ВПО та приймаюча громада: довіра, участь і соціальна напруга
Український психологічний ХАБ · Опубліковано: 13 жовтня 2026 року · Редакційна політика
Взаємодія внутрішньо переміщених осіб (ВПО) та приймаючої громади формує повсякденні умови безпеки, довіри, належності й участі. Вона проявляється у тому, як новоприбулі та місцеві жителі користуються спільним простором, знаходять житло й роботу, взаємодіють у школах, звертаються по допомогу, розв’язують суперечки та впливають на рішення місцевої влади. Якість цих відносин позначається на добробуті обох груп і на здатності громади діяти разом під час тривалої війни.
Соціальна згуртованість виникає в умовах передбачуваних правил, справедливого доступу до ресурсів, дієвих зв’язків між людьми та можливості бути почутими. Наявність ВПО сама по собі не визначає рівня напруги. Значення мають стан житлового фонду, зайнятість, доступність послуг, управлінські рішення, попередній досвід жителів і те, як організовано спільне життя. Українська Міжнародна організація з міграції досліджує згуртованість саме разом із довірою до місцевих установ та участю у прийнятті рішень.
Що таке приймаюча громада і що означає взаємодія з ВПО
Приймаюча громада — це територіальна спільнота, до якої прибувають люди, змушені залишити інше місце проживання. У побутовому мовленні «приймаюча» позначає функцію громади у процесі переміщення: надання можливостей жити, навчатися, працювати й отримувати послуги. Водночас людина, яка переселилася, поступово стає учасницею місцевого життя, а її досвід і внесок змінюють саму спільноту.
ВПО — люди, які перемістилися в межах України у зв’язку з обставинами, що змусили їх залишити місце проживання. Правову категорію визначає Закон України № 1706-VII. Станом на 13 жовтня 2026 року це чинний закон; його втрата чинності передбачена на 22 жовтня 2026 року у зв’язку з новим Законом № 4924-IX. Тому під час вирішення конкретного адміністративного питання потрібно перевіряти норму, що діє на дату звернення. Правовий статус ВПО та психологічне переживання вимушеного переміщення належать до різних площин аналізу.
Поняття «взаємодія ВПО та приймаючої громади» охоплює горизонтальні стосунки між людьми й групами, вертикальні відносини з місцевою владою, установами та організаціями, а також інституційні правила розподілу ресурсів. Воно має окреме пошукове призначення. Особистий шлях облаштування після переїзду докладніше розглянуто у матеріалі «Адаптація ВПО в новій громаді», а загальний вплив вимушеного переміщення — у статті «Внутрішньо переміщені особи». Тут головний предмет — спільні відносини, довіра та участь.
Соціальна згуртованість, інтеграція та відчуття належності
Що охоплює соціальна згуртованість
Соціальна згуртованість описує здатність людей співіснувати й співпрацювати, визнавати взаємні права, долати розбіжності за допомогою прийнятних процедур і підтримувати спільні інституції. Для громади з вимушеним переміщенням важливі кілька вимірів: повсякденна безпека; міжособистісна довіра; довіра до місцевих установ; рівний доступ до базових послуг; участь мешканців у спільних справах; можливість мирно висловлювати незгоду.
Соціальна інтеграція стосується фактичного включення у взаємодію, навчання, працю, місцеві організації та процедури прийняття рішень. Відчуття належності є особистим переживанням зв’язку з місцем та іншими людьми. Людина може мати роботу і користуватися послугами, але ще не відчувати себе «своєю»; може відчувати теплоту сусідів, але не мати житлової стабільності. Тому оцінювання інтеграції лише за кількістю відвіданих заходів збіднює картину.
У впливовій концептуальній праці Ager і Strang (2008) інтеграція пов’язана з житлом, освітою, роботою, охороною здоров’я, правами, міжгруповими зв’язками та подоланням структурних бар’єрів. Цю рамку розроблено для переселення біженців у Великій Британії. Вона допомагає систематизувати умови інтеграції, але сама по собі не встановлює однакових результатів для українських ВПО.
