top of page

Психологічна енкциклопедія

Миробудування: психологічні механізми та участь суспільства

1 день тому
Читати 13 хв

Миробудування — це тривала суспільна діяльність, спрямована на запобігання повторенню насильства, усунення умов його відтворення та створення безпечних, справедливих і стійких відносин між людьми, групами й інституціями. У психологічному вимірі воно охоплює зміну міжгрупових очікувань і норм, відновлення здатності до співпраці, участь громад у рішеннях, зменшення страху та створення підстав для обґрунтованої довіри. Миробудування пов'язане з безпекою, правами людини, відповідальністю за порушення та якістю врядування: жодна окрема психологічна техніка не замінює цих умов. Hultman і Mousa, 2025; Čehajić-Clancy і Halperin, 2024.

Для України ця тема має конкретний вимір: російська агресія триває, тому пріоритетами залишаються безпека, підтримка постраждалих, захист прав, участь громад у відновленні та збереження суспільних зв'язків. Внутрішня робота над довірою між різними групами українського суспільства не змінює питання міжнародно-правової відповідальності за агресію. Примирення з особою, яка завдала шкоди, не є обов'язком постраждалих.

Що означає миробудування

У дослідженнях миру миробудування позначає сукупність довгострокових процесів, завдяки яким суспільство зменшує ризики повторного насильства, формує справедливі механізми вирішення суперечностей і підтримує спроможність інституцій реагувати на потреби людей. Це поняття використовується в дослідженнях конфліктів, політичній науці, соціальній психології, соціології, правознавстві та практиці міжнародних організацій. Його зміст залежить від типу насильства, історії суспільства, співвідношення сил і правового контексту. Hultman і Mousa, 2025.

Психологія миробудування досліджує, як люди сприймають інші групи, кому довіряють, як пояснюють власні втрати й чужі дії, які норми дозволяють співпрацю, що посилює страх та ворожість і за яких умов стають можливими безпечні спільні рішення. Інституційні зміни й психологічні процеси впливають одне на одного: передбачувані правила, послуги та справедливі процедури змінюють очікування людей, а громадська участь і колективні норми впливають на роботу інституцій. Orazani, Reynolds і Osborne, 2023.

Миробудування, миротворчість, урегулювання та примирення

Миротворчі переговори й урегулювання можуть зосереджуватися на домовленостях, припиненні бойових дій або конкретній суперечці. Миробудування стосується довшого горизонту: стійкості правил, безпеки, соціальних зв'язків і здатності запобігати новому насильству. Гуманітарна допомога забезпечує нагальні потреби й може створювати передумови для миробудування, але саме надання допомоги не доводить зміни міжгрупових відносин. Hultman і Mousa, 2025.

Примирення означає можливі зміни відносин після завданої шкоди: визнання правди, відповідальність, відшкодування, безпеку та, за волею учасників, поступове відновлення контактів. Воно не тотожне прощенню, а припинення насильства саме по собі ще не означає відновлення довіри. Психологічні програми мають поважати право постраждалих відмовитися від контакту або участі. Čehajić-Clancy і Halperin, 2024; огляд наслідків мирних втручань для психічного здоров'я, 2026.

У класичних дослідженнях Йогана Ґальтунґа розрізняють негативний мир, тобто відсутність прямого насильства, і позитивний мир, пов'язаний з умовами справедливого, безпечного життя. Це теоретичне розрізнення дає мову для оцінки результатів: домовленість про припинення вогню, справедливе правосуддя і зміна соціальних норм є різними досягненнями. У практичному плануванні вони потребують окремих показників. Hultman і Mousa, 2025.

Чому мир потребує психологічної роботи

Навіть після завершення безпосереднього насильства можуть зберігатися уявлення про постійну загрозу, колективний страх, недовіра до інституцій, переконання про несумісність інтересів, нормалізація приниження та звичка пояснювати дії іншої групи виключно ворожими намірами. Ці механізми виникають у конкретному історичному середовищі. Оцінка їхньої ролі потребує дослідження реальних практик, ресурсів, безпеки та інституцій, а не лише анкет про ставлення. Čehajić-Clancy і Halperin, 2024.

