Шляхи радикалізації до насильства: багаторівнева модель
Український психологічний ХАБ · Опубліковано: 22 жовтня 2026 · Редакційна політика
Дослідницький кластер: Психологія радикалізації, насильницького екстремізму та профілактики
Шляхи радикалізації до насильства — це різні процеси, у яких індивідуальний досвід, стосунки, групове середовище та суспільні обставини взаємодіють із виправданням ідеологічно мотивованого насильства, намірами й можливими діями. Багаторівнева модель пояснює ці процеси через мікрорівень особистості, мезорівень соціальних зв’язків та макрорівень інституцій і конфліктів. Вона потрібна для наукового аналізу й профілактики, адже результати систематичних оглядів засвідчують неоднорідність траєкторій та різну силу зв’язку окремих чинників із переконаннями, намірами і поведінкою. Систематичний огляд чинників на трьох рівнях, 2026; метааналітичний огляд когнітивної та поведінкової радикалізації.
Визначальна передумова цієї статті — точне розрізнення між політичним і релігійним світоглядом, радикальними поглядами, схваленням насильства та реальною участю в ньому. Законний протест, гостра критика влади, рішучі переконання або належність до певної спільноти самі собою не означають небезпеки. Дослідження радикалізації до насильства аналізують насамперед механізми легітимації шкоди людям і обставини переходу до насильницької поведінки. Борум, огляд теорій; Макколі й Москаленко, модель двох пірамід.
Що саме означають «шляхи» радикалізації
Слово «шляхи» позначає послідовності взаємодій, досвіду, інтерпретацій та рішень, які можна реконструювати в конкретному випадку. Дві людини з подібним досвідом приниження можуть обрати різні способи реагування; люди з різними переконаннями можуть потрапляти до насильницьких мереж через різні соціальні зв’язки. Отже, багаторівневу модель слід розуміти як дослідницьку карту можливих взаємодій, а не як схему неминучого розвитку від першої образи до злочину. Борум, 2011; Пандей і Бехера, 2026.
У психологічній літературі варто відокремлювати щонайменше чотири результати: посилення радикальності поглядів; схвалення насильства як засобу; висловлену готовність до насильницької дії; участь у насильницькій діяльності. Вимірювання одного результату не дає автоматичного знання про інший. У систематичному огляді 127 досліджень об’єднано 206 вибірок та понад 1300 оцінок зв’язків, причому чинники мали неоднакові співвідношення з установками, намірами й поведінкою. Систематичний огляд когнітивної та поведінкової радикалізації.
Чому переконання та дія потребують різних моделей
У моделі двох пірамід Кларка Макколі й Софії Москаленко одна піраміда описує дедалі виразніше прийняття радикальних політичних позицій, а друга — рівні залученості до радикальної дії. Така побудова допомагає пояснити, чому крайня позиція не означає автоматичного здійснення насильства і чому поведінка може залежати від організаційних відносин та обставин, не зводячись до сили ідеологічної переконаності. Самі піраміди є концептуальними моделями, а не валідованим способом встановити індивідуальну ймовірність нападу. McCauley & Moskalenko, 2017.
Іноді людина припиняє участь у групі, зберігаючи частину попередніх переконань; іноді її погляди змінюються швидше, ніж поведінкові зв’язки. Тому вихід із насильницького середовища, зміна світогляду та відновлення соціальних зв’язків становлять окремі, хоч і пов’язані, завдання. Для програм допомоги потрібні різні показники: припинення участі, відсутність конкретної загрози, зміни соціального функціонування і, за доречності, зміни переконань. Огляд психологічних втручань у програмах третинної профілактики, 2025.
Три аналітичні рівні: особистість, група, суспільство
Багаторівневу схему можна подати як взаємодію трьох площин. Мікрорівень стосується потреб, емоцій, переконань, життєвих подій і саморегуляції. Мезорівень охоплює сім’ю, друзів, наставників, групові норми, мережі підтримки та тиск приналежності. Макрорівень включає інституційну довіру, дискримінацію, політичні конфлікти, нерівність доступу до можливостей і ширше інформаційне середовище. Pandey & Behera, 2026.
