Профілактика насильницького екстремізму: рівні та доказові підходи
Український психологічний ХАБ · Опубліковано: 22 жовтня 2026 року · Редакційна політика
Дослідницький кластер: Психологія радикалізації, насильницького екстремізму та профілактики
Профілактика насильницького екстремізму — це система суспільних, освітніх, соціальних, психологічних і правових заходів, спрямованих на зменшення ймовірності ідеологічно мотивованого насильства, своєчасну підтримку людей у складних обставинах, припинення залучення до насильницьких груп і запобігання повторному насильству. Її якість визначають чіткість цілей, повага до прав людини, відповідність втручання конкретному контексту та перевірка реальних результатів. Принципову основу цієї сфери становить розрізнення переконань, підтримки насильства, поведінкових намірів і вчиненого насильства: кожне з цих явищ потребує окремого аналізу та власних показників змін.
Сучасні програми працюють на рівні всього суспільства, середовищ підвищеної вразливості та індивідуальної підтримки людей, які вже були залучені до насильницької діяльності. Систематичні огляди засвідчують, що оцінювання їхньої ефективності поки має суттєві методологічні обмеження. Зокрема, огляд 74 оцінювань програм виявив нерівномірність результатів, а огляд Campbell щодо ведення індивідуальних випадків не знайшов придатних для включення прямих оцінювань ефективності таких втручань у запобіганні насильницькій радикалізації. Тому доказовий підхід передбачає одночасно застосування найкращих доступних даних, захист людей від надмірного втручання й систематичне навчання на результатах.
Що саме означає запобігання насильницькому екстремізму
Поняття насильницького екстремізму описує контексти, у яких насильство або його свідоме виправдання пов’язане з ідеологічними, політичними, релігійними чи іншими колективними цілями. Його операційні визначення різняться між правовими системами й дослідницькими традиціями. Радикальні переконання можуть супроводжувати мирну участь у суспільному житті, політичні вимоги, протест, релігійну практику або критику влади. Профілактика має орієнтуватися на небезпеку насильницьких дій і на захист прав людини, а не на відповідність поглядів більшості.
Дослідники онлайнової радикалізації у великому огляді 382 публікацій розглядають радикалізацію як багатофакторний процес, у якому взаємодіють особисті обставини, групові зв’язки, суспільні конфлікти й інформаційне середовище. Ця рамка допомагає пояснити, чому однаковий медійний вплив або життєва криза можуть мати різні наслідки. Звідси випливає і практичне правило: профілактику варто будувати довкола умов, дій та доступної підтримки, а не довкола припущення про єдиний психологічний тип «майбутнього екстреміста».
У політиці протидії тероризму часто використовують скорочення для «запобігання та протидії насильницькому екстремізму». У цій статті під профілактикою розуміємо широку систему попередження шкоди, тоді як оперативні дії щодо конкретних злочинів належать до спеціальних компетенцій уповноважених органів. Закон України «Про боротьбу з тероризмом» визначає правову сферу антитерористичної діяльності; науковий термін «насильницький екстремізм» і правова кваліфікація терористичної діяльності не є тотожними.
Три рівні профілактики: загальна, вибіркова та індивідуальна
Поділ на рівні походить із логіки громадського здоров’я та профілактики насильства. Він описує, кому адресовано захід, у який момент він застосовується та як вимірювати його результати. У літературі використовують терміни «первинна, вторинна, третинна», а також «універсальна, вибіркова, індивідуально показана». Ці типології частково перетинаються, але не завжди збігаються; тому автор програми повинен окремо визначати цільову групу, критерії участі, механізм підтримки й результат. Протокол і огляд Campbell показують, що ведення випадків зазвичай належить до вибіркових та третинних втручань.
Первинна, або універсальна, профілактика
На цьому рівні підтримка доступна широкому колу людей незалежно від припущень щодо їхньої особистої небезпечності. До можливих напрямів належать інклюзивна освіта, навички ненасильницького розв’язання конфліктів, медіаграмотність, прозорі шкільні процедури, протидія дискримінації, громадська участь, доступні соціальні послуги та захист від мови ворожнечі. Рекомендації ЮНЕСКО для освітньої політики розглядають якісну освіту, діалог, права людини й залучення учнів як частини ширшої профілактики.
