Психологія терористичного насильства: пояснення та межі досліджень
Український психологічний ХАБ · Опубліковано: 22 жовтня 2026 · Редакційна політика
Дослідницький кластер: Психологія радикалізації, насильницького екстремізму та профілактики
Психологія терористичного насильства досліджує, як виникають, виправдовуються, організовуються та підтримуються дії, спрямовані на залякування суспільства або примушування політичних суб’єктів через насильство. Її головний висновок полягає в багаторівневості пояснення: значення мають переконання, особистий досвід, моральні судження, групові відносини, організаційні можливості й історичні обставини. Наукові дослідження допомагають з’ясувати механізми та умови таких дій, але не дають універсального психологічного портрета терориста чи надійного способу передбачити конкретний напад. Horgan, 2019 McCauley і Moskalenko, 2017 Pandey і Behera, 2026
Ця стаття зосереджена на психологічних поясненнях саме терористичного насильства та на тому, якої сили висновки дозволяють робити наявні докази. Загальні визначення радикалізації, чинники ризику, цифрові механізми й спеціальні процедури оцінювання загроз розкрито в окремих матеріалах Українського психологічного ХАБу; тут вони розглядаються лише там, де допомагають зрозуміти терористичну дію. Психологія радикалізації, насильницького екстремізму та профілактики: карта знань
Що називають терористичним насильством
У правових і наукових визначеннях тероризму істотними є навмисне насильство або погроза ним, ширша аудиторія, на яку воно розраховане, і політичний, ідеологічний чи інший суспільно значущий примусовий ефект. Конкретні визначення відрізняються за державами, міжнародними документами й дослідницькими базами даних. Тому в психологічній статті необхідно окремо позначати спостережувану дію, заявлені мотиви, дослідницьку класифікацію та її правову кваліфікацію. Українські юридичні поняття визначає Закон «Про боротьбу з тероризмом». Закон України № 638-IV Horgan, 2019
Мішенню терористичної дії може бути безпосередній потерпілий, тоді як передбачуваною аудиторією є значно ширше коло людей: громада, уряд, суспільство або конкретна група. Цей розрив між фізичною шкодою й комунікативною метою пояснює надмірний психологічний вплив тероризму порівняно з кількістю безпосередньо постраждалих. Страх, очікування повторного нападу, невизначеність і суспільна поляризація можуть бути частиною задуманої дії; однак фактичні наслідки різняться та не повністю контролюються виконавцями. Atran, 2021
Терористичне насильство потрібно розрізняти з іншими формами політичного насильства, воєнними злочинами, загальнокримінальними нападами, збройним опором і ненасильницьким політичним протестом. Ці категорії можуть мати суміжні історичні обставини, але визначаються різними юридичними та аналітичними критеріями. Психологічна подібність мотивів сама собою не встановлює складу злочину. Правову кваліфікацію дають уповноважені органи за чинними нормами й доказами, зокрема з урахуванням міжнародного гуманітарного права під час війни. Закон України № 638-IV Концепція боротьби з тероризмом, 2026
Чотири рівні пояснення: від значення дії до обставин її здійснення
Корисно поставити чотири окремі запитання. Що людина або група вважали морально допустимим? Чому конкретне насильство набуло для них значення? Як сформувалися взаємини, що підтримали рішення? Які можливості й обставини дозволили перейти до дії? Відповіді мають різні одиниці аналізу та потребують різних доказів. Систематичний огляд 54 емпіричних досліджень групує пов’язані з радикалізацією чинники за індивідуальним, міжособистісним та суспільним рівнями, водночас залишаючи відкритими питання причинності й точності прогнозування. Pandey і Behera, 2026
На індивідуальному рівні вивчають сприйняття несправедливості, ставлення до насильства, моральні виправдання та життєві події. На груповому — відданість, соціальне підкріплення, норми й розподіл ролей. На суспільному — конфлікт, репресії, політичні можливості, історичні розколи та культурні смисли. Ті самі обставини за різних умов можуть вести до громадянської мобілізації, відмови від насильства, підтримки політичних змін або до участі в насильницькій організації. Саме тому модель має враховувати альтернативні результати. Pandey і Behera, 2026 McCauley і Moskalenko, 2017
Переконання, підтримка насильства, намір і вчинок
Чому дослідники розділяють радикалізацію поглядів і радикалізацію дій
Модель двох пірамід Макколі й Москаленко пропонує відстежувати окремо зміни політичних поглядів і залучення до політично мотивованих насильницьких дій. У ній посилення ідеологічної радикальності й участь у насильстві є різними процесами, між якими можливі взаємні впливи. Людина може підтримувати докорінні суспільні зміни, заперечувати чинний порядок і залишатися принциповим противником насильства. І навпаки, причетність до насильницької діяльності може формуватися під груповим тиском, з прагматичних міркувань або внаслідок ситуативних рішень без складної ідеологічної доктрини. McCauley і Moskalenko, 2017
На практиці потрібно розрізняти щонайменше п’ять результатів: наявність радикальних переконань, позитивне ставлення до застосування сили, словесно виражений намір, конкретну підготовчу поведінку та підтверджене насильство. Дослідження, яке вимірює підтримку абстрактних тверджень, не доводить, що його учасники здійснять теракт. Так само післяфактум знайдені висловлювання виконавця не визначають частоту таких самих висловлювань серед людей, які ніколи не чинили насильства. Wolfowicz та ін., 2021 McCauley і Moskalenko, 2017
У ширшій науковій карті ці розмежування детально пояснено в українській статті Радикальні переконання і політичне насильство: у чому різниця. Їхнє практичне значення — збереження свободи переконань і можливість спрямовувати заходи безпеки на конкретну загрозливу поведінку, а не на світоглядну незгоду.
