Форми насильницького екстремізму: порівняльна психологія
Український психологічний ХАБ · Опубліковано: 22 жовтня 2026 · Редакційна політика
Дослідницький кластер: Психологія радикалізації, насильницького екстремізму та профілактики
Форми насильницького екстремізму розрізняють за ідеологією, проголошеною метою, організаційним середовищем, обраними жертвами та соціальним контекстом. До порівняльного аналізу входять праворадикальне, ліворадикальне, релігійно мотивоване, етнонаціоналістичне й сепаратистське насильство, а також насильство, пов’язане з окремими мережевими субкультурами чи вузькими ідеологічними вимогами. Межі цих категорій рухомі: реальні рухи можуть поєднувати кілька мотивів. Для психологічного пояснення вирішальне питання полягає в тому, як переконання, групові зв’язки, пережиті кривди, норми й конкретні обставини сприяють виправданню насильства та переходу до дії. Порівняльне дослідження Schuurman та співавт. (2026) показує, чому відмінності між ідеологічними таборами потребують емпіричної перевірки, а не припущення.
Політична опозиційність, радикальні соціальні вимоги, мирний активізм, етнічна самоідентифікація та релігійне життя самі по собі залишаються в межах правомірної участі в суспільстві. Предмет цієї статті — психологія ідеологічно мотивованого заподіяння або схвалення насильства. У дослідженні Callahan і Rosenfeld (2025) сила радикальних переконань загалом виявилася слабким показником безпосередньої насильницької поведінки. Відтак порівняння різних форм екстремізму не є класифікацією «небезпечних людей» за їхнім світоглядом.
Що саме порівнює психологія насильницького екстремізму
Поняття «насильницький екстремізм» використовується в дослідженнях як широка аналітична рамка для випадків, коли політичні, релігійні, націоналістичні чи інші світоглядні цілі поєднуються з підтримкою, підготовкою або здійсненням насильства. Міжнародна наука не виробила повністю однакового визначення цього поняття, тому автори застосовують різні критерії включення випадків. Для зіставлення досліджень потрібно з’ясувати, чи вимірювалися переконання, наміри, участь у групі, підготовка нападу або фактичні насильницькі дії. Систематичний огляд багаторівневих чинників (2026) засвідчує широту дослідницьких підходів і неоднорідність чинників.
Існують щонайменше чотири незалежні осі порівняння. Ідеологічна вісь описує уявлення про бажаний суспільний порядок і легітимність сили. Поведінкова вісь відділяє висловлену підтримку насильства від погроз, підготовки й уже скоєних нападів. Організаційна вісь розрізняє формальні організації, неформальні мережі, малі осередки та нападників, які діють без прямого оперативного керівництва. Контекстна вісь враховує конфлікти, політичні інституції, дискримінацію, цифрову інфраструктуру й можливості отримати допомогу. Змішування цих осей призводить до хибних висновків: одиночний нападник може поділяти ідеологію великої організації, а член радикального руху може ніколи не підтримувати насильство.
Радикалізація, екстремізм, тероризм і злочин — різні предмети
Радикалізацією дослідники називають процес змін поглядів, соціальних зв’язків та іноді поведінки. Насильницька радикалізація стосується переходів, у яких насильство набуває схвалення або стає засобом дії. Тероризм у правовому аналізі має власні склади правопорушень і цілі залякування або примусу, тому він не охоплює автоматично кожний випадок політично вмотивованої агресії. В Україні правове визначення тероризму містить Закон «Про боротьбу з тероризмом»; конкретну юридичну кваліфікацію визначають закон та компетентні органи, а не психологічний опис.
Історії зміни поглядів не підпорядковуються єдиній послідовності стадій. Можливі короткі періоди мобілізації, тривала участь у мережі без насильства, припинення участі без повної зміни світогляду та повернення до повсякденного життя через сім’ю, працю й освіту. Порівняльна психологія досліджує, за яких умов відбуваються саме ці переходи.
Праворадикальне насильство
Праворадикальні насильницькі течії можуть використовувати уявлення про етнічну або расову ієрархію, міф про загрозливе «заміщення» населення, авторитарну модель порядку, ворожість до окремих груп чи змову як пояснення суспільних змін. Ці наративи мають різні історичні корені та неоднакові організаційні форми. Їхня психологічна функція може полягати в поясненні пережитої втрати статусу, конструюванні образу ворога й моральному виправданні агресії. Однак переживання статусної загрози зустрічається в широкого кола людей і не є самостійним показником насильницьких намірів. Огляд Kteily і Brandt (2025) розглядає як подібності, так і відмінності психологічних характеристик на ідеологічному спектрі.
