top of page

Психологічна енкциклопедія

Психологія радикалізації, насильницького екстремізму та профілактики: карта знань

11 годин тому
Читати 18 хв

Психологія радикалізації, насильницького екстремізму та профілактики досліджує, як особистий досвід, соціальні зв’язки, групові норми, політичні обставини й цифрове середовище можуть впливати на схвалення ідеологічно мотивованого насильства, участь у ньому та вихід із насильницьких рухів. Центральне наукове питання полягає у встановленні умов, за яких переконання, виправдання шкоди, наміри й поведінка взаємодіють, а також у визначенні засобів, здатних зменшувати насильство з дотриманням прав людини.

Дослідження охоплюють різні ідеології, форми організації, країни та вікові групи. Великі систематичні огляди показують багаторівневий характер процесів і відсутність одного чинника, який надійно передбачає насильницьку поведінку конкретної людини. Зокрема, огляд 707 емпіричних публікацій встановив взаємодію індивідуальних, групових і суспільних умов, а метааналіз 127 досліджень окремо розглянув радикальні установки, наміри й поведінкові наслідки. Feddes та співавтори (2023); Wolfowicz та співавтори (2021).

Ця карта знань пояснює наукові поняття, основні теоретичні моделі, якість доказів, принципи оцінювання загроз, профілактику, припинення участі й український контекст. Кожна спеціалізована тема матиме власну канонічну статтю; посилання на такі сторінки з’являтимуться в міру їхньої фактичної публікації.

Що вивчає психологія насильницької радикалізації

Поняття «радикалізація» в різних дослідженнях позначає зміну переконань, зростання підтримки крайніх політичних цілей або наближення до виправдання й застосування насильства. Через цю неоднорідність наукове твердження має щоразу уточнювати результат, який вимірювали дослідники. Визнання радикальних ідей, позитивне ставлення до насильницької групи, готовність підтримувати насильство і фактична участь у нападі становлять різні явища. Wolfowicz та співавтори (2021).

У межах цього дослідницького кластера насильницька радикалізація означає сукупність процесів, пов’язаних зі становленням, підтриманням або посиленням готовності виправдовувати чи застосовувати насильство заради ідеологічних, політичних або пов’язаних із груповою ідентичністю цілей. Таке робоче визначення дає змогу аналізувати різні механізми, одночасно розрізняючи думки, наміри, участь у мережах та кримінально карані дії.

Насильницький екстремізм — широка дослідницька й політична категорія, яку вживають щодо ідеологічно мотивованої підтримки або практики насильства. Її точний обсяг залежить від наукового дослідження та правового контексту. Тероризм має окремі правові ознаки, зокрема мету залякування або примусу, а тому не кожне політичне насильство автоматично підпадає під конкретну кримінально-правову кваліфікацію. Feddes та співавтори (2023); Закон України «Про боротьбу з тероризмом».

Радикалізація, екстремізм і тероризм не є психіатричними діагнозами. Психологічне дослідження пояснює процеси поведінки, суджень і соціальних зв’язків; клінічне оцінювання психічного стану має іншу мету і власні професійні критерії. Використання діагностичних ярликів для опису політичних поглядів погіршує точність аналізу.

Радикальні погляди, мирна незгода та насильство: принципове розрізнення

Радикальні погляди можуть стосуватися глибокої зміни державних, економічних або суспільних інститутів. Демократичні суспільства включають законну політичну конкуренцію, мирний протест, громадський активізм, свободу світогляду та релігії. Сам факт незгоди з панівним порядком нічого не повідомляє про готовність нападати на людей. Предметом профілактики насильства є конкретні загрози, дії та умови їх виникнення, а не невідповідність поглядів соціальній більшості.

Для точного аналізу слід розділяти чотири рівні. Перший — ідейна позиція щодо бажаних змін. Другий — моральне чи політичне схвалення застосування насильства. Третій — конкретний намір або підготовка до заподіяння шкоди. Четвертий — фактична насильницька поведінка. Між ними можливі зв’язки, але перехід не є обов’язковим і не відбувається за єдиним сценарієм. Двопірамідна модель радикалізації спеціально розмежовує структуру переконань та структуру участі в діях. McCauley і Moskalenko (2017); Wolfowicz та співавтори (2021).

Таке розділення захищає також наукові висновки. Якщо дослідження виявило зниження упередження або схвалення насильства в анкеті, воно показало зміну відповідного показника. Воно не доводить автоматично, що зменшилася кількість реальних нападів. Аналогічно участь у насильницькій організації не можна пояснити лише силою ідеологічної прихильності: важливими можуть бути примус, залежність, економічні обставини й особисті зв’язки. UNDP (2023).

Чому немає однієї траєкторії радикалізації

Популярне уявлення про послідовні «стадії» від незадоволення до насильства зручне для навчальних схем, проте сучасні дослідження описують неоднакові, оборотні та контекстно залежні траєкторії. Людина може зацікавитися жорсткою ідеологією і відмовитися від неї, увійти до групи з соціальних причин, пережити конфлікт між переконаннями та нормами групи або припинити участь без повної зміни світогляду. Огляд Feddes та співавторів охоплює різні переходи між сприйнятливістю, груповою участю та дією і наголошує на взаємодії кількох рівнів чинників. Feddes та співавтори (2023).

