Повернення після вимушеного переміщення: довіра та конфлікти
Український психологічний ХАБ · 15 жовтня 2026 року · Редакційна політика
Повернення після вимушеного переміщення — це процес відновлення життя в місці походження після періоду, коли людина або родина мусили залишити його через війну, загрозу життю чи інші небезпечні обставини. Для громади повернення означає нову зустріч людей, які пережили війну в різних умовах: одні виїхали, інші залишалися, частина мешканців переїхала до громади пізніше. Зміни в довірі, розподілі ресурсів, взаємному визнанні та правилах участі визначають, як ці групи зможуть співпрацювати.
Повернутися фізично й відновити суспільні зв’язки — різні процеси. Людина може зайти до власного будинку, але відчути, що її колишнє соціальне середовище змінилося; громада може відкрити послуги для поверненців, але водночас мати невирішені суперечки щодо житла, допомоги чи представництва. Дослідження повернення та соціальної згуртованості свідчать, що його наслідки залежать від попереднього досвіду насильства, ставлення до поверненців, доступних ресурсів і дій інституцій (Ruiz & Vargas-Silva, 2022; Myers et al., 2024).
У контексті російської агресії проти України першою умовою повернення є реальна безпека. Рішення залишатися в евакуації, жити в іншій громаді або повертатися має бути добровільним і спиратися на актуальні обставини. Психологічне відновлення громади потребує поваги до різного досвіду війни, а також визнання відповідальності за насильство, прав постраждалих та необхідності відновлення справедливості (IASC, 2010; OECD, 2026).
Що означає повернення в психології міжгрупових відносин
У дослідженнях вимушеного переміщення розрізняють повернення до попереднього місця проживання, місцеву інтеграцію там, де людина знайшла прихисток, і облаштування в іншому безпечному місці. Рамка тривалих рішень для внутрішньо переміщених осіб розглядає ці шляхи як можливості, що мають забезпечувати права й гідність людини. Сам факт прибуття до колишнього місця проживання ще не означає, що тривале рішення досягнуто (IASC, 2010).
Психологія міжгрупових відносин вивчає, як повернення змінює стосунки між людьми з різними маршрутами вимушеного переміщення. Поверненці можуть знову опинитися серед знайомих сусідів, але статус «ті, хто виїжджав» поступово стає соціальною категорією. Поряд виникає категорія «ті, хто залишався», іноді з уявленнями про різний внесок, ризик, моральне право говорити від імені громади або пріоритет на допомогу. Ці оцінки можуть ставати предметом конфлікту навіть між родичами чи давніми друзями (Ruiz & Vargas-Silva, 2022).
Цей матеріал зосереджується на суспільному вимірі повернення: групових очікуваннях, довірі, справедливості, конфліктах і безпечних способах відновлення взаємодії. Особисте ухвалення рішення про повернення, психологічна реадаптація та побутова безпека детально розглянуті в окремій статті «Повернення ВПО до рідної громади: реадаптація і безпека».
Чому після повернення можуть виникати напруга й недовіра
Різний досвід війни та нерівність взаємного розуміння
Ті, хто залишався, могли жити під обстрілами, доглядати за майном сусідів, підтримувати роботу установ і втрачати близьких. Ті, хто виїхав, могли пережити евакуацію, втрату дому, роки нестабільності, розлуку з родиною, дискримінацію чи труднощі працевлаштування. Кожна історія має власні обставини й втрати. Проблеми починаються тоді, коли різні життєві маршрути перетворюють на загальну моральну ієрархію: чий досвід був «справжнім», хто «мав право» виїхати і хто «заслуговує» на підтримку.
Такі порівняння можуть підсилювати відчуття несправедливості та настороженість. Пояснення механізму не передбачає прирівнювання різних форм насильства й відповідальності. Відповідальність за російську агресію та її наслідки належить державі-агресору і відповідним виконавцям злочинів; внутрішні суперечки постраждалих українських громад потребують власної правозахисної, соціальної та психологічної роботи.
Житло, земля, робота та доступ до послуг
Повернення може підвищувати попит на житлові приміщення, медичні послуги, школи, громадський транспорт, робочі місця та допомогу. Одночасно місцеві жителі могли користуватися покинутими будівлями чи зміненими маршрутами послуг упродовж тривалої відсутності власників. Якщо рішення про пріоритети здаються непрозорими, звичайні адміністративні труднощі можуть перетворюватися на міжгрупові звинувачення.
