Соціальна згуртованість: чинники, прояви й вимірювання
Український психологічний ХАБ · 15 жовтня 2026 року · Редакційна політика
Соціальна згуртованість — це якість зв’язків, взаємної довіри, належності та співпраці між людьми й суспільними групами, а також характер їхніх відносин із публічними інституціями. Вона виявляється у здатності спільноти підтримувати взаємодопомогу, розв’язувати суперечності, забезпечувати участь різних людей у спільному житті та діяти заради суспільного блага. Це багатовимірне поняття: згуртованість громади не можна визначити однією відповіддю про єдність або одним рейтингом довіри. Відповідно до огляду Schiefer і van der Noll, ключовими складниками є соціальні відносини, ідентифікація зі спільнотою та орієнтація на спільне благо.
Згуртованість особливо важлива для суспільств, які переживають війну, вимушене переміщення, нерівність і відновлення після насильства. Її досліджують у соціальній психології, соціології, політичних науках, дослідженнях громад і миробудуванні. Для України питання полягає в тому, як підтримувати солідарність усередині суспільства, довіру між різними спільнотами та справедливість інституцій під час триваючої російської агресії. Українські дослідження reSCORE 2024 дозволяють аналізувати ці взаємини за окремими вимірами, а не зводити їх до загального враження про національну єдність.
Що означає соціальна згуртованість у психології та суспільних науках
Наукове поняття соціальної згуртованості описує властивість спільноти або суспільства, що формується з багатьох взаємодій. Одна людина може відчувати підтримку і належність, проте висновок про згуртованість усього міста потребує даних про різні групи, інституції та розподіл доступу до можливостей. Саме тому дослідники відрізняють особисті переживання від колективних характеристик соціального середовища.
У класичній концептуальній праці Chan, To і Chan (2006) соціальну згуртованість пропонується розглядати через відносини між членами суспільства та між громадянами й державою, з урахуванням установок і реальної поведінки. Це допомагає уникнути поширеної методологічної помилки: називати згуртованістю одночасно її можливі причини, прояви й наслідки.
Огляд Fonseca, Lukosch і Brazier (2019) підкреслює процесуальний характер згуртованості: значення мають почуття належності, добровільна суспільна участь, визнання культурного розмаїття, рівні права й можливості. Отже, висока згуртованість сучасного різноманітного суспільства передбачає здатність людей співіснувати й діяти разом зі збереженням відмінностей.
Походження поняття й розвиток наукових моделей
Історію дослідження згуртованості пов’язують із соціологічною традицією Еміля Дюркгайма, який вивчав форми солідарності та зв’язок між суспільною організацією й індивідуальним життям. У ХХ столітті увага змістилася до соціальних мереж, довіри, соціального капіталу, громадянської участі й інституцій. Сучасні моделі прагнуть перетворити широке поняття на набір явних, вимірюваних характеристик.
Узагальнення Schiefer і van der Noll (2017) показало, що між різними визначеннями існує значний спільний зміст. Автори виокремили три центральні напрями: відносини між людьми, ідентифікацію з певною спільнотою та орієнтацію на спільне благо. Водночас нерівність, добробут і спільні цінності можуть у різних дослідницьких моделях виступати передумовами, окремими характеристиками або наслідками згуртованості.
Ширше визначення Fonseca та співавторів включає питання участі, культурного плюралізму та рівних прав. Різниця між цими підходами має практичне значення: два індекси можуть обидва називатися «індексами згуртованості», але вимірювати різні сукупності змінних. Для коректного порівняння необхідно знати, яке визначення обрали дослідники.
Основні виміри соціальної згуртованості
Горизонтальна згуртованість: відносини між людьми та групами
Горизонтальний вимір охоплює якість взаємин між сусідами, родинами, колегами, етнокультурними й соціальними групами та мешканцями різних частин громади. Його проявами є довіра до інших, досвід взаємної підтримки, готовність до співпраці, безпечні контакти через групові межі та можливість розв’язувати повсякденні суперечності.
Важливе запитання для оцінювання: хто входить до кола довіри? Людина може активно допомагати членам власної групи й одночасно уникати або відкидати інших. Такий стан демонструє сильні внутрішньогрупові зв’язки, але не обов’язково високу згуртованість суспільства загалом. Аналіз соціальних зв’язків має враховувати їхню ширину, взаємність і включеність різних груп. Таке розрізнення узгоджується з оглядом Portes і Vickstrom (2011).