Три типи соціальних зв’язків
У дослідженнях соціального капіталу розрізняють зв’язки всередині близьких мереж, зв’язки між різними соціальними групами й зв’язки з установами та людьми, які ухвалюють рішення. Для ВПО перші підтримують знайомі, родичі та інші переселенці; другі відкривають контакти з давніми мешканцями; треті роблять можливим реальний доступ до школи, лікаря, роботи, житла й захисту прав. Систематичний огляд Villalonga-Olives та співавторів (2022) вказує на перспективність міжгрупових та інституційних зв’язків для психічного здоров’я біженців, одночасно підкреслюючи обмежену якість і кількість досліджень програм.
Практичний висновок для громади полягає в тому, що зустрічі переселенців лише між собою можуть створювати потрібну підтримку, а змішані заходи й доступне місцеве самоврядування відкривають інші ресурси. Обидва види зв’язків мають цінність. Спільність формується поступово й не вимагає від людини відмовлятися від стосунків із рідним містом чи планів повернення.
Як формується довіра між переселенцями та місцевими жителями
Повсякденні контакти та спільні завдання
Довіра розвивається тоді, коли люди повторно бачать передбачувану, шанобливу й відповідальну поведінку. У школі це може бути спільне розв’язання питання доступу до гуртка; у будинку — прозора домовленість щодо користування спільним простором; у волонтерській ініціативі — робота над завданням, результат якого важливий для всіх. Такі ситуації дають змогу помітити особистість людини поза груповою категорією.
Метааналіз Pettigrew і Tropp (2006) охопив 515 досліджень і виявив загальний зв’язок між міжгруповим контактом і зменшенням упереджень. Пізніша оцінка рандомізованих досліджень із відкладеним вимірюванням Paluck, Green і Green (2019) підтвердила потенціал контакту, але встановила суттєву неоднорідність ефектів і прогалини в доказах. Ці дослідження охоплюють різні групи у різних країнах і потребують обережного застосування до ситуації ВПО в Україні.
Найбільш змістовний контакт відбувається за умов гідного ставлення, спільної мети, відносно рівноправної участі та підтримки установ. Формальна присутність поруч може залишатися нейтральною. Спільний захід, де одна група говорить, а друга має лише дякувати, здатний підсилювати відчуття залежності й дистанції. Проєктування взаємодії має передбачати право пропонувати, відмовлятися, сперечатися й змінювати рішення.
Довіра до місцевої влади та справедливість процедур
Горизонтальна довіра виникає між мешканцями; інституційна — у відносинах із радою громади, центром надання адміністративних послуг, школою, медичним закладом або організатором допомоги. Вона залежить від зрозумілих критеріїв, своєчасної інформації, послідовності рішень та можливості оскарження. Навіть за обмежених ресурсів пояснення правил і відкритий розгляд звернень допомагають підтримувати відчуття процедурної справедливості.
Якщо місцеві родини та переселенці бачать лише окремі історії про надання допомоги, вони можуть сприймати розподіл як нерівний. Публічне обґрунтування потреб, критеріїв та обмежень дає точнішу картину. Дослідження МОМ про переміщення й соціальну згуртованість в Україні (2025) спеціально розглядає довіру до місцевих інституцій і участь громадян у прийнятті рішень поряд із намірами щодо подальшої мобільності.
Звідки береться соціальна напруга
Житло, робота, послуги та видимість нерівності
Поштовхом до напруження можуть стати зростання цін на оренду, дефіцит місць у закладах освіти, черги на медичні послуги, обмежені бюджети й конкуренція за роботу. Ці проблеми стосуються доступності ресурсів і рішень місцевої політики. Їхнє пояснення через сам факт приїзду певної групи приховує інфраструктурні причини. МОМ (2025) прямо пов’язує потенційне посилення напруги з тиском на житло, послуги, інфраструктуру та ринок праці в умовах тривалого переміщення.
Особливо чутливе питання — різні форми адресної допомоги. Одна родина може отримувати підтримку за критерієм вимушеного переміщення, інша — потребувати її через інвалідність, втрату доходу або руйнування житла. Якщо потреби місцевих уразливих мешканців залишаються невидимими, виникає уявлення про привілейоване становище іншої групи. Рішенням є чіткі критерії, пояснення програми та, де це можливо, програми підтримки за вразливістю, які враховують різні групи населення.
