Зиґмунд Фройд і несвідоме — як постала теорія, що змінила психологію
- Український психологічний ХАБ
- 7 днів тому
- Читати 12 хв
Несвідоме у психології — це ключова концепція, започаткована Зиґмундом Фройдом (Sigmund Freud), яка пояснює вплив витіснених бажань, конфліктів і досвідів на психіку, поведінку й симптоми. Фройдівське розуміння несвідомого сформувало фундамент психоаналізу і змінило уявлення про людське «Я».
Вступ
Поняття несвідомого (нім. das Unbewusste) стало однією з найвпливовіших концепцій у психології ХХ століття. Уперше цілісно його сформулював Зиґмунд Фройд (Sigmund Freud, 1856–1939) — австрійський лікар, невролог і засновник психоаналізу. Вийшовши за межі традиційного наукового уявлення про психіку як повністю раціональну і прозору, Фройд запропонував модель, де значна частина психологічного життя відбувається поза свідомістю — у витісненій, символічній, конфліктній формі.
Цей підхід радикально змінив як клінічну практику, так і загальне уявлення про людину у XX столітті — від психотерапії до філософії, мистецтва та культури.
Формування цієї концепції відбулося на межі ХІХ–ХХ століть у Відні (Wien, Австро-Угорщина / нині Австрія) — тодішньому центрі медичної та інтелектуальної думки. У роботах «Про психопатологію повсякденного життя» (Zur Psychopathologie des Alltagslebens, 1901), «Тлумачення сновидінь» (Die Traumdeutung, 1899) та «Три нариси з теорії сексуальності» (Drei Abhandlungen zur Sexualtheorie, 1905), Фройд послідовно обґрунтовує свою модель несвідомого як системи, що діє автономно, підпорядковується власним законам і має вирішальний вплив на поведінку та особистість.
До появи фройдівської моделі, у філософії та науці панував раціоналістичний підхід, успадкований від Декарта (René Descartes, 1596–1650), у якому свідомість виступала основною інстанцією пізнання. Психічні розлади вважалися наслідками органічних пошкоджень, а поведінка — результатом свідомого вибору або зовнішніх подразників. Водночас у клінічній практиці (зокрема в дослідженнях істерії, гіпнозу та травми), що проводилися в Парижі — під впливом Жана-Мартена Шарко (Jean-Martin Charcot), — ставало очевидним: деякі симптоми не мають органічної основи, але відповідають внутрішній драмі, яку пацієнт не усвідомлює.
Саме в цій напрузі між тілом і свідомістю, між культурною мораллю і тілесними потягами, народжується теорія несвідомого. Вона стає не просто новим психотерапевтичним інструментом, а новим образом людини, в якому домінують внутрішній конфлікт, витіснення (психічний механізм, що переміщує неприйнятні думки або бажання у несвідоме), і постійна боротьба між «Я» та тим, що це «Я» прагне не знати.
У цій статті ми проаналізуємо, як саме постала теорія несвідомого у працях Фройда, у чому полягає її наукова, клінічна й культурна новизна, як вона зазнавала критики, трансформацій та вплинула на сучасне розуміння психіки. Водночас ми покажемо, що несвідоме — не лише поняття з історії психології, а жива структура мислення, що формує наше повсякденне життя навіть сьогодні.
I. Історичний контекст і витоки ідеї несвідомого
1. Раціоналізм і криза свідомого суб’єкта в XIX столітті
У другій половині XIX століття європейська наука орієнтувалася на раціоналістичну модель свідомості, що походить ще від новочасної філософії Декарта (René Descartes). У такій моделі психіка людини ототожнювалась із мислячим суб’єктом: той, хто здатен усвідомлювати свої думки та приймати зважені рішення, вважався психологічно здоровим і цілісним. Усі інші стани — марення, істерія, несвідома поведінка — пояснювались або як відсутність волі, або як порушення тілесних функцій (неврологічні дефекти, порушення кровообігу тощо).
У такій картині світу несвідоме як автономна структура просто не могло існувати: уся психіка або підлягала свідомому контролю, або розглядалася як патологія. Втім, з розвитком клінічної медицини й психології накопичувались дані, що не вкладалися в цю схему. Особливу роль у цьому відіграла практика лікування пацієнтів з істеричними симптомами — особливо жінок, чия поведінка порушувала логіку свідомого контролю, але не мала жодних фізіологічних підстав.