Вертикальна згуртованість: відносини суспільства з інституціями
Вертикальний вимір стосується довіри до місцевих і центральних органів влади, досвіду справедливого ставлення, доступності послуг, передбачуваності правил і можливості впливати на рішення. Його значення полягає у зв’язку між громадянами та інституціями, які повинні діяти в публічних інтересах.
Високі показники міжособистісної солідарності можуть співіснувати з критичним ставленням до окремих інституцій. Це різні характеристики соціального життя, тому їх слід вимірювати окремо. Методологія SCORE, яку застосовували в Україні, прямо розділяє горизонтальні зв’язки між людьми й групами та вертикальні відносини людей з інституціями.
Належність, суспільна участь і орієнтація на спільне благо
Почуття належності означає, що людина сприймає себе частиною ширшої спільноти та має підстави очікувати в ній визнання. Участь проявляється у взаємодопомозі, волонтерстві, громадських ініціативах, спільному обговоренні проблем і можливості впливати на рішення. Орієнтація на спільне благо передбачає готовність враховувати наслідки власних дій для інших людей.
У моделі Social Cohesion Radar фонду Bertelsmann Stiftung ці аспекти поєднано у трьох сферах: соціальні відносини, пов’язаність зі спільнотою та орієнтація на спільне благо. Дев’ять конкретніших вимірів включають соціальні мережі, довіру до людей, прийняття різноманіття, ідентифікацію зі спільнотою, довіру до інституцій, сприйняття справедливості, солідарність, повагу до суспільних правил і громадську участь.
Як соціальна згуртованість проявляється в повсякденному житті
Згуртованість має поведінкові та суб’єктивні прояви. У громаді це може бути взаємодопомога під час евакуації, готовність організувати спільний простір, довіра до процедури розподілу допомоги, співпраця між давніми мешканцями й внутрішньо переміщеними людьми, а також можливість відкрито обговорювати незгоду.
Окремі добрі вчинки показують наявність солідарної поведінки, однак ще не характеризують усю соціальну структуру. Важливі регулярність таких дій, доступність підтримки для вразливих груп, стійкість взаємодії та те, чи зберігаються відносини після завершення спільної надзвичайної ситуації.
Низька згуртованість може проявлятися у взаємній підозрі, відмові від участі через відчуття безсилля, ізоляції окремих груп, непрозорому розподілі ресурсів і посиленні ворожості між мешканцями. Водночас протест проти несправедливого рішення або критика влади самі собою не свідчать про руйнування згуртованості: вони можуть бути формою відповідальної громадянської участі.
Що впливає на формування соціальної згуртованості
Довіра, взаємність і передбачуваність взаємодії
Довіра зростає там, де люди мають підстави очікувати чесного й послідовного ставлення, а правила взаємодії зрозумілі. Повторювана співпраця може допомагати накопичувати позитивний досвід, але вирішальну роль відіграють умови: безпека, справедливість, можливість відмовитися від участі та реальна взаємність.
Довіра до близьких, до незнайомців, до інших соціальних груп та до інституцій є різними змінними. Програма, що підвищила довіру між учасниками невеликої групи, ще не довела поліпшення міжгрупових відносин усього регіону.
Справедливі правила та доступ до ресурсів
Сприйняття несправедливості, дискримінаційний доступ до послуг або непрозорі рішення можуть підривати довіру навіть за наявності сильних особистих зв’язків. У дослідженні згуртованості важливо розглядати не лише суб’єктивні оцінки, а й доступність житла, освіти, громадських послуг, безпечних просторів і каналів участі.
Причинний зв’язок залежить від контексту. Наприклад, економічна нерівність може впливати на можливості спільної участі, тоді як слабка інституційна підзвітність може знижувати довіру. Водночас сама згуртованість здатна впливати на спільну дію та підтримку соціальних змін. Наукові моделі мають відділяти ці напрямки впливу, що підкреслювали Chan та співавтори.
Різноманіття, міжгрупові межі та спільна діяльність
Етнічне, мовне, релігійне чи культурне різноманіття саме собою не визначає рівень соціальної згуртованості. Систематичний огляд теоретичних пояснень і емпіричних результатів van der Meer і Tolsma (2014) показує неоднорідність зв’язків між різноманіттям і довірою, зокрема роль соціального контексту, нерівності та сприйняття загроз.