У дослідженні Oliinyk та співавторів (2025), побудованому на опитуванні 514 ВПО та 850 жителів приймаючих громад України в червні–липні 2024 року, автори описали загалом низькі оцінки соціальної напруги за застосованою шкалою. Це результат конкретного опитування з власними запитаннями та вибіркою. Він не означає однакового досвіду в кожному населеному пункті й не заперечує локальних конфліктів.
Стереотипи, чутки та пояснення через групову належність
Під час тривалої невизначеності люди шукають прості пояснення складних змін. Окремий негативний випадок може перетворитися на твердження про всіх «місцевих» або всіх «переселенців». Поширення таких узагальнень створює соціальну дистанцію, ускладнює пошук роботи й житла та підвищує готовність трактувати нейтральні події як ворожі. Важливо розрізняти стереотип, упередження, дискримінаційну дію та конкретний міжособистісний конфлікт.
Виправлення чуток потребує доступних фактів і уважної розмови про реальні потреби. Публічне звинувачення людей у «недостатній толерантності» рідко розв’язує проблему черги до лікаря чи недоступного житла. Про психологічні механізми дискримінації докладніше йдеться у статті «Дискримінація: що це, види та наслідки». Питання упереджень саме щодо ВПО є окремим запланованим матеріалом I01-43 і розкривається тут настільки, наскільки потрібно для розуміння міжгрупових відносин.
Мова, регіональна ідентичність і досвід війни
Люди переїжджають із різних регіонів України, можуть мати різний мовний досвід, сімейні історії, втрати й уявлення про нормальне сусідство. Розбіжності можуть ставати помітнішими у стресових умовах. Уважне ставлення до мови та культурних звичок, право людини визначати власну ідентичність і домовленості щодо спільних правил допомагають організувати взаємодію без нав'язування біографії чи перевірки «правильності» пережитого.
Вимушене переміщення часто супроводжується втратою житла, доходу, доступу до звичних послуг. Давні мешканці громади також можуть переживати обстріли, втрати, тривогу за близьких і економічне виснаження. Досвід обох груп потребує визнання. Повага не передбачає порівняння, кому було важче; вона проявляється у готовності чути конкретні потреби й погоджувати спільні правила.
Що українські дослідження говорять про реальну ситуацію
Дані про громади слід читати з урахуванням дати, територій, методу збору та формулювання запитань. Аналітичний огляд МОМ від лютого 2025 року аналізує соціальну згуртованість, громадську участь і довіру до інституцій у зв’язку з переміщенням та довгостроковими рішеннями. Він пояснює, чому питання житла і послуг слід розглядати поряд із відчуттям справедливості та стосунками між людьми.
Наукове дослідження Oliinyk та співавторів (2025) безпосередньо присвячене відносинам ВПО й жителів приймаючих громад під час війни в Україні. Його користь полягає в порівнянні оцінок двох груп. Межа — опитувальний дизайн: відповіді описують повідомлене сприйняття та співвідношення змінних, а самі по собі не доводять, що окремий захід створив або усунув соціальну напругу.
У ширшому контексті Центр моніторингу внутрішнього переміщення (IDMC) відзначав у 2024 році напруження, пов’язане, зокрема, зі сприйняттям нерівного доступу до грошової допомоги, і звертав увагу на ради ВПО як канал участі. Дані різних років і дослідницьких програм не варто механічно поєднувати в один показник; вони разом виявляють напрями, які потребують локальної оцінки.
Міжнародні дослідження міжгрупового контакту, участі та соціального капіталу описують можливі психологічні механізми. Українські опитування показують конкретний воєнний контекст. Найкраще редакційне тлумачення виникає у поєднанні цих рівнів із чітким розмежуванням спостережених зв’язків, перевірених ефектів втручань та нормативних рекомендацій.
Участь ВПО у житті громади: від допомоги до спільного рішення
Форми участі й реальний вплив
Участь починається з доступу до інформації про місцеві можливості. Вона охоплює батьківські збори, гуртки, професійні об'єднання, волонтерство, спортивні та культурні ініціативи, консультації щодо міських проєктів, громадські обговорення й роботу консультативних органів. Кожна форма має різну інтенсивність. Присутність на заході створює контакт; участь у плануванні бюджету або програм підтримки дає можливість впливати на рішення.