Для аналізу конкретного праворадикального випадку важливо відрізняти політичний консерватизм, виборчу праву політику, радикальні ненасильницькі рухи й осередки, де схвалення нападу стало груповою нормою. Належність до правого політичного спектра не дає підстав прогнозувати агресію. Дані про насильницьких учасників також не можна переносити на виборців чи прихильників легальних партій.
Поглиблений аналіз цього ідеологічного контексту подано в статті «Праворадикальне насильство: психологічні процеси та контексти».
Ліворадикальне насильство
Ліворадикальні насильницькі течії історично пов’язували свої дії з революційними проєктами, антикапіталістичними цілями або боротьбою проти визначених ними структур панування. У різних середовищах такі пояснення набували форми підпільної організації, повстанської боротьби чи атак на символічні об’єкти. Центральне психологічне питання стосується перетворення уявлень про соціальну справедливість на норму допустимості примусу й заподіяння шкоди. Принципова відмінність між вимогою перерозподілу ресурсів і насильницькою практикою проходить через ставлення до тілесної недоторканності, прав інших людей і допустимих способів змін.
Порівняння насильства, пов’язаного з лівими, правими та ісламістськими рухами (2022) виявило відмінності в досліджених масивах випадків, але результати залежать від вибірки, часу, географії та визначення насильства. Такі дані описують конкретні сукупності подій і не встановлюють властивостей усіх людей з лівими переконаннями.
Релігійно мотивований насильницький екстремізм
Релігійно обґрунтоване насильство виникає в певних рухах і конфліктних ситуаціях, коли вибіркове тлумачення священних текстів, претензія на виняткову істину, приписана групі священна місія або легітимізація вбивства поєднуються з конкретною організаційною діяльністю. Воно може бути пов’язане з різними релігійними традиціями. Вірування, релігійна практика та участь у громаді не становлять психологічних ознак схильності до нападу.
У міжнародній літературі багато порівняльних баз зосереджені на салафітсько-джихадистських організаціях. Це відображає історію збору даних, а не універсальну модель релігійної поведінки. Schuurman, Carthy і Klein (2026) порівняли 39 можливих чинників насильницького та ненасильницького результату в двох ідеологічних середовищах і виявили статистично значущі розходження лише для трьох. Вибірка 206 осіб та обмеження спостережних даних не дозволяють робити висновок про повну тотожність механізмів або переносити результати на всі релігійні спільноти.
Контекст впливає на форму вербування. Програма розвитку ООН (2023) узагальнила майже 2200 інтерв’ю у восьми африканських країнах, описавши роль інституційного досвіду, матеріальних очікувань, міжособистісних зв’язків і шляхів виходу. Ці дані допомагають зрозуміти конкретні конфліктні регіони, але їх не слід автоматично переносити на український або європейський контекст.
Особливості релігійних обґрунтувань і наукових моделей окремо розглянуто в матеріалі «Релігійно мотивований насильницький екстремізм: наукові пояснення».
Етнонаціоналістичне, сепаратистське й територіальне насильство
У цих формах центральним об’єктом мобілізації стає група, яку описують через походження, спільну історію, мову, землю або політичне самовизначення. Гасла можуть поєднуватися з почуттям колективної образи, пам’яттю про втрати, міжпоколінними оповідями та переконанням, що силові методи є єдиним доступним шляхом. Науковий аналіз має враховувати реальність історичного конфлікту, правові умови та дії різних сторін, адже психологічні механізми не замінюють аналізу відповідальності за насильство.
Національна ідентичність, прагнення автономії, підтримка права на самовизначення й законний захист від агресії не належать автоматично до насильницького екстремізму. Для відповідального аналізу потрібно з’ясувати конкретні дії, їхні цілі, контекст міжнародного гуманітарного права та фактичний правовий статус. Узагальнення за етнічною або мовною належністю підмінює предмет дослідження і породжує стигму.
Психологію переходу від етнонаціоналістичних переконань до насильницьких практик докладніше висвітлено в статті «Етнонаціоналістична радикалізація до насильства».