Практично важлива здатність організовувати взаємодію між групами на справедливих умовах. Позитивний міжгруповий контакт має емпіричну основу для зниження упереджень, але його наслідки залежать від обставин і характеристик учасників. Наукові механізми та обмеження цього підходу детальніше розкрито в українській статті «Теорія міжгрупового контакту».
Групова ідентичність, норми й колективні емоції
Групова належність впливає на те, кого люди вважають «своїми», чию потребу в допомозі визнають та як інтерпретують поведінку інших. Теоретичну основу цього механізму розкриває теорія соціальної ідентичності. Для згуртованості важливо, щоб ширша спільна належність могла поєднувати різні локальні, професійні й культурні ідентичності.
Страх, гнів, гордість, вдячність і надія можуть впливати на готовність до співпраці та підтримку колективних дій. Однак однакові емоції можуть мати різні наслідки залежно від оцінки загроз, групових норм і можливостей безпечної дії. Під час аналізу громад варто враховувати як ресурси взаємної підтримки, так і напруженість між групами.
Інституційна якість, участь і відчуття впливу
Прозорі правила, доступна інформація, зрозуміла процедура оскарження, представництво різних груп і реальна реакція на потреби мешканців можуть підтримувати суспільну довіру. Участь має сенс, коли вона дає людям можливість впливати на рішення, а не зводиться до символічного схвалення вже визначених дій.
Звіти українського reSCORE 2024 щодо горизонтальних і вертикальних зв’язків підтверджують важливість роздільного аналізу громадських відносин, довіри та взаємодії з інституціями. Це корисна рамка для рішень на рівні громад, хоча конкретну програму потрібно перевіряти власними показниками та оцінюванням.
Чи може сильна згуртованість мати небажані наслідки
Сильна внутрішня солідарність іноді поєднується з виключенням людей поза групою, тиском на незгідних або несправедливим розподілом допомоги. Тому у вимірюванні потрібно оцінювати, чи поширюється взаємна підтримка на новоприбулих, меншини та людей із меншим соціальним впливом.
Дослідження соціального капіталу й згуртованості Portes і Vickstrom (2011) допомагає відрізняти замкнену солідарність усередині спільноти від форм соціальних зв’язків, придатних для різноманітного суспільства. У практичному вимірі програма повинна відстежувати не лише зміцнення стосунків серед активних учасників, а й наслідки для тих, хто залишився поза ними.
Уніфікація поглядів також не є метою згуртованості. Люди можуть зберігати несхожі переконання, критикувати інституції та вступати в гострі дискусії, визнаючи водночас права одне одного й легітимність справедливих процедур. Натомість групова поляризація здатна посилювати вже наявні позиції в однорідних середовищах.
Соціальна згуртованість, соціальний капітал, солідарність і довіра: відмінності
Соціальний капітал позначає ресурси, доступні через зв’язки, мережі та норми взаємності. Довіра є однією з можливих характеристик цих відносин. Солідарність означає готовність підтримувати інших та брати до уваги спільні потреби. Соціальна згуртованість охоплює ширшу якість зв’язків, належності, участі та суспільних відносин.
Ці поняття перетинаються, але не можуть автоматично заміняти одне одного. Густа мережа знайомств не доводить рівного доступу до суспільних можливостей. Висока довіра до одного лідера не дорівнює довірі до всіх інституцій. Одноразова акція допомоги не підтверджує стійкості громадської співпраці. Таке розрізнення підтримує концептуальна робота Schiefer і van der Noll.
Соціальна згуртованість і мир: як вони пов’язані
Згуртованість має значення для миробудування, оскільки стосується здатності людей і груп підтримувати зв’язки, діяти спільно й вирішувати суперечності через безпечні суспільні механізми. Проте припинення відкритого насильства, довіра між групами, справедливість і примирення описують різні аспекти суспільного життя.
Сильна згуртованість усередині окремої групи може сприяти її стійкості та самоорганізації, а також посилювати дистанцію до інших. Оцінювати потрібно одночасно внутрішню підтримку, міжгрупові відносини та інституційну справедливість. Огляд психологічних міжгрупових втручань Čehajić-Clancy і Halperin (2024) наголошує, що ефективність програм залежить від контексту та конкретного механізму змін.
Для постраждалих від насильства участь у діалозі, контакт із представниками іншої групи або примирення можуть бути лише добровільними процесами за належної безпеки. Відновлення згуртованості всередині громади може починатися з житла, соціальної підтримки, захисту прав, доступу до справедливих процедур і зрозумілого місцевого врядування.
