Фактори ризику насильницької радикалізації: що встановлено дослідженнями
Автор: Український психологічний ХАБ · Опубліковано: 22 жовтня 2026 року · Редакційна політика
Дослідницький кластер: Психологія радикалізації, насильницького екстремізму та профілактики
Фактори ризику насильницької радикалізації — це обставини, досвід, настанови й соціальні процеси, які в досліджуваних групах статистично пов’язані з більшою імовірністю підтримки ідеологічного насильства, наміру його застосувати або участі в насильницьких діях. Їхня доказова сила залежить від того, який саме результат вимірювали, у якій популяції, яким методом і в якому історичному контексті. Жодний окремий чинник і жодна сукупність загальних ознак не дають надійного способу передбачити вчинок конкретної людини.
Основний висновок систематичного огляду та метааналізу Wolfowicz та співавторів, що об’єднав 127 досліджень і понад 1300 оцінок зв’язків, полягає в тому, що найсильніші виявлені асоціації часто стосуються психологічних і криміногенних характеристик, тоді як демографічні ознаки зазвичай мають невеликі статистичні зв’язки. Цей висновок потребує уважного прочитання: значна частина наявних праць вимірювала погляди та готовність схвалювати насильство, а фактичні насильницькі дії вивчала значно рідше. Новий огляд Pandey і Behera 2026 року підтверджує потребу враховувати взаємодію індивідуальних, міжособистісних та суспільних умов.
Що саме означає ризик насильницької радикалізації
У дослідженнях важливо послідовно розділяти чотири явища: наявність радикальних чи непопулярних переконань, схвалення насильства як засобу досягнення цілей, намір або підготовку до насильства та реально вчинені насильницькі дії. Політичне несхвалення влади, релігійна відданість, участь у протесті чи критика суспільного порядку належать до сфери світогляду й суспільної участі; вони самі по собі не становлять доказу насильницької поведінки. Для наукового аналізу визначальне питання — за яких обставин людина починає виправдовувати заподіяння шкоди іншим або переходить до відповідних дій.
Важливою методологічною подією став метааналіз Wolfowicz та співавторів, у якому результати розглядали окремо для радикальних настанов, намірів і поведінки. Автори ідентифікували 101 фактор для настанов, 45 для намірів і 33 для поведінки. Різниця між кількістю досліджених показників відображає проблему: поведінкові наслідки трапляються рідше та складніше вимірюються. Результат, пов’язаний із відповіддю на опитувальник, не можна автоматично перенести на ймовірність реального нападу.
Термін «фактор ризику» в науковому контексті часто позначає статистичний корелят, а не доведену причину. Наприклад, належність до певного соціального середовища може супроводжуватися зміною поглядів, але самої цієї спостережуваної залежності недостатньо, щоб з’ясувати напрям впливу. Людина могла обрати середовище через уже сформовані переконання; третя обставина могла впливати одночасно на її поведінку й оточення. Тому важливо аналізувати часову послідовність, альтернативні пояснення та якість порівняльної групи.
Які результати дають систематичні огляди
Найповніший кількісний синтез: 127 досліджень
Wolfowicz, Litmanovitz, Weisburd і Hasisi (2021) проаналізували 127 досліджень із 206 вибірками, переважно з країн Організації економічного співробітництва та розвитку. Переважали поперечні дослідження, у яких вимірювання факторів і результатів відбувалося приблизно в один час. За величиною зв’язків соціально-демографічні фактори загалом поступалися досвідним, ставленнєвим, психологічним і криміногенним. Більшість оцінених зв’язків мали малий або дуже малий розмір; окремі виявлялися помірними чи великими. Це дає підстави формувати дослідницькі гіпотези щодо механізмів, проте не встановлює індивідуальних порогів небезпеки.
Автори також показали, що розмір деяких зв’язків відрізняється між географічними регіонами й ідеологічними контекстами. Отже, перенесення результатів із однієї країни, вибірки або організації на іншу потребує перевірки. Універсальна таблиця «найнебезпечніших рис» суперечила б і структурі даних, і фактичному розмаїттю шляхів радикалізації.
Багаторівневий огляд 2026 року
Огляд Pandey і Behera (2026) групує потенційні чинники на індивідуальному, міжособистісному й суспільному рівнях. У досліджуваній літературі фігурують ворожі установки, моральне виправдання шкоди, конспірологічні переконання, сімейні та групові процеси, переживання міжгрупової загрози, суспільні конфлікти й відчуття колективного позбавлення справедливості. Таке групування допомагає пояснити взаємодії, однак широта переліку не означає, що кожний пункт є однаково надійним предиктором насильства. Змішаність визначень «радикалізації», типів вибірок і результатів вимагає обережності щодо причинності.