Мізогіністичне насильство й мережеві субкультури
Деякі мережеві середовища поєднують ворожість до жінок із колективними поясненнями особистого відторгнення, фаталістичними переконаннями й виправданням помсти. Проте самотність, досвід відмови в близьких стосунках, самоназва учасника субкультури або проблеми психічного здоров’я не означають насильницьких намірів. Важливо розрізняти соціальну ідентичність, інтернет-риторику та специфічне схвалення заподіяння шкоди.
Систематичний огляд досліджень інцельських спільнот (2024) охопив 78 праць і показав неоднорідність теоретичних, цифрових, поведінкових і психологічних аспектів явища. Нові концептуальні пропозиції Mohiyeddini (2026) розрізняють психологічний дистрес, ідеологічну самоідентифікацію та можливі шляхи шкоди. Такі моделі потребують подальшої незалежної емпіричної перевірки; вони не дають підстав прирівнювати всю спільноту до нападників.
Антидержавні, конспірологічні та однопитальні насильницькі рухи
Окремі рухи будуються навколо ворожості до державних інституцій, змовницьких пояснень подій або однієї політичної, екологічної чи соціальної вимоги. У таких випадках назва теми не визначає рівень насильства: прихильники критики влади, захисту довкілля або прав тварин можуть діяти законно й мирно. Психологічна межа проходить там, де насильство проти людей починають наділяти моральною необхідністю і на практиці готувати чи здійснювати.
Конспірологічні переконання можуть створювати замкнену систему пояснень, у якій будь-яке спростування тлумачиться як додаткове підтвердження. Проте наявність конспірологічної думки в окремої людини не дозволяє прогнозувати напад. Систематичний огляд чинників радикалізації (2026) розглядає такі переконання серед багатьох контекстних корелятів, не як діагностичний критерій.
Спільні психологічні механізми: що повторюється в різних формах
Значущість, належність і групова ідентичність
Досвід приниження або втрати статусу може посилювати потребу в значущості, визнанні й належності. Група здатна запропонувати зрозумілу картину світу, соціальну підтримку та відчуття місії. Відчуття належності саме по собі має звичайні адаптивні функції; ризики залежать від того, які саме норми, обов’язки й практики підтримує середовище. Огляд Pfundmair та співавт. (2024) пов’язує соціальне виключення з різними формами радикалізації, водночас наголошуючи на складності переходів від переживання до дії.
Динаміка групи може посилювати переконаність через постійне соціальне підтвердження, поляризацію обговорень, розподіл ролей та очікування лояльності. Загальні механізми групової поляризації пояснено також у матеріалі «Групова поляризація», тоді як у випадках насильницького екстремізму окремо оцінюють схвалення конкретної шкоди й відповідну поведінку.
Моральне виправдання та дегуманізація
Насильство легше схвалюється всередині групи, якщо жертв позбавляють індивідуальності, зображують абсолютною загрозою або приписують їм колективну провину. Такі висловлювання слід вивчати в контексті реального групового тиску й дій. Моральне відсторонення та ворожі уявлення можуть бути компонентами ширших траєкторій, однак не складають універсального набору ознак, який дозволяє впізнати майбутнього нападника. Систематичний огляд чинників (2026) поміщає їх серед взаємопов’язаних індивідуальних і соціальних процесів.
Загроза, страх, образа та пошук контролю
Переживання несправедливості може мати реальні соціальні причини або підтримуватися спотвореними поясненнями. Дослідник має розділяти об’єктивну подію, її індивідуальне тлумачення, груповий наратив і подальше рішення щодо застосування сили. Той самий досвід втрати або дискримінації в різних людей веде до правозахисного активізму, пошуку взаємодопомоги, відсторонення чи іншої поведінки. Лінійна формула «образа спричиняє тероризм» суперечить багаторівневій природі процесу.
Соціальні зв’язки, можливості та ситуаційні рішення
Ідеологічна риторика може довго залишатися відокремленою від дії. Доступ до насильницького осередку, заохочення конкретної поведінки, значущі зв’язки, обставини особистого життя та відповідні рішення можуть змінювати поведінковий результат. У дослідженні Callahan і Rosenfeld (2025) ідеологічна відданість у сукупній вибірці не була надійно пов’язана з участю в насильницьких змовах або прямим насильством. Автори аналізували відкриті дані про осіб, уже пов’язаних з екстремізмом; ці висновки не є інструментом індивідуального передбачення.