Важливим досягненням дослідницького поля стало розділення двох запитань: чому людина приймає ідеологічні аргументи на користь насильства і чому частина людей переходить до дії. Вони потребують різних вибірок, методів і показників результату. Пояснення приєднання до руху не обов’язково пояснює рішення здійснити напад. Так само причини виходу з мережі можуть істотно відрізнятися від причин початкового залучення. Wolfowicz та співавтори (2021); UNDP (2023).

Тому змістовна модель враховує біографічну ситуацію, соціальні відносини, конкретний час і місце, взаємодію з інституціями, доступні альтернативи та дії самої групи. Вона залишається пояснювальною схемою, яку перевіряють емпіричними даними, а не алгоритмом класифікації людей.

Два рівні аналізу: переконання й поведінка

Піраміда поглядів

Модель двох пірамід пропонує розглядати відносини між інтенсивністю ідеологічної позиції, підтримкою крайніх цілей і виправданням насильства. Установки можуть посилюватися через соціальний досвід, ідентифікацію, групові пояснення несправедливості та моральні судження. Але сила переконань сама собою не дає індивідуального прогнозу небезпечних дій. McCauley і Moskalenko (2017).

Піраміда дій

Окремий вимір описує ступінь участі: від дистанційного схвалення чи неформальної підтримки до активної співпраці з насильницькою групою та безпосередніх дій. Дослідник перевіряє конкретну поведінку і контекст, оскільки формальна належність, інтенсивність участі й відповідальність за насильство суттєво різняться. Двопірамідний підхід допомагає уникати хибної тотожності «радикальна думка = насильницький вчинок». McCauley і Moskalenko (2017).

Що дає ця модель

Її практична цінність полягає у формулюванні окремих дослідницьких результатів: зміна поглядів, зниження підтримки насильства, припинення участі або запобігання нападові. Модель є концептуальним інструментом, тому ефективність конкретної програми необхідно перевіряти за фактичними наслідками, а причинні пояснення — за якістю дизайну досліджень. Gøtzsche-Astrup (2018).

Чинники ризику: особа, група та суспільство

Індивідуальні переживання і способи пояснення подій

Дослідження вивчають пережиту несправедливість, загрозу значущій ідентичності, потребу в належності, міжгрупову недовіру, моральне виправдання шкоди, особистий досвід насильства та деякі поведінкові характеристики. В окремих вибірках ці змінні статистично пов’язані з радикальними установками або поведінкою. Результати істотно залежать від визначення радикалізації, способу вимірювання та суспільного контексту. Wolfowicz та співавтори (2021); Pandey і Behera (2026).

Поширеною методологічною помилкою є перетворення кореляції на портрет «типового екстреміста». Метааналіз Wolfowicz та співавторів виявив загалом слабші зв’язки для соціально-демографічних характеристик порівняно з низкою психологічних і пов’язаних із поведінкою змінних. Стать, вік, етнічність, релігія, політичні погляди, життєва криза або психічний розлад не забезпечують надійної індивідуальної класифікації небезпеки. Wolfowicz та співавтори (2021).

Соціальні зв’язки, спільноти та групові норми

Близькі стосунки можуть забезпечувати підтримку, передавати уявлення про прийнятні способи дії та впливати на вибір групи. У багатьох середовищах групова ідентичність, відчуття визнання, конфлікти між спільнотами і соціальна ізоляція взаємодіють з особистими переконаннями. Водночас дослідження сімейних чинників не дають підстав вважати родину універсальною причиною радикалізації: систематичний огляд включив 33 дослідження, а достовірні оцінки ефективності саме сімейних втручань залишаються обмеженими. Campbell Collaboration — огляд сімейних чинників (2022).

Загальний механізм групової поляризації допомагає пояснювати посилення вже наявних позицій у певних умовах обговорення. Проте цей ефект не означає, що будь-яка групова дискусія веде до насильства. Вплив залежить від норм, змісту аргументів, неоднорідності групи, конфлікту та можливостей конструктивної незгоди.

Суспільні та політичні умови

Дискримінація, політичне насильство, недовіра до інституцій, досвід репресій, хронічна нестабільність і нерівний доступ до можливостей можуть змінювати середовище, у якому діють групи та окремі люди. Такі фактори не визначають однакову відповідь кожного, а їхній внесок залежить від історії конфлікту, інституцій та локальних мереж. Огляди, які поєднують мікро-, мезо- й макрорівні, застерігають від перенесення результатів однієї країни на всі інші. Feddes та співавтори (2023); Pandey і Behera (2026).

Опитування майже 2200 респондентів у восьми африканських країнах, проведене Програмою розвитку ООН, показує значення соціального досвіду, місцевих конфліктів, розчарування в інституціях і різних мотивів вступу та виходу. Це важлива контекстна база, але вона не дає прямого причинного прогнозу для України чи інших регіонів. UNDP (2023).