Цінність багаторівневої рамки полягає в тому, що індивідуальний досвід розглядають у реальних соціальних відносинах. Ті самі емоції образи або потреба в належності можуть мати різні наслідки залежно від близького оточення, доступних ненасильницьких способів участі, поведінкових норм групи та можливостей підтримки. Саме зміна цих контекстів має практичне значення для профілактики.
Індивідуальні психологічні фактори
Схвалення насильства та моральне виправдання шкоди
Для розуміння переходу від незгоди до підтримки насильства найзмістовнішими є характеристики, безпосередньо пов’язані зі ставленням до заподіяння шкоди: легітимація насильства, ворожі судження щодо інших людей, виправдання жорстокості «вищою метою» та перенесення відповідальності на груповий авторитет. Синтез Wolfowicz та співавторів виділяє ставленнєві й криміногенні фактори серед статистично помітніших груп показників. При цьому висловлена підтримка насильства залишається окремим результатом вимірювання; вона не дорівнює підтвердженому наміру або факту дії.
Моральне відсторонення може діяти через уявлення, що певні жертви нібито заслуговують на шкоду, або через применшення реальних наслідків насильства. У профілактиці доцільно вивчати конкретні способи виправдання шкоди й умови, у яких вони стають прийнятними всередині групи, водночас зберігаючи простір для законної гострої політичної полеміки.
Сприйнята несправедливість, приниження та потреба у значущості
Досвід приниження, дискримінації, втрати соціального становища або переживання колективної несправедливості може створювати емоційний матеріал для радикалізаційних наративів. Проте такі переживання широко поширені серед людей, які ніколи не підтримували насильства. Вони набувають специфічного значення тоді, коли насильство пропонується як морально допустимий або єдиний шлях відновлення гідності. Огляд Pandey і Behera включає відносну депривацію та міжгрупову загрозу до контекстних факторів, не встановлюючи їх як неминучі причини нападу.
Психологічна потреба бути почутим, належати до спільноти й відчувати вплив на власне життя є загальнолюдською. Ризикова динаміка можлива тоді, коли близьке оточення систематично пов’язує задоволення цих потреб із виправданням агресії. Наявність самої потреби не характеризує людину як загрозу.
Імпульсивність, попередня агресія та криміногенний досвід
У частині вибірок зв’язки із загальними криміногенними факторами — настановами, сприятливими до насильства, антисоціальною поведінкою або попереднім правопорушницьким досвідом — виявляються сильнішими, ніж із загальними демографічними показниками. Саме такий порядок величин описаний у метааналізі 2021 року. Водночас ідеться про групові закономірності, причому не всі дослідження перевіряли той самий тип насильства.
Історія агресії потребує розгляду у фаховому контексті, коли вже оцінюють конкретну загрозу. У повсякденному спілкуванні, школі чи на робочому місці перетворення розрізнених епізодів конфлікту на «профіль екстреміста» породжує хибні підозри й дискримінацію.
Психічне здоров’я, травма й особистісні риси
Психічні розлади, пережиті травматичні події, нейровідмінності та особистісні риси не становлять самостійного пояснення ідеологічного насильства. У різних вибірках можна виявляти окремі статистичні зв’язки, але вони залежать від способу добору учасників, визначення результату й супутніх соціальних умов. Огляд Pandey і Behera (2026) перелічує деякі клінічні та особистісні показники серед досліджених індивідуальних факторів; цей перелік не є клінічною діагностикою схильності до екстремізму.
Дослідження Marchment, Clemmow і Gill (2025) спеціально розглядає несприятливий досвід дитинства та вразливість до насильницького екстремізму. Такі дослідження допомагають формувати точніші запитання щодо ролі травми, але потребують перевірки змішувальних чинників і того, чи вимірюється вразливість, намір або реальна поведінка. Наслідки травми потребують допомоги відповідно до клінічних потреб людини, а не прикріплення ярлика небезпеки.
Соціальні зв’язки, сім’я та групова динаміка
Близьке оточення і групові норми
Радикалізаційні процеси відбуваються у стосунках: люди обговорюють події, надають значення власному досвіду, шукають схвалення та засвоюють норми соціального кола. Якщо група нормалізує виправдання шкоди й вимагає беззастережної лояльності, це може змінювати межі прийнятної поведінки. Разом з тим більшість тісних спільнот підтримують своїх учасників без насильства, а групова солідарність може слугувати ресурсом захисту. Загальнопсихологічний механізм групової поляризації пояснює, чому обговорення іноді зміщує позиції учасників до виразнішої версії початкової схильності; сам цей механізм не є достатнім поясненням екстремістського насильства.