Що показують безпосередні міжідеологічні порівняння
Порівнювати ідеології складно через різні бази подій, способи кодування та нерівне представництво країн і періодів. У дослідженні PNAS (2022) два набори даних дали відмінності між проаналізованими категоріями за насильницькими наслідками. Ці результати описують емпіричні вибірки та є чутливими до того, що саме було зараховано до політичного насильства й тероризму. Вони не утворюють сталої «таблиці небезпеки» політичних поглядів.
У роботі Schuurman, Carthy і Klein (2026) більшість із 39 досліджених чинників не показали статистично значущої різниці між праворадикальним та салафітсько-джихадистським контекстами. Відсутність статистично значущої різниці в невеликій вибірці не доводить ідентичність усіх траєкторій. Висновок для практики: перевіряти конкретний механізм, а не автоматично підставляти «ідеологічний профіль» замість індивідуальної історії.
Огляд Kteily і Brandt (2025) додатково показує, що психологічні подібності людей із різними політичними позиціями співіснують із розходженнями в цінностях, групових пріоритетах і певних способах сприйняття. Дослідження звичайних політичних переконань і дослідження виконавців ідеологічного насильства мають різні генеральні сукупності; переносити результати між ними слід лише за належного методологічного обґрунтування.
Організоване насильство, мережі та одиночні нападники
У формальних організаціях важливими можуть бути ієрархія, навчена дисципліна, групові санкції та доступ до ресурсів. У мережевих середовищах — слабкі зв’язки, швидке поширення символів, взаємне підсилення риторики й переходи між цифровим та офлайновим спілкуванням. Одиночні нападники можуть діяти без наказу групи, але споживати спільні ідеологічні матеріали або підтримувати соціальні контакти. Організаційний формат описує спосіб координації, а не окрему ідеологію.
Для загальної профілактики важливо розглядати поведінкові факти, безпеку та наявність підтримки. Онлайн-активність, незвична мова, політична критика або інтерес до історії конфліктів окремо не означають загрози. Висновки про загрозливі наміри потребують спеціалізованої, контекстної та законної процедури, а не домашнього списку ознак.
Чому не існує єдиного психологічного профілю
Немає науково обґрунтованого універсального набору рис, станів здоров’я або біографічних ознак, що надійно вирізняє майбутніх виконавців екстремістського насильства серед населення. Дослідження часто спираються на ретроспективні справи, публічно доступні біографії та відібрані випадки відомих нападів. Такий добір створює ризик систематичного зміщення, а рідкісність подій — велику частку хибних позитивних прогнозів навіть для зовні переконливих алгоритмів.
Систематичний огляд Brouillette-Alarie та співавт. (2025) розглянув 20 досліджень інструментів оцінювання насильницького екстремізму. Для TRAP-18, ERG22+, VERA та інших підходів автори виявили істотні проблеми валідності й відсутність переконливої проспективної перевірки передбачення майбутніх насильницьких подій. Такі методики можуть структурувати роботу підготовлених фахівців у визначених умовах, але не слугують побутовими тестами й не дають права класифікувати людину за релігією, поглядами чи психічним станом.
Діти та підлітки: психологія розвитку й захист прав
Підлітковий вік включає активний пошук ідентичності, належності, визнання й автономії. Екстремістські наративи іноді намагаються прив’язати ці потреби до ворожості та виправдання насильства. Водночас експериментування з поглядами, незвичні жарти чи зміни кола спілкування є дуже неспецифічними явищами. Профілактика має спиратися на довіру, якісну освіту, безпечне спілкування та реагування на конкретні погрози, а не на покарання за світоглядну відмінність.
Для освітнього середовища ЮНЕСКО пропонує керівництво із запобігання насильницькому екстремізму. Воно є практичною рамкою для педагогів, а не доказом того, що певна шкільна програма гарантовано запобігає нападам. Втручання щодо неповнолітніх повинно бути пропорційним, ураховувати найкращі інтереси дитини, приватність, захист персональних даних і можливість помилки.
Профілактика: універсальні та адресні рішення
Порівняльний підхід пропонує розрізняти суспільну профілактику, адресну допомогу людям у складній ситуації та фахову роботу з особами, уже залученими до насильницьких мереж. На загальному рівні обґрунтовані кроки включають підтримку правовладдя, недискримінаційні інституції, можливості безпечної політичної участі, якісну освіту й доступ до психологічної та соціальної допомоги. Для окремих ситуацій потрібна міжвідомча співпраця, захист прав і можливість добровільної підтримки.