Сприйняття загрози й міжгрупові очікування

Люди оцінюють контакти з іншими групами з огляду на попередній досвід і доступну інформацію. Коли небезпека реальна, обережність може бути раціональною реакцією. Коли соціальні сигнали постійно підсилюють очікування ворожості, навіть нейтральні події можуть ставати приводом для нової ескалації. Тому практик має розрізняти об'єктивні ризики, перевірювані повідомлення та узагальнені стереотипи. Робота з уявленнями не повинна послаблювати заходи фізичної безпеки. Čehajić-Clancy і Halperin, 2024.

Колективні емоції, пам'ять і норми

Суспільний конфлікт зачіпає почуття належності, гідність, пам'ять про втрати та уявлення про справедливість. Колективний гнів може підтримувати вимоги відповідальності; страх здатний обмежувати контакти; надія іноді підтримує готовність працювати над змінами. Значення цих емоцій залежить від конкретних дій і політичних умов. Зводити завдання миробудування до «зниження негативних емоцій» означало б пропустити їхню моральну й соціальну функцію. Огляд психологічних міжгрупових втручань рекомендує добирати механізм відповідно до контексту, цілі та аудиторії. Čehajić-Clancy і Halperin, 2024.

У польовому експерименті в Руанді радіосеріал, присвячений міжгруповим відносинам, вплинув на сприйняття соціальних норм і частину моделей поведінки, тоді як особисті переконання змінювалися значно слабше. Це показує важливість різниці між приватними установками, публічними нормами й фактичною поведінкою. Ефект однієї медіапрограми в конкретному суспільстві не є доказом, що аналогічний формат спрацює в кожному конфлікті. Paluck, 2009.

Соціальна ідентичність і взаємозалежність

Групова належність допомагає людям координувати дії, підтримувати одне одного та оцінювати соціальні події. Коли взаємодію організовано навколо конкуренції й загрози, межа між групами може ставати джерелом ворожості; коли виникають реальні спільні завдання, співпраця створює інший досвід. Це один із психологічних механізмів миробудування, але він працює разом з правилами й умовами взаємодії. Розгорнуті основи винесено до статей «Теорія соціальної ідентичності» та «Експеримент Robbers Cave». Orazani та ін., 2023.

Рівні миробудування: від щоденної взаємодії до інституцій

На особистісному рівні важать досвід безпеки, готовність звертатися по допомогу та очікування від зустрічі з іншими. На міжгруповому — норми взаємодії, історія відносин, представництво і співпраця. На рівні громади — доступність послуг, справедливий розподіл ресурсів, включення людей у рішення та можливість безпечно розглядати скарги. На державному — захист прав, підзвітність, правосуддя, відновлення інфраструктури й довіра до інституцій. Зміни на одному рівні можуть полегшити або ускладнити зміни на інших. UNDP, SCORE; Orazani та ін., 2023.

Поширена слабкість програм полягає в очікуванні, що навчальний захід сам виправить проблему, яка відтворюється через несправедливі правила, недоступні послуги або небезпечне середовище. У систематичному огляді 2023 року автори виокремили 52 дослідження з високоякісними даними про втручання для соціальної згуртованості та додаткові огляди, наголосивши на значенні контактів, роботи зі стереотипами й ролі лідерства та інституцій. Узагальнення не встановлює універсального рецепта для будь-якої території. Orazani та ін., 2023.

Горизонтальна та вертикальна довіра

Горизонтальна довіра стосується відносин між людьми й групами; вертикальна — між жителями та установами, які мають надавати послуги й ухвалювати рішення. Громада може демонструвати високу взаємну підтримку серед сусідів, одночасно критикуючи роботу органів влади. Можлива й зворотна ситуація: формальна довіра до процедур за слабких зв'язків між групами. Тому оцінювати миробудування одним запитанням «чи довіряєте ви?» методологічно недостатньо. UNDP, SCORE.

Довіра має зростати на підставі перевірюваної надійності. Установи здобувають її, коли публікують зрозумілі правила, однаково розглядають звернення, визнають помилки та виправляють їх. Якщо громадські програми вимагають довіряти без інституційних гарантій, вони ризикують перенести відповідальність із системи на тих, хто вже зазнав шкоди.