Ці рівні не утворюють жорсткої ієрархії причин. Подія загальносуспільного масштабу набуває психологічного значення через особисту інтерпретацію і соціальні обговорення; група може посилювати або послаблювати ворожі інтерпретації; наявні дружні зв’язки та інституційні механізми захисту можуть сприяти мирним формам участі. Наукова користь моделі полягає у перевірці таких взаємодій, зокрема зв’язків між контекстом, посередницькими механізмами і спостережуваними результатами. Систематичний огляд 2026 року.
Мікрорівень: потреби, значущість, емоції й мислення
На індивідуальному рівні досліджують сприйняту несправедливість, втрату статусу, приниження, загрозу належності, потребу в сенсі та відчуття контролю. Ці переживання поширені в людському житті; їхній зв’язок із насильницькою радикалізацією залежить від того, як людина пояснює події, які альтернативи вважає доступними та які норми підтримують її близькі. У моделі трьох складників Кругланського пошук особистої значущості поєднаний із наративом, який визначає бажану дію, та мережею, що схвалює певне її розуміння. Kruglanski, Bélanger & Gunaratna, 2019.
Особливу роль можуть відігравати моральне відсторонення від наслідків заподіяної шкоди, знеособлення уявного ворога, категоричне поділення людей на «своїх» і «чужих» та переконання, що мирні можливості вичерпані. Ці механізми вивчають у різних формах агресії й міжгрупового конфлікту, тому конкретне пояснення насильницької радикалізації потребує даних про ситуацію та дії. Систематичний огляд 2026 року відносить подібні установки до досліджуваних індивідуальних чинників, але не встановлює єдиного обов’язкового причинного ланцюга. Pandey & Behera, 2026.
Психологічні особливості та стан психічного здоров’я слід інтерпретувати особливо уважно. Психічний розлад не є визначенням екстремізму й не може використовуватися як загальний маркер ідеологічної загрози. У різних дослідженнях відповідні характеристики вимірюють неоднаково, часто на спеціально відібраних групах; це обмежує перенесення статистичних асоціацій на конкретну людину. В огляді метааналізів більшість ефектів оцінено як малі або дуже малі, а демографічні показники загалом мали слабші зв’язки, ніж окремі психологічні та поведінкові чинники. Campbell systematic review.
Мезорівень: мережі, норми та соціальна взаємодія
Сім’я, дружні кола, навчальні заклади, місцеві громади й мережеві спільноти впливають на те, як пояснюються суспільні конфлікти. Належність до групи може забезпечувати підтримку і відчуття безпеки; за певних обставин групові норми можуть нормалізувати агресію або винагороджувати демонстрацію готовності до неї. Це одна з причин, чому однакове повідомлення викликає різні реакції в різних соціальних середовищах. Огляд мікро-, мезо- й макрочинників; модель трьох складників.
Групова поляризація означає посилення початкової переважної схильності групи після обговорення; сама по собі вона не тотожна підтримці насильства. Для радикалізації має значення зміст норм і наративів, що циркулюють у спільноті. Зростання одностайності в групі, яка підтримує ненасильницькі дії, може мати зовсім інший результат, ніж одностайність у середовищі, де виправдовують завдання шкоди людям. McCauley & Moskalenko, 2017.
Мезорівень також містить захисні зв’язки. Позитивна участь батьків, просоціальна поведінка та підтримувальні стосунки пов’язані зі слабшими показниками екстремізму й насильницької радикалізації молоді в метааналізі 41 дослідження, хоча розміри ефектів здебільшого невеликі й причинність установлено не для всіх результатів. Duindam, van Loon & Lösel, 2025.
Макрорівень: інституції, конфлікти і колективний досвід
На суспільному рівні досліджують досвід дискримінації, порушення прав, політичну нестабільність, групове відчуття позбавлення можливостей, довіру до інституцій і доступність законних способів впливу. Зв’язки між цими обставинами та насильством залежать від конкретної історії суспільства, того, як конфлікти інтерпретуються у групах, і дій державних та громадських інституцій. Структурні умови формують контекст, а психологічні та міжособистісні процеси визначають різні способи реагування на нього. Pandey & Behera, 2026; UNDP, підхід до профілактики.
