Напруга між переселенцями і приймаючими громадами: як її зменшувати

Український психологічний ХАБ · 15 жовтня 2026 року · Редакційна політика

Напруга між переселенцями і приймаючими громадами виникає тоді, коли труднощі спільного життя, нерівномірний доступ до ресурсів або взаємні очікування починають пояснювати через належність людей до груп «місцевих» і «приїжджих». Вона може проявлятися в побутових суперечках, чутках про допомогу, недовірі до рішень влади, униканні контактів, образливих висловлюваннях або відкритих конфліктах. Зменшення такої напруги потребує одночасної роботи з реальними проблемами, правилами ухвалення рішень, безпекою та міжгруповими стосунками.

Для України це питання пов’язане з вимушеним внутрішнім переміщенням унаслідок російської агресії, тривалим навантаженням на громади й необхідністю забезпечувати гідні умови життя для різних категорій мешканців. Відмінності в досвіді переселенців і давніх жителів є важливими для розуміння потреб, але не дають підстав приписувати групам єдині риси чи колективну провину. Порівняльний огляд досліджень вимушеного переміщення у понад 30 країнах показує: прибуття переміщених людей саме по собі не означає руйнування соціальної згуртованості; значення мають соціально-економічні умови, державна політика та інституційні рішення.

Практичний принцип такий: спочатку визначити, що саме стало предметом суперечки, хто і як зазнав шкоди, які правила або ресурси потребують змін; далі обрати безпечний спосіб розгляду скарги, участі сторін і перевірки виконання домовленостей. Діалог допомагає за відповідних умов, а розв’язання житлового, адміністративного чи дискримінаційного питання вимагає також конкретного рішення уповноваженої установи.

Що означає соціальна напруга між ВПО та приймаючою громадою

Внутрішньо переміщені особи (ВПО) — люди, які були змушені залишити своє місце проживання, залишаючись у межах країни. Приймаюча громада — місцева спільнота, у якій вони тимчасово або тривало живуть. У повсякденному житті межа між цими категоріями змінюється: людина, яка переїхала, навчає дітей у місцевій школі, працює, сплачує податки, волонтерить і бере участь у спільних справах. Вона є учасницею громади, навіть якщо зберігає зв’язок із попереднім домом або планує повернутися.

Соціальна напруга — сукупність настороженості, невдоволення, негативних очікувань і суперечностей, що ускладнюють взаємодію людей чи груп. Вона не є клінічним діагнозом і не має єдиного універсального «рівня» для всієї України. Слід розрізняти повідомлене відчуття несправедливості, задокументовану нерівність доступу, окремий побутовий конфлікт, дискримінаційну практику й систематичну ворожість. Кожне явище потребує іншої реакції.

Метою цієї статті є практична робота з конкретною напругою й конфліктами: як їх вчасно помічати, не посилювати, переводити в керовані процедури та оцінювати результат. Ширші питання інтеграції, належності й участі розглянуто в матеріалі «ВПО та приймаюча громада: довіра, участь і соціальна напруга», а загальні механізми ескалації — у статті «Міжгруповий конфлікт».

Чому виникає напруга: ресурси, сприйняття справедливості та групові межі

Реальний дефіцит і відчуття конкуренції

Черги до лікаря, нестача доступного житла, перевантаження шкіл, обмежені робочі місця або транспортні труднощі створюють підстави для невдоволення. Якщо проблема виникла після прибуття нових мешканців, її можуть автоматично приписати переселенцям. Однак причинами часто є сукупність руйнувань, зміни бюджету, нестача працівників, нерівномірне фінансування й попередня вразливість інфраструктури.

Реалістична міжгрупова загроза пов’язана зі сприйняттям конкуренції за матеріальні можливості, безпеку або вплив. Важливе саме розрізнення: черга може бути фактично довшою, а твердження «допомогу отримують лише вони» — помилковим; іноді навпаки, підозра про непрозорі правила виявляє реальну проблему. Організатори реагують на обидва виміри: перевіряють факти й дають людям зрозуміле пояснення.

Українське дослідження Oliinyk та співавторів (2025) порівняло відповіді 514 ВПО і 850 жителів приймаючих громад, опитаних у червні–липні 2024 року. Загальні оцінки напруги були переважно невисокими, хоча респонденти повідомляли про окремі проблеми й відмінності в сприйнятті. Це опис конкретного опитування, який не дає підстав вважати всі громади однаковими або робити висновки про причинний ефект певної програми.