Які практики використовують у миробудуванні

Безпечна міжгрупова взаємодія

Спільні зустрічі, освітні програми, громадські проєкти та співпраця між групами можуть створювати нагоди для зміни стереотипів і появи нових соціальних зв'язків. У відомому метааналізі Петтігрю і Тропп, що узагальнив 515 досліджень, позитивний міжгруповий контакт у середньому був пов'язаний зі зниженням упереджень. Якість, добровільність, інституційна підтримка та умови контакту залишаються суттєвими. Pettigrew і Tropp, 2006.

Висновки про звичайний міжгруповий контакт слід переносити на території після масового насильства обережно. Інтегрований огляд 2025 року виявляє обмежені й неоднорідні наслідки безпосередніх зустрічей у суспільствах, які переживають конфлікт; позитивне ставлення до конкретних учасників не завжди поширюється на цілу групу. Невдалі контакти можуть посилювати напруження. Докладніше про наукову базу дивіться у статті «Теорія міжгрупового контакту». Hultman і Mousa, 2025.

Спільна діяльність із реальним результатом

Співпраця має більший сенс, коли люди разом вирішують важливе завдання: визначають потреби безпечного громадського простору, узгоджують доступ до послуг, розробляють зрозумілу систему інформування або контролюють відновлення інфраструктури. Значущість тут має і результат, і спосіб ухвалення рішень. Реальна частка впливу учасників відрізняється від символічного запрошення на зустріч після того, як усе вже вирішено. Orazani та ін., 2023; UNDP, 2025.

Діяльність, названа «спільною», може приховувати нерівність: одна група виконує роботу, друга контролює бюджет, а люди з меншими ресурсами витрачають час без компенсації. Для справедливої участі необхідно перевіряти доступність приміщень, графік зустрічей, транспорт, мову, догляд за дітьми, конфіденційність і право не брати участі.

Діалог і фасилітація

Діалог може допомагати встановити факти щодо місцевих потреб, почути різний досвід, розробити правила взаємодії або запобігти поширенню небезпечних чуток. Його мету визначають до початку зустрічі. Обговорення доступності води, шкільного маршруту чи розподілу допомоги принципово відрізняється від запрошення постраждалих від воєнних злочинів до розмови з причетними до насильства. У другому випадку потрібні окремі правові, захисні та етичні умови, а інколи проведення діалогу взагалі неприйнятне. UNDP, 2025.

Фасилітатор відповідає за прозорі правила: мету, межі теми, відсутність примусу, можливість зупинити розмову, реакцію на погрози та спосіб використання сказаного. Роль організатора не передбачає нейтралізації правди про встановлене насильство або зрівняння відповідальності сторін. Якість фасилітації слід оцінювати за безпекою процесу, представництвом та конкретними результатами, а не кількістю проведених заходів.

Громадська участь у рішеннях

Миробудівна участь охоплює громадські слухання, консультації, робочі групи, спільне визначення пріоритетів, контроль за бюджетами й незалежні механізми скарг. Особливе значення має залучення людей, чиї потреби часто залишаються поза порядком денним: людей з інвалідністю, переміщених осіб, літніх людей, молоді, представників меншин, родин загиблих і постраждалих від насильства. Саме залучення не дорівнює впливу; важливо показати, які пропозиції враховано та чому. UNDP, 2025; UNDP, 2016.

Принцип участі особливо важливий у ситуації переміщення населення. Потреби давніх жителів і новоприбулих можуть відрізнятися, а нестача житла й послуг породжує об'єктивну конкуренцію. Завдання громади — зробити критерії допомоги прозорими, відкрити зрозумілий механізм звернень і запобігти стигматизації, а не вимагати від людей приховувати суперечності.

Правосуддя, визнання шкоди та гарантії неповторення

Відновлення суспільних відносин спирається на правдиве визнання порушень, права постраждалих, відповідальність причетних, належні процедури та гарантії неповторення. Ці завдання належать до ширшої системи правосуддя й державної політики. Психологічні втручання можуть підтримувати доступ до інформації та добровільну участь, але не підмінюють розслідування і правові рішення. Hultman і Mousa, 2025.

Програми публічного свідчення або «зустрічей примирення» можуть мати й небажані психологічні наслідки. Систематичний огляд 2026 року знайшов 15 придатних досліджень впливу мирних і конфлікторозв'язувальних втручань на психічне здоров'я; результати виявилися змішаними, а окремі практики правди та примирення асоціювалися зі зростанням дистресу постраждалих. Більшість досліджень мали методологічні обмеження, тому огляд обґрунтовує захисні заходи й подальші дослідження, а не однозначний висновок про всю категорію програм. Conflict and Health, 2026.

