Вербування до насильницьких екстремістських груп: психологічний процес
Український психологічний ХАБ · Опубліковано: 22 жовтня 2026 · Редакційна політика
Дослідницький кластер: Психологія радикалізації, насильницького екстремізму та профілактики
Вербування до насильницьких екстремістських груп — це процес залучення людини до середовища, у якому підтримка ідеологічно мотивованого насильства може перетворюватися на групову належність, прийняття зобов’язань або безпосередню участь у протиправних діях. Психологічно він охоплює міжособистісні зв’язки, формування довіри й ідентичності, інтерпретацію образ і загроз, групові норми та обставини, у яких людина ухвалює рішення. Систематичний огляд Zitha та співавторів (2024) досліджує вербування, участь і вихід як пов’язані, але різні процеси.
Важлива межа: радикальна думка, політичний протест, релігійна практика, гостра незгода з державою або належність до непопулярної спільноти не встановлюють готовності завдати насильства. У центрі цієї статті — залучення саме до середовищ, які виправдовують, підтримують або організовують насильницькі дії. Таке розмежування відповідає багаторівневому дослідженню чинників радикалізації, де світогляд, соціальні обставини та поведінка розглядаються окремо Pandey і Behera (2026).
Стаття пояснює, чому контакт із небезпечним середовищем іноді розвивається в стійку участь, а іноді завершується відмовою; як відрізняти наукові висновки від припущень; що можуть зробити близькі, освітяни й сама людина, коли виникають реальні пропозиції вчинити насильство. Опис є освітнім і профілактичним та не замінює професійної оцінки конкретної загрози.
Що означає вербування і чим воно відрізняється від радикалізації
У науковій літературі немає одного універсального визначення вербування. Для дослідницької ясності доцільно розрізняти контакт із групою; пропозицію співпраці; засвоєння групових норм; фактичне приєднання; участь у насильстві. Людина може прийняти радикальні переконання й ніколи не долучитися до групи. Інша може брати участь у небезпечній діяльності під тиском чи з матеріальних мотивів, не поділяючи ідеологію організаторів. Саме тому огляд Zitha та співавторів (2024) розглядає вербування, афіліацію та припинення участі окремими дослідницькими категоріями.
Радикалізація до насильства стосується змін у виправданні та прийнятності насильницьких засобів; вербування — соціального процесу залучення до мережі, організації чи діяльності. Підтримка насильства в опитуванні, намір діяти, підготовка конкретної дії та вчинене насильство є різними показниками. Дослідження моделей радикалізації часто вимірюють установки або декларовану готовність, тому результати не можна автоматично переносити на ймовірність реального нападу Da Silva та співавтори (2024).
Поняття «насильницька екстремістська група» в цій статті використано аналітично: це мережа чи організоване середовище, яке схвалює або практикує насильство задля ідеологічних, політичних чи інших групових цілей. Юридична кваліфікація конкретного діяння визначається законом і доказами, а не самою психологічною назвою. Так само «вербувальник» може позначати різні ролі — від особи, що здійснює цілеспрямоване залучення, до учасника, який впливає на інших без формальної функції.
Що показує дослідницька база
Найбільш безпосереднім джерелом для цієї теми є систематичний огляд вербування, участі й виходу чоловіків із терористичних організацій (Zitha та ін., 2024). Він допомагає побачити взаємозв’язок особистісних і соціальних чинників, проте його фокус на чоловічих вибірках обмежує перенесення висновків на жінок, неповнолітніх і всі форми насильницького екстремізму. Дослідження осіб, які вже увійшли до організації, також не дають відповіді, скільки людей відхилили схожі пропозиції.
Систематичний огляд Pandey і Behera (2026) структурує досліджувані зв’язки на особистісному, міжособистісному та суспільному рівнях. Його цінність полягає в багаторівневому поясненні; методологічне обмеження — різнорідні визначення результатів і дослідницьких груп. Наявність певної риси чи життєвої обставини у статистичних асоціаціях не означає, що вона є причиною насильства у конкретної людини.
