top of page

Психологічна енкциклопедія

Діалог в українських громадах під час війни: теми, межі та безпека

2 дні тому
Читати 18 хв

Діалог в українських громадах під час війни — це організоване, добровільне й безпечне обговорення спільних проблем між людьми та групами, чиї інтереси, досвід війни, доступ до ресурсів або можливості впливати на місцеві рішення відрізняються. Його практичне призначення полягає в тому, щоб виявити потреби, зменшити ризик ворожого протистояння, налагодити відповідальну взаємодію та виробити рішення, які можна перевірити й виконати. Під час російської агресії проти України до цих завдань додаються вимоги фізичної та інформаційної безпеки, захисту постраждалих, поваги до прав людини й усвідомлення реальної нерівності можливостей учасників.

Громадський діалог охоплює зустрічі між місцевими жителями й внутрішньо переміщеними людьми, обговорення розподілу допомоги, доступності послуг, відновлення інфраструктури, повернення населення, підтримки родин військовослужбовців та взаємодії з органами влади. Мета й склад учасників визначають, чи потрібні саме діалог, публічна консультація, спільне планування або інша процедура. Наукові огляди вказують, що міжгрупові втручання працюють по-різному залежно від історії відносин, умов безпеки та інституційного середовища; універсальної моделі для кожної громади немає (Чегаїч-Кленсі та Галперін, 2024; Гультман і Муса, 2025).

Що означає діалог у громаді під час війни

У психології миру діалог розглядають як процес взаємодії, у якому учасники можуть описати власний досвід, почути інші позиції, прояснити причини напруги та дослідити способи спільної дії. Для організованого міжгрупового діалогу важливі тривалість, фасилітація, правила участі й увага до суспільної нерівності. Огляди Дессель і Рогге та Франтелл, Майлза й Руве описують різні цілі цих програм: від розвитку взаєморозуміння до громадянської участі й соціальних змін (огляд 2008 року; огляд 2019 року).

Діалог у громаді має чітку предметну відмінність від міжнародних переговорів щодо припинення російської агресії. Місцеві жителі можуть обговорювати розміщення переселенців, безбар’єрний доступ до адміністративних послуг, відновлення шкіл або правила громадської участі. Від них не можна вимагати узгодженої оцінки агресії чи примирення з тими, хто вчиняв насильство. Визнання відповідальності за порушення прав і потреб постраждалих є вихідною умовою етичного процесу.

Діалог, громадські консультації, медіація та примирення

Громадська консультація збирає думки щодо рішення, яке має ухвалити визначений орган. Фасилітований діалог допомагає групам прояснити досвід, інтереси та можливості взаємодії; він може передувати консультації чи супроводжувати її. Медіація передбачає структуровану роботу із конкретним спором сторін за участю нейтрального посередника в межах прийнятої процедури. Спільне планування перетворює обговорення на проєкт із виконавцями, ресурсами та строками. Примирення стосується глибших змін у відносинах, відповідальності й відновленні справедливості; воно може лишатися недосяжним або неприйнятним для окремих постраждалих.

Коли місцевій владі потрібно пояснити вже ухвалене рішення, інформаційна зустріч може бути доречною, однак називати її діалогом із можливістю спільного впливу означало б створити оманливі очікування. Коли людина звертається по захист після насильства, пріоритетом є безпечна допомога та належні процедури, а не зустріч із заподіювачем шкоди. Про відмінність процесів докладніше йдеться в матеріалах про міжгруповий діалог та справедливість і примирення після насильства.

Чому війна змінює місцеві відносини

Війна одночасно посилює взаємну підтримку та створює нерівномірні втрати. Моніторингова місія ООН документує масштабну шкоду цивільному населенню, переміщення людей та руйнування інфраструктури (ООН, лютий 2026 року). Люди різняться досвідом евакуації, окупації, служби, втрати близьких, руйнування майна, безробіття й розлуки із сім’єю. Зростає конкуренція за житло, місця в освітніх закладах, медичні послуги, гуманітарну допомогу й кошти відбудови. Публічні рішення можуть сприйматися через запитання: кого почули, чиї потреби визначили пріоритетними та чи пояснили критерії розподілу ресурсів.

Українські дослідження соціальної згуртованості reSCORE 2024 і SHARP дають змогу описувати соціальні зв’язки, довіру, відмінності між групами й потреби населення в умовах повномасштабного вторгнення. Вони є важливою діагностикою суспільного контексту, хоча самі по собі не доводять результативності окремої діалогової програми (ПРООН, reSCORE 2024; ПРООН, SHARP, 2024).

