Конфліктна чутливість у миробудуванні: принципи безпеки
Український психологічний ХАБ · 15 жовтня 2026 року · Редакційна політика
Конфліктна чутливість у миробудуванні — це спосіб аналізувати, як діяльність організації, державної установи, донора чи громадської ініціативи взаємодіє з напруженням між групами, а також змінювати рішення так, щоб зменшувати ризики шкоди й підтримувати безпечні форми співіснування. Її головне практичне питання: що станеться з відносинами, доступом до ресурсів, довірою та безпекою людей через те, як саме ми організуємо допомогу або миробудівну програму? CDA Collaborative Learning визначає три взаємопов’язані дії: зрозуміти контекст, проаналізувати взаємодію програми з ним і змінити роботу відповідно до результатів аналізу.
Конфліктна чутливість стосується всього життєвого циклу втручання: вибору території, партнерів і цільових груп, консультацій із мешканцями, розподілу допомоги, найму працівників, збирання даних, організації зустрічей, реагування на скарги та оцінювання наслідків. Навіть програма з мирною назвою може посилити несправедливість або небезпеку, якщо її процедури закріплюють привілеї впливових груп. Водночас ретельно спроєктована допомога може зберігати потрібні людям зв’язки й можливості співпраці.
Що означає конфліктна чутливість і який її науковий статус
Поняття «конфліктна чутливість» (англ. conflict sensitivity) сформувалося у практиці гуманітарної допомоги, розвитку й миробудування. Це міждисциплінарний підхід до програмних рішень, аналізу соціального середовища та організаційної відповідальності. Він спирається на знання про міжгрупові відносини, владу, сприйняття справедливості, довіру, колективні ідентичності та поведінку установ, але сам по собі не є окремим клінічним методом чи психологічним діагнозом.
Підхід систематизовано у програмі Local Capacities for Peace, яку CDA розпочала 1993 року. Праця Мері Б. Андерсон «Do No Harm: How Aid Can Support Peace—or War» (1999) зробила центральним питання ненавмисних наслідків допомоги. Посібник CDA 2004 року деталізував аналіз чинників роз’єднання та зв’язку, ресурсних потоків і повідомлень, які організації передають своєю поведінкою.
Сьогодні конфліктна чутливість закріплена насамперед у практичних стандартах і міжвідомчих настановах. UNICEF, Група ООН зі сталого розвитку та ОЕСР пропонують інструменти для планування, моніторингу й перевірки негативних наслідків. Це сильна нормативно-методична база. Доказів того, що сам факт проходження навчання або заповнення контрольного списку автоматично забезпечує мир, значно менше: огляд практики Woodrow і Jean та оглядова редакційна стаття Schmeidl, Ware і Alberti (2023) описують розрив між поширенням принципу й надійним вимірюванням його ефектів.
Чим конфліктна чутливість відрізняється від миробудування і принципу «не нашкодь»
Принцип «не нашкодь» означає необхідність виявляти та зменшувати передбачувані ризики, пов’язані з діями організації. Методика Do No Harm пропонує конкретну аналітичну рамку для такої роботи. Конфліктна чутливість охоплює ширшу організаційну практику, коли рішення постійно адаптують до змін середовища. Миробудування має додаткову ціль — цілеспрямовано змінювати чинники насильства, підтримувати справедливіші відносини й умови тривалого миру.
Згідно з настановою ОЕСР щодо оцінювання миробудування, конфліктно чутливим має бути й проєкт будівництва школи, і програма підтримки переселенців, і міжгруповий діалог. Проте мінімізація побічної шкоди сама собою ще не демонструє миробудівної ефективності. Для твердження «програма посприяла миру» потрібні окремі обґрунтовані показники, механізм змін і дані про результати.
Програма може одночасно бути корисною для окремих учасників і створювати нові бар’єри для сусідів, які до неї не потрапили. Оцінювання тому має враховувати як безпосередніх учасників, так і тих, кого зачіпають побічні рішення організаторів.
