Насильницький екстремізм: психологічні ознаки та науковий статус
Український психологічний ХАБ · Опубліковано: 22 жовтня 2026 · Редакційна політика
Дослідницький кластер: Психологія радикалізації, насильницького екстремізму та профілактики
Насильницький екстремізм — це сукупність практик, намірів і форм підтримки насильства, у яких заподіяння шкоди людям або погроза такою шкодою обґрунтовуються певною ідеологічною, політичною, релігійною чи іншою колективною метою. У психологічних дослідженнях цей термін допомагає вивчати, за яких обставин люди починають виправдовувати насильство, як соціальне середовище підтримує такі переконання і чому лише частина прихильників насильницьких ідей переходить до дій. Визначення залежить від дослідницького контексту, а загальновизнаного універсального юридичного чи психологічного тесту «на екстремізм» немає. Саме тому План дій ООН із запобігання насильницькому екстремізму наголошує на багатовимірній профілактиці, а систематичний огляд Wolfowicz та співавторів розрізняє радикальні установки, наміри та фактичну поведінку.
Ключове питання психології насильницького екстремізму полягає в переході від переконання до насильницької дії. Радикальні політичні погляди, вимога глибоких суспільних змін, релігійна ортодоксія, участь у протестах або гостра критика державних інституцій самі собою не є свідченням готовності завдати шкоди. Наукове дослідження має фіксувати ставлення до насильства, конкретну поведінку, ситуаційні обставини та достовірність даних, зберігаючи свободу думки, висловлювання і світогляду, передбачену Конституцією України.
Що означає «насильницький екстремізм» у науці
Форми насильницького екстремізму можуть відрізнятися за ідеологічним змістом та соціальним контекстом, тому важливо відокремлювати загальне визначення явища від аналізу конкретних його проявів. Поняття «екстремізм» історично застосовували до поглядів, які вважалися крайніми щодо політичного або соціального центру. Така відносність створює методологічну проблему: погляд може бути непопулярним і водночас мирним, а насильницькі дії можуть спиратися на ідеї, які їхні прихильники вважають звичайними. Додавання слова «насильницький» переводить увагу з віддаленості переконань від більшості на виправдання, підтримку, погрозу застосування чи застосування насильства задля певної мети. Це операційний вибір, який потрібно пояснювати в кожному дослідженні.
У працях із запобігання насильницькому екстремізму поняття охоплює різні рівні: прийнятність насильства як засобу; схвалення дій насильницьких груп; готовність особисто долучитися; допомогу відповідній діяльності; безпосереднє вчинення насильства. Ці рівні пов'язані між собою статистично, проте вони становлять різні дослідницькі результати. Метааналіз 127 досліджень показав, що доказів про насильницьку поведінку значно менше, ніж про висловлені установки та наміри. Показники підтримки ідей тому не можна механічно переносити на прогноз реальних нападів.
Міжнародні документи також використовують термін із різними акцентами. План дій ООН розглядає його в контексті умов, що сприяють насильству, прав людини, урядування, освіти та залучення громад. Це рамка політики профілактики. Вона не встановлює психіатричного діагнозу й не замінює визначень конкретних правопорушень у національному законодавстві.
Насильницький екстремізм, тероризм і радикалізація
Радикалізація описує зміни переконань, ідентичності, ставлення до соціальних груп або допустимих способів дії. Термін може стосуватися мирного політичного радикалізму, тому для переходу до виправдання або здійснення насильства дослідники уточнюють «насильницька радикалізація». Насильницький екстремізм позначає ширший клас ідеологічно обґрунтованих насильницьких орієнтацій та практик. Тероризм має окремі правові ознаки, що залежать від юрисдикції. Ці поняття частково перетинаються, але одне не замінює іншого.
В Україні Закон «Про боротьбу з тероризмом» визначає тероризм і перелічує види терористичної діяльності. Юридичне встановлення складу злочину залежить від конкретного діяння та відповідних норм права. «Насильницький екстремізм» у цій статті використовується як міждисциплінарне наукове поняття, а не як самостійний клінічний висновок або автоматична юридична кваліфікація людини.
Чотири різні рівні, які слід досліджувати окремо
Перший рівень — переконання та оцінки: наскільки людина схвалює застосування насильства в абстрактних або конкретних ситуаціях. Другий — висловлені наміри: чи повідомляє вона про готовність діяти. Третій — поведінкові процеси, зокрема участь у групі, її підтримка або конкретні дії, які мають значення для оцінки безпеки. Четвертий — задокументоване насильство, включно з фактично заподіяною шкодою. Відповідальне дослідження окремо визначає, який із цих рівнів вимірює, і не підміняє поведінку ставленням до неї.