Групова належність, загроза та справедливість

Психологічна напруга зростає, коли люди сприймають рішення як загрозу безпеці, гідності чи доступу своєї групи до значущих ресурсів. Формуються узагальнення на кшталт «нам ніколи не допомагають» або «вони не розуміють наших втрат». Водночас реальні економічні труднощі та непрозорі процедури можуть бути самостійними причинами конфлікту. Завдання організаторів — перевіряти конкретні обставини, відокремлювати факти від припущень та забезпечувати зрозумілі правила рішень. Інакше обговорення емоцій залишить матеріальні причини напруги незмінними.

Тривога щодо майбутнього, гнів через несправедливість, сором, провина вцілілого або розчарування в установах можуть визначати тон розмови. Такі переживання потребують уважного ставлення, проте їх наявність не дозволяє встановлювати психологічний діагноз. Учасники можуть одночасно підтримувати спільні національні цілі й мати гострі суперечки щодо конкретних місцевих рішень. Саме тому соціальна згуртованість не вимірюється відсутністю незгоди: для неї важливі довіра, справедливі процедури та реальна спроможність діяти разом.

Нерівність можливостей говорити й бути почутими

Рівна тривалість виступів не забезпечує рівного впливу. Представник адміністрації може контролювати бюджет і доступ до послуг, а людина, яка залежить від тимчасового житла чи допомоги, може боятися втратити підтримку після відкритої критики. Військовослужбовці, люди з інвалідністю, літні мешканці, батьки маленьких дітей і ті, хто виїхав, стикаються з різними бар’єрами участі. Ведучий має врахувати їх до початку зустрічі, а не лише запропонувати всім висловитися по черзі. Контекстна увага до владних асиметрій відповідає рекомендаціям сучасного огляду міжгрупових втручань (Чегаїч-Кленсі та Галперін, 2024).

Які теми варто обговорювати в українських громадах

Предмет діалогу визначають через спільну проблему та можливість реального впливу. До порядку денного варто включати питання, для яких є законні, безпечні та практично здійсненні варіанти рішень. Громада може почати з невеликої спільної справи, а згодом перейти до складніших тем, якщо учасники бачать виконання попередніх домовленостей.

Внутрішнє переміщення і життя приймаючої громади

Питання житла, реєстрації потреб, доступу до шкіл, черг у медичних закладах, працевлаштування, розподілу гуманітарної допомоги та участі нових жителів у громадських рішеннях часто потребують спільних правил. Публічний діалог може допомогти встановити, які проблеми спричинені браком ресурсів, які — складністю процедур, а які — хибними уявленнями про інші групи. Матеріали ОБСЄ для переселенців і тих, хто їх приймає, пропонують прикладні підходи до комунікації у воєнних умовах; це рекомендації для практики, а не результати клінічних досліджень (ОБСЄ, матеріали для громад).

Учасників варто запрошувати як людей із різними потребами, а не наділяти статусом представників «усіх переселенців» чи «всіх місцевих». Для детального аналізу інтеграції, довіри й соціальної напруги вже існує окрема українська стаття «ВПО та приймаюча громада». У місцевому діалозі ця тема має завершуватися конкретним рішенням: наприклад, єдиними доступними критеріями подання заяв, погодженим способом інформування або спільною перевіркою доступності послуг.

Повернення людей, реінтеграція та деокуповані території

Після повернення мешканців можуть виникати відмінності у сприйнятті безпеки, власності, доступу до документів і послуг, досвіду життя в окупації чи вимушеного від’їзду. Зустріч потрібно відділяти від перевірок можливих правопорушень та офіційних процедур встановлення фактів. Публічне обговорення не має перетворюватися на вимогу розкрити особисту історію окупації, пройти колективне виправдання або довести лояльність перед сусідами. Чутливі випадки потребують конфіденційної допомоги та компетентних установ.

У деокупованій громаді першими темами можуть стати доступ до води й медичних послуг, інформування про небезпечні зони, підтримка людей із порушеннями мобільності та прозорі способи подання заяв на відновлення. Рішення про саме проведення зустрічі ухвалюють після оцінки поточної безпеки, а не з припущення, що факт звільнення території автоматично створює безпечні умови для масових зібрань.

Потреби військових, ветеранів та їхніх родин

Місцеве обговорення може стосуватися доступності адміністративних послуг, освіти дітей, адаптації робочих місць, безбар’єрного середовища, підтримки родин загиблих і зниклих безвісти, організації громадських просторів. Необхідно запрошувати людей із відповідним досвідом, зберігаючи право відмовитися і говорити лише про питання, які вони самі вважають прийнятними. Жодна група не зобов’язана публічно викладати особисті втрати або підтверджувати свою «готовність до повернення».