2. Психіатрія і гіпноз як передумови відкриття
У 1880-х роках Париж став центром вивчення нервових захворювань. Жан-Мартен Шарко (Jean-Martin Charcot, 1825–1893), провідний французький невролог, застосовував гіпноз у лікуванні істерії.
Гіпноз, як метод навіювання поза свідомим контролем, уже сам по собі демонстрував, що психіка має шари, які не підлягають волі пацієнта. Поведінка, спогади, навіть тілесні симптоми могли змінюватися без усвідомлення людиною їх джерела.
Фройд, який стажувався у Шарко в Парижі у 1885–1886 роках, був вражений — і почав підозрювати, що вітальні процеси психіки не обмежуються тільки свідомістю. Від гіпнозу він швидко перейшов до пошуку глибинних причин симптомів, що виводило його за межі тодішньої неврології.
3. Рання співпраця з Йозефом Брейєром та випадок Анни О
Поворотною стала співпраця Фройда з Йозефом Брейєром (Josef Breuer, 1842–1925) — австрійським лікарем, який описав випадок пацієнтки з істерією на ім’я Анна О (Берта Паппенгейм, Bertha Pappenheim). Її симптоми — паралічі, порушення мови, галюцинації — не мали органічної причини, але зникали після того, як вона висловлювала пригнічені емоції, пов’язані з минулим досвідом.
Саме тут Фройд формулює ідею: симптом — це компроміс між витісненим бажанням і неможливістю його реалізації у свідомості.
Результатом цієї співпраці стала робота «Дослідження істерії» (Studien über Hysterie, 1895) — фактичний початок психоаналізу.
Вона вводить поняття катарсису (очищення через вербалізацію), вітальних уявлень (незавершених, витіснених), і — вперше — несвідомої основи симптомів. Ідея несвідомого з'являється як нефілософське поняття, а клінічний факт, який не можна ігнорувати в терапії.
II. Фройдівське визначення несвідомого як структури психіки
1. Модель свідоме, передсвідоме і несвідоме
У 1900 році в seminal-роботі «Тлумачення сновидінь» (Die Traumdeutung) Зиґмунд Фройд вперше систематично описує топографічну модель психіки — спробу розділити внутрішній простір психічного на функціональні рівні. У цій моделі виокремлюються три основні системи:
– Свідоме (нім. das Bewusste) — усе, що перебуває у фокусі уваги та контролюється волею.
– Передсвідоме (das Vorbewusste) — зміст, який потенційно може бути усвідомлений (наприклад, спогади, що не актуальні у моменті, але легко пригадуються).
– Несвідоме (das Unbewusste) — шар психіки, до якого свідомий доступ принципово заблокований.
Саме тут, за Фройдом, зберігаються витіснені бажання, конфлікти, травми, інфантильні потяги, що формують основу симптомів і снів.
Фройд наполягав: несвідоме діє як система, що має власну логіку, часом парадоксальну з точки зору свідомості, — воно не підкоряється законам логіки, послідовності й моралі.
2. Витіснення як головний механізм несвідомого
Центральним механізмом, що створює несвідоме, Фройд вважав витіснення (нім. Verdrängung) — процес, під час якого неприйнятні для свідомості бажання чи афекти (наприклад, сексуальні або агресивні імпульси) виключаються з доступу до свідомості і утримуються у несвідомому.
Витіснене, однак, не зникає: воно повертається в інший формі — у вигляді симптомів, сновидінь, обмовок, нервових розладів. Саме тому симптом для Фройда є символічним компромісом між несвідомим бажанням і свідомою забороною. Витіснення породжує напругу, і ця психічна енергія шукає обхідні шляхи вираження.
Таким чином, несвідоме — не «пасивна пам’ять», а динамічний, конфліктний простір, який активно впливає на думки, вчинки, тіло.
3. Символічна мова несвідомого
Ще одним революційним кроком Фройда було відкриття того, що несвідоме мислить інакше, ніж свідомість. У снах, фантазіях, нав'язливих ідеях воно не діє логічно, а працює через символи, заміщення, перенос, узагальнення.
У книзі «Тлумачення сновидінь» Фройд описує основні механізми роботи несвідомого мислення:
– Сгущення (нім. Verdichtung) — кілька думок зливаються в один образ або символ.
– Зміщення (Verschiebung) — емоційна енергія переноситься з важливого об’єкта на другорядний.
– Формування символів — створення образів, які приховують зміст бажання (наприклад, заміна еротичних імпульсів на побутові або абсурдні сцени).