Допомога за різними критеріями та видимість нерівності

Адресна підтримка може залежати від факту переміщення, рівня доходу, інвалідності, втрати житла, складу домогосподарства чи інших установлених умов. Люди часто бачать результат — хтось отримав виплату або місце для проживання, — але не бачать критеріїв. У цій інформаційній прогалині виникає припущення про привілеї однієї групи й ігнорування іншої.

Процедурна справедливість охоплює ясність правил, однакове застосування критеріїв, можливість подати звернення, пояснення рішення та доступний порядок перегляду. Широкий метааналіз Chan, Bradford і Stott виявив зв’язок між сприйняттям процедурної справедливості й легітимністю установ у дослідженнях поліції. Висновок про конкретні місцеві програми допомоги в Україні потребує окремої перевірки, але механізм вказує, чому повага та передбачувані процедури мають суспільну вагу.

Групові узагальнення та чутки

Один невдалий досвід взаємодії може перетворитися на історію про всіх «переселенців» або всіх «місцевих». Групові ярлики спрощують складну ситуацію, підтримують взаємну підозру й полегшують виправдання недружньої поведінки. Підсилення відбувається, коли в чатах і соціальних мережах повторюють неперевірені твердження без дати, джерела або конкретного рішення, яке оскаржують.

Запобігання чуткам передбачає регулярну публікацію правил, доступну відповідь на конкретні запитання й виправлення помилкової інформації без публічного приниження людини, яка помилилася. Якщо громада дійсно має дефіцит місць у дитсадку, інформаційна кампанія без плану розширення доступу залишить головну причину суперечки.

Мова, регіональні відмінності та потреба у визнанні

Мовні звички, попередній досвід життя, локальні традиції й переживання війни можуть ставати підставою для непорозуміння. Важливо відділяти конкретну поведінку — наприклад, грубе звертання чи порушення спільного правила — від припущень про походження, мову або біографію людини. Потреба в повазі присутня в обох групах, але обставини вимушеного переїзду створюють додаткову залежність від житла, допомоги й місцевих установ.

Право встановлювати безпечні спільні правила не означає права допитувати людину про пережите, вимагати доказів її лояльності чи знецінювати втрати. Російська агресія проти України є визначальним історичним контекстом вимушеного переміщення; місцеві суперечки щодо ресурсів не перетворюють агресора й постраждалих на рівнозначні сторони насильства.

Які ознаки показують, що напруга зростає

На ранньому етапі можуть з’являтися повторні скарги про несправедливе ставлення, неофіційний поділ заходів на «своїх» і «чужих», взаємне уникання, небажання звертатися до установ або емоційні дописи з колективними звинуваченнями. Ці сигнали потребують перевірки: критика конкретного рішення влади є законною участю, а незгода мешканців щодо бюджету ще не означає міжгрупової ворожнечі.

Більш тривожними проявами є систематичне цькування, погрози виселенням, поширення персональних даних, заклики позбавляти людей послуг за походженням, напади або примушування до «публічного примирення». Тут пріоритет належить фізичній безпеці, захисту прав, фіксації фактів і компетентному реагуванню. Проводити групове обговорення замість припинення погроз небезпечно.

Для місцевої ради, школи чи гуманітарної організації корисний простий журнал сигналів: дата події, місце, тема, джерело інформації, підтверджені факти, спосіб реагування, результат і потреба в подальших діях. У публічному звіті слід агрегувати дані й вилучати персональні відомості. Кількість скарг може збільшитися після запуску довіреного каналу звернень, тому цей показник сам по собі ще не свідчить про погіршення ситуації.

Покроковий алгоритм зменшення напруги в громаді

Крок 1. Визначити безпекові межі та відповідальних осіб

Перед будь-якою зустріччю з’ясуйте, чи є погрози, переслідування, дискримінаційна відмова в послузі, конфлікт навколо житла або інша ситуація, яка потребує невідкладного захисту. Визначте, хто має повноваження змінити рішення: адміністрація закладу, роботодавець, орган місцевого самоврядування, надавач допомоги чи інша уповноважена інституція.

Постраждала людина має право відмовитися від спільної зустрічі з тим, хто їй погрожував або принижував її. Повідомте про доступні способи індивідуального звернення, супроводу та захисту. За безпосередньої небезпеки звертайтеся до відповідних екстрених служб; місцевий фасилітатор не замінює безпекового реагування.

Крок 2. Перекласти загальні звинувачення мовою перевірюваних подій

Фразу «усім допомагають, крім нас» потрібно розкласти на запитання: про яку програму йдеться, хто її організовує, які критерії, скільки звернень і рішень, де оприлюднено правила, який механізм оскарження? Твердження «переселенці забрали робочі місця» слід зіставити з даними місцевого ринку праці, а не обговорювати як установлену характеристику людей.