Необхідно розрізняти об’єктивно підтверджений факт порушення прав і суб’єктивне сприйняття несправедливості; обидва можуть бути важливими для наукового аналізу, але потребують різних методів перевірки. Належність до етнічної чи релігійної спільноти, національна ідентичність або досвід війни не перетворюються на індивідуальні маркери схильності до насильства. Саме тому ефективна профілактика має враховувати права людини, локальний контекст і ризик стигматизації. UNDP, принципи роботи.
Як рівні можуть взаємодіяти: умовна аналітична послідовність
Для пояснення взаємодій доцільно уявити навчальний, узагальнений приклад. У суспільстві виникає гострий конфлікт щодо розподілу можливостей. Одна людина переживає його як особисту втрату гідності; її спільнота пропонує пояснення, у якому конкретну групу людей проголошують винною, а насильство — допустимим. В іншому оточенні людина з подібним досвідом отримує підтримку, бере участь у законному громадському русі й обирає ненасильницькі способи впливу. Приклад показує, як варіюються контекст, соціальні зв’язки та значення, які людина надає подіям; це редакційна ілюстрація моделі, а не реконструкція конкретного випадку або формула передбачення.
Це пояснює і важливість часу. Переживання можуть змінюватися, соціальні зв’язки — розриватися або зміцнюватися, суспільні умови — покращуватися чи загострюватися. Дослідження за один момент часу зазвичай не дозволяє визначити порядок змін, а ретроспективний опис після насильницької події може перебільшувати значення ознак, що здаються очевидними лише заднім числом. Borum, 2011; Campbell огляд факторів.
Основні пояснювальні моделі та їхні межі
Модель двох пірамід
Розділення радикальності думок і залученості до дії є головною перевагою моделі двох пірамід. Вона дає дослідникові мову для зіставлення переконань і поведінки, а також запобігає хибній тотожності між радикальною політичною позицією та насильницькою участю. Водночас модель не визначає, які саме життєві події призведуть до переходу між умовними рівнями. McCauley & Moskalenko, 2017.
Модель «потреби — наративи — мережі»
У трискладниковій моделі потреба в особистій значущості пояснює мотиваційний вимір, наратив задає спосіб інтерпретації події та прийнятну дію, а соціальна мережа підтримує відповідні норми. Модель корисна для формулювання гіпотез щодо взаємодії індивідуального й групового, хоча поняття значущості настільки широке, що без точного вимірювання здатне пояснювати багато різних форм поведінки. Її використання в конкретному дослідженні потребує незалежної перевірки висунутих механізмів. Kruglanski, Bélanger & Gunaratna, 2019.
Багаторівнева модель і класифікація чинників
Поділ на мікро-, мезо- й макрорівні добре упорядковує дані з різних дисциплін. Систематичний огляд Пандей і Бехери включив 37 досліджень із 54 вибірками, загалом 48 443 учасники, та описав потенційні чинники на трьох рівнях. Водночас автори не виконували метааналізу величин ефектів, включали лише кількісні роботи 2010–2023 років і узагальнювали неоднорідні показники. Тому результати придатні для побудови дослідницьких гіпотез і комплексної профілактики, але не доводять причинність для кожного названого чинника. Pandey & Behera, 2026.
Моделі слід співвідносити з тим, що саме було виміряно: загальну підтримку радикальних ідей, готовність підтримати насильство чи фактичне правопорушення. Поєднання цих результатів в одному показнику створює ризик перебільшення закономірності, особливо коли дослідження залежать від самозвітів і одноразових опитувань. Систематичний огляд когнітивних та поведінкових результатів.
Які чинники мають емпіричну підтримку
Систематичний огляд досліджень в економічно розвинених країнах охопив 127 робіт і 101 індивідуальний чинник, пов’язаний із радикальними установками, 45 — із намірами, 33 — із поведінкою. Загалом демографічні характеристики мали найменші за величиною оцінки зв’язку. Досвід, установки, криміногенні й окремі психологічні характеристики демонстрували сильніші, хоча часто також невеликі зв’язки. Це вказує, що оцінювання багатовимірного контексту інформативніше, ніж сортування людей за віком, статтю або походженням. Campbell систематичний огляд.