Чи працюють програми миробудування: що відомо з досліджень

Оцінювати миробудування складно, оскільки програми поєднують освіту, відновлення послуг, місцеві рішення, контакт і громадську комунікацію. Контрольні групи не завжди можливі; на результати впливають безпека, міграція, зміни влади й економічні обставини. Навіть позитивні результати окремого експерименту можуть виявитися короткочасними або стосуватися лише безпосередніх учасників. Hultman і Mousa, 2025.

Підтверджені напрями і відкриті питання

Сукупність досліджень підтримує обережне використання добре організованого позитивного контакту, участі в спільних цілях, зменшення стереотипізації та роботи із соціальними нормами. Є підстави очікувати, що надійні інституції й інклюзивне лідерство мають значення для згуртованості. Проте доказовість дуже різниться за типом втручання, країною, групою, результатом і тривалістю спостереження. Pettigrew і Tropp, 2006; Orazani та ін., 2023; Čehajić-Clancy і Halperin, 2024.

Особливо обережно слід оцінювати твердження, що після короткого тренінгу «довіра відновлена», що будь-який діалог «знижує конфлікт», або що індивідуальна зміна установки автоматично означає зміну суспільних інституцій. Потрібно запитувати: хто саме змінився, яким інструментом це вимірювали, що відбулося з поведінкою, чи зберігся результат і чи поширився він на людей поза проєктом. Hultman і Mousa, 2025.

Небажані ефекти

Погано організована програма може підсилити групову конкуренцію за ресурси, створити хибні очікування, дозволити впливовим учасникам привласнити представництво або розкрити конфіденційну інформацію. Примусові зустрічі можуть принизити постраждалих; передчасні заклики до прощення — посилити несправедливість; публікація історій без згоди — створити ризики безпеці. Інколи сприятлива міжгрупова атмосфера без уваги до прав може послаблювати готовність вимагати структурних змін. Метааналітичний огляд відповідних «парадоксальних» ефектів контакту підтверджує, що ці зв'язки складні, невеликі й залежать від контексту. Paluck та ін., 2022; UNDP, 2025.

Висновок для практики полягає у збереженні інформованої згоди, права виходу, незалежного механізму скарг, правил захисту даних і плану реагування на можливу шкоду. Якщо безпеку неможливо забезпечити, формат змінюють або відкладають. Етичний успіх програми включає те, чого вона дозволила уникнути.

Участь суспільства: як побудувати програму для громади

1. Визначити проблему за досвідом жителів

Починати слід із конкретного питання: які групи стикаються з бар'єрами, через які правила або ресурси виникають суперечності, чи є ризики повторного насильства, кому бракує можливості бути почутим. Опитування, індивідуальні розмови й доступні способи подання звернень доповнюють одне одного. Не варто підмінювати аналіз запрошенням на загальні «заняття з толерантності». UNDP, 2025.

2. Оцінити безпеку, владу й наслідки участі

Перед заходом визначають, які дані можна збирати, чи не стане участь джерелом стигми, чи існує ризик залякування, хто контролює порядок денний і як буде забезпечено право відмови. Для постраждалих від насильства участь має супроводжуватися доступними каналами підтримки, захисту й перенаправлення. Ці рішення документують до початку роботи, а не після першої скарги. UNDP, 2025.

3. Сформулювати перевірювану мету

Мета «підвищити мир» надто широка для оцінювання. Конкретніші завдання: зробити процедуру розподілу допомоги зрозумілою, забезпечити участь переміщених жителів у консультаціях, зменшити кількість нерозглянутих звернень або налагодити співпрацю між установами для розв'язання спільної проблеми. Слід окремо визначити можливі психологічні результати, результати послуг та результати безпеки. UNDP, SCORE.

4. Створити справедливі правила представництва

Представник громади має мати зрозумілий мандат. Добір лише найбільш гучних або впливових людей підвищує ризик виключення. Варто передбачати різні способи участі: очні, дистанційні, письмові, анонімні там, де це допустимо; доступні матеріали; допомогу з транспортом; розумний час зустрічей. Не кожен зобов'язаний розповідати власну історію, щоб його потреби врахували. UNDP, 2016.

