Онлайн-радикалізація до насильства: механізми і докази
Український психологічний ХАБ · Опубліковано: 22 жовтня 2026 року · Редакційна політика
Дослідницький кластер: Психологія радикалізації, насильницького екстремізму та профілактики
Онлайн-радикалізація до насильства — це процес, у якому цифрові комунікації, спільноти, інформаційні потоки та міжособистісні взаємодії можуть сприяти формуванню, посиленню або практичному втіленню готовності виправдовувати чи застосовувати насильство заради ідеологічної мети. Визначальною ознакою предмета є зв’язок із насильством. Радикальна політична позиція, релігійне переконання, громадянський протест, гостра полеміка або інтерес до суперечливих тем самі собою не означають наміру заподіяти шкоду.
Сучасна доказова база описує інтернет як середовище, здатне змінювати швидкість поширення повідомлень, характер соціальних зв’язків і доступність екстремістського контенту. Вона не дає підстав виводити неминуче насильство з перегляду певних матеріалів або кількості часу в соціальних мережах. Огляд Rothut та співавторів (2026) охопив 382 публікації за 2000–2025 роки та показав, наскільки різними залишаються визначення, методи досліджень і висновки. Для аналізу потрібні одночасно психологічний, соціальний, технологічний і правовий виміри.
Що означає онлайн-радикалізація до насильства
Термін «онлайн-радикалізація» описує участь цифрового середовища у ширшому процесі зміни переконань, соціальних зв’язків, ставлення до насильства та поведінки. Він охоплює безліч ситуацій: від зустрічі з пропагандистським повідомленням до тривалого входження в замкнену мережу однодумців. Саме тому дослідники розрізняють контакт із матеріалом, зацікавлення, активну взаємодію, ідентифікацію з групою, схвалення насильства, підготовчу активність і фактичну участь у ньому. Ці стани мають різне значення та потребують різних способів перевірки.
За Європейською комісією (2026), насильницька радикалізація є складним процесом прийняття ідей, які допускають або виправдовують насильство задля політичної чи ідеологічної мети. Це робоче визначення для політики профілактики; дослідницька література використовує і ширші визначення, які включають зміну ідей незалежно від подальших дій. У цій статті критерієм залишається перехід до виправдання, підтримки, підготовки чи застосування насильства.
Радикалізація переконань може відбуватися без переходу до поведінкової мобілізації. Так само особа може чинити насильство за багатофакторних обставин, які неможливо звести до послідовного засвоєння єдиної ідеології. Узагальнювальний огляд Mutton, Lewis і Marsden (2023) наголошує на складності самого поняття та обмеженості досліджень, які дозволяють відстежити перехід від інтернет-активності до насильницької поведінки.
Чому поділ на «онлайн» і «офлайн» часто спотворює пояснення
Людина може познайомитися з ідеєю в мережі, обговорювати її наживо, отримувати підтримку в чаті, переживати конфлікт у родині та знову шукати цифрову спільноту. У цій послідовності немає двох незалежних світів. Платформи підтримують реальні зв’язки, а міжособистісні відносини спрямовують цифрову поведінку.
Herath і Whittaker (2023) дослідили біографічні дані 231 учасника терористичної діяльності, пов’язаної з «Ісламською державою», і виділили чотири типи співвідношення цифрової та безпосередньої взаємодії. Дослідження демонструє різноманітність траєкторій, а не універсальні стадії радикалізації. Вибірка вже залучених до терористичної діяльності осіб також не дозволяє переносити результати на пересічних користувачів інтернету або розраховувати індивідуальну ймовірність майбутнього нападу.
Краще формулювати дослідницьке запитання так: яку конкретну функцію виконує цифрове середовище в певному випадку? Воно може забезпечувати доступ до інформації, спілкування, підтвердження групової належності, суспільне схвалення, фінансові чи організаційні контакти. Наявність такої функції сама собою не доводить причинний зв’язок із насильницьким результатом.