Таке мислення ближче до поетичної чи художньої логіки, ніж до раціонального аналізу. І саме тому, за Фройдом, сновидіння — це «королівський шлях до несвідомого», бо вони розкривають структури несвідомого у формі, що підлягає інтерпретації.
У цьому розділі ми бачимо, як Фройд формує цілісну концепцію: несвідоме — це не просто інтуїція чи загадка, а системна, структурована частина психіки, яка має свої механізми, мову і закономірності. Його теорія руйнує уявлення про людину як повністю раціональну істоту і показує, наскільки глибоко внутрішній конфлікт і витіснення формують нас ізсередини.
III. Психоаналітична революція і радикальність теорії
1. Принцип задоволення проти принципу реальності
Одним з основних законів дії несвідомого Фройд вважав принцип задоволення (нім. Lustprinzip) — тенденцію психіки уникати напруги й дискомфорту шляхом досягнення задоволення, зазвичай пов’язаного з потягами (нім. Triebe). Несвідоме, на відміну від свідомості, не визнає ні часу, ні логіки, ні заборон — його мета одна: задовольнити бажання, незалежно від обставин.
Проте людина живе не лише у внутрішньому світі, а й у соціальному. Тому проти принципу задоволення постає принцип реальності (нім. Realitätsprinzip) — здатність Его (Я) відтерміновувати задоволення або шукати соціально прийнятні способи його реалізації. Тут і виникає внутрішній конфлікт, що стає основою всієї психодинаміки.
2. Лібідо і несвідомі бажання
У фрейдизмі головну роль відіграє поняття лібідо (лат. libido — бажання, потяг) — енергія сексуального потягу, що лежить в основі більшості несвідомих процесів. У ранніх теоріях Фройд трактував лібідо як універсальну психічну енергію, що наповнює образи, фантазії, об’єкти бажання.
Несвідоме, за Фройдом, є простором витісненого лібідо, яке не зникло, а продовжує впливати на поведінку. Багато симптомів, неврозів, нав’язливих дій та тривог є, у цій моделі, наслідком конфлікту між несвідомим бажанням і внутрішньою забороною на його реалізацію (наприклад, моральною чи соціальною нормою).
Цей підхід породив шквал критики — з боку моралістів, релігійних кіл, а згодом і наукової спільноти. Проте саме він став серцевиною психоаналітичного мислення, яке розглядає сексуальність не лише як фізіологічну функцію, а як мову, символіку, глибинний код психіки.
3. Конфлікт як умова психологічної динаміки
Психоаналіз будується не на ідеї гармонії, а навпаки — на ідеї внутрішнього конфлікту. Від 1920-х років Фройд розробляє структурну модель психіки, яка включає три агенти:
– Ід (нім. Es) — первинне, інстинктивне, потягальне, повністю несвідоме.
– Его (Ich) — «Я», що виконує функції посередника між Ід, зовнішнім світом і моральними інстанціями.
– Супер-Его (Über-Ich) — внутрішній суддя, носій моральних норм, заборон і ідеалів, сформований під впливом батьків і суспільства.
Конфлікт між Ід і Супер-Его — це постійна драма психіки, в якій Его змушене шукати компроміси, використовувати захисні механізми, витісняти, сублімувати чи іронізувати. У цій тріаді немає остаточного примирення — лише динамічна рівновага, яка постійно порушується.
Таким чином, теорія несвідомого у Фройда — це не допоміжне поняття, а ядро нової антропології, у якій людина постає істотою, що живе в напрузі між бажанням і забороною, тілом і мовою, інстинктом і мораллю. Психоаналіз не просто описує симптоми — він розкриває архітектуру внутрішньої боротьби, яка, хоч і невидима, формує всі прояви нашого «Я».
IV. Критика і рецепція фройдівського несвідомого
1. Наукова критика — верифікація і проблема доказовості
Із самого початку фройдівське розуміння несвідомого викликало опір з боку академічної науки, насамперед через відсутність експериментальної верифікації. У XX столітті психологія дедалі більше тяжіла до емпіризму, об’єктивізму і статистики — напрямів, які вимагали перевірюваних, кількісно вимірюваних даних.
У 1950-х роках Карл Поппер (Karl Popper) — австрійсько-британський філософ науки — проголосив психоаналіз неверифіковним, а отже — ненауковим. За його логікою, будь-яка теорія, яка може пояснити будь-який результат (наприклад, якщо пацієнт пручається — це доказ витіснення; якщо приймає — теж), не може бути фальсифікована і тому не є наукою в строгому сенсі.