Психологічні механізми: ідентичність, моральні судження, емоції

Ідентичність і відчуття належності

Особиста та групова ідентичність впливають на те, кого людина сприймає як «своїх», які події вважає значущими та кому довіряє. У ситуаціях невизначеності група з чіткими нормами може пропонувати зрозуміле пояснення світу й відчуття соціальної значущості. Таке пояснення є однією з дослідницьких моделей, а його внесок у конкретний випадок визначається контекстом. Gøtzsche-Astrup (2018).

Бажання належати до групи є звичайною людською потребою. Ризик виникає у специфічних обставинах, коли групові норми підтримують насильство, знецінення життя інших людей або заохочення до конкретних дій. Пояснення групового впливу має враховувати також можливості мирної участі, альтернативні соціальні зв’язки та здатність людини самостійно переглядати позиції.

Моральне виправдання шкоди та дегуманізація

Окремою темою є процеси, за яких завдання шкоди людям представляють як морально допустиме, необхідне або героїчне. Досліджуються моральне відсторонення, знеособлення супротивника, поширення відповідальності й вибіркова увага до страждання. Ці механізми можуть бути присутніми в різних формах колективного насильства; вони не належать винятково до одного політичного або релігійного середовища. Pandey і Behera (2026); Feddes та співавтори (2023).

У науковому аналізі принципово відрізняти наявність жорсткої риторики, прийняття ідеї заподіяння шкоди та конкретні плани насильства. Риторичні висловлювання потребують змістовного й ситуаційного тлумачення, а не автоматичного висновку про підготовку нападу.

Гнів, страх, образа й переживання несправедливості

Сильні емоції можуть впливати на сприйняття загроз, увагу до групових повідомлень і готовність приймати прості пояснення складних подій. Проте гнів, тривога, пережита образа або почуття несправедливості поширені серед людей, які ніколи не застосовують ідеологічного насильства. Психологічна задача полягає у виявленні конкретного зв’язку між переживанням, соціальною ситуацією, виправданням шкоди та діями. Gøtzsche-Astrup (2018); Wolfowicz та співавтори (2021).

Групи, мережі та процес залучення

Участь у насильницькому русі може формуватися через безпосередні знайомства, авторитет значущих людей, досвід прийняття в колективі та поступову зміну групових норм. Деякі люди залучаються з виразними ідеологічними переконаннями; для інших важливішими стають взаємини, безпека, соціальний статус, примус або матеріальні умови. Ця різноманітність зафіксована в емпіричних дослідженнях траєкторій залучення та припинення участі. UNDP (2023); Feddes та співавтори (2023).

Аналітично слід розрізняти знайомство з повідомленнями групи, підтримку її ідей, соціальну залученість, матеріальну або організаційну співпрацю та власне насильницькі дії. Спільне слово «вербування» іноді приховує різні процеси: переконування, соціальне зближення, використання вразливості та примус. Для профілактики та підтримки потрібне розуміння реальних обставин, зокрема того, чи є людина постраждалою від примусу.

Вивчення насильницьких мереж не дає підстав ототожнювати всі закриті онлайн-спільноти, субкультури, молодіжні групи або релігійні громади з небезпекою. Критерієм є предметний зв’язок із виправданням чи вчиненням насильства та фактичні обставини, перевірені компетентними фахівцями.

Онлайн-радикалізація: що доведено, а що залишається відкритим

Цифрове середовище впливає на доступність повідомлень, швидкість контактів, формування групових зв’язків і поширення матеріалів, що виправдовують насильство. Соціальні мережі, відеоплатформи, форуми та приватні канали можуть виступати різними елементами траєкторії, але один контакт з інформацією не пояснює поведінковий результат. Огляд 382 публікацій про інтернет і радикалізацію, оприлюднений у 2026 році, підкреслює розбіжності визначень, платформ, методів і висновків. Огляд досліджень інтернет-радикалізації (2026).

Алгоритмічні рекомендації, повторення повідомлень, мережеві взаємодії, модерація та міграція між платформами становлять окремі об’єкти дослідження. Для твердження, що певний алгоритм спричиняє реальне насильство, потрібен сильніший причинний дизайн, ніж просто спостереження за користувачами, які вже шукали радикальні матеріали. Аналітичний огляд про наслідки будови платформ окреслює потенційні механізми поширення, але сам по собі не встановлює універсального причинного ефекту для всіх платформ і аудиторій. Європейська комісія — огляд впливу соціальних платформ (2026).

Практичне питання цифрової безпеки стосується конкретного шкідливого змісту, можливих погроз, примусу, психологічної вразливості та підтримки постраждалих. Для дітей і підлітків до цього додаються вікові особливості критичного мислення, приватність, залежність від дорослих і право на допомогу без таврування.

Форми насильницького екстремізму та межі порівняння

Наукові роботи вивчають різні середовища: ультраправі, ультраліві, релігійно мотивовані, етнонаціоналістичні, антидержавні та інші ідеологічні контексти. Вони різняться історією, соціальною організацією, політичними цілями й формами насильства. Збіг окремих психологічних механізмів не свідчить про повну однаковість усіх рухів. Систематичні огляди наголошують на різних способах формування вибірок і неоднакових критеріях результату. Feddes та співавтори (2023); Brouillette-Alarie та співавтори (2025).