Огляд Niemi та співавторів (2019) охопив 64 дослідження соціальної участі біженців і шукачів притулку. Автори виокремили роль нормативних умов, суспільних організацій та груп, створених громадами, а також описали зв'язки участі з психосоціальним добробутом. Це огляд із переважанням спостережних даних; він допомагає окреслити сфери дії та обмежує висновки про причинний ефект.
Дієва участь передбачає практичну доступність. Людина, яка працює позмінно, доглядає дитину або має порушення мобільності, може не прийти на збори без додаткових умов. Розумний час зустрічі, дистанційна можливість висловитися, безбар'єрний простір, чіткий порядок денний і повідомлення про результат роблять участь реальнішою. Відсутність людини на заході не свідчить автоматично про байдужість до громади.
Ради з питань ВПО та місцеві консультації
В Україні постанова Кабінету Міністрів № 812 від 4 серпня 2023 року затверджує Примірне положення про Раду з питань внутрішньо переміщених осіб. Станом на 13 жовтня 2026 року чинна редакція документа містить зміни від 9 червня 2026 року. Цей інструмент допомагає організувати консультації та представництво, хоча повноваження й фактичний склад конкретної ради потрібно перевіряти у документах відповідного органу місцевого самоврядування.
Рада ВПО може систематизувати питання житла, освіти, працевлаштування, доступності послуг та безпечного повернення, передавати пропозиції місцевій владі й підтримувати двосторонній діалог. Її ефективність визначається тим, чи отримують пропозиції розгляд, чи публікуються зрозумілі результати та чи представлені різні групи переселенців — зокрема люди старшого віку, молодь, сім’ї з дітьми й люди з інвалідністю. Створення ради є організаційним кроком; довіра зростає завдяки практиці роботи.
Психологічне значення прийняття та відкидання
Для людини після вимушеного переїзду повсякденні сигнали прийняття можуть мати велике значення: звертання на ім’я, запрошення до спільної справи, допомога з інформацією, готовність вислухати пропозицію. Такі взаємодії сприяють відчуттю передбачуваності та можливості будувати нове життя. Ворожість, приниження або систематичне ігнорування, навпаки, можуть посилювати ізоляцію, настороженість і дистрес.
Психічне здоров’я залежить також від матеріальних умов і тривалих щоденних стресорів. Miller і Rasmussen (2010) запропонували інтегровану модель, у якій наслідки воєнного досвіду розглядають разом із труднощами повсякденного життя. ВООЗ (2022) також наголошує на значенні житла, зайнятості, освіти, соціального включення й доступу до медичної допомоги. Це пояснює, чому поліпшення стосунків має супроводжуватися реальними рішеннями щодо потреб.
Труднощі у громаді можуть викликати гнів, сум, сором, виснаження, відчуття самотності або недовіру. Ці реакції самі по собі не встановлюють депресивного, тривожного чи посттравматичного розладу. Якщо симптоми тривалі, наростають, заважають сну, роботі, навчанню або щоденному функціонуванню, доцільно звернутися до фахівця. Психологічна підтримка має враховувати джерела стресу і реальні можливості людини, а не лише її індивідуальні реакції.
Особливості взаємодії сімей, дітей, молоді та літніх людей
Діти й підлітки: школа як простір належності
Для дітей соціальний контакт у громаді часто починається зі школи, гуртка, спортивної секції або двору. Важливі послідовність правил, захист від цькування, доступ до навчальних матеріалів і можливість формувати дружбу у власному темпі. Після кількох переїздів дитина може зберігати значущі контакти з попередньої школи й водночас шукати нових друзів. Педагогам корисно пропонувати спільні завдання й уважно реагувати на виключення з групи.
Підлітки особливо чутливі до статусу в групі ровесників, права на самовираження та можливості брати участь у рішеннях. Їх можуть турбувати зміни звичного середовища, майбутнє навчання, мовні особливості або розлука з друзями. Дорослі мають узгоджувати підтримку з думкою самого підлітка. Докладніше про віковий досвід — у статті «Підлітки після вимушеного переміщення».