Метааналіз Da Silva та співавторів (2024) охопив 42 дослідження з 17 звітів і виявив статистичні зв’язки між компонентами моделі потреби, наративу та мережі й показниками насильницького екстремізму. Водночас значення зв’язків залежали від того, як дослідники вимірювали явища. Це підтверджує користь моделі як способу впорядкувати пояснення, але не робить із неї індивідуальний тест.
Серед ключових обмежень усього поля — ретроспективні інтерв’ю, малі та вибіркові групи учасників, різниця між типами екстремізму, перевага даних про людей, які стали відомими правоохоронцям, а також труднощі встановлення причинності. Публікація про механізм залучення може спиратися на надійніший висновок про зв’язок двох явищ і водночас залишатися обережною щодо твердження, що один чинник неодмінно породжує інший.
Психологічний процес: взаємодія мотивації, смислу та соціальних зв’язків
Значущість, належність і переживання несправедливості
Люди шукають визнання, соціальної близькості, зрозумілої ролі та відчуття впливу на своє життя. Ці потреби є звичайними психологічними явищами. В окремих обставинах насильницьке середовище може пов’язувати задоволення таких потреб із участю в колективній справі й виправданням шкоди іншим. Модель «трьох N» описує взаємодію потреби у значущості, ідеологічного наративу та соціальної мережі Kruglanski, Bélanger і Gunaratna (2019).
Модель корисно читати як карту можливих процесів. Переживання приниження чи втрати статусу саме собою не веде до насильства. Важливим стає соціальний контекст, у якому хтось інтерпретує ці переживання, пропонує групову відповідь і визначає прийнятні засоби дії. Метааналіз Da Silva та співавторів показав неоднакову силу асоціацій для компонентів моделі; отже, зводити вербування до однієї «незадоволеної потреби» науково некоректно.
Скарги на несправедливість можуть бути обґрунтованими, а прагнення соціальних змін — законним. Ризик виникає там, де людські втрати чи суспільні проблеми починають інтерпретувати як достатнє виправдання нападу на людей. Предмет психологічного аналізу тут — перетворення досвіду на переконання про припустимість насильства, а не оцінювання законності самих переживань чи ідентичностей.
Групова ідентичність, довіра та норми
Належність до групи впливає на те, чию думку людина вважає компетентною, кому довіряє та які вчинки сприймає як морально схвалювані. Систематичний огляд 75 кількісних досліджень ідентичності виявив підтримку для частини соціальних і контекстуальних пояснень радикалізації, водночас наголосивши, що різні форми ідентичності досліджені нерівномірно.
Для вербування важлива якість зв’язку між людиною та оточенням. Довіра до друзів, родичів або авторитетної спільноти може полегшувати прийняття пояснень, які від сторонньої особи були б відхилені. Такий висновок стосується загального механізму соціального впливу, а не підозри щодо дружніх, родинних або релігійних зв’язків як таких. Ellenberg і Kruglanski (2024) розглядають, як мережа підтверджує норми й підтримує групову участь.
У груповому середовищі важливу роль можуть відігравати очікування схвалення та осуду, вимоги лояльності й зміна відчуття особистої відповідальності. Суміжний механізм — групова поляризація: після певних видів обговорення початкова спільна позиція може посилюватися. Проте групова поляризація не є синонімом насильницького екстремізму, а інтенсивність групових дискусій сама по собі не доводить підготовки нападу.
Ідеологічні пояснення та моральне виправдання
Груповий наратив може поєднувати розповідь про спільне минуле, образ загрози, ідею відповідальності перед «своїми» та відповідь на питання, що слід робити. Для психології насильницької радикалізації вирішальним є спосіб, у який деякі наративи представляють насильство як необхідний, допустимий або морально виправданий засіб. Експериментальні й опитувальні дослідження моделі 3N демонстрували зв’язки між соціальним відчуженням, моральним виправданням політичного насильства та наміром приєднатися до радикальної групи, але не доводили фактичного вчинення насильства кожним учасником Bélanger та співавтори (2019).