5. Узгодити рішення, відповідальних і зворотний зв'язок

Після зустрічі громада має знати, що вирішено, хто відповідає, коли відбудеться перевірка виконання і як оскаржити рішення. Публікують зведену інформацію без небезпечного розкриття персональних даних. Якщо пропозицію відхилено, пояснюють причину. Такий зворотний зв'язок зміцнює процедурну передбачуваність значно переконливіше за декларативні заклики «довіряти одне одному».

6. Перевірити зміни та побічні наслідки

У програмі потрібні початкове вимірювання, повторні спостереження та окремі канали виявлення небажаних ефектів. Зміна кількості відвідувачів не означає зміни довіри; зростання звернень зі скаргами іноді свідчить про безпечніший доступ до процедури, а не про погіршення відносин. Показники трактують разом із якісними свідченнями та змінами обставин. UNDP, SCORE; Orazani та ін., 2023.

Миробудування в Україні під час російської агресії

В Україні миробудівна робота всередині суспільства відбувається одночасно з обороною, захистом цивільних, гуманітарним реагуванням і відновленням територій. Її зміст не можна механічно переносити з моделей, де йдеться про дві симетричні місцеві сторони. Громадська згуртованість не скасовує потреби у правосудді, а підтримка міжособистісних зв'язків не підмінює міжнародно-правової оцінки агресії.

Дослідження ПРООН reSCORE 2024 аналізує соціальну згуртованість українців у контексті повномасштабного вторгнення, зокрема відносини між людьми й групами та їхні зв'язки з інституціями. Звіти reSCORE і SHARP демонструють потребу розглядати показники у динаміці, з урахуванням переміщення, різного досвіду небезпеки, доступу до послуг і громадської активності. Це спостережні дані для планування, а не причинний доказ ефективності певної миробудівної програми. UNDP, reSCORE 2024; UNDP, SHARP 2024.

Громади, що приймають переміщених людей

Для таких громад важливі доступ до житла, шкіл, медицини, праці й адміністративних послуг, а також прозорі процедури, завдяки яким жителі можуть обговорювати потреби без стигматизації. Протиставлення «місцевих» і «новоприбулих» іноді приховує спільну проблему дефіциту ресурсів. Психологічна робота тут підтримує здатність до взаємодії; структурна робота має забезпечувати реальні можливості та справедливі рішення. UNDP, SHARP 2024.

Деокуповані та прифронтові території

Умови безпеки визначають межі програм. До проведення діалогу оцінюють загрози, можливість пересування, ризики збору інформації, доступність базових послуг і наявність незалежних каналів підтримки. Люди можуть мати взаємно відмінний досвід окупації, евакуації та повернення; організатори мають уникати публічних обговорень, які перетворюються на неформальне обвинувачення або викриття приватних обставин. Правові питання вирішуються в межах компетенції відповідних органів, а громадська участь відбувається добровільно.

Ветерани, родини загиблих і постраждалі від воєнних злочинів

Різні групи мають різні потреби, і ці потреби не варто зводити до єдиного «психологічного портрета». Для миробудування значущі доступність послуг, участь у місцевих рішеннях, повага до досвіду, захист від дискримінації та можливість визначати межі власної публічної участі. Постраждалих не можна використовувати як символічне підтвердження успішності проєкту або просити відмовитися від вимог правосуддя заради згуртованості. UNDP, 2025.

Якою може бути безпечна місцева ініціатива

Наприклад, громада виявляє, що різним групам жителів складно отримати інформацію про відновлення житла. Замість психологічного тренінгу організатори проводять конфіденційне дослідження доступу до інформації, погоджують зрозумілий механізм звернень, запрошують різні групи до перевірки текстів і публікують строки відповідей. Психологічний результат може полягати у зменшенні невизначеності й відчуття виключення; інституційний — у кращій доступності послуги. Реальну зміну перевіряють окремими показниками. Це ілюстрація проєктування, а не опис уже оціненої програми.

Як вимірюють результати миробудування

Для чесної оцінки потрібно відрізняти діяльність, короткострокові результати та стійкі суспільні зміни. Кількість тренінгів, зустрічей чи учасників показує обсяг роботи. Зміна обізнаності або ставлення показує один із можливих психологічних результатів. Якість міжгрупової взаємодії, дотримання домовленостей, своєчасне вирішення звернень і безпека можуть вказувати на практичні зміни. Стійкість інституцій та ризик повторного насильства потребують довшого спостереження. Hultman і Mousa, 2025.