Політична, етнічна, релігійна або інша соціальна ідентичність не є підставою для презумпції небезпеки. Обґрунтована порівняльна психологія аналізує специфічні процеси виправдання насильства, групової взаємодії, інституційних умов і реально встановленої поведінки. Особливу увагу слід приділяти ризику упередженого відбору випадків: системи безпеки можуть частіше фіксувати одні форми екстремізму й слабше бачити інші.

Як досліджують насильницьку радикалізацію

Опитування й експериментальні дослідження

Опитування дозволяють оцінювати підтримку певних тверджень, групову ідентичність та психологічні кореляти. Проте відповіді залежать від формулювання запитань, соціальної бажаності й вибірки. Лабораторні експерименти можуть перевіряти вплив інформаційних повідомлень на судження, але зв’язок між короткочасними змінами анкети й рідкісними реальними нападами потребує окремого підтвердження. Wolfowicz та співавтори (2021); Gøtzsche-Astrup (2018).

Інтерв’ю, біографічні дослідження й адміністративні дані

Інтерв’ю з людьми, які перебували в насильницьких мережах або залишили їх, допомагають зрозуміти життєві траєкторії та інституційний контекст. Ретроспективні розповіді можуть змінюватися через пам’ять, соціальні очікування й поточну ситуацію респондента. Судові та адміністративні записи містять важливі факти про окремі дії, але охоплюють насамперед випадки, які стали відомі установам. UNDP (2023).

Систематичні огляди й оцінювання причинності

Систематичний огляд об’єднує результати за явними правилами відбору й оцінки якості. Метааналіз може оцінити середній зв’язок між чинниками, але якість висновку залишається залежною від якості первинних досліджень. Особливо важливо відокремлювати поперечні кореляційні дослідження від поздовжніх та причинних експериментів. Наявність великої кількості публікацій не усуває неоднорідності визначень і вимірів. Wolfowicz та співавтори (2021); Feddes та співавтори (2023).

Оцінювання загроз і межі спеціальних методик

Оцінювання ризику ідеологічно мотивованого насильства в професійній практиці включає аналіз достовірної інформації про конкретні загрози, ситуацію, поведінку, доступні захисні ресурси та можливі способи зниження ризику. Воно відрізняється від психологічної діагностики й не є арифметичним прогнозуванням нападу за переліком «ознак». Рідкісність тяжких насильницьких подій додатково ускладнює індивідуальне передбачення.

VERA-2R, TRAP-18 та ERG22+ належать до спеціалізованих підходів структурованого професійного судження, розроблених для різних контекстів оцінювання екстремістського насильства. Їхнє застосування вимагає підготовлених фахівців, належних даних і розуміння правових та інституційних обмежень. Систематичний огляд інструментів, оприлюднений у 2025 році, охопив 20 досліджень; висновки щодо узгодженості оцінок в окремих умовах були обнадійливими, але дослідження мали істотні обмеження, а проспективної перевірки здатності передбачати майбутні насильницькі наслідки у включених роботах не було. Brouillette-Alarie та співавтори (2025).

Отже жодну з цих методик не слід пропонувати родичам, учителям або читачам як самостійний тест для розпізнавання «екстреміста». Правомірна оцінка загрози є індивідуальною фаховою роботою за визначеними процедурами, з повагою до приватності, прав людини й принципу пропорційності.

Профілактика: рівні, цілі та докази

Загальна профілактика

На суспільному рівні йдеться про безпечне освітнє середовище, доступ до підтримки, участь у житті громади, розвиток умінь розв’язувати конфлікти мирними способами, медіаграмотність і довіру до справедливих процедур. Такі заходи можуть мати самостійну суспільну користь, навіть коли неможливо точно виміряти їхній внесок у запобігання рідкісним насильницьким нападам. UNESCO (2016); CDC — підхід громадського здоров’я до профілактики насильства.

Профілактичні програми мають визначати, що саме вони змінюють: доступ до допомоги, довіру, схильність виправдовувати насильство, реальну поведінку або частоту нападів. Вивчення ефективності програм за 2001–2020 роки виявило неоднакові результати та випадки небажаних наслідків, зокрема стигматизації. Систематичний огляд оцінок програм (2024).

Вибіркова підтримка та робота з конкретними ситуаціями

Якщо існує обґрунтоване занепокоєння щодо насильства, підтримка може передбачати конфіденційну розмову, допомогу сім’ї, координацію фахівців і роботу із соціальними потребами людини. Втручання мають спиратися на перевірені факти, можливості добровільної підтримки й законні процедури. Систематичний огляд Campbell щодо ведення випадків не виявив придатних досліджень, які б прямо доводили причинну ефективність таких програм у запобіганні насильницькій радикалізації, хоча окреслив умови їх належного впровадження: компетентність, міжвідомчу співпрацю, ресурси та довіру. Lewis та співавтори (2024).

