Як читати Зиґмунда Фройда — з чого почати та як розуміти психоаналіз
- Український психологічний ХАБ
- 6 серп.
- Читати 10 хв
Як читати Зиґмунда Фройда — питання, яке постає перед кожним, хто цікавиться психологією. Щоб зрозуміти психоаналіз, варто знати, з яких творів почати, як тлумачити фройдівські ідеї про несвідоме, витіснення, лібідо та механізми захисту. У цій статті системно пояснюється, як увійти у фройдівський текст, не спрощуючи й не фетишизуючи його.
Вступ
Ім’я Зиґмунда Фройда (Sigmund Freud, 1856–1939, Австро-Угорщина — Австрія) вже понад століття залишається одним із найвпізнаваніших у гуманітарному дискурсі. Його ідеї — від несвідомого (unconscious) до витіснення (repression) і лібідо (libido) — стали частиною не лише психології, а й філософії, літературознавства, культурології та навіть політики. Однак постає парадокс: попри поширеність фройдівських понять у медіа, мемах і популярній культурі, самого Фройда майже не читають.
Фройдівські тексти часто залишаються закритими для широкого читача — через складну побудову, мову початку ХХ століття, багаторівневу логіку і власну термінологію. Ще складнішим завданням стає їх правильне інтерпретування: чимало фраз вирвано з контексту, а значна частина понять спрощена до карикатурного рівня. Зокрема, поняття несвідомого часто ототожнюють із якоюсь «темною силою всередині», забуваючи, що в працях Фройда воно є структурним рівнем психіки, який функціонує за власною логікою — поза волею та контролем свідомого Я (Ego).
Складність множиться ще й тим, що сам Фройд писав науково-літературною німецькою мовою (Wissenschaftlich-literarisches Deutsch), властивою Відню (Wien) кінця ХІХ — початку ХХ століття. Цей стиль вимагав від читача не лише знання термінів, а й здатності мислити між рядків, читати симптоматично — як читають сновидіння.
Постає ключове запитання: як читати Фройда так, щоб його зрозуміти, а не лише процитувати?З яких текстів починати, у якому порядку, з яким наміром?Чи варто читати його самостійно, чи з коментарями?І головне — як читати його не як культову фігуру, а як мислителя, що сформував спосіб думати про людську психіку у ХХ і ХХІ століттях?
Ця стаття — спроба дати покрокову інтелектуальну навігацію фройдівськими текстами. Не популярний виклад, не короткий переказ, а методика читання, яка дозволить побачити Фройда в його глибині, неоднозначності й актуальності. Бо читати Фройда — це не лише про психологію.
Це про здатність слухати те, чого ми не хочемо чути — і саме тому повинні прочитати.
I. Фройд як автор і феномен читацької кризи
1. Хто такий Зиґмунд Фройд і чому його важко читати
Зиґмунд Фройд (Sigmund Freud, 1856–1939) — австрійський лікар-невролог, засновник психоаналізу (Psychoanalyse), що сформувався на зламі ХІХ і ХХ століть у Відні (Wien), тодішній столиці Австро-Угорщини. Його головна інновація полягала в тому, що він запропонував розглядати психіку як простір, що складається не лише зі свідомості (Bewusstsein), а й з несвідомого (Unbewusstes) — глибинного шару, який формує наші бажання, конфлікти та симптоми.
Фройд не лише створив нову теорію психіки — він створив новий тип тексту, в якому поєднується медична термінологія, філософська рефлексія, культурологічні приклади й навіть літературні алюзії. Його мова — складна, багатошарова, з іронічними вставками та багатозначними фразами. Саме тому Фройда не можна «переповісти» — його потрібно читати в оригіналі або у фаховому перекладі.
2. Чому тексти Фройда викликають опір
Одна з центральних тез самого Фройда полягає в тому, що несвідоме чинить опір (Widerstand) власному усвідомленню. І цей механізм відтворюється і в читанні: читач, стикаючись із фройдівським текстом, відчуває інтелектуальний чи емоційний спротив, нудьгу, агресію, заперечення. Це не випадковість — це частина аналітичного процесу.
Фройд писав: «Людина не хоче знати правду про себе». І тому кожен акт читання його праць є мікромоделью психоаналітичного процесу: читач стикається з матеріалом, що його непокоїть, виштовхує, викликає захист. Саме в цьому полягає цінність: читання Фройда — це досвід зустрічі з власним внутрішнім опором, а не просто засвоєння теорії.