Психологічні та соціальні механізми
Пошук належності, ідентичності та визнання
Цифрові групи можуть надавати відчуття спільності, взаємного розуміння і значущості. Для людей, які переживають соціальну ізоляцію, конфлікт ідентичності чи втрату звичних зв’язків, така участь іноді набуває особливої ваги. У певних спільнотах належність поєднується з нормалізацією мови ворожнечі та виправданням насильства. Проте ці потреби є загальнолюдськими, а їхня наявність не визначає ідеологічного вибору чи небезпечної поведінки.
Огляд Rothut та співавторів (2026) описує взаємодію чинників мікрорівня (особистий досвід), мезорівня (групи та мережі) й макрорівня (суспільні конфлікти та інформаційні умови). Таке багаторівневе пояснення дає змогу досліджувати контекст без створення стереотипного психологічного портрета «потенційного екстреміста».
Групові норми та соціальне підкріплення
У спільноті учасники можуть поступово сприймати риторику, яка раніше здавалася їм крайньою, як звичну частину групового спілкування. Коментарі, символи належності, жарти, схвалення з боку авторитетних учасників і санкції за незгоду можуть впливати на уявлення про допустиме. Ці процеси загалом відомі соціальній психології; їх застосування до насильницької радикалізації потребує перевірки на конкретних групах.
Зокрема, часто згадувані «інформаційні бульбашки» варто розуміти як гіпотезу про зменшення різноманіття інформаційного середовища за певних умов. Платформи й користувачі відрізняються, а зустріч із одностороннім контентом не означає автоматичного засвоєння настанов. Огляд Rothut та співавторів показує важливість окремого аналізу повідомлення, відправника, платформи та отримувача.
Емоції, моральні судження та сприйняття загрози
Гнів, приниження, страх, переживання несправедливості та обурення можуть підсилювати увагу до емоційно насичених повідомлень. Ідеологічний контент іноді пропонує просте пояснення складних подій, приписує провину цілій групі та створює уявлення, що насильство є морально прийнятною відповіддю. Водночас переживання несправедливості часто є підґрунтям законного ненасильницького активізму. Для дослідження важливо встановлювати, як людина інтерпретує насильство та чи виникають конкретні дії, а не оцінювати її емоції ізольовано.
Теоретичні моделі морального відсторонення, групової загрози або пошуку значущості можуть допомагати формулювати дослідницькі гіпотези. Жодна з них не є самодостатнім діагностичним інструментом. Звіт Національного інституту юстиції США (2024) підкреслює залежність висновків від індивідуального досвіду, ідеологічного контексту та специфіки цифрової взаємодії.
Повторюваний контакт і звикання до мови насильства
Повторювані повідомлення можуть робити певні формулювання впізнаваними та соціально звичними. Але впізнавання, згода, готовність діяти й реальне насильство є різними результатами. Частота переглядів не доводить, що людина схвалює зміст: вона може досліджувати проблему, вести журналістську роботу, перевіряти інформацію або сперечатися з авторами. Доказовий аналіз потребує відомостей про намір, зміст взаємодій, часову послідовність і альтернативні пояснення.
Яку роль відіграють алгоритми рекомендацій
Системи рекомендацій визначають, що люди бачать у стрічках, результатах пошуку й добірках відео. Умови їхньої роботи можуть сприяти повторному контакту з подібними матеріалами, особливо коли людина активно взаємодіє з ними. Твердження про універсальний «алгоритмічний конвеєр» від першого перегляду до насильства поки не підтверджене як загальний причинний закон.
Систематичний огляд досліджень рекомендацій YouTube охопив 23 дослідження: 14 повідомили про шляхи до проблемного контенту, сім дали змішані висновки, два не виявили відповідного впливу рекомендацій. Однак дослідження мали обмежений доступ до внутрішніх систем платформи, а «проблемний контент» не завжди тотожний екстремістській пропаганді чи насильницькій поведінці.
Потрібно розрізняти щонайменше чотири питання: чи може алгоритм показати матеріал; чи збільшує він загальну частоту контакту; чи змінює такий контакт переконання; чи впливає на підтверджені насильницькі вчинки. Позитивна відповідь на перше запитання не розв’язує наступних трьох. Додаткову складність становить самовибір: уже зацікавлена людина сама шукає матеріали й посилює сигнали, на які реагує рекомендаційна система.