Визначте три окремі колонки аналізу: підтверджені обставини; досвід і потреби учасників; припущення, які ще належить перевірити. Особисте переживання приниження чи страху заслуговує на уважне ставлення, навіть коли фактичне пояснення події виявилося неточним. Водночас повідомлене переживання не замінює перевірки конкретного звинувачення щодо іншої особи.

Крок 3. Дати прозору відповідь про ресурси та правила

Організація, що розподіляє кошти або послуги, публікує доступне пояснення: мета програми, джерело фінансування, критерії участі, обмеження, строки, порядок черги, спосіб отримати відповідь і порядок подання скарги. Рішення пояснюють зрозумілою мовою та в доступних форматах, з урахуванням людей без постійного доступу до інтернету.

Якщо програма створює непередбачений розрив між групами, слід переглянути дизайн або додати окрему підтримку іншим вразливим мешканцям там, де для цього є повноваження й ресурси. Інформаційна відкритість важлива, але вона не компенсує незаконного чи очевидно несправедливого рішення. Розгляд обґрунтованої скарги має завершуватися дією.

Крок 4. Організувати представництво без символічної участі

Запросіть людей із різним досвідом: ВПО різного віку, давніх жителів, орендарів, батьків дітей, людей з інвалідністю, працівників установ, представників громадських об’єднань. Склад учасників визначають за темою, а не за принципом «одна людина представляє всіх переселенців». Попередня консультація з кожною групою допомагає визначити ризики та бар’єри участі.

Надайте людям можливість впливати на порядок денний, час зустрічі, формулювання проблеми та спосіб одержати результат. Оплачене перевезення, безбар’єрне приміщення, догляд за дітьми чи дистанційний канал можуть бути потрібні для реальної участі. Відмова від публічного виступу не означає відсутності зацікавленості.

Крок 5. Обрати формат взаємодії за рівнем ризику

Для технічної суперечки щодо черги достатньо відкритого пояснення установи, прийому звернень і процедури перегляду. Для конфлікту сусідів може підійти розмова за чіткими правилами або добровільна медіація. Для накопиченої міжгрупової недовіри доцільні попередні окремі консультації, підготовка фасилітатора й поступова зустріч щодо конкретних спільних потреб.

Дослідження контакту між групами дають підстави розвивати співпрацю, але попереджають про ризики. Класичний метааналіз Pettigrew і Tropp пов’язав міжгруповий контакт зі зменшенням упереджень. Натомість метааналіз Paolini та співавторів (2024) виявив, що негативні контакти можуть мати сильніший несприятливий зв’язок із ставленням, ніж позитивні — сприятливий. Отже, примусова чи невдало організована зустріч може погіршити ситуацію.

Крок 6. Узгодити невелику кількість перевірюваних рішень

Результатом обговорення мають стати конкретні дії: хто публікує критерії допомоги; хто перевіряє чергу; до якої дати школа змінить процедуру реагування на цькування; хто відповідає за доступність приміщення; як і коли учасники побачать результат. Кожна дія потребує відповідального, строку та способу перевірки.

Домовленості не можуть зобов’язувати людину відмовитися від правового захисту, замовчати дискримінацію чи пробачити заподіяну шкоду. Компроміс у питанні розкладу спільного приміщення й реагування на погрози належать до різних категорій рішень.

Крок 7. Перевірити наслідки й бути готовими змінити програму

Через погоджений період поверніться до фактів: чи змінилися черги, доступ до інформації, строки розгляду звернень, повторюваність конкретних інцидентів, відчуття безпеки й задоволеність процедурою? Опитайте учасників конфіденційно, а також людей, які відмовилися від зустрічі. Перевірте, чи не погіршилося становище менш помітних груп.

Методика оцінювання фасилітованого діалогу, оприлюднена ОБСЄ 2026 року, пропонує оцінювати якість процесу, початкові результати та вплив. Вона є практичним методичним ресурсом, а не доказом того, що кожна діалогова програма обов’язково зменшує напругу.

Що працює краще в конкретних ситуаціях

Суперечка щодо житла та оренди

Коли обговорення зводиться до «через приїжджих зросли ціни», передусім слід зібрати інформацію про доступну пропозицію житла, пошкодження фонду, зміни попиту та можливості підтримки вразливих домогосподарств. Корисно розділяти скарги на недоступність житла, порушення домовленостей оренди й дискримінаційну відмову. Відповідальне рішення може включати прозорий облік потреб, доступне інформування про житлові програми та незалежний розгляд конкретних порушень.

Заходи знайомства сусідів можуть поліпшувати атмосферу, але самі не збільшать кількості квартир. План реагування МОМ на кризу в Україні на 2026 рік поєднує доступне житло, економічну стійкість, участь громад та соціальну згуртованість. Це програмний план, а не завершена оцінка ефективності кожного заходу.