Як вимірюють соціальну згуртованість
Соціальна згуртованість є латентною, багатовимірною характеристикою: її не вимірюють безпосередньо одним фізичним приладом. Дослідники формують систему індикаторів і збирають дані за допомогою репрезентативних опитувань, спостережень, адміністративних показників, групових обговорень і, за потреби, мережевого аналізу.
Перший крок — точно визначити, яке суспільство чи спільноту оцінюють: квартал, громаду, регіон або країну. Другий — обрати модель згуртованості. Третій — відібрати валідні для контексту запитання та поведінкові індикатори. Четвертий — забезпечити коректну вибірку й порівнянність вимірів у часі.
Приклади показників горизонтального виміру
До типових індикаторів належать узагальнена міжособистісна довіра, готовність допомогти сусідам, наявність людей, до яких можна звернутися по підтримку, прийняття різноманіття, досвід поважної взаємодії між групами та готовність до спільної дії.
Запитання «Чи довіряєте ви більшості людей?» вимірює конкретну установку, а не всю згуртованість. Запитання «Чи можете ви звернутися по допомогу до людини з іншої соціальної групи?» стосується іншої характеристики. Поєднання показників повинно відповідати науковій моделі, а не бути випадковим переліком позитивних тверджень.
Приклади показників вертикального виміру
Можна досліджувати довіру до місцевої ради й центральних органів, досвід звернення по послуги, сприйняття прозорості рішень, справедливість розподілу ресурсів, доступ до інформації та відчуття можливості впливати на політику громади.
Для оцінювання важливо враховувати конкретні інституції. Довіра до медичних працівників, муніципалітету, суду й державної адміністрації може істотно відрізнятися; усереднення без пояснення здатне приховати практичні проблеми.
Поведінкові та адміністративні показники
Додатковими даними можуть бути сталість участі в місцевих ініціативах, доступність громадських просторів, охоплення програмами підтримки, представленість різних груп у дорадчих органах, якість процедур скарг або результати відкритого бюджетування. Однак участь не можна трактувати без урахування можливості долучитися: доглядова праця, інвалідність, небезпека, переміщення й нестача часу впливають на поведінку.
Об'єктивізовані дані корисно зіставляти зі сприйняттями людей. Велика кількість учасників заходу не доводить, що всі почувалися в безпеці або мали рівне право голосу. Низька відвідуваність також не обов’язково означає байдужість: причиною можуть бути незручний час, небезпечний простір чи недовіра до організаторів.
Індекси та дослідницькі підходи до оцінювання
Модель Social Cohesion Radar охоплює три сфери та дев’ять вимірів, що дозволяє будувати комплексний профіль. Підхід Chan, To і Chan підкреслює горизонтальні й вертикальні відносини та розрізнення установок і поведінки. SCORE для України використовує контекстно підібрані показники для визначення сильних і вразливих сторін суспільних відносин.
Ці інструменти мають різні цілі, набори питань і способи побудови індексів. Порівнювати їхні умовні бали як еквівалентні одиниці вимірювання некоректно. Завжди потрібні опис методології, визначення шкали, джерело вибірки, період збору даних і оцінка невизначеності.
Чому один загальний бал може вводити в оману
Середній індекс може приховувати нерівні умови. Наприклад, довіра серед постійних мешканців може зростати одночасно з погіршенням досвіду внутрішньо переміщених людей. Загальний позитивний показник тоді не відображає погіршення включеності окремої групи.
На результати також впливають формулювання питань, мова опитування, соціальна бажаність відповідей, рівень безпеки, недосяжність деяких респондентів, час вимірювання та просторові межі аналізу. У дослідженнях громади варто розділяти показники за релевантними групами, зберігаючи конфіденційність і не створюючи стигматизувальних порівнянь.
Крім того, зв’язок між особистими оцінками та характеристиками території потребує спеціального аналізу. Якщо десятеро опитаних повідомили про високу довіру, цього недостатньо для висновку про рівень довіри всього міста. Розмір вибірки, кластеризація даних, похибки та стабільність шкал мають значення для кожного узагальнення.
Як організувати оцінювання згуртованості в громаді
Практична оцінка починається з питання, яке рішення потрібно ухвалити на основі результатів. Для планування простору взаємодії важливі доступність і міжгрупові контакти; для покращення врядування — довіра, досвід справедливості та участі; для відновлення після насильства — безпека, підтримка постраждалих і якість суспільних зв’язків.