Огляд емпіричних досліджень вимушеного переміщення показує неоднорідні економічні наслідки для приймаючого населення. Сукупний вплив може бути нейтральним або позитивним, тоді як окремі вразливі групи відчувають втрати. Відтак відчуття конкуренції слід перевіряти за фактичним розподілом можливостей, а не пояснювати автоматично самим прибуттям людей (Verme & Schuettler, 2021).
Чутки, ярлики та припущення про наміри інших
Коли офіційної інформації бракує, мешканці можуть пояснювати зміни через чутки: нібито поверненцям «усе надають поза чергою», нібито ті, хто залишався, «привласнили чуже», або нібито певна група «не хоче відбудови». Перевірка фактів, оприлюднення критеріїв допомоги й доступний механізм оскарження рішень знижують простір для недовіри. Це логічні інституційні засоби запобігання конфліктам, ефективність конкретних комунікаційних кампаній потрібно оцінювати окремо.
Втрата звичних ролей та права голосу
Повернена людина може очікувати, що громада сприйматиме її як давнього учасника спільного життя. За час відсутності керівні групи, сусідські зв’язки й правила прийняття рішень могли істотно змінитися. Мешканці, які підтримували роботу установ у критичний час, теж можуть побоюватися втрати впливу. Конфлікт щодо представництва часто приховує питання про визнання зусиль, належність до громади та право брати участь у визначенні її майбутнього.
Що відомо з наукових досліджень
Повернення і згуртованість: дані, які варто тлумачити обережно
У дослідженні громад Бурунді, які пережили післявоєнне повернення біженців, Ісабель Руїс і Карлос Варгас-Сільва виявили зв’язок масштабів повернення зі слабшим відчуттям взаємодопомоги та мирності громади. Водночас для низки показників довіри, участі й примирення статистично значущих ефектів не виявили. Особливо важливим виявилося попереднє негативне ставлення до поверненців. Це дослідження не встановлює, що будь-яке повернення завжди послаблює соціальні зв’язки, і його історичний контекст істотно відрізняється від українського (Ruiz & Vargas-Silva, 2022).
Огляд восьми досліджень із різних країн показав, що вимушене переміщення саме по собі не прирікає громади на втрату згуртованості. Важливими виявляються стан місцевої економіки, наявні соціальні відносини й інклюзивність державних політик. Підсумок корисний для аналізу механізмів, хоча значна частина цих даних стосується приймаючих громад, а не безпосередньо повернення до місць походження (Myers et al., 2024).
Чому досвід інших країн не можна механічно переносити в Україну
Тип збройного конфлікту, масштаби руйнувань, правовий режим власності, тривалість переміщення, наявність вибухонебезпечних предметів, довіра до влади та відновлення послуг формують різні умови. В Україні триває міжнародна збройна агресія Російської Федерації, а відтак повернення може відбуватися до районів, які зберігають істотні загрози. Ефекти, описані в післявоєнних громадах інших держав, слугують орієнтирами для постановки запитань, а причинні висновки про українські громади потребують українських даних.
Українські опитування й вимірювання довіри
Міжнародна організація з міграції оприлюднила у 2026 році окремий аналіз соціальної згуртованості в Україні за даними опитування загального населення. У ньому порівнюються довіра до людей та інституцій, почуття належності й громадянська участь, а також відносини між внутрішньо переміщеними особами, людьми, які повернулися, ветеранами й населенням без досвіду переміщення. Такі дані дають змогу виявляти відмінності між групами, проте саме по собі опитування не доводить причинно-наслідкових зв’язків (МОМ, липень 2026).
Окреме дослідження МОМ щодо повернення з-за кордону, засноване на опитуванні квітня–червня 2026 року, описує житлові, трудові, соціальні та інші перешкоди для тих, хто повернувся до свого попереднього місця проживання, і тих, хто вже перебуває в Україні, але досі має досвід внутрішнього переміщення. Ці дві групи слід аналізувати окремо, бо їхні життєві умови неоднакові (МОМ, серпень 2026).
Довіра між поверненцями, сусідами та місцевою владою
Міжособистісна довіра
Міжособистісна довіра проявляється в очікуванні, що інші дотримуватимуться домовленостей, поважатимуть межі, допоможуть у скрутній ситуації та повідомлятимуть правдиву інформацію. Після вимушеного переміщення її можуть послаблювати розірвані контакти, різний досвід війни й ситуації, у яких прохання про допомогу залишилися без відповіді.