Напруга навколо гуманітарної допомоги

Організатор допомоги повинен пояснювати, що саме фінансує програму, які обмеження встановлено, які потреби охоплено й куди звернутися у разі помилки. Збирати запити від людей за різними типами вразливості корисніше, ніж змагання між двома категоріями мешканців. Важливо публікувати підсумки без розкриття особистих історій та адрес отримувачів допомоги.

Якщо обурення викликає рішення конкретного центру, спершу потрібні незалежна перевірка й виправлення помилок, а вже потім спільна розмова про ширші правила. Збірка українських рекомендацій ОБСЄ з конфліктів у приймаючих громадах присвячена комунікації в умовах війни й може слугувати допоміжним практичним матеріалом для координаторів, волонтерів і мешканців.

Конфлікти у школі, гуртках та серед дітей

У школі дорослі мають чітко реагувати на цькування, виключення з колективу й образи за походженням. Розподіл дітей на «місцевих» і «переселенців» у публічних звинуваченнях закріплює групову межу. Практичний шлях: зупинити конкретну шкоду, зібрати факти, пояснити правила, підтримати постраждалу дитину, провести роботу з учасниками й визначити, як контролюватиметься повторення.

Спільні навчальні або творчі завдання мають зміст, коли діти співпрацюють заради результату, отримують рівну можливість зробити внесок та підтримку дорослих. Публічне примушування дітей розповідати про пережиті обстріли чи втрати заради «згуртування» порушує принцип добровільності й може завдати шкоди.

Робочі колективи та місцевий бізнес

Підприємству доцільно встановити однакові критерії наймання, оплати, оцінювання роботи й реагування на образливі висловлювання. Якщо виникла суперечка про розподіл змін або премій, слід перевірити документацію та правила, а не обговорювати регіональне походження працівників. Для нових співробітників корисні наставництво, прозорі інструкції й доступ до скарги без ризику помсти.

Спільні справи в бізнесі та волонтерстві можуть створювати позитивний контакт, проте він залишається добровільним, безпечним і пов’язаним із реальною метою. Систематичний огляд Orazani, Reynolds і Osborne (2023) описує перспективність подолання стереотипів та позитивної кооперації, одночасно наголошуючи на нерівномірності доказової бази.

Суперечки у місцях колективного проживання

У спільному житлі потрібні письмові й доступно пояснені правила користування кухнею, пральнею, просторами тиші та прибирання. Звернення щодо шуму, черг чи пошкодженого майна розглядають на рівні конкретної події. Зміни обговорюють з усіма мешканцями, а ті, хто залежить від надавача житла, повинні мати безпечний канал повідомлення про порушення.

Коли суперечка стосується насильства, погроз, сексуальних домагань чи примусу, керівник закладу не має замінювати захист постраждалих примирливою зустріччю. Порядок реагування на загрозу й можливість безпечного розміщення мають перевагу над бажанням швидко отримати зовнішньо спокійну атмосферу.

Як організувати діалог, щоб він не посилив конфлікт

Фасилітований діалог — добровільний процес, у якому підготовлений ведучий допомагає людям сформулювати проблеми, почути відмінні потреби та виробити можливі рішення. Його застосовують там, де збережені мінімальні умови безпеки, учасники можуть відмовитися без покарання, а організатори мають план реагування на приниження, погрози й розкриття конфіденційної інформації.

Перед зустріччю доцільно окремо поговорити з потенційними учасниками. Потрібно запитати, чого вони хочуть досягти, яка інформація може бути оприлюднена, кого вони вважають небезпечним співрозмовником, чи можуть брати участь без стороннього тиску й за яких умов хотіли б припинити зустріч. Процес має передбачати паузу, вихід без пояснень і можливість подати письмове звернення.

Порядок розмови починається з конкретної теми: «Як зробити критерії доступу до гуртків зрозумілими для всіх батьків?» або «Як організувати користування спільним приміщенням?». Ведучий стежить, щоб учасники описували випадки, потреби й пропозиції, а не приписували провину всій групі. Якщо прозвучала дискримінаційна вимога, її слід оцінювати відповідно до прав і правил, а не ставити на голосування.

Нейтральність щодо процедури не вимагає нейтральності щодо приниження, насильства або порушення прав. Завдання фасилітатора — створити справедливі можливості висловитися, розрізнити перевірені факти і позиції, передати рішення компетентній установі й зафіксувати домовленості, на які учасники дали згоду.