До збору даних варто залучати різні групи громади до визначення релевантних показників, пояснити мету опитування, отримувати добровільну згоду, захищати персональні дані й уникати питань, здатних створити загрозу учасникам. Особливо важливі способи участі людей, які рідко потрапляють до стандартних опитувань.
Надійна система оцінювання поєднує початковий вимір, зрозумілі цілі, повторні вимірювання та аналіз різниці між групами. У звіті потрібно описати вибірку, запитання, пропущені відповіді, обмеження й те, які висновки дозволяє зробити застосований дизайн. Якщо не було контрольної групи або іншої надійної стратегії причинної ідентифікації, зміну показників не можна безпосередньо приписувати конкретній програмі.
Соціальна згуртованість в Україні під час війни
Російська агресія проти України створила масштабні ризики для життя, безпеки, домівок, соціальних зв’язків та інституцій. Війна може одночасно посилювати солідарність перед загрозою й загострювати труднощі всередині суспільства через втрати, переміщення, нерівний доступ до послуг і різні досвіди участі у спротиві.
Звіти SCORE/reSCORE вивчають зміни соціальної згуртованості в Україні за кількома вимірами. Окрема програма SHARP, хвиля 3 (2024) розглядає згуртованість, стійкість, потреби населення, довіру до інституцій, послуги, переміщення та громадянську залученість. Ці матеріали є корисним контекстним джерелом, але результати окремих хвиль потрібно читати в межах їхніх методик і дат.
У дослідженні відносин між державою та громадянами reSCORE 2024, оприлюдненому ПРООН у 2025 році, розглянуто аспекти доброчесності, ефективності, захищеності та політичної спільноти. Це приклад того, чому для розуміння згуртованості потрібен аналіз конкретних інституційних відносин, а не лише загальна оцінка патріотизму чи єдності.
Внутрішньо переміщені люди, ветерани та постраждалі громади
Після вимушеного переміщення людина може втратити звичні мережі підтримки й водночас зустріти нові можливості для участі. У приймаючих громадах важливі доступ до житла, освіти, праці та послуг, прозорість рішень, контакт між мешканцями й відсутність стигматизації. Сприяти включеності означає створювати умови для безпечної участі з повагою до автономії людини.
Досвід ветеранів, членів їхніх сімей, родин загиблих, цивільних постраждалих та людей, які повертаються до звільнених громад, різний. Соціальна згуртованість не передбачає вимоги однаково переживати війну або ділитися особистими історіями. Для практичних програм важливі безпечні послуги, обґрунтовані механізми підтримки, реальні можливості участі та захист гідності.
У деокупованих і прифронтових громадах першим завданням залишається безпека людей, доступ до основних послуг і правовий захист. Програми діалогу за умов загроз, примусу чи неусунених порушень можуть збільшувати ризики. Підтримка суспільних зв’язків має узгоджуватися з правами постраждалих, відповідальністю за насильство й гарантіями його неповторення.
Чи означає згуртованість прощення або примирення
Соціальна згуртованість описує якість суспільних взаємин і можливості спільного життя. Прощення стосується окремого психологічного процесу, а примирення — складних змін у відносинах після конфлікту чи насильства. Вони можуть взаємодіяти, проте мають різні умови й етичні межі.
Постраждала людина має право не прощати, не брати участі в діалозі та не встановлювати контакт із кривдником. Громада може розвивати підтримку, солідарність і довіру до справедливих процедур без вимоги особистого примирення. Про психологічне значення прощення й межі цього поняття докладніше йдеться у статті «Прощення».
Які втручання можуть підтримувати соціальну згуртованість
Потенційно корисними напрямами є справедливе забезпечення послуг, підтримка місцевих мереж взаємодопомоги, відкриті механізми ухвалення рішень, представництво різних груп, безпечна міжгрупова співпраця та прозоре реагування на випадки дискримінації. Це напрями планування, ефективність яких треба перевіряти для кожного контексту й завдання.
Міжгрупові психологічні втручання досліджувалися для зниження упереджень, розв’язання конфліктів, примирення й подолання поляризації. Огляд Čehajić-Clancy і Halperin (2024) показує важливість відповідності між конкретною психологічною перешкодою та механізмом втручання. Однієї універсальної програми для всіх груп і ситуацій немає.
