Групова поляризація: що це і чому обговорення може посилювати початкові погляди

1 день тому

Читати 14 хв

Автор: Український психологічний ХАБ · Опубліковано: 20 вересня 2026 · Редакційна політика

Групова поляризація — це тенденція, за якої після взаємодії або обговорення середня позиція учасників зміщується в бік більш вираженої версії тієї схильності, що вже переважала до дискусії. Якщо група спочатку трохи схилялася до ризику, після обговорення вона може стати ризикованішою; якщо вона від початку була обережною — ще обережнішою. У класичній соціальній психології це один із центральних ефектів групової динаміки та колективного ухвалення рішень.

Важливе уточнення: групова поляризація не означає просто «розкол групи на два табори». У частині українських навчальних матеріалів термін саме так і пояснюють, але класичне експериментальне значення інше: йдеться про напрям зміни середньої позиції або індивідуальних позицій після групової взаємодії. Внутрішній розкол, суспільна поляризація, міжгрупова дистанція та групова поляризація можуть бути пов’язаними явищами, однак це різні аналітичні рівні.

Ефект не є універсальним законом «будь-яке обговорення радикалізує людей». Його величина та напрям залежать від початкового розподілу думок, набору аргументів, групових норм, сили ідентифікації з групою, соціального контексту, якості дискусії та способу взаємодії. Класичний метааналіз Daniel J. Isenberg (1986) показав, що в поляризації можуть одночасно брати участь інформаційні й соціально-порівняльні процеси.

Що таке групова поляризація

Найточніше визначення можна сформулювати через три моменти. До обговорення в групи вже є певна середня схильність. Після взаємодії позиція зсувається не випадково, а переважно в напрямі цієї початкової схильності. Зсув може зберігатися й у подальших приватних відповідях окремих учасників, тобто ефект не зводиться лише до публічного компромісу або формального групового голосування.

Початкова тенденція до ризику може посилитися до більш ризикованого рішення.
Початкова тенденція до обережності може посилитися до більш обережного рішення.
Помірно позитивне ставлення може стати ще позитивнішим, а помірно негативне — ще негативнішим.
Поляризація описує напрям і величину зсуву, а не моральну якість позиції: більш виражена позиція не обов’язково є хибною чи небезпечною.

У цьому сенсі групова поляризація — окремий випадок ширшого класу choice shift, тобто зміни вибору чи судження після групової взаємодії. Поляризацією називають саме той зсув, який іде далі в напрямі вихідної групової схильності. Якщо після дискусії група рухається до центру або змінює напрям, це інша динаміка.

Як виникло поняття: від «зсуву до ризику» до загальної поляризації

Історія поняття почалася з досліджень групового ризику. У 1961 році James A. F. Stoner у магістерській роботі в MIT описав несподіваний результат: групові обговорення могли зміщувати рішення в бік більшого ризику. Подальше дослідження Wallach, Kogan і Bem (1962) показало, що після дискусії учасники не лише ухвалювали ризикованіші групові рішення, а й зберігали частину зсуву в індивідуальних відповідях.

Дуже швидко з’ясувалося, що ризик — не універсальний напрям. Для деяких дилем групи ставали обережнішими. Робота Fraser, Gouge і Billig (1971) прямо зіставила risky shifts, cautious shifts і ширше поняття group polarization. Питання змінилося: не «чому групи люблять ризик», а «чому взаємодія підсилює вже наявний напрям групової схильності».

Ключовим кроком стала робота Serge Moscovici і Marisa Zavalloni (1969). У ній групові обговорення до консенсусу приводили до більш крайніх оцінок, а ефект зберігався в індивідуальних оцінках після дискусії. Це підтримало ширшу ідею групи як «поляризатора» ставлень, а не лише генератора ризикових рішень.

Огляд Myers і Lamm (1976) узагальнив результати з різних сфер — ставлень, суджень, рішень, переговорів і ризику — та закріпив групову поляризацію як загальний соціально-психологічний феномен. Автори також показали, що просте правило більшості не пояснює наявні дані; значно важливішими виявилися інформаційні та міжособистісні механізми.

Як психологи вимірюють групову поляризацію

Класичний дизайн дослідження простий за логікою. Спочатку кожен учасник незалежно оцінює питання. Потім учасники обговорюють його в групі або отримують інформацію про позиції інших. Після цього вимірюють групове рішення та/або повторні індивідуальні судження. Далі порівнюють напрям і величину зміни від вихідної середньої позиції.

