Соціальні зв’язки в деокупованих громадах: участь та відновлення
Український психологічний ХАБ · 15 жовтня 2026 року · Редакційна політика
Соціальні зв’язки в деокупованих громадах — це система повсякденних відносин, взаємної допомоги, спільної діяльності, довіри та громадської участі, що формується й змінюється після звільнення території від окупації. Їх відновлення означає повернення людям можливості безпечно взаємодіяти, отримувати підтримку, обговорювати спільні потреби, брати участь у рішеннях і співпрацювати з місцевими установами. Цей процес охоплює сусідів, родини, волонтерські мережі, громадські об’єднання, органи місцевого самоврядування та людей, які повертаються після вимушеного переміщення.
У деокупованій громаді відновлення відносин відбувається на тлі руйнувань, втрат, загроз вибухонебезпечних предметів, нерівного доступу до ресурсів і різного досвіду окупації, евакуації та повернення. Тому першими умовами участі є фізична безпека, доступ до базових послуг, повага до прав людини та зрозумілі правила спільного ухвалення рішень. Наукові огляди вказують, що збройне насильство загалом послаблює суспільну згуртованість, але його наслідки для довіри й кооперації різняться залежно від досвіду людей та інституційного контексту (Fiedler, 2023).
Що саме відновлюється після деокупації
Соціальні зв’язки охоплюють щонайменше три взаємопов’язані виміри: відносини всередині близького кола, контакти між різними групами жителів і зв’язок громадян із установами, від яких залежить організація спільного життя. Для аналізу громад важливо досліджувати кожен вимір окремо: люди можуть активно допомагати сусідам і водночас мало довіряти адміністрації, або мати добре налагоджені формальні процедури звернень за відсутності живих горизонтальних контактів.
Близькі мережі взаємної підтримки
Родичі, сусіди, друзі та невеликі волонтерські групи допомагають ділитися інформацією, знаходити ліки, транспорт, тимчасове житло, будівельні матеріали й контакти фахівців. У літературі це часто описують як зв’язувальний соціальний капітал: ресурси, доступні завдяки тісним відносинам усередині знайомої спільноти. Дослідження відновлення після стихійних лих показують значення таких мереж для координації допомоги й взаємопідтримки (Aldrich, 2012). Водночас висновки зі стихійних лих не можна механічно переносити на наслідки окупації: остання передбачає також ризики переслідування, вимушеної поведінки, порушення прав та небезпеки, які можуть тривати після звільнення.
Зв’язки між групами жителів
Повернення мешканців, присутність внутрішньо переміщених осіб, нові соціальні ролі ветеранів, волонтерів, працівників установ, молоді й літніх людей змінюють структуру громади. Потрібні можливості для безпечної взаємодії людей, які раніше рідко співпрацювали. Це можуть бути спільні проєкти, консультації щодо послуг, локальні ініціативи та діяльність у громадських просторах. Метааналіз міжгрупового контакту показує, що за багатьох умов контакт пов’язаний зі зменшенням упереджень, особливо коли створено сприятливе середовище (Pettigrew & Tropp, 2006). У деокупованих громадах ця закономірність є підставою ретельно проєктувати добровільну співпрацю, а не примушувати людей до емоційно небезпечних зустрічей.
Зв’язки між людьми та місцевими інституціями
Інституційний вимір включає доступність інформації, справедливі процедури, можливість звернення, відповідальність посадових осіб, відкритість бюджету й те, чи можуть мешканці реально впливати на визначення потреб. Огляд емпіричних досліджень наслідків конфлікту розрізняє горизонтальну довіру між людьми та вертикальну довіру між населенням і державою: ці показники реагують на насильство по-різному (Fiedler, 2023). Відтак успіх ремонту будівлі ще не засвідчує відновлення інституційної довіри.
