаними з алкоголем, описаний ВООЗ, але не є неминучим наслідком для всіх постраждалих.



Суїцидальні думки й самоушкодження


Дослідження виявляють зв’язки пережитого насильства з вищим ризиком суїцидальних спроб, зокрема у поздовжньому огляді Devries та співавторів. Це не дає підстав прогнозувати поведінку окремої людини за фактом насильства. Потрібно оцінювати актуальний стан, наміри, можливість залишатися в безпеці та доступну підтримку.


Якщо людина має намір завдати собі шкоди, перебуває у безпосередній небезпеці чи не може залишатися в безпеці, потрібне негайне звернення до екстреної або кризової медичної допомоги. Звичайні психологічні рекомендації не замінюють такого реагування.



Стосунки, довіра і соціальна ізоляція


Насильство може змінювати очікування від інших: стає важче довіряти обіцянкам, просити про допомогу, висловлювати потреби або вступати у нові взаємини. Дехто уникає близькості, інші сильніше бояться втратити контакт. Ці реакції можуть змінюватися разом із відчуттям безпеки.


Ізоляція часто підтримується діями кривдника: обмеженням спілкування, приниженням близьких, контролем пересування або листування. Відновлення контактів потребує часу та умов, за яких людина може самостійно визначати межі й безпечні способи зв’язку. Соціальна підтримка є важливим чинником відновлення, але лише тоді, коли вона не створює додаткового ризику.


Рідні й друзі інколи намагаються примусити людину негайно розірвати стосунки, подати заяву чи публічно розповісти про насильство. Таке втручання може загострити ситуацію за наявності контролю та переслідування. Допомагають уважне слухання, узгоджені практичні дії й повага до вибору. Приклади наведено у статті «Як говорити з людиною, яка зазнає насильства: підтримка без тиску».



Самооцінка, ідентичність та автономія


Повторювані приниження й погрози можуть поступово впливати на уявлення людини про свої можливості. Вона може сумніватися у власних рішеннях, боятися помилок, відмовлятися від захоплень або потребувати зовнішнього схвалення навіть у звичайних справах. При економічному й цифровому контролі втрата автономії стає також реальною матеріальною проблемою.


Повернення відчуття впливу на життя пов’язане з доступом до безпечного житла, фінансових ресурсів, інформації, медичних послуг, соціальної допомоги й можливостей самостійно ухвалювати рішення. Психологічна підтримка може сприяти відновленню впевненості, але сама собою не усуває погроз, переслідування та економічної залежності.



Робота, навчання й повсякденні справи


Наслідки можуть проявлятися у здатності прокинутися вчасно, зосередитися на роботі, підтримувати порядок удома, вести розмову, відповідати на повідомлення та дбати про себе. Порушення сну, біль, тривога й необхідність стежити за безпекою відбирають ресурси навіть у людей, які раніше легко давали раду складним завданням.


Деякі форми насильства безпосередньо перешкоджають працевлаштуванню й навчанню: кривдник заважає виходити з дому, зриває робочі дзвінки, забирає гроші, документи або засоби зв’язку. ВООЗ описує ізоляцію, втрату заробітку й труднощі з участю в повсякденному житті як соціально-економічні наслідки насильства.


Після припинення небезпеки людина може одночасно відновлювати здоров’я, шукати житло, піклуватися про дітей, повертатися на роботу й вирішувати юридичні питання. Тому психологічне відновлення тісно пов’язане з умовами життя та наявністю доступної допомоги.



Наслідки різних форм насильства



Психологічне насильство та примусовий контроль


Постійні образи, знецінення, ізоляція, погрози, фінансове обмеження і стеження підтримують хронічне напруження навіть без тілесних ушкоджень. Важливими є повторюваність, асиметрія влади та позбавлення людини можливості вільно обирати. Повсякденне життя може поступово організовуватися навколо уникнення реакції кривдника.



Фізичне насильство


Фізичний напад може спричинити одночасно страх повторення, біль, втрату працездатності, обмеження рухливості й потребу в лікуванні. Травми голови, шиї та інші тілесні ушкодження потребують належної медичної оцінки, навіть якщо людина пов’язує біль насамперед зі стресом.



Сексуальне насильство


Можливі страх, сором, порушення сну, уникання певних дотиків, труднощі з близькістю та посттравматичні симптоми. Реакції завмирання, мовчання або підкорення через погрозу не становлять вільної згоди. Згода потребує реальної можливості погодитися або відмовитися без примусу.