Ідеологія: як вона надає насильству сенсу
Ідеологічні системи можуть пояснювати, хто визначається як «свій» або «чужий», яка подія оцінюється як загроза, кому приписують відповідальність і чому певну шкоду проголошують морально прийнятною. У терористичному насильстві такі смислові конструкції важливі для виправдання мети й вибору символічних адресатів. Але сама наявність релігійної віри, політичного світогляду чи національної ідентичності не є доказом готовності до насильства. Пояснювальну роль мають конкретні твердження, практики, норми і зв’язок із фактичною поведінкою. Horgan, 2019 McCauley і Moskalenko, 2017
Ідеологія діє в соціальному середовищі: її зміст інтерпретують, обговорюють, оспорюють і застосовують у групі. Однакові тексти можуть використовуватися як для солідарності й ненасильницьких дій, так і для виправдання агресії. Дослідницьке питання стосується умов, за яких моральний виняток, позбавлення інших людської гідності або оголошення шкоди необхідною стають частиною колективного рішення. Спостереження таких механізмів не робить жодну культуру чи конфесію колективно небезпечною. Atran, 2021 Wolfowicz та ін., 2021
Значущість, ідентичність і цінності, які сприймаються як недоторканні
Дослідження Скотта Атрана розглядають випадки, коли учасники насильницьких конфліктів пов’язують готовність до великих особистих втрат із цінностями, яким надають особливого, недоторканного статусу. У таких умовах суто матеріальні стимули можуть бути слабким поясненням поведінки. Вивчають також злиття особистої та групової ідентичностей: відчуття настільки тісного зв’язку з групою, що її доля переживається як власна. Дані отримані, зокрема, у польових дослідженнях конкретних учасників конфліктів і потребують уважного перенесення на інші середовища. Atran, 2021
Сильна прихильність до цінностей є поширеною складовою мирного громадянського й релігійного життя. Психологічно важливий подальший крок: чи дозволяють групові норми застосувати насильство, які межі відповідальності визначені, наскільки інші способи дії залишаються прийнятними та хто санкціонує перехід до шкоди. Висока відданість без цих умов не встановлює терористичного наміру. Atran, 2021 McCauley і Moskalenko, 2017
Сприйнята несправедливість і групова образа
Переживання несправедливості, приниження, виключення або загрози групі часто розглядають серед контекстів радикалізації. Однак суб’єктивна образа має широкий спектр можливих наслідків, серед яких мирний протест, участь у політиці, взаємодопомога й звернення по правовий захист. Переважна більшість людей, які переживають дискримінацію чи травматичні події, не вчиняють терористичного насильства. Тому дослідження має встановлювати додаткові механізми, що перетворюють сприйняття події на виправдання конкретної насильницької дії. Pandey і Behera, 2026 Wolfowicz та ін., 2021
Причинні твердження тут особливо складні. Людина може спочатку долучитися до групи, а вже потім засвоїти її пояснення історичної образи; або, навпаки, знайти групу після тривалого особистого конфлікту. Інтерв’ю, проведене після затримання, показує поточну автобіографічну розповідь, яка може змінюватися під впливом пам’яті, самовиправдання, слідства та публічної уваги. Для перевірки послідовності потрібні незалежні дані про час подій. Rodermond і Weerman, 2024 LaFree і Gill, 2024
Групова належність, довіра та нормалізація шкоди
Особисті зв’язки, дружба, родинні відносини й прагнення належати до спільноти можуть визначати доступ людини до групових уявлень та взаємних зобов’язань. Усередині згуртованого кола поведінка інших учасників набуває більшої переконливості, а моральні судження змінюються через обговорення, приклади й очікування лояльності. Водночас подібні процеси існують у тисячах мирних спільнот. Питання для дослідника — які конкретні норми дозволяють завдавати шкоди і як колектив підтримує або обмежує таке рішення. Atran, 2021 Pandey і Behera, 2026