Моральне розмежування «своїх» та «чужих», знеособлення потерпілих або перекладання відповідальності на колектив можуть полегшувати виправдання шкоди. Однак ці механізми аналізують у контексті конкретних дій та висловлених виправдань. Сам факт емоційної, національної, політичної чи релігійної ідентифікації не має інтерпретуватися як доказ їх наявності.
Соціальна динаміка залучення
Участь може виникати через уже наявні знайомства, нове коло спілкування, контакт із цифровою спільнотою або цілеспрямований тиск. Частина людей сама шукає середовища, що відповідає їхнім переконанням; інших намагаються втягнути обманом або погрозами. Для окремих випадків є значущим матеріальний інтерес. Через це універсальна схема «спершу ідеологія, потім група, далі злочин» не описує всього розмаїття процесів Zitha та співавтори (2024).
Залучення й утримання також різняться. Причини першого контакту не обов’язково збігаються з причинами, через які людина згодом залишається у небезпечному середовищі. Важливими можуть ставати соціальні зв’язки, страх втратити близьких, залежність від групи, внутрішній конфлікт або очікування санкцій. Розуміння цієї різниці має значення для безпечної допомоги й виходу, що окремо висвітлює огляд Ellenberg і Kruglanski (2024).
Чи існує послідовність стадій вербування
Для освітньої роботи зручно розрізняти потенційний контакт, налагодження зв’язку, появу ідеологічного або іншого пояснення участі, прийняття групових зобов’язань та можливу поведінкову участь. Це аналітичні стани, а не обов’язкові стадії кожної історії. Між ними можливі повернення, зупинка, відмова або вихід. У багатьох випадках людина залишається на рівні спілкування чи переконань і не переходить до насильства Pandey і Behera (2026).
Таку схему корисно доповнювати питаннями про реальний досвід людини: що саме відбулося, чи були погрози, чи вимагають конкретної протиправної дії, наскільки безпечно припинити контакт і хто може надати підтримку. Психологічне розуміння процесу потрібне для допомоги та попередження шкоди, а не для приписування «стадії радикалізації» за однією фотографією, словом чи зміною настрою.
Добровільне долучення, маніпуляція та примус
У науковому аналізі важливо розмежовувати добровільне ідейне приєднання, прагматичну участь за винагороду, залежність від соціального оточення та примусове втягнення. Один випадок може поєднувати декілька мотивів, а інформована згода людини може бути суттєво обмежена обманом, шантажем чи погрозами. Відповідальність за вчинки й потреба захистити людину від примусу мають визначатися індивідуально й відповідно до права.
Для України це розмежування особливо актуальне. Служба безпеки України у повідомленні від 16 лютого 2026 року описала випадки, коли представники спецслужб РФ видавали себе за українських правоохоронців, використовували погрози фіктивним кримінальним переслідуванням та схиляли громадян до протиправних дій. Це офіційно повідомлені випадки ворожої підривної діяльності; їх слід відрізняти від добровільної ідеологічної афіліації з екстремістським рухом.
СБУ на сторінці «Як діяти, якщо вас вербують» згадує психологічний тиск, погрози, провокації, шантаж і матеріальні обіцянки. Ці явища описують небезпеку впливу та примусу, але відсутність очевидної погрози не дає підстав вважати будь-який контакт безпечним. У практичній ситуації важливі зміст звернення й конкретні вимоги, а не уявлення про типовий «портрет вербувальника».
Цифрові середовища: що відомо про онлайн-залучення
Інтернет полегшує доступ до різнорідних спільнот, інформації та приватного спілкування, тому він може бути середовищем як ненасильницької активності, так і поширення насильницьких наративів. Огляд 382 публікацій про онлайн-радикалізацію за 2000–2025 роки описує різні теоретичні підходи й неоднорідні результати: роль цифрового середовища залежить від взаємодії людей, контенту, платформ та офлайн-контексту. Цифровий контакт не визначає подальшу поведінку автоматично.
Дослідження соціальних мереж часто оцінюють видимість повідомлень, мережеві зв’язки, поширення ідей або автоматизоване виявлення контенту. Це важливі, але інші показники, ніж реальні випадки вступу до насильницької організації. Огляд методів виявлення ідеологічного екстремізму в соціальних мережах (2024) звертає увагу на упередження даних, порівнянність платформ і методологічні межі автоматичного аналізу.