Чому навіть доброзичлива допомога може посилити напруження
Допомога змінює соціальні відносини через доступ до дефіцитних ресурсів, символічне визнання, розподіл повноважень і публічні сигнали про те, чий голос має вагу. У методиці CDA розглядаються передавання ресурсів та неявні етичні повідомлення. Наприклад, спосіб закупівель може змінювати місцеві ринки, а відбір «представників громади» — підсилювати або обмежувати вплив уже привілейованих учасників.
Якщо організація проводить усі консультації лише через одну неформальну групу лідерів, решта мешканців може сприйняти рішення як закриті й упереджені. Якщо допомога призначається за зрозумілими критеріями потреб, проте пояснення відсутнє, виникає простір для чуток про фаворитизм. Якщо спільну зустріч оголошують обов’язковою, вона може перетворитися на ситуацію примусу, а публічна розповідь про пережите насильство — на джерело додаткової небезпеки.
Ці механізми потрібно розглядати як можливі шляхи впливу, що перевіряються в конкретній громаді. Припущення про «природну ворожість» між переселенцями та місцевими мешканцями саме здатне стигматизувати людей. Конфліктний аналіз досліджує конкретні суперечності, досвід нерівності, практики взаємодії та умови співпраці без навішування групових ярликів.
Сім складників аналізу Do No Harm
Посібник CDA пропонує послідовну роботу, яку зручно перекласти на сім операційних запитань. Ці кроки є інструментом аналізу, а не універсальною формулою передбачення конфліктів.
1. Зрозуміти конкретний соціальний контекст
Потрібно визначити, які рішення, історичні події, обмеження доступу, економічні зміни й інституційні дії впливають на напруження. Джерелами стають безпечні консультації з різними групами, відкриті дані, місцеві оцінювання потреб і спостереження. Важливо відокремлювати перевірений факт від чутки та пояснення одного співрозмовника — від позиції всієї громади.
2. Визначити чинники роз’єднання
Чинники роз’єднання, або dividers, можуть включати нерівність доступу до житла, небезпечні практики контролю, дискримінацію, суперечки щодо землі, нестачу довіри до установ чи використання мови ворожнечі. Вони змінюються з часом; їхній вплив не слід приписувати «вродженим» рисам групи. Важливо дослідити, кому вигідний певний порядок розподілу ресурсів і хто несе ризики.
3. Побачити чинники зв’язку
Чинники зв’язку, або connectors, — це спільні інтереси, доступні служби, робочі взаємозалежності, досвід взаємодопомоги, правила справедливого співжиття та установи, яким довіряють різні мешканці. Спільна потреба у воді чи транспорті сама по собі не гарантує взаємної довіри, але може створити предмет практичної співпраці. Завдання аналітика — з’ясувати, які зв’язки працюють у конкретних обставинах і для кого вони доступні.
4. Розібрати програму на конкретні рішення
Аналізують джерела фінансування, території, строки, партнери, найм, умови участі, критерії допомоги, логістику, місце зустрічей і правила роботи зі скаргами. Слова «програма для всіх» не пояснюють, як до неї потрапить людина без транспорту, документів, доступного зв’язку чи можливості залишити дітей. Саме операційні деталі часто формують реальні наслідки.
5. Простежити передавання ресурсів і поведінкові сигнали
Потрібно перевірити, чи не концентруються кошти, робочі місця, інформація або право ухвалювати рішення в руках однієї групи. Неявними повідомленнями стають ставлення персоналу, правила доступу, охорона, фотографування учасників, мова оголошень та відповідь на незгоду. Організація, яка декларує рівність, але ігнорує скарги окремих мешканців, передає суперечливе повідомлення про їхню цінність.
6. Запропонувати безпечніші варіанти
Можна змінити спосіб повідомлення про допомогу, додати незалежні канали зворотного зв’язку, перенести зустріч у безпечніше місце, переглянути процедуру відбору учасників або надати декілька форматів участі. Корекція має зберігати доступ до необхідної допомоги. Відповідальні працівники документують рішення, припущення та критерії, за якими буде видно, чи справді ризик зменшився.
7. Повторно перевіряти наслідки й коригувати програму
Контекст змінюється через переміщення людей, нові атаки, безпекові обмеження та рішення установ. Тому одноразового аналізу перед запуском замало. Команда повертається до карти ризиків, перевіряє нові скарги, відстежує доступ різних груп і припиняє або змінює діяльність, якщо з’являються ознаки шкоди.