Вивчаючи організаційний контекст, потрібно розрізняти прихильника, учасника пропагандистської діяльності, людину, яка надає підтримку, організатора та виконавця насильства. Ці ролі можуть змінюватися, а заявлена належність до руху не завжди означає фактичне членство чи обізнаність про наміри інших. Психологічне пояснення вчинку має включати структуру взаємин, реальний ступінь участі й незалежно встановлені події. Horgan, 2019 Gill та ін., 2014
Про соціальні механізми залучення докладніше йдеться в матеріалі Вербування до насильницьких екстремістських груп: психологічний процес. У цьому тексті важливо інше: групова динаміка є можливим посередником між переконаннями й поведінкою, але її наявність не перетворює індивідуальну думку на доведену загрозу.
Моральне виправдання, дегуманізація та відповідальність
Один із напрямів психологічного пояснення зосереджений на зміні моральних суджень. Шкоду можуть представляти як неминучу, жертв — як відповідальних за нібито більшу загрозу, а особисту відповідальність — як розчинену в груповому наказі чи історичній необхідності. Такі механізми допомагають досліджувати мову й моральні правила виправдання насильства. Їхня наявність у риториці потребує окремої перевірки поведінкового наслідку; риторична агресія не тотожна фактичній участі у нападі. Wolfowicz та ін., 2021 Pandey і Behera, 2026
Моральне відсторонення може бути предметом аналізу як один із можливих психологічних процесів, а не як клінічний діагноз або індивідуальний тест на небезпечність. Особливості цього поняття розкрито у статті Моральне відсторонення в насильницькому екстремізмі: механізм виправдання шкоди. Для наукового пояснення терористичної дії необхідно додатково встановлювати роль контексту, прийнятих рішень, доступу до ресурсів та конкретних подій.
Емоції, страх і бажання помсти
Гнів, страх, переживання загрози та бажання помсти можуть бути складовими мотиваційних історій учасників насильницьких рухів. Емоції впливають на увагу, оцінювання інших і готовність приймати ризик. Однак самі по собі вони надзвичайно поширені й не є специфічними ознаками терористичної поведінки. Для обґрунтованого пояснення потрібно досліджувати, як переживання поєднуються зі схваленням шкоди, міжособистісним впливом і реальною нагодою діяти. McCauley і Moskalenko, 2017 Pandey і Behera, 2026
У післяфактум зібраних біографіях особливо легко побудувати надто струнку історію: рання образа, потім радикальна думка, потім напад. Такі наративи привабливі, оскільки дають відчуття передбачуваності. Проте вони пропускають людей із подібними переживаннями, які обрали мирне життя, та альтернативні події, що могли змінити напрям. Сучасні методологічні огляди наголошують на потребі перевіряти ці реконструкції даними, отриманими незалежно від кінцевого результату. Rodermond і Weerman, 2024 Schuurman, 2020
Психічне здоров’я й особистісні характеристики
Дані про психологічне здоров’я в терористичних дослідженнях нерівномірні: одні вибірки охоплюють засуджених учасників організацій, інші — нападників без формального членства, ще інші — людей, які висловлюють підтримку насильству. Кожна така група має власні механізми відбору. Психічний розлад, наявність психологічних труднощів або особистісна риса не становлять загального пояснення тероризму й не можуть використовуватися як самостійні ознаки небезпечності. Horgan, 2019 Schuurman, 2020
Клінічний стан вивчають за визначеними діагностичними критеріями, а загрозливу поведінку — за її конкретними обставинами та доказами. Виявлення статистичних відмінностей між невеликими групами учасників не дає права переносити висновок на людину з психічним розладом у звичайній громаді. Стигматизація відвертає увагу від фактичних загроз і може заважати доступу до допомоги. Wolfowicz та ін., 2021 Rodermond і Weerman, 2024