Адресна робота після насильства або участі в групі

Третинна профілактика може включати запобігання повторному насильству, захист постраждалих, соціальну адаптацію, освітні й трудові можливості, допомогу з психічним здоров’ям за клінічними показаннями та професійний супровід. Оцінювати слід не лише висловлене відкидання ідеології, а й фактичне припинення насильницької поведінки, безпеку людей і сталість соціального відновлення. Докази ефективності різних програм залишаються неоднорідними. Lewis та співавтори (2024).

Контрнаративи й просвітницькі повідомлення: межі ефективності

Повідомлення, які заперечують виправдання насильства, пропонують мирні альтернативи або допомагають критично оцінювати маніпуляції, часто розглядають як інструмент профілактики. Однак результат залежить від аудиторії, контексту, достовірності джерела, змісту та способу вимірювання. Узагальнення Campbell показало обмежені докази впливу контрнаративів на ключові поведінкові наміри, хоча для деяких проміжних соціально-психологічних показників були обнадійливі результати. Neyroud та співавтори — огляд програми Campbell (2024).

Огляд реальних комунікаційних кампаній також вказує на нестачу якісних оцінок, які дозволяють говорити про запобігання конкретним випадкам насильства. Тому кількість переглядів, поширень, позитивних відгуків або короткочасна зміна ставлення не дорівнюють доведеному зменшенню терористичних нападів. Систематичний інтегративний огляд кампаній (2024).

Комунікація у сфері профілактики має бути правдивою, цільовою та поважати гідність аудиторії. Приписування небезпечності цілим етнічним, релігійним або політичним спільнотам може посилювати недовіру й заважати отриманню допомоги.

Діти та підлітки: розвиток, права й запобігання стигмі

Підлітковий вік пов’язаний із розвитком ідентичності, самостійності, соціального судження та належності до груп однолітків. Для розуміння ризиків насильства важливо враховувати вікове середовище, взаємини з дорослими, шкільний клімат, безпеку та конкретний характер загроз. Метааналіз захисних чинників серед молоді повідомляє про неоднорідні зв’язки на рівні різних сфер розвитку та підкреслює необхідність додаткових поздовжніх досліджень. Duindam, van Loon і Lösel (2025).

Освітня профілактика передбачає розвиток здатності обговорювати складні теми без приниження, навчання перевірці інформації, ненасильницькому розв’язанню конфліктів і доступу до підтримки. Відповідно до рекомендацій ЮНЕСКО така робота має ґрунтуватися на правах людини та враховувати контекст. UNESCO (2016).

Дитину не можна оголошувати небезпечною через її релігію, походження, мову, субкультуру, незвичні політичні запитання або інтенсивне користування інтернетом. Якщо існують конкретні погрози чи ознаки примусу, дії дорослих мають захищати дитину, обмежувати необґрунтоване поширення персональних даних і спиратися на професійні процедури оцінювання безпеки.

Припинення участі, дерадикалізація та реінтеграція

Припинення участі означає відмову від конкретних практик і ролей у насильницькій діяльності. Дерадикалізацією найчастіше називають зміну переконань, що виправдовували або підтримували насильство. Реінтеграція стосується відновлення повсякденних соціальних відносин, життєвих можливостей і безпечної участі в суспільстві. Ці процеси можуть відбуватися з різною швидкістю й не завжди збігаються в часі. Feddes та співавтори (2023); UNDP (2023).

Людина іноді припиняє насильницьку участь, зберігаючи частину світоглядних переконань; інколи змінює ставлення до насильства ще до виходу з групи. Впливати можуть втома від конфлікту, розрив довіри до лідерів, зміна близьких стосунків, нові життєві можливості або питання власної безпеки. Дані ПРООН про колишніх учасників груп демонструють різноманітність причин виходу, але залишаються контекстними. UNDP (2023).

Професійні програми реінтеграції мають приділяти увагу безпеці постраждалих, законності, соціальному супроводу, можливому травматичному досвіду та реальним показникам поведінки. Оцінка результату потребує тривалого спостереження, контрольних порівнянь там, де це етично й методологічно можливо, а також чіткого розрізнення відсутності повторного злочину й доведеного ефекту програми. Lewis та співавтори (2024).

Український контекст: право, суспільна безпека та наукові межі

Українське законодавство містить самостійні юридичні визначення тероризму та терористичного акту. Закон України «Про боротьбу з тероризмом» визначає правові й організаційні засади протидії тероризму; кримінально-правову кваліфікацію конкретного діяння встановлюють за відповідними положеннями законодавства та фактичними обставинами. Закон окремо містить гарантію, за якою його положення не можуть слугувати підставою для переслідування громадян, котрі законно захищають конституційні права та свободи. Закон України «Про боротьбу з тероризмом».

Указом Президента України № 492/2026 від 11 червня 2026 року затверджено Концепцію боротьби з тероризмом в Україні. Це офіційний документ державної політики, а не емпіричне підтвердження психологічної моделі. Він описує пріоритети та організаційні завдання у сфері національної безпеки. Офіційний текст Указу № 492/2026.