Дослідження захисних факторів серед молоді дають додаткову перспективу. Метааналіз із 49 незалежними вибірками загальною чисельністю 55 563 учасники виявив статистично значущі асоціації з навчальними досягненнями, просоціальною поведінкою, позитивною участю батьків, справедливими процедурами та позитивним міжгруповим контактом. Коефіцієнти зв’язку були переважно невеликі: для позитивної участі батьків r = −0,13, для просоціальної поведінки r = −0,14, для міжгрупового контакту r = −0,10. Ці характеристики не дають підстав оцінювати окрему дитину як «безпечну» або «небезпечну» за однією ознакою. Duindam, van Loon & Lösel, 2025.
Обидва підходи нагадують про важливість наукової якості: кореляція є характеристикою вибірки й методики, а не готовим причинним твердженням. Програми можуть покращувати належність, довіру чи критичне мислення, однак демонстрація змін цих проміжних результатів ще не означає доведеного зменшення реальних нападів. Огляд програм профілактики 2024 року.
Роль цифрового середовища
Інтернет може надавати доступ до ідеологічних матеріалів, посилювати зв’язки між однодумцями та змінювати швидкість обговорення конфліктів. Проте «онлайн-радикалізація» охоплює багато різних процесів: від пасивного перегляду контенту до тривалої участі у спільноті. Узагальнювати їх як єдиний механізм алгоритмічного впливу методологічно некоректно. Огляд 382 публікацій за 2000–2025 роки виявив різноманітність визначень, платформ і дослідницьких підходів, яка ускладнює порівняння результатів. Rothut та ін., 2026.
Метааналіз 31 дослідження медійного впливу на молодь, який охопив 29 незалежних вибірок і 52 772 учасники, виявив невеликий загальний позитивний зв’язок між медійною експозицією та показниками насильницької радикалізації (r = 0,12). Автори окремо вказали на потребу дизайнів, здатних перевіряти причинність і напрям зв’язку. Це означає, що контакт із певним контентом сам по собі не доводить майбутню насильницьку поведінку. Метааналіз медійної експозиції, 2026.
У профілактиці цифрових ризиків важливі інформаційна грамотність, доступні альтернативні спільноти, можливість звернутися по допомогу та належна реакція на прямі погрози. До оцінювання платформ варто залучати прозорі показники охоплення і наслідків, захист персональних даних та перевірку небажаних ефектів втручань. Rothut та ін., 2026; UNDP, моніторинг і оцінювання. Розгорнутий розгляд представлено у статті «Онлайн-радикалізація до насильства: механізми і докази».
Діти та підлітки: розвиток, підтримка і права
У підлітковому віці тривають розвиток самостійності, пошук належності, зміни соціальних зв’язків і формування політичної ідентичності. Допитливість, протест, захоплення суперечливими темами або експериментування з образом себе не є підставами для приписування насильницьких намірів. Справжнє завдання дорослих — розрізняти нормальні процеси розвитку, конфлікти у взаєминах, досвід цькування та конкретні повідомлення про заподіяння шкоди. Дані метааналізу захисних чинників свідчать на користь уваги до шкільного середовища, сімейної участі та просоціальних можливостей. Duindam, van Loon & Lösel, 2025.
Коли дитина стикається із залякуванням, примусом або втягуванням у небезпечну діяльність, потрібні безпечна розмова, захист її персональних даних, залучення уповноважених спеціалістів та дії відповідно до характеру загрози. Формальні списки «екстремістських ознак» можуть стигматизувати дітей, порушувати довіру і змішувати світогляд із поведінковим ризиком. UNDP, правозахисна профілактика.
Чи можна прогнозувати насильство за психологічними ознаками
Індивідуальне прогнозування є найбільш обмеженою частиною дослідницького поля. Насильницьні напади є рідкісними подіями, а відомості про тих, хто їх здійснив, часто отримані заднім числом. На практиці це створює проблему хибнопозитивних висновків: показник може траплятися у великої кількості людей, які жодного насильства не вчинять. Ретельне вивчення конкретних повідомлень, намірів та обставин має іншу мету й інший доказовий статус, ніж загальне профілювання населення. Brouillette-Alarie та ін., 2025.
Огляд 20 досліджень психометричних властивостей спеціальних інструментів засвідчив деякі позитивні результати щодо узгодженості оцінок експертів, але водночас істотні обмеження валідності. Жодне включене дослідження не перевіряло справжню проспективну точність прогнозу майбутнього екстремістського насильства. Ретроспективні зіставлення не можна подавати як надійне передбачення. Brouillette-Alarie та ін., 2025.