Контакт може мати різні наслідки для людей із різним статусом та досвідом несправедливості. Огляд Cocco та співавторів (2024), який охоплює 134 дослідження, описує умови, за яких міжгруповий контакт підтримує або послаблює мобілізацію на користь соціальної рівності. Тому поліпшення особистого ставлення не слід автоматично ототожнювати зі змінами структурної несправедливості.
Як перевірити ефективність програми згуртованості
Результат програми потрібно визначити до її початку: що саме має змінитися — довіра, досвід безпечної взаємодії, представництво, доступ до послуг, включеність різних груп чи спільна дія. Кожен результат потребує відповідних показників і часових меж.
Сильніше причинне твердження потребує дизайну, який дозволяє відрізняти ефект програми від зовнішніх подій, самовідбору учасників і загальних змін під час війни. За можливості корисні порівняльні групи, повторні спостереження, заздалегідь визначені результати й незалежна оцінка. Якісні інтерв’ю допомагають пояснити механізми й неочікувані наслідки, але самі собою не заміняють перевірку причинності.
Обов’язково потрібно вивчати небажані наслідки: зростання напруженості після невдало організованого діалогу, виключення малопомітних груп, порушення конфіденційності, примус до участі чи нерівний розподіл допомоги. Доказовою є програма, для якої відомі не тільки очікувані позитивні результати, а й межі застосування та ризики.
Практичні рекомендації для громад, фахівців і організацій
Для місцевої влади пріоритетом є прозорі правила, доступність послуг, можливість оскаржувати рішення та регулярне дослідження досвіду різних груп. Для громадських організацій — добровільні формати участі, безпека, участь представників вразливих груп у плануванні й облік наслідків програм. Для дослідників — явне визначення згуртованості, якісна вибірка та розрізнення кореляційних і причинних висновків.
У практичній роботі доцільно ставити чотири запитання: між ким саме потрібно покращити відносини; яка проблема перешкоджає цьому зараз; які конкретні зміни й для кого будуть ознакою успіху; чи є ризик нашкодити окремій групі. Відповіді допомагають обирати втручання, потрібне громаді, і не замінювати дослідження формальним звітом про кількість заходів.
Наукова визначеність і обмеження досліджень
Встановленим результатом є багатовимірність згуртованості та важливість соціальних відносин, належності, довіри й орієнтації на спільне благо. Водночас немає єдиного всесвітнього визначення та інструмента, який однаково точно вимірює всі ці характеристики в кожній культурі й ситуації. Це зафіксовано в оглядах Schiefer і van der Noll та Fonseca та співавторів.
Зв’язки між згуртованістю, добробутом, різноманіттям, конфліктами та якістю врядування можуть бути двосторонніми й залежати від суспільного контексту. Окреме спостереження високої довіри чи активного волонтерства не дозволяє зробити висновок про універсальну причину цих явищ.
Доказовість окремих втручань неоднакова. Деякі програми добре описані теоретично, проте мають обмежені дані щодо тривалості ефектів, перенесення результатів на інші групи або безпеки в умовах насильства. Коректна наукова позиція полягає у визначенні конкретного механізму, умов дослідження й того, які висновки реально підтримують дані.
Поширені запитання
Що таке соціальна згуртованість простими словами?
Це те, наскільки люди й різні групи можуть довіряти одне одному, відчувати належність до спільного суспільства, співпрацювати, отримувати справедливе ставлення та впливати на спільні рішення. Згуртованість має міжособистісний, міжгруповий та інституційний виміри.
Які головні чинники соціальної згуртованості?
До важливих умов належать безпека, справедливі правила, можливості взаємодії, надійні соціальні зв’язки, рівний доступ до участі та підзвітність інституцій. Конкретні чинники й напрямки їхнього впливу потрібно досліджувати для певної громади.
Як визначити, чи згуртована громада?
Використовують кілька груп показників: довіру та підтримку між мешканцями, зв’язки між групами, належність, участь, досвід справедливості та довіру до інституцій. Дані бажано збирати репрезентативно й порівнювати в часі, а не обмежуватися кількістю волонтерів або відвідувачів події.
Чим соціальна згуртованість відрізняється від соціальної солідарності?
Солідарність характеризує підтримку й готовність діяти на користь інших. Згуртованість охоплює ширшу структуру суспільних відносин, включно з довірою, належністю, взаємодією груп, участю та інституційними зв’язками.
Чи означає згуртованість, що всі люди повинні бути одностайними?