Відновлення довіри часто починається з невеликих перевірюваних дій: виконаних обіцянок, повернених речей, передбачуваних правил спільного користування простором та можливості отримати підтримку без принизливого допиту про обставини виїзду. Важливе значення має право людини обирати, кому і скільки розповідати про власний досвід.
Міжгрупова довіра
Міжгрупова довіра виникає, коли люди припускають, що представники іншої соціальної групи здатні діяти добросовісно. У громадах повернення категорії «поверненці», «ті, хто залишалися» й «нові мешканці» можуть тимчасово набувати великого символічного значення. Зниження групової настороженості потребує досвіду справедливої співпраці та чітких спільних правил. Воно не вимагає стирання відмінностей між біографіями чи вимушеного примирення.
Метааналіз досліджень міжгрупового контакту загалом пов’язує позитивну взаємодію зі зменшенням упереджень, особливо за сприятливих умов. Але доказова база неоднорідна: якість контакту, безпека, владні відносини й місцевий контекст впливають на результат, а дані про зниження упереджень не означають автоматичного вирішення суперечок щодо власності чи розподілу допомоги (Pettigrew & Tropp, 2006).
Інституційна довіра
Довіра до місцевої влади й установ залежить від прозорості рішень, рівного доступу до послуг, зрозумілих процедур, можливості подати скаргу та отримати вмотивовану відповідь. Коли громада обговорює, кому першочергово ремонтувати житло або надавати соціальні послуги, важлива зрозумілість критеріїв і доступність інформації людям з різними потребами.
Українська методологія індексу соціальної згуртованості та примирення SCORE окремо звертає увагу на горизонтальні зв’язки між групами й вертикальні відносини людей з інституціями. Це інструмент опису й планування, а не доказ того, що будь-яка конкретна програма відновлення довіри вже має підтверджену ефективність (ПРООН, SCORE).
Типові конфлікти під час повернення
Суперечки щодо житла й користування майном
Люди, які повертаються, можуть виявити пошкодження майна, відсутність документів, зміну доступу до приміщень або проживання інших осіб у будинку. На початку важливо встановити факти, зберегти документи й використовувати правові процедури, а не вирішувати спір через тиск сусідів або публічне приниження. Якщо існують загрози, передумовою будь-якої зустрічі є безпека сторін. Психологічне посередництво допомагає обговорити потреби, але не підміняє встановлення прав власності та рішення уповноважених органів.
Напруга через допомогу та відбудову
Коли постраждалих багато, навіть обґрунтовані критерії підтримки можуть викликати невдоволення. Для зменшення конфліктного потенціалу потрібні чіткі пояснення мети допомоги, правила визначення черговості, доступні форми звернення й незалежний розгляд скарг. Поверненці, люди, які залишилися, та нові мешканці можуть мати потреби, які одночасно заслуговують на увагу. Ресурсний конфлікт слід розв’язувати через фактичні потреби й права, не приписуючи всій групі недоброчесних намірів.
Суперечки про обов’язки, участь і внесок у життя громади
Питання участі в прибиранні, ремонті, місцевих зборах або волонтерстві можуть ставати емоційними, коли хтось вважає, що інші «нічого не зробили» чи «повернулися на готове». Повага до різних можливостей людей допомагає перейти від взаємних звинувачень до прозорих домовленостей про майбутню співпрацю. Участь у спільних заходах має бути добровільною; захворювання, догляд за дітьми, інвалідність, брак часу й інші обставини не повинні ставати підставою для стигматизації.
Публічне засудження рішень про виїзд або повернення
Люди мали неоднаковий доступ до транспорту, грошей, місць прихистку, достовірної інформації та можливості залишити небезпечну територію. Узагальнені твердження про «зраду» або «привілеї» створюють колективні ярлики, через які людина оцінюється за маршрутом переміщення замість конкретних учинків. Такі висловлювання корисно розбирати через факти, обставини й права, а в разі погроз — через відповідні механізми безпеки та захисту.
Як розрізняти напруження, дискримінацію та загрозу
Звичайна незгода щодо черговості ремонтів, коштів чи правил користування простором допускає обговорення й законні процедури оскарження. Дискримінаційне ставлення проявляється, коли доступ людини до послуг або участі обмежують за належністю до групи, а не за обґрунтованими критеріями. Погрози, насильство, незаконне виселення й примус потребують захисту та належного реагування компетентних органів. У таких обставинах вимога «домовитися без сторонніх» може лише посилити небезпеку.