Це особливо важливо для опитувань: згода із суперечливим твердженням може відображати емоційне обурення, особливості формулювання, вплив групи або соціальну бажаність відповідей. Дані про такі установки допомагають вивчати суспільні процеси, але самі по собі не є доказом підготовки насильства. Wolfowicz та співавтори (2021) спеціально розділили радикальні установки, наміри та дії під час синтезу результатів.
Які психологічні процеси досліджують
Психологічні механізми насильницького екстремізму утворюють взаємодію мотивації, інтерпретації подій, соціальних зв'язків і можливостей для дії. Наявність одного механізму не визначає долю людини. Систематичний огляд Pandey і Behera (2026) групує пов'язані чинники на індивідуальному, міжособистісному й суспільному рівнях та показує, чому ізольоване психологічне пояснення має обмежену силу.
Потреба у значущості, визнанні та належності
Люди прагнуть, щоб їхні дії мали сенс, щоб їх сприймали всерйоз і щоб вони належали до важливих для них спільнот. Після приниження, втрати статусу або пережитої несправедливості пошук значущості іноді робить привабливими групи, які обіцяють просте пояснення складних подій і моральне виправдання насильства. Модель пошуку значущості Kruglanski та співавторів поєднує мотиваційний запит, ідеологію, що легітимує насильство, і соціальну мережу, яка підтримує відповідний спосіб дії. Це одна з теоретичних моделей, а не універсальний опис кожного випадку.
Потреба в належності є нормальною властивістю соціального життя. Вона пов'язується з небезпечним процесом за певних умов: коли прийняття до групи ставлять у залежність від схвалення жорстокості, коли сумніви трактують як зраду або коли соціальні винагороди отримують за підтримку насильницьких рішень. Дослідницьке питання полягає в тому, що конкретно винагороджує та нормалізує група, а не в самому факті групової ідентичності.
Відчуття несправедливості та образ колективного ворога
Особисте чи групове переживання несправедливості може впливати на політичні установки, моральні судження і довіру до інституцій. Воно не пояснює насильство без розгляду подальшої інтерпретації: кого звинувачують, чи вважають мирні способи змін можливими, чи починають сприймати насильство як допустиму відповідь. Метааналітичні оцінки вказують на зв'язки між деякими переживаннями, установками і радикалізаційними результатами, проте сила цих зв'язків залежить від вимірювання та вибірки Wolfowicz та ін., 2021.
Колективна образа може стати частиною наративу, який приписує широкій категорії людей єдину ворожу волю. Психологічно важливий момент — моральний перехід від критики установ, рішень або конкретних осіб до уявлення, що невизначені члени певної групи заслуговують на покарання. Профілактична робота розділяє обґрунтоване обговорення несправедливості та виправдання шкоди людям.
Моральне виправдання насильства та знеособлення інших
Щоб агресивна дія здавалася припустимою, людина або група може переосмислювати її як захист, неминучу необхідність чи особливий моральний обов'язок. Значення мають знеособлення потенційних постраждалих, зменшення відповідальності за наслідки та риторика, яка робить насильство буденною процедурою. У сучасних узагальненнях моральне відсторонення, ворожі установки й конспірологічні переконання розглядаються серед можливих пов'язаних змінних; їхня наявність сама по собі не дає індивідуального прогнозу Pandey і Behera, 2026.
Важливо досліджувати ці процеси у взаємодії з конкретним середовищем. Людина може використовувати поляризовану риторику і водночас відкидати фізичне насильство; інша може приховувати наміри за поміркованими висловами. Мовленнєва агресія, ненависницький контент та реальна готовність завдати шкоди становлять різні предмети аналізу.
Групова динаміка і соціальне підкріплення
Малі групи та цифрові спільноти впливають на те, які висловлювання отримують схвалення, хто користується авторитетом і які форми поведінки стають звичними. Групова поляризація іноді посилює початкові позиції учасників після дискусії, проте її дія залежить від складу групи, норм і доступних аргументів. Поляризація не означає автоматичного переходу до насильства. Поняття групової динаміки й конформності дають інструменти для опису механізмів впливу, але їх не слід використовувати як ярлики небезпеки.