Для українського наукового аналізу важливо розрізняти досвід війни, воєнні злочини, міжнародне гуманітарне право, державну безпеку, політичний конфлікт та ідеологічно мотивоване насильство у значенні конкретного дослідження. Поняття з міжнародних оглядів не замінюють юридичних визначень, а висновки з інших країн потребують перевірки застосовності до українських умов. Це редакційне методологічне рішення випливає з неоднорідності наукового поля, показаної систематичними оглядами. Feddes та співавтори (2023); Wolfowicz та співавтори (2021).

Психосоціальна підтримка людей, які пережили напад, становить окреме завдання. Про відновлення після насильства дивіться українську статтю «Психосоціальна допомога після терактів та масового насильства». Допомога постраждалим і профілактика насильницької радикалізації мають перетини, проте різні первинні цілі.

Що робити близьким, якщо є конкретні побоювання щодо насильства

Починати доцільно з фактів: які саме слова або дії викликали занепокоєння, чи існують прямі погрози, чи відомо про примус, переслідування або небезпеку для когось. Чіткі фактичні спостереження корисніші за інтерпретацію стилю одягу, релігійності, політичних поглядів чи замкненості. Розмова у спокійній, поважній манері допомагає зберегти можливість контакту; її метою є розуміння ситуації та безпека людей.

Коли йдеться про неповнолітню людину, важливо забезпечити контакт із дорослим, якому вона довіряє, та за потреби звернутися по допомогу до компетентних освітніх і психологічних фахівців із дотриманням прав дитини. Якщо є безпосередня загроза життю, підготовка конкретного насильницького діяння або реальна небезпека для інших, потрібне негайне звернення до відповідних екстрених служб згідно з місцевими процедурами. Самостійне стеження, публічне звинувачення чи спроби «поставити діагноз» погіршують ситуацію та можуть порушувати права людини.

Наявність складних переконань не потребує автоматичного втручання правоохоронних органів. Рішення має спиратися на конкретні обставини, законність, пропорційність і професійну компетентність. Наукові дані про відсутність універсального передбачувального профілю особливо важливі для повсякденних ситуацій, коли занепокоєння виникає на підставі окремих висловлювань. Brouillette-Alarie та співавтори (2025); Feddes та співавтори (2023).

Як оцінювати якість тверджень про радикалізацію

Корисно послідовно поставити п’ять запитань. Яке саме явище вивчали: переконання, підтримку насильства, намір, участь чи фактичну шкоду? Хто входив до вибірки та чи можна переносити висновки на іншу групу? Який дизайн використали: ретроспективний опис, одноразове опитування, поздовжнє дослідження чи експеримент? Чи оцінювали можливі альтернативні пояснення? Чи вимірювали реальну безпеку й поведінку, коли йдеться про ефективність втручання? Wolfowicz та співавтори (2021); Gøtzsche-Astrup (2018).

У сучасній літературі кількість досліджень зростає, однак зберігаються слабкі місця: різні визначення «радикалізації», переважання кореляційних даних, обмежені довгострокові спостереження, малочисельні вибірки учасників насильницьких організацій та труднощі з перевіркою рідкісних нападів як результату втручання. Це особливо помітно в оглядах інструментів ризику й програм ведення випадків. Brouillette-Alarie та співавтори (2025); Lewis та співавтори (2024).

Систематичні огляди здатні уточнити середні зв’язки, межі доказів і потребу в нових дослідженнях. Вони не перетворюють групову закономірність на можливість безпомилково передбачити поведінку конкретної людини. Саме з цієї причини наукова карта кластера поєднує концептуальні, емпіричні, етичні, правові й практичні рівні аналізу.

Карта знань I07: десять напрямів дослідження

A. Предмет, поняття та розмежування

Ця гілка систематизує насильницьку радикалізацію, насильницький екстремізм, тероризм, радикальні переконання та межі між поглядами, намірами й поведінкою. Її завдання — створити чітку мову дослідження і запобігти ототожненню законного інакомислення з насильством. Наступні спеціалізовані матеріали уточнюватимуть наукові визначення й юридичні відмінності. Спеціалізовані українські матеріали цього напряму: Насильницька радикалізація: визначення, форми та межі поняття та Насильницький екстремізм: психологічні ознаки та науковий статус.

B. Траєкторії, чинники ризику й захисту

У цій гілці розглядають багаторівневі моделі, можливі шляхи розвитку та припинення участі, емпіричні кореляти, захисні ресурси, питання причинності й межі універсальних схем. Матеріали поєднуватимуть систематичні огляди з критичною оцінкою перенесення групових результатів на окремі випадки. Спеціалізовані українські матеріали цього напряму: Шляхи радикалізації до насильства: багаторівнева модель, Чи існують стадії радикалізації: огляд моделей і доказів та Фактори ризику насильницької радикалізації: що встановлено дослідженнями.

C. Пізнання, моральні судження та емоції

Напрям охоплює моральне виправдання шкоди, дегуманізацію, сприйняття загрози, чорно-біле мислення, групову образу та інші досліджувані процеси. Центральне питання — за яких умов ці явища пов’язані з підтримкою насильства і чому в багатьох людей вони не призводять до насильницьких дій. Спеціалізовані українські матеріали цього напряму: Психологічні механізми виправдання ідеологічного насильства.