Алгоритмічні рекомендації, повторна експозиція матеріалів і приватні цифрові зв’язки є предметами активних досліджень. Наявність відповідного механізму на платформі не доводить, що саме він спричинив конкретний злочин. Особливої обережності потребують твердження про генеративний штучний інтелект: сучасні теоретичні рамки описують можливі нові ризики, проте прямі довгострокові докази впливу на реальні насильницькі дії залишаються обмеженими огляд про радикалізацію в добу ШІ (2026).
Для користувача практичне питання полягає в тому, чи містить повідомлення примус, вимогу нашкодити людям, пропозицію незаконної винагороди, прохання приховати небезпечну діяльність або погрозу за відмову. У разі такого контакту пріоритет мають припинення небезпечної взаємодії та звернення до уповноважених служб, а не самостійне розслідування акаунтів.
Діти й підлітки: розвиток, права та захист
Підлітковий вік є періодом активного формування самостійності, соціальних зв’язків та особистої ідентичності. Ці особливості нормального розвитку не роблять підлітка «потенційним екстремістом». Захист потрібен тому, що дорослі зловмисники можуть використати нерівність досвіду, тиск, обман або фінансову залежність неповнолітніх. Оцінювати слід конкретні загрози та обставини, а не вік, інтереси чи політичні погляди як самодостатні ознаки небезпеки.
Міністерство освіти і науки України (31 березня 2025 року) і Кабінет Міністрів України опублікували рекомендації для родин і шкіл щодо протидії втягненню дітей у протиправні дії. Серед важливих заходів — довірливі розмови, цифрова грамотність, розуміння небезпеки швидких заробітків та взаємодія з відповідальними дорослими й службами.
Поведінкові зміни дитини мають численні можливі пояснення: стрес, навчальні труднощі, конфлікт, особисті переживання чи звичайне бажання приватності. Тому поодинока замкнутість, нове захоплення політикою, інтерес до новин або нові знайомства не можуть бути «діагнозом вербування». Натомість повідомлення про конкретну вимогу вчинити злочин, погрози, шантаж чи небезпечне доручення потребують своєчасної допомоги та захисту.
Розмову з підлітком доцільно починати зі спокійного запитання про те, що саме сталося і чи є загроза прямо зараз. Дорослому важливо вислухати дитину, уникати принизливих ярликів, не вимагати самостійного доказування «невинуватості» та не поширювати переписку публічно. Персональні дані й цифрові матеріали передаються лише тим, кому це потрібно для захисту дитини та законного реагування. Освітній омбудсмен України (2025) наголошує на значенні довірливого спілкування й співпраці батьків, педагогів та правоохоронців.
Чому окремі люди відмовляються або виходять
Результат контакту залежить не тільки від потенційних ризиків, а й від захисних зв’язків і доступних альтернатив. Людина може зберегти можливість критично обмірковувати твердження групи, отримати підтримку ззовні, побачити неприйнятність насильства або знайти безпечний спосіб відмови. Зміна переконань і припинення участі можуть відбуватися незалежно одне від одного: людина іноді залишає групу без повного перегляду ідей, а іноді змінює переконання, але має труднощі з виходом через залежність чи страх Zitha та співавтори (2024).
Дослідження групових процесів Ellenberg і Kruglanski (2024) підкреслює важливість альтернативних стосунків і соціальної належності для припинення участі. З цього випливає практична редакційна інтерпретація: підтримка людини має відновлювати її доступ до безпечних відносин, освіти, соціальної допомоги й самостійних рішень, а не обмежуватися вимогою негайно змінити всі погляди.
Необхідно також розрізняти ситуацію, де потрібен вихід із групи, і ситуацію, де людина стала об’єктом кримінального примусу чи шахрайства. У другому випадку першочерговими є безпека, фіксація загроз законними способами та звернення до компетентних органів. Для неповнолітніх пріоритетними залишаються права та найкращі інтереси дитини.