Докази ефективності специфічних програм залишаються нерівномірними. Систематичний огляд оцінок профілактичних програм (2024) виявив значну частку обмежених або неоднозначних результатів, а також приклади стигматизації. Огляд Lewis і Marsden (2025) показує, що ефективність індивідуального супроводу для зменшення насильницької радикалізації ще недостатньо встановлена. Показники на кшталт кращої обізнаності або зміни декларацій не можна автоматично прирівнювати до зменшення кількості нападів.
Вихід із мережі, зміна переконань та повернення до суспільства
Припинення насильницької діяльності, розрив зв’язків із групою й зміна світогляду можуть відбуватися в різній послідовності. Людина може відмовитися від насильницьких дій, зберігаючи частину політичних чи релігійних переконань. Реінтеграція передбачає практичні соціальні зв’язки, освіту, працю, безпечні стосунки та підтримку відповідно до потреб і правового становища. Дослідження ПРООН (2023) показує, що причини виходу часто пов’язані з досвідом усередині групи, невиконаними очікуваннями й соціальними альтернативами; ці результати контекстно обмежені.
Як оцінювати успіх програми
Надійна оцінка має вказувати, що саме змінилося: знання, ставлення до насильства, намір, підтверджена поведінка, повторне правопорушення, участь у мережі, соціальне функціонування чи безпека. Також потрібні група порівняння, достатня тривалість спостереження, повідомлення про негативні наслідки та оцінка приватності й недискримінації. Без цього красиві звіти про кількість охоплених людей говорять про виконані заходи, а не про доведену профілактику насильства.
Український контекст: право, війна та обережність категорій
Український контекст потребує окремого розрізнення між науковою типологією насильницького екстремізму, юридичними складниками тероризму й правилами міжнародного гуманітарного права під час збройного конфлікту. Закон України «Про боротьбу з тероризмом» визначає тероризм і терористичну діяльність для правових цілей. Психологічне пояснення мотивів учасника подій не встановлює правової кваліфікації його дій та не підміняє правосуддя.
Окупація, агресія, захист держави, спротив і злочини проти цивільних мають конкретні історичні й правові обставини. Порівняльна наукова типологія повинна утримуватися від змішування законної оборони, мирного політичного самовираження та цілеспрямованого насильства проти цивільного населення. Використання слова «радикал» як побутового ярлика під час війни здатне приховати істотні розбіжності між фактами, правом і пропагандою. Це редакційний принцип точності, а не правовий висновок про окремі випадки.
Що робити, якщо турбує можлива загроза
Якщо хтось висловлює неприйнятні політичні чи релігійні погляди, першочерговим є спокійне розуміння змісту розмови, перевірка фактів і збереження меж у спілкуванні. Якщо виникають конкретні погрози людям, ознаки безпосередньої небезпеки або відома підготовка насильницьких дій, безпека людей має пріоритет: відійдіть від небезпечної ситуації й зверніться до відповідних служб. Не намагайтеся самостійно стежити за людиною, проникати до закритих спільнот, проводити «перевірки на екстремізм» або вступати в небезпечне протистояння.
Коли йдеться про близьку людину без ознак негайної небезпеки, підтримуйте контакт, ставте відкриті запитання, уникайте приниження й пропонуйте доступні способи соціальної та психологічної допомоги. Звернення до фахівців визначається конкретними потребами, поведінкою й безпекою, а не етнічністю, вірою чи незвичністю поглядів. Для роботи з неповнолітніми враховуйте участь законних представників і принципи захисту дитини.
Поширені запитання
Які існують основні види насильницького екстремізму?
У дослідницьких типологіях зазвичай виокремлюють праворадикальні, ліворадикальні, релігійно мотивовані, етнонаціоналістичні й сепаратистські, антидержавні та однопитальні рухи, а також деякі мережеві мізогіністичні середовища. Категорії можуть перетинатися. Сама тема політичної або релігійної вимоги не визначає насильницького характеру руху — його встановлюють за ставленням до насильства та поведінкою.
Чи однакові психологічні причини в усіх формах?
Потреба в належності, значущості, групове підкріплення та моральне виправдання насильства можуть зустрічатися в різних ідеологічних контекстах. Їхнє поєднання й відносна роль залежать від конкретних людей, організацій та обставин. Порівняльні дані 2026 року свідчать про значні перетини досліджуваних чинників, залишаючи питання перенесення результатів між культурами відкритим.
Чи можна за переконаннями визначити майбутнього нападника?
Ні. Ідеологічна відданість сама по собі виявилася слабким показником прямого насильства в аналізі 2025 року. Інструменти фахової оцінки загрози теж мають суттєві межі валідності, які описано в систематичному огляді 2025 року.