Універсальний формат має важливу перевагу: школа або громада підтримує всіх учасників, не присвоюючи окремим дітям чи родинам ярлика «потенційно радикалізованих». Водночас корисні освітні зміни самі по собі ще не засвідчують зменшення кількості насильницьких нападів. Для таких висновків потрібні окремі вимірювання, достатній період спостереження й відповідний дослідницький дизайн.
Вторинна, або вибіркова, профілактика
Вибіркові заходи пропонують людям, які стикаються з конкретними труднощами, небезпечними груповими впливами, втягуванням у погрози чи ескалацією поведінкових конфліктів. Серед можливих форм — добровільне наставництво, підтримка родини, психологічна допомога за наявності відповідної потреби, посередництво, допомога з освітою, працевлаштуванням і безпечним виходом із деструктивного середовища. Підставою для допомоги стає описана потреба й достовірна поведінкова інформація, а не сама релігійна належність, етнічність, політичний погляд чи психологічний діагноз.
Вибіркова профілактика особливо потребує прозорих правил: хто може звернутися, як отримують згоду, хто має доступ до інформації, за яких умов дані передають компетентним службам, як людина оскаржує рішення. Систематичний огляд індивідуального супроводу пов’язує якісне впровадження з міжвідомчою координацією, довірою, кваліфікацією фахівців та узгодженістю етапів роботи, але не доводить універсальної ефективності конкретної моделі.
Третинна профілактика та запобігання повторному насильству
Третинні програми працюють із людьми, які вже брали участь у насильницькому екстремізмі, перебувають у місцях несвободи або повертаються до громади. Завданнями можуть бути припинення участі в групі, відмова від насильницьких дій, формування стійких ненасильницьких соціальних зв’язків, житлова й професійна стабільність, підтримка сім’ї та законна реінтеграція. Індивідуальний план має враховувати безпеку постраждалих та потреби самого учасника програми.
У науці розрізняють припинення участі в насильстві, зміну поглядів та повернення до повсякденних соціальних ролей. Людина може припинити насильницьку поведінку раніше, ніж перегляне політичні чи релігійні переконання; і навпаки, декларація про зміну поглядів не доводить зменшення ризику повторного насильства. Огляд Lewis та колег підкреслює обмеженість прямих оцінок впливу таких програм, попри поширеність індивідуального супроводу в різних країнах.
На яких психологічних і суспільних механізмах ґрунтується профілактика
Належність до спільноти, довіра і справедливі процедури
Досвід відчуження, приниження, несправедливості та втрати можливостей може взаємодіяти з груповими зв’язками й виправданням насильства. Ці переживання не утворюють прямого причинного ланцюга й не дозволяють передбачати індивідуальну поведінку. Їхнє значення полягає в тому, що інклюзивні установи, чесні процедури, доступ до участі та підтримка соціальних зв’язків мають самостійну суспільну цінність і можуть формувати захисні умови.
Метааналіз 41 дослідження молоді, що охопив 55 563 учасників, пов’язав із нижчими показниками екстремізму та насильницької радикалізації успішність навчання, просоціальну поведінку, позитивну участь батьків, процедурну справедливість і позитивні міжгрупові контакти. Розміри кореляцій переважно були невеликими або помірними, а самі автори наголосили на потребі довготривалих досліджень. Демографічні відмінності у вибірках, зокрема за статтю, не є підставою використовувати демографію для визначення небезпечності окремої людини. Детальніше про підтверджені асоціації, особливості захисних факторів і межі причинних висновків ідеться у статті «Захисні чинники від залучення до насильницького екстремізму».
Критичне мислення, здатність до діалогу та ненасильницькі норми
Освітні втручання можуть навчати розрізняти факти й припущення, оцінювати достовірність повідомлень, перевіряти власні висновки, витримувати незгоду та шукати ненасильницькі способи дії. ЮНЕСКО рекомендує підтримувати відкриті обговорення й атмосферу поваги у класі. Посібник УНЗ ООН для вчителів підлітків пов’язує такі практики з освітою для верховенства права.
