Відновлення довіри у громадах після окупації: умови безпеки
Український психологічний ХАБ · 15 жовтня 2026 року · Редакційна політика
Відновлення довіри у громадах після окупації — це поступове відновлення обґрунтованої впевненості людей у тому, що їхнє життя й права захищені, місцеві правила діють передбачувано, рішення ухвалюються справедливо, а співпраця із сусідами та установами не створює нової небезпеки. Після звільнення території така довіра формується через перевірні умови: фізичну безпеку, доступ до правосуддя, надійні послуги, захист від помсти та дискримінації, правдиву інформацію, участь жителів у відбудові й повагу до досвіду постраждалих.
Важлива вихідна обставина: звільнення території від російської окупації є необхідною зміною правового й безпекового становища, але воно не усуває автоматично мінної небезпеки, наслідків примусу, втрат, порушених соціальних зв’язків і труднощів відновлення державних послуг. Доповідь Управління Верховного комісара ООН з прав людини про окупацію та її наслідки документує систематичні порушення прав людини російськими окупаційними структурами, атмосферу страху та складнощі повернення до життя після звільнення.
Тому основний практичний принцип такий: спочатку усувають загрози й відновлюють передбачувані гарантії, потім створюють умови для обережної співпраці, і лише в межах добровільного вибору людей може розвиватися глибша міжособистісна довіра. Потреба мешканців у дистанції, перевірці фактів або відмові від участі в діалозі може бути раціональною реакцією на реальну небезпеку.
Що означає довіра в деокупованій громаді
У соціальній психології довіра пов’язана з готовністю допустити певну вразливість у взаємодії, очікуючи, що інша сторона діятиме належно. Впливова модель Маєра, Девіса та Шурмана розрізняє сприйняття компетентності, доброзичливості й доброчесності партнера. Ця модель походить із досліджень організацій, тому її застосування до життя після окупації є корисною аналітичною аналогією, а не готовою клінічною чи суспільною шкалою (Mayer та співавт., 1995).
У громаді потрібно розрізняти щонайменше три напрями довіри. Міжособистісна довіра стосується сусідів, родичів, волонтерів і знайомих, яким можна довірити інформацію або спільну справу. Міжгрупова довіра виникає між людьми з різним досвідом окупації, евакуації, повернення, служби, втрати майна або участі в місцевому житті. Інституційна довіра стосується здатності поліції, органів місцевого самоврядування, судів, освітніх і соціальних установ діяти законно, компетентно та справедливо.
Окремо варто виділити процедурну довіру: навіть за низької особистої симпатії люди можуть погоджуватися з правилами розгляду скарг, розподілу допомоги й ухвалення рішень, якщо ці правила зрозумілі, однакові для всіх і допускають оскарження. У дослідженнях української суспільної згуртованості розрізняють горизонтальні зв’язки між людьми та вертикальні відносини між громадянами й інституціями (ПРООН, методологія SCORE).
У кожному з цих напрямів можливий різний темп змін. Людина може довіряти рятувальникам, але поки не довіряти органу, який розподіляє компенсації; підтримувати сусідів у прибиранні вулиці, але утримуватися від особистих розмов про події окупації. Така неоднорідність допомагає точно оцінювати стан громади замість одного узагальненого запитання про рівень довіри.
Чому окупація руйнує соціальні очікування
Примус, стеження та невизначеність
Умови окупації змінюють значення звичайних дій. Розмова із сусідом, робота у школі, отримання медичної допомоги, перетин блокпоста або збереження телефону можуть супроводжуватися ризиками. Окупаційна влада здатна використовувати залежність людей від життєво необхідних послуг і придушувати незгоду. Звідси виникає вимушене обмеження контактів та обережність щодо того, кому й що повідомляти.
Моніторинг ООН за 2022–2023 роки описує затримання, катування, насильство, обмеження свободи висловлювання й примус працівників окремих професій до співпраці з окупаційними структурами. Документований контекст пояснює, чому після звільнення території жителі можуть прагнути конфіденційності й водночас потребувати надійних каналів повідомлення про злочини.