Наприклад, якщо середня початкова оцінка на шкалі підтримки становила +2, а після дискусії стала +4, це відповідає поляризаційному зсуву в позитивному напрямі. Якщо вона рухається від +2 до +1, дискусія радше послабила вихідну тенденцію. Сам факт, що учасники стали різнішими між собою, ще не є достатнім доказом класичної групової поляризації.

Через це важливо розрізняти середню позицію групи, розкид думок усередині групи та відстань між різними групами. Усі три показники можуть змінюватися незалежно. Група здатна стати більш одностайною й водночас більш поляризованою відносно своєї початкової середньої; інша група може, навпаки, розколотися внутрішньо без систематичного зсуву середньої.

Чому обговорення може посилювати початкові погляди

Сьогодні немає потреби вибирати одну «єдину» причину. Історично конкурували два основні пояснення — переконливі аргументи та соціальне порівняння. Метааналіз Isenberg (1986) показав, що обидва процеси можуть діяти разом. Дослідження Sieber і Ziegler (2019) додало важливе уточнення: внесок механізмів залежить від здатності та мотивації людей опрацьовувати інформацію.

1. Переконливі аргументи та інформаційний вплив

Люди, які вже трохи схиляються в один бік, часто мають не випадковий, а асиметричний набір аргументів. У групі однодумців кожен приносить частину причин, прикладів і фактів на користь спільного напряму. Учасник може почути кілька нових для себе аргументів, які узгоджуються з його початковою позицією. У результаті доказова база в його уявленні стає сильнішою — і позиція зміщується далі в тому самому напрямі.

Саме цю логіку розвивали Eugene Burnstein і Amiram Vinokur. У роботі Burnstein і Vinokur (1977) автори відстоювали переконливу аргументацію як потужне пояснення поляризації. Подальша література не залишила цей механізм єдиним, але він зберіг центральне місце в сучасних інтегративних моделях.

Умовний приклад: четверо членів команди до наради помірно підтримують запуск продукту. Кожен знає по одному сильному аргументу «за», але не чув аргументи інших. Під час обговорення вони обмінюються цими міркуваннями, і кожен отримує кілька додаткових причин підтримувати запуск. Після наради середня впевненість у рішенні може зрости навіть без прямого тиску «думай як усі».

2. Соціальне порівняння, норми та бажання відповідати групі

Інший шлях проходить через соціальний вплив і соціальні норми. Людина може знати лише приблизно, наскільки її позиція відповідає групі. Коли вона бачить, що інші члени релевантної групи схиляються в той самий бік трохи сильніше, це стає інформацією про те, якою є типова, схвалювана або «правильна для нас» позиція.

Тоді можливий зсув не лише до середнього, а й до позиції, яка здається більш відповідною цінностям групи. Саме тому групова поляризація має спільні механізми з конформністю, але не тотожна їй: конформність описує підлаштування до групового стандарту, а поляризація — систематичний зсув позицій у бік більш вираженої вихідної тенденції.

3. Соціальна ідентичність і самокатегоризація

Теорія соціальної ідентичності та самокатегоризації додає ще один рівень: впливає не лише середня думка людей поруч, а й те, кого людина вважає релевантним «ми». У певному контексті учасники формують уявлення про прототипову норму власної групи й можуть наближатися до неї.

Експериментальна робота Hogg, Turner і Davidson (1990) показала, що напрям поляризації залежав від соціальної рамки порівняння: те, яка зовнішня група була контекстом, змінювало теоретичну норму внутрішньої групи. У серії досліджень Abrams та співавтори (1990) також продемонстрували, що категоріальна належність джерела впливу та виразність підгрупових меж можуть змінювати конвергенцію й поляризацію.

Це важливе уточнення до популярної формули «однодумці підсилюють одне одного». Психологічно значущим є не просто чисельне оточення, а соціальна категоризація: хто сприймається як член своєї групи, яка норма вважається типовою для «нас» і відносно кого ця норма визначається.