Після сексуального насильства медична допомога може бути необхідною незалежно від рішення звертатися до поліції. Вона охоплює оцінку травм, інфекційних та репродуктивних ризиків, можливих невідкладних втручань і подальшої підтримки. Клінічні рекомендації ВООЗ передбачають чутливе реагування з повагою до автономії постраждалих. Більше — у матеріалі «Сексуальне насильство: що це, форми та підтримка постраждалих».



Домашнє і партнерське насильство


Спільне житло, виховання дітей, фінансова залежність та повторюваний контакт можуть ускладнювати як припинення насильства, так і відновлення після нього. Систематичний огляд Lagdon, Armour і Stringer узагальнив дослідження зв’язку різних форм партнерського насильства з психічним здоров’ям дорослих. Автори також відзначили неоднорідність методик та дослідницьких результатів. Практичну інформацію для українського контексту наведено в статті «Домашнє насильство: форми, ознаки, наслідки та допомога в Україні».



Діти й підлітки: вікові особливості наслідків


Діти можуть зазнавати насильства безпосередньо або бути свідками небезпечних подій у родині. Наслідки проявляються через поведінку, сон, навчання, фізичні скарги, соціальні стосунки й розвиток. Молодша дитина може лякатися розлуки, ставати надмірно чіпкою, змінювати поведінку в грі або втрачати раніше сформовані навички. Підлітки іноді ізолюються, стають дратівливими, втрачають зацікавлення навчанням чи стикаються з труднощами у стосунках.


Інформаційний матеріал ВООЗ про жорстоке поводження з дітьми, оновлений 2026 року, описує можливі тривалі наслідки для фізичного й психічного здоров’я, соціального та професійного життя. Це популяційні ризики, а не визначений життєвий шлях кожної дитини. Певна поведінка сама по собі не доводить, що дитина пережила конкретний вид насильства.


Дорослим важливо підтримувати безпечне середовище, повсякденну стабільність, відповідати на запитання відповідно до віку та звертатися до підготовлених фахівців. Повторні детальні розпитування можуть збільшувати стрес і перешкоджати належному захисту дитини. Специфічну ситуацію розкрито в матеріалі «Дитина — свідок домашнього насильства: наслідки та допомога».



Люди старшого віку та залежність від догляду


Насильство щодо людей старшого віку може включати фізичне й психологічне насильство, фінансову експлуатацію, нехтування потребами, сексуальне насильство та обмеження автономії. Залежність від доглядальника або родича щодо ліків, харчування, пересування та зв’язку з навколишнім світом може ускладнювати звернення по допомогу.


ВООЗ у матеріалі про насильство щодо людей старшого віку описує його фізичні й психологічні наслідки та потребу в міжсекторальній відповіді. Під час оцінювання слід враховувати стан здоров’я, доступність спілкування, когнітивні можливості, права і власні побажання людини. Зміни пам’яті чи настрою можуть мати й медичні причини, тому потрібне уважне диференційне оцінювання.



Чому наслідки відрізняються і що відомо з досліджень


Вплив насильства залежить від тривалості, повторюваності й тяжкості загрози, фізичних травм, попереднього стану здоров’я, соціальної підтримки, дискримінації, матеріальних умов, можливості залишатися в безпеці та доступу до професійної допомоги. Небезпека може зберігатися після розриву стосунків через погрози, переслідування, стеження або фінансові обмеження.


Наукові огляди свідчать про статистичні зв’язки пережитого насильства з депресивними, тривожними й посттравматичними симптомами, порушеннями здоров’я та якості життя. Проте багато досліджень мають обмеження: відмінні визначення форм насильства, неповне врахування попередніх чинників, вибірковість учасників та різні способи вимірювання. У поздовжньому огляді Devries та співавторів автори окремо застерігали про недостатній контроль змішувальних чинників. У систематичному огляді Lagdon та співавторів відзначено неоднорідність досліджень.


Такі дані підтверджують важливість насильства як проблеми громадського здоров’я, але не дозволяють встановити, який саме розлад обов’язково виникне в конкретної людини. Однаковий досвід може супроводжуватися різним перебігом, а окремий симптом має кілька можливих причин.