Різний досвід виживання
Ті, хто залишався під окупацією, евакуювався, працював у критичних службах, повернувся після звільнення або пережив незаконне утримання, мають різні історії, втрати та джерела інформації. Після повернення нерідко виникають запитання про дії знайомих: хто допомагав іншим, хто зазнавав примусу, хто отримував адміністративні послуги й хто свідомо сприяв насильству. Поспішне прирівнювання цих ситуацій руйнує справедливу оцінку.
Присутність людини на окупованій території, її робота для підтримання життєво необхідних послуг або користування документами, нав’язаними окупантом, самі по собі не доводять відповідальності за злочин. УВКПЛ ООН прямо застерегло від ризику переслідування за дії, до яких людей могли примусити окупаційні обставини. Визначення індивідуальної правової відповідальності належить компетентним органам за належними процедурами та доказами.
Порушення звичного порядку
Зруйноване житло, пошкоджені дороги, перервані послуги, невідоме місцеперебування близьких і обмежений доступ до роботи створюють тривалу невизначеність. У такій ситуації довіра до управління залежить від конкретного досвіду: чи надходить правдива інформація, чи працює водопостачання, чи пояснюють правила отримання допомоги, чи можуть люди безпечно поскаржитися.
Саме тому психологічне відновлення громади пов’язане з матеріальним та інституційним відновленням. Дані Міжнародної організації з міграції за 2026 рік розглядають довіру, належність і громадську участь разом з переміщенням населення, економічним напруженням та навантаженням на місцеві послуги. Це опитування висвітлює загальноукраїнські тенденції, а не дозволяє вивести універсальну психологічну характеристику кожної деокупованої громади.
Безпека як перша умова відновлення довіри
Фізична захищеність і доступ до території
Відновлення соціальних відносин потребує достовірної інформації про обстріли, вибухонебезпечні предмети, стан будівель, безпечні маршрути, роботу аварійних служб та можливості евакуації. Мінна небезпека може зберігатися після зміни контролю над територією. Програма протимінної діяльності ПРООН розглядає очищення територій і навчання щодо ризиків як передумови безпечного повернення, відновлення засобів існування та послуг.
Оголошення про відбудову не замінює перевірки безпеки уповноваженими службами. Громадські зустрічі, толоки, спортивні події та відвідування покинутих приміщень мають організовуватися лише там, де ризики оцінено належним чином. Організатори можуть підтримувати довіру вже тим, що повідомляють підтверджені обмеження й не приховують невизначеність.
Захист від погроз і розголошення інформації
У невеликій громаді особисті свідчення легко пов’язати з конкретною людиною. Публічне обговорення можливих злочинів, підозр у співпраці з окупантом або пережитого сексуального насильства може поставити постраждалих і свідків під загрозу стигматизації, залякування чи помсти. Безпечна участь передбачає можливість анонімного звернення в належних процедурах, обмеження доступу до чутливих даних і право припинити розмову.
Діалогова зустріч не повинна виконувати функції неофіційного допиту, публічного суду або обов’язкового свідчення. Для повідомлень про злочини потрібні уповноважені механізми документування та правової допомоги. Підхід узгоджується з міжвідомчими рекомендаціями з психічного здоров’я і психосоціальної підтримки у надзвичайних ситуаціях, які пов’язують підтримку з правами людини, захистом, координацією та участю громад.
Передбачуваність правил
Після тривалої невизначеності особливу цінність мають прості й стабільні процедури. Публічні критерії надання допомоги, пояснений порядок звернень, доступні години прийому, обґрунтовані строки та зрозумілий спосіб оскаржити рішення зменшують простір для чуток і довільного ставлення.
При цьому передбачуваність означає чесне повідомлення про реальні можливості установи. Обіцянка, яку орган влади не може виконати, нерідко створює додаткову недовіру. Регулярне пояснення затримок, виправлення помилок і звітування про виконане формують перевірюваний досвід, на якому може ґрунтуватися інституційна довіра.
Довіра, справедливість і відповідальність
У громаді після окупації право на безпеку й правосуддя зберігається незалежно від того, чи готові люди до примирення. Правдива фіксація подій, доступ до інформації про процедури, відшкодування шкоди в установлених формах і можливість домогтися розгляду порушень утворюють окрему площину суспільного відновлення.