Програми повинні уникати ідеологічних тестів на «правильні» погляди. Учень може заперечувати офіційну політику, говорити про несправедливість, мати гостру політичну позицію чи складні релігійні запитання. Педагогічний результат полягає у здатності обговорювати конфлікт, поважати гідність людей та обирати законні ненасильницькі дії. Поширення навичок критичного мислення важливе саме по собі; його вплив на реальні насильницькі події потребує спеціального дослідження.
Захисні зв’язки, сім’я та можливість отримати допомогу
Універсальні й вибіркові програми можуть зміцнювати доступ людини до надійних стосунків, освітніх і професійних можливостей, психологічної допомоги та соціальних служб. Роль сім’ї залежить від конкретних стосунків: підтримка може сприяти відновленню, тоді як конфлікт, насильство або примус потребують окремого реагування. У відповідних випадках допомога в отриманні безпечного житла, продовженні навчання або лікуванні наявного психічного розладу обґрунтована власними потребами людини. Висновок про «профілактичний ефект щодо тероризму» потребує окремих даних.
Що встановлено дослідженнями щодо ефективності програм
Показовим є систематичний огляд Charkawi, Dunn і Bliuc (2024). Дослідники відібрали 74 оцінювання програм, опубліковані за період дослідження 2001–2020 років. У викладених авторами результатах 32 % оцінювань характеризували втручання як успішне, 55 % — як таке, що мало обмежений успіх, 8 % — як невдале; частина оцінювань фіксувала негативні наслідки, зокрема стигматизацію та відчуження. Це частки оцінювань із різними визначеннями успіху, а не відсоток людей, у яких «запобігли радикалізації». Сума наведених авторами часток також відображає особливості їхньої класифікації й округлення, тому її не слід інтерпретувати як точну розбивку всіх можливих результатів.
Програма оглядів Campbell повідомляла про невелику кількість належних впливових оцінювань, нерівномірне географічне представництво та суттєві прогалини в перевірці програм, зокрема в місцях позбавлення волі й громадських службах. Систематичний огляд 2024 року не знайшов досліджень, які відповідали критеріям прямої перевірки ефективності індивідуального ведення випадків саме для запобігання насильницькій радикалізації. Висновок стосується стану доказової бази, а не твердження, що будь-яке індивідуальне втручання не працює.
Ці результати означають, що практичні програми потрібно розглядати як перевірювані гіпотези. Навіть якщо втручання має переконливу логіку, добре сприймається учасниками й поліпшує їхні навички, ефективність щодо попередження насильства слід встановлювати окремо, зіставляючи реальні дані з альтернативними поясненнями змін.
Освіта і шкільна профілактика: перспективи та межі доказів
Школи мають широкий потенціал завдяки постійному контакту з учнями, можливості підтримувати соціальні навички й своєчасно помічати потребу в допомозі. Настанова ЮНЕСКО для вчителів рекомендує поважний діалог, розвиток критичного мислення та безпечне обговорення суперечливих питань. Огляд освітніх практик ЮНЕСКО описує позитивні зміни в навчанні, соціально-емоційних компетентностях, участі та взаємодії з громадою.
Оцінка освітніх програм має розрізняти: чи засвоїли учасники навчальний матеріал; чи змінилася готовність визнавати право інших на гідність; чи зросла навичка ненасильницького розв’язання конфліктів; чи стали рідшими погрози та насильницькі дії. Останній результат потребує набагато складнішого дослідження. Дані про задоволеність учнів заняттями або результат тесту медіаграмотності не можна автоматично переносити на показники тероризму.
Педагогам потрібні чіткі правила підтримки дітей, можливість конфіденційної консультації, навчання щодо реагування на погрози та розуміння компетенцій інших служб. Важливо розмежовувати невдоволення, протестну риторику, соціальну ізоляцію та конкретну поведінку, яка містить ознаки підготовки насильства. Персональні дані учня збирають для визначеної законної мети, у мінімально необхідному обсязі та із захистом його прав.
Цифрові середовища, пропаганда і профілактика в інтернеті
Цифрові спільноти можуть розширювати доступ до ідеологічних повідомлень, нормалізувати виправдання насильства й полегшувати контакт між учасниками груп. Водночас причинні висновки вимагають обережності. Огляд 382 праць, опублікований 2026 року, підкреслює переплетення онлайнових та офлайнових процесів і нестачу довготривалих досліджень. Метааналіз впливу медіа на молодь (2026) об’єднав 31 дослідження із 52 772 учасниками й виявив невеликий позитивний зв’язок між медійною експозицією та показниками насильницької радикалізації (r = 0,12). Самі автори вказали на потребу досліджень, здатних перевірити напрям причинності.