Такі діалоги мають координуватися з наявними соціальними й адміністративними послугами. Психотерапевтична допомога та лікування психічних розладів становлять окрему сферу; громадське обговорення їх не замінює. Етичність участі визначається можливістю контролювати власне розкриття інформації, а не кількістю емоційних свідчень, почутих під час заходу.

Ресурси, допомога, відбудова та бюджетні пріоритети

Діалог особливо корисний, коли існує реальний вибір між допустимими способами дії. Наприклад, громада обговорює, чи першочергово відновлювати амбулаторію, транспортне сполучення або доступність тимчасового укриття. Організатори повинні до зустрічі оприлюднити межі фінансування, критерії правомірності витрат і те, хто ухвалює остаточне рішення. Після зустрічі потрібні протокол альтернатив, пояснення вибору та графік зворотного зв’язку.

Коли ресурси обмежені, запрошення до «єдності» без пояснення критеріїв розподілу може посилити недовіру. Визнання різних потреб передбачає прозорість даних, доступні процедури оскарження та участь тих, на кого рішення вплине найбільше. Для цих процесів доречно застосовувати принципи конфліктної чутливості у миробудуванні.

Мовні, культурні, поколіннєві й символічні розбіжності

Питання культурного життя, шкільних просторів, пам’ятних дат, назв вулиць або способів вшанування можуть викликати сильні почуття. Для їх обговорення потрібні перевірені факти, пояснення чинних норм, повага до людської гідності й зрозуміла компетенція органу, який ухвалює рішення. Діалог може допомогти почути різні мотиви та потреби, однак права людей і юридично встановлені обов’язки не ставляться на голосування заради психологічного комфорту присутніх.

Учасники можуть мати різний досвід втрат і вшанування. Їм слід дозволяти говорити про наслідки пропонованих рішень для повсякденного життя, не примушуючи розповідати про події, які вони прагнуть залишити приватними. Якщо зустріч перетворюється на взаємні звинувачення, ведучий має право зупинити її, переоцінити формат та повернутися до перевірених фактів.

Наукові механізми: як діалог може впливати на відносини

Міжгруповий контакт іноді зменшує упередження. Великий метааналіз Петтігрю і Тропп узагальнив 515 досліджень і виявив загальну тенденцію до зниження упередження після контакту. Подальший метааналіз описав роль зменшення тривоги й посилення емпатії. Проте контакт між групами в різних суспільствах не тотожний діалогу в українській громаді під час обстрілів або після окупації. Перенесення середнього результату досліджень на кожну локальну програму було б науково необґрунтованим (Петтігрю і Тропп, 2006; Петтігрю і Тропп, 2008).

Один із можливих механізмів — прояснення конкретних інтересів замість узагальненого образу іншої групи. Другий — встановлення правил взаємодії, завдяки яким учасники можуть висловити незгоду без приниження. Третій — спільна дія, коли результатом стає виконане рішення, а не лише тепліше ставлення після зустрічі. Четвертий — досвід процедурної справедливості: люди бачать, як сформували порядок денний, хто міг заперечити й чому прийняли певний варіант.

Ширший огляд втручань зі зменшення упереджень підкреслює нерівномірну якість доказів і потребу перевіряти тривалість ефектів (Палук та ін., 2021). Огляди практик міжгрупового діалогу містять результати щодо змін у ставленні, усвідомленні нерівності та готовності до громадянської дії, але дослідження різняться дизайном і способом вимірювання. Тому зміни, отримані в університетських або відносно безпечних середовищах, не можуть автоматично підтверджувати ефективність короткої зустрічі в громаді, яка переживає постійні удари та переміщення населення (Дессель і Рогге, 2008; Франтелл та ін., 2019).

Межі діалогу: що підлягає обговоренню, а що потребує захисту прав

В Україні триває збройна агресія Російської Федерації. Резолюція Генеральної Асамблеї ООН ES-11/1 визначила агресію проти України, а моніторингова місія ООН документує її наслідки для цивільних. Цей правовий і фактичний контекст має значення для психологічної роботи. Громадський діалог може зміцнювати внутрішню співпрацю, налагоджувати послуги й зменшувати локальну напругу, але його не слід будувати на припущенні про рівну відповідальність агресора та постраждалої сторони. Обговорення умов життя різних мешканців не означає перегляду відповідальності за воєнні злочини.

Примирення, прощення, довіра, участь у спільній зустрічі та публічне свідчення є різними процесами. Людина може потребувати безпечного доступу до лікарні або житла, не бажаючи відновлювати стосунки з конкретними людьми. Вона може співпрацювати над господарським питанням, зберігаючи дистанцію щодо іншої теми. Добровільність і згода в діалогових програмах для постраждалих визначають межі допустимої участі, а можливості й межі примирення після війни в Україні становлять окремий предмет наукового аналізу.