Чому немає універсального «психологічного портрета терориста»
Учасники терористичного насильства відрізняються віком, життєвим досвідом, освітою, мотивацією, організаційним становищем і психосоціальним контекстом. При спробі знайти «типового терориста» дослідник часто змішує окремі групи та помилково сприймає повторювані характеристики відібраної вибірки як загальні причини. Відсутність єдиного портрета є важливим обмеженням індивідуального прогнозування. Horgan, 2019 Wolfowicz та ін., 2021 Pandey і Behera, 2026
Стать, релігія, етнічне походження, акцент, одяг, політичні уподобання, соціальна замкнутість або факт лікування психічного розладу не повинні перетворюватися на побутові маркери терористичної небезпеки. Науково релевантнішими є перевірені обставини конкретної поведінки та професійна оцінка реальної загрози за законною процедурою. Ця відмінність має етичні й практичні наслідки: хибні підозри можуть шкодити людям, руйнувати довіру і погіршувати співпрацю з установами, що відповідають за безпеку. McCauley і Moskalenko, 2017 Закон України № 638-IV
Нападники, які діють без формального членства у групі
Що показують дослідження одиночних виконавців
У дослідженні 119 нападників, яких віднесли до категорії одиночних виконавців, Гілл, Горґан і Декерт аналізували біографічні дані, контакти, мотивацію та поведінку, що передувала насильству. Результати підважують уявлення про цілковито ізольовану людину: навіть за відсутності організаційного членства можуть існувати соціальні зв’язки, ідеологічні джерела та непрямі впливи. Водночас ретроспективна вибірка відомих випадків не дозволяє визначити, яка частка людей із подібними обставинами надалі вчинить напад. Gill та ін., 2014
«Одиночний» описує насамперед спосіб організаційної участі, а не діагноз чи певну особистість. Для правильного аналізу слід окремо встановлювати автономність планування, наявність контактів, використані ідеологічні матеріали та характер підтверджених дій. Перенесення висновків із цієї підгрупи на всі випадки тероризму без додаткових даних створює помилкові узагальнення. Gill та ін., 2014 Horgan, 2019
Онлайн-середовище: вплив, добір і причинність
Інтернет може надавати доступ до насильницької пропаганди, однодумців і групового схвалення; це робить цифрову поведінку важливим об’єктом дослідження. Але контакт із матеріалом, участь у суперечці, повторний перегляд, зміна ставлення і фактична участь у терористичній дії — різні результати. Користувачі самі обирають частину контенту, а рекомендаційні системи впливають на доступність іншої частини. Щоб довести причинну роль цифрового механізму, потрібно відокремити алгоритмічний вплив від попередніх уподобань і офлайнових взаємин. Rodermond і Weerman, 2024 Pandey і Behera, 2026
Дослідження мережевих спільнот стикаються з видаленням матеріалів, недоступними приватними каналами, автоматизованими обліковими записами й невизначеністю того, хто насправді стоїть за повідомленням. Відкритий архів повідомлень рідко представляє всіх членів спільноти, а аналіз найпомітніших дописів може перебільшувати популярність екстремальних поглядів. Ці проблеми зменшують обґрунтованість тверджень про масштаби й ефекти цифрової радикалізації. LaFree і Gill, 2024 Rodermond і Weerman, 2024
Відмінність між контактом, психологічним впливом і реальною поведінкою докладно пояснено в українському матеріалі Онлайн-радикалізація до насильства: механізми і докази. У психології терористичного насильства цифрові дані мають значення тоді, коли допомагають перевірити часові й соціальні зв’язки з конкретними діями.