В одних випадках важливі особисті зв'язки та групове прийняття, в інших — індивідуальна інтерпретація подій або поєднання кількох середовищ. Модель, що пояснює досвід учасника організованої групи, може погано описувати людину, яка діє самостійно. Тому дослідники відділяють механізми формування переконань від організаційної участі та від конкретної загрози.
Що насправді встановлено про «ознаки» насильницького екстремізму
Слово «ознаки» в повсякденному запиті нерідко створює очікування простого списку рис, за яким можна впізнати майбутнього нападника. Науковий статус таких списків суттєво обмежений. Немає перевіреного універсального психологічного портрета насильницького екстреміста, а велика частина емпіричних результатів стосується зв'язків між змінними у групах людей, а не достовірного передбачення подій для конкретної особи. Систематичний огляд інструментів оцінювання Brouillette-Alarie та співавторів (2025) прямо вказує на відсутність у включених дослідженнях проспективної перевірки здатності прогнозувати майбутнє насильство.
Корисніше розрізняти дослідницькі індикатори підтримки насильства, дані про поведінку та факти, які потребують професійного реагування. Для вивчення громадських настроїв можна вимірювати, наскільки поширене виправдання насильства. Для оцінки конкретної загрози потрібні перевірені відомості про поведінку, контекст, можливості завдати шкоди та інші обставини; цю роботу проводять уповноважені й підготовлені фахівці. Жодна окрема риса темпераменту, інтерес, релігійна практика або соціальна належність не виконує ролі надійного сигналу майбутнього нападу.
Кореляція, чинник ризику, намір і поведінка
Кореляція означає, що дві змінні змінюються разом у певній сукупності спостережень. Чинник ризику — характеристика або обставина, пов'язана з більшою ймовірністю результату в досліджуваній групі. Намір — повідомлена або іншим способом обґрунтовано встановлена спрямованість на певну дію. Поведінковий факт — подія, яку можна перевірити незалежно від психологічних припущень. Між цими поняттями лежать суттєві методологічні межі.
У метааналізі Wolfowicz та співавторів демографічні характеристики загалом мали слабші зв'язки з результатами радикалізації, ніж багато психологічних, соціальних і криміногенних чинників. Більшість оцінених зв'язків залишалися малими. Особливо обмеженою була кількість досліджень фактичних насильницьких дій. Отже, навіть виявлена в сукупності закономірність не є підставою вважати окрему людину винною або небезпечною.
Чому діагноз, релігія або вік не є психологічним профілем
Насильницький екстремізм не є окремим розладом у психіатричних класифікаціях. Психічні труднощі можуть потребувати лікування незалежно від політичних чи ідеологічних переконань людини. Дослідження зв'язків між психічним здоров'ям та екстремістською поведінкою мають неоднорідні вибірки й результати; приписування насильницького потенціалу людям із діагнозами спотворює науку і підсилює стигматизацію. Огляд, присвячений підліткам, також наголошує на відмінності між розвитковими потребами, психічними станами і конкретними обставинами насильницької діяльності Kasinathan і Parsons, 2025.
Релігійна належність, національність, походження, мова, стать, вік і звичайні прояви ідентичності не становлять самостійних критеріїв загрози. Навіть якщо певна характеристика виявляється статистично частішою у конкретній обмеженій вибірці, вона може відображати особливості відбору, політики правоохоронних органів, історичної ситуації або нерівномірного висвітлення подій. Узагальнення про групи потребують контролю змішувальних чинників і уважного аналізу того, кого взагалі включили до дослідження.
Чому виникають різні шляхи до насильства
Багаторівневі пояснення поєднують особисті потреби та переконання, міжособистісне оточення, доступ до груп, локальні конфлікти, інституційні умови й події ширшого масштабу. Огляд Pandey і Behera (2026) описує мікро-, мезо- та макрорівневі групи чинників. Це карта потенційних зв'язків, яка допомагає формулювати гіпотези та розробляти дослідження. Вона не задає обов'язкової послідовності стадій для кожної людини.
Відносини між рівнями можуть змінюватися в часі. Досвід дискримінації іноді змінює довіру до суспільних інститутів; група може інтерпретувати цей досвід через ідеологію; цифрове середовище підсилює певні повідомлення; нові життєві обставини, навпаки, можуть послабити прийнятність насильства. Для наукового пояснення важливо відновити хронологію конкретного випадку й перевірити альтернативні причини.