Жодна зустріч не може замінити розслідування тяжкого насильства, захисту свідків, відповідальності винних, правового відшкодування або гарантій неповторення. Організаторам важливо наперед визначити, які звернення належать до компетенції громади, а які потрібно передати належним службам без розголошення персональних даних. Якщо організатор не спроможний забезпечити такий маршрут, чутливу тему слід відкласти до створення захисних умов.

Коли діалог безпечний: сім умов, які перевіряють до запрошення

Фізична та оперативна безпека

Місце, час і формат мають відповідати актуальній безпековій ситуації. Важливо забезпечити доступ до укриття, врахувати повітряні тривоги, транспортну доступність, можливість швидкого завершення заходу. Неприпустимо публікувати інформацію, яка може розкрити місцеперебування вразливих людей, особисті маршрути евакуації, чутливі об’єкти чи відомості, що створюють ризик для військових і цивільних. Віртуальна зустріч також потребує керування доступом і належних налаштувань конфіденційності.

Добровільна, поінформована й відклична згода

Учасник має знати мету зустрічі, її організатора, склад запрошених, теми, порядок використання сказаного, можливість фото- й відеофіксації та межі конфіденційності. Згоду можна відкликати, а від участі чи відповіді на окреме запитання — відмовитися без втрати допомоги, соціальних виплат або доступу до послуг. Запрошення через організацію, від якої людина матеріально залежить, потребує особливої уваги до можливого прихованого примусу.

Захист персональних даних і приватного досвіду

За замовчуванням слід мінімізувати збір імен, адрес, відомостей про втрати, статус переміщення й іншу чутливу інформацію. Якщо потрібен протокол, він має фіксувати рішення й теми, а не інтимні біографічні розповіді. Правила зберігання й доступу до записів пояснюють до початку заходу. Не можна обіцяти абсолютної конфіденційності в групі, де присутні люди незалежно один від одного; натомість визначають зрозумілі домовленості та можливі обмеження.

Врахування асиметрії влади

Посадовці й отримувачі допомоги, керівники установ і залежні від них працівники, власники житла й тимчасові мешканці перебувають у нерівних позиціях. Іноді безпечніше спочатку провести окремі консультації або анонімний збір пропозицій. У змішаній зустрічі потрібні правила недопущення тиску, можливість поставити питання без публічної ідентифікації та зовнішній контроль за тим, як влада використовує результати.

Доступність та представництво

Організатори повинні заздалегідь перевірити фізичну доступність приміщення, можливість дистанційного долучення, потребу в перекладі чи супроводі, час, сумісний із роботою та доглядом за дітьми. Окрему увагу приділяють людям, які залишили громаду, мешканцям віддалених сіл і тим, хто не користується цифровими сервісами. Відсутність цих груп на зустрічі не означає відсутності їхніх потреб.

Підготовка ведучого та механізм зупинки

Фасилітатор повинен розуміти місцевий контекст, розпізнавати приниження й груповий тиск, володіти процедурою перерви, завершення та переадресації учасників по допомогу. Правила припинення зустрічі погоджують до першої складної дискусії. При очевидній загрозі, повторних образах або розголошенні небезпечної інформації захист людей має перевагу над завершенням запланованого порядку денного.

Маршрут подальших дій

Потрібно визначити, хто прийме рішення, перевірить його виконання, повідомить тим, хто не був присутній, і куди можна звернутися зі скаргою. Якщо після заходу не існує жодного способу вплинути на проблему, учасникам слід назвати зустріч ознайомчою, а не обіцяти досягнення колективної згоди. Практичні українські методики фасилітації та оцінювання висвітлено у посібнику з адаптації громади до війни і методиці ОБСЄ 2026 року.

Коли спільну зустріч слід відкласти або замінити іншим форматом

Високий ризик насильства, цілеспрямовані погрози, небезпека встановлення особи учасника, залежність від потенційного кривдника, невизначений порядок роботи з персональними даними й відсутність компетентного ведучого є підставами змінити формат. Якщо людина потребує захисту, юридичного представництва або невідкладної підтримки, спершу організовують доступ до відповідних служб. Організаторам не варто перетворювати групу на простір допитування, публічного визнання вини чи збирання чутливих свідчень.

Безпечнішими альтернативами можуть бути окремі розмови з різними групами, захищена анонімна консультація, представницьке опитування, індивідуальні звернення, обговорення конкретного рішення без особистих історій або перенесення зустрічі. Кожен формат має свої обмеження: анонімність може ускладнювати перевірку потреб, а дистанційна участь виключати людей без технічного доступу. Мета полягає в тому, щоб зменшити ризик і зберегти можливість впливати на рішення, а не провести публічний захід за будь-яку ціну.