Основні принципи безпеки
Фізична безпека і оцінювання загроз
Першою передумовою є оцінка реальних ризиків для життя, здоров’я та свободи учасників і працівників. Організація планує місце, час, маршрути прибуття, захист інформації про учасників та порядок зупинки заходу. У зоні активних загроз пріоритет можуть мати дистанційна індивідуальна консультація, асинхронний збір думок або тимчасова відмова від публічної зустрічі. Сам факт проведення заходу не виправдовує передбачуваного ризику.
Добровільність і поінформована участь
Люди мають розуміти мету зустрічі, склад учасників, спосіб використання висловлювань, можливі ризики й доступні альтернативи. Згоду можна відкликати. Публічна дискусія, інтерв’ю, фотографування, запис голосу та передавання персональних даних потребують окремої зрозумілої уваги до згоди та конфіденційності. Умови отримання базової допомоги не варто пов’язувати з участю в необов’язкових діалогових практиках. Детальніші правила інформування, скарг і захисту розглянуто в матеріалі про безпеку та підзвітність гуманітарної підтримки. Core Humanitarian Standard 2024 ставить гідність, участь і підзвітність постраждалим людям у центр організаційних зобов’язань.
Асиметрія влади й представництво
Формальна кількість представників груп не гарантує рівності впливу. Потрібно враховувати, хто контролює кошти, безпеку, приміщення, інформацію та можливості висловлюватися. Один активний учасник не може автоматично говорити від імені всіх переселенців, ветеранів, людей з інвалідністю чи мешканців деокупованої території. Склад учасників формується прозоро й доповнюється каналами для людей, які не готові бути присутніми публічно.
Визнання шкоди, відповідальність і права постраждалих
Конфліктна чутливість вимагає розрізняти суперечки між групами, політичні розбіжності й насильницькі правопорушення. Проєкт не повинен створювати враження, ніби права постраждалих можна обміняти на символічну «гармонію». Прощення та примирення залишаються особистими й суспільними процесами, а захист, встановлення фактів, відповідальність і гарантії неповторення насильства мають власне значення. Резолюція Генеральної Асамблеї ООН ES-11/1 прямо кваліфікує повномасштабне вторгнення Російської Федерації як агресію проти України; психологічна робота в громадах має враховувати цей правовий контекст.
Конфіденційність і захист даних
До початку оцінювання варто з’ясувати, чи необхідно взагалі записувати імена, історії насильства, місця перебування, статус переміщення й інші чутливі відомості. Збирають лише потрібний обсяг, обмежують доступ, пояснюють строки зберігання та порядок реагування на інциденти. Для невеликої громади навіть знеособлена цитата інколи дозволяє впізнати людину за поєднанням обставин. Етична оцінка ризику охоплює також публічні звіти, фотографії та повідомлення в соціальних мережах.
Можливість безпечної скарги і право відмовитися
Участь стає реально добровільною, коли відмова не породжує санкцій, а скарга не переходить одразу до людини, на яку скаржаться. Потрібні зрозумілі незалежні канали повідомлення, відповідальна особа, строки реагування й варіанти захисту від помсти. Стандарт CHS 2024 пропонує рамку підзвітності, у якій думка постраждалої людини впливає на рішення організації.
Інклюзія й доступність
Фахівці враховують мовні потреби, транспорт, цифрову доступність, доглядові обов’язки, фізичні обмеження та безпекові обставини. Неприсутність на консультації може означати перешкоду доступу, а не байдужість. Для дітей, людей із когнітивними труднощами й осіб у залежному становищі потрібні додаткові процедурні гарантії; конкретні рішення приймають з урахуванням ситуації та належних професійних норм.
Аналіз ризиків на рівнях людини, групи та інституції
На особистому рівні оцінюють безпеку, добровільність, соціальну стигму й ризик розголошення. На міжгруповому — розподіл ресурсів, конкуренцію, чутки, негативні контакти та можливість співпраці. На інституційному — процедури відбору, довіру до служб, відповідальність керівництва, закупівлі й механізми скарг. На суспільному — правові обмеження, динаміку війни, нерівність доступу, дискримінацію й політичні наслідки.