Чи означає радикалізація психічний розлад?
Радикалізація, екстремізм та політичне насильство не є самостійними психіатричними діагнозами. Психічні стани та потреби в лікуванні оцінюють окремо. Стан психічного здоров’я, як і політична позиція, не є достатньою підставою для висновку про небезпечність.
Чи працюють профілактичні програми для всіх ідеологій?
Деякі принципи захисту прав, підтримки соціальних зв’язків і роботи з конкретною поведінкою застосовні в різних умовах. Проте ефективність програми потрібно встановлювати для відповідної аудиторії, мети й вимірюваного результату. Оцінки втручань (2024) свідчать про змішані результати та можливі небажані наслідки.
Висновок
Порівняльна психологія насильницького екстремізму пояснює відмінні ідеологічні мови й організаційні контексти через спільні та специфічні соціально-психологічні процеси. Науково обґрунтоване порівняння починається з чіткого визначення насильницької поведінки, відокремлення переконань від дій, аналізу реального середовища й перевірки якості даних. Пріоритет профілактики — безпека, права людини, пропорційність втручання та можливості виходу з насильницьких практик.
Пов’язані статті
Джерела
Aiolfi, I., Palena, N., Ó Ciardha, C., & Caso, L. (2024). The incel phenomenon: A systematic scoping review. Current Psychology. https://doi.org/10.1007/s12144-024-06236-6
Brouillette-Alarie, S., Hassan, G., Varela, W., та ін. (2025). Reliability and Validity of Risk Assessment Tools for Violent Extremism: A Systematic Review. Campbell Systematic Reviews. https://doi.org/10.1002/cl2.70080
Callahan, P. A., & Rosenfeld, B. (2025). Bridging the gap between radical beliefs and violent behavior. Law and Human Behavior, 49(4), 323–337. https://doi.org/10.1037/lhb0000604
Charkawi, W., Dunn, K., & Bliuc, A.-M. (2024). Evaluations of countering violent extremism programs: Linking success to content, approach, setting, and participants. International Journal of Law, Crime and Justice, 77, 100674. https://doi.org/10.1016/j.ijlcj.2024.100674
Jasko, K., LaFree, G., Piazza, J., & Becker, M. H. (2022). A comparison of political violence by left-wing, right-wing, and Islamist extremists in the United States and the world. Proceedings of the National Academy of Sciences. https://doi.org/10.1073/pnas.2122593119
Kteily, N. S., & Brandt, M. J. (2025). Ideology: Psychological Similarities and Differences Across the Ideological Spectrum Reexamined. Annual Review of Psychology, 76, 501–529. https://doi.org/10.1146/annurev-psych-020124-115253
Lewis, J., & Marsden, S. (2025). Counter-radicalisation case management interventions: Findings from a Campbell systematic review. Aggression and Violent Behavior, 82, 102050. https://doi.org/10.1016/j.avb.2025.102050
Mohiyeddini, C. (2026). The psychology of incels: a dual-pathways framework for mental health, ideology, and harm. Frontiers in Psychiatry, 17, 1936687. https://doi.org/10.3389/fpsyt.2026.1936687
Pandey, K., & Behera, N. (2026). Factors Influencing Radicalization Process at Micro, Meso, and Macro Levels: A Systematic Literature Review. Behavioral Sciences & the Law, 44(4), 571–589. https://doi.org/10.1002/bsl.70064
Pfundmair, M., та ін. (2024). How social exclusion makes radicalism flourish: A review of empirical evidence. Journal of Social Issues. https://doi.org/10.1111/josi.12520
Schuurman, B., Carthy, S. L., & Klein, G. R. (2026). Does Ideology Influence Behavioral Radicalization Patterns? Comparing Right-Wing and Salafi-Jihadist Individuals. Terrorism and Political Violence. https://doi.org/10.1080/09546553.2026.2724407
UNESCO. (2016). A Teacher’s Guide on the Prevention of Violent Extremism. https://www.unesco.org/en/articles/teachers-guide-prevention-violent-extremism?hub=748
United Nations Development Programme. (2023). Journey to Extremism in Africa: Pathways to Recruitment and Disengagement. https://www.undp.org/publications/journey-extremism-africa-pathways-recruitment-and-disengagement
Україна. (2003, зі змінами). Закон України «Про боротьбу з тероризмом» № 638-IV. https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/638-15#Text