Як організувати діалог: послідовність роботи

1. Сформулювати питання та межі повноважень

Організатор записує проблему одним-двома реченнями, визначає, що вже встановлено фактами, які рішення можливі та хто за них відповідає. Питання «чому переселенці і місцеві не довіряють одне одному?» надто широке для одного засідання. Практичніше почати з питання «як оприлюднити єдині зрозумілі критерії розміщення в тимчасовому житлі й забезпечити процедуру оскарження?». Точна постановка знижує ризик взаємних узагальнень.

2. Провести конфліктно чутливе попереднє вивчення

До запрошення великих груп проводять конфіденційні розмови з різними сторонами, вивчають дані про ресурси та перевіряють ризики. Потрібно з’ясувати, хто реально контролює рішення, кого можуть виключити, які питання люди вважають небезпечними, як зміниться ситуація після публікації списку учасників. Ця стадія потребує готовності відмовитися від обраного формату, якщо він виявиться шкідливим.

3. Визначити учасників та незалежність фасилітації

Склад добирають відповідно до проблеми, залучаючи людей, на яких вплинуть наслідки рішень. Залежність ведучого від однієї зацікавленої сторони варто прямо розкрити. У складних випадках доцільний зовнішній фасилітатор або спільна команда, здатна забезпечити довіру до процедури. Представництво має бути реальним: одного запрошеного переселенця не можна вважати уповноваженим говорити від імені всіх внутрішньо переміщених людей.

4. Погодити безпечні правила і структуру

Правила включають заборону погроз, приниження та розголошення приватних відомостей, право не відповідати, порядок перерв і способи звернення до ведучого. Починати варто з конкретних потреб і доступних даних, потім уточнювати розбіжності, формулювати можливі рішення й перевіряти, хто погоджується їх реалізувати. Учасники мають розуміти різницю між пропозицією, рекомендацією та обов’язковим для установи рішенням.

5. Зафіксувати результат і повідомити його громаді

Завершальним документом може бути коротка таблиця завдань, відповідальних осіб, строків та способів перевірки. Якщо згоди не досягнуто, чесно фіксують відкриті питання й причини розбіжностей. Публічний звіт не повинен ідентифікувати тих, хто просив приватності. Люди, які не брали участі, мають отримати доступне пояснення результату та канали подання зауважень.

6. Перевірити виконання та небажані наслідки

Через погоджений проміжок часу збирають інформацію про виконані дії, доступ до послуг, нові скарги, випадки тиску й довіру до процедури. Сприятливе враження від зустрічі не замінює перевірки, чи змінилися рішення, поведінка установ і повсякденні умови життя. Українська «Методика оцінювання фасилітованого діалогу» ОБСЄ пропонує інструменти для оцінки якості процесу, первинних результатів і можливого впливу.

Формати участі: який обрати для різних ситуацій

Невелика фасилітована група дає можливість обговорити складні відмінності й забезпечити послідовні зустрічі, але її склад потрібно обґрунтувати та не видавати за повне представництво громади. Відкрита громадська консультація охоплює більше людей, проте може підвищувати ризик публічного осуду. Тематичні робочі групи доречні для послуг та бюджетів, якщо органи влади справді готові розглядати пропозиції. Окремі розмови з уразливими учасниками можуть передувати змішаній зустрічі або повністю її замінити.

Дистанційний формат зменшує необхідність пересування, однак потребує захищеного доступу, перевірки учасників та обережності щодо записів. Гібридний захід може дискримінувати віддалених учасників, якщо вони мають менше часу для виступу або не бачать матеріалів. Письмові й телефонні канали важливі для тих, хто не може бути присутнім фізично. Вибір формату слід пов’язати з безпекою, доступністю, конфіденційністю, повноваженнями й характером питання.

В українській практиці розроблено посібники з самофасилітації безпеки та адаптації громад до війни. Їхня цінність — в описі організаційних кроків і локальних прикладів; наявність таких посібників сама собою не є експериментальним доказом стійкого зменшення конфліктів (ПРООН, «Самофасилітація безпеки у громаді»; портал «Децентралізація», посібник 2022 року).

Що відомо про ефективність діалогу з наукових досліджень

Найстійкіший широкий результат стосується міжгрупового контакту: у багатьох дослідженнях він асоціюється зі зниженням упереджень. Умови контакту, якість взаємодії й історія взаємин істотно впливають на результати. Висновок про зменшення упередження за середніх умов не означає, що публічний діалог безпечний для людини, яка пережила насильство, або що він автоматично відновить довіру після окупації (Петтігрю і Тропп, 2006).