Чому зв’язки руйнуються або змінюються
Вимушене роз’єднання та зміна складу громади
Евакуація, загибель людей, тривале переміщення, руйнування житла, втрата роботи і закриття звичних місць зустрічей змінюють соціальну мережу. Частина давніх контактів підтримується на відстані, частина припиняється, а нові відносини виникають у місцях тимчасового проживання. Після повернення людина потрапляє до громади, склад і потреби якої могли суттєво змінитися. Дослідження Міжнародної організації з міграції щодо переміщення й соціальної згуртованості в Україні окремо аналізує участь у місцевих рішеннях, довіру до установ та наміри щодо місця проживання (МОМ, 2025).
Дефіцит ресурсів і відчуття несправедливості
Черги на допомогу, розподіл матеріалів, компенсацій і місць у тимчасовому житлі можуть породжувати напругу, якщо критерії незрозумілі або рішення сприймають як вибіркові. Навіть обмежені ресурси можна розподіляти за прозорими правилами з доступним механізмом оскарження. Публічна комунікація має пояснювати, хто має право на підтримку, які документи потрібні, хто ухвалює рішення і як повідомити про помилку. Така організація процедур є практично обґрунтованою стратегією запобігання конфліктам; її вплив на довіру в конкретній громаді потрібно окремо вимірювати.
Насильство, мовчання та складні історії окупації
Пережитий досвід включає загрози, втрати, свідчення порушень прав, вимушену залежність від окупаційних структур та інші обставини, про які люди можуть не хотіти говорити. Громадська програма не повинна вимагати публічного свідчення, пояснень власної поведінки, вибачення чи прощення. Розгляд можливих правопорушень належить до компетенції відповідних органів і належних процедур. Психологічна робота з груповими відносинами має забезпечувати безпеку, згоду й конфіденційність; міжвідомчі рекомендації для гуманітарних криз ставлять захист прав і участь населення в основу підтримки (IASC, 2007).
Нерівна видимість різних груп
На відкриті зібрання найчастіше приходять ті, хто має час, доступ до транспорту, впевненість у собі, цифрові навички або попередні знайомства з організаторами. Люди з інвалідністю, мешканці віддалених населених пунктів, самотні літні люди, доглядальники й ті, хто працює позмінно, можуть залишатися поза такими форматами. Кількість відвідувачів громадських слухань тому не дорівнює представництву всієї громади. Для чесного аналізу потрібно враховувати, чий голос систематично не потрапляє до ухвалення рішень.
Які психологічні механізми підтримують відновлення
Передбачуваність і надійність співпраці
Довіра формується через досвід, у якому обіцянки виконуються, рішення пояснюються, помилки визнаються, а доступ до допомоги не залежить від особистих знайомств. Після пережитих загроз людям можуть бути потрібні повторювані приклади надійних процедур, перш ніж вони погодяться на більш відкриту участь. Тому малий спільний проєкт з оприлюдненим кошторисом, відповідальними особами й завершеним результатом може бути кориснішим для практичної координації, ніж одноразова символічна зустріч.
Взаємність і колективна дієздатність
Коли мешканці бачать, що можуть разом вирішити конкретне завдання, зміцнюється очікування спільної ефективності: люди розуміють, до кого звернутися, як об'єднати зусилля й перевірити результат. Проте зміни в організаційній спроможності не завжди перетворюються на тривалі зміни інституцій. У рандомізованій оцінці програми розвитку, керованого громадами, у Сьєрра-Леоне зафіксовано короткострокові покращення місцевих суспільних благ, але не доведено стійкого впливу на колективні дії, ухвалення рішень і включення маргіналізованих груп (Casey, Glennerster & Miguel, 2012). Це важливе застереження проти автоматичного ототожнення кількості проєктів із відновленням відносин.
Соціальна підтримка та поширення перевіреної інформації
Знайомі мережі допомагають швидше помічати потреби й передавати інформацію про послуги. Однак тісна мережа може також замикати доступ до ресурсів усередині «свого кола» або поширювати неперевірені чутки. Потрібні різні канали інформування: оголошення в громаді, доступні телефонні контакти, паперові повідомлення, громадські посередники й електронні канали, які доповнюють одне одного. Це організаційна рекомендація з огляду на нерівний доступ до інформації, а не універсально підтверджений експериментальний протокол.