Практичні напрями цифрової профілактики включають медіаграмотність, правила безпечної поведінки в мережі, доступні способи повідомлення про прямі погрози, підтримку постраждалих від цькування та прозоре управління платформами. Для молоді важливі цифрова приватність і можливість звернутися по допомогу без невиправданого розголошення особистої інформації. Питання алгоритмічного впливу, автоматизованих рекомендацій і породжуваних штучним інтелектом матеріалів потребують окремої перевірки конкретних платформ і механізмів.
Контрнаративи й альтернативні повідомлення
Комунікаційні кампанії можуть пропонувати альтернативні пояснення конфліктів, історії ненасильницьких змін та свідчення постраждалих. Проте систематичний огляд Carthy та колег (2020) виявив переважно невеликі й неоднорідні ефекти щодо проміжних психологічних показників та недостатні докази зменшення готовності до насильницьких дій. Огляд реальних кампаній Treacy, Reed і Glazzard додатково описав обмеження якості оцінювань. Отже, охоплення аудиторії, перегляди відео й схвальні відгуки вимірюють комунікаційний результат; вплив на насильницьку поведінку необхідно оцінювати окремо.
Кампанії варто тестувати на можливі побічні наслідки, зокрема посилення стигми, поляризації, недовіри або небажаного поширення шкідливих матеріалів. Етичний підхід передбачає прозору мету, добровільну участь там, де це можливо, й відкритість до коригування програми за результатами оцінювання.
Індивідуальний супровід: від потреби в допомозі до реінтеграції
Робота з конкретною людиною часто складається з первинного звернення, уточнення потреб і безпекових обставин, узгодження плану, надання допомоги, перегляду результатів та завершення супроводу. Психолог, соціальний працівник, педагог, юрист, фахівець із захисту дітей та уповноважений орган мають різні завдання. Взаємодія між ними потребує законної підстави, визначеної відповідальності й принципу мінімального поширення даних. Lewis і Marsden (2025) виокремлюють довіру, досвід фахівців, узгоджену координацію та безперервність роботи як важливі умови впровадження програм.
План допомоги може включати підтримку безпеки, роботу зі стосунками, освітою, працевлаштуванням, житлом і психічним здоров’ям, якщо в цих сферах існують підтверджені потреби. Саме поєднання послуг визначається людиною та професійною командою. Доцільно фіксувати цілі та очікувані зміни, регулярно переглядати згоду на участь і пропонувати механізм скарги або незалежного перегляду рішення.
Оцінювання ризику: можливості, валідність та межі
В індивідуальній безпековій роботі фахівці іноді застосовують інструменти структурованого професійного судження: VERA-2R, TRAP-18, ERG22+ та інші спеціальні методики. Вони призначені для контекстної роботи підготовлених спеціалістів, а не для самостійної перевірки знайомих, учнів або колег. Для їх застосування необхідні відповідна кваліфікація, достовірна інформація, урахування обставин конкретної справи та організаційні гарантії від упереджень.
Систематичний огляд Campbell (2025) проаналізував 20 досліджень шести інструментів, зокрема TRAP-18, ERG22+, VERA та споріднених підходів. Для деяких методик описано прийнятну узгодженість оцінок між експертами в дослідницьких умовах. Разом із тим автори не виявили належних проспективних досліджень, які підтверджували б здатність інструментів точно передбачати майбутнє насильство. Значна частина результатів отримана ретроспективно, коли наслідок події вже був відомий.
Тому шкала або перелік чинників може допомагати професіоналу впорядковувати інформацію в межах компетенцій, але жоден числовий показник чи набір побутових «ознак» не встановлює, чи здійснить конкретна людина напад. Оцінювання ризику, клінічна діагностика та встановлення складу правопорушення належать до різних професійних процесів.
Захист дітей і молоді: розвиток, права та запобігання стигматизації
Підлітковий вік пов’язаний із дослідженням ідентичності, випробуванням переконань, особливою роллю однолітків і поступовим розвитком самостійності. Наявність різких суджень або незвичного інтересу до суспільних конфліктів сама по собі не означає руху до насильства. Діти й молодь потребують безпечного простору для запитань, участі в ухваленні рішень і доступу до кваліфікованої допомоги.