Спеціалізовані огляди міжгрупового діалогу показують перспективні результати в освітніх та громадських середовищах, але порівнювати програми складно через різні цілі, вибірки та індикатори. Деякі дослідження оцінюють ставлення одразу після заходу, інші — готовність до спільної дії; даних про довгострокові зміни й небажані наслідки менш достатньо. Сучасний міждисциплінарний огляд миробудування наголошує на різниці між тимчасовим зменшенням насильства, міжгруповим співжиттям та інституційними умовами тривалого миру (Франтелл та ін., 2019; Гультман і Муса, 2025).

Найсвіжіша українська методична праця ОБСЄ 2026 року розроблена на основі аналізу практики та випробувана в п’яти місцевих процесах. Це підстава використовувати її інструменти для оцінювання, водночас випробування методики в п’яти процесах не доводить причинного впливу діалогів на довіру або безпеку в усіх громадах України (ОБСЄ, опис методики; повідомлення про впровадження).

З погляду доказовості доцільно розрізняти встановлену загальну закономірність щодо контакту, неоднорідні результати саме діалогових втручань, практичні рекомендації організацій і гіпотези про те, як механізм спрацює в окремому українському населеному пункті. Висновки обмежуються тим дизайном дослідження, який реально використали: опитування про задоволеність демонструє сприйняття учасників, а не причинне зниження насильства.

Можливі небажані наслідки та як їх попереджувати

Погано підготовлена зустріч може посилити стигматизацію, закріпити нерівність впливу, створити враження примусу до вдячності за допомогу або змусити постраждалих публічно захищати власний досвід. Коли учасники очікували реального рішення, а організатори використали зустріч лише як символічне підтвердження вже обраної політики, довіра до установ може зменшитися. Дискусія про розподіл ресурсів без відкритих критеріїв може зробити групові межі помітнішими й гострішими.

Окремий ризик — повторна травматизація через вимогу детальних свідчень, несподівані звинувачення або присутність людей, яких постраждалий сприймає як небезпечних. Запобігання передбачає окрему оцінку ризиків, право мовчати, добровільність, можливість вийти, доступ до підтримки й відмову від змішаного формату там, де він створює небезпеку. Організатору варто передбачити облік скарг і випадків негативних наслідків, а не фіксувати лише позитивні відгуки. Огляд Чегаїч-Кленсі та Галперіна підкреслює необхідність точного добору втручань до груп, контексту та механізмів змін (Nature Reviews Psychology, 2024).

Як оцінювати результат громадського діалогу

Якість процесу описують через добровільність, доступність, представництво, дотримання правил безпеки, можливість висловити незгоду та прозорість ухвалення рішень. Безпосередні результати — через уточнені проблеми, погоджені критерії, відповідальних виконавців і коректно задокументовані розбіжності. Середньострокові зміни можуть включати виконані рішення, скорочення повторних скарг, покращення доступу до послуг і зрозумілість громадських процедур.

Вимірювання довіри й ставлення потребує уважності: учасники можуть з часом краще оцінювати процедуру, не погоджуючись із конкретним рішенням. Інколи результатом безпечного діалогу є визнання неможливості спільної зустрічі чи чесне встановлення меж співпраці. Для надійнішої оцінки потрібні дані до початку процесу, спостереження після нього, можливість почути тих, хто відмовився від участі, а за можливості — обґрунтоване порівняння з подібними випадками без програми. Це узгоджується з українською методикою оцінювання ОБСЄ.

Програмний звіт про проведені зустрічі показує обсяг роботи, але не доводить її ефект. Дані reSCORE і SHARP описують загальні тенденції суспільних відносин, проте за відсутності належного дизайну не встановлюють, що саме певний місцевий діалог змінив довіру. Редакційно коректний висновок формулюють на рівні доступних даних — якість процедури, короткострокова зміна, тривала зміна або причинно встановлений ефект (ПРООН, reSCORE 2024).

Практичні орієнтири для органів влади, організацій та мешканців

Для органів місцевого самоврядування ключовим є чесне визначення повноважень, публічних критеріїв рішень і каналів зворотного зв’язку. Якщо рішення вимагає нормативної процедури, її потрібно провести належним чином; діалог може допомагати підготувати матеріали й почути ризики, але не замінює правомірного ухвалення акта. Варто виділити відповідального за виконання рішень, а також незалежний спосіб повідомити про тиск чи дискримінацію.

Для громадських і гуманітарних організацій пріоритетом є ретельний аналіз безпеки та конфліктної чутливості. Необхідно перевіряти, чи не посилює проєкт відмінності між «отримувачами допомоги» та «тими, хто нічого не отримав», чи доступні правила участі, чи існує процедура зміни плану. Зовнішня підтримка корисна, коли вона підсилює місцеві спроможності й звітність, зберігаючи права людей, а не робить діалог разовим заходом для звітування.