Порівняльне дослідження Фідлер і Мросс (2023) про інструменти перехідного правосуддя і соціальну довіру в 24 випадках із 19 постконфліктних країн виявило важливість поєднання різних механізмів в окремих контекстах. Воно стосується переважно суспільств після громадянських воєн, тому його висновки не задають українських правових рішень, не обґрунтовують амністії за міжнародні злочини й не доводять універсальної ефективності будь-якого одного заходу.
Справедливі процедури також захищають від колективного звинувачення. Держава й громада мають розрізняти потерпілих, свідків, осіб, які діяли під примусом, та тих, чию відповідальність встановлено на підставі доказів. Доповідь ООН за червень — листопад 2025 року повторно порушує питання кримінального переслідування за роботу, яку окупаційна влада могла законно вимагати відповідно до міжнародного гуманітарного права. Для відновлення довіри значущим є одночасний захист постраждалих і дотримання правових гарантій.
Відновлення прав не вимагає від людини прощати кривдника або погоджуватися на зустріч із ним. Право зберігати дистанцію сумісне з участю в житті громади. Психологічне поняття примирення стосується можливих змін у відносинах; юридична відповідальність, гарантії неповторення й захист потерпілих мають власну логіку та підстави.
Як відновлюється довіра між мешканцями
Повторювана безпечна співпраця
Після окупації найбільш реалістичний початковий рівень взаємодії часто має конкретну мету: спільно забезпечити водою вулицю, організувати доступний простір для дітей, допомогти літнім людям або узгодити відновлення громадського маршруту. Результат можна перевірити, а внесок кожного учасника — побачити. Так виникають обмежені, але важливі підстави довіряти діям інших.
Метааналіз Петтігрю і Тропп (2006) показав загальний зв’язок між міжгруповим контактом і зниженням упереджень у великій кількості досліджень. Проте ці результати не дозволяють вважати будь-яку зустріч після окупації корисною: безпека, нерівність влади, добровільність і характер попереднього насильства змінюють умови взаємодії.
У польовому експерименті Сальми Муси (2020) спільна футбольна команда в Іраку після насильства з боку угруповання ІДІЛ сприяла доброзичливішій поведінці учасників щодо партнерів із іншої релігійної групи в межах спортивного середовища; зміни не переносилися послідовно на ширші ситуації. Цей результат демонструє можливості й межі одного виду спільної діяльності, а не готовий рецепт для українських громад.
Повага до різних темпів відновлення
Одна людина готова долучитися до прибирання вулиці, друга може допомагати дистанційно, третя прагне залишатися наодинці з родиною. Можливість обрати форму залучення сама по собі є ознакою безпечного середовища. Тиск щодо публічних виступів, спільного святкування, обговорення пережитого або символічного примирення може посилювати напруження.
Під час планування контактів потрібно оцінити, чи є між учасниками залежність, загрози та нерозв’язані питання відповідальності. Сучасний огляд психологічних міжгрупових втручань закликає визначати цілі, особливості учасників і контекст конкретної програми замість механічного перенесення однакових вправ у різні середовища (Чехаїч-Кленсі й Гальперін, 2024)).
Довіра без повного розкриття особистого досвіду
Люди мають право не пояснювати кожне рішення, ухвалене під час окупації. Практична співпраця можлива за згоди дотримуватися спільних правил і без необхідності розповідати стороннім про допити, переслідування, сімейні втрати чи стосунки з окупаційною адміністрацією. Збереження приватності зменшує ризик вторинної шкоди.
Водночас конфіденційність у діалозі не може означати приховування злочинів або блокування належного розслідування. Організатор повинен заздалегідь пояснити учасникам межі збереження інформації та доступні механізми звернення до компетентних органів.
Що можуть зробити органи місцевого самоврядування
Відкрите визначення пріоритетів
На початку відбудови часто бракує коштів, часу й персоналу. Розподіл обмежених ресурсів має зрозумілу соціальну ціну: один населений пункт отримає швидше відновлення дороги, інший — школи чи медичного пункту. Якщо критерії залишаються невідомими, навіть технічно обґрунтоване рішення може сприйматися як фаворитизм.
Корисна практика — оприлюднювати перелік потреб, критерії пріоритетності, кошториси в дозволеному обсязі, межі відповідальності установ і порядок подання заперечень. Представництво різних груп жителів допомагає виявляти наслідки, які не видно з адміністративного кабінету. ПРООН у своїх програмах громадської безпеки описує спільне визначення потреб громадянами, установами безпеки, правосуддя й місцевою владою як підхід до планування; опис реалізації сам по собі не доводить ефективності в кожному місці.