3. Дві пастки читання: баналізація та ідеалізація
Коли Фройда читають сьогодні, зазвичай трапляються дві крайності:
– Баналізація: редукція його вчення до формули «все про секс», «усі проблеми — з дитинства», «Фройд сказав — хочеш маму». Такий підхід не лише спрощує, а й позбавляє його думку аналітичної складності.
– Ідеалізація: створення з Фройда недоторканого гуру, пророка, чий кожен рядок — абсолютна істина. Це не менш небезпечно, бо перетворює текст на об’єкт віри, а не мислення.
Правильна стратегія читання — критично-емпатична, тобто така, що дозволяє входити в діалог із текстом: сперечатися, розуміти, аналізувати, не відкидаючи і не обожнюючи.
II. З чого почати читати Фройда — покрокова навігація
1. Найважливіші твори Фройда для першого читання
Щоб увійти у фройдівське мислення, важливо не починати з його найскладніших праць — таких як «Масове несвідоме» або «Метапсихологічні есеї». Краще обрати ті тексти, де Фройд виступає як оповідач, клініцист і популяризатор, а не лише теоретик. Ось чотири роботи, з яких можна почати:
«Психопатологія повсякденного життя» (Zur Psychopathologie des Alltagslebens, 1901)Тут Фройд показує, як обмовки, забудькуватість, випадковості мають несвідомі причини. Це блискуче введення у психоаналітичне мислення, засноване на прикладах з повсякденного життя.
«Тлумачення сновидінь» (Die Traumdeutung, 1899 [вийшла в 1900])Центральна праця, в якій він описує сни як символічну мову несвідомого. Хоча текст об’ємний, перші глави (особливо аналіз снів Фройда) — надзвичайно повчальні.
«Вступ до психоаналізу» (Vorlesungen zur Einführung in die Psychoanalyse, 1917)Це серія лекцій, що викладена доступною мовою. Вона охоплює основи психоаналізу: несвідоме, симптом, сексуальність, розвиток психіки.
«Я і Воно» (Das Ich und das Es, 1923)Тут Фройд формує свою структурну модель психіки: Ід (Es — «Воно»), Его (Ich — «Я») і Супер-Его (Über-Ich — «Над-Я»). Це вже складніший текст, тож краще звертатися до нього після попередніх.
Всі ці праці мають високоякісні переклади українською мовою а також добре відредаговані англомовні видання: The Interpretation of Dreams, Introductory Lectures on Psychoanalysis, The Ego and the Id.
2. Як обирати хронологію прочитання
Фройд не розробляв свою теорію одразу — вона еволюціонувала. Тому важливо читати його не в строгій хронології написання, а за логікою ускладнення понять. Оптимальна послідовність:
Спочатку — клінічні приклади й спостереження (1900–1910): «Психопатологія…», «Тлумачення сновидінь».
Потім — лекції й загальні огляди (1915–1917): «Вступ до психоаналізу».
Пізніше — метапсихологія: тексти про структуру психіки («Я і Воно», «Поза принципом задоволення», 1920).
І лише згодом — роботи про культуру, релігію, суспільство: «Тотем і табу», «Незадоволення культурою».
Такий маршрут дозволяє читачеві не втратити інтерес на початку, поступово вникаючи в складніші рівні фройдівської системи.
3. Варто чи ні читати коментарі сучасників
Читання Фройда іноді вимагає інтелектуального «провідника», але не обов’язково. Якщо ж потрібні орієнтири — ось ключові автори, які варто враховувати:
Жак Лакан (Jacques Lacan, Франція) — перекладає Фройда мовою структуралізму, показує фокус на мові та означенні. Його лекції — складні, але впливові.
Пітер Ґей (Peter Gay, США) — автор популярної, але наукової біографії «Freud: A Life for Our Time» (1988).
Бруно Беттельхейм (Bruno Bettelheim, Австрія — США) — аналізує Фройда через призму культури, дитинства, казки.
Юлія Крістєва (Julia Kristeva, Франція) — поєднує психоаналіз і фемінізм, робить Фройда частиною сучасної філософії.
Важливо, однак, не замінювати читання Фройда їх інтерпретаціями. Читати Фройда — це означає мати справу з його текстом, не з його образом у чужому викладі.
III. Ключі до розуміння фройдівських понять
1. Що таке несвідоме у Фройда
У фройдівській моделі психіки несвідоме (Unbewusstes) — це не просто все те, чого ми не усвідомлюємо. Це структурний рівень психіки, що має власні закони функціонування: воно не підлягає логіці часу, не визнає заперечення і не знає суперечностей.
Фройд вважав, що всі симптоми — це компроміс між забороненим бажанням і механізмами його витіснення. І це бажання нікуди не зникає — воно залишається активним у несвідомому й шукає обхідні шляхи для реалізації: у снах, в обмовках, у помилках, у тілесних симптомах. Тому несвідоме — це не пасивний архів, а активна сила.