Важливо також відрізняти добровільну участь у спільноті, залежність від неї, примус і вербування. Одне й те саме членство може бути пов’язане з різними мотивами, а соціальний тиск або загроза покарання всередині групи інколи суттєво обмежують свободу вибору. Профілактичний підхід має враховувати можливість безпечного виходу та доступні альтернативні зв’язки.
Що підтверджено про сімейні фактори
Систематичний огляд Campbell Collaboration 2022 року синтезував 33 дослідження й 89 оцінок ефектів. Певні асоціації виявлено для сімейних конфліктів, наявності родичів з екстремістськими поглядами та упереджень щодо інших культур; в інших аналізах важливими могли бути згуртованість і підтримка родини. Кількість досліджень для кожного окремого фактора була невеликою. Огляд також не виявив придатних для включення досліджень, які б надійно оцінювали наслідки радикалізації для родин чи ефективність сімейних втручань.
Отже, рекомендація підтримувати сімейний зв’язок і конструктивний діалог ґрунтується на загальних принципах психосоціального добробуту та правдоподібності захисних механізмів, а доведеність саме антекстремістського ефекту сімейних програм залишається обмеженою. Родичі не несуть автоматичної відповідальності за погляди чи вчинки іншої людини.
Соціальна ізоляція і пошук належності
Самотність і розрив значущих зв’язків інколи створюють обставини, у яких пропозиція спільноти, статусу чи підтримки стає привабливою. Але ізоляція сама по собі не передбачає насильства, а багато учасників радикальних середовищ мають широкі соціальні мережі. Багаторівневий огляд 2026 року розглядає недостатню соціальну підтримку як один із можливих контекстних факторів. Для практичної допомоги важливішими є конкретні потреби, наявні безпечні стосунки, ресурси громади та ризики примусу.
Суспільні конфлікти, несправедливість і політичний контекст
Політичне насильство завжди розгортається у певному суспільному середовищі. Війна, дискримінація, насильницькі репресії, слабкість інституцій, корупція, безкарність і порушення прав людини можуть ставати частиною контексту, у якому організації, що підтримують насильство, пропонують власні пояснення подій. Такі умови впливають на населення в цілому, тому їх не можна використовувати як персональні індикатори небезпеки. Дослідження ПРООН 2023 року охопило майже 2200 респондентів у восьми країнах Африки й показало вагу локальних обставин вербування та виходу з груп; результати цього регіонального дослідження не слід без перевірки переносити на Україну.
Суспільний конфлікт може посилювати недовіру, травматизацію й міжгрупову ворожість, але можливі також солідарність, самоорганізація, захист прав і ненасильницька громадська дія. Редакційний висновок із сукупності досліджень полягає в тому, що безпека та громадянські свободи мають підтримувати одна одну: заходи, які стигматизують цілу групу населення, здатні послаблювати довіру й ускладнювати звернення по допомогу.
Цифрове середовище: вплив вмісту, спільнот і алгоритмів
Інтернет дає можливості швидко поширювати повідомлення, формувати спільноти, знаходити однодумців і посилювати емоційну реакцію на події. Проте просте перебування на певній платформі, читання суперечливих матеріалів чи підписка на політичний канал не засвідчують наміру застосовувати насильство. Огляд 382 публікацій про зв’язок радикалізації з інтернетом, оприлюднений 2026 року, наголошує на неоднорідності доказів і взаємопов’язаності онлайн- та офлайн-процесів.
Для коректної оцінки цифрових факторів слід розрізняти доступ до вмісту, реальну взаємодію з групою, переконання користувача, схвалення насильства й конкретні дії. Алгоритмічна рекомендація матеріалів може збільшувати видимість певних повідомлень, але сама по собі не доводить причинного переходу до насильства. Дані з цифрових платформ часто не репрезентують населення загалом, а автоматичні моделі розпізнавання екстремізму можуть помилятися через іронію, цитування, контекст і мовні відмінності. Систематичний огляд методів виявлення ідеологічного екстремізму у соціальних мережах охоплює 110 публікацій і прямо вказує на проблеми упередженості та якості наборів даних.