Чому симптоми іноді стають помітними після припинення насильства


Поки небезпека триває, сили можуть бути спрямовані на виживання, догляд за дітьми, роботу і виконання вимог кривдника. Коли ситуація змінюється, людина іноді починає гостріше відчувати втому, смуток, страх або втрату довіри. Це не означає, що відновлення йде неправильно. Перебіг може включати періоди полегшення, загострення реакцій на нагадування та поступового повернення до звичних справ.


Водночас припинення спільного проживання не гарантує припинення загрози. У частини людей зберігаються переслідування, погрози або контроль після розриву. Тому оцінювати необхідно і минулі події, і реальні поточні ризики.



Що допомагає відновленню



Безпечні умови та доступ до ресурсів


Основою відновлення часто є захист від повторної шкоди, безпечне житло, доступ до коштів, медична допомога, можливість зв’язку, підтримка дітей і юридична інформація. За активного насильства корисно обговорити персональний план з профільною службою. Універсальна порада негайно залишити стосунки або відкрито повідомити кривдника про наміри може бути небезпечною. Практичний матеріал — «План безпеки при домашньому насильстві: як підготуватися й діяти».


Якщо кривдник перевіряє телефон, листування, історію браузера, геолокацію чи банківські операції, навіть пошук допомоги може бути помітним. Безпечний спосіб контакту варто обирати відповідно до власних обставин. Не слід зберігати докази або різко змінювати цифрові налаштування так, щоб це могло посилити небезпеку.



Підтримка з повагою до вибору людини


Якісна підтримка передбачає вислуховування без допиту, пояснення доступних варіантів і допомогу у відповідь на актуальні потреби. Клінічний посібник ВООЗ виділяє психологічні й фізичні потреби, поточну безпеку та довгострокову підтримку як основні складники першого реагування. Умови конфіденційності слід пояснювати з урахуванням законних винятків, зокрема щодо захисту дітей.


Практична допомога може означати супровід до лікаря, пошук інформації про служби, догляд за дитиною або узгоджений безпечний контакт. Після сексуального насильства важливо не тиснути з вимогою докладно переказувати подію чи ухвалити рішення негайно. Рекомендації для близьких зібрано у статті «Як підтримати людину після сексуального насильства: перші слова та дії».



Сон, лікування і повсякденна стабільність


Регулярний відпочинок, харчування, посильна фізична активність, турбота про хронічні захворювання і поступове повернення до звичних справ можуть підтримувати фізичне самопочуття. Такі кроки мають відповідати рівню безпеки й стану здоров’я. За болю, вираженого безсоння, неврологічних симптомів або інших фізичних скарг необхідна медична оцінка.



Професійна психологічна та психіатрична допомога


За тривалих симптомів, які порушують сон, роботу, навчання чи стосунки, доцільно звернутися до кваліфікованого спеціаліста психічного здоров’я. Оцінювання враховує клінічні прояви, фізичний стан, актуальну безпеку, ризик самоушкодження й доступні ресурси. За потреби допомогу координують між медичними, психологічними, соціальними та юридичними службами.


Для ПТСР і клінічно значущих посттравматичних симптомів існують методи з доказовою базою, зокрема травмофокусована когнітивно-поведінкова терапія й, за відповідними показаннями, десенсибілізація та опрацювання рухами очей. Рекомендації NICE визначають умови їх застосування. Вибір втручання має враховувати стан людини, її потреби, бажання й поточну безпеку.



Коли звернення по допомогу має бути невідкладним


Потребують термінової медичної або екстреної допомоги небезпечні фізичні ушкодження, порушення свідомості, дихання чи ковтання, наслідки стискання шиї, гострі травми після сексуального насильства, виражена дезорієнтація та актуальний ризик самогубства або самоушкодження. За безпосередньої загрози життю слід звертатися до доступних екстрених служб.


В інших ситуаціях звертатися до спеціалістів варто за стійких кошмарів, нав’язливих спогадів, панічних реакцій, пригніченості, порушення повсякденного функціонування або спроб полегшувати переживання алкоголем чи іншими речовинами. Для звернення по допомогу не потрібно спочатку отримати психіатричний діагноз.



Куди звернутися по допомогу в Україні


В Україні діє державна спеціалізована лінія 1547 щодо протидії домашньому насильству, насильству за ознакою статі, торгівлі людьми та насильству щодо дітей. Інші контакти оприлюднено на сайті Урядового контактного центру. Консультацію з правових питань можна отримати через контакт-центр системи безоплатної правничої допомоги за номером 0 800 213 103; актуальний графік роботи зазначено на офіційному сайті.