Порівнюючи несвідоме з айсбергом, Фройд підкреслював: свідомість — лише верхівка, а вся енергія й конфлікти приховані глибоко. Ця модель лягла в основу психоаналітичної терапії: робити несвідоме — свідомим.
2. Витіснення, захисні механізми і симптом як текст
Один із центральних процесів у психоаналізі — витіснення (Verdrängung). Це коли психіка «виганяє» неприйнятне бажання або спогад із поля свідомості, але не знищує його. Воно зберігається у несвідомому — й починає діяти приховано, формуючи симптом (Symptom).
Фройд показав, що симптом — це як шифр або метафора. Він «говорить» те, що не може бути сказано прямо. Симптом — це текст, який потрібно прочитати: з огляду на символіку, контекст і внутрішній конфлікт.
Наприклад, істеричний параліч руки (у пацієнтки Фройда — «пані Елізабет») — не медична, а психічна реакція на внутрішню заборону чи провину. Через тіло мовить несвідоме.
Фройд також описав захисні механізми (Abwehrmechanismen) — способи, якими психіка захищає себе від болючої правди. До них належать проєкція, заміщення, регресія, сублімація тощо. Пізніше їх систематизували його учні, зокрема Анна Фройд (Anna Freud).
3. Психоаналітична етика читання
Читання Фройда — це етичний акт, тому що воно вимагає не просто розуміння теорії, а готовності подивитися в очі тому, що витіснене. Фройд писав не для того, щоб створити науку в класичному сенсі, а щоб дати інструмент для самопізнання, який буде одночасно ранячим і звільняючим.
Етика психоаналітичного читання полягає в тому, щоб:
не уникати дискомфорту в тексті,
не підмінювати складність цитатами,
не відвертатися від конфлікту між бажанням і забороною.
Читач Фройда має бути аналітиком сам для себе. Він повинен дозволити тексту діяти на нього, викликати опір, провокувати, навіть дратувати — і саме в цьому процесі народжується розуміння. Бо Фройд, як і несвідоме, не говорить прямо — він нашіптує, натякає, обводить по колу, і тільки уважне, витримане читання дозволяє вловити зміст.
IV. Фройд як культурний текст — як його читає сучасність
1. Читання Фройда після постструктуралізму
У другій половині ХХ століття фройдівські ідеї були переосмислені філософами й теоретиками мови. Найрадикальніше це зробив Жак Лакан (Jacques Lacan, Франція, 1901–1981), який повернув Фройда через лінгуістичну призму. Лакан заявив: «Фройд — не відкритий, а забутий мислитель», і читати його треба так, ніби мова — це те, в чому живе несвідоме.
Згідно з Лаканом, «несвідоме структуроване як мова» («l’inconscient est structuré comme un langage»). Це означає, що бажання — не просто емоція, а ефект означувального ланцюга. Кожне слово відкладає значення, кожне бажання — відкладає задоволення. І це робить психоаналіз не лише терапією, а граматикою суб’єктивності.
Фройда також активно переосмислювали постструктуралісти:– Жак Дерріда (Jacques Derrida, Франція) — через ідею відкладеного смислу (différance);– Юлія Крістєва (Julia Kristeva, Болгарія — Франція) — через поетику несвідомого;– Славой Жижек (Slavoj Žižek, Словенія) — через марксизм, кінематограф і ідеологічну критику.
Таким чином, Фройд у XXI столітті — не лише засновник психотерапії, а філософ мови й бажання, читати якого — означає мислити через нестабільність означення.
2. Фройд у літературі, мистецтві, філософії
Фройдівські ідеї стали фундаментом аналізу текстів у літературознавстві та мистецтві. Вони застосовуються не для пошуку «істини твору», а для виявлення конфліктів, витісненого, бажань автора або читача.
У прозі Франца Кафки (Franz Kafka, Чехія — Австрія) образ Батька — як фігури над-Я — є фройдівським символом заборони.
У романах Вірджинії Вулф (Virginia Woolf, Велика Британія) внутрішній монолог демонструє розщеплення Я — тематику, близьку до фройдівської структури особистості.
У філософії Сартра (Jean-Paul Sartre, Франція), незважаючи на критичність до Фройда, несвідоме продовжує існувати як джерело неспокою і непрозорості Я.
Психоаналіз перетворюється на універсальний інструмент інтерпретації, де текст — це симптом, сюжет — витіснення, а герой — носій конфлікту між бажанням і забороною.