Для ведучого важливо утримувати структуру зустрічі, допомагати уточнювати інтереси та повертати дискусію до конкретних рішень, коли виникають узагальнення про групи. Ведучий має бути готовий завершити процедуру заради захисту учасників. Для мешканця корисно перед участю з’ясувати, хто ухвалюватиме рішення, чи записуватимуть висловлювання, кому вони стануть доступні та чи можна отримати відповідь письмово, не відвідуючи зустріч.

Приклад: суперечка щодо тимчасового житла

У громаді виникла напруга через обмежену кількість місць у тимчасовому житлі. Частина місцевих мешканців вважає, що правила несправедливі; внутрішньо переміщені люди повідомляють про непрозорість процедур і страх втрати житла. Організатори спочатку збирають перевірену інформацію про наявні місця, критерії надання та процедуру оскарження, а тоді окремо консультуються з групами, які залежать від допомоги. Вони з’ясовують, чи можна безпечно проводити спільну зустріч із представниками відповідальної установи.

Якщо умови дозволяють, обговорення зосереджується на критеріях, способах інформування, доступності подання заяв і механізмі перегляду рішень. Учасників не просять доводити, хто «більше постраждав від війни». Результатом стає протокол: які документи оприлюднить установа, як пояснить черговість і в який строк повідомить про зміни. Пізніше перевіряють виконання та збирають скарги. Це ілюстративна модель організації процесу, а не опис конкретного доведеного успіху.

Поширені запитання

Чи доречний діалог у громаді, поки триває війна?

Так, коли йдеться про безпечне вирішення конкретних внутрішніх питань і існують реальні можливості захистити учасників. Потреба в доступі до житла, послуг та інформації виникає вже під час війни. Доцільність кожної зустрічі визначають поточні загрози, добровільність участі, захист даних і можливість ухвалити рішення. За небезпечних умов застосовують інші формати або переносять обговорення.

Чи має постраждала людина брати участь у зустрічі заради примирення?

Ні. Постраждала людина самостійно визначає, чи бажає участі, що готова повідомляти та з ким згодна зустрічатися. Доступ до допомоги й послуг не може залежати від готовності пробачити, відновити стосунки чи публічно розповідати про втрати. Захист прав, відповідальність за насильство та гарантії безпеки мають самостійне значення.

Чим діалог відрізняється від громадських слухань?

Громадські слухання пов’язані з визначеною процедурою участі у місцевому управлінні; діалог є ширшою формою структурованої взаємодії для прояснення потреб, відносин і спільних рішень. Конкретні юридичні вимоги залежать від виду рішення та чинного порядку його прийняття. Організатори повинні прямо зазначати, який статус має зустріч і чи впливають її результати на офіційне рішення.

Чи можна обговорювати досвід окупації в змішаній групі?

Лише за належної оцінки ризиків та в межах добровільної, безпечної участі. Публічне свідчення може наражати людину на осуд, розголошення приватних даних або інші небажані наслідки. Якщо йдеться про факти насильства та юридичну відповідальність, потрібні відповідні професійні процедури. Група не повинна перетворюватися на неформальний допит чи «суд громади».

Чи слід об’єднувати місцевих жителів і переселенців в одній групі?

Склад учасників визначають за предметом розмови й безпекою. Змішана група може бути корисною для узгодження доступу до послуг, але за умов залежності, страху або взаємних погроз краще почати з окремих консультацій. Люди мають право відмовитися від змішаного формату й подати пропозиції іншим способом.

Чи обов’язково досягати консенсусу?

Ні. Діалог може завершитися чітким визначенням незгоди, спільних фактів, потреб і наступних процедур. Примусове формулювання «усі підтримали» руйнує довіру, якщо учасники висловлювали заперечення. Результатом іноді стає погодження порядку перевірки альтернатив, а не вибір однієї з них.

Чи достатньо одного круглого столу, щоб зменшити конфлікт?

Одна зустріч може уточнити проблему й створити контакт, але стійкі зміни потребують виконання рішень, послідовної взаємодії та спостереження за наслідками. Докази щодо різних діалогових програм неоднорідні, а короткострокове задоволення учасників не є показником тривалого миру (Франтелл та ін., 2019; Гультман і Муса, 2025).

Як зрозуміти, що діалог був успішним?

Варто перевірити безпеку й справедливість процедури, доступність участі, відсутність тиску, чіткість результатів, фактичне виконання погоджених дій і можливі негативні наслідки. Довіру можна досліджувати окремо за відповідними інструментами. Якщо організатори обмежилися підрахунком присутніх і позитивних відгуків, вони оцінили проведення заходу, а не його внесок у зміни громади.