Справедливість участі та реальний вплив
Людина охочіше бере участь, коли розуміє мету консультації, може висловитися без загрози, бачить, як її пропозицію розглянули, і знає, хто відповідальний за рішення. Важливо також пояснювати межі впливу: обговорення ремонту амбулаторії може бути відкритим для громади, тоді як рішення про безпеку чи розслідування злочинів ухвалюють компетентні органи. Консультація має сенс тоді, коли після неї з'являється доступний звіт про рішення й виконання.
Участь громади після деокупації: які форми можливі
Картування потреб і наявних зв’язків
На початковому етапі доцільно разом із місцевими фахівцями створити карту доступних послуг, груп взаємодопомоги, транспортних зв’язків, громадських просторів, місць проживання людей, які повернулися, і бар’єрів до участі. Збір інформації має відбуватися за добровільної згоди, без оприлюднення персональних даних, маршрутів чи іншої інформації, здатної підвищити небезпеку. Перш ніж пропонувати події, потрібно з'ясувати, чи існує безпечне приміщення, зв'язок та способи реагування на повітряну тривогу і загрози вибухонебезпечних предметів.
Невеликі спільні завдання з видимим результатом
Можливими напрямами є організація доступного пункту інформування, підтримка мобільних соціальних послуг, ремонт безпечного громадського простору, налагодження перевезення до медичного закладу, взаємодопомога літнім жителям, створення молодіжних ініціатив. Вибір напряму слід здійснювати за реальною потребою, а не заради показника кількості заходів. Програма ПРООН EU4Recovery використовує територіально орієнтований підхід, що пов’язує відновлення послуг, місцеве врядування, економічні можливості та суспільну згуртованість (ПРООН, 2026). Повідомлення про реалізацію проєктів підтверджують їх упровадження, але саме по собі не встановлюють причинного впливу на довіру.
Громадські простори і відновлення повсякденних контактів
Бібліотека, молодіжний простір, центр соціальних послуг або адміністративна будівля можуть одночасно надавати послуги й створювати можливість для буденної взаємодії. У селі Заводське Миколаївської області спільний проєкт ПРООН та УВКБ ООН передбачив відновлення будівлі громадського користування і місцевої ради та підтримку ініціатив, пов'язаних із поверненням і місцевою участю (ПРООН та УВКБ ООН, 2026). Такий приклад демонструє модель реалізації, а оцінювання її довготривалих соціальних результатів потребує окремих даних.
Представництво у плануванні та контролі відновлення
Громада може створювати тематичні робочі групи для послуг, безбар’єрності, освітніх потреб, підтримки сімей і доступу до інформації. Важливо визначити відкритий спосіб вступу, тривалість повноважень, порядок оприлюднення протоколів і процедуру запобігання конфлікту інтересів. Представники різних груп мають можливість пропонувати питання до порядку денного, а не лише коментувати вже готові рішення. Окремі консультації корисні там, де люди не почуваються в безпеці у великій групі.
Відновлення взаємодії з людьми, які перебувають поза громадою
Членство в соціальній мережі громади зберігається й після тимчасового виїзду. Для людей, які не повернулися, варто підтримувати доступні дистанційні канали участі, інформацію про послуги, можливості повідомляти про потреби й отримувати результати консультацій. Повернення є особистим рішенням, що залежить від безпеки, житла, роботи, освіти, здоров'я та сімейних обставин. Відсутність фізичної присутності не означає відсутності права бути почутим. Дані МОМ підкреслюють потребу аналізувати соціальну згуртованість разом із мобільністю населення та перспективами сталих рішень (МОМ, 2025).