3. Чи можна читати Фройда без психоаналізу
Так. У ХХІ столітті психоаналіз став не лише терапевтичною школою, а гуманітарною матрицею — способом думати про себе, текст, культуру, історію.
Фройд дозволяє читати:
кіно як мову несвідомого (Гічкок, Берґман, Тарковський),
історію як витіснення травм (Аушвіц, колоніалізм),
політику як проєкцію й ідеалізацію батьківської фігури.
Фройд стає не предметом історії психології, а інструментом для читання самої сучасності.
V. Типові помилки при читанні Фройда
1. Спрощення — «усе зводиться до сексу»
Найпоширеніший стереотип щодо Фройда — це уявлення, що він «усе пояснював сексом». Це частково пов’язано з тим, що Фройд дійсно ввів поняття лібідо (libido) як базовий енергетичний принцип психіки. Але лібідо у Фройда — не просто сексуальний потяг, а життєва енергія, спрямована на зв’язування, творчість, інтерес до іншого.
До того ж, у пізніх текстах — зокрема в «Поза принципом задоволення» (Jenseits des Lustprinzips, 1920) — Фройд вводить принцип Танатосу (Todestrieb) — потяг до смерті, руйнування, повернення в неорганічний стан. Це доводить, що його модель ніколи не була редуктивно біологічною — навпаки, вона була глибоко філософською.
2. Переінтелектуалізація — забування про клінічний контекст
Інша помилка — це читати Фройда виключно як філософа, ігноруючи, що він був лікарем, який щоденно працював із пацієнтами. Його поняття не теоретичні абстракції, а висновки з клінічної практики. Симптом, витіснення, травма — це не просто метафори, а явища, які він бачив у тілі, поведінці, голосі своїх пацієнтів.
Тому відірване від терапевтичного кореня читання Фройда — небезпечне: воно може зробити його естетичним елементом без етичної відповідальності.
3. Спроба «викрити» Фройда замість зрозуміти
Сучасна культура любить «викривати» Фройда: як людину, яка палить сигари, яка «боялась жінок», яка робила помилки. Але ці біографічні фрагменти не скасовують значення його ідей. Критикувати Фройда можна — але лише після уважного прочитання його текстів, а не на основі популярних кліше.
Читання з позиції «розвінчування» — це захисний механізм, той самий, про який писав сам Фройд. Щоби не бачити глибинного змісту — ми знецінюємо автора.
Висновок
Зиґмунд Фройд — не просто засновник психоаналізу, а архітектор мислення про людину в її глибинній неочевидності. Читати його — означає розуміти, що ми не володарі власних думок, що бажання — не завжди наше, а Я — не господар у своєму домі.
Щоб читати Фройда правильно, потрібно:
– Знати, з чого почати: «Психопатологія повсякденного життя», «Тлумачення сновидінь», «Вступ до психоаналізу».
– Уникати крайнощів: не спрощувати й не ідеалізувати.– Розуміти, що його тексти діють на читача — як симптом, як виклик, як дзеркало.
Фройд — не для швидкого прочитання. Він для повільного, симптоматичного, смислового розгортання, в якому читач — вже не просто читач, а аналітик самого себе.
📚 Цикл статей про Зиґмунда Фройда від Українського Психологічного Хабу
Дослідження ключових ідей, біографії та впливу засновника психоаналізу
Основна стаття, яка знайомить із життям Фройда, його науковим шляхом та формуванням психоаналізу як напряму в психології.
Стислий і зрозумілий вступ до психоаналізу: як він працює, які має принципи та в чому його особливість як методу.
Опис структури психіки людини у фройдівській моделі та механізмів їхньої взаємодії.
Розкриття центрального поняття психоаналізу: що таке несвідоме, як воно працює та чому це революційна ідея.
Пояснення однієї з найвідоміших і водночас спірних теорій Фройда про дитячі бажання та їхній вплив на особистість.
Огляд етапів дитячого розвитку, за Фройдом, і того, як вони формують характер, поведінку та сексуальність.
Аналіз ролі сексуального потягу (лібідо) в житті людини, його символічних форм і культурного значення.
Психоаналітичний погляд на сновидіння як шлях до прихованих бажань і несвідомих конфліктів.
Інтелектуальний навігатор по ключових текстах Фройда для студентів, психологів і всіх, хто цікавиться глибиною психіки.
Огляд основних критичних підходів до психоаналізу та причин, через які ідеї Фройда знову стають актуальними.
Теорія релігії у Фройда як форми психічного захисту та колективної проєкції несвідомих бажань.
Аналіз культури, моралі й мистецтва крізь призму витіснення, сублімації та психоаналітичного бачення суспільства.