Наукове підґрунтя для діалогу варто оцінювати окремо від його популярності. Огляд Paluck та співавторів (2021) вказує на прогалини в дослідженнях тривалих ефектів програм зменшення упереджень. Тому твердження «після зустрічі всім сподобалося» є корисним зворотним зв’язком, але не доводить зменшення дискримінації чи довготривалої зміни стосунків.

Коли спільна зустріч неприйнятна або передчасна

Груповий діалог відкладають, якщо є активні погрози, цькування, небезпека розкриття персональних даних, залежність постраждалої людини від кривдника, реальна загроза втратити житло чи допомогу через незгоду, або якщо сторони ще не отримали інформації про свої права та альтернативні способи захисту.

Учасники не повинні бути змушені виправдовувати власне переселення, розповідати подробиці насильства, доводити, що вони «гідні допомоги», чи публічно висловлювати подяку. Сильні емоції після вимушеного переїзду не свідчать автоматично про психічний розлад. Організатор програми повинен розрізняти психологічний дискомфорт, соціальну потребу, ознаки небезпеки та питання, яке належить до компетенції медичних або правоохоронних служб.

Якщо людина не хоче контакту, можливі інші механізми участі: конфіденційна скарга, представник, письмове опитування, окрема консультація, незалежний розгляд або зміна процедур без особистої зустрічі. Міжнародні рекомендації з психосоціальної підтримки в надзвичайних ситуаціях наголошують на захисті, залученні громад та врахуванні потреб людей, яких зачепила криза.

Як не підсилювати напругу інформаційними кампаніями

Публічне повідомлення має називати факти, джерело й конкретний спосіб дії. Формула «громада стала конфліктною через переселенців» приписує системну проблему людям. Натомість повідомлення «через пошкодження приміщення та збільшення кількості заявок виникла черга, адміністрація оприлюднює новий порядок і спосіб оскарження» відокремлює причини від групових ярликів.

Інформування має бути двостороннім. Окрім оголошень про нові рішення, установі потрібен канал отримання запитань і повідомлень про фактичні помилки. Рекомендовано вказувати дату оновлення даних, відповідальну особу, строк відповіді та спосіб отримати інформацію офлайн. Чутки слід спростовувати без повторного поширення прізвищ, адрес чи скриншотів із приватними даними.

Показові фото «злагоди», конкурси вдячності й вимога до переселенців розповідати історії втрат у медіа можуть створювати додатковий тиск. Публічне висвітлення доречне лише за добровільної згоди, а можливість одержати допомогу не повинна залежати від участі в кампанії.

Хто за що відповідає у зменшенні напруги

Орган місцевого самоврядування

Завдання органу влади — підтримувати відкриті правила використання ресурсів, своєчасно розглядати звернення, збирати дані про потреби різних категорій мешканців, інформувати про обмеження та звітувати про виконання рішень. Для складних суперечок потрібна міжвідомча координація, оскільки школа, житлова служба й соціальний захист можуть впливати на одну ситуацію одночасно.

Громадські та гуманітарні організації

Організації мають забезпечувати зрозумілі критерії програм, добирати учасників так, щоб не посилювати нерівність, пропонувати незалежні канали скарг і перевіряти небажані наслідки. Практичні плани МОМ на 2026 рік передбачають інтеграцію питань житла, доходів, участі й соціальної згуртованості, що відповідає багаторівневому підходу.

Фасилітатори, медіатори та психологи

Фасилітатор забезпечує процедуру розмови, медіатор може сприяти добровільному врегулюванню конкретного спору, психолог допомагає працювати з переживаннями та психологічними бар’єрами. Ці функції можуть співпрацювати, але мають різні межі компетенції. Жоден із фахівців не повинен використовувати групову зустріч для діагностування психічного стану мешканців або заміни належного розгляду скарг.

Мешканці громади

Кожен мешканець може називати конкретні проблеми, вимагати зрозумілих критеріїв, оскаржувати несправедливі рішення й утримуватися від групових узагальнень. Люди мають право зберігати власні культурні та родинні зв’язки, не брати участі у публічних заходах та звертатися по допомогу в обраному безпечному форматі.

Що доводять наукові дослідження, а що залишається відкритим

Метааналіз Pettigrew і Tropp (2006) надає потужну загальну основу для твердження, що міжгруповий контакт часто пов’язаний зі зменшенням упереджень. Він об’єднує дуже різні країни, групи та контексти. Метааналіз Paolini та співавторів (2024) уточнює цей висновок, показуючи важливість якості контакту й небезпеку негативного досвіду. Звідси випливає необхідність безпечного проєктування взаємодії, а не механічного збільшення кількості зустрічей.