Для дітей цифрові ризики оцінюють через вік, стосунки з дорослими, можливість примусу й експлуатації, а не через політичні інтереси дитини. ЮНІСЕФ описує значення безпечних просторів, підтримки сім’ї, громадської участі й захисту дітей від маніпуляцій у цифровому та фізичному середовищі. Публічне таврування неповнолітніх може посилювати ізоляцію та порушувати їхні права.
Чому не існує універсального профілю та єдиної траєкторії
Радикалізацію часто подають як послідовні «сходинки», через які нібито проходить кожна людина. Емпірична картина складніша: у різних випадках відрізняються тривалість, інтенсивність участі, ідеологічний контекст, груповий примус, роль інтернету та значення попереднього насильницького досвіду. Саме тому Wolfowicz та співавтори розглядають різні результати радикалізації окремо, а Pandey і Behera описують багаторівневу взаємодію факторів.
Профіль за віком, статтю, походженням, релігією, освітою або станом здоров’я даватиме велику кількість хибних припущень, оскільки відповідні характеристики поширені в популяції та мають слабку специфічність. Навіть статистично значуща кореляція не є точним способом визначити, хто здійснить насильство. Це особливо важливо для подій із низькою базовою частотою: за рідкісного результату навіть методика з прийнятною чутливістю може породжувати численні хибні позитивні оцінки.
Що відомо про професійне оцінювання загроз
У спеціалізованих установах використовують структуровані підходи до професійного судження, зокрема VERA-2R, TRAP-18 і ERG22+. Вони призначені для підготовлених фахівців, котрі працюють із належними матеріалами справи, визначеними завданнями та процедурами перевірки інформації. Зміст шкал залежить від цільової популяції й контексту застосування. Такі інструменти не є тестами для родичів, учителів, журналістів або широкого загалу.
Систематичний огляд Brouillette-Alarie та співавторів (2025) знайшов 20 придатних досліджень шести інструментів. У низці дослідницьких умов узгодженість оцінок між експертами була прийнятною, але польові результати виявлялися слабшими, а дослідження були переважно ретроспективними та часто спиралися на неповні відкриті дані. Для TRAP-18 описано зв’язок оцінок із уже відомими наслідками, проте жодне з включених досліджень не перевіряло справжньої перспективної здатності передбачати майбутнє насильство. Автори не знайшли підстав рекомендувати один із цих інструментів як універсально найкращий.
VERA-2R зазвичай пов’язують з оцінюванням ризику насильницького екстремізму у професійному контексті, TRAP-18 — з аналізом загроз і поведінкових сигналів у випадках можливих нападів, ERG22+ — зі структурованим розглядом факторів залучення та участі. Межі їхньої емпіричної перевірки різняться. Застосування будь-якого з них вимагає навчання, нагляду за якістю оцінювання, належної правової підстави й усвідомлення ймовірності помилки; перелічення назв у відкритому матеріалі не створює інструкції для самостійної класифікації людей.
Як наука перевіряє причинність і надійність результатів
Надійна оцінка факторів ризику вимагає порівняння людей зі схожих середовищ, вимірювання показників до наслідку, контролю змішувальних змінних, повторення результатів в інших вибірках і прозорого визначення того, що вважається «радикалізацією». У поперечних опитуваннях причинний напрям часто невідомий. Ретроспективні біографії відомих нападників можуть створювати ілюзію передбачуваності, оскільки дослідник уже знає кінцеву подію. Опитування студентів про абстрактну згоду з насильством має іншу доказову силу, ніж спостереження за поведінкою людей упродовж років.
Систематичні огляди також залежать від якості первинних праць. Порівнювати рівні кореляції між країнами та ідеологічними середовищами складно через різні формулювання питань, переклади шкал, критерії добору, доступність даних і приховані відмінності контексту. Метааналіз Wolfowicz та співавторів мав широкий охоплений матеріал, але значна його частина залишалася поперечною; огляд інструментів оцінювання додатково продемонстрував проблеми ретроспективної перевірки та обмеженої перспективної валідності.
Практична різниця між «фактор пов’язаний», «фактор причинно впливає» та «вимірювання дає точний прогноз» має бути збережена в кожному публічному повідомленні. Висновок, що може допомогти пояснити статистичну закономірність, не обов’язково придатний для ухвалення обмежувальних рішень щодо конкретної особи.