Чому багато людей із радикальними поглядами залишаються мирними
Схвалення значних суспільних перетворень не потребує схвалення насильства. Люди можуть критично ставитися до інституцій, переживати сильний гнів або підтримувати радикальні реформи, водночас обираючи переговори, публічну дискусію, вибори, правозахист чи інші ненасильницькі способи дії. Звідси випливає важливе правило наукової класифікації: інструмент, який вимірює ідеологічну радикальність, не можна без додаткової перевірки називати інструментом оцінки ризику насильства.
Цифровий простір: видимість, взаємодія та обмеження причинних висновків
Інтернет дає змогу обмінюватися переконаннями, знаходити однодумців і швидко поширювати повідомлення. Дослідники вивчають, як цифрові рекомендації, мережеві зв'язки, повторюваний контакт із ворожими наративами та онлайн-спільноти співвідносяться з радикалізаційними процесами. Огляд 382 публікацій за 2000–2025 роки, оприлюднений у 2026 році, виявив значну різноманітність визначень, платформ, методів та суперечливість висновків про роль інтернету.
Важливо розрізняти поширення насильницького контенту, залученість до спільноти, зміни у висловлених поглядах і доведені насильницькі дії. Поширеність певних матеріалів у стрічці ще не доводить, що саме алгоритм сформував переконання чи спричинив напад. Людина може сама шукати контент, взаємодіяти з ним через уже наявні переконання або потрапити до нього випадково. Коректні причинні висновки потребують дослідницького дизайну, який враховує цю взаємну залежність.
Діти та підлітки
У підлітковому віці особливого значення набувають ідентичність, визнання однолітків, експериментування з ролями та емоційна регуляція. Онлайн-взаємодії можуть загострювати конфлікти, однак незвична субкультура, провокаційний гумор чи інтерес до складних політичних тем не є самостійним доказом насильницької радикалізації. Огляд Kasinathan і Parsons (2025) підкреслює необхідність віково чутливого клінічного та соціального контексту.
Профілактичний підхід у роботі з неповнолітніми передбачає довіру, розвиток навичок перевірки інформації, безпечне обговорення насильства, захист персональних даних, підтримку батьків і школи. Посібник ЮНЕСКО з профілактики насильницького екстремізму через освіту пропонує контекстно чутливі освітні заходи та наголошує на інклюзивності й правах учнів. Жоден освітній заклад не повинен перетворювати загальні політичні чи релігійні погляди дитини на неформальний «реєстр ризикових осіб».
Науковий статус інструментів оцінювання ризику
VERA-2R, TRAP-18 та ERG22+ належать до спеціалізованих підходів, розроблених для структурованого професійного розгляду обставин, пов'язаних із насильницьким екстремізмом. Їхнє застосування прив'язане до певних інституційних завдань, доступу до матеріалів і підготовки фахівця; вони не є анкетами для друзів, учителів, батьків або випадкових читачів. Campbell-огляд 2025 року узагальнив 20 досліджень різних методик та показав, що якість їхньої емпіричної перевірки залишається обмеженою.
VERA-2R допомагає структуровано розглядати низку ризикових, контекстних та захисних обставин, пов'язаних із насильницькою радикалізацією, у спеціалізованій практиці. В австралійському дослідженні 50 випадків підготовлені оцінювачі отримали добру узгодженість оцінок, але низьку здатність методики передбачати насильницький результат Cherney і Belton, 2024. Узгодженість відповідей двох спеціалістів та точність прогнозу — різні характеристики.
TRAP-18 розроблений у контексті аналізу загроз, пов'язаних з особами, які діють самостійно. Огляд виявив ретроспективні зв'язки між оцінками й уже відомими результатами, але такі дослідження не перевіряють реальне передбачення майбутніх подій. ERG22+ застосовувався для структурованого професійного розгляду випадків у відповідних установах, проте питання узгодженості оцінювачів у звичайних умовах і відповідності внутрішньої структури теоретичним моделям залишаються суттєвими. Brouillette-Alarie та співавтори, 2025.
Науковий висновок полягає в тому, що ці інструменти можуть дисциплінувати професійне обговорення, але не надають гарантії точного індивідуального прогнозу. Особливо небезпечним було б використовувати окремі пункти методик для самостійного «виявлення екстремістів». Оцінювання конкретних загроз потребує належної компетенції, правових підстав, перевірки відомостей і постійного перегляду висновків.