Безпека, добровільність та етика роботи
Відновлення контактів починається з оцінки небезпек
Проведення зібрань, толок, відновлювальних робіт чи виїздів має відповідати актуальній безпековій ситуації та вказівкам уповноважених служб. Особливої уваги потребують мінна небезпека й нерозірвані боєприпаси. Дослідження поведінки та сприйняття вибухонебезпечних предметів, проведене за підтримки ПРООН, підкреслює потребу у зрозумілій, адресній комунікації ризику (ПРООН, 2025). Ніякий громадський захід не може замінити рішення компетентних служб про доступність території.
Ніхто не зобов’язаний розповідати про пережите
Людина має право не брати участі в обговоренні окупації, не коментувати власні втрати, не зустрічатися з тими, кого вона боїться, і припинити участь у будь-який момент. Ведучі зустрічей мають заздалегідь пояснювати мету, склад учасників, правила конфіденційності, обмеження захисту інформації та спосіб отримати підтримку. Настанови IASC наголошують на мобілізації ресурсів громади, захисті прав та уникненні практик, що можуть посилити шкоду (IASC, 2007).
Психологічна взаємодія не підміняє правосуддя
Запрошення до діалогу не звільняє від відповідальності за насильство. Визнання прав постраждалих, захист свідків, належне розслідування та доступ до правових процедур мають самостійне значення. Суспільні зв’язки можна відновлювати між людьми, які потребують співпраці для повсякденного життя, не нав'язуючи прощення й не змішуючи адміністративне врядування з розслідуванням злочинів. Особливо важливо не переносити моделі взаємної відповідальності сторін на російську агресію проти України.
Як уникати примусової «участі»
Підтвердженням добровільності є можливість відмовитися без втрати доступу до допомоги чи послуги. Не можна ставити отримання гуманітарної підтримки в залежність від участі у громадських зборах, інтерв’ю або психологічних програмах. Потрібні способи анонімно повідомити про порушення, окремо звернутися по підтримку й запропонувати інший формат участі. Людина, яка не хоче говорити, також залишається членом громади.
Практична послідовність відновлення зв’язків
Етап 1. Зрозуміти ситуацію, перш ніж планувати програму
Місцева команда збирає дані про безпеку, послуги, населення, доступність транспорту, групи підтримки, досвід повернення й бар’єри до участі. Дані потрібно порівнювати за різними групами мешканців, не збираючи зайвої конфіденційної інформації. Корисно поєднувати адміністративні відомості, анонімні короткі опитування, консультації з фахівцями й можливість звернення через кілька каналів.
Етап 2. Відновити зрозумілі канали інформації
Громада публікує актуальні контакти служб, порядок отримання допомоги, графік консультацій, критерії пріоритетності та спосіб подати скаргу. Повідомлення мають бути доступні людям без смартфона та тим, хто має обмеження зору, слуху або пересування. Одне й те саме рішення варто пояснювати однаково у всіх каналах, вказуючи дату оновлення.
Етап 3. Запустити добровільні маломасштабні ініціативи
Починати доцільно з проблем, які мешканці вважають пріоритетними і які можна безпечно розв’язати спільними зусиллями. Прикладом є координація доступного транспорту для літніх людей або організація прийому спеціалістів у віддаленому селі. Механізм участі має включати відкритий набір учасників, зрозумілий план, облік витрат і зворотний зв’язок. Результат оцінюють за реальною користю для людей, а не за кількістю фотографій із заходу.
Етап 4. Розширювати представництво й доступ
Після перших ініціатив варто перевірити, хто не долучився і чому. Можуть знадобитися консультації в малих населених пунктах, телефонні опитування, зустрічі у доступних приміщеннях, компенсація транспортних витрат або дистанційні формати. Мета — зменшити бар’єри впливу на спільні рішення, а не вимагати однакової активності від усіх.
Етап 5. Переходити від одноразових подій до правил
Стійкі результати потребують постійних каналів комунікації, оприлюднених протоколів, процедури розгляду звернень і передбачуваного перегляду рішень. Дослідження громадських програм у постконфліктних умовах дають неоднорідні результати: у Нікарагуа втручання, спрямовані на управлінські навички й лідерство, супроводжувалися покращенням певних показників довіри та участі (Brune & Bossert, 2009); у Сьєрра-Леоне довготривале перетворення локальних інституцій не було продемонстроване (Casey та ін., 2012). Тому необхідне спостереження за результатами протягом тривалого часу.