Захисні фактори й профілактика: що можна обґрунтовано рекомендувати
Захисні фактори — це умови, які в певних дослідженнях асоціюються з меншою підтримкою або меншою ймовірністю насильницьких результатів. До можливих напрямів належать якісні довірливі стосунки, доступні ненасильницькі способи громадської участі, підтримка у кризі, навички розв’язання конфліктів і соціальна інтеграція. Однак підтвердження статистичного захисного зв’язку ще не доводить, що окрема програма, побудована на ньому, зменшує кількість насильницьких подій. Сімейний систематичний огляд Campbell прямо вказує на дефіцит якісних перевірок сімейних програм.
Для профілактики важлива відповідність втручання потребі. Якщо людина переживає втрату, ізоляцію, травму або цькування, їй потрібна належна психосоціальна допомога незалежно від її поглядів. Якщо є підтверджені конкретні погрози насильством, потрібне законне залучення компетентних служб і фахівців, а не неформальне психологічне «тестування». Якщо проблема полягає у ворожій груповій нормі, громадські й освітні програми можуть підтримувати діалог, ненасильницьке врегулювання конфлікту та безпечні зв’язки. Ефект кожного підходу слід оцінювати окремо: за зміною настанов, поведінки, благополуччя та фактично підтверджених випадків шкоди.
Підліткові програми мають ґрунтуватися на повазі до розвитку дитини, добровільності там, де це можливо, захисті персональних даних та інтересів дитини. ЮНІСЕФ пропонує розглядати вразливість дітей у зв’язку з оточенням, доступом до ресурсів і маніпуляціями з боку угруповань. Педагогічна чи психологічна підтримка не повинна перетворюватися на приховане спостереження за законними переконаннями учнів.
Український контекст: законність, захист прав і межі перенесення даних
В Україні юридичні значення тероризму, терористичного акту й терористичної діяльності визначає Закон України «Про боротьбу з тероризмом» № 638-IV. Психологічний опис факторів ризику має іншу мету, ніж юридична кваліфікація діяння. Офіційна правова оцінка залежить від установлених законом ознак і компетенції уповноважених органів, а не від результату опитувальника або судження про політичну позицію людини. Закон містить гарантії прав і свобод та застереження щодо законної діяльності із захисту конституційних прав.
Російська збройна агресія, бойові дії, переміщення населення та воєнні втрати створюють для українського суспільства особливі умови, які потребують окремих досліджень. Не можна автоматично переносити статистичні зв’язки, отримані в інших війнах або в інших типах екстремістських організацій, на цивільних, військовослужбовців, ветеранів, переселенців чи інші категорії людей в Україні. Пережита травма, законний захист держави, політичне обурення агресією та участь у мирному громадському житті мають власні правові й психологічні значення. Редакційний принцип полягає в тому, щоб оцінювати конкретну поведінку та реальні загрози в належному контексті, зберігаючи гідність і права кожної людини.
Якщо існує безпосередня загроза життю чи безпеці, практичні дії мають бути спрямовані на захист людей і повідомлення компетентних екстрених служб відповідно до обставин. Якщо йдеться про занепокоєння щодо близької людини без конкретної загрози, доцільно підтримувати спокійний контакт, уникати приниження, звертатися по професійну психологічну допомогу за наявності потреби та поважати законні межі приватності. Самостійне стеження, публічні звинувачення чи збір чутливих даних за припущеннями є неприйнятними.
Часті запитання
Чи можна визначити насильницьку радикалізацію за релігією або політичними поглядами?
Ні. Релігійні переконання, політична незгода, участь в активізмі чи належність до культурної спільноти не є достатніми показниками готовності заподіяти шкоду. Дослідження мають розділяти світогляд, підтримку насильства та фактичні дії. Загальні демографічні ознаки в метааналізі Wolfowicz та співавторів зазвичай демонстрували відносно невеликі зв’язки.
Чи означає психічний розлад підвищений ризик терористичного насильства?
Сам діагноз не є ознакою насильницького екстремізму. Питання про психічний стан вирішуються відповідно до потреб лікування й підтримки; питання конкретної загрози потребують окремої професійної оцінки. Багаторівневий огляд 2026 року описує різні клінічні показники як частину неоднорідної літератури, не створюючи підстав для стигматизації пацієнтів.
Чи може інтернет сам по собі зробити людину небезпечною?
Дані не підтримують такого прямолінійного висновку. Цифрові контакти взаємодіють із попередніми установками, соціальним оточенням та обставинами офлайн-життя. Огляд 2026 року показує різноманітність моделей і методологічну складність відокремлення цифрових механізмів.
Чи існує надійний тест, який передбачає насильницьку радикалізацію?