Систематичний огляд Orazani та співавторів (2023) охопив 73 дослідження втручань і відзначив перспективність спільної діяльності, подолання стереотипів та позитивних контактів. Водночас автори наголошують на методологічних слабкостях, потребі багаторівневих втручань і кращого вимірювання. Дані підтримують обережне випробування програм з оцінюванням, а не обіцянку універсального результату.

Огляд Myers та співавторів (2024) узагальнює міжнародні дослідження вимушеного переміщення та ролі держави; його головний висновок — соціальна згуртованість залежить від контексту і політики. Він не дає готового алгоритму, який можна однаково застосувати в кожній українській громаді.

Українське опитування Oliinyk та співавторів (2025) забезпечує безпосередній контекст сприйняття ВПО та приймаючих громад під час війни. Аналітичний звіт МОМ за даними опитування січня–березня 2026 року розглядає довіру, належність і громадянську участь, зокрема між різними групами населення. Описові опитування допомагають визначати проблеми й відмінності, але самі не встановлюють, яка місцева програма спричинила позитивну зміну.

Дослідження взаємодії біженців і приймаючих спільнот у Східній Африці показало, що позитивні кореляції можуть змінюватися після врахування ендогенності: люди з кращими первинними установками частіше вступають у контакт. Це додатковий аргумент на користь якісного дизайну оцінювання, порівняльних даних і довготривалого спостереження, а не лише підрахунку відвідувачів заходів.

Як вимірювати зменшення напруги без самообману

Зафіксувати початкову ситуацію

Перед втручанням зберіть базові показники з мінімальним збором персональних даних. Можна оцінювати частоту певних конфліктних ситуацій, доступність послуг, строки відповіді на скарги, знання правил, суб’єктивне відчуття безпеки, довіру до процедури й готовність до добровільної співпраці. Потрібно заздалегідь визначити питання, вибірку, спосіб анонімності та період повторного вимірювання.

Українські матеріали ПРООН щодо індексів SCORE/reSCORE демонструють багатовимірний підхід до оцінювання соціальної згуртованості. Окремий індекс або середній бал не можна механічно переносити між громадами без аналізу методу, складу респондентів та умов безпеки.

Розділити процес, результат і вплив

Процес — скільки людей отримали інформацію, чи мали право відмовитися, чи були представлені різні групи, чи працював механізм скарг. Безпосередній результат — чи оприлюднено критерії, переглянуто конкретне рішення, відновлено послугу, виконано домовленості. Віддалений вплив — чи зменшилися повторні випадки, відчуття несправедливості й уникання, чи зміцнилася довіра та співпраця.

Задоволеність окремою зустріччю не є тотожною примиренню. Менша кількість скарг може означати як зменшення проблем, так і втрату довіри до каналу звернень. Підвищення кількості звернень інколи відображає поліпшення доступу до скарги. Тому потрібне поєднання показників, аналіз причин і конфіденційний зворотний зв’язок.

Перевірити нерівномірність результатів і шкоду

Окремо оцінюйте результати для давніх жителів, ВПО, людей з інвалідністю, старших мешканців, сімей із дітьми та інших релевантних категорій без публічного розкриття вразливості конкретних осіб. Підсумковий середній бал може приховувати погіршення для невеликої групи. Питайте, чи з’явилися погрози, стигматизація, примус до участі, витік персональних даних або невиконані обіцянки.

Для причинного висновку потрібні належний дослідницький дизайн, порівняння, урахування зовнішніх подій і зміна вимірюваних показників. В умовах обстрілів, переміщення та економічних змін простий результат «до / після» особливо вразливий до хибної атрибуції. Якщо суворе дослідження неможливе, слід прямо називати дані спостережними.

Що варто робити вже сьогодні

Громада може почати з короткого переліку поточних суперечок, перевірки безпекових ризиків і перегляду правил, які спричиняють повторні скарги. Наступними діями стануть оприлюднення критеріїв і відповідальних осіб, організація доступного каналу звернень, залучення різних мешканців до розроблення конкретного рішення та встановлення дати перевірки результату.

Корисне робоче запитання звучить так: «Яке рішення можна змінити, щоб люди з різним досвідом переселення та проживання мали зрозумілі правила, безпечний доступ до послуг і можливість захистити свої права?» Воно спрямовує увагу на керовані умови співжиття, не вимагаючи від когось заперечувати власні втрати або погоджуватися з несправедливістю.

У довготривалій перспективі зменшення напруги залежить від якості місцевих інституцій, справедливого й обґрунтованого розподілу ресурсів, добровільної співпраці та здатності реагувати на нові конфлікти. Соціальна згуртованість означає спроможність жити разом і розв’язувати розбіжності, зберігаючи гідність та права учасників. Для ширшого контексту дивіться «Соціальна згуртованість» та «Миробудування».