Що доводять кількісні дослідження
Зв’язок медіавпливу з радикалізацією молоді
Метааналіз den Elzen та співавторів (2026) об’єднав 31 дослідження, 29 незалежних вибірок, 52 772 учасників та 230 оцінок ефекту. Середній статистичний зв’язок між медіаконтактом і показниками насильницької радикалізації молоді був невеликим: r = 0,12. Сильніші асоціації спостерігалися для інтернет-контакту, екстремістського змісту та деяких способів вимірювання.
Коефіцієнт кореляції r = 0,12 описує середню асоціацію у включених дослідженнях. Він не означає, що 12% молоді радикалізуються, що медіа спричиняють 12% нападів або що можна передбачити конкретну особу. Автори прямо наголошують на потребі в дослідницьких схемах, які краще встановлюють напрямок причинного впливу.
Різниця між вимірюванням переконань за опитувальником, реакцією на вигадану ситуацію та реальним насильницьким вчинком є принциповою. Коли дослідження використовує широку шкалу схвалення агресії, його результати не можна автоматично прирівнювати до ймовірності терористичного злочину. Це одна з центральних причин наукової обережності.
Чому контакт із радикальним матеріалом не є надійним прогнозом
Австралійське дослідження Cubitt і Morgan (2024) показало значну поширеність контакту з матеріалами, які самі респонденти визначали як маргінальні, нестандартні або радикальні. Йдеться про широку категорію, що не дорівнює пропаганді насильства. Саме ця поширеність показує, наскільки хибним було б трактування будь-якого контакту як доказу загрози.
Навіть у вузьких вибірках із відомими випадками екстремістської мобілізації складно відокремити причинну роль публікацій від уже наявних намірів. Для загальної популяції така проблема посилюється низькою базовою частотою тяжких насильницьких подій. Звідси випливає високий ризик помилкових звинувачень при спробі автоматично класифікувати людей за переглядами, словами чи підписками.
Від переконань до поведінки: що реально можна дослідити
У дослідженні Brown та співавторів (2024) порівнювали онлайн-повідомлення 26 осіб, які згодом перейшли до правоекстремістських дій, і 48 осіб зі схожими поглядами, які цього не зробили. У дослідженій вибірці поширення ненависницького або ідеологічного змісту саме по собі не було пов’язане з мобілізацією так, як обговорення насильницької дії та підготовчої активності. Це свідчить про важливість розрізняти ідеологічну експресію та поведінковий контекст.
Цей результат має суттєві межі. Вибірка невелика й специфічна; ретроспективний аналіз публікацій не надає універсальної точності прогнозування; поведінкові ознаки можуть бути неоднозначними поза контекстом. Дослідження не створює публічного переліку «небезпечних фраз» для стеження за людьми. Конкретні повідомлення про намір заподіяти шкоду оцінюють компетентні фахівці з урахуванням достовірності, контексту, терміновості та законних процедур.
Платформи, чати, відео, ігрові середовища та штучний інтелект
Технології різняться за ступенем публічності, правилами модерації, способами пошуку матеріалів і тривалістю контактів. Публічний відеосервіс, приватне листування та невелика тематична група формують різні умови взаємодії. Докази, отримані на одній платформі, не слід механічно поширювати на всі цифрові середовища. Rothut та співавтори (2026) підкреслюють, що зміни цифрових платформ випереджають чимало довготривалих досліджень.
Дослідники вивчають також можливості автоматизованого створення переконливих повідомлень, підроблення авторитету, масового поширення контенту та імітації суспільної згоди. Це правдоподібні механізми інформаційного впливу, але емпіричні дані щодо того, як саме генеративний штучний інтелект змінює частоту реальних випадків насильницької радикалізації, залишаються попередніми. Сценарії ризику потрібно відокремлювати від доведених наслідків.