Що відомо про профілактику та припинення участі
Профілактику зазвичай розглядають на кількох рівнях: загальні умови безпеки та включення до суспільного життя; адресна підтримка людей у складних ситуаціях; спеціалізована робота з учасниками насильницьких мереж та з людьми, які з них виходять. Ці напрями мають різні завдання, показники результату і правові вимоги. ООН пов'язує профілактику з дотриманням прав людини, належним урядуванням, освітою, розв'язанням конфліктів та стійкістю громад.
Необхідно відокремлювати припинення участі в насильницькій діяльності від зміни світогляду. Людина може відмовитися від дій, залишаючись ідеологічно переконаною; інша може переглянути переконання, але потребувати тривалої соціальної підтримки, щоби відновити повсякденне життя. Реінтеграція охоплює освіту, працевлаштування, соціальні зв'язки й підтримку там, де вони доречні. Показником успіху програми має бути результат, який вона справді виміряла, а не припущення, що будь-яка зміна висловлювань уже доводить зниження ризику насильства.
Систематичний огляд Charkawi, Dunn і Bliuc, що охопив 74 оцінювання програм виявив значну неоднорідність критеріїв ефективності та методів дослідження. Частина оцінювань показувала обмежені або небажані результати, зокрема відчуження чи стигматизацію; заяви про успіх часто спиралися на оцінку організаторів або виконавців. Цей огляд підтримує обережність у висновках про ефективність конкретних підходів і необхідність якісних незалежних досліджень Charkawi та співавтори, 2024.
Чому контрнаративи самі по собі не доводять ефективності
Повідомлення, яке заперечує пропаганду насильства, може досягти аудиторії, змінити знання або викликати короткочасну реакцію. Проте охоплення аудиторії, запам'ятовування повідомлення, зміни ставлення та подальша поведінка — різні результати. Для твердження про профілактику насильства потрібні дослідження з належними порівняльними групами, довшим спостереженням і чіткими показниками. Невдале або стигматизувальне повідомлення іноді погіршує довіру, тому контекст і участь громад мають практичне значення Charkawi та співавтори, 2024.
Український правовий і суспільний контекст
Українське законодавство встановлює відповідальність за конкретні протиправні діяння, а не за довільно складений психологічний портрет. Статті 34 і 35 Конституції гарантують свободу думки, слова, світогляду й віросповідання у визначених законом межах. Закон «Про боротьбу з тероризмом» встановлює відповідну предметну термінологію та принципи боротьби з тероризмом; його положення не повинні використовуватися для переслідування законної діяльності із захисту конституційних прав і свобод.
Науковий опис насильницького екстремізму є інструментом розуміння процесів, юридична кваліфікація — завданням компетентних органів відповідно до закону, а індивідуальна психологічна допомога — окремим професійним процесом. Таке розмежування допомагає одночасно зберігати безпеку, права людини й довіру до профілактичних заходів. В умовах війни, травматичного досвіду та суспільної напруги важливо особливо уважно відділяти законний захист, опір агресії й обговорення державної політики від конкретних протиправних насильницьких дій. Це редакційне застосування загальних наукових і правових принципів до українського контексту, а не додаткова законодавча класифікація.
Як діяти, якщо є занепокоєння щодо конкретної людини
Коли людина висловлює крайні погляди або демонструє зацікавлення суперечливими темами, корисними першими діями можуть бути спокійна розмова, уточнення змісту її слів і підтримка довірливого контакту. Важливо не приписувати небезпечності за належністю до групи, захопленнями або станом психічного здоров'я. Якщо спостерігаються конкретні погрози завдати шкоди, пріоритетом стає безпека: за безпосередньої небезпеки слід звернутися до екстрених служб, а за інших обставин — до відповідних компетентних фахівців згідно із законом та місцевими процедурами.
Для сім'ї чи освітнього закладу доречно документувати фактичні висловлювання та події без домислів, уникати публічного таврування, захищати приватність і залучати фахову підтримку в межах повноважень. Психолог може допомогти з емоційною регуляцією, взаємодією та супутніми психічними труднощами, а оцінювання безпекової загрози має залишатися компетенцією підготовлених відповідальних служб. Освітній і правозахисний контекст таких дій узгоджується з підходами ЮНЕСКО та ООН.
Запитання та відповіді
Чи кожна радикальна людина є насильницьким екстремістом?
Ні. Радикальність політичних, соціальних або релігійних поглядів не визначає підтримки насильства. Науково значущими є відмінності між переконанням, моральним виправданням насильства, наміром і поведінкою. Саме ці окремі результати аналізує систематичний огляд Wolfowicz та співавторів.
Чи існують достовірні психологічні ознаки майбутнього нападника?