Психологічна мова про конфлікти не повинна розмивати юридичну відповідальність за конкретні дії. Застосування насильства і незаконне позбавлення майна мають розглядатися за правилами права, а програми діалогу можуть бути лише безпечним додатковим механізмом там, де для них існують належні умови.
Умови безпечного й добровільного повернення
Міжвідомча рамка тривалих рішень для внутрішньо переміщених осіб розглядає безпеку, захищеність, доступ до належного житла, засобів існування, документів, правосуддя, сімейного життя та суспільної участі як взаємопов’язані критерії. Повернення не варто заохочувати, якщо воно ставить під загрозу життя, здоров’я або свободу людини (IASC, 2010).
В Україні необхідно оцінювати поточні бойові загрози, мінну небезпеку, стан житла, можливості евакуації, доступ до лікування, води, опалення та шкіл. Інформацію про конкретну територію потрібно отримувати з актуальних офіційних джерел і компетентних служб; загальна психологічна стаття не може замінити локальну перевірку безпеки. Організація економічного співробітництва та розвитку в дослідженні 2026 року визначає безпеку, житло, роботу та доступ до послуг основними умовами тривалого повернення в Україну (OECD, 2026).
Людина має право обирати інший шлях відновлення життя, якщо повернення наразі небезпечне або нежиттєздатне. Підтримка громадських зв’язків можлива і на відстані: через участь у відкритих консультаціях, дистанційних зустрічах, взаємодопомозі та ініціативах відбудови. Відкладене повернення не робить людину меншою частиною громади.
Як громада може відновлювати стосунки між різними групами
Почати з визнання досвіду й реальних потреб
Краще організувати окремі доступні консультації для поверненців, мешканців, які залишалися, внутрішньо переміщених людей та інших груп, ніж припускати, що одна публічна зустріч представляє всіх. Питання повинні стосуватися безпеки, доступу до послуг, відчуття несправедливості та конкретних бар’єрів участі. Потрібно захищати конфіденційність і право мовчати про болісні події.
Оприлюднювати правила й створювати дієві механізми скарг
Критерії допомоги, склад комісій, способи подання заяв і результати розгляду звернень слід робити зрозумілими. Для тих, хто перебуває за межами громади, необхідно передбачати дистанційні канали; для людей з інвалідністю — доступні форми комунікації. Важлива готовність установ змінювати рішення після перевірки помилок. Інклюзивні державні практики пов’язані з кращими можливостями підтримувати соціальну згуртованість в умовах переміщення, хоча причинний ефект конкретного локального заходу ще потребує оцінювання (Myers et al., 2024).
Організовувати спільні справи з чіткими цілями
Спільна робота над освітнім простором, доступністю громадських приміщень чи волонтерською допомогою може створити нагоду для співпраці людей із різним досвідом переміщення. Важливі рівноправність учасників, реальна користь, підтримка місцевих інституцій і можливість відмовитися від участі. Метааналізи міжгрупового контакту підтримують потенціал таких умов для зменшення упереджень; проте відбудова сама по собі не гарантує справедливого розподілу ресурсів або стійкого відновлення довіри (Pettigrew & Tropp, 2006).
Розглядати конфлікти за участі належних фахівців
Якщо є суперечка щодо користування простором чи організації спільної діяльності, може бути корисним фасилітований діалог. Спір про власність, дискримінацію або насильство потребує належної правової компетенції. Медіатор чи фасилітатор має оцінити ризики тиску, дисбаланс влади й добровільність участі, а також визначити, коли процес треба припинити або передати до інших механізмів допомоги.
Що може зробити місцева влада, громадська організація та фахівець
Для місцевого самоврядування першочерговими завданнями є доступна інформація про відновлення послуг, прозорі правила роботи з майновими та соціальними зверненнями, захищені канали скарг і репрезентативне залучення мешканців. Залучення до консультацій слід планувати так, щоб люди, які повернулися, і ті, хто залишався, могли брати участь без ризику стигматизації, погроз чи втрати допомоги.
Громадські організації можуть підтримувати спільні ініціативи й незалежне спостереження за тим, чи доходять послуги до різних груп. Міжнародна організація з міграції описує реінтеграцію як взаємопов’язаний економічний, соціальний і психосоціальний процес, що потребує заходів на рівнях людини, громади та інституцій (МОМ, 2019).
Психологам, медіаторам, соціальним працівникам і дослідникам важливо не приписувати психічні розлади мешканцям лише за проявами недовіри, уникання спілкування чи участі в конфлікті. У разі потреби спеціалізована психологічна допомога організовується окремо. Завдання міжгрупової роботи — аналізувати умови взаємодії, зміну стереотипів, відчуття справедливості та механізми співпраці, а також забезпечувати безпеку учасників.