Зміна на одному рівні може мати наслідки на іншому. Наприклад, новий центр допомоги підвищує доступність послуг, але якщо рішення про його розміщення ухвалили непрозоро, це може знизити довіру до місцевої влади. Тому оцінюють і кількість наданих послуг, і те, як мешканці розуміють правила доступу до них.
Коли міжгруповий контакт і діалог допомагають, а коли створюють ризик
Міжгруповий контакт може зменшувати упередження за певних умов. Водночас огляд Paolini та співавторів (2024) показує, що негативний контакт пов’язаний із посиленням упереджень, а його несприятлива асоціація в узагальнених даних може бути більшою за сприятливу асоціацію позитивного контакту. Отже, просто зібрати людей в одній кімнаті — недостатня стратегія безпеки.
Польовий експеримент Grady та співавторів у Нігерії (2023) продемонстрував поліпшення міжгрупових ставлень, відчуття безпеки й контактів у громадах, де впроваджували відповідну програму. Це важливий результат для конкретного контексту, проте він не дає підстав автоматично переносити ту саму модель на громади під час російської агресії проти України.
Організатори мають перевірити, чи учасники можуть говорити без загрози, чи існує обґрунтована мета зустрічі, чи доступна альтернатива відмові, як реагуватимуть на заперечення та чи не використають сказане проти учасника пізніше. Публічне «примирення» за умов примусу або небезпеки може створити символічну картину успіху для звіту, залишивши проблеми людей незмінними.
Як застосовувати підхід у громадах України
Український контекст охоплює триваючу російську агресію, внутрішнє переміщення, руйнування інфраструктури, втрати, повернення людей, нерівний доступ до житла й послуг та відновлення місцевих інституцій. Потреби різних громад і навіть сусідніх населених пунктів відрізняються. Дослідження reSCORE 2024 аналізує соціальну згуртованість в Україні, а програма SCORE ПРООН пропонує показники взаємин між людьми та довіри до інституцій. Такі дані можуть підказувати питання для аналізу, але місцеве рішення потребує актуальної перевірки на місці.
Допомога внутрішньо переміщеним людям і приймаючим громадам
Доцільно чітко повідомляти критерії підтримки й спосіб їх перегляду, залучати різних мешканців до планування без примусу, обговорювати доступність комунальних послуг і зберігати канали для індивідуальних звернень. Важливо не перетворювати статус переміщення на ярлик, який пояснює будь-яку суперечність. Питання може стосуватися реального дефіциту житла, роботи чи транспорту, і вирішувати його потрібно на цьому рівні.
Відновлення деокупованих і постраждалих громад
Під час повернення адміністративних послуг, школи або медичної допомоги необхідно враховувати небезпеку розголошення, різний досвід перебування під окупацією, доступ до правосуддя й безпекові перевірки. Публічне обговорення особистого досвіду окупації, вимоги «довести лояльність» або примусове розкриття приватних історій можуть загрожувати людині. Безпека, добровільність і передбачені законом процедури мають визначати формат участі.
Місцеві бюджети, відбудова й конкуренція за ресурси
Рішення про ремонт школи, облаштування укриття чи розміщення соціального центру впливає на відчуття справедливості. Пояснення критеріїв і меж бюджету, можливість оскаржити фактичну помилку та прозора участь мешканців можуть бути практичними способами знизити ризик недовіри. Такі механізми потребують оцінювання, а не автоматичного проголошення їх доказом успішного примирення.
Як підготувати безпечну миробудівну програму: робочий алгоритм
До запуску
Спочатку визначають предмет роботи та межі відповідальності. Далі складають карту зацікавлених сторін, аналізують чинники напруження й зв’язку, встановлюють потенційні загрози для різних учасників. Окремо описують, які ресурси надходитимуть, хто їх розподілятиме, які дані збиратимуть, як можна відмовитися від участі та який порядок реагування на скарги. Керівництво Консорціуму конфліктної чутливості рекомендує інтегрувати цей аналіз у програмний цикл, а не обмежувати ним стартове планування.