Сімейні обов’язки, старший вік і доступність
Батьки можуть одночасно шукати житло, роботу та школу для дітей, доглядати родичів і переживати розлуку з близькими. У цих умовах навіть дружня громада може залишатися важкодоступною через брак часу, коштів на транспорт чи допомоги з доглядом. Самотні батьки, люди старшого віку та особи з інвалідністю можуть потребувати окремих каналів інформації, супроводу й доступного середовища.
Особлива увага потрібна людям, яким складно користуватися цифровими сервісами, людям із порушеннями слуху або зору, а також сім’ям, де хтось залежить від регулярної медичної допомоги. Громадська участь має включати можливість безпосереднього спілкування та отримання послуг у доступному форматі. Досвід ВПО різноманітний, тому єдина програма для «типового переселенця» пропускає істотні відмінності потреб.
Як громаді зменшувати напругу й посилювати співпрацю
1. Починати з реальних потреб і спільного аналізу
Практичне планування розпочинається зі збору даних: доступність житла, завантаженість шкіл, маршрути до лікаря, потреби в транспорті, можливості працевлаштування, особливості вразливих домогосподарств. У розмовах мають бути представлені як ВПО, так і давні мешканці. Потрібно відділяти підтверджений дефіцит від чуток, конкретну скаргу від узагальнення про групу, а терміновий запит від довгострокового планування.
Спільне визначення проблеми допомагає перейти від взаємних звинувачень до конкретних рішень. Наприклад, суперечка щодо місць у дитячому садку вимагає даних про чергу, критерії зарахування, можливості додаткових груп і доступні альтернативи. Рівні й пояснені процедури важливі для сімей, які мешкають у громаді давно, і для тих, хто приїхав нещодавно.
2. Створювати безпечні умови для конструктивного контакту
Спільні майстерні, прибирання громадського простору, освітні й культурні проєкти, волонтерські групи можуть розвивати знайомство через спільний результат. Учасникам потрібні зрозуміла мета, можливість вибору ролі й прозорий розподіл відповідальності. Особливо корисні невеликі повторювані формати, де люди встигають упізнати одне одного й побачити внесок кожного.
Організаторам слід звертати увагу на нерівність влади. ВПО можуть відчувати залежність від житла або гуманітарної допомоги, тому публічна незгода іноді сприймається як ризик. Потрібні конфіденційні канали звернень, захист від переслідування за скаргу, добровільність участі та можливість змінювати правила проєкту за відгуками мешканців.
3. Пояснювати критерії допомоги та повідомляти про рішення
Чутки слабшають, коли критерії підтримки оприлюднені простою мовою, є контакти відповідальної установи, відомі терміни розгляду й існує спосіб виправити помилку. Якщо ресурсу бракує, установи мають пояснювати його обсяг, причини черги та порядок перегляду рішення. Зворотний зв’язок повинен включати повідомлення про те, що зроблено за пропозиціями жителів.
Прозорість стосується і місцевих проєктів, і гуманітарних організацій. Водночас персональні дані людей, які отримують допомогу, мають бути захищені. Публічним має бути правило, а не приватна історія сім’ї. Залучення мешканців до розроблення критеріїв підсилює їхню зрозумілість і прийнятність.
4. Підтримувати доступну участь і представництво
Громаді потрібні різні формати участі: відкриті зустрічі, опитування, консультації з малими групами, ради ВПО, молодіжні ініціативи, доступні звернення онлайн і особисто. Варто повідомляти, хто ухвалює остаточне рішення, які ресурси доступні, які питання вже вирішено та які потребують додаткового часу. Представництво має відображати розмаїття громади, а не лише найактивніших учасників.
5. Розв’язувати конфлікти через правила, а не через ярлики
Під час суперечки корисно окреслити конкретну подію, учасників, потреби та можливі рішення. Наприклад, конфлікт у будинку щодо шуму стосується правил співжиття й конкретної поведінки; походження мешканців не повинне бути поясненням кожної претензії. За тривалої напруги можуть допомагати фасилітовані зустрічі або медіація, якщо сторони мають достатню безпеку й можливість вільно висловлюватися.
Для ситуацій погроз, насильства чи примусу першочерговими є безпека, фіксація подій та звернення до відповідних служб; звичайна медіація за умов нерівної небезпечної влади може бути непридатною. Психосоціальні програми мають передбачати маршрути перенаправлення. Міжвідомчі рекомендації IASC наголошують на координації, участі громад, захисті прав та багаторівневій підтримці.