Як досліджують терористичне насильство
Судові матеріали, інтерв’ю та біографічні реконструкції
Судові документи, вироки, слідчі матеріали та відкриті біографічні джерела допомагають встановити хронологію й контекст відомих випадків. Але у кримінальному провадженні збирають докази для правових цілей, а не для репрезентативної психологічної вибірки. Показання можуть відображати стратегію захисту, особливості пам’яті та умови допиту. Вирок повідомляє про встановлену відповідальність у конкретній справі, але не створює автоматично наукового доказу причинності. Rodermond і Weerman, 2024 Schuurman, 2020
Інтерв’ю з колишніми учасниками дозволяють досліджувати суб’єктивні значення подій і процес виходу з групи. Їхня сила — в деталях життєвого досвіду; обмеження — у доступності респондентів, змінах пам’яті, небезпеці для учасників і неможливості автоматично перевірити кожне твердження. Якісне дослідження має пояснювати принцип відбору, контекст інтерв’ю та способи звіряння з іншими даними. Rodermond і Weerman, 2024
Порівняльні вибірки, опитування та експерименти
Опитування можуть вимірювати підтримку насильства, групові настанови й відчуття несправедливості у великих вибірках. Їхнє обмеження полягає в тому, що респондент відповідає на запитання, а не здійснює реальну дію; соціальна бажаність, спосіб формулювання і культурний контекст змінюють відповіді. Порівняння засуджених із загальною популяцією може виявити асоціації, але потребує контролю різниць у віці, середовищі та механізмах відбору. Wolfowicz та ін., 2021 Pandey і Behera, 2026
Експериментальні дослідження дають сильніші можливості перевірки окремих причинних механізмів, наприклад зміни суджень після інформаційного впливу. Етичні обмеження й рідкісність терористичних дій означають, що зазвичай вимірюють проміжні результати: ставлення, оцінку ризику чи поведінку в модельному завданні. Причинний ефект такого експерименту стосується безпосередньо виміряного результату, а не автоматично майбутніх терактів. Rodermond і Weerman, 2024 Wolfowicz та ін., 2021
Бази подій і відкриті джерела
Масиви зареєстрованих нападів корисні для опису часу, місця й типів інцидентів. Їхня якість залежить від критеріїв включення, доступності незалежного підтвердження та практик повідомлення про події. Відкриті дані можуть непропорційно охоплювати резонансні випадки, країни з вільнішою пресою й епізоди з документованою політичною мотивацією. Звідси випливає потреба перевіряти правила кодування, пропущені випадки та сумісність визначень. LaFree і Gill, 2024 Schuurman, 2020
Найважливіші методологічні межі
Рідкісність подій і проблема базової частоти
Терористичні напади — статистично рідкісні події порівняно з численними ненасильницькими формами політичної поведінки. Навіть дослідницька характеристика, яка частіше трапляється серед виконавців, може бути дуже поширеною серед людей, які ніколи не здійснять нападу. Тому перенесення групової асоціації на окрему особу створює багато хибнопозитивних висновків. Для реального прогнозу необхідні валідовані дані про частоту подій і результати застосування методу в конкретній популяції. Wolfowicz та ін., 2021 Horgan, 2019
Як приклад методології, уявімо умовну ознаку, що є у значної частини людей із певними переконаннями. Навіть якщо вона статистично пов’язана з підвищеним відносним ризиком, її позитивна прогностична цінність може залишатися вкрай низькою через рідкість насильства. Це загальний принцип імовірнісного висновку, а не готова шкала для оцінювання людей. Побутові списки «попереджувальних рис» без валідованої базової частоти не можуть бути основою для надійних висновків про терористичний напад. Wolfowicz та ін., 2021 Rodermond і Weerman, 2024
Відбір лише відомих виконавців
Якщо порівнювати тільки тих, хто вже вчинив насильство, можна знайти спільні біографічні деталі, але майже неможливо оцінити, наскільки часто ті самі деталі трапляються серед мільйонів людей без насильницької поведінки. Подібний добір за відомим результатом створює систематичну помилку. Повноцінне дослідження потребує відповідних груп порівняння, чітких критеріїв залучення й перевірки альтернативних пояснень. Gill та ін., 2014 Schuurman, 2020
Змішування визначень і часових послідовностей
Одні роботи називають радикалізацією схвалення ідеології, інші — готовність до незаконних дій, а ще інші — підтверджену терористичну участь. Об’єднання цих результатів в один показник ускладнює метааналіз та інтерпретацію. Ще одна проблема — обернена причинність: групові зв’язки можуть передувати схваленню насильства, а можуть посилюватися після нього. Без часових даних стрілку причинності встановити важко. Wolfowicz та ін., 2021 McCauley і Moskalenko, 2017 Pandey і Behera, 2026
Перенесення результатів між країнами та історичними періодами
Дані про конкретні організації, війни, правові системи чи покоління мають контекстні межі. Зміна політичної ситуації, технологій, способів суспільної мобілізації й форм репресій може змінювати механізми участі. Пояснення, побудоване на одній групі, потребує незалежної перевірки перед застосуванням до іншої. Це стосується також порівняння праворадикального, релігійно мотивованого, етнонаціоналістичного та інших різновидів насильства. Pandey і Behera, 2026 Rodermond і Weerman, 2024