Універсального перевіреного набору ознак немає. Професійні методики можуть впорядковувати оцінювання інформації у визначених ситуаціях, але даних про їхню проспективну прогностичну точність бракує. Такого висновку дійшов огляд Brouillette-Alarie та співавторів.
Чи пов'язаний насильницький екстремізм із психічними розладами?
Психічні стани слід оцінювати за клінічними критеріями й потребами людини. Жоден діагноз сам собою не визначає екстремістської поведінки, а дослідження різних груп і форм насильства дають неоднорідні результати. Підставою для безпекового реагування є конкретні обставини й достовірні відомості, а не стигма Kasinathan і Parsons, 2025.
Чи здатні алгоритми соціальних мереж спричиняти радикалізацію?
Цифрове середовище впливає на доступність інформації та структуру взаємодій, однак встановлення причинного впливу конкретного алгоритму на насильницьку поведінку потребує спеціальних дослідницьких дизайнів. Огляд 2026 року описує неоднорідні й частково суперечливі результати.
Чи можна виміряти успішність профілактики?
Так, якщо заздалегідь визначити результат: знання, ставлення, довіру, припинення небезпечної поведінки, повторні інциденти або інші належні показники. Різні результати не є взаємозамінними. Доказова база оцінювання програм поки що неоднорідна, а деякі заходи можуть спричиняти небажані наслідки Charkawi та співавтори, 2024.
Висновок
Насильницький екстремізм є науковим поняттям для аналізу виправдання, підтримки й здійснення насильства заради ідеологічно або колективно сформульованих цілей. Його психологічні механізми охоплюють мотивацію, оцінювання несправедливості, моральне виправдання шкоди та соціальне підкріплення; їхня дія залежить від умов і життєвої траєкторії. Надійне дослідження послідовно відділяє установки від намірів і вчинків, а профілактика поєднує доказовість, індивідуальну підтримку, компетентне реагування та повагу до прав людини.
Пов’язані статті
Джерела
Brouillette-Alarie, S., Hassan, G., Varela, W., та ін. (2025). Reliability and Validity of Risk Assessment Tools for Violent Extremism: A Systematic Review. Campbell Systematic Reviews, 21(4), e70080. DOI: 10.1002/cl2.70080.
Charkawi, W., Dunn, K., & Bliuc, A.-M. (2024). Evaluations of countering violent extremism programs: Linking success to content, approach, setting, and participants. International Journal of Law, Crime and Justice, 77, 100674. DOI: 10.1016/j.ijlcj.2024.100674.
Cherney, A., & Belton, E. (2024). Testing the reliability and validity of the VERA-2R on individuals who have radicalised in Australia. Australian Institute of Criminology. DOI: 10.52922/crg77345.
Kasinathan, J., & Parsons, A. (2025). Radicalisation in adolescents: mental health considerations for violent extremism. Australasian Psychiatry. DOI: 10.1177/10398562241292209.
Kruglanski, A. W., Gelfand, M. J., Bélanger, J. J., та ін. (2014). The psychology of radicalization and deradicalization: how significance quest impacts violent extremism. Political Psychology, 35(S1), 69–93. DOI: 10.1111/pops.12163.
Pandey, K., & Behera, N. (2026). Factors Influencing Radicalization Process at Micro, Meso, and Macro Levels: A Systematic Literature Review. Behavioral Sciences & the Law, 44(4), 571–589. DOI: 10.1002/bsl.70064.
Rothut, S., Schulze, H., Hohner, J., Greipl, S., & Rieger, D. (2026). Radicalization and the internet: 25 years of (online) radicalization research. The Communication Review. DOI: 10.1080/10714421.2026.2658935.
UNESCO. (2017). Preventing violent extremism through education: A guide for policy-makers. DOI: 10.54675/BAUW5133.
United Nations, Office of Counter-Terrorism. (2015–2016). Plan of Action to Prevent Violent Extremism (A/70/674). Офіційний документ.
Wolfowicz, M., Litmanovitz, Y., Weisburd, D., & Hasisi, B. (2021). Cognitive and behavioral radicalization: A systematic review of the putative risk and protective factors. Campbell Systematic Reviews, 17, e1174. DOI: 10.1002/cl2.1174.
Верховна Рада України. (1996, зі змінами). Конституція України, статті 34–35. Чинний текст.
Верховна Рада України. (2003, зі змінами). Закон України «Про боротьбу з тероризмом», № 638-IV. Чинний текст.