Метааналіз Duindam та колег (2025) підтримує значення позитивної батьківської участі, просоціальної поведінки, справедливого ставлення й міжгрупових контактів як статистично пов’язаних із нижчими показниками радикалізації чинників. Такі показники корисні для планування підтримувальних середовищ, але не створюють алгоритму індивідуального прогнозу. Програми для неповнолітніх повинні враховувати їхню згоду та участь відповідно до віку, найкращі інтереси дитини, конфіденційність, безпеку й можливість звернутися до незалежного фахівця.
Український контекст: право, громади та безпека
Для України ключовими є правові межі антитерористичної діяльності, захист цивільних, права дітей, конфіденційність і зміцнення суспільної стійкості. Закон України «Про боротьбу з тероризмом» регламентує сферу боротьби з тероризмом. Закон «Про захист персональних даних» встановлює загальні засади обробки персональної інформації. Закон «Про основні засади молодіжної політики» визначає засади участі молоді й молодіжної політики. Ці правові норми слід застосовувати за їхнім предметом, без автоматичного перетворення на стандартизовану систему психологічного оцінювання небезпечності.
Для українських освітніх закладів і громад особливо актуальні досвід війни, переміщення, втрат, ворожої інформаційної активності та потреба в довірі між людьми. Їхній вплив на конкретні траєкторії насильницької радикалізації в Україні потребує окремих емпіричних досліджень. Редакційна рекомендація полягає у розвитку доступної підтримки, прозорих процедур реагування на реальні погрози, підготовці вчителів і соціальних служб, а також у захисті прав громадян. Визнання пережитої травми чи стресу не означає припущення про підвищену небезпечність людини.
За наявності безпосередньої загрози життю або конкретних достовірних відомостей про підготовку насильства слід звертатися до уповноважених екстрених і правоохоронних служб за чинною процедурою. Для ситуацій без негайної загрози належними шляхами можуть бути розмова з відповідальним фахівцем, шкільною службою підтримки, соціальним працівником або компетентною організацією. Самостійні розслідування, публічне оголошення людини «екстремістом» і поширення її персональних даних створюють додаткові ризики.
Як створити програму, результати якої можна перевірити
На першому етапі слід визначити проблему та контекст: яку саме насильницьку поведінку або умови програма покликана змінити, які установи мають законні повноваження, кого залучають до консультацій і як захищають права учасників. На другому — описати логіку змін: за допомогою яких ресурсів, взаємодій та послуг очікується конкретний результат. На третьому — узгодити показники результату й методи збирання даних до початку реалізації. На четвертому — оцінити виконання, ефекти, витрати й можливу шкоду; на п’ятому — переглянути програму на основі отриманих даних.
Показники потрібно розташовувати за рівнями. Процес: кількість проведених заходів, якість підготовки фахівців, доступність послуг. Проміжні результати: покращення довіри, навичок діалогу, підтримки й ненасильницьких намірів. Поведінкові результати: припинення конкретних загроз, відмова від насильницького залучення, підтверджене зменшення повторних інцидентів. Для кожного показника потрібні джерело, часові рамки, застереження щодо похибок і механізм захисту інформації.
За можливості використовують порівняльні групи, попередньо зареєстровані гіпотези, оцінювання до та після втручання з подальшим спостереженням, незалежну перевірку й аналіз небажаних наслідків. Рідкісність тяжких насильницьких подій, складність етичного добору груп і низька доступність даних створюють серйозні обмеження. Огляд Campbell щодо програм профілактики саме тому наполягає на кращих показниках насильницької радикалізації та більшій якості досліджень.
Типові помилки, які послаблюють профілактику
Перша помилка — вважати політичну опозиційність, релігійну практику, походження або психічний стан самодостатнім індикатором ризику. Друга — оцінювати успіх кількістю лекцій, переглядів чи учасників без аналізу подальших результатів. Третя — переносити висновки з однієї країни, ідеології або установи на інше середовище. Четверта — ігнорувати ризик приниження та відчуження людей, яких програма мала підтримати. П’ята — плутати зміну поглядів із припиненням насильницької поведінки.