Чого уникати під час організації програм
Формальної участі без впливу
Громадські консультації стають декоративними, коли люди можуть висловитися, але не отримують відповіді, а критерії рішення залишаються прихованими. Щоб цього уникати, організатори мають повідомляти, які пропозиції прийнято, які відкладено й чому. Якщо рішення обмежене бюджетом або безпекою, ці обмеження потрібно пояснити до початку консультації.
Монополізації ресурсів активною меншістю
Найпомітніші організації й лідери можуть отримувати непропорційний доступ до інформації, грантів і партнерств. Це не обов'язково свідчить про зловживання, але є ризиком нерівності. Допомагають відкриті правила конкурсу, ротація представників, публічні звіти й незалежний спосіб подати зауваження.
Передчасних спільних зустрічей у чутливих питаннях
Контакт корисний тоді, коли учасники можуть бути в безпеці та не відчувають примусу. У справах насильства й порушення прав групове обговорення може поставити постраждалих під тиск або створити ризик небажаного розголошення. Рішення про формат приймають після оцінки загроз, цілей і готовності учасників, а не за календарем проєкту.
Плутанини між взаємодопомогою та клінічною підтримкою
Громадські мережі можуть допомагати людині дістатися до фахівця, отримати інформацію й не залишитися соціально ізольованою. Водночас лікування психічних розладів потребує кваліфікованої допомоги, окремої оцінки потреб і професійних стандартів. За описом напруги в громаді не можна встановлювати діагнози окремим мешканцям. Настанови IASC передбачають багаторівневу систему підтримки, яка поєднує базові послуги, соціальну допомогу та спеціалізовані втручання (IASC, 2007).
Як оцінювати відновлення соціальних зв’язків
Оцінювання має розрізняти виконані дії, безпосередні результати та зміни суспільних відносин. Кількість зібрань, відремонтованих приміщень чи виданих грантів описує діяльність програми. Зміна довіри, взаємодопомоги, відчуття справедливості й можливості впливати на рішення є окремими результатами. Для останніх потрібні відповідні інструменти й повторні вимірювання.
Горизонтальні зв’язки
Дослідники можуть відстежувати, чи мають люди до кого звернутися по практичну допомогу, як часто взаємодіють із сусідами, чи є групи, ізольовані від місцевих мереж, та чи доступна взаємодопомога без залежності від персональних знайомств. Частоту контактів варто оцінювати разом з їхньою якістю, добровільністю та безпекою.
Міжгрупова взаємодія
Корисно запитувати про досвід співпраці між жителями, які залишалися, повернулися, прибули з інших громад або належать до різних вікових і професійних груп. Слід розділяти позитивні й негативні контакти, не підміняти реальний досвід загальним схваленням співпраці. Результати метааналізу контакту підтримують увагу до умов зустрічі, а не лише її факту (Pettigrew & Tropp, 2006).
Інституційна довіра й справедливість процедур
Можна вимірювати, чи знають мешканці порядок звернення, чи вважають критерії розподілу прозорими, чи отримують відповіді та чи бачать наслідки власних пропозицій. Окремо корисно аналізувати доступність послуг за віком, місцем проживання, інвалідністю, досвідом переміщення й повернення. Узагальнення має захищати конфіденційність і не створювати ризик ідентифікації людей.
Порівнюваність і причинна оцінка
Індекси суспільної згуртованості, зокрема українські дослідження reSCORE, надають рамку для аналізу довіри, суспільних відносин та їхніх змін (ПРООН та партнери, 2024). Водночас загальнонаціональний показник не можна безпосередньо приписувати одній деокупованій громаді. Для місцевої програми необхідні чітко визначені групи спостереження, початковий рівень, повторне вимірювання, аналіз можливих сторонніх впливів і перевірка небажаних наслідків. Висновок «люди більше довіряють, отже програма спрацювала» є передчасним без належного дизайну оцінювання (Casey та ін., 2012).