Поширені запитання

Чи означає прибуття великої кількості переселенців неминуче зростання конфліктів?

Ні. Міжнародні порівняльні дослідження вимушеного переміщення показують значення місцевих умов, політик і доступності ресурсів. Ризики залежать від конкретної ситуації, способу ухвалення рішень і досвіду взаємодії. У багатьох громадах співпраця та взаємна підтримка співіснують із локальними суперечками.

Хто має зробити перший крок — ВПО чи давні жителі?

Відповідальність за прозорі правила й безпечне реагування насамперед мають установи, що ухвалюють відповідні рішення. Мешканці можуть брати участь добровільно, висловлювати пропозиції й користуватися правом на скаргу. Ніхто не зобов’язаний публічно доводити свою вдячність або першим просити вибачення за належність до групи.

Що робити, коли в чаті поширюють чутку про «особливі привілеї» ВПО?

Попросіть конкретизувати програму, перевірте офіційні критерії та дату інформації. Опублікуйте чітке пояснення джерела фінансування, умов отримання підтримки й механізму звернення. Не поширюйте персональні дані отримувачів і не підміняйте перевірку звинуваченнями в бік цілої групи.

Чи достатньо провести свято або спільний захід?

Спільний захід може допомогти сформувати позитивний контакт, особливо за рівноправної участі та спільної мети. Він не вирішує автоматично питань житла, доступу до послуг чи дискримінаційних практик. Дослідження контакту між групами також показують важливість уникати негативного й примусового досвіду.

Як діяти, якщо місцеві мешканці також потребують допомоги?

Оцінювати фактичні потреби різних мешканців, пояснювати межі кожної програми та, де можливо, передбачати допомогу за критеріями вразливості. Потрібно відокремлювати справжню невідповідність правил потребам від помилкового уявлення про чужі привілеї. Прозорий перегляд критеріїв корисніший за конкуренцію історій страждання.

Чи може медіація замінити скаргу на порушення прав?

Вона може бути добровільним способом врегулювання придатної для цього суперечки. Коли йдеться про загрозу, дискримінацію, примус або залежність постраждалої людини від іншої сторони, потрібні захисні та належні правові процедури. Участь у зустрічі не повинна бути умовою отримання послуги чи допомоги.

Як залучити тих, хто не приходить на збори?

Передбачити письмові й дистанційні звернення, різний час консультацій, доступність приміщення та індивідуальні розмови. Не варто вважати відсутність людини свідченням пасивності: можуть заважати робота, догляд за дітьми, інвалідність або попередній негативний досвід публічних зустрічей.

Що робити, якщо після діалогу напруга посилилася?

Перервати ризиковий формат, забезпечити захист тих, хто відчув загрозу, зібрати конфіденційний зворотний зв’язок і перевірити можливі причини: публічне приниження, дисбаланс впливу, некоректний добір учасників, невиконані обіцянки. Переглянути програму або замінити її окремими консультаціями й інституційним вирішенням проблеми.

Як відрізнити критику допомоги від упередження щодо переселенців?

Критика конкретного рішення може бути обґрунтованою: її перевіряють за документами, правилами та фактичними наслідками. Упередження проявляється, коли негативну рису чи провину приписують людям через саму належність до групи або пропонують обмежити права за цією ознакою. Обидва випадки вимагають уважної відповіді, але різних способів дії.

Чи свідчить напружена поведінка мешканців про психологічну травму або розлад?

За груповою поведінкою неможливо встановлювати індивідуальні клінічні діагнози. Напруга може бути пов’язана з невизначеністю, дефіцитом, попереднім досвідом і поточним конфліктом. Якщо людина повідомляє про значне тривале погіршення самопочуття або функціонування, їй можна запропонувати добровільне звернення до компетентного фахівця з урахуванням конфіденційності.

Як зрозуміти, що громада стала згуртованішою?

Потрібні кілька показників: доступність послуг і процедур, довіра, почуття безпеки, повторюваність інцидентів, можливість конструктивно висловлювати незгоду й участь різних людей у рішеннях. Варто порівнювати зміни в часі та перевіряти, чи не погіршуються умови для окремих груп. Одна анкета після заходу не показує тривалого результату.

Чи має переселенець відмовитися від наміру повернутися, щоб стати частиною громади?

Ні. Людина може одночасно брати участь у місцевому житті, підтримувати зв’язки з рідним місцем і планувати майбутнє повернення. Практична співпраця ґрунтується на взаємних правах, повазі й правилах спільного життя, а не на вимозі змінити особисту ідентичність.