D. Групи, мережі та залучення

Гілка вивчає групову ідентичність, соціальне зближення, авторитет, групові норми, примус, структуру мереж і процеси участі. Окрема увага приділятиметься розрізненню добровільності, залежності, експлуатації та індивідуальної відповідальності. Спеціалізовані українські матеріали цього напряму: Вербування до насильницьких екстремістських груп: психологічний процес.

E. Цифрове середовище

Розглядаються платформи, мережеві спільноти, алгоритмічні рекомендації, поширення виправдання насильства, особливості залучення неповнолітніх та цифрові заходи профілактики. Докази про вплив онлайн-середовища аналізуватимуться відповідно до можливостей кожного дизайну дослідження. Спеціалізовані українські матеріали цього напряму: Онлайн-радикалізація до насильства: механізми і докази.

F. Форми, контексти та групи населення

Ця частина порівнює різні ідеологічні та соціальні контексти, уникаючи стигматизації цілих спільнот. Окремі питання стосуватимуться молоді, жінок, індивідуальних виконавців насильства, установ виконання покарань та обставин воєнних конфліктів. Спеціалізовані українські матеріали цього напряму: Форми насильницького екстремізму: порівняльна психологія.

G. Оцінювання, інструменти та методологічні межі

Напрям аналізує професійне оцінювання загроз, VERA-2R, TRAP-18, ERG22+, обмеження валідності, проблеми базової частоти рідкісних подій і ризики помилкових позитивних висновків. Матеріали не створюватимуть самодіагностичних переліків. Спеціалізовані українські матеріали цього напряму: Оцінювання ризику екстремістського насильства: принципи та межі.

H. Профілактика та суспільні втручання

Сюди належать освітні підходи, підтримка громад, робота з сім’ями, комунікаційні програми, міжвідомча взаємодія та оцінювання ефективності. Кожний підхід розглядатиметься через його конкретні цілі, користь, можливу шкоду та якість доказів. Спеціалізовані українські матеріали цього напряму: Профілактика насильницького екстремізму: рівні та доказові підходи.

I. Вихід, дерадикалізація та реінтеграція

Ця гілка розмежовує припинення насильницької участі, зміну переконань, захист постраждалих і суспільне повернення. Вона описуватиме соціальні, психологічні й інституційні умови безпечних переходів, а також обмеження оцінювання програм. Спеціалізовані українські матеріали цього напряму: Вихід із насильницької екстремістської групи: психологія припинення участі.

J. Практична допомога, етика та український контекст

Окремий напрям відповідає на питання близьких, освітян, громад і фахівців щодо відповідальних дій за наявності конкретних загроз. Він поєднуватиме профілактичні принципи, права дитини, захист даних, українські правові норми та шляхи отримання кваліфікованої допомоги. Спеціалізовані українські матеріали цього напряму: Як близьким реагувати на можливу насильницьку радикалізацію.

Поширені запитання

Чи означає радикальна політична позиція, що людина небезпечна?

Ні. Радикальна політична позиція може полягати у прагненні глибоких суспільних змін. Для аналізу небезпеки мають значення конкретні погрози, наміри, поведінка й контекст; наукові огляди прямо розмежовують погляди та насильницькі наслідки. Wolfowicz та співавтори (2021).

Чи існують універсальні «стадії радикалізації»?

У літературі є стадійні та багаторівневі моделі, але жодна не описує обов’язковий шлях кожної людини. Процеси можуть бути різноспрямованими, з паузами, відмовою від участі та зміною обставин. Feddes та співавтори (2023).

Чи можна визначити майбутнього нападника за психологічним профілем?

Надійного універсального психологічного профілю немає. Сучасний систематичний огляд спеціалізованих інструментів не знайшов проспективних досліджень, які б підтверджували їхню здатність прогнозувати майбутні екстремістські напади в досліджених умовах. Brouillette-Alarie та співавтори (2025).

Чи здатні соціальні мережі сприяти радикалізації?

Вони можуть полегшувати поширення повідомлень і соціальні контакти, однак роль конкретних платформ, алгоритмів і взаємодій залежить від контексту. У сучасних узагальненнях результати залишаються неоднорідними, а причинні ефекти потребують якісної перевірки. Огляд 382 публікацій (2026).

Чи є насильницький екстремізм психічним розладом?

Це дослідницьке та суспільно-політичне поняття, яке не є психіатричним діагнозом. Індивідуальне психічне здоров’я оцінюють за клінічними показаннями, а не за світоглядом чи груповою належністю.

Чи доведено ефективність програм дерадикалізації?

Докази залежать від конкретної програми й того, який результат вимірювали. Систематичний огляд програм ведення випадків зафіксував брак придатних причинних оцінок їхньої ефективності; це не дає підстав ані обіцяти гарантований успіх, ані вважати кожну програму марною. Lewis та співавтори (2024).

Чи завжди припинення участі означає зміну ідеології?