Чому неможливо встановити небезпеку за психологічним профілем
Немає достовірної єдиної сукупності особистісних рис, релігійних поглядів, соціальних характеристик чи психічних станів, яка давала б можливість передбачати участь у насильстві. Систематичний огляд зв’язку психічних розладів із радикалізацією та тероризмом не встановив переконливої загальної асоціації; результати істотно залежали від вибірки й методології. Психіатричний діагноз не повинен служити замінником оцінки конкретної поведінки.
Оцінювання загроз — спеціалізована міждисциплінарна діяльність, що враховує встановлені факти, контекст, динаміку та можливі захисні чинники. Інструменти VERA-2R, TRAP-18 та ERG22+ використовують у відповідних фахових і службових середовищах як засоби структурованого професійного судження, що вимагають підготовки й перевірки даних. Систематичний огляд Campbell (Brouillette-Alarie та ін., 2025) не знайшов належних проспективних досліджень, які доводили б здатність таких інструментів точно прогнозувати майбутнє насильство. Переліки «ознак» із масових публікацій тим більше не є інструментами індивідуального прогнозу.
Практичний критерій для неспеціаліста — не бал чи профіль людини, а наявність безпосередньої небезпеки, конкретних погроз, спроб примусити до протиправного вчинку або повідомлень про плановану шкоду. Такі ситуації передають компетентним службам без спроб самостійно класифікувати чи переслідувати підозрюваного.
Профілактика: які підходи мають сенс і що доведено
Профілактика насильницького вербування має кілька рівнів: доступна й безпечна освіта; розвиток навичок оцінювання інформації; включення в соціальні спільноти без насильства; своєчасна підтримка людей у кризах; спеціалізоване реагування на конкретні загрози. Це перелік напрямів роботи, а не твердження про однаково доведену ефективність кожного з них.
Систематичний огляд оцінювань програм запобігання насильницькому екстремізму (2024) засвідчив неоднорідні результати, труднощі з показниками успіху та випадки небажаних наслідків, зокрема відчуження й стигматизації. Тому заяви на кшталт «короткий тренінг запобігає вербуванню» або «спростування пропаганди гарантує зміну поведінки» виходять за межі наявної доказової бази.
Для оцінювання результату програми слід окремо вимірювати знання, ставлення до насильства, відчуття підтримки, реальну безпеку та поведінкові події. Збільшення правильних відповідей після заняття саме собою не доводить зменшення насильницьких дій у майбутньому. Надійний моніторинг потребує порівняльних даних, етичних процедур та уваги до того, кому програма може нашкодити.
Шкільна профілактика має бути співмірною та підтримувальною: зрозумілі правила повідомлення про небезпечні пропозиції, педагогічна компетентність, конфіденційні канали звернення, робота з батьками й законні процедури захисту. МОН України рекомендує пояснювати дітям ризики цифрових контактів та звертатися по допомогу. Політичні й релігійні дискусії самі по собі залишаються сферою прав людини, освіти та мирної участі.
Якщо є підозра на вербування: безпечний порядок дій
Насамперед з’ясуйте, чи існує безпосередня загроза життю й здоров’ю, конкретні погрози або вимоги виконати протиправне завдання. Якщо небезпека невідкладна, звертайтеся до поліції за номером 102. Для повідомлень про вербування ворожими спецслужбами в Україні СБУ оприлюднила спеціальні канали звернення, зокрема телефон 0 800 501 482. Для дитини залучайте безпечного дорослого й відповідальних за захист дітей спеціалістів.
Якщо до вас звернулися з вимогою завдати шкоди, не погоджуйтеся на дію, не виконуйте незаконних «перевірочних завдань» і не намагайтеся особисто виявити чи затримати організаторів. Обмежте небезпечний контакт, зверніться до поліції або СБУ та виконуйте законні рекомендації уповноважених фахівців. Збереження отриманих повідомлень для передання компетентним органам має відбуватися без поширення особистих даних у соціальних мережах.
Якщо ви близька людина, починайте з фактів: «Мені стало відомо про конкретну погрозу або вимогу. Я хочу допомогти тобі залишитися в безпеці». Дайте можливість пояснити обставини; не погрожуйте викриттям та не організовуйте публічних конфронтацій. Якщо людина повідомляє про тиск або страх, важливо залучити професійну допомогу з урахуванням реальної небезпеки. У випадку неповнолітніх узгоджуйте дії із законними представниками й компетентними службами, враховуючи ситуації, коли самі дорослі можуть становити загрозу.