4. Наскільки глибоко люди обробляють інформацію

Дослідження Sieber і Ziegler (2019) запропонувало processing effort account. Коли здатність або мотивація детально аналізувати аргументи нижча, інформація про позиції інших може мати відносно більший вплив. Коли люди мають вищу мотивацію й можливість опрацьовувати зміст, переконливість аргументів стає важливішою. Це допомагає пояснити, чому одна й та сама групова ситуація не завжди запускає один і той самий психологічний механізм.

Що визначає напрям поляризації

Поляризація не має вбудованого напряму «до ризику», «до жорсткості» або «до радикалізму». Напрям задає початкова групова тенденція та соціальний контекст. Класична історія risky shift стала саме уроком проти такого спрощення: коли дослідники почали використовувати різні дилеми, з’явилися й cautious shifts.

Якщо початкова середня позиція трохи ризикована, дискусія може посилити ризик.
Якщо початкова позиція обережна, той самий тип взаємодії може посилити обережність.
Якщо група спочатку не має спільного напряму, ефект може бути слабким, нестабільним або мати іншу форму.
Якщо дискусія вводить сильні аргументи з протилежного боку, вихідна тенденція може послабитися, а не посилитися.
Якщо змінюється соціальна рамка «ми — вони», може змінитися і сприйнята групова норма.

Отже, вислів «групи завжди стають крайнішими» неточний. Коректніше говорити про умовну тенденцію: за певних умов взаємодія зміщує позиції далі в напрямі вихідної групової схильності.

Наскільки надійний цей ефект

Групова поляризація належить до давно досліджуваних ефектів соціальної психології, але її не слід подавати як єдину фіксовану величину. Класичний огляд Myers і Lamm (1976) показав широкий спектр ситуацій, у яких групові обговорення супроводжувалися поляризаційними зсувами. Метааналіз Isenberg (1986) охопив 21 опубліковану статтю та 33 незалежні ефекти, спрямовані на перевірку двох головних механізмів, і дійшов висновку, що соціальне порівняння та переконлива аргументація можуть спільно породжувати поляризацію; ефекти аргументації в середньому були сильнішими.

Водночас сучасна оцінка має враховувати межі ранньої літератури: багато класичних експериментів проводилися на невеликих зручних вибірках, часто в лабораторних умовах, із конкретними шкалами та дилемами. Наука підтримує існування самого класу ефектів, але не дає підстав переносити одну лабораторну величину на будь-яку робочу нараду, політичну дискусію чи онлайн-спільноту.

Так само не можна робити висновок про «обов’язкову радикалізацію» лише тому, що люди багато спілкуються з однодумцями. Потрібно перевіряти, які аргументи циркулюють, чи є альтернативні джерела, наскільки сильна групова ідентичність, чи присутній тиск норми, як організовано обговорення та які саме показники поляризації вимірюються.

Групова поляризація не дорівнює груповому мисленню

Ці поняття часто стоять поруч у підручниках, але описують різні процеси. Групова поляризація відповідає на запитання: куди змінилася позиція після взаємодії і чи стала вона більш вираженою в напрямі початкової схильності? Групове мислення (groupthink) описує інший ризик — погіршення критичного аналізу в групі, коли прагнення до єдності, лояльності або швидкого консенсусу пригнічує сумніви й альтернативи.

Група може поляризуватися без класичного groupthink: учасники можуть активно сперечатися, наводити багато аргументів і все одно в середньому зсунутися далі в спільному напрямі. І навпаки, група може демонструвати тиск на незгоду та слабкий пошук альтернатив без помітного поляризаційного зсуву.

Групова поляризація і конформність: де межа

Конформність — це зміна судження або поведінки під впливом реального чи уявного групового тиску. Класичний експеримент Аша показує, як одностайна більшість може впливати на відповідь окремої людини. Групова поляризація стосується не просто того, чи підлаштувався окремий учасник, а того, як після взаємодії змістився розподіл позицій або середня тенденція групи.

На практиці процеси можуть накладатися. Якщо люди вважають певну більш виражену позицію типовою для своєї групи, конформне наближення до цієї норми може сприяти поляризації. Саме тому сучасні теорії не проводять між ефектами непроникну стіну, але для наукової точності назви слід зберігати різними.

Зсув до ризику — не синонім групової поляризації

Risky shift — історично важливий окремий випадок. Якщо група до дискусії вже тяжіє до ризику й після неї рухається ще далі в цей бік, це одночасно і зсув до ризику, і групова поляризація. Але якщо початкова тенденція обережна й після дискусії група стає обережнішою, відбувається поляризація без risky shift.