Пов’язані статті

Миробудування: психологічні механізми та участь суспільства — батьківська стаття про суспільні механізми миробудування.

Міжгруповий діалог: цілі, принципи, етапи та безпека — механізми й підходи до міжгрупового діалогу.

Справедливість і примирення після насильства: взаємозв’язки — відповідальність і відшкодування шкоди.

Можливості й межі примирення після війни в Україні — перспективи суспільних відносин після війни.

Соціальна згуртованість: чинники, прояви й вимірювання — як досліджують суспільні зв’язки.

Джерела

Čehajić-Clancy, S., & Halperin, E. (2024). Advancing research and practice of psychological intergroup interventions. Nature Reviews Psychology, 3, 574–588. https://www.nature.com/articles/s44159-024-00330-z.

Dessel, A., & Rogge, M. E. (2008). Evaluation of intergroup dialogue: A review of the empirical literature. Conflict Resolution Quarterly, 26(2), 199–238. https://doi.org/10.1002/crq.230.

Frantell, K. A., Miles, J. R., & Ruwe, A. M. (2019). Intergroup Dialogue: A Review of Recent Empirical Research and Its Implications for Research and Practice. Small Group Research, 50(5). https://doi.org/10.1177/1046496419835923.

Hultman, L., & Mousa, S. (2025). From ceasefire to cohesion: An integrated review of peacemaking and peacebuilding. Economic Policy, 40(124), 931–967. https://doi.org/10.1093/epolic/eiaf011.

Organization for Security and Co-operation in Europe (OSCE). (2022). Як взаємодіяти у громадах в умовах війни: поради для переселенців і тих, хто їх приймає. https://resources.osce.org/uk/node/514270.

Organization for Security and Co-operation in Europe (OSCE). (2026a). Методика оцінювання фасилітованого діалогу. https://www.osce.org/uk/osce-secretariat-exb-support-programme-ukraine/662842.

Organization for Security and Co-operation in Europe (OSCE). (2026b). OSCE-supported guide provides dialogue practitioners with a tool to evaluate their efforts (29 May). https://www.osce.org/news/osce-secretariat-exb-support-programme-ukraine/664840.

Paluck, E. L., Porat, R., Clark, C. S., & Green, D. P. (2021). Prejudice reduction: Progress and challenges. Annual Review of Psychology, 72, 533–560. https://doi.org/10.1146/annurev-psych-071620-030619.

Pettigrew, T. F., & Tropp, L. R. (2006). A meta-analytic test of intergroup contact theory. Journal of Personality and Social Psychology, 90(5), 751–783. https://doi.org/10.1037/0022-3514.90.5.751.

Pettigrew, T. F., & Tropp, L. R. (2008). How does intergroup contact reduce prejudice? Meta-analytic tests of three mediators. European Journal of Social Psychology, 38(6), 922–934. https://doi.org/10.1002/ejsp.504.

Ukrainian Crisis Media Centre / DOBRE Programme. (2022). Як громаді адаптуватися до війни: посібник із самофасилітації. Портал «Децентралізація». https://decentralization.gov.ua/news/15639.

United Nations Development Programme (UNDP). (2021). Самофасилітація безпеки у громаді: методичний посібник. https://www.undp.org/uk/ukraine/publications/samofasylitatsiya-bezpeky-u-hromadi.

United Nations Development Programme (UNDP) та партнери. (2024a). Соціальна згуртованість в Україні: тенденції за даними дослідження reSCORE 2024. https://www.undp.org/uk/ukraine/publications/sotsialna-zhurtovanist-v-ukrayini-tendentsiyi-za-danymy-doslidzhennya-rescore-2024.

United Nations Development Programme (UNDP) та партнери. (2024b). SHARP: Assessing Social Cohesion, Resistance, and People’s Needs in Ukraine Amid Russian Full-Scale Invasion — Wave 3. https://www.undp.org/ukraine/publications/sharp-assessing-social-cohesion-resistance-and-peoples-needs-ukraine-amid-russian-full-scale-invasion-wave-3-2024.

United Nations General Assembly. (2022). Aggression against Ukraine. Resolution A/RES/ES-11/1, 2 March 2022. https://digitallibrary.un.org/record/3965290/.

United Nations Human Rights Monitoring Mission in Ukraine. (2026). Four years since the full-scale invasion of Ukraine: Key facts and findings (16 February). https://ukraine.ohchr.org/en/Four-years-since-the-full%E2%80%91scale-invasion-of-Ukraine-key-facts-and-findings-February-2026.

 
 
bottom of page