Коли безпосередньої небезпеки немає, але людині складно припинити зв’язок із групою, корисними можуть бути консультація психолога, соціальна підтримка, правова допомога та безпечне відновлення стосунків за межами небезпечного середовища. Психолог не здійснює кримінальну експертизу за звичайною розмовою; питання реальних загроз потребує спеціального реагування.
Що важливо враховувати в українському контексті
В Україні поняття вербування до насильницького екстремістського середовища перетинається з питаннями національної безпеки, кримінального права, захисту дітей, освіти та соціальної допомоги. Офіційні повідомлення про втягнення громадян у диверсійні дії під час повномасштабної війни становлять конкретний контекст, але не охоплюють усіх науково відомих форм екстремістського рекрутування. Цю відмінність слід зберігати під час пошуку допомоги й інтерпретації досліджень.
Національна поліція України, Міністерство освіти і науки та СБУ публікують прикладні рекомендації щодо небезпечних пропозицій, дитячої безпеки та звернення до правоохоронців. Їхні офіційні рекомендації є джерелом інформації про українські процедури й ризики, а міжнародні систематичні огляди — джерелом наукових висновків про психологічні механізми. Саме таке розділення захищає читача від підміни правових тверджень загальними психологічними інтерпретаціями.
Окреме правило стосується законності: жодна психологічна схема не визначає склад злочину, відповідальність чи статус особи. Юридичні рішення належать компетентним органам і здійснюються за чинним законодавством із гарантіями прав та належних процедур.
Часті запитання
Чи означають радикальні погляди, що людину вже завербували?
Ні. Вербування стосується взаємодії із середовищем або особами, що залучають до групової діяльності; радикальні погляди можуть існувати без такого контакту. Дослідження окремо вимірюють ідеологічні установки, декларовану підтримку насильства та реальну поведінку Da Silva та співавтори (2024).
Чи можуть завербувати людину без переконання в ідеології?
Такі випадки можливі, коли залучення пов’язане з примусом, обманом чи матеріальними обіцянками. СБУ описує ці способи втягнення до протиправних дій. Цей шлях не слід змішувати з добровільним ідеологічним вступом.
Чи є соціальні мережі основною причиною насильницької радикалізації?
Сучасні дані не підтримують такого універсального висновку. Великий огляд досліджень інтернет-радикалізації (2026) показує неоднорідність результатів і значущість взаємодії цифрових та соціальних чинників.
Чи може психолог точно передбачити, хто стане небезпечним?
Надійного універсального індивідуального прогнозу немає. Систематичний огляд Campbell (2025) виявив суттєві прогалини проспективної перевірки фахових інструментів оцінювання ризику. Психологи можуть підтримувати людину, працювати із кризами й брати участь у міждисциплінарній допомозі в межах компетенції.
Що робити, якщо підлітку пропонують «заробіток» за незаконне завдання?
Не виконувати завдання, повідомити безпечного дорослого та звернутися до поліції або СБУ. Дитині потрібні підтримка, захист персональних даних і законне реагування. Офіційні рекомендації МОН пояснюють безпечні кроки для родин і освітян.
Висновок
Вербування до насильницьких екстремістських груп є соціально-психологічним процесом, що формується в конкретних мережах, контекстах та обставинах ухвалення рішень. Значущість, належність, групові норми, переконання та матеріальні або примусові чинники можуть відігравати різну роль; жоден із них окремо не визначає майбутнє насильство. Найкраща основа профілактики — точне розмежування переконань і дій, наукова оцінка доказів, захист прав людини, довірливі способи звернення по допомогу та своєчасне реагування на конкретні загрози.
Пов’язані статті
Групова поляризація: що це і чому обговорення може посилювати початкові погляди — суміжний соціально-психологічний механізм, який допомагає зрозуміти вплив групової дискусії без ототожнення поляризації з насильством.