Саме виявлення cautious shifts стало одним із аргументів на користь ширшого поняття. У роботі Fraser, Gouge і Billig (1971) ризикові та обережні зсуви розглядалися в межах єдиної логіки групової поляризації.

Поляризація групи не те саме, що поділ групи на два табори

У повсякденній мові «поляризацією» часто називають ситуацію, коли люди розходяться до двох протилежних полюсів. Це корисне загальне значення, але воно не збігається з класичним social-psychological group polarization. У класичному ефекті достатньо, щоб середня позиція групи після взаємодії стала більш вираженою в напрямі її початкової схильності. Для цього групі не потрібно розпадатися на дві фракції.

Таке розрізнення особливо важливе для українського пошуку: частина вторинних навчальних матеріалів визначає групову поляризацію переважно як утворення двох безкомпромісних позицій. Це може описувати внутрішньогруповий конфлікт, але не охоплює канонічного експериментального значення поняття.

Чи означає поляризація, що групове рішення гірше

Ні. «Більш крайня» і «менш точна» — різні характеристики. Група може сильніше підтримати правильне рішення, якщо обговорення додає якісні аргументи та виправляє помилки. Вона може так само впевненіше рухатися в хибному напрямі, якщо інформаційне середовище однобічне або групова норма винагороджує певну позицію незалежно від доказів.

Тому практичне питання для команди, експертної панелі чи онлайн-спільноти полягає не в тому, як адміністративно зробити всі думки «помірними», а в тому, чи зберігається якість інформації та незалежність суджень. Поляризація є описом зміни, а не автоматичним діагнозом помилки.

Групова поляризація в інтернеті та соціальних мережах

Онлайн-середовище створює умови, які можуть взаємодіяти з класичними механізмами поляризації: люди самі обирають схожі спільноти, рекомендаційні системи впливають на доступний набір повідомлень, видимі реакції сигналізують про локальну норму, а анонімність і знижена соціальна присутність змінюють спосіб групової взаємодії. Проте твердження «соціальні мережі автоматично роблять усіх радикальнішими» значно сильніше за наявні дані.

Систематичний огляд Iandoli, Primario і Zollo (2021) про групову поляризацію в соціальних медіа описує фрагментацію дискусій, однорідні інформаційні середовища та зменшення контакту з різноманітною інформацією як важливі складові онлайн-поляризації. Водночас автори не зводять складний процес до одного технічного чинника.

Найновіший систематичний огляд Wang, Guo, Zhou, Li і Wang (2026) синтезував 1 201 публікацію й виділив три рівні передумов: інформаційне середовище, індивідуальні характеристики та соціальне середовище. Серед механізмів автори називають вибіркове споживання інформації, тиск консенсусу та зниження інформаційного різноманіття. Така рамка краще відповідає доказам, ніж проста формула «винен алгоритм».

Лабораторні дослідження комп’ютерно-опосередкованої комунікації також показують контекстну залежність. У двох експериментах Sia, Tan і Wei (2002) зменшення частини комунікативних сигналів і анонімність за певних умов супроводжувалися більшою поляризацією. Це не означає, що анонімність завжди породжує поляризацію; радше вона може змінювати соціальну присутність і вагу групових норм.

Політичні обговорення: показовий, але не універсальний випадок

Політичні теми часто використовують у сучасних дослідженнях, бо вихідні групові ідентичності й позиції там легко вимірювати. Наприклад, у двох експериментах Keating, Van Boven і Judd (2016) короткі дискусії однодумців посилювали їхні попередні політичні ставлення, а учасники недооцінювали величину власного зсуву.

Результати з політичних груп не слід механічно переносити на медичні рішення, навчальні групи, бізнес-команди або сімейні розмови. Поляризація — загальний механізм соціальної взаємодії, а його конкретний прояв залежить від предмета, норм, ставок, складу групи та інформаційної структури.

Чи може обговорення, навпаки, зменшувати поляризацію

Так. Саме тому формула «дискусія = поляризація» не витримує сучасної перевірки. Систематичний огляд Caluwaerts, Bernaerts, Kesberg, Smets і Spruyt (2023) про деліберацію та поляризацію відібрав 80 емпіричних досліджень і показав, що результати залежать від дизайну взаємодії. Більш структуровані деліберативні формати — з правилами обговорення, модерацією, інформаційними матеріалами та контактом між різними позиціями — частіше були пов’язані з деполяризувальними ефектами, тоді як менш структуровані обговорення частіше давали поляризацію.