Під час реалізації
Проводять регулярні консультації з доступними для різних мешканців способами висловитися. Документують скарги без зайвого збору персональних даних, переглядають правила відбору, перевіряють нові ризики. Якщо активність посилює загрозу, її зупиняють або змінюють. Персонал має право повідомляти про проблеми керівництву, а учасник — обирати інший формат взаємодії.
Після завершення
Оцінюють, чи не залишила програма нових нерівностей, репутаційних ризиків, залежності від одного посередника або невиконаних обіцянок. Повідомляють громаді, що вдалося змінити, що залишилося відкритим і хто відповідатиме за подальші питання. План виходу з громади є складником безпеки: раптове припинення послуг або непрозоре передавання даних може підірвати довіру, створену під час роботи.
Типові помилки, які підхід допомагає виявляти
Формальне представництво замість реальної участі
Коли одна людина з місцевої організації представляє «всіх мешканців», важливі інтереси залишаються невидимими. Потрібна перевірка того, хто саме мав можливість висловитися, які групи не були почуті та чи безпечно звертатися з альтернативною позицією.
Плутанина між рівним ставленням і однаковим розподілом
Справедливість часто потребує врахування нерівних потреб і перешкод. Рівна кількість наборів для кожного домогосподарства може ігнорувати різні потреби, але допомога за ступенем потреб також потребує прозорого пояснення. Перевіряють критерії, доступність і процедури оскарження, а не обирають механічну формулу «порівну».
Примусова спільна зустріч
Заздалегідь задана вимога «сісти за один стіл» може загрожувати постраждалим або змушувати їх до публічних заяв. Відмова від зустрічі є допустимим вибором. Іноді більш відповідним форматом будуть окремі консультації, письмовий збір пропозицій або робота над практичними послугами без обговорення взаємного прощення.
Вимірювання тільки кількості подій
Число тренінгів, учасників і створених робочих груп показує обсяг роботи, але мало говорить про зміну безпеки, довіри або ризику насильства. ОЕСР рекомендує досліджувати логіку змін і наслідки, зокрема ненавмисні.
Підміна складних проблем психологічними поясненнями
Не кожну суперечку можна усунути тренінгом емпатії. Нерівний доступ до права, землі, інформації або послуг може потребувати управлінських, правових і матеріальних рішень. Психологічні механізми важливі, але їх аналіз має доповнювати фактичну роботу з джерелами несправедливості.
Моніторинг: що саме варто вимірювати
Корисне оцінювання поєднує показники виконання програми, досвід учасників та можливі небажані наслідки. До показників доступу належать частка людей, які розуміють критерії допомоги, фізична й цифрова доступність заходів та можливість відмови. До показників підзвітності — кількість і характер скарг, частка вчасно розглянутих звернень і підтвердження того, що люди отримали зрозумілу відповідь. До показників міжгрупових відносин можуть належати сприйняття справедливості, довіра до відповідних установ, відчуття безпеки й досвід взаємодопомоги.
Самозвіти потрібно тлумачити обережно. Люди можуть боятися відкрито критикувати донора чи місцеву владу. Опитування окремих учасників не показує автоматично впливу на всю громаду; зміни в показниках можуть бути пов’язані з переміщенням населення, новими подіями війни або іншими програмами. Настанова Групи ООН зі сталого розвитку та ОЕСР рекомендують пов’язувати вимірювання з попередньо визначеною теорією змін і аналізом непередбачуваних результатів.
Необхідно заздалегідь встановити пороги для перегляду дій: повідомлення про погрози, скарги на дискримінацію, витік конфіденційної інформації, концентрацію допомоги або випадки примусу до участі. Ці сигнали не дорівнюють причинному доказу, але мають запускати перевірку ризику й відповідальні рішення.
Наскільки доведена ефективність конфліктної чутливості
Найміцніше обґрунтована необхідність систематично аналізувати ризики втручань, відстежувати непередбачувані наслідки та враховувати голос людей, яких програма зачіпає. Це професійна й етична вимога, підтримана міжвідомчими керівництвами. Досвід організацій дає численні приклади того, як зміна процедур могла знизити конкретну небезпеку. Проте такий досвід зазвичай не ізолює причинний ефект усієї методики.