Попри це, багато дослідників вказували, що фройдівський психоаналіз не претендував на статус природничої науки, а був радше герменевтичним методом (методом інтерпретації). Тобто — способом розуміти, а не просто вимірювати.
2. Психоаналіз і філософія — від Ніцше до Лакана
Хоча академічна психологія часто відкидала Фройда, філософія, культура і гуманітаристика активно його приймали. Сам Фройд визнавав, що Фрідріх Ніцше (Friedrich Nietzsche, 1844–1900) багато в чому передбачив його відкриття — зокрема, думку про неморальну природу бажання, про розщепленість суб’єкта, про силу афектів і інстинктів.
У XX столітті фройдівська концепція несвідомого отримала нове життя в працях:– Жака Лакана (Jacques Lacan, 1901–1981) — французького психоаналітика, який інтерпретував Фройда через лінгвістику і структуралізм: «Несвідоме структуроване як мова».– Мішеля Фуко (Michel Foucault), який аналізував психоаналіз як форму влади, що конструює суб’єкта через інтерпретацію.– Жиля Дельоза (Gilles Deleuze) та Фелікса Ґваттарі (Félix Guattari), які, навпаки, критично переосмислили психоаналіз, стверджуючи, що бажання не репресується, а тече й продукує реальність.
Таким чином, фройдівське несвідоме стало філософським об’єктом, що вийшов за межі психотерапії й почав визначати сучасну гуманітарну думку.
3. Постфройдизм і сучасні підходи до несвідомого
Починаючи з другої половини XX століття, психоаналіз зазнав внутрішньої еволюції. На його основі виникли нові школи:
– Его-психологія (Anna Freud, Heinz Hartmann) — акцент на адаптації, функціонуванні Его.
– Об’єктні стосунки (Melanie Klein, Donald Winnicott) — вивчення несвідомих уявлень про інших як структур психіки.
– Інтерсуб’єктивний психоаналіз — спроба включити сучасну теорію прив’язаності, емпатії, інтерперсональної динаміки.
У XXI столітті концепція несвідомого входить у діалог із:
– когнітивною наукою (яка вивчає автоматизми сприйняття, несвідому увагу, інтуїцію),
– нейронауками (що досліджують мозкову активність у станах несвідомого реагування),
– постгуманістичною філософією (яка розглядає несвідоме як розподілену структуру, що не зводиться до «Я» — особливо у зв’язку з алгоритмами, технологіями, цифровими структурами мислення).
Таким чином, фройдівське несвідоме, попри наукову критику, не зникло, а трансформувалося — з психотерапевтичної гіпотези воно стало метафізичною моделлю психіки, яка відкриває простір для інтерпретації, субверсії, гри і реконфігурації людської свідомості. Те, що колись здавалося скандальним, сьогодні перетворюється на фундамент мислення про людину як складну, розщеплену, конфліктну істоту.
V. Значення фройдівської концепції несвідомого в XXI столітті
1. Нове уявлення про «Я» і автономію психіки
Фройдівське відкриття несвідомого остаточно деконструювало картезіанський суб’єкт — раціонального, єдиного, автономного індивіда, який знає, що робить, і чому. У його місце постає істота, розщеплена між бажанням і забороною, між Ід і Супер-Его, між витісненим і уявленим.
Ця модель зняла завісу з ілюзії повного самоконтролю. У сучасному світі, де людина змушена постійно керувати собою, демонструвати продуктивність, «успішність», контроль над емоціями — концепція несвідомого повертає право на внутрішній хаос, на темні зони досвіду, які не можна обчислити або оптимізувати.
Психоаналіз стає простором етичного прийняття себе, де важливе не підпорядкування нормам, а свідоме співіснування з тінню, симптомом, повторенням.
2. Психоаналіз як критика культури
Від самого початку Фройд розглядав психоаналіз не лише як метод лікування, а як культурну теорію. У «Невдоволенні культурою» (Das Unbehagen in der Kultur, 1930) він стверджує: цивілізація тримається на витісненні потягів, тому завжди супроводжується неврозом, виною, тривогою.
Це відкриває можливість читати культуру через психоаналітичну призму:
– міфи, релігії, мистецтво постають як втілення несвідомих структур;
– масова культура — як механізм сублімації або регресу;
– політика — як простір колективного витіснення, переносу, проєкції.
У XXI столітті це особливо актуально — в епоху соціальних мереж, де ідентичність формують неусвідомлені бажання інших, а реакції, алгоритми й візуальні образи конструюють нову символіку. Фройд дозволяє читати культуру не буквально, а глибинно — розкриваючи структури бажання, влади, страху, що формують соціальні сценарії.