VERA-2R, TRAP-18 та ERG22+: що вони означають
VERA-2R застосовують у спеціалізованих контекстах структурованого професійного оцінювання екстремістського насильства; TRAP-18 зосереджується на оцінюванні загроз у випадках потенційного цілеспрямованого насильства; ERG22+ використовується у відповідних пенітенціарних та пробаційних контекстах. Робота з цими підходами передбачає підготовлених фахівців, перевірку джерел інформації, процесуальну відповідальність і знання конкретного контексту. Публічні описи методик не призначені для самостійного оцінювання сусідів, колег чи дітей. Огляд надійності й валідності інструментів.
Перенесення результатів зі спеціалізованих вибірок на широке населення, різні ідеології та нові історичні ситуації потребує окремої перевірки. Навіть структурована експертна оцінка повинна містити опис невизначеності, альтернативних пояснень і потреб у допомозі, а не формувати ярлик для людини. Brouillette-Alarie та ін., 2025.
Профілактика відповідно до трьох рівнів
Багаторівневий підхід підказує, що профілактика має працювати з умовами, у яких люди приймають рішення, і з можливостями безпечної соціальної участі. На мікрорівні це доступ до психологічної підтримки за потреби, навички розв’язання конфліктів і критичного аналізу інформації. На мезорівні — підтримувальні стосунки, можливості участі у справах громади, ненасильницькі норми і робота з цькуванням. На макрорівні — інституційна справедливість, законні канали участі, захист прав і своєчасне реагування на дискримінацію. Таку структуру застосовують як основу для планування й перевірки програм, а не як перелік заходів із гарантованою ефективністю. UNDP, our focus; метааналіз захисних чинників.
У систематичному огляді 74 оцінювань профілактичних програм лише частина досліджень повідомляла про успішні результати, а значна частина — про обмежений успіх; для деяких втручань описано небажані наслідки у вигляді відчуження або стигматизації. Порівняння ускладнене відмінностями дизайнів і критеріїв «успішності». Науково коректна оцінка програми має заздалегідь визначати конкретний результат, термін спостереження, групу порівняння, побічні наслідки та умови реалізації. Систематичний огляд оцінювань програм, 2024. Практичні рівні втручань систематизовано у статті «Профілактика насильницького екстремізму: рівні та доказові підходи».
Підтримка осіб, які припиняють участь у насильницьких групах, може потребувати комплексної роботи над безпекою, житлом, соціальними зв’язками, освітою та психічним здоров’ям за добровільного і правомірного залучення. Водночас припинення контактів із групою, зміна поглядів і зниження підтвердженого ризику — три різні результати. Огляд психологічних втручань виявляє обмеження наявних оцінювань, тому твердження про гарантоване «вилікування від радикалізму» не мають достатніх підстав. Muibu та ін., 2025.
Український контекст: науковий аналіз і правові межі
В українському контексті особливо важливо зберігати чітке розмежування між психологічним аналізом, законним захистом держави, політичною позицією та правовою кваліфікацією конкретного діяння. Дослідження механізмів ідеологічного насильства не встановлює юридичного статусу людини чи події. Юридична оцінка спирається на законодавство, докази і компетенцію уповноважених органів. Чинний Закон України «Про боротьбу з тероризмом» визначає відповідні правові поняття та організаційні засади; Кримінальний кодекс України містить, зокрема, статті про терористичний акт і пов’язані діяння.
Редакційне застосування багаторівневої моделі до українського суспільства полягає у дослідженні того, як війна, переміщення, досвід втрат, інформаційні операції, поляризація й інституційна довіра можуть взаємодіяти з конкретними соціальними середовищами. Ця постановка питання є напрямом дослідження, а не твердженням, що люди, які пережили війну, мають підвищену індивідуальну схильність до екстремістського насильства. Для таких висновків потрібні відповідні українські вибірки, визначені результати і етичний дослідницький дизайн. Pandey & Behera, 2026; UNDP, принципи профілактики.
Коли виникає безпосередня загроза життю або конкретна загроза насильства, пріоритетом є фізична безпека і своєчасне звернення до компетентних екстрених служб та правоохоронних органів. Психологічна бесіда й освітня інформація не замінюють професійної оцінки загрози. Якщо гострої загрози немає, корисні конфіденційна консультація відповідного фахівця, увага до прав і гідності всіх залучених людей та відмова від публічного поширення неперевірених звинувачень.