Український контекст: що засвідчують наявні дані
Міжнародна організація з міграції досліджує соціальну згуртованість в Україні разом із переміщенням, довірою до місцевих інституцій та участю в рішеннях (МОМ, 2025). Аналітичний звіт reSCORE описує ширші зміни суспільних відносин в умовах російської агресії (ПРООН та партнери, 2024). Ці джерела важливі для формування запитань, однак показники різних областей і типів поселень слід зіставляти з урахуванням складу вибірки та часу збору даних.
ПРООН у межах EU4Recovery описує практики підтримки місцевого врядування, громадських платформ, молодіжної участі, послуг і соціальної згуртованості (ПРООН, 2026). Приклад Заводського демонструє, як відновлення приміщення може бути поєднане з громадськими ініціативами, підтримкою повернення, місцевими послугами та участю жителів (ПРООН та УВКБ ООН, 2026). Ці матеріали описують реальні програми; причинну ефективність конкретних компонентів потрібно перевіряти окремо.
Умови різних деокупованих громад відрізняються: тривалістю окупації, масштабом руйнувань, близькістю до бойових дій, станом комунікацій і часткою людей, які повернулися. Рекомендації мають спиратися на актуальну безпекову оцінку й місцеві дані. Перенесення одного успішного прикладу в іншу громаду без адаптації може не спрацювати.
Що можуть зробити місцева влада, організації та мешканці
Для органів місцевого самоврядування пріоритетом є передбачувані правила доступу до послуг, доступність інформації, залучення груп з різними потребами, прозорість ресурсних рішень і механізм реагування на скарги. Співпраця з громадськими організаціями має оформлюватися зрозумілими зобов'язаннями й регулярним звітуванням.
Для громадських організацій важливі оцінка безпеки, інформована згода, підтримка місцевої ініціативи та оцінювання як користі, так і потенційної шкоди. Фасилітатор має знати, коли обговорення слід зупинити, змінити формат або передати питання компетентним службам.
Для мешканців участь може мати різний масштаб: повідомити про відсутність послуги, допомогти сусідові, долучитися до безпечної громадської ініціативи, надати письмову пропозицію чи перевірити публічний звіт. Громада зміцнюється завдяки доступності цих можливостей для різних людей, а не завдяки вимозі до кожного постійно бути активним.
Поширені запитання
Чи можна відновити довіру одразу після звільнення території?
Відновлення довіри залежить від безпеки, досвіду людей, надійності послуг і якості рішень. Певна взаємодопомога може виникати дуже швидко, тоді як довіра до окремих установ або соціальних груп змінюється поступово. Створення безпечних способів співпраці й перевірюваних правил є практичним початком, але темп не можна нав’язувати постраждалим.
Чи потрібно проводити великі діалогові зустрічі між усіма мешканцями?
Формат визначають за темою, ризиками, складом учасників і добровільністю. Питання доступу до води або транспорту можна обговорювати у звичайному громадському процесі. Чутливі історії насильства потребують окремих процедур, захисту прав та можливості відмови від участі. Велика зустріч не є обов'язковою умовою соціального відновлення.
Як включати людей, які виїхали й поки не можуть повернутися?
Потрібні дистанційне інформування, доступні канали подання пропозицій, представництво потреб людей поза громадою і прозорі повідомлення про ухвалені рішення. Участь не слід обумовлювати поверненням на небезпечну територію. МОМ рекомендує аналізувати громадські відносини у зв'язку з мобільністю та умовами сталих рішень (МОМ, 2025).
Чи свідчить кількість спільних заходів про згуртованість?
Кількість заходів вимірює активність організаторів. Для оцінювання відносин потрібні показники якості контактів, довіри, справедливості рішень, доступу до підтримки, представництва і небажаних наслідків. Дослідження програм участі застерігають від припущення, що матеріальні результати автоматично змінюють сталі соціальні практики (Casey та ін., 2012).