Оцінювання доцільно будувати навколо кількох груп показників: безпека й права; участь і представництво; горизонтальна та вертикальна довіра; якість послуг і скарг; фактична співпраця; небажані наслідки. Для кожного показника слід визначити, кого опитують, кого не охоплено, як захищають дані, чи є базова точка порівняння і які зовнішні події могли вплинути на результат. Українська методологія SCORE пропонує багатовимірний спосіб оцінки зв'язків між соціальними відносинами, безпекою та інституціями. UNDP, SCORE.

Коли можливо, програми порівнюють із придатною групою без втручання або використовують послідовні вимірювання до та після з урахуванням змін у середовищі. Якісні інтерв'ю потрібні, щоб побачити механізми, недоступні короткій анкеті. Важливо фіксувати відмови, втрату учасників під час спостереження та наслідки для тих, хто не брав участі. Результат однієї місцевої програми не варто подавати як доказ універсальної ефективності.

Типові помилки, які послаблюють миробудування

Перша помилка — підміняти безпеку розмовою. Людей запрошують до співпраці, хоча загроза триває, порушення залишаються без належної реакції, а умови участі небезпечні. Друга — вимагати прощення як ознаки успіху. Третя — плутати видимість участі з реальним впливом на рішення. Четверта — ігнорувати нерівний розподіл ресурсів. П'ята — оцінювати проведені заходи замість поведінкових та інституційних наслідків. Шоста — вважати, що добрі результати в одній країні автоматично підтверджують ефективність втручання в українському контексті. Hultman і Mousa, 2025; UNDP, 2025.

Реалістичний підхід поєднує аналіз конфлікту, захист прав, доступність участі, підзвітні інституції та перевірку наслідків. При цьому суспільство не повинно чекати абстрактної «повної довіри», щоб розв'язувати конкретні спільні завдання: співпраця може починатися з чітко окреслених безпечних процедур.

Питання та відповіді

Чи можна займатися миробудуванням, поки триває війна?

Так, якщо йдеться про захист суспільних зв'язків, справедливий доступ до допомоги, місцеву взаємопідтримку, відповідальне врядування та безпечну участь громад. Формати прямого міжгрупового контакту з особами, пов'язаними з насильством, мають інші ризики й обмеження. Усі дії підпорядковуються фактичним умовам безпеки та правам постраждалих.

Чим миробудування відрізняється від примирення?

Миробудування охоплює тривале створення умов безпеки, співпраці та справедливого суспільного життя. Примирення є окремим можливим процесом зміни відносин після завданої шкоди й потребує визнання відповідальності, належних умов та добровільності. Миробудування можливе без особистого прощення і без примусового контакту між постраждалими та винуватцями.

Хто може брати участь у миробудуванні?

Органи місцевого самоврядування, громадські організації, заклади освіти, соціальні та медичні служби, дослідники, представники різних груп жителів і незалежні механізми захисту прав. Кожен учасник має власну роль і межі повноважень; розслідування правопорушень і правосуддя залишаються завданнями компетентних органів.

Чи обов'язковий прямий контакт між групами?

Ні. Іноді безпечніші результати дають спільні процедури, доступ до інформації, співпраця через представників, незалежні послуги або непрямі освітні формати. До прямого контакту переходять лише тоді, коли для цього є обґрунтована мета, добровільність і належні умови. Hultman і Mousa, 2025.

Чи означає зростання довіри, що справедливість уже відновлена?

Ні. Показники довіри описують очікування й досвід людей, а виконання правових обов'язків і відшкодування шкоди оцінюють за окремими критеріями. Ці сфери пов'язані, але їхні результати не замінюють один одного.

Як зрозуміти, що програма справді допомогла громаді?

Потрібно побачити зміни, які відповідають початковій меті: доступ до послуг, представленість груп, якість процедур, співпрацю, безпеку та відсутність неприйнятної шкоди. Слід порівнювати дані в часі, враховувати альтернативні пояснення й перевіряти, чи зберігаються зміни після завершення фінансування.

Пов’язані статті

Джерела

 
 
bottom of page