Доступні канали зворотного зв’язку
Участь у громадських слуханнях — лише один із способів взаємодії. Для людей із порушеною мобільністю, літніх мешканців, тих, хто перебуває далеко від громади, або тих, хто побоюється публічності, потрібні альтернативи: конфіденційне звернення, телефонний зв’язок, письмове повідомлення, прийом у доступному приміщенні, участь через законного представника у відповідних випадках.
Зворотний зв’язок має завершуватися поясненням, що було зроблено з пропозицією. Навіть відмова може сприйматися зрозуміліше, коли орган аргументує її правовими й ресурсними обставинами. Важливо публічно визнавати й виправляти встановлені помилки, а також забезпечувати можливість оскарження.
Відновлення здатності установ виконувати обіцянки
Компетентність і доброчесність — різні складові довіри. Установа може добросовісно повідомляти про проблеми, але не мати достатніх ресурсів; інша може швидко надавати послуги, проте ухвалювати непрозорі рішення. Для мешканців важливо знати і про результати, і про спосіб їх досягнення.
Дослідження ПРООН та SeeD на основі reSCORE 2024 окремо аналізує доброчесність, ефективність, захищеність і політичну спільноту у відносинах громадян та установ. Для окремої деокупованої громади ці виміри можна використовувати як орієнтир оцінювання, але результати загальнонаціонального опитування слід доповнювати перевіркою місцевих умов.
Роль волонтерів і громадських організацій
Місцеві волонтери нерідко першими відновлюють канали взаємодопомоги. Їхня перевага — знання конкретних потреб і зв’язок із жителями. Водночас волонтерське становище не надає автоматичного права збирати чутливі свідчення, визначати винуватість або представляти всю громаду.
Громадським організаціям доцільно домовлятися про прозорі критерії допомоги, захист персональних даних, маршрути перенаправлення до фахівців і правила реагування на скарги. Якщо допомога залежить від участі в діалозі, демонстрації вдячності або розголошення пережитого, виникає нерівна й потенційно примусова взаємодія. Міжвідомчі настанови IASC підкреслюють значення захисту прав, залучення громад і узгодження гуманітарної підтримки з базовими потребами.
Окрема увага потрібна тим, хто не має впливових контактів: людям з інвалідністю, маломобільним мешканцям, самотнім людям похилого віку, родинам із дітьми, людям після вимушеного переміщення, особам, які зазнали незаконного утримання. Оцінювання участі має перевіряти, чи доступні послуги цим групам і чи можуть вони висловлювати потреби без загрози для себе.
Суперечності між тими, хто виїжджав, залишався та повернувся
Переміщення під час війни створює відмінні витрати й ризики. Ті, хто залишався, могли переживати обмеження пересування та примус; ті, хто виїхав, втрачали житло, роботу, звичні соціальні зв’язки й доступ до майна. Після повернення питання ресурсів, житла або права голосу в місцевих рішеннях можуть породжувати взаємні претензії.
Корисно розмежувати факти, потреби та моральні оцінки. Факт — чи має родина придатне для проживання житло; потреба — безпечне поселення; оцінка — твердження, що одна категорія жителів заслуговує на допомогу більше за іншу. Процедура підтримки має спиратися на обґрунтовані критерії вразливості й потреб, а не на змагання історій страждання.
Опитування МОМ 2026 року включає відносини між переміщеними людьми, тими, хто повернувся, ветеранами та населенням, яке не переміщувалося. Воно корисне для постановки питань, але не дозволяє встановити, що певна категорія жителів сама по собі є джерелом конфлікту. Відповідна загальна тема розкрита в матеріалі «ВПО і приймаюча громада».
Чутки, звинувачення та інформаційна безпека
Інформаційні прогалини після окупації створюють умови для поширення неперевірених повідомлень: про зниклу допомогу, причетність сусіда до злочину, заплановане переселення або розподіл майна. Переповідання таких тверджень здатне змінювати поведінку людей до того, як з’явиться перевірка. Висока емоційна значущість теми не робить повідомлення достовірним.