Ігрова діяльність, використання мемів, анонімність або інтерес до технічних інструментів не є самостійними показниками загрози. Зміст і мета спілкування, реальні обставини й конкретна поведінка значно важливіші за назву платформи чи формат культурного продукту.
Вербування, участь у спільноті та зміна поведінки
Цифрові середовища дають можливість швидко знаходити однодумців і підтримувати зв’язки незалежно від географії. Однак вербування є окремим процесом цілеспрямованого залучення людини до групи чи діяльності, тоді як радикалізація охоплює зміну орієнтацій, а насильницька мобілізація — перехід до дій. Вони можуть перетинатися, але одне не підтверджує іншого.
Для психологічного пояснення важливо враховувати якість реальних соціальних відносин, досвід значущих подій, мережеві взаємодії та можливість безпечного виходу з групи. У звіті Aryaeinejad і Scherer (2024) цифрові механізми розглянуто разом із ширшими соціальними й ідеологічними чинниками, а не як окрему самодостатню причину.
Припинення участі у спільноті, відмова від підтримки насильства, зміна ідеологічних поглядів та реінтеграція в суспільство — різні результати. Людина може припинити небезпечну поведінку, зберігаючи частину своїх переконань; зміна риторики в інтернеті також не завжди відображає реальну поведінку.
Діти й підлітки: особливості розвитку та права
Підлітковий вік пов’язаний з активним формуванням ідентичності, дослідженням ідей, підвищеною значущістю однолітків і поступовим розвитком саморегуляції. Це нормальні процеси розвитку. Вони можуть впливати на взаємодію з цифровими групами, але не роблять підлітка потенційним учасником насильства через сам факт його віку або активності в мережі.
Метааналіз den Elzen та співавторів (2026) вказує на невелику середню асоціацію медіаконтакту з показниками насильницької радикалізації молоді. Він не встановлює універсального причинного механізму для дітей різного віку, культур і життєвих умов. В освітньому середовищі потрібні повага до приватності, пропорційність реагування й захист від необґрунтованого маркування.
Підтримувальна розмова з підлітком починається із запитань про те, що він бачив, як розуміє повідомлення, чи відчуває тиск або страх, чи є люди, до яких можна звернутися. Корисно розглядати разом надійність джерел, маніпулятивні заклики та способи звернення по допомогу. Каральний контроль за всіма інтересами дитини може руйнувати довіру; втручання має відповідати конкретній ситуації.
Психічне здоров’я та індивідуальна оцінка загрози
Психічні розлади, нейровідмінності, травматичний досвід і психологічний дистрес не є діагнозом насильницької радикалізації. Зв’язки між окремими клінічними характеристиками та насильницьким екстремізмом залежать від вибірки, супутніх чинників і способів вимірювання; їх не можна використовувати для стигматизації. Потреба людини у психічній допомозі визначається її станом та добробутом, а питання загрози насильства — окремою професійною оцінкою конкретної поведінки.
Інструменти спеціалізованої оцінки, зокрема VERA-2R, TRAP-18 та ERG22+, створено для конкретних професійних контекстів і різних типів оцінювальних завдань. Їх застосування потребує підготовки, доступу до якісних даних, перевірки обґрунтованості висновків і врахування обмежень валідності. Жоден опитувальник або відкритий перелік ознак не забезпечує безпомилкового передбачення нападу. Для неспеціалістів такі інструменти не є методом оцінювання знайомих, дітей, студентів чи співрозмовників.
Як вивчають онлайн-радикалізацію та чому висновки відрізняються
Аналіз повідомлень і мереж
Дослідники вивчають публічні записи, структуру взаємодій, часові послідовності та зміст повідомлень. Ці методи показують, як поширюється інформація і як змінюються дискусії, але часто не дозволяють надійно встановити особисті наміри та подальшу поведінку. Закриті групи, видалений контент і нерівномірний доступ до даних додатково обмежують результати.
Опитування й експерименти
Опитування допомагають вивчати переконання, самозвіти про контакт із контентом і соціальні обставини. Експерименти можуть перевіряти короткочасні реакції на повідомлення. Однак відповідь на умовну ситуацію відрізняється від поведінки в реальному світі, а самозвіти залежать від пам’яті та бажання справити певне враження. Метааналіз den Elzen та співавторів виявив залежність сили асоціацій від способу вимірювання.