Огляд програм 2024 року описує випадки посилення стигматизації й недовіри після втручань; це нагадує про необхідність незалежних механізмів зворотного зв’язку та оцінювання шкоди. Систематичний огляд інструментів ризику також показує, чому навіть фаховим командам слід уникати надмірної впевненості у прогнозах.
Практичні орієнтири для різних учасників
Для освітніх закладів пріоритетом є безпечне навчальне середовище, розвиток критичного мислення, захист від цькування, чіткий порядок допомоги й реакція на конкретні погрози. Для громад — довіра, недискримінаційні послуги, підтримка сімей і молодіжної участі, прозора співпраця установ. Для соціальних служб та психологів — добровільність підтримки там, де це можливо, чіткі межі компетенцій, захист даних і консультації з профільними спеціалістами. Для відповідальних державних органів — законність, пропорційність, незалежний нагляд та використання перевірених показників результату.
Для близьких людини, що висловлює дедалі більше ворожості або виправдовує насильство, корисно підтримувати спокійний контакт, ставити запитання про її переживання, обговорювати наслідки насильства та сприяти зверненню по допомогу. Якщо з’являються конкретні достовірні погрози, безпека постраждалих стає пріоритетом, а відповідь потребує компетентних служб. Погляди, емоції й незвичні висловлювання оцінюють у контексті, не підміняючи ними фактів про можливу підготовку шкоди.
Поширені запитання
Чи можна повністю запобігти насильницькому екстремізму?
Жодна відома програма не гарантує повного усунення такого насильства. Профілактика може зменшувати окремі чинники вразливості, підтримувати ненасильницькі способи взаємодії, розширювати доступ до допомоги й допомагати реагувати на конкретні загрози. Масштаб впливу конкретної програми встановлюють дослідженням її фактичних результатів.
Чим універсальна профілактика відрізняється від індивідуальної?
Універсальна адресована широкій спільноті та розвиває підтримувальне середовище. Вибіркова працює з конкретними потребами та обставинами без стигматизації. Третинна допомагає припинити участь у насильстві й підтримати реінтеграцію. Кожен рівень потребує власних цілей, процедур і критеріїв успішності.
Чи є радикальні політичні погляди ознакою майбутнього насильства?
Радикальні погляди та участь у політичних рухах не дають надійного прогнозу насильства. Оцінювання конкретної безпекової загрози ґрунтується на достовірних фактах і професійних процедурах, а не на ідеологічному ярлику. Наукові методики оцінювання мають обмежену доказову прогностичну валідність.
Чи доведено, що контрнаративи знижують кількість нападів?
Наявні систематичні огляди описують неоднорідні ефекти на ставлення та проміжні психологічні показники. Достатніх доказів зниження фактичного насильства завдяки самим комунікаційним кампаніям немає. Тому програми потребують незалежного оцінювання поведінкових результатів і можливих побічних ефектів.
Чи можна застосовувати спеціальні шкали вдома або в школі?
VERA-2R, TRAP-18, ERG22+ та інші методики належать до сфери роботи підготовлених фахівців. Вони не є домашніми тестами й не дають гарантованого прогнозу майбутніх нападів. У школі доречно користуватися законними процедурами реагування на конкретні погрози та залучати компетентних спеціалістів.
Що вважати доказом успіху профілактичної програми?
Доказ залежить від заявленої мети. Для освітньої програми можуть бути важливими перевірені зміни знань і навичок; для індивідуального супроводу — підтверджене припинення небезпечної поведінки та стійка соціальна підтримка; для системної політики — надійні показники інцидентів і безпеки. У кожному випадку потрібні порівняння, часові рамки та врахування альтернативних причин змін.
Висновок
Доказова профілактика насильницького екстремізму поєднує три рівні дії: розвиток безпечних суспільних умов, своєчасну підтримку людей з конкретними потребами та професійний супровід припинення насильницької участі. Найміцнішими організаційними принципами залишаються повага до прав людини, інклюзія, чіткі межі компетенцій, законна обробка даних і незалежне оцінювання. Наукова база вже дозволяє розрізняти перспективні механізми, статистичні зв’язки й слабкі місця програм; перевірка реального запобігання насильству залишається пріоритетним завданням досліджень.