Коли діалог може погіршити ситуацію
Діалогова зустріч може завдати шкоди, якщо до неї залучають людей примусово, публічно розкривають приватні історії, дозволяють погрози або ставлять потерпілих в умови, де вони змушені виправдовувати своє право на допомогу. Учасники мають розуміти мету, можливі наслідки, порядок збереження інформації й можливість припинити участь. За гострих загроз і нерівності влади безпечнішими можуть бути окремі консультації, документування порушень і забезпечення захисту.
Огляд експериментальних програм зменшення упереджень показує, що тривалі ефекти багатьох коротких втручань досліджені обмежено, а окремі оцінки можуть перебільшувати результат. Тому одна вдала зустріч або позитивний відгук учасників не є підставою оголошувати програму доказово ефективною (Paluck et al., 2021).
Як оцінювати, чи справді відновлюється довіра
Корисно вимірювати кілька вимірів окремо: міжособистісну довіру, ставлення різних груп одна до одної, доступ до послуг, почуття справедливості, можливість впливати на рішення, кількість і характер скарг, досвід погроз та дискримінації. Дані потрібно розподіляти за відповідними життєвими обставинами, водночас захищаючи особисту інформацію. Окреме зростання відвідуваності громадських зустрічей саме по собі ще не означає зменшення нерівності чи насильства.
Варто поєднувати опитування, якісні інтерв’ю, аналіз звернень і документовані зміни в доступності послуг. Потрібні вихідні вимірювання та повторні спостереження; за можливості — обґрунтована група порівняння. Інтерпретація має враховувати, що люди можуть повернутися або виїхати повторно, а склад громади змінюється. Результати зазвичай залежать також від відбудови, безпекових подій і роботи державних служб, тому не можна без належного дизайну приписувати всі зміни одній психологічній програмі.
Україна: правові та інституційні межі
Для внутрішньо переміщених осіб базовим національним нормативним актом є Закон України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» № 1706-VII. Конкретні облікові процедури, соціальні виплати та способи захисту прав слід перевіряти за чинною редакцією нормативних актів і в компетентних установах. Повернення до місця проживання як життєва подія не дорівнює автоматичному завершенню всіх адміністративних процедур (Верховна Рада України, Закон № 1706-VII).
Пошкоджене житло, питання документів та інші наслідки війни мають правовий і матеріальний вимір. Громадський діалог допомагає почути потреби, а встановлення юридичних фактів, відповідальності й права на відшкодування шкоди відбувається через відповідні механізми. Оцінювання потреб України у відбудові, підготовлене урядом України разом із міжнародними партнерами у 2026 році, підтверджує масштаб житлових та інфраструктурних руйнувань, від яких залежить здатність людей повертатися й відновлювати життя (Світовий банк та партнери, 2026).
Поширені запитання
Чому після повернення додому я відчуваю себе чужою людиною серед знайомих?
Ваш життєвий досвід і місцеве середовище могли істотно змінитися. Відчуття належності формується через щоденні передбачувані відносини та можливість брати участь у спільному житті. Варто починати з безпечних контактів, конкретних справ і доступних ресурсів. Якщо переживання суттєво заважають функціонуванню, можна обговорити їх із фахівцем. Окремий матеріал про соціальні зв’язки — «Реінтеграція після повернення в громаду».
Як говорити з людьми, які дорікають мені за виїзд?
Доцільно чітко назвати межі розмови, не погоджуватися на принизливе оцінювання особистих обставин і обирати безпечний спосіб спілкування. За наявності погроз чи примусу першочерговим стає захист. Громадська організація або медіатор може допомогти лише за добровільності всіх учасників та належної оцінки ризиків.
Чи зобов’язані поверненці брати участь у громадських заходах?
Участь у програмах діалогу, психологічних групах та волонтерських ініціативах є добровільною. Доступ до базових прав і послуг не повинен залежати від готовності публічно розповідати про переміщення або брати участь у символічних акціях примирення. Участь можна організовувати різними способами, зокрема дистанційно.
Чому відкриття нових послуг іноді супроводжується новими конфліктами?
Розширення послуг може виявляти приховані відмінності в потребах і очікуваннях щодо черговості допомоги. Для довіри важливо, щоб критерії були відкритими, процедури — доступними, а помилки — виправними. Слід відділяти реальні нерівності від чуток і групових припущень.