Ретроспективні дослідження випадків
Дослідження людей, які вже вчинили насильницькі дії, можуть виявляти деталі певних траєкторій. Проте їм бракує надійного знаменника — відомостей про безліч людей зі схожими поглядами, які не вчинили насильства. Без відповідних контрольних груп і поздовжнього спостереження неможливо визначити точність індивідуального прогнозування. Herath і Whittaker демонструють корисність типологій саме для розуміння вже встановлених випадків.
Похибки класифікації та автоматизованої модерації
Автоматичне визначення «екстремізму» за мовними ознаками може помилково відносити до ризикових сатиру, академічні цитати, свідчення постраждалих, журналістські матеріали чи мовлення певних спільнот. Систематичний огляд методів виявлення ідеологічного екстремізму узагальнив 110 праць і звернув увагу на упередження даних та потребу в стандартизованій перевірці моделей. Точність класифікації текстів не дорівнює точності передбачення насильницьких учинків окремої людини.
Чи працюють профілактика та протидія пропаганді
Профілактика може охоплювати медіаграмотність, критичне осмислення інформації, безпечне обговорення конфліктних питань, підтримку соціальних зв’язків, професійну допомогу та роботу з конкретними загрозами. Мета цих заходів залежить від рівня втручання: підвищити навички оцінювання повідомлень, зменшити привабливість виправдання насильства, зберегти зв’язки з родиною або запобігти конкретній небезпечній дії.
Важливо розрізняти переконливість повідомлення, зміну самооцінки чи ставлення в опитуванні, тривалі зміни поведінки та фактичне скорочення випадків насильства. Коротке експериментальне покращення відповідей на анкету не доводить зменшення реального терористичного ризику. Звіт UNESCO про молодь і насильницький екстремізм у соціальних мережах звертав увагу на слабкість доказів причинного впливу пропаганди та ефективності онлайн-втручань. Новіші дослідження розширили знання, але проблема довготривалої оцінки залишається.
Контрнаративи й альтернативні повідомлення
Матеріали, які заперечують насильницькі ідеологічні твердження або пропонують ненасильницькі способи дії, можуть бути одним з елементів профілактики. Їхній ефект залежить від аудиторії, довіри до відправника, культурного контексту та формату взаємодії. Універсальної доведеної ефективності контрнаративів щодо запобігання насильству немає. Недоречні або стигматизувальні кампанії можуть погіршувати відносини між групами.
Професійний супровід і підтримка
Систематичний огляд Lewis і Marsden (2025), присвячений веденню випадків у програмах протидії радикалізації до насильства, вказує, що ефективність таких підходів залишається недостатньо з’ясованою. Практичне впровадження залежить від кваліфікації, координації, довіри та доступних ресурсів. Тому професійні програми потребують прозорих цілей, незалежного оцінювання результатів і захисту прав учасників.
Що можна робити на рівні платформи
Поміркована модерація, прозорі правила, можливість оскарження, коректне повідомлення про загрози та оцінювання впливу рекомендаційних систем належать до можливих інституційних заходів. Водночас масове збирання персональних даних, приховане профілювання та автоматичне покарання за погляди створюють ризики для приватності й свободи висловлювання. Sullivan (2025) аналізує саме правові й управлінські проблеми алгоритмічних механізмів протидії терористичному та екстремістському контенту.
Практичні рекомендації для близьких, освітян і фахівців
Якщо ви помічаєте, що знайома людина дедалі частіше виправдовує насильство, важливо підтримувати можливість спокійної розмови, уточнювати зміст висловлювань і зважати на контекст. Обговорюйте конкретні твердження та наслідки заподіяння шкоди, а не приписуйте людині небезпечну ідентичність. Відкриті запитання й підтримка безпечних зв’язків можуть допомагати встановити діалог, хоча їх не слід подавати як гарантований спосіб запобігання екстремізму.