Ні. У демократичному й різноманітному суспільстві згуртованість сумісна з незгодою, конкуренцією ідей та критикою інституцій, якщо зберігаються права людей, можливості участі й справедливі правила взаємодії.
Чи може згуртованість зрости під час війни?
В окремих вимірах — так: спільна загроза може мобілізувати взаємодопомогу й посилювати відчуття належності. Одночасно війна може руйнувати соціальні мережі, збільшувати нерівність і послаблювати довіру. Тому результати слід аналізувати за групами, періодами та показниками, як це роблять українські дослідження reSCORE.
Чи достатньо організувати спільний захід, щоб посилити згуртованість?
Сам факт проведення заходу не доводить змін. Необхідно оцінювати, хто міг узяти участь, наскільки безпечними були умови, чи змінилися відносини, чи збереглися результати та чи не виникли небажані наслідки.
Чи можна виміряти згуртованість одним числом?
Індекс може стисло показати обрані аспекти, але потребує прозорого способу розрахунку й аналізу складників. Середнє значення без розподілу за групами приховує важливі відмінності. Для практичних рішень корисніший багатовимірний профіль громади.
Пов’язані статті
Теорія міжгрупового контакту: умови Олпорта, сучасні докази та обмеження — пояснює, коли взаємодія між групами може зменшувати упередження.
Теорія соціальної ідентичності: Тажфел, Тернер, групи та міжгрупові відносини — допомагає зрозуміти, як групова належність впливає на сприйняття інших.
Групова поляризація: що це і чому обговорення може посилювати початкові погляди — висвітлює ризики однорідних групових обговорень.
Дегуманізація: як людям відмовляють у повній людяності — описує механізм, що підриває визнання прав інших груп.
Прощення: що це, чим відрізняється від примирення — уточнює межі психологічних процесів після заподіяння шкоди.
Джерела
Bertelsmann Stiftung. (б. р.). Social Cohesion: Project Description. Опис моделі Social Cohesion Radar та її вимірів.
Chan, J., To, H.-P., & Chan, E. (2006). Reconsidering Social Cohesion: Developing a Definition and Analytical Framework for Empirical Research. Social Indicators Research, 75, 273–302. https://doi.org/10.1007/s11205-005-2118-1.
Čehajić-Clancy, S., & Halperin, E. (2024). Advancing Research and Practice of Psychological Intergroup Interventions. Nature Reviews Psychology, 3, 574–588. https://doi.org/10.1038/s44159-024-00330-z.
Cocco, V. M., Vezzali, L., Stathi, S., Di Bernardo, G. A., & Dovidio, J. F. (2024). Mobilizing or Sedative Effects? A Narrative Review of the Association Between Intergroup Contact and Collective Action Among Advantaged and Disadvantaged Groups. Personality and Social Psychology Review, 28(2). https://doi.org/10.1177/10888683231203141.
Fonseca, X., Lukosch, S., & Brazier, F. (2019). Social Cohesion Revisited: A New Definition and How to Characterize It. Innovation: The European Journal of Social Science Research, 32(2), 231–253. https://doi.org/10.1080/13511610.2018.1497480.
Portes, A., & Vickstrom, E. (2011). Diversity, Social Capital, and Cohesion. Annual Review of Sociology, 37, 461–479. https://doi.org/10.1146/annurev-soc-081309-150022.
Schiefer, D., & van der Noll, J. (2017). The Essentials of Social Cohesion: A Literature Review. Social Indicators Research, 132, 579–603. https://doi.org/10.1007/s11205-016-1314-5.
United Nations Development Programme. (б. р.). Social Cohesion and Reconciliation Index (SCORE) for Ukraine. Методологія та застосування SCORE.
United Nations Development Programme. (2024). SHARP: Assessing Social Cohesion, Resistance, and People’s Needs in Ukraine Amid Russian Full-Scale Invasion — Wave 3 (2024). Звіт.
United Nations Development Programme. (2024). Social Cohesion in Ukraine: Key Trends Based on reSCORE 2024. Звіт українською та англійською.
United Nations Development Programme. (2025). Єдність між державою та громадянами в Україні (Результати дослідження reSCORE у 2024 році). Аналітичний звіт.
van der Meer, T., & Tolsma, J. (2014). Ethnic Diversity and Its Effects on Social Cohesion. Annual Review of Sociology, 40, 459–478. https://doi.org/10.1146/annurev-soc-071913-043309.