Ні. Вихід із насильницьких дій, зміна переконань і повернення до повсякденного життя є окремими процесами, які можуть відбуватися в різній послідовності. UNDP (2023).

Що робити за наявності реальної загрози насильства?

Якщо є безпосередня загроза життю або здоров’ю, необхідно звернутися до компетентних екстрених служб. За відсутності невідкладної небезпеки доцільно документувати конкретні факти законним способом і звертатися по належну професійну консультацію, зберігаючи конфіденційність і повагу до прав людини.

Пов’язані статті

Групова поляризація: що це і чому обговорення може посилювати початкові погляди — загальний соціально-психологічний механізм групового обговорення, який потребує обережного застосування в контексті екстремізму.

Психосоціальна допомога після терактів та масового насильства — окремий маршрут підтримки людей, що постраждали від насильства.

Джерела

Brouillette-Alarie, S., та співавтори. (2025). Reliability and Validity of Risk Assessment Tools for Violent Extremism: A Systematic Review. Campbell Systematic Reviews. https://doi.org/10.1002/cl2.70080.

Campbell Collaboration. (2022). Is radicalization a family issue? A systematic review of family-related risk and protective factors, consequences, and interventions against radicalization. https://www.campbellcollaboration.org/review/is-radicalization-a-family-issue/.

Centers for Disease Control and Prevention. Public Health Approach to Violence Prevention. https://www.cdc.gov/violence-prevention/about/about-the-public-health-approach-to-violence-prevention.html.

Charkawi, W., Dunn, K., & Bliuc, A.-M. (2024). Evaluations of countering violent extremism programs: Linking success to content, approach, setting, and participants. https://doi.org/10.1016/j.ijlcj.2024.100674.

Duindam, H. M., van Loon, A. W. G., & Lösel, F. (2025). Protective factors against extremism and violent radicalization in youth: A multilevel meta-analysis. Aggression and Violent Behavior. https://doi.org/10.1016/j.avb.2025.102101.

Feddes, A. R., Nickolson, L., van Bergen, N. R. J., Mann, L., & Doosje, B. (2023). Extremist Thinking and Doing: A Systematic Literature Study of Empirical Findings on Factors Associated with (De)Radicalisation Processes. https://doi.org/10.3233/DEV-230345.

Gøtzsche-Astrup, O. (2018). The time for causal designs: Review and evaluation of empirical support for mechanisms of political radicalisation. Aggression and Violent Behavior. https://doi.org/10.1016/j.avb.2018.02.003.

Lewis, J., Marsden, S., Cherney, A., Zeuthen, M., Rahlf, L., Squires, C., & Peterscheck, A. (2024). Case management interventions seeking to counter radicalisation to violence and related forms of violence: A systematic review. Campbell Systematic Reviews. https://doi.org/10.1002/cl2.1386.

McCauley, C., & Moskalenko, S. (2017). Understanding political radicalization: The two-pyramids model. American Psychologist. https://doi.org/10.1037/amp0000062.

Neyroud, P., та співавтори. (2024). Update on Campbell's Countering Violent Extremism programme. Campbell Systematic Reviews. https://doi.org/10.1002/cl2.1387.

Pandey, K., & Behera, N. (2026). Factors Influencing Radicalization Process at Micro, Meso, and Macro Levels: A Systematic Literature Review. Behavioral Sciences & the Law. https://doi.org/10.1002/bsl.70064.

Rothut, S., Schulze, H., Hohner, J., Greipl, S., & Rieger, D. (2026). Radicalization and the internet: 25 years of (online) radicalization research. https://doi.org/10.1080/10714421.2026.2658935.

Treacy, S., Reed, A., & Glazzard, A. (2024). A systematic integrative review of counter-messaging communication campaigns targeting terrorism or violent extremism. https://doi.org/10.1080/19434472.2024.2419390.

UNDP. (2023). Journey to Extremism in Africa: Pathways to Recruitment and Disengagement. United Nations Development Programme. https://www.undp.org/publications/journey-extremism-africa-pathways-recruitment-and-disengagement.

UNESCO. (2016). A Teacher’s Guide on the Prevention of Violent Extremism. https://www.unesco.org/en/articles/teachers-guide-prevention-violent-extremism?hub=748.

Wolfowicz, M., та співавтори. (2021). Cognitive and behavioral radicalization: A systematic review of the putative risk and protective factors. Campbell Systematic Reviews. https://doi.org/10.1002/cl2.1174.

Верховна Рада України. (2003, чинна редакція). Закон України «Про боротьбу з тероризмом» № 638-IV. https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/638-15.

Європейська комісія. (2026). Considerations of the Impacts of Social Media Platforms on Terrorism and Extremism. https://home-affairs.ec.europa.eu/networks/eu-knowledge-hub-prevention-radicalisation/welcome-package/learning-resources/considerations-impacts-social-media-platforms-terrorism-and-extremism_en.

Президент України. (2026). Указ № 492/2026 «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 11 червня 2026 року “Про Концепцію боротьби з тероризмом в Україні”». https://www.president.gov.ua/documents/4922026-59865.

 
 
bottom of page