За потреби можна залучати психолога, соціального працівника, шкільну команду підтримки або фахівців із безпеки відповідно до обставин та чинних процедур. Для неповнолітніх важливо забезпечити участь відповідальних дорослих, захист особистої інформації та врахування найкращих інтересів дитини. Не слід публічно поширювати підозри про людину або створювати неофіційні списки «радикалізованих».
Якщо є конкретна достовірна погроза насильством, питання виходить за межі освітньої дискусії. Потрібно насамперед захистити людей, зберегти доступні законним способом повідомлення та звернутися до компетентних служб. Самостійні спроби проникнення до закритих груп, провокування співрозмовника або проведення «оперативної перевірки» можуть збільшити ризик та порушити права інших осіб.
Український контекст: правові межі та звернення по допомогу
У правовому полі України оцінюють конкретні діяння та обставини, а не саму наявність радикальних поглядів. Кримінальний кодекс України передбачає, зокрема, відповідальність за визначені законом дії, пов’язані з терористичною діяльністю, публічними закликами до відповідних діянь і визначеними формами розпалювання ворожнечі. Застосовність конкретної статті встановлюють за її чинною редакцією, складом правопорушення та обставинами справи. Психологічне поняття онлайн-радикалізації не є автоматичною юридичною кваліфікацією.
Національна поліція України повідомляє, що у випадку події, яка потребує негайного реагування поліції, слід телефонувати 102. Для електронних звернень діють офіційні канали Національної поліції та система звернень кіберполіції. Доступність і належність каналу залежать від характеру події; повідомлення про насильницьку загрозу має містити фактичні відомості, а не припущення щодо особистості чи переконань.
Рекомендація редакції для українських освітніх і громадських організацій полягає в розділенні трьох напрямів: навчання критичному сприйняттю цифрового контенту, добровільної психологічної й соціальної підтримки та правомірного реагування на конкретні загрози. Це практична організаційна пропозиція, а не твердження про доведену ефективність певної національної програми.
Поширені запитання
Чи може людина радикалізуватися лише через інтернет?
Деякі індивідуальні історії містять переважно цифрові контакти. Однак навіть тоді дослідники враховують попередній досвід, соціальні обставини та поведінку поза платформами. Herath і Whittaker (2023) продемонстрували різні поєднання онлайн- і офлайн-взаємодій; їхня типологія не дає підстав говорити про єдину цифрову траєкторію.
Чи спричиняють алгоритми соціальних мереж насильницький екстремізм?
Алгоритми можуть змінювати видимість і повторюваність контенту. Наявні дослідження рекомендаційних систем мають змішані результати, а встановлення причинного впливу саме на насильницькі дії є значно складнішим завданням, ніж виявлення шляху до проблемного відео. Огляд 23 досліджень YouTube і огляд 382 публікацій підтримують такий розподіл висновків.
Чи свідчить перегляд екстремістського матеріалу про небезпеку?
Сам по собі перегляд не встановлює підтримки насильства, наміру чи поведінкової підготовки. Потрібні контекст, мета перегляду та достовірні фактичні дані. Наукові результати щодо вибірок учасників насильницьких подій не можна механічно використовувати для класифікації широкої аудиторії.
Як говорити з підлітком, який поширює жорсткі висловлювання?
Важливо з’ясувати значення висловлювання, перевірити, чи немає прямого тиску, погроз або залякування, підтримати довіру й разом обговорити наслідки насильства. За конкретної загрози потрібна фахова оцінка та відповідне реагування. Дитину слід захищати від публічної стигматизації та необґрунтованого втручання в приватність.
Чи існує тест, який точно передбачає насильницьку радикалізацію?
Надійного універсального тесту для передбачення конкретної насильницької дії немає. Спеціалізовані інструменти застосовують підготовлені фахівці у визначених професійних ситуаціях, а їхні висновки залежать від якості даних, цілі оцінювання та контексту.
Які профілактичні заходи мають найкращі докази?