Що можуть зробити самі переселенці та давні мешканці
Людина після переїзду може почати з одного доступного контакту: сусідської розмови, шкільної спільноти, бібліотеки, професійного гуртка або місцевої громадської організації. Варто дізнатися, де публікують рішення громади, як записатися на консультацію та як звернутися зі скаргою. Участь може бути поступовою. Вона сумісна з намірами повернутися додому й потребою зберігати приватність.
Давні мешканці можуть підтримати новоприбулих простими, конкретними діями: розповісти про послуги, запросити до спільної справи, пояснити неписані побутові правила, запитати про зручний спосіб спілкування. Поважне запрошення залишає право відмовитися. Корисно ставитися до ВПО як до людей із професійним досвідом, знаннями та власними ініціативами, а не лише як до отримувачів допомоги.
Обом сторонам корисно перевіряти інформацію, розглядати суперечку на рівні фактів і не робити висновків про людину за її регіоном, акцентом чи статусом. Якщо питання стосується умов житла, праці або соціальної підтримки, його слід адресувати установі чи відповідальному організатору, здатному змінити правила. Психологічна доброзичливість допомагає співпраці, але інфраструктурні проблеми потребують практичних рішень.
Як оцінювати успіх місцевих програм
Позитивні відгуки після фестивалю чи зустрічі є корисним сигналом, але їх недостатньо для висновку про тривале зменшення напруги. Для оцінювання програм варто розглядати доступ до послуг, відчуття справедливості, кількість і якість міжгрупових контактів, реальну участь у рішеннях, досвід дискримінації, довіру до місцевих інституцій та можливість отримати відповідь на звернення.
Важливо порівнювати показники до й після втручання, враховувати відмінності районів та домогосподарств, добровільність участі й можливі зміни зовнішніх умов. Опитування без контрольної групи не дозволяє приписати покращення лише одному заходу. Інтерв’ю можуть показати, чому певна програма працює для одних людей і залишається недоступною для інших. Дані варто збирати з дотриманням приватності та без додаткового навантаження на постраждалих.
Систематичний огляд Villalonga-Olives та співавторів (2022) підкреслює дефіцит строгих оцінок втручань, заснованих на соціальному капіталі. Тому громадам доцільно поєднувати перспективні підходи зі спостереженням за результатами, а не обіцяти гарантоване зменшення депресії чи конфліктів після окремої події.
Коли потрібна додаткова психологічна або соціальна допомога
Звернення по підтримку доречне, якщо ізоляція, стрес чи конфлікт заважають навчатися, працювати, доглядати себе й близьких, підтримувати сон або відчувати базову безпеку. Залежно від проблеми це може бути соціальний працівник, сімейний лікар, психолог, психіатр, освітній фахівець, правова допомога чи орган місцевого самоврядування. За загроз насильства пріоритетом стає безпека й звернення до відповідних служб.
Програми для громади не замінюють клінічної допомоги, коли є виражені симптоми або ризик для життя. Водночас психологічна консультація не замінює безпечного житла, доступу до лікування чи правового вирішення питання. Для маршруту після переміщення корисні «Перші тижні після вимушеного переїзду» та «Постміграційний стрес».
Поширені запитання
Чому між ВПО та місцевими жителями іноді виникають конфлікти?
Причини зазвичай пов’язані з конкретними умовами: обмеженими ресурсами, нечіткими правилами допомоги, різним досвідом війни, браком інформації та взаємними узагальненнями. Розв’язання залежить від перевірки фактів, справедливих процедур, доступного діалогу й практичних змін в організації послуг.
Чи зобов’язана людина з числа ВПО брати участь у місцевих заходах?
Участь у спільних ініціативах є можливістю, а не психологічним обов’язком. Людина може обирати час, форму та міру залучення відповідно до сімейних обставин, здоров’я, безпеки й власних планів. Повага до цього вибору створює кращі умови для довіри.
Як громада може підтримувати і ВПО, і місцевих мешканців?
Потрібно досліджувати потреби різних груп, пояснювати критерії допомоги, забезпечувати доступні послуги, залучати мешканців до рішень і працювати з дефіцитом житла, транспорту, освітніх та медичних ресурсів. Програми, що враховують реальну вразливість і прозорі правила, зменшують підґрунтя для уявлень про несправедливість.