3. Несвідоме і цифрова психіка
Найрадикальніше питання сьогодні: чи може існувати несвідоме в цифрових системах? Якщо людське несвідоме — це структура, яка не усвідомлює себе, але впливає на дії, мову, рішення, — то чи можуть алгоритми, штучний інтелект, нейромережі створювати щось подібне?
Постгуманістична філософія (Кетрін Хейлз, Розі Брайдотті, Люк Мулліган) вже говорить про розподілену суб’єктивність: ми думаємо не самі, а разом з технологіями, а наша психіка проникає в зовнішнє середовище, де «несвідоме» — це вже не інтимне, а структурне.
У цьому сенсі фройдівське несвідоме — це перша теорія постсуб’єкта:
– воно не має єдиного центру,– не підкоряється свідомій волі,
– функціонує через мову, образи, повторення,
– породжує ефекти без інтенції.
У цифрову епоху ці риси стають властивими новим формам суб’єктивності: соціальним мережам, нейронним моделям, штучному інтелекту, які діють, але не знають, чому.
Саме тому Фройд — не лише класик психології, а провидець постлюдського мислення. Його концепція несвідомого сьогодні працює не лише як терапевтична модель, а як епістемологія нового типу мислення — розподіленого, несвідомого, конфліктного, структурного.
Висновок
Теорія несвідомого, сформульована Зиґмундом Фройдом наприкінці XIX — на початку XX століття, здійснила справжній злам у розумінні людської психіки. Вперше в історії науки було запропоновано бачення, за яким психіка не є прозорою для самої себе, а внутрішні конфлікти, витіснені бажання, несвідомі потяги й символічні дії мають центральне значення для всіх проявів особистості — від снів до симптомів, від помилок у мові до фундаментальних рішень.
Фройд не просто додав «несвідоме» до списку психічних функцій. Він переосмислив саму ідею суб’єкта: показав, що «Я» є результатом конфлікту, компромісу, структури, а не вільної волі чи абсолютного контролю. У цьому полягала революція психоаналізу: від раціоналістичної психології — до психології глибини, мови, символів, повторення й потягу.
Хоча фройдівська модель зазнавала нищівної критики — і з боку науки, і з боку моралі, — її вплив вийшов далеко за межі психотерапії. Несвідоме стало категорією культури, філософії, етики, мистецтва, політики і навіть техносфери.
У XXI столітті, коли мислення все більше розгортається в гібридному просторі між людиною і машиною, коли «Я» розчиняється в алгоритмах, цифрових реакціях і несвідомих інтерфейсах — концепція несвідомого знову постає як ключ до розуміння нової форми психічного життя.
Тому відповідь на питання «як постала теорія, що змінила психологію» така:Фройдівське несвідоме постало не лише з клінічного досвіду, а з радикального акту мислення про людину без ілюзій. І саме тому воно досі говорить з нами — навіть коли ми мовчимо.
📚 Цикл статей про Зиґмунда Фройда від Українського Психологічного Хабу
Дослідження ключових ідей, біографії та впливу засновника психоаналізу
Основна стаття, яка знайомить із життям Фройда, його науковим шляхом та формуванням психоаналізу як напряму в психології.
Стислий і зрозумілий вступ до психоаналізу: як він працює, які має принципи та в чому його особливість як методу.
Опис структури психіки людини у фройдівській моделі та механізмів їхньої взаємодії.
Розкриття центрального поняття психоаналізу: що таке несвідоме, як воно працює та чому це революційна ідея.
Пояснення однієї з найвідоміших і водночас спірних теорій Фройда про дитячі бажання та їхній вплив на особистість.
Огляд етапів дитячого розвитку, за Фройдом, і того, як вони формують характер, поведінку та сексуальність.
Аналіз ролі сексуального потягу (лібідо) в житті людини, його символічних форм і культурного значення.
Психоаналітичний погляд на сновидіння як шлях до прихованих бажань і несвідомих конфліктів.
Інтелектуальний навігатор по ключових текстах Фройда для студентів, психологів і всіх, хто цікавиться глибиною психіки.
Огляд основних критичних підходів до психоаналізу та причин, через які ідеї Фройда знову стають актуальними.
Теорія релігії у Фройда як форми психічного захисту та колективної проєкції несвідомих бажань.
Аналіз культури, моралі й мистецтва крізь призму витіснення, сублімації та психоаналітичного бачення суспільства.