Корисний стандарт комунікації має три частини: що встановлено на підставі доказів; що перебуває на перевірці; коли й де з’явиться наступне підтверджене повідомлення. Установа повинна мати процедуру оперативного виправлення неточностей і утримуватися від публічного називання підозрюваних поза належними правовими підставами.
Психологічно важливо відділяти запит про безпеку від вимоги повірити на слово. Якщо громаді повідомляють, що дорога вже безпечна або програма допомоги справедлива, мають бути доступні підстави такої оцінки. Доказовість і можливість поставити запитання підтримують поступове відновлення передбачуваних очікувань.
Коли доречний громадський діалог
Діалог може допомагати жителям пояснювати потреби, визначати спільні правила і спільно планувати роботу. Для цього необхідно сформулювати реалістичну мету: наприклад, обговорити доступність транспорту, роботу пункту допомоги чи прозорість громадських рішень. Формат не повинен підміняти розслідування злочинів, юридичне представництво або кризову допомогу.
Перед зустріччю організатори мають перевірити безпеку приміщення, конфіденційність, добровільність, можливість припинити участь, незалежність ведучого та зрозумілість очікуваного результату. Учасникам потрібно пояснити, чи ведеться запис, як обробляється інформація, які теми виходять за межі розмови, куди можна подати скаргу й хто ухвалює подальші рішення.
Якщо існують погрози, істотна залежність однієї людини від іншої, небезпека помсти чи ризик публічного тиску на постраждалих, спільний діалог відкладають або замінюють безпечнішими формами консультації. Примусове «вислуховування обох сторін» у ситуації злочину чи насильства може фактично перетворитися на повторне завдання шкоди.
Огляд Чехаїч-Кленсі й Гальперіна (2024) підкреслює, що результат міжгрупового втручання залежить від його мети, людей та контексту. А огляд Палук і співавторів (2021) вказує на прогалини щодо довгострокових змін упереджень. Тому кількість проведених зустрічей не є достатнім свідченням відновлення довіри.
Що робити, коли мешканці не довіряють один одному
Насамперед слід з’ясувати зміст недовіри. Одна ситуація — люди не знають, як перевірити заяви іншого учасника; друга — мають підтверджені дані про загрози; третя — очікують несправедливого розподілу допомоги. Для кожної потрібні різні рішення: прозора інформація, заходи захисту, належна правова процедура або зміна правил розподілу.
У малих групах можна починати зі співпраці, що має обмежений ризик: погодження графіка використання спільного приміщення, облаштування безпечного маршруту, допомоги людям з обмеженою мобільністю. Умовою є добровільність, доступність і можливість вийти з ініціативи. Поступове виконання домовленостей дає більше інформації про надійність партнерів, ніж урочисті заяви про єдність.
Коли виникають конкретні підозри у злочинах, вони мають передаватися для належної перевірки, а не вирішуватися відкритим голосуванням сусідів. Громадські лідери можуть захищати процедуру від погроз і публічного цькування, водночас не втручаючись у встановлення індивідуальної провини.
Психосоціальна підтримка і межі громадських програм
Пережитий страх, втрати, виснаження та труднощі адаптації можуть впливати на готовність людини виходити з дому, спілкуватися й брати участь у спільних заходах. Але групова недовіра або небажання говорити про окупацію не дозволяють робити висновок про психічний розлад конкретної людини. Потреби в клінічній допомозі оцінюють індивідуально кваліфіковані фахівці.
Базова підтримка починається з доступу до безпеки, медичної допомоги, достовірної інформації, соціальних послуг і можливості обрати посильну участь. Рекомендації IASC розглядають психічне здоров’я та психосоціальне благополуччя разом із захистом прав, житлом, харчуванням, освітою й підтримкою громади.
Не варто організовувати обов’язкові групові розповіді про пережите або пропонувати діалог як заміну спеціалізованій допомозі. Якщо людина звертається по психологічну чи медичну підтримку, вона має отримати зрозумілу інформацію про доступні послуги та право на конфіденційність і вибір.
Як громада може оцінити реальне відновлення довіри
Показник довіри має відповідати конкретному питанню. Загальний бал в анкеті корисний для порівняння тенденцій, але не відповідає самостійно, чи безпечно жінці подати скаргу, чи отримує повернена родина інформацію про допомогу і чи можна пройти певною дорогою.