Чи означає відсутність почуття належності психологічний розлад?
Відчуття чужості після переїзду може бути зрозумілою реакцією на зміну середовища й втрату звичних зв’язків. Діагноз встановлюють за клінічними критеріями, перебігом симптомів та оцінкою функціонування, а не за статусом ВПО або одним переживанням.
Чи допомагають спільні заходи зменшити упередження?
Дослідження міжгрупового контакту показують його потенціал, особливо за умов рівноправної участі та спільної мети. Результати програм неоднорідні, а якість контакту і структурні умови мають значення. Окремий захід варто розглядати як одну з ланок тривалої співпраці.
Куди ВПО може звернутися, щоб долучитися до рішень громади?
Початковим кроком є офіційний сайт або приймальня місцевої ради: там можна перевірити громадські консультації, порядок звернень, наявність ради ВПО й контакти відповідальних підрозділів. Конкретні повноваження консультативних органів слід звіряти з чинними місцевими документами.
Пов’язані статті
Адаптація ВПО в новій громаді: люди, житло, робота та участь — індивідуальні завдання облаштування після переїзду.
Внутрішньо переміщені особи: досвід переміщення і психічне здоров’я — базове поняття ВПО та психологічний контекст.
Вимушена міграція: психологічна адаптація, ідентичність і підтримка — загальна психологія вимушеного переміщення.
Психологія спільнот: що вивчає та як працює з громадами — міжкластерний перехід до громадської психології.
Громадське психічне здоров’я: що це, профілактика та підтримка населення — системний підхід до благополуччя населення.
Соціальна підтримка: що це, види, як працює і як її зміцнити — індивідуальні й групові ресурси.
Житлова нестабільність переселенців: психологічне навантаження — житло як чинник щоденного стресу.
Підлітки після вимушеного переміщення: ідентичність і друзі — вікові особливості соціальних зв’язків.
Джерела
Ager, A., & Strang, A. (2008). Understanding integration: A conceptual framework. Journal of Refugee Studies, 21(2), 166–191. DOI.
Inter-Agency Standing Committee. (2007). IASC Guidelines on Mental Health and Psychosocial Support in Emergency Settings. ВООЗ — документ.
Internal Displacement Monitoring Centre. (2024). Ukraine: Durable solutions a distant prospect for many IDPs. IDMC.
International Organization for Migration. (2025). Ukraine — Displacement and Social Cohesion in Ukraine — February 2025. МОМ.
Miller, K. E., & Rasmussen, A. (2010). War exposure, daily stressors, and mental health in conflict and post-conflict settings. Social Science & Medicine, 70(1), 7–16. DOI.
Niemi, M., et al. (2019). A scoping review and conceptual model of social participation and mental health among refugees and asylum seekers. International Journal of Environmental Research and Public Health, 16(20), 4027. DOI.
Oliinyk, O., Mishchuk, H., Samoliuk, N., & Bilan, Y. (2025). Bridging the divide: Addressing social tensions between internally displaced persons and host communities during wartime in Ukraine. Problems and Perspectives in Management, 23(3), 645–657. DOI.
Paluck, E. L., Green, S. A., & Green, D. P. (2019). The contact hypothesis re-evaluated. Behavioural Public Policy, 3(2), 129–158. Стаття.
Pettigrew, T. F., & Tropp, L. R. (2006). A meta-analytic test of intergroup contact theory. Journal of Personality and Social Psychology, 90(5), 751–783. DOI.
Villalonga-Olives, E., et al. (2022). Social-capital-based mental health interventions for refugees: A systematic review. Social Science & Medicine, 301, 114787. DOI.
World Health Organization. (2022). World report on the health of refugees and migrants. ВООЗ.
Верховна Рада України. (2014; чинна на 13.10.2026 редакція). Закон України № 1706-VII «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб». Законодавство України.
Верховна Рада України. (2026). Закон № 4924-IX. Законодавство України.
Кабінет Міністрів України. (2023; редакція 09.06.2026). Постанова № 812 «Про затвердження Примірного положення про Раду з питань внутрішньо переміщених осіб». Законодавство України.