Що встановлено систематичними оглядами
Систематичний огляд Вольфовича, Літмановіц, Вайсбурда й Хасісі розділяє когнітивні та поведінкові результати радикалізації. Він показує, що величина зв’язків залежить від того, який саме результат вимірювався, а різні типи чинників не можна зводити до одного універсального механізму. Такий синтез корисніший за довільний перелік особистісних «показників», оскільки відкрито визначає обсяг знайдених робіт і методологічну неоднорідність. Wolfowicz та ін., 2021
Огляд Пандей і Бехери 2026 року охопив 54 емпіричні дослідження та згрупував пов’язані чинники на мікро-, мезо- й макрорівнях. Його основний внесок — структуроване зіставлення багатьох можливих умов радикалізації. Водночас виявлені фактори не складаються в діагностичний інструмент і не доводять, що одна комбінація причин діє в усіх формах тероризму. Автори оцінювали якість робіт, але залишається залежність узагальнень від методів і вихідних визначень у включених дослідженнях. Pandey і Behera, 2026
Поряд із систематичними оглядами наявні концептуальні й польові дослідження. Вони допомагають формулювати механізми — наприклад, роль недоторканних цінностей або групових зв’язків — проте потребують окремої емпіричної перевірки на різних вибірках. Змістовно правдоподібна теорія ще не означає точності індивідуального прогнозу. Atran, 2021 Horgan, 2019
Оцінка загроз: пояснення й професійне рішення — різні завдання
Дослідник намагається зрозуміти, чому сталося насильство в певній популяції та за певних умов. Фахівець із оцінювання загроз працює з конкретною ситуацією, достовірністю інформації, динамікою поведінки, законними способами втручання і потребою захистити людей. Ці завдання перетинаються в наукових знаннях, але їхні стандарти доказування та прийняття рішень відрізняються. Жодна описова модель тероризму сама собою не є професійним висновком щодо окремої особи. Horgan, 2019 Rodermond і Weerman, 2024
Спеціальні інструменти структурованої професійної оцінки потребують підготовки, точного визначення сфери застосування та критичного аналізу їхньої валідності. Вони не призначені для самостійного використання батьками, педагогами чи читачами за переліком прикмет. Основні принципи професійної роботи розкрито в українській статті Структурована професійна оцінка загрози ідеологічного насильства. У цьому матеріалі жоден психологічний механізм не подається як інструкція для класифікації оточення.
Чи можна запобігти терористичному насильству
Ефективна профілактика розпочинається з визначення бажаного результату. Зменшення підтримки насильства в опитуванні, поліпшення довіри до установ, припинення участі в групі та зниження кількості підтверджених нападів — різні показники. Докази щодо одного не варто видавати за докази щодо всіх інших. Оскільки терористичні події рідкісні, оцінювання профілактичних програм часто вимушено спирається на проміжні результати й порівняння невеликих груп. Lewis і Marsden, 2025 Wolfowicz та ін., 2021
Систематичний огляд програм індивідуального супроводу Льюїса й Марсден 2025 року наголошує, що їхня ефективність залишається недостатньо вивченою, а результати залежать від організації роботи, компетентності фахівців, довіри та узгодженості підтримки. Практична правдоподібність програми не замінює контрольної групи, прозорого визначення наслідків і довгострокового спостереження. Lewis і Marsden, 2025
Пропорційні заходи можуть включати психосоціальну допомогу, підтримку сімей, безпечні канали звернення, правову поінформованість, розвиток довіри й роботу з конкретними ситуаціями ризику. Їхня обґрунтованість залежить від індивідуального контексту та результатів оцінювання. Відкриті дискусії й захист законного громадянського висловлювання залишаються необхідними умовами безпечної профілактики. Практичні рівні такого підходу описано в статті Профілактика насильницького екстремізму: рівні та доказові підходи. Концепція боротьби з тероризмом, 2026
Припинення участі, зміна переконань і повернення до громади
Людина може відійти від насильницької організації через розчарування, зміну життєвих обставин, нові соціальні зв’язки або переоцінку наслідків. Припинення участі означає зміну поведінки; перегляд переконань є окремим процесом. Ці зміни можуть збігатися, але не повинні вважатися тотожними. Дослідження виходу з екстремістських груп мають враховувати безпеку, правові обставини, соціальні ресурси й можливість повторного залучення, не приписуючи людині гарантованого результату. Horgan, 2019 Lewis і Marsden, 2025
Для родичів і громади вирішальними є безпечні та законні форми підтримки, дотримання прав людини й співпраця з компетентними фахівцями за потреби. Відновлення соціальних зв’язків може бути частиною роботи, проте жоден єдиний рецепт не забезпечує результату. Український матеріал Вихід із насильницької екстремістської групи: психологія припинення участі присвячено психології припинення участі й відмінності між дистанціюванням від групи та ідейною зміною.