Практична система оцінювання може поєднувати кілька вимірів: повідомлення про загрози й їх перевірку; доступність основних послуг; зрозумілість і виконання адміністративних процедур; кількість та характер обґрунтованих скарг; можливість брати участь у рішеннях; відчуття захищеності різних груп; рівень довіри до окремих інституцій; досвід безпечної співпраці між мешканцями.
Під час збору даних необхідно захищати респондентів. Маленькі підгрупи можуть бути впізнаваними, а запитання про окупацію — чутливими. Не слід оприлюднювати індивідуальні відповіді чи вимагати участі від отримувачів допомоги. Для оцінювання змін потрібно враховувати відтік і повернення населення, доступність різних груп та події безпеки між хвилями опитувань.
Звіт reSCORE 2024 про соціальну згуртованість і дослідження МОМ 2026 року демонструють багатовимірне вимірювання довіри, належності й участі. Проте для причинного висновку, що саме конкретна програма відновила довіру, потрібне окреме оцінювання зі зрозумілим порівнянням, врахуванням безпекових змін і можливих побічних наслідків.
Ризики програм відновлення довіри
Символічне примирення замість відповідальності
Публічна зустріч або спільна фотографія можуть створювати враження завершення конфлікту, хоча потерпілі ще не мають захисту, інформації та доступу до належних процедур. Така символічна дія не є показником справедливості. Організатори повинні чітко розділяти завдання громадської співпраці та встановлення відповідальності за насильство.
Підміна участі примусом
Коли соціальна допомога, доступ до ресурсів або схвалення керівництва фактично залежать від публічної участі в програмі, згода стає сумнівною. Відмова від участі не може бути підставою для виключення з основних послуг. Для заходів зі свідченнями й обговоренням насильства це особливо важливо.
Посилення розколу невдалими контактами
Непідготовлена зустріч може дати майданчик для погроз, принизливих висловлювань або стигматизації групи. Наукові узагальнення контактних програм не гарантують користі від конкретної події, тим більше під час війни. Слід визначати правила безпеки, межі дискусії, відповідальність організаторів та умови негайного припинення заходу (Чехаїч-Кленсі й Гальперін, 2024; Палук та співавт., 2021).
Нерівне представництво
Якщо рішення розробляють лише найактивніші або найбільш забезпечені жителі, інші можуть залишатися невидимими. Зручний час зустрічі, доступне приміщення, альтернативні канали звернення та зв’язок із людьми, які ще не повернулися, допомагають уникати цієї проблеми. Потрібно оцінювати, кого саме програма охопила й хто не зміг долучитися.
Практична послідовність дій для громади
Перший етап — встановити актуальні фізичні загрози, налагодити життєво необхідні послуги й доступні канали правдивої інформації. Ризики для жителів мають оцінювати компетентні служби, а рекомендації щодо пересування та використання приміщень повинні відповідати їхнім підтвердженим рішенням.
Другий етап — забезпечити безпечні способи повідомляти про порушення, отримувати допомогу та оскаржувати адміністративні рішення. Відновлення довіри потребує процедур, які не змушують постраждалих публічно виправдовуватися або розкривати особистий досвід.
Третій етап — визначити через різні канали основні потреби населення. Потрібно почути тих, хто залишався, повернувся, перебуває у переміщенні, має обмежену мобільність або не бажає публічних зустрічей. Пріоритети й рішення слід фіксувати та регулярно пояснювати.
Четвертий етап — створювати невеликі добровільні проєкти з перевірним результатом. Їхня мета полягає у відновленні корисних зв’язків і послуг, а не в перевірці лояльності чи емоційної готовності пробачати.
П’ятий етап — оцінювати, що справді змінилося: чи стало безпечніше, чи знизилися перешкоди для звернення по допомогу, чи відомі мешканцям правила, чи доступна участь у рішеннях і чи не з’явилися нові ризики для окремих груп. У разі шкоди програму потрібно змінювати або припиняти. Ця послідовність є практичною синтезованою схемою на основі рекомендацій IASC, моделі безпеки громад ПРООН та сучасних оглядів міжгрупових втручань, а не випробуваним стандартним протоколом для всіх деокупованих населених пунктів.