Чи має людина брати участь у примиренні після окупації?
Участь у примиренні, особисте прощення чи розповідь про пережите залишаються добровільними рішеннями. Право на захист, правосуддя й отримання послуг від цих рішень не залежить. Громадська співпраця в питаннях відновлення може будуватися на спільних правилах і безпеці без вимоги емоційної близькості.
Що робити, якщо місцеві групи конфліктують через допомогу?
Слід перевірити факти, критерії надання підтримки, доступність інформації та механізм оскарження, а тоді визначити безпечний формат обговорення. Публічні звинувачення й примусові зустрічі часто створюють додаткові ризики. Якщо питання стосується злочину, погроз або дискримінації, потрібне звернення до компетентних інституцій.
Висновок
Відновлення соціальних зв’язків у деокупованих громадах є тривалим процесом відновлення безпечної взаємодії, взаємодопомоги, громадської дієздатності та передбачуваних відносин з установами. Його основою стають фізична безпека, доступні послуги, прозорість рішень, добровільна участь і здатність громади враховувати досвід різних людей. Наукові дані підтримують значення соціальних мереж та співпраці, але також вказують на нерівномірні результати втручань і потребу перевіряти довготривалі наслідки. Успіх полягає у стійких, справедливих та безпечних можливостях жити й діяти разом.
Пов’язані статті
Джерела
• Aldrich, D. P. (2012). Building Resilience: Social Capital in Post-Disaster Recovery. University of Chicago Press. https://www.ssrc.org/publications/building-resilience-social-capital-in-post-disaster-recovery/
• Brune, N. E., & Bossert, T. (2009). Building social capital in post-conflict communities: Evidence from Nicaragua. Social Science & Medicine, 68(5), 885–893. https://doi.org/10.1016/j.socscimed.2008.12.024
• Casey, K., Glennerster, R., & Miguel, E. (2012). Reshaping institutions: Evidence on aid impacts using a preanalysis plan. The Quarterly Journal of Economics, 127(4), 1755–1812. https://doi.org/10.1093/qje/qje027
• Fiedler, C. (2023). What do we know about how armed conflict affects social cohesion? A review of the empirical literature. International Studies Review, 25(3), viad030. https://doi.org/10.1093/isr/viad030
• Inter-Agency Standing Committee. (2007). IASC Guidelines on Mental Health and Psychosocial Support in Emergency Settings. https://www.who.int/publications-detail-redirect/iasc-guidelines-for-mental-health-and-psychosocial-support-in-emergency-settings
• International Organization for Migration. (2025). Displacement and Social Cohesion in Ukraine — February 2025. Displacement Tracking Matrix. https://dtm.iom.int/reports/ukraine-displacement-and-social-cohesion-ukraine-february-2025
• Pettigrew, T. F., & Tropp, L. R. (2006). A meta-analytic test of intergroup contact theory. Journal of Personality and Social Psychology, 90(5), 751–783. https://doi.org/10.1037/0022-3514.90.5.751
• United Nations Development Programme. (2024). Social Cohesion in Ukraine: Key Trends Based on reSCORE 2024. https://www.undp.org/ukraine/publications/social-cohesion-ukraine-key-trends-based-rescore-2024
• United Nations Development Programme. (2025). Ukraine explosive ordnance risk: Understanding public perceptions and promoting safe behaviour. https://www.undp.org/ukraine/press-releases/ukraine-explosive-ordnance-risk-understanding-public-perceptions-and-promoting-safe-behaviour
• United Nations Development Programme. (2026). EU4Recovery: Empowering Communities in Ukraine. https://www.undp.org/ukraine/projects/eu4recovery-empowering-communities-ukraine-eu4recovery
• United Nations Development Programme & United Nations High Commissioner for Refugees. (2026). New community building opens as part of UNDP–UNHCR project to support recovery and returns in the south of Ukraine. https://www.undp.org/ukraine/press-releases/new-community-building-opens-part-undp-unhcr-project-support-recovery-and-returns-south-ukraine