Чому мені тривожно?
- Український психологічний ХАБ
- 7 жовт.
- Читати 2 хв
Тривога — це слово, яке знайоме кожному. Вона може з’являтися без причини: здається, усе добре, а всередині — неспокій, напруга, наче щось має статися. Ми звикаємо до цього стану, списуємо на втому, настрій чи «такий період». Але тривога — не просто емоція. Це сигнал системи безпеки організму, який іноді працює занадто активно.
Фізіологічна основа тривоги
Наш мозок влаштований так, щоб помічати небезпеку раніше, ніж ми її усвідомлюємо. Цю функцію виконує мигдалеподібне тіло — маленька ділянка у глибині мозку, яка «вмикає тривогу», коли щось здається загрозливим. Навіть якщо реальної небезпеки немає, мигдалеподібне тіло може реагувати, бо воно опирається не на логіку, а на досвід, запахи, звуки, асоціації.
Коли вона активується, тіло переходить у режим «бий, тікай або завмри»:
збільшується частота серцебиття,
дихання стає поверхневим,
підвищується рівень адреналіну й кортизолу,
м’язи напружуються.
Це нормально, якщо тривога короткочасна — наприклад, перед виступом або важливою зустріччю.Але якщо цей стан затягується, мозок звикає жити в напрузі, і навіть звичайні події починають сприйматися як загроза.
Причинами можуть бути:
хронічне перевантаження нервової системи;
нестача сну, вітамінів або мікроелементів (зокрема магнію, вітаміну D, заліза);
гормональні зміни;
тривала дія стресу чи пережиті травматичні події.
Тіло, яке виснажене, стає «чутливішим» до всього — навіть до незначних подразників. І ми відчуваємо це як тривогу.
Психологічна основа тривоги
Якщо говорити мовою психіки, тривога — це страх перед невідомим.Вона з’являється тоді, коли немає відчуття контролю, коли майбутнє виглядає непередбачуваним або небезпечним.
У дитинстві ми вчимося, чи можна довіряти світу. Якщо середовище було нестабільним, якщо дорослі не давали відчуття захищеності, мозок «запам’ятовує»: світ — непередбачуваний, треба бути напоготові.І навіть у спокійному дорослому житті ця установка може продовжувати працювати.
Психологічно тривога може бути пов’язана з:
внутрішнім конфліктом (коли хочеться одного, а треба робити інше);
невизначеністю (зміни, очікування новин, війна, нестабільність у країні);
пригніченими емоціями, які шукають вихід;
високою відповідальністю і потребою все контролювати;
досвідом втрат чи травм, коли мозок «запам’ятав» біль і тепер намагається його уникнути.
Тривога — це не слабкість і не «вигадка». Це реакція системи самозахисту, яка просто потребує переналаштування.
Як собі допомогти
Назвіть тривогу. Уже саме усвідомлення — «мені зараз тривожно» — дає сигнал мозку, що ситуацію контролюєте ви, а не емоція.
Дихайте. Глибоке повільне дихання активує парасимпатичну систему — вона відповідає за спокій.
Підтримуйте тіло. Сон, їжа, вода, прогулянки, зменшення кофеїну — усе це базові, але ефективні анксіолітики (засоби проти тривоги).
Заземлюйтесь. Поверніть увагу в теперішній момент: торкніться предметів навколо, назвіть 5 речей, які бачите, або 3 звуки, які чуєте.
Поговоріть із фахівцем. Якщо тривога стає постійною або заважає функціонувати — це не вирок, а запрошення до підтримки.
Тривога — це не ворог, а маячок, який каже: «Подбай про себе». І коли ми починаємо слухати ці сигнали з повагою, а не страхом — система безпеки вчиться знову довіряти життю.