Український контекст: право, війна й захист цивільних
В Україні базові правові визначення та повноваження в цій сфері закріплює Закон № 638-IV «Про боротьбу з тероризмом». Указ Президента № 492/2026 затвердив нову Концепцію боротьби з тероризмом в Україні, яка визначає напрями державної політики, включно із запобіганням, захистом, реагуванням та переслідуванням причетних до терористичної діяльності. Концепція прямо враховує умови російської агресії та необхідність захисту прав людини. Це офіційні нормативні положення, а не висновки психологічного експерименту. Закон України № 638-IV Концепція боротьби з тероризмом, 2026
В умовах війни особливо важливо одночасно застосовувати відповідні норми національного кримінального права й міжнародного гуманітарного права. Напади на цивільних, тероризування населення, насильницькі дії проти інфраструктури та діяльність незаконних збройних формувань потребують точного встановлення фактів і правової кваліфікації. Редакційна інтерпретація полягає в тому, що психологічні дослідження можуть допомагати аналізувати пропаганду, групові механізми і наслідки страху, але не замінюють юридичного розслідування. Закон України № 638-IV Концепція боротьби з тероризмом, 2026
Концепція 2026 року окремо описує загрози залучення дітей до терористичної діяльності й поширення відповідного цифрового контенту. З погляду психологічної профілактики захист неповнолітніх вимагає вікової чутливості, безпечної участі сім’ї та фахівців, обмеження необґрунтованого збору персональних даних і недопущення таврування дитини через її висловлювання чи коло спілкування. Останнє речення є редакційним етичним висновком, що випливає з правозахисного й профілактичного підходу, а не з готової діагностичної методики. Концепція боротьби з тероризмом, 2026
Як відповідально діяти при занепокоєнні щодо конкретних погроз
Якщо занепокоєння пов’язане тільки з чиїмись радикальними поглядами, слід поважати право людини на переконання, вести безпечний діалог і за потреби звертатися до компетентних психологічних чи соціальних служб. Публічні підозри, самостійне «розслідування» приватного життя та використання психологічних списків ризику можуть нашкодити людині й громаді. Дослідницькі асоціації не є доказами особистої злочинної поведінки. McCauley і Moskalenko, 2017 Wolfowicz та ін., 2021
Коли є конкретні погрози завдати фізичної шкоди, повідомлення про підготовку нападу або інші достовірні відомості про безпосередню небезпеку, першочерговими стають особиста безпека та звернення до відповідних екстрених чи правоохоронних служб України. Передавати варто фактичні відомості, уникаючи припущень про діагноз, релігію чи походження. Самостійна конфронтація з потенційно небезпечною особою та спроби перевірити її наміри власноруч можуть посилити ризик. Це загальний безпековий підхід, а не індивідуальна оцінка загрози. Закон України № 638-IV Концепція боротьби з тероризмом, 2026
Питання, які часто виникають
Чи кожна радикалізація веде до тероризму?
Ні. Радикальні політичні переконання, схвалення насильства та участь у терористичних діях є різними змінними. Модель двох пірамід спеціально розділяє радикалізацію думки й дії; систематичні огляди також розрізняють когнітивні та поведінкові результати. McCauley і Moskalenko, 2017 Wolfowicz та ін., 2021
Чи існує психологічний тест, який точно розпізнає майбутнього терориста?
Наукові дані не підтверджують існування універсального тесту з такою точністю. Рідкісність подій, відмінності підгруп і обмеження вибірок створюють значні труднощі індивідуального прогнозування. Професійна робота з конкретними загрозами спирається на перевірені обставини, спеціалізовані процедури та законні повноваження. Horgan, 2019 Wolfowicz та ін., 2021 Структурована професійна оцінка загрози ідеологічного насильства
Чи є терористичне насильство наслідком психічного захворювання?
Таке узагальнення не підтримується доказами. У різних вибірках можна вивчати психічне здоров’я, але жоден діагноз не становить загальної причини тероризму або достатньої ознаки небезпечності. Необхідне розмежування клінічного стану та підтвердженої загрозливої поведінки. Horgan, 2019 Schuurman, 2020
Чому історії відомих нападників не дозволяють передбачати нові напади?