Цей висновок не означає, що існує одна універсальна «техніка деполяризації». Він показує принцип: соціальний ефект залежить не лише від факту розмови, а й від архітектури розмови. Хто присутній? Яка інформація доступна? Чи однаково легко висловити незгоду? Чи є час перевірити аргументи? Чи потрібно досягти консенсусу? Такі умови можуть змінювати результат.

Коли ризик поляризаційного зсуву вищий

На основі класичних механізмів та сучасних оглядів можна виділити не «список причин», а набір умов, за яких поляризаційний зсув стає правдоподібнішим. Це не діагностичний чекліст і не гарантія результату.

Більшість учасників уже має спільну початкову схильність.
У групі циркулює багато нових аргументів переважно на користь одного напряму.
Альтернативні дані або контраргументи систематично відсутні.
Членство в групі є психологічно важливим, а позиція сприймається як ознака «хто ми».
Учасники бачать сильний локальний консенсус і використовують його як орієнтир норми.
Соціальне середовище однорідне, а контакти з іншими позиціями обмежені.
Формат взаємодії підсилює сигнали схвалення, статусу чи консенсусу, але слабко підтримує перевірку аргументів.

Жоден пункт окремо не є достатньою причиною. Однорідна група може не поляризуватися, якщо отримує сильну суперечливу інформацію; різноманітна група може зміститися в один бік, якщо нові аргументи виявляться переконливими.

Як зменшити ризик групової поляризації в команді

Найкраща стратегія — не намагатися зробити всі позиції «середніми», а зберегти інформаційне різноманіття та незалежність суджень. Частина практик нижче випливає з механізмів групової поляризації та досліджень структурованої деліберації; вони зменшують конкретні умови однобічного зсуву, але не гарантують однакового результату в кожній ситуації.

Фіксуйте індивідуальні оцінки до спільного обговорення, щоб відрізняти початкове судження від позиції після контакту з груповою нормою.
Збирайте не лише голоси, а й незалежні аргументи. П’ять повторів однієї причини — не те саме, що п’ять незалежних джерел доказів.
Створюйте умови для появи релевантних контраргументів і альтернативних сценаріїв, особливо коли група від початку дуже однорідна.
Розділяйте етапи висування варіантів, перевірки доказів та остаточного вибору, щоб ранній локальний консенсус не став автоматичним критерієм «правильності».
Використовуйте структуровану модерацію для складних тем: чіткі питання, однакові можливості висловитися, правила відповіді на аргументи та спільну фактологічну базу.
Після дискусії повторно збирайте приватні оцінки й порівнюйте їх із початковими. Так група бачить не лише фінальний консенсус, а й траєкторію зміни.

Для онлайн-спільнот додатково важливо розрізняти різноманіття людей і різноманіття реально видимого контенту. Велика платформа може бути формально різноманітною, але конкретний користувач або локальна група все одно отримуватиме вузький інформаційний потік. Огляди Iandoli та співавторів (2021) і Wang та співавторів (2026) показують, що селективна експозиція, однорідні мережі та інформаційна різноманітність є частиною ширшої системи факторів.

Типові помилки в поясненні групової поляризації

«Група розділилася на два табори — отже це групова поляризація»

Не обов’язково. Це може бути внутрішньогрупова фракціоналізація, конфлікт або бімодальний розподіл думок. Для класичного ефекту потрібно показати систематичний зсув позицій у напрямі вихідної групової схильності.

«Поляризація завжди означає радикалізацію»

Термін «радикалізація» має власні значення в політичній психології та дослідженнях екстремізму. Групова поляризація може стосуватися побутових оцінок, ризику, споживчих рішень або позитивних установок. Не кожен поляризаційний зсув є радикалізацією.

«Поляризацію створює тільки тиск більшості»

Ні. Соціальне порівняння й норми важливі, але інформаційні аргументи також мають сильну доказову базу. Isenberg (1986) підтримує комбіновану картину, а Sieber і Ziegler (2019) показують, що відносна вага механізмів залежить від умов опрацювання інформації.