Підходи відрізняються за цільовим результатом і групами учасників. Наявна література підтримує комплексне врахування цифрових і соціальних чинників, проте порівняльних доказів тривалого зниження фактичного насильства завдяки окремим онлайн-кампаніям і програмам поки бракує. Lewis і Marsden (2025) вказують на суттєві прогалини в оцінюванні програм ведення випадків.
Висновки
Онлайн-радикалізація до насильства є багаторівневим соціально-психологічним процесом, у якому цифрові технології можуть забезпечувати контакт із матеріалами, групову взаємодію, підкріплення переконань і швидкий обмін повідомленнями. Ступінь їхнього впливу залежить від конкретного середовища та життєвих обставин. Дослідження підтверджують наявність статистичних асоціацій і різних траєкторій залучення, але залишають відкритими багато питань причинності та індивідуального прогнозування.
Науково й етично обґрунтований підхід спирається на відокремлення поглядів від насильницьких дій, оцінювання якості доказів, захист приватності, недопущення стигматизації та професійне реагування на конкретні загрози. Профілактика має вимірювати результати відповідно до поставленої мети, а українські практичні рішення — поєднувати підтримку людей із дотриманням чинного законодавства.
Пов’язані статті
Джерела
Aryaeinejad, K., & Scherer, T. L. (2024). The Role of the Internet and Social Media on Radicalization: What Research Sponsored by the National Institute of Justice Tells Us. National Institute of Justice. Офіційний звіт.
Brown, O., Smith, L. G. E., Davidson, B. I., Racek, D., & Joinson, A. (2024). Online Signals of Extremist Mobilization. Personality and Social Psychology Bulletin. DOI: 10.1177/01461672241266866.
Cubitt, T., & Morgan, A. (2024). Exposure to and sharing of fringe or radical content online. Australian Institute of Criminology, Trends & Issues 705. Офіційна публікація.
den Elzen, J. I., Asscher, J. J., Lang, K. M., & Duindam, H. M. (2026). The association between media exposure and violent radicalization of young people: A multilevel meta-analysis. Aggression and Violent Behavior, 88, 102141. DOI: 10.1016/j.avb.2026.102141.
European Commission. (2026). Prevention of radicalisation. Офіційна сторінка.
Herath, C., & Whittaker, J. (2023). Online Radicalisation: Moving Beyond a Simple Dichotomy. Terrorism and Political Violence, 35(5), 1027–1048. DOI: 10.1080/09546553.2021.1998008.
Lewis, J., & Marsden, S. (2025). Counter-radicalisation case management interventions: Findings from a Campbell systematic review. Aggression and Violent Behavior, 82, 102050. DOI: 10.1016/j.avb.2025.102050.
Mutton, R., Lewis, J., & Marsden, S. (2023). Online Radicalisation: A Rapid Review of the Literature. Centre for Research and Evidence on Security Threats. Дослідницький звіт.
Ravi, K., & Yuan, J.-S. (2024). Ideological orientation and extremism detection in online social networking sites: A systematic review. Intelligent Systems with Applications, 24, 200456. DOI: 10.1016/j.iswa.2024.200456
Rothut, S., Schulze, H., Hohner, J., Greipl, S., & Rieger, D. (2026). Radicalization and the internet: 25 years of (online) radicalization research. The Communication Review. DOI: 10.1080/10714421.2026.2658935.
Sullivan, G. (2025). Algorithmic governance of ‘terrorism’ and ‘violent extremism’ online. London Review of International Law, 13(1), 47–75. DOI: 10.1093/lril/lraf005.
UNESCO. (2017). Youth and violent extremism on social media: Mapping the research. Офіційний звіт.
Yesilada, M., & Lewandowsky, S. (2022). Systematic review: YouTube recommendations and problematic content. Internet Policy Review, 11(1). DOI: 10.14763/2022.1.1652
Верховна Рада України. (2001, чинна редакція). Кримінальний кодекс України № 2341-III. Офіційний текст.
Департамент кіберполіції Національної поліції України. Контакти та порядок звернення. Офіційні контакти.
Департамент кіберполіції Національної поліції України. Система електронного звернення громадян. Офіційна форма.