Станом на опрацьовані систематичні огляди немає підстав вважати якусь спеціалізовану шкалу універсально перевіреним інструментом прогнозу майбутнього екстремістського насильства. Огляд валідності 2025 року підкреслює відсутність перспективних досліджень справжньої прогностичної точності серед включених робіт. Професійна оцінка є контекстною процедурою управління ризиком, а не безпомилковим пророцтвом.
Чи допомагає сімейна підтримка запобігати насильницькій радикалізації?
Підтримувальні родинні зв’язки можуть бути корисними для загального добробуту й соціальної інтеграції. Для окремих сімейних чинників є статистичні зв’язки з радикалізаційними результатами, але систематичний огляд Campbell 2022 року не виявив належних експериментальних оцінок сімейних профілактичних програм. Тому ефективність конкретного втручання треба перевіряти окремо.
Чим фактор ризику відрізняється від ознаки безпосередньої загрози?
Фактор ризику — це дослідницький показник, пов’язаний зі статистичною частотою певного результату в групі. Ознака конкретної загрози стосується фактичних обставин можливої шкоди й потребує професійної перевірки з урахуванням правових процедур. Перенесення загальних кореляцій на конкретну особу створює ризик хибних обвинувачень.
Висновок
Сучасні дослідження пояснюють насильницьку радикалізацію через взаємодію психологічних настанов, особистого досвіду, соціальних зв’язків, групових норм, цифрових середовищ і суспільного контексту. Найнадійніший на сьогодні кількісний синтез свідчить, що демографічні ознаки мають переважно слабкі зв’язки, тоді як окремі психологічні та криміногенні чинники демонструють помітніші асоціації. Проте значна частина даних стосується ставлень, отримана з поперечних досліджень і не доводить причинності або точного індивідуального прогнозу.
Для профілактики це означає необхідність діяти з урахуванням реальних потреб, конкретних фактів і прав людини, відокремлювати законне інакомислення від виправдання та здійснення насильства, забезпечувати доступну допомогу й перевіряти ефективність програм за поведінковими наслідками. Наука дає дедалі точнішу карту можливих механізмів, а відповідальні рішення потребують належного контексту та підтверджених даних.
Пов’язані статті
Джерела
Brouillette-Alarie, S., et al. (2025). Reliability and Validity of Risk Assessment Tools for Violent Extremism: A Systematic Review. Campbell Systematic Reviews. DOI: 10.1002/cl2.70080.
Campbell Collaboration. (2022). Is radicalization a family issue? A systematic review of family-related risk and protective factors, consequences, and interventions against radicalization. Офіційний огляд.
Marchment, Z., Clemmow, C., & Gill, P. (2025). Adverse Childhood Experiences and Susceptibility to Violent Extremism. Terrorism and Political Violence. DOI: 10.1080/09546553.2025.2557594.
Pandey, K., & Behera, N. (2026). Factors Influencing Radicalization Process at Micro, Meso, and Macro Levels: A Systematic Literature Review. Behavioral Sciences & the Law, 44(4), 571–589. DOI: 10.1002/bsl.70064.
Ravi, K., & Yuan, J.-S. (2024). Ideological orientation and extremism detection in online social networking sites: A systematic review. Intelligent Systems with Applications, 24, 200456. DOI: 10.1016/j.iswa.2024.200456.
Rothut, S., Schulze, H., Hohner, J., Greipl, S., & Rieger, D. (2026). Radicalization and the internet: 25 years of (online) radicalization research. The Communication Review. DOI: 10.1080/10714421.2026.2658935.
van Wieringen, L., Krüsselmann, K., Weggemans, D., & Liem, M. (2025). Inheriting Hatred? A Systematic Review of the Intergenerational Transmission of Extremist Ideologies. Journal of Child and Family Studies, 34, 2010–2023. DOI: 10.1007/s10826-025-03122-y.
Wolfowicz, M., Litmanovitz, Y., Weisburd, D., & Hasisi, B. (2021). Cognitive and behavioral radicalization: A systematic review of the putative risk and protective factors. Campbell Systematic Reviews, 17(3), e1174. DOI: 10.1002/cl2.1174.
Верховна Рада України. (2003; чинна редакція). Закон України «Про боротьбу з тероризмом», № 638-IV. Офіційний текст.
Програма розвитку ООН. (2023). Journey to Extremism in Africa: Pathways to Recruitment and Disengagement. Офіційне дослідження.
ЮНІСЕФ. (2025). Protecting children from manipulation by radical ideologies. Офіційний матеріал.