Біографічні реконструкції описують відібрані за результатом випадки й часто містять післяфактум сформовані пояснення. Для прогнозу потрібні дані про велику кількість людей без нападів, однакові критерії вимірювання, часовий порядок і незалежна перевірка моделі. Gill та ін., 2014 Rodermond і Weerman, 2024
Чи доведено, що профілактичні програми зменшують кількість терактів?
Докази залежать від програми й вимірюваного результату. Для багатьох програм індивідуального супроводу наявні дані про здійсненність і процес реалізації, тоді як доведення зменшення фактичного насильства залишається методологічно складним і часто недостатнім. Lewis і Marsden, 2025
Висновки: що пояснює психологія і де закінчується її доказова сила
Психологія терористичного насильства встановлює можливі механізми надання сенсу шкоді, зміни моральних суджень, групової підтримки та переходу до конкретних дій. Найсильніші пояснення поєднують індивідуальний, соціальний та історичний рівні й перевіряють власні висновки на альтернативних випадках. Розрізнення переконань, підтримки насильства, намірів, підготовки й фактичної дії є необхідною умовою наукової точності. McCauley і Moskalenko, 2017 Pandey і Behera, 2026 Wolfowicz та ін., 2021
Сучасні огляди підтверджують багатофакторність процесів і водночас показують межі даних: неповні вибірки, різні визначення, перевагу ретроспективних матеріалів і складність причинного аналізу рідкісних подій. Практичне застосування знань повинно залишатися доказовим, пропорційним і правозахисним, особливо стосовно дітей та вразливих груп. Жодна групова характеристика не скасовує потреби встановлювати обставини конкретної поведінки. Rodermond і Weerman, 2024 Schuurman, 2020 Концепція боротьби з тероризмом, 2026
Пов’язані статті
Джерела
Atran, S. (2021). Psychology of Transnational Terrorism and Extreme Political Conflict. Annual Review of Psychology, 72, 471–501. Atran, 2021
Gill, P., Horgan, J., & Deckert, P. (2014). Bombing Alone: Tracing the Motivations and Antecedent Behaviors of Lone-Actor Terrorists. Journal of Forensic Sciences, 59(2), 425–435. Gill та ін., 2014
Horgan, J. G. (2019). Psychological Approaches to the Study of Terrorism. У The Oxford Handbook of Terrorism, с. 207–223. Horgan, 2019
LaFree, G., & Gill, P. (2024). Strengths and Weaknesses of Open Source Data for Studying Terrorism and Political Radicalization. Studies in Conflict & Terrorism. LaFree і Gill, 2024
Lewis, J., & Marsden, S. (2025). Counter-radicalisation case management interventions: Findings from a Campbell systematic review. Aggression and Violent Behavior, 82, 102050. Lewis і Marsden, 2025
McCauley, C., & Moskalenko, S. (2017). Understanding Political Radicalization: The Two-Pyramids Model. American Psychologist, 72(3), 205–216. McCauley і Moskalenko, 2017
Pandey, K., & Behera, N. (2026). Factors Influencing Radicalization Process at Micro, Meso, and Macro Levels: A Systematic Literature Review. Behavioral Sciences & the Law, 44(4), 571–589. Pandey і Behera, 2026
Rodermond, E., & Weerman, F. (2024). The Strengths and Struggles of Different Methods of Research on Radicalization, Extremism, and Terrorism. Studies in Conflict & Terrorism. Rodermond і Weerman, 2024
Schuurman, B. (2020). Research on Terrorism, 2007–2016: A Review of Data, Methods, and Authorship. Terrorism and Political Violence, 32(5), 1011–1026. Schuurman, 2020
Wolfowicz, M., Litmanovitz, Y., Weisburd, D., & Hasisi, B. (2021). Cognitive and Behavioral Radicalization: A Systematic Review of the Putative Risk and Protective Factors. Campbell Systematic Reviews, 17(3), e1174. Wolfowicz та ін., 2021
Верховна Рада України. (2003, чинна редакція від 09.01.2025). Закон України № 638-IV «Про боротьбу з тероризмом». Закон України № 638-IV
Президент України. (2026). Указ № 492/2026 «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 6 квітня 2026 року “Про Концепцію боротьби з тероризмом в Україні”». Концепція боротьби з тероризмом, 2026