Методологічні межі: чого дослідження поки не доводять
Доказова база радикалізації має характерні обмеження: різні визначення ключових понять, перехресні опитування, невеликі спеціальні вибірки, ретроспективні історії відомих випадків та труднощі вимірювання рідкісних насильницьких результатів. Окремі моделі описують уже відомі траєкторії точніше, ніж прогнозують майбутні. Висновки щодо загальних закономірностей залежать від географії, ідеологічного контексту та якості вимірювання. Campbell огляд чинників; Campbell огляд інструментів.
Огляди програм додатково показують, що зміни поінформованості, відчуття належності чи заявлених переконань не тотожні зменшенню фактичного насильства. Проєкти профілактики потребують незалежної оцінки, захисту даних, прозорих показників і аналізу небажаних ефектів. Систематичний огляд програм; UNDP, моніторинг і оцінювання.
Поширені запитання
Чи існують універсальні стадії радикалізації до насильства?
Ні. Дослідники описали різні моделі, але емпіричні дані не встановили обов’язкову для кожної людини послідовність етапів. Багаторівнева модель допомагає визначати взаємодії, які слід досліджувати, і зберігати розмежування між установками та поведінкою. Borum, 2011; McCauley & Moskalenko, 2017.
Чи означає радикальна думка готовність до насильства?
Радикальність погляду й фактична участь у насильстві — різні змінні. Дослідження показують неоднакові набори пов’язаних чинників для установок, намірів і поведінки, тому наявність радикального погляду не є самостійним доказом майбутнього нападу. Campbell систематичний огляд.
Чому однакові події по-різному впливають на людей?
Тому що наслідки залежать від особистого тлумачення, соціального оточення, доступних способів дії, інституційного контексту та змін у часі. Багаторівнева модель допомагає одночасно розглядати ці виміри. Pandey & Behera, 2026.
Чи здатні соціальні мережі самі по собі спричинити насильницьку радикалізацію?
Наявні дослідження підтверджують складні зв’язки між цифровими середовищами, експозицією до контенту й окремими показниками радикалізації. Напрям і причинність цих зв’язків залишаються предметом дослідження; контакт із контентом не доводить наміру вчинити насильство. Rothut та ін., 2026; метааналіз медіа, 2026.
Чи можна за тестом визначити «майбутнього терориста»?
Наявні спеціалізовані інструменти допомагають підготовленим експертам структурувати інформацію за визначеними правилами, проте систематичний огляд їхньої валідності не виявив проспективної перевірки точності прогнозування майбутнього насильства. Використовувати опитувальники, окремі риси чи світогляд як побутову діагностику небезпеки науково необґрунтовано. Brouillette-Alarie та ін., 2025.
Що є найперспективнішим напрямом профілактики?
Комплексні, правозахисні й контекстно чутливі заходи, які підтримують соціальні зв’язки, справедливі інституційні процедури, можливості законної участі та безпечне реагування на конкретні загрози. Їхню ефективність потрібно оцінювати окремо за реально вимірюваними результатами, з урахуванням можливих побічних наслідків. UNDP; огляд профілактичних програм, 2024.
Висновок
Багаторівнева модель пояснює радикалізацію до насильства як змінну взаємодію особистого досвіду, групових норм, соціальних мереж та ширших політичних і інституційних обставин. Її наукова сила полягає у розрізненні установок, намірів і поведінки, перевірці альтернативних пояснень та розробленні профілактики з увагою до прав людини. Практичний наслідок полягає у підтримці людей і спільнот, ранньому реагуванні на конкретні загрози та відмові від стигматизації за поглядами чи ідентичністю. Campbell систематичний огляд; UNDP.
Пов’язані статті
Психологія радикалізації, насильницького екстремізму та профілактики: карта знань — огляд предмета та маршрутів читання у кластері I07.
Насильницька радикалізація: визначення, форми та межі поняття — точне розрізнення радикальних переконань і підтримки насильства.
Чи існують стадії радикалізації: огляд моделей і доказів — наукові можливості й обмеження стадійних моделей.