Що підтверджено наукою, а що потребує подальшого вивчення
Найкраще встановлено загальну значущість передбачуваності й оцінки надійності іншої сторони для довіри, зв’язок якості міжгрупового контакту з упередженнями та важливість інституційних відносин як складника соціальної згуртованості. Ці висновки походять із різних дослідницьких традицій і не дорівнюють прямому доведенню успіху певної програми саме у деокупованій Україні (Mayer та співавт., 1995; Pettigrew & Tropp, 2006; ПРООН, reSCORE 2024).
Порівняльні дослідження перехідного правосуддя та польові експерименти міжгрупової співпраці дають важливі, але контекстно обмежені результати. Зміни поведінки в межах одного проєкту можуть не переноситися на інші сфери, а успіх у суспільстві після внутрішнього конфлікту не можна безпосередньо переносити на наслідки окупації внаслідок міжнародної агресії (Fiedler & Mross, 2023; Mousa, 2020).
Звіти ООН та українські соціологічні дослідження документують масштабні проблеми безпеки, довіри й відновлення. Вони дають підстави формулювати локальні запитання, але не встановлюють універсального темпу відновлення, не виявляють психічного стану окремого жителя та не підтверджують автоматичної ефективності діалогу, спільного заходу чи інформаційної кампанії.
Поширені запитання
Чи повинні жителі почати довіряти одне одному одразу після звільнення?
Ні. Довіра формується на підставі досвіду надійної поведінки, наявності захисту та дотримання правил. У небезпечних умовах обережність може бути обґрунтованою. Громада здатна співпрацювати за чіткими процедурами навіть тоді, коли особисті стосунки ще відновлюються.
Як діяти, якщо сусіда підозрюють у співпраці з окупантами?
Потрібно розмежувати перевірні факти, чутки, вимушені дії для виживання та можливі свідомі правопорушення. Встановлення індивідуальної юридичної відповідальності належить компетентним органам. Публічне цькування й колективне покарання створюють додаткову небезпеку; УВКПЛ ООН застерігає від помилок у розмежуванні примусу й відповідальності.
Чи потрібні спільні заходи для відновлення єдності громади?
Спільна діяльність може бути корисною, коли вона добровільна, безпечна, має конкретну мету та враховує ризики. Дослідження показують контекстну дію міжгрупового контакту; сама кількість зустрічей або учасників не підтверджує зростання довіри (Mousa, 2020; Чехаїч-Кленсі й Гальперін, 2024).
Чи можна відновити довіру без прощення?
Так. Можна домовлятися про безпечні правила співіснування, вимагати справедливості, виконувати спільні завдання й захищати права без особистого прощення. Потреби постраждалих, юридична відповідальність і готовність до примирення належать до різних процесів.
Чим довіра до сусідів відрізняється від довіри до влади?
У першому випадку люди оцінюють поведінку інших мешканців і груп; у другому — законність, компетентність, прозорість і передбачуваність установ. Дослідження соціальної згуртованості в Україні окремо вимірюють горизонтальні та вертикальні відносини (ПРООН, SCORE).
Як зрозуміти, що програма справді допомогла?
Слід порівнювати конкретні результати до й після заходів, враховувати зміни безпекової ситуації, відмінності між групами та можливу шкоду. Варто оцінювати захищеність, якість процедур, доступність послуг і реальну співпрацю, а не лише задоволеність учасників зустріччю.
Висновок
Довіра після окупації відновлюється там, де люди отримують досвід захищеності, справедливих процедур і передбачуваної взаємодії. Першочерговими є реальна безпека, індивідуальна правова відповідальність за насильство, повага до прав постраждалих, доступність допомоги й участь жителів у рішеннях. Міжособистісна та міжгрупова довіра можуть розвиватися поступово через добровільну співпрацю з перевірним результатом. Кожна громада потребує власної оцінки ризиків і потреб, оскільки наслідки окупації, переміщення та відбудови відрізняються.
Пов’язані статті
Психологія миру: предмет, наукові підходи та практичні завдання — основні поняття миробудування, конфлікту й відновлення суспільних відносин.
Миробудування: психологічні механізми та участь суспільства — участь громад та перевірка результатів миробудівних заходів.