Чи достатньо спільної зустрічі, щоб повернути довіру?
Спільна зустріч може допомогти побачити конкретні проблеми, однак тривала довіра спирається на подальшу поведінку людей, надійність установ та справедливі правила. Ефективність зустрічей залежить від підготовки, безпеки, добровільності й того, чи змінюються умови після обговорення (Paluck et al., 2021).
Чи можна залишатися членом громади, якщо я поки не повертаюся?
Так. Відчуття належності, підтримка зв’язків і участь у громадському житті можуть зберігатися попри фізичну відсутність. Рішення про повернення має відповідати безпековим і життєвим умовам, а підтримка зв’язків може відбуватися дистанційно. Право на безпечне, добровільне та гідне рішення є основою міжнародної рамки тривалих рішень (IASC, 2010).
Висновки
Повернення після вимушеного переміщення змінює соціальну структуру громади: люди з різним досвідом війни знову вибудовують правила співжиття, участі та взаємодопомоги. Довіра формується через безпеку, добросовісні дії, прозорі рішення й реальну доступність прав. Конфлікти щодо житла, ресурсів, взаємного визнання та представництва потребують конкретних правових, соціальних і психологічних рішень.
Успішне відновлення суспільних зв’язків передбачає право людини залишатися в безпечному місці, повертатися лише добровільно, зберігати гідність і брати участь у рішеннях громади відповідно до власних можливостей. Для фахівців і місцевої влади головний практичний орієнтир — поєднувати справедливі інституційні правила з безпечною співпрацею та систематично перевіряти наслідки запроваджених програм.
Пов’язані статті
Психологія миру: предмет, наукові підходи та практичні завдання — наукові засади запобігання міжгруповим конфліктам і суспільного відновлення.
Соціальна згуртованість: чинники, прояви й вимірювання — довіра, належність, взаємодія та відносини з інституціями.
Повернення ВПО до рідної громади: реадаптація і безпека — індивідуальні й побутові аспекти повернення.
Реінтеграція після повернення в громаду: зв’язки й участь — відновлення соціальних зв’язків та участі.
Повернення з-за кордону під час війни: психологічна адаптація — інший маршрут повернення та його життєві труднощі.
Джерела
Inter-Agency Standing Committee (IASC). (2010). Framework on Durable Solutions for Internally Displaced Persons. Документ.
International Organization for Migration (IOM). (2019). Reintegration Handbook: Module 1 — An Integrated Approach to Reintegration. Видання.
International Organization for Migration (IOM). (2026a). Україна — Соціальна згуртованість в Україні: довіра, почуття належності та громадянська участь — липень 2026 року. Звіт.
International Organization for Migration (IOM). (2026b). Ukraine — Returning Home from Abroad: Reintegration Barriers, Outcomes and Implications for Ukraine’s Recovery — August 2026. Звіт.
Myers, E., Sacks, A., Tellez, J. F., & Wibbels, E. (2024). Forced displacement, social cohesion, and the state: Evidence from eight new studies. World Development, 173, 106416. DOI.
Organisation for Economic Co-operation and Development (OECD). (2026). Ukraine’s Strategic Response to the Displacement Crisis: Return, Reintegrate, Reconnect. OECD Publishing, Paris. DOI.
Paluck, E. L., Porat, R., Clark, C. S., & Green, D. P. (2021). Prejudice Reduction: Progress and Challenges. Annual Review of Psychology, 72, 533–560. DOI.
Pettigrew, T. F., & Tropp, L. R. (2006). A Meta-Analytic Test of Intergroup Contact Theory. Journal of Personality and Social Psychology, 90(5), 751–783. DOI.
Ruiz, I., & Vargas-Silva, C. (2022). Refugee return and social cohesion. Oxford Review of Economic Policy, 38(3), 678–698. DOI.
United Nations Development Programme (UNDP). (б. р.). Social Cohesion and Reconciliation Index (SCORE) for Ukraine. Методологія.
Verme, P., & Schuettler, K. (2021). The impact of forced displacement on host communities: A review of the empirical literature in economics. Journal of Development Economics, 150, 102606. DOI.
Верховна Рада України. (2014, чинна редакція). Закон України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» № 1706-VII. Офіційний текст.
Світовий банк, Уряд України, Європейська Комісія та Організація Об’єднаних Націй. (2026). Updated Ukraine Recovery and Reconstruction Needs Assessment Released (RDNA5), 23 лютого 2026 року. Офіційне повідомлення.