Фактори ризику насильницької радикалізації: що встановлено дослідженнями — емпіричні кореляції та межі їхнього тлумачення.
Захисні чинники від залучення до насильницького екстремізму — чинники захисту на рівні особистості, взаємин і громади.
Онлайн-радикалізація до насильства: механізми і докази — роль цифрових взаємодій та межі причинних висновків.
Профілактика насильницького екстремізму: рівні та доказові підходи — аналіз програм запобігання й вимірювання результатів.
Групова поляризація: що це і чому обговорення може посилювати початкові погляди — психологічні закономірності посилення початкових групових схильностей.
Політична поляризація: причини, види та суспільні наслідки — розходження політичних позицій і межі його інтерпретації.
Ідеологічна поляризація: розходження політичних позицій — ідеологічні розбіжності, які потребують відокремлення від насильницької поведінки.
Джерела
Borum, R. (2011). Radicalization into Violent Extremism I: A Review of Social Science Theories. Journal of Strategic Security, 4(4). DOI: 10.5038/1944-0472.4.4.1.
Brouillette-Alarie, S., Hassan, G., Varela, W., та ін. (2025). Reliability and Validity of Risk Assessment Tools for Violent Extremism: A Systematic Review. Campbell Systematic Reviews, 21(4), e70080. DOI: 10.1002/cl2.70080.
Charkawi, W., Dunn, K., & Bliuc, A.-M. (2024). Evaluations of countering violent extremism programs: Linking success to content, approach, setting, and participants. International Journal of Law, Crime and Justice, 77, 100674. DOI: 10.1016/j.ijlcj.2024.100674.
den Elzen, J. I., Asscher, J. J., Lang, K. M., & Duindam, H. M. (2026). The association between media exposure and violent radicalization of young people: A multilevel meta-analysis. Aggression and Violent Behavior, 88, 102141. DOI: 10.1016/j.avb.2026.102141.
Duindam, H. M., van Loon, A. W. G., & Lösel, F. (2025). Protective factors against extremism and violent radicalization in youth: A multilevel meta-analysis. Aggression and Violent Behavior, 85, 102101. DOI: 10.1016/j.avb.2025.102101.
Kruglanski, A. W., Bélanger, J. J., & Gunaratna, R. (2019). The Three Pillars of Radicalization: Needs, Narratives, and Networks. Oxford University Press. DOI: 10.1093/oso/9780190851125.001.0001.
McCauley, C., & Moskalenko, S. (2017). Understanding political radicalization: The two-pyramids model. American Psychologist, 72(3), 205–216. DOI: 10.1037/amp0000062.
Muibu, D., Vasaturo, A., Spurrell, W., & Savoia, E. (2025). The use of psychological interventions in tertiary prevention programs for individuals engaged in violent extremism: a scoping review and interviews. Health & Justice, 13, 17. DOI: 10.1186/s40352-025-00324-w.
Pandey, K., & Behera, N. (2026). Factors Influencing Radicalization Process at Micro, Meso, and Macro Levels: A Systematic Literature Review. Behavioral Sciences & the Law, 44(4), 571–589. DOI: 10.1002/bsl.70064.
Rothut, S., Schulze, H., Hohner, J., Greipl, S., & Rieger, D. (2026). Radicalization and the internet: 25 years of (online) radicalization research. The Communication Review. DOI: 10.1080/10714421.2026.2658935.
UNDP. (2020). Measuring protective factors against violent extremism. Офіційне видання.
UNDP. (б. р.). Monitoring, Evaluation and Learning: Prevention of Violent Extremism. Офіційна сторінка.
UNDP. (б. р.). Our Focus: Prevention of Violent Extremism. Офіційна сторінка.
UNDP. (б. р.). Prevention of Violent Extremism. Офіційна сторінка.
Wolfowicz, M., Litmanovitz, Y., Weisburd, D., & Hasisi, B. (2021). Cognitive and behavioral radicalization: A systematic review of the putative risk and protective factors. Campbell Systematic Reviews, 17(3), e1174. DOI: 10.1002/cl2.1174.
Верховна Рада України. (2001; чинна редакція). Кримінальний кодекс України, № 2341-III. Офіційний текст.
Верховна Рада України. (2003; чинна редакція). Закон України «Про боротьбу з тероризмом», № 638-IV. Офіційний текст.