Соціальна згуртованість: чинники, прояви й вимірювання — горизонтальні зв’язки, довіра до інституцій і оцінювання згуртованості.
Можливості й межі примирення після війни в Україні — права постраждалих, відповідальність і умови можливого примирення.
Процедурна справедливість — значення зрозумілих і неупереджених процедур для довіри до рішень.
Відновна справедливість — підходи до відновлення після заподіяної шкоди та їхні межі.
Теорія міжгрупового контакту — наукові умови, за яких взаємодія впливає на міжгрупові ставлення.
ВПО і приймаюча громада — потреби, напруження й співпраця під час вимушеного переміщення.
Джерела
Čehajić-Clancy, S., & Halperin, E. (2024). Advancing research and practice of psychological intergroup interventions. Nature Reviews Psychology, 3, 574–588. https://doi.org/10.1038/s44159-024-00330-z.
Fiedler, C., & Mross, K. (2023). Dealing with the past for a peaceful future? Analysing the effect of transitional justice instruments on trust in postconflict societies. International Journal of Transitional Justice, 17(2), 303–321. https://doi.org/10.1093/ijtj/ijad010.
Inter-Agency Standing Committee. (2007). IASC guidelines for mental health and psychosocial support in emergency settings. https://www.who.int/publications/i/item/iasc-guidelines-for-mental-health-and-psychosocial-support-in-emergency-settings.
International Organization for Migration. (2026). Ukraine — Social cohesion in Ukraine: Trust, belonging and civic participation — July 2026. Displacement Tracking Matrix. https://dtm.iom.int/reports/ukraine-social-cohesion-ukraine-trust-belonging-and-civic-participation-july-2026.
Mayer, R. C., Davis, J. H., & Schoorman, F. D. (1995). An integrative model of organizational trust. Academy of Management Review, 20(3), 709–734. https://doi.org/10.5465/amr.1995.9508080335.
Mousa, S. (2020). Building social cohesion between Christians and Muslims through soccer in post-ISIS Iraq. Science, 369(6505), 866–870. https://doi.org/10.1126/science.abb3153.
Office of the United Nations High Commissioner for Human Rights. (2024). Human rights situation during the Russian occupation of territory of Ukraine and its aftermath, 24 February 2022 to 31 December 2023. https://ukraine.ohchr.org/en/human-rights-situation-during-russian-occupation-territory-ukraine-and-its-aftermath-EN.
Office of the United Nations High Commissioner for Human Rights. (2025). Report on the human rights situation in Ukraine, 1 June – 30 November 2025. https://ukraine.un.org/en/306769-report-human-rights-situation-ukraine-1-june-%E2%80%93-30-november-2025.
Paluck, E. L., Porat, R., Clark, C. S., & Green, D. P. (2021). Prejudice reduction: Progress and challenges. Annual Review of Psychology, 72, 533–560. https://doi.org/10.1146/annurev-psych-071620-030619.
Pettigrew, T. F., & Tropp, L. R. (2006). A meta-analytic test of intergroup contact theory. Journal of Personality and Social Psychology, 90(5), 751–783. https://doi.org/10.1037/0022-3514.90.5.751.
United Nations Development Programme. (n.d.). Enhancing community security and social cohesion. https://www.undp.org/ukraine/enhancing-community-security-and-social-cohesion.
United Nations Development Programme. (n.d.). Mine action project in Ukraine. https://www.undp.org/ukraine/projects/mine-action-project-ukraine.
United Nations Development Programme. (n.d.). Social cohesion and reconciliation index (SCORE) for Ukraine. https://www.undp.org/ukraine/social-cohesion-and-reconciliation-index-score-eastern-ukraine.
United Nations Development Programme. (2024). Соціальна згуртованість в Україні: тенденції за даними дослідження reSCORE 2024. https://www.undp.org/uk/ukraine/publications/sotsialna-zhurtovanist-v-ukrayini-tendentsiyi-za-danymy-doslidzhennya-rescore-2024.
United Nations Development Programme. (2025). Єдність між державою та громадянами в Україні (Результати дослідження reSCORE у 2024 році). https://www.undp.org/uk/ukraine/publications/yednist-mizh-derzhavoyu-ta-hromadyanamy-v-ukrayini-rezultaty-doslidzhennya-rescore-u-2024-rotsi.