Обираючи спосіб звернення, враховуйте, чи може кривдник переглядати історію дзвінків, повідомлення, відкриті сторінки або дані про місцеперебування. За безпосередньої небезпеки діє окремий маршрут реагування — «Насильство відбувається зараз: як діяти в небезпечній ситуації».



Поширені запитання



Чи бувають психологічні наслідки без видимих фізичних травм?


Так. Погрози, приниження, переслідування, ізоляція і контроль можуть впливати на психічне здоров’я, сон, самооцінку й повсякденне життя незалежно від наявності тілесних ушкоджень.



Чи обов’язково після насильства розвивається ПТСР?


Ні. Після загрозливих подій можливі різні стресові реакції; значна частина людей поступово відновлюється. ПТСР — окремий клінічний стан, який потребує професійної діагностики.



Чому людина не плакала або не відчувала страху одразу?


Під час загрози можливі завмирання, зосередженість на виживанні, емоційне заціпеніння й суперечливі почуття. Зовнішня реакція не дозволяє визначити тяжкість пережитого.



Чи означає завмирання під час сексуального насильства згоду?


Ні. Вільна згода можлива лише за реальної можливості вибору без примусу. Завмирання, мовчання, страх і відсутність фізичного спротиву не дорівнюють згоді.



Чому людина може залишатися у небезпечних стосунках?


На рішення впливають погрози, фінансова залежність, житло, спільні діти, ризик переслідування, обмеження контактів та інші реальні обставини. Універсальна вимога негайного розриву може бути небезпечною.



Чи може насильство впливати на пам’ять і здатність працювати?


Так. Тривале напруження, нестача сну, тривожні чи депресивні симптоми, біль і тілесні ушкодження можуть порушувати увагу й працездатність. За таких змін варто враховувати також медичні причини.



Скільки триває відновлення?


Єдиного строку немає. Значення мають безпека, повторюваність подій, здоров’я, доступ до ресурсів і підтримка. Тимчасові реакції на нагадування можливі навіть після загального поліпшення.



Як допомогти близькій людині без тиску?


Корисно слухати, запитувати про потреби, допомагати шукати безпечні варіанти та поважати рішення людини. В окремих випадках, зокрема щодо захисту дітей, діють спеціальні юридичні процедури.



Чи можуть біль і порушення сну бути пов’язані з насильством?


Так, але фізичні симптоми потребують медичної оцінки. Їх не варто автоматично пояснювати лише психологічним станом.



Чи можливе відновлення після багаторічного насильства?


Поліпшення можливе і після тривалого досвіду. Для цього можуть бути потрібні безпека, медична допомога, підтримувальні люди, житло, фінансові ресурси та спеціалізована психологічна або психіатрична допомога.



Пов’язані статті









Відновлення й підтримка





Психологічні наслідки та реакції





Джерела


Devries, K. M., Mak, J. Y., Bacchus, L. J., et al. (2013). Intimate Partner Violence and Incident Depressive Symptoms and Suicide Attempts: A Systematic Review of Longitudinal Studies. PLOS Medicine, 10(5), e1001439. Повний текст.


Lagdon, S., Armour, C., & Stringer, M. (2014). Adult experience of mental health outcomes as a result of intimate partner violence victimisation: a systematic review. European Journal of Psychotraumatology, 5. Повний текст.


National Institute for Health and Care Excellence. (2018). Post-traumatic stress disorder: NG116. Клінічні рекомендації.


Система надання безоплатної правничої допомоги. (2026). Контакт-центр. Офіційні контакти.


Урядовий контактний центр. (2026). Загальноукраїнські телефони для отримання правової допомоги. Офіційна довідка.


Урядовий контактний центр. (2026). Лінія 1547 щодо домашнього насильства, насильства за ознакою статі та насильства стосовно дітей. Офіційний сайт.


World Health Organization. (2013). Responding to intimate partner violence and sexual violence against women: WHO clinical and policy guidelines. Настанови.


World Health Organization. (2014). Health care for women subjected to intimate partner violence or sexual violence: a clinical handbook. Клінічний посібник.


World Health Organization. (2022). Abuse of older people. Інформаційний матеріал.


World Health Organization. (2026, 8 травня). Child maltreatment. Інформаційний матеріал.


World Health Organization. (2026, 18 червня). Violence against women. Інформаційний матеріал.


World Health Organization. (2026, 11 вересня). Post-traumatic stress disorder. Інформаційний матеріал.


 
 
bottom of page