У огляді Woodrow і Jean (2019) показано, що впровадження правил на папері не гарантує стійких організаційних змін. Наукова дискусія в Development in Practice (2023) прямо вказує на обмеження доказів систематичного застосування й тривалих наслідків підходу. Тому чесне формулювання результатів програми звучить конкретно: «змінили критерії відбору після скарг», «зменшили кількість ризикованих процедур», «зробили консультації доступнішими». Твердження «досягли миру» потребує значно сильніших незалежних доказів.
Додатково важливо відрізняти дослідження конкретної психологічної практики, наприклад міжгрупового контакту, від оцінювання організаційної системи конфліктної чутливості. Результат одного виду діяльності не доводить дієвості всіх інших. Висновок повинен відповідати тому втручанню, яке справді досліджували.
Практичний контрольний перелік перед рішенням
Перед схваленням заходу команда може поставити собі десять запитань: хто отримає переваги, а хто залишиться осторонь; чи зрозумілі критерії; чи відомі джерела напруження; які чинники співпраці вже існують; хто реально ухвалює рішення; чи безпечні місце й формат участі; як захищені дані; чи може людина відмовитися; як працює незалежна скарга; за яких сигналів дію переглянуть або зупинять. Відповіді мають містити конкретні процедури, відповідальних осіб і перевірювані умови.
Контрольний перелік — початок розмови, а не заміна розмови з громадою. Він працює лише тоді, коли його результати можуть змінити бюджет, місце заходу, строки, партнерів або навіть саме рішення проводити активність.
Поширені запитання
Чи потрібна конфліктна чутливість проєкту, який взагалі не займається примиренням?
Так. Будівництво, відновлення послуг, розподіл гуманітарної допомоги, освітні й медичні програми можуть впливати на нерівність, довіру та безпеку. CDA прямо розглядає конфліктну чутливість як вимогу до гуманітарних, розвиткових і миробудівних втручань.
Чи достатньо дотримуватися принципу «не нашкодь»?
Він задає ключову мету, але потрібні реальні процедури: аналіз середовища, оцінювання ризику, прозорі критерії, зворотний зв’язок і можливість виправити рішення. Гасло без механізму реагування не змінює практику.
Чи означає конфліктна чутливість нейтральність щодо російської агресії?
Ні. Психологічний аналіз має враховувати факти насильства, міжнародно-правову відповідальність і права постраждалих. Резолюція ES-11/1 Генеральної Асамблеї ООН встановлює міжнародно-правовий контекст агресії проти України. Участь людей у програмі підтримки не потребує заперечення цієї реальності.
Чи повинні постраждалі погоджуватися на контакт або прощення?
Ні. Контакт, розмова, публічне свідчення й прощення потребують добровільності та безпеки. Відмова не є ознакою «неготовності до миру» і не має тягти втрати доступної людині необхідної допомоги.
Чи може програма погіршити відносини, навіть коли учасники залишили позитивні відгуки?
Так. Позитивні оцінки присутніх не описують досвід тих, кого не запросили, або зміну конкуренції за ресурси. Потрібно перевіряти побічні наслідки, скарги та можливі зміни на рівні громади.
Хто відповідає за конфліктну чутливість у проєкті?
Відповідальність розподілена між керівництвом, програмною командою, партнерами та фахівцями з моніторингу. Ключові рішення щодо бюджету, найму й відбору учасників потребують повноважень для виправлення. Окремий фахівець із конфліктного аналізу допомагає системі, але не може компенсувати бездіяльність керівництва.
Як зрозуміти, що програму потрібно негайно змінити?
Ознаки погроз учасникам, примусу, витоку чутливих даних, репресій за скарги або небезпечної концентрації ресурсів потребують оперативної оцінки й захисних дій. Необхідність паузи або зміни формату визначається конкретним ризиком, а не бажанням виконати заплановану кількість заходів.
Пов’язані статті
Безпека, права та підзвітність програм ПЗПСП у гуманітарній кризі — докладніше про інформовану участь, захист і скарги в гуманітарних програмах.
Громадське психічне здоров’я: що це, профілактика та підтримка населення — інституційна та громадська організація підтримки, з якою перетинаються питання безпеки.