«Соціальні мережі неминуче поляризують користувачів»

Це надто детерміністичне твердження. Онлайн-платформи можуть створювати або посилювати умови для поляризації, але сучасні огляди описують багаторівневу систему: вибір користувача, мережеву однорідність, норми, дизайн платформи, інформаційну різноманітність, соціальну ідентичність та інші фактори.

«Більш крайня позиція автоматично гірша»

Науковий ефект нічого не говорить сам по собі про істинність або етичну цінність позиції. Оцінювати потрібно якість доказів, наслідки та контекст рішення.

Приклади групової поляризації

У робочій команді всі до зустрічі помірно схиляються до дорогого, але перспективного проєкту. Під час наради кожен додає новий аргумент на користь запуску, і після обговорення команда оцінює проєкт значно оптимістичніше. Це може бути прикладом поляризаційного зсуву, якщо зміна справді перевищує вихідну середню тенденцію.

В інвестиційному комітеті вихідна позиція, навпаки, обережна. Після обговорення ризиків учасники стають ще консервативнішими. Це також може бути групова поляризація, хоча напрям прямо протилежний «зсуву до ризику».

В онлайн-спільноті більшість учасників уже має схоже ставлення до теми. Видимі реакції показують сильне схвалення найкатегоричніших повідомлень, а альтернативні аргументи майже не потрапляють у стрічку. Якщо після взаємодії індивідуальні позиції систематично зміщуються далі в початковому напрямі, це відповідає логіці групової поляризації. Самої наявності «ехо-камери» ще недостатньо, щоб довести психологічний зсув конкретних людей.

Що групова поляризація говорить про колективне ухвалення рішень

Група не є просто арифметичним середнім її членів. Взаємодія змінює самі індивідуальні судження: люди отримують нові аргументи, дізнаються про локальні норми, переглядають те, що вважають типовим для своєї групи, і по-іншому визначають соціальну рамку рішення. Саме тому колективне обговорення може породжувати результат, якого не було в жодного учасника до зустрічі.

Ця властивість дозволяє групам накопичувати розподілену інформацію й посилювати обґрунтовані рішення. Вона ж може створити надмірну впевненість, якщо аргументи однобічні, а консенсус сприймається як доказ істинності. Для якісного групового рішення важливо не прибрати соціальний вплив, а зробити його видимим і керованим.

Поширені запитання

Чи завжди групове обговорення робить погляди більш крайніми?

Ні. Групова поляризація — умовна тенденція, а не неминучий наслідок дискусії. Структура обговорення, склад групи, доступні аргументи та соціальна рамка можуть посилювати, послаблювати або змінювати напрям ефекту. Систематичний огляд Caluwaerts та співавторів (2023) показує, що структурована деліберація за певних умов може зменшувати різні форми поляризації.

Чим групова поляризація відрізняється від групового мислення?

Поляризація описує напрям зсуву позиції після взаємодії. Groupthink описує дефекти критичного обговорення, пов’язані з тиском на одностайність і слабким розглядом альтернатив. Вони можуть співіснувати, але одне не є критерієм іншого.

Чи групова поляризація — це те саме, що конформність?

Ні. Механізми частково перетинаються: сприйнята норма й соціальне порівняння можуть сприяти поляризації. Але конформність стосується підлаштування до групового стандарту, а групова поляризація — зміни сили й напряму позицій відносно їхнього стану до взаємодії.

Чи є «зсув до ризику» груповою поляризацією?

Так, коли після дискусії група стає ризикованішою в напрямі вже наявної ризикової схильності. Але групова поляризація ширша: вона охоплює й зсув до більшої обережності та інші типи ставлень.

Чи соціальні мережі створюють групову поляризацію?

Вони можуть створювати умови, що полегшують її: однорідні мережі, вибіркове споживання інформації, видимі сигнали консенсусу та зменшене різноманіття аргументів. Але сучасні систематичні огляди не підтримують одновимірне пояснення, за яким один алгоритм автоматично поляризує всіх користувачів.

Як зрозуміти, що команда поляризувалася?

Потрібні принаймні вимірювання до й після взаємодії. Якщо люди пам’ятають лише фінальний консенсус, легко перебільшити або недооцінити зсув. У дослідженнях Keating, Van Boven і Judd (2016) учасники недооцінювали власну зміну після групової дискусії. Практично корисно фіксувати приватні початкові оцінки й повторювати їх після обговорення.