Пов’язані статті
Групова поляризація: що це і чому обговорення може посилювати початкові погляди — пояснення групових змін поглядів, важливе для розуміння частини механізмів радикалізації.
Психосоціальна допомога після терактів та масового насильства — окремий напрям підтримки людей, які постраждали від насильницьких подій.
Захисні чинники від залучення до насильницького екстремізму — систематичний огляд досліджень факторів захисту та їхніх практичних обмежень.
Джерела
Brouillette-Alarie, S., та ін. (2025). Reliability and validity of risk assessment tools for violent extremism: A systematic review. Campbell Systematic Reviews. https://doi.org/10.1002/cl2.70080.
Carthy, S. L., Doody, C. B., Cox, K., O’Hora, D., & Sarma, K. M. (2020). Counter-narratives for the prevention of violent radicalisation: A systematic review of targeted interventions. Campbell Systematic Reviews, 16, e1106. https://doi.org/10.1002/cl2.1106.
Charkawi, W., Dunn, K., & Bliuc, A.-M. (2024). Evaluations of countering violent extremism programs: Linking success to content, approach, setting, and participants. International Journal of Law, Crime and Justice, 77, 100674. https://doi.org/10.1016/j.ijlcj.2024.100674.
den Elzen, J. I., Asscher, J. J., Lang, K. M., & Duindam, H. M. (2026). The association between media exposure and violent radicalization of young people: A multilevel meta-analysis. Aggression and Violent Behavior, 88, 102141. https://doi.org/10.1016/j.avb.2026.102141.
Duindam, H. M., van Loon, A. W. G., & Lösel, F. (2025). Protective factors against extremism and violent radicalization in youth: A multilevel meta-analysis. Aggression and Violent Behavior, 85, 102101. https://doi.org/10.1016/j.avb.2025.102101.
Lewis, J., & Marsden, S. (2025). Counter-radicalisation case management interventions: Findings from a Campbell systematic review. Aggression and Violent Behavior, 82, 102050. https://doi.org/10.1016/j.avb.2025.102050.
Lewis, J., Marsden, S., Cherney, A., Zeuthen, M., Rahlf, L., Squires, C., & Peterscheck, A. (2024). Case management interventions seeking to counter radicalisation to violence and related forms of violence: A systematic review. Campbell Systematic Reviews, 20, e1386. https://doi.org/10.1002/cl2.1386.
Neyroud, P., Aziz, A., & Kubicek, B. (2024). Update on Campbell’s Countering Violent Extremism programme. Campbell Systematic Reviews, 20, e1387. https://doi.org/10.1002/cl2.1387.
Rothut, S., Schulze, H., Hohner, J., Greipl, S., & Rieger, D. (2026). Radicalization and the internet: 25 years of (online) radicalization research. https://doi.org/10.1080/10714421.2026.2658935.
Treacy, S., Reed, A., & Glazzard, A. (2024). A systematic integrative review of counter-messaging communication campaigns targeting terrorism or violent extremism. Behavioral Sciences of Terrorism and Political Aggression. https://doi.org/10.1080/19434472.2024.2419390.
UNESCO. (2016). A teacher’s guide on the prevention of violent extremism. https://digitallibrary.un.org/record/3849452.
UNESCO. (2017). Preventing violent extremism through education: A guide for policy-makers. https://doi.org/10.54675/BAUW5133.
UNESCO. (2018). Preventing violent extremism through education: Effective activities and impact. https://www.unesco.org/en/articles/preventing-violent-extremism-through-education-works-policy-brief-effective-activities-and-impact.
UNESCO. (2023). What you need to know about preventing violent extremism through education. https://www.unesco.org/en/articles/what-you-need-know-about-preventing-violent-extremism-through-education.
UNODC. (2020). Secondary teaching guide: Terrorism and violent extremism. https://www.unodc.org/e4j/en/secondary/teaching-guide-terrorism-violent-extremism/introduction.html.
Верховна Рада України. (2003). Закон України «Про боротьбу з тероризмом» № 638-IV. https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/638-15.
Верховна Рада України. (2010). Закон України «Про захист персональних даних» № 2297-VI. https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2297-17.
Верховна Рада України. (2021). Закон України «Про основні засади молодіжної політики» № 1414-IX. https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1414-20.