Колективна травма: що це, як вона впливає на групи та як передається історичний досвід — суспільний досвід насильства й пам’яті, який необхідно обережно враховувати в місцевих програмах.
Громадянська освіта дорослих: участь, діалог і критичне мислення — громадянська участь і діалог у контексті освітніх ініціатив.
Джерела
Anderson, M. B. (2022). Looking back to look forward. Development in Practice, 33(5). https://doi.org/10.1080/09614524.2022.2075325
CDA Collaborative Learning Projects. (2004). The “Do No Harm” Framework for Analyzing the Impact of Assistance on Conflict: A Handbook. CDA. https://www.cdacollaborative.org/publication/the-do-no-harm-framework-for-analyzing-the-impact-of-assistance-on-conflict-a-handbook/
CDA Collaborative Learning Projects. (2016). Do No Harm Workshop Participant’s Manual. CDA. https://www.cdacollaborative.org/publication/no-harm-workshop-participants-manual-2016/
Conflict Sensitivity Consortium. (2012). How to Guide to Conflict Sensitivity. Conflict Sensitivity Consortium. https://actionaid.org/publications/2012/how-guide-conflict-sensitivity
Core Humanitarian Standard Alliance, Groupe URD, & Sphere Association. (2024). Core Humanitarian Standard on Quality and Accountability. https://www.corehumanitarianstandard.org/the-standard
Grady, C., Wolfe, R., Dawop, D., & Inks, L. (2023). How contact can promote societal change amid conflict: An intergroup contact field experiment in Nigeria. Proceedings of the National Academy of Sciences, 120(43), e2304882120. https://doi.org/10.1073/pnas.2304882120
Inter-Agency Standing Committee. (2007). IASC Guidelines for Mental Health and Psychosocial Support in Emergency Settings. IASC. https://www.who.int/publications/i/item/iasc-guidelines-for-mental-health-and-psychosocial-support-in-emergency-settings
Organisation for Economic Co-operation and Development. (2012). Evaluating Peacebuilding Activities in Settings of Conflict and Fragility: Improving Learning for Results. OECD Publishing. https://doi.org/10.1787/9789264106802-en
Paolini, S., Gibbs, M., Sales, B., Anderson, D., & McIntyre, K. (2024). Negativity bias in intergroup contact: Meta-analytical evidence that bad is stronger than good, especially when people have the opportunity and motivation to opt out of contact. Psychological Bulletin, 150(8), 921–964. https://doi.org/10.1037/bul0000439
Schmeidl, S., Ware, A., & Alberti, C. (2023). Conflict sensitivity/Do No Harm (DNH) in development, humanitarian, and peacebuilding practice — reflections and emerging trends. Development in Practice, 33(5), 517–527. https://doi.org/10.1080/09614524.2023.2215970
UNICEF. (2021). UNICEF Conflict Sensitivity & Peacebuilding Programming Guide. UNICEF. https://www.unicef.org/documents/unicef-conflict-sensitvity-peacebuilding-programming-guide
United Nations Development Programme. (2024). Social Cohesion in Ukraine: Key Trends based on reSCORE 2024. UNDP Ukraine. https://www.undp.org/ukraine/publications/social-cohesion-ukraine-key-trends-based-rescore-2024
United Nations Development Programme. (n.d.). Social Cohesion and Reconciliation Index (SCORE) for Ukraine. UNDP Ukraine. https://www.undp.org/ukraine/social-cohesion-and-reconciliation-index-score-eastern-ukraine
United Nations General Assembly. (2022). Aggression against Ukraine (A/RES/ES-11/1). United Nations. https://digitallibrary.un.org/record/3965290/
United Nations Sustainable Development Group. (2022). Good Practice Note on Conflict Sensitivity, Peacebuilding, and Sustaining Peace. United Nations. https://unsdg.un.org/resources/good-practice-note-conflict-sensitivity-peacebuilding-and-sustaining-peace
Woodrow, P., & Jean, I. (2019). Getting “Do No Harm” to Stick: Successes, Failures and Varied Approaches. CDA Collaborative Learning Projects. https://www.cdacollaborative.org/publication/getting-do-no-harm-to-stick-successes-failures-and-varied-approaches/