Пов’язані статті

ВПО та приймаюча громада: довіра, участь і соціальна напруга — широкий контекст взаємодії, належності та громадської участі.

Міжгруповий конфлікт: причини, розвиток і врегулювання — як виникає і змінюється конфлікт між групами.

Конфліктна чутливість у миробудуванні: принципи безпеки — як не посилювати ризики власною програмою.

Міжгруповий діалог: цілі, принципи, етапи та безпека — підготовка добровільної й безпечної розмови.

Міжгрупова довіра: як виникає, руйнується і відновлюється — механізми довіри та її втрати.

Теорія міжгрупового контакту — наукові умови ефективного контакту.

Соціальна згуртованість: чинники, прояви й вимірювання — поняття, показники й дослідницькі обмеження.

Миробудування: психологічні механізми та участь суспільства — ширша архітектура суспільної співпраці.

Повернення після вимушеного переміщення: довіра та конфлікти — суперечки й довіра після повернення людей у громаду.

Діалог в українських громадах під час війни: теми, межі та безпека

Джерела

Chan, A., Bradford, B., & Stott, C. (2025). A systematic review and meta-analysis of procedural justice and legitimacy in policing: The effect of social identity and social contexts. Journal of Experimental Criminology, 21, 349–406. https://doi.org/10.1007/s11292-023-09595-5.

Inter-Agency Standing Committee. (2007). IASC Guidelines on Mental Health and Psychosocial Support in Emergency Settings. https://www.who.int/publications-detail-redirect/iasc-guidelines-for-mental-health-and-psychosocial-support-in-emergency-settings.

International Organization for Migration. (2026a). Ukraine Crisis Response Plan 2026. https://crisisresponse.iom.int/response/ukraine-crisis-response-plan-2026.

International Organization for Migration. (2026b). Ukraine — Social Cohesion in Ukraine: Trust, Belonging and Civic Participation — July 2026. Displacement Tracking Matrix, General Population Survey, Round 23. https://dtm.iom.int/reports/ukraine-social-cohesion-ukraine-trust-belonging-and-civic-participation-july-2026.

Myers, E., Sacks, A., Tellez, J. F., & Wibbels, E. (2024). Forced displacement, social cohesion, and the state: Evidence from eight new studies. World Development, 173, 106416. https://doi.org/10.1016/j.worlddev.2023.106416.

Oliinyk, O., Mishchuk, H., Samoliuk, N., & Bilan, Y. (2025). Bridging the divide: Addressing social tensions between internally displaced persons and host communities during wartime in Ukraine. Problems and Perspectives in Management, 23(3), 645–657. https://doi.org/10.21511/ppm.23(3).2025.46.

Orazani, S. N., Reynolds, K. J., & Osborne, H. (2023). What works and why in interventions to strengthen social cohesion: A systematic review. Journal of Applied Social Psychology, 53(10), 938–995. https://doi.org/10.1111/jasp.12990.

Organization for Security and Co-operation in Europe. (2022). Як взаємодіяти у громадах в умовах війни: поради для переселенців і тих, хто їх приймає. https://resources.osce.org/uk/node/514270.

Organization for Security and Co-operation in Europe. (2026). Guide for Evaluation of Facilitated Dialogues. OSCE Secretariat Extra-Budgetary Support Programme for Ukraine. https://www.osce.org/osce-secretariat-exb-support-programme-ukraine/662842.

Paluck, E. L., Porat, R., Clark, C. S., & Green, D. P. (2021). Prejudice reduction: Progress and challenges. Annual Review of Psychology, 72, 533–560. https://doi.org/10.1146/annurev-psych-071620-030619.

Paolini, S., Gibbs, M., Sales, B., Anderson, D., & McIntyre, K. (2024). Negativity bias in intergroup contact: Meta-analytical evidence that bad is stronger than good, especially when people have the opportunity and motivation to opt out of contact. Psychological Bulletin, 150(8), 921–964. https://doi.org/10.1037/bul0000439.

Pettigrew, T. F., & Tropp, L. R. (2006). A meta-analytic test of intergroup contact theory. Journal of Personality and Social Psychology, 90(5), 751–783. https://doi.org/10.1037/0022-3514.90.5.751.

United Nations Development Programme. (2024). Social Cohesion in Ukraine: Trends based on reSCORE 2023 and SCORE 2021 Indices (Part I). https://www.undp.org/ukraine/publications/social-cohesion-ukraine-trends-based-rescore-2023-and-score-2021-indices-part-i.

United Nations High Commissioner for Refugees. (2022). Social Cohesion and Refugee-Host Interactions: Evidence from East Africa. https://data